Реферат: Етика Ф. Нiцше

Міністерствоосвіти та науки України

Київськийнаціонально-економічний університет

РЕФЕРАТЗ ЕТИКИ

тема:„ЕтикаФ. Ніцше ”

Виконала:

ХоменкоМарина

Михайлівна

спеціальність6104

група№5

Перевірив:

ВолошкоІрина Євгенівна

Київ 2004 р.

План

Вступ

1. Особистість Фрідріха Ніцше й описовапсихологія

2. Вчення Ніцшепро надлюдину

2.1 «Такговорив Заратустра»

2.2 "Ідеаллюдини – надлюдин"

2.3 «Читварина я тремтяча або право маю…». Теорія Раскольнікова в творі Ф.М. Достоєвського«Злочин і покарання»

Висновок

Література

Вступ

Є подвижники думки з урівноваженимепічним складом духу, що створюють наприкінці життя струнку й стійку логічнуархітектуру свого навчання. Такі Аристотель, Спіноза, Кант, Гегель, Спенсер…І є філософи жагучого ліричного складу, що втілюють собою ненаситне шукання,вогненну динаміку вічного потоку. Такі Платон, Руссо, Фіхте й Ніцше…Розкриття світозору останніх неможливо тепер без послідовних психологічнихжиттєписів. Багатогранна й суперечлива філософія Ж.Ж. Руссо й Фр. Ніцше можебути витлумачена лише в нерозривному зв'язку з обережною патологією їхньогохворобливого генія.

Життя Ніцше — втілення самої йогофілософії у всій її суворому величчі й трагічності. Не знаючи першу, важкозрозуміти другу. І не зрозумівши другу, неможливо осягти те винятково сильнийвплив, що зробило навчання Ніцше на що йде ХХ століття.

Багато разів у літературі робилисяспроби витлумачити жорстоку щиросердечну недугу, що отруїла останню чвертьжиття Фрідріха Ніцше, як праведну божественну кару за його нечестивевільнодумство, як гідне спокута його сатанинської гордині.

Ніцше, дійсно, заплатив божевіллям загероїчну непокору своєї питаючої думки, віддав мимоволі життя за своє запізнілебезсмертя. Непроникна темна хмара огорнула назавжди гордовиту вершину його духусаме тоді, коли він, здавалося, дочекався осяяння, що відроджує, від світовогосвітила — Логосу й запік захоплений переможний гімн. Точно льодовий вихор Хаосупогасив назавжди цей трепетний Прометеїв вогонь. У сутінках божевілля, щонасувалося, Фрідріху Ніцше стало здаватися, що щиросердечні й плотськістраждання послані йому, як Рятівникові людства, він бачив самого себе взолотому німбі й так дивно ототожнював себе з Розп'ятим.

Було б справедливо віднести до ньогослова великого Толстого про Мопассана, про того Мопассана, якого Ніцшенастільки любив і вважав настільки родинним собі духовно: «Він дожив дотого трагічного моменту життя, коли починалася боротьба між неправдою, щооточувала його, і істиною, що він починав усвідомлювати. Починалися вже в ньомуприступи духовного народження… Якби йому призначено було не вмерти в мукахнародження, а народиться — він би дав великі повчальні витвори, але й те, щовін дав нам у своєму процесі народження, уже багато чого. Будемо ж вдячні ційсильній правдивій людині й за те, що він дав нам.»

1. Особистість Фрідріха Ніцше йописова психологія

Німецький філософ Фрідріх Ніцшенародився 15 жовтня 1844р. у день народження прусського короля. Він бувсерйозним урівноваженим хлопчиком. Незважаючи на молоді роки, совість його буланадзвичайно вимогливою й боязкою. Страждаючи від найменшої догани, він не разхотів зайнятися самовиправленням. Хлопчик знав, що серед товаришів користуєтьсяпрестижем. «Коли вмієш володіти собою — повчав він важливо сестру, — топочинаєш володіти усім світом». Він був гордий і твердо вірував ушляхетність свого роду. Їм володів тиранічний інстинкт творчості. В 12 днівнаписав історію свого дитинства. Фр. Ніцше хотів надійти в Пфорта. Йому далистипендію, і він покинув свою сім'ю в 1858 р. Він рідко брав участь в іграх,тому що не любив сходитися з незнайомими йому людьми. З раннього дитинства внього був інстинктивний потяг до письмового мовлення, до видимої думки.

