Реферат: Передумови "Японського економічного дива"
Курсоваробота
Передумови„Японського економічного дива”
План
Вступ
Розділ I. Вплив реформ 40-х — 50-хроків на „економічне диво”
Розділ II. Особливості організації тауправління економікою
Розділ III. Місце НТР в японському „економічномудиві”
Розділ IV. Експорт як ключ к підйомуі успіху
Список використаної літератури
Вступ
Після нищівноїпоразки японського імперіалізму у Другій Світовій війні, ядерногобомбардування, колосальних репараційних зобов’язань та американської окупації,Японія як держава, та японці як нація зіткнулись з загрозою поповнити рядикраїн третього світу. Але цього не сталося. Післявоєнний економічний розвитокЯпонії дійсно схожий на диво, але диво, яке можна пояснити законами економіки.
В період з 1949по 1979 роки, Японія не тільки вийшла на довоєнний рівень промисловоговиробництва, а поступово обігнала по рівню економічного розвитку Великобританію,Францію і ФРН. Достатньо сказати, що займаючи лише 0,3 % земної сущі, на якійпроживає всього 2,5 % землян, Японія виробляє більше 10 % світового валовогопродукту.
Актуальна данатема тим, що реформи та перетворення які походили в японському суспільстві, упіслявоєнні часи, вивели Японію на третє місце в світі по експорту товарів,друге місце в світі по об'єму валового національного продукту (ВНП) і першемісце в світі по об'єму концентрації золотовалютних фондів. Це пояснюєтьсяособливістю запровадження реформ і перетворень в японському суспільствівзагалі, і в економіці зокрема; особливістю їхньої взаємодії між собою тазалучення до конкретної ситуації.
На сьогодні,японський досвід економічного розвитку, вивчається, досліджується, аналізуєтьсята запроваджується в багатьох країнах як з розвинутою економікою, так і зрозвиваючою економікою.
Дана тема дужеактуальна і для України. Наша країна зараз перебуває в надзвичайно складномустановищі. Як що в Японії основні фонди були зруйновані війною, то в нас вонипросто майже не використовуються через низку причину. Після розпаду СРСРрозірвались економічні стосунки з основними постачальниками енергоресурсів, іїхня нестача відчувається по всій країні. Тобто можна сказати, що Українаперебуває навіть у ще гіршому становищі, ніж Японія після війни. Необхідношвидко запровадити ефективні реформи, щоб вивести її з кризи. Тому вивченняяпонського досвіду потрібно нам для можливого використання в період структурноїтрансформації української економіки. Визначивши причини зростання японськоїекономіки, ми зможемо, спираючись на цей досвід, створити свою, кращу модельвиходу з кризи, впроваджуючи власні реформи.
Предметдослідження – виступають передумови, реформи, фактори, що привели до швидкогоекономічного розвитку Японії у 60-ті – 80-ті роки ХХ-го ст.
Об'єктдослідження – виступає економічний розвиток Японії у 50-ті – 80-ті роки ХХ-гост.
Хронологічнірамки даної теми виступають 50-ті – 80-ті роки ХХ-го ст. Перші роки цевідновлення до військового рівня розвитку Японії, та початок стрімкогоекономічного підйому. Друга дата це дата посідання Японією стабільного другогомісця в світовому економічному виробництві.
Завдання даногодослідження виступає:
аналіз передумовстрімкого економічного розвитку;
аналіз факторіввпливаючих на економічний розвиток;
розкрити рольреформ 40-х 50-х років в розвитку японського суспільства;
простежитиособливості організації та управління економікою;
визначитиособливості ставлення та відношення японців до праці, та їх роль в швидкомуекономічному розвитку;
аналізувати рольі місце науково-технічної революції в економічному житті Японії;
дослідити впливта роль експорту в економіці
Дана робота маєза основу наступну літературу. Підручники, де висвітлюється дана тема якскладова частина історії Японії та Азіатського регіону взагалі: Васильєв Л.С.Історія Сходу. В 2-х т.; Родрігес А.М. Новітня історія країн Азії і АфрикиХХ-го ст.; підручники які розглядають дану тему як складову частину світовогоекономічного розвитку: Історія світової економіки, під ред. Поляка Г.Б.,Маркової А.Н.; Економічна історія України і світу, К. 1999.
Монографії якідосліджують цю тему: В. Спандарьян Деловая Япония [19.168]; Вілінскій А.Японские парадоксы [3.126.].
Статті, якідосліджують окремі напрями передумов „економічного дива”, або вплив різнихфакторів на швидкі темпи економічного розвитку:
статтіКараханової О. Японське „економічне диво”: основні аспекти [29.385-388] таСпандарьяна В. Как это удалось японцам? [18.86-89]., висвітлюють передумови табазу на яку спиралась „економічне диво”.
статті Три очеркаяпонського досвіду керуванням економікою, Целіщев [22.131-140], та Космислюванню досвіду економічного розвитку Японії, Дінкєвіч А. [5.86.93],висвітлюють особливості організації та керівництво японською економікою.
Статті Колесаяпонського прогресу, Казмін Ю. [10.36-46], та Как это удалось японцам?Спандарьян В. [18.86-98], висвітлюють питання над факторами впливу на швидкітемпи економічного розвитку.
