Реферат: Національна валюта України
ЗМІСТ
Вступ1. Теоретичні основи дослідження національної валюти ВПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
1.1. Загальнівідомості про валюту, національну валюту і валютні курси
1.2. Методидослідження національної валюти і її ролі в розвитку національногогосподарського комплексу
1.3. Рольгрошово-валютного регулювання у становленні та стабілізації національної валютиу період незалежності
2. особливості та механізми функціонування національноївалюти України
2.1 Чинникивведення національної валюти в Україні після виборення незалежності іукраїнська міжбанківська валютна біржа
2.2 Організація операцій наміжбанківському валютному ринкуУкраїни
2.3 Українськанаціональна валюта і міжнародна валютно-фінансова система
3. Шляхи стабілізації національної валюти України
3.1 Інфляція– основний показник нестабільності валюти
3.2 Антиінфляційнаполітика уряду України як основний метод зміцнення національної валюти України
3.3 Іншішляхи та методи подальшого зміцнення української національної валюти
Висновки
Список використаних джерел
ДОДАТКИ
Вступ
Після виборення Україноюнезалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних звалютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системикраїни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграціївалютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системоюзумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить,без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжнийзасіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошовізнаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки– теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видіввалюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічногорозвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провіднихекономістів-фінансистів держави.
Враховуючи незгасаючу актуальністьвалютних проблем, питання національної валюти і вибране для написання курсової роботи.
1.Теоретичніоснови дослідження національної валюти В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
1.1. Загальнівідомості про валюту, національну валюту і валютні курси
Валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжнідокументи в вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнароднихрозрахунках. У широкому розумінні, валюта – це кошти що належать центральномубанку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і на початку йогорозвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких країнах лише срібнавалюта. З розвитком капіталізму все більшого значення набувають банкноти –кредитні знаки грошей, що їх випускають емісійні банки для заміни металевихгрошей, як засіб обігу і платежів. З кінця 18 ст. у Великобританії, а зостанньої третини 19 ст. і в ін. каїнах в обігу в основному залишається золото,а також розміняні на золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, якаохопила і валютну систему, характерним є паперова валюта – нерозмінні на золотобанкноти, які постійно знецінюються.
Національна валюта – це грошова одиниця країни. Безнаціональної валюти неможливе існування національної грошової системи.
Національна грошова система – це способи і форми випускугрошей, які історично склалися та закріплені правовими нормами, а такожорганізація грошового обігу в країні.
Валютний курс,інтервалютний курс, вексельний курс – ціна грошової одиниці однієї країни,виражена в грошових одиницях іншої країни. Основою валютного курсу єспіввідношення грошових одиниць щодо їхнього золотого вмісту в різних країнах.Розрізняють офіційний і вільний курс іноземної валюти. В умовах загостреннязапальної кризи економіки держав, яка характеризується в сфері грошового обмінувалютними кризами (характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістюкурсів національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацієювалют ), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валютостаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завждивідображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів. Більшістькраїн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курс “плаваючих валют,який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до економічної кон’юнктури, щошвидко змінюється.
Валютні зони — валютніугрупування держав, створенні під час та після другої світової війни на базідовоєнних валютних блоків для проведення узгодженої політики в галузіміжнародних валютних відносин. Як правило валютні зони охоплюють країни, якіперебувають у фінансово – економічній і політичній залежності від більш могутньоїдержави, що очолює зону. Ці країни підтримують курс своїх валют щодо валютикраїни гегемона і можуть змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни;повинні тримати свої основні золото та валютні резерви в банках країни, щоочолює зону; купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країнучасниць зони; здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки країнигегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш пільгові умовиобміну (оборотності валют ) валют порівняно з валютами, що належать країнам,які не входять до валютної зони, запроваджується єдина система валютногоконтролю, який насамперед поширюється на валютний обіг країн учасниць з іншимикраїнами світу. Для учасників валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельнийрежим, що забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби заринки, сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею.Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка. Стерлінговазона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн різних континентів,головним чином країн співдружності. Основна валютна зона – англійський фунтстерлінгів. Доларову зону очолює США, вона охоплює переважно країни Північної,Центральної, та Південної Америки. Основна валюта – долар. Зона франка охоплюєпонад 30 країн ( створена на базі колишніх колоніальних володінь та історичнихусталених торгівельно — валютних зв’язків); очолює зону Франція. Основна валютафранцузький франк.
Валютна політика- це сукупність заходів, які приводять держави та центральні банки в сферігромового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну силу грошей,валютні курси і на економіку країни в цілому. Валютна політика зумовлюєтьсясуспільним ладом і безпосередньо пов’язана із зовнішньою торгівлею,зовнішньоторговельною політикою та грошовим обігом у країні. В капіталістичнихкраїнах внутрішня політика спрямована на підтримання купівельної сили грошей ізміщення курсу національної валюти кризами та інфляцією. Самостійність упроведенні валютної політики в більшості держав обмежена участю їх вміжнародному валютному фонді. Валютна політика здійснюється головним чином уформі девізної політики купівлі та продажу валют інших країн або дисконтноїполітики.
Зміст іншихпонять і термінів буде розкритий в наступних розділах по ходу дослідження.
Як бачимо, в нашчас наука має достатньо розвинений понятійно-термінологічний апарат длявисвітлення проблем становлення тастабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національногогосподарського комплексу.
1.2 Методидослідження національної валюти і її ролі в розвитку національногогосподарського комплексу
Під методом розуміють спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети,вирішення конкретного завдання. Сукупність спеціально підібраних методів зметою практичного чи теоретичного пізнання дійсності називають методикою.
Перед тим, як дати коротку характеристику методам, застосованим в даномудослідженні, зазначимо, що їх використання стало можливим лише при умовізастосування загальних принципів наукового мислення: індукції, дедукції,аналізу, синтезу, аналогії.
Спостереження — цілеспрямоване вивчення, сприйняття, зумовленепоставленою задачею; систематичний збір даних по об'єкту, явищу. У роботівикористовується низка даних, які є систематичними: щорічними, щомісячними.
Порівняння – співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дозволяєвиявити загальне і особливе.
Описовий метод як один із найдревніших при вивченні будь-якихекономічних чи фінансових явищ.
Використана також і описова статистика як набір числових даних, щохарактеризують ту чи іншу ситуацію.
Важливим засобом вивчення економічних явищ я процесів є моделювання.Модель – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь іграфіків. В роботі використані словесні моделі (описання суті системивзаємозв'язаними словами, тобто поняттями, категоріями, гіпотезами) та табличніі графічні моделі. Саме графічні моделі економічних явищ дозволяють наочнопоказати, що відбувається у “чорному ящику” математичних моделей [18].
В роботі використаний і такий метод, як прогнозування – науковепередбачення зміни економічних явищ у найближчій і більш віддаленійперспективі.
1.3. Роль грошово-валютного регулювання у становленні та стабілізаціїнаціональної валюти у період незалежності
За періоднезалежності Україна зуміла ввести національну валюту і добитися їїстабілізації. Проаналізуємо, яку роль відіграли грошово-кредитна тагрошово-емісійна політика і політика валютного регулювання у становленні істабілізації національної валюти у період незалежності.
Грошово-кредитна політика.
Грошово-кредитнаполітика, починаючи з жовтня 1994 р., була спрямована на створення умов дляфінансової стабілізації в Україні, впровадження і закріплення національноїгрошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниженняінфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізаціївиробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення.
Позитивнимизрушеннями були такі:
Забезпеченнястабільності національної валюти:
— проведенняцілеспрямованої монетарної політики, зорієнтованої на макроекономічнустабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції;
— досягненнястабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют;
— збільшенняобсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтриманнякурсу гривні до іноземних валют;
— зупинення,починаючи з 1994 р., емісії платіжних засобів комерційними банками.
Регулюваннягрошового обігу:
— зростанняплатіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки;
— повне ібезперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;
— впровадженняавтоматизованих систем обробки готівки;
— введенняв дію в 1994 р. виробничих потужностей Банкнотно-монетного двору.
Кредитнадіяльність:
— відмовавід прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;
— удосконаленняструктури кредитної емісії;
— зростанняобсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягудовгострокового кредитування суб'єктів господарювання і населення України.