Ніцше нічого не затверджує: віннавіть засуджує поспішне судження про важливі предмети. Улюбленими авторами Ніцшебули Шіллер, Байрон, Гельдерлін. Душу його завжди мала здатність швидко прив’язуватисядо місця й житла, рівною мірою вона дорожить спогадом про щасливі хвилини й промеланхолійні настрої.

В 1862 р. Ніцше залишає Наумбург івідправляється в боннський університет. Життя послало йому саму гіркусамітність переможеного. Не він сам покинув студентське середовище, — йогопопросили вийти. Ніцше був занадто поетом і занадто аристократом для того, щобцікавитися політикою мас.

Він вирішує закінчити університет уЛейпцизі.

Шопенгауер безроздільно скорив Ніцшесвоєю перевагою, тонким смаком і широким розмахом.

Він довіряє себе мудрості Шопенгауерай у такий спосіб бачить своє найглибше бажання що здійснилося: у нього є вчитель!Ніцше любив успіх і переживав його з почуттям найпростішого марнославства, уякому зізнавався сам.

На противагу іншим ученим, він хочеписати в найглибшому, класичному значенні цього слова.

Прусська армія в 1867 р. зарахувалайого в артилерійський полк, що квартирував у Наумбурзі.

У жовтні він переїжджає в Лейпциг.Незабаром він відкриває собі нового генія — Ріхарда Вагнера.

В 24 роки, не маючи науковогоступеня, отримав кафедру професора базельського університету. Щоденні заняття,безперестанна зосередженість думки на певних наукових питаннях негативно діє нагостроту сприйняття розуму й у корені кладуть свій відбиток на філософськерозуміння речей.

В 1869 р. після поїздки по Німеччині Ніцшепочинає жити між Базилем і Трібшеном, де живе Вагнер.

Війна перетворила його, і вінвихваляє її: вона будить людську енергію, тривожить заснулі розуми, вона змушуєшукати мети занадто жорстокого життя в ідеальному ладі, у царстві краси йпочуття боргу.

З 1876 р. і все життя страждавтяжкими головними болями, вони виснажували його. 200 днів у році проходили вмоторошних стражданнях. Але це не було невропатологією, як прийнято вважати.Його «Ранкова зоря» (1881), написана в стані неуявних фізичнихстраждань, свідчить про зрілий розум. Твору Ніцше здебільшого написані у формікоротких фрагментів, афоризмів. Ця форма була єдино можливою в подібному стані.

У листопаді 1888 р., уже одержимийбожевіллям, Ніцше намагався написати історію свого життя.

Всі учні покинули його: німецькіфілологи оголосили його «людиною, що вмерла для науки».

У Ніцше немає Бога, немає батька,немає віри, немає друзів; він навмисно позбавив себе всякої підтримки, але всітаки не зігнувся під вагою життя. Страждання виховують його волю й запліднюютьйого думки.

Етика Ніцше тісно пов'язана з йогопсихологією, з усією його життям. На перший погляд ми бачимо прославляння зла,сили, жорстокості.

Загиблий інтелект урятувати було неможна.

Фрідріх Ніцше вмер у Веймарі, 25серпня 1900 р.

2. Вчення Ніцше про надлюдину

2.1 «Так говорив Заратустра»

«КНИГА ДЛЯ ВСІХ І НІ ДЛЯКОГО» — так звучить підзаголовок «Заратустри» Ніцше. Такий колосправжніх читачів Ніцше й усього про нього.

«По ранках я піднімався попівденній гарній гористій дорозі, у напрямку до Зоагли. Тут мені спало на думкувесь початок Заратустри, навіть більш того — Заратустра сам, як тип, з'явивсямені...»

У десять тижнів він закінчує своюпоему. Це було нове й, якщо додержуватися генезису його думки, — захоплюючий витвір;без сумніву, їм був задуманий ліричний священний витвір, основна частина якогоповинна була дати ідею «Вічного повернення». У першій частиніЗаратустри думка про «Вічне повернення» ще не попадається; у ній Ніцшепереслідує зовсім іншу думку, думку про Надлюдину, символ сьогодення, що визначаєвсі явища прогресу, обіцянці можливого звільнення від випадку й долі.

