Реферат: Господарський механізм
П Л А Н:
Вступ.
1. Пойняття господарського механізму, основніфункції і сутність.
2. Інноваційний господарський механізм,шляхи і методи формування.
3. Проблеми становлення господарськогомеханізму в Україні.
Висновки.
Використаналітература.
ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ — сукупність організаційних
структур, конкретних форм і методів керування, атакож правових
норм, за допомогою яких реалізуються діючі, уконкретних умовах,
економічні закони, процес відтворення.
Фінансово-Економічний словникВступ.
Економікаявляє собою сукупність процесів виробництва, розподілу, обміну і накопиченняматеріальних благ і послуг. Трудова діяльність у суспільному виробництвіздійснюється в порядку повної взаємодії всіх галузей виробництва, усіхпідприємств і організацій. Кожна ланка малого організму працює спільно зіншими частинами. Все це і складає суспільне виробництво, а кожний робітниквиконує специфічну функцію, у рамках суспільного характеру праці.
Оскількивиробництво здійснюється спільно і має суспільний характер, то воноздійснюється на основі цілеспрямованої організації і керування.
Самаорганізація і керування суспільним виробництвом, формується під впливомекономічних законів ринкової економіки, у якому, як ми бачимо, ринку належитьособлива роль. Саме виробництво, розподіл і обмін значною мірою визначаютьсясуспільним попитом на товари виробничого і невиробничого призначення.
Керуванняекономікою по своєму утриманню характеризуються цілеспрямованим, упорядкованимвпливом на процесі суспільної праці за допомогою господарського механізму.
Пойняттягосподарського механізму, основні функції і сутність.
Поняттягосподарського механізму в економічній літературі є дискусійним. Одні авториототожнюють його із системою керування економікою, інші — розглядають яккомплекс господарських і організаційних принципів, треті — як сукупність форм іметодів господарювання і т.д. У юридичних дослідженнях, навпроти, намітивсяширокий і в принципі однаковий підхід до розуміння цього явища. Господарськиймеханізм розглядається як узята в єдності вся сукупність економічних,організаційно-правових, морально-політичних і інших засобів впливу держави насуспільно-виробничі відношення, на виробництво.
Такимчином, господарський механізм — це механізм функціонування державно-організованоїекономіки, утворений:
1)системою органів керування господарством і безпосередніх виробників — підприємств і об'єднань;
2)системою форми і методів організації і функціонування виробництва;
3)системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами діяльностігосподарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва. Кожний із названихелементів господарського механізму одержує також і визначене правовезакріплення.
Удосконалюваннягосподарського механізму потребує подальшого підвищення ролі правових засобів урегулюванні економіки, пред'являє нові, більш високі вимоги до правовогорегулювання господарської діяльності. Звідси випливає необхідність постійногоудосконалювання чинного господарського законодавства, що «покликаносприяти подальшому росту суспільного виробництва і підвищенню його ефективностівідповідно до об'єктивних вимог економічних законів».
Об'єктивніпотреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правовихформ і методів керування народним господарством — і здійснення господарськоїдіяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблем правовогорегулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвиткомгосподарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулюваннягосподарської діяльності охоплює широке коло питань організації і плануваннянародного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок,правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальностіза результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення врізноманітних галузях народного господарства — промисловості, сільськомугосподарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, щофункціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.
Центральнемісце серед них належить питанням правового закріплення (правових форм)госпрозрахунку як об'єктивно необхідного методу господарювання, важливоговажеля підвищення ефективності виробництва. Господарський розрахунок як методорганізації, керування і безпосереднього здійснення виробничо-господарськоїдіяльності визивається до життя з'єднанням товарно-грошових початків удіяльності державних підприємств із централізованою системою державногокерування і планування економіки.
Госпрозрахунковийхарактер виробничо-господарської діяльності державних підприємств означаєфункціонування їх у якості господарських ланок, що володіють відомоюекономічною самостійністю по відношенню як до вищестоящим, так і організацій,що рівноправні, а також до держави в цілому. Зазначене відокремлення вмайновому й організаційному плані носить відносний характер (відокремлення врамках єдності державної власності і державної організації народногогосподарства) і необхідно для участі державних підприємств в економічномуобороті як між собою, так і за участю інших організацій (кооперативних,суспільних) і громадян, що як власники не приймають інших форм господарськихзв'язків, заснованих на прямуванні їхнього майна, крім еквівалентно-відплатних(товарно-грошових).
Актуальністьосновних форм правового закріплення господарського розрахунку випливає зоб'єктивних потреб сучасного розвитку системи госпрозрахункових відношень заучастю державних підприємств і об'єднань. Госпрозрахунковий характердіяльності підприємств і об'єднань викликає до життя й особливі правові формиїї організації. Правове закріплення госпрозрахункових відношень здійснюється внормах різних галузей права. Тому необхідний комплексний (міжгалузевий) підхіддо вивчення відповідних явищ господарського життя. Водночас комплексний підхіддо дослідження зазначених проблем аж ніяк не виключає необхідності виділеннямісця і ролі чинних у цій області норм кожній із галузей права.
Правовіпроблеми господарського розрахунку можуть бути предметом дослідження фахівцівіз загальної теорії держави і права (у плані дослідження питання проспіввідношення економіки і права, про економічні функції держави і т.п.); поадміністративному і фінансовому праву (при дослідженні організаційної структуринародного господарства, правових питань керування і т.п.); по трудовому праву(при дослідженні питань оплати праці й організації матеріального заохочення вумовах госпрозрахункової організації виробництва і др.), по земельному праву(при дослідженні проблем раціонального господарського використання природнихресурсів і правових проблем охорони природи).
Самгосподарський механізм являє собою сукупність організаційних структур іконкретних форм господарювання, методів керування і правових норм, за допомогоюяких товариство використовує економічні закони з урахуванням обстановки, щоукладається.
Уарсеналі економічних засобів, що забезпечують успішний вплив на розвитокнародного господарства в цілому або окремих її галузях знаходяться важелівпливу, як ціноутворення, на чинники виробництва, їхній вплив на зміну обсягувиробництва, вплив на розмір національного доходу, державні фінанси, зовнішняторгівля, питання зайнятості, інвестицій у виробництво і т.д. т.п.
Всеце говорить про те, що в розвитому ринковому господарстві, де стихійнітенденції розвитку виробництва можуть бути поставлені у визначені рамки, атовариство спираючись на силу держави може здійснювати цілеспрямоване керуваннявиробництвом.
Яквідомо, у межах однієї суспільно-економічної формації діють закони, властиві яксуспільному засобові виробництва в цілому, так і чотирьом його окремимпідсистемам — продуктивним силам, виробничим, організаційно-економічним ітехніко-економічним відношенням. Оскільки економічний закон виражає внутрішні,необхідні, стійкі й істотні зв'язки між різноманітними сторонами явищ іпроцесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми прояву. Система економічних законів знаходить своєвираження в системі економічних категорій. До останній,зокрема, ставляться товар, споживча вартість, вартість, ціна, собівартість,прибуток і ін. Господарський механізм включає всі конкретні форми економічнихзаконів визначеної економічної системи. З такого розуміння співвідношеннягосподарського механізму й економічних законів економічної системи, абосуспільного засобу виробництва, випливає, що господарський механізм ємеханізмом використання економічних законів. Тому перша умова успішногофункціонування господарського механізму — пізнання економічних законів,обставин, при яких діє той або інший закон. Так, утримання закону вартостіскладає обмін еквівалентів. Проте існуючий обмін товарами між промисловістю ісільським господарством не є еквівалентним.
