Реферат: Пенсійне забезпечення

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Основи ринковоїекономіки”

за темою “Пенсійне забезпечення”

Зміст

1. Сутність і принципи функціонування пенсійного забезпечення

2. Організаційно–правові проблеми створення комплексногомеханізму впровадження недержавного пенсійного забезпечення в Україні

3. Світова практика функціонування недержавних пенсійнихфондів

Висновок.

Література:

Одним ізнайважливіших завдань нормального функціонування будь-якого суспільства єтурбота про людей літнього віку. Сукупність різних форм забезпечення людей устарості або в разі втрати працездатності за рахунок коштів держави називаєтьсясоціальним забезпеченням. Найважливішою його складовою є пенсійнезабезпечення. Загальновизнано, що забезпечення в старості є одним з основнихобов’язків держави. Останнє повинно зумовити створення системи пенсійного забезпечення,що охоплює всіх громадян. Йдеться про те, що метою такої системи є не тількисистема благодійності, спрямована на запобігання бідності в старості, а й такождержавні і приватні системи, за якими пенсії надають відповідно до сформованогорівня життя громадян.

Людичасто недооцінюють свої майбутні потреби. У результаті такого недооцінювання,яке дуже важко скоригувати на пізніх стадіях, виникає небезпека, що вони можутьзробити в період свого трудового життя недостатні запаси для задоволення своїхпотреб після припинення трудової діяльності. Обов'язок держави щодозабезпечення літніх громадян полягає в тому, щоб змусити людей визначати такіпотреби, а також створити умови, аби люди докладали власні зусилля длязабезпечення в старості і не залежали від державної благодійності.

Запровадженнянедержавного пенсійного забезпечення є одним з основних завдань та важливихкроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створеннязаконодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільногопенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існуванняефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціальногозабезпечення населення.

Система додаткового (недержавного)пенсійного забезпечення визначена складовою системи накопичувального пенсійногозабезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі працівників,роботодавців та їхніх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метоюотримання додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхуванняпенсійних виплат. Додаткові пенсійні виплати здійснюються за рахуноквідрахувань на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення та інвестиційногодоходу, отриманого від розміщення накопичених активів пенсійного фонду.

Така системапокликана створити можливість для збереження та примноження коштів вкладників зметою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійноговіку. Перевага недержавного пенсійного забезпечення в тому, що збережені коштизбільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому здійснення державногонагляду за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведеннюнадто ризикованих операцій та втраті пенсійних заощаджень.

Кошти, якінакопичуються на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значнимджерелом інвестицій в економіці. Особливість діяльності пенсійних фондівполягає в тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції, щобузгоджувати власні потоки внесків та виплат. Пенсійні фонди є значнимиінвесторами, що дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів.

До недержавного пенсійного забезпечення входять такі основні елементи:

• чітко спланована система, що спирається на добре розроблені закони йправила, яка забезпечує ретельний контроль державних регулятивних органів ізбалансованість конкуруючих інтересів приватних фінансових компаній;

• професійні, незалежні, досвідчені працівники регулятивних органів здосить високою заробітною платою, яка зводить до мінімуму ризик корупції підвпливом сторонніх інтересів і дасть змогу залучити висококваліфікованихспеціалістів;

• правила, що вимагають надання повної інформації учасникам пенсійноїсистеми, громадськості й регулятивним органам;

• чітко визначені та прості в реалізації права платників внесків допенсійних фондів;

• належна система перевірки й урівноваження для гарантування того, щожодна особа чи організація не має абсолютної влади або контролю;

• належним чином спланована і ретельновипробувана інфраструктура для підтримки системи.

Вкладники таотримувачі виплат (учасники пенсійних фондів) мають можливість обиратинайпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків та отримання виплат. Вонитакож мають можливість оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Цепозитивно відрізняє участь у пенсійних фондах від збереження коштів у банках.

Суб’єктами системи додаткового(недержавного) пенсійного забезпечення визначені засновники та платникипенсійних фондів; вкладники та учасники пенсійних фондів; недержавні пенсійніфонди; компанії з управління пенсійним фондом; компанії з управління активамипенсійного фонду; зберігачі пенсійних фондів; страхові організація, якимдозволено здійснювати страхування життя та страхування довічної пенсії;банківські установи, які надають послуги з відкриття та обслуговуванняпенсійних депозитних рахунків; саморегулюючі організації у сфері недержавногопенсійного забезпечення; особи, які надають консультаційні та агентськіпослуги, органи державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійногозабезпечення; незалежні актуарії; аудитори.

