Реферат: Господарський комплекс національної економіки України
Рефератна тему:
«Господарськийкомплекс національної економіки України»
1 Структура господарськогокомплексу
1. Розвиток національноїекономіки супроводжується поглибленням суспільного поділу праці і спеціалізаціїдіяльності. Процеси спеціалізації потребують координації діяльності іформування зв’язків між різними галузями і виробництвами. Це призводить до більштісного поєднання економічних суб’єктів і створення господарського комплексу.
До основнихфакторів формування господарського комплексу відносять:
1. економіко-географічнеположення країни;
2. природно-ресурснийпотенціал;
3. трудоресурснийпотенціал;
4. історіюрозвитку та рівень господарського засвоєння території.
Длягосподарського комплексу України характерні такі ознаки:
1. Наявністьзначної промислової і агропромислової ланки.
2. активнаучасть у міжнаціональному територіальному поділі праці
3. надмірновисокий рівень зосередженості промисловості на сході України;
4. Паритетністьпромислового і агропромислового виробництва у більшості областей;
5. Екстенсивнийрозвиток сільського господарського виробництва з недосконалими системамиземлеробства;
6. недостатнійрозвиток рекреаційного комплексу при достатньо високому рекреаційномупотенціалі.
7. наявністьрозгалуженої системи транспорту, що має міжнародне значення;
8. недостатнійрозвиток ринкової виробничої соціальної та економічної інфраструктури;
9. застарілістьтехнологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкість інноваційної складовоївиробництва;
10. низьказабезпеченість паливно-енергетичними і водними ресурсами;
11. недостатнєвикористання потужностей сировинної бази.
На рівні окремихгалузей економіки утворюються міжгалузеві комплекси, які виступають у форміпов’язаних між собою підгалузей, видів діяльності чи окремих галузей території.
Основнимичинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є види ресурсів.Відповідно до них виділяють 4 типи міжгалузевих комплексів, що утворилися взалежності від поєднання природних умов та ресурсів:
- морепромисловий комплекс, основні ресурси в ньому морські, відповідно до нихвідхилено такі галузі і підгалузі, нафтогозохімічна, рибопромислова, солевидобувна.
- Лісовий ілісопромисловий комплекс – відповідно до основного ресурсу виділено підгалузі,лісохімічна, деревообробна, лісозаготівельна, лісогосподарська.
- Агропромисловийкомплекс АПК. – природні умови і земля, відповідно до основного ресурсувиділені територіальні АПК та змішані та змішані територіальні комплекси;
- Мінерально-промисловийкомплекс – основні ресурси мінерально-сировинні, відповідно до них виділяютьтакі підгалузі і під комплекси: хімічний. Машинобудівний, металургійний,паливно-енергетичний, будівельно-індустріальний, гірничо-видобувний. Крімресурсного існують також наступні підходи до виділення міжгалузевих комплексівнаціональної економіки:
1. Цільовийпідхід. Відповідно до нього міжгалузевий комплекс розглядається як групагалузей господарського комплексу, або видів виробництва що поєднані єдиноюметою розвитку.
2. Технологічнийпідхід — він передбачає групування галузей, які пов’язані між собоюпослідовністю переробки та використання загального сировинного матеріалу іоднаковим призначенням продукції;
3. Відтворювальнийпідхід. Він використовується при виділенні міжгалузевих комплексів нарегіональному рівні. Він поєднує цільову спрямованість та технологічнупослідовність сировини і матеріалів. Його особливістю є відтворювальнацілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях виробництва, а також об’єднаннявсіх підприємств виробничого і невиробничого значення.
2 Основиформування та характеристика господарського комплексу
Господарськийкомплекс України поєднує:
1. промисловийкомплекс;
2. агропромисловийкомплекс;
3. будівельнийкомплекс;
4. транспорті зв'язок
5. соціальнаінфраструктура.
