Реферат: Функції моралі

Київськийпедагогічний університет ім. Б.Д. Грінченка

Кафедрафілософії

Індивідуальненавчально-дослідне завдання

зкурсу «Етика та естетика»

натему: «Функції моралі»

Виконала:

студентка групи 47-ПН

Швайчук Олена

Перевірила:

викладач Лаврова Л.Я.

Київ,2009

ПЛАН

ВСТУП

Основні функції моралі. Регулятивна функція

Функція усуспільнення людини

Світоглядна функція моралі

Оцінно-імперативна функція моралі

Комунікативна функція моралі

Виховна функція моралі

Пізнавальна функція моралі

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Поняття«мораль» надзвичайно багатозначне. Існує кілька десятків певної моралі. Найчастіше під мораллюрозуміють один з основних способів нормативної регуляції дій людини всуспільстві, а також особливу форму суспільної свідомості і вид суспільнихвідносин.

Роліморалі в житті суспільства і окремої особистості численні. Важко пояснити, чому існує моральність,зате зрозуміло, для чого вона існує. Якщо для інших земних тварин спосіб життяі доля запропоновані від природи, то людина — істота історичне — складає своюдолю сам. Для нього немає раз і назавжди написаного закону. Що є людина, ніколине може бути вирішено остаточно, бо ні історія, ні наша особиста доля ще незавершені.

Щогодиними стаємо іншими, удосконалюємося за програмою, якої ще ні, яку ми самі собі пишемо. Справане в тому, щоб придумати модель майбутнього і вирішити, як ми збираємося жити.Набагато важливіше вирішити, якими будемо ми самі, що буде вважатися людяним іналежним людині. Які будуть не тільки наші права, але і обов'язки? Ким миповинні стати, щоб у повною мірою називатися людьми? Людина завжди на шляхуцього пошуку, такий істинно людський шлях і є мораль[2].

Прагнучигармонізувати відносини між людьми, суспільство регулює їх різними засобами,зокрема й за допомогою моральних вимог. При цьому індивід з його прагматичнимиегоїстичними інтересами часто розглядається як така ланка суспільства, щозаважає його гармонізації. Проте кінцевою метою функціонування суспільства єформування людини як цілісної, всебічно розвинутої особистості. Цю роль виконуєнасамперед мораль, яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищоюцінністю.

Функціональнийаналіз моралі дає змогу розкрити деякі її грані. Мораль як універсальнийрегулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітнішіфункції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи,соціальних груп, суспільства[5].

Основніфункції моралі. Регулятивна функція

Середнайважливіших функцій моралі виокремлюють регулятивну, оцінно-імперативну,комунікативну, пізнавальну, виховну, орієнтуючу та ін. Цей поділ умовний,оскільки перелічені функції часто перетинаються. Так, регулятивна функція включаєв себе оцінно-імперативну й орієнтуючу, а виховна — мотиваційну й деякі інші.До того ж суто функціональний підхід до вивчення моралі таїть у собі загрозу їїнедооцінювання: мораль, а водночас і найвищі вселюдські цінності, можутьрозглядатися як засіб досягнення локальних цілей — прагматичних, політичнихтощо.

Результатомтакого підходу до моралі є викривлене тлумачення її регулятивної,виховно-ідеологічної та комунікативної функцій. Розчленування моралі, навітьякщо розглядати її через функціональну своєрідність, розділення її завідношенням до практики-поведінки на сферу суспільної свідомості, початковотлумачену як протилежну індивідуальній свідомості, тягне за собою уявлення, щонорми, приписи, правила вироблені суспільством у процесі практики, а індивідовіналежить їх засвоїти. Ставши після засвоєння норм суспільним індивідом, він уморальному відношенні оцінює ситуацію, робить вільний вибір, і одтепер ужесвідомо реалізує їх у поведінці. В цьому й полягала суть тлумаченнярегулятивної функції моралі.

Оскількизасвоєння моралі, в такий спосіб забезпечувалося й підтверджувалося лишегромадською думкою, а умоглядний характер таким чином процедури й нерозраховував на муки совісті того, хто здійснив цей вибір або не підтвердивйого в своїй поведінці, то громадська (а не суспільна) думка активізувалася вбік радикальних і за своєю суттю адміністративних форм покарання, оформлюваногояк думка трудового колективу. Так і розумілася в етиці свобода моральноговибору та відповідальності людини, а регулятивна функція моралі по сутіозначала приборкання індивіда (запевно не суспільної істоти) суспільними(оскільки вони вироблені суспільством) моральними нормами.