Процентнаполітика:
— зниженнярівня облікової ставки НБУ, її зміна залежно від економічної ситуації придотриманні позитивного рівня;
— зниженняпроцентних ставок за кредитами комерційних банків. Сфера валютного регулювання:
— подальшалібералізація та збільшення обсягів валютного ринку;
— зміцненнязовнішньої та внутрішньої стабільності національної валюти;
— вдосконаленнясистеми валютних операцій з впровадженням системи валютних деривативів;
— поширеннявпровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем.
Здійсненнябанківського нагляду:
— подальшенарощування статутного капіталу комерційних банків;
— вдосконаленнярегулювання та контролю за діяльністю банківських структур;
— реформуваннябанківського нагляду;
— створеннясприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківськоїсистеми, захисту інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищенняліквідності банківської системи.
ОбслуговуванняДержавного бюджету України:
— удосконаленнямеханізму касового виконання Державного бюджету України;
— удосконаленнямеханізму обслуговування дефіциту Державного бюджету України через подальшийрозвиток фондового ринку державних цінних паперів.
У 1998 р.грошово-кредитна політика була направлена на подальше закріплення внутрішньоїі зовнішньої стабільності національної валюти.
Регулюваннягрошово-кредитного ринку здійснювалося за допомогою інструментів, якізабезпечували фінансову стабілізацію та сприяли досягненню відповідного рівняекономічного та соціального розвитку, а саме:
— здійсненнякількісного контролю за динамікою грошової маси, встановлення її приросту вмежах, що відповідають прогнозованим обсягам ВВП та інфляції;
— забезпеченнякупівельної спроможності національної валюти до рівня, що дає змогузбалансувати інтереси як державні, так і суб'єктів національної економіки,включаючи зовнішньоекономічну діяльність;
— стимулюванняпроцесу залучення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищеннягарантованості їх повернення через введення механізму страхування депозитів таорієнтації комерційних банків на встановлення процентних ставок за депозитамина реальному позитивному рівні;
— підвищеннякредитної активності комерційних банків з метою стимулювання вітчизняноговиробництва та підтримання Національним банком України ліквідності комерційнихбанків через систему рефінансування;
— стимулюванняінвестицій у діяльність банків, збільшення обсягів довгострокового кредитуванняна основі росту депозитів, залучених на довгостроковій основі;
— захистекономічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку [39].
Грошово-емісійнаполітика та валютне регулювання.
У період різкогопадіння вартості національних грошей України — з кінця 1991 р. до першоїполовини 1994 р., коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991 р. до 2100% в1992 р. і переросла в 1993 р. у гіперінфляцію — 10 256Ж на рік, ситуаціявизначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювалисьвідповідно до постанов Верховної Ради України, Указів Президента України,рішень Кабінету Міністрів України.
Так, в 1992 р.кредитна емісія (за оборотами) складала нечуваний за тих часів обсяг — 1 трлнкрб., який було спрямовано на забезпечення заліків взаємо заборгованостіпідприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарськихпідприємств та за іншими напрямами. У 1993 р. обсяги кредитної емісіїзбільшились у 30 разів і становили 30 трлн крб., 70% якої через різні каналибуло спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. В цей же періодстрімко зростали прямі кредити Уряду, частка яких була переважною в загальнійсумі платіжних засобів: на 01.01.93 — 73%, на 01.01.94 — 52%, на 01.01.95 — 86%, на 01.01.96 — 77%. Меншими були частки коштів, спрямовані нарефінансування комерційних банків та на купівлю іноземної валюти в офіційнівалютні резерви НБУ.
Саме ця величезназа обсягами кредитна емісія була головною причиною гіперінфляції 1993 р. тапоглиблення фінансової кризи.
У період гіперінфляціїінструменти проведення грошової політики не працювали, оскільки Національнийбанк України не міг впливати на стан грошового ринку через відсутність умоввикористання класичних інструментів регулювання грошового ринку.
Додатковимфактором тиску на вартість національної валюти було надання емісійних кредитівза пільговими процентними ставками, які були значно нижче рівня інфляції. Ітільки після трагічного досвіду 1992—1993 рр. обсяги кредитних емісій зарішеннями державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національномубанку України з 1994—1995 рр. розпочати запровадження нормальної системирегулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, щовідповідає міжнародній практиці, і, таким чином, стримати інфляцію, стабілізуватигрошово-кредитний ринок та вартість національних грошей.
Виваженамонетарна політика протягом 1996—1997 рр., спрямована на підтримку купівельноїспроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківськоїсистеми, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції. Значне зниження темпівінфляції розпочалося з лютого 1996 р. і надалі набуло стабільного характеру. У1997 р. інфляція споживчого ринку становила 10,1% — це найнижчий рівень завесь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяластворенню належних умов для можливого економічного зростання в наступні роки,створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів [39].
Протягом1996—1998 рр. при зростанні випуску в обіг платіжних засобів НБУ значнозмінилась їх структура. Якщо у 1996 р. при збільшенні обсягу платіжних засобівна 37% на пряме кредитування Державного бюджету України було спрямовано 64% відзагальної суми емісії, то у 1997 р. пряме кредитування і фінансування дефіцитубюджету було припинено. Обсяг платіжних засобів збільшився на 44% і бувспрямований на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ (25%загальної суми платіжних засобів), придбання ОВДП (20%), обсяг яких збільшивсямайже в чотири рази проти 1996 року. Частка коштів, наданих на рефінансуваннякомерційних банків через різні механізми, становила 10% загального обсягуплатіжних засобів.
У 1998 р. сумавипущених в обіг платіжних засобів зросла на 35,6%. Більша її частка буласпрямована на фондовий ринок, або більше половини (58%). Непродуктивнийхарактер спрямованості кредитної емісії Національного банку України різкозменшив можливості щодо направлення коштів через комерційні банки для потребреальної економіки. За 1998 р. сума рефінансування Національним банком Україникомерційних банків зменшилась на 320 млн. грн, а частка коштів, направлених наці цілі, в загальній сумі платіжних засобів, становила 4,6%. Враховуючи, щорефінансування комерційних банків здійснювалось, як правило, під забезпеченнязастави державних цінних паперів, особливо конвертованих, фактично 76% всієїкредитної емісії спрямовувалося для вирішення питань фінансування дефіцитудержавного бюджету. Зменшився на 73,3% обсяг коштів, направлених на купівлюіноземної валюти в валютні резерви, що становило 5,5% загального обсягувипущених платіжних засобів.
За три попередніроки незалежності облікова ставка змінювалась лише два рази — у 1992 р. уперіод високої інфляції та гіперінфляції адміністративне підвищена з 80% до100% та у 1993 р. до 240% і була на від'ємному рівні щодо інфляції. Тобто, вперіод гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки стосовноінфляції був значно нижчим, через що вартість національної валюти планомірнопідривалась.
Як інструментрегулювання грошового ринку процентна політика Національного банку України,яка забезпечує реальну вартість національної валюти, почала проводитись з 1994р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності доколивань інфляції п'ять разів — від 140% до 300% річних. Це дозволило впершевийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції.
У 1995 р. таківідхилення процентної ставки від попереднього її рівня знизилися іспостерігались лише у квітні та вересні під час найбільш значних змін динамікиінфляції. У 1996 р. рівень процентної ставки НБУ змінювався в середньому доплюс трьох процентних пунктів. Усе це свідчить про забезпечення Національнимбанком України нормальної ринкової вартості національної валюти навнутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умовздійснення кредитної діяльності комерційних банків та господарськоїдіяльності.
Зупиненняпідвищення рівня інфляції в 1997 р. вплинуло на зниження процентних ставок убанківській системі. Протягом десяти місяців 1997 р. облікова ставказнижувалась — з 40% на 01.01.97 до 16% за станом на 05.08.97, а починаючи злистопада знову підвищувалась і на кінець року становила 35% річних.
Протягом 1998 р.ситуація на грошово-кредитному ринку формувалась під тиском значних виплат зобслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів в умовах обмеженостізовнішнього фінансування. Крім того, в певній мірі на стан грошово-кредитногоринку впливала фінансова криза у Росії. З метою мінімізації впливу цих подій нарозвиток внутрішнього грошового ринку Національний банк України підвищувавоблікову ставку п'ять разів з 35% у січні до 82% річних з 07.07.98 р., а з 21грудня 1998 р. — понизив до 60% річних.
Політика у сферіобов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована настабілізацію стану щодо ліквідності комерційних банків та поступове зниження їїнадлишковості.