Промисловийкомплекс включає паливну енергетику, металургію, машинобудування, хімічний підкомплекс, лісопромисловий під комплекс. Паливно-енергетичний під комплекспоєднує галузі промислового виробництва, що здійснюють видобуток палива,електроенергії їх транспортування і використання. До складу цього підкомплексувходять: галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна),та всі види електростанцій. У структурі видобутку палива в Україні переважаєвугілля (60%), на газ припадає 25%, нафта – 7 %., а у структурі споживанняпаливно-енергетичних ресурсів переважає природний газ.
Металургійний підкомплекс поєднує підприємства чорної і кольорової металургії. Металургіявважається галуззю спеціалізації України у міжнаціональному територіальномуподілі праці вона є базою для формування територіальних промислових комплексіві включає важке машинобудування, коксохімію, виробництво вогнетривких металів.
Ці підприємствазосереджені на сходу України де є найкрупніші паливно-сировинні бази (басейни),основним пріоритетом розвитку металургійного підкомплексу є підвищеннятехнічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного і митизноговиробництва.
Машинобудівнийпідкомплекс визначає не тільки галузеву структуру економіки, але її розміщення,рівень розвитку. Машинобудування відображає промисловий розвиток країни вцілому.
Основнимифакторами при розміщенні машинобудівних підприємств є сировинний, трудовий,споживчий та наявність наукових розробок. В цій галузі в залежності відвикористання ресурсів технологічних процесів і матеріаломісткості галузімашинобудування поділяють на такі види: важке машинобудування (виробництвометалургійного і гірничо-шахтного обладнання), загальне машинобудування(транспорт та його складові), середнє машинобудування (верстати), виробництво точнихмеханізмів і інструментів), ремонт машин і обладнання.
Хімічний підкомплекс він формується під впливом 3-х чинників, екологічного, споживчого, таневисокої трудомісткості. Тому, що в основі виробництва – хімічні реакції. Уміжнаціональному поділі праці Україна займає провідне місце у галузі хімічнихвиробів. Це стало можливим через наявність значної сировинної бази, щопредставлено всіма видами мінеральної, хімічної сировини (вугілля, нафта, газ.)
Основною галуззюхімічного підкомплексу є виробництво мінеральних добрив, а особливістюрозміщення цих підприємств є їх технологічне поєднання з коксохімічнимизаводами – це дозволяє виробляти азотні, фосфорні та калійна добрива.
Лісопромисловийпідкомплекс – об’єднує підприємства пов’язані з вирощуванням і переробкоюлісової сировини. Основний продукт підкомплексу використовується як длявиробництва засобів виробництва так і предметів споживання, а такожнапівфабрикатів.
В структуріданого підкомплексу виділяють лісозаготівельну, лісохімічну, гідролізну тацелюлозно-паперову промисловість. Лісові ресурси України забезпечують народнегосподарство майже на 20% все інше імпортують з Росії.
АПК об’єднуємайже 25% всіх фондів та трудових ресурсів, а його продукція у структурі ВВПскладає майже 40%. Всі галузі, що входять до АПК можна об’єднати у 4 групи.
1. Фондоутворюючігалузі (с.-г., машинобудування, виробництво машин і обладнання для переробки,хімія для мінеральної переробки).
2. Сільськегосподарство об’єднує рослинництво і тваринництво.
3. переробнігалузі об’єднують харчову, частково легку промисловість, а також підприємства ззберігання і реалізації готової продукції АПК.
4. Виробничаінфраструктура. Вона поєднує транспорт, зв'язок електро-, водо-, теплозабезпечення, та систему наукових і навчальних закладів.
У структурі АПКвиділяють галузеві АПК, які формуються на базі рослинництва (зерно продуктовий,плодово-овочевий, цукровий) та на базі тваринництва (м'ясо-промисловий, молочнопромисловий, птахо промисловий).
В межахприродно-кліматичних зон виділено загальні АПК, що розташовані в межах полісся,лісостепу, і степу. У структурі валового випуску продукції на рослинництвоприпадає 45%, у структурі посівів переважають зернові культури, а серед них — озима пшениця. В тваринництві переважає м'ясо-молочний напрям.