Відомо,що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість,що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щобусунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів —права, політичних й адміністративних механізмів. Проте силові важелірегулювання життя суспільства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їхвикористанні часто ігнорують необхідність рахуватися із вселюдськими цінностямиі провідну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину. А ценегативно впливає й на розвиток суспільства. Мораль регулює поведінку як окремоїлюдини у всіх сферах її життєдіяльності (на відміну від права, політики,релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вонаставить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами максимальні вимоги, щойдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральніцінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спільнотй здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігійні, етичні погляди,оцінки, позиції. Це й спричинює саморегулювання соціальної поведінки,діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обиратилінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних,екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини.Регулятивна функція моралі пов'язана із світоглядною, оцінювальною, іншими,спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й іншихсоціальних суб'єктів[5].

Доспецифічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:

—повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобіврегулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;

—універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;

—поширеність на всі сфери життя людини;

—заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;

—постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними,оскільки ідеалу не можна досягти;

—опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім — наїї сумління;

— пов'язаністьпереважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистимсамоосудом чи схваленням своєї поведінки.

Поведінкалюдей регулюється й іншими позаінсти-туційними засобами, насамперед звичаями,які історично передують моралі.

Звичай— вид суспільноїдисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чиколективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватисяіндивіди, групи, суспільство загалом.

Улюдському житті, попри всю його різноманітність і ускладненість, ситуації частоповторюються, що вимагає від людини однотипних вчинків. Загальноприйняті уконкретному суспільстві прийоми і способи праці, форми суспільно-політичноїдіяльності, шлюбно-сімейного життя, взаємини людей у побуті, релігійні ритуалитощо — усе це утворює звичаї в найширшому розумінні. У вузькому розуміннізвичаями вважають дії, які відтворюються масами стихійно. Саме їх частоототожнюють з мораллю, а ще частіше — з моральністю.

Звичаївідрізняються від моралі насамперед неможливістю вибору, оскільки людиназмушена діяти так, як це прийнято у конкретній спільноті. На вимогу «Робитак, як мусять робити всі інші люди» людина чинить відповідно до моральнихвимог і своїх переконань, насамперед відповідно до свого сумління, тобтоздійснює вибір. Якщо мораль різко протиставляє належне сущому, то звичай їхототожнює: «Роби так, як роблять усі інші». Звичаї відіграють важливуроль у житті суспільства, оскільки вони є наймасовішою формою регуляціїлюдського життя. Адже в буденних ситуаціях людина спілкується, діє згідно зпевними, звичними для неї, її спільноти, середовища загалом, традиціями. Лише внеординарних ситуаціях, коли вчинок пов'язаний із необхідністю вибирати, людинане може покладатися на звичне, тобто на звичай, шукаючи адекватних рішень усфері моралі. У цій ситуації доводиться робити самостійний вибір — вибірморальний.

Як імораль, звичай є необхідним засобом регулювання поведінки людей. Він об'єднує,цементує спільноту, визначає буденні взаємини її індивідів, формуючи таоберігаючи її традиції, а відповідно, і забезпечуючи її стабільність. Моральабо підсилює роль звичаю, якщо для неї такий стан речей виправданий, або дієопонуюче щодо невиправданого, на її погляд, звичаю, намагаючись подолати його.Правда, засудження мораллю конкретного звичаю не завжди виправдане, оскільки ймораль не є абсолютною досконалістю. Оптимально, коли дія, що відповідаєзвичаю, реалізується згідно з моральним вибором. Тоді вона перестає бутизвичаєвою, а стає вчинком, тобто моральним феноменом.

Крімпозаінституційних, існують інституційні форми регулювання поведінки людей зісвоїми специфічними нормами. Основною з них вважають право, норми якоговстановлюються і проголошуються від імені держави.

Моральі право мають у собі багато подібного і водночас відмінного, специфічного.