Вгрудні 1998 р. була зареєстрована Асоціація недержавних пенсійних фондів якнеприбуткова організація, засновниками якої стали:

·          Українськийнедержавний пенсійний фонд “Добробут”;

·          Пенсійнийфонд банку “Україна”;

·          Недержавнийпенсійний фонд “Укоопспілка”;

·          Недержавнийпенсійний фонд “Київенерго”;

·          Недержавнийдорожній пенсійний фонд імені Віктора
 Тимофійовича Гуца;

·          Пенсійнийфонд “Промисловість України”;

·          Недержавнийпенсійний фонд “СПАС”;

·          Акціонернетовариство “Енергетик”.

Насьогодні асоціація об’єднує 14 НПФ із п’яти регіонів України. Основнимизавданнями і цілями асоціації є:

·         створенняюридичних та економічних умов для розвитку в Україні добровільного недержавногопенсійного забезпечення, підвищення рівня та ефективності соціальногозабезпечення громадян України;

·         сприянняпідготовці проектів законодавчих і нормативних актів, направлених на розвитокта захист системи соціальних прав громадян України на базі НПФ;

·         створенняінформаційного центру та банку даних для удосконалення діяльності НПФ, обмінудосвідом і надання на цій основі відповідної інформації членам асоціації;

·         наданнячленам асоціації консультацій з питань міжнародних стандартів бухгалтерськогообліку, звітування, оподаткування, економічних та юридичних послуг, захистїхніх законних інтересів у державних структурах і судах;

·         розвитокспівробітництва з міжнародними організаціями, вивчення міжнародного досвіду усфері додаткового пенсійного забезпечення та залучення його до діяльності НПФУкраїни.

Упроекті закону “Про недержавне пенсійне забезпечення” передбачається створеннятрьох типів НПФ: відкриті, корпоративні і професійні. Учасником відкритогофонду може стати будь-хто, те саме стосується і засновників. У корпоративномуфонді працедавець як засновник повинен створювати умови для пенсійногозабезпечення своїх працівників, які будуть учасниками такого фонду. Професійніфонди будуть побудовані за принципом професійної належності. Тобто об’єднаннягромадян або юридичних осіб створюватимуть свій фонд.

Недержавнепенсійне забезпечення, що здійснюється страховими організаціями та банківськимиустановами .

 Недержавнепенсійне забезпечення здійснюється страховою організацією на підставі ліцензіїна страхування життя, що видається відповідно до Закону України “Прострахування”.

 Страхувальникамиможуть бути роботодавці, та фізичні особи, які досягли вісімнадцятирічного вікуабо не досягли цього віку, але працюють за наймом відповідно до законодавствапро працю, та укладають договори страхування на свою користь або на користьсвого подружжя, дітей чи батьків.

 Страхуваннядовічних пенсій та страхування ризиків виплат пенсій по інвалідності або у разісмерті учасника пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії настрахування життя страховими організаціями, які мають не менше ніж трирічнийдосвід роботи в сфері страхування життя та:

1) протягом трьохостанніх перед укладенням відповідного договору років мали показникиінвестиційної діяльності (отриманого інвестиційного доходу) не нижчевстановлених уповноваженим органом;

2) протягом трьохостанніх перед укладенням відповідного договору років задовольняли вимогиплатоспроможності, встановлені законодавством у сфері страхування;

3) маютьінформаційну систему, необхідну для ведення персоніфікованого обліку застрахованихосіб, щодо яких укладено договори страхування довічної пенсії або пенсії навизначений строк та договори інших видів страхування відповідно дозаконодавства;

4) маютьсертифікованих актуаріїв у своєму штаті або укладені договори з такими актуаріями.

 Страховаорганізація, яка отримала ліцензію на страхування життя і здійснює страхуваннята виплату довічних пенсій, крім виконання вимог, установлених законодавством усфері страхування, зобов’язана:

1) щоквартальнооприлюднювати звіти про структуру і вартість пенсійних активів та результатисвоєї діяльності та надавати їх уповноваженому органу відповідно доустановленого ним порядку;

2) щомісяцяоприлюднювати інформацію про коефіцієнти обчислення (ставки) довічних пенсій,які будуть застосовуватися в наступному місяці, та надавати їх уповноваженомуоргану в установленому ним порядку. Страхова організація зобов’язанавикористовувати оприлюднені ставки для всіх учасників фонду, які мають намірукласти договори страхування довічних пенсій протягом відповідного місяця.

Страховаорганізація, що отримала ліцензію на здійснення страхування життя і здійснюєстрахування та виплату довічних пенсій, та страхова організація, з якоюпенсійний фонд уклав договір страхування ризиків виплат пенсій по інвалідностіта виплат у зв’язку із смертю учасника фонду, несе відповідальність передзастрахованими особами та одержувачами довічних пенсій відповідно дозаконодавства.

Недержавне пенсійне забезпеченняздійснюється банківською установою шляхом відкриття та обслуговування пенсійнихдепозитних рахунків для накопичення коштів у межах суми, гарантованої Фондомгарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавством.

