Реферат: Персонал підприємства. Продуктивність праці

Міністерство освіти та наукиУкраїни

Академія муніципальногоуправління

КУРСОВА РОБОТА

 

Здисципліни: “Економіка підприємства”

Натему: «Формиоплати праці і їх вибір у конкретних умовах виробництва”

 

 

 

 

                                            Виконала:

                                                               Студентка2-го курсу        

                                                                 Економічного   фак-ту                                                                                                                                                                                           

                                            гр. Ф(з)-1

                                            МазурІ.А.                                                              

                                                                                                                                                                                                                    

                                     

Київ 2006

План

Вступ

1.  Персонал підприємства;

2.  Ефективність праці та резервиїї росту;

3.  Продуктивність праці:

3.1  Поняття продуктивності праці;

3.2  Фактори та резерви зростанняпродуктивності праці;

3.3  Факторний метод прогнозування.

Висновок

Списоквикористаної літератури

Вступ

 

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального(достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видівконкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи),які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють назасаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності такихчисленних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи:підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власнихкоштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечуєтьсябюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характеромдіяльності називають підприємствами.

Підприємство ¾це організаційно виокремлена таекономічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народногогосподарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платніпослуги).

Найбільш важливим елементом продуктивних сил іголовним розвитком економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта,підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежністьконкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якостітрудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

Інтегральним показником якості робочої сили єпродуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці навиробництво одиниці продукції.

Вимірювання продуктивностіпраці здійснюється шляхом порівняння результатів праціу вигляді обсягів виробленої про­дукції (робіт, послуг) ізвитратами праці (середньооблікова чи­сельністьробітників).

Резерви росту продуктивностіта ефективності праціна підприємствах можуть розрізнятися за двомаознаками — за характером факторів, яківикористовуються: екстенсивні та інтен­сивні; за напрямками сприяння: загрупами ресурсів, які викори­стовують.

1.       Персонал підприємства.

 

На будь-якомупідприємстві ключовим є людський фактор ¾ люди, яки на ньому працюють. Дляхарактеристики всієї сукупності працівників підприємства використовуютьтерміни: кадри, персонал, трудовий колектив.

Під кадрамирозуміють основний (штатний) склад працівників підприємств, установ таорганізацій у різних галузях народного господарства.

Трудові факторихарактеризуються кількісно і якісно.

Кількісною характеристикою трудових факторів є ступіньзабезпеченості виробництва працівниками тієї чи іншої категорії. Цюхарактеристику визначають  такі показники:

Ø  загальнакількість населення;

Ø  співвідношенняпрацюючих і непрацюючих;

Ø  тривалістьробочого часу;

Ø  наявністьна ринку праці працівників необхідної категорії.

Якіснимихарактеристиками є:

Ø  професія;

Ø  спеціальність;

Ø  кваліфікація;

Ø  досвід;

Ø  рівеньосвіти і виховання.

Професія характеризує певний вид роботи в одній ізгалузей виробництва, що вимагає відповідного комплексу спеціальних знань іпрактичних навичок, необхідних для її виконання. У самій професії розрізняютьспеціальності, що вимагають додаткових знань і навичок для виконання роботи напевній ділянці даної галузі виробництва. Наприклад, професія слюсаряподіляється на спеціальності “слюсар-складальник”, “слюсар-інструментальник” іт.ін.

Кваліфікація ¾це  сукупність знань та умінь виконувати роботи відповідного рівня складностіна окремих ділянках виробництва. Обов’язковим і найбільш суттєвим елементомкваліфікації є загальноосвітня і загально технічна підготовка працівниканарівні з одержанням виробничих навичок з певної спеціальності. Чим вищетехнологічний рівень виробництва, складніше система машин і технологічнихпроцесів, тим більш значні вимоги до кваліфікації робітника. Він має неволодіти певними прийомами виконання виробничої операції, але й  знатиконструкцію машини, властивості використаних сировини і матеріалів, розумітитеоретичні основи виробництва ¾технологію, економіку і організацію виробництва галузі, у якій він працює. Удіяльності робітника високої кваліфікації  зростає частка розумової праці, йогофункції наближаються до функцій інженерно-технічних працівників.

