Реферат: Етика і естетика, проблеми взаємодії

Київськийнаціональний університет імені Тараса Шевченка

Тема:

Етикаі естетика, проблеми взаємодії

Реферат виконала:

Піддубна Світлана

Євгеніївна

студентка групи №5

історичногофакультету

Київ2008 р.

Вступ

Спочатку мені бхотілося зазначити щодо актуальності даної теми. У сучасному суспільстві такіетичні та естетичні поняття як мораль та краса, стали втрачати своє початковезначення, з’являється нові етичні норми і те, що вважалося раніше неприйнятним теперє нормальним явищем. Щодо краси, то і її зараз розуміють по різному. Те, щоздається молоді прекрасним, люди старшого віку сприймають негативно. Саме томуна мою думку про ці дві науки, етику і естетику, не слід забувати, адже в нихсформовані усталені часом і досліджені багатьма вченими погляди щодо цихпонять. Хоч в останні століття відбувається глобальна переоцінка цінностей,спростовувалися традиційні ідеали і погляди, розроблюються нові принципимислення, все одно не слід забувати про надбання історії, щоб не робитипомилкових суджень і висновків. Етика та естетика примушують людину замислитисьнад своїми діями і результатами праці та творчості.

Щодо самогореферату, то спершу я розповім про історію становлення етики та естетики та провнесок окремих людей у їх розвиток, а також зазначу про основні поняття, щостосуються обраної теми. Після цього я приступлю до аналізу сфер взаємодії цихнаук, що на мою думку може охоплювати різні сторони життя суспільства.

Етика

Етика відноситьсядо древніх наук, вона виникла на межі V-IV століть до н.е. Слово “етика”виникло з давньогрецького “ethos”, яке у різні часи мало різні значення. Зачасів Гомера воно означало дім, спільне житло, пізніше – звичай, характер,стиль мислення. Згодом видатний мислитель античності Аристотель (384—322 рр. дон. є.) узявши за основу значення “ethos” як характеру, темпераменту, утворивприкметник “ethicos”. Термін “етичний” потрібний був мислителю для позначенняособливої групи людських чеснот, що стосуються людської вдачі, характеру, атакож мудрості, мужності, помірності, справедливості, відрізняючи їх від чеснотдіаноетичних, тобто пов'язаних з мисленням, розумом людини. Науку про етичнічесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав“ethice” (етика). Філософ залишив праці, до назв яких уперше входить це слово:“Нікомахова етика” (найімовірніше, відредагована сином Арістотеля Нікомахом),“Євдемова етика” (пов'язана з його учнем Євдемом) і так звана “Велика етика”,що являє собою стислий конспект двох перших. Аристотель розділив всі науки натри великі групи чи категорії: теоретичні, практичні і творчі. До перших він віднісфілософію, математику й фізику, до других – етику й політику, а до третіх –ремесла, мистецтво й прикладні науки. Етика спочатку вивчала життєву мудрість,практичні знання про те, як потрібно поводитись. Найдавнішою етичною нормоюповедінки людини вважалось “золоте правило” моральності. Воно зазначало: “(Не)поступай по отношению к другим так, как ты (не) хотел бы, чтобы они поступалипо отношению к тебе”. Це правило зустрічалося вже в ранніх письмових пам’яткахбагатьох культур (у вченні Конфуція, у давньоіндійській Махабхараті) іпереходить в наступні епохи.

Пізніше явища,які вивчає етика (поведінка людей, характер) отримали назву мораль. Справа втому, що в латині здавна існувало слово “mos”, що означало характер, вдачу,звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. На його базі, маючи на увазі цей комплексзначень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк ТуллійЦицерон (106—43 до н. е.) утворює з метою збагачення латинського слова і з посиланням наАристотеля прикметник “moralis” – “той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв”. Він використовує його дляпозначення етики,назвавши її “philosophiamoralis”. Услідза Цицероном термін “moralis” використовує Сенека Cтарший та інші римські письменникий філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає слово “moralitas” — мораль, у якості збірноїхарактеристики моральних проявів. Множина від нього – “moralia” – вживалася якпозначення і моральної філософії і її предмету.

З часом поняттяетика й мораль стали загальнопоширеними і їх значення в основному збігалися.Пізніше, у ході історико-культурного розвитку науки і суспільної свідомості, слово“мораль” стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені нормиповедінки, оціночні уявлення про добро і зло, справедливість тощо), а термін “етика”зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає головнимчином науку.

