Реферат: Виробнича інфраструктура та її функції. Сучасні тенденції розвитку інфраструктури

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІБОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедраекономіки підприємства,

обліку іаудиту

РЕФЕРАТ

натему:

«Виробничаінфраструктура та її функції.

Сучаснітенденції розвитку інфраструктури»

Черкаси — 2008

ЗМІСТ

Вступ

1. Інфраструктурапідприємства

2. Виробничаінфраструктура підприємства

3. Відтвореннята розвиток інфраструктури

Висновок

Списоквикористаної літератури

Вступ

Результативністьгосподарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тількиосновних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництвавсе більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних таобслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Таким чином, данатема є досить актуальною у сучасному житті.

Інфраструктурапідприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, якізабезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива йогонормальна робота. Розрізняють виробничу тасоціальну інфраструктури.

Метою даногореферату є визначення виробничої інфраструктури і функції, які вона виконує. Атакож характеристика сучасних тенденцій її відтворення і розвитку.

До виробничоїінфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньоїучасті у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови,необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечуєзадоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

1. Інфраструктурапідприємства

Результативністьгосподарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тількиосновних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної базивиробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організаціїдопоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктурипідприємства.

Інфраструктура(від лат. infra — нижче, під та structura — побудова, розміщення) — цесукупність складових частин будь-якого об’єкта, що мають підпорядкований(допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта вцілому.

Інфраструктурапідприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, якізабезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива йогонормальна робота. Розрізняють виробничу тасоціальну інфраструктури (рис.1).

До виробничоїінфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньоїучасті у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови,необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечуєзадоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробничаінфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умовгосподарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевихпідприємствах працює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено нетільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багатодопоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складномеханізувати.

/>

Рис.1. Елементиінфраструктури підприємства.

Зростання ролі тазначення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищеннярівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги іскладність робіт з ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатуриінструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехіддо нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткуванняпідвищує вимоги до якості та збільшує потребу в різних видах енергії;

3) ускладненнявиробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків міжпідрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі і природоохоронні споруди постійнозростають.

Для досягненнявисоких виробничо-господарських результатів важливо створити комфортнесоціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі йсоціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру.Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцевірезультати діяльності підприємства.

У цілому успішнегосподарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку якосновного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктурпідприємства.

2. Виробничаінфраструктура підприємства

Необхіднимиумовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійнепідтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці;своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом,енергією; виконання транспортних операцій та інших зв’язаних з ними робіт. Усеце має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

У межах системи технічного обслуговуваннявиробництва виконуються такі функції:

● ремонттехнологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд заним і налагоджування;

● забезпеченняробочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так іпридбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

● переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

● забезпеченняпідрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутимповітрям тощо;

● своєчаснезабезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною,основними та допоміжними матеріалами, паливом;

● складуванняі зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а такожнапівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

До системитехнічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділипідприємства, що здійснюють перелічені функції (рис.2).

/>

Рис.2. Структурніелементи системи технічного
обслуговування підприємства.

Ремонтне господарство.Машини та устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які впроцесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуютьсянерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частинустаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт — цепроцес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено врезультаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складуремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобівпраці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запаснихчастин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практицізастосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно відмасштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персоналпідприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма,навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цеховихремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана формаорганізації ремонту поєднує в собі централізацію й децентралізацію: технічнеобслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів,а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин інестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того,як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють системупланово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатамитехнічної діагностики.

Суть системи ПЗРполягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно довстановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичноюодиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної норма­тивамикількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість іпослідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивнихособливостей, умов експлуатації.

Визначенняобсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічноїдіагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об’єктивногоконтролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведенихсистем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування таінших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На вітчизнянихпідприємствах найбільш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведеннятехнічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніхперіодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічногообслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться оглядистану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулюванняпевних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й термінупроведення робіт поділяються на поточні та капітальні.

Поточний ремонтздійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонуванняустаткування та інших засобів праці. Упроцесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли)засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під часпроведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється:повне їх розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числібазових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовуванняпід навантаженням. Модернізація засобів праці (передовсім технологічногоустаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня(розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способомчасткових змін конструкції.