Спільнимидля моралі і права є такі особливості:

—належність до форм суспільної свідомості;

—функціонування як систем відносно стійких норм, які регулюють поведінку людей іпоширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства;

—поширеність на всі сфери людського життя. Відрізняється мораль від права такимиознаками:

—моральна свідомість (як і естетична) має особистісний характер, тому моральнівимоги інтеріоризуються індивідом у самовимоги. Правові норми реалізуються якобов'язкова для індивіда воля держави, будучи переважно зовнішніми щодо нього;

—правові норми поширюються на всіх членів суспільства (його громадян), аморальні — на всіх людей;

—мораль має загальний характер, а правові норми не поширюються на деякіприватні, передусім інтимні аспекти життя особистості;

—правові норми мають інституційний статус, а моральні — позаінституційний(народжуються, як правило, стихійно і живуть у суспільній свідомості);

—моральні норми є усними, а правові — викладають на письмі (крім звичаєвогоправа);

—правові норми чітко окреслені, впорядковані, систематизовані (кодифіковані),відповідно інтерпретовані, що дає змогу ефективно відстежувати їх виконання.Норми моралі такому впорядкуванню не піддаються. Кожній людині доводитьсясамостійно інтерпретувати норми моралі, особливо в нетипових життєвих ситуаціяхі завдяки цьому ставати їх співтворцями. Незавершеність і усний характерморальних норм робить їх універсальними, придатними для всіх випадків життя;

—реалізація норм права забезпечується за необхідності заходами примусу(адміністративними, кримінальними й економічними санкціями) за допомогоюправосуддя, яке здійснюється службовими особами. Вимоги моралі підтримуютьсясилою громадської думки і особистісною переконаністю індивідів. Моральнасанкція здійснюється засобами духовного впливу, причому не окремими людьми,наділеними певними особливими повноваженнями, а всією соціальною групою,суспільством чи й людством загалом;

—кожний антисуспільний вчинок (проступок) заслуговує на моральний осуд, але невсі вони піддаються кримінальному покаранню.

Водночасмораль і право перебувають у тісному взаємозв'язку, що сприяє розвитку їхобох[1].

Функціяусуспільнення людини

Упроцесі розвитку устремління людини до самої себе, підкріпленого сьогодніпрацями філософів здійснюється процес усвідомлення, з'ясування специфікиморального відродження людства, котрий з необхідністю спонукає етику дотеоретичної розробки моралі, знання якої відкрили б закон свободи вибору йморальної відповідальності людини як головну детермінанту її людськогоблагополуччя, як закон людського буття, прочитаний у його позитивному розуміннідревніми, як абсолютний моральний імператив, котрий свідчить, що головноюфункцією моралі є усуспільнення (соціалізація) людини.

Проте, що усуспільнення людини відбувається в моральній діяльності, свідчитьсправжній зміст свободи морального вибору та відповідальності людини. Моральнийвибір і відповідальність за нього людини не покладається на неї із зовні, невизначається поза нею покладеними критеріями, а є проявом її суспільноїсутності, її внутрішньої свободи.

Свободаморального вибору здійснюється в межах моральної діяльності, розкривається всуворій логіці моральної діяльності, вироблених перевагах згідно з критерієм добраі зла. Це означає, що у ставленні до іншого як до людини суб'єкт моральноговідношення вибирає через мотиви вибору спосіб, яким здійснюється вибір(співпереживання, співчутливість), у цілепокладанні результату вибору. Взятих уцілому й у кожному з них людина вибирає: бути їй моральним суб'єктом, справдісуспільним, людським індивідом, а чи суб'єктом без моральності, частковим,функціональним, позбавленим власного стрижня, людського смислу.

Природно,що розуміти це треба як процес взаємопов'язаних між собою уподобань, переваг.Здійснювані, наприклад, у логіці індивідуалізму прояви зверхності у ставленнідо іншого спираються на мотиви утвердження над ним закономірного, коли іншалюдина є не метою, а засобом. І не в прилученні до неї як до іншого вбачаєтьсяутвердження себе, не в почутті спільності уявляється результат, а всамоствердженні ціною іншого, в розсуспіль-ненні, в зверхності, переживаній упочутті самовдоволення. Отже, йдеться не про одноразовий акт. Якби це було так,імперативність закону ставлення до іншого як ставлення до себе давно бусвідомилася людством у своїй глибині і серйозності. Ця істина виявляється впророцтвах мудреців усіх культур і всіх релігій, але зостається не усвідомленоюв своєму значенні для людських доль.