 Банківська установа, що відкриваєпенсійні депозитні рахунки, крім виконання вимог, установлених законодавствомпро банки і банківську діяльність, зобов’язана:

1) щор. за власні кошти надаватиособам, на ім’я яких відкрито пенсійні депозитні рахунки, інформацію про обсягкоштів на відповідному пенсійному депозитному рахунку, про фінансовий станбанку за результатами річної аудиторської перевірки та ставки задовгостроковими депозитними та пенсійними депозитними рахунками в порядку,встановленому уповноваженим органом спільно з Національним банком України;

2) щоквартально надавати звіти прообсяг залучених коштів на пенсійних депозитних рахунках, ставки задовгостроковими депозитними та пенсійними депозитними рахунками уповноваженомуоргану в порядку та за формами, встановленими уповноваженим органом спільно зНаціональним банком України.

Банківська установа, що надає послуги усфері недержавного пенсійного забезпечення шляхом відкриття та обслуговуванняпенсійних депозитних рахунків, несе відповідальність перед вкладниками зашкоду, завдану їм внаслідок неналежного виконання своїх зобов’язань.

 Іншіособливості діяльності банківських установ, пов’язані зі здійсненнямнедержавного пенсійного забезпечення, можуть встановлюватися уповноважениморганом спільно з Національним банком України.

Основними принципами діяльності з НПЗвизнанні:

-          економічно-соціальназаінтересованість працівників та роботодавців у НПЗ;

-          добровільністьучасті в системі НПЗ (добровільність створення та приєднання до ранішестворених пенсійних фондів, добровільність пенсійних внесків, вибору пенсійногофонду та форми пенсійних виплат тощо);

-          здійсненняінвестиційної діяльності виключно в інтересах вкладників та учасників з метоюзахисту пенсійних внесків від інфляції та збільшення пенсійних накопичень задопомогою отримання інвестиційного доходу;

-          державнерегулювання діяльності НПЗ та нагляд за її здійсненням тощо.

Важливими гарантіями стабільногофункціонування системи НПЗ, та діяльності пенсійних фондів зокрема, захиступенсійних заощаджень визначені:

-          розмежуванняфункцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду таїхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

-          ліцензуванняфінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

-          здійсненнязовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього облікубанківською установою-зберігачем активів пенсійного фонду;

-          створеннястрахового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпеченнявиконання зобов’язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

-          розміщенняактивів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідальногоставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такогоінвестування;

-          проведеннярегулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

-          закріпленняповної відповідальності фінансових установ, що надають пенсійним фондам послугиз недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Нагляд та контроль за діяльністюспеціалізованих установ у сфері недержавного пенсійного забезпечення в межахвизначених повноважень та порядку, передбаченому законодавством, здійснюють:

1) Державна комісія з цінних паперів тафондового ринку – за діяльністю компаній, що здійснюють управління активамипенсійного фонду;

2) Національний банк України таДержавна комісія з цінних паперів та фондового ринку – за діяльністюбанківських установ-зберігачів;

3) Національний банк України – задіяльністю банківських установ, що відкривають пенсійні депозитні рахунки;

4) Антимонопольний комітет України – задотриманням антимонопольного законодавства.

Рішення органів, які здійснюютьдержавний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, єобов’язковими до виконання пенсійними фондами, адміністраторами, компаніями зуправління активами, банківськими установами-зберігачами, банківськимиустановами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки, страховимиорганізаціями, якщо такі рішення прийняті у межах компетенції цих органів,визначеної законодавством. Дії органів державного нагляду та контролю можутьбути оскаржені у порядку, встановленому законодавством.

Органи, що здійснюють нагляд таконтроль за діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення, зобов’язані щор.оприлюднювати інформацію щодо юридичних осіб, які провадять діяльність у сферінедержавного пенсійного забезпечення в обсягах, встановлених законодавством.

Активи пенсійного фонду складаються звласне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків та доходувід їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду,призначених для покриття адміністративних видатків фонду, які формуються зарахунок внесків засновників або юридичних осіб, які приєднуються до ранішествореного фонду (платники фонду); страхового резерву, призначеного длягарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов’язань перед учасниками,який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів та коштів длязабезпечення діяльності фонду.