В деякихєвропейських мовах поряд із терміном мораль виникли й власні слова дляпозначення того ж (або майже того ж) явища. Так, російським аналогом терміна“мораль” є поняття “нравственность” (моральність). Першоджерелом стало слово“нрав” (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються відрозуму, пристрасті, волі тощо), від нього утворився прикметник “нравственный”.Він і став основою слова “нравственность”. Вперше воно зустрічається у словникуросійської мови кінця XVIII ст. В дуже багатьох випадках дані слова вживаютьсяяк синоніми, є навіть дослідники, які наполягають на їх принциповій тотожності.Але між ними існують суттєві відмінності. Ми можемо сказати “не читайте меніморалі”, але сказати “не читайте мені моральності” — не можемо. В російськіймові існує вислів: “мораль сей басни такова”, — спробуйте замінити в ньомумораль на нравственность. Таких прикладів можна навести чимало.

З-поміжфілософів, які займалися проблемами етики, серйозну увагу на зазначенуобставину звернув великий німецький діалектик-ідеаліст Г.В.Ф.Гегель(1770—1831). Moralitat i Sittlichkeit, мораль і моральність постають у Гегеляяк послідовні ступені розвитку об'єктивного духу, причому моральністьтлумачиться як форма більш розвинута, насичена конкретним життєвим і соціальнимзмістом. Відмінність між мораллю і моральністю, яку слідом за Гегелемпроводять в етичній теорії, коротко можна сформулювати таким чином: моральвиступає як певна форма свідомості, сукупність усвідомлюваних людьми принципів,правил, норм поведінки. Що ж до моральності, то її здебільшого розуміють якутілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосункахміж ними.

Отже, історіятермінів дозволяє зробити висновок, що етика – це наука про мораль(моральність).

Естетика

Естетика ( від.грец. aisthetikos — чуттєвий, здатний відчувати) – наука про загальні законихудожнього освоєння та пізнання дійсності, закони розвитку мистецтва, його рольв житті суспільства. Вона охоплює всю сферу людських почуттів, вивчає стосункиміж людиною і світом, впливає на формування естетичної свідомості. Саме слово“естетика” грецького походження, у перекладі означає – той, що має відношеннядо чуттєвого сприйняття. Термін “естетика” ввів до науки німецький філософ ітеоретик мистецтва О. Баумгартен, учень Вольфа. Таким чином він позначивособливу галузь філософського знання, систематичним вивченням і викладеннямякої займався. 1750 р. вийшов перший том книги О. Баумгартена “Естетика”, зтого часу естетику почали розуміти як науку, що вивчає філософію прекрасного,або філософію мистецтва. Баумгартен розбив естетику на два рівні — теоретичну(вивчення проблеми краси, специфіки чуттєвого сприймання дійсності,) іпрактичну (пов'язана з питаннями розвитку мистецтва).

Саме поняттяестетика традиційно пов’язують із грецьким “ейсетікос” — почуттєвий. Проте вононевіддільне також від грецьких термінів: “естаномай”, “естесі”, “естаноме” — почуття, процес вироблення свого ставлення до предмета, його якісна оцінка ібажання повторити сприйняте. Пізніше ці терміни втратили зв'язок з поняттям“чуття”. Предмет естетики почали осмислювати через більш широкі за обсягомпоняття: “досконале”, “пропорційне”, “прекрасне”, “естетичне”, “гармонійне”.

