Реферат: Аналіз витрат виробництва i збуту продукції

Аналіз витратвиробництва i збуту продукції

/>1. Класифікація та групування витрат,що включаються до собівартості продукції

Одна з основнихцілей підприємства, що здійснює свою економічну діяльність у ринкових умовах –одержання максимально можливого прибутку. Можливості досягнення цієїстратегічної мети обмежені витратами виробництва і реалізації, а також ринковимпопитом на продукцію підприємства. Тобто витрати є фактором, що визначаєвеличину пропозиції і розміру прибутку, а прийняття управлінських рішеньнеможливе без аналізу витрат, що виникають у ході реалізації проектів ібізнес-планів.

На практицізастосування методів розрахунку витрат для аналізу діяльності підприємств урізних країнах є як подібності, так і відмінності. В Україні й у Росії широковикористовується категорія собівартості. Теоретично до собівартості маютьвходити нормативні (економічно обґрунтовані) виробничі витрати, але на практицідо неї відносять також наднормативну витрату сировини, матеріалів і т.д., щочасто ускладнює аналіз і змушує багатьох експертів говорити про «непрозорість»балансів українських і російських підприємств.

Абсорційнеціноутворення – визначення собівартості запасів шляхом включення відповідної часткивсіх постійних і змінних витрат виробництва в розрахунку на одиницю зробленоїпродукції.

Собівартістьвідповідно до норм – це сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції;розрахункова, абстрактна величина, значення якої залежить від обраної обліковоїполітики.

Собівартість являєсобою величину досить умовну, визначення якої залежить від багатьох обставин,аналізованих у курсі бухгалтерського обліку.

Необхідновиділити основну ідею, що проходить червоною ниткою через усі розробкитеоретиків економічного аналізу: облік і аналіз господарської діяльностіпідприємства мають бути повернені в майбутнє. З метою перспективного аналізумають враховуватися тільки найбільш істотні природні витрати.

Ця ідея буласпочатку втілена в методі Standart Costs («природні витрати»). За цією концепцієюбула визначена основна мета обліку: фабрикація даних, що інформаційнеорієнтують. Цю ідею висловив Ч. Гаррісон у 1935 році. Було заявлено, щонеобхідний такий виробничий облік, що висуває задачі на майбутнє. Досвідзастосування дозволив зробити висновки про переваги методу:

·    можливістьоптимізувати запаси матеріальних цінностей;

·    можливістьвиявити сховані резерви;

·    забезпеченняпорівнянності в аналізі економічних тенденцій;

·    можливістьстимулювати роботу колективу.

Основне правилоцього методу – усі витрати понад установлені норми мають відноситися на виннихосіб і ніколи не включатися в рахунки, що відбивають витрати. Даний принциподержав свій розвиток у системі управлінського обліку.

Ідеї, закладені воснову методу Standart Costs, вплинули на розвиток методик обліку й аналізу вЄвропі й Америці, але подальші дослідження виявили, що Standart Costs можезастосовуватися тільки в тих господарствах, де є механізм виявлення відхилень,де виконуються правила:

1. При зазначенніусіх витрат існує посилання на нормативи чи стандарти.

2. При відхиленнідійсних витрат від нормативів називаються його причини.

Але ці ідеївиявилися корисними й одержали подальший розвиток у таких системах, як методпрямого розрахунку і центр відповідальності. У методі прямого розрахункувитрати поділяються на постійні й змінні. При цьому прямі й частина непрямихвитрат належить до змінних, а частина непрямих витрат, що залишилися – допостійних. Іноді першу з вищезазначених витрат виділяють в окрему групу, щоназивається частково змінні витрати. Цю назву вони одержали взв’язку з тим, що змінюються за своєю величиною не в прямо пропорційнійзалежності від зміни обсягу виробленої продукції. Основна ідея методуформулюється так: тільки змінні витрати формують собівартість реалізованоїпродукції.

Постійнівитрати –це виробничі витрати, які залишаються відносно постійними, незалежно відперіоду звітності, при виконанні звичайного виробничого циклу і виготовленнізвичайного обсягу продукції.

Постійнівиробничі непрямі витрати – непрямі виробничі витрати, які залишаються відноснонезмінними незалежно від обсягу виробництва: амортизація, обслуговуваннябудинків і устаткування, адміністративно-управлінські витрати. Різні методиобліку витрат засновані на різних моделях економічної діяльності. Основна ідеяметоду прямого розрахунку полягає в тому, що витрати виникають тільки в моментреалізації товару. Поки продукція не продана, поки немає виторгу – немає івитрат, а всі господарські операції лише змінюють форму капіталу підприємства (зменшуютьчи збільшують його ліквідність). Готова продукція на складі є частиноюоборотних коштів. Але знос (амортизація), поки не продана продукція, невважається елементом витрат, а розцінюється як спосіб переносу частини вартостіосновних засобів на оборотні. Також це стосується і виплат зарплати. Вонирозцінюються не як витрати, а як вкладення в капітал підприємства. Одні вченівважають, що це тільки обліковий прийом, інші розглядають його як універсальнусистему управління підприємством.

