Реферат: Державна інвестиційно-інноваційна політика
Курсова робота
з дисципліни
«Державне регулювання економіки»
Тема:
Державна інвестиційно-інноваційна політика
Зміст
Вступ. 3
1. Державне регулювання інвестиційної діяльності 5
1.1. Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності 5
1.2. Державне регулювання інвестиційного процесу. 7
1.3. Фінансово-кредитна система, її вплив на інвестиційнийпроцес. 11
1.4. Основні показники інвестиційної діяльності в Україні 17
2. Державна інноваційна політика. 19
2.1. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні 19
2.2. Проблемні питання інноваційної політики в Україні 24
2.3. Державна підтримка інноваційної активності економіки. 27
3. Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні 31
4. Проблеми інвестиційних процесів в Україні 36
Висновки. 44
Список використаних джерел. 46
Вступ
В теперішній час, на етапі економічного зростання України, регулюванняінвестиційного і інноваційного процесів з боку держави набувають особливогозначення.
Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталуу пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайнотриває кілька років, а прибуток інвестиції почнуть приносити лише післявведення об'єктів в дію.
На початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледьжевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційніресурси не дали навіть припинення спаду виробництва.
Помилки у виборі напрямків інвестування у спрямуванні коштів вмалоефективні, недостатньо обґрунтовані проекти призвели до припиненняінвестиційних процесів і, як наслідок, до і скорочення виробництва.
В останні роки трансформаційні процеси в економіці України набулипевного динамізму на макроекономічному рівні. Болісні, але конче необхідніреформи, що спрямовуються на монетарну стабілізацію економіки шляхом скороченнядефіциту бюджету та придушення інфляції фінансово-кредитними регулятивнимиметодами, це тільки фундамент подальших ринкових перетворень.
Тисячі соціалістичних підприємств неспроможні працювати з ринковихумовах через невірно прийняті свого часу інвестиційні рішення. На їх підтримкувідволікаються значні бюджетні кошти, які могли б бути спрямовані нафінансування соціальної сфери. Структурно-інноваційна перебудова економікипотребує створення сприятливого інвестиційного клімату, становлення фондовогоринку.
Законом України „Про інвестиційну діяльність" інвестиціївизначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються воб'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті якої утворюєтьсяприбуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявленьпро інвестиційну діяльність як процес вкладання ресурсів (благ, майнових іінтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому.
1. Державне регулювання інвестиційноїдіяльності1.1. Організаційно-правова основаінвестиційної діяльності
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичнихосіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова системаУкраїни складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, щорегулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити ЗаконУкраїни „Про інвестиційну діяльність”, Закон України „Про іноземні інвестиції”,Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій вУкраїні», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», якістворюють правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльностінезалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частиніздійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види таобсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-якихучасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсівта торгів.
Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а такожобігові кошти в усіх галузях народного господарства;
цінні папери (акції, облігації та ін);
цільові грошові внески;
науково-технічна продукція та інші об'єкти власності;
майнові права та права на інтелектуальну власність.
Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона несуперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснюватиінвестування на території України шляхом: пайової участі спільно з юридичнимита фізичними особами України у створенні підприємств; створення підприємств,цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземнихюридичних осіб; придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігаційта інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством Україниможе належати іноземним інвесторам; придбання прав користування землею таіншими природними ресурсами; надання позик, кредитів, майна та майнових прав. [19]
Суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори (замовники); виконавціробіт (підрядники); користувачі об'єктів інвестиційної діяльності; постачальникитоварно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції; юридичніособи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди такомпанії та ін); громадяни України; іноземні юридичні та фізичні особи, державита міжнародні організації.
Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, дездійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сферивключаються:
1) сфера капітального будівництва, яка об'єднує діяльністьзамовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальниківобладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативногожитлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);
2) екологічна сфера;
3) інноваційна сфера;
4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового тафінансових зобов'язань у різних формах);
5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.
Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатисьоб'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснюватиторговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йомумайно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмеженьщодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавствуУкраїни. Інвестор може передати за угодою (контрактом) свої права щодоінвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним тамуніципальним органам. [19]
1.2. Державне регулюванняінвестиційного процесуЗалежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності) використовуютьсярізні концепції державного регулювання.
На схемі представлені форми державного регулювання інвестиційноїдіяльності в державі. (Див. рис.1) [15]
/>
Рис 1. Основні форми державного регулювання інвестиційної діяльності [15]
Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавчасистема захисту інтересів приватних інвесторів, що, в свою чергу, стимулюєтрансформацію інформації про окремі компанії у вартість їх акцій, і цепризводить до того, що ціни на них змінюються вільно.
У країнах із перехідною економікою ситуація дещо інша. Саме проблеманедостатнього ступеня законодавчого захисту приватних інвесторів може служитище одним поясненням взаємопов'язаного руху котировок на фондовому ринку. Цейвисновок збільшує достовірність того, що неефективна політична та законодавчасистеми можуть зробити збір та аналіз інформації про конкретні компаніївідносно незначним для прийняття рішення про інвестування в їх акції.
Створення фондових ринків у країнах із перехідною економікою негарантує більш ефективного розподілу капіталу між фірмами. Отже, фондовий ринокможе забезпечити необхідний рух капіталу до конкретних ефективних фірм, алелише в тих країнах, уряд яких незначною мірою корумпований, а законодавчісистеми надійно захищають права власності приватних акціонерів. [3]
Практика надання економічно необгрунтованих податкових пільг (найбільшяскраво проявляється в кількості створених вільних економічних зон,пріоритетних галузях та конкретних підприємствах) не сприяє ефективностіінвестицій.
Недостатність коштів призводить до ручного управління державнимифінансами, не дозволяє планувати і підтримувати навіть середньостроковіпріоритети бюджетної та економічної політики.
Із розвитком ринкової економіки функції прямого впливу держави наінвестиційний процес будуть звужуватися, що дозволить більше уваги зосередитина методах опосередкованого впливу, які держава реалізує через свої інститутияк учасник інвестиційного процесу. [7]
Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:
державне кредитування;
державні позики;
роздержавлення та приватизація;
податкове регулювання;
амортизаційна політика;
державний лізинг;
ліцензування і квотування;
антимонопольні заходи;
стандартизація.
Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом,який здійснюється за допомогою:
високих митних зборів на товари, що імпортуються;
податки на іноземні інвестиції;
обмеження або заборону ввозу окремих товарів;
заохочення розвитку національного товаровиробника;
субсидіювання національного інвестора.
Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційноїпривабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється через:
податкові пільги чи канікули;
пільгові кредити;
державні субсидії;
заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнароднихконцернів і консорціумів, вільних (офшорних) зон.
Окремим напрямом держаного регулювання є регулювання ринку ціннихпаперів (табл.1). [3]
Таблиця 1
Державне регулювання ринку цінних паперів [3]
Мета Методи РезультатСприяння
розвитку
привабливого
інвестиційного
середовища
- сприятливе та стале законодавство
— державний моніторинг
— розкриття інформації
— розвинена інфраструктура
— захист інвестор/в
Залучення внутрішніх
та іноземних
інвестицій
Обмеження
інфляції
- розвиток ринку державних цінних паперів
— емісія цінних паперів органами місцевого самоврядування
— продаж державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств
- покриття дефіциту
бюджету
— збереження
накопичень громадян
— стабілізація курсу
національної валюти
— реалізація регіональних
соціальних програм
Реструктуризація- приватизація
— використання механізму
банкрутства
— конкуренція
— ефективний менеджмент
- пожвавлення підприєм-
ницької діяльності
— збільшення кількості
робочих місць
— збільшення доходів бюджету
Інтеграція в
міжнародні
фінансові
ринки
- впровадження міжнародних стандартів діяльності професійних учасників ринку в Україні
— обіг іноземних фінансових інструментів в Україні та українських за межами України
— міжнародне співробітництво
- доступ на міжнародні
ринки капіталів
— зміцнення міжнародно-
го авторитету
— зближення національ-
них законодавств
— раціоналізація ринку
Соціальна
стабільність
у суспільстві
- аналіз соціально-економічних аспектів
— захист прав власності
— розвиток інститутів спільного інвестування
— інформування та освіта населення
- довіра населення до
ринку та держави
— збільшення накопичень
громадян
— прогнозованість
соціально-економічного
розвитку
1.3. Фінансово-кредитна система, їївплив на інвестиційний процес
Фінансово-кредитна система — це складна система, до якої входять різніструктури: банки (національні, комерційні, інвестиційні, ощадні); біржі(товарні, фондові, трудові); торгово-посередницькі фірми; комерційні центри; страхові,брокерські, дилерські компанії; інвестиційні інститути як спеціалізованіучасники фондового ринку; пенсійні фонди.
Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється через НБУ шляхомрегулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політикаНБУ залежно від стану економіки проводиться або в формі кредитної експансії,або кредитної рестрикції.
Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, колинеобхідно активізувати кон'юнктуру ринку, розширити обсяги виробництва,збільшити зайнятість тощо. [11]
Кредитна експансія — інтенсивне розширення кредитних операцій з метоюотримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків ірозширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну нормобов'язкових резервів (або їх скасування) кредитних установ, купівлю ціннихпаперів на відкритому ринку, розширення купівлі у комерційних банків іноземноївалюти і зниження процентної ставки за цими операціями, скасування кількіснихобмежень на кредити.
Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отриманняінвестиційної діяльності. Подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторіввкладати тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє ростудержавних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ.
НБУ проводить і операції на фондовому ринку, тобто здійснює продаж такупівлю державних цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань).
У світовій практиці операції з цінними паперами вважаються найдієвішимиметодами грошово-кредитного регулювання економіки. З метою кредитної експансіїцентральні банки купують державні цінні папери і, навпаки, продають їх, колипрагнуть обмежити розширення кредиту комерційних банків.
Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність ічерез регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей методполягає у встановленні комерційним банкам норм обов'язкових резервів у виглядіпевного проценту від суми їх депозитів, що зберігаються у нього на рахунках. Призбільшенні норм обов'язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і,навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширеннякредитних операцій, збільшення частки довгострокових кредитів, стимулюючи тимсамим інвестиційний процес.
Система довгострокового кредитування за рахунок централізованихресурсів НБУ
Державний кредит надається об'єктам, перелік яких розробляєтьсяМіністерством економіки та затверджується Кабінетом Міністрів. Переліккомерційних банків, які здійснюють таке кредитування, складає Міністерствофінансів, воно ж укладає з ними договори і доводить до них та до позичальниківобсяги державного кредиту та плани фінансування.
Державне довгострокове кредитування здійснюється в основномуУкрінвестбанком та Укрсоцбанком.
Банки є фінансово-кредитними установами, які обслуговують рух капіталівта грошей. Функції банків наступні:
залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;
фінансування капітальних вкладень за дорученням власників аборозпорядників інвестованих коштів;
випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів,акцій, облігацій, векселів);
купівля, продаж і зберігання цінних паперів;
придбання права вимоги до поставки товарів і надання послуг, прийняттявиконання таких вимог та їх інкасація (факторинг);
довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління ціннимипаперами) за дорученням клієнтів;
надання консультаційних послуг.
Банки здійснюють зазначені операції у межах, встановлених їх статутамита ліцензіями НБУ. [3]
Статутний фонд акціонерного банку може формуватися тільки за рахуноквласних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал істворювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів іншихфондів. Не можна робити внески за рахунок бюджетних, кредитних і заставнихкоштів.
Інвестиційні банки — спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, якіспеціалізуються на операціях із цінними паперами з метою залучення коштів,здійснення довготермінового кредитування і фінансування підприємств різнихгалузей народного господарства.
Інвестиційний банк виконує наступні функції:
емісія цінних паперів;
погодження умов та видів позик (облігацій, акцій);
випуск і розміщення ЦП, у тому числі за власний рахунок;
гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану частину випущенихцінних паперів);
надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам;
консультаційні послуги.
У сучасних умовах інвестиційні банки, пов'язані з комерційними черезвкладання залучених внесків у прибуткові операції з цінними паперамипідприємств, надають їм кредити під заставу цінних паперів.
Значний вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо вперехідний період, має Фонд державного майна України, на який покладено:
захист майнових прав України на її території та за кордоном;
здійснення повноважень щодо проведення приватизації май назагальнодержавної власності;
сприяння процесу демонополізації економіки та створення умов дляконкуренції виробників;
розробка і контроль за проектами державних програм приватизації.
При цьому Фонд є власником тої частини акцій акціонерних товариств, якане була реалізована в процесі приватизації. На нього покладено повноваженнящодо створення комісій з приватизації, видачі ліцензій посередникам, залученняіноземних інвесторів до процесу приватизації шляхом укладання з ними або їхпосередниками договорів.
Фонд розробляє нормативні акти з питань управління державним майном,проводить інвентаризацію, здійснює аудиторські перевірки ефективності йоговикористання, складає кошторис витрат позабюджетного фонду і контролює їхвикористання.
Невід'ємним учасником процесу роздержавлення майна в Україні впродовжп'яти років була Національна мережа центрів сертифікатних аукціонів, а з квітня1999 р. — Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціоннихцентрів», яка створена з метою подальшого забезпечення процесуприватизації, сприяння розвитку фондового ринку, підтримки підприємництва таприскорення економічних реформ в Україні. ДАК «Національна мережасертифікатних аукціонів» має у розпорядженні централізовані бази даних зарезультатами аукціонів за приватизаційні папери та грошові кошти, в якихзберігається інформація про власників акцій приватизованих підприємств на більшніж 7 тисяч підприємств, які провели первинне розміщення акцій через мережуаукціонних центрів. Поєднуючи інформаційні та телекомунікаційні можливості,компанія надає наступні інформаційно-консультаційні послуги:
підготовка підприємств до приватизації;
надання статистичної та аналітичної інформації про аукціони іпідприємства, пакети яких пропонувалися для продажу через мережу аукціоннихцентрів;
інформаційно-аналітична підтримка учасників фондового ринку тапотенційних інвесторів;
розробка проектів реструктуризації;
розробка бізнес-планів інвестиційних проектів, інвестиційних меморандумів;
проведення маркетингових досліджень та аналіз конкурентр- спроможності;
впровадження системи управління фінансами;
аналіз структури факторів прибутковості підприємств та розробкапрограми зменшення витрат;
експертна оцінка майна.
Протягом усього періоду функціонування основним видом діяльностікомпанії було забезпечення виконання Державних програм приватизації щодопроведення аукціонів за приватизаційні папери, а пізніше — за грошові кошти. Сьогоднівідбувається приватизація не тільки за грошові кошти, а й проводяться відкритіторги з продажу майна, що перебуває у державній власності, об'єктів незавершеногобудівництва, пакетів акцій.
Спеціалісти компанії вивчають та аналізують інвестиційні потребирегіонів України. Інформація про підприємства консолідується в базі данихінвестиційних пропозицій та бізнес-планів. Для представлення інвестиційних проектівзарубіжним партнерам створена та діє програма "Інвестиційний міст",основною метою якої є впровадження механізму ознайомлення реального інвестора зінвестиційними можливостями та потенціалом українських підприємств.
Усі пропозиції щодо інвестиційних проектів розкривають сутністьінвестиційної пропозиції, її ринкову орієнтацію, бажану форму участі інвестора,реальну вартість проекту, прогнозовані обсяги виробництва, а також дозволяютьпроаналізувати фінансовий стан підприємства. [
Програма "Інвестиційний міст" продовжила розробку тавпровадження проекту щодо створення Системи маркетингової інформації, якавпроваджується з метою:
реалізації комплексу заходів з удосконалення руху товарів та послуг відвиробника до споживача;
забезпечення для виробників товарів та послуг можливості оперативногоотримання обробленої та систематизованої інформації про товарний ринок;
підтримки та розвитку приватного підприємництва.
