Реферат: Ціноутворення на ВАТ "Тера" в економічно-господарському та правовому контексті

План

Вступ

1. Характеристика аспектівціноутворення на підприємстві

1.1 Загальні поняття процесу оцінкивартості продукції

1.2 Сутність ціни й ціноутворення вринковій економіці

1.3 Механізм ціноутворення

2. Аналіз виробничо-господарськоїдіяльності кондитерської фабриики ВАТ «Тера»

2.1 Загальна інформація продосліджуване підприємство

2.2 Комплексна характеристикавиробничо-господарської діяльності ВАТ «Тера»

2.3 Прогнозування техніко-економічнихпоказників діяльності підприємства

3. Формування ціни на продукцію ВАТ «Тера»

3.1 Аналіз ціноутворюючих факторів

3.2 Аналіз номенклатурно-товарнихпозицій на ВАТ «Тера»

3.3 Методи калькулювання собівартостіпродукції

3.4 Ціноутворення й методи розрахунку

4. Правові аспекти ціноутворення напідприємстві

4.1 Роль цін і ціноутворення векономіці держави

4.2 Правові аспекти державногоконтролю за цінами

4.3 Здійснення державного контролю заціноутворенням на підприємстві

5. Напрямки перетворень у системі ціноутворення на ВАТ «Тера»

5.1 Основні рекомендації по вдосконаленнюціноутворення на підприємстві

5.2 Розробка системи управління вартістю для ВАТ «Тера»

5.3 Застосування при розрахунку цінина ВАТ «Тера» методу ФВА

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

Вступ

 

Ціна — економічнепоняття, існування й важливість якого нікому не треба пояснювати й доводити. Зраннього віку, як тільки людині доводиться спостерігати або самому брати участьу покупці, вона на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яка роль вона граєв його житті й у житті інших людей. Висока ціна означає, що річ дорога і їїпокупка вимагає більших грошових витрат, низька ціна означає дешевизну й меншенавантаження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, вся їхнясукупність являє собою не тільки індивідуальну, особисту, але й суспільну,соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки й продажі товарівспоживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподілтоварів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут уже всі ціни, разом узяті,з урахуванням їх формування й зміни діють як загальний, єдиний, ціліснийціновий механізм.

Перед усіма фірмами, організаціями постає завдання призначення ціни насвої товари або послуги. Ціна була й залишається найважливішим критеріємприйняття споживчих рішень. Для того, щоб продати свій товар або послугу наринку, виробник повинен призначити на них ціни, які були б прийнятні покупцям,інакше їх неможливо буде вдало продати на ринку. Тому фабрика або організаціяповинна вибрати правильну цінову політику. Ціна зберігає свої позиції яктрадиційний елемент конкурентної політики, робить дуже великий вплив на ринковеположення й прибуток підприємства.

Історично ціна завждибула основним фактором, що визначає вибір покупця. Однак в останні десятиліттяна купівельному виборі відносно сильніше  стали позначатися нецінові фактори,такі, як стимулювання збуту, організація розподілу товару й послуг дляклієнтів.

Особливо актуальною ця проблема стає в умовах ринковоїекономіки, це припускає об'єктивну й всебічну участь у регулюваннівідтворювального процесу всіх вартісних економічних категорій, у першу чергу,ціни. Ні для кого не секрет, що в умовах ринкової економіки комерційний успіхбудь-якого підприємства багато в чому залежить від правильно обраної стратегії йтактики ціноутворення на товари й послуги. Складність ціноутворення полягає втому, що ціна — категорія кон'юнктурна. На її рівень впливає комплексполітичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні цінаможе визначатися фактором витрат, а завтра її рівень може залежати відпсихології поводження покупців.

Разом з тим, ціноваполітика багатьох фірм, особливо в Україні,нерідко виявляється недостатньо кваліфікованою. Найбільш часто зустрічаютьсянаступні помилки: ціноутворення надмірно орієнтоване на витрати; ціни слабкопристосовані до зміни ринкової ситуації; ціни недостатньо структуруються по різних варіантах товару йсегментах ринку та інші. У ряді випадків ці помилки ведуть до істотнихзбитків, а іноді й до банкрутства підприємств. Дані недоліки викликані багато вчому спадщиною планової економіки, коли ціни визначалися директивно або тількина основі витрат.

Ціни є активнимінструментом формування структури виробництва, впливають на рух суспільногопродукту, сприяють підвищенню ефективності виробництва, впливають на розподіл івикористання робочої сили, визначають життєвий рівень населення.

Ринкова економікаґрунтується на самостійних, економічно обґрунтованих товаровиробниках, а дляних ціни — вирішальний фактор результатів виробничої й фінансової діяльностіфірми. Ринок диктує умови виживання. Тому правильно обрана цінова політика,грамотна тактика формування цін, економічно вивірені методи ціноутвореннястановлять основу успішної діяльності будь-якого підприємства, незалежно від формвласності.

Варто звернути увагу наскладність формування цінової політики фірми, оскільки в ціноутворенні береучасть велика кількість торговельних і торгово — посередницьких фірм на всімшляху товару від виробника до споживача.

Фірми, що прагне проводитиграмотну цінову політику, насамперед повинні вирішити ряд завдань:

— одержання максимальногоприбутку;

— завоювання ринку збуту;

— зниження витрат:

— боротьба з конкуруючимитоварами:

— ріст обсягу виробництвай продажів:

Є два підходи до ринковогоціноутворення: установлення індивідуальних цін або єдиних цін. Перша формуєтьсяна договірній основі в результаті переговорів між покупцем і продавцем, щозабезпечують узгодження інтересів сторін. Друга характерна тим, що всі покупціздобувають товар за однаковою ціною. Впровадження єдиних цін для всіхспоживачів зв'язано звичайно з особливостями ринку конкретного товару або зтехнічною складністю й великими витратами при диференціації цін. Єдині ціниважливі там, де підприємець пропонує ринку стандартизований продукт серійноговиробництва. У цій обстановці важливо, щоб масовий споживач знав ціну,порівнював неї із ціною конкуруючих товарів і без проблем ухвалював рішеннящодо покупки.

У ціновому механізміварто розділяти й виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, саміціни, їхні види, структура, величина, динаміка зміни й, c іншої сторони — ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і змінидіючих. Ціноутворення, з яким ми знайомі набагато менше, ніж із цінами, виступаєактивною частиною всього цінового механізму. Воно, властиво, і визначає ціну.Але найчастіше  ціноутворення від нас приховано, а ціни ми бачимо наяву. Ціни й ціноутворення становлять у своїйєдності ціновий механізм.

Якщо говорити прозначення ціни й ціноутворення для підприємства то можна відзначити наступне.Ціна — це те, що визначає імідж підприємства, його частку на ринку й, востаточному підсумку, результати виробничо-господарської діяльності.

Задачаданої дипломної роботи — дослідження проблем ціновоїполітики підприємства. У мої завдання входило дати теоретичне обґрунтуванняцінової політики фірми, проаналізувати основні форми й методи цінової політики,дати аналіз ціноутворюючих факторів, запропонувати рекомендації зудосконалювання цінової політики підприємства.

Мета даної дипломної роботи — проведення комплексного дослідження та розробкиконкретних пропозицій удосконалення ціноутворення на ВАТ «Тера». Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань. До нихналежать: вивчення теоретичних і методологічних підходів по розробці йудосконаленню системи ціноутворення;виявлення факторів,що впливають на ціну, визначення ефективності наявної системи ціноутворення на підприємстві; якісна оцінка; розробкарекомендацій з удосконалювання системи ціноутворення для ВАТ «Тера».

Об'єктомдослідження обрано ТОВ Кондитерська фабрика «Тера», розташоване в м. Тернополі, виробничо-господарськаїї діяльність та система ціноутворення на підприємстві.

Предмет дослідження — ціноутворення на ВАТ ”Тера” в економічно-господарському та правовому контексті.

Завдання в ході дипломноїроботи полягають у наступному:

1. Розглянути теоретичну основу ціноутворення як комплексу виробничо-господарської діяльностіфірми;

2. Провести аналіз діяльності ВАТ «Тера» в галузі ціноутворення;

3. На основі проведеного аналізу розробити пропозиції довдосконалення системиціноутворення  напідприємстві.

Методологічним проблемам ціноутворення приділяється велика увага в економічнійлітературі. Різні аспекти управління собівартістю й прибуткомрозглянуті в роботах авторів: М.А. Вахрушиної, В.П. Грузинова, В.И. Даниліна, Н.Я. Петракова, А.Д. Шеремета, К. Друрі, Дж.Б. Кларка, А. Маршалла, Дж. Фостера, Дж.Р. Хікса, Ч.Т. Хорнгрена й інших. Їхнінаукові дослідження сприяли розвитку теорії й формуванню обґрунтованої системиобліку витрат, успішному застосуванню на практиці рекомендацій, спрямованих напідвищення гнучкості й повноти обліку, посиленню його ролі в управлінськомупроцесі.

1. Характеристика аспектівціноутворення на підприємстві

1.1 Загальніпоняття в процесі оцінки вартості продукції

Загальні поняття впроцесі оцінки вартості продукції наступні.

Оцінка — визначеннявартості, ціни товару. Виділяють:

a) оцінка вплатоспроможному балансі вартісна — у платіжному балансі операції фіксуються вринкових цінах, тобто вказується сума, що готовий заплатити покупець продавцеві, готовому продати товар задану суму, при цьому обмін між двома незалежними сторонами мотивованийвинятково комерційними міркуваннями;

б) оцінка готової продукціїза оптовими цінами реалізації — вид оцінки готової продукції, щовикористовується при стійких оптових цінах. Цей варіант дозволяє зіставити оцінку продукції впоточному обліку й звітності, що важливо для контролю за правильним визначеннямтоварного випуску;

в) оцінка готовоїпродукції по плановій виробничій собівартості — вид оцінки готової продукції,що виступає в якості твердої облікової ціни. Тут необхідний окремий обліквідхилень фактичної виробничої собівартості продукції від планової;

г) оцінка готовоїпродукції по вільних ринкових цінах — цей варіант оцінки застосовується приобліку товарів, реалізовуваних через роздрібну мережу;

д) оцінка готовоїпродукції по фактичній виробничій собівартості — вид оцінки готової продукції,використовуваний в організаціях з обмеженою номенклатурою виробленої продукції.Вартісна оцінка готової продукції визначається або по виробничій собівартості узвітному періоді, або по сумі виробничих витрат на одиницю готової продукції.

Вартість —

1) цінність, якої хто-небудь додасть чому-небудь.Існують два принципових підходи до рішення проблеми вартості. У класичнійполітичній економії й у марксисткою економічній науці вартість розглядається якоб'єктивна реальність, яку можна змінити кількістю праці, що втримується в товарахі послугах. Неокласична школа вважає вартість суб'єктивною якістю, що залежитьвід рідкості того, що тепер потрібно. Більшість економістів у цей час схиляються до неокласичного подання провартість;

2) виражена в грошахцінність чого-небудь або величина витрат на що-небудь;

3) суспільна праця,витрачена на виробництво товару.

Ціна — сума грошей, щосплачує покупець за товар, що придбавається ним,:

а) ціна споживання — сумапродажної ціни й вартості споживання товару за період експлуатації (наприклад,вартість техобслуговування, величина страхівки, податки й т.д.);

б) ціна покупця — найменша із двох цін, пропонованих учасникам фондового ринку або інститутом вопераціях з акціями або паями пайового тресту, тобто  це та ціна, за яку учасник ринку або інститут готовийкупити в інвестора акції або частку участі;

в) ціна прейскурантна — ціна товару, що включається в прейскурант фірми; будучи в більшості випадківномінальної або ж відбиваючи рівень фактичної ціни вже ув'язнених угод, цінапрейскурантна виступає для продавця й покупця як  вихідний пункт при визначенніконкретної ціни;

г) ціна продавця — ціна,по якій товар  пропонується для продажу продавцем чи виробником;

д) ціна рівноважна — значення ціни, при якому обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту;

е) ціна аукціонна — цінатовару, офіційно зареєстрована в ході проведення аукціону;

ж) ціна базисна — ціна,використовувана для визначення сорту або якості товару (її погодять напереговорах між продавцем і покупцем); база для визначення індексу цін уміжнародній торгівлі, у цілому й по окремих групах товарів; ціна певного товаруз фіксованими параметрами якості, установлювана в момент висновку опціонноїугоди;

з) ціни торгів — ціниособливої форми спеціалізованої торгівлі, що заснована на видачі замовлень напоставку товарів або одержання підрядів на виробництво певних робіт іззаздалегідь оголошеного в спеціальному документі (тендері) умовам;

і) гуртова ціна — ціна товару в умовах гуртового продажу, по якій виробничепідприємство або збутова організація реалізує свій товар великими партіями (гуртом);

к) відправна ціна — найбільша ціна, по якійпокупець згодний придбати конкретний товар, або мінімальна ціна, по якійпродавець пропонує свій товар для реалізації на аукціоні; мінімальна ціна, наяку погоджується продавець виробу, виставленого на публічних аукціонах;

л) відпускна ціна — ціна,яку перестали контролювати або ріст якоїстримують шляхом державного регулювання;

м) роздрібна ціна — цінапродажу споживчих товарів кінцевому покупцеві;

н) тариф — система ставокплати за різні виробничі й невиробничі послуги, надавані підприємствам,організаціям, об'єднанням, установам і населенню; система ставок оплати праці;будь-який перелік цін на товари й послуги;

о) ціна кошторисна — ціна, розрахована на основі кошторису, калькуляції; ціни, розцінки, тарифи,використовувані для визначення вартості нового будівництва, реконструкції,технічного переозброєння й розширення діючих підприємств, будинків, спорудженьі об'єктів;

п) ціна товару (ринкова)- ціна, що зложилася при взаємодії попиту та пропозиції на ринку ідентичнихтоварів (робіт, послуг) і в результаті укладених угод на відповідному ринкутовару між особами, що не є взаємозалежними особами;

р) вільні ціни — ціни,які формуються на конкурентних ринках як результат чинності закону вартості йвзаємодії разнонаправленных тенденцій попиту та пропозиції;

с) регульовані ціни — ціни, рівень яких регулюється державою завдяки використанню певних економічнихабо адміністративних способів: прямі або непрямі податки, установлення рівнярентабельності, установлення рівня торговельних націнок і знижок, нормативів,витрати окремих видів ресурсів;

т) фіксовані ціни — прямовстановлюються державою в особі органів влади й керування.

Ціноутворення — процесустановлення величини ціни; процес формування цін на товари й системи цін уцілому.

Надбавки — націнка,додаткова плата за виготовлення виробів (товарів) з особливими властивостями зазамовленням (тропічне виконання, експортне виконання, виготовлення устаткування в стислий термін і т.д.).

Знижки — умова угоди, щовизначає розмір зменшення базисної ціни товару, зазначеної в угоді. Видизнижок: проста — вихідна ціна зменшується в один раз; складна — зниження ціни удва й більше рази; експортна — при відсутності спеціального експортного каталогу;дилерська — постійному оптовому покупцеві- дилерові; бонусна — на обсяг покупокрізної продукції фірми; особлива — знижка за наявний платіж і т.д.  [4]

Націнки — сума, на якупідвищена ціна або форма встановлення виробниками проміжних цін на послуги й роботидля споживачів.

Етапи розробки ціновоїстратегії — проведення ряду робіт і розрахунків: 1)визначення оптимальноївеличини витрат на виробництво й збут продукції підприємства, щоб дістатиприбуток на тім рівні цін на ринку, які підприємство може досягти для своєїпродукції; 2) установлюється корисність продукції підприємства для потенційнихпокупців (визначаються споживчі властивості) і заходу щодо обґрунтуваннявідповідності рівня запитуваних цін їхнім споживчим властивостям; 3) перебуваєвеличина обсягу продажів продукції або частка ринку для підприємства, при якомувиробництво буде найбільш прибутковим. [5]

Етапи розрахунку цін натовар — ряд послідовних дій економіста за цінами.

1- й етап — постановкацілей і завдань ціноутворення.

2- й етап — визначенняпопиту.

3- й етап — оцінка витратвиробництва.

4- й етап — аналіз цін іякості товарів конкурентів.

5- й етап — вибір методуціноутворення.

6- й етап — розрахуноквихідної ціни.

7- й етап — облікдодаткових факторів.

8- й етап — установленняостаточної ціни.

Цілі ціноутворення — загальні й приватніцілі, які ставить для себе підприємство при встановленні ціни на власніпродукти.

Активне ціноутворення — установлення цін у рамках політики управління збутом з метою досягнення найбільш вигідних обсягів продажів, середніхвитрат на виробництво й цільовий рівень прибутковості операцій.

Аналіз витрат — аналіз,що дозволяє виявити можливості витрат на виробництво й збут.

Аналіз витрат ірезультатів — метод прийняття рішень про те,  чи варто починати даний проект,заснований на зіставленні відповідних альтернативних витрат і потенційнихрезультатів.

Аналіз беззбитковості — визначення обсягу збувається продукции, щоМ, при якому виторг покриє витрати завідповідний період, не приносячись ні прибуток, ні збитків; допомагаєвизначити, скільки одиниць товару необхідно продати, щоб окупити всі витрати.

Аналіз розмірів попиту — аналіз, спрямований на виявлення розриву між попитом та пропозицією з метоюухвалення рішення про найбільш прибуткові напрямки виробництва.

Валова продукція — показник, що характеризує обсяг продукції, зробленої в тій або іншій галузіматеріального виробництва у вартісному (грошовому) вираженні.

Товарна продукція — показник, що характеризує обсяг продукції на складі, що готова до реалізації.

Валовий прибуток — різниця між надходженнями від продажів і змінних витрат.

Відомість витрат навиробництво — перелік (обліковий документ) сукупних, виражених у грошовій формівитрат об'єднань, підприємств, організацій на виробництво продукції, наданняпослуг, виконання робіт і їхню реалізацію.

Величина попиту — кількість даного товару або послугги, що покупець бажає купити за конкретноюціною протягом  певного періоду.

Величина пропозиції — кількість товаруу, що підприємству- продавець здатний надати за конкретноюціною протягом  певного періоду.

Гнучкість ціни — визначається як величина, зворотна еластичності. Вона вимірює вплив даної змінипопиту та пропозиції на ціну.

Закон попиту — закон,відповідно до  якого ріст ціни на товари приводить до зниження величини попитуна них, за інших рівних умов за низькою ціною вдається продати більше товарів,чим по високій; зворотна залежність між ціною товару й величиною купівельногопопиту на цей товар.

Закон пропозиції — закон,відповідно до  якого з ростом цін на товари збільшується обсяг пропозиції цьоготовару: продавці пропонують більше товарів при високих цінах і менше — принизьких цінах. [2]

Закон вартості — потрудовій теорії вартості це об'єктивний економічний закон, що регулює зв'язкиміж товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовахтоварно-грошових відносин, відповідно до якого виробництво й обмін товарамиздійснюються на основі їхньої вартості, величина якої виміряється суспільнонеобхідними витратами праці, рівнем попиту та пропозиції.

Закон цін — відповідно доцього закону ціна товару визначається його вартістю, залежить від вартостігрошового матеріалу й коливається навколо вартості товару під впливомспіввідношення між попитом та пропозицією.

Витрати — витрачена нащо-небудь сума, витрати. Існують наступні види витрат:

а) витрати змінні — витрати, які змінюються прямо пропорційно масштабам виробництва;

б) витрати виробництва — сукупні витрати живої й упредметненої праці на виробництво продукту, товару,послуги (виміряється робочим часом);

в) витрати виробництвапрямі — витрати на виробництво конкурентної продукції, послуги, які можуть бутивіднесені на її собівартість;

г) витрати транспортні — витрати по перевезеннях пасажирів, вантажів, багажу, пошти, виконуванимпідприємствами всіх видів транспорту;

д) витрати постійні — нереагують на зміну обсягів виробництва (амортизаційні відрахування, виплатавідсотків по кредитах на зміст приміщень, заробітна плата заводоуправління йуправлявших цехом та інше).

Калькулюваннясобівартості продукції — вирахування собівартості одиниці продукції (робіт,послуг) основного й допоміжного виробництва; вирахування в грошовому вираженнівитрат на виробництво й реалізацію продукції, робіт і послуг.

Калькуляція — визначеннявитрат у вартісній (грошової) формі на виробництво одиниці або групи одиницьвиробів або на окремі види виробництв; визначення мінімально припустимої цінитовару, а також оцінки прибутковості (або збитковості) виробництва розраховуючина одиницю товарної продукції; представлений у формі таблиці бухгалтерськийрозрахунок витрат і витрат.

Конкурентоспроможність — комплекс споживчих і вартісних характеристик товару, що визначають його успіхна ринку.

Кон'юнктура ринку — станринку, характеризуемое співвідношенням попиту та пропозиції на товари йпослуги, динамікою цін, курсом цінних паперів і ін.

Методика розрахункувихідної ціни — методи, за допомогою яких установлюється первісна ціна.

Стеля цін — законодавчовстановлений максимальний рівень цін на товари й послуги. Звичайновстановлюється з метою обмеження росту цін і забезпечення попиту низькодохідних верств населення за допомогою обмеження цін.

Структура ціни — складціни, що характеризується наявністю в ній окремих, що відокремилися в грошовійформі, самостійних елементів. Більшість видів цін включають: собівартість іприбуток, іноді збутову знижку (націнку), що утвориться з витрат і прибуткупостачальницько-збутових організацій.

Тактика ціноутворення — набір конкретних практичних заходів щодо керування цінами на продукцію фірми,які використовуються для рішення поставлених перед ценовиками завдань.

1.2 Сутністьціни й ціноутворення в ринковій економіці

 

Ціна як економічнакатегорія має кілька визначень:

— грошове вираженнявартості товару;

— показник непрямоговиміру величини витраченого на виробництво товару  суспільно необхідногоробочого часу

— кількіснеспіввідношення попиту та пропозиції;

— кількість грошей, заяке продавець згодний продати, а покупець купити одиницю товару.

Однак ціни являють собоюсуспільну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки- продажутоварів споживачам, так і економічні процеси в цілому: виробництво, розподіл,обмін або споживання благ, надання послуг. У цій якості ціни виступають якєдиний цілісний механізм.

В основі формування цінилежить додавання витрат виробництва (собівартість) того або іншого товару(робіт, послуг) і мінімально припустимого прибутку, що видно з формули (1.1):

Ц=СП+П,                                (1.1)

 

де Ц — цінапродукції, робіт, послуг;

СП — собівартість виробництва;

П — прибуток.

Під таким визначеннямможе розумітися лише мінімально припустима ціна, передбачувана на підприємстві.Але встановлюються ціни на ринку залежно від  попиту та пропозиції товарів. Уціновому механізмі варто розрізняти дві взаємодіючі частини: самі ціни, їхнівиди, структура, величина й динаміка зміни; та ціноутворення як спосіб, правила встановлення нових цін ізміни діючих. [2]

Ціна виступає також і якюридична категорія — умова договору, база для формування податку на доданувартість і акцизів, крапка відліку для застосування надбавок і торговельнихнацінок. Загальне законодавство про ціноутворення регулюється УказамиПрезидента й постановами уряду.