Структуракурсової роботи. Дана робота складається з вступу, з чотирьох розділів,висновків та списку літератури. Перший розділ висвітлює питання впливу реформ40-х 50-х років на японське „економічне диво”. Другий розділ показуєособливості організації та управління економікою. Третій розділ показує місцеНТР в японській економіці. Четвертий розділ показує роль експорту та його впливна японське „економічне диво”.
РозділI. Вплив реформ 40-х — 50-х років на „економічне диво”
За тлумачнимсловником В. Даля диво – будь-яке явище, яке ми не можемо пояснити відомими намзаконами природи. Післявоєнний економічний розвиток Японії дійсно схожий надиво, але диво, яке можна пояснити законами економіки.
В період1960-1979 років доход на душу населення в Японії зростав із середньорічнимитемпами 9,4 %. При такому темпі доходи подвоюються менш ніж за 8 років. В чомуж секрет японського економічного зростання? Як змогла маленька країна, не маючисвоїх енергетичних ресурсів, із зруйнованими майже всіма основними фондамивийти на провідне місце в світовій економіці? Цьому сприяло багато факторів, ів цій роботі ми спробуємо їх розкрити, пояснити та простежити наслідки.
Стартові позиції,з яких почала свій післявоєнний розвиток Японія, були дуже несприятливі.Економіка підірвана й виснажена довгою війною, великі міста та численні промисловіпідприємства стояли в руїнах. Рівень промислового виробництва становив 14 % відсереднього передвоєнного. Населення зубожіло, не вистачало елементарних засобівдля життя: продовольства, житла, роботи, енергетичних та сировинних ресурсів.[18.85]
В 1949-му роціексперт окупаційної армії США Є. Аккерман бачив єдиний шлях розвитку Японії зарахунок необмеженої закордонної допомоги. В цьому випадку вона б змогла, зайого розрахунками, відновити довоєнний рівень життя до кінця 70-х років.
Японці ж, розжовуючипереважно на власні сили, вже до 1951-го року відновили довоєнний рівеньпромисловості, а в другій половині 60-х років послідовно обійшли за рівеньекономічного розвитку Великобританію, Францію та ФРН.
Як це непарадоксально, але саме нищівна поразка Японії в Другій світовій війні далапотужний імпульс соціально-економічному розвитку країни, позбавила економікуЯпонії багато чисельних економічних і політичних перепон, які заважали вільномурозвитку виробництва, дії ринкових механізмів та інтеграції Японії в світовігосподарські зв'язки.
Фундаментом„економічного дива” і подальшого розвитку Японії можна вважати реформи другоїполовини 40-х років, які здійснювались по п'ятьох напрямках.
Перший з них –розпуск дзайбацу, тобто монополістичних об'єднань, замкнених сімейних концернів(в руках тільки чотирьох найбільших з них було з концентровано 40 %національного багатства). Згідно з антимонопольним законодавством, головнікомпанії дзайбацу підлягали розпуску, а акції – конфіскації й відкритомупродажу. Були вжиті заходи з метою не допустити відродження великихмонополістичних концернів. [18.87] У 1947-му році вступив в силу закон, якийзабороняв монополії і забезпечував справедливі угоди та закон, що заборонявзначну концентрацію економічної міці. Ці закони перешкоджали утворенню головнихдержательскіх компаній, картелів та інших монополістичних об'єднань, а такожволодінню більш ніж 25 % акцій інших компаній. [9.297]
Хоча заходи щодоліквідації монополій не завжди були послідовними, вони з самого початку завдализначного удару по монополіям. Відтворенні пізніше корпорації вже не маликолишньої влади.
Їхня організаціястала більш гнучкою, а зв'язки – рухливішими. В результаті реформи відбувсяперерозподіл капіталів, почався процес утворення сучасних фінансових груп, яківступили в суперництво одна з одною.
Жорсткаконкурентна боротьба позитивно вплинула на нагромадження капіталу й зростанняпродуктивності праці. Поряд з іншими факторами вона зумовила високі темпизростання і є і досі однією з основ японської економічної структури на всіхрівнях підприємництва.
Другий напрямокреформ охоплював сільське господарство. До війни поміщикам належало більшеполовини оброблюваної землі, яку вони на кабальних умовах здавали в орендуселянам. Орендні платежі поміщики вкладали в інші галузі, оскільки вони не булизацікавленні в розвитку сільського господарства. Завдяки прийнятим законам(кінець 1946) держава викупила у поміщиків землі й продала їх дешево селянам.Орендна плата була дуже низька 1-4 % вартості врожаю (до війни – 60 %). Буливведені й податкові пільги. Таким чином аграрні перетворення створилисприятливі умови для розвитку сільського господарства. У селян виниклазацікавленість робити інвестиції в технічні новинки. [9.298]
Відповідніможливості з'явилися в наслідок відсутності ренти, наявності пільговогокредитування збоку держави і сільськогосподарської кооперації. Вже на початку50-х років рівень виробництва досягло довоєнної межі, а до 1960 року країнамайже повністю забезпечувала себе основними продуктами харчування.