Основні класифікаційнігрупи витрат, що входять до собівартості:

·  заелементами витрат;

·  статтямивитрат.

Елементи витрат,що включаються в собівартість продукції, групуються за економічним змістом(незалежно від їх виробничого призначення і місця, де вони виробляються).

Усі витрати, щовходять до собівартості, об’єднуються в три основні групи економічнихелементів:

1. Витрати наосновні засоби (списуються на собівартість як амортизаційні відрахування).

2. Витрати на предмети праці (сировина, матеріали,напівфабрикати й ін., що списуються на собівартість одразу).

3. Витратитрудових ресурсів (списуються на собівартість як заробітна плата і відрахуванняна соціальне страхування).

Ці групи використовуються при складанні кошторисувитрат на виробництво. Кошторис витрат – це плановий розрахунок витрат різних видівресурсів на всі нестатки підприємства (на календарний період).

Залежно відучасті в технологічному процесі витрати за елементами поділяються:

·  наосновні, безпосередньо пов’язані з технологією виробництва, визначають йогохарактер і споживчі властивості виробів;

·  накладні,пов’язані з управлінням і обслуговуванням виробництва.

Облік витрат заокремими статтями ведеться в структурних підрозділах підприємства за всімагосподарськими операціями, пов’язаними з виробництвом і реалізацією продукції.

Склад витрат на виробництво і реалізацію продукції застаттями визначається типовим положенням з планування, обліку і калькулюваннясобівартості продукції (робіт і послуг).

Витрати, які можнавіднести на виробництво виробів – прямі. До прямих витрат належать такі статтівитрат:

·  сировинай основні матеріали;

·  комплектуючівироби;

·  напівфабрикати;

·  витратина оплату праці робітників.

Розмір прямих витрат складає технологічну собівартість виробу.

Витрати складаються, а потім розподіляються на кожний виріб занепрямими ознаками (пропорційні часу, обсягу виробництва, сумі основноїзаробітної плати) – непрямі.

До непрямихвитрат належать:

·  адміністративній управлінські витрати;

·  амортизація;

·  витратизі збуту і реалізації продукції;

·  загальногосподарській збутові витрати.

Не можна ототожнювати основні витрати з прямими, а накладні знепрямими, тому що деякі основні витрати (наприклад, амортизація) списуються насобівартість як непрямі витрати.

Сума прямих і непрямихвитрат на вироби, зроблені в цехах і інших підрозділах, складають цеховусобівартість виробу.

Якщо до цеховоїсобівартості додати загальнозаводські витрати, то одержимо загальнозаводськувиробничу собівартість чи суму усіх виробничих витрат.

Якщо до виробничої собівартості додати позавиробничі витрати (зреалізації продукції), то одержимо повну загальну собівартість.

Розрахунок собівартості одиниці виробу з розбивкою за статтями витратназивається калькуляцією одиниці виробу продукції.

Розрізняють планову,нормативну і звітну калькуляцію.

/>2. Аналіз показників собівартостіпродукції

Рівень собівартості продукції підприємства оцінюється за допомогоюсистеми показників:

1) собівартістьусієї товарної продукції;

2) витрати на 1 грн.товарної продукції (чи витрати на одиницю вартості);

3) собівартістьодиниці продукції.

В облікових документах товарна продукція за собівартістю може бути вдвох оцінках:

·  заплановими (розрахунковими) нормами витрат;

·  фактичнимивитратами.

Основні етапианалізу собівартості товарної продукції:

1. Визначенняабсолютного і відносного відхилення фактичних витрат від планових іпопереднього періоду. При цьому враховуються дві особливості:

1) виключаєтьсявплив зовнішніх цінових факторів;

2) при порівнянні фактичного рівня собівартості з рівнем попередньогоперіоду оцінка здійснюється тільки за порівняною продукцією.

2. Вивченнясобівартості товарної продукції за елементами витрат.

Порядок аналізу:

1) визначаєтьсяструктура витрат за окремими елементами у загальній собівартості всієї товарноїпродукції (залежно від переваги того чи іншого елемента встановлюється розподілвиробництва на матеріало-, енергоємні чи трудомісткі);

2) визначаєтьсяабсолютне відхилення і динаміка зміни окремих елементів з метою визначеннярезервів зниження собівартості продукції.

3. Аналізсобівартості товарної продукції за статтями витрат.