Перед всімапідприємствами в якості однієї з основних проблем постає визначення ціни на свої товари й послуги. В умовах ринкуціноутворення являє собою досить складний процес, тому що при товарномувиробництві економічні відносини проявляються не в самому процесі виробництва,а через ринок. Ціна на ринку може бути набагато вище сформованої на підприємстві,може бути й нижче. Вона відбиває всю сукупність економічних відносин івартісних категорій і активно стимулює весь процес відтворення. Цим процесомпотрібно управляти. Для цього розглянемо функції, виконувані цінами:

— функція стимулюєпродавця товару збільшує (зменшує) його пропозицію під впливом підвищення(зниження) ціни цього товару, а покупців здобувати товар у більшому (меншому)обсязі під впливом підвищення (зниження) його ціни;

— вимірювальна — визначає, яке кількість грошей покупець повинен заплатити, а продавець одержатиза проданий товар;

— співрозмірювальна — зіставляє цінності різних товарів.Це дає можливість розрізняти більш-менш   дорогі товари;

— облікова — переводитьпоказники кількості і якості товарів у матеріально-речовинному вираженні,обмірювані у фізичних одиницях, в адекватні показники, вимірювані в грошових одиницях. Дозволяє враховувати витрати навиробництво продукції;

— розподільча — полягає в можливості за рахунокперерозподілу попиту на той або інший продукт, пов'язаного з його ціною,впливати на пропозицію товару, усувати недостачі й надлишки, розширювати(скорочувати) виробництво;

— соціальна — визначаєструктуру, обсяги споживання благ, послуг, витрати, рівень життя, прожитковиймінімум, споживчий бюджет родини;

— зовнішньоекономічна — регулює торговельні угоди, зовнішні платежі, взаємні розрахунки між країнами.[1]

Крім того, залежно від ряду економічних ознак всі ціни класифікуються по видах і підвидах. Залежно від  обслуговуючих галузейекономіки ціни підрозділяються на:

— гуртові;

— закупівельні ціни;

— тарифи вантажного йпасажирського транспорту;

— роздрібні ціни;

— тарифи на платніпослуги, надавані населенню;

— ціни, що обслуговуютьзовнішньоторговельний обіг;

— надбавки, знижки,націнки в сфері обігу.

У свою чергу гуртові ціни підрозділяють на два підвиди: гуртові ціни підприємства й гуртові (відпускні) ціни промисловості.

Окремо виділяють ціни, використовувані в обліку йстатистиці: індекси текучості цін, середні ціни, порівнянні й незмінніціни. Дозволяють виявити й аналізувати тенденції в динаміку цін, змінитидинаміку фізичних обсягів виробництва й реалізації товарів і послуг. Вони єагрегованими.

Важливоюскладовою ціновогомеханізму є ціноутворення і його методологія. Методологія ціноутворення — цесукупність загальних правил, принципів, методів: розробки концепціїціноутворення; визначення й обґрунтування ціни; формування системи цін;керування ціноутворенням. Вона єдина для всіх рівнів установлення цін. Основніположення й правила формування цін не міняються залежно від  того, ким вони іякий строк їхньої дії.

Варто відрізнятиметодологію й методику ціноутворення. На основі методології розробляється йогостратегія, а методики містять конкретні рекомендації й засоби для реалізаціїстратегії. Методики — елементи методології. Важливим елементом методології єпринципи й мети ціноутворення. [10]

Принципи ціноутворення:

— науковістьціноутворення складається в необхідності пізнання й обліку в ціноутвореннізаконів розвитку ринкової економіки (закону вартості, попиту та пропозиції).Базується на аналізі кон'юнктури ринку;

— цільова спрямованістьполягає в тому, що необхідно чітко визначити пріоритетні економічні й соціальніпроблеми, у рішенні яких повинні використовуватися ціни;

— безперервностівизначаються динамічністю процесу ціноутворення (для кожного етапу руху товарівустановлюється своя ціна);

— єдність процесуціноутворення й контролю за дотриманням цін полягає в тому, що державні организобов'язані контролювати процес установлення ціни.

Цілі підприємства в процесі ціноутворення:

a) забезпечення виживання стає основною метою підприємства втих випадках, коли на ринку занадто багато виробників, панує гостра конкуренціяабо різко міняються потреби клієнтів. У цьому випадку варто встановлюватинизькі ціни в надії на доброзичливу відповідну реакцію споживачів. Знижені ціниповинні покривати витрати;

б) максимізація поточногоприбутку — для максимізації прибутку підприємства роблять оцінку попиту йвитрат стосовно до ринкових рівнів цін і вибирають таку ціну, що забезпечуємаксимальне забезпечення поточного прибутку. Поточне фінансування прибутку дляпідприємства важливіше довгострокових;

в) завоювання лідерствапо показниках частки ринку — підприємства йдуть на максимально можливе зниженняцін (тому що вірять, що маючи саму більшу частку ринку, мінімізують витрати (ефект масштабу), високимидовгострокові прибутки).

г) завоювання лідерствапо показниках якості товару — звичайно це вимагає встановлення на товар високоїціни, щоб покрити витрати на досягнення високої якості й проведення НІОКР.

Сформулювавши мету виводу товару на ринок, підприємстворозробляє стратегію ціноутворення. Для цього воно створює целую системуціноутворення, що охоплює різні товари й вироби в рамках товарних із ізурахуванням розходження у витратах по організації збуту в різних географічнихрегіонах, у рівнях попиту, розподілу покупок за часом і іншими факторами. Крімтого, підприємство діє в умовах постійно змінного середовища: самовиступає ініціатором зміни цін, відповідає за цінові ініціативи конкурентів.[21]

1.3 Механізмціноутворення

Ринкові ціни формуютьсяна основі взаємодії попиту та пропозиції в даний період на даній території.Якщо при певній ціні потрібно більше товару, ніж зможуть і побажають поставити виробники, цінипочинають рости. Якщо спостерігається надлишкова пропозиція, ціни починаютьпадати. Дані зв'язки не завжди й не скрізь проявляються подібним чином.Конкретна ситуація залежить від умов, що складаються на ринку. Найбільш важливуроль щодо цього грають наступні умови:

— кількість покупців іпродавців, що діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим сутужнішеякому-небудь покупцеві або продавцеві змінити ринкову ціну.

— незалежність учасниківринку. Якщо покупці й продавці об'єднаються з метою проведення погодженоїполітики, вони зможуть колективними зусиллями вплинути на ринкову ціну. Чимбільше покупців і продавців на ринку, тим сутужніше розробити й здійснити планиспільних дій.

— ступіньіндивідуалізації продукції. Чимрізноманітніше асортименти товарів, призначених для задоволення широкої гамипотреб, тим більше ймовірність того, що окремі види продукції зможуть витриматизагальний напружений стан ринку.

— зовнішні обмеження.Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливомпопиту та пропозиції, але й під впливом інших факторів. Найпоширеніший  приклад- державне втручання. [1]

При аналізі ринкових цінпередбачається, що якість товарів, що є присутніми на одному ринку, однакова; що діє досить велика кількість покупців і продавців, що виключаютьможливість впливу одних з них на ринкову ціну; що відсутня погоджена політикавиробників і споживачів і не діють зовнішні обмеження, які б перешкоджаливільній взаємодії попиту та пропозиції.

Підприємства мають усвоєму розпорядженні обмежений обсяг інформації про попит на їхню продукцію приціні, що відрізняється від діючих на ринку. Попит залежить не тільки від їхніхвласних дій, але й від діяльності інших товаровиробників. Вивчення ринку збутуй установлення залежності попиту від ціни проводиться в рамках маркетинговихдосліджень.

Попит — це кількістьтоварівів, що споживачі готові й бажають придбати за даною ціною, на даномуринку, протягом  даного періоду за інших рівних умов.

Передбачається, щопокупці купують товари для задоволення своїх потребі що ціль покупців складається в одержанні максимального задоволення при даномурівні їхніх грошових доходів.

Поведінка споживачів при зміні ціни на товар викликає два видинаслідків:

а) ефект заміни. Призниженні ціни товару споживач буде більшу кількість тих товарів, відносна цінаяких знижується за інших рівних умов.

б) ефект доходу. Зниженняціни збільшує реальні доходи споживача. Приріст він може використовувати дляпокупки товарів, ціни на які знизилися, або використовувати для його придбаннябільше якісні товари.

Досвід показує, що ефектзаміни діє сильніше ефекту доходу. Однак є винятки, коли ефект доходу діє сильніше ефекту заміни. Це маємісце у випадках зниження ціни на товари, насичення якими ринку дорівнює абоблизько максимальної потреби.

Таким чином, теорія поведінки споживачів показує, що попит натовари буде рости, якщо ціни знижуються, або ж упаде у випадку їхньогопідвищення за умови, що інші фактори залишаться незмінними. Ця залежність можебути проілюстрована за допомогою кривої попиту. Зрушення кривої попиту влівосвідчить про падіння попиту на товар при будь-якій його ціні, і навпаки,зрушення кривої вправо із про збільшення попиту.

Виділяють три головнихфактори, що викликають зрушення кривої попиту:

1. Зміна цін товарів. У цьому випадку діють два види попиту:

— конкуруючий попит — один товар служить замінником іншого;

— сполучений попит — одинтовар доповнює споживання інших товарів.

2. Доходи споживачів. Зростання доходів покупців викликає рістспоживання й попит на товари. Спостерігається більше високий ріст попиту натовари стандартного й підвищеного попиту (крива попиту зрушиться вправо).

3. Смаки, схильності, переваги. Із часом  попит на товар можерости або падати в результаті капризів моди, появи нових товарів, впливупродуктів на здоров'я й так далі. [7]

Пропозиція — це кількістьтоварів, що виробники готові й згодні запропонувати для продажу за даною ціною,на даному ринку, протягом  певного періоду часу за інших рівних умов.

Висока ціна забезпечуєвисоку прибутковість, що стимулює виробників до нарощування обсягів випускутоварів. Ріст обсягів знижує витрати на виробництво й реалізацію одиниціпродукції і є іншою важливою умовою ефективної роботи підприємства. Залежністьпропозиції від ціни можна зобразити за допомогою кривої пропозиції, що похилопіднімається ліворуч праворуч.

Скорочення виробництваспостерігається внаслідок зниження ціни товару за інших рівних умов. Розширеннявиробництва спостерігається внаслідок росту ціни товару за інших рівних умов.Падіння пропозиції зі зрушенням кривій уліво, а також збільшення пропозиції зізрушенням кривої вправо мають місце при зміні умов виробництва.

Існує цілий ряд умоввиробництва, що впливають на кількість пропонованої на ринку продукції.Найбільше часто зустрічаються наступні:

1. Ціни засобів виробництва. Зміна цих цін здатно вплинути навитрати виробництва, а отже, і на получаемою підприємствам прибуток. Наприклад,підвищення матеріальних витрат, цілком ймовірно, спричинить скорочення обсягувиробництва.

2. Кількість товаровиробників. При росту кількості й потужностейпідприємств у галузі варто очікувати збільшення пропозиції при будь-якій цінітовару, і навпаки, скорочення кількості й потужностей підприємств викличе спадобсягу пропозиції.

3. Рівень розвиткутехніки й технології. Коливання ефективності, з якої підприємства можутьперетворювати засобу виробництва в готову продукцію, впливають на рівеньрентабельності й прибуток. Отже, можна чекати, що застосування у виробництвідосягнень науки й техніки приведе до збільшення пропозиції.

Серед інших умоввиробництва можна назвати змінуцілей діяльності фірми; зміну ціні рентабельності товарів; політикудержави в області ціноутворення; стан ринку засобів виробництва й інші.

Ряд факторів впливає нашвидкість реакцій пропозиції на зміну умов виробництва. Серед них — тривалістьвиробничого циклу, рівень завантаження потужностей підприємства й інші.

Оскільки ми пов'язуємо кількість товару, на яку є попит, і кількість товару із ціноютовару, можна сполучити криву попиту із кривою пропозиції.

Існує тільки одна ціна йодна кількість товару, при яких наміри виробників і споживачів збігаються. При цій ціні весь обсяг пропозиціїреалізується, а весь наявний попит задовольняється. Цей стан називається«ринковою рівновагою». При такому стані кількість товару, щокористується попитом, відповідає обсягу пропозиції на даному ринку, у данийперіод часу за інших рівних умов.

На ринку, вільному відрізного роду обмежень, конкуренція між виробниками в боротьбі за можливістьзменшити запаси нереалізованого товару приведе до зниження цін, у результатічого розшириться попит. Зниження цін викличе скорочення обсягів виробництва.Процес буде тривати доти, поки не встановиться ринкова рівновага.

Аналогічні зв'язки діютьі для випадку, коли ціна падає нижче крапки рівноваги. У цьому випадку маємісце надлишковий попит, і конкуренція між споживачами за придбання товаруприведе до росту ціни, у результаті чого розшириться виробництво й скоротитьсяпопит. Процес буде тривати доти, поки знову не наступить ринкова рівновага.[10]

Для вироблення ціновоїстратегії фірма повинна виявити й проаналізувати всіх факторів, які можуть вплинути на ціни. Більшою мірою це причини зовнішні стосовно фірми й не контролюютьсянею. На кінцеві ціни впливають наступні фактори:

— споживачі;

— державне регулювання;

— учасники каналів рухутоварів;

— конкуренти;

— витрати.

На кінцеву ціну товару великий вплив справляють витрати, пов'язані із придбаннямсировини, робочої сили, окремих компонентів товару, транспорту, захистомнавколишнього середовища. Подібні витрати не можуть контролюватися фірмою, алеповинні бути враховані при ціноутворенні. Цього можна досягти декількомаспособами:

— з ростом витрат фірмапідвищує ціни на свою продукцію, перекладаючи всю «вагу» їхньогоросту на плечі споживачів;

— фірма може частковокомпенсувати ріст витрат за рахунок своїх внутрішніх резервів, не міняючиасортиментів продукції;

— змінити самі вироби(зменшити їхній розмір, незначно знизити якість за рахунок використання більшедешевої сировини), але зберегти незмінним рівень цін;

— удосконалити продукціюв такому ступені, що ріст цін не здасться покупцям надмірним, а будеасоціюватися з підвищеним комфортом, високою якістю, престижем;

— зменшуючи витрати,фірма може піти на зниження цін на продукцію або залишити їх незмінними,збільшивши в такий спосіб свою частку прибутку.[3]

Попит, як правило,визначає максимальну ціну, що підприємство може запросити за свій товар.Мінімальна ціна визначається витратами товаровиробника. Підприємства прагнутьпризначити ціну так, щоб вона повністю покривала витрати на виробництво йреалізацію продукції й давала прибуток необхідну для забезпеченняконкурентоспроможності й винагороди за додаток зусилля й ризик. У випадку, колидіють непрямі податки (ПДВ, акцизний збір), до мінімально необхідної цінитоваровиробника додається сума, достатня для внесення підприємством відповіднихплатежів у бюджет.

Витрати на виробництво йреалізацію продукції розділяються на два види: змінні й умовно-постійні. Зміннівитрати пропорційні обсягу випускається продукции, щоМ. Ці витрати можуть бутирозраховані аналітично, виходячи з норм витрати й ціни одиниці ресурсу. До них відносяться матеріальні витрати, витрати наоплату праці відрядників, транспортні послуги з перевезення сировини, готовоїпродукції й інші.

Умовно-постійні витратизалишаються незмінними в певних межах коливання обсягу виробництва. Це витратина засоби виробництва із тривалим, більше року, часом обігу, пов'язані зобслуговуванням виробництва і його управління. Верхня межа коливання обсягу виробництва, при якому умовно-постійнівитрати постійні, визначається випуском продукції, що може бути досягнуть примаксимальній інтенсивності використання діючих потужностей підприємства. Якщопотрібно наростити обсяг виробництва більш, ніж це можливо при максимальноінтенсивному використанні діючих потужностей, необхідні капітальні вкладення врозвиток підприємства. Капітальні вкладення викличуть ріст умовно-постійнихвитрат. До умовно-постійних витрат відносяться витрати на утримання апарата управління, амортизаційні відрахування на повневідновлення основних виробничих фондів, орендна плата за приміщення йустаткування, комунальні послуги, послуги з охорони приміщень і ін.Умовно-постійні витрати розраховуються в цілому по підприємству, потім длязаданого обсягу виробництва визначається їхній розмір на одиницю продукції увигляді норми у відсотках до змінних витрат. [20]

Сума змінних іумовно-постійних витрат утворить собівартість виробництва продукції.

Наявністьумовно-постійних витрат виробництва викликає наступні наслідки:

— підприємство несе певнівитрати незалежно від того, випускає воно  чи продукцію ні; потужністьпідприємства зберігається постійної й не може бути змінена протягомкороткострокового періоду;

— чим більше обсягвиробництва підприємства, тим нижче умовно-постійні витрати, що доводяться наодиницю продукції, а отже, і нижній розмір ціни, по якій підприємець маєможливість продавати товар. Дане положення називається ефектом концентраціївиробництва.

Залежності між змінними,умовно-постійними витратами й собівартості виробництва одиниці продукціїдозволяють зробити висновки:

— для кожногопідприємства існує оптимальний обсяг виробництва, при якому собівартістьодиниці продукції становить мінімально можливий розмір;

— при ціні реалізаціїпродукції, рівної або нижче значення собівартості, при оптимальному обсязівиробництва підприємство не може мати прибутку при будь-яких обсягахвиробництва;

— для кожного значенняціни реалізації продукції вище собівартості при оптимальному обсязі випускупродукції існують зі зміни обсягу виробництва, що дозволяє підприємствуодержувати прибуток. [19]

Необхідним є прибуток, величина якого достатня для підтримки виробничоїдіяльності підприємства в досягнутих масштабах. Підприємець, що одержує прибутокменше необхідного, в остаточному підсумку виявитьсязмушеним зайнятися іншою справою. Якщо необхідний розмір прибутку недосягається, підприємство рано або пізно закриється. По чинному законодавствуза рахунок прибутку фінансуються витрати на розвиток виробництва, соціальніпотреби трудового колективу, виплачуються премії по показниках роботипідприємства в цілому, створюються страхові (резервні) фонди, а такожвиплачуються доходи власникам підприємства, зокрема, дивіденди. Сумарний розмірнеобхідного прибутку співвідноситься із собівартістю річного обсягувиробництва. Норма необхідного прибутку розраховується шляхом розподілусумарного розміру необхідного прибутку на собівартість річного обсягувиробництва.

Розмір ціни виробництваодиниці визначається як сума змінних витрат, умовно-постійних витрат інеобхідного прибутку по формулі:

Цпр-Ва=П+(Нусл.п.р.*П/100)+Нпр/100*(П+Нусл.п.р.*П/100)=

=П*(1+Нусл.п.р./100)*(1+Нпр/100),     (1.2)

де П — зміннівитрати на одиницю продукції;

П+(Нусл.п.р.*П/100) — собівартість виробництва одиниціпродукції;

Нусл.п.р.*П/100 — постійні-умовно-постійні витрати, що доводяться на одиницюпродукції;

Нп.р./100*(П+Нусл.п.р.*П/100) — розмір необхідного прибутку приреалізації одиниці продукції;

Нусл.п.р. — норма умовно-постійних витрат;

Нпр. — норма необхідного прибутку.

Норма умовно-постійнихвитрат визначається по формулі:

Нусл.п.р=(В/aоіпі)*100,                                        (1.3)

де В — постійні-умовно-постійні витрати підприємства на рік;

і — вид продукції;

Пі — змінні витрати на одиницю і- тоговиду продукції;

Оі — річний обсяг виробництва і- тоговиду продукції.

Норма необхідногоприбутку визначається по формулі:

Нпр.=Р/(aпі(1+Нусл.п.р))*100%,  (1.4)

де Р — абсолютнийрозмір необхідного прибутку підприємства в планованому році.

До визначеної в такий спосіб ціні виробництвадодаються суми для сплати в бюджет непрямих податків, у тому числі податку надодану вартість і акцизний збір. Ставки, порядок розрахунку й внесення в бюджетцих податків, а також склад підакцизних товарів визначаються чиннимзаконодавством. [16]

Таким чином, можназробити наступні висновки:

1. Попит визначаємаксимальну ціну, що виробник може одержати при реалізації своєї продукції.

2. Мінімальний розмірціни повинен покрити витрати на виробництво й реалізацію продукції й створитинеобхідний для виробника розмір прибутку.

3. Собівартістьвиробництва включає змінні й умовно-постійні витрати.

4. Змінні витратипропорційні обсягу виробництва й можуть бути розраховані на одиницю продукціїпрямим рахунком по нормах витрати й вартості одиниці ресурсів.

5. Умовно-постійнівитрати залишаються незмінними в певних межах коливання обсягу виробництва.Вони розраховуються в цілому по підприємству, і потім для заданого обсягувиробництва визначається їхня норма у відсотках до змінних витрат.

6. Наявністьумовно-постійних витрат викликає ефект концентрації виробництва, що виражаєтьсяв зниженні їхньої норми на одиницю продукції при росту обсягів випуску.

7. Зниження нормиумовно-постійних витрат відбувається до певної межі зростання виробництва. Узв'язку із цим для кожного підприємства існує оптимальний обсяг виробництва,при якому собівартість одиниці продукції мінімальна.

8. Розмір необхідногоприбутку визначається завданнями забезпечення конкурентоспроможності товаровиробникай виплати власникам підприємства доходів на вкладений капітал у достатньомурозмірі.

9. Розрахунок цінивиробництва виконується в чотири етапи: розрахунок змінних витрат, розрахунокумовно-постійних витрат, знаходження оптимального обсягу виробництва,розрахунок норми необхідного прибутку.

2.Аналіз виробничо-господарської діяльності кондитерської фабрики ВАТ«ТерА»

2.1 Загальнаінформація про досліджуване підприємство

Основнi вiдомостi проакцiонерне товариство:

1. Повне найменування:Вiдкрите акцiонерне товариство «ТерА».Код за ЄДРПОУ: 00375697.

2. Мiсцезнаходження:46000, м. Тернопiль, вул. Пирогова, 11.

3. Дата державноїреєстрацiї: 31 грудня 1991 року.

4. Основнi видидiяльностi: 15.82.0 Виробництво сухарiв, печива, пирогiв i тiстечок тривалогозберiгання; 15.81.0 Виробництво хлiба i хлiбобулочних виробiв; 52.11.0Роздрiбна торгiвля в неспецiалiзованих магазинах переважно з продовольчимасортиментом.

5. Облiкова полiтикана пiдприємствi визначена наказом про облiкову полiтику. Первиннi документи зоблiку фiнансово-господарської дiяльностi складенi на типових формах,затверджених Мiнiстерством статистики України. Господарськi операцiї упервинних документах вiдображаються згiдно з нормативними актами про документита документооборот у бухгалтерському облiку, затвердженими МiнiстерствомФiнансiв України. Господарськi операцiї у бухгалтерському облiку пiдприємствавiдображено у вiдповiдностi до Плану рахункiв бухгалтерського облiку активiв,капiталу, зобов'язань i господарських операцiй пiдприємств i органiзацiй.Бухгалтерський облiк ведеться у журнально-ордернiй формi.

Тернопiльськакондитерська фабрика заснована в 1945 роцi пiд назвою «Артiль»Харчокомбiнат". В склад артiлi входили кондитерський цех та цехбезалкогольних напоїв i три млини: Тернопiльський, Iгровецький, Довжанський. В1953 роцi згiдно Постанови Ради Мiнiстрiв СРСР по урупленню i спецiалiзацiїпiдприємств до складу харчокомбiнату влилися артiлi Харчопром та Промфруктовод,додалися новi цехи: оцтовий та винний. В 1963 роцi з метою укрупнення дохарчокомбiнату був приєднаний завод безалкогольних напоїв. Кiлькiстьпрацiвникiв досягла 150 чол. Пiдприємство стало випускати бiльше продукцiї,розширився її асортимент. Було побудовано оцтовий цех. В 1965 роцi було введенов дiю цех круп«яних паличок. Провiдною галуззю стала продукцiя цехубезалкогольних напоїв i пiдприємство було перейменовано на „Заводбезалкогольних напоїв“. В 1971 роцi введено в експлуатацiю новий корпуспiдприємства — кондитерський цех по випуску пряникiв, печива, зефiру, завод бувперейменований на Тернопiльський завод продтоварiв. В 1976 роцi закритокрупцех, а в 1978 роцi були вiд»єднанi безалкогольний та оцтовi цехи i зскладу заводу самостiйно видiлився кондитерський цех, в тому числi дiльницi повиробництву вафель, пряникiв, печива, зефiру. В груднi 1992 року на заводiвведено в дiю виробничий корпус, в якому на даний час працюють лiнiї повиробництву зефiру, мармеладу, затяжних та цукрових сортiв печива. 18 лютого1994 року Тернопiльська кондитерська фабрика отримала статус орендногопiдприємства. В 1996 роцi вiдповiдно до Указу Президента України «Проприскорення приватизацiї майна в агропромисловому комплексi» та наказурегiонального вiддiлення Фонду держвного майна України пiдприємство перетвореноу ВАТ «Тернопiльська кондитерська фабрика». В 2001 роцi введено вексплуатацiю лiнiю з виробництва хлiба. З того часу пiдприємство перейменованоу ВАТ «ТерА».