Земельна реформасприятливо вплинула на господарство в цілому. Воно сприяло розширеннювнутрішнього ринку завдяки зростанню виробничого і власного споживаннясільських працівників, а також вирішенню проблеми робочої сили дляпромисловості та сфери послуг, які швидко розвивались.
Третя групареформ торкалася сфери праці і соціального забезпечення. У відповідності зприйнятими в 1946-1947 років законами, вперше був встановлений 8-ми годиннийробочий день і шестиденна оплачувана відпустка. Наймачів зобов’язувалиоплачувати понаднормову працю, відповідати за охорону праці й виробниченавчання. Робітники отримали право на створення профспілок, ведення колективнихпереговорів, організацію страйків.
Реалізація цихзаконів створювала основу для поліпшення умов праці й відпочинку працівників,підвищення їхніх доходів. Це позитивно відбилось на зростанні продуктивностіпраці, вдосконаленню виробництва, збільшування особистих заощаджень, що в своючергу, сприяло підвищенню норми накопичення й розвитку виробництва.
За свідченнямамериканського дослідника Е. Лінкольна, „в 50-х роках японці прийшли довзаємної згоди в бажанні швидкого економічного розвитку. Люди були готовібагато працювати і переносити тяготи, пов'язані з відсутністю вложень всоціальну сферу, виходячи з припущення, що це є найкращим шляхом до майбутньогорозквіту. Багато японців навіть ретроспективно не гадають, що вони понеслиякусь особисту жертву; у них не було іншого реалістичного вибору, крімзусередженної праці і самовіддачі, якщо країна в цілому і кожний японецьзокрема бажали досягнути розквіту”[24.105]
Четверта групареформ торкалася системи освіти, рівень якої в Японії був традиційно високий. Увідповідності до закону, прийнятого в 1947-му році, тривалість обов'язкового йбезкоштовного навчання збільшилася з 6-ти до 9-ти років, було введено спільненавчання дівчат та хлопців; управління шкільним навчанням децентралізовано, щопривело до створення широкої мережі коледжів та інститутів для підготовкикадрів середньої ланки й підвищенню кваліфікації робітників. В подальшомузавдання освіти пристосовувались до завдань соціально економічного розвитку.Високий рівень освіченості японців відіграв істотну роль в успіхах економіки.Вже в 50-ті 60-ті роки за рівнем освіти людей віком 25-34 роки Японіявипередила всі розвинені країни Європи й відставала лише від США. Ниніпрактично вся японська молодь закінчує 12-ти річку, понад третина продовжуєнавчання у вищих навчальних закладах. [9.298]
П'ята групареформ стосувалася фінансів і грошового обігу. В 1949-му році була здійсненареформа податкової системи Японії, проект якої був розроблений групоюамериканських експертів на чолі з Шоупом. Суть реформи полягала в збільшеніподатків з метою „подолання інфляції та стабілізації економіки”. Одночасно проходивперерозподіл податкового тягаря – знижені податки на корпорації шляхомпереоцінки вартості постійного капіталу, скасуванню податків на надприбуток зарахунок збільшення оподаткування трудящих. Таким чином були створеннісприятливі умови для швидкого накопичення капіталу і зростанню темпівекономічного росту. [9.303]
Відтвореннявідбувались в умовах жорсткого державного контролю (системи державних ліцензій,фіксування цін і заробітної платні, раціонування торгівлі, регулюваннядіяльності кредитних інститутів тощо), але темпи зростання були не значними.Найбільшою загрозою була висока інфляція, викликана перш за все виплатоюкомпенсацій за позиками воєнного часу та субсидіями, спрямованими упромисловість.
Програмаекономічної стабілізації була останньою з післявоєнних реформ, які лягли воснову подальшого поступового руху японської економіки. В наступні рокиздійснювалось ще багато перетворень, але вони лише доповнили конструкцію, яка,спираючись на фундамент післявоєнних реформ, підняла Японію на рівень провіднихв економічному плані країн.
На думкуаналітиків, вдалому проведенню післявоєнних економічних перетворень у Японіїстояла низка факторів.
Характерною рисоюреформ було проведення їх у комплексі в усіх сферах життєдіяльності суспільства– економічній, соціальній, політичній, культурній. Найповніше відображенняполітичні й соціальні аспекти реформ знайшли в новій конституції країни (1947рік). [29.388]
Найважливішезначення для розвитку економіки мала відмова Японії від війни як засобурозв'язання міжнародних конфліктів. Це зумовило низький рівень воєнних витрат(в межах 1 % ВНП), що надала можливість виробничого використання практично всіхнаявних фінансових, матеріальних і людських резервів. У конституції Японіїчитаємо: „Відверто прямуючи до заснованого на справедливості й порядкуміжнародного миру, японський народ назавжди відмовляється від війни яквираження суверенного права нації та від застосування чи загрози застосуваннясили як засобу врегулювання міжнародних суперечок. Для здійснення мети ніколине будуть утримуватись сухопутні, морські та повітряні війська, а також іншівійськові сили. Право держави на ведення військових дій не буде визнаватися”. Ав Договорі безпеки між Японією та США говорилося: „Японія надає, а СШАвикористовують після набуття чинності даним Договором права розміщуватиназемні, повітряні й морські сили в Японії й поблизу неї”. Таким чином, дляяпонських правлячих кіл така система являла собою „американську атомнупарасольку” країни, а також означало політичну й економічну співпрацю із США вінтересах відновлення й розвитку японської економіки.