Естетика як наукапройшла довгий шлях розвитку. Перші спроби осмислити природу естетичноговідношення людини до дійсності і виявити закономірності художньої творчостівідносяться ще до часів прояви рабовласницького суспільства. Естетичні судженнявже містились в древніх літературних пам’ятках Індії, Китаю, Вавилону. Спочаткуестетика була частиною філософії і космогонії (розділ астрономії, що вивчаєпоходження й розвиток небесних тіл та їхніх систем), слугувала для створенняцілісної картини світу. Найбільш розвиненою естетична думка вважалася вантичній Греції, де подібні знання були невід’ємною частиною різнихфілософських систем. Для Арістотеля естетика – це проблеми поетики і загальнофілософські питання природи краси та мистецтва; для Платона – питаннядержавного контролю над мистецтвом та ролі останнього у вихованні людини. ЗСократа починається довгий процес виділення естетики в самостійну науку, вінвперше замислився над сутністю саме естетичних проблем. За Середньовіччяестетична думка розвивалась в контексті теології, Тертулліана та ФомаАквінський вважали естетику аспектом богослов’я, який міг вирішити завдання якза допомогою мистецтва направити людину на служіння Богу. В епоху Відродженняестетичні погляди розроблювалися у сфері художньої практики, в XVI-XVIIстоліттях – на основі художньої критики і публіцистики. Етап німецькоїкласичної естетики позначився потребою у виділенні і систематизації уявлень,ідей, пов’язаних з емоційно-чуттєвим, цілісним відношенням до дійсності,природи, суспільству, мистецтву. Це призвело до становлення самостійної наукиеститики, засновником якої вважається О. Баумгартен. Безпосередній інтерес доширокого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель. Іммануїл Кант(1724—1804) був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тількилюдство “може бути ідеалом досконалості”. Він також визначив два види пізнання:апріорне (до досвідне) та емпіричне. Особливої ваги набула кантівська ідеяестетики як критики смаку. І. Кант значно розширює понятійно-категоріальнийапарат естетики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність,досконалість, витонченість, самоспостереження, передбачення та ін. У виявленніспецифіки предмета естетики І. Кант спирався на людську чуттєвість, на складнуструктуру смаку. Принципово нової спрямованості естетичні проблеми набувають утеоретичній спадщині Гегеля. У вступі до лекцій з естетики Гегель зауважив, щопредметом цієї науки має бути “царство прекрасного”, яке інтерпретується ним як“сфера мистецтва, або, ще точніше,— художньої творчості”. Гегель взагалінегативно ставився до терміна “естетика” і вважав за доцільне замінити його натермін “філософія мистецтва” або “філософія художньої творчості”. Гегель увівдо визначення предмета естетики поняття “прекрасне”. Ідею Гегеля про зв'язокестетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828—1889). Визначаючи предметестетики через поняття “прекрасне”, він, проте, не обмежував його сфероюмистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Такапозиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різнихсферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишевський закріпив наросійському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного. Гегелівськерозуміння естетики підсумувало значний період в історії цієї науки. Умовноможна визначити розвиток естетики від доби Античності до 30-хроків XIX ст. яккласичний період. При цьому слід наголосити, що з середини XVIII ст. естетикарозвивається як самостійна наука.

Естетика є філософськоюнаукою, яка випливає з органічної єдності двох її своєрідних складових: 1)естетичного як вияву ціннісного становлення людини; 2) художньої діяльностілюдини. Обидві частини хоча і тісно взаємозалежні, проте відносно самостійні. Упершій розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалуестетичного, категорії естетики — прекрасне, трагічне, комічне тощо. Друга частина охоплює художню діяльність людини,структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланту, видову,жанрову і стильову самобутність мистецтва тощо. Впродовж віків естетикавиступала як наука про прекрасне, і як наука про закони розвитку мистецтва.Важливе місце в естетиці займає мистецтво як вид естетичного пізнання таестетичної діяльності. Предметом вивчення естетики є широка сфера естетичноговідношення людини до дійсності і насамперед мистецтво як його вища форма.Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляютьсяу його різновидах. Вона вивчає і власне процес художньої творчості, її суб'єкт,об'єкт та засоби творення, крім того, процес художнього сприймання мистецтва таін., тому що мистецтво існує лише у соціально-комунікативній системі художник –мистецтво – споглядач, або художня творчість – мистецтво – художнє сприйняття.У цьому зв'язку до предмета естетики як науки належить включити такі проблеми,як художнє сприймання, художня оцінка, художні засоби, художній смак та ін.Естетика вивчає ціннісне ставлення людини до явищ буття, яке може бути:прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним,піднесеним та ін. Крім того естетика досліджує закономірності естетичноїдіяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсностітощо. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина створюєпрекрасне у житті, як саме вона усвідомлює його. Іншими словами, естетикарозглядає суб'єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, імпровізатор,виконавець, критик та ін.), об'єкти творчості, засоби, процеси і результатиестетичної творчості й сприймання.

Як наука,естетика, безумовно, носить філософський характер, але має свою специфіку, свійособливий предмет із властивими їй закономірностями – закономірностямиестетичного освоєння дійсності.Оскільки ж закони естетичного освоєннясвіту найбільш повно, концентровано і безпосередньо виявляються в мистецтві, тоестетику можна правомірно розглядати насамперед як науку про його сутність ізакони.

Взаємодіяетики та естетики

Склавшись якчастина філософії, естетика через ідею калокагатії (гармонію зовнішнього івнутрішнього) активно співпрацювала з етикою. Своєрідний аспект взаємодії етикиі естетики – аналіз структури естетичного почуття, яке формується на основієдності так званих зовнішніх і внутрішніх почуттів людини. Зовнішні почуття(слух, зір, нюх, дотик) є результатом біологічної еволюції людини, внутрішні(любов, ненависть, дружба, вірність) – це почуття морально-етичні. Тобтоестетичне почуття несе в собі морально-етичне навантаження. Обидві наукидосліджують людину як своєрідний об’єкт морально-естетичного аналізу і носіятворчого потенціалу.