На сьогоднiшнiй день ВАТ «ТерА»спецiалiзується на випуску та реалiзацiї хлiбних та рiзноманiтних кондитерськихвиробiв: вафлi, пряники, печиво, зефiр, мармелад, драже, схiднi солодощi,цукерки — асортимент яких налiчує понад 80 найменувань. На сьогоднi ВАТпродовжує нарощувати виробництво продукцiї, розширює наявну мережу збуту.Головними прiоритетами в роботi фабрики є якiсть продукцiї.

Керівником ВАТ «ТерА» єГенеральний директор — Напора  Олег Романович. Колектив підприємства нараховуєзагалом 286 чол, безпосередньо в цехах працює 230 робітниць. Організаційнаструктура підприємства представлена на рис. 2.1.

Виробничаструктура підприємства виглядає в такий спосіб:

Цех № 1 — мармеладний.

Цех № 2 — роздрібний і «Східні ласощі».

Цех № 3 — зефірний.

Цех № 4 — вафельний.

Цех № 5 — підготовчий.

Цех № 1 — установлені лінії по виробництву:

— помаднихсортів цукерок,

— праліновыхсортів цукерок,

— драже.

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Рис. 2.1. Організаційна структура ВАТ «ТерА»

Цех № 2 — установлені машини по виробництву роздрібних сортів цукерок, а такожустановлено 2 лінії по виробництву мармеладу, лінії «східних ласощів». Працюють наступнілінії: зі збивним корпусом, з желейним корпусом, зі спиртованих фруктів.

Цех № 3 — установлені лінії по виробництву: зефіру на фурцелорані, зефіру на агарі, шоколаднихфігур із сюрпризом.

Цех № 4 — установлені лінії по виробництву: цукерок з вафельним корпусом, вафель, пряників.

Цех № 5 — установлені 4 п'ятивалкових млини по виробництву напівфабрикатів. Потужність всіх ліній — 26 тонн.

Вкожному цеху працює система контролю за якістю продукції.

В умовах ринкової економiки основною метоюбудь-якої компанiї є задоволення потреб своїх клiєнтiв. Тому першочерговезавдання, яке ставить перед собою ВАТ «ТерА» є вивчення потреб своїхспоживачiв, їх смакiв, вподобань для найкращого їх задоволення. Основнимиринками збуту нашої продукцiї є: м. Тернопiль, Тернопiльська область таЗахiдний регiон. Товариство спiвпрацює з усiма категорiями покупцiв: гуртовнi,оптовi бази, магазини, приватнi особи (пiдприємцi). Основну питому вагускладають гуртовнi: «Ровекс», «Берест Продторг» (м.Iвано-Франкiвськ), «Торговий дiм „Тернопiль“, „Гамма“(м. Вiнниця), з якими фабрика має тiснi i тривалi зв»язки. Є багато фiрм,якi займаються продажем продукцiї фабрики в таких мiстах як: Луцьк,Хмельницький, Iвано-Франкiвськ, Львiв, Вiнниця, Мукачево, Ужгород, Київ, Калуш,Рiвне, Олександрiя та iн. Експорту продукцiї у Товариства немає. Сезоннiсть надiяльнiсть Товариства впливу немає. ВАТ не iмпортує сировину. ВАТ«ТерА» працює в умовах жорсткої конкуренцiї з боку спорiдненихпiдприємств: Львiвської кондитерської фабрики «Свiточ», Хмельницькоїкондитерської фабрики, Iвано-Франкiвської кондитерської фабрики. Конкурувати зтакими лiдерами кондитерської промисловостi України як: АТ «Львiвськакондитерська фабрика „Свiточ“, ВАТ Кондитерський концерн»А, В, К,", ЗАТ «Одеса» досить не просто, оскiльки вонизаймають значне мiсце на внутрiшньому ринку i вiдомi не лише на теренахУкраїни, але й далеко за її межами. Продукцiя фабрики є конкурентноспроможноюзавдяки високiй якостi при порiвняно низьких цiнах.

Насьогоднішній день ВАТ «ТЕРА» є стабільно функціонуючим підприємством:річний валовий дохід (виторг) від реалізації продукції становить понад 30 млн.грн., чистий прибуток — близько 500 тис. грн., середньооблікова чисельністьпрацюючих — 178 осіб. Підприємство щомісяця платить понад 350 тис. податків, зборів і іншихобов'язкових платежів до бюджетів і фондів різних рівнів. Робота колективувідзначенабагатьма престижними нагородами й відзнаками.

Виробництво продукцiїскладало за 2008 р. — 18904 тонн,2009 р. — 21099 тонн, 2010 р. — 22656 тонн тому числi: вафлi — 765 т.; пряники- 7520 т.; печиво — 12876 т.; вироби з желе (зефiр) — 634 т.; драже — 13 т.;схiднi солодощi — 11 т.; цукерки — 103 т., бараночнi вироби — 734 т..

Джерелом сировини ємаргарин (ВАТ «Львiвський жирокомбiнат»), яйце (ВАТ«Птахофабрика Тернопiльська» ), борошно (Приватний пiдприємець КлепачВ.Б.), глазур (ТОВ «Олео-Захiд»), цукор (ТОВ«Галавтопроммаст»). Основним ризиком є якiсть сировини. Заходомщодо зменшення ризику є перевiрка її якостi в лабораторних умовах.

На дiяльнiсть ВАТ«ТерА» платоспроможнiсть населення, рiвень розвитку корпоративного тавнутрiшнього ринкiв, загальний стан дiлової активностi в регiонi. Основнiфактори, що впливають на дiяльнiсть пiдприємства: суперечливiсть iснуючоїсистеми оподаткування, недосконалiсть, нестабiльнiсть дiючих нормГосподарського законодавства.

Підприємством реалiзовується продукцiязамовникам з вiдстрочкою отримання платежiв, що негативно впливає нафiнансовий стан. Податковi закони передбачають сплату податкiв по моментувiдвантаження товару, а не отримання коштiв за реалiзовану продукцiю.Вилучаються кошти в бюджет, якi мали би бути використанi на поповненнявиробничих запасiв. У зв'язку з недостатнiстю робочого капiталу для поточнихпотреб товариство залучало кредитнi кошти. Пiдприємство користувалосякороткостроковими i довгостроковим кредитами банку.

ВАТ «ТерА»планує наростити обсяги виробництва кондитерських виробiв. Користуючись набутим досвiдом тааналiзуючи результати роботи за попереднi роки, керiвництво ВАТ«ТерА» до основних напрямкiв роботи вiдносить: збiльшення обсягiввиробництва кондитерських виробiв; удосконалення цiннової полiтики з метою зниженнясобiвартостi виробленої продукцiї, подальше розширення асортименту продукцiї тайого поповнення за рахунок освоєння нових технологiй виробництва; знаходженнянових ринкiв збуту на територiї України. На дiяльнiсть підприємства в майбутньому будуть впливати такi фактори як:зростання автоматизацiї виробництва, рiст квалiфiкацiї працiвникiв, покращеннясоцiальної сфери.

Перспективнi планирозвитку підприємства такі: змiцнення позицiй на ринку, модернiзацiявиробничого обладнання, покращення якостi готової продукцiї. Наприклад, на сьогоднішнійдень в рамках здійснення довгострокової стратегії розвитку підприємство почаловстановлювати ряд нових технологічних ліній. В існуючих економічних умовахперед менеджментом підприємство поставлено кілька важливих цілей його розвитку:екстенсивне розширення ринків збуту готової продукції, реорганізація існуючоїінформаційної системи підприємства, поліпшення якості продукції, удосконаленняасортиментної політики й т.п. Не останню роль в здійсненні цієї стратегіїнадано удосконаленню системи ціноутворення, що дозволить зробити ціни напродукцію підприємства ще більш конкурентоздатними.

марки „Т абсолютно не шкідливіи.

2.2 Комплексна характеристикавиробничо-господарської діяльності ВАТ «Тера»

 

Аналіз збутупродукції за останні кілька років показав стабільний прогрес. Останніми рокамивідбулося підвищення попиту на вітчизняні товари. Це дає можливість будуватисприятливий прогноз на ріст обсягу виробництва в 2011 році.

Дані профактичний обсяг виробництва наочно показують, що підприємство стабільнонарощувало випуск. Динаміка випуску продукції показана в табл. 2.1.

Табл. 2.1Динаміка випуску продукції фабрики за останні п'ять років (тис.т.)

2006 р. 2007 р. 2008 р. 2009 р. 2010 р. Кондитерські вироби, всього 5579 12010 18904 21099 22656 В тому числі: 1. Цукристі 555 650 761 938 1113

Цукерки глазуровані

шоколадом

43 58 76 90 103 Мармелад 131 180 202 312 345 Драже 8 14 16 17 23 Зефір 373 398 465 512 634 Східні солодощі --- --- 2 7 11 2. Борошняні 6188 8376 12594 17347 21895 Вафлі 56 427 498 378 765     Пряники 3786 4378 5980 6520 7520     Печиво 4720 3098 5612 9830 12876     Бараночні 428 473 504 619 734 В розфасовці та загортці 2802 2546 4900 5048 8175 Полуфабрикати 19 23 27 35 39

Варто відзначити, що сьогодні всі види сировини закуповуються без яких-небудь труднощів. У процесівиробництва використовується як імпортна, так і вітчизняна сировина.

За кордоном закуповуються такі види сировини й матеріалів, як: горіхи,  ароматизатори та барвники.

Вітчизняна сировина:цукор, крохмально-патокова й молочна продукція, жири ймаргаринова продукція, фруктове пюре, борошно пшеничне, яйце, крупи й т.д.

Кондитерська фабрика«ТерА» — один з найбільших виробниківкондитерського ринку західного регіону України. Виробнича потужність фабрики — 26 тонн кондитерських виробів. На фабрицідіють 5 виробничих цехів, що виробляють більше 100 найменувань різних видівкондитерських виробів: цукерок,драже, пряників, вафель, печива, зефіру, східних ласощів.

Цукерковий цех виробляє цукерки із помадними, фруктовими, желейними начинками. У цеху встановлені 2цукеркові лінії. Перша — по виробництву помадних цукерок із продуктивністю — 300 т. у рік. Друга лінія  — по виробництву праліновых цукерок. Продуктивність — 370 т. урік. Завантаженівони ще не повністю.

У цьому ж цехувстановлені лінії по виробництву  драже (продуктивність 210 т. у рік), на якихвиробляють  драже різного виду: горіхове, цукрове й т.д.

Роздрібний цех випускаєрізноманітний асортимент фасованої продукції зі спиртованих фруктів:«Вишня, заспиртована в шоколаді»,; цукерки зі збивними корпусами: «Прометей»,«Комета»,; цукерки з желейними корпусами: «Бульвар троянд», «Фруктові дольки», «Пташине молоко» і ін. Також виробляється желейниймармелад.

У цеху «Східні ласощі» виробляються також традиційнівиди східних ласощів як:

«Рахат-лукумванільний», шербет «Південний», шербет "Ізюмний".

У цеху повиробництву вафель виробляються вафлі з жировою й горіховою начинкою (продуктивність -800 т.у рік).

Цукерок на вафельній основі (продуктивністьлінії — 200 т. у рік).

Зефірний цех виробляє: неглазурований зефір на агарі (1200 т. у рік),глазурований зефір на двох лініях на агарі (продуктивність — 1900 т. у рік),зефір на фурцелорані, лінія Ш-58- ШЛЗ, рік установки 1996(продуктивність — 1200 т.)

Цех напівфабрикатівзабезпечує інші виробничі цехи необхідними напівфабрикатами, а також робитьнапівфабрикати на реалізацію.

Перевірка смаковихякостей проводиться виробничою лабораторією в ході органолептичної експертизи,під час якої перевіряється сполучення випробуваних видів продукції з різниминапоями.

Розробку нових видівкондитерських виробів і затвердженнянових рецептур, замінників сировини здійснює дегустаційна рада підприємства.

Для надання споживачевінеобхідної інформації про продукцію вона маркується із вказівкою всіх даних(строк зберігання, склад, харчова цінність).

Фабриці виданісертифікати відповідності й гігієнічні сертифікати на всі види вироблюваноїпродукції.

З метою розширенняасортиментів продукції і насиченняринку кондитерськими виробами, що користуються попитом, а також випускупродукції, не вироблюваної в регіоні, на 2011 рік планується випуск нових видів желейних цукерок на лінії по виробництву цукерок, для чого необхідно провести доукомплектацію необхідним устаткуванням. Зважаючина те, що в регіоні не випускають двошарові помадні цукерки, планується установка 2-ї відливальної машини. Це дозволило б почати випускпомдних цукерок з начинкою, а також увести увиробництво кондитерські вироби для діабетиків.

Для виключеннятрудомістких процесів, пов'язаних з підготовкою яєць до виробництва, і зниженнясобівартості планується освоєння технології виробництва збивных цукерок на сухому яєчному білку.

З урахуванням росту цінна какао-продукти й молочні продукти планується випуск нових дешевих сортів цукерок, розширення асортиментів на лінії повиробництву глазурованогозефіру.

На лініях по виробництву праліновых цукерок і цукерок з вафельнимикорпусами планується використовувати нові види сировини, що дозволяють мінятидорогу сировину й забезпечувати якість при низькій (відносно) ціні.

Аналіз фінансового станупочинається з вивчення складу й структури майна підприємства за даними балансу.

Дані аналітичних розрахунківможуть бути представлені у вигляді таблиці.

/>Таблиця 2.2. Аналіз складу й структури майна підприємства

Як видно з таблиці 2.2,основними складовими постійних активів (необоротних активів) на кінець 2010 рокустановлять основні засоби 29,28% або 23795 тис.грн., хоча їхня частка в структурі активів зменшилася на11,9 % у порівнянні з 2009 роком, а частка незавершеного капітальногобудівництва збільшилася в 2 рази й склала на кінець звітного періоду 6,87% або5542 тис. грн. Це пояснюється тим, що на фабриціведеться капітальне будівництво, добудовується адміністративний будинок іведеться реконструкція цеху №1, а зниження частки основних засобів пов'язане зіздійсненою переоцінкою основних фондів на ряді з тим, що підприємство за 2010рік не здійснювало скільки-небудь значимих інвестицій в основні фонди.

Аналіз структури поточнихактивів дає підставу припускати, що на протязі 2010 року продукція відвантажувалася неплатоспроможним клієнтам.Даний висновок зроблений на основі порівняння росту дебіторської заборгованостій зниження готової продукції на складі.

В цілому ситуацію зі збутом готовоїпродукції ВАТ«ТерА» можнаохарактеризувати в такий спосіб. Не маючи достатніх даних маркетингових досліджень пропотребу на певні види продукції, підприємство робить їх по інерції, працюючи насклад. Знайшовши покупців, підприємство відвантажує продукцію, що, проте, не завжди оплачується.

На кінець 2010 рокупідприємство має у своєму розпорядженні вкрай низький обсяг коштів  не більше0,44% проти 17% в 2009 році від загальної суми поточних активів.

Збитків протягом аналізованого періоду неспостерігається.

Невелика частка авансівпокупців (0,13% або 107 885 грн.2010 року, 1,04% або 626 950 р. в 2009 році) говорить про те, що підприємствомайже не працює по передоплаті, а використовує короткострокові позики(овердрафти) і довгострокові зобов'язання, а також заборгованістьпостачальникам.

Фінансовий станпідприємства протягом  усього аналізованого періоду характеризується перевагоюдебіторської заборгованості над кредиторською. У даній ситуації підприємствопрограє у вільних коштах. Питома вага заборгованості перед персоналом ібюджетом у загальній сумі поточних пасивів на кінець 2010 року становиливідповідно 0,9 % і 2,6 %, на кінець 2009 року -1,45%, 12.3 %; 2008 року — 0,2%,9,2%. Досить низький рівень по цих заборгованостях в 2010 році говорить про те,що фабрика не вдавалася до таких  вимушених заходів,як збільшення заборгованості перед бюджетом і персоналом.

Разом з тим, слідвідзначити, що питання перебудови маркетингової діяльності та фінансовогоуправління на підприємстві стоїть доволі гостро і є невідкладним. Перш за все,необхідно зменшити частку дебіторської заборгованості. Одночасно з ростомвиробничих показників така велика частка дебіторської заборгованості говоритьпро недостатню маркетингову роботу та контроль за станом розрахунків зпокупцями.

Основнимчинником який впливає на підсумковий показник є дохід (виручка) від реалізаціїпродукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, поверненнявкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл.Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва завидами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємствзобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства ісвоєчасно на нього реагувати.

Одним зосновних показників  результату, що характеризує, діяльності підприємства, є чистийприбуток. За 2010 рік обсяг чистого прибутку склав 5161 тис.грн. Як негативний моментнеобхідно відзначити тенденцію до зниження частки чистого прибутку в загальнихрезультатах діяльності фабрики за 2010 рік порівняно з 2009. Так частка чистогоприбутку в загальних результатах діяльності підприємства зросла до 79,6% в 2009році й упала до 34,6% в 2010 році.

Причиноюзазначених змін є випереджальний ріст суми податків, виплачуваних із прибутку,у порівнянні зі зростанням балансового прибутку. Так в 2008 році, часткаподатків із прибутку до балансового прибутку склала 38,4% в 2009 роцізнизилася до 20,3 % і зробила різкий перегонів до 65,3% в аналізованому 2010році.

Аналізабсолютних величин і частки прибутку від основної діяльності в загальному розмірі виручки відреалізації, показує, що зниження обсягів чистого прибутку в 2010 році єнаслідком падіння доходів від основної діяльності, що становить 201% уструктурі балансового прибутку й 408% в 2009 році. Джерелами зниження прибуткуна ВАТ«ТерА» протягом  2010 року, були операції, не стосовні до основноїдіяльності. До них відносяться інші позареалізаційні витрати значно перевищуючі іншіпозареалізаційні доходи.

Резервамизбільшення обсягу чистого прибутку для ТОВ «ТерА» є, по-перше, зниженняпостійних витрат, по-друге, збільшення ціни реалізовану продукцію. Перешкодоюна шляху збільшення цін на готову продукцію може бути обмеженняплатоспроможного попиту.

Аналізрентабельності дозволяє оцінити співвідношення одержуваних підприємствомдоходів і вкладених у виробництво продукції засобів.

Таблиця2.3. Аналіз рентабельності продукції

Найменування Рентабель- Собівартість, грн. ність, % Відпускна ціна, грн. груд.2009р. груд.2010 р. груд.2009р. груд.2010 р. груд.2009р. груд.2010 р. Пом. цукерки з темним корпусом 22,4 38,6 13,9 26,5 35,6 33,2 Пом. цукерки зі світлим корпусом 20,12 35,18 12,3 24 35,1 32,7 Цукерки з вафельним корпусом 29,4 49,1 20,1 35,9 30,9 28,6 Печиво вівсяне 13,6 20,4 8,9 14 34,9 32,6 Печиво пісочне 14,4 19,1 10,2 14,1 34,8 32,5 Мармелад 24,1 26,15 15,1 14,1 34,5 14,3 Цукерки зі спиртованих фруктів 30,6 40,9 20,7 26,9 32,2 30,0 Цукерки з желейным корпусом 22,4 28,6 14,1 20,8 34,4 32,1 Зефір кольоровий 14,16 20,74 11,7 16 30,8 28,6 Зефір в шоколаді 22,4 28,6 14,2 19,9 33,9 31,6 Вафлі 11,85 16,3 9,8 11,1 32,0 29,7 Рахат-Лукум 12,75 19,1 9,5 14,5 34,2 31,9 Сушка 3,6 4,9 2,1 3,2 34,3 32,0

Аналізуючидані наведеної вище в таблиць 2.3. можна відзначити, що протягом  звітного 2010року спостерігалося незначне зниження рентабельності продукції підприємства повсіх найменуваннях. Цю тенденцію можна пояснити тим, що ВАТ «ТерА» випливаючи законкурентами, зменшує частку прибутку в ціні продукції, і, відповідно,зменшується рентабельність продукції.

Однак, можнапомітити, що рівень рентабельності продукції по всіх найменуваннях у середньомутримається на оцінці 30%, що є достатнім рівнем прибутковості.

2.3 Прогнозування техніко-економічних показників діяльностіпідприємства.

Однією із самих основних іважливих функцій управління є функція планування, що припускає рішення про те, якими повиннібути ціліорганізаціїі як досягти їх. Відомий американський фахівець в області планування Р. Акофназвав його проектуванням майбутнього й бажаних шляхів його досягнення, одниміз самих складних видів розумової діяльності, доступних людині. Плануванням напідприємстві поетапно охоплюється робота людей і рух ресурсів (матеріальних іфінансових), націлених на одержання заданого кінцевого результату.

Прогнозування(передбачення) – це спроба визначити стан будь-якого явища або процесу вмайбутньому.

Прогнозування– це процес складання прогнозу, тобто це наукове обґрунтування можливихкількісних і якісних змін стану діяльності підприємства в майбутньому. Принципипрогнозування показані на рис. 2.1.

/>

Рис.2.1. Принципи прогнозування [34]

Перспективнепланування слід відрізняти від прогнозування.

Прогнозування єодним з етапів перспективного планування, тобто на мікрорівні, при складанністратегічних планів можуть прогнозуватися рівень цін, вартість робочої сили,об’єм продажів і частка ринку, прибуток і рентабельність, необхіднікапіталовкладення, ризик і т.д.

Процес плануванняздійснюється на наступних принципах планування – це: 1. цільова спрямованість,тобто вибір і обґрунтовування цілей підприємства. Це початковий пунктпланування.

В загальномувипадку виділяють наступні основні цілі:

— господарсько-економічні та

— виробничо-технологічні – ці дві цілі пов’язано з чітким визначеннямноменклатури і необхідної кількості випуску продукції належної якості;

— науково-технічні– здійснюються за допомогою постійного поліпшення продукції і оновленнятехнічної бази виробництва через упровадження досягнень НТП;

— соціальна мета– зводиться до задоволення матеріальних і духовних потреб працівниківпідприємства;

— екологічна– до забезпечення виробництва екологічно безпечної (чистої) продукції.

Плануваннядіяльності ВАТ «ТерА» здійснюється шляхом складання бізнес-плану.Стратегічне планування полягає в основному у визначенні головних цілейдіяльності підприємства й орієнтовано на визначення намічуваних кінцевих результатів з урахуванням засобів і способів досягнення поставлених цілей ізабезпечення необхідними ресурсами. У них формулюються основні завдання навстановлений період. ВАТ «ТерА» вибрало для подальшого розвиткустратегію росту розширення асортименту й поліпшення якості продукції й розширення сегментів на вже існуючих ринках України, підвищення продуктивності праці,ефективності виробництва. Здійснення даної стратегії почнеться з переозброєнняосновного устаткуванняпідприємства.