Успіху реформсприяло також атмосфера, яка склалася навколо них, а також підтримка збокунаселення. Японці підтримали уряд, взявши курс на відродження економіки. Вонипідтримували жорсткі урядові заходи, наприклад заощадження вкладалися піднизькі відсотки. До певної міри, заощадження були вимушеними, тому що людипобоювались за своє майбутнє в умовах стабільності, але вони робили цей крок,бо кожний хотів зробити свій внесок у відновлення економіки.
Значне місцесеред передумов японського „економічного дива” посідає американська допомога.Багато фахівців, які досліджували економічний розвиток Японії після Другоїсвітової війни, велику роль відводили США.
Економічний впливСША на Японію здійснювався за допомогою таких заходів:
продаж в кредитзайвих матеріалів американської армії. Загальна вартість проданого майнастановила приблизно 75 млн.$. [29.389]
здача в орендуамериканських суден. Позбавивши Японію торгівельного флоту і заборонившияпонським суднам відвідувати іноземні порти, США здали їй в оренду свої судна,які їм були не потрібні. Фрахт суден коштував 35 млн.$.
надання „в борг”будівельних матеріалів і механізмів. Американці привезли до Японії на 100 млн.$матеріалів, але вони виявились не потрібними і були переданні японському уряду.
Використаннязаборгованості за трофейне майно. Захопивши великі трофеї, американці вивезлите, що являло для них цінність (прилади, нові види зброї, олово), а на потрібнізалишки (білизну, одяг, вугілля) на суму 1 млрд.$ повернули японському уряду.
Американськавлада рекламувала це як „разову допомогу”, щоб контролювати витрати коштів, щоутворювалися від реалізації американських товарів. Американська владанаполягала на створенні в Японії так званого еквівалентного фонду. Ресурсифонду складались із внесків японського уряду за рахунок коштів, отриманих відпродажу в Японії американських товарів, прибутків від наданих позик, поверненняраніше взятих кредитів, ресурсів, утворених з довоєнної зовнішньоїзаборгованості Японії, а також за рахунок виручки від продажу облігаційяпонських державних позик. З 1949 по 1953 загальні надходження в „еквівалентнийфонд” склали 400 млрд. ієн; 61 % з них припадав на безпосередньо американську„допомогу”. Цей фонд відіграв подвійну роль. З одного боку, він сприявзміцненню японського капіталу, з другого – гальмував розвиток малогопідприємництва. Згодом великий вплив на відносини між двома країнами мала НТР.Японці за рівнем науково-технічному розвитку почали наздоганяти Америку іпоступово досягли її рівня. Од же, можна сказати, що американська „допомога”була стимулом для розвитку економіки, бо японці, намагаючись стати незалежними,ефективніше проводили свою політику.
Таким чином врезультаті дослідження передумов японського „економічного дива”, основних йогофакторів, доходимо до таких висновків:
Високійрезультативності проведених реформ сприяло те, що вони впроваджувались укомплексі.
Японськийменталітет, вроджена працьовитість японців допомогли країні у виході з кризи.Японці мають високу довіру до уряду і уряд їм віддячує (високі пенсії,соціальний захист). Надзвичайна працьовитість дає змогу швидко впроваджуватинові технології та виробляти нові види продукції. [19.53]
Військові витратистановили менше 1 % від ВНП. Така економія коштів дала змогу японцям витратитиїх на розвиток економіки. Це був дуже розумний вчинок, і Японія тільки вигралавід цього.
Отже, на веденнівище реформи, не тільки відновили в короткочасні строки довоєнний рівеньрозвитку Японії, а сприяли подальшому, швидкому економічному зростанню Японії.
РозділII. Особливості організації та управління економікою
Одним з головнихфакторів високого суспільного виробництва – першочергова увага організації тауправління на різних рівнях.
Великий зріст масштабіввиробництва, значне розширення сфер підприємництва, зробили необхідним заходипо децентралізації управління в рамках фірм, корпорацій, фінансових груп іоб'єднань. [22.135]
Для здійсненняуправління та керівництва знадобилось значна кількість людей, які б володілиспеціальними знаннями, підготовкою, досвідом адміністрування на всіх рівнях.
Значний зрістмасштабів підприємництва, ускладнення його структури і функцій повлекли засобою нові форми організації та управління, направленні на використання досвідуі знань великої кількості людей, особливо різного роду спеціалістів таекспертів. Не випадково в японських фірмах приділяють першочергову увагувідбору та підготовки висококваліфікованим управлінцям, керівникамрізноманітних служб та інших адміністраторів. Оскільки від цього залежитьрівень рентабельності та прибутку; в рахунок приймається лиш здібності даноїлюдини, його конкретні дані, вміння, ділові знання і досвід. В цьому ж ряді –жорстка система відповідальності. Не ефективне функціонування окремих ланокуправління, не відповідаючи необхідним результатам, не кажучи вже про збитки,несе за собою спочатку попередження управлінському персоналу та наказ вкороткочасні строки виправити положення. Якщо це не дає позитивних результатів,то неминуча відставка відповідних посадових осіб. Отже, очевидний прямийзв’язок між результатами управління і персональної відповідальності. [5.90]
Систематичнеоновлення керівництва, ротація кадрів виступає як важливий фактор ефективногофункціонування фірм і об’єднань, при чому прихід до керівництва нової генераціїменеджерів, які володіють сучасними знаннями і не обтяжені віджившими догмами істарими забобонами, традиціями і консерватизмом, забезпечив на стільки високийрівень менеджменту в Японії, що вже давно американці не стидаються вчитися іпереймати їхній досвід.