У системі ПЗРрегламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головнимиз них є:

● ремонтнийцикл — проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початкомексплуатації та першим капітальним ремонтом;

● міжремонтний період — проміжок часу роботи устаткування чиіншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

● структураремонтного циклу — перелік і послідовність планових ремонтів, процесівтехнічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

● категоріяскладності ремонту — показник, який визначає трудомісткість планового ремонтутого чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонтуеталонної фізичної одиниці.

Інструментальнегосподарство. Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньовиробничихпідрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням,відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням івидачею на робочі місця. Поняття технологічної остнастки (інструменту)поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту,а також на штампи, пресформи, різноманітні пристрої.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системитехнічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництвідосягають 25—30%, у серійному — 10—15%, а в дрібносерійному та одиничному —близько 5% вартості устаткування.

Підрозділи, яківходять до складу інструментального господарства підприємства, виконуютьвідповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається постачаннямінструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальнихзаводах, а також проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальноїоснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений івідремонтований (відновлений) інструмент надходить до центральногоінструментального складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання тавидача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговуванняробочих місць технологічною оснасткою забезпечують цеховіінструментально-роздавальні комори. Вони одержують від центральногоінструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд,збирають і передають до центрального складу зношений інструмент.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технологпідприємства, якому підпорядковано інструментальний відділ (бюро),інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цеховіінструментально-роздавальні комори підпорядковано начальнику відповідного цеху.

Безпосереднійпроцес управління інструментальним господарством передбачає: визначення потребив інструменті; організацію власного виробництва оснастки; придбання необхідногоінструменту в спеціалізованих виробників (продавців); організацію належної експлуатаціїінструменту виробничими підрозділами підприємства.

Розрахунки річноїпотреби в інструменті здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництвапродукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.Норму витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовомувиробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиничному тадрібносерійному виробництві норма витрати інструменту встановлюється вузагальненому вигляді (наприклад, на 100 годин роботи того чи того видутехнологічного устаткування).

Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлюютьсязагальною річною потребою в інструменті та можливостями придбання певної його частини наринку (розміщення замовлення на виготовлення інструменту на стороні). При цьомувраховується, що потреба підприємства в інструменті частково покривається зарахунок його відновлення власними силами.

У комплекс робітз експлуатації технологічної оснастки включаються: організація надходження,зберігання, видачі та обліку руху; організація заточування, ремонту таоновлення; нагляд за станом і дотриманням встановлених правил експлуатації.

Транспортне господарство. Процесвиготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певноїкількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходіввиробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортнеобслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіхелементів виробничого процесу.

Комплекспідрозділів, що займається вантажно-розвантажуваль­ними роботами тапереміщенням вантажів, утворюєь транспортне господарство. Його склад залежитьвід характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах звеликими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехизалізничного, автомобільного та інших видівтранспорту. На середніх і невеликих підприємствахстворюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортнегосподарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу,до складу якого здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень,диспетчерська служба, бюро тари.

Уся сукупністьтранспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьохвзаємозв’язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв’язокпідприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування(залізничними станціями, водними та аеропортами), а також зі складами місцевихконтрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів по території підприємства (між цехами,службами, складами). Управління зовнішнім і міжцеховим транспортомпокладається на начальника транспортного відділу чи начальника транспортного цеху.Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху.Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів міжцеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний(зв’язок між окремими робочими місцями).Управління ним здійснюють керівники відповідних цехів.

У процесі управління транспортним господарствомвизначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибірі встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються планиперевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортногообслуговування виробництва.

В основупланування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобтокількості вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданомунапрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрутиокремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства,норм витрати матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіхвантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту, становить річнийзагальний обсяг перевезень вантажів.

Вибір видівтранспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів іфізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення.Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюютьсяз урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомностітранспортних засобів і кількості рейсів за добу.