Ціль підприємства: технічне переозброєння частини виробництва, що залищилася не переозброєною, а також об'єктіввиробничої інфраструктури. Чисельність зайнятих зросте на 34 чоловіки.

Післямодернізації підприємство має на меті:

1. Збільшитичастку ринку в Україні.

2. Збільшитипродуктивність виробництва фабрики до 30000 тис. тонн готової продукції на рік, у сучасному упакуванні й за доступнимицінами

3. Збільшитивипуск борошняної продукції, на якій підприємство спеціалізується.

Збільшитиасортименти  робошняної продукції та її якість.

4. Підвищитиякість  цукерок.

7. Збільшитиасортименти й підвищити продуктивність наявних ліній.

8. Установитий запустити нову лінію по виробництву цукрового печива.

9. Досягнути  виконання плану доходуна 2011 рік в 46 800 000 грн.

Проведення технічного переозброєнняпланується за рахунок власнихкоштів підприємства (оплата будівельно-монтажних робіт), інвестиційних кредитів(оплата устаткування,оплата авансового платежу, митного збору, мит і ПДВ, а також оборотних коштів).

Длякомплексного технічного переозброєння кондитерської фабрики ВАТ«ТерА» необхідна закупівля імпортного технологічного устаткування насуму 1934 тис. євро.

З реалізацієюданої стратегії  пов'язане досягнення ряду цілей і рішення важливих завданьекономічного, технологічного й соціального характеру.

По-перше,впроваджувана сучасна технічна й технологічна основа кондитерського виробництвагарантує рівномірний розподіл компонентів і досягнення необхідногоспіввідношення між ними й мікродобавками в кожному одиничному виробі, щодозволить забезпечити розвиток в ВАТ «ТерА» виробництвависокоякісної кондитерської продукції. У результаті буде випускатися продукція,порівнянна за своїми характеристиками із кращими вітчизняними й закордонними аналогами.Це, у свою чергу, вплине   на економіку кондитерського виробництва: витрати наодиницю продукції знизяться до рівня передових українських підприємств.

По-друге, неменш ніж в 1,5 рази зростеступінь задоволення споживчого попиту на вироби високої якості й різноманітногоасортименту в сучасному упакуванні й за доступною ціною в зоні, що включає в себе крімТернопільської Хмельницьку,Чернівецьку, Івано-Франківську, Рівненську, Волинську області. Це дозволитьреально поліпшити їхнє постачання вітчизняною кондитерською продукцією звикористанням натуральної місцевої плодово-ягідної й горіхової сировини.

По-третє,будуть створені об'єктивні передумови для витиснення імпортної продукції зрегіонального продовольчого ринку Тернопільщини та Західного регіону України.

Буде створено 34додаткових робочих місця, що дозволить більш повно забезпечити зайнятість місцевогонаселення, і на цій основі деякою мірою поліпшити соціальний клімат і підвищити платоспроможнийпопит населення.

По-п'яте,підвищатьсядоходи сільських жителів за рахунок закупівлі в них сировини для виробництвакондитерських виробів (ягід, горіхів і т.п.), унікальнї  за  своїми  поживними  якостями.

Все перераховане вищедозволить закласти основи високої ефективності технічного переозброєння кондитерськихцехів виробництва ВАТ «ТерА». 

Сучасний технічний станпідприємства не зовсім дозволяє, не тільки вдосконалювати технологіювиробництва, але й не дає можливості підприємству використовувати наявнівиробничі потужності — зношування основного технологічного устаткування становить приблизно 65 відсотків. Об'єктивноце виправдано тривалістю його експлуатації (з 1979 року). Разом з тим будинки йспоруди фабрики, відповідно до наявногоакту обстеження виробничих будинків підприємства, перебувають у задовільномустані й придатні для розміщення в них кондитерського технологічного устаткування новогопокоління.

До 2002 рокузношування основного устаткування становило 96%,  в 2002 році провели технічнепереоснащення, додали устаткування для виробництва цукерок. Із цього моментузбільшився асортимент цукерок і з'явилася можливість міняти форму цукерок, але потужністьзалишалася незмінною — 200 кг\годину. Амортизація устаткування склала 90%.

В 2005 роціпроведеноще одне технічне переоснащення — запущене лінія по виробництву зефіру. Зношування скоротилосядо 75%.

В 2011 роціпланується повне переозброєння цеху шоколадної продукції. Буде  закупленаіталійська лінія «Мazzetі Renato», продуктивністю 500-960 кг\годинаіз широкими технологічними можливостями й випуском цукерок відмінної якості.Дана лінія містить у собі устаткування для готування начинок, шоколадної глазурі йпакувальні автомати.

Придбанняданого встаткування дозволить значно розширити асортименти продукції йполіпшить її якість, спрацювання устаткування скоротиться до 55 %.

Насьогодні фабрикоюукладенідовгостроковідоговори на поставку кондитерських виробів з торговельними підприємствами м. Тернополя і численнимиторговельними організаціями Західного регіону України, що свідчить про високий і стабільнийпопит на продукцію ВАТ «ТерА».

ВАТ«ТерА» має у своєму розпорядженні всі необхідні умови для успіхуінвестиційного проекту технічного переозброєння:

— зіспеціалізованих виробничих площ, розвитий виробничої інфраструктури, місцевихсировинних ресурсів плодової й горіхової сировини;

— очікуванийвисокий споживчий попит на намічувану до реалізації продукцію, у тому числі, можливо, і на експорт;

— освоєніринки збуту готової продукції й наявність власного товаропровідного ланцюга;

— наявністьнеобхідних для реалізації проекту реальних постачальників устаткування,сировини й матеріалів;

— використання закуповуваного сучасного комплектного устаткування новогопокоління;

— високаякість продукції, що, при відносно низькій собівартості, що створює резерв для забезпеченняїї конкурентоспроможності;

— екологічнай технічна безпека, як продукції, так і її виробництва, відповідність продукціїміжнародним стандартам якості.

Складанняплану діяльності підприємства ВАТ «ТерА» починається з підготовкипроекту окремих його частин. Розробкою кожної частини займаються різні відділи,які в сукупності становлять робочу групу, керує проектом помічник генеральногодиректора по економічних питаннях.

1.Маркетинговий план (входити на насичений ринок із сильною конкуренцією можналише у випадку готовності підприємства виступити з, безумовно,конкурентоспроможною продукцією, у  противному випадку втрати неминучі):описуються конкретні види продукції, які  з'являться в результаті здійсненняданої стратегії. З'ясовується, хто буде купувати новий товар, у які строки і яка поточна й перспективнамісткість ринку, наводяться дані про основних  конкурентів по даному видітовару, їхня характеристика (у т.ч. ціни й цінова політика), частка в ринковійпропозиції,

-способиреалізації товару,

-ціноваполітика по даних видах продукції,

-рекламнізаходи (і витрати на неї),

-можливийріст продажів (у натуральних одиницях по видах продукції).

Складаєтьсяплан на основі маркетингового дослідження. Розробляється головним економістом,разом з відділом продажів.

2. Планвиробництва. Виробництво товарів, хоча і є основою діяльності підприємства,проте, самопо собі повністю проблеми ефективності не вирішує, оскільки збут, продажпродукції є вирішальною (після виробництва) ланкою діяльності. От чому віддаєтьсяперевага орієнтації підприємства не на виробництво, а на маркетинг. У планіпропонується місце для розташування устаткування з обліком внутріфабричних транспортних потоків(схема), описується пропоноване устаткування, його характеристики (продуктивність, габарити,зручність у використанні й т.п.). Обов'язкове обґрунтування вибору конкретноговиду устаткування. Вартістьпридбання (із вказівкою  конкретного постачальника), витрати на доставку ймонтаж, визначаються витрати робочого часу на виробництво продукції, тривалість виробничого циклу, визначаються можливості найбільш повноговикористання встаткування, змінність роботи, періодичність зупинок дляремонтів, витрати на обслуговування, оцінюється безпека персоналу йнавколишнього середовища при використанні даного встаткування (освітленість,загазованість, шум, вібрація, запыленность, температура).

У розробціберуть участь також головний технолог, головний інженер, головний бухгалтер.

3.Організаційний план. Удосконалювання організації виробництва й праці,скорочення витрат є основними джерелами економічного росту. Визначаєтьсяобґрунтована кількість і найменування професій персоналу, зайнятого впланованому проекті, пропонуються форми оплати праці й обґрунтовуються витратина оплату праці, розраховуються  енергетичні витрати (електроенергія, теплова енергія, вода й т.п.),визначаються витрати на сировину й допоміжні матеріали (включаючи упакування) при виробництвіпланованої продукції. Складається начальником відділу продажів, їй допомагаютьначальники цехів.

4. Фінансовийплан. Дозволяє зробити обґрунтовані висновки про строки окупності даногопроекту, оцінити фінансові вигоди й втрати підприємства. Складається головнимбухгалтером.

5. Висновокпо проекту являєсобою рекомендації про прийняття даного проекту або його відхиленні. Висновокформулюється всіма членами робочої групи.

Всі виконавціу свої розділи включають оцінку комерційних ризиків, пов'язаних з якістютоварів і реалізацією їх на ринку, перевезенням вантажів (транспортний ризик), платоспроможністюпокупця, коливаннями валютного курсу (валютні ризики), непередбаченимиобставинами (стихійні лиха й т.п.) і інші. Кожний з можливих ризиківаналізується з метою визначення мер по їхньому запобіганню. Незадовільневиконання обов'язків — наслідок субьективных причин — не є комерційним ризиком.

Плануванняведеться на основі аналізу роботи за минулий період з урахуванням змін упланованому періоді. За основу береться факт.

Кожна частиназагального плану підприємства виявляється при цьому безпосередньо пов'язаною і обумовленою іншими його частинами.Таким чином, досягається збалансованість плану діяльності підприємства.Створюється динамічна система взаємозв'язку виробничих, технічних, економічних,організаційно-адміністративних і соціальних заходів, спрямованих на досягненнякінцевої мети. Визначаються джерела й розміри фінансування, а також граничноприпустимі витрати по кожному заході, етапам і видам робіт.У плані обов'язкововказуються точна характеристика й масштаби кінцевих результатів роботипідприємства в цілому по датах, а також результати роботи цехів і іншихпідрозділів по кожному заході окремо .

Поточнепланування на ВАТ «ТерА»здійснюється шляхом детальної розробкиоперативних планів для підприємства  в цілому і його окремих підрозділах.

Основноюланкою поточного плану виробництва є календарні плани (з розбивкою по місяцях),які являють собою детальну конкретизацію цілей і завдань, поставленихстратегічним планами. Календарні плани виробництва складаються на основінаявності замовлень, забезпеченості їхніми матеріальними ресурсами: ступенязавантаження виробничих потужностей, їхньому використанні з урахуваннямобумовлених строків виконання кожного замовлення. У календарних планахвиробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, замінувстаткування, навчання робочої сили, витрати на поліпшення побутових умов. На ВАТ«ТерА» існують такі види поточних планів як: плани продажів по регіонах(районам, місту) щомісячно, плани витрат по цехах і відділам, комплексні плани,маркетингові плани й ін.

Оперативно-календарнепланування є розгорнутим продовженням поточного планування виробництва. Воновключає: деталізацію поточного плану й доведення його завдань до кожного цеху,відділу; організацію доставки на робочі місця сировини, допоміжних матеріалів,вивіз готової продукції, організацію контролю якості; забезпечення суцільногоконтролю за ходом виробничого процесу й оперативне усунення неполадок і збоїв уроботі. Складаються тижневі й внутрізмінні завдання випуску продукції.

Реалізаціяпланів здійснюється через системи бюджетів або фінансових планів. При їх складанні, насамперед, враховуються показники,розроблені в стратегічних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється сполучення між стратегічним,поточним і іншим видами планування. Основу бюджету становить прогноз продажів івирахування витрат виробництва.

Дляздійснення успішної господарської діяльності підприємство на поточний рік іконкретний плановий період самостійно формує для себе нормативну базу позапасах і оборотних коштах шляхом нормування. Керівництво підприємства  само встановлює економічнообґрунтовані норми запасів по всій специфікованій номенклатурі матеріальнихресурсів, застосовуваної на підприємстві, і оборотним коштам, вкладеним у цізапаси. Вибравши припустимий ступінь ризику, установлює для підприємстваприйнятний рівень надійності забезпечення запасами й оборотними коштами йзначення самих норм.

Для прийняттярішень про рівень із сировини й матеріалів необхідно точно знати, коли, скількиі які товари повинні бути замовлені. У міру виснаження відділ постачання з новіпартії сировини.

Я вважаю, що ВАТ«ТерА» правильно підійшло до розробки стратегії, і вибрало для себенайбільш сприятливий план розвитку. Було враховано фінансове обґрунтування даної стратегії. Стрококупності по проекту  переозброєння складе 3,5 роки. Але в даній стратегії необхіднорозробити також політику конкурентної боротьби, оскільки підприємство збирається збільшити свійсегмент на регіональних ринках. В цьому плані першочергову рольнеобхідно відвестисаме ефективному ціноутворенню, яке забезпечить підприємству конкурентніпереваги на ринку кондитерської продукції. Необхідно проробити етапи просування й позиціонування товару.

Проектмодернізації й закупівлі новітнього устаткування в рамках розробленої стратегії дозволитьсуперничати ЗАТ «Кондитерпром» з великими українськими кондитерськимипідприємствами.

Однією з основних причин спаду виробництва на багатьохукраїнськихкондитерських підприємствах є низький технічний рівень виробництва напереважній більшості підприємств промисловості, що не задовольняє ні сучаснимтехнічним, ні технологічним вимогам.

3.Формування ціни на продукцію ВАТ «Тера»

3.1Аналізціноутворюючих факторів

Основу цінивиробу становлять втрати, пов'язані з його виробництвом і реалізацією, томуїхній розмір багато в чому визначає рівень ціни. Наприклад, у промисловості ізсобівартості у відпускній ціні підприємства (без ПДВ і акцизів) становить83,8%.

До складу витратвходять втрати як залежні, так і незалежні від діяльності підприємства.Наприклад, вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, транспортні тарифи — фактори, зовнішні стосовно підприємства. Тому збільшення цих витрат викликаєріст ціни товару.

Інша група витрат- з використання сировини й матеріалів, ступінь завантаження виробничихпотужностей, продуктивність сировини й інші — безпосередньо залежать від рівняїхньої організації на підприємстві. Тому фірма залежно від  міцності свогоположення на ринку може маневрувати цінами. Якщо положення фірми недостатньостійке й підвищення цін на продукцію небажано, то подорожчання, наприклад, посировині можна компенсувати деякою мірою зниженням норм витрати сировини,використанням вторинних ресурсів так далі. Якщо ж положення фірми доситьстійке, у цьому випадку збільшення витрат може бути перенесене на ціну товару.

На рівень цінвпливає  конкуренція, що підштовхує фірми до вдосконалювання своєї продукції,детальному обґрунтуванню ціни на неї. При цьому фірма може орієнтуватися або наринок продавця, або на ринок покупця. На ринку продавця домінуюче положеннязаймає продавець — виробник товару. У таких умовах фірмі легше функціонувати,оскільки її продукція перебуває поза конкуренцією. На ринку покупця домінуючеположення займає покупець. І від того, наскільки фірма зуміє врахувати мінливізапити покупця й вчасно задовольнити їх, залежить її благополуччя.

На рівень цінвпливає  й ряд інших факторів, стадія життєвого циклу виробу, організації — учасники просування товару від виробника до споживача й інші. Врахування впливувсіх факторів у комплексі дозволить фірмі виробити правильну політикуціноутворення.

Собівартістьпродукції представляє виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств навиробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартістьпродукції є не тільки найважливішим економічною категорією, але і якіснимпоказником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів(змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства.

Якекономічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

— облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

— база для формування гуртової ціни на продукцію підприємства й визначенняприбутковості й рентабельності;

— економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій нареконструкцію, технічної переозброєння й розширення діючого підприємства;

— визначення оптимальних розмірів підприємства;

— економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень.

Основуструктури ціни продукції становлять її собівартість і прибуток. Собівартість, яквідомо, характеризує витрати підприємства на виготовлення і реалізаціюпродукції. Кожне підприємство намагається повністю компенсувати втрати, щопов'язані з виробництвом продукції, і отримати якнайбільший прибуток. Прибутокпідприємства є джерелом фінансування поточних витрат і подальшого йогорозвитку.

Важливе місце у структурі ціни належить такожподаткам. Акцизи, мито і податок на додану вартість (ПДВ) є непрямимиподатками, які сплачує кінцевий споживач.

Серед податкових надходжень і обов'язковихплатежів у бюджет основними є податок на додану вартість (~ 50 % надходжень),податок на прибуток (~ 30 % надходжень) і акцизний збір.

Податок на додану вартість є непрямим податком, якийвключається у ціну товару, є частиною приросту вартості, що утворюється на всіхстадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, і вноситьсядо Державного бюджету.

Податок на прибуток. Об'єктом оподаткуванняє прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового доходузвітного періоду на суму:

1. валовихвитрат платника податку;

2. амортизаційнихвідрахувань.

Існує кілька методів встановлення цін. Післязастосування вибраного методу і буде встановлено вихідну ціну. Але в будь-якомуразі, визначивши рівень ціни продукції, дістають лише орієнтовну ціну, якасформована підприємством виходячи з власних умов і мети. Тільки вихід продукціїна ринок відкоригує і встановить конкретну ціну на товар.

На практиці залежно від конкретних умов і цілейпідприємства використовують різні методи розрахунку ціни на товар, які можнаоб'єднати у групи:

1. методи,які базуються на витратному підході;

2. методи,які базуються на цільовому ціноутворенні;

3. параметричніметоди. Розглянемо ці методи детальніше.

1. Метод«середні витрати + прибуток» найпростіший і найпоширеніший. Суть йогоможна записати так: Ц = В + П, де Ц — ціна продукції; В — витрати навиготовлення продукції; П — прибуток, який встановлює підприємство або обмежуєдержава через граничний рівень рентабельності продукції.

2. Розрахунокціни за цільовим прибутком. Ціну поставлено в жорстку залежність від загальногоприбутку, який підприємство передбачає одержати від реалізації певної кількостіпродукції:

/>

Rпл — планова сума прибутку;

Zс — постійні витрати на весь обсяг виробництвапродукції;

Zv — змінні витрати розраховуючи на  одиницювиробу;

Ц — ціна виробу.

1. Методціноутворення «за рівнем поточних цін», або «за рівнемконкуренції». Ціну вважають функцією цін на аналогічну продукцію уконкурентів і встановлюють на рівні поточної ринкової ціни або дещо нижчою.

2. Методціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни задопомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьомувраховується умови продажу, кон'юнктуру ринку, супутні послуги. За цим методомціни на один вид товару можуть бути різними на різних сегментах ринку.

3. Встановленняціни за результатами закритих торгів. Це різновид методу «за рівнемпоточних цін», який застосовують з метою одержання замовлення навиготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

4. Методвстановлення єдиної ціни разом з витратами на доставку. В ціну входитьфіксована сума транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця.

5. Встановленняцін зі знижками. Підприємство-продавець змінює вихідну ціну і встановлює певнузнижку з неї з урахуванням дотермінової оплати рахунків, закупівлі великоїпартії продукції або посезонної закупівлі.

6. Параметричнийціновий метод балів. Використовують експертні оцінки значущості параметрівтовару за заданою схемою: «відбір основних параметрів нарахування балів закожним параметром підсумовування балів за базисним і даним товаром — розрахунокцін на товари за співвідношенням сумарних балів».

Одним з основних факторівудосконалювання ціноутворення на будь-які підприємства є зниження собівартості.

Можна виділити наступніосновні напрямки зниження собівартості продукції на ВАТ «ТерА».:

По-перше — підвищеннятехнічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології,механізація й автоматизація виробничих процесів, які полегшать умови праці йпіднімуть продуктивність. Так, наприклад у багатьох цехах іде ручна фасовка продукції, а якщо цей процес механізувати йавтоматизувати, то витрати на виробництво одиниці продукції помітно скоротятьсяза рахунок виплат заробітної плати (600 грн. на 1т. продукції) і нарахувань на заробітну плату (200 грн. на 1т. продукції).

Поліпшення використання йзастосування нових видів сировини й матеріалів приведе до раціональноговикористання й переорієнтацію на вітчизняних виробників сировини. Широкевикористання цукрозамінників, таких як  Аспартам (1-метилN-1-а-аспартил-L-фениланін), відносний ступінь солодості до цукру — в 100 разів, ціна ж значно дорожче ( 350 р. за кілограм). Зогляду на це, можна розрахувати, що замість 100 кг. цукру, доситьвикористовувати 1 кг. цукрозамінника, щопонизить питому вагу суми витрат цукру в сировині в 100 разів, а оскільки частка цукру в структурі витрат у середньому становить 26 %, те витратизменшаться на 10,8% або 250 грн.на кожний кілограм цукрозамінника.Питома вага сировини в собівартості складе в середньому 38,2 % проти існуючого50%.

Використаннянауково-технічних досягнень і передового досвіду допоможе відтіснити частину конкурентів і збільшити часткуринку.

Зниження собівартостіможе відбутися при створенні автоматизованих систем керування, використанні обчислювальної техніки, удосконалюванні й модернізаціїіснуючої техніки й технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексноговикористання сировини, застосування економічних замінників, повноговикористання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі йудосконалювання продукції, зниження її матеріалоємності й трудомісткості,зниження ваги машин і встаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

Зниження собівартостіможе відбутися в результаті зміни в організації виробництва, при розвиткуспеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скорочення витратна нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшенняматеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; іншихфакторів, що підвищують рівень організації виробництва.

Зниження поточних витратвідбувається в результаті вдосконалювання обслуговування основного виробництва,наприклад, розвитку потокового виробництва, упорядкуванняпідсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства,удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції. Значне зменшеннявитрат живої праці може відбутися при скороченні втрат робочого часу, зменшеннічисла робітників, що не виконують норм виробітку. Додаткова економія виникаєпри вдосконалюванні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління й в економії заробітної плати йнарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшеннівикористання основних фондів зниження собівартості відбувається в результатіпідвищення надійності й довговічності устаткування; удосконалювання системи планово-попереджувального ремонту;централізації й впровадження індустріальних методів ремонту, змісту йексплуатації основних фондів.

Удосконалювання матеріально-технічногопостачання й використання матеріальних ресурсів знаходить висвітлення взменшенні норм витрати сировини й матеріалів, зниженні їхньої собівартості зарахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витратискорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини й матеріалів,на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниженнясобівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхіднимипри нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини,матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відступ від нормальних умовпраці й понаднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Сюди жможна віднести й такі найпоширеніші  виробничі втрати, як втрати від браку. Виявлення цих зайвих витрат вимагаєособливих методів і уваги колективу підприємства. Усунення цих втрат є істотнимрезервом зниження собівартості продукції.

Наступний фактор, щовпливає на собівартість продукції — це продуктивність праці. При цьомунеобхідно враховувати, що зниження собівартості продукції багато в чому визначаєтьсяправильним співвідношенням темпів росту продуктивності праці й росту заробітноїплати. Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати,забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.

Розглянемо, у яких умовахпри росту продуктивності праці на підприємствах скорочуються витрати працірозраховуючи на  одиницю продукції. Збільшення вироблення продукції на одинробітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічнихзаходів, завдяки чому змінюються норми виробітку й відповідно їм розцінки завиконувані роботи й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку безпроведення організаційно-технічних заходів.

У першому випадкупідприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється цетим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартостіодиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньоїзаробітної плати робітників, тому що проведені організаційно-технічні заходидають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції.