Будівельнийкомплекс охоплює галузі матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт,що забезпечують капітальне будівництво. До його складу входять будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій,і деталей. Будівельний комплекс є найбільш капіталомістким у його структурівиділяють: 1. галузі переважно сировинної орієнтації, вони поєднують первиннуобробку природних будівельних матеріалів, а також виробництво скла, цементу.
Галузі переважноспоживчої орієнтації, вони поєднують виробництво покрівлі, бетону ізалізобетонних виробів. Особливістю розміщення і функціонування галузей цьогокомплексу є тривалий виробничий період з нерухомими територіально закріпленимиоб’єктами, та значна залежність виробництва від географічних умов. У процесіспеціалізації виділились окремівиди будівництва, промислове, житлове, транспорт.
Транспорт ізв'язок є cферами інфраструктурного забезпеченнянаселення і народного господарства. В Україні отримали розвиток всі видитранспорту, що об’єднані транспортними вузлами і формують эдиний транспортний комплекс. Транспортнагалузь підрозділяється на пасажирський і вантажний транспорт, а за середовищемпереміщення на сухопутний і водний, повітряний. За обсягами вантажообігу першемісце займає залізничний транспорт, а за паса жирообігом – автомобільний.
Соціальнаінфраструктура є сукупністю галузей призначених для задоволення потребнаселення у соціально-культурних і соціально-споживчих послугах. До соціальноспоживчого підкомплексу відносять: житлово-комунальне господарство, торгівлю,побутове обслуговування, державне соціальне страхування, громадський транспорті зв'язок. До соціально-культурного підкомплексу відносять освіту, науку,культуру, фізичну культуру у і спорт.
Економічнезростання в національній економіці виявляється через збільшення випуску товаріві послуг, тобто через збільшення реального випуску. Збільшення реальноговипуску може бути досягнуто за двох умов: якщо країна долає рецисійний розрив,що дозволяє досягнути рівноваги при потенційному ВВП.
Цей спосібзбільшення ВВП не призводить до зростання виробничого потенціалу економіки. Тутзбільшення ВВП досягається завдяки наближенню сукупного попиту до рівняпотенційного ВВП. Якщо таке збільшення ВВП досягається при виході економіки зкризи то його можна розглядати як економічне відновлення, а не зростання. Такийспосіб збільшення випуску досягається тільки завдяки збільшенню сукупногопопиту.
Другий спосібзростання ВВП пов'язаний із розширенням виробничого потенціалу економіки, щоможу бути досягнуте переважно при використанні інтенсивних факторів і за умовекономічного піднесення.
Збільшеннявипуску за таких умов свідчить про зростання масштабів економіки за умов коли сукупнапропозиція зростає з одного стану потенційного випуску до іншого, щопідтверджується переміщенням кривої, таке зростання є функцією збільшеннятільки пропозиції, але зростання виробничого потенціалу ВВП, це може бутизабезпечене тільки в довгостроковому періоді в якому також зростають ціни. Цепояснюється випереджаючим зростанням сукупного попиту над короткостроковоюсукупною пропозицією, що створює мотиви і стимули для подальшого нагромадженнякапіталу і збільшення ВВП. Ця ситуація характеризує довгострокове економічнезростання.