Чітко організована Система реально працюючих підприємств з інформацієющодо комерційних пропозицій в поєднанні з консультаційною підтримкою дадутьпозитивний результат щодо налагодження прямих господарських зв'язків, а отже,сприятимуть фінансовому оздоровленню підприємств.
Значний вплив на інвестиційну діяльність мають позабюджетні фонди, черезякі держава формує додаткові джерела фінансування: Державний інноваційний фонд,Фонд сприяння зайнятості, Пенсійний фонд.
Державний інноваційний фонд створено для фінансування таматеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використаннядосягнень науки і техніки. Формується Інноваційний фонд за рахунок відрахуванняпідприємствами 1% від фактичного обсягу реалізації продукції, робіт та послуг(з відрахуванням податку на додану вартість і акцизного збору) за попередніймісяць. Розрахована сума відрахувань відноситься на собівартість продукції. Торгові,постачально-збутові, посередницькі організації роблять внески, виходячи ізрозміру валового доходу. Зібрані Інноваційним фондом кошти розподіляютьсягалузевими спеціальними фондами позабюджетних коштів — 70% та обласнимивідділами фонду — 30%. Кошти Інноваційного фонду повинні бути джерелами:
розвитку технічної і технологічної бази підприємств;
оновлення виробничих фондів;
впровадження нових матеріалів, які б відповідали сучасним вимогам.
1.4. Основні показники інвестиційноїдіяльності в Україні
Зростання наявних доходів підприємств та притік ВКВ в Україні черезприватизацію та державні капітальні вкладення стимулювали інвестиційнудіяльність, яка отримала значний поштовх у першому півріччі поточного року.
За даними Держкомстату України: за січень-червень 2005 р. в Україні зарахунок усіх джерел фінансування освоєно 23707,6 млн. грн. інвестицій восновний капітал (капітальних вкладень), що на 32,2% більше порівняно звідповідним періодом минулого року (за перше півріччя 2004 р. — відповідно на27,5%). Переважну частку — 86,4% становили інвестиції в основний капітал (укапітальне будівництво і придбання машин та обладнання), 1,4% — витрати напридбання та створення інших необоротних матеріальних активів, 0,5% — наформування основного стада робочої та продуктивної худоби. На поліпшенняоб'єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 9,6% (2636,3млн. грн) усіх інвестицій, з них будівель і споруд — 6,5% (1795,2 млн. грн). Унематеріальні активи спрямовано 2,1% загального обсягу капітальних інвестицій.[8]
У структурі джерел фінансування капітальних інвестицій та інвестицій восновний капітал сталися зміни: суттєво посилилася роль коштів державногобюджету (з 6,6% до 10,3%) у капітальних інвестиціях та (з 6,1 до 8,9%) вінвестиціях в основний капітал; зросла частка коштів місцевих бюджетів (з 3,7до 4,3%) у капітальних інвестиціях та (з 3,5 до 4,4%) в інвестиціях в основнийкапітал. Водночас, незважаючи на високі темпи кредитування підприємств таприплив у країну прямих іноземних інвестицій, в дійсності складова цих джерел восвоєнні капітальних вкладень виявилася меншою, ніж в аналогічному періоді 2004року. Кошти іноземних інвесторів скоротили свою частку в інвестиціях в основнийкапітал з 3,8 до 3%, а кредити банків та інші позики — з 8,5 до 6%. Головноюскладовою джерел інвестування залишаються власні кошти підприємств (63,2% восвоєнні капітальних вкладень). [12]
У технологічній структурі в порівнянні із 2004 р. дещо зменшиласячастка витрат на придбання машин, обладнання та устаткування для новозбудованихоб'єктів, реконструкції і технічного переоснащення діючих підприємств з 51,8%(за перше півріччя 2004 р) до 50,5% від усіх обсягів. Відповідно зросла часткавитрат на будівельні і монтажні роботи, яка становила 42,5% освоєння і зрослапроти зазначеного періоду минулого року на 2,4 відсоткових пункти.
За видовою структурою основних засобів більше ніж половину (54,2%) загальногообсягу інвестицій в основний капітал спрямовано на зведення будівель і споруд. Зних майже чверть (24,3%) вкладень спрямовано у житлові будівлі. На придбаннямашин, обладнання, інструменту та інвентарю використано 37,0%, транспортнихзасобів — 7,3% усіх вкладень. [12]
Таким чином, у січні-липні сукупний внутрішній попиту частиніінвестиційного (капітальні вкладення) та споживчого (населення) за своїмитемпами приросту перевищував темпи ВВП, при цьому інвестиційний попит випередивспоживчий. У першому півріччі споживча активність населення призвела до того,що приріст споживчого попиту населення перевищив приріст валових наявнихдоходів домогосподарств; продовжується минулорічний процес вливання в оборотготівкових заощаджень населення в ВКВ (що демонструє позитивне сальдо продажуВКВ на готівковому ринку), частина яких потрапляє на споживчий ринок. Водночас,населення продовжує нарощувати заощадження у банківській системі, надаючиперевагу гривневим вкладенням, та будувати житло. [8]
2. Державна інноваційна політика2.1. Державне регулюванняінноваційної діяльності в Україні
Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюєтьсявідповідно до Постанови Верховної Ради України «Про концепцію науково-технологічногога інноваційного розвитку України» від 13 липня 1999 року №916-XIV гаЗакону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року№40-IV
Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створеннясоціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективноговідтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни,забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- таресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видівконкурентоздатної продукції. [9]
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність»основними принципами державної інноваційної політики є:
орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняногонауково-технічного та інноваційного потенціалу;
забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитноїсфери у розвитку інноваційної діяльності;
ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційнійдіяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічноїкооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньомуринку та її просування на зовнішній ринок;
фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової імитної політики у сфері інноваційної діяльності;
сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;
підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.
Грунтуючись на цих принципах, державне регулювання інноваційноїдіяльності здійснюється шляхом:
визначення и підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльностідержавного, галузевого, регіонального й місцевого рівнів;
формування й реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевихінноваційних програм;
створення нормативно-правової бази та економічних механізмів дляпідтримки й стимулювання інноваційної діяльності;
захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;
фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ,що кредитують виконання інноваційних проектів;
встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
підтримки функціонування й розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.
Виходячи з актуальності наявних в Україні проблем, вирішення якихпотребує наукового забезпечення, найбільш пріоритетними напрямами державноїпідтримки сьогодні є:
у сфері наукового розвитку — фундаментальна наука; прикладні дослідженняй технології; вища освіта, підготовка та перепідготовка наукових кадрів; розвитокнаукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; науковезабезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; системаінформаційного та матеріального забезпечення наукової діяльності;
у сфері технологічного розвитку — дослідження і створення умов длявисокопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобівзбереження й захисту здоров'я людини; розроблення ресурсо-, енергозберігаючихтехнологій; розроблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики,переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу,легкої та харчової промисловості;
у сфері виробництва — формування наукоємних виробничих процесів, сприяннястворенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторівтощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне татехнічне оновлення базових галузей економіки держави; впровадженнявисокорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких можезабезпечити як найшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурівиробництва та тенденціях його розвитку;
у сфері фінансово-банківської діяльності — стимулювання створенняспеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгостроковогокредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповіднихпільг з оподаткування коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін;диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків залежно віднапрямів використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгостроковогокредитування високотехнологічних проектів і підвищення в разі вкладання коштіву високоприбуткові операції фінансового ринку; створення системи пільговогорефінансування комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізаціїінвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічногообладнання та іншої інноваційної продукції; запровадження спеціального порядкустворення інноваційних асоціацій, які є інвестиційно-виробничими об'єднаннямиюридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні інноваційного проектута випуску нової конкурентноспроможної продукції; запровадження державноїсистеми страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеноїстрахової компанії тощо.
Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної діяльностіє створення особливого податкового та митного режиму. [9]
Зокрема, впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстраціюінноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізнішевісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктівінноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку надодану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг),пов'язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку наприбуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженніплатника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуютьсяним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності ірозширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Пільговеоподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності пропочаток реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляєвідповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарськихопераціях, пов'язаних із виконанням інноваційного проекту, веде окремийбухгалтерський облік.
Кошти у розмірі 50 відсотків податку на додану вартість і податку наприбуток, що залишаються у розпорядженні платника податків і не використаніпротягом строку пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього,підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.
Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основнихфондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореноїамортизації основних фондів групи 3. При цьому амортизація основних фондівгрупи 3 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою урозмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування.
Особливостями митного регулювання інноваційної діяльності є те, що:
Необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту, якимпередбачається випуск інноваційного продукту, щодо якого прийнята постановаКабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина,устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів),які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогампроекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державнуреєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита таподатку на додану вартість. Номенклатура та обсяги ввезення сировини,матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів мають бутивизначені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.
У разі використання сировини, матеріалів, устаткування, обладнання,комплектуючих та інших товарів, ввезених в Україну без сплати ввізного мита таподатку на додану вартість не для потреб виконання інноваційного проекту ввізнемито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі. Прицьому платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання занаслідками податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на сумуввізного мита і податку на додану вартість, що мали бути сплачені при ввезенніна митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на сумуподатків, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національною банкуУкраїни, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання, за період їх,нецільового використання.
Реалізація цих заходів сприятиме формуванню такої моделі організаціїінноваційної діяльності, зокрема, науково-дослідних, дослідно-конструкторськихробіт в Україні, яка б поєднувала в собі елементи ринкової економіки іззбереженням гнучких важелів державного регулювання цією найважливішою сфероюжиттєдіяльності суспільства. [7]
2.2. Проблемні питання інноваційноїполітики в Україні
На сьогодні нас уже не задовольняють такі визначення інновації, як«розробка та впровадження нового товару», «… нової технології», «… новихметодів управління» і ї. д. Факти змушують розуміти інновацію як нелінійнийсистемний процес, що, подібно атрактору, «притягує» до себе інноваційні татрадиційні виробництва, утворює соціальні, політичні й інституційні формування,еволюціонуючи разом із ними. [10]
Інновація це процес, у якому матеріалізується час — фактор якісногопереходу системи з одного стану до другого. Протилежністю інновації є традиція.
Традиційна економіка формує суперечливі умови для інновацій. З одногобоку, вона створює фінансову основу, але з другого — силу опору інноваційномупроцесу, тобто традиційний інституціоналізм. Протиборство двох сил — інноваціїта традиціоналізму — викликає циклічність в еволюційному просторі розвиткуекономіки і суспільства в цілому. Якщо сили опору виявляються сильнішеінновації, виникають катаклізми або застійні явища в суспільстві.
Сили опору інновації формуються не тільки традиційною економікою, а йусім інституціональним комплексом, у тому числі й тим, що відповідає зарозвиток інновації:
системою офіційної науки;
традиційної освіти;
вибору пріоритетів і комерціалізації інтелектуальної власності;
фінансування наукових розробок та інвестиційних проектів;
системою сталих у суспільстві правил і традицій.
Успіх інноваційного процесу не є гарантією успішності подальшоїінноваційної політики. Якщо інновація переборює сили опору, традиційнаекономіка (весь інституціональний комплекс) приймає її — інновація переходить уіншу якість. Вона перестає бути інновацією, «стає на бік» традиціоналізму,підсилюючи його своїм потенціалом. Тому інноваційна політика має на увазістратегію «перескакування» з гребеня однієї інноваційної хвилі на гребіньдругої. Це вимагає, з одного боку, підготовки цих хвиль інноваційної активностізаздалегідь, а з другого, — відповідного мистецтва інноваційної політики. [16]
Є кілька негативних сценаріїв розвитку, коли інноваційний процесосвоюється частково традиційним капіталом. У такому випадку відбуваєтьсяпосилення опору реальному інноваційному процесові, його гальмування.
Як правило, така ситуація виникає через слабкість традиційноїекономіки, коли вона не в змозі витримати фінансове навантаження всьогоінноваційного процесу. Тоді останній вимагає допомоги, що виражається вкомплексному впливі і на інновацію, і на традиціоналізм.
Як свідчить досвід країн — світових лідерів, найбільш ефективнимінструментом такої підтримки є формування національної інноваційної системи(НІС). НІС є не тільки сприятливим інституціональним середовищем для інновації.У межах цієї системи органічно поєднуються всі складові частини інновації: наука,освіта, система фінансування наукових розробок і дослідно-конструкторськихробіт, система комерціалізації і захисту інтелектуальної власності. Але, щонайголовніше, у ній ще й ефективно реалізується вся потужність державноїфінансової підтримки фундаментальних наукових досліджень, а також можливістьздійснення фінансування приватними фінансовими і нефінансовими корпораціями.
Тому інноваційна політика може розглядатися як стратегія або набірстратегій реалізації інноваційних пріоритетів у рамках національнихінноваційних систем.
Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішноговідродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародноїконкуренції.
У разі вибору Україною стратегії досягнення якісних та кількісних показниківєвропейських лідерів така політика має стати безальтернативною.
Проте в Україні залишається невирішеним комплекс проблем, якіперешкоджають швидкому та ефективному переходу економіки на дієву інноваційнуполітику. [10]
Важливим інструментом реалізації прискореного інноваційного розвитку тапереходу економіки до ефективної інноваційної політик (інноваційної стратегії) єсучасна національна інноваційна система. Заради її побудови уряд, наука,освіта, промисловість, фінансові т; нефінансові корпорації мають об'єднатися устратегічний союз нового типу. В Україні реально спостерігається домінуванняполітичних інструментів досягнення стратегічних переваг над економічними. Томуна першому етапі системним ядром пропонованого стратегічного союзу та ініціаторомйого створення має стати держава з подальшим делегуванням цієї функції науцінового типу.
Для пострадянського інституціоналізму, на фоні якого здійснюютьсяекономічні відносини в Україні, з історичних причин характерним є домінуванняполітичних заходів.
Для успішного подолання негативних наслідків цього інституційногосередовища та переходу до засад структурної розбудови найбільш сприятливимінструментом буде формування сучасної національної інноваційної системи якцілісного науково-виробничого комплексу. Останній є основою новоготехнологічного укладу. До його складу мають входити такі компоненти:
наука;
освіта;
підприємництво;
механізми фінансування інновацій;
механізми захисту відносин (інтелектуальної) власності.
2.3. Державна підтримка інноваційноїактивності економіки
Інноваційна активність національної економіки, а саме вдосконаленняметодології, показники промислових підприємств, державна підтримкаінноваційного процесу – це ті орієнтири державної політики які були визначеніПрезидентом України Віктором Ющенком у виступі на Майдані Незалежності 24серпня 2005 року. «… Потрібна чітка логіка дій, чіткі і довготриваліорієнтири. Перший з них — високі технології. Саме вони здатні стати локомотивомнашої економіки, швидко створити високооплачувані робочі місця, забезпечитивисокі соціальні стандарти. Нам є що запропонувати світові в аерокосмічних,комунікаційних, енергетичних сферах. Я поставив перед Урядом завдання — датипоштовх інноваціям, створити максимальний інвестиційний комфорт для всіхгалузей», — сказав він. [6]
У 2005 році новим урядом відповідно до Програми діяльності КабінетуМіністрів України «Назустріч людям» розроблено соціально орієнтований бюджет, уякому запропоновані зміни, що повинні сприяти поліпшенню життя практично всіхгромадян України. Повною мірою мета уряду може реалізуватись в умовахмакроекономічної стабільності, подальшого економічного зростання і наповненнябюджету. За 2005 рік прогнозовалося зростання ВВП на 9,5%. Однак обсяги промисловоговиробництва за січень-червень 2005 року зросли на 5% порівняно з аналогічнимперіодом 2004 року. Одна зі значних причин уповільнення темпів промисловоговиробництва в 2005 році порівняно з попереднім роком — рецесія ключової областівітчизняного виробництва гірничо-металургійного комплексу, що також викликанозміною кон'юнктури на зовнішніх ринках.