Розглядаючипитання ефективності суспільного виробництва, варто особливо відмітити системурегулювання економіки. Зрозуміло, і це повністю підтверджує досвід розвиткуЯпонії, ступінь і форми державної участі у виробничому процесі, виконання нимрегулюючої функції в загалом залежить від конкретних обставин, від етапіврозвитку, характеру та масштабів вирішуємих завдань.
Історія розвиткуринкової економіки в Японії, як і в інших нині високо розвинутих, економічно,державах; показує, що сучасний її рівень чи модель – результат тривалогорозвитку. Загальновідомі характери та наслідки періодичних крайнє гострих кризнадвиробництва в умовах повного панування ринкової економіки. Концентрованийрезультат такого розвитку – криза 1929-1933 років, — велика депресія,катастрофа. Надалі відомо: на зміну вільному в загалі ринковому механізміприходить регулюючий. [5.91]
В 70-х роках підвпливом НТР наступив новий етап еволюції цього механізму, характеризуючисьрозвитком електроніки, обчислювальної техніки, інформатики, розгорнувшисьпереходом до моделі інформаційного суспільства. Результатом розвиткуінформаційної сіті, виявилось створення і функціонування систем стратегічноїінформації, об’єднаних комп’ютерних сітей підприємств, автоматизація складськоїі конторської справи. Біля 80 % компаній входять в комп’ютерну мережу „онлайн”, швидко розвиваються мережі „ланс”, „пос”, „ван” і др. Ці системи даютьзмогу збирати, зберігати, обробляти та передавати інформацію в великихрозмірах, з великою швидкістю і високим рівнем точності та надійності. С їхпомічу оперативно збирається і обробляється вся необхідна інформація, включаючистан ринку різноманітних товарів. На базі цієї оперативної інформації сталаможливою розробка рекомендацій для виробництва. Остання зараз має можливістьодразу відреагувати на зміни ринкової кон’юнктури, розширяючи випуск однихтоварів, які мають попит, чи зменшення виробництва інших, попит на якихзменшується. В залежності від конкретних обставин регулюється інвестиційнийпроцес, транспортне та банківське забезпечення.[19.111].
Інформаційнісистеми та прогнозування дають змогу розраховувати та обрахувати розміри іструктуру ринка та виробництва, тобто планомірно регулювати їх в національномуі навіть міжнародному масштабі. Це по-новому поставило питання проспіввідношення вільного, невідомого ринку с планомірно регулюючим, відомимринком. Перехід до інформаційних систем означав новий етап – нову якість іефективність в розвитку і економіки, і її регуляторів. І все ж таки повністюусунути непередбаченість ринку не можливо, як не можливо привести всі параметривиробництва, складування, попиту, реалізації в точну відповідність з потребами,масштабами і в структурними характеристиками ринку збуту. Коротше кажучи,необхідно оптимальна відповідність ринкових методів і методів, піддаваєміекономічному і соціально обґрунтованому регулюванню. Їх відповідність – сутьфункціонування в економічного механізму, їх оптимальна відповідність – умоваоптимального функціонування економічної системи. [5.91]
Практика Японії,як всіх інших держав з ринковою економікою, показує що протиставленняадміністративних і економічних методів чи регуляторів економічного підйому немає основу. В дійсності адміністративні методи були і залишаються невід’ємноюформою, засобом економічного керування.
Проблема в іншому– у тому, що варто диференціювати різні адміністративні методи. Одна справа –ті з них, що базуються на нехтуванні об’єктивних потреб економічного розвитку(т.п. прояв неграмотної, некомпетентної економічної політики), друга – ті, якікеруються економічними законами розвитку, виходячи з них.
При всьому цьомуне можливо рахуватися з тим, що є об’єктивні обмеження, не дозволяючизадовольняти об’єктивні потреби економічного розвитку тільки адміністративнимиметодами. Це пов’язано з багатьма факторами, в тому числі серйознимускладненням масштабів і механізмів виробничого процесу та керівництва ним,особливо в умовах НТР. Звідси виникає необхідність використовувати ринковімеханізми, які в „чистому виді”, не функціонують в жодній капіталістичнійкраїні. Такого роду „чисті” механізми означали б повну анархію, гострішідиспропорції та протиріччя в економіці, а отже, і негативні наслідки всоціальній сфері. Ринок – регулятор необхідний, але в значній мірі недосконалий. Оптимальний рівень можливо досягнути лише завдяки ефективномуспіввідношенню ринкових і неринкових методів економічного регулювання, інакшекажучи, в системі регулюючої економіки. [18.90]
Співвідношенняадміністративних і ринкових методів взагалі визначаються конкретнимиобставинами. Досвіт показує, що чим гостріше економічна ситуація, тим вагомішіпрямі адміністративні неекономічні методи; в свою чергу стабільне положення векономіці – більший розмах ринкових методів та адміністративних другоряднихрегуляторів (податки, кредити, ціни та інше).