Взагалі специфікувзаємодії етики й естетики, з наголосом на проблемі творчості, вивчав німецькийфілософ Йоган Фіхте (1762– 1814). Саме мистецтво, на думку філософа, сприяєстановленню цілісної людини. Й.Фіхте включає етику до структури філософськогознання і поєднує моральність з творчою активністю людини.

Особливу рольетика відіграє при аналізі художньої діяльності та мистецтва як складовоїчастини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея є результатомрозвитку історії і мистецтва. А так як результат творчості митця може впливатипозитивно чи негативно на свідомість інших людей, то слід розглядати питанняпрофесійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власноїтворчості. Професійна етика і норми професійних ділових взаємин є традиційноюскладовою частиною етичної науки. Але здебільшого це відноситься до професійлікаря, педагога, юриста. Щодо професії митця, то нерідко в історії мистецтвобрало участь в обґрунтуванні різних ідеологій, насильства, релігійноїнетерпимості та моральної вседозволеності. Але осуджувалися потім лишекерівництво тих режимів. Та чи можна забувати те, що на формування прихильностілюдей до того чи іншого режиму впливають саме художні твори, література? Зарадянської влади через мистецтво широко пропагувалися ідей комунізму тасоціалізму, створюючи у свідомості людей образ щасливого суспільства імайбутнього. Були заборонені ті твори, які змальовували негативні рисирадянського дійсності, такі як репресії, заборона вільно мислити та інше. Тімитці, які не погоджувалися творити в рамках ідеології, або знищувалисьморально і фізично, або ж їм просто не давали можливості працювати. Але саме їхімена ми пам’ятаємо, а не тих, що лише оспівували радянську владу тасуспільство, бо вони творили на замовлення, самі здебільшого не вірячи умистецьку силу своїх творів. Цілком зрозуміло, що будь-які прояви байдужостімитця до художньої аудиторії, політична його кон’юнктура чи свідомесамо-спростування власних творів повинні, принаймні морально, осуджуватисясуспільством.

Значнеморально-етичне навантаження несе в собі і проблема творчої, професійноїосвіти, виховання митця, адже вони переважно формуються в конкретних творчихмайстернях, творчих лабораторіях відомих митців. Кожен учень, приймаючи чиспростовуючи художні принципи вчителя, несе в собі передусім його творчумодель. Етика взаємин “вчитель – учень” потребує вивчення, розробки івироблення своєрідного “кодексу честі”.

Також існуютьтакі поняття як етика і естетика влади. Естетика влади проявляється у суспільнокорисних, величних діях у мирний час, та у мудрих рішеннях під час війни, відстоюванняінтересів держави. Естетика влади також може проявлятися під час різних дійств,свят, у їх оформленні, в різних ритуалах, символіці, атрибутиці, церемоніях іт.д. Щодо етики влади – то це наука про дотримання владою норм моралі. Цейпідрозділ етики займається вивченням місця моралі в системі владних відносин, удіяльності правителів та органів влади, розроблює рекомендації щодо їхньоїповедінки. Отже етика та естетика взаємодіють також у системі владних відносин.