 Під час провадження діяльності,пов’язаної з розміщенням пенсійних активів пенсійного фонду, забороняється:

1) видавати майнові гарантії,забезпечені пенсійними активами, або кредити (позики) за рахунок пенсійнихактивів;

2) укладати угоди купівлі-продажу абоміни пенсійних активів з обов’язковою умовою зворотного викупу;

3) тримати в грошових коштах напоточних рахунках, депозитних рахунках та в ощадних (депозитних) сертифікатахбанків більше, ніж 50% загальної вартості пенсійних активів пенсійного фонду,при цьому не більше ніж 10% загальної вартості пенсійних активів взобов’язаннях одного банку;

4) придбавати або додатково інвестуватив цінні папери одного емітента більше, ніж 10% загальної вартості пенсійнихактивів (крім цінних паперів, погашення та дохід за якими гарантовано КабінетомМіністрів України, центральними органами виконавчої влади);

5) придбавати або додатково інвестуватив цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України,центральними органами виконавчої влади більше, ніж 50% загальної вартостіпенсійних активів;

6) придбавати або додатково інвестуватив цінні папери органів місцевого самоврядування більше, ніж 10% загальноївартості пенсійних активів;

7) придбавати або додатково інвестуватив облігації суб’єктів підприємницької діяльності, емітентами яких є резидентиУкраїни більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

8) придбавати або додатково інвестуватив акції товариств, емітентами яких є резиденти України більше, ніж 40%загальної вартості пенсійних активів;

9) придбавати або додатково інвестуватив цінні папери іноземних емітентів (у тому числі цінні папери, погашення тадоход за якими гарантовано урядами іноземних держав) більше, ніж 40% загальноївартості пенсійних активів;

10) придбавати або додатковоінвестувати в інші активи, не заборонені цим та іншими законами, але незазначені у цій статті, більше, ніж 5% пенсійних активів;

11) емітувати будь-які цінні папери таїхні похідні;

12) придбавати або додатковоінвестувати в цінні папери, емітентами яких є пов’язані особи пенсійного фонду,компанія, що здійснює управління пенсійним фондом, компаній, що здійснюютьуправління пенсійними активами, та зберігача пенсійного фонду;

13) придбавати або додатковоінвестувати в цінні папери, емітентами яких є засновники або платники такогопенсійного фонду, не більше 5% загальної вартості пенсійних активів.

Громадяни України лише тоді вкладатимуть свої гроші до недержавнихпенсійних фондів, коли вони впевнені, що цими грошима належним чиномрозпоряджатимуться, і що з часом вони їх отримають. Створення такої системи —спільна відповідальність органів пенсійного забезпечення та Уряду. Це непростезавдання. Минулий досвід дає громадянам України мало підстав довіряти пенсійнимфондам. Великі банки й приватні пенсійні фонди зазнали невдачі, а гіперінфляціязнецінила заощадження громадян. Тому недовіра українців до недержавнихпенсійних фондів є цілком виправданою. Люди вважають за краще зберігатизаощадження у твердій валюті або, якщо вони досить багаті, тримати кошти замежами країни. Вони побоюються, що, поклавши гроші до банку чи недержавноїфінансової установи, вони їх втратять або отримуватимуть надто малий прибуток.Побоювання багатьох українців можна висловити так:

• Мої гроші вкрадуть. Я втрачу все, що вклав. Як язможу отримати свої гроші назад?

• Грошима розпоряджатимуться неналежним чином, або уряд їх позичить піднизькі проценти, або менеджер фонду інвестуватиме їх у надто ризикованіпроекти. Ніхто в Україні не знає, як розпоряджатись коштами.

• Як же я дізнаюсь про те, що моїми грошима розпоряджаються неправильно?Звідки я знатиму, що пенсійний фонд говорить мені правду про те, скільки я маюна своєму рахунку? Як я зможу впевнитися, що гроші справді там?

• Кожний встановить такі ціни на свої послуги, що для мене вже нічого незалишиться.

• Я не знаю нічого про пенсійне страхування. Як я відрізню хорошийнедержавний пенсійний фонд від поганого?

• Хто ці люди, яким я довіряю свої гроші? Чи вони щось розуміють упенсійному страхуванні?

• Пенсійний фонд скористається грошима не для того, аби допомогти мені, ащоб підтримати своїх друзів.

• Хто забезпечить контроль за діяльністю фонду і перевірятиме чи вінробить усе, як слід? Звідки я знатиму, що вони мені надають достовірнуінформацію?

• Чи можу я бути певним, що уряд просто не змінить правила і не заберенаші гроші?

Ці побоювання не можна ігнорувати. Їх треба ретельно проаналізувати, якщоУкраїна збирається створити життєздатну недержавну пенсійну систему. Іншимрозвинутим країнам вдалось створити надійні, фінансове прибуткові системи, щоспираються на приватні компанії та дійове державне регулювання. Більшості з цихкраїн довелось зіткнутись з такими самими проблемами, які нині постають передУкраїною: брак громадської довіри та минулий досвід обману й некомпетентності.Методи, обрані для подолання цих проблем, можуть бути використані в Україні якмоделі.

Різке скорочення ВНП та реальної заробітної плати поставило системусоціального захисту України в надзвичайно скрутне становище. Заощадженнябагатьох людей, які вони робили на старість, були знищені через високий рівеньінфляції, що існував ще донедавна. Катастрофічно скоротився розмір соціальнихвиплат.