Заратустра є ознакою Надлюдини; цепророк благої звістки. У своїй самітності він відкрив обіцянку щастя й несе цюобіцянку людям; із благодійною й м'якою силою він пророкує людям великемайбутнє в нагороду за велику працю; іншим часом Ніцше змусить його триматибільше суворі мовлення. Читаючи цю першу частину книги, не треба змішувати йогоз тими, які з'являться потім: тоді тільки можна оцінити весь задум книги й всюм'якість його мови. Чому Ніцше залишив думки про «Вічне повернення»?Він зрозумів всю неможливість свідомого й розумного настрою своєї гіпотези. Алеце анітрошки не зменшувало її ліричної цінності, для якої через рік він зробивгарне застосування; але це, звичайно, не може пояснити появу зовсім протилежноїідеї. У глибині самого себе він не переставав відчувати всю силу своїх колишніхдумок, але, не могти переносити всю жорстокість свого символу, він не мігцілком щиро запропонувати його людям і замінив його іншим — Надлюдиною.

«Я не хочу починати життяспочатку. Звідки найшлися б у мене сили винести це? Створюючи Надлюдину йспрямовуючи на нього свої погляди, чуючи, як він говорить „Так“життя, я, на жаль, сам пробував сказати так!»

Він хоче вірити і йому вдаєтьсяввірувати в Надлюдину. Йому хочеться затвердитися в цій надії; вона дужепідходить до змісту його витвору. Ніцше хоче у своїй книзі показати людство,пробуджене до нового життя прославлянням своєї власної істоти, чеснотамидобровільного обраних меншостей, що очищає й обновляє свою кров. Чивичерпується на цьому все його завдання? Звичайно, немає. Корінь думок у Ніцшезавжди мають важливе й віддалене походження. Остання його воля полягає в тім,що він хоче визначити й направити діяльність людей: він хоче заснувати новівдачі, указати підлеглим їхнього обов'язку, сильним їхній борг й обсяг влади йвести все людство до вищого майбутнього.

Його більше не задовольняє думка про«Вічне повернення»; він не хоче жити бранцем сліпої природи, його,навпаки, скоряє ідея про Надлюдину; у ньому він бачить принцип дії, надіюпорятунку.

У чому полягає зміст цієї ідеї? Цесимвол або реальна дійсність? Ілюзія або надія? Важко відповісти на ці питання.У Ніцше надзвичайно рухливий і сприйнятливий розум; потужний порив йогонатхнення не дає йому ні часу, ні сили доводити свою думку до кінця; і вініноді не може ясно осмислити хвилюючих його ідей, і сам тлумачить їх порізному. Іноді Надлюдина представляється йому цілком можливою дійсністю, алеіноді здається, що він зневажає всяким точним викладом своєї думки і його ідеяробиться тоді тільки ліричною фантазією, якою він бавиться для того, щобзбудити нижчі шари людства. Але це ілюзія й ілюзія корисна, доброчинна. Вінтоді любив часто повторювати виречення Шіллера: «Май сміливість мріяти йбрехати». Нам здається, що, головним чином, Надлюдина мрійлива неправдапоета — лірика. Кожен існуючий вид має свої границі, яких він не можепереступити; Ніцше знає це й пише саме про це.

Робота дуже важка; Ніцше мало бувпристосований до сприйняття якої-небудь певної надії, і часто душа його обурюваласятим завданням, що він собі ставив. Під враженням туги й озлоблення він писавсторінки, які потім йому доводилося уважно перечитувати, виправляти або зовсімвикреслювати. Він ненавидів ці годинники, коли злість доводила його дозапаморочення й затемнювала в його свідомості кращої його думки. Тоді вінпризивав свого героя, Заратустру, цього завжди ясного, шляхетного пророка йшукав біля нього підтримки й допомоги. На багатьох сторінках його книги виднісліди цих припадків розпачу. Заратустра говорив йому:

Боротьба із самим собою була як іраніше жорстокої, але Ніцше ні на хвилину не залишав своєї роботи. Він кінчаєпоему, що є тільки початком іншої, більше великої поеми. Повернувшись у ріднігори, Заратустра пішов від людей, два рази йому треба ще спуститися до них іпродиктувати їм скрижалі свого закону, але його слів було досить для того, щобможна було передбачати основні форми людства, покірного своїм обранцям. Людстворозділяється на три касти: нижню з них становив простий народ, якому залишаєтьсяйого жалюгідна віра, над ним коштує каста начальників, організаторів і воїнів,ще вище коштує священна каста поетів, творців ілюзій і визначальних цінностей.