При всіхобставинах, як би не змінювався ступінь державного регулювання, він ніколи неміг опуститися нижче визначеною межі, оскільки в такому випадку став бинеможливий сам виробничий процес, а ринкові методи регулювання привели б ктаким диспропорціям які повлекли б за собою не передбачені економічні тасоціальні потрясіння.
Все цепідтверджується досвідом. Вагоме значення має та обставина, що еволюція методівдержавного регулювання в цій країні були прямо пов’язанні зі станом виробництвата ринку: в умовах, наприклад, першого етапу розвитку економіки в післявоєннийперіод адміністративне регулювання диктувалося гострими диспропорціями,незбалансованим виробництвом та ринком, у супроводі гострішої інфляції. Цейетап завершився в 1951-1952 років. Але і далі, коли ринкова незбалансованістьбула пройдена, держава не поспішала відмовлятись від прямого регулювання. Новетоді було те, що на головні ролі вийшли методи фінансового, кредитного та частковоцінового регулювання, супроводженими і адміністративними формами, але в меншихрозмірах. Важливо зазначити, що коли в 60-х роках розгорнулася інтенсивнамодернізація економіка на новій технологічній базі і Японія вступила в полосувисоких темпів розвитку (10.7 % середній щорічний приріст), державнерегулювання зберігалось, при чому значно вагоме. В 70-х роках цьому сприяли іструктурні кризи. По мірі нормалізації обстановки, державне регулювання всебільше переходило в бік економічних мір, а масштаби використання скорочувались.В 80-х роках – період так званого перегулювання – ознаменувався відноснопосиленням ринкових механізмів, але при збереженні в необхідному обсязідержавних методів впливу на економіку.
По офіційнимданим, станом на перше березня 1988 році державне регулювання охопило 10000позицій, в тому числі контроль над підприємництвом, ціноутворенням, імпортом.Даними на 1-е липня 1988 році дер регулювання розповсюджувалось на 100 % об’ємупідприємництва в будівництві, кредитно-банківській сфері, електро —, газо – іводопостачанні, в добувній промисловості, на 96.3 % на транспортне і в системітелекомунікацій, на 78 % в сільському господарстві, лісовому і рибномугосподарстві та інші.
Отже, особливістьорганізації та управління японською економікою полягає у:
залучення докерівництва та управління економікою освідченнях та відповідальнихспеціалістів;
раціональномуспіввідношенні ринкових та адміністративних методів регулювання економіки;
РозділIII. Місце НТР в японському „економічному диві”
Відомий японськийекономіст С. Окіта вважає, що ні якого „дива” чи „магії” в економічнихдосягненнях Японії не має. Ключ до її успіху – в швидкому зростанніпродуктивності праці. Японію в доволі короткочасні строки вийшла на рівеньпродуктивності праці більшості західноєвропейських держав, але ще відстає відСША, хоча в галузях промисловості, орієнтованих на експорт, вона їх попереджає.[18.91]
Вражаючий ривокЯпонії по такому важливому економічному показнику, як продуктивність праці, бувдосягнутий за рахунок рішучої ставки на науково-технічний прогрес черезфорсований імпорт новітніх технологій і сучасного обладнання. За період з 1950по 1978 рік Японія припала біля 26 тисяч іноземних патентів і ліцензій, азагальна сума, затрачена на імпорт зарубіжних технологій становила 7 млрд.$.
Масовий припливпередових іноземних технологій дозволив Японії виграти час і зберегти значнікошти в процесі модернізації своєї економіки. За офіційними даними, загальнийвиграш Японії від імпорту патентів і ліцензій тільки в 50-х – 60-х рокахстановив 70 млрд.$, чи біля 25 % всієї суми валових нагромаджень основногокапіталу за цей же період. Достатньо спів ставити дві цифри: 7 млрд.$,потрачених на імпорт іноземних технологій, і 70 млрд.$ вилучених з цих закупок,щоб зрозуміти, який сильний імпульс отримала японська економіка від масовогозапозичення іноземного досвіду. При цьому варто підкреслити, що японці вельмиефективно використовували цей досвід, негайно впроваджуючи та освоюючипридбанні патенти і ліцензії. В цьому держава активно допомагала підприємцям, ввчасності через пільгове фінансування закупок передових іноземних технологій таобладнань.