Економічнезростання є складовою економічного розвитку про який свідчить збільшенняпоказника індексу людського розвитку, тобто тільки розвиток дозволяє підвищитиякість життя, а значить реалізувати основну мету функціонування суспільногогосподарства в цілому. Для розвитку необхідні якісні зміни, що відбиваєзростання. Воно є результатом взаємодії праці, капіталу, землі та зростання їхпродуктивності, що збільшує обсяг випуску, при цьому збільшувати виробничийпотенціал і обсяг виробництва неможливо без відповідного зростання сукупногопопиту. Сукупний попит є чинником, що реалізує спроможність економіки до зростання обсягів випуску, взалежності від того, які чинники викликали зростання внаціональній економіці. Розрізняють переважно екстенсивне чи інтенсивнезростання. Екстенсивне не супроводжується зростанням технологічного рівня чикваліфікації праці і відбувається при збереженні досягнутого технічного рівня виробництва.Інтенсивне зростання призводить до збільшення випуску на одиницю використанихресурсів, їх якісного поліпшення, зміною структури і якості продукції. Приінтенсивному зростанні темпи виробництва, як правило нижчі чим приекстенсивному це пов’язане з тим, що інтенсивний розвиток передбачає структурнуперебудову економіки, зміну господарських пропорцій, перегрупування ресурсів івироблення нових стратегій розвитку це потребує часу, ресурсів і капіталу.Перехід на інтенсивне зростання є необхідним і єдиним шляхом розвитку якщосформувалися ресурси обмеження в економіці чи обмеження збоку попиту. З бокупопиту обмеження пов’язані з тим, що збільшення випуску за екстенсивного типуне знаходить покупця і не може бути експортований.
Ресурсніобмеження виникають коли кожна додатково вироблена одиниця пов’язана із збільшеннямпопиту на ресурси та їх ціною. В такому разі прибутковість кожної нової одиницікапіталу знижується.
В залежності відтого як поєднуються чинники виробництва в процесі збільшення випускурозрізняють ресурсномістке та ресурсо-економне зростання. При ресурсномісткомувідбувається збільшення частки витрат на ресурси в кожній одиниці додаткововипущеної продукції. При ресурсоекономному зростання навпаки.
В залежності віднасиченості того чи іншого виробничого фактору розрізняють:
1. Капіталомісткеі капіталоекономне зростання.
2. Трудомістке ітрудоекономне зростання, наукомістке.
Країна можеотримати конкурентні переваги, якщо її виробництво припускає використанняпереважно насиченого фактору за таких умов попит на дорогий чи рідкісний ресурсскоротиться. Економічне зростання як правило залежить від фази економічногоциклу для кожної з яких властивий свій механізм, що визначає економічнудинаміку.
Основним чинникомекономічного зростання є інвестиції. Національні економіки володіють різнимиінвестиційним потенціалом, а значить і можливостями економічного зростання.Виділяють наступні форми взаємозалежності економічного зростання і інвестицій:
1. економічнезростання на основі підвищення завантаженості виробничих потужностей і непов’язане з інвестиціями. Таке зростання можливе якщо в економіці наявнехронічне недозавантаження потужностей і зростає попит на продукцію.
2. Інвестиційно-фрагментальнийтип зростання – цей тип передбачає що випуск збільшується за рахунок інвестиційпереважно в основний капітал, але ці інвестиції недостатні за обсягом імалоефективні. Такі інвестиційні стратегії розв’язують проблеми «малоїмодернізації»
3. Інвестиційно-комплекснийтип зростання – при такому типі інвестиції стають основним чинником розвиткуекономіки, вони є комплексними і масштабними. Такий тип зростання можевикликати мультиплікативний ефект розвитку взаємопов’язаних виробництв, щорозширюються (ефект системи);
4. Ефективнийінвестиційний тип зростання – цей тип передбачає переозброєння виробництва, наоснові нових технологій, цей тип дозволяє перейти від малої модернізації докомплексної та запровадити відповідний новий тип технологій.
Інвестиційнийпроцес та економічне зростання можуть продукувати різні види інвестицій, яківпливають на характер відтворювального процесу відповідно до цього розрізняють:
1) Зростанняна основі вже засвоєного економікою технічного прогресу.
2) Зростанняна основі імітації існуючих в світі досягнень
3) Інноваційнезростання.
Перший тип єпереважно екстенсивним зростанням і пов'язаний з тиражуванням існуючоговиробництва. Другий варіант пов'язаний із впровадженням у виробництводосягнень, що є новими для даної економіки, але не нові для світу. – ценазивають стратегією проходження за лідером НТП. За цих умов країна підвищуєтехнічний рівень, але вона не здатна визначити лідерство на ринку нової технікиі технологій.