В умовах значнихкредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишковаліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової масита дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовахобов'язкове резервування коштів комерційних банків як інструмент регулюванняфактично не могло працювати. Тільки в 1994 р. вдалося задіяти цей механізм,коли рівень обов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15% тазапроваджено новий порядок формування обов'язкових резервів — на кореспондентськихрахунках комерційних банків та їх філій у Національному банку України.
З метою прискореннязалучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національногобанку України, в 1995 р. була запроваджена 100-процентна норма резервування натимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційнібанки швидше пускати в обіг придбані кошти з подальшим фінансуваннямпріоритетних народногосподарських об'єктів. З кінця 1995 р. започаткованапрактика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися,це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.
У 1997 р.здійсненна уніфікація порядку формування комерційними банками обов'язковихрезервів, яка полягала у вирівнюванні рівня резервних вимог до залучених коштівяк в національній, так і в іноземній валюті, резервування коштів лише внаціональній валюті через кореспондентський рахунок банку — юридичної особи.При цьому з 01.04.97 до 01.12.97 обов'язкове резервування становило 11% відзалучених банком коштів.
Враховуючиситуацію на грошово-кредитному ринку України, що виникла у зв'язку із світовоюфінансовою кризою, Національним банком України для підтримки ліквідності таплатоспроможності банківської системи України в цілому збільшено нормуобов'язкового резервування з 01.12.97 до 01.09.98 до 15%, а з 01.09.98 — до16,5%.
Загальна сумаобов'язкових резервів по банківській системі на кінець 1998 р. становила 1690млн грн. [39].
До 1994 р. — кредити комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності надавалисьпереважно за рішеннями законодавчих та виконавчих органів про виділенняцентралізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам таорганізаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, якіпідтримувались державою, і в більшості випадків не поверталися. В свою чергу цеускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійнихкредитів.
Наданняризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було припинено в 1994р. із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою у 1995 р. відкредитування Національним банком України суб'єктів господарювання. Також булоприпинено виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільговихумовах, тобто з використанням пільгової процентної ставки.
За таких умовкредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільовихкредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам длякредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.
З 1996 р. суттєвопоширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиціінструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитуваннякомерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО,можливість запровадження яких виникла після створення ринку державних ціннихпаперів.
У 1995 р. Урядомрозпочато створення фондового ринку державних цінних паперів. Запровадженнямеханізму використання державних цінних паперів дозволило залучати дляфінансування дефіциту Державного бюджету України неемісійні кошти, значнознижуючи тим самим інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.
Державні цінніпапери поступово зайняли одне з провідних місць у регулюваннігрошово-кредитного ринку, завдяки чому фінансування дефіциту Державного бюджетуУкраїни в 1997 р. вперше за роки існування держави здійснювалось набезінфляційній основі — за рахунок подальшого розвитку ринку державних ціннихпаперів та залучення зовнішніх фінансових джерел, що суттєво впливало назниження рівня інфляції.
За обсягамицінних паперів, що знаходяться в обігу, державні боргові зобов'язання на ринкуУкраїни займали два останніх роки домінуюче положення і були найпривабливішимфінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, втому числі нерезидентами. З використанням цього інструменту стало можливим нановій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації сталивикористовуватися як застава для вчасного повернення коштів.
Дохідність задержавними облігаціями в більшості випадків була на рівні облікової ставкиНаціонального банку України.
Протягом1997—1998 рр. доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як у біржовій, такі позабіржовій формах.
У 1997 р.зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фондустрахування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов'язковогопридбання облігацій комерційними банками. Але через продовження у виробництвістагнації і високу доходність ОВДП в державі створилась небезпечна ситуація —короткострокові державні цінні папери сформували фінансову піраміду, яка вумовах недостатнього наповнення бюджету призвела в 1998 р. до інфляційноговибуху.
Розвиток грошовоїмаси у 1992—1993 рр. проходив на фоні кризових явищ в економіці України, щопоступово перетворювалися на економічну та фінансову кризу. Тому особливостігрошової політики в цей період були зв'язані у значній мірі з ціновими,фінансовими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищенняцін і заробітної плати, яка вимагала відповідного нарощування грошової маси вобігу та призвела до погіршення стану грошово-кредитної сфери.
У 1992 р.середньомісячне збільшення грошової маси становило 22% проти зростання цін всередньому за місяць на 27%. У 1993 р. середні значення цих показників ужестановили відповідно 27% та 42%. Лише у 1997 р., вперше за весь періодрозбудови незалежної держави відбулось випереджаюче зростання грошової маси на34% щодо рівня інфляції за рік 10,1%. Це свідчить про поліпшення забезпеченостінародного господарства платіжними засобами та підвищення рівня монетизаціїекономіки.
Динаміка таструктура грошового обігу в 1995—1996 рр. свідчать про уповільнення темпівзростання обсягів грошової маси та рівня інфляції, яке сприяло значномупідвищенню довіри населення та суб'єктів господарювання до національноїгрошової одиниці, кошти яких через банківську систему спрямовувались длякредитування економіки без створення емісійного тиску.
За 1998 р.грошова маса збільшилась на 25,3%, а ціни зросли на 20%, тобто підтримуваласьрівновага у зростанні цих показників.
Аналіз грошовоїмаси за агрегатами протягом 1998 р. свідчить про зупинення тенденції збільшенняготівки в обігу: за станом на 01.01.99 частка готівки в обігу дорівнювала 45,5%від загальної грошової маси проти 48,9% на початок року, або знизилася на 3,4процентного пункту.
У період з 1991—1998рр. індекс монетизації, який визначається відношенням кількості грошей в обігудо валового внутрішнього продукту, характеризувався змінами у різних напрямахі становив у 1992 р. — 27,2%, у 1995 р. — 9,3%, 1996 р. — 10%, 1997 р. — 11,8%і у 1998 р. за станом на 01.12.98 — 13,4%. Зменшення індексу монетизації з 27,2у 1992 р. до 9,3% у 1995 р. було обумовлено випереджаючими темпами зростаннярівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси.
Після 1995 р. зпочатком процесу фінансової стабілізації і введенням національної валютиУкраїни — гривні — тенденція змінилася на протилежну — рівень монетизаціїпочав підвищуватися, що свідчить про поліпшення забезпечення економіки грошима.
За період з 1992до 1994 р. спостерігалося підвищення рівня доларизації, що відображує долюіноземної валюти в грошовій масі, який у 1992 р. становив 8,8% і у 1994 р.підвищився до 31,7%. Таке підвищення пояснювалось посиленням економічної кризита втратою довіри до національної валюти.
Зменшення індексудоларизації у 1995—1997 рр. з 22,7% до 13,3% відповідало періоду відносноїрівноваги на грошово-кредитному ринку. Відхилення цієї тенденції в останнімісяці 1998 р. і його зростання до 21,3% за станом на 01.01.99 пояснюєтьсявпливом світової фінансової кризи та деякою девальвацією гривні відносноіноземних валют [39].
Аналізуючи стангрошово-кредитного ринку за останні чотири роки, можна зробити висновок:монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси приутриманні визначеного рівня інфляції, що досягалося шляхом контролю заосновними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішніактиви, монетарна база, грошова маса).
На жаль, валютнаполітика виявилася найуразливішою в перші три роки незалежності України.Валютний ринок сконцентрував багато проблем. На практиці це призвело допостійної нерівноваги на валютному ринку (брак пропозиції), постійноїдепреціації (зниження курсу) національної валюти, доларизації внутрішньогообігу і бартеризації зовнішньоторговельного обігу.
Для організаціївалютного ринку України було створено Валютну біржу як підрозділ НБУ. Самечерез Валютну біржу комерційні банки здійснювали операції з купівлі-продажуіноземної валюти. Протягом 1992 р, загальний обсяг операцій, проведенихкомерційними банками становив 3 млрд дол. США. Розвиток валютного ринкустримувався відсутністю необхідної законодавчої бази у сфері валютногорегулювання. На початку 1993 р. Уряд прийняв Декрет «Про систему валютногорегулювання і валютного контролю», в якому визначив Національний банк України,як головний валютний орган держави. Головною метою формування валютного ринкуУкраїни стало ефективне обслуговування діючих зовнішньоекономічних зв'язків істимулювання їх розвитку з метою подолання замкненості економіки України, поступовоїїї інтеграції в світовий ринок, створення конкурентоспроможного виробництва.