Внаслідок занепаду економіки та демографічних змін упродовж останніхроків пенсійна система України зазнала глибокої фінансової кризи, жертвами якоїстали майже 14 мільйонів пенсіонерів. Тенденція до зростання фінансовогодефіциту пояснюється головним чином постарінням населення, наслідком якого єзбільшення демографічного навантаження на працюючу частину населення. Крімтого, перехідна економіка України зіткнулась із різкими змінами на ринку праці,які мають глибокі наслідки для пенсійної системи. Серед цих наслідків —початкове падіння зайнятості та промислового виробництва. Зменшення зайнятостідо цього часу торкнулося здебільшого осіб працездатного віку, тоді як часткапрацюючих пенсіонерів збільшилась.

Наслідком зменшення зайнятості в економіці є збільшення неформальногосектору. За деякими оцінками, неформальний сектор дає майже половину валовогонаціонального продукту, а недобір коштів до Пенсійного фонду через існуваннятіньового сектору (який тим і характеризується, що не сплачує податків),становить приблизно 45%.

Труднощі з вирішенням проблеми дефіциту Пенсійного фонду пов’язані такожз невідкладністю корегування Державного бюджету в сторону зменшення йогодефіцитності. Фінансова перебудова сьогодні є наріжним каменем програмистабілізації для України. Оскільки витрати на виплату пенсій є важливимкомпонентом статей балансу консолідованого бюджету, вони повинні утримуватисьна рівні, який би не виходив у протиріччя з загальними фінансовими цілями щододосягнення балансової рівноваги.

Витрачаючи на пенсії велику, за міжнародними нормами, часткунаціонального доходу (близько 10%), система має дуже низький рівень пенсійногозабезпечення (середня пенсія не перевищує третини середньої заробітної плати),який не досягає прожиткового мінімуму чи межі малозабезпеченості. Бідність стаєдедалі поширенішою характеристикою українського суспільства. Подолання цієїтенденції є необхідним з гуманітарної точки зору, а також з точки зоружиттєздатності реформ: у випадку значного зростання труднощів підтримка реформбуде дедалі меншою.

У якому обсязі Україна може дозволити собі пенсійне забезпечення? Ця проблемазалежить в першу чергу від ступеня економічного і соціального розвитку тастратегії на майбутнє. У нашій країні давно став очевидним конфлікт міжзростаючими потребами та наявними ресурсами. Пообіцявши пенсію у розмірі 75%останньої платні, держава ніколи не знаходила можливості для реалізації цієїобіцянки, не рахуючи деяких привілейованих категорій. Єдиним наслідком такоїполітики є втрата довіри до держави.

В Україні, здається, уже всі зрозуміли, що пенсійні проблеми настількиглибокі і загострені, що вирішувати їх простими косметичними заходами тазвичними для нас методами неможливо. Отже, потрібна радикальна пенсійнареформа. Але деякі фахівці вважають, що пенсійну реформу потрібно розпочинатитоді, коли наступить фаза економічного зростання. Звичайно, так було б краще зекономічних міркувань. Але зволікання з реформою заганяє накопичені проблеми углибину і їх вирішення внаслідок цього ще більше ускладниться. Окрімнегативного впливу від збільшення тіньової економіки, пенсійна система постійнознаходиться під тиском проблем через несприятливу вікову структуру населенняУкраїни. Як показують прогнозні розрахунки, протягом наступних тридцяти роківспіввідношення між кількістю осіб працездатного віку та кількістю осіб старше60-ти років зменшиться з 3:1 до 2:1. Особливо відчутними зміни демографічноїситуації будуть після 2006 та 2015 років. Для збереження мізерного рівняпенсійних виплат буде потрібно підвищити ставку податку на фонд заробітноїплати, що в свою чергу матиме негативні наслідки через стимулювання тіньовоїекономіки.

Оскільки збільшення ставки внеску (податок на фонд заробітної плати) всеще розглядається в Україні як один із шляхів вирішення пенсійної проблеми,доцільно підкреслити, що навіть при дуже високому підвищенні ставки внесків до50%, довгострокові проблеми пенсійної системи не будуть вирішені. У цьому разіматиме місце збільшення практики ухилення від сплати внесків, що може лишепогіршити ситуацію з дефіцитом за рахунок зниження фактичних надходжень доПенсійного фонду.

У майбутньому, як тільки розпочнеться економічне зростання, пенсійнівиплати можуть бути підвищені по мірі зростання реальної заробітної плати. Алеспіввідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою, очевидно,залишиться на теперішньому рівні, тому що малоймовірно сподіватись на значнийперерозподіл доходів на користь пенсіонерів. Валовий національний продукт майжевесь розподілений законодавче за галузями соціальної сфери. Скажімо, на охоронуздоров’я згідно з Законом “Про основи законодавства про охорону здоров’я”потрібно щорічно виділяти 10% ВНП, аналогічно — на освіту, науку тощо. Томурезерви для підвищення розміру пенсій слід шукати в соціальному секторі тасамій пенсійній системі шляхом її реформування.