У другому випадкувеличина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукціїне зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсягвиробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуютьсявитрати по обслуговуванню виробництва й керуванню.

Також важливо скорочуватицехові й загальнозаводські витрати. Це полягають насамперед  у спрощенні йздешевленні апарата управління, векономії на управлінських витратах; а також у скороченні витрат на заробітнуплату допоміжних і підсобних робітників.

Зміна обсягу й структурипродукції може привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крімамортизації), зміні номенклатури й асортиментів продукції, підвищенню їїякості. Зі збільшенням обсягу виробництва кількість умовно-постійних витрат наодиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

Зміна номенклатури йасортиментів виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають нарівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів(стосовно собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані зудосконалюванням її структури й підвищенням ефективності виробництва, можутьприводити й до зменшення й до збільшення витрат на виробництво.

Поліпшення використанняприродних ресурсів. Тут ураховується: зміна складу і якості сировини(інтенсивне використання сахарозаменителей, боиактивных добавок); Ці факторивідбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат.Галузеві та інші фактори: уведення й освоєння нових цехів, будівля фабрики по переробцікакао-бобів дозволить значно скоротити витрати на закупівлю готовоїкакао-сировини.

Вплив на собівартістьтоварної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли тойсамий   вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що маютьнеоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. Прицьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видівпродукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використання існуючихпотужностей, зниження витрат виробництва й на основі зіставлення оптимальноговаріанта з фактичним виявити резерви.

Якщо зміни величинивитрат в аналізований період не знайшли відбиття у вищевикладених факторах, тоїх відносять до інших: наприклад, зміна розмірів абоприпинення різного роду обов'язкових платежів, що включаються в собівартістьпродукції.

3.2 Аналізноменклатурно-товарних позицій на ВАТ «Тера»

Товарний асортимент являєсобою динамічний набір номенклатурних позицій (типорозмірів, марок, моделей)продукції, що користуються потенційним попитом на ринку і що забезпечуютьвиживання підприємства в тривалій перспективі.

Чинники, що складають основуформування асортименту — це чинники, на основі яких розробляється привабливавиробнича програма (товарів або послуг), щоб подолати опір ринку.

Конкурентоспроможність– основний критерій, завдяки якому продукція надходить на ринок, і відповідно,не знімається з виробництва. Саме з причини неконкурентноздатності у 2009 роцібули зняті з виробництва деякі види мармеладу та вафлі «Лимонні».Відслідковуванням рівня конкурентноздатності займається відділ збуту. ТовариВАТ «ТерА» порівнюються з аналогами, які представлені на ринкуконкурентами, досліджуються технологічні та конструктивні збіжності тавідмінності, а також ряд інших показників (економічні, ергономічні, надійності,тощо.). Також об’єктивним показником конкурентноздатності є рівень попиту напродукцію. В результаті, на основі синтезу всіх категорій конкурентноздатності,приймається рішення про зняття продукції з виробництва, або продовження випускуцього виду продукції (з можливістю подальшого вдосконалення по відстаючимнапрямкам).

Таосновним показником конкурентоздатності продукції підприємства на ринку є цінана реалізовувану продукцію. Оскільки на підприємстві проводит ься розрахунокціни за витратним методом, то калькуляція собівартості є вирішальним показникомціноутворення.

Таблиця 3.1.Видова калькуляція за 2009 рік на печиво “Фортуна”

Структура витрат по кожному виду Сума, грн../т. Структура в% 1 2 3 1.Сировина 3530,04 62,05 2. Допоміжні матеріали 567,73 9,97 3. Тара 165,33 2,9 4. Енергоносії 197,94 3,47 5. Заробітня плата 316,89 5,57 6. Загальновиробничі витрати 365,71 6,42 7. Транспорті ввитрати 70,60 1,24 Виробнича собівартість 5214,24 8. Адміністративні витрати 257,06 4,51 9. Витрати на збут 217,41 3,82 Повна собівартість 5688,71 100

Таблиця 3.2.Видова калькуляція за 2009 рік на  пряники “Житомирські”

Структура витрат по кожному виду Сума, грн../т. Структура в% 1.Сировина 3433,84 65,51 2. Допоміжні матеріали 50,40 1,02 3.Тара 247,50 5,01 4.Енергоносії 197,94 4,0 5.Заробітня плата 244,22 4,94 6.Загальновиробничі витрати 281,85 5,70 7.Транспорті ввитрати 68,68 1,39 Виробнича собівартість 4524,43 8.Адміністративні витрати 198,11 4,01 9.Витрати на збут 217,41 4,4 Повна собівартість 4939,95 100

Таблиця 3.3.Видова калькуляція за 2009 рік на мармелад «Апельсиновий»

Структура витрат по кожному виду Сума, грн../т. Структура в% 1. Сировина 3689,65 67,41 2. Допоміжні матеріали 567,73 10,38 3. Тара 195,39 3,57 4. Енергоносії 197,37 3,6 5. Заробітня плата 177,46 3,24 6. Загальновиробничі витрати 204,81 3,74 7. Транспорті ввитрати 73,79 1,34 Виробнича собівартість 5106,77 8. Адміністративні витрати 143,96 2,63 9. Витрати на збут 217,41 3,97 Повна собівартість 5468,14 100

Таблиця 3.4.Видова калькуляція за 2009 рік на сушку «Човник»

Структура витрат по кожному виду Сума, грн../т. Структура в% 1 2 3 1. Сировина 6064,92 27,65 2. Допоміжні матеріали 9041,89 41,22 3. Тара 500 2,27 4. Енергоносії 197,94 0,9 5. Заробітня плата 1952,86 8,9 6. Загальновиробничі витрати 2252,86 10,27 7. Транспорті ввитрати 121,30 0,55 Виробнича собівартість 20131,01 8. Адміністративні витрати 1583,55 7,22 9. Витрати на збут 217,41 0,99 Повна собівартість 2131,97 100

Таблиця 3.5.Видова калькуляція за 2009 рік на вафлі «Артек 5-шаровий»

Структура витрат по кожному виду Сума, грн../т. Структура в% 1. Сировина 3472,97 61,56 2. Допоміжні матеріали 853,60 15,13 3. Тара 188,71 3,34 4. Енергоносії 197,94 3,5 5. Заробітня плата 216,22 3,85 6. Загальновиробничі витрати 249,53 4,42 7. Транспорті ввитрати 69,46 1,23 Виробнича собівартість 5248,43 8. Адміністративні витрати 175,40 3,1 9. Витрати на збут 217,41 3,85 Повна собівартість 5641,24 100

Таблиця 3.6.Порівняльна структура витрат на виробництво одиниці товару за 2009 рік

Назва показника Сума, грн./т. Структура, грн./т. А Б В Г Д А Б В Г Д 1. Сировина 3530,04 3433,84 3472,97 3689,65 6064,92 62,05 69,51 61,56 67,41 27,65 2. Допоміжні матеріали 567,73 50,40 853,60 5677,73 90441,89 9,97 1,02 15,13 10,38 41,22 3. Тара 165,33 247,50 188,71 195,39 500 2,9 5,01 3,34 3,57 2,27 4. Енергоносії 197,94 197,94 197,94 197,34 197,94 3,47 4,0 3,5 3,6 0,9 5. Зар.плата 316,89 244,22 216,22 177,46 1952,86 5,57 4,94 3,85 3,24 8,9 6. Загально-виробничі витрати 365,71 281,85 249,53 204,81 2252,86 6,42 5,70 4,42 3,74 10,27 7. Тран-спортні витрати 70,60 68,68 69,46 73,79 121,300 1,24 1,39 1,23 1,34 0,55 8. Адміні-стративні виртати 257,06 198,11 175,40 143,96 1583,55 4,51 4,01 3,1 2,63 7,22 9. Витрати на збут 217,41 217,41 217,41 217,41 217,41 3,82 4,4 3,85 3,97 0,99 Ціна 6633,6 55008,54 6125,26 7099,83 3917,23 100 100 100 100 100 Рента-бельність 16,6% 11,5% 8,5% 29,8% 83,7% - - - - -

Структура=сума(витрати)/повну собівартість*100%.

Примітка: товар А- печиво “Фортуна”(220 г.); товар Б – пряники “Житомирські”; товар В – мармелад«Апельсиновий»; товар Г – сушку «Човник»; товар Д — вафлі«Артек 5-шаровий».

Порівнюючипитому вагу сировини можна відмітити, що вона змінюється від -69,51%(товар Б)до 27,65 відсотків (товар Д). По статті “Допоміжні матеріали” також ситуаціянеоднакова, а саме від 41,22% (товар Д) до 1,02% (товар Б). Більш стабільними євитрати по статті “Тара”, а саме від 2,27% (товар Д) по 5,01% (товар Б).Витрати по статті “Енергоносії” є стабільними по продукціях А, Б, В, Г (3,47% — 5,01%), а по товару Д лише 0,9%. Заробітня плата із соцвідрахуваннями маєнайбільшу питому вагу по товару “Д”, а саме 8,9%. По іншим товарам ця питомавага у два рази меньша. Такаж тенденція і по статті “Загальновиробничі витрати”та ”Транспортні витрати”. Адміністративні витрати у видовій калькуляції займаютьпитому вагу від 2,63% (товар “Г”) до 7,22% (товар “Д”). Витрати на збутскладають 0,99% по продукції “Д”, а 4,4% по товару “Б”.

Можнаконстатувати, що чим меншою є питома вага витрат на сировину і витрат на збут,тим більшою є рентабельність продукції. Така тенденція потребує дослідженняпоказника ефективності маркетингової діяльності, витратним компонентом якої євитрати на збут.

3.3 Методи калькулювання собівартостіпродукції

 

Собівартість продукції —це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва напідприємстві, поскільки у ній відображаються: * рівень організації виробничогопроцесу; * технічний рівень; * продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції якпоказник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва,визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів,встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості єосновним джерелом зростання прибутку підприємства.

За складом продукціїсобівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції;реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловостірозрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

Собівартість окремихвидів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видівпродукції);

Зниження собівартостіпорівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталимасортиментом продукції).

В основі групування витрат,що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідностівитрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на: D одноелементні (прості) —сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічнийзміст; П комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декількаелементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі таадміністративні витрати, втрати від браку).

II.Спосіб віднесення наокремі види продукції.

Витрати поділяються на:

П прямі (безпосередьопов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесеш наїї одиницю);

П непрямі (пов'язані звиготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший видпродукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючогоперсоналу, утримання і експлуатація основних фондів тощо).

III.Звя'зок з обсягомвиробництва.

Витрати поділяються на:

постійні (їх загальнасума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до нихналежать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

В складі постійнихрозрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягувиробництва:

змінні — загальна сумавитрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

пропорційні — змінюютьсяпрямопропорційно до зміни обсягу виробництва — сировина, матеріали,комплектуючі, відрядна заробітна плата;

непропорційні —поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Основною є класифікаціявитрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічнимиелементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементизатрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витратна виробництво.

Елементи витрат навиробництво:

Матеріальні витрати(сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара;віднімається вартість повернутих відходів).

Оплата праці (всі формиосновної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналупідприємства).

Відрахування на соціальнізаходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальнестрахування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування;величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Амортизація основнихфондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів занормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів танематеріальних активів).

Інші операційні витрати(вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крімподатків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псуванняцінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Інші витрати (витрати, щоне належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхуваннямайна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції,оплата послуг зв'язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльністьпідприємства, втрати від надзвичайних подій).

Важливою є класифікаціявитрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються міжсобою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. Застаттями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості,але, в загальному, може мати такий склад:

Сировина і матеріали.

Паливо і енергія натехнологічні цілі.

Заробітна платавиробничих робітників (основна і додаткова).

Відрахування на соціальнізаходи виробничих робітників.

Загальновиробничівитрати.

Адміністративні витрати.

Підготовка і освоєннявиробництва.

Інші виробничі витрати.

Витрати на збут(позавиробничі витрати).

Відмінність статейкалькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першомувипадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витратипідприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Джерелами зниженнясобівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижуєтьсясобівартість продукції, а саме:

О затрати уречевленоїпраці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів іпредметів праці;

П затрати живої праці,які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

□адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхамизниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшупитому вагу у її структурі.

Факторами зниженнясобівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконаленняорганізації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузевіта інші фактори.

План по собівартостіпродукції на підприємстві включає такі елементи:

П планування зниженнясобівартості товарної продукції;

О складання кошторисувитрат на виробництво;

П складання плановихкалькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниженнясобівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат,можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниженнясобівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:

Мета складання кошторисувитрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво вплановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, атакож витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витратимайбутніх періодів та інші.

Калькулюваннясобівартості продукції— це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання :

— нормативний (витрати наодиницю продукції встановлюються по нормах);

— параметричний (затратина проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витратвід зміни техніко-економічних параметрів виробу);

— розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукціїрозподіляються на основі діючих норм, а непрямі — пропорційно заробітнійплаті).

Основним моментом системи обліку, щозабезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва тауправління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науковообґрунтоване калькулювання собівартості продукції.

Визначення собівартості продукціїкондитерської промисловості — важливий об'єкт облікового процесу з метоюприйняття управлінських рішень і якіс ний показник, який характеризуєефективність діяльності підприємства. Об’єкт облікового процесу – ознака,відповідно до якої групують виробничі затрати для цілей управліннясобівартістю. А калькулювання собівартості продукції — одна із важливих функційобліку, але, крім його основного призначення калькулювання є важ ливою інформаційноюбазою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Від рівня собівартостібезпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чимефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції, тимбільший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.

Методологічні засади формування вбухгалтерському обліку інформації про затрати підприємства та її розкриття уфінансовій звітності визначає П(с)БО 16 “Витрати”. Дане положення внеслосуттєві зміни до складу затрат, що формують собівартість промислової продукції,а це у свою чергу торкнулося калькулювання, ціноутворення, визначеннярентабельності продукції.

Відповідно до П(с)БО 16 „Витрати”розроблені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт,послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промисловоїполітики України від 02.02.2001 р. № 47.

З урахуванням вимог П(с)БО 16 таМетодичних рекомендацій з формування собівартості продукції підприємства можутьвикористовувати запропоновані цими нормативними документами статті калькуляцій.2

У результаті проведеного дослідження напідприємствах кондитерської галузі розраховують планові, нормативні та фактичні(звітні) калькуляції. Планові калькуляції складаються на рік з розподілом закварталами, на всі види продукції, що виготовляються у плановому періоді, і,протягом визначених періодів, залишаються незмінними. Нормативні калькуляціїпереглядаються і уточнюються в разі зміни діючих норм та при впровадженніпрогресивних технологій і нового обладнання.

Єдине, що може ототожнювати планові інормативні калькуляції – це кількість і структура статей калькуляцій. Крімтого, на деяких підприємствах галузі складаються тільки планові або звітнікалькуляції, а окремі з них зовсім не здійснюють калькуляційні розрахунки.

Також на багатьох дослідженихпідприємствах не складаються фактичні калькуляції на окремі найменуваннякондитерських виробів. Це можна пояснити тим, що на кондитерських підприємствахнемає чіткої аналітики накладних затрат, не проводиться їх розподіл міжокремими найменуваннями кондитерської продукції, і, як підсумок – маємо їхспотворену фактичну собівартість.

На підприємствах кондитерської галузі(більшості з них) використовують простий (однопроцесний, однопередільний) методкалькулювання собівартості готової продукції.

Ми приєднуємося до тих дослідників галузі,які вважають, що найбільш доцільним для кондитерських підприємств єзастосування нормативного попередільного методу калькулювання собівартостіготової продукції.

Потреба в калькулюваннісобівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Зміниекономічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово віднастанови ретро спективної до перспективної. При цьому облік має будуватися назапобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованим умайбутнє, бо передбачати — означає випереджати. Калькулювання собівартостіпродукції повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків ізрозподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості напрогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативнихкалькуляцій та організацію оперативного контролю за їх дотриманням у процесідіяльності.

3.4 Ціноутворення й методи розрахунку

В умовах ринковоїекономіки різко зросла роль ціни. Від рівня ціни залежитьконкурентоспроможність, фінансовий стан підприємства, величина прибутку. Для вироблення ефективної цінової політики фірми необхіднийвсебічний аналіз факторів, що впливають на рівень цін. Основними з них є: попитна продукцію; державне регулювання цін; витрати по виробництву й реалізаціїпродукції; конкуренція й інші фактори.

Залежно від конкретнихумов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку: метод,засновані на витратному підході й метод, заснований на цільовому ціноутворенні.При першому методі до витрат виробництва й реалізації товару додають певну сумуприбутку, що планує одержати підприємство. Ціну можна визначити по формулі:

Ц = Кок * ВВ, [2]

де Кок — коефіцієнтокупності витрат; ВВ — витрати виробництва.

Таблиця 3.7. Визначеннярівня цін на кондитерські вироби витратним методом

Показники Рентабельність, % 15 30 50 1. Випуск продукції, тонн (т) 84055,42 87862,71 91222,6 2. Постійні витрати (тис.грн.) 8152,33 8410,91 8795,64 3. Змінні витрати на одиницю продукції, грн./т. 215 250 290 4. Змінні витрати, всього, тис. грн. 18071,92 21965,68 26454,55 5. Валові витрати, всього, тис. грн. 26224,25 30376,59 35250,19 6. Собівартість продукції, грн./т. 311,99 345,73 386,42 7. Ціна 1 тонни, грн. 358,79 449,45 579,63 8. Виручка від реалізації всього, тис. грн. 30157,88 39489,56 52875,28 9. Прибуток від реалізації продукції, разом, тис.грн. 3933,64 9112,98 17625,09 10. Рівень рентабельності продукції, всього, % 15 30 50

За даними таблиці 3.7. можна зробити висновок, що длязбільшення прибутку й рентабельності треба поліпшити якість продукції,маркетинг і підвищити ціни. При коефіцієнті окупності 1,15 продукцію потрібнопродавати за ціною 335,43 грн.за тонну, а при коефіцієнті окупності 1,3 продукцію потрібно продавати за ціною415,68 грн. за тонну, а при коефіцієнтіокупності 1,5 продукцію потрібно продавати за ціною 550,38 грн. за тонну. Змінні витрати вище прикоефіцієнті окупності 1,5 (24675,68). Там вище й прибуток (16735,76), ірентабельність (50%).

Витратні методиціноутворення прості й зручні, але їх можна використовувати, якщо підприємствовпевнене в реалізації свого товару, тобто, немає конкурентів, а якщоконкуренти є й з більше низькими цінами на цю продукцію, то вони можутьвитиснути підприємство з ринку. Потрібно детально вивчати стан конкуренції,ціну і якість їхніх товарів, змінупопиту на товар при зміні ціни.

В 2010 році фабрикакілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому переглядвідбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але й під впливом ринкової кон'юнктури (тобто  іноді йубік  зниження по окремих групах і видах продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту).

Політикафабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема:

— дляприскорення оборотності коштів  надавалася знижка за 100%-ную попередню оплатупродукції (розмір знижки протягом  року становив 2%);

— надавалисязнижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частинівиконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).

Середній сумарний розмірзнижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному роцізменшений і склав 6.0% (2009 рік — 9,1%). 

Перспективним на підприємствівважається метод ціноутворення за методом урахування попиту. Останній рік віннабуває все більшої ваги для визначення цін на продукцію підприємства, оскількидозволяє прозоро визначити ціну, яка міксимізує прибуток. В табл. 3.8. наведенасхема розрахунку ціни за даним методом.

Таблиця 3.8. Визначенняоптимального рівня ціни на кондитерські вироби з урахуванням попиту (теоретичний розрахунок)

Ціна за од. (1 т.) товару, грн. Попит (кількість реалізованого товару), т. Постійні витрати всього, тисрн. Змінні витрати, тис.грн. Валові витрати виробництва, тис.грн.. Виручка від реалізації, тис. грн. Прибуток (збиток) (+,-) тыс. грн. Рівень рентабельності (збитковості)-, % На од. товару (1 т.) разом 180000 8000 0,25 45000 53000 -53000 -100,00 150 150000 8000 0,25 37500 45500 22500 -23000 -50,55 300 120000 8000 0,25 30000 38000 36000 -2000 -5,26 450 90000 8000 0,25 22500 30500 40500 10000 32,79 600 60000 8000 0,25 15000 23000 36000 13000 56,52 750 30000 8000 0,25 7500 15500 22500 7000 45,16 900 8000 0,25 8000 -8000 -100,00

По таблиці 3.8. видно, щопри найнижчій  ціні за 1 тонну кондитерських виробів, рівній 0 грн., попит на дану продукцію буде максимальний.Одночасно із цим підприємство ВАТ «ТерА» не отримає прибутку, тобто виторг від реалізації набагато менше валових витратвиробництва. Тому при даній ціні підприємство працює збитково. Аналогічнаситуація виникне, якщо продукцію продавати по найвищій  ціні, тобто  по 900 грн./т., але збитки будуть набагатоменше (у першому випадку збиток склав -53000 тис. грн., а в другому — -8000 тис. грн., що на 45000 тис. грн. менше), при цьому рентабельність буде однаковою(-100 %). При цій ціні попит рівняється нулю, тобто жоден споживач даноїпродукції не буде її купувати заціною 900 грн./т. Також дане підприємство одержитьзбиток, реалізуючи свою продукцію за ціною 150 грн./т. і за ціною 300 грн./т.; рентабельність у цьому випадку також буденегативною. Отже, реалізовувати кондитерські вироби по вище перерахованих цінахпідприємству не вигідно.

Ціна за тонну продукції,рівна 450 грн./т., 600 грн./т. або 750 грн./т., принесе підприємству прибуток. Але максимальний прибуток ірентабельність досягається при ціні 600 грн./т. (13000 тис. грн. і 56,52 %відповідно). Ця ціна одночасно влаштовує й покупця, і продавця (підприємствоВАТ «ТерА»), тобто  забезпечує тимчасовийкомпроміс між ними.

Таким чином, найбільшеефективно реалізовувати кондитерські вироби за ціною 600 грн./т., тому що це принесе максимальний прибуток інайвищу рентабельність. Виходить, оптимальний із ціни з урахуванням попиту будевідповідати 600 грн./т.

В 1999 роціфабрика кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причомуперегляд відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, алей при впливі ринкової кон'юнктури (тобто іноді й убік зниження по окремихгрупах і видам продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту).

Політикафабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема:

дляприскорення оборотності коштів  надавалася знижка за 100%-ную попередню оплатупродукції (розмір знижки протягом  року становив 2%);

надавалисязнижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частинівиконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).

Середнійсумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, узвітному році зменшений і склав 6.0% (1998 рік — 9.1%).

4. Правові аспекти ціноутворення на підприємстві

4.1Роль цін і ціноутворення в економіці держави

У всіхекономічних системах, без винятку, держава регулює економіку. У сучаснійринковій економіці таке регулювання здійснюється в менших масштабах, чим,приміром, в адміністративно-командній системі, але економічна роль державивсе-таки велика.

Державне регулюванняекономіки — це система типових заходів законодавчого, виконавчого йконтролюючого характеру, здійснюваних відповідними правочинними державнимиустановами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосуванняіснуючої соціально-економічної системи до  умов, що змінюються.

Як відомо,можливість державного регулювання економіки з'являється по досягненню певногорівня розвитку економіки, концентрації виробництва й капіталу. Це необхідно,тому що наростають проблеми, труднощі, з якими й покликане впоратися державнерегулювання економіки.