Порядок аналізу:

1) зіставляютьсяфактичні витрати за кожною статтею з плановими, переліченими на фактичнийвипуск продукції;

2) визначаєтьсяабсолютна і відносна зміна кожної статті витрат порівняно з плановим іпопереднім періодом;

3) визначається вплив змін за кожною статтею на зміну собівартостівсієї товарної продукції.

Витрати на 1 грн.товарної продукції – основний відносний показник, що характеризує використанняресурсів. Загальний розрахунок дорівнює відношенню собівартості товарноїпродукції до товарної продукції в оптових цінах підприємства. Цей показникдозволяє досягти порівнянності при аналізі змін показників собівартості закілька років і зіставити собівартість продукції з прибутком.

Аналіз показника собівартості одиниці продукції здійснюється за данимипланової, нормативної чи звітної калькуляції.

/>3. Факторний аналіз собівартості

Методика аналізусобівартості продукції за основними факторами базується на послідовномувивченні впливу факторів на зміну:

1. Витрат на 1 грн. товарної продукції.

2. Собівартостівсієї товарної продукції.

3. Економічнооднорідних статей.

Порядок оцінкивпливу факторів на показники витрат на 1 грн. товарної продукції:

1) виявляєтьсявідхилення фактичного рівня витрат від рівня, установленого за планом;

2) при виявленнівідхилення виявляється вплив на це відхилення наступних факторів:

а) зміна оптових цін на товарну продукцію;

б) зміна цін наматеріальні ресурси;

в) змінаматеріалоємності окремих видів продукції;

г) змінаноменклатури й асортименту продукції;

3) отриманівідхилення коригуються на величину незалежну від підприємства;

4) при визначеннівпливу одного з факторів умовно абстрагуються від впливу інших.

Порядок впливуфакторів на зміну повної собівартості продукції визначається за даними прозміну витрат на 1 грн. товарної продукції.

Як фактори, що змінюють собівартість товарної продукції, виділяютьзміну:

а) цін наматеріали;

б) рівня матеріалоємності;

в) асортименту іноменклатури продукції.

Загальний порядок розрахунку: абсолютний розмір зміни витрат на 1 грн.товарної продукції за кожним фактором збільшується на фактичний випуск товарноїпродукції в оптових цінах підприємства, прийнятих у плані.

Послідовністьвизначення впливу факторів на зміну економічно однорідних статей:

1) установлюєтьсязагальний розмір і структура економічно однорідних статей за одноелементнимикалькуляційними статтями;

2) зіставляютьсяфактичні витрати за економічно однорідними статтями із плановими ірозрахунковими, виявляються їх зміни і відхилення;

3) визначаютьсяфактори економічно однорідних статей, що впливають на зміну:

а) обсягувиробництва;

б) структуривипуску продукції;

в) рівня витрат.

У процесіпроведення аналізу собівартості доцільно виявляти і вивчати не усі фактори, щовпливають на собівартість продукції, а тільки основні вирішальні в даній ланцівиробництва, що викликають істотні відхилення від програми формуваннясобівартості виробленої продукції. Такий підхід викликається тією женеобхідністю своєчасного прийняття найбільш ефективних у даних ситуаціяхрішень, що дозволили б швидко усунути негативні причини і створити сприятливіумови для закріплення і розвитку позитивних причин.

Відомо, щособівартість продукції, що виробляється, формується під впливом безлічірізноманітних факторів. Виявити їх в оперативному циклі управління практичнонеможливо та й недоцільно. Необхідно насамперед установити, які з них єголовними вирішальними на визначених стадіях створення споживчої вартості, апотім організувати аналіз цих факторів з урахуванням специфіки відповідних виробництв.Поговоримо про фактори, пов’язані з особливостями технології й організаціївиробництва конкретної продукції (робіт, послуг). У даному випадку мова йде профактори, які необхідно враховувати при аналізі прямих матеріальних витрат.Активне управління ними можливе за умов, що центри відповідальності заматеріальні витрати будуть вчасно одержувати досить повну аналітичну інформаціюпро напрямок (позитивний чи негативний) і силу їх дії на собівартість продукції.

Створення такоїінформації забезпечується методикою аналізу матеріальних витрат, в основу якихпокладений дедуктивний метод дослідження техніко-економічних процесів угосподарській діяльності.

Сукупний впливусіх факторів на відхилення фактичних матеріальних витрат від планових,переведених на фактичний обсяг і структуру виготовленої товарної продукції,виявляється для більшості підприємств у трьох основних факторах:

·  зарахунок норм;

·  цін;

·  заміни.

На перший факторможуть впливати відхилення від плану:

·  питомоїваги матеріалів в собівартості виробу;

·  величиниповоротних відходів;

·  величинибезповоротних доходів.