Персонал підприємства ¾ це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Йоготворчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляєтьсяв умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція.Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення увиявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборіпрогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто вефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожнетаке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не будефахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.

Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльністьколективу забезпечує економічний поступ підприємства. Згідно з діючим в Україніз 1995 року Класифікатором професій весь персонал працюючих у нашій країніподіляється на дев’ять груп (розділів професій):

1.     Законодавці, вищідержавні службовці, керівники.

Крім представників, що визначають державну ірегіональну політику, даний розділ професій містить керівників об’єднань,підприємств, установ, організацій і їхніх підрозділів (керівники функціональнихпідрозділів, цехів, дільниць).

2.     Професіонали.

Цей розділ містить професії, що передбачають високийрівень знань у сфері фізичних, матеріальних, технічних, біологічних,агрономічних, медичних і гуманітарних наук. До них належать наукові співробітники,інженери, конструктори, технологи, архітектори тощо, а також професіоналивисокого рівня (як правило, ті, що мають наукові ступені і звання або значнийдосвід роботи).

Згідно з Постановою КМ України професіонали відповіднодо їх кваліфікації поділяються на 4 категорії: вищу, першу, другу і професіоналданої галузі знань (наприклад, фізик, астроном, архітектор, конструктор,економіст тощо). Однак у деяких галузях можуть використовуватися й інші видикваліфікаційних категорій. Зокрема, у науковій сфері використовується такийрозподіл: головний науковий співробітник, провідний науковий співробітник,старший науковий співробітник і молодший науковий співробітник.

3.     Фахівці.

Даний розподіл враховує професії, що передбачаютьзнання в одній чи декількох сферах природничих, технічних чи гуманітарних наук.Професійні знання полягають у використанні методів відповідних наук. Професіїданої категорії відповідають рівню молодшого фахівця, бакалавра, фахівця.Фахівці поділяють на такі кваліфікаційні категорії: першу, другу, третю, безкатегорії.

4.     Технічні службовці.

Даний розподіл містить професії, що передбачаютьзнання, необхідні для підготовки, збереження та відтворення інформації, а такожвиконання розрахунків. Ці професії вимагають повної рівня загальної і/абопрофесійної середньої освіти чи середньої освіти і професійної підготовки навиробництві. Технічні службовців можуть одержувати такі категорії: першу,другу, третю, без категорії.

5.     Робочі сфериторгівлі і побутових послуг.

Професійні знання охоплюють забезпечення послуг,пов’язаних із перевезеннями, харчуванням, побутовим обслуговуванням, торгівлею,охороною, ін. Значна частина професій вимагає загальної середньої і/абопрофесійної освіти або середньої освіти і професійної підготовки навиробництві.

6.     Кваліфікованіробітники сільського і лісового господарств, риборозведення і рибальства.

Професії даного розподілу вимагають знань і навичоквиконання функцій у

 відповідних секторах економіки. Необхідний рівеньосвіти ¾ повна середня освіта і/або професійна освітаабо середня освіта і професійна підготовка на виробництві.

7.     Кваліфікованіробітники з інструментом.

Цей розподіл містить професії, що передбачають знання,необхідні для вибору способів використання матеріалів та інструментів,визначення стадій виробничого процесу, характеристик і призначення готовоїпродукції.

Необхідний освітній рівень ¾ середня і/або професійна освіта і професійнапідготовка на виробництві (у деяких випадках ¾ кваліфікація молодшого спеціаліста). Робітники затарифними розрядами поділяються на такі кваліфікаційні групи (при 6-розряднійсітці): висококваліфіковані робітники ¾5-й і 6-й розряди, кваліфіковані ¾ 3-йі 4-й розряди, низько кваліфіковані ¾1-й і 2-йрозряди, некваліфіковані робітники, що не мають розрядів.