Свободаморального вибору, детермінована суспільною сутністю людини, накладувана нею жі по відношенню до неї відповідальність є відповідальність перед собою заоб'єктивний результат вибору, виражений у тому, яким став індивід у людськомурозумінні.

Реалізуючи,присвоюючи свою суспільну сутність у подальших відношеннях до інших (у межахзнятої сприйнятливості, розвиненості моральних почуттів) на рівні доступнихйому контактів, індивід буде в цих межах дружити, кохати, переживати своєжиття, тим і відповідаючи за зроблений вибір.

Свободаморального вибору й відповідальності людини є законом морального способуіснування суспільної сутності людини, істинної форми її буття. Об'єктивнийхарактер закону, що визначає його належність до законів, за якими відбуваєтьсяеволюційний розвиток людства, підтверджується тим, що його реалізаціяздійснюється в єдності мети і засобів її досягнення. Детермінований суспільноюсутністю людини, моральний спосіб її безпосереднього існування розвивається взаданому цією сутністю напрямі становлення людини в процесі її усуспільнення. Вцих межах здійснюваний у моральній діяльності вибір виражає певну мету йвідповідні їй засоби її досягнення.

Метавизначається в межах усуспільнення людини й перебуває у зв'язку з покладеними вїї основу засобами. В свою чергу досягнута мета перетворюється на засібстосовно нової мети, а досягнуте при її здійсненні знімається в новій меті якїї основа. Незалежно від того, в якому аспекті й на якому рівні виявляєтьсяставлення до іншого як до людини, мета й відповідні їй засоби в діалектичнійєдності стають підвалинами процесу спадкового розвитку людини, її усуспільненнялише за умови, що цей процес здійснюється в межах моральної діяльності. В цьомурозумінні й залучаються поняття моральна ціль і моральні засоби стосовно розкриттянеобхідності відповідності засобів меті.

Назавершення роздумів про головну функцію моралі — усуспільнення людини —необхідно підкреслити таке. Функція усуспільнення людини в процесі моральноїдіяльності має універсальне значення для життєдіяльності людей, їїосновоположний для суспільного розвитку смисл розкривається по відношенню дотого значення, яке вона має для розвитку творчих потенціалів людини, їїпочуттів і здатностей, для розвитку форм істинно суспільного буття людства.

Здійснюванав моральній діяльності функція усуспільнення виражає специфіку моральноїдетермінації людського розвитку, виступає підвалинами свободи морального виборута відповідальності людини, проявляється в єдності моральних цілі й засобів.

Регулятивнафункція моралі є похідною стосовно функції усуспільнення, яка випливає зморальної форми суспільного зв'язку людей і виражає вільне, творче, добровільневолевиявлення людини у ставленні до іншого як до людини, спирається на совістьлюдських індивідів та її узагальнене відображення в суспільній думці.Регулятивна функція моралі прямо залежить від рівня морального розвиткусуспільства й від характеру зв'язку моральності та моралі.

Вираженів тлумаченні моралі ідеологізовані інтерпретації загальнолюдських моральнихцінностей хоча й містили в собі певну співвіднесеність з реальною моральністю,враховували її стан навіть у кризові для моральної діяльності періоди, алебрали тільки ті начала, котрі виражали її загальнолюдський, об'єднувальний,усуспільнюючий смисл. Суперечливість між справжньою моральністю, людяністю,вираженою в моральних цінностях, нормах, принципах, і її історично конкретнимформалізованим існуванням розв'язувалася у викривленому тлумаченні моральнихцінностей і норм, у пристосуванні їх до рівня, доступного сприйняттю. Так,зведення моральної діяльності до поведінки, специфіки моральної свідомості,вираженої у формі почуттів,— до раціонального осмислення по відношенню доздорового глузду — всі такі перетворення змінювали й особливості регулятивноїфункції моралі.