Взагалі книга робить незвичайно ясневраження і є самою прекрасною перемогою генія Ніцше. Він придушив у собі свійсмуток, книга його дихає силою, але не брутальністю, але не несамовитістю.Наприкінці лютого 1882 року Ніцше написав наступні останні сторінки своєїпоеми, які, може бути, представляються самими прекрасними, самими релігійними,які коли або були створені натуралістичною думкою:

Ніцше критикує всі моральніпідвалини, що підтримували колишнє людство: він хоче знищити колишню мораль йустановити свою. Чи довідаємося, нарешті, цей новий Закон? Ніцше баритьсявідкрити нам його. «Властивості Заратустри стають усе більше й більшевидимими.» Ніцше опановує різкий і бурхливий настрій, що вихваляє їмчеснота, що ні чим не замаскована сила, це дикий запал, що моральні принципизавжди прагнули послабити, змінити або назавжди перемогти. Ніцше віддається увладу цієї захопливої його сили. Насправді навіть зло має своє майбутнє.«Ваша душа так далека від розуміння великого, що Надлюдина з його добротоюбуде для вас жахливий.»

У цих словах є багато пихатості,слова скоріше гарні, чим сильні, може бути, такий прийом доводить нам, що Ніцшетрохи стиснуто у вираженні своєї думки, він не наполягає на прийнятті цього Євангеліязла й воліє відстрочити той скрутний момент, коли пророк проголосить свійзакон. Заратустра спочатку повинен закінчити справа служителя правосуддя — знищити все слабке. Але якою зброєю він повинен завдати удару? Ніцшеповертається до вигнаного їм з першої частини «Вічному поверненню», ітрохи змінює його зміст і застосування. Це вже більше не вправа розумовогожиття, не спроба внутрішньої побудови; це молот, зброя морального тероризму,символ, що руйнує всі мрії.

Витвір цей великий по своєму задумі,це буде євангеліє, що змусить забути Євангеліє Христа. Від 1875 року до 1881 Ф.Ніцшедосліджував всі навчання моральності й указав на їхню ілюзорну підставу, вонависловив своє розуміння світу: це сліпий механізм безупинно й безцільно, щовертиться колесо, але тим часом, він хоче бути й пророком, хоче вчити прочесноти й про цілях життя.

Але які закони, які скрижалі хочедиктувати Ніцше? Які цінності він підніме, які знецінить? Є чи в нього правообирати й будувати будинок краси й чесноти якщо в природі панує механічнийпорядок? Це, звичайно, право поета, геній якого, творець ілюзій, пропонує уявілюдей ту або іншу любов або ненависть, те або інше Добро й Зло.

Нехай з'єднають воєдино дух і добротувсіх великих душ: і сукупно не були б вони в стані вимовити хоча б однемовлення Заратустри. Великі ті сходи, по якій він піднімається й спускається,він далі бачив, далі хотів, далі міг, чим який би те не була інша людина. Вінсуперечить кожним словом, цей самий стверджуючий із всіх розумів, у ньому всіпротилежності зв'язані в нову єдність. Самі вищі й самі нижчі сили людськоїнатури, саме солодке, саме легковажне й найстрашніше з безсмертною впевненістюструменіють у нього з єдиного джерела. До нього не знали, що таке глибина, щотаке висота, ще менше знали, що таке істина. Немає жодного миті в цьомуодкровенні істини, що було б уже передбачене, вгадано ким-небудь із найбільших.Не було мудрості, не було дослідження душі, не було мистецтва говорити доЗаратустри; найближче, саме повсякденне говорить тут про нечувані речі. Самемогутня сила образів, яка коли-небудь, існувала, є злиденністю й іграшкою впорівнянні із цим поверненням мови до природи образності. Тут у митіпереборюється людина, поняття «Надлюдин» стає тут вищою реальністю, — у нескінченній далечіні лежить тут усе, що називалося великим у людині лежитьнижче його. Про сполучення злості й легкодумства й про усім, що взагалі типоводля типу Заратустри, ніколи ніхто ще не мріяв як про істотний елемент величі.Заратустра саме в цій широчіні простору, у цій доступності протиріччям почуваєсебе найвищим проявом усього сущого, і коли почує як він це визначає,відмовляться від пошуків йому рівного.