У таких складних умовах здійснюються рішучі заходи, спрямовані на вступУкраїни в 2005-2006 роках до Світової організації торгівлі, що відповідаєстратегічним інтересам розвитку національної економіки. В Указі ПрезидентаУкраїни №951/2005 від 15 червня 2005 року затверджено план невідкладних заходівщодо забезпечення вступу України до COT. Очікується, що вступ до COTзабезпечить додаткове зростання ВВП на 1,5-2%, збільшення експорту продукції вобсязі до 2 млрд. дол. США, зростання прибутків підприємств майже на 8 млрд. грн.і щорічне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій у розмірі 1-2 млрд. дол.США [18]
Однак навіть в умовах дефіциту часу всі умови вступу України в COTповинні бути економічно обгрунтовані та зрозумілі для суспільства, вітчизнянихпідприємців та інвесторів, а можливі ризики для внутрішнього ринку — зведені домінімального рівня.
25 березня 2005 року Верховною Радою ухвалено зміни до Державногобюджету на 2005 рік, запропоновані Кабінетом Міністрів. Ці зміни зокремаліквідували податкові пільги, закріплені в законах про підтримку вітчизнянихгірничо-металургійного комплексу, суднобудування, автомобілебудування,літакобудування, у законодавстві про спеціальні (вільні) економічні зони (С(В) ЕЗ)і території пріоритетного розвитку (ТПР) і в законодавстві про технопарки,створили рівні умови в оподатковуванні всіх суб'єктів підприємницькоїдіяльності. На думку уряду, вищезазначені зміни також спрямовані на легалізаціюекономіки і сприятимуть збільшенню надходжень у бюджет. [5]
Сьогодні для вирішення завдань уряду з поліпшеннясоціально-економічного становища в країні найбільш перспективним бачитьсяінноваційний розвиток економіки. Значний оптимізм щодо вибору саме такогонапрямку економічного зростання створює Постанова KM України від 6 травня 2005року №324, у якій затверджено розгорнутий план заходів для виконання Програми«Назустріч людям». Цією програмою (п.253) передбачено затвердження планузаходів впровадження інноваційної моделі структурної перебудови національноїекономіки.
До позитивних результатів повинно призвести й здійснення кроків,спрямованих на послідовне інституціональне забезпечення інноваційного шляхурозвитку економіки. Відповідно до Указу Президента України від 19 липня 2005року №1116/2005 утворено Національну раду України з інвестицій та інновацій якдорадчий орган при Президентові України та Державне агентство України зінвестицій та інновацій як допоміжний орган, підпорядкований ПрезидентовіУкраїни. За Указом Президента України від 19 липня 2005 року №1120/2005Міністерство промислової політики України визначене як спеціально уповноваженийцентральний орган виконавчої влади із забезпечення реалізації державної інноваційноїполітики в сфері промисловості. Крім того, згідно з цим Указом Українськудержавну інноваційну компанію передано до управління Міністерства промисловоїполітики України. [6]
З огляду на те, що інноваційна ідея з самого початку націлена накомерційний результат, а доведення її до робочої стадії вимагає соліднихвкладень капіталу і пов'язане зі значними ризиками, має використовуватисяширокий набір прямих і непрямих методів державної підтримки інноваційноїактивності підприємств і бізнесу відповідно до світової практики. Непряместимулювання, що грунтується на наданні різних видів податкових пільг, вимагаєзначно менших бюджетних витрат і дозволяє охопити набагато більшу кількістьінноваційних суб'єктів. Серед них найбільш ефективними є:
надання податкових пільг з операцій, що пов'язані з оборотомнауково-технічної продукції;
протягом декількох років звільнення від податків на прибуток, отриманийвід реалізації інноваційних проектів;
надання дослідницького та інвестиційного податкового кредиту, тобтовідстрочка податкових платежів у частині витрат із прибутку на інноваційні цілі;
зменшення оподатковуваного прибутку на суму вартості приладів іустаткування, переданих ВНЗ, науково-дослідним та іншим інноваційно активнимпідприємствам;
пільгове оподаткування прибутку, отриманого в результаті використанняпатентів, ліцензій, ноу-хау та інших нематеріальних активів, що входять доскладу інтелектуальної власності;
зарахування частини прибутку інноваційно активних підприємств наспеціальні рахунки з наступним пільговим оподатковуванням у випадкувикористання на інноваційні цілі;
зменшення податку на приріст інноваційних витрат тощо.
Має виконуватися також комплексна робота з розширення використанняпрограмно-цільових методів управління соціально-економічним розвитком; зудосконалення і поповнення законодавчої бази із необхідним акцентом настимулюванні інновацій, особливо у високотехнологічному та наукоємномувиробництві та підвищенні конкурентоспроможності економіки; з підвищеннязагальної кількості та ефективності науково-виробничій діяльності малих тасередніх інноваційних фірм; значного оновлення технологій. Ці заходи дозволятьпідвищити інноваційну активність національної економіки.
3. Сучасний стан інноваційноїдіяльності в Україні
Як свідчить досвід економічно розвинених країн, стійке та збалансованеекономічне зростання в країні базується насамперед на впровадженнітехнологічних інновацій у промисловості. Рівень інноваційної активностіпромислових підприємств є показником стабільності та конкурентоспроможностіекономіки країни.
Як відомо, Україна значно відстає від інтеграційних процесів, щовідбуваються у світовій економіці. Серед головних проблем можна зазначити: стратегічнийдефіцит, відсутність оптимального взаємозв'язку складових частин економічноїполітики держави. В Україні з кожним роком скорочується кількістьінноваційно-активних підприємств. У 2003 р. їхня частка становила всього 15,1%,при тому, що у 2000 р. була на рівні 18%. [1]
Виходячи з того, що інноваційні зрушення у промисловості на сучасномуетапі розвитку економіки України є перспективними і забезпечують високіпоказники загального економічного зростання, постає необхідність дослідженнясучасного стану та напрямків активізації інноваційної діяльності на промисловихпідприємствах.
Важливим напрямком інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність — головнеджерело процесу розширеного відтворення. Інноваційна діяльність спрямована, впершу чергу, на подолання технічного відставання, переорієнтацією виробничогопотенціалу на створення конкурентоспромо-жних промислових виробництв, розвитокяких залежить від рівня сприйнятливості підприємств до нововведень.
На забезпечення переходу до інноваційно орієнтованого зростання,звернено увагу у Посланні Президента України до Верховної Ради України«Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціальногорозвитку України на 2002-2011 роки», що обумовлює особливу увагу доінноваційної складової інвестиційної діяльності. Протягом десяти роківекономічних трансформацій в Україні, що здійснювалися досить непослідовно танабули надмірної тривалості, не варто було очікувати активізації інноваційноїдіяльності. За цей час у державі не було створено належних умов для розвиткуінноваційної діяльності, однак висновок щодо неефективності державноїінноваційної політики в попередні роки не можна вважати однозначно коректним.