8.     Оператори іскладальники устаткування і машин.

Розділ містить професії, що передбачають знання,необхідні для експлуатації і нагляду за роботою устаткування і машин, у томучислі високоавтоматизованого, а також для їх складання. Необхідний освітнійрівень ¾ середня освіта плюс професійна освіта чипрофесійна підготовка на підприємстві (у деяких випадках – кваліфікаціямолодшого фахівця). Кваліфікаційна диференціація в даному випадку аналогічнапопередній групі.

9.     Найпростішіпрофесії.

Даний розділ містить професії, що вимагають знання длявиконання завдань із використанням простих інструментів, у деяких випадках зізначними фізичними зусиллями. Зазначені завдання пов’язані з продажем товарівна вулиці, збереженням та охороною майна, прибиранням, очищенням, пранням,виконанням низькокваліфікованих робіт у різних галузях економіки. Необхіднийрівень освіти ¾ незакінчена середня освіта і мінімальнапрофесійна підготовка на виробництві або інструктаж.

Отже персонал підприємства можна поділити на двіоснові частини за участю у процесі виробництва: робочі та службовці.

Робочі, або виробничий персонал, здійснюють трудову діяльність у матеріальномувиробництві з переважною долею фізичної праці. Вони забезпечують випускпродукції, її обмін, збут і сервісне обслуговування. Виробничий персонал можнарозділити на дві складуючи частини:

ü   Основний персонал ¾ робочі, переважно зайняті випуском продукції;

ü   Допоміжний персонал ¾ робочі, переважно зайняті в заготівельних іобслуговуючих цехах підприємства.

Результатом праці виробничого персоналу є продукція уречовій формі (будівлі, автомобілі, телевізори, меблі, продукти харчування,одяг та ін.).

Службовці, або керівний персонал, здійснюють свою трудову діяльність в процесікерування виробництвом із переважною долею розумової праці. Вони зайнятіпереробкою інформації з використанням технічних засобів керування. Основнимрезультатом їх трудової діяльності є вивчення проблем керування, створеннянової інформації, зміна її складу та форми, підготовка управлінських рішень, апісля вибору керівником найбільш ефективного варіанта ¾ реалізація та контроль виконання рішень. Керівнийперсонал поділяється на дві основні групи: керівники та спеціалісти.

Спеціалістів підприємства можна розподілити на три основні групи залежно від результатів їх праці:

— функціональні спеціалісти керування, результатомдіяльності яких є управлінська інформація (референти, економісти, бухгалтера,фінансисти, маркетологи  та ін.);

-    спеціалісти — інженери, результатом діяльностіяких є
конструкторсько-технологічна або проектна інформація вгалузі  техніки та технології виробництва(технологи, інженери, конструктори, будівельники,  проек­тувальники та ін.);

-    службовці — технічні спеціалісти (машиністи,операто­ри, кур’єри,  ліфтери, комірники, офіціанти та ін.),які виконують допоміжні роботи в керівницькому процесі.

2.       Ефективність праці та резерви її росту.

 

Ефективність праці та резервиїї росту. Успіх будь-якої трудової діяльності характеризуєтьсяїї ефективністю. Під ефек­тивністю праці треба розумітисоціально-економічну категорію, яка визначає ступінь досягнення тої чи іншоїцілі, співвіднесеної зі ступенем раціональності витрачання використаних прицьому ресурсів. Таке визначення відображає поняття ефективності з якісного боку як співвідношення міжрезультативністю праці та економічністю виробничихвитрат. З кількісного боку поняття ефективностівизначається як частка від ділення отриманого ефекту(результату) на понесені при цьому витрати.