Завдяки валютнійполітиці, яку Національний банк України проводив протягом 1994—1997 рр.,валютний ринок України пройшов кілька етапів розвитку, що супроводжувалосязначним зростанням його обсягу. Загальні обсяги валютного ринку зросли у 1997р. у порівнянні з 1995 р. у 4 рази, в тому числі міжбанківського ринку — у 10раз, готівкових операцій — в 2,7 рази [39].
Становлення ірозвиток грошово-кредитної системи неможливо розглядати без аналізу валютноїполітики. Формування будь-якої системи валютних обмежень та регламентаційвіддзеркалює певний стан державної валютної політики.
Основнимзаконодавчим актом у сфері валютного регулювання став Декрет КабінетуМіністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від19 лютого 1993 р. Згідно з цим Декретом було передбачено встановленняНаціональним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошовоїодиниці на підставі результатів торгів на міжбанківському валютному ринкуУкраїни.
Даний валютнийрежим діяв з квітня до липня 1993 р. і спрямовувався на подальшу лібералізаціювалютного ринку.
Протягом1995—1998 рр. Національним банком України було здійснено цілий ряд заходів позабезпеченню поступової лібералізації і децентралізації валютного ринкуУкраїни, що сприяло, насамперед, уникненню різких коливань курсу національноїгрошової одиниці до іноземних валют, забезпеченню стабільних умовфункціонування валютного ринку України.
У 1996 р. щодоподальшої стабілізації валютного ринку України проводилася така робота :
— для поглибленняінтеграції в світову економічну систему та з метою поліпшення умов діяльностііноземних інвесторів Національним банком
З метоюстабілізації ситуації Національний банк України разом з Урядом запровадили рядантикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливукризи на валютному і фондовому ринках Росії та щодо запобігання відтокуіноземної валюти та безпідставного підвищення попиту на неї.
Вжиті заходиспрямовані на впорядкування дій клієнтів з купівлі-продажу іноземної валюти іпосилення функцій уповноважених банків як агентів валютного контролю.
Комплекс заходів,які Уряд та НБУ запроваджують у цій ситуації, знайшов розуміння та підтримку збоку міжнародних фінансових організацій. Так, зокрема, Радою директорів МВФбуло прийнято рішення про надання Україні кредиту ЕРР на загальну суму 2,2 млрд.дол. США, що сприятиме стабілізації валютного ринку. Курс України нареформування економіки підтримано позикою Світового банку на загальну суму 900млн. дол. США.
У результатізапровадження цих заходів НБУ та підтримки з боку міжнародних фінансовихорганізацій ситуацію вдалось стабілізувати. Темпи девальвації гривні поступовоскорочувалися, а з 6 листопада 1998 р. до кінця року обмінний курс тримався нарівні 3,427 гривні за 1 дол. США.
2. особливості ТА МЕХАНІЗМИфункціонування національної валюти УКРАЇНИ
2.1. Чинники введення національної валюти в Україні після вибореннянезалежності і українська міжбанківська валютна біржа
Введеннянаціональної валюти в Україні відбулося в результаті дії низки факторів.Зазначимо, що фактор – це рушійна сила будь-якого процесу. Отже, якщо миговоримо про фактори введення національної валюти в Україні, то маємо на увазіті рушійні сили, які зумовили це введення. Серед таких рушійних сил чи ненайважливіше місце займають історичні фактори. Чи не найбільшу увагудослідженню історичних факторів введення і функціонування валюти на різнихісторичних етапах розвитку України приділив відомий львівський ученийО.М.Ковалюк. Його дослідження – це глибокий екскурс в історію, який дозволяєзрозуміти глибинні основи сучасних проблем становлення і функціонуваннянаціональної валюти [17].
О.М.Ковалюкзазначає, що у Київській Русі в період раннього феодалізму (IX—XII ст.)основним джерелом доходів казни була данина від населення. Данину платилинайчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою, а пізніше —грошима.
Основоюмонетарної системи в Україні була гривня, тобто фунт срібла. Спочатку це буланашийна прикраса, яка «висіла коло гриви»'.
Гривню як грошовуодиницю запровадив український князь Володимир Великий (980—1015 рр.). Меншимигрошовими одиницями в Київській Русі були: ногата, куна, вивериця, різана.
Гривня виготовляласяспочатку в Києві, а потім у Новгороді. У Києві гривня дорівнювала 72золотникам, а в Новгороді — 96. Після князя Володимира гривню виготовляли(били) його сини Святослав та Ярослав, а також внук Ізяслав Ярославович.Гривня була грошовою одиницею України-Руси до XIII ст., тобто до нашестя татар.
Перша появагривні в Україні — це не тільки свідчення історичних даних про нашу предковічнугрошову одиницю, а й одне з перших свідчень про наш споконвічний державний герб— тризуб. Бо, як відомо, перші срібні українські гроші мали такий вигляд: наодному боці монети — зображення князя Володимира на престолі, а на другому —державний герб тризуб'.
Якщо одна гривнядорівнювала півфунту срібла, то ногата — 1/20 гривні, куна — 1/25 гривні,вивериця — від 1/5 до 1/20 куни, а різана — 1/4 вивериці".
В пізнішіісторичні періоди були злети і падіння в історії розвитку України як держави,що підготувало своєрідний плацдарм для найголовніших історичних подій нашогочасу – виборення незалежності України в 1991 році.
Вибореннянезалежності стало могутнім політичним фактором введення і становленнянаціональної валюти.
Крім низкипозитивних факторів (історичні, суспільно-політичні фактори, реформуванняукраїнської економіки та інші), на становлення національної валюти впливалинегативні фактори, а саме: фінансова нестабільність в країні, слабкістьфінансової системи, банківської системи, складність здійснення бюджетноїполітики.
В наш часпотрібно здійснити низку заходів, щоб перетворити негативні фактори напозитивні. Тоді не буде ні загрози функціонуванню національної валюти, нізагрози національній економічній безпеці. Якими мають бути ці заходи стане ясноз подальшого викладу тексту.
На становленнянаціональної валюти великий вплив має діяльність української міжбанківськоївалютної біржі.
Українськаміжбанківська валютна біржа (УМВБ) була створена 8 липня 1993 p. відповідно допостанови Правління Національного банку України «Про Українськуміжбанківську валютну біржу». Головною метою діяльності Біржі було визначенонеобхідність упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валютиуповноваженими банками та подання пропозицій щодо політики курсоутворення.Спочатку Біржа функціонувала при НБУ, а потім була зареєстрована як закритеакціонерне товариство, засновниками якого стали 40 комерційних банків України зчасткою кожного 2,5%. У такому статусі Біржа здійснює свою діяльність ідонині. В робочих органах Біржі задіяно 31 банк. Членами Біржі є 106 комерційнихбанків та інвестиційних компаній. На Біржі діють З секції: валютна, фондова татермінових контрактів.
З листопада 1993p. після запровадження фіксованого курсу гривні торги валютою на УМВБ булоприпинено. Її продаж за офіційним курсом залежно від першочергових потреб державипроводив тимчасово створений Тендерний комітет. Однак політика фіксованогокурсу призвела лише до загострення валютних проблем. Зі скасуванням фіксованогокурсу гривні і переходом до політики регульованого курсу УМВБ частково поновилароботу. З 11 березня 1994 p. було започатковано аукціони з продажуамериканського долара, а з квітня — німецької марки і російського рубля.Аукціони проводилися до кінця вересня 1994 p. УМВБ разом з Кримськоюміжбанківською валютною біржею утворює біржовий валютний ринок України.
Однак аукціоннаформа торгів виявилася неефективною, оскільки не відповідала існуючим умовамвалютного регулювання. Тому з жовтня 1994 p. УМВБ цілковито поновила своюдіяльність і стала працювати у режимі, що діяв до припинення торгів.
Угоди зкупівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринкуУкраїни спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Проте з розвиткомбанківської системи і лібералізацією валютної торгівлі з початку 1995 p.з'явився ще один сегмент валютного ринку — міжбанківський ринок, де угодиукладаються безпосередньо між банками, уповноваженими здійснювати валютніоперації.
До 1993 p.торгівля здійснювалася тільки двома валютами — доларами США та білоруськимирублями. З 1993 p. розпочалися торги російськими рублями та німецькою маркою, аз 1995 p. — французькими франками, англійськими фунтами стерлінгів таіталійськими лірами.
Переважнаорієнтація на долар США в торгівлі на УМВБ відбиває його домінуючі позиції всвітовому валютному обороті: частка американської валюти в загальному обсязіофіційних валютних резервів країн світу становила в середині 80-х років більшяк 56%. У доларах США фінансується близько 70% світового торговельного оборотута міжнародних фінансових позик.