Показником ефективності державної трансформаційної політики вінноваційній сфері має стати створення (за підсумками попередніх роківекономічних реформ) передумов для переходу до інноваційної моделі розвитку. Оскількиінноваційна модель зростання є об'єктивно наступною стадією трансформаційногопроцесу, саме це, зрештою, і має визначити, наскільки адекватною та ефективноюбула політика реформ і чи виконала вона поставлені стратегічні завдання.
Стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-науковціввизначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційнихпроцесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Стабільнескорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу тавідсутність дієвої державної науково-технічної стратегії не дають підстав длявисновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделірозвитку. Реформування науково-технічного комплексу побудовано за принципомчастих змін цілей та завдань, без урахування загальновідомих факторівфункціонування та розвитку науково-технічного потенціалу: активної тапередбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення збоку реального сектора економіки тощо.
Статистичні дані про впровадження нововведень у промисловостідозволяють дійти висновку, що частка підприємств, які впроваджують інновації,різко зменшилася, і становить у 2003 р.15,1% загальної кількості підприємств. Міжтим, у 2003 р.85% загальної кількості промислових підприємств взагалі нездійснювали інновацій (рис.2). [1]
/>
Рис.2. Кількість підприємств, що здійснювали інновації у промисловіпідприємства у 2000-2003 роках [1]
Інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують такі фактори,як відсутність фінансування, високі кредитні ставки, недосконалістьзаконодавства, високий економічний ризик, відсутність попиту на продукцію,недостатність інформації про ринки збуту тощо.
Очевидним є розвиток тенденції посилення диференціації міжпідприємствами щодо здійснення інноваційної політики. Слід зазначити, щосприйнятливість до інновацій значно варіювала за галузями промисловості. Так,найбільш схильною до нововведень є галузь машинобудування (33%). Відомо, щосаме ця галузь традиційно розглядається як основне джерело інноваційної продукції,саме в ній створюються матеріальні передумови для реалізації базових інновацій.Разом із тим, лише 3% підприємств здійснювали інновації у целюлозно-паперовійпромисловості, 2% — у добувній, 2% — серед підприємств, що займалисьвиробництвом та розподіленням електроенергії, газу і води.
Різнонаправленість тенденцій динаміки технологічних продуктивнихінновацій вказує, що нова продукція освоюється здебільшого більш інтенсивнимвикористанням наявного обладнання і технологій. Досить часто йдеться лише про освоєннямодифікацій виробів, що вже випускаються. У 2003 р. порівняно з попереднімроком кількість освоєних видів нової продукції зменшилася з 1776 до 917, у тойчас як кількість впроваджених нових технологічних процесів збільшилась — з 354до 476. [1]
Основним джерелом технологічних інновацій залишаються власні коштипідприємств, проте, порівняно з 2002 p., їхня частка у загальному обсязіфінансування інноваційних робіт дещо зменшилась (з 71,1% до 70,3%); за рахуноквласних коштів у промисловості здійснювали нововведення 72,1% підприємств.
За рахунок коштів державних і місцевих бюджетів інноваційні роботиздійснювали в основному підприємства з видобування енергетичних інеенергетичних матеріалів, харчової, легкої промисловості, машинобудування,металургії та обробки металу, що займались виробництвом та розподіломелектроенергії, газу та води.
Порівняно з 2002 р. дещо збільшилась частка фінансування інноваційнихробіт вітчизняними інвесторами, склавши у 2003 р.3,7% (майже 112 млн. грн). Обсягфінансування інновацій іноземними інвесторами становив 130 млн. грн. (4,2%загального обсягу витрат). Кредити для розвитку інноваційної діяльностівикористовували 77 підприємств. їх обсяг становив 551,1 млн. грн., або 18,0%загального обсягу фінансування. [1]
Отже, можна констатувати, що підприємства зацікавлені у здійсненніінновацій, зважаючи на скорочення попиту на свою застарілу продукцію. Протечерез зношеність основних фондів вони фізично неспроможні до запровадженнярадикальних інноваційних змін, а через дефіцити фінансових ресурсів не в змозіздійснити необхідну технологічну перебудову.
Таким чином, за умов недосконалості ринкового механізму ціноутворення,товарного, кредитного, грошового та валютного ринків і ринку цінних паперівпоки що не можна говорити про наявність автономних ринкових стимулівінноваційного розвитку.
Як свідчить світовий досвід, основним шляхом стимулювання інноваційноїактивності є встановлення пільг щодо оподаткування підприємств з урахуваннямїхньої галузевої диференціації та чіткої цільової спрямованості залежно відцілей і завдань державної інвестиційної політики.
Законом України «Про інноваційну діяльність» встановлено особливостіоподаткування інноваційної діяльності, зокрема, передбачено, що 50% сумиподатку на прибуток, одержаного від виконання інноваційних проектів,залишається в розпорядженні підприємств. Ці кошти зараховуватимуться на їхніспеціальні рахунки з подальшим використанням лише для фінансування інноваційноїнауково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних ідослідницько-експериментальних баз.
Порівнюючи механізм дій податкового кредиту в зарубіжних країнах змеханізмом реалізації пільгового оподаткування прибутку від інноваційноїдіяльності в Україні, можна помітити певну відмінність. У розвинених країнахпідприємство отримує право скористатися податковим кредитом після здійсненняним витрат на інноваційну діяльність, тоді як в Україні підприємство,зареєструвавши інноваційний проект, спочатку отримує право на пільгу зоподаткування прибутку, а вже згодом здійснює витрати на інноваційну діяльність.
Отже, завданнями активізації інноваційної діяльності у промисловості насучасному етапі розвитку економіки України можна вважати такі:
розробку і запровадження механізму наданнях пільг промисловим підприємствам,що впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
поширення практики надання інноваційним підприємствам середньостроковихкредитів зі знижкою кредитної ставки.
Можна зробити висновок, що реалізація запропонованих напрямківактивізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищитирівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізуватиприскорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні ізалучені зовнішні інвестицій і інноваційну діяльність.
4. Проблеми інвестиційних процесів вУкраїні
Питання сучасного економічного розвитку регіонів нерозривно пов'язанеіз підвищенням їхньої інвестиційної привабливості як для залучення іноземнихінвестицій, так і для міжрегіонального перерозподілу інвестиційних ресурсів. Уперіод становлення ринкової економічної системи дослідження інвестиційноїпривабливості регіонів та відповідне їх ранжування стали надзвичайно поширенимияк у науковій літературі, так і у практиці регіонального управління.
Водночас лишаються невирішеними питання політики сприяння інвестиційнимпроцесам на місцевому та регіональному рівнях.
Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні до сьогодніхарактеризується нечіткістю та нестабільністю. Специфічним в українськомузаконодавстві є трактування самого терміна "інвестиція". Так, згіднозі ст.1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (1991 рік)"інвестиціямиє всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єктипідприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюєтьсяприбуток (дохід) або досягається соціальний ефект "(виділено автором). Такетрактування основного терміна у виділеній частині ілюструє винятковопрагматичний підхід до потенційного інвестора з боку української держави. Зрозуміло,що досягнення соціального ефекту є однією з основних пріоритетних цілейдержавної економічної політики, однак для інвестора головною метою йогодіяльності є отримання прибутку. Цей факт треба чітко усвідомлювати на тихвладних рівнях, від яких залежить формування сприятливого інвестиційногоклімату в Україні.