Процес постійноїцілеспрямованої праці з підвищення ефективності праці можнаназвати ефективізацією праці. Понят­тя «ефективізація»продиктовано необхідністю вживання ди­намічного еквівалентапоняттю «ефективність» у тій же ж мірі, як співвідносятьсяпоняття "інтенсивність" та "інтенсифікація", «ак­тивність» і «активізація».

Стратегіяефективізації припускає визначення основних напрямків підвищення ефективності праці на основі комплексно­го використання та розвитку всіх факторів і ресурсів за для швид­шого подолання кризового стану економіки.

Тактика ефективізації полягає в розробці та здійсненні поточних заходів звиявлення та використання резервів підвищен­няефективності праці на основі усунення невиробничих витрат.

Ефективізація праці як на стратегічному, так і на тактич­номурівні має своїм результатом прирощення ефективності праці.Багатоаспектність ефективності як соціально-економічної категоріїпотребує роздивляння ряду понять, які виражають її сутність.

Якщо ефективністьхарактеризує співвідношення результатів і витрат із кількісної сторони, то їхякісна сторона характе­ризується поняттям «якість праці». Якістьпраці, як характерис­тика ефективності,розглядається з точки зору двох критеріїв: ре­зультативностівитрат і економічності витрат.

Під результативністювитрат розуміється ступень до­сягнення заданої цілі: в даному випадку —забезпечення конку­рентоспроможності продукції високоїякості, виконуваних робіт, послуг за всією сукупністюспоживацьких властивостей (понад тих вимог, які враховані в оцінціпродуктивності праці).

Економічність витрат визначається інтенсивністю праці та продуктивністювикористання речових ресурсів. Інтенсивність пра­ці — це ступень її напруженості в процесівиробництва, яка ви­мірюється витратами фізичної та нервовоїенергії людини в одини­цю часу. Інтенсивність праці залежитьвід застосованої технології, використання можливостей виробництва, які маються,і відношен­ням людини до праці. В той же час, прямо впливає на продуктивне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів.

З точки зорурезультативності праці та економічності ви­тратстабільність праці означає ступень стійкості, непорушності, постійності організаційних і економічних умов, які забезпечують ефективну роботу персоналу підприємства, використання його трудовогопотенціалу, запобігання схованого безробіття.

3.   Продуктивність праці:

 

3.1     Поняття продуктивності праці.

 

Під продуктивністюпраці як економічною категорією заведено розу­міти ефективність(плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати заодиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищенняпродуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої імайбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої працізменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, щозагальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується.

Підвищення продуктивностіпраці завжди має вирішаль­не значення для розвитку економіки країни. Рістпродуктивності праці завжди виявляється у наступних формах:

-    скорочення витрат праці на одиницю виробленоїспоживацької вартості, що виражається в економії ма­теріальнихі трудових ресурсів;

-    ріст маси споживацьких вартостей, щовиробляються в одиницю часу, що відображається не у витратах, ав результатах праці;

-   зміна співвідношення між живою таупредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;

-    збільшення маси та норми прибавочногопродукту.

Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємо­пов’язаних питань:

-    економічного змісту продуктивності праці;

-    визначення   показників,   які   могли   би   служити кількісноюмірою виміру рівню продуктивності праці;

-    принципів порівняння показників продуктивностіпраці в часі та просторі.

Вимоги, яківисуваються обліку продуктивності праці:

а) одиницявиміру не повинна перекручувати показники продуктивності праці і при цьомуповинна відповідати задачам обліку;

б) змістовністьобліку і відповідність облікового обсягу виробництва фізичному обсягу робіт;

в) єдністьметодів виміру продуктивності праці;

г) показникпродуктивності праці повинен бути наскріз­ним, зведеним, порівняним і мати високий ступень узагальнення, гнучкості, універсальності застосування;

д) забезпеченняможливості отримання даних не тільки для виміру, але й для
 планування, а також аналізу факторів, за рахунок впливу яких продуктивність
 праці змінюється або по­винна змінюватися в порівнянні з базисним (плановим)
 періодом.