СьогодніУкраїнська міжбанківська валютна біржа має чотири філії, поява яких зумовленарозвитком регіональних валютних ринків. Перша філія з'явилася в 1994 p. вДніпропетровську, а в 1995 p. було відкрито філії в Харкові, Львові таДонецьку. Найбільший обсяг торгів — близько 6 — 11% — здійснюється наДніпропетровській філії. Друге місце посідає Львівська, а третє — Харківськафілія.
ДіяльністьУкраїнської міжбанківської валютної біржі свідчить, що валютний ринок Українисформовано на стійкій базі, і він має перспективи подальшого стабільногорозвитку.
2.2. Організація операцій на міжбанківському валютномуринку України
Операції наміжбанківському валютному ринку регламентуються «Правилами здійсненняоперацій на міжбанківському валютному ринку України», затвердженимипостановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 p. за№127 (зі змінами від 24 березня 1999 p. №139). Операції на міжбанківськомувалютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, дояких належать:
• Національнийбанк України;
• уповноваженібанки (комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку України направо здійснення операцій з валютними цінностями);
• уповноваженікредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію Національного банку Українина право здійснення операцій з валютними цінностями.
• валютні біржі.
Суб'єктиміжбанківського валютного ринку України купують іноземну валюту для власнихпотреб та за дорученням клієнтів (резидентів, нерезидентів) з метоюперерахування іноземної валюти за межі України.
Усі валютніоперації з іноземними валютами першої групи Класифікатора іноземних валютНаціонального банку України та операції з купівлі-продажу безготівковихіноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків іуповноважених кредитно-фінансових установ здійснюються лише на умовах«тод» (поставка валюти відбувається сьогодні), «том»(поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або «спот»(поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладання угоди).
Порядок та умовипроведення уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами операцій зготівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку Українивизначаються окремими нормативними актами Національного банку України.
Торгівлябанківськими металами.
Організаціяторгівлі банківськими металами регламентована Законом України «Продержавне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоціннихметалів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18листопада 1997 p. №637/97-ВР, а також «Положенням про організацію торгівлібанківськими металами на валютному ринку України», затвердженим постановоюПравління Національного банку України 24 лютого 1998 p. №65.
Торгівлюбанківськими металами поділяють на оптову та роздрібну. Оптова торгівлябанківськими металами здійснюється на УМВБ, а роздрібна — уповноваженими банкамита уповноваженими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензіюНаціонального банку України на право здійснення операцій з банківськимиметалами, безпосередньо через власні каси в операційних залах уповноваженихбанків та фінансово-кредитних установ з фізичними особами — резидентами інерезидентами.
Одним ізнайперших і найактивніших операторів на ринку банківських металів єакціонерний комерційний банк «Правекс-Банк», який здійснює роздрібнуторгівлю зливками золота, срібла, платини та паладію за світовими цінами. Банктакож надає послуги щодо куплених зливків у своїх сховищах із нарахуваннямклієнтам 2% річних. На кожний зливок банк видає загальновизнаний сертифікат, уякому проба металу визначена з точністю до 0,0001, і бере на себе зобов'язаннящодо викупу придбаних клієнтами металів з урахуванням динаміки світових цін наних. Крім того, під заставу банківських металів «Правекс-Банк» можевидавати своїм клієнтам кредити на пільгових умовах.
Національнимбанком України встановлено чіткі правила використання готівкової іноземноївалюти резидентами і нерезидентами України в таких випадках:
1) юридичнимиособами-нерезидентами та розташованими на території України представництвамиюридичних осіб-нерезидентів з власних поточних рахунків;
2) як засобуплатежу або застави в разі відсутності у фізичних осіб — нерезидентів аборезидентів коштів у грошовій одиниці України;
3) як засобуплатежу в разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобахпід час перебування за кордоном, а також в інших випадках, регламентованих«Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України»,затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня1998 p. №119.
Видача готівковоїіноземної валюти з поточного рахунку або продаж дорожніх чеків у вільноконвертованій валюті на відрядження за кордон здійснюється уповноваженимбанком:
— за наявностізаявки юридичної особи-резидента або постійного представництва юридичноїособи-нерезидента, що містить такі дані:
— номер і датунаказу (розпорядження);
— прізвище, ім'ята по батькові осіб, які виїжджають за кордон;
— строкперебування за кордоном;
— розрахуноквитрат.
Усі видиготівкових розрахунків на території України з використанням іноземної валюти якзасобу платежу або як застави здійснюються відповідно до вимог Закону України«Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касовихкниг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчуваннята послуг». Порушення правил використання готівкової іноземної валюти натериторії України резидентами та нерезидентами тягне за собою відповідальністьзгідно з чинним законодавством України.
Організація діяльності пунктів обміну іноземноївалюти.
Пункти обмінуіноземної валюти організовуються уповноваженими банками та іншими фінансовимиустановами, що мають ліцензію Національного банку України, а також юридичнимиособами — резидентами, які уклали агентські угоди з уповноваженими банками, зметою забезпечення вільного обміну готівкової іноземної валюти для фізичнихосіб (як резидентів, так і нерезидентів) відповідно до «Положення пропункти обміну іноземної валюти», затвердженого постановою Правління НБУ 7липня 1994 p. №129.
Обмінні пунктиздійснюють операції купівлі іноземної валюти у фізичних осіб — резидентів танерезидентів, продажу іноземної валюти фізичним особам-резидентам та зворотногообміну національної валюти на іноземну валюту фізичним особам-нерезидентамзгідно із встановленими нормами та правилами. Сума одноразового продажуготівкової іноземної валюти фізичній особі обмінним пунктом уповноваженогобанку (обмінним пунктом, який працює на підставі агентської угоди з цимбанком) не може перевищувати 1 тис. дол. США — суми, передбаченої п. 3.1.1«Порядку переміщення валюти через митний кордон України» (із змінамита доповненнями), затвердженого Головою Правління Національного банку України14 березня 1993 p. №19029/381 та Головою Державного митного комітету України 17березня 1993 p. №11/1-530.
Крім валюто-обміннихоперацій обмінні пункти можуть здійснювати експертизу грошових знаків іплатіжних документів іноземних держав, конверсію готівкової валюти, розмінгрошових знаків, купівлю-продаж платіжних документів (дорожні та іменні чеки,акредитиви) тощо.
Курси обмінувалют для обмінних пунктів уповноважений банк встановлює щодня. Різниця міжкурсом купівлі та продажу (маржа) визначається відповідно до вимог Національногобанку України. З 18.09.95 p. до 06.10.98 p. цей показник становив 10%, а з07.10.98 p. до 12.04.99 p. — 5%. З 10 листопада 1998 p. валюто-обмінніоперації, що здійснюються обмінними пунктами, обкладаються податком в розмірі1%, який перераховується до Пенсійного фонду України. Починаючи з 13 квітня1999 p. операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за договірнимкурсом без обмеження розміру маржі та комісійної винагороди.
2.3. Українська національна валюта і міжнародна валютно-фінансова система
Важливою функціональною складовою економічної структури світу єміжнародна валютно-фінансова система. В умовах карколомного розширення ринковихвідносин за рахунок держав Центральної, Південно – Східної Європи та колишньогоСРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарства незміннопосилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово – кредитнихвідносин, з’являються нові міжнародні та регіональні валютно – кредитніорганізації. За існуючими оцінками, річний обсяг міжнародних фінансовихоперацій у 10 – 20 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає 150трл американських доларів.
Найбільшхарактерними ознаками міжнародної фінансової системи є наявність “плаваючих”валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976),диверсифікація ліквідних засобів в наслідок впровадження в обіг міжнародних(СПЗ – спеціальні права запозичені ) та регіональних (ЕКЮ) валют, підвищенняролі й значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав( США, Японія, Німеччини, Англії, Франції ); функціонування розгалуженихсистеми міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансовихресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі(СВІФТ) яка об’єднує міжнародну валютну фінансову систему в органічну цілісність,надає їй відчутних рис глобального характеру.