Макроекономічнатеорія пояснює необхідність державного регулювання економіки різними прояваминедосконалості ринку, наданого самому собі. Мова йде про наступні прояви:

1. Недосконалістьконкуренції, що виражається в тім, що на деяких галузевих ринках можутьвиникати (і виникають) монополії, які, якщо цьому не протидіє держава, завдаютьшкоди добробуту суспільства.

2. Існуваннячисленних товарів, необхідних суспільству, які або не пропонуються ринком, або,якщо й пропонуються, то в недостатній кількості. Таких товарів багато в сферахосвіти, охорони здоров'я, науки, культури й ін.

3. Наявністьзовнішніх ефектів, типовий приклад яких — забруднення навколишнього середовища,нанесення господарюючими суб'єктами екологічного збитку суспільству, фізичним іюридичним особам.

4. Неповнотаринків, типовим прикладом яких є ринок медичних і пенсійних страхових послуг.

5. Недосконалістьінформації, у багатьох відносинах представляющей собою суспільний товар, що неможе бути зроблений без активної участі держави в більш-менш достатнійкількості.

6. Безробіття,інфляція, економічна нерівновага, що особливо різко проявляється в періоди кризі депресій.

7. Нерівномірнийперерозподіл доходів, що, якщо держава не приймає мір, ставить під погрозусуспільну стабільність.

8. Існуваннятоварів і послуг обов'язкового плану (наприклад, початкове утворення),споживати які індивідів може змусити тільки державу, а ніяк не ринок.

Із зазначенихвище, а також інших проявів недосконалості ринку випливає не тільки сама пособі необхідність державного регулювання, але ще й економічні функції держави,які й реалізуються за допомогою такого регулювання.

Якої ж ціліставить перед собою держава в політику регулювання економіки? Насамперед,підтримка макроекономічної рівноваги й забезпечення суспільного відтворення. Це- глобальні цілі. Вони перед державою постають завжди. Крім того, цілі можутьмінятися залежно від  характеру економічного розвитку в кожний даний проміжокчасу. З урахуванням цього цілями державної економічної політики можуть бути:

1.підтримказбалансованого суспільного виробництва;

2.стимулюваннязростання виробництва

3.забезпеченняповної зайнятості;

4.підвищенняефективності суспільного виробництва;

5.справедливийрозподіл доходу;

6.стабільністьцін, отже, не допущення інфляції;

7.збереженняприродного й навколишнього середовища й т.д.

Але ці ціліможуть бути досяжні лише в поєднанні. Наприклад, стимулювання зростаннявиробництва й підвищення його ефективності хоча й можна ставити як  мету, аледруге не обов'язково припускає перше. З іншого боку, між цілями можутьвиникнути конфлікти. Наприклад, між підвищенням ефективності виробництва йзбереженням навколишнього середовища. Отут — то й виникає ще одна метадержавного регулювання — згладжування протиріч між цілями економічної політики,зняття конфліктів між ними.

Вільнакалькуляція ціни не означає її повній стихійності й неприборканості. Убільшості розвинених країн миру на різних етапах економічного розвиткупроводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, уНімеччині й США тільки в 70- х роках були скасовані вертикально фіксовані(засновані на твердих договорах між промисловістю й торгівлею) ціни, постійнознижується роль  цін, що рекомендуються, (торговельні фірми можуть трохизмінювати рівень цін, пропонований виробником при поставках).

Регульовані ціни- це ціни, на величину яких впливає держава. Існують економічні йадміністративні методи регулювання цін. Економічне регулювання цін в умовахринку здійснюється через податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну ймитну політику. Всі ці інструменти регулювання перебувають у компетенціїдержавних органів. Економічні методи регулювання ефективні в умовахбездефіцитної збалансованої економіки.

Можна виділититри основних методи впливу держави на ціноутворення:

1. Фіксація цін.Держава використовує наступні основні способу фіксації цін: використання цінпрейскурантів. Прейскуранти цін на товари й послуги — це офіційний збірник ціні тарифів, затверджуваний і видаваний міністерствами, відомствами, державнимиорганами ціноутворення. Кількість цін, установлюваних за допомогоюпрейскурантів, може бути дуже різним: близьким до 100% в умовах твердогототального контролю держави за рівнем цін і незначним, близьким до нуля — увипадках переважно ринкового способу ціноутворення. Звичайно регулюванню задопомогою прейскурантів ціни підприємств монополістів: електроенергія, газ,нафта, комунальні послуги, транспорт. Ціни на дану продукцію викликаютьмультиплікаційний ефект в економіці, тому їхня фіксація на певному рівні сприяєстабілізації всієї економічної ситуації й визначає ступінь стабільності цін увсіх інших сферах. Самим важким тут є визначення рівня, на якому повинна бутизафіксована ціна в прейскуранті. Фіксація цін на рівні вище ринкової ціниприводить до стану надлишку пропозиції на ринку, фіксація цін на рівні нижчеринкової ціни — до дефіциту.

— фіксуваннямонопольних цін. Держава фіксує ціни підприємств, що займають домінуючеположення на ринку, що дозволяє йому вирішальним образом впливати наконкуренцію, доступ на ринок і рівень цін, що в остаточному підсумку обмежуєволю дії інших учасників ринку. Вирішити питання про тім  чи є данепідприємство домінуючої чи ні, допомагає антимонопольне законодавство.

— заморожуванняцін. Даний підхід використовується у випадку виникнення диспропорцій у цінахабо кризових ситуаціях в економіці й проводиться винятково з метою стабілізаціїположення. Доцільним уважається застосування заморожування цін тільки вкороткостроковому періоді.

2. Регулюванняцін за рахунок установлення граничних рівнів цін (установлення верхнього абонижнього ліміту цін), введення фіксованих коефіцієнтів стосовно прейскурантнихцін, установлення граничних надбавок, регламентація основних параметрів, щовпливають на формування ціни (порядок формування витрат, максимальний розмірприбутку, розмір і структура податків), установлення максимального розміруразового підвищення цін, визначення й регулювання цін на продукцію й послугидержавних підприємств.

3. Регулюваннясистеми вільного ціноутворення за рахунок законодавчого регламентуванняценообразовательной діяльності учасників ринку, обмеження несумлінноїконкуренції. Даний спосіб впливу держави на процес ціноутворення полягає увведенні ряду заборон:

— заборона надемпінг — заборона на продаж товару нижче собівартості його виробництва з метоюусунення конкурентів. Дана практика особливо актуальна, якщо на ринку є лідер,що прагне витиснути конкурентів з ринку або не допустити їхнього проникнення наданий ринок. Крім того, така заборона широко застосовується в практиціміжнародної торгівлі з метою запобігти проникненню на ринок агресивнихімпортерів продукції, що мають низькі витрати виробництва;

— заборона нанесумлінну цінову рекламу — подібна реклама створює в споживачів ілюзіюзниження цін з метою залучення їхньої уваги до товару;

— заборона навертикальне фіксування цін — заборона виробникам диктувати свої цінипосередникам, оптовій і роздрібній торгівлі.

— заборона нагоризонтальне фіксування цін — заборона на угоду декількох виробників пропідтримку цін на продукцію на певному рівні, у випадку, якщо сукупна часткаринку цих підприємств буде забезпечувати ним домінуюче положення на ринку.Подібне обмеження особливо актуально в умовах олигополистического ринку. Однакйого легко ігнорувати, наприклад, якщо підприємства — олигополисты домовлятьсяміж собою не про єдину ціну, а про єдину методику вирахування витрат івизначення ціни на кінцеву продукцію.

В умовахрозвинутого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, аціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії впершу чергу залежать від цілей, переслідуваних фірмою на ринку. Це, як правило,максимізація прибутку або частки на ринку, досягнення стабільного положення. Упроцесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, ціноваеластичність попиту, психологічне  сприйняття ціни), повні й граничні витрати,ціни й можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу руху товарів,законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.

Регулювання ціндозволяє зупинити невиправданий ріст цін, пом'якшувати вплив інфляційнихпроцесів, установлювати ціни залежно від  змін економічних умов і т.д. У тежчас установлення регульованих цін приводить до відриву їх від реальних умовринку, обмежує конкуренцію, гальмує переливши капіталу, обмежує інвестиції, стримуєділову активність.

Регулювання цін — норма сучасної економіки всіх країн миру. Всі держави регулюють ціни.Наприклад, у США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Японії частка регульованих цінстановить від 25% до 40%, у Китаї більше 50%. Більшість країн регулює(установлює) ціни на паливно-енергетичні ресурси, продукцію машинобудування йсільського господарства. Що ж стосується роздрібних цін, то набір регульованихцін менше й складається від обставин.

У багатьохсловниках ціна трактується як грошове вираження вартості одиниці товару. Можназустріти й таке формулювання: «Ціна відбиває кількість грошей, за якепродавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю товару, і єнайважливішою економічною категорією». У даному визначенні мова йде продва види цін. Ціна продавця (ціна пропозиції товару) — це кількість грошей, щопродавець хоче одержати від продажу товару. Ціна покупця (ціна попиту на товар)- кількість грошей, що покупець здатний і згодний сплатити за товар. Ринковаціна (ціна продажу товару, ціна угоди) — ціна, погоджена продавцем і покупцем,тобто  ціна, по якій реально буде проданий товар.

Від рівня цінизалежать:

— величинаприбутку комерційної організації;

— конкурентоспроможність організації й продукції;

— фінансовастійкість підприємства.

Ціна якекономічна категорія виконує ряд найважливіших функцій.

Обліковафункція цінивідбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію тієї абоіншої продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів,комплектуючих на виготовлення товару. В остаточному підсумку, ціна відбиває нетільки величину сукупних витрат виробництва й обіги товарів, але й розмірприбутку.

В обліковійфункції ціна служить засобом вирахування всіх вартісних показників. До нихвідносять як кількісні показники — валовий внутрішній продукт (ВВП),національний доход, розмір капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсягпродукції фірм, підприємств і галузей, так і якісні -    рентабельність,продуктивність праці, фондовіддача й інші.

Таким чином, цінавикористовується для визначення ефективності виробництва, служитьорієнтиром прийняття господарських рішень, найважливішим інструментомвнутріфірмового планування.

Розподільна функція ціни полягає в тому,що держава через ціноутворення здійснює перерозподіл національного доходу міжгалузями економіки, державним і іншими її секторами, регіонами, соціальнимигрупами населення.

Ця функціяреалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім єджерелом нагромадження дорожніх фондів, Пенсійного фонду, Фонду соціальногострахування, Фонду зайнятості населення й інших, а також через включення в цінунепрямих податків (ПДВ і акцизів).

Функція збалансуванняпопиту тапропозиції виражається в тім, що через ціни здійснюється зв'язок виробництвом іспоживанням, пропозицією та попитом. Ціна служить гнучким інструментом длядосягнення відповідності попиту та пропозиції.

Функція ціни як засобураціонального розміщення виробництва проявляється найбільш повно в умовахринкової економіки. За допомогою механізму цін відбувається переливши капіталіву сектори економіки й виробництва з більше високою нормою прибутку.

Стимулюючафункція цінипроявляється в тім, що ціна за певних умов може стимулювати прискорення НТП,поліпшення якості продукції, збільшення випуску продукції й попиту на неї. Цепов'язане з тим, що ціни диференційовані залежно від  технічного рівня і якостіпродукції. По цих же причинах ціни можуть робити й дестимюючий вплив навиробництво.

Таким чином, ціниграють винятково важливу роль у розвитку економіки країни в цілому й длякожного окремо взятого суб'єкта господарювання. Звідси випливає значимістьполітики в області ціноутворення.

Певну роль уціноутворенні відіграє держава, здійснюючи регулюючу функцію. В умовахнедосконалого ринку виникаюча рівноважна ціна не сприяє оптимальному стану йстабільності в суспільстві. Тому держава шляхом установлення регульованих цінцілеспрямовано створює нові умови рівноваги. Але при цьому необхідновраховувати наступні моменти:

— по-перше,установлювана державою ціна не може досить швидко мінятися під впливом змінпопиту та пропозиції, тому може виникати дефіцит або затоварення продукції, щоне знаходить збуту;

— по-друге, повнавідмова держави від втручання в процес ціноутворення позбавляє суспільствоможливості впливати на рівень цін галузей і підприємств, а також позбавляєнаселення соціальної підтримки, особливо його малозабезпечених шарів.

Тому в умовах ринку,необхідність державного регулювання ціноутворення підсилюється.

Важливим дляпідприємства є урахування  фактора державного регулювання цін. Держава задопомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробниківбізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється якчерез різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.

4.2 Правовіаспекти державного контролю за цінами

 

Процесціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:

— постановка мети (завдання) ціноутворення;

— визначеннярівня попиту на даний вид продукції;

— оцінка витратвиробництва й ступені регулювання цін на продукцію;

— аналіз цін ітоварів конкурентів;

— вибір методуціноутворення;

— розрахуноквихідної ціни виробу;

— облік впливу націну виробу додаткових факторів;

— установленняостаточної ціни.

Вибір і оцінкастратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великоїуваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самимвіддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожне з напрямківрозвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегіїна збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв'язано зі зниженнямцін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано дляпідприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет, наприкладзбільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних параметрів ізабезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному разі ціноваполітика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона постійноміняється зі зміною ситуації на ринку.

Для ефективноїреалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідновизначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставитиможливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринковогопопиту.

При визначенніринків збуту необхідно враховувати:

— сферидіяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ціринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;

— територіальнугеографію ринків;

— особливостіміського й сільського ринків;

— відмінностіринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточногопопиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцевеспоживання. Ринки інвестиційного попиту — ринки основних фондів і матеріальнихоборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, такі різною еластичністю попиту.

На етапівстановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієїпродукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неївиражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотнійзалежності, тобто  чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, якправило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію.Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат.

Цінова стратегіяпідприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу перебуває товар.Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока; на фазі росту — трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує знижуватися.

Важливимдля підприємства є урахування  фактора державного регулювання цін. Держава задопомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробниківбізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється якчерез різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.

Державніфіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановоювід 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваженняцентральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної РеспублікиКрим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі видипродукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділенихповноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесеноМінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, атакож Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києваі Севастополя) державні адміністрації.

Державніціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції ізабезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вонипоширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державнимицінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукціяпідприємства є суспільно необхідною.

Крімрозглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державногорегулювання цін.

Певніособливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій.Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України «Про підприємства в Україні»та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» у розрахунках іззарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни,що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Важливе значення длявпорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операційсуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента Украї-ни«Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічноїдіяльності» від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення проіндикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.  За загальнимправилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаютьсяїї суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а такожінших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладаннязовнішньоекономічних угод (контрактів).Проте у ряді випадків Міністерствозовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджуватиіндикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненнізовнішньоекономічних угод.

Зогляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні,і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові(відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами таорганізаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів.Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (нормативприбутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено увстановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включаєтьсяакцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Утакому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизногозбору.

Уразі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами доціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничнийрозмір яких може обмежувати держава.

Роздрібніціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неїторговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах міжпідприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

Контрольза додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю задіяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюєтьсяголовним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих тарегульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюєтьсяправомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержаннявимог антимонопольного законодавства.

Контрольза додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи — державніінспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція зконтролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. Вумовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінамиперебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засадформування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а такожвимог антимонопольного законодавства.

ЗаконУкраїни «Про ціни і ціноутворення» не регулює детально правовийстатус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадовихосіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюютьконтроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки інесуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державнуподаткову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6-9ст. 11 зазначеного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державнихподаткових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотновідрізняються, у Законі України «Про ціни і ціноутворення» доцільноповніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю зацінами.

Відповіднодо чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема,право:

— здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від формвласності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів,кошторисів та інших документів;

— одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості зпитань, що виникають під час перевірок;

— обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств,установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

— вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ,організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

— зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками вбанках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбаченихзаконом випадках;

— накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осібпідприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Законзобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформаціюдля здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальністьгосподарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановленазаконами України «Про ціни і ціноутворення» (ст. 14) та .«Пропідприємства в Україні» (ст. 23), іншими актами законодавства, чинними натериторії України. Так, уся необгрунтоване одержана підприємством, організацієюсума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученнюв дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства,організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатівстягується штраф у двократному розмірі необгрунтоване одержаної суми виручки.Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківськихустановах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державноїінспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи,організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бутиоскаржено в арбітражному суді.

Певнісанкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств іорганізацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самігосподарюючі суб'єкти. Так, підприємства, організації та інші юридичні особимають право оскаржити в арбітражному суді порушення цін з боку державнихорганів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитківу разі реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавствапро ціни.

Згідноз Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) таПоложенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець водносторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністюабо частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

Вся необґрунтовано одержана підприємствомсума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін та діючого порядкувизначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштівДержавного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевихбюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій,підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованостіпідприємства. Крім того, в позабюджетні фонди стягується штраф у двократномурозмірі необґрунтовано одержаної виручки. Вказані суми списуються з рахунківпідприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду убезспірному порядку.

Підставою для застосування економічних санкцій запорушення державної дисципліни цін є одержання необґрунтованої виручки.Необґрунтовано одержана суб'єктом господарювання виручка, що підлягає вилученнюв доход бюджету, обчислюється:

— при порушенні порядку встановлення тазастосування цін і тарифів, що регулюються уповноваженими органами, — якрізниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та їївартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

— при неправильному застосуванні вільних цінзамість фіксованих або регульованих (декларованих) — як різниця між фактичноювиручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та цінами, які повиннізастосовуватися згідно з вимогами законодавства;

— при включенні у вартість продукції та послуг,ціни на які регулюються, фактично невиконаних послуг (робіт) або виконаних не вповному обсязі — як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістюпродукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів з урахуваннямфактичних обсягів виконання.

Певні дії суб'єкта господарювання регламентуються якпорушення порядку встановлення і застосування цін та за які накладаютьсяекономічні санкції. До них, зокрема, належать:

— нарахування непередбачених законодавствомнацінок до цін і тарифів, що регулюються;

— застосування вільних цін і тарифів на продукцію(послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;

— застосування цін на продукцію (послуги, роботи)з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно дозаконодавства граничний;

— застосування цін (тарифів) з порушеннямзапровадженого порядку обов'язкового декларування їх зміни;

— завищення або заниження розміру передбаченихзаконодавством податків та обов'язкових зборів, що включаються до структуриціни, або їх невключеня до структури ціни, що регулюється;

— включення до структури у регульованих цін(тарифів) непередбачених законодавством витрат або витрат понад установленірозміри;

— включення у вартість продукції та послуг, цінина які регулюються, фактично невиконаних або виконаних не в повному обсязіпослуг (робіт);

— застосування цін і тарифів з порушенням іншихзапроваджених методів регулювання.

Державна інспекція контролю за цінамиМіністерства економіки України, державні інспекції з контролю за цінами вАвтономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставіпроведених ними перевірок і матеріалів перевірок, здійснених фінансовими таіншими контрольними органами, приймають рішення про вилучення суми,необґрунтовано одержаної суб'єктами господарювання внаслідок порушеннядержавної дисципліни цін, і застосовують штрафні санкції. Рішення складаєтьсяза формою у трьох примірниках, один з яких направляється порушнику, другийзалишається у справах органу державного контролю за цінами, який прийняв церішення.

4.3 Здійсненнядержавного контролю за ціноутворенням на підприємстві

 

Державнаінспекція з контролю за цінами в області — територіальий орган Держцінінспекції- урядового органу державного управління в складі Міністерства економіки.

Відповідно до Закону № 507 контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснюєтьсявповноваженим Кабінетом Міністрів України органом, а саме Державною інспекцієюпо контролі за цінами (Положення № 1819). Держінспекція підзвітна йпідконтрольна Міністерству економіки.

Відповідно до даногодокумента посадові особи Державної інспекції по контролі за цінами наділенідосить серйозними повноваженнями, зокрема, вони мають право:

— проводитиперевірки бухгалтерських книг, звітів, калькуляцій і інших документів,пов'язаних з формуванням, установленням і застосуванням цін і тарифів, а також знайомитисяз установчими документами й свідченням про державну реєстрацію й т.п. ;

— одержувати відпідприємств письмові пояснення, довідки, документи з питань, що виникають підчас перевірки порядку формування, установлення й застосування цін, а також документи,що підтверджують економічну обґрунтованість цін (тарифів) на товари, роботи йпослуги;

— обстежити увстановленому порядку виробничі, складські, торговельні й інші приміщення, яківикористовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини,організації й надання послуг;

— вимагати відкерівників і інших посадових осіб усунення виявлених порушень порядкуформування, установлення й застосування цін і тарифів;

— проводитиперевірку правильності розрахунків щодо застосування цін, на які уведенедержавне регулювання;

— ухвалюватирішення щодо застосуванні до порушників фінансових санкцій і т.п.

У відповідностізі статтею 14 Закону № 507 у бюджет стягується вся необґрунтовано отриманапідприємством у результаті порушення державної дисципліни цін сума виторгу.Крім того, у позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у дворазовомурозмірі необґрунтовано отриманої суми виторгу. Сума необґрунтовано отриманоїпідприємством виторгу, що підлягає вилученню в бюджет, визначається як різницяміж фактичним виторгом від реалізації і її вартістю за цінами й тарифами,сформованим відповідно до законодавства. Дані суми списуються з рахунківпідприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду. Порядокзастосування зазначеної санкції встановлений Інструкцією № 298.

Підставою дляухвалення рішення про застосування фінансових санкцій є акт перевірки, щоскладається співробітниками Держінспекції. У такому акті обов'язково повиннібути зазначені нормативні документи, вимоги яких були порушені, наведенеобґрунтування порушення, механізм його здійснення. В акті повинна бутизафіксована сума необґрунтовано дорученого виторгу, що супроводжуєтьсярозрахунками з посиланнями на первинні документи бухгалтерського обліку. Доакту можуть додаватися копії цих документів.

Акт перевіркипідписується посадовими особами держінспекціїи, а також представникамипідприємства. У випадку якщо останні не згодні з фактами, які викладені в акті,вони можуть зробити запис про свої заперечення й одночасно подати письмовіпояснення й підтверджувальні їхні заперечення документи. У випадку відмовипосадових осіб  об'єкта, що перевіряється, підписати акт, що перевіряютьроблять у ньому відповідну оцінку.

Якщо фактизавищення цін і тарифів установлені суб'єктом господарювання самостійно й прицьому суми необґрунтовано отриманого виторгу повернуті споживачам абоперераховані в дохід відповідного бюджету до початку перевірки, то такіпорушення не розглядаються як  порушення державної дисципліни цін. При цьомупочатком перевірки вважається дата, зазначена в акті. Якщо ж порушення буливиявлені іншими контролюючими органами (наприклад, співробітниками податковоїслужби), такі органи повинні передати Держінспекції відповідні матеріали дляухвалення рішення про изьятии сум економічних і фінансових (штрафних) санкцій,адже такі рішення можуть прийматися й на підставі матеріалів перевірок,здійснених іншими контролюючими органами.

У випадкуневиконання рішення, відхилення претензії або залишення її без відповідіДержінспекція в 30- денний строк подає позов у місцевий господарський суд пропримусове стягнення сум санкцій.

Небезпекафінансових втрат для підприємства, що порушили встановлений порядоквикористання регульованих цін, загрожує не тільки з боку контролюючих органів,але й з боку покупців, які придбали товар за завищеною ціною. Відповідно достатті 14 Закону № 507 підприємства, організації й інші юридичні й фізичніособи мають право оскаржити в суді порушення порядку встановлення цін івимагати відшкодування заподіяних їм збитків.