Оскількиіснують також закони, що ставляться конкретно до розвитку продуктивних сил,техніко-економічних, організаційно-економічних або виробничих відношень, тогосподарський механізм може функціонувати більш локально як механізмвикористання законів кожній із даних підсистем. Таким чином, використанняекономічних законів, як загальносистемних, так і підсистемних — найбільшеважлива функція господарського механізму.
Другаза значенням функція господарського механізму, якщо виділяти її в контекстіцілісного розгляду суспільного засобу виробництва, — дозвілсоціально-економічних протиріч. Дана функція випливає з попередньої, тому щокожний економічний закон містить у собі протиріччя. Але оскільки явище абопроцес завжди багачі закону, ця функція господарського механізму спрямована нарішення більш широкого кола протиріч, чим ті, що відбиті в законі. До них,якщо виходити з принципу примату виробництва, ставляться протиріччя самоїсистеми продуктивних сил · » між даною системою і її речовинною формою, міжтехнологічним засобом виробництва і його суспільної форми, а також протиріччя вмежах самої суспільної форми. Найважливіше значення для реалізації цієїфункції господарського механізму має використання протиріччя між продуктивнимисилами і виробничими відношеннями, а також основного протиріччя суспільногозасобу виробництва.
Третяфункція господарського механізму — реалізація відношень власності. У межахцієї функції господарському механізму належить вирішальна роль в економічнійреалізації власності на засоби виробництва. Здійснення даної функції повиннобути спрямоване на те, щоб відношення власності сприяли розвитку всієї системипродуктивних сил і, насамперед, головної продуктивної сили — людини,безпосереднього робітника. Варто домагатися, щоб у межах тієї або іншоїекономічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різноманітніконкретні форми власності і конкурували, і співробітничали між собою.
Четвертаважлива функція господарського механізму — усебічний розвиток людини, йогопотреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина єбіосоціальною істотою, то роль господарського механізму складається в розвиткуяк біологічного, так і соціального аспекту сутності людини. У першому випадкунеобхідно домагатися оптимального гармонічного співвідношення у взаємодіїлюдини з природою, не припускати поглиблення екологічної кризи, створити такуеколого-економічну систему, у якій би органічно сполучилися економічні умовижиттєдіяльності людини (умови його праці, утворення, придбання кваліфікації) іззберіганням навколишнього середовища, гармонічною взаємодією цивілізації іприроди. В другому випадку задача господарського механізму складається в тому,щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відношень, або відношеньвласності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відношень, щобу кожній із цих сфер могла реалізуватися його соціальна природа. Оскількисучасна людина вступає у відношення з іншими людьми, завдання господарськогомеханізму полягає в тому, щоб насамперед погоджувати економічні інтереси людей.
Крімвідзначених найбільше важливих функцій, господарський механізм виконує ідругорядні, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональневикористання ресурсів і ін.
Уузагальненому виді основні функції господарського механізму зводяться дозабезпечення ефективної взаємодії всіх елементів економічної системи у всіхсферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названихелементів.
Прирозгляді господарського механізму слід зазначити, що процес взаємодії всіхелементів економічної системи в XVIII-XX ст. здійснювався переважно черезринок, через механізм попиту і пропозиції, періодичні економічні кризи,конкурентну боротьбу. Такий ринковий механізм був ядром господарськогомеханізму того часу: зв'язку між сотнями тисяч дрібних капіталістичних і дрібнотоварнихпідприємств здійснювалися переважно за допомогою ринку і виявлялися яквідношення конкуренції. Так регулювалися обсяги виробництва, ціни, пропорціїміж галузями і т.д. Протилежне цьому механізму, свідоме, планомірнерегулювання, відношення організованості існували лише в межах окремихпідприємств.
За минулі сторіччя в результатізначного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці,еволюції відношень власності від індивідуальної до переважно колективних форм,посилення ролі держави в економіці і дії інших чинників замість ринку ядромгосподарського механізму, основу якого складають закони планомірного іпропорційного розвитку економіки, стає її державне регулювання. Вперше воночітко проявилося в США, під час кризи 1929-1933 р. Саме рішучі дії уряду,очолюваного тоді президентом Ф. Рузвельтом, вивели країну з найглибшоїекономічної кризи. З цього часу почалося широкомасштабне втручання держави векономіку, а держава з так називаного «нічного сторожа», захисника приватної власності,верховного арбітра, що стежив за дотриманням правил вільної конкуренції,перетворилося в значного підприємця, фінансиста, споживача, інвестора,роботодавця і, головне, — у регулювальника макроекономічних процесів. Теоретично ці процеси вперше обгрунтував Дж. Кейнс. Він вважав закони вільноїконкуренції, вільного ціноутворення й інші закони ринку атрибутами економікиXIX ст., а розширення функцій уряду називав єдино можливим засобом запобіганняповної руйнації існуючих економічних форм і умовою успішного функціонуванняособистої ініціативи.
Методамиі важелями державного регулювання є податкове, бюджетне, фінансово-кредитні,грошове й інші види регулювання, проведення активного амортизаційної політики. Основні форми, у яких реалізуються закони планомірного і пропорційногорозвитку, — це державне регулювання, планування, прогнозування і програмуванняекономіки.
Інноваційнийгосподарський механізм, шляхи і методи формування.
Керуванняінноваційною діяльністю є адресним засобом стимулювання економічного росту,особливо при антикризовому регулюванні, що випереджає, на макро- і мікрорівнях.
Відомідві основні гіпотези, на яких базується практика:
— інноваційна активність обумовлена непередбаченими проривами в області науковихзнань;
— зміни економічної кон'юнктури (у першу чергу циклічні) викликають відповіднізміни інноваційної активності.
Інноваційнійполітиці, таким чином, придается переважно пасивна роль — чекати поки пройдечас після використання потенціалу загальних і спеціальних знань у практику, абовипливати за вимогами попиту, що формується під впливом соціально-економічноїситуації. Тим часом постіндустріальні стадії розвитку головних країнхарактеризуються високими темпами змін в економіці, що обумовлюються циклічнимиі структурними зсувами. Першим, хто “кидає спис” у сформовані прийомименеджменту, є практика. Вона показала, що нейтралізація виникаючихзнакозмінних навантажень на економіку потребує збільшення витрат, незважаючи наприйняті як державами, так і окремими підприємствами антикризові міри, у томучислі й інноваційні.
Звідсивиникає необхідність нових теоретичних і методологічних підходів до керуванняінноваційною активністю, більш адаптованих до потреб товариства. Аналогічноїточки зору притримується ряд вітчизняних і закордонних дослідників.
Нажаль, в опублікованих роботах, корисних із погляду аналізу проблеми,недостатньо уваги виділена синтезу нових економіко-управлінських рішеннь, щонадають політики нововведення статус генератора попиту.
Нижчеподаний один із підходів до такого синтезу, що сприяє формуванню на макрорівнігосподарського механізму інноваційної політики.
