Реферат: Національна економіка

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДВНЗ«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

іменіВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Реферат

Натему:

Національнаекономіка.

Роботу виконала:

Студентка 2 курса

ДФН ПР-21.08

Абдуллаєва Е.

Перевірила:

Субач К.П.

Сімферополь,2009

Зміст

Введення

1.Поняття та об’єкти національної економіки

2. Суб’єкти національної економіки

3.Структура національної економіки

4.Національна економіка України

Заключення

Список використаної літератури

Введення

Макроекономіка –це наука про функціонування економіки в цілому.

Макроекономіканамагається вирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття,економічне зростання. Вона розглядає проблеми у перспективі, дивиться на них ізвисоти, з якої добре видно окремі аспекти економічної системи. Основнимоб’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.

Національнаекономіка – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, щохарактеризуються господарською цілісністю, спільністю у певних часових іпросторових рамках.

Національнаекономіка є реальною базою для поєднання інтересів усіх суб'єктів економічногожиття в усіх сферах і видах діяльності суспільства. Водночас говорити про їїефективність можна лише тоді, коли вона буде розглянута в процесі безперервногоповторення виробництва. При цьому функціонування економіки потребує подолання іврахування ряду перешкод: циклічного економічного розвитку, вирішення проблемзайнятості працездатного населення, ведення грошового господарства в умовахможливості виникнення інфляції, постійного зміцнення фінансів при існуваннізагрози появи її кризи.

1.Поняття національної економіки

Національнаекономіка, або національна економічна система, – це економічна система країни, щовідображає весь комплекс факторів (внутрішніх і зовнішніх, економічних танеекономічних) її розвитку і функціонування і містить обумовлені нимиособливості реалізації спільних економічних закономірностей.

Науковевизначення поняття «національна економіка» включає два підходи:технологічний та соціально-економічний. За технологічним підходом, національнаекономіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягомвиробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, їх якістю, рівнемвикористання ресурсів тощо. Соціально-економічний підхід розглядає національнуекономіку як сукупність виробничих відносин, які характеризуються певним рівнемрозвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільноговідтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення,зовнішньоекономічними зв'язками.

До специфічнихфакторів розвитку та функціонування національної економіки слід віднестичинники природно-кліматичного, економіко-географічного, технічного,соціокультурного характеру. Вони зазвичай, відрізняються стійкістю,довготривалістю і не схильністю до швидких змін. Їх наслідками є та чи іншаструктура економіки та суспільного продукту, та чи інша структура власності, тачи інша роль держави, той або інший ступінь відкритості економіки зовнішньогосвіту, те чи інше розуміння соціальної справедливості в суспільстві, ті чи іншіпріоритети в економічній політиці і т.д.

Національнаекономіка пов'язана з якою-небудь формою господарства, формацією або ступенеміндустріального розвитку. Вона може відображати різні щаблі суспільства,надаючи їм національну своєрідність. Найближче вона співвідноситься зцивілізаційними системами, багато в чому будучи свого роду вираженнямособливостей тієї чи іншої локальної цивілізації.

Крім звичайнихцілей соціально-економічного розвитку (ефективність, добробут та ін), передекономікою кожної країни стоять і специфічні цілі, обумовлені умовами та рівнемїї розвитку.

Функціонуваннянаціональної економіки повинно містити акцент на забезпечення національноїекономічної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів.У числі останніх – підвищення конкурентоспроможності національної економіки тапосилення її ролі в системі світового господарства.

Найважливішимиаспектами національної економіки є забезпечення єдиного економічного просторукраїни, встановлення оптимального співвідношення загальнонаціонального ірегіонального рівнів економіки.

Адекватнимнауковим відображенням вказаних характеристик має стати формування особливоїструктурної частини економічної теорії – теорії національної економіки. Вонамає увібрати в себе також вітчизняні наукові традиції і особливостінаціонального економічного мислення.

Об’єктинаціональної економіки – це ті речі, які на рівні мікроекономіки такими не є.Наприклад, багато держав повітряний простір над територією країни вважаютьнаціональним надбанням. Адже одна з найважливіших макроекономічних проблем –охорона довкілля від забруднення підприємствами сусідніх держав. Об’єктоммакроекономічного регулювання є вирішення демографічних проблем, оскільки вонивпливають на сукупний попит (доходи) і пропозицію (витрати).

2.Суб’єкти національної економіки

Суб’єктаминаціональної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.

Первинним(базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічномуплані під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками іведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття«домогосподарство» близьке до поняття сімейне господарство у традиційномурозумінні: сім’я — це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходиі спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).

Отже, домашнєгосподарство — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієїабо групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка євласником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти дляпридбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Домашнігосподарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу,підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніхгосподарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвиткубудь-якої економіки.

Домашнєгосподарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносинсуспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби,формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільноговиробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманихпрацівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, щозайняті і незайняті в суспільному виробництві.

Підприємціреалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через такуорганізаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки іунівермаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, іншізаклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичноїособи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метоюодержання прибутку.

Термін «фірма»,який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким повноправнийгосподарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже,підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і томуми ці терміни вживатимемо як ідентичні.

Підприємство якосновний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковийрахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійнаекономічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержанняприбутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. Узв'язку з цим підприємство виконує такі функції:

• організаційну;

• відтворювальну;

• соціальну.

Організаційнафункція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг,реалізації їх.

Відтворювальнафункція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток,оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функціяпідприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причинивиникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад,пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих насистемі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професорЧикагзького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністютрансакційних (ринкових) витрат.

Підприємствавизначають ділову активність національної економіки. Вони є головнимитоваровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначаютьйого структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежатьекономічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верствнаселення.

Держава — це насамперед, політичний орган:законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є й економічним суб'єктом,тобто носієм економічних відносин. По-перше, держава є власником частиниресурсів суспільства, частини підприємств, а той окремих галузей. Як власник,вона виступає організатором виробництва, розподілу, обміну і споживанняпродукції, виробленої в державному секторі економіки. По-друге, державаздійснює регуляторну політику щодо підприємств приватного (недержавного)сектору. По-третє, держава організує зовнішньоекономічні зв'язки країни зіншими країнами, та світовими економічними організаціями. В умовах, количастина акцій приватизованих державних підприємств залишається у власностідержави, остання володіє корпоративними правами щодо володіння, користування ірозпорядження приватизованих підприємств.

Держава в частинідержавного сектору економіки є товаровиробником, тобто товар-вироблений надержавних підприємствах є власністю держави і тому вона безпосередньовтручається в процес реалізації, а в певній мірі, і використання товарів іпослуг, вироблених на державних підприємствах.

3.Структура національної економіки

Завизначенням колективу авторів під керівництвом А.А.Чухна, національнаекономіка — це система економічних суб'єктів і зв'язків між ними, якамає просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.

Галузева структуранаціональноїекономіки представляє собою сукупність галузей, тобто однорідних господарськиходиниць з особливими умовами функціонування (випуск однорідної продукції чивикористання однорідних ресурсів, однаковий функціональним змістом виконуванихоперацій). Галузями є: промисловість, будівництво, сільське господарство,торгівля, управління. При віднесенні підприємства, виду виробництва чи послугдо певної галузі економіки враховується в першу чергу така ознака, як призначенняпродукту чи послуги (взуттєва- виробництво предметів споживання взуття), атакож вид використаної сировини, або матеріалу (шкіра) і особливий характертехнологічного процесу.

Кожнагалузь економіки поділяється на комплексні підгалузі та види виробництва, якіхарактеризуються різним ступенем диференціації виробництва. Так, у складіхарчової промисловості нараховується більше 20 підгалузей, які такожподіляються на окремі види виробництва і види продукції.

Територіальнаструктура економіки передбачає подіїекономіки на економічні райони та регіони за їх спеціалізацією та економічнимпотенціалом. Тому в рамках національної економіки можуть формуватисьтериторіально-виробничі комплекси як сукупність підприємств річних галузейвиробництва, які перебувають на певній визначеній території, пов'язані міжсобою використанням природних і економічних ресурсів, що дозволяє підвищитиефективність цього використання та виконувати різноманітні функції, важливі для розвитку економіки вцілому.

ВУкраїні в процесі природно-історичного та економічного розвитку склалосядекілька індустріально-територіальних та аграрно-територіальних комплексів, яків своїй сукупності створюють природно-економічні системи, що виконуютьрізноманітні функції. Сучасна наука пропонує багато принципів раціоналізації івідповідно декілька варіантів групування регіонів України. Так, за одним зпідходів виділено вісім таких комплексів: Карпати, Полісся, Поділля, Донбас,Придніпровський, Харківський, Прикарпаття, Причорноморсько-Азовське узбережжя.Спеціалізація цих комплексів на тих чи інших галузях виробництва не означає, щовсі інші галузі не розвиваються. Кожний територіально-виробничий комплекс, якправило, мас свою виробничу і соціальну інфраструктуру, забезпечуючи своїпотреби в основних видах продукції.

Західнаекономічна наука пропонує технічнуструктуру, де поділ здійснюється на групи галузей за участю встадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг: первинне, вторинне,третинне виробництво.

Первинне виробництвоохоплює галузіпервинного формування продукту виробництва, а саме: сільське господарство,гірничодобувну промисловість, рибний промисел тощо.