Вимірювання продуктивностіпраці здійснюється шляхом порівняння результатів праціу вигляді обсягів виробленої про­дукції (робіт, послуг) ізвитратами праці (середньооблікова чи­сельністьробітників).

В залежності від прямогоабо зворотного відношення цих величин існують двапоказники продуктивності праці.

Виробіток — кількість продукції, виробленої в одиницю робочогочасу або прихожої на одного середньооблікового робітникаабо робочого на місяць, квартал, рік. Чим вищою є ве­личинацього показника, тим вищою є продуктивність праці, то­мувін називається прямим показником продуктивності праці.

Рівень та динамікупродуктивності праці можна вислови­ти і за допомогою зворотноївеличини — трудомісткості. Тоб­то — витратиробочого часу на одиницю продукції.

Таким чином, виробіток виражає ріст продуктивностіпраці через збільшення обсягу продукції в одиницю часу; трудомісткістьхарактеризує економію праці, затраченої на випуск одиниці продукції.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чипослуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниціпродукції (виконання роботи чи по­слуги).

Різноманітність підходів довизначення рівня про­дуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливос­тях,перелік яких подано на рис.1.

Якщо показники виробіткумають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, топоказники тру­домісткості можна розраховувати за окремимиви­дамипродукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількостіробітників, виявлення конкретних резервівпідвищення продуктивності праці.Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управ­ління виробництвом).

Натуральні показникивиробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можутьбути застосовані лише на підприємствах, що випускаютьоднорідну продукцію. Викорис­тання так званихумовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовнаконсервна банка) дозволяє розширити можливість застосу­ванняцих показників.

Трудові показники потребують добреналагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використо­вуютьна робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різно­рідну продукцію, та занаявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти внатуральних та грошових одиницях. 

/>

/> 

/> 

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Розраховуються з використанням:

  /> /> <td/> /> /> />

ü  загальної  вартості виробленої продукції (послуг)

ü  обсягу продажу

ü  доданої вартості

  <td/>

ü  обсягу продукції у фізичних одиницях

  <td/>

ü обсягу продукції (послуг) у нормо годинах

ü оцінки трудозатрат на виконання замовлень

 

 

 

Рис. 1. Методи вимірювання та показники рівня

продуктивностіпраці.

Найуніверсальнішими, а томуй найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вониможуть застосовуватись для визна­чення рівня та динамікипродуктивності праці на підприємствах з різноманітноюпродукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точностівимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) завартісними показниками слід ураховува­ти вплив на їїрівень передовсім цінового фактора.

Для характеристики рівняпродуктивності праці можна ви­користовувати:

— прямий показник (прямий метод), щохарактеризує випуск продукції за одиницю робочого часу(виробіток продукції);

— зворотний показник (зворотний метод), щооцінює витра­ти робочого часу на одиницю виробленоїпродукції або викона­ної роботи (трудомісткість продукції).

Прямий показник визначаєтьсяза формулою

П=/>,

де П — показниквиробітку продукції; В — обсяг виготовленої продукції; Т — кількість робочого часу, витраченого навиробництво даної про­дукції.

Варто зазначити, що показник обсягу виготовленоїпродукції можна визначити за такимичинниками:

- обсягом валової продукції (містить готову інезавершену
продукцію);

- величиною чистої продукції (національногодоходу — для
оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави);

- обсягом товарної (готової) продукції;

- обсягом реалізованої (проданої) продукції.

При цьому сам показник можебути виражений як в нату­ральних оцінках (шт., м3і т.ін.), так і у вартісному вимірі.

Продуктивність праці є одним із ключових показників оцін­ки ефективності економіки. Тому збільшення продуктивності праці, безумовно, буде забезпечувати стійке економічне зростання.

Зворотний метод даєможливість оцінити трудомісткість продукції (Нпр),тобто величину, обернену виробітку:

Нпр=/>.