Таблиця1
Показники виробництвапродовольства на душу населення по регіонахРегіони
1974-1976
1979-1981
1984-1986
1989-1991
1993-1995
Весь світ 97,4 100,0 104,4 105,4 105,3 Африка 104,9 100,0 95,4 98,6 95,9 Азія 94,7 100,0 111,6 119,9 129,2 Індія 96,5 100,0 110,7 121,8 126,6 Китай 90,1 100,0 120,7 134,1 153,7 Європа 94,7 100,0 107,2 106,5 99,4 Північна і Центральна Америка 90,1 100,0 99,1 94,2 95,4 США 89,8 100,0 99,3 95,0 97,6 Південна Америка 94,0 100,0 102,8 105,6 100,8Аналізпроцесу і результатів діяльності, виконаний на підприємствах машинобудування ітранспорту, у сферах НІОКР і вищого утворення, показав її обумовленістьпередумовами, основні з яких сформульовані у виді чинників.
ФакторА. Мировой поріг знань.
Вінслужить межею між досягненнями і прогалинами в загальних і спеціальнихзнаннях. Поріг знань дає науковому співтовариству орієнтир для подальшихпошукових фундаментальних і прикладних досліджень, а інженерному йуправлінському корпусу — базу для цільових прикладних розробок. Індикаторамидосягнень у загальнонаукових знаннях є відкриття — невідомі раніше науковірезультати, кардинальною уявою підвищуючі рівень пізнання, а в спеціальнихзнаннях — продукти прикладних досліджень і розробок, що одержали міжнародневизнання. До числа індикаторів прогалин у знаннях ставляться проблеми втоваристві і середовищі мешкання, що потребують невідкладного рішення — хибаенергоресурсів, екологічна і соціальна безпека, хвороби, стихійні лиха.
Дляінноваційної практика важливо провести ієрархічну диференціацію світовогопорога знань на міждержавний, державний і фірмовий рівні. Останні визначаютьпрактичну спроможність країни, об'єднання країн, або фірми скористатисянакопиченими у світі знаннями.
Порігзнань характеризується трьома складовими:
- загальнонауковимзаділом, що укладається з опублікованих у світовій літературі результатівфундаментальних досліджень і власних накопичених фундаментальних наробітків,поки не апробованих;
- спеціальнимнауковим заділом, що утвориться з результатів прикладних досліджень і розробок(патентів, “ноу-хау”, методик, алгоритмів і т.п. але інтелектуальна власністьна них належить даній країні (групі країн, фірмі);
- науковимфоном у тих областях загальнонаукових і спеціальних знань, у яких дана країна(об'єднання країн, фірма) зацікавлена. Мається на увазі наявність у кожноїтакій області критичного прошарку спеціалістів і наукових шкіл, а такожналежного наукового обслуговування.
Першідві складові зручно використовувати для реєстрації портфеля заділів у науковихзнаннях на даний момент часу і визначення його відповідності необхідномумасштабу. Масштаб заділу для рішення інноваційної задачі дорівнює критичніймасі відповідних науково-прикладних ідей.
Всітри складові в сукупності доцільно застосовувати для оцінки потенційноїспроможності країни (фірми) самостійно організувати негайно або в найближчійперспективі цільові НІОКР по надолуженню портфеля заділів. Зокрема, виявленняпри такій оцінці недостача науково-прикладного потенціалу на підприємстві длядозволу конкретної проблеми і неможливості його підвищення до необхідного рівняв плановані терміни свідчить про необхідність притягнення партнерів абодоцільності одержання ліцензії, якщо підхожі розробки вже є.
ФакторБ. Інноваційні фінансові ресурси.
Можливістьфінансування інноваційних проектів визначається фізичною наявністю ідоступністю капіталу, вкладеного сьогодні в ім'я майбутньої високої віддачі увипадку не зовсім очевидного успіху.
Інноваційніфінансові ресурси можуть бути рисковым капіталом, вкладеним для одержаннявисоких прибутків, або некомерційними, такими як субвенції, для яких віддачеюслужить досягнення цілей, важливих для стійкого розвитку. Типовим терміналомдля комерційного рискового капіталу є венчурная фірма, а для безприбуткового — суспільний науковий фонд. Відповідно в першому випадку його джерелами будутьпідприємці і рисковые інвестори, а в другому — спонсори з некомерційноюмотивацією.
ФакторВ. Інноваційні підприємці.
Цеспецифічний тип бізнесмена, що виступає сполучною ланкою між новаторами — авторами оригінального науково-прикладного продукту — і товариством, зокрема,сферами виробництва і споживання. Крім звичайних індивідуальних якостей(таланта, кругозіру, уяви, схильності до ділового ризику) такий підприємецьповинний мати своєрідну форму передбачення життєздатності конкретногонауково-прикладного продукту, що подається до освоєння, як правило, ще сирим — у виді уяви, ідеї або в кращому випадку концептуальної моделі, приміром,концепт-кара. Це передбачення в умовах підвищеної непевності.
Роздивимосяпроцес прийняття інноваційного рішення. Його базою є інноваційний задум. Вінформується талантом, причому не стільки під впливом попиту й економічноїконьюктури, скільки під впливом специфічних компонентів інтуїтивногопрогнозування, потенційного портфеля перспективних розробок, що знаходяться усвітогляду підприємця, і засобів просування нововведення на ринок.
Підприємецьсистематизує науково-прикладні продукти, взаимодействуя з новаторами і формуючиінноваційний портфель, оцінює можливі шляхи реалізації і життєздатність кожноїперспективної розробки за допомогою відповідних критеріїв. Останніпідбираються й адаптуються індивідуально. З наявних у світовій інфраструктуріприйняття рішень критеріїв (науково-технічних, соціально-психологічних,екологічних, комерційних і інших) вибираються підхожі за принципом розумної достатності,виходячи з інтуїції, преваг і індивідуально-типологічних особливостей.
Урезультаті і виникає уява того самого проекту, при якому ідея потенційногонововведення через декілька років перетвориться в привабливий для споживачівпродукт.
Щобочікуваний прибуток перетворився в реальну, бізнесмен повинний брати до уваги іту обставину, що лише менша частина капіталовкладень йде на трансформацію ідеїв концепцію і створення досвідчених зразків. А велику їхню частку требавитратити, щоб вивести розробку на ринок для комерційного використання. Томуповинна бути змодельована активна стратегія маркетингу по просуваннюмайбутнього продукту на ринок. Зокрема, для піонерних розробок така стратегіяможе бути орієнтована на створення в потенційних покупців почуттянезадоволеності існуючим товаром і чекання більш привабливого. Реалізаціяподібної стратегії дозволяє не тільки зацікавити споживачів, але інейтралізувати конкурентів.
Інноваційнийзадум і стратегія маркетингу служать ключовими аргументами на користьконкретного проекту. Природно, безпосередньо перед ухваленням рішення пропочаток фінансування підприємці не покладаються цілком на інтуїцію й удачу, апроводять (для зменшення ризиків) більш детальну перевірку його життєздатності,але вже з притягненням незалежних спеціалістів-аналітиків.
Крімтого, зазначимо, що інноваційний задум може з'явитися не тільки в процесірозумового експерименту, але й ассоциативно — зненацька, раптово. Цьому сприяєнастрой на економіко-управлінський пошук, наприклад, через засоби масовоїінформації, “соціальне замовлення”, що характеризують насущні потребитовариства.
ФакторГ. Поле інноваційної активності.