Третій варіантрозвитку передбачає інвестування у нові високі технології та формуванняінфраструктури, що відповідають постіндустріальній економіці, що передбачаєконцентрацію ресурсів на пріоритетних напрямах, що дозволяють отриматинаціональні конкурентні переваги.
Вважається, щонаціональна економіка буде зростати в довгостроковому періоді якщо вона досягнезбалансованого рівноважного системного зростання – це здійснюється на основівзаємопов’язаних галузей, підприємств, що працюють в єдиному розподілі праці ікооперації. При чому взаємопов’язані галузі і підприємства до однотипноготехнологічного укладу це дозволяє досягти мультиплікативного ефекту в межахекономіки, збільшивши інвестиції в одній галузі.
3 Джерела тафактори економічного зростання в національній економіці
Джереламиекономічного зростання є збільшення використання чи віддачі праці капіталу абоїх сукупна взаємодія у вигляді технологічного прогресу. Ці фактори враховуютьсяв обґрунтуваннях економічної політики, але для неї також важливе визначенняджерел зростання або обчислення внеску кожного фактору у загальний приріст ВВП.Для цього використовують метод «обліку економічного зростання».
Відповідно доданого методу зв'язок між приростом продукту і джерелами цього приросту приекстенсивному зростанні можна відобразити за допомогою простої виробничоїфункції.
Відповідно доцієї функції приріст продукту може бути викликаний пропорційним зростаннямвиробничих факторів, але можливості трансформації факторів виробництва уготовий продукт залежить від граничної продуктивності капіталу.
Граничний продукткапіталу характеризує збільшення сукупного продукту в результаті зростаннявикористання капіталу на одиницю, граничний продукт праці показує на скількизросте випуск, якщо використання праці зросте на одиницю.
Відповідно дометоду обліку зростання передбачається що гранична продуктивність факторівнезмінна тобто досягається постійний дефект масштабу – це дозволяє визначитивплив окремих факторів на зростання, збільшення використання капіталу, дозволяєзбільшити випуск на певну величину(формула), а збільшення використання працідозволяє збільшити випуск на певну величину. (формула).
Відповідно дометоду обліку зростання при постійній віддачі від масштабу сума частко праці ікапіталу сукупному прирості становить одиницю.
Залежність міжвнеском факторів виробництва в економічне зростання і простою виробничоюфункцією змінюється якщо зростає продуктивність факторів, тобто відбуваєтьсятехнологічний прогрес.
При наявностіпрогресу у виробничій функції враховується сукупна продуктивність виробничихфакторів.
За умов прогресузростання відбувається на інтенсивній основі, що підвищує продуктивністьфакторів. Це змінює рівняння обліку економічного зростання.
При цьомувиділити окремо виплив технологічного прогресу і розрахувати його практичнонеможливо.
Тому вмакроекономічному моделюванні прийнято обліковувати вплив даного джерела зазалишковим принципом, тобто відніманням від загального прирості зростання тієїчастини яка припадає на капітал і працю.
Економічнезростання з урахуванням всіх джерел дорівнює сумі 3-х складових, а саме темпамприросту обсягів капіталу помножений на частку капіталу у виробленому продукті,темпом приросту праці з врахуванням частки у виробленому продукті та темпомприросту сукупної продуктивності всіх факторів.
Метод облікуекономічного зростання передбачає, що частки капіталу і праці у виробленомупродукті визначаються на основі інформації про структуру ВВП обчисленого зарозподільчим методом. При цьому частка праці визначається частиною заробітноїплати найманих працівників у структурі доходів, а частка капіталу формує сумаінших всіх складових доходу.
Всі фактори яківикликають економічне зростання в національній економіці розподіляють на такігруп:
- Базисніфактори, або фактори пропозиції.
- Факторипопиту
- Факторирозподілу
- Інституційніфактори
- Соціальніфактори
- Культурніфактори.