Планування роботитранспортного господарства полягає в розробці річних (квартальних) ікалендарних (місячних, добових) планів, а також у оперативному регулюванніперевезень. У річних і квартальних планах розраховуються обсяги перевезеньвантажів, кількість транспортних засобів і механізмів, обсягивантажно-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльностітранспортного господарства. Календарні плани містять завдання на місяць (добу,зміну) і складаються за окремими транспортними маршрутами. У них зазначаютьсявиди вантажів, пункти відправлення та прийняття, час початку й закінченняперевезень.

Енергетичнегосподарство. Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використаннямашин (агрегатів) об’єктивно збільшуютьспоживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурісобівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія(електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництвазбігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдаютьпідприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарствапідприємства.

До складуенергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:

● електросилове— знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричнімережі, акумуляторне господарство;

● теплосилове— котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

● газове— газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

● пічне— нагрівальні й термічні печі;

● слабкострумове— власна телефонна станція, різні види зв’язку (у тім числі диспетчерського таселекторного);

● енергоремонтне— технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництвоенергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснюєголовний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функційенергозабезпечення виробництва покладається на відділ головного енергетика,енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичнегосподарство підпорядковується головному механіку.

В основу організації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітногоенергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансуздійснюється з метою: по-перше, визначення потреби в паливі та енергії зурахуванням допустимих втрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу);по-друге, обґрунтування способів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками,проектування оптимальних режимів їхньої роботи, одержання енергії зі сторони,використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).

Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичногостану енергозабезпечення підприємства й контролю використання енергоресурсів.Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативнихзаходів для об’єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.

Складськегосподарство. Умовою безперервного перебігу виробничих процесів напідприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива,комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасівнапівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різнихскладах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структураскладського господарства підприємства формується під впливом низки чинників,головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівеньспеціалізації та обсяги виробництва.

Досвідгосподарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів напідприємствах:

● матеріальних(підпорядкованих відділу матеріально-техніч­ного постачання) — для зберіганнязапасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та іншихматеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;

● виробничих— для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них включають такожцентральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори,склади запасних частин та устаткування;

● збутових— для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягаютьреалізації; їх підпорядковано відділу збуту підприємства.

Організаціяскладського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання,підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальнихресурсів.

Завезенняматеріалів на склади підприємства здійснюється відповідно до оперативних планіввідділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов’язковопідлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання означаєперевірку відповідності кількості, обсягів і номенклатури матеріалів записам усупровідних документах. Якісне приймання проводиться з метою встановленнявідповідності одержаних вантажів стандартам, технічним умовам, зразкам та іншимвимогам, обумовленим у договорі поставки.

Розміщення ізберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватисятрьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видомматеріалів постійного місця його зберігання. За партіонного способу кожнапартія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектнерозміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами,що відпускаються у виробництво.

Важливою функцієюскладського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничоговикористання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконуютьзаготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів підприємства.

Видача матеріалівзі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання,виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогоюкартотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний облік). В окремійкартці зазначаються номенклатурний номер матеріалу, його найменування,марка, сорт, одиниця виміру і ціна, а такожфіксуються всі надходження та видачі матеріалу.За картотекою допомогою розраховуються залишки матеріалів, якіпорівнюються з нормами запасу зберігання й лімітами.

3. Відтворення та розвитокінфраструктури підприємства

Формування, відтворення й розвиток виробничих таінфраструктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівниц­тва, якеоб'єктивно вважають специфічним елементом інфраструк­тури підприємства.Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення йтехнічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктівпідприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого таневироб­ничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування таінших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи,зв'язані зі спо­рудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів вироб­ничогой соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель іспоруд ви­робничого та соціального призначення.

Планування капітального будівництва об'єктів виробничого йсоціального призначення має певні особливості. Основу планування капітального будівництва виробничих об'єктів становлять розрахункивведення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартостібудівництва (реконструкції, розширення) відповідних об'єктів. Головна мета йкінцевий результат капітального будівниц­тва — введення в дію нових виробничихпотужностей. Плануван­ня його обсягів на підприємстві здійснюється в такійпослідовності.