Спеціалісти вважають, що будь яка пенсійна система повинна виконувати тринайголовніші функції: перерозподіл, страхування і накопичення коштів.Українська одноелементна державна пенсійна система не досягає цих вимог. Крімтого, фінансування цієї пенсійної системи із поточних надходжень породжуєдиспропорції на ринку праці, стимулюючи тіньовий сектор економіки черезпоєднання високого податку на фонд заробітної плати із слабкою взаємозалежністюміж розмірами внеску та пенсією.

Світовий досвід показує, що пенсійну реформу неможна проводити у відриві від економічної стратегії. Перш за все, очевиднаважливість як правильно вибраної самої політики, так і її послідовноговтілення. Вибір конкретного варіанта пенсійної реформи залежатиме від мети, якуставить перед собою країна, а також існуючих обмежень. Зокрема, курс надосягнення економічного зростання та створення високоефективної економіки неможе базуватись лише на іноземних інвестиціях. Не дивлячись на їхнюпривабливість, вони не зможуть замінити внутрішні капіталовкладення. Оскількипитання джерел капіталовкладень для України є вельми актуальним, знайти їхможна за допомогою проведення фундаментальних структурних змін пенсійногозабезпечення шляхом поступового запровадження ефективної трьохелементноїсистеми заощаджень на старість.

Як повинні бути організовані приватні пенсійні фонди — на підставііндивідуальних рахунків, чи працедавці повинні мати можливість створюватипенсійні програми, принципового значення не має. А що стосується питання, чиповинна бути обов’язковою участь громадян у накопичувальній пенсійній програмі,чи добровільною, є принциповим для України. Беручи до уваги славнозвіснуісторію з трастами, коли тисячі громадян були ошукані “на законних підставах”,важко повірити, щоб звичайний робітник став добровільним вкладником приватногофонду, заснованого на системі капіталізації, з метою мобілізації особистихгрошових заощаджень для використання їх в національній економіці. Інша справа,коли для кожного працівника буде примусово відкрито індивідуальний рахунок, наякий підприємство та працівник сплачуватимуть внески для фінансування пенсій умайбутньому.

Кожнадержава має певні юридичні й благодійні зобов’язання щодо своїх працюючихгромадян і громадян похилого віку, котрі не працюють, і це диктує потребуреформування застарілої пенсійної системи, яка перестає бути ефективною.Пенсійна реформа, якою б не була її структура, вимагає системного підходу до їїрозробки і впровадження.

Єдиний шлях для України створити життєздатнуприватну пенсійну систему — зробити усю систему цілковито прозорою і наочнопоказати учасникам, як ця система захищає їхні інтереси. Наскільки безпечнопрацюватиме система визначатиметься тим, наскільки добре вона спланована, разоміз законодавчою базою, установами й інфраструктурою, а також компетентністюперсоналу приватних фінансових установ і державних регулятивних органів.

Обов’язокдержави створювати системи пенсійного забезпечення в старості в різних країнахреалізується різними способами. Створювані в них пенсійні системи за старістюможуть охоплювати всіх осіб, які проживають у країні, все працююче населення зметою отримання прибутку або всіх осіб, які працюють за наймом.

Різнікраїни віддають перевагу неоднаковим пенсійним схемам. Так, у Великій Британіїнедержавне пенсійне забезпечення в основному зосереджено в руках страховихкомпаній, для яких цей вид бізнесу забезпечує понад 50% обороту. Взаємодіястрахових компаній з підприємствами зводиться до купівлі останніми страховихпенсійних ануїтетів (довічних пенсійних страховок) для всіх працівників, яківийшли на пенсію. Власником пенсійних резервів, таким чином, стає страховакомпанія, що бере на себе зобов’язання з виплати пенсій. У США додатковимпенсійним забезпеченням займаються пенсійні фонди, які є некомерційнимиорганізаціями й управляють активами фонду в інтересах учасників на довірчій(трастовій) основі. Як правило, члени таких фондів є працівниками одногопідприємства або об’єднання підприємств однієї галузі. За ступенем визначеностірозміру пенсії схеми діляться на схеми фіксованих внесків (defined contributionplan) і схеми фіксованих виплат (definet beneft plan). Нині у США числоучасників кожного виду схем майже однакове (по 35 млн. осіб), що свідчить про приблизнооднаковий рівень привабливості цих схем для учасників і працедавців.

Упенсійних системах, що охоплюють усіх осіб, які проживають у країні, звичайно,громадяни не зобов’язані платити внески до пенсійної системи або здійснюватизаощадження. За такими системами всі особи, які прожили в країні достатнюкількість років, мають право на пенсію за старістю або у зв’язку зінвалідністю. Передбачається, що такі системи задовольняють лише мінімальніпотреби. Ці системи називають універсальними, або загальними. Вони існують уДанії, Канаді і Новій Зеландії.