Світові гроші –головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженнямвнутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Оборотними(конвертованими) називаються валюти тих країн, де немає валютних обмежень. Таківалюти вільно обмінюються на валюти інших країн. До них належать долар США,канадський долар, швейцарський франк марка Німеччини та ін. Частково оборотнівалюти ті, що вільно обмінюються тільки по окремих валютних операціях (головнимчином по поточних розрахунках ) або дозволяється такий обмін тільки длянерезидентів. Це валюти більшості європейських держав. Необоротними(неконвертованими ) замкнутими називаються валюти, обмін яких на валюти іншихкраїн обмежений по всіх операціях як для резидентів (фізичних і юридичних осібданої країни), так і для нерезидентів. Необоротними є валюти майже всіхслаборозвинутих в економічному відношенні країн, яким властива хронічнапасивність платіжних балансів.
Валютний ринок – особливасфера економічних відносин за капіталізму, пов’язаний з проведеннями операцій,з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки,векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви). У країнах в яких немаєвалютних обмежень, існують вільні валютні ринки, там, де такі обмеження є,невільні. В деяких країнах поряд офіційними валютними ринками є неофіційні, наяких курси валют дещо відрізняються від офіційних курсів. Існують також “чорні”валютні ринки, де валютні операції проводять поза законом. Внаслідок напливу вкінці 50 – х рр. в Європу доларів США виник так званий ринок євродоларів. Напочатку 70 – х рр. внаслідок кризи енергетичної з’явився ринок нафтодоларів,які сконцентрувалися в країнах експортерах нафти.
Поряд з валютнимиринками є також ринки золота у Великобританії, США, Німеччині. Міжнароднігрошові розрахунки пов’язані з зовнішньою торгівлею, інвестиціями, туризмомтощо, здійснюються на світовому валютному ринку через кореспондентські зв’язкиміж банками різних країн.
Валютні резерви –запаси іноземної валюти і золота, що є в розпорядженні урядових органів абоцентральних банків для проведення міжнародних розрахунків та поточних платежів.З 1970 у валютні резерви включено СДР. Офіційно міжнародній валютний фонд (МВФ)та інші валютні органи відносяться до валютного резерву: золото, СДР, квоту вМВФ, іноземну валюту. Внаслідок валютних криз, інфляції тощо часта золота, якоснова валютного резерву невпинно списується. Валютні резерви створюються вкожній країні, від них залежить міжнародна ліквідність, тобто здатністьбезпосередньо провадити платежі за зовнішніми розрахунками. Валютний резерввикористовують у зовнішньо торгівельних відносинах з іншими країнами вреальному житі процеси у сфері МВКВ здійснюється стрибкоподібно, суперечливосупроводжується глибокими кризовими явищами національного, регіонального ісвітового масштабів, біфуркаційними системами міжнародних валютно – кредитнихвідносин у процесі її формування як цілісності.
Характер функціонування міжнародної валютно – кредитної системи таступінь її усталеності залежать від відповідності цієї системи та відносин, щов ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил іспіввідношенню інтересів головних економічних суб’єктів світу. У зв’язку з цимміжнародна валютна — кредитна система повинна відповідати таким головнимвимогам:
1) забезпечуватиміжнародний обмін достатнім обсягом платіжно – розрахунковим і кредитнихзасобів, що користуються довір’ям учасників валютно – кредитних відносин;
2) матипевний запас міцності для стійкого функціонування в умовах перманентнихструктурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбуваєтьсяхворобливо й часто дезорганізують зовнішньо економічний товарообіг протягомпевного періоду (СНД, колишнє СФРЮ та ін.) бути достатньо еластичною для того,щоб гнучко пристосуватися до внутрішніх і зовнішніх факторів функціонуванняміжнародних економічних відносин;
3) сприятизбалансованості, гармонізації економічних інтересів суб’єктів світогосподарськихзв’язків усіх структурних рівнів, починаючи від фірми і закінчуючи великимиінтеграційними об’єднаннями типу ЕС. Поглиблення МПП, глобалізаціясвітогосподарських зв’язків детермінують необхідність лібералізації МВКВ тапоступової уніфікації національних валютно – кредитних систем.
3.Шляхи стабілізації національної валюти України
3.1. Інфляція – основний показник нестабільності валюти
На стабільністьнаціональної валюти надзвичайно сильно впливає інфляція.
Iнфляцiя маєрiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляє такi три її види:помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.
Помiрна інфляція.Помiрна iнфляцiя характеризується повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчнийтемп iнфляцii вимiрюється як правило однозначним числом. Помiрна iнфляцiя єтиповою сьогоднi для бiльшостi економiчно розвинутих країн.
Галопуючаiнфляцiя. Iнфляцiя, що вимiрюється двозначними чи тризначними числами-20, 100чи 200% за рік.
Гiперiнфляцiя.Цей рiзновид iнфляцiї має мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чимiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляє декiлька характерних рисгiперiнфляцiї. По-перше, реальний попит на грошi, вимірюваний як вiдношеннязапасу грошей до рiвня цiн, падає дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стаютьдуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється(менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцiї реальна заробiтна плата можезнижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним євплив гiперiнфляцiї на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадженнянаселення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання увiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головнувтрату вiд iнфляцiї. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона масмiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями.Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для країн, що здiйснювалиреволюцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринкової економiки; в Польшi цiнизростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.
Експансiонiстськафiскальна полiтика держави досить часто стає генератором iнфляцiї. Припустимо,що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують натаку стабiльнiсть у майбутньому.
Але, виходячи iзполiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентськихвиборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшує збiльшити виплати з державногобюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створеннянових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва йскорочення безробiття, досягнуте адмiнiстрацiєю президента, зробить неабиякийвплив на результати виборiв. Отже, складається проект нереально розширеногодержавного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись,економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсягвиробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьомубуде незначне.
Але, вже унаступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнутьiнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати своїочiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але йвiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.
Один з можливихварiантiв реакцiї уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягає у припиненнiстимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсягвиробництва знову зменшиться до природнього рiвня, а норма безробiття зросте досвого природного значення. Iнша альтернатива полягає у продовженнiекспансiонiстськоi податково-бюджетної полiтики. В такому разi протягом деякогочасу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а нормубезробiття-меншою за їх природнi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту будеозначати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий зроку в рiк темп iнфляцiї виявиться недостатнiм для того, щоб втриматибезробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття натакому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцiї.
Чим би не буласпровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується йогодефiцитом.
Крiм бюджетногодефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й,звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузямиекономiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави йгалузям.
У станi iнфляцiйноїнестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку співвідношення“попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодомстабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвиткукапiталiстичних країн часiв вiльноi конкуренцiї.
Як бачимо,iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчнустабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головнихмiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий моментсучасної iнфляцiї полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинитиїї надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя мас властивiсть залишатися стабiльною,поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.
3.2. Антиінфляційна політика урядуУкраїни як основний метод зміцнення національної валюти України.
Найбiльш iстотнимнегативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформуваннявиявилася iнфляцiя.
Перiод 1992-1994рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростаннямцiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.
За данимиСвiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищиму свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. — у 103 рази. Iхоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатiпроведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадженняцiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувалезростання заборгованостi бюджету.
Спочатку нашiйекономiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпамизростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиляпiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаючепiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн йiнфляцiї.
Пiдвищенняпiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат,дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типiiнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи надедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобів підприємствдля розрахунків з своїми постачальниками (криза неплатежів) i для видачiзарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн ведедо збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагає збiльшення грошовоїмаси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чиномiнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, щозначно ускладнює здійснення антиiнфляцiйної полiтики.
Полiтикапосилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищеннийобмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньовогосектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуваннямдоходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваномудержавному секторi. В результатi на фонi втрати державою значної частинидоходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумноїполітики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що бувосновою існування самої держави.
Черезнедосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловостідосягає 20%.
Отже, завданняподальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бутивирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансовоїстабілізації, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйкеекономiчне зростання на базi вiдродження інвестиційної активностi й поступовийпiдйом життєвого рiвня є неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазоюреформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим зних є введення у вереснi 1996 року нацiональної валюти-гривнi. Це дало змогу взначнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в країнi.
Як мiра, що маєзапобiгти необумовленому зростанню заробiтної плати на пiдприємствах, КабiнетомМiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, щовносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростаннязарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячної iнфляцiї.
3.3. Інші шляхи та методи подальшого зміцнення української національноївалюти
Стабільністьнаціональної валюти залежить від економічної стабілізації в країні і навпаки.Спробуємо спочатку визначитися із розумінням поняття «економічнастабілізація», поглибити його звичайне трактування при розробцівідповідної політики в Україні.
