Реферат: Господарська діяльність судобудівного підприємства
Зміст
Вступ
1. Коротка характеристикагалузі промисловості, до якої належить підприємство та його місце в галузевійструктурі країни
2. Оцінка виробничоїпрограми підприємства
2.1 Ресурснеобґрунтування виробничої програми підприємства
2.2 Моніторинг діяльностіпідприємства, аналіз виробництва в системі «витрати – обсяги виробництва –прибуток»
3. Обґрунтуваннявдосконаленого стану досліджуваного підприємства
3.1 Зіставлення основнихекономічних показників ефективності чинного та удосконаленого економічногостану підприємства
Висновок
Список використанихджерел
Вступ
Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості.Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці,машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресув інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники,що визначають ефективність виробництва.
Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєнняекономіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, що в своючергу сприяє підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини йустаткування. Одним із наслідків науково-технічної революції є швидке моральнезношування засобів виробництва.
Технічний прогрес спонукає дедалі частішу зміну типів та моделейвиробів. Моделі продукції старіють та змінюються значно раніше, ніж зношуютьсяЗнаряддя праці, спеціально спроектовані для виготовлення цього виробу. Істотнозростає питома вага серійного, а часом і дрібносерійного випуску.
Велике значення у сучасній промисловості – і насамперед умашинобудуванні – має проблема гнучкості, яку можна зарахувати до першоряднихекономічних проблем технічного прогресу.
Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються у двохнапрямах. По-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузеймашинобудування внаслідок розвитку науки. Змінився характер продукції у давніхгалузях машинобудування (у верстатобудуванні, у випуску рухомого складу длязалізниць тощо). По-друге, розвиваються нові наукомісткі галузі машинобудування(автоматика, радіоелектроніка, устаткування для атомної промисловості,верстатів з ЧПУ, робототехніка тощо).
Отже, тривалими пріоритетами у структурній політицімашинобудування мають стати:
– прискорений розвиток наукомістких машинобудівних виробництв;
– соціальна переорієнтація комплексу, передбачуване пришвидшененарощування випуску продукції для споживчого сектора (включно з технічноскладними виробами народного споживання, що є одним з найперспективніших напрямів тавузьким місцем у задоволенні споживчого попиту; обладнання для сфери послуг);
– екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсозбережнихвидів техніки, застосування ресурсозбережних технологій машинобудівноговиробництва, розширення використання прогресивних конструкційних матеріалів.
Такі зрушення у машинобудуванні треба трактувати як закономірні, іце підтверджується світовим досвідом. У машинобудівному комплексі розвинутихкраїн протягом тривалого часу спостерігається тенденція відносно зменшуватипитому вагу старих, традиційних і збільшувати частку нових, наукомістких виробництв,що викликано, насамперед, істотними змінами у структурі кінцевого продукту убік електронної техніки, засобів автоматизації, приладів та іншої наукомісткоїпродукції.
Прогресивні структурні зміни здатні незабаром істотно знизитинавантаження на машинобудування і, що важливо, знизити потребу в залученнінових інвестицій для нарощування й оновлення створеного виробничого апарату.
Машинобудівна промисловість має складну територіальну організаціювиробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що в процесі науково-технічногопрогресу. Поділ праці в цій галузі (включаючи територіальний) динамічнопоглиблюється і розширюється, що стає основою інтеграції окремих виробництв.Концентрація, спеціалізація і кооперування набувають великих масштабів, якіякісно різняться між собою. Виробничі зв'язки між підприємствами дужерізноманітні. Елементарні територіальні машинобудівні системи часто охоплюютьвелику кількість підприємств, які мають не тільки компактну, а й районну,міжрайонну і навіть міждержавну територіальну спільність.
Спеціалізація, концентрація і кооперування машинобудівнихпідприємств, їх виробничо-територіальні зв'язки і комплексотворення є основнимиорганізаційними чинниками. Ці чинники і раціональне управління відіграютьважливу роль у підвищенні ефективності виробництва. Тільки науково обґрунтована,поглиблена спеціалізація підприємств може дати близько 1/3 всього прироступродуктивності праці у машинобудуванні. Навіть часткова по детальнаспеціалізація в районі дає змогу подвоїти випуск продукції і на 40–50%скоротити чисельність допоміжного персоналу. Використання організаційнихчинників у підвищенні ефективності машинобудування потребує в 1,5–2 рази меншихвитрат, ніж впровадження однакових за кінцевими наслідками інших технічних іорганізаційних заходів.