Широке застосування маєтакож показник виробітку продукції на одного працюючого, асаме:

ППв =/>

де    ППв— виробітокпродукції на одного працюючого в штуках або гривнях;   В — кількість продукції, виготовленої в одиницю часу (наприклад, шт. в мі­сяць, рік); r— чисельність робітників (працівників), чол.

Таке поняття продуктивності праці цілкомзадовольняє вимоги, коли йдеться про кількісневимірювання виготовленої продукції в часі.

Однак визначення продуктивності праці лише в часі ажніяк не відо­бражає якісну корисність праці, тобто величину суспільної їїкорисності. Саме тому в ринковій системі поняття продуктивності працірозглядається значно ширше, виходячи з основного завданняекономічної системи — спроможності праці задовольняти(забезпечувати) певний рівень потреб (тобто корисності) в умовах обмеженихресурсів (при мінімальних їх ви­тратах). Отож продуктивністьпраці визначається співвідношенням:

ПП =          вартістьреалізованої продукції (виторг)         .                    

                    витрати на виробництво і реалізацію продукції

В умовах ринковоїконкуренції величина виторгу формується через цінуі кількість реалізованої продукції. У свою чергу, ціна залежно від якості продукції відображає її вартість в конкретних умовах ринку, де взаємодієцілий ряд факторів, зокрема, попит та пропозиція,кон'юнктура, якість продукції тощо.

Величина витрат навиробництво і реалізацію продукції також знач­ноюмірою залежить від ефективності роботи підприємства. Отже, цей показник дещотрансформують, а саме:

ПП =  “зовнішня” продуктивність фірми .   

           “внутрішня” продуктивністьфірми

“Зовнішня” продуктивністьза своєю суттю відображає результатив­ність стараньколективу фірми (в першу чергу її інженерів і робітників), щодо створення,виготовлення та реалізації якомога більше високоякіс­ноїпродукції, що забезпечить високу ціну і відповідний належний виторг (прибуток).Цим визначається діяльність колективу фірми, що спрямова­нана „зовні", тобто на ринок.

„Внутрішню"продуктивність розуміють як діяльність колективу фі­рмищодо раціональної організації і ефективного формування технологі­чних процесів, економічного використання всіх ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, енергетичних тощо), тобто її спрямованість наеко­номічно високопродуктивну внутрішню роботу.

За своєю суттю зіставлення„зовнішньої" і „внутрішньої" продукти­вності праці характеризуєпоєднану економічну ефективність діяльності підприємства (фірми). Цей показниквідображає загальну цілеспрямова­ність, тобто„філософію" роботи колективу фірми, її окремих підрозділів, а тому і ринкової системи в цілому. Така дієва „філософія" зазмістом зво­диться до максимального забезпечення потребринку висококорисною продукцією при мінімальних витратахресурсів.

Вартість готової продукції,що підлягає реалізації, формується в про­цесі проектування конструкції, виборутехнології, тобто шляхом поєднан­ня трудових ресурсів,сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які виготовляютьсяіншими підприємствами-партнерами. Тому необхідно виділити„чисту" частку вартості (корисності), що створюється безпосе­редньо колективом підприємства-виробника кінцевої продукції.

Аналізуючи структурустворюваної вартості, бачимо, що цю частку ¾ додану вартість (ДВ)формують прибуток і всі витрати на оплату праці. Саме ці складові становлятьвеличину “винагороди”  суспільства за якісну і кількісну корисністьзапропонованої на ринку продукції:

ДВ= П + ОП,

де ДВ ¾ додана вартість, грн.

     П ¾ прибуток, грн.

     ОП ¾оплата праці, грн.

Виходячи з таких особливихміркувань, продуктивність праці у фірмі та в окремих її підрозділахвизначається співвідношенням:

ПП= />,

де ПП ¾ продуктивність праці,грн./чол.

     ДВ ¾ сумарна додана вартість,що створена колективом, грн.

      r ¾ чисельність працюючих, чол. 