«Падаючого — штовхни.» Ніцшенасамперед мав на увазі критикові християнства, що вважав релігією слабких,принижених рабів. Християнська релігія заперечує волю мислення, самостійністьдій людини. Людина вільна, а смиренність є окови, які надягає на людей лицемірнакаста жерців заради досягнення власної влади. Висновок Ніцше: не скиненнябудуючи, що породжує несвободу, а відродження ідеалу сильної й вільноїособистості — ідеалу античності й відродження, відмова від культу слабості йприниженості, покаяння, жертви й самопожертва, нав'язаної релігією лицемірства.Фашистська інтерпретація ідей Ніцше до крайності спотворювала його думки,перетворювала мислителя в шовініста й людиноненависника, яким він не був.Провини філософа в такій інтерпретації його праць ні, читач може переконатися вцьому, уважно прочитавши переклад «Антихристиянина». Нацизм у свійчас схопив за ці міркування Ніцше, витлумачивши їх на свій лад й оголосившивійну «слабким, а саме тим, кого варто було б поневолити або знищитизаради процвітання вищої раси.

2.2 „Ідеал людини — надлюдина“

Людина має мету усередині себе; йогоціль — це життя. От ця ідея абсолютної цінності людського життя власне кажучиз'явилася тим гаслом, що поєднує всю творчість Ніцше. Із цим гаслом зв'язаний іНіцшеанский ідеал людини — Надлюдина. Цей ідеал, за задумом Ніцше може бутиреалізований лише за умови, якщо людство повернеться до джерел своєї історії,коли бал життя будуть правити люди вищої раси — »хазяї", люди, щопредставляють собою досконалість насамперед у біологічному відношенні. Вони небудуть обтяжені ні побутовими, ні соціальними, ні релігійними обмеженнями йзабобонами й тому будуть абсолютно вільні.

Біологічно обумовленим, уважає Ніцше,є все, що в людському гуртожитку вважається добром, що становить для людей цінність,включаючи й цінність моральну. Відповідно, немає й бути не може об'єктивнообумовленої моралі. Кожний має таку мораль, що у найбільшій мері відповідаєвимогам його життя: мораль одного виправдує всі, до чого він прагне; моральіншого робить його умиротвореним; мораль третього призиває до помсти ворогам іт.д. Люди навіть можуть не усвідомлювати, який насправді джерело їхніхморальних переконань і подань, але це не міняє справи. Всякий має той типморалі, що найбільше відповідає його природі.

Найбільш істотне розходження міжлюдьми, на думку Ніцше, полягає в тому, що деякі з них від природи слабкі, іншісильні знов-таки по природі. Відповідно розрізняється і їхня мораль. Сильні(«хазяї», по термінології Ніцше) цінують особисте достоїнство,рішучість, наполегливість, самовпевненість, непохитну волю й невичерпну енергіюв досягненні поставленої мети. Слабкі («раби» по тій же термінології)цінують те, що в більшій мері виражається в їхній слабості – співчуття,м'якосердя, альтруїзм, і розважливість і т.п.

Ніколи хазяї панували в житті. У нихбула своя мораль, свої поняття й подання про добро й зло. Але згодом їх здолалираби, але перемогли вони не силою, а числом. Добром стало визнаватися те, що вбільшій мері відповідає їхнім інтересам; м'якосердя, любов до ближнього,покірність, доброта — всі ці і їм подібні якості підняті до рівня чесноти. Вепоху після повстання рабів пануючої стало й продовжує залишатися рабськамораль.

В оцінці пануючої моралі Ніцше хотівзайняти безсторонню, науково обґрунтовану, натуралістичну поезію. Вінвідзначав, що все йде так, як і повинне йти в умовах, коли раби приймаютьмораль рабів. Одне отут погано: навіть хазяї починають підкорятися цієї моралі.Однак Ніцше не міг утриматися на цій об'єктивній, безсторонній позиції, тому щовідчував себе приналежної до раси хазяїв і визнавав їхню мораль не тількибільше високої, але і єдино гідної цієї назви. Релятивістська етика з її тезою:«кожний має той тип моралі, що підходить йому» виявляється тількизовнішньою видимістю. У її підставі лежить етика абсолютизму, відповідно доякого правильної є тільки одна мораль — мораль хазяїв.

Якщо спробувати підсумувати різнірозрізнені оцінки, дані Ніцше пануючої моралі, те, імовірно їх можна звести додеякого загального знаменника й виразити у вигляді наступних трьох претензій.Пануюча мораль, на думку Ніцше, своєю підставою має припущення, по-перше, прозагальну рівність; по-друге, про волю — кожний повинен бути вільний у тій мері,у якій він не зазіхає на волю інших; по-третє, про абсолютності моральноїцінності, що нібито не вимагає ніяких доказів, оскільки вона не засіб, а ціль.