Убагатьох країнах обов’язковою є участь у пенсійних системах за старістю всьогопрацюючого населення з метою отримання прибутку. При цьому розрізняютьсамозайнятих осіб і осіб, які працюють за наймом. Обов’язкову участь у такихпенсійних системах передбачають для тих, хто працює за наймом. Такий підхідвикористовують у Чилі та Аргентині. Обов’язкова особиста участь у пенсійнихсистемах усього населення передбачається у Швейцарії, де внески до пенсійної системисплачують не тільки за працюючих осіб, а й за їхнє подружжя, навіть у тихвипадках, коли вони не працюють. Приватні пенсійні системи в багатьох випадкахзагалом не охоплюють всього населення. Так, наприклад, за системами пенсійногозабезпечення окремих компаній право на домові пенсії мають тільки працівникицих компаній та їхні утриманці. Приватні системи пенсійного забезпеченнявимагають укладання договору страхування, який укладається тільки з певнимикатегоріями громадян. Для багатьох громадян немає доступу до додатковогоприватного пенсійного забезпечення, оскільки фактичний ступінь ризику окремихгромадян є вищим від середнього, а індивідуальні заробітки не дозволяютьплатити вищу страхову премію. Ці проблеми можуть бути вирішені тільки в рамкахсистем обов'язкового пенсійного страхування, за якими страхуванню підлягає такасукупність ризиків, що забезпечує прийнятні умови страхування всіх громадян.

Дотого часу, доки законодавство не передбачатиме обов’язкове приватне пенсійнестрахування, воно буде обмежуватися лише окремими групами населення. У НовійЗеландії опитування виявили, що приблизно половина населення робить добровільнінакопичення для того, щоб мати право на доплату до державної базової пенсіїчерез приватну систему. У США приватним страхуванням охоплено лише 60 відсотківпрацівників. Це свідчить, що приватні страхові системи не можуть замінитиобов’язкових державних пенсійних систем. З іншого боку, як додаткові системивони незамінні, оскільки з їхньою допомогою можна задовольняти індивідуальніпотреби громадян у соціальному захисті.

Відповіднодо типу системи джерела фінансування забезпечення прибутку в літньому віціможуть бути різними. У пенсійній системі Франції, наприклад, велика частинаприбутку літніх громадян забезпечується системою соціального страхування.Пенсії компаній і добровільні приватні системи мають другорядний і додатковийхарактер. У Норвегії пенсії за універсальною базовою системою доповнюютьсястраховими пенсіями, що фінансуються за рахунок внесків. З іншого боку, в англосаксонськійсистемі пенсії за професійними приватними системами є основним джереломприбутку; мінімальні пенсії, що фінансуються за рахунок загальних податків,забезпечують лише базовий рівень прибутків. Така багатоярусна система діє уШвейцарії. Державна пенсія за старістю була в принципі збережена лише длязабезпечення мінімального прибутку. Незважаючи на це, 1985 р. в Швейцарії буловведено систему обов’язкових професійних пенсій.

Світовийбанк пропонує трьохярусну систему пенсійного забезпечення. Перший ярус виконуєфункцію щодо запобігання бідності в літньому віці, надаючи мінімальні пенсії,які фінансуються державою. Функція відшкодування прибутку здійснюється надругому ярусі, що становить обов’язкові професійні пенсії, які фінансуютьсязавдяки попередньому накопиченню коштів. Для здійснення професійного пенсійногозабезпечення Світовий банк пропонує створення таких структур, як пенсійні фондиабо страхові пенсійні системи. Додаткове пенсійне забезпечення пропонуєтьсяздійснювати в рамках третього ярусу, основу якого становлять особистіінвестиції.

Пенсійніреформи в окремих країнах, однак, не завжди і здійснювалися відповідно добагатоярусної моделі, запропонованої Світовим банком. Навпаки існує тенденціящодо скорочення джерел прибутку в старості та їхньої концентрації в рамкаходного джерела. Пенсії за базовими пенсійними системами призначаються лише дляосіб, прибутки яких не перевищують визначеного рівня, як, наприклад, у Данії. Утих країнах, де соціальне страхування є головною формою забезпечення людейпохилого віку, часто спостерігається обмеження діяльності професійних іпоширення приватних пенсійних систем. Це не підвищує життєвого рівня у літньомувіці, хоча такі системи дедалі частіше замінюють державні пенсійні системи,наприклад, в Аргентині. Зниження рівня державних пенсій збігається зіскороченням чисельності осіб, охоплених професійними пенсійними системамикомпаній. Достатнє охоплення може бути забезпечене лише шляхом індивідуальнихдобровільних додаткових заходів.