Вочевидь,економічну стабілізацію слід розуміти не як стан, а як стратегічний процес, щополягає у наближенні до економічної стабільності. Цей процес має значнутривалість. Із розглядуваних країн лише ті, що втратили стабільність внаслідокдругої світової війни, можуть сьогодні бути охарактеризовані як такі, що вийшлиз розряду нестабільних економічних систем. У інших країнах процес стабілізаціїтриває.
Відповідноповинні формулюватися і критерії стабілізації. Як продемонстрував досвід, нимине можуть виступати зниження до певної, заздалегідь визначеної величини темпівінфляції, коливань курсу національної валюти, збалансування дефіциту бюджету чиплатіжного балансу. Критерієм може бути лише посилення дії ринковихрегуляторів, і для кожного конкретного стану економічної системи існує свій,індивідуальний, рівень макроекономічних показників, за якого система отримуєздатність до саморегулювання.
Отже,стабілізація є комплексним поняттям, що враховує стан усіх без виняткускладових економічної системи. За умови визначення економічною політикоюдержави критерієм стабілізації недостатню кількість конкретних економічнихпоказників неминучим є наростання макроекономічних диспропорцій. Так, в Україніпротягом останніх років здійснювалася політика грошово-фінансової стабілізації,було досягнуто низьких показників інфляції та стійкого високого курсу гривні.Однак нині спостерігається глибока криза фінансів підприємств, 50% яких у1997р. були збитковими, різке погіршення структури грошової маси, майжеполовина якої представлена готівкою, збільшення внутрішнього боргу, не наголошуючивже на перманентному спаді виробництва. Досягнення локальної стабільності(наприклад, грошової) є неодмінною складовою стратегії економічноїстабілізації.
Економічнезростання є показником дієвості процесів саморегуляції у довготриваломуперіоді. Адже їхня основа — узгодження інтересів приватних економічнихсуб'єктів з суспільним інтересом та між собою, а вони, у свою чергу, базуютьсяна потребі постійного зростання. Економічне зростання є логічним наслідкомуспішної стабілізації, дає можливість утримувати стабільність протягомтривалого часу. Зростання є також необхідною умовою стабілізації через те, що убільшості стабілізаційних процесів необхідні значні зусилля стосовноструктурної перебудови економіки. Отже, практика нестабільних економік засвідчила,що економічне зростання є невід'ємною складовою економічної стабілізації.
Перший етапекономічної стабілізації, що пов'язаний з усуненням головних деструктивнихчинників та інституційним шоком, часто супроводжується спадом виробництва.Однак він не може тривати більше, ніж 2-3 роки. Оскільки далі, що особливопоказово для України, цей спад, власне, починає генерувати чинники, що руйнуютьекономічну систему.
Перехід доекономічного зростання можна розглядати як критерій успішності першого етапустабілізаційної стратегії. Економічне зростання, що зумовлюється підвищеннямстабільності економіки і зміцнює цю стабільність, характеризує процесрозширеного суспільного відтворення. Виходячи із визначення, наведеного упершому розділі роботи, єдність стабілізації та зростання може бутиохарактеризована поняттям економічна безпека. Країни, у яких під дієювбудованих регуляторів запрацював процес суспільного відтворення, через щосформувалася значна протидія зовнішнім та внутрішнім загрозам, мають високий рівеньекономічної безпеки (країни-колишні учасниці другої світової війни, Японія і,певною мірою, деякі НІК). Ряд перехідних економік знаходяться на шляхупідвищення економічної безпеки, проте чотирирічний досвід економічногозростання поки що недостатній для оцінки його стійкості. Для більшості країнЛатинської Америки та деяких перехідних економік, до яких відносяться майже всіколишні радянські республіки, характерно збільшення насамперед внутрішніх тазовнішніх загроз економічній безпеці.
Для забезпеченняефективної економічної стабілізації критично важливими є три головніхарактеристики економічної стратегії: її структура, послідовність таінституційне забезпечення.
Структурованістьекономічної стратегії передбачає також наявність розвинених суб'єктів таоб'єктів економічної стратегії. Тому слід зазначити, що вбудовані регуляториекономічної системи за своєю формою є діями економічних суб'єктів у досягненнівласних економічних інтересів. Таким чином, адекватне функціонування системиринкових регуляторів можливе лише за умови здатності приватних економічнихсуб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні економічні стратегії. Усвою чергу, економічна стратегія держави прямо чи опосередковано повиннавпливати на діяльність приватних економічних суб'єктів, формується у розрахункуна їхню раціональну реакцію.
У зв'язку з цимоднією з найважливіших рис успішних стратегій стабілізації було самепершочергове сприяння розвиткові приватних економічних суб'єктів, зміцненнюнаціональних виробників як первинної ланки національної економіки, відновленнюта розширенню їхніх зв'язків. Якщо у Західній Європі після другої світовоївійни відновлення ефективних суб'єктів приватної економічної влади не вимагалозначних зусиль, то в Японії та НІК, а особливо у перехідних економіках, усебуло навпаки. Японії та НІК завдяки застосуванню стратегії сприяння розвиткунаціональних підприємств, інституційних схем їхньої взаємодії, підтримкидержавної та приватної власності вдалося закласти підвалини стабільноїекономічної системи. Натомість розрахунок на самостійний розвиток приватнихпідприємств після лібералізації економіки у Центральній та Східній Європі,Латинській Америці не мав бажаних результатів, через що уряди цих країн змушенібули перейти до активної політики розвитку інституційної структури. Головноюпричиною трансформаційної кризи та кризи у Латинській Америці 80-90-х єпереоцінка здатності приватних економічних суб'єктів здійснювати ефективнуекономічну стратегію за умов різкого відходу держави від регулювання економіки.
Виходячи знаведеного вище, можна визначити причину надмірної тривалості трансформаційноїкризи в Україні. Вона полягає у тому, що в економічній стратегії державиостанніх років об'єктом виступали економічні показники, а не конкретніекономічні суб'єкти. Це призвело до постійного погіршення становищапідприємств, перешкодило створенню нових ефективних приватних власників. Отже,стратегія економічної стабілізації реалізовувалася без попередньогозабезпечення суб'єктної бази цієї стратегії. За таких умов переслідуванняекономічним суб'єктом власних інтересів може набувати руйнівного длясуспільства характеру, що й продемонстрував досвід країн Латинської Америки,Центральної та Східної Європи і України.
Слід зазначити,що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становитизагрозу для економічних суб'єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль.Найяскравіший приклад — стратегія «шокової терапії». Однак у країнах,де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинникомстало й економічне підґрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можнаконстатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії результативний, якщо вінзастосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразупісля досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізаціюзовнішньої торгівлі, що призводить до зростання конкурентного тиску. Це, у своючергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою післяпроведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики,така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки,вона може пригнічувати національне виробництво. Тому актуальним є питання щодонеобхідності вчасної відмови від заходів економічної політики, що вже виконалисвоє призначення та перетворилися на дестабілізуючі чинники. Це стосуєтьсяважелів грошово-кредитної, курсової, бюджетно-податкової політики, регулюванняцін, наявності державного капіталу в певних галузях тощо. Для визначеннядійсної ролі цих чинників у стабілізаційному процесі необхідний постійниймоніторинг їхнього впливу на економічну безпеку держави.
Тому з огляду наважливість модернізації промислової структури стратегія стабілізації насампередповинна зміцнювати фінансовий потенціал економіки: проблема фінансуванняекономічних перетворень була однією з ключових у повоєнній відбудові, у НІК,Китаї. Вона вирішувалася за рахунок комбінації державних, позичкових тавнутрішніх приватних ресурсів. Руйнування фінансів підприємств внаслідокдеформованої економічної стратегії у перехідних економіках призвело до надтоповільної структурної перебудови і, як наслідок, тривалої інфляції, внутрішніхта зовнішніх дисбалансів. Через особливу важливість фінансової системи їїлібералізація у більшості нестабільних економік, що досягли певних успіхів,проводилася поступово та після суттєвого зменшення макроекономічнихдиспропорцій. Показово, що як країни повоєнного періоду (Франція), так і НІК(Південна Корея), перехідні економіки (Польща) тривалий час зберігали значнийчи повний контроль держави над банківським сектором. Досвід нестабільнихекономік засвідчив, що активна антиінфляційна політика може мати незначнийгальмуючий вплив на економічний розвиток, якщо стратегія підприємствгрошово-фінансової сфери узгоджена (зокрема через експансію державноївласності) з напрямами і завданнями економічної стратегії держави.