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностейпідприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією ме­тоюперевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду;розрахунки їхнього використання; строки освоєння проектних потужностейоб'єктів, що їх було раніше введено в дію.

2. Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей зарахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення тареконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових вироб­ничихпотужностей за рахунок розширення діючих виробничих об'єктів чи новогобудівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшеннямобсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростомпотужностей на діючих виробничих об'єктах за рахунок їхнього технічного пере­оснащенняй реконструкції.

У процесі планування капітального будівництва важливо ви­значитине тільки обсяги введення в дію виробничих потужнос­тей, а й витрати, що з цимпов'язані. Це необхідно для того, щоб обґрунтувати економічну доцільністьбудівництва (розширення, ре­конструкції), вибрати оптимальний варіантздійснення капітальних вкладень, своєчасно розраховуватись за виконанібудівельно-мон­тажні роботи, придбане устаткування тощо. З цією метою визнача­ютькошторисну вартість робіт, яка, власне, і буде ціною споруд­ження певногооб'єкта.

Кошторисна вартість будівництва — це виражені вгрошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні ро­боти;придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведен­ня проектно-пошуковихробіт; покриття інших витрат, пов'язаних з будівництвом. Усі витрати, що передбачаються вкошторисах вар­тості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

• прямі витрати (основна заробітна плата будівельних робіт­ників;вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; ви­трати на експлуатаціюбудівельних машин і механізмів);

• накладні витрати (витрати на обслуговування та управліннябудівництвом);

• планові накопичення (нормативний прибуток будівельнихорганізацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і на­кладних витрат).

Завдання введення в дію основних фондів визначаютьсяяк різни­ця між кошторисною вартістю будівництва об'єктів, що їх буде введено вдію в плановому періоді, та витратами, що не утворю­ють вартості основнихфондів.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і дове­денняцих завдань до виконавців здійснюється за допомогою ти­тульних списківбудівель. Титульний список — це плановий доку­мент, в якому встановлено строкипочатку й закінчення будівницт­ва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхнюпотужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи,щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та про­ектніорганізації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальниківустаткування.

За подібною схемою здійснюється планування капітального будів­ництвай об'єктів соціального призначення. Принциповою його особ­ливістю є лише те, щопланування капітального будівництва об'єктів соціальної інфраструктуриздійснюється з урахуванням їхньої так званої пропускної спроможності (кількістьмісць у їдальні, дитячо­му садку; кількість щоденних відвідувань поліклінікитощо).

 Початковим етапом капітального будівництва є йогопроектування. Проект як кінцевий результат процесу проектування—це комплексдокументів, в яких обґрунтовується технічнаможливість та економічна до­цільність будівництва (реконструкції) певногооб'єкта. Процес про­ектування здійснюється, як правило, спеціалізованимипроектними організаціями. Він охоплює два послідовні етапи робіт:

1) збирання й підготовка необхідних для проектуванняматеріалів;

2) безпосе­реднє опрацювання проектів і розрахунки кошторисів.

Типовий зміст ТЕО складають:

• обґрунтування потреб у продукції (послугах) об'єкта,що передбачається будувати (розширювати, реконструювати);

• характеристика спеціалізації (призначення) таструктури об'єкта, його проектної потужності (пропускної спроможності);

• характеристика можливих джерел забезпеченнянеобхідними категоріями персоналу, матеріальними й фінансовими ресурсами;

• вибір територіального розміщення об'єкта (заспорудження нового об'єкта);

• орієнтовні розрахунки обсягів необхідних інвестиційта їхньої соціально-економічної ефективності;

• найважливіші проектні техніко-економічні й соціальніпоказники діяльності нового (реконструйованого) об'єкта.

На підставі затвердженого ТЕО замовник разом з проектноюорганізацією складає завдання на розробку технічного проекту, в якому міститьсявся необхідна для проектування інформація, зокрема: показники ефективностівиробництва (діяльності) й капітальних вкладень, вимоги щодо використаннядосягнень науково-технічного та організаційного прогресу тощо.