Подальшапереробка продукту зумовлює наявність вторинноговиробництва — обробна, металургійна, харчова та інша промисловість.

Процесдоведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого відноситься оптова іроздрібна торгівля, кредитні установи, страхові контори, транспортніорганізації та інше.

Структураекономіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції,тобто певні кількісні співвідношення, спів розмірність окремих елементівекономічної системи. На мікрорівні саме структура виробництва, як правило,відображає найважливіші народногосподарські пропорції. Макроекономічніпропорції це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Це єдинасистема, окремі елементи якої взаємопов'язані між собою.

Пропорційністьважлива характеристика економіки: якщо вона підтримується постійно, існуєрівновага; якщо постійно порушується, але все ж досягається, режим розвиткуневрівноважений, а якщо пропорційність не забезпечується, та це руйнуєекономічну систему.

4.Національна економіка України

Історична доляукраїнського народу склалася так, що він упродовж тривалого часу не змігутвердити свою державність. Через це, розвиваючись у складі царської Росії, апотім Радянського Союзу і досягнувши значного рівня продуктивних сил, Українафактично не мала власної національної економіки, а отже, була позбавленаможливості розробляти й здійснювати власну економічну політику. Всуперечдеклараціям про «суверенітет» та «розквіт» Української РСР у складі колишньогоСРСР її народне господарство було значною мірою примусово й штучно усуспільненез господарствами інших союзних республік і становило разом з ними повністюінтегрований «єдиний народногосподарський комплекс». В цих умовах жорстко зацентралізованої системи господарювання Україні штучно нав'язувалися шляхи йнапрями економічного розвитку, в результаті чого склалося економічно невигіднедля неї місце в загальносоюзному територіальному поділі праці. Спробиреалізувати економічні інтереси республіки шляхом комплексного розвитку їїнародного господарства відкидалися й засуджувалися як «економічнийнаціоналізм».

Україна яксуверенна держава почала самостійно формувати власну національну економіку таекономічну політику з часу проголошення своєї незалежності 24 серпня 1991 p.,зустрівшись з величезними труднощами та перешкодами. Розбудова ефективноїнаціональної економіки розглядається як гарантія незалежності нашої держави.При цьому на перший план висуваються завдання підвищення рівня ресурсного таенергетичного самозабезпечення. В перші роки незалежного розвитку потребиукраїнської економіки задовольнялися продукцією власного виробництва приблизнона 80 відсотків. За рахунок ввезення на 60-80 відсотків формуються ресурсинафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів, хімічних волокон. Лишенаполовину задовольнялися потреби за рахунок власного виробництва в хімічномуустаткуванні, електротехнічних і кабельних виробах, лісоматеріалах, продукціїцелюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. Структура економікибула спотворена внаслідок гіпертрофованого розвитку галузей воєнно-промисловогокомплексу та важкої промисловості на шкоду тим галузям, які працюютьбезпосередньо на задоволення потреб населення.

За часнезалежного розвитку ціною великих зусиль закладено підвалини національноїекономіки України, визначено курс на формування ефективної ринкової економіки внаціональній моделі, спрямованої на розв'язання соціальних, економічних,культурних та інших проблем, зміцнення її суверенітету.

Тепер в економіціУкраїни освоюється нова траєкторія розвитку — в напрямі посилення соціальноїспрямованості економічного розвитку та досягнення з допомогою економічнихважелів пожвавлення національного виробництва. Національна економіка Українивже ввійшла у фазу економічного пожвавлення. Проте ще залишається багатопроблем у сфері національної економіки України.

Заключення

Отже,Національна економіка – це економічна система країни, що відображає весь комплексфакторів (внутрішніх і зовнішніх, економічних та неекономічних) її розвитку іфункціонування і містить обумовлені ними особливості реалізації спільнихекономічних закономірностей.

В цілому національнаекономіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів ціліснийорганізм, який функціонує за певними законами.

Для того, щобУкраїна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудовуекономіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільськегосподарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості,машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчовоїпромисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку,скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетівнаціональних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв’язанняпроблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи іззабезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить відекспорто- та імпорто-орієнтації економіки.

В ціломуекономіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основногокапіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечитиефективності виробництва.

Вона зараз якніколи потребує згуртування і зміцнення на основі дотримання інтересів суб'єктівекономічних відносин. Вихід вбачається в поверненні державі регулюючих функцій,комплексності, прозорості та чесності їхнього здійснення і створенні правовогополя, яке б давало змогу суб'єктам господарювання отримувати високі прибутки зарахунок сумлінної творчої праці.

Списоквикористаної літератури

1. Пухтаєвич Г. О. «Аналіз національної економіки»:Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 254с.

2. М. А. Сажина, Г. Г. Чибриков «Экономическая теория» Изд:«Норма».