Заснована на цих припущеннях моральцілком закономірно містить у собі принципи справедливості, альтруїзму аболюбові до ближнього, жалю, милосердя, переваги духовних цінностей надматеріальними, перевага суспільного блага перед особистим і т.п.

Власна моральна позиція Ніцше,позиція хазяїна майже прямо протилежна пануючої в суспільстві моралі. Їїнаріжними каменями служать: по-перше, цінність життя в її біологічному змісті — тільки життя має абсолютну цінність і породжує все те, що має цінність;по-друге, воля сильного — воля належить тільки тому, хто має досить сили, щобзавоювати й відстояти неї; по-третє, нерівність — люди не рівні, вони лишекраще або гірше, залежно від того, скільки життєвої сили укладена в кожному зних. Природно, цим підвалинам відповідають і принципи моралі. Справедливість утім виді, як неї розуміє пануюча мораль є неправду. Щира справедливість, вважаєНіцше, заснована аж ніяк не на рівності — кожен має стільки, скількизаслуговує, а заслуги його виміряються кількістю життя. Рівність — це ознаказанепаду. Помилковим є й принцип корисності — призначення життя складається нев збільшенні добра. Саме життя є вище й найбільше добро, і тільки це має значення.Неправдою є й принцип альтруїзму: якщо й може в кого-небудь бути велика мета,то вона напевно важливіше благополуччя ближнього. Справа не в любові доближнього; поваги й поклоніння гідні лише кращі, а кращі — це найбільш сильні.Крім того, альтруїзм є не що інше, як егоїзм, але тільки егоїзм слабкого. Небачить Ніцше яких-небудь достоїнств й у принципу милосердя — воно є порожнявитрата енергії на слабкі й що вироджуються. Вимогою життя є не порятунок інавіть не допомога слабким. Гаслом, гідним справжнього життя, повинен бути:«Падаючого підштовхни!». Те ж й у випадку із принципом суспільногоблага — тільки великі індивідуальності мають цінність. Що стосується маси, товона може становити інтерес або як копія великого, або як сила, що пручаєтьсяйому, або як знаряддя в його руках.

Крім усього іншого, пануюча мораль,уважає Ніцше, базується на помилковій психології, а це значить, вона не почитаєй не може почитати природних інстинктів, прирікаючи тим самим людей напроходження принципам, несумісним з їхньою природою. Вона говорить проальтруїстичні вчинки, волю волі, моральному порядку, але на ділі нічогоподібного немає й бути не може. Є тільки неправда. але найбільша шкода пануючоїморалі полягає в тому, що вона культивує посередність і тим самим руйнує єдинекоштовне — життя.

Своєю головною заслугою Ніцше вважаєте, що він почав і здійснив переоцінку всіх цінностей: все те, що звичайнозізнається коштовним, насправді не має нічого загального зі справжньоюцінністю. Потрібно все поставити на свої місця — на місце цінностей мнимихпоставити щирі цінності. У цій переоцінці цінностей, власне кажучи своємускладової властиво філософію Ніцше, він прагне встати «по ту сторону добрай зла». Звичайна мораль, скільки б не була вона розвитий і складної,завжди укладена в рамки, протилежні сторони якої складають уявлення про добро йзло. Їхніми межами вичерпуються всі форми існуючих моральних відносин. Щостосується Ніцше, те відповідно до його думки мораль, обмежена цими рамками єнеправда. Справжня людина повинен будувати все своє життя в просторі, границіякого пролягають не там, де перебуває добро й зло пануючої моралі. Саме в цьомузмісті Ніцше називає себе імморалістом.

Однак чи можлива в принципі точказору абсолютного імморалізму? Зрозуміло, мова йде не про окремі вчинки, щосуперечать вимогам суспільної моралі, не про злочинців у звичайному змісті, апро моралі як системі поглядів, подань, приписань, вимог і т.п. Із цьогопогляду те, що проголошує Ніцше, так сказати, зрушені, поставлені на незвичнемісце ці самі рамки. Точніше кажучи, у нього прийнятий інший критерій добра йзла.