Крім того,відповідно до  Закону № 507 особи, винні в порушенні порядку встановлення йзастосування цін і тарифів, залучаються до адміністративної або кримінальноївідповідальності. За непредставлення декларації посадовим особам загрожуєадміністративний штраф. У відповідності зі статтею 1652 Коап порушення порядкуформування, установлення й застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок,доплат до них спричиняє накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від 5 до10 нмдг* (85-170 грн.). Ті ж дії, зроблені особами, які протягом  року вже булиоштрафовані за даний вид порушень, спричиняють   накладення штрафу в розмірівід 10 до 15 нмдг (170-255 грн.).

Невиконання жпосадовими особами підприємства законних вимог органів госценинспекции поусуненню порушень порядку формування й застосування цін загрожує їм штрафом урозмірі від 9 до 18 нмдг (153-306 грн.).

25 лютого 2010 р.Держінспекцією з контролю за цінами на підприємстві було завершено перевірку здотримання порядку застосування цін і тарифів. Порушень виявлено не було.

5. Напрямки перетворень у системі ціноутворенняна ВАТ «Тера»

5.1 Основні рекомендації повдосконаленню ціноутворення на підприємстві

 

Стратегіяобґрунтування цін на підприємствах базується на різних принципах.

1.Забезпечення відповідності напрямків і змісту цінової політики напрямкам ізмісту економічної політики підприємства загалом. Цінова політика є складовоюзагальної економічної політики підприємства, тому мета та завдання їх маютьбути однакові, причому цінова політика залежить від економічної політикипідприємства. Крім того, цінова політика має доповнювати і конкретизуватиекономічну політику підприємства з урахуванням насамперед життєвого циклутовару та підприємства.

2.Цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури ринку відповіднихтоварів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити відповідний сегментринку, на якому діє виробник, характер зміни цього сегмента та цін, що йомувідповідають.

З.Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількостіканалів збуту, форми реалізації товарів кінцевим споживачам. При різних формахі напрямках реалізації цінової політики необхідно враховувати як споживачів(оптових посередників, роздрібні торговельні підприємства, населення), так іформи розрахунку за товар (попередня оплата, кінцева оплата, надання товарногокредиту), а також якість виробу.

4.Гнучкість політики ціноутворення. В умовах насиченості ринку, особливоспоживчих товарів, виробник повинен швидко реагувати на зміни кон'юнктуриринку. Це досягається застосуванням різних знижок ш товару для різнихспоживачів. А це, у свою чергу, дає змогу знижувати ціну й підвищувати їїстимулюючу роль в умовах ринкової економіці.

5.Розробка цінової політики залежно від якості товару та ступеня його новизни дляспоживача. Це досягається використанням нових технології, нового обладнання.Але при цьому слід ураховувати об'єктивні причини, що призвели до збільшеннясобівартості та витрат виробництві зазначимо, що загальна тенденція маєрозвиватися в бік зменшення ціни.

6.Урахування різних чинників, передусім зовнішніх, що не залежать відпідприємства і впливають на його цінову політику. У цьому разі важливовизначити ці чинники і спрогнозувати їх зміни в майбутньому.

Вумовах ринкової економіки ціна є одним з найбільш важливих синтетичнихпоказників, що істотно впливають на фінансове становище підприємства. Тому,розраховуючи ціну виробу, підприємці прагнуть до того, щоб вона булаоптимальної з погляду  відповідності інтересам власника й ринку.

Рівень установлюваноїпідприємством ціни на продукцію багато в чому визначається тим, які ціліставить підприємство на найближчий час і перспективу. Найпоширенішими  єнаступні цінові стратегії підприємства:

— збереженнястабільного положення на ринку при помірній рентабельності;

— одержаннянадприбутку шляхом «зняття вершків» з ринку;

— витисненняконкурентів;

— забезпеченнявиживаності в умовах ринку й запобігання банкрутства;

— впровадження наринку нової продукції;

— завоюваннялідерства по показниках якості й інші.

Вибір політикицін заснований на оцінці пріоритетів діяльності підприємства. Кожна ціновастратегія має сукупність як позитивних, так і негативних характеристик. Тому,наприклад, прийняття однієї з них веде до заперечення переваг іншої. Урезультаті реальна оцінка дійсності приводить до необхідності орієнтації вдіяльності підприємства на змішані стратегії ціноутворення.

Процесціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:

— постановка мети(завдання) ціноутворення;

— визначеннярівня попиту на даний вид продукції;

— оцінка витратвиробництва й ступені регулювання цін на продукцію;

— аналіз цін ітоварів конкурентів;

— вибір методуціноутворення;

— розрахуноквихідної ціни виробу;

— облік впливу націну виробу додаткових факторів;

— установленняостаточної ціни.

Вибір і оцінкастратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великоїуваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самимвіддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожен з напрямківрозвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегіїна збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв'язано зізниженням цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажанодля підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет,наприклад збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якіснихпараметрів і забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожномуразі цінова політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вонапостійно міняється зі зміною ситуації на ринку.

Для ефективноїреалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідновизначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставитиможливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринковогопопиту.

При визначенніринків збуту необхідно враховувати:

— сферидіяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ціринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;

— територіальнугеографію ринків;

— особливостіміського й сільського ринків;

— відмінностіринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточногопопиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцевеспоживання. Ринки інвестиційного попиту — ринки основних фондів і матеріальнихоборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, такі різною еластичністю попиту.

На етапівстановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієїпродукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неївиражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотнійзалежності, тобто  чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, якправило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію.Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат.

Ціновастратегія підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклуперебуває товар. Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока;на фазі росту — трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжуєзнижуватися.

При виборіконкурентноїї стратегії має значення не тільки удосконалення системицінойтворення як таке, а й комплекс задач, які з ним пов'язані. Важливо(особоиво при випуску нових продуктів та визначення обсягу випуску вжеосвоєних) чітко сегментувати споживацьку аудитонрію. Як  сегменти ринку рекомендуєтьсявиділити наступні споживчі групи: багатілюди, люди середнього статку й такий сегмент, як діти. Для кожного з сегментів підприємство може й повинно випускати різну продукцію. Так, длябагатих людей підприємство повиннонаправити свої зусилля на виробництво дорогих шоколадних цукерок. Для людейсереднього класу необхідно налагодити випуск зефіру й цукерок та печива за доступними цінами призабезпеченні високої якості. Окреме слово треба сказати про дітей. Дітямпринципово неважливо багаті або бідніе їхні батьки. Тому вони завжди хочуть ту або іншуріч, що може бути недоступна родині з низьким рівнем доходу. Вирішити цюпроблему зможе розробка цілого комплексу маркетингу для дитячого сегмента зісвоєю товарною номенклатурою, ціною, каналами розподілу й методами просування.

Вобласті товарної політики підприємство може випускати різноманітні шоколадніласощі з різною начинкою (у цій області з 2002 року було випущено 8 сортіввиробів, останній з яких був запущений у виробництво у травні 2010 року) ірізноманітні драже. Саме ця продукція користується найбільшим попитом у дітей.Використовуючи такий метод поширення, як продаж у шкільних буфетах, що будепринципово новим методом, можна значно заощадити на собівартості реалізаціївиробів, а в галузі просування продукції переконати дитину з дитячого роківвибирати продукцію саме ВАТ «ТерА». Економічне обґрунтування цьогопроекту полягає в тому, що в тернопільських школах вчаться 25000 школярівмолодшого та середнього шкільного віку, а за даними досліджень річна потреба вдитини в кондитерських виробах полягає в 10 кг. у рік. Шляхом елементарногомноження ми одержимо, що реалізація в школах може дати 2,4 тис. тонн у рік.Якщо навіть не буде досягнутий відчутний економічний прибуток, то велика вагаморального ефекту, з дитинства прищепивши людині установку на придбання продукціїданої фабрики.

Застосування пакетного ціноутворення також дозволитьістотно збільшити обсяги продажів особливо у святкові дні, тому що споживачдуже чутливий до зміни ціни на продукцію. Пакетне ціноутворення дозволитьзнизити ціну на 8%, за рахунок зниження торговельної націнки. Правильнепозиціонування  наборів — подарунків, дозволить збільшити обсяги продажів, ітим самим дасть ще резерв для зниження ціни.

За рахунок пропонованих заходів щодо пакетногоціноутворення, можна не тільки рівномірно розподілити обсяги по всіх видахреалізованої продукції, але й істотно підняти попит на свою продукцію зарахунок зниження ціни й барвистого оформлення й різноманітного асортименту внаборі (до прикладу, 6 і 12 найменувань). Пакетне ціноутворення дозволить реалізуватитоварні залишки продукції й отримати додатковий прибуток від нереалізованоїпродукції.

5.2 Розробкасистеми управління вартістю для ВАТ «Тера»

 

В умовахвисококонкурентного середовища в ціноутворенні недостатньо орієнтуватися лишена витрати виробництва. Фірма,що працює на конкурентному ринку й планує зниженні (підвищення) цін, повиннадумати про реакцію конкурентів. Швидше за все, онкуренти будуть реагувати на зміну цін, якщопродавців небагато, товари їх схожі, покупці добре інформовані.

Виявити реакціюконкурентів — завдання необхідна, але непроста. Один зі шляхів з'ясування цієїреакції — аналіз дій, які фірма сама почала б у такій ситуації, тобто необхіднопрограти відповідний сценарій. Такий сценарій, наприклад, може включати:визначення цілей ціноутворення, реклами й просування на ринок товарів-аналогів; аналіз того, як подібні дії в минулому позначилися на ціновійполітиці вашої фірми; оцінку достоїнств і недоліків товару; оцінку можливостейфірми по розширенню виробництва, зниженню витрат, збільшенню кількостіторговельних працівників і оцінку ймовірності реалізації товарів.

Розглядаючи можливостізбільшення цін по всіх асортиментах товарів, фірма більшою мірою може збільшитиціни на ті вироби, які безпосередньо конкурують із товарами іншої фірми й наякі недавно були підвищені ціни. Навряд чи конкурент піде на повторнезбільшення цін. Якщо фірма вважає, що ціни на товари конкурента так низки, щовони забезпечують йому мізерний прибуток, то вона може знизити ціни на своїтовари- аналоги, тому що конкурента можливості зниження цін обмежені.

Реакція конкурентів можебути різною, тому що вони відрізняються друг віддруга величиною фірм, часток ринку, цілями. Але якщо деякі конкуренти відреагуютьна зміни цін фірмою, тобто всі підстави очікувати, що так само надійдуть іінші.

Якщо конкурент змінивсвою ціну, то фірмі варто відповісти на ряд таких питань:

1.З якою метою він змінивціну (для завоювання ринку, для компенсації витрат, для дозагрузки виробничихпотужностей, щоб покласти початок зміні цін у галузі в цілому)?

2.Конкурент планує змінуцін на час або назавжди?

3.Що відбудеться ізчасток ринку фірми і її доходів, якщо вона не прийме відповідних мір?

4. Чи збираються вживативідповідних заходів інші фірми?

5.Якими можуть бутивідповіді конкурента й інших фірм на кожну з можливих відповідних реакційфірми?

Крім рішення всіх цихпитань, фірма повинна уточнити, на якомуетапі життєвого циклу перебуває її товар, визначити значення цього товару врамках своєї номенклатури, вивчити наміри й ресурси конкурента, запропоновануціну й чутливість ринку, з погляду  ціннісної значимості товару, динамікувитрат виробництва залежно від  обсягу виробництва та інші можливості, щовідкриваються перед фірмою.

Фірма не завжди в станіпровести аналіз варіантів своїх дій безпосередньо в момент зміни ціни, у тойчас як прийняти рішення над терміново.

Практично єдиний спосібскоротити строк ухвалення рішення — це передбачати можливі цінові маневри конкурентів і завчасно підготувативідповідні міри.

Один з варіантів програмиприйняття рішень фірмою в ситуації зміни цін конкурентам представимо нанаступному малюнку.

Питання про ціну на новийтовар необхідно вирішувати в процесі створення товару-новинки. У маркетинговійпрактиці для розробки товару — справжньої новинки, що володіє принципово новимихарактеристиками, і тим більше унікальних товарів, звичайно виділяють наступністадії розробки:

1)формування ідей длятовару новинки;

2)відбір ідей, колинеобхідно відсіяти непридатні до реалізації ідеї з урахуванням їх ефективності йреалізації підприємством маркетингової політики. У вітчизняній практиці цієїстадії, очевидно, ближче всього підходить техніко-економічне обґрунтування;

3)розробка відібранихідей, їхня перевірка, розрахунок ціна попиту й ціни пропозиції, їхнє зіставленняй обґрунтування ефективності в реалізації маркетингової політики підприємства.У нових умовах все це повинне бути відбите в технічному завданні на розробкунової продукції;

4)розробка стратегіїмаркетингу товару, можливостей його збуту, реалізації в умовах підприємства йвзаємодії із суміжниками — розрахунок ціни нового товару на основі більшедетальної інформації;

5)розробка й створеннянового товару на базі технічного проекту, робочої документації, проведенняприймальних випробувань і прийняття досвідченого зразка — уточнення ціни заданими реального товару;

6)випробування товару вринкових умовах — створення досвідченої партії, її пропозиція на ринку, аналізсприйняття покупцем, оцінка можливих розмірів збуту й ціни, прийнятої ринком;

7)розгортання комерційноговиробництва нового товару, установлення ринкової ціни й розробка планумаркетингових дій по просуванню товару на ринку.

Життєвий цикл новоготовару доводиться прогнозувати при визначенні цінової стратегії на різнихетапах життя цього товару на ринку. Справа в тому, що різні етапи життєвогоциклу товару приносять неоднаковий фінансовий результат. І якщо на початковихетапах підприємству доводиться здійснювати значні інвестиційні й поточнівитрати, то на наступних етапах керівництво підприємства вправі розраховуватина одержання пристойного прибутку як  компенсація за зусилля й ризик, пов'язаніз появою нового товару. Отже, у ринкових умовах виникає неминучість упередбаченні рівня ціни, можливих витрат і  їхніх прибутків, що компенсують, завесь період життя товару на ринку.

Коли товар внаслідок модернізації одержуєнове життя, можна спостерігати повторний цикл, що відбиває вздет збуту післяйого  зниження, що намітилося. Відповідно до  цим цінова стратегія також можебути зорієнтована на використання нових ринкових сил товару.

Протилежні відхилення відтипової характеристики етапів життєвого циклу товарів можна спостерігати втоварів, які створені без достатнього обліку потреб ринку. У таких товарівшвидко наступає занепад, неприйняття їхнім ринком. Ціни таких товарів невитримують конкуренції іноді навіть не забезпечуючи підприємству планованихприбутків. У цих випадках доводиться визнати помилковість у виборі новоготовару й шукати більше життєві рішення.

У визначенні граничноїнорми заміщення товарів практичну допомогу працівникам підприємств можутьзробити використовувані й раніше в нашій практиці ціноутвореннянормативно-параметричні методи.

У цих методах присутня відома спрощеність, у деяких випадкахвона може приводити до істотних прорахунків. Тим часом, як і завжди впрактичній діяльності, потрібна реальна оцінка здатності реалізувати товар знайбільшою вигодою для підприємства. Цьому можуть сприяти при вмілому їхньомувикористанні нормативно-параметричні методи ціноутворення.

Вони включають такипрості порівняння товару підприємства з аналогічними товарами конкурентів зрізними заміщатися товарами, що, самого підприємства. Їхнє використанняздебільшого  може наочно переконати споживача в перевазі того або іншого товарув порівнянні з іншим товаром, що задовольняє аналогічну потребу.

Зрозуміло, що впрактичній роботі можуть використовуватися й інші методинормативно-параметричного ціноутворення, які часом одержують назву залежно відспецифіки застосовуваного математичного апарата, методів експертної оцінки,вивчення споживчого ринку й т.д.

Метод питомих показниківвикористовується для порівняння споживчої цінності товарів, що заміщаються,гранична корисність яких може характеризуватися одним головним споживчимпараметром.

Для відборутехніко-економічних параметрів, що істотно впливають на ціну, обчислюєтьсяматриця коефіцієнтів парної кореляції. По величині коефіцієнтів кореляції міжпараметрами можна судити про те, на скільки тісно вони зв'язані один з одним.При цьому близька до нуля абсолютна величина коефіцієнта кореляції показуєнезначний вплив цього параметра на ціну. Остаточний відбір техніко-економічнихпараметрів виробляється в процесі покрокового регресійного аналізу звикористанням ЕОМ і стандартних програм.

Агрегатний метод полягаєв підсумовуванні цін окремих конструктивних частин параметричного рядупродукції з додаванням вартості оригінальних вузлів. Цей метод застосовується,коли нова продукція складається з різних сполучень основних конструктивнихелементів, ціни яких відомі, а сукупна ціна продукції обчислюється як сумаокремих конструктивних елементів або визначається шляхом підсумовування цін щододаються або змінюваних елементів.

Бальний метод складаєтьсяв той, що на основі експертних оцінок значимості параметрів виробів для споживачівкожному параметру привласнюється певне число балів, підсумовування яких даєсвого роду інтегральну оцінку техніко-економічного рівня виробу. Множенням сумибалів по новому виді продукції на вартісну оцінку одного бала визначаєтьсязагальна орієнтовна оцінка нового виробу. Ціна на новий виріб розраховується поформулі:

/>,

де      N       — кількість оцінюваних параметрів;

/>    — розрахункова ціна новоговиробу;

Вні    — бальна ціна і-го параметра нового виробу;

Vі      — питома вага і-го параметра нового виробу;

Руд   — середня оцінка одного бала.

Середня оцінка бала Руд визначається по формулі:

/>,

де      Рб     — цінабазового виробу- еталона;

         Вбі    — бальнаціна і- го параметра базового виробу-еталона.

Ціна на новий виріброзраховується по формулі:

/>

Бальний метод застосовується дляпорівняльної оцінки продукції, коли відсутній або сильно обмежена інформаціяпро кон'юнктуру ринку, і зводиться до вирівнювання цін на виріб з різним рівнемтих самих   основних параметрів залежно від суми привласнених балів. Прибальному методі кожний виріб параметричного ряду зіставляється з виробом-еталоном по показниках, зафіксованим у діючих стандартах і технічних умовах іимеющим найбільш важливе значення для споживача.

По кожному конкретномутехнічному показнику, що піддається оцінці, установлюються його припустимімежі. Вони можуть бути задані різними методами: за даними стандартів ітехнічних умов, по кращих і гірших зразках, по оцінці реально досяжного в найближчійперспективі й по мінімально обов'язковому в цей час рівням. Якщо всі показникипродукції, що піддаються бальній оцінці, уважаються рівнозначними по питомійвазі, то комплексний рівень якості кожного виробу ряду визначається шляхомпростого додавання балів, а ціна — наступним множенням вартості одного бала насуму балів. Оцінки виставляються по кожному показнику якості, потім виводитьсясреднеарифметическое значення по кожному показнику, що множиться на відповіднийкоефіцієнт вагомості. Отримані бали підсумуються. Середня оцінка балаобчислюється як частка від розподілу ціни базового виробу- еталона на суму йогобалів.

Метод експертної оцінки споживчої цінностітовару й ціни на нього засновані на результатах опитування або колективногосудження експертів про можливу ринкову цінність товару, розмірах попиту нанього й виробленню пропозицій про ціну товару.

Методи експертної оцінки,як правило, вимагають уважної підготовки й продуманої організації роботи зекспертами, що полягає в наступному:

1)чітка постановка цілейі завдань експертної оцінки, іноді розробка експертних висновків;

2)підбор експертів,незалежних у своїх висновках;

3)можлива поэтапностьроботи експертів;

4)вибір найбільшпідходящих методів обробки висновків і пропозицій експертів;

5)чітке формулюванняпідсумкових висновків у результаті експертної роботи.

У практичній роботікерівництво підприємств широко повинно користуватися нарадами, які в деякому відношенні також носять характерекспертних обговорень. Використання в пророблених наукою й практикою фірмметодів експертних оцінок дозволить квалифицированнее вирішувати складніпитання ціноутворення.

Застосуваннянормативно-параметричних методів ціноутворення не є винятковою новиною дляфахівців у тій області. В умовах централізованого планового ціноутворення вонишироко використовувалися як для розробки прейскурантів, так і для обґрунтуванняцін на нові види продукції. Тим часом ринкове ціноутворення вносить у практикузастосування нормативно-параметричних методів принципово нові моменти: по-перше,тепер ця справа переміщається безпосередньо на підприємствах, у їхньогооб'єднання й, по-друге, у плановій практиці використовувалися головним чиномвиробничі характеристики, і насамперед  собівартість виробів. У ринковомуціноутворенні в нормативно-параметричному ціноутворенні використовуютьсяринкові ціни й споживчі параметри. Ці методи служать важливим інструментомоцінки позиції підприємства і його продукції на ринку в зіставленні зконкурентами.

5.3Застосування при розрахунку ціни на ВАТ «Тера» методу ФВА

Для оцінкиефективності ціноутворення на підприємчтві ВАТ «ТерА» пропонуєтьсявикористовувати метод функційно-вартісного аналізу.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА, Actіvіty Based Costіng, АВС) — метод визначеннявартості й інших характеристик виробів, послуг і споживачів, що використовуютьяк основу  функції й ресурси, задіяні у виробництві, маркетингу, продажі,доставці, технічній підтримці, наданні послуг, обслуговуванні клієнтів, а такожзабезпеченні якості.

Метод ФВА розроблений як «операційно-орієнтована» альтернатива традиційнимфінансовим підходам. Зокрема, на відміну від традиційних фінансових підходівметод ФВА:

— надає інформацію уформі, зрозумілої для персоналу підприємства, що безпосередньо участвуют убізнес- процесі;

— розподіляє накладнівитрати відповідно до  детального прорахунку використання ресурсів, докладнимподанням про процеси і їхній вплив на собівартість, а не на підставі прямихвитрат або обліку повного обсягу випуску продукції.

ФВА-метод — один зметодів, що дозволяє вказати на можливі шляхи поліпшення вартісних показників.Ціль створення ФВА моделі для вдосконалювання діяльності підприємства — досягти поліпшень у роботіпідприємства по показниках вартості,трудомісткості й продуктивності. Проведення розрахунків по ФВА моделі дозволяє одержати великий обсяг інформації для ухвалення рішень.

В основі методу ФВА лежать дані, які забезпечуютьменеджерів інформацією, необхідної для обґрунтування й прийняття управлінськихрішень при застосуванні таких методів, як:

-  «точно встрок» ( Just-Іn-Tіme, JІ) і KANBAN;

— глобальне управління якістю (Total Qualіty Management,TQM);

— безперервне поліпшення(Kaіzen);

— реінжинірингу бізнес-процесів (Busіness Process Reengіneerіng, BPR).

Концепція ФВА дозволяє представити управлінськуінформацію у вигляді фінансових показників. Використовуючи як  одиниці виміруфінансових показників просто UAH, ФВА-метод відображає фінансовий стан фірми краще, ніж це робить традиційнийбухгалтерський облік. Це відбувається тому, що ФВА- метод фізичновідбиває функції людей, машин і устаткування. Метод ФВА відображає рівень споживання ресурсів функціями, а такожпричини, по яких ці ресурси використовуються.

ФВА інформацію можна використовувати як для поточні(оперативного) управління, так і для прийняття стратегічнихрішень. На рівні тактичного керування інформацію із ФВА моделі можна використовувати для формуваннярекомендацій зі збільшення прибутку й підвищенню ефективності діяльностіорганізації. На стратегічному — допомогу в прийнятті рішень щодо реорганізаціїпідприємства, зміни асортиментів продуктів і послуг, виходу на нові ринки,диверсифікованості й т.д. ФВА інформаціяпоказує, як можна перерозподілити ресурси з максимальною стратегічною вигодою,допомагає виявити можливості тих факторів (якість, обслуговування, зниженнявартості, зменшення трудомісткості), які мають найбільше значення, а такожвизначити найкращі варіанти капіталовкладень.