На відхиленняфактичної ціни (тобто на другий фактор) можуть впливати такі відхилення відплану:

·  покупнаціна матеріалу, включаючи зміни транспортно-заготівельних витрат;

·  структураповоротних відходів;

·  структуравикористаних матеріалів (сировини).

Взаємозв’язок іспівпідпорядкованість цих факторів подана на рис. 1.

/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> Загальне відхилення від плану матеріальних
витрат на вироби   /> /> /> <td/> /> <td/> /> /> />

Відхилення норми витрат

 

Відхилення питомої ваги виробу

  />/>/>/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> Відхилення ціни   /> <td/> /> /> /> /> <td/> /> /> <td/> <td/> /> /> />

Рис. 1. Схемааналізу відхилення від плану рівня матеріальних затрат на виробництво виробу

Визначенняфакторів розраховується за певними формулами. Подальший аналіз спрямований навиявлення конкретних причин зміни факторів.

/>4. Аналіз витрат збуту продукції

У закордоннійпрактиці облік роботи з організації збуту (здійснюється за статтею «Витрати назаходи ФОССТІС» (формування попиту і стимулювання збуту). У структурі витрат назаходи ФОССТІС 80-90 відсотків – витрати на рекламу.

Існуєнаступна структура рекламних каналів поширення інформації: реклама в засобахмасової інформації, друкована реклама, зовнішня реклама, реклама на радіо ітелебаченні й ін.

Аналізвитрат на заходи ФОССТІС за окремими рекламними каналами базується нафункціональній моделі зв’язку комерційних результатів з виділеними на рекламузасобами.

Вибіррізних каналів базується на двох підходах:

Перший підхід–порівняння витрат за абсолютними і відносними критеріями:

·   за абсолютним здійснюється порівняннязагальної суми витрат за кожним рекламним каналом;

·  за відносним здійснюєтьсяпорівняння мінімуму витрат на один рекламний контакт із потенційним покупцем.

Другийпідхідпов’язаний зурахуванням специфіки рекламованих товарів, а саме їх розподілом:

·  на товари виробничого призначення;

·  предмети індивідуальногоспоживання тривалого і короткочасного використання.

Аналіз витрат збуту вимагає вибору стратегії поведінки підприємства наринку, що виражається в його ціновій, продуктовій, рекламній, інвестиційнійполітиках і юридичній практиці. При цьому існує два основні можливі типиповедінки підприємства: пасивне й активне.

Пасивна поведінка полягає в тім, щопідприємство прагне максимально повно виконати свої задачі й досягти цілей урамках зовнішніх обмежень.

Під активною поведінкою розуміють прагнення розширити обмежуючірамки для досягнення цілей. Її форми: реклама, НДДКР, диверсифікованістьпродукту, стратегічні альянси, злиття і поглинання. Наприклад, дослідження,проведене в 1989–1993 рр. групою американських економістів, показало, щозменшення розмірів фірм (усього було досліджено 118 підприємств) сприятливовплинуло на їх фінансово-економічні показники. Ці фірми, оголосивши попередньопро скорочення свого виробництва, одержали можливість скоротити витрати навиробництво і реалізацію продукції, витрати на оплату праці, НДДКР, навідтворення і поповнення основних засобів, поповнення оборотних коштів.Дослідження також виявило, що після зниження обсягу виробництва наступнимрішенням керівництва деяких підприємств досліджуваної групи було:спеціалізуватися на випуску визначеного виду продукції, а потім збільшитивипуск, що дозволило заощадити витрати за рахунок ефекту масштабу. Найбільшезростання виробництва спостерігалося на підприємствах, які перед цим організувалийого скорочення.

Література

 

1.    АбрютинаН.А., Грачёв И.В. Анализ финансово-экономи-ческой деятельности предприятия. –М.: Дело и сервис, 2008. – 256 с.

2.    Анализ идиагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие длявузов / П.П. Табурчак, А.Е. Викуленко, Л.А. Овчинникова и др.; Под ред. П.П.Табурчака, В.М. Тумина, М.С. Сапрыкина. – Ростов н/Д: Феникс, 2008. – 352 с.

3.    Анализхозяйственной деятельности в промышленности: Учебник / Н.А. Русак, В.И.Стражев, О.Ф. Мигун и др.; Под общ. ред. В.И. Стражева. – 3-е изд. – Мн.:Вышэйш. шк., 2009. – 386 с.

4.    Аналізгосподарської діяльності промислового підприємства: Зб. задач / За ред. С.І.Шкарабана. – Тернопіль: ТАНГ, 2009. – 79 с.

5.    АндрейчиковА.В., Андрейчикова О.Н. Анализ, синтез, планирование решений в экономике. – М.:Финансы и статистика, 2007. – 368 с.