На різних етапахрозвитку економіки домінуючими є чинники відповідної групи при цьому кожнакраїна використовує доступні їй фактори розвитку і має враховувати національніособливості. Для країни низького рівня розвитку більш характерним є залученняресурсних факторів, а для розвинутих країн інтенсивний, основою зростання вбудь-якій національній економіці є фактори пропозиції, які визначаютьсякількість і якістю природних і трудових ресурсів, обсягом капіталу,технологіями, інноваціями, менеджментом. Ці фактори є необхідними складовимивиробничого процесу. Вони визначають можливості фізичного збільшення обсягупродукції та створюють можливості для існування пропозиції товарів їхзбільшення чи покращення якості, створюють умови для розширення економічногопотенціалу.
В Україні середфакторів даної групи найбільша частка приходиться на природні ресурси ікапітал. Серед природних найціннішим ресурсом є земля за яким Україна займає 21місце у світі. При цьому рівень використання цього ресурсу набагато нижчий чиму розвинених країнах, що призводить до втрати земельного потенціалу.
Також важливугрупу становлять мінеральні ресурси, які складають 5% всіх ресурсів світу, алетакож рівень їх використання низький за умов існування пізньоіндустріальноїекономіки при недостатніх технологіях важливу роль у відтворенні займаєтрудовий капітал, рівень зайнятості трудових ресурсів в Україні становитьблизько 60% а рівень безробіття 7,2%, при цьому відтворення робочої силипостійно погіршується внаслідок екологічних демографічних проблем.
Капітал унаціональній економіці як фактор зростання виступає у двох формах: натуральнійі грошовій. При чому грошова форма є основою для залучення всіх інших факторів.
Річненагромадження капіталу коливається від 5% у слаборозвинених країнах і до 25% урозвинених.
В Україні рівеньнагромадження капіталу є низьким і нерівномірним у міжгалузевому розрізі.Найбільша частка припадає на інвестиції в основний капітал (біля 20%). Прицьому інновації і нові технології запроваджуються тільки в окремі галузі і їхобсяг незначний. Майже 40% інвестицій здійснено промисловість, половина з якиху видобувну галузь, у машинобудування – ця частка не перевищує 5%.
Фактори попиту таїх вплив на економічне зростання в національній економіці виявляються у певнійструктурі та рівні сукупних видатків чотирьох груп суб’єктів.
З 2000р. вУкраїні розпочався процес зростання, який спочатку мав відновлювальний, а потімінвестиційно-залежний характер – цей процес не було реалізовано через обмеженийрівень інвестування, який на кінець 2007 р. Досяг 40% від 90-го року. Наявне зростання стимулювалося переважно черезспоживчий попит. Збільшення доходів насамперед через бюджет та розширенняспоживчого кредитування. Така модель зростання, що фактично сформувалась у 2004р. мала негативну складову бо в ній підтримувався не інвестиційний а споживчийпопит. В значній мірі через зовнішні запозичення і трансферти – це призвело донегативного сальдо торгового балансу та державного боргу в частинікорпоративних зобов’язань.
Для відновленнядовгострокового зростання на інвестиційній основі необхідно перекласти наявнийпопит із споживчого на інвестиційний, для цього темпи зростання інвестиціймають перевищувати темпи зростання ВВП у 3-3,5 рази. Також необхіднотрансформувати внутрішні заощадження у інвестиційні спрямовані на створеннянових робочих місць, а також на розміщення інвестиційних кредитів. Важливимфактором є також залучення ресурсів із тіньової сфери у легальну економікушляхом детінізації.
За період з 2000по 20006 р. доходи населення зросли у 3,7 рази, змішані доходи і валовийприбуток відповідно до СНР зросли у 2,8 рази, а кредити (втому числі іноземні)збільшились у 12,5 разів і склали до ВВП майже 80%. Це свідчить про зростанняборгів домогосподарств і підприємств, а також про те, що зростання реальноїекономіки і доходів є не результатом збільшення продуктивності праці, априскореним споживанням ресурсів майбутніх поколінь.