Спираючисьне на совість, а на здоровий глузд, розраховуючи на суспільну думку не врозумінні виявлених у ній загальної совісливості, доброзичливості, керуючись незагальним моральним законом, що постав із глибин залягання людських почуттів,людських прихильностей, а перетворивши все це на модель здорової домовленостіта взаємовигідної поведінки, регулятивна функція моралі стала силою, здатноювпливати на зовнішню благопристойність поведінки відповідно до системиповедінкових стереотипів. І маніпулюючи ними, змінюючи їх відповідно до моди,регулятивна функція моралі виконує роль у спектаклі, поставленому режисером,котрий утратив будь-яке уявлення про творчість. Дружба, любов, братерство,героїзм, докори совісті й високі злети в творенні добра, обшири, що відкриваютьсяу злитті з людством, залишаються поза сферою її дії.

Те жсаме відбувається з виховно-ідеологічною функцією моралі. Зі сферисвітоглядної, в якій моральна діяльність формувала розуміння людської сутностібуття, вона переміщується на рівень ідеологічного впливу, на зовнішнюорганізацію проявів індивідів, у поведінку, так само регламентуєтьсяміркуваннями здорового глузду й відповідно до цього справляє виховну дію. Але зтаким чином організованого суспільного порядку проривається відчай самотності, спустошеністьабо навіть байдужість не реалізованої співпричетності зі світом, і способи їхподолання криють небезпеки, врегулювати чи зняти які всі, таким способомздійснювані, функції моралі в їхньому сьогоднішньому вираженні неспроможні.

Якподолати моральний вакуум? Досягти дружби? Дружба сама постає із себе, виникаєз любові. Навчитися бачити в іншому — людину, розуміти всі глибинні процеси їїнеповторного прояву, бачити в них мету, смисл для своєї з ними співпричетності— головна умова для розвитку «людини розуміючої» — моральної[6].

Світогляднафункція моралі

Світоглядна(або ціннісно-орієнтаційна) функція моралівизначає мораль як складовучасину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості,спільноти, суспільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує усобі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правилповедінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводитьлюдину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Цеуявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, щоорієнтують на втілення цих цінностей у лінії поведінки, діяльності людини. Дляцього моральна філософія має з'ясувати і картину світу, і місце людини у ньому,і ставлення людини до світу і до себе.

Уморальній філософії (теоретичному рівні свідомості) світоглядні позиціїбазуються на етичних поняттях (добра, зла, справедливості тощо). Реалізуючисвої основні властивості (імперативність, нормативність, оцінювальність),мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, вирішенні завдань суспільногожиття, розумінні процесів, що відбуваються.

Такимчином, мораль існує як певна і цілісна система моральності, що має власнізасоби впливу на суспільні процеси.

Оцінно-імперативнафункція моралі

Сутьїї полягає в тому, що мораль осмислює дійсність такою, якою вона повинна бути,тобто як ідеальну модель належного. Це осмислення охоплює процедуру моральногооцінювання дійсності, насамперед відповідності поведінки, вчинків людейнайвищим уселюдським цінностям, добру. Наслідком такого осмислення є відповідніповеління. Оцінно-імперативна функція моралі реалізується через моральну оцінку(самооцінку), яка є виразом морального переконання особистості та громадськоїдумки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості:добро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральнійсвідомості реальне, суще зіставляється із належним, ідеальним. Моральні оцінкиносять універсальний характер, поширюються на всі дії, вчинки людини,соціальних суб'єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїхкритеріїв.

Комунікативна функція моралі

Справжньогоморального значення будь-який вчинок людини може набути тільки вміжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Поза спілкуванням немислимістановлення і розвиток людини як особистості, функціонування суспільствазагалом. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їхморальної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості,взаємоповазі, приязні. Саме у такій площині реалізується комунікативна функціяморалі. [5]

Виховна функція

Четверта основна функція моралі — вихованняособистості. Мета морального вихованняполягає у формуванні духовної особистості, здатної до самовдосконалення. Такаособистість постає вільною і відповідальною.

Мораль, як уже не раз повторювалося, робитьлюдину людиною. Тому-то моральне виховання завжди вважалося основою всякого іншого.

Народжений дитина ні моральний, ніаморальним. І тим і іншим він може стати лише в суспільстві, в колективі, в сім'ї, в спілкуванні.

Моральність просочує кожен крок людини. Вона формує у нього уявлення про цінності життя та йогосенс. Моральність не стільки привчає додотримання зводу правил, скільки виховує саму здатність керуватися ідеальниминормами та «вищими» міркуваннями. При наявності такої здатності до самовизначення людина може не тількивибирати відповідну лінію поведінки, але й постійно розвивати її, тобтосамовдосконалюватися.