Українах Південної Європи професійні додаткові пенсії не мають великогопоширення. Такі пенсії займають значне місце в США, хоча частка працівників,які мають на них право, останніми роками суттєво знизилася. З іншого боку, врезультаті впровадження податкових пільг у США відбулися позитивні зміни врозвитку програм приватних пенсійних заощаджень, соціально-політичного поглядуці програми мають вагомі хиби, оскільки в них є можливість достроковоговилучення накопичених коштів, що ускладнює досягнення початкової мети поліпшитимайбутнє забезпечення в старості.

Деякікраїни принципово переходять до приватних систем забезпечення старості, якізасновані на повному накопиченні коштів. У цьому випадку йдеться не продобровільне приватне забезпечення, а про обов’язкове, нормоване і регульованезабезпечення, встановлене державою. До числа держав, що перейшли до такихсистем, входить ціла низка латиноамериканських країн. Спочатку перехід до такоїсистеми було здійснено у Чилі, де 1981 р. було впроваджено нову системукерованих приватними структурами і регульованих пенсійних фондів. Пізнішешляхом Чилі пішли інші країни, наприклад, Аргентина. Велика Британія вибралаіншу політику: працівники, які регулярно сплачують встановлені законом внески водну з приватних пенсійних систем, отримують право вийти з обов’язковоїдержавної пенсійної системи. Такі пенсійні фонди мають пенсійні схеми зівстановленими внесками, за якими розміри пенсій залежать від суми сплаченихвнесків. За такими схемами залишається незрозумілим, чи сплачені протягом трудовогожиття внески будуть достатніми, щоб гарантувати необхідний рівень пенсійногозабезпечення в старості. Вірогідно те, що в майбутньому, якщо приватні пенсійнісистеми не зможуть забезпечити необхідних фінансових коштів для виплати пенсій,на які можна жити, з’явиться потреба в державних коштах для здійсненнядодаткового пенсійного забезпечення.

Урозвинених країнах недержавні пенсійні фонди є активними учасниками фінансовогоринку. Вони, як і інші колективні інвестори, акумулюють кошти індивідуальнихвкладників для наступних портфельних інвестицій. Але їх місце і роль на ринкуцінних паперів відрізняються від ролі і місця інвестиційних фондів тим, щоперші здійснюють консервативніші інвестиції, оскільки їхнє основне завдання — зберігання і збільшення пенсійних заощаджень населення, і, отже, мінімізаціяризику для вкладників і учасників НПФ. Як колективні інвестори НПФ впливають нарозвиток вторинного ринку цінних паперів.

Запровадженнянедержавного пенсійного забезпечення є одним з основних завдань та важливихкроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створеннязаконодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільногопенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існуванняефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціальногозабезпечення населення.

Громадяни України лише тоді вкладатимуть свої гроші до недержавнихпенсійних фондів, коли вони впевнені, що цими грошима належним чиномрозпоряджатимуться, і що з часом вони їх отримають. Створення такої системи —спільна відповідальність органів пенсійного забезпечення та Уряду. Це непростезавдання. Минулий досвід дає громадянам України мало підстав довіряти пенсійнимфондам. Великі банки й приватні пенсійні фонди зазнали невдачі, а гіперінфляціязнецінила заощадження громадян. Тому недовіра українців до недержавнихпенсійних фондів є цілком виправданою.

Єдиний шлях для України створити життєздатнуприватну пенсійну систему — зробити усю систему цілковито прозорою і наочнопоказати учасникам, як ця система захищає їхні інтереси. Наскільки безпечнопрацюватиме система визначатиметься тим, наскільки добре вона спланована, разоміз законодавчою базою, установами й інфраструктурою, а також компетентністюперсоналу приватних фінансових установ і державних регулятивних органів.

1.  ЗаконУкраїни „Про пенсійне забезпечення” від 5.11.1991 № 1788-ХІІ

2.  УказПрезидента України “Про заходи щодо впровадження персоніфікованого облікувідомостей у системі обов’язкового державного пенсійного страхування” від04.05.1998, № 401\98.

3.  МітюковІ.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Недбаева С.М. Фінансові послуги України:Енциклопедичний довідник (У 6 т.) – К.: Укрбланковидав, 2001.

4.  Вінер М.Як створити систему недержавного пенсійного забезпечення, якій довірятимутьгромадяни. “Україна: аспекти праці”: Науково-економічний тасуспільно-політичний журнал № 1 – К., 2000.

5.        Економічнатеорія: Політекономія / Підручник за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001, 2008.

6.        Економічнатеорія / За ред. Предборського В. А. – К.: Кондор, 2007.

7.        Основиекономічної теорії: Навчальний посібник / За редакцією Зюнькіна А.Г. – К.: КНТ,Центр навчальної літератури, 2007.