Починаючи з 2001р. реальна зарплата перевищувала зростання ВВП, доходи населення зросли у 2,6рази, а продуктивність праці тільки в 1,6 рази. Реальне споживання населеннябуло відновлено до 90. р., а обсяг інвестицій склав тільки 40%.
Рівень державноговтручання в економіку обґрунтував американський економіст Р. Армі, якийрозглядав взаємозв’язок між взаємозалежністю збільшення ВВП на душу населеннята рівнем державного втручання в економіку. Вчений обґрунтував, що як в станімінімального втручання держава (анархія), та і в стані максимального (етатизм)держави рівень середньодушового ВВП є мінімальним. Для кожної національноїекономіки існує оптимальне співвідношення державних і ринкових регуляторів, якізабезпечують ефективність економіки і її розвиток (на рівні 30-40% перерозподілуВВП через бюджет). В макроекономічному аналіз для вивчення ролі держави векономічному кругообігу модель кругових потоків доповнюється ще одним суб’єктом– державою, яка змінює загальний обсяг та співвідношення розподілу основнихпотоків, що формуються між двома основними суб’єктами економіки і основнимиринками. Держава втручається у формування потоків, стягуючи податки іздійснюючи державні закупівлі на ринках, також держава може здійснюватизапозичення на фінансових ринках чи у ЦБ. Це порушує наявну рівність сукупнихдоходів фірм та загальних витрат домогосподарств і також кейнсіанськупередумову рівності між заощадженням і інвестиціями в економіці.
Включення державив економічну систему не порушує рівноваги в економіці, але впливає на умови їїформування. Фактично держава може здійснювати вилучення із потоків абоздійснювати додаткові платежі і внески які називають ін’єкції, тобто держава стягуючиподатки і сплачуючи трансферти формує чисті податкові надходження які є наявнимдоходом уряду і становлять бюджет країни. Державні видатки в моделіпредставлені у формі державних закупівель, як є платежами уряду за товари іпослуги приватного сектору і фірм. Якщо чисті податки не відповідають рівнювиплат з бюджету то держава здійснює запозичення на фінансових ринках черезпродаж державних облігацій. Втручаючись у формування основних потоків фактичнодержава виконує дві функції, перерозподільну та стабілізаційну.
Змінюючи рівеньподатків і трансфертів держава перерозподіляє доходи між приватним сектором ісуспільним, фінансуючи суспільні блага при цьому змінюючи рівень оподаткуванняі вилучаючи більш доходів у заможних та передаючи їх менш забезпеченим, державазменшує розрив у доходах і тим самим реалізує соціальну політику. Стабілізуючуфункцію держава виконує з метою обмеження циклічних спадів чи піднесень, якщо вкраїні високий рівень безробіття то через підвищення державних закупівель урядздатний впливати на сукупний попит, збільшення виробництва і зайнятості, якщо вкраїні інфляція то через збільшення податків і зменшення державних витрат –держава може знизити її темпи, а для стимулювання зростання збільшуються доходита зменшуються видатки.
Застосовуючи ціінструменти уряд реалізує стабілізаційну політику. Стабілізаційна політика єсукупністю державних заходів спрямованих на пом’якшення циклічних коливань укороткостроковому періоді, стабілізаційна політика поєднує дві складові, якимиє фіскальна і монетарна політики, що пов’язані між собою. При реалізаціїстабілізаційної політики необхідно враховувати цей зв’язок і їх вплив натоварний і грошовий ринок.
Монетарнаполітика, що реалізується на грошовому ринку в результаті збільшення чизменшення вартості грошей впливає на стан товарного ринку, що є об’єктомфіскальної політики. Фіскальна політика реалізується на товарному ринку, алезмінюючи на ньому сукупний попит вона впливає на попит на гроші, змінює їхціну, а значить впливає на грошовий ринок. В результаті необхідне поєднанняфіскальної і монетарної політики яке називають комбінованою стабілізаційноюполітикою її стратегічними цілями є наближення ВВП до потенційного рівнябезробіття – до природної норми. А інфляції до контрольованої величини.
2.форми державного регулюваннянаціональної економіки.