Японцізапозичували передовий досвід в основному з США і Західної Європи. Дещо воназапозичила з Радянського Союзу. Так, наприклад, успіх Японії в розвитку чорноїметалургії та виводу її на найвищому світовому рівні пов’язані головним чином сзапровадженням передових Радянських технологій. Парадоксальність положенняполягає в тому, що в Радянській економіці ці винаходи використовувалися вменших масштабах, а ніж в Японії, що в поодиноких випадках веде к значнимвитратам енергії та металу. По розрахункам японських спеціалістів тількивитрати енергії становлять 442 триліона кілокалорій в рік, що рівномірно 12,6 %всіх паливних витрат на ТЕЦ в СРСР, що становить стільки ж, скільки РадянськіАЕС виробили електроенергії в 1985 році. [19.32]
Засвоївши майжевсе, що вона могла отримати в США і Європі, Японія стала перед необхідністюстворення своїх новітніх технологій. Її витрати на НІОКР виросли з 15,5 млрд.$в1975 році до 62,3 млрд.$ в 1987 році. Сьогодні за абсолютним розміром витратна НІОКР Японія поступається в капіталістичному світі лише США, а за розмірамиїх в національному прибутку навіть перевершує її. Якщо в 60-х – 80-х рокахімпорт Японії іноземних технологій в 10 раз перевищував експорт японськихтехнологій, то вже в 1986 році обидва ці показники значно зблизились. В якостіпершочергових напрямах в розвитку НІОКР японці, виходячи з результатів запитукращими науково-дослідницькими інститутами країни, вибрали нові матеріали,електроніку і ЕОМ, біотехнологій, інформатику і сучасні засоби комунікацій,нові джерела енергії, медицину і охорону здоров’я, авіа космічну промисловість,роботи і механотроніку, безпеку оточуючого середовища. Закріпившись за японцямислава кращих імітаторів доповнюється сьогодні визнанням їхнього внеску врозвитку новітніх направлень науково-технічного прогресу. [18.92]
РозділIV. Експорт як ключ к підйому і успіху
Японія ніколи бне вийшла на її сучасний рівень розвитку, якщо б замкнулась в особисті рамки.
Для післявоєнноїЯпонії входження в міжнародний поділ праці був не тільки негайної умовоюпідйому її економіки, но і в буквальному розумінні слова, питанням існування.Єдиною реальною можливістю забезпечити імпорт необхідних для Японії засобівіснування являлось розвиток експортної бази країни, тобто налагодженнявиробництва високо конкурентної промислової продукції, яка б користуваласьпопитом на світовому ринку. Треба сказати, що японці виконали це завдання –створили потужну високо конкурентоздатну експортну базу. При чому експорт ставне тільки засобом оплати життєво необхідного імпорту енергоресурсів, сировини,передових технологій, та й потужним важелем підйому економіки і накопиченнявалютних ресурсів. В період з 1953 по 1970 рік японській експорт зріс більш ніжв 15 разів. За 70-ті роки він збільшився в 6,7 раз, а за період з 1980 по 1988рік подвоївся і досяг 265 млрд.$. Вклад експорту в зростання ВНП Японії бувдосить високим (в 1980 році біля 80 % росту ВНП був за рахунок експорту).[18.95]
Провідним місцемв японському експорті займають промислові вироби, перш за все технічні спожившитовари тривалого використання: автомобілі і мотоцикли, телевізори,відеомагнітофони, фотоапарати і кінокамери, холодильники, електричнікалькулятори і копіювальні машини. Саме в цьому напрямі йде спеціалізаціяяпонського експорту. Достатньо сказати, що тільки виручка від продажуавтомобілів (45 млрд.$ в рік) покриває весь імпорт Японією продовольства танафти, разом узятих.
Значну статтюяпонського експорту становить продукція базових галузей, особливо металургію іхімію, хоча їх частка в останні роки знижується. Відносно новою важливоюпозицією стає експорт комплектних підприємств, особливо в розвиваючі держави,КНР та країни колишнього СРСР.
Головним ринкомзбуту японських товарів є США. На їх долю приходиться більше третини всьогоекспорту Японії. Біля ¼ японського експорту припадає на країниПівденно-Східної Азії.
З другої половини80-х років Японія міцно займає третє місце в світі за обсягом експорту, післяФРН та США. В той же час завдяки внутрішньому ринку залежність Японії відекспорту відносно не велика: біля 10 % в об’ємі ВНП.
Важливопідкреслити, що експорт став важливішим джерелом накопичення коштів, капіталотвірнимфактором. Позитивне сальдо торгового балансу Японії зростало та досягнуловражаючих розмірів (82,7 млрд.$ в 1986 році). Золотовалютні резерви Японії накінець 1986 року піднялись до 97,7 млрд.$, і по цьому показнику вона вийшла наперше місце в світі. [19.103]
Звісно, Японіяніколи не досягла б таких визначних результатів в розвитку експорту інакопиченню великих ресурсів без комплексної системи заходів стимулюванняекспортного виробництва. Вагомий арсенал засобів сприяння експорту включав в собіпремії і другорядні державні субсидії підприємства і фірмам, які працювали наекспорт, податкові пільги, валютний курс, вигідний для експортерів, пільговефінансування і кредитування, система „подвійних цін”, при яких експортні цінипідтримувались на більш низькому рівні, а ніж внутрішні, і, нарешті, створеннядля експортерів найбільш сприятливих умов для їх діяльності закордону засобамторгової політики інформаційного забезпечення.