Дослідження різноманітних аспектів економічного розвитку регіонівздійснюються в багатьох країнах, щороку зростає кількість міжнародних рейтингівінвестиційного середовища та кредитоспроможності. Основною причиною посиленняуваги до міждержавних порівнянь — зумовлене посиленням глобалізації пожвавленняміжнародного фінансового ринку, зокрема ринку інвестиційних ресурсів. Аналізнайважливіших міжнародних рейтингів дає змогу виділити пріоритети, за якимиранжуються країни і які є реальними чинниками формування бізнесового рішенняпро здійснення кредитної чи інвестиційної операції. Усвідомлення основних засадінвестиційного процесу сприятиме правильному формулюванню пріоритетіврегіональної політики в Україні. Так, індекс економічної свободи «HeritageFoundation», що складається для 161 країни, включає законодавство проіноземні інвестиції, податкове навантаження, тарифи, регулювання банківськоїдіяльності, фінансову політику, тіньову економіку. Класифікація країн заризиками журналу «Euromoney» публікується двічі на рік. Країниотримують загальну суму балів, що виводиться на підставі дев'яти показників,кожен із яких оцінюється за значенням: політичний ризик (25%), економічнийрозвиток (25%), показники заборгованості (10%), прострочені або відстроченіборги (10%), кредитні рейтинги (10%), доступ до банківського фінансування (5%),доступ до короткострокового фінансування (5%), доступ до ринків капіталу (5%),втрати при стягненні вимог через суд (5%). Щорічник міжнародноїконкурентоспроможності Міжнародного інституту розвитку менеджменту, що працюєпонад 50 років у Лозанні (Швейцарія), формується на базі аналізівбізнес-середовища країн, умов для розвитку підприємств і конкуренції між ними. Всесвітнійогляд конкурентоспроможності готується Всесвітнім економічним форумом (Давос,Швейцарія). Конкурентоспроможність оцінюється як спроможність досягти швидкогоекономічного зростання та утримувати його досить довго. "Індекс економічноїсвободи" Інституту Фрейзера (Канада) залучає до аналізу та порівняння такікомпоненти: вплив уряду — урядові замовлення, дотації, субсидії (11,0%),структура економіки та використання ринків — виробництво та розподіл через уряд(14,2%), монетарна політика та стабільність цін — захист грошей як засобу обігуі заощаджень (9,2%), свобода використовувати інші валюти та їх доступність(14,6%), структура законодавства та права власності — захищеність праввласності і практика дотримання договорів (16,6%), міжнародний обмін — свободаторгівлі з іншими країнами (17,1%), вільний обмін на ринку капіталів тафінансів (17,2%). [2]
Огляд методики зазначених підходів до визначення інвестиційноїпривабливості та ризиків дає змогу встановити головні вимоги іноземнихінвесторів до ринків, які вони прагнуть освоїти. Основними пріоритетами єекономічна свобода суб'єктів ринку та прозорість умов господарської діяльності.Такий підхід є цілком зрозумілим і виправданим, оскільки саме за умов поєднаннядії ринкових механізмів та діяльності держави, спрямованої на створення рівнихумов для економічних суб'єктів, можливий максимальний економічний ефект.
Однією з передумов стабільного економічного розвитку регіонів єформування та підтримка їхнього сприятливого інвестиційного іміджу щодопотенційних інвесторів. В Україні можна розглядати два підходи щодопершочергової необхідності залучення іноземних інвестицій. Сьогоднішня нестачавнутрішніх інвестиційних ресурсів зумовлена, по-перше, тривалим періодом спадувітчизняного виробництва, а відтак — недостатністю ресурсів підприємств дляоновлення та модернізації основних фондів. По-друге, обмеженістю заощадженьдомогосподарств для здійснення прямих і портфельних інвестицій. По-третє,недостатньою капіталізацією української банківської системи, що обмежуєможливості здійснення масштабних інвестиційних проектів. По-четверте,недостатньою розвиненістю вітчизняного фондового ринку. А з іншого боку, участьіноземного капіталу у процесах економічного реформування в Україні буланезначною порівняно зі східноєвропейськими країнами. На 01.01. 2005 рокузагальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України становив 8,4млрд. дол., тоді як реальна потреба, за оцінками фахівців, становить 40 млрд. дол.. Воднораз, за деякими даними5, обсяг заощаджень населення становить 18 млрд. дол.Оскільки цифри цілком порівнянні, можна припустити, що активність державноїполітики із залучення внутрішніх інвестицій і легалізації тіньового капіталуповинна бути значно результативнішою. У питанні активізації інвестиційноїдіяльності в Україні немає альтернативи посиленню цілеспрямованої політики якна рівні держави, так і на рівні регіонів. Більше того, світовий досвідінвестиційної діяльності свідчить про найбільшу принадність для зовнішніхінвесторів тих країн і регіонів, де відчутна активність місцевих інвесторів.
/>За оцінкамивнутрішніх й іноземних економічних суб'єктів, інвестиційний клімат в Українізалишається несприятливим. У залученні інвестицій в регіони України важливуроль має відіграти політика сприяння на регіональному рівні, що є виявомполітичної волі та здійсненням реальних заходів представниками місцевих органіввлади щодо підтримки інтересів інвестора, місцевих переваг в інфраструктурномузабезпеченні інвестиційних процесів — фінансовому, технологічному,інформаційному тощо. У такому контексті актуалізується оцінка регіональногостимулювання бізнесу, що насамперед цікавить інвесторів. На сьогоднірегіональна активність щодо залучення інвестицій досить неоднорідна, про щосвідчать відносні значення розподілу інвестицій в основний капітал на душунаселення (див. рис.3). [2]
/>
Рис.3. Інвестиції в основний капітал на одну особу за регіонами(середні значення по Україні). [2]
Необхідною умовою поліпшення інвестиційної й економічної ситуації вУкраїні є подальша децентралізація державного управління, що сприятимепідвищенню демократичного потенціалу суспільства й управлінської компетенціїрегіональних і місцевих органів влади. На жаль, сучасна практика формуванняінвестиційних програм регіонального рівня недосконала. Здебільшого обласніінвестиційні програми є звичайним зведенням районних проектів збільшеннявиробництва певних підприємств з недосконалим економічним обгрунтуванням. Якщобрати до уваги місцевий рівень економічного розвитку, то можливостей сільських,селищних і міських у малих містах органів місцевого самоврядування (ОМС) недостатньодля кваліфікованого моніторингу та управління не тільки інвестиційнимипроцесами, а й економічним розвитком у цілому. У штатному розписі сільських іселищних ОМС часто немає навіть посади економіста, що, як правило, пояснюєтьсяобмеженістю бюджетного фінансування. Однак навіть за наявності відповіднихштатних одиниць, через перевантаженість, фахівці не мають змоги реальновпливати на інвестиційні процеси. Таким чином, вивчення та розв'язання проблемінвестиційного розвитку територій мають бути компетенцією виконавчих структуррегіонального рівня, зокрема — управлінь економічного розвитку обласнихдержавних адміністрацій.
За законодавством України структури державної та регіональної влади немають права втручатись і впливати на господарську діяльність підприємств. Закономірно,що в період розбудови соціальної ринкової економіки інструменти прямого,адміністративного впливу влади на діяльність суб'єктів господарювання стаютьнеприйнятними. Головним їхнім завданням є опанування економічними методамиуправління. Це завдання особливо складне з огляду на недостатній рівеньпрофесійної підготовки фахівців, яким здебільшого бракує економічних знань ірозуміння специфіки функціонування соціальної ринкової економіки.
Зростання обсягів залучених інвестицій відіграє подвійну роль длярегіонів. По-перше, за кількістю залучених інвестицій можна дійти висновку щододієвості відповідної регіональної чи місцевої влади, оцінивши її ефективність. По-друге,інвестиції самі по собі є інструментом і рушійною силою економічного розвиткувідповідної території, тобто сприяють отриманню соціального ефекту, про якийішлося раніше.
З метою стимулювання економічного розвитку територій і пришвидшення уних інвестиційних процесів на регіональному та місцевому владних рівнях маєздійснюватись цілеспрямована стратегія формування іміджу регіону якпривабливого об'єкта вкладання інвестицій, зокрема: формування бази даних дляпотреб широкого кола інвесторів щодо економічного і правового середовища,інвестиційного потенціалу та конкурентних переваг території; запровадження іпостійна підтримка дії ефективних каналів поширення інформації щодо потреб та можливостейтериторії, в тому числі рекламного характеру; активна участь і посередництво вналагодженні ділових контактів між представниками місцевих бізнесових кіл тапотенційними інвесторами; адміністративний і консультативний супровідінвестиційних проектів. Мета та завдання регіональної влади в інвестиційномупроцесі можуть бути представлені у вигляді функціональної моделі (див. рисунок 4).