Основні напрямкивикористання ФВАмоделі для реорганізаціїбізнес- процесів — це підвищення продуктивності, зниження вартості,трудомісткості, часу й підвищення якості.

Підвищення продуктивностімістить у собі три етапи. На першому етапі здійснюється аналіз функцій длявизначення можливостей підвищення ефективності їхнього виконання. На другому — виявляються причини непродуктивних витрат і шляхи їхнього усунення. І, нарешті,на третьому етапі здійснюється моніторинг і прискорення потрібних змін задопомогою виміру основних параметрів продуктивності.

Що стосується зниженнявартості, трудомісткості й часу, то за допомогою ФВА методу можна так реорганізувати діяльність, щоб було досягнутостійке їхнє скорочення. Для цього необхідно зробити наступне:

— скоротити час, необхідне длявиконання функцій;

— усунути непотрібні функції;

— сформувати перелік функцій завартістю, трудомісткості або часу;

— вибрати функції з низькою вартістю,трудомісткістю й часом;

— організувати спільне використаннявсіх можливих функцій;

— перерозподілити ресурси, щовивільнилися в результаті удосконалень.

Очевидно, що перерахованівище дії поліпшують якість бізнес-процесів. Підвищення якості бізнес-процесівздійснюється за рахунок проведення порівняльної оцінки й вибору раціональних(по вартісному або тимчасовому критерії) технологій виконання операцій абопроцедур.

Одним з напрямківвикористання принципів, засобів і методів ФВА є планування бюджету, засноване на функціях.Планування бюджету використовує ФВА модельдля визначення обсягу робіт і потреби в ресурсах. Можна виділити два шляхивикористання:

— вибір пріоритетних напрямківдіяльності, ув'язаних зі стратегічними цілями;

— розробка реалістичного бюджету.

ФВА інформація дозволяє прийматиусвідомлені й цілеспрямовані рішення про розподіл ресурсів, що опираються нарозуміння взаємозв'язків функцій і вартісних об'єктів, вартісних факторів іобсягу робіт.

Розвитком ФВА-методу став методфункціонально-вартісного управління (ФСВ, Actіvіty-Based Management, ФСУ).

ФВУ — це метод, що включає управління витратами на основі застосуваннябільш точного віднесення витрат на процеси й продукцію. Особливо звертаємоувагу на те, що ФВУ- метод дозволяє не тільки визначати витрати, але й управлятиними. Однак, не варто ставити знак рівності між керуванням і контролем. Дані ФВА/ФВУ використовуються більше для «прогнозного» моделювання, ніж для контролю. На сьогоднішній деньвикористання даних про витрати для потреб контролю витісняється більшоперативною інформацією від TQM- Методу, реалізованого у вигляді функційстатистичного контролю процесів (Statіstіcal Process Control, SPC), або відінтегрованих інформаційних систем, що працюють у режимі реального часу.

Фахівці, щоздійснюють ФВА повинні мати високий рівень розвитку абстрактного мислення йтворчого (науково-технічного) уяви. Дані індивідуально-психологічніхарактеристики сприяють збільшенню розмаїтості альтернатив при прийняттіуправлінських рішень.

Угрупованнявитрат по факторах виробництва дозволяє виявити ієрархічну структуру напрямківзниження вартості виробів. Напрямку доцільно деталізувати, ранжируя по ступенізначимості, обумовленої методом експертної оцінки. Зіставлення функцій звитратами на їхнє здійснення дозволяє вибирати шляхи здешевлення продукції.

Співвіднесенняпитомої ваги витрат на функцію в загальних витратах і значимості відповідноїйому функції, дозволяє обчислити коефіцієнт витрат по функціях. Оптимальнимуважається. При істотному перевищенні даним коефіцієнтом одиниці, необхідношукати шляхи здешевлення даної функції.

Результатомпроведеного ФВА є альтернативні варіанти рішень, у яких ураховуєтьсяспіввідношення сукупних витрат на вироби (являющихся сумою заелементнихвитрат), з базовими витратами. Базою можуть служити мінімально можливі витратина виріб.

При проведенніфункціонально-вартісного аналізу визначають функції елементів продукції йпроводять оцінку витрат на реалізацію цих функцій з метою зниження витрат.Іншими словами, ФВА повинен сприяти виготовленню або модернізації продукціївисокої якості при одночасному нагромадженні функціонально зайвих витрат,завдяки рішенню наступних проблем:

* економія матеріаліві витрат праці;

* зниженнясобівартості продукції;

* цілеспрямованезабезпечення високої якості продукції;

* поліпшенняспоживчих властивостей продукції;

* досягненняоптимального співвідношення " якість-ціна";

* пошук резервівзниження витрат на виробництво й эксплуата- цию продукції;

* пошук резервівпідвищення якості продукції.

Організаціяроботи з будь-якої форми ФВА передбачає виконання декількох етапів

1. Підготовчий

Створенняорганізаційних передумов для впровадження ФВА. Визначення об'єкта аналізу звідповідним техніко-економічним обґрунтуванням. Підбор і твердженнядослідницької групи ФВА. Визначення цілей, завдань, глибини пророблення технікипроведення ФВА по об'єкті. Розробка й затвердження плану-графіка проведенняробіт з ФВА. Оформлення розпорядження по підприємству про проведення ФВАобраного об'єкта.

2. Інформаційний

Збір, обробка йаналіз інформації про об'єкт. Побудова структурної моделі об'єкта ФВА.

3. Аналітичний

Визначення складуоб'єкта й виявлення зв'язків між елементами. Виявлення й формулювання функцій.Класифікація функцій. Побудова функціональної моделі об'єкта. Оцінка рівнявиконання функцій. Визначення функціональної, проблемної й витратної залежностіоб'єкта. Побудова сполученої (функціонально-структурної) моделі об'єкта. Формулюваннязавдань удосконалювання об'єкта.

4. Творчий

Пошук ідей іваріантів рішень по вдосконалюванню об'єкта. Обробка й систематизаціярезультатів проведення творчих нарад. Підготовка матеріалів для оцінкиотриманих результатів.

5. Дослідницький

Оцінка, обговоренняй відбір раціональних варіантів спільно з фахівцями функціональних служб.Комерційна оцінка варіантів рішень відповідно до обраного на даному етапікритеріями. Оцінка реальних пропозицій.

6.Рекомендаційний

Розглядпропозицій відповідними службами підприємства. Проведення техніко-економічнихрозрахунків. Ухвалення рішення комітетом ФВА про прийнятність пропозицій.Складання плану- графіка впровадження рекомендацій. Передача затвердженихрекомендацій відповідним службам.

7. Етапвпровадження

Затвердженнякерівництвом плану- графіка впровадження. Розробка й складання відповідноїдокументації про впровадження. Впровадження отриманих результатів. Оцінкаотриманих результатів.

Отже, ціль методускладається в об'єднанні понять «резерв», «ефективність» і«якість», тобто функціонально-вартісної аналіз варто використовуватияк інструмент підвищення ефективності промислового виробництва й з позиціїмаркетингу.

Підсумкомпроведення ФВА повинне бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту. Цедосягається шляхом скорочення витрат (приблизно на 20-30%) при підвищенніспоживчих властивостей продукції, при збереженні заданого рівня якості.

Широтавикористання ФВА якості продукції в рамках моделі- комплексу«ФВА-маркетинг-качество» багато в чому залежить від розумінняважливості цього аналізу керівниками підприємства. Незважаючи на неможливість урезультаті застосування ФВА об'єктивно визначити конкретні шляхивдосконалювання продукції й знайти ефективні резерви зниження витрат навиготовлення продукції, тому що вартість функцій елементів продукції в умовахінфляції не може повністю адекватно відбивати реальний стан справ по їхньомуформуванню, основні методичні положення методу функціонально-вартісного аналізув умовах ринку не тільки не втрачають своєї значимості, але і як і ранішесвідчать про доцільність його застосування.

Таким чином,успішне рішення проблем розвитку ринкового механізму управління ціноутвореннямможливо із залученням методу функціонально-вартісного аналізу резервів.

Метод сприяє:

1. якісної реалізаціїуправлінських функцій, таких як підвищення ефективності дорогих операцій;

2. виявленню йскороченню обсягів операцій, що не підвищують цінність продукції.

Недоліки даногометоду:

— процес описуфункцій може виявитися зайво деталізованим, а модель обліку іноді занадтоскладна і її важко адаптувати до реальних умов;

— етап зборуданих про джерела витрат по функціях (actіvіty drіvers) часто недооцінюється;

— для якісноїреалізації методу потрібні спеціальні програмні засоби;

— зміни, внесенів модель не відповідають швидкості організаційних змін;

— реалізаціярозглядається як «примха» фінансового менеджменту й недостатньопідтримується оперативним керівництвом.

«Директкостинг»- система роздільного обліку змінних і постійних витрат. Для оцінки собівартостіпродукції використовуються тільки змінні витрати, постійні зізнаються збиткомперіоду, у якому вони були зроблені.

Змінні витратиміняються зі зміною ступеня завантаження виробничих потужностей, алерозраховуючи на  одиницю продукції вони є постійними. Постійні витрати в суміне міняються при зміні рівня ділової активності, але розраховуючи на  одиницюпродукції вони залежать від обсягу виробництва.

Вирахуваннясобівартості продукції методом повних витрат припускає облік всіх витрат,включаючи прямі й непрямі (розподілені накладні) витрати.

Коефіцієнтрозподілу на конкретний продукт буде становити: відношення суми операцій поданому продукті до загальної суми операцій..

Система "директ-костинг" полягає в тім, що собівартість ураховується й планується тількив частині змінних витрат, тобто лише змінні витрати розподіляються по носіях витрат.По змінних витратах оцінюються також запаси — залишки готової продукції наскладах і незавершене виробництво.

Функціонально-вартіснийаналіз — це метод системного дослідження функцій об'єкта (виробу, процесу,структури), спрямований на мінімізацію витрат у сферах проектування,виробництва й експлуатації при збереженні (підвищенні) якості й корисностіоб'єкта.

Підсумкомпроведення ФПА повинно бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту, цедосягається шляхом скорочення витрат (20 -30%) при підвищенні споживчихвластивостей продукції, при збереженні заданого рівня якості.

Зробившинеобхідні розрахунки й проаналізувавши отримані результати, можна ізупевненістю сказати, що найбільш рекомендуемым методом для роботи будь-якогопідприємства є метод ФВА.  У підсумку можна сказати, що основні методичніположення методу функціонально-вартісного аналізу в умовах ринку не втрачаютьсвоїй значимості й доцільності застосування.

Висновки

Таким чином,цінова політика полягає в тім, щоб установлювати на товари такі ціни, такваріювати ними, залежно від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимальноможливу частку, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всістратегічні й тактичні завдання.

Згідно данимпроведених досліджень цінова політика ВАТ «ТерА» полягає в тім, щобпокрити витрати й отримати задовільний прибуток.

Фабрика повиннапоставити перед собою наступні цілі:

-   забезпеченнявиживаності;

-   максимізаціяпоточного прибутку;

— завоюваннялідерства по показниках частки ринку або по показниках якості товару;

Залежно від сферидіяльності, від частки займаного ринку фабрика повинна вибрати один з наступнихметодів ціноутворення:

— «середні витратиплюс прибуток»;

— аналізбеззбитковості й забезпечення цільового прибутку;

— установленняціни на основі відчувається ценности, що, товару,

— установленняціни на основі рівня поточних цін,

Фабрика такожповинна враховувати, що встановлення остаточної ціни на товар залежить від:психологічного сприйняття з обов'язковою перевіркою; від того, що ціна цяповинна відповідати установкам практикованої фірмою політики цін і, що вонабуде сприятливо сприйнята дистрибютерами й дилерами, власним торговельнимперсоналом фабрики, конкурентами, постачальниками й державними органами.

При розрахункувихідної ціни фірми користуються різними підходами до проблеми ціноутворення.Один з таких підходів — установлення ціни по географічному принципі, колифабрика вирішує, як саме розраховувати ціну для вилучених споживачів, і вибираєабо метод установлення ціни ФОБ у місці походження товару, або методустановлення єдиної ціни із включеними в неї витратами по доставці, або методустановлення зональних цін, або метод установлення цін стосовно до базисногопункту, або метод установлення цін із прийняттям на себе витрат по доставці.Другий підхід — установлення цін зі знижками й заліками, коли фабрика надаєзнижки й робить заліки. Третій підхід — установлення цін для стимулюваннязбуту, коли фабрика вирішує, чи вдатися до використання «збитковихлідерів» або до цін для особливих випадків або пропонувати знижкиготівкою. Четвертий підхід — установлення дискримінаційних цін, коли фабрикапризначає різні ціни для різних з, для різних місць і різного часу. П'ятийпідхід — установлення цін на новий товар, коли фабрика пропонує захищенупатентом новинку або в рамках стратегії «зняття вершків», або врамках стратегії міцного впровадження на ринок. Шостий підхід — ціноутворення врамках товарної номенклатури, коли фабрика встановлює цінові орієнтири для рядувиробів у рамках товарних асортиментів.

Вирішуючи питанняпро ініціативну зміну цін, фабрика повинна ретельно вивчити ймовірні реакціїспоживачів і конкурентів. Реакція споживачів залежить від того, який змістубачають вони в зміні цін. Реакції конкурентів є або наслідком чітких установокполітики реагування, або результатом конкретної оцінки кожної знову виникаючоїситуації. Фабрика, що планує ініціативну зміну цін, повинна також передбачатинайбільш імовірні реакції постачальників, дистрибьютеров і державних установ. Увипадку зміни цін, початої кимсь із конкурентів, фабрика повинна спробуватизрозуміти його наміри і ймовірну тривалість дії нововведення. Якщо фабрикабажає швидко реагувати на що відбувається, їй варто заздалегідь заплануватисвої відповідні заходи на можливі цінові маневри конкурентів.

З огляду наскладність даної проблеми, необхідним є придбання знань у цій галузі для виборуправильного підходу у встановленні цін при виході на ринок. З метою досягненнязадовільних результатів у виробничій і комерційній діяльності необхідноподальше поглиблення такого роду знань на основі вивчення світового досвіду,специфіки економіки України й інших країн.

В умовах ринкузберігається необхідність державного регулювання ціноутворення. Це пояснюєтьсянеобхідністю контролю за цінами галузей і підприємств, прагненням державизабезпечити соціальний захист населення.

Ціна на продукціюзалежить від багатьох факторів: попиту на продукцію, державного регулюванняцін, витрат, конкуренції й інші.

Облік впливу всіхфакторів у комплексі дозволить підприємствам виробити гнучку й ефективнуполітику ціноутворення. Це можна досягнути за допомогою використання методу ФВАпри ціноутворенні.

У перші рокипереходу на ринкові відносини найбільш сильнодіючим фактором ціноутворення вукраїнській економіці був, і багато в чому залишається зараз, фактор витрат.Фірми прагнули будь-яке збільшення витрат перекласти на покупця. Але зараз, уміру насичення ринку й в умовах конкуренції, підприємствам всі частіше, щобреалізувати продукцію й забезпечити стійке фінансове становище, доводитьсявишукувати резерви по зниженню витрат.

На початку даноїдипломної роботи була поставлена мета — розгляд одного з найважливіших важелівпідвищення ефективності виробництва, тобто  ціни, і ціноутворення ворганізації, а також вироблення на цій основі практичних рекомендацій івисновків по поліпшенню фінансового стану підприємства.

У ході проведеноїдипломної роботи були виявлені заходи щодо збільшення обсягу збуту. Проведенийряд робіт дозволив оцінити продукцію фабрики як конкурентоспроможну. Але ВАТ«ТерА» не користується належною мірою конкурентними перевагами. Такожбуло встановлено, що рекламні кампанії фабрики мало сприяють залученню покупцівдля чого був запропонований ряд заходів:

1)вибір стратегіїохоплення ринку на основі сегметування.

2)Проведенняреклами методом «паблик рилейшнз».

3)Удосконаленнясистеми ціноутворення шляхом оптимізації витрат (як виробничих, так і адміністративних).

4) Розрахунокціни на реалізовувану продукцію проводити за методом ФВА.

Списоквикористаних джерел

1. Алклычев А.М.Ценообразование в переходной экономике: Учеб. пособие – Махачкала: ИПЦ ДГУ,2000. – 160 с.

2. Артус М.М. Формування механізмуціноутворення в умовах ринкової економіки: Монографія. — Тернопіль. Економічнадумка, 2002. — 334 с.

3. Бабур Л.Г., Лялюк О.Г. Ціни іціноутворення: Навч. Посібник. — Вінниця: ВНТУ, 2004. — 120с.

4. Віннис О. Господарські товариства тавиробничі кооперативи: правове становище: Монографія. — К.: Знання, 1998.

5. Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч.посібник. — К.: Атіка, 2000.

6. Васильев Н.Э.,Козлов Л.И. Формирование цены в рыночных условиях. М., 1995.

7. Воронов Ю.П.«Умение назначить цену (пособие по практическому ценообразованию)». // ЭКО,1998.

8. Горина Г. А. Ценообразование: учебное пособие/, М: УМКОМ МИПП ТОО«Люкс-арт», 1996 г. — 72с

9. Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч.посіб. — Житомир: ЖІТІ, 2003. — 166с.

10. Гришко С.В., Коюда П.М… Ціноутворенняяк елемент діяльності підприємства: Навч. посіб… — Х.: ХНУРЕ, 2004. —84с. 

11. Господарське законодавство України: 36. нормативнихактів / Уклад. В.С. Щербина, О.В. Щербина. — К.: Атіка, 2001.

12. Господарськеправо: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Прон-ська, О.М. Вінник та інші; за заг.ред. В.С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

13. Данілова Л.Л., Петровська С.В. Ціноутворення та маркетинговацінова політика: Навч. посіб. — К.: КНТЕУ, 2006. — 130с.

14. Діагностика сектору кондитерських виробів/БІЗПРО/ Київське представництво США з міжнародногорозвитку (USAID).- Київ,2007.-75с.

15. Дерябин А.А. Система ценообразования и финансов, пути совершенствования. М., Политиздат, 1989 г.

16. ЖелтяковаИ., Маховикова Г., Цены и ценообразование, Спб: ПИТЕР, 2007;

17. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня1990 року № 507-XII

18. Закон України «Про внесення змін до Закону України „Проціни і ціноутворення“ від 17 березня 1999 р. №184/98-ВР

19. Економіка підприємства: опорний конспект лекцій / Н.М. Ушакова,Л.О. Лігоненко, М.М. Скотнікова, І.О. Чаюн. — К.: КНТЕУ, 2002.

20. Керашев М.А. Экономика пищевой промышленности / Краснодар, 2001.

21. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стоили Л. Брю. Экономикс.М., Республика, 1992г.

22. Кодацкий В.П. Методика установлення ціни на товар// ЕкономікаФінанси Право.- 2006.- № 11.- С. 14 — 18.

23. Кондитерська промисловістьУкраїни: проблеми і перспективи / Food & Drinks/ 2/2006/www.fnd.com.ua.

24. Консультант директора. Ценовая стратегия предприятия. 1996, №4.

25. Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. — К.: КНЕУ,2001. — 257 с.

26. Котлер Ф. Основы маркетинга. М., Прогресс, 1993 г.

27. Липсиц И.В., Коммерческое ценообразование, М: Бек, 2004;

28. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Метод. вказівки ізавдання для самост. вивчення дисципліни / Міжрегіональна академія управлінняперсоналом — К.: МАУП, 2005. — 80с.

29. Лень В.С „Управлінський облік”: навч.посібник.-

30. ЛушинС.И.Ценность. Цена. Стоимость. – М.: Юрист, 2001. – 80 с.;

31. Майор 3. Контроллинг как система мышления и управления. М., Финансы и статистика, 1993 г.

32. МоисееваН.K., Анискин Ю.П. Современное предприятие:конкурентноспособность, маркетинг, обновление. Внешторгиздат,1993г.

33. МоисееваН.К., Корпунин М.Г.  Основы теории и практики функционально-стоимостногоанализа.  М., 1988

34. О.С.Виханский. “Стратегическое управление”, Издательство Московского  Университета.

35. ОсинГ.П. Цены и ценообразование. М., 1992.

36. ПінішкоВасиль Степанович, Мединська Тетяна Володимирівна; Ціни і ціноутворення: Львів.комерц. акад. та ін. Львів, 2002.

37. ПлисакВ.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України.-2007. №1. — с.67 – 72.

38. ПоповЕ.В. Продвижение товаров и услуг: Учеб. пособие – М.: Финансы и статистика,1999

39. ПунинЕ.М. Маркетинг, менеджмент, ценообразование на предприятии. М., Международныеотношения, 1993 г.

40. Проблемыразвития механизма ценообразования, колл. авторов, М., НИИ по ценообразованию,1990 г.

41. Р.Б. Ноздрева «Как побеждать на рынке», М., 1993.

42. Сычева Г.И., Колбачев Е.Б.,Сычев В.А. Оценка стоимости предприятия (бизнеса). —. Ростов н/Д: Феникс.- 2003. — 384 с.

43. Управління ціновою політикою підприємства: Автореф. дис.… канд.екон. наук / Безкоровайна С.В.- К., 2005.- 20с.

44. Уткин Э.А. Цены. Ценообразование. Ценовая политика. – М., 1997.

45. Ценообразование:учебник/ под ред. д-ра экон. наук, проф. В.А.   Слепова. – М.: Экономистъ,2005. – 574 с.;

46. Ценообразование ирынок под ред. Салижманова И.K. М., Финстатинформ, колл. авторов, М., Прогресс, 1992 г

47. Цены иценообразование/Под ред. проф. Есипова В.Е., Спб: ПИТЕР, 2005;

48. Цены иценообразование./Под ред. В.Е. Есипова. – СПб: Питер, 2001. – 464 с;

49. Цены иценообразование: Учебник для вузов / Под ред. И.К. Салимжанова. – М.: ЗАО«Финстатинформ», 2001. – 304 с.

50. ШкварчукЛ.О. Ціни і ціноутворення: навч. посібник 3-тє вид., виправлене. — К.: Кондор,2005. — 214с.

51. Экономика иуправление предприятиями питания/под общ. ред. В.И. Малышкова. – М.: ОАОМосковские учебники и Картолиграфия, 2005. – 522 с.;

52. GrantJ.Abate Focus on Value/J. Grant/James.-John Wiley & Sons, 2001.-241р.

53. KennethK., Barbara S. Pecherot Petitt. Valuation Avoiding the Winner’s Course withIllustr./Prentice Hall/-New-York, 2005.-255p.

54. Kaplan,Robert S. The balanced scorecard: translating strategy into action / Robert S.Kaplan, David P.

55. Norton- Boston. Massachusetts: Harvard business school press, 2006. – 323p.

Додаток 1

Технологічна картка для виробу: Цукерки»Пташине молоко"

Рецептура.

Назва виробу: Цукерки«Пташине молоко»

п/п Назва сировини Нетто, г

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Шоколадна глазур

Цукрово-агаровий сироп

Молоко згущене

Масло вершкове

Яєчний білок

Кислота лимонна

Ванілін

Разом

279,30

379,11

61,65

147,68

5,82

1,71

—

879,3

Додаток 2

Технологічнакартка для виробу: Зефір «Біло-рожевий»

Рецептура.

Назва виробу: Зефір«Біло-рожевий»

п/п Назва сировини Нетто, г

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Цукор-Пісок

Цукрова пудра

Патока

Пюре яблучне

Білок яєчний

Агар

Кислота молочна

Есенція ванільна

Разом

670,16

29,75

138,76

388,5

64,74

8,54

6,73

1

1308,11