Другий етап — безпосереднє проектування. Залежно відрозмірів і складності об'єкта, що проектується, цей етап може здійснюватися водну або дві стадії. Длявеликих і складних об'єктів процес проектування охоплює дві стадії: 1) розробкутехнічного проекту; 2) опрацювання робочих креслень.
До складу технічного проекту входить кілька розділів, найважливішими з яких є:економічна частина, генеральний план і транспорт, технологічна частина,будівельна частина, організація будівельних робіт, кошторисна документація.Технічний проект разом зі зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком підлягаєзатвердженню замовником. Після цього він стає підставою для фінансуваннябудівництва (розширення, реконструкції) об'єкта, замовлення устаткування таопрацювання робочих креслень. За виготовленими робочими кресленнямибезпосередньо здійснюються будівельно-монтажні роботи.

Для об'єктів, будівництво яких ведеться за типовимипроектами, або для невеликих і технічно нескладних об'єктів проектуванняздійснюється в одну стадію — через розробку техно-робочого проекту, тобтотехнічного проекту з робочими кресленнями.

Капітальне будівництво (розширення, реконструкція) об'єктівбудь-якого призначення може здійснюватися двома способами: підрядним ігосподарським. Підрядний спосіб будівництва — це здійснення робіт постійнодіючими будівельними і монтажними організаціями (підрядчиками), які виконуютьвідповідні роботи для різних замовників за договорами підряду. Згідно зпідрядним договором підрядчик бере на себе зобов'язання виконати своїми силамибудівництво об'єкта за проектом із дотриманням будівельних норм і правил.Замовник повинен надати підрядчику будівельний майданчик, затвердженупроектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансуваннябудівництва і надходження технологічного устаткування, а також прийнятизавершений об'єкт і повністю розрахуватися з підрядчиком за виконані останнімроботи.
Для виконання окремих комплексів робіт підрядчик має право залучати іншіспеціалізовані організації за договором субпідряду. Проте відповідальністьперед замовником за якісне і своєчасне виконання всіх робіт несе основний(генеральний) підрядчик.

Господарський спосіб будівництва означає виконання всьогокомплексу робіт самим забудовником (підприємством, організацією) власнимисилами. У цьому разі підприємство (організація)- забудовник виступає в ролікерівника будівництва й виконавця будівельно-монтажних робіт одночасно. З цієюметою воно (вона) створює на період будівництва необхідний апарат управління тавиробничу базу, здійснює на тимчасовій основі наймання необхідних працівників ізалучення відповідної будівельної техніки.

Висновок

Результативністьгосподарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тількиосновних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної базивиробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організаціїдопоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктурипідприємства.

Інфраструктурапідприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, якізабезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива йогонормальна робота. Розрізняють виробничу тасоціальну інфраструктури.

До виробничоїінфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньоїучасті у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови,необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечуєзадоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробничаінфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умовгосподарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевихпідприємствах працює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено нетільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багатодопоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складномеханізувати.

До виробничоїструктури належать: допоміжні та обслуговуючі цехи, комунікаційні мережі,засоби збирання та обробки інформації, природоохоронні споруди.

Зростання ролі тазначення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищеннярівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги іскладність робіт з ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширенняноменклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехіддо нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткуванняпідвищує вимоги до якості та збільшує потребу в різних видах енергії;

3) ускладненнявиробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків міжпідрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі і природоохоронні споруди постійнозростають.

Для досягненнявисоких виробничо-господарських результатів важливо створити комфортнесоціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі йсоціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру.Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцевірезультати діяльності підприємства.

Формування, відтворення й розвиток виробничих таінфраструктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівниц­тва, якеоб'єктивно вважають специфічним елементом інфраструк­тури підприємства.Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення йтехнічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктівпідприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого таневироб­ничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування таінших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи,зв'язані зі спо­рудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів вироб­ничогой соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель іспоруд ви­робничого та соціального призначення.

Списоквикористаної літератури

1. Економікапідприємства: Підручник/ За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, — 1999. — 541 с.

2. Економікапідприємства: Структурно-логічний навч. посібник / За ред. д-ра екон. наук,проф. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2001. — 457 с.

3. www. readbookz.com

4. www. 6201.org.ua