Воноокреслюється межами концентрації потенційних об'єктів додатка знань і навичокна відповідних ієрархічних рівнях, територіях, у визначених видах діяльності.
Потенційніінноваційні об'єкти — це “вузькі” місця в різноманітних відкритих системах(машинних, біологічних, людино-машинне, соціально-технічне й інших), щофункціонують у рамках “товариство — середовище обитания — техніка”. Здійсненняв потенційних об'єктах спеціальних проектів (науково-промислово-інноваційних іін.) забезпечує розшивку “вузьких” місць шляхом упровадження підхожихнововведень (модернизационных, новаторських, що випереджають і пионерных).
Прицьому важливо підкреслити, що ключовими передумовами організації конкретногопроекту, включаючи вибір схеми й обсягів фінансування, є пропозиція новаторамиадресного науково-прикладного продукту і наявність у зацікавленого підприємцяабо менеджера економіко-управлінського рішення по перетворенню такого продуктув реальне нововведення.
Пооригінальності що впроваджуються науково-прикладних продуктів і масштабамперетворень інноваційні об'єкти доцільно ранжировать на п'ять родів:
- об'єктиI роду, що настроюють на використання нових загальнонаукових ідей, щозабезпечують створення піонерних новацій;
- об'єктиII роду, що потребують застосування нових науково-прикладних ідей, заснованихна модифікованих загальнонаукових і приводящих до нововведень, що випереджають;
- об'єктиIII роду, що націлюють на адаптовані науково-прикладні ідеї, що трансформуютьсяв новаторську продукцію або технологію її виготовлення;
- об'єктиIV роду, що ставлять проблеми удосконалення існуючої продукції або технологіїїї одержання, що дозволяються за допомогою впровадження модернизационныхинноваций;
- об'єктиV роду, що стосуються освоєння виробництва готових новацій тієї або іншоїнауково-прикладної значимості з метою їхній тиражування.
/>
ФакторД. Інноваційний клімат.
Цесвоєрідна “живильне середовище”, що забезпечує сприятливий фон для взаємодіїсхарактеризованих вище чинників. Подібне середовище включає систему необхіднихсоціальних, юридичних, економічних, інформаційних і інших інститутів, щопідтримують як нововведенческую діяльність, так і самих новаторів. До типовихприкладів організаційних побудов, що сприяють формуванню інноваційного клімату,можна віднести виртуальные корпорації, технополисы, бізнеси-інкубатори,кібернетичні інформаційні простори.
Проблемистановлення господарського механізму в Україні.
Головна метабудь-якої реформи – економічна свобода громадян і створення на цій основіефективної господарської системи, здатної забезпечити динамічний розвитокнародного господарства і гідний рівень добробуту громадянам держави, подолавшивідставання від інших країн.
Припроведені ж реформ економічної системи України не були навіть визначені тапроаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити економічнезростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і здійснюютьсянезалежно від його потреб, тобто мають самодостатній характер їх проведення всоціальному плані, що коштує народу дуже дорого.
Політичней економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно будепсихологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення – реалістичнимита ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на звалищах минулого.
Метоюреформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже, по суті,це означало б нижню рівновагу, коли спад призупинився, а економічне зростанняще не почалось. Але при цьому зберігаються всі диспропорції, які склалися зароки кризи і економічної деградації, а також ціла низка руйнівних чинників,програм та моделей. Таке становище не може зберігатися довго, оскільки вподальшому воно призведе до ще більшого застою і деградації.
Длявидужання економічного організму від довготривалої хвороби слід досягтидокризового рівня, але при новій економічній системі й структурі економіки, іодразу ж спрямувати свої зусилля на забезпечення стабільних темпів росту.
Проблеманашої економіки в першу чергу полягає не в тому, щоб швидко перейти відпланових до ринкових засад, а в переході від економіки, що базується наекстенсивному способі розвитку шляхом інтенсифікації виробництва, до економіки,основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні звисоким загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новийгосподарський механізм.
Разомз тим зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективи її розвиткуможливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового розвитку,формування нового світового порядку, системи світової безпеки.
Глобальнізміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного розвитку стаєне науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно ступили і нинідолаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами визнано. Якщовідбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку, досягненнями ірезультатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть знаходитись у прямійзалежності від якості людського капіталу.
Використовуючинайкращий світовий досвід, маючи необхідне наукове підгрунтя, ми повиннітрансформувати існуючі відокремлені частини, розірвані інформаційні потоки істворити новий макроекономічний господарський механізм, що забезпечитьпоступовий підйом та розквіт нашої багатої, незалежної держави.
Господарськиймеханізм не існує окремо від виробничої та організаційної діяльності людей,суспільства. Він підпорядкований визначеним об’єктивним суспільнимзакономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива організація,втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних суб’єктів. Цесоціальна система, і її головними компонентами є господарюючі суб’єкти, а,отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена їх особистимиінтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в змозі задовольнятипершочергові потреби своїх суб’єктів, а саме – людей, то навіщо вона взагаліпотрібна.
Суспільнийпродукт господарської системи знаходиться у постійному русі, проходячи стадіївиробництва, розподілу, обміну і споживання. Система становить організм, котриймає два основних зустрічних потоки, один з яких – потік товарів, продукції,робіт, послуг, а інший – грошовий. Збалансованість цих потоків і є здоровимфункціонуванням економіки. Як і в будь-якому живому організмі, порушеннякровообігу в економіці неминуче призводить до больового шоку та загибелі.
ЗаразУкраїна переживає складний період саме цього шоку – фінансового колапсу. Грошовіпотоки розірвано, замість них з’являються грошові сурогати (взаємозаліки,векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути серцем збалансованихгрошових потоків, не здатні забезпечити відтворення цього процесу, бо вонизайняті насамперед підтриманням ліквідності та вкладанням своїх коштів уоблігації внутрішньої державної позики. Витрати, які несе держава з введеннямгрошового сурогату, чи взаємозаліки, чи вексельний обіг, чи бартер, який насьогоднішні день становить 50% фінансового потоку, наносять невиправної шкоди,відкидають нас у епоху середньовіччя.
Необдуманамонетарна політика уряду та Національного банку України призвела до зниженнярівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня монетаризації у1998 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене випереджаючими темпамизростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси, внаслідокчого було розімкнуто товарні та ресурсні потоки.
Відірваністьгосподарської системи від виробництва, ринку продуктів і ресурсів, відсутністьінформації про її діяльність – все це призводить до необхідності терміновоналагодити побудову макроекономічної системи України, негайно вирішити питання:що виробляти і в якій кількості; з якими витратами і для кого; як розподілятивироблений суспільний продукт.
Основноюланкою системи повинно стати виробництво з його основним елементом –господарським саморегулюючим суб’єктом. При всій значимісті виробництва, вономає сенс лише тоді, коли служить споживанню. Лише споживання робить необхіднимвиробництво, а виробництво заради виробництва – безглузде. Споживання створюємету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне замовленнявиробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту. Задоволена потребачасто народжує нову, часто більш складну потребу. Зростання і ускладненняпотреб є потужною рушійною силою розвитку виробництва, яке можливе за умовимаксимального використання вітчизняними підприємствами високих технологій,створення стратегічного ешелону НТП, випереджаючого розвитку сфери промисловоїпереробки сировинних ресурсів.