Державнерегулювання економіки є процесом впливу державних органів влади на умови,способи і характер дій економічних суб’єктів в національній економіці.
Воно відповідноздійснюється до обраної стратегії національного розвитку. Об’єктом державногорегулювання виступають соціально-економічні процеси, явища, сектори і галузінаціональної економіки.
Функціонуванняяких складно або неможливо забезпечити дією ринкового механізму.
Суб’єктамирегулювання виступають органи влади, що визначені національним законодавством імають право здійснювати вплив на економіку.
Функціїдержавного регулювання, його роль і мету визначають способи і методирегулювання. Серед них виділяють адміністративні, правові, організаційні,економічні. Економічні спрямовані на формування мотивів і стимулів впливу наекономічних суб’єктів, що визначає чи змінює їх поведінку, це непрямі методиінструментами яких є ставки податків, облікові ставки, митні тарифи, нормиамортизацій, норми обов’язкових резервів, ставки зарплати. Економічні методізнаходять свій прояв у здійсненні бюджетного, податкового, фінансово-кредитногорегулювання національної економіки.
Бюджетнерегулювання спрямоване на здійснення структурних перетворень в економіці, вирівнюванняпропорцій розвитку, здійснення перерозподіл, формування макроекономічнихпропорцій розвитку. Фінансовою основою такого регулювання є бюджет, податковерегулювання пов’язане з бюджетом і здійснюється через зміни податкової системи– його матеріальною основою є бюджетне, а сутнісною основою фіскальна політикадержави і бюджетне і податкове регулювання реалізується в єдиному комплексізаходів і інструментів фіскальної політики.
Фінансово-кредитнерегулювання є сукупністю заходів по регулюванню грошових відносин, що пов’язаніз утворенням, розподілом, рухом, і використанням грошових фондів. Церегулювання охоплює всі рівні взаємовідносин, а саме між структурнимискладовими в національній економіці, між державою і економічними суб’єктами, тавсередині підприємств. Необхідність посилення заходів державного регулювання вУкраїні пов’язане з наступним:
1. недостатньоюрозвиненістю ринкового саморегулювання;
2. недосформованістюринкової інфраструктури;
3. незавершеністюінституційної реформи;
4. необхідністюзабезпечення національної безпеки в умовах світової і внутрішньої кризи.
5. високоюінфляцією і нестабільністю валюти, значною тіньовою сферою.
Державнерегулювання економіки, а також розробки сі впровадження стратегій розвиткуекономіки в Україні пройшли наступні етапи.
1. З 1991-1994 рр. –це періодстановлення системи державного регулювання економіки. Цей етап характеризувавсяпочатковими процесами формування законодавства і правового поля, нерозвиненістюапарату державного управління, відсутністю зворотних зв’язків з структурнимиланками національної економіки, що в цілому відбулось за умов інфляції в понад10000% та значної тонізації економіки
2. 1995-1998рр. – період уповільнення та вирівнювання темпів приватизації тароздержавлення, що значно вплинули на функціонування системи державногорегулювання. В цей період відбулось формування основних елементів ринковоїінфраструктури, що може обмежити вплив адміністративних важелів. В цей періодвідбувся перехід від переважання адміністративних методів до впровадженняекономічних важелів, появою прогнозування і програмування економіки. Булодосягнуто стабілізації грошової системи, вирівнювання темпів інфляції оформилисьвідносини з міжнародними структурами та збільшився рівень ВВП .
3. З 1999 р.– і до тепер. За цей період відбулась макроекономічна стабілізація і буловідновлено економічне зростання. На це вплинуло формування відносно оптимальноїсистеми поєднання державних і ринкових регуляторів. В цей період було досягнутозростання реального дешевого ВВП, розв’язано проблему державного боргу,обмежено приховане безробіття та тіньова економіка.
4. Здійсненняінноваційно-інвестиційного прориву економіки України, що закладено в стратегіюекономічного розвитку вимагає посилення об’єднання зусиль держави, бізнесу інауки.