Сучасна організація інвестиційного процесу на регіональному рівні маєбазуватися на новітніх науково-методологічних підходах та спрямовуватися наосновну мету регіонального економічного розвитку — поліпшення якості життялюдини. У такому разі регіональна інвестиційна політика може використатипроцесний підхід моделі управління якістю за стандартом ISO 9001. Саме такийпідхід може забезпечити: поступальність і безперервність здійсненняінвестиційної політики на регіональному рівні; відповідальність регіональноївлади за здійснення політики та її соціально-економічні наслідки; можливістьвизначення критеріїв оцінки інвестиційного процесу та ступеня відповідностійому дій усіх його суб'єктів; можливості моніторингу ефективностіінвестиційного процесу та необхідного коригування обраної стратегії; досягненняголовної цільової функції регіональної політики — поліпшення якості життянаселення регіону.
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>
Рис.4. Функціональна модель регіонального інвестиційного процесу. [2]
Важливою умовою успішності інвестиційних процесів регіону є реалізаціякомплексної стратегії його соціально-економічного розвитку, яка передбачаєвзаємопов'язану систему заходів. Головні з них: стратегічне плануваннясоціально-економічного розвитку регіону; налагодження міжсекторної співпраці«влада — громада», «влада — бізнес» на засадах відкритості,прозорості ухвалення та реалізації управлінських рішень; реалізаціярегіональної інформаційної політики, спрямованої на формування сприятливогоінвестиційного іміджу регіону; підготовка фахівців з місцевого та регіональногоекономічного розвитку шляхом державного замовлення їх підготовки у вищихнавчальних закладах.
Таким чином, узагальнення особливостей і проблем інвестиційноїдіяльності на місцевому та регіональному рівнях дає змогу дійти таких висновків.У світі відбувається помітне зацікавлення новими ринками, зокрема економікамикраїн, що розвиваються, з огляду на їхню перспективність. Для інвесторіввирішальними умовами прийняття рішень є економічна свобода суб'єктів ринку,прозорість умов господарської діяльності. В Україні політика сприянняінвестиційним процесам ще не досягла належного рівня, зокрема обмеженіможливості органів місцевого самоврядування. Значною проблемою залишаєтьсянизький професійний рівень спеціалістів економічних відділів ОМС, щоперешкоджає здійсненню кваліфікованого управління інвестиційними процесами намісцевому рівні. Кількість інструментів місцевої влади щодо активізаціїінвестиційної діяльності незначна. З огляду на це така діяльність має бутиструктурована за напрямками — вивчення потреб і ресурсів громади, інформаційнакампанія задля підтримки сприятливого інвестиційного іміджу території,організаційно-інформаційна підтримка бізнесу.
Висновки
В курсовій роботі зроблено аналіз процесу державного регулювання інвестуванняекономіки в сучасній Україні. Виходячи з того, що інвестування в економіку — одинз найголовніших засобів вивести виробничі галузі України з застою, підняти рівеньвиробництва в державі до необхідної для нормального функціонування економіки межі,дослідження цієї теми є досить актуальним.
В висновку треба відмітити, що на теперішній час українська законотворчабаза ще недосконала та недостатня для нормального й сталого протікання процесу інвестиційноїдіяльності.
Таким чином, інвестування економіки на сучасному етапі розвитку Українице процес вкрай необхідний.
Враховуючи, що використання в якості інвестицій державних позик тазакордонних кредитів, як свідчить практика, мало ефективно, необхідно залучатиприватний, в тому числі закордонний, капітал в економіку України. З цією метоюнеобхідно удосконалювати законодавчу базу, яка регулює інвестиційний процес вдержаві.
Інноваційна політика розглядається як стратегія або набір стратегійреалізації інноваційних пріоритетів у рамках національних інноваційних систем.
Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішноговідродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародноїконкуренції.
Аналізуючи матеріли періодичних видань, можна зробити висновок, що призагальних успіхах у досягненні макроекономічної стабілізації і зростання ВВП у2001-2004 роках змін за рахунок суттєвого збільшення виробництва технологічнихінновацій та поліпшення якості економічного зростання у структурі економіки недосягнуто. Це свідчить про недоліки в реалізації державної інноваційноїполітики і розвитку інноваційної інфраструктури в країні.
Для реалізації державної політики щодо поліпшеннясоціально-економічного стану в країні на основі інноваційної моделі розвиткуекономіки повинні широко використовуватися довгострокові механізми таінструменти державної підтримки, які б стимулювали підвищення інноваційноїактивності економіки.
Список використаних джерел
1. Александрова В.П., Чирков В.Г. Прицілювання доефективного впровадження інновацій (дискусійна) // Проблеми науки. — 2005. — №1.- C.2-7.
2. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблемита рішення // Економіст. — 2005. — №6. — С.28-32.
3. Данілов О.Д. та інш. Інвестування: Навч. посіб. – К.:Видавничий дім „Комп’ютерпрес”, 2001. – 364с.
4. Денисюк В А. Високі технології і високонаукоємнігалузі-ключові на прями в інноваційному розвитку // Економіст. — 2004. — №5-С.76-81.
5. Денисюк В А. Провідна та організаційна роль влади вінноваційному розвитку // Інтелектуальна власність. — 2004. — № 9. — С 7-12; №11,-С.3-10.
6. Денисюк В., ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇЕКОНОМІКИ: ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДОЛОГІЇ, ПОКАЗНИКИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ,ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА // Економіст 2005 №8 стор.45-49
7. Жукович І А., Рижкова Ю.О. Інноваційна діяльність вукраїнській економіці // Статистика України. — 2005. — №1. — С.24-28
8. Крючкова І.В. Структурні індикатори економіки вУкраїні // Економіка і прогнозування 2005, №1, стор.92-114
9. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. посіб.- Київ: ЦУЛ, 2003. – 376с.
10. Макаренко І. Проблеми інноваційної політики Українив умовах реформування економіки // Економіст 2005 №4 стор.40-42
11. Маліцький БА., Булкін 1.0., Єгоров І.Ю., КавуненкоЛ.П., Калитич Г.І., Коміренко Р.П., Попович О.С., Соловьйов В.П. Актуальніпитання методології та практики науково-технологічної політики. — Київ, 2001.
12. Мержа С.І. Інноваційна діяльність у промисловості: сучаснийстан та напрямки активізації в Україні // Актуальні проблеми економіки № 9(51),2005. – с.155-159
13. Наука та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб./Держкомстат. — К, 2004. — С.360.
14. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом — КЛібра 2002 — 472 с.
15. Петкова Л.О., Інвестиційна привабливість регіонів // Фінанси України. — 2005.- №9. — С.40-46
16. Про інноваційну діяльність Закон України від 4липня 2002 р №40 IV
17. Сердюк І.Г. Стимулювання інноваційної діяльності //Фінанси України. — 2003. — №11. — С.81-89.
18. Соловьев В.П. Инновационная деятельность каксистемний процесе в инновационной экономике (Синергетические зффекты инновации).- Киев: Феникс, 2004. — 560 с.
19. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальнийпосібник. – Тернопіль: Астон, 2001. — 362с.
20. СтеченкоД.М. Інноваційні форми регіональногорозвитку. Навч посіб — К.: Вища шк., 2002 — 254 с
21. Україна у цифрах у 2004 році. Короткий статистичнийдовідник. — Київ: Консультант, 2005.
22. Харламова Г.О. Вплив інвестицій на економічне зростання // ФінансиУкраїни. — 2005. — №3. — С.57-64.
23. www. uceps. org. ua.