Узагальній макроекономічній системі особливу увагу слід приділитизовнішньоекономічним зв’язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів,розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностейнеобхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у експортноспроможномувиробництві, яке здатне у стислі терміни окупити вкладені у нього кошти іотримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові надходження до бюджету.Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів з економіки України до іншихкраїн світу через офшорні зони тощо, використовуючи ці кошти для забезпеченнявласного економічного зростання. Лише за приблизними розрахунками акумулюваннята використання цих капіталів надасть можливість відродити економіку і досягтирівня валового внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьомуімпортна частка валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тихтоварів, які з поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але маютьстратегічно важливе значення.
Глибокаінституціональна і організаційно–структурна криза виявляється у стагнаціїмікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі, втратікерованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на концепції тастратегії мікроекономічного розвитку як частини загальноекономічної стратегіїреформування. При цьому важливо розробити модель переходу до нових механізміворганізації, управління й господарювання.
Сьогоднішняситуація вимагає негайного перегляду та формування стратегії промисловогорозвитку на основі використання досягнень НТП, активізації інвестиційногопроцесу та докорінної структурної перебудови виробництва шляхом прискореногорозвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера досі залишається основноюланкою соціально-економічного прогресу, вирішальним фактором економічногозростання. Високотехнологічні промислові сфери виступають потужнимкаталізатором технологічного оновлення усього національного товаровиробництва,визначення першочергових точок зростання і забезпечення конкурентоспроможностіпромислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Стратегія і тактикарозвитку цієї сфери повинна бути визначена структурною і промисловою політикоюдержави.
Структурнаперебудова економіки має відбуватись послідовно, поетапно, з розгортаннямінвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи оздоровлення виробничоїструктури економіки при посиленні ролі внутрішнього банківського капіталу івласних коштів підприємств.
Напершому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити нагалузях, що визначають життєзабезпечення населення. Важливо відновитиінвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечившийого достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною підтримкою держави.Такими паростками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкимитемпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом –агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера послуг.
Такимспособом буде зупинено спад рівня життя населення. Із зупинкою спадувиробництва, стабілізацією систем життєзабезпечення населення та відродженнямпозитивних тенденцій в інвестиційній діяльності активізується процесекономічного відтворення й пожвавлення.
Другийетап структурної перебудови економіки може початись тільки за умов відтворенняфінансової системи на засадах нової економічної системи, формування надійногоринку цінних паперів і капіталу, введення науково обгрунтованої амортизаційноїдіяльності, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів накопичення іспоживання.
Запрогнозними оцінками зарубіжного досвіду, для нормалізації відтворення основнихфондів питому вагу накопичень в національному доході слід підтримувати на рівніне нижче 20%.
Третійетап структурного оновлення економіки – це перехід до нормальногофункціонування економіки, яке передбачає узгоджену взаємодію як ринковоїекономіки з конкуренцією у всіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави,так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції підструктурні зміни формуються залежно від загальнодержавних і місцевих потреб тазамовлень в єдиному руслі національних інтересів України.
Підприємливістьі ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не тільки від потреб, попитуі платоспроможності внутрішнього ринку, а й значною мірою від зовнішніх ринків,інтеграції економіки у світовий економічний простір.
Враховуючите, що країна 7 років йшла до економіки ринкового типу, необхідно взяти всі тінадбання, якими вона володіє сьогодні, і додати ті нові форми таінструментарії, якими користується світова економічна наука і не відштовхуєсвітова економічна система.
Миповинні створити всі умови переходу від економіки, яка базується наекстенсивному способі розвитку, до економіки, яка розвивається шляхомінтенсифікації виробництва, основу якої складають найновіші технології, високийрівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основіми повинні побудувати новий господарський механізм, нову господарську систему.
Крімтого, ми повинні чітко визначити своє місце у системі світової економічноїбезпеки, орієнтуючись в першу чергу на досягнення власних економічнихінтересів, водночас враховуючи інтереси світової спільноти.
Починатитреба вже сьогодні. Успіх залежить від того, як точно ми визначимо координатирозвитку світової спільноти і наше місце в них. На цьому шляху немає жоднихперепон, які не можна було б подолати. Лише концентрація всіх зусиль йпотенціалів на шляху відновлення дозволить відродити велику країну Європи –Україну
Прививченні господарського механізму першочергове значення має з'ясовування йогомісця в економічній системі в цілому і співвідношення з такими найбільшеважливими елементами цієї системи, як продуктивні сили, виробничо-економічні, атакож техніко-економічні й організаційно-виробничі відношення.
Усистемі реальних відношень власності існують підсистема, пов'язані звідношеннями власності на засоби виробництва у всіх сферах суспільноговідтворення, із власністю на необхідний і прибавочний продукт, або нарезультати праці. В другому випадку мова йде про такі конкретні формивиробничих відношень, як заробітна плата, прибуток, податок і т.п. Оскільки всистемі виробничих відношень розрізняють процеси присвоєння і керування даними відношеннями,то останній, безпосередньо управлінський аспект власності, а також конкретніформи її реалізації й організації і відносяться до господарського механізму.
Такіж дві підсистеми існують і у відношеннях власності на засоби виробництва врізноманітних сферах суспільного відтворення. Глибинна підсистема відбиваєхарактер власності, що залежить від того, хто є власником засобів виробництва. З ній пов'язана й інша істотна риса глибинної підсистеми — наявністьексплуатації або її відсутність.
Конкретніуправлінські форми відношень власності на засоби виробництва пов'язані ізсукупністю економічних відношень, у сферах безпосереднього виробництва,обертання, розподіли і споживання.
Догосподарського механізму належать конкретні управлінські форми виробничо-економічнихвідношень і, зокрема, власності на засоби виробництва. Це значить, що на нихможна свідомо впливати, регулювати на різноманітних рівнях — рівні окремогопідприємства, об'єднання, міністерства, рівні держави в цілому і міждержавномурівні.
Незважаючина те, що глибинна підсистема відношень власності на засоби виробництвабезпосередньо не входить у господарський механізм, вона побічно впливає нанього. При цьому, змінюючи конкретні, управлінські форми відношень власності,можна впливати на розвиток підсистеми виробничих відношень. Так, в умовахакціонерної форми підприємництва через установлення низьких пільгових цін наакції для безпосередніх виробників засобу виробництва можуть частковопереходити до людей найоманої праці, у результаті чого змінюється характервласності.
Іншимелементом економічної системи є техніко-економічні й організаційно-виробничівідношення, тобто відношення спеціалізації, кооперування, комбінуваннявиробництва, його концентрації. Їхнім ядром є відношення спільної діяльності,обміну діяльності і керування. Дані відношення входять у господарськиймеханізм цілком. Інакше кажучи, до складу підсистеми господарського механізмуварто включати конкретні форми організації виробництва, господарські зв'язкиміж підприємствами однієї або різноманітних галузей промисловості, за допомогоюяких вони обмінюються виготовленими продуктами праці і т.п. Природно, такимизв'язками також можна керувати.