Таким чином,заходи державної економічної стратегії повинні відповідати насамперед поточномустану нестабільної економічної системи, враховуючи її успадковані складові тамайбутні елементи, що тільки зароджуються.
Новітняекономічна історія України може слугувати яскравим прикладом еклектичногозастосування різних інструментів економічної політики, спроб використанняважелів ринкового регулювання за умов ринкової недостатності, намаганьнекритичного застосування окремих заходів, «випробуваних» зарубіжнимдосвідом, у відриві від загального стратегічного контексту. Наслідками сталидезінтеграція економічної системи, збільшення антагоністичних суперечностей,порушення процесу суспільного відтворення. Застосування заходів економічноїполітики, не адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозоюекономічній безпеці України.
Висновки
Сказане свідчить,що проблеми національної валюти повинні бути постійно в полі зору провіднихнауковців країни, фахівців високого ґатунку з метою забезпечення в країніекономічної стабілізації, а надалі економічного зростання, без чого неможливезабезпечення національної, політичної, економічної, фінансової, екологічної безпекиУкраїни в світовому товаристві співдружності країн.
Стабільнанаціональна валюта держави – це ознаки її економічної і політичноїстабільності, авторитету у світі і благополуччя її громадян. Наша держава вжена початку свого існування зіткнулася з труднощами пов'язаними з утриманнямстабільності своєї валюти. Ми пережили гіперінфляцію, великі стрибки цін таобезцінення зароблених грошей. Вивчення та аналіз факторів що впливають настабільність, вживання необхідних заходів повинне вивести національну економікуз кризи та забезпечити економічне зростання держави.
У ході розробкита реалізації стратегій економічної стабілізації в Україні не було врахованонакопиченого досвіду регулювання нестабільних економічних систем, відбулосянекритичне застосування теоретичної та практичної бази, надбаної розвиненимиекономіками і непридатної для перехідного періоду. У підготовці заходів щодовиходу економіки із трансформаційної кризи та переходу до економічногозростання необхідна переорієнтація методологічних засад економічної політики натеорії нестабільних економік. Джерелом практичного досвіду (з урахуваннямнеможливості його прямого некритичного запозичення) повинна виступати практикаполітики держави у нестабільних економічних системах.
Нерозвиненість тадеформованість структури економічної стратегії, непослідовність в її проведенніє головними чинниками тривалої трансформаційної кризи, що призвела до різкогопогіршення стану економічної безпеки держави. Критично важливими на даномуетапі реформ в Україні є чітке визначення стратегічної мети, напрямів, завданьта пріоритетів економічної стратегії держави, досягнення їхньої прозорості талегітимності, забезпечення наступності та науково виваженої послідовностіекономічної політики держави.
Основним ізметодів зміцнення української національної валюти повинна стати ефективнаурядова антиінфляційна політика, яка повинна виразитись в осмисленому і чіткопродуманому державному контролю та регулюванню цін, обмінного курсу та реальноїціни національної валюти.
Розв'язаннявказаних завдань реально сприятиме надійній стабілізації національної валютиУкраїни, стане запорукою політичної, економічної, фінансової, екологічноїбезпеки держави.
Список використаних джерел
1. Балов В.ВРегулирование валютных отношений современного капитализма. — М., 1977.
2. БогиняД., Волинський Т. Питання макроекономiчноi стабiлiзацiї в Українi // ЕкономiкаУкраiни. – 1996. — №2. — С.4-13.
3. Валютыстран мира. Справочник. — М., 1976. — 312с.
4. ВасиликО.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.
5. ВачевськийМ. Основи наукової інформації: Навч. підручник. – Дрогобич: Видавнича фірма“Відродження”, 1995. – 134 с.
6. Галь В.Через падіння до стабілізації. Особливості розвитку валютного ринку України в 1998році // Вісник Національного банку України. — 1999. — №3. — С. 15.
7. ГальчинськийА.С. Сучасна валютна система. – К.: LIBRA,1993. – 96 с.
8. ГальчинськийА.С.Теорія грошей. – К.: Основи, 1996. – 413 с.
9. ГальчинськийА.С. Україна: поступ у майбутнє. – К.: Основи, 1999. – 220с.
10. ДавыдовА.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы. — М.: Международныеотношения, 1991.
11. Долан Э.Макроэкономика. — Санкт-Петербург: “Литера плюс”, 1994.
12. ДолговС.И. Новая европейская валюта – евро. – М., 1998. – 64 с.
13. Економіказарубіжних країн./ За ред. Філіпенка А.С – К: Либідь, 1996. — 412с.
14. ЗагороднійА.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – Львів: ВидавництвоДержавного університету “Львівська політехніка”, 1996. – 384 с.
15. ИлларионовА. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР // Вопросы экономики. –1996. — №2. — С.88 — 97.
16. Квартальніпередбачення. – січень, 2000.
17. КовалюкО.М. Фінанси України княжої доби // Фінанси України. – 1998. — № 5. – С.99 –102.
18. КрупкаМ.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії / За ред. к.е.н.,доц. П.Островерха, С.Реверчука. – Львів: Приватне видавничо-поліграфічнепідприємство «Діалог», 1997. – 276 с.
19. ЛапішкоМ.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. – Львів:Світ, 1995. – 328 с.
20. ЛютийО.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. –2000. — № 1. – С.20 – 24.
21. МакконеллР.К., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. – М.: Республика, 1995.
22. Макроекономiка:пiдручник / За ред. Савченка А.Г., Пухтасвич Г.О. та iн. — Київ, 1995.
23. МихайличевськийС. Євро – перший рік після запровадження // Вісник НБУ. — № 1, січень, 2000. –24 с.
24. Міжнароднівалютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко,В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
25. НиколишинЮ. Дещо про національну валюту // Соціально-економічні дослідження в перехіднийперіод (Щорічник наукових праць). Випуск ІІ / НАН України, Інститутрегіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. М.І.Долішній. – Львів, 1997. –С.404 – 406.
26. ПанчишинС.М., Буняк В.Б., Стасишин А.В. Фіскльні аспекти інфляційного процесу в умовахтрансформації України // Фінанси України. – 1998. — № 5. – С.61 – 66.
27. ПархоменкоМ.М. Вплив введення євро на фінансову систему України // Україна в ХХІстолітті: концепції та моделі економічного розвитку / Матеріали доповідей VМіжнародного конгресу українських економістів, м.Львів, 22-26 травня 2000 р. (Вдвох частинах) НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп.ред. академік НАН України М.І.Долішній. Ч.І.– Львів, 2000. – С. 237 – 239.
28. ПинзеныкВ. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года //Вопросы экономики. – 1996. — №2. — С.88-97.
29. ПинзеныкВ. Украина: мифы и реальность макроэкономической стабилизации // Ваш партнер. –1994. — №47. — С.18.
30. ПоддерьогінА.М., Наумова Л.Ю. Деякі питання фінансової стабілізації в Україні // Фінанси України.– 1999. — № 12. – С.8 – 14.
31. РайзбергБ.А., Лозовский Л.М. Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь - М.:ІНФА.М, 1997. — 492с.
32. РивакО.С. Монетарна політика в Україні // Україна в ХХІ столітті: концепції тамоделі економічного розвитку / Матеріали доповідей V Міжнародного конгресуукраїнських економістів, м.Львів, 22-26 травня 2000 р. (В двох частинах) НАНУкраїни. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. академік НАНУкраїни М.І.Долішній. Ч.І.– Львів, 2000. – С. 225 – 227.
33. РоманюкС.А., Кулік О.О. Моніторинг соціально-економічного становища України та їїрегіонів за січень-липень 2000 року. — www.me.gov.ua — С.99.
34. СемюелсонП., Нордгауз В. Макроекономiка. — К.: Основи, 1995.
35. Статистичнийщорічник України за 1998 рік. – К.: Техніка, 1999. – 576с.
36. Теорияфинансов: Учебн. пособие / Н.Е.Заяц, М.К.Фисенко, Т.Е.Бондарь и др. – 2-е изд.,стереотип. — Мн.: Выш.шк., 1998. – 368 с.
37. ТимофссвВ. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовахринкових вiдносин // Економiка Украiни. – 1993. — №1. — С.37-45.
38. УкраїнськаРадянська Енциклопедія (видання друге). Т.2– К .: Головне видання УРЕ, 1978. — 541с.
39. Україназа роки незалежності. – 2-е видання, переробл., допов. та розшир. – К.:Нора-прінт, 1999. – 280 с.
40. Фишер С.,Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: Дело, 1993.