Загальне сприянняекспорту було зведено в ранг важливіших загальнодержавних завдань. Саме в цейперіод почала свій розвиток „економічна дипломатія” в якості головногонаправлення зовнішньополітичного курсу Японії. Держава взяла на себе, заЯпонською термінологією, „батьківське піклування” політичним, економічним,фінансовим, правовим і адміністративним забезпеченням зовнішньоекономічноїекспансії приватнокапіталістичних об’єднань, корпорацій, компаній і фірмЯпонії. Склався потужний тандем адміністрації і приватного капіталу, своєріднасистема, яку можна розглядати як форму монополії зовнішньої торгівлі,здійснюваної буржуазною державою і великим приватним капіталом. Цеполегшувалось тим, що в Японії зовнішня торгівля відноситься до найбільшмонополістичних сфер економіки. При великому числі дрібних і середніх фірм, якізаймаються зовнішньоекономічною діяльністю, левова доля (біля 60 %зовнішньоторгового обігу Японії) припадає на 9 великих універсальних торговихдомів, тісно пов’язаних з потужними фінансово-промисловими групами. [18.96]
Зовнішньоекономічнаекспансія Японії за звичай асоціюється з експортом товарів. Значний час Японіяне грала помітної ролі як міжнародний банкір і експортер капіталів. Але напочатку 80-х років в цьому відношенні помітились значні зміни.
На кінець 1987року загальна сума закордонних активів Японії перевищила 1 трильйон $, азобов’язання складали біля 831 млрд.$. Перевищення активів над зобов’язаннямсклали 240,7 млрд.$.
В зарубіжнихактивах Японії головне місце займають вклади в ціні папери (акції, облігації),в основному американські. Однак в останні роки значно збільшились Японськіпрямі зарубіжні інвестиції. На 31 березня 1989 року вони досягли майже 186млрд.$. І хоча по об’єму прямих зарубіжних інвестицій Японія поки що займає5-те місце в світі, по темпам і зростанням вона обганяє всіх своїх конкурентів.В основному ці інвестиції йдуть в торгові і фінансові підприємства, однакпоступово збільшується вклад в переробну і добувну промисловість, та придбаннянерухомості за кордоном.
Не випадково,серед 10 самих більших комерційних банків в світі – 9 японських.
Таким чином,Японія не тільки являється одним з провідних в світі експортерів товарів, але істає найбільшим міжнародним кредитором і експортером капіталу, а Токіо –важливішим міжнародним фінансовим центром.
Списоквикористаної літератури
1. АртуюновС.А., Джарылкасинова Р.П. Япония: народ и культура. – М; 1991. – Серия «Уполитической карты мира» №6 – 64 стр.
2. БурлацкийФ.М. Японский феномен // Новое мышление: диалоги и суждения о технологическойреволюции и наших реформах. – М; 1989. – С. 63-78.
3. ВиленскийА. Японские парадоксы // Вопросы экономики – 1993. — №8. – С. 126-130.
4. ВасильевЛ.С. История востока. – В 2-х т. Т. 2-й. – М. 2001, — 456 стр.
5. ДинкевичА. К осмыслению опыта экономического развития Японии // Рос. экон. ж-л. – 1992.- №10. – С. 86-94.
6. ЖидковаО.А. История государства и права зарубежных стран. – М; 2004. – стр. 367.
7. ЗагорскийА. Куда идёт японский капитализм: социальные уроки социалистического реформизма// МЭ и МО. – 1991. — №2. – стр. 44-50.
8. КозицкийА. Новітня історія країн Азії і Африки 1918-1999 – Львів, 2002.
9. КузнєцовЮ.Д. История Японии – М; 1988.
10. Казмин Ю.Колёса Японского прогресса // Международная жизнь. – 1992. — №7 – С. 36-46; №5С.28-39.
11. Морита А. Как работают японцы //Раб. класс и совр. Мир. – 1990. — №3, — С. 168-172.
12. Мори Р. Как Японцы относятся ктруду // Серия 2, Экономика. – 1993 — №2 С. – 174-176.
13. Акио Морито Сделано в Японии //М; 1991. Серия Экономика. — №5.
14. Николаева О. Перегруппировкаполитических сил в Японии // МЭ и МО, — 1995, — №9. – С.49-56.
15. Николаева О. Проблемаполитической реформы в Японии // МЭ и МО, 1993, — №1 – С. 97-105.
16. Поляк Г. Б. История мировойэкономики М; — 2001.
17. Родригес А.М. Новейшая историястран Азии и Африки. – В 3-х ч.: Ч. 3 – М. 2001.
18. Спандарьян В. Как это удалосьяпонцам? // Межд. Жизнь. – 1990. — №4. – С. 86-98.
19. Спандарьян В. Деловая Япония – М;1991.
20. Тавровский Ю. «Японское чудо» — японский характер // Диалог. – 1990. — №14 – С. 103-112.
21. Целищев И. Экономика Японии:итоги 80-х годов // МЭ и МО. – 1990. №9 – С. 31-41.
22. Целищев И. Три очерка японскогоопыта управления экономикой // МЭ и МО. – 1991. — №1. – С. 131.
23. Шварц Ф. Политика консультаций вЯпонии // МЭ и МО. – 1995. — №3. – С. 123-128.
24. Хлинов В. Япония: становленияновой модели правления трудом // МЭ и МО. – 1993. — №2. С.102-109.
25.Эйтус Х.Т. Очерки новой и новейшейистории Японии – М;1958,- С.388
26. Якимов М. Японские вертикали.-М., 1987,-С.315