Щеодин елемент економічної системи складають сучасні продуктивні сили — робочасила, засоби і предмети праці, наука, форми і методи організації виробництва, атакож інформація. У господарський механізм із відзначених компонентів цілкомвходять тільки форма і методи організації виробництва. Інші ланки продуктивнихсил безпосередньо до господарського механізму не належать. Але продуктивнісили, як відомо, повернені і до природи, і до економічних відношень. Саме ця,друга сторона продуктивних сил взаємодіє з економічними відношеннями, є їхньоюфункціональною властивістю. І якщо розглядати робочу силу безпосередньогоробітника, то цей елемент системи продуктивних сил характеризується такимипараметрами, як кількість робітників, рівні їхній утворення і кваліфікації,фізичний, моральний і психологічний стан і ін. У сучасних умовах бурхливогорозвитку науки і техніки в процесі праці не може брати участь робітник безналежного рівня утворення, кваліфікації. Такі властивості робочої сили є їїфункціональними рисами, що властиві й іншим елементам продуктивних сил. Догосподарського механізму ставляться не самі робітники, засоби і предмети праці,а ті їхній сторони, що. формують функціональні риси продуктивних сил і даютьїм можливість взаємодіяти між собою і двома сторонами суспільного засобувиробництва, тобто продуктивними силами і виробничими відношеннями.
Упроцесі постійної взаємодії різноманітних елементів продуктивних сил,техніко-економічних, організаційно-виробничих і виробничо-економічнихвідношень, що безпосередньо ставляться до господарського механізму, останній іформується як щодо самостійний елемент економічної системи.
Насьогоднішній день вивчення теорій ринкового господарства, і особливо історичноїприроди тієї структури, що повинна бути сформована на ринку, подає особливийінтерес для тих країн, що, як і Україна знаходяться в процесі переходу відкомуністичного до ринкового порядку. Сьогодні багатьма економістамипризнається, що в Україні має бути ще будуватися ринкове господарство і маєбути створення соціально-орієнтованої ринкової економіки, а не ліберальної,виходячи з національних особливостей країни, ну і звісно з урахуванням світовоїекономічної кризи, криміналізації, правового безладдя, виправлення допущенихпомилок.
Яквідомо з історії, чисто капіталістичне товариство, побудоване винятково наприватній власності, максимализации прибутку і ринково-цінової координації, безяких-небудь гарантій із боку держави, в області соціальної безпеки, беззрівноважування і скорочення дуже великої різниці в прибутках, поки ще не сталореальністю. Але зате відомо, що необмежене прагнення до прибутку і вигодиперетворюється в скнарість і алчність, необмежене накопичення приватноївласності веде до кількісного стрибка і проблеми влади. Таким чином, є рядпричин, таких як соціальне забезпечення в старості, охорона здоров'я, відпочинок,одержання утворення, турбота і поміч тому населенню, що, або зовсім, абочастково не може брати участь у господарському житті, національна і державнабезпека, що змушують ряд країн йти по шляху побудови соціальної ринковоїекономіки.
Менідуже сподобалося вираження К. В. Нерра, що для ринкової економіки було скроєно«широка сукня», що дозволяло розширювати теорію ринку, признаючи, щов процесі формування капіталізму виникають діалектичні протиріччя, що потрібноврівноважувати «Ausgleich», але не шляхом орієнтації на марксизм, ашляхом максимализации прибули і використання її з найбільшою корисністю. Синтез соціального зрівноважування і гарантія вільної дії ринкових сил, вільнаініціатива в сполученні із соціальним прогресом, свобода висновку контрактів іскрути антимонопольної політики, регіональний політика дозволяє зрівноважитипотреби людини з потребами навколишнього середовища й екології.
Основоюмеханізмів соціальної орієнтації економіки залишаються ринок і конкуренція. Але, по-перше, останні самі перетерплюють серйозну еволюцію, зокрема, у зв'язкуз поширенням системи маркетингу, що дозволяє дозволяти протиріччя міжструктурою виробництва і структурою потреб, а тим самим підтримувати соціальнуспрямованість виробництва, підпорядкованість його задоволенню потреб.
По-друге,еволюція ринкових механізмів сполучиться з посиленням державного регулюваннясоціально-економічних процесів на всіх рівнях — від загальнонаціонального домуніципального. Усе більш активну роль у ньому грають інститути цивільноготовариства.
По-третє,значну трансформацію перетерплює соціальне поводження основних суб'єктів, щохазяюють — корпорацій, підвищується соціальна відповідальність бізнесу.
По-четверте,в останні десятиліття відзначається зростання економічної і соціальної ролідомашнього господарства, що знаходить свій прояв у забезпеченні більш високихвимог до якості робочої сили, розширенні самозанятости й індивідуального(сімейного) підприємництва, сімейних накопичень, що до початку 80-х роківперетворилися в найбільший інвестиційний ресурс.
Розходженняв порівняльній ролі держави, корпорацій і ринку в регулюванні суспільноговиробництва визначають розмаїтість варіантів соціальної орієнтації ринковоїекономіки (консервативний, ліберальний, соціал-демократичний), її національнихмоделей (американської, німецької, японської, шведської і т.п.). Їх не вартобуло б протиставляти друг другу, підкреслюючи переваги одних і хиби інших позаконкретним історичним контекстом. Тим більше що, по спостереженнях багатьох авторів,відбувається якийсь зближення згаданих типів і моделей.
Щоможна сказати про механізми соціальної орієнтації теперішньої українськоїекономіки? Стара система зруйнована, а нова, якщо і діє, те в основному вінтересах невеличкої частини товариства — значного капіталу, фінансовоїолігархії, бюрократичної верхівки. Держава не вважає себе зобов'язанимзабезпечувати елементарні соціально-економічні права громадян, що мають для нихжиттєве значення. Більш того, як у випадку з заборгованістю по зарплатах іпенсіям, воно саме виступає в ролі порушника цих прав стосовно бюджетникам. Державними органами відхиляється навіть така рутинна з ринкової точки зоруміра, як оформлення заборгованості по зарплаті і пенсіям у виді кредиту знарахуванням відсотків. У той же час держава розпродає фінансовим групам запівціни унікальні об'єкти, роздає квоти і ліцензії.
Державапрактично не починає серйозних зусиль для підвищення соціальноївідповідальності бізнесу. Більш того, у ході ринкових реформ під приводомпідвищення конкурентноздатності підприємств фактично зруйнована їхнясоціально-побутова підсистема, створена в радянський час. Окремі добродійніакції бізнесу носять сугубо рекламно-показний характер, не змінюють йогозагальної антисоціальної спрямованості, захлестываются хвилями шахрайств ішахрайства, жертвами котрих стали сотні тисяч і мільйони рядових вкладників іакціонерів. Виконавча влада завзято пручається серйозним крокам для рішенняпроблеми відновлення знецінених у ході шокової терапії ощадних і страховихвнесків населення, ограничиваясь малозначними мірами, прийнятими головним чиномдля заспокоєння суспільної думки. Все це ніяк не узгодиться з призовами владидо довіри, згоді, соціальному партнерству в країні.
Відзначенінегативні явища в українській економіці і соціальній сфері не можна вважатикороткочасними й епізодичними. За 7-8 років вони придбали стійкі тенденції. Їх важко пояснити тільки важкою радянською спадщиною і помилками перебудованогоперіоду. Причини криються в політиці, що проводиться українськоюадміністрацією в останні роки.