Отже, у порівнянні з попередньоютрадицією позиція Ніцше характеризується тим, що якщо вся європейськафілософська традиція претендувала на створення або перебудову етики, не зазіхаючипри цьому на саме мораль, те Ніцше претендує на створення не тільки нової абопідновленої системи етики, але й нової моралі. Жоден з філософів минулого — ніПлатон, ні Аристотель, ні Августин Блаженний, ні Фома Аквінський, ні Кант — незаходив настільки далеко: кожний з них претендував на створення нової етики якфілософії моралі, але не самої моралі. Іншими словами вони прагнули концептуатуватимораль свого часу, виявити її основні риси, фундаментальні основоположення йпоказати наслідку, що випливають із них.

Проголошена Ніцше мораль своїмфундаментом має життя як першу й абсолютну цінність. Відповідно її рушійниймеханізм включає не тільки міркування й осмислення, скільки інстинктивніреакції. Інстинкти цього роду в найбільшій мері розвинені в Надлюдини — створеного філософією Ніцше ідеалу людини. Його ще немає в реальності. Станомйого появи служать ті одиниці, начебто самого Ніцше, які живуть життямпровісників.

2.3 «Чи тварина я тремтяча абоправо маю… ». Теорія Раскольнікова у творі Ф.М. Достоєвського «Злочині покарання»

Розходження між Ніцшеанськимиустановками й глибоко моральним пафосом, що споконвічно одушевляє більшуросіянку літературу в рішенні тієї ж проблеми з'являється особливо разючим,коли звертаємося до роману Достоєвського «Злочин і покарання».

От вони — основні елементианалізованої «парадигми, кожний з яких висвічує особливий аспектсвідомості індивіда, що бажає затвердити себе в якості „Надлюдини“,що перебуває „по ту сторону“ моральних норм і моральних законів,значимих, за його переконанням, лише для „звичайних“ людей, але ажніяк не для „незвичайних“:

1. Передумова свідомості цього типу — всі те ж переконання на рахунок цілковитої відсутності „вищоїправди“, що виникає побачивши несправедливостей, що діються навколо, іпосилюване особистими негодами й негараздами; інакше кажучи, висновок про те,що „правди немає — і вище“, робиться на основі констатації фактувідсутності її „на землі“.

2. Звідси прагнення затвердити цю»правду" самому, так сказати, на свій страх і ризик, і стало бути — як свою власну, самоособисту правду; «мою» правду я хочузапропонувати замість відсутньої — як на землі, так і на небі.

3. Але як тільки я починаю міркуватипро те, як би мені ощасливити людство, затвердивши серед людей мою правду, язауважую, що деяка правда меж людьми все-таки знаходиться.

4. Отже, я приходжу до висновку, що,з одного боку, є я зі своєю правдою (зрозуміло, вищої), а з іншого боку — «звичайні» люди з їх деякими правденками, що не витримують, на мійпогляд, «строго логічного» аналізу, наприклад, теж саме «неубий», що адже зневажається на кожному кроці, а тому гроша ламаного некоштує.

5. От отут і починається«арифметика», про яку так багато говорить Достоєвський як упідготовчих роботах до «Злочину й покарання», так й у тексті самогороману. Моя «вища» (самоособиста) правда зіштовхується іззагальнолюдськими «правденками», і я прикидаю, якою мірою можупринести їх у жертву, облагодіявши цією ціною людство.

«Мені треба було довідатисятоді, і скоріше довідатися, чи воша я, як всі, або людина? Чи зможу япереступити або не смогу! Чи насмілюся нагнутися й взяти чи ні? Чи тварина ятремтяча або право маю...»

От вона, та приголомшлива глибинаморальної рефлексії, що залишилася недоступною трубодурам Ніцшеанської«Надлюдини», що намагалися обрядити в пишну тогу «благодійникалюдства». От вона, щира, а не підроблена інтелектуальна совісність, якоїніколи не могли досягти ні Ніцше, ні Сартр, що бажали представити себе єдинопослідовними борцями проти «дурної віри» («нечистоїсовісті») у Х1Х и ХХ сторіччях. У світлі інтелектуальної совісності ( неплутати з Ніцшеанською "інтелектуальною чесністю": це — її антипод!)Достоєвського стає зовсім очевидним: знамениті «метафізичні досвіди»,які роблять екзистенціалістичне «я» з метою твердження «абсолютності»своєї «волі», це завжди, на сам-те справі здійснювані цим«я» не над самим собою, а над "іншим": експериментую над"іншим", щоб зрозуміти, «хто я є».

