Реферат: Зміст та завдання професійної етики юриста

План

1 Поняття та завдання професійної етикиюриста

2 Особливості професії юриста та їх моральнезначення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

 Етика, як вид людських знань виниклаще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика,включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами їїдосліджень є мораль, моральність.

Мораль — це форма колективноїсвідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком,що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма — це один зіспособів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що цесуспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно,аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством вцілому. Отже, мораль, моральність — поняття відносні. Те, що в одномуспівтоваристві вітається і заохочується, в іншому — визнається невартим ізасуджується.

Мораль, моральність — це реаліїповсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює ідосліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика — це вчення про мораль, щодосліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі ужитті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільстваетика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку ісовісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людеймають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції.Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятвіГіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям,що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної,педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить цепоняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», щозначно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П.Котова, який вважає, що «професійна етика… розділ етичної науки» з поправкоюна те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція — це сфера, щоторкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буваєзатребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, праві законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних зперерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участідуші, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей якдоброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій напрофесійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що єсамостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення проетику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійсненняправосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переноситьдосліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонуєшляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності,додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складністьюридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона неволодіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати абоспростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддатичисловому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предметвизначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи іншихпрофесійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що«… етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги,виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, щоюридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися зтими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидометики юридичної. «Судова етика — це наука про застосування загальних нормморалі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів,слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні ірозв'язанні підлеглих суду справ», — стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етикизнаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичнихкатегорій — добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості тавідповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльністьюристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми,необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представниківокремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти,від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище — це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевлятисуворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях довзаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначаємісце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий єдержавними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дужеширокі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустимапоспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливихнаслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації,саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативижиттєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи,до використання ним своїх професійних знань.         

Завдання юридичної етики включає всебе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судовоїі правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівниківостанніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулюваннярецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

 Юрист- це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибокопереконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства,кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичнихпроблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюютьна сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори,адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущихдій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезнаармія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуютьсяжиттєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер тазначущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностейв межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості дляреалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точкизору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи,які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатнюкількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійнозростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичноїроботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичноїпрофесії.

Від поради аборішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновийстан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста — це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилкикожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент навідповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленнідо своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридичнадіяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовахпротидії або відкритої боротьби: позивач — відповідач, обвинувачений-потерпілий, правопорушник — співробітник правоохоронного органу тощо.Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовленапротилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадківюридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та йогопредставниками.

Будь-якакваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту(професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету).Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадківінтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовуватизагальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняттявідповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшогорозвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їхпопередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи.Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійнійдіяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значноїфізичної підготовки.

Поряд з принципамисамостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежностіробота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культурапосідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можнапояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, якістоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана іззабезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством ідержавою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіхпрацівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосуєтьсяспівробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах івирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльністьчасто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральнимитравмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Томувисокий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхіднимфактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характерпрофесійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають всебе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За доборуспівробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральнікритерії.

Використовувати судову владу слідтак, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто зазаконом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «… мистецтво доброгоі справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної владив Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонуваннятретьої галузі державної влади — судової, забезпечують юристи. Добро ісправедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутністьмайбутнього юриста.

Основними носіями владних функційсудової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державніслужбовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюєтьсябезпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя,прокурор).

Найважливішим конституційнимпринципом українського судочинства є положення про незалежність суддів,слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принципнезалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права навинесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил — цеправовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавленийправа поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання — це моральнийкритерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення ізвільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску наних надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежностізазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність заправильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя — це найбільш захищенаюридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання зетичних принципів, притаманних даній професії — це непідкупність; знеупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусуюристів — державних службовців — є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальнимзаконодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, якірегулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами допосадових осіб. 

Конституційні вказівки на забезпеченняпідозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, забороназастосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартоюу разі затримання і багато інших застережень — це не що інше, як етичніпринципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честіюридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора,допоміжних служб — це — постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій,де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бутисправедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту — це завждипривід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права іморальності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфліктвід імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципахправової держави — законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначаєтьсяконституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудоваправової держави в Україні — це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової державинаштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципуверховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликаннядепутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчиненийпарламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом — це найбільшприйнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінкипрацівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнароднихактах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати удержавних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність,почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичнуреалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципівправової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимогкожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплюєвеличезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину,розгляд справи в суді — це постійне спілкування з багатьма співпричетними івкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбуваєтьсяв режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні таморальні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собіможливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тількитверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомленнясвоєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажанихнаслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора,слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесуспілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагаєретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, щонепродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовуютьслідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особавдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удовогозасідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажанняслідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше,злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін нафіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалівпосадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юристає гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивноїоцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоціїбути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою,тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілкомвизначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися,тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави,реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеядиграмотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначенняролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни,що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику,прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в«Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карномусудочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянськійдержаві погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика надесятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою — навчальноюдисципліною — її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем,що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судовогопроцесу.

Інтенсивний розвиток руху на захистправ і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів істворення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до.судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступовопривело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складіостанньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесіву галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етикаце: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного,цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характерїхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також науковадисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагненняавтора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки іншихпрофесійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика ідеонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика — це розділ юридичноїетики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасниківсудочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальноїдіяльності.

Етика судді як в судовому процесі,так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика можеі повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів,однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановленіморальні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів ісуддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих,прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпціяневинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість — отчого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, яксвідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання суддізводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону.Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безлічморальних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральнівимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішлашляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову системусамостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значнорозширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам прававидачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачупід контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканістьособи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотриманнятаємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги просуворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) імає не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правовогохарактеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України відзастосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крокукраїнських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українськогосуспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, зпогляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63,що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членівродини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій цекаралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матерівикривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних нормвідповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом,підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистогожиття.

Морально орієнтоване законодавствоУкраїни — є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє йогооснов і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральноюнедосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права єбездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишаєтьсякримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих,використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких єспроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додатковерозслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики узаконодавчій формі.

Головним недоліком цьогосумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причиндля винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись відухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додатковерозслідування — це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчомубез достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинуватулюдину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чомузалежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великоюсудовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчогокабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічнийвплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів іспільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань абозмінити їх.

Обов'язок судді, що домагаєтьсяістини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєннясвідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу іможливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним відможливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку — дачісуду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснитисвідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомонеправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементиморального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судовогозасідання.

Одним з найважливіших засобіввідшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації вході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залісуду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, йогопсихологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжніпрофесійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її,дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погрозіз залу — це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього умінняне може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше завідсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починаєтьсяз ідентифікації особистості — встановлення анкетних даних особи, запрошеної длядачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічнезаряджений «однополюсною енергією» стосовно-справи і майбутньогопідсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особистадумка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного.Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким битяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численнимивиступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинствов цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість,користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні,зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однаксуспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ ілюдських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршомурозумінні цього слова.

Величезного морального і культурноговиховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українськимкарно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справрозглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює,що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право ітягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладенозаконом на одну людину — суддю.

Звертаючись до питання внутрішньогопереконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічнийі моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінкидоказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок законуна заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такийспосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесіоб'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддеюдоказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від такихсуб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскількиці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимостісудової помилки.

Участь у суді присяжних людей знароду, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторінобвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленнірішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища ісоціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме всудах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна ізНайгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, алезбувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежитьвід вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства,розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансовіможливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З поглядулюдей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливоїкари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, анерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних — це поріг, заяким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейнимсупротивником руками суду.

Використана література

1.  А.С. Кобликов.Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. — М., 1999.

2.  В.О.Лозовой,О.В.Петришин. Професійна етика юриста. — X.: «Право». — 2004.

3.        Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. — К., 2003.

4.        П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. — К.,1999.

5.   С.Д.Гусарєв,О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. — К., 1999.

6.  Юридична етика.Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. — 2004.