Унашому товаристві поширене уявлення про молоді реформатори другого ітеперішнього, третього, приходу до влади як про політиків і економістівпрозахідної орієнтації. Але така думка, на мій погляд, не відповідаєдійсності: адже як і раніше ігноруються реальні тенденції світового розвитку, іполітика проводиться по напрямках, протилежним світовим. Ігноруються не тількисвітові тенденції, але і досвід, традиції власної країни. Звідси провалполітики радикальних реформ, що признається не тільки споконвічними критикамицього курсу, але такими його співавторами і прихильниками, як американськийпрофесор Дж. Сакс. “Реформа, — говорить він, — оберталася для країнивеличезним і непередбаченим бідуванням. Викликала колосальний дефіцитбюджету. Перетворила в прах банківські заощадження і накопичення. А почуттянепевності, що поширилося широко, у завтрашньому дні трагічною уявою сприялоскороченню тривалості життя дорослого чоловічого населення. Я вважаю, — продовжуєпрофесор, — що реформа потерпіла поразку... У процесі реформ представникизначного бізнесу України привласнили собі природні ресурси країни на десяткимільярдів доларів. Певне, українське керівництво перевершило самі фантастичніуявлення марксистів про капіталізм”.
Длярішення соціальних питань у соціальній ринковій економіці ставляться такі ціліі задачі:
1. Створеннясоціального порядку фірми, коли робітник цінується як людина і співробітник.
2. Реалізаціяпорядку конкуренції як задача права і діяльності уряду
3. Антимонопольнаполітика з метою боротьби зі зловживанням економічною владою.
4. Політикастабілізації, спрямована на забезпечення безпеки робітника, у періодекономічних спадів.
5. Вирівнюваннярізниці в прибутках відповідно до ринкового порядку (прогресивний прибутковийподаток, субсидії на дітей і субсидії на житло, безкоштовне утворення).
6. Політикарозвитку міст і субсидій держави на не дороге житло.
7. Передачакапіталу малим і середнім фірмам, щоб дати можливість конкурувати зі значнимифірмами, що володіють великим капіталом.
8. Подальшийрозвиток соціальної безпеки.
9. Міськепланування.
10. Введенняурядом кооперативних елементів ринкового господарства.
11. Мінімальнізарплати, тобто соціальне ринкове господарство повинно визначити мінімальнузарплату в результаті процесу вільного торгу.
Цейдосить великий перелік державних мір, на мій погляд, обов'язково вартоврахувати українській економіці. Дуже багато держав, як і Україна має досвідпереходу від планового господарства до ринкового, але при цьому на відміну відУкраїни, де, на жаль, не відбулося після переходу до капіталістичного ринкуекономічного росту і зараз більш правильно говорити про «візантійськийформіі капіталізму», але ми повинні усе зробити для економічного росту абозагубимо свою країну.
Цеяк би теоретичний інструмент для рішення практичних задач господарської ісоціальної політики держав, інструмент для рішення однієї з найважливіших задачсовременности- можливості прояву особистої ініціативи і реалізаціяспроможностей. Чого, у першу чергу, я побажала би досягти Україні на їїважкому шляху побудови соціально орієнтованої ринкової економіки.
Висновки.
Сумуючивищесказане, можна дати таке визначення: господарський механізм — це системаосновних форм, методів і важелів використання економічних законів, дозволипротиріч суспільного засобу виробництва, реалізації власності, а такожусебічного розвитку людини, формування його потреб, створення діючих стимулівдо праці й узгодження економічних інтересів основних класів і соціальних груптовариства.
Господарськиймеханізм розуміється як система економічних важелів і методів, покликаназабезпечити відповідність виробничих відношень рівню і характеру розвиткупродуктивних сил. Серед них найважливішими є: планування, ціноутворення, оплатапраці, фінансово-кредитні відношення на стадіях виробництва, обміну іспоживання матеріальних благ, керування.
Центральналанка господарського механізму — планування. В даний час жодна цивілізованакраїна світу не обходиться без механізму державного регулювання економіки.,
Наприкінці60-х років у ряді розвитих держав був здійснений перехід до індикативногопланування, що дозволяє на демократичній основі координувати позиції держави іприватного бізнесу. Індикативний підхід містить обмежене число обов'язковихзавдань, носить направляючий рекомендаційний характер, приходячи по сутісклепінням думок різноманітних державних інститутів і неурядових організацій.
Такийпідхід до планування сильно відрізняється від того, що застосовувався вминулому в СРСР, для якого був характерний крайній централізм, що превритсяпланування в гальмо соціально-економічного росту. Його відзвуки відчуваються іпонині. Ще і тепер основна ланка господарювання — товаровиробники абопідприємства — найчастіше виступають не як правомірних суб'єктів плановогокерування, а тільки як об'єкти, що одержують адміністративні завдання — директиви, обов'язкові до виконання. Ніхто при такому положенні не може повнореалізувати своє право хазяїна виробництва.
Протене можна не зауважити й іншу скруту. Це — відмова від усякого плануваннявзагалі. Відмова в сформованій ситуації від планування (хоча б основних видівпродукції) і регулювання постачань із боку держави може призвести ще до більшоїнедостачі багатьох продовольчих товарів. Тому на даному етапі потрібнопоступовість і поетапність заміни жорсткої централізованої системи плануванняна більш демократичну і прийнятну для сільського господарства, що припускала бреальну участь трудових колективів і товаровиробників у розробці планів і в організаціїїхнього виконання.
Узв'язку з тим, що в даний час товаровиробники здійснюють постачання продукціїна основі заздалегідь укладених договорів із заготівниками (переробними) ііншими підприємствами, виникає питання, що брати за основу планування обсягівреалізації продукції: рівень збуту, наявний виробничий потенціал або обсяги, щозабезпечують одержання необхідних засобів для здійснення розширеноговідтворення? Однозначно відповісти на цей запитання не можна. Необхідневсебічне урахування всіх перерахованих елементів. До того ж не варто забуватипро ту частину продукції, що залишається для внутрішньогосподарськогоспоживання і використовується по власному розсуді.
Вданий час поширилася думка про неправомірність планування від досягнутого рівня. З таким судженням навряд чи можна цілком погодитися. Досягнуті обсягивиробництва і реалізації (переробки) сільськогосподарської продукціїхарактеризують: по-перше, рівень господарювання (спроможність керівників іспеціалістів ефективно вага ти виробництво); по-друге, ступінь використаннявиробничого потенціалу. У той же час порівняння показників (об'ємних, якісних)в економічно кращих, гірших і середніх підприємствах за інших рівних умовуказує на потенційно можливі обсяги виробництва або реалізації продукції вданий період часу, при даних ресурсах.
Уцьому зв'язку, перед тим, як укласти договір на постачання (реалізацію),заготівельна організація (підприємство) повинна мати у своєму розпорядженніоб'єктивними даними про виробництво і реалізацію продукції на підприємстві, ізяких передбачається контракт, як мінімум за останні п'ять-десять років і навітьбільш. Розташовуючи такою інформацією, приміром, що переробляє підприємствобуде знати, скільки йому може надійти сировини для переробки. Це по-перше. По-друге, при визначенні раціональних обсягів реалізації продукції важливознати, як використовується виробничий потенціал, яка його віддача. Тому привисновку договора заготівельна організація, фінансові й інші державні органи,розташовуючи реальними даними про наявні можливості товаровиробників узбільшенні виробництва, управі зажадати кращого використання ресурсів і навітьустановити фінансовий контроль за діяльністю того або іншого підприємства(товаровиробника), незалежно від форми власності. І, по-третє, при визначеннінеобхідних обсягів реалізації продукції важливо знати, який прибуток необхідноодержати, щоб забезпечити стабільну роботу і самофінансування.