Так тренуються «вищінатури», «добродії майбутнього», «законодавці й установлювачілюдства», привчаючись установлювати розходження між — неодмінно геніальним- «я» й — обов'язково бездарним — "іншим", звикаючидивитися на цього останнього як на матеріал історії, об'єкт різноманітнихімпровізацій ні чим не детермінованої екзистенції.

ВИСНОВОК

У навчанні Ніцше, як у будь-якомусерйозному морально філософському дослідженні, є багато цінного для нашогочасу. Насамперед, це яскрава критика міщанства. Ніхто до й після Ніцше з такоюпрозорливістю не зміг передбачати всю небезпеку суспільства маленьких, сірих,покірних людей.

Це, крім того, неприйняття соціальноїсистеми, побудованої або на безмірному підпорядкуванні якої-небудь однієїідеології, або на принципах утилітаризму й прагматизму, де знецінене головне — особистість, її індивідуальність і неповторність. Це ідея піднесення людини,подолання всього дріб'язкового, повсякденного, незначного для життя. Багатокатегорій морального навчання Ніцше ввійшли у філолофсько-етичну науку й у нашуповсякденну мову: «переоцінка цінностей», «Надлюдина»,тобто «яким занадто багато»; «людське, занадто людське»;мораль «по ту сторону добра й зла».

У радянській філософській науцііснувала одна відповідь на питання про гуманність навчання Ніцше — негативний.Безумовно, навчання Ніцше суперечливо, тому й не може бути оцінене як тількинегативне або тільки позитивне. Ніцше змушує думати, порівнювати, міркувати.

Головною позитивною цінністюморального навчання Ніцше, без сумніву, є ідея піднесення людини. Ніцше зповним правом можна було б назвати дослідником антропологічного методу уфілософії. У своїх моральних оцінках він прагнув іти від індивіда. Причому саміндивід розглядався їм як що нескінченно стає цінність, як процес, якневичерпність. По Ніцше, людство — це цілісність, що проявляється черезрозходження. Але абсолютизація неординарності приводила Ніцше до парадоксальнихвисновків. Втім, будь-яка абсолютизація приведе до крайностей й у пізнанні й,що всього сумніше, у соціально моральній практиці.

Одним з аспектів філософськогонавчання Ніцше є критика християнської моралі. Відзначимо, що тут Ніцше займавдосить оригінальну позицію. Він уважав, що релігія формує залежну, несамостійнусвідомість, смиренність, несвободу людини. Для Ніцше релігія стала символомзалежного «нещасного» свідомості.

Звичайно ж, зміст і практикухристиянського навчання не можна звести до подібного його тлумачення. Але протеця точка зору німецького мислителя дуже актуальна сьогодні. Доситьрозповсюдженим є думка про те, що чи релігія не єдина моральна рятівниця Росії:тільки вона здатна дати людині справжній підйом духу; тільки вона«скріплює нації»; вона «найбільш діючий засіб масового вихованняморалі», тому що вона «дає загальнодоступне подання про понаднаціональнийабсолют, без якого мораль не існує». Важко сказати, що більше в цьомувизнанні: або потреби в «понаднаціональному абсолюті», абопоблажливої турботи про людину з «маси», що тільки завдяки релігіїзможе стати моральним? Ніцше вірив у можливості самої людини — єдиного творця йсамого себе, і своєї історії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ніцше Ф. По ту сторону добра й зла; до генеалогії моралі. А. Миколаєва, Е. Воронцова, В.Вейнштока. — Мн.: Бєларусь,1992.-335с.

2. Ф.Ніцше, З.Фрейд, Э.Фромм, А.Камю, Ж.П.Сартр. Сутінки богів /Під ред.А.Яколева: переклад.-М: Политиздат,1989.-398с.

3. Ніцше Ф. Твір в 2 т. /Пер. с ньому; Підред.К.Сваскян.-М: Думка,1990.-820с.(т.1),829с.(т.2)

4. В.Вересаєв. Живе життя: про Достоєвського, про Толстого, Аполлон і Діоніс(про Ніцше). — М: Политиздат,1991.-336с.

5. Ф.Ніцше. Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого. — М: Интербук,1990.-301с.

6. Давидов Ю.Н. Етика любові й метафізика свавілля: проблеми моральноїфілософії. — М: Мол.Гвардія,1987.-317с.

7. Галеви Даніель. Життя Фр.Ніцше.