Під впливом виховних впливів суспільства налюдину, а також цілеспрямованих педагогічних впливів людина стає особистістю.Чим моральніші він, тим більшповним життям живе, тим сильніше в ньому індивідуальність, тим цікавішевін для оточуючих.

Усі конкретні переваги, які ми знаходимо уморально вихованої особистості, випливають з фундаментальної її здатності діятияк належить, виходити з ціннісних уявлень, зберігаючи при цьомусвою автономію[3].

Пізнавальна функція моралі

Моральнасвідомість бачить світ через призму добра і зла, обов'язку та відповідальності.Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномірності. Людина завждишукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляхуздійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозумітиморальний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якосьморально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральноїнеобхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливістьоцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття івласного. Так, за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя, свійвнутрішній світ, внутрішній світ інших людей, власні та людські моральніякості. Пізнання здійснюється з позицій загальнолюдських моральних цінностей,морального ідеалу, розуміння соціального та морального прогресу. Моральніякості людини як складники її загальної культури є важливою умовою будь-якогопізнання, у тому числі, наукового і художнього. У моральному пізнаннівідіграють значну роль моральні почуття, інтуїція, а також віра. У процесіпізнавальної діяльності особистості формуються уявлення про зміст моральнихвідносин на почуттєвому та раціональному (теоретичному) рівнях, що дозволяєрозуміти моральну сутність існуючого і прогнозувати розвиток подій. Завдяки моралі індивідодержує перші уявлення про норми поведінки, які пред'являє йому суспільство (нетільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло,честь і гідність тощо. Моральна свідомість загалом належить до буденного рівня,тому це пізнання має інтуїтивний характер. Щоб спростувати скептичне ставленнядо пізнавальної ролі моралі, потрібно враховувати, що вона є однією з могутніхсил, які зумовлюють рефлексію,тобто осмислення людиною власних дій і їх законів; діяльність самопізнання, щорозкриває специфіку духовного світу людини. Так, будь-який моральний осудгромадською думкою змушує людину замислитися над відповідною моральноюпроблемою, а відтак і звернутися до етики, тобто теорії моралі. Моральні проблемипостійно оволодівають свідомістю, переживаються, осмислюються. Результатитакого осмислення відображаються на моральних почуттях. Саме тому їх інодіназивають «почуттями-теоретиками». Отже, чогось людину навчає мораль,а чогось (глибше і ґрунтовніше) — її теоретичне мислення, пробуджене неспокоємморальної самосвідомості, наприклад муками сумління. Зрозуміло, що пізнавальнафункція моралі тісно взаємодіє із світоглядною, оцінювальною, виховною та єпродовженням функції соціалізації[7].

ВИСНОВОК

Слідзазначити, що виділення певних функцій моралі (як і окремий аналіз кожної зних) є досить умовним, оскільки насправді вони завжди тісно злиті один з одним.Поряд із зазначеними основними функціями, нерідко виділяють і інші, зокрема,комунікативну, мотиваційну, прогностичну, оціночно-імперативну та інші. Моральодночасно регулює, виховує, орієнтує і т.д.

Неважкопомітити, що перераховані вище функції моралі взаємно перехрещуються:регулятивна функція містить у собі оціночно-імперативну, орієнтири, почастикомунікаційну (впорядковуючи спілкування людей); виховна функція містить у собіпочасти оціночно-імперативну, мотиваційну; пізнавальна — орієнтуються іпрогностичну і т.д.

Самев цілісності функціонування виявляється своєрідність її впливу на буття людини.Для успішного функціонування і розвитку моралі важливо вільний, необмеженийпрояв всіх її функцій, їх гармонійна цілісність, єдність [4].

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ТофтулМ.Г. Етика: навчальний посібник. — К., 2006

2. Гусейнов А. А. Этика: Підручник ― М., 2004.

3. Зеленкова І. Л., Бєляєва О. В. Этика: Навчальний посібник. – М.,1995.

4. Скрипник А. П. Этика: Підручник. ― М., 2004.

5. Анісімов С. Ф. Мораль и поведінка. — М., 1986.

6. Кант И. Основы метафизики нравственности//Соч.: В 6т. М., 1964. Т. 4.

7. Фортова А. Й. Сутність, структура і функції моралі.- К., 1989.