Прийнятовважати, що середня сукупна рентабельність виробництва для самофінансуванняповинна бути на рівні 40-45%. Але даний розмір не постійний і залежить відцілого ряду умов: обсягів виробництва і реалізації продукції, досягнутого рівнявитрат на них, якісних параметрів, глибини переробки сировини, станиматеріально-технічної бази і темпів її відновлення, заборгованості по кредитахі позичкам, розвитки соціальної сфери й інших. Стало бути, критеріямивстановлення планових обсягів виробництва і реалізації продукції повиннівиступати: досягнутий рівень реалізації продукції, ступінь використаннянаявного виробничого потенціалу і прибуток, необхідний для роботи в умовахринкових відносин (самофінансування).
Сировина,що не може бути своєчасно сбыто і перероблено, повинно використовуватися порозсуді самих товаровиробників: перероблятися власними силами, реалізовуватисяна місцевих ринках, у фірмових магазинах, заготавливаться системою споживчоїкооперації, обмінюватися по бартері і так далі.
Неможна припускати, щоб при дефіциті, що зберігається, продовольства й іншихтоварів народного споживання сировина піддавалася псуванню, гибло абопродавалося за безцінь. Ринок припускає високу компетентність прийнятихрішень, підприємливість, конкуренцію, розрахунок, насамперед, на свої власнісили і можливості і на цій основі здійснення розширеного відтворення.
Гаданийметодичний підхід применим до будь-якого формі господарювання і власності. Віннеобхідний для планування і координації не тільки на рівні безпосередніхтоваровиробників, але і на рівні районів і областей.
Уумовах різноманіття форм власності і господарювання, конкуренції важливодосягти такого стана, при котрому кожна структура, що хазяює, зайняла би свмісце в продовольчому балансі і стабільно з віддачею працювала.
Приплануванні виробництва і збуту продукції, необхідної для забезпеченнявнутрішньодержавних потреб і створення необхідних експортних і страховихрезервів, варто врахувати можливі обсяги продукції, що можуть бути зроблені,перероблені і збережені в особистих підсобних господарствах сільського іміського населення, підсобних господарствах несільськогосподарськихпідприємств, фермерських господарствах і ін. Виходячи з отриманих даних пообсягах і асортименту, доцільно планувати надходження відсутньої кількостіпродукції з господарських структур, що базуються на державних, колективнихформах власності, а лише потім розраховувати завезення необхідної кількостіпродукції.
Такийметодичний підхід дозволить кожному типу господарств зайняти визначене місце увиробництві різноманітного асортименту продуктів. При цьому значні суб'єкти,що хазяюють, можна буде орієнтувати не тільки на внутрішній, але і по більшостівидів продовольства на зовнішній ринок, тому що в них краще вирішуються питанняспеціалізації і раціональної концентрації виробництва, упровадження передових системтваринництва і рослинництва і тим самим одержання більш ефективних результатівгосподарювання. Селянські (фермерські) господарства й інші дрібні господарськіструктури, що характеризуються більш низьким рівнем товарності, необхідноорієнтувати, головним чином, на внутрішній ринок споживання, оскільки їмвластиво активне реагування на кон'юнктуру місцевого продовольчого, щоукладається, ринку. Такий підхід дасть можливість уникнути жорсткоїконкуренції і надвиробництва визначених видів продукції і при відповіднійвзаємній інформації впливати на поліпшення продовольчого забезпечення.
Важливовикористовувати що складається таким методом перспективний план виробництва ізбуту для визначення потреби в переробних потужностях.
Спробапотрапити на ринок, маючи вантаж монопольних підприємств і адміністративнокерованої системи розподілу, виявилася невдалої. Більш того, такийнепродуманий маневр відкинув аграрну економіку країни далеко назад. Були явноперебільшені хиби планової економіки і переоценены можливості ринкової. Аголовне — у вищому керівництві не змогли спрогнозувати розвиток подій зурахуванням сформованої бази можливостей, умов і менталітету робітників усіхрівнів господарювання.
Очевидно,справа в тому, що ще не придбані навички раціонального сполучення державних іринкових початків. Навряд чи можна сподіватися, що відмова від практикивстановлення товаровиробникам прямого директивного держзамовлення буде сприятишвидкому формуванню ємного і збалансованого ринку, стабілізує ціни. Інша справа,як його формувати. Поза сумнівом, у формуванні як внутрішнього, так ізовнішнього продовольчого ринку можуть і повинні брати участь усі чинні формигосподарювання, що базуються на приватній, колективній, державних, змішаній іінших формах власності. При цьому варто виходити з вимоги, що перехід доринкових відносин припускає наповнення продовольчого ринку продуктами високоїякості, підвищення платоспроможного попиту населення і підприємств,конкуренцію, прийнятні ціни, об'єктивну і своєчасну рекламу.
Використаналітература:
1. ДавидовБ. А., Суворіна Л. И./Формування нового господарського механізму венергозберіганні. /Теплоенергетика/N 4/СРСР/0.0.91/Рус. /с. 14-17
2. Інтенсифікаціясуспільного виробництва: Списки літ. / Ред. А. Т. Бистров. Л., 1986-1989. — Вип. 1-4. — 200 екз. 268. [Вип. 1]. 1986. 267 с.
3. Інтенсифікаціясуспільного виробництва: Списки літ. / Ред. А. Т. Бистров. Л., 1986-1989. — Вип. 1-4. — 200 екз. 268. [Вип. 1]. 1986. 267 с.
4. Удосконалюваннягосподарського механізму в будівництві / Н. И. Сосненко;
5. Удосконалюваннягосподарського механізму на транспорті / Г. П. Почепко;
6. Удосконалюваннягосподарського механізму в торгівлі і сфері послуг / М. К. Свіченська;
7. Удосконалюваннягосподарського механізму: Досвід соціалістичних країн / С. В. Калашник
8. Проблемаформування стимулів у нових умовах господарювання / У кн.:
9. Радикальнаекономічна реформа: соціально-економічні результати і проблеми. Л., 1989 (3с.)
10. Збагаченнясоціального утримання народногосподарського планування /Вісник БРЕШУ. Сірий. 5, 1990, 4. (У співавторстві з Мініною В.Н.) 12 с.
11. Проблемистановлення нової концепції господарського механізму. Монографія. Л., 1991 (у співавторстві з Мініною В.Н., Рященко Б.Р.) 10 д.а.
12. ДолговВ.Г. і ін. Основні положення споживчовартістного господарського механізму йекономічні проблеми підвищення якості продукції (доповідь). Всесоюзна науковаконференція по економічних проблемах стандартизації і підвищення якостіпродукції. М., 1989. 1 д.а.
13. АвенП., Широнин В., Реформа господарського механізму: реальність перетворень щонамічаються //Звістки З АН СРСР, сер. економіка і прикл. соціологія, вип.3,1987
14. КордонскийС., «Деякі соціальні аспекти господарських відношень», Теоретичніпроблеми удосконалювання господарського механізму ВНІІСІ, вип.6, Москва, 1986.