І уприродоохоронній сфері естетичні мотивації часто поєднуються с етичними. І.Кант думаючи про красу природи знаходив її спорідненість з мораллю. На йогодумку прекрасне – це символ морального добра. Лев Толстой називав природубезпосереднім вираженням краси і добра. На його думку краса природи говоритьпро її моральний зміст. Джон Мюір вважав, краса і моральність – це одне й тесаме, а дика природа є найбільш красивою і моральною частиною природи. ЗаГегелем “моральність повинна проявлятися у формі краси”. Обидві цінності,етичне і естетичне, відносяться до ідеальних цінностей природи. Їх взяли наозброєння на початку ХХ століття такі піонери охорони природи як А.П.Семенов-Тян-Шанський,І.П.Боpодін, В.І.Талієв, Д.H.Кайгоpодов, роздробивши етико-естетичний підхід взаповідній справі. Разом з тим в охороні природи естетика завжди вторична повідношенню до етики. Красиві птахи не мають більших прав порівняно знекрасивими, усі живі істоти, не дивлячись на їх естетичну цінність, маютьправо на життя. Естетичний аргумент не завжди, в порівнянні з етичним, можезабезпечити охорону для усієї дикої природи. Це пояснюється тим, що естетичнамотивація не завжди розповсюджується на непримітні і на негарні, з точки зорулюдської оцінки, природні ділянки – болота, пустелі, безхребетних тварин. Вцьому плані більш універсальна естетична мотивація, згідно якої усі частинидикої природи мають право на існування, а, отже, потребують нашого захисту. Екологічнаетика часто вступає в конфлікт з естетикою, коли справа стосується полювання іподібних речей. А.А. Нікольський, що досліджував це питання, справедливозазначає, що вишукані способи вбивства тварин не тільки багаторазово оспівані вмистецтві, але й стали невід’ємною частиною нашої культури. Краса вбивстватварин оспівана такими визнаними у всьому світі талантами як Пушкін, Тургенєв,Лев Толстой, Хемінгуей. Заради краси люди забувають про етику відношення дотварин. “Проблема посилюється тим, що вишукане полювання давно вже сталоневід’ємною частиною дозвілля еліти, наслідувати яку прагне значна частина населення.Обов’язковою прикрасою у багатьох аристократичних домах є трофеї: чучела тваринта пернатих, рога та голови звірів, колекції рідких метеликів”. На противагуцьому А. Нікольський пропонує на кожному зразку мисливського спорядження запринципом “Мінздрав застерігає...” писати “Придбаний Вами товар є знаряддямвбивства тварин і птиць, які прикрашають природу рідного краю”.

З технічнимпрогресом з’явилися такі поняття як етика та естетика культури мережі. В рамкахтакого навчального курсу проблеми морально-етичного характеру розглядаються утісному зв’язку з проблемами генезису інформаційного розвитку цивілізації. Н.Вінер, один з яскравих представників світової наукової еліти, що уважно вивчавпроблеми етичного плану у кібернетичному суспільстві, зазначав, що ми живемо устолітті хаотичної моралі. Необхідність збереження паритету між моральноювідповідальністю та творчою свободою людини залишається однією з найскладнішихпроблем сьогодення. Специфіка естетичного у культурі мережі ще вивчається, алевже очевидно, що сьогодні формується тип медійно-активного творця, що дозволяєнам оцінювати елементи етико-естетичного характеру в оформленні веб-сторінок, CD-дисків,мультимедійних та інтерактивних проектів, логотипів, плакатів, презентаціях.

Як підсумок щодо взаємодіїетики та естетики можна навести у приклад роман видатного письменника ОскараУайльда “Портрет Доріана Грея”, у якому нехтування моральними нормами призвелодо духовної смерті головного героя, що, в свою чергу призвело до загибелі його краси.

Висновки

Опрацювавши данутему, я дізналася багато чого нового і цікавого та систематизувала свої знаннящодо даної проблеми. Як я і вважала раніше, етика і естетика взаємодіють майжеу всіх сферах суспільного життя, я ще раз в цьому переконалася і тому навелалише найактуальніші, на мою думку, приклади їх взаємозв’язку. Щодо взаємодіїцих наук, то написавши дану роботу, я дійшла до висновку, що естетика не моженехтувати досягненнями етики, що неначе контролює і спрямовує мистецтво унапрямку, який не суперечить усталеним нормам моралі і не порушує визначенісуспільством закони. Якщо етика ще може розвиватися без втручання естетики, тоестетика без контролю етики – ні. Взагалі ці науки повинні вивчатися разом,адже панування лише строгої моралі та шаблонів без втручання творчої силимистецтва також може зашкодити розвитку світогляду людей. Також етику таестетику не слід відокремлювати одна від одної, виходячи з їхньої такої широкоївзаємодії у всіх сферах суспільства.

Використаналітература

1.      Л. Т.Левчук, Д. Ю. Кучерюк, В. И. Панченко, М. Ю. Русин. Эстетика – К.: Выща шк.,1991. – 302 с.

2.      Ю.Б.Борев – Эстетика М.: Высш. шк., 2002. – 511с.

3.      Л. Е. Балашов. Этика. Учебноепособие. – М., 2003. – 137 с.

4.      О. В. Дивненко.Эстетика. М., 1995 г.

5.      О. А. Кривцун.Эстетика: Учебник. –М.: Аспект Пресс, 2000. – 434 с.

6.      А. А.Гусейнов, Р. Г. Апресян. Этика.— М.: Гардарики, 2002. – 472с.

7.      Т.Г.Аболіна,В.В.Єфименко, О.М. Лінчук. Етика: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1992. — 328 с.

8.      Е. Г. Яковлєв.Эстетика.— М.: Гардарики, 1999.— 464 с.

9.      О.Г.Дробницкий. Понятие морали: Историко-критический очерк. — М., 1974. – 387 с.