Похідними варіантами цьогопоказника можуть бути співвідношення ДВ до витраченого часу, використаногокапіталу тощо.

З усіх розглянутих напрямів(показників) оцінки рівня продуктивності праці впливає висновок, що кожен з нихможе застосуватися в певних конкретних умовах. Однак найбільш змістовнорезультативність діяльності фірми відображає частка доданої вартості, щостворюється одним працівником підприємства. 

3.2 Фактори та резерви зростання

продуктивностіпраці.

 

Резерви, тобто невикористаніможливості зростання про­дуктивності праці,визначаються протягом кожного періоду часу заможливим використанням на конкретному підприємстві чи вгалузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва,соціального розвитку. Залежно від особливостей виявленняі використання резерви можна поділити на дві групи:

• резерви зниження трудомісткості, тобтоможливості ско­рочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та іншихкатегорій працівників на одиницю виробленої продукціїза рахунок механізації, автоматизації виробничихпроцесів, удосконалення організації виробництва і праці;

• резерви якісного поліпшення використання одиниці робо­чого часу за рахунок ліквідації всіляких його втрат,усунення
непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних збраком, відхиленнями від діючої технології і т.ін.),поліпшення умов праці на робочих місцях.

 Для виявлення резервів ірозроблення конкретних заходів з їх використання необхідновизначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивніумові?, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці факториможна поділи­ти на чотири основні групи: матеріально-технічні,організаційні, економічні і соціальні.

Матеріально-технічні факторипов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечуєпідвищення ефективності техніки, удос­коналення технології,підвищення якості матеріалів.

Важливу роль у забезпеченнізростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вонипов'язані з підвищенням рівня концентрації,спеціалізації і кооперування, раціональним роз­міщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації ви­робничих процесів, праці і заробітної плати.Особливе місце серед організаційнихфакторів зростання продуктивності праці займають питання удосконалення управління народним господарством.

Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'я­заніз впровадженням у виробництво економічних методів управління.Вони базуються на використанні принципів матері­альної зацікавленості івідповідальності, на впровадженні повно­го господарського розрахунку, наудосконалюванні ціноутворен­ня,фінансово-кредитного механізму.

Великий вплив на підвищенняпродуктивності праці мають соціальні фактори. Вони пов'язані з умовами життя та діяль­ностілюдей у виробництві й інших сферах суспільного життя.

Усі чотири групи факторів зростання продуктивності працідіють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи одинодного. Однак слід зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно меншихкапіталь­них вкладень, ніжзабезпечення інших двох груп факторів. При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефек­тивності виробництва і забезпечити найбільш швидкувіддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу.

Резерви росту продуктивностіта ефективності праці на підприємствах можутьрозрізнятися за двома ознаками — за характером факторів,які використовуються: екстенсивні та інтен­сивні; за напрямками сприяння: загрупами ресурсів, які викори­стовують.

Резерви  екстенсивногоросту:

v  покращення використання фонду робочого часу;

v  залучання в обіг невикористаних матеріалів та
енергії;

v  покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі;

v  освоєння невикористаних природних ресурсів;

v  залучання фінансових коштів (кредит,акціонування та ін.).

Резерви інтенсивного росту:

v  зниження витрат праці на одиницю продукції;

v  зниження витрат матеріалів та енергії наодиницю
продукції;

v  покращення використання техніки за паспортною
потужністю;

v  збільшення обсягу продукції з одиницівикориста­них природних ресурсів;

v  економне витрачання та вигідне вкладенняфінансових коштів.

Резерви покращення використання ресурсів(за групами):

v  трудові ресурси;

v  матеріальні ресурси;

v  технологічні ресурси;

v  природні ресурси;

v  фінансові ресурси.

Резерви покрашенняекстенсивного використання ре­сурсів визначаються різністюміж ресурсами, які є в розпоряд­женні (за кількістю,обсягом) та фактично задіяними. Резерви по­кращенняінтенсивного використання ресурсів визначаються різністюміж можливим (розрахунковим або практично апробо­ваним)ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачанняна одиницю результату або іншому критерію) та фактичним.Приблизно в кожній групі ресурсів відповідно виділенодва напрямки заходів із покращення використання фон­дуробочого часу та зниження витрат праці на одиницю про­дукції та ін.

Цілеспрямоване управлінняпродуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства(організації) потребують класифікації чинників її динаміки.З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства(організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніхчинників належать ті, що об'єктивно пере­буваютьпоза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавніта загальноекономічні — законодавство, політика істратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на якіпідприє­мство може безпосередньо впливати (характерпродукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія;персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Протезовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякийгосподарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовнішемотивувати відповідні уп­равлінські рішення, якідають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці натривалий період.

3.3 Факторний метод прогнозування.

 

У практиці реального управлінняпідприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісноговизначення впливу окремих факторів (чинників) на рівеньпродуктивності праці. Роз­рахунки базуються на виявленні резервів(невикористаних можли­востей) зростання продуктивності праці, що виявляютьсяяку про­сторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання).

Кількісний вплив окремихчинників деталізується за групою чинників представлених нижче, а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку:

• розраховуєтьсявихідна чисельність промислово-виробничого
персоналу в розрахунковому періоді (Чвих),тобто умовна чи­сельність, що була б необхідною для забезпеченняпланового (розрахункового) обсягувиробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

• визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної
чисельності працівників під впливом окремих чинниківпродуктив­ності праці, а також сумарна зміна чисельності Ес;

• розраховуєтьсязагальний приріст продуктивності праці у роз­рахунковомуперіоді (/> )відносно базового періоду за формулою

/>/>

Розрахунки змінюваннявихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праціздійснюються, як правило, через порівняння затрат праці навесь обсяг продукції (послуг) з розра­хунковими та базовимиумовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

Так, наприклад, економіючисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології,модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такоюформулою

/>

де tc, tн —трудомісткістьвиробництва відповідно на старому та новому (модернізованому)обладнанні (за старою та новою техно­логіями); Чр — питомавага робітників, що зайняті на цьому облад­нанні(користуються технологією) у загальній кількості працівників у базовому періоді, %.

Зміни чисельності за рахунок скорочення внутрішньо зміннихпростоїв розраховують за формулою

/>.

де />, />— внутрішньозмінні простоївідповідно в розрахун­ковому та базовомуперіодах, %.

За неможливості зробитирозрахунки за конкретними формула­ми (особливо це стосуєтьсявиявлення впливу економічних та соці­альних факторів),економія чисельності та відповідне зростання продуктивностіпраці визначаються на підставі експертних оцінок ситуаційногоаналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Групи чинників зростання продуктивності праці:

         I. Структурні зрушення увиробництві:зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв;

       II.            Підвищеннятехнічного рівня виробництва: заміна діючих технічних засобів прогресивнішими,модернізація обладнання; запровадження систем машин; механізація таавтоматизація виробництва; застосування прогресивних технологій; використанняекономічних видів сировини, матеріалів та енергії;

      III.             Удосконаленняуправління, організації виробництва та праці: удосконалення структур тараціональний розподіл функцій управління; запровадження раціонального розподілута організації праці робітників; збільшення реального фонду робочого часу;поліпшення ергономічних характеристик праці;

      IV.            Збільшенняобсягів виробництва: відносне зменшення чисельності промислово-воробничогоперсоналу завдяки зростанню обсягів виробництва;

       V.            Галузевіфактори: збільшенняробочого періоду в сезонних виробництвах; змінювання геологічних умов видобуткута корисних компонентів руди;

      VI.            Уведеннята освоєння нових виробничих об’єктів: диверсифікація виробництва тавведення в дію нових цехів.