Машинобудування України характеризується високим рівнемконцентрації виробництва. Багато машинобудівних підприємств є гігантами, наяких працюють десятки тисяч робітників. Разом з цим функціонують і невеликівузькоспеціалізовані заводи. Разом з цим за останні десятиріччя у зв'язку зприскореними темпами розвитку галузі машинобудівними центрами і вузлами сталисередні міста і навіть малі. У них відкривалися філії підприємств, розташованиху великих містах, будувались вузькоспеціалізовані заводи, продукція яких (увигляді комплектуючих виробів) надходила на великі підприємства.
1. Короткахарактеристика галузі промисловості, до якої належить підприємство та йогомісце в галузевій структурі країни
Машинобудуванням – сукупність підприємств, які характеризуютьсяєдністю визначення продукції з однорідними технічною базою, технологічнимипроцесами і особливим професійним складом кадрів. Комплексні та спеціалізованігалузі мають свої напрямки – спеціалізовані виробництва, які мають такі саміознаки, як і галузь, але є більш вузько спрямовані і випускають більш одноріднупродукцію порівняно з галуззю та мають у своєму складі меншу кількістьпідприємств.
Машинобудування України складається з 18-ти великих комплекснихгалузей та близько 100 спеціалізованих галузей та виробництв. Класифікаціягалузей машинобудування:
1. Важке, транспортне і енергетичне машинобудування;
2. Електротехнічна промисловість;
3. Хімічне та нафтогазове машинобудування;
4. Верстатобудівна та інструментальна промисловість;
5. Приладобудування;
6. Автомобільна промисловість;
7. Тракторне та сільськогосподарське машинобудування;
8. Будівельне, шляхове та комунальне машинобудування;
9. Машинобудування для легкої та харчової промисловості тавиробництво побутових приладів;
10. Виробництво санітарно-технічного обладнання та виробів;
11. Авіаційна промисловість та ракетобудування;
12. Суднобудування;
13. Телекомунікації та радіопромисловість;
14. Електронна промисловість;
15. Оборонна промисловість;
16. Виробництво виробів з металу;
17. Виробництво металевих конструкцій для будівель та споруд,мостів, ангарів, гідротехнічних споруд тощо;
18. Виробництво обладнання для кольорової металургії;
19. Інші виробництва машинобудування.
У машинобудівній галузі України налічується 2,1 тисяча підприємстві наукових організацій, в яких працює майже 1,7 мільйонів чоловік. Обсягивиробництва продукції машинобудування протягом 2003 року зросли на 16,8%.Питома вага галузі у структурі промисловості – 13,2%. Зовнішньоторговельніоперації зменшуються, в 2003 сальдо зовнішньої торгівлі продукціїмашинобудування було від'ємним – $648 мільйонів.
В нашому випадку нас цікавить судобудівництво як одна з головнихгалузей машинобудівництва. Судобудівна галузь, яка повинна закладати основуконкурентоспроможності українських кораблів на світовому ринку, відноситься допріоритетних. Акумулювавши результати роботи підприємств різних галузейпромисловості (металургії, машинобудування, радіоелектроніки, електротехніки,хімічної та ін.), судобудівництво здатне забезпечити зайнятість багатьох тисячгромадян України та суттєві валютні припливи.
В радянські часи судобудівні підприємства України працювали восновному на військові потреби. Після 1992 р. будівництво суден практичнозавершилось і заводи почали конверсію виробництва з ціллю переходу на випускгромадських комерційних суден. Відсутність необхідного фінансування недозволило виконати конверсію в повному об’ємі. В той же час українські судовласники не мализасобів для заказу нових суден.
Виходом з такого положення могло б бути будівництво суден наекспорт, хоча іноземні заказчики занижували ціну на 15–20% проти світової,пояснюючи це ризиков вкладу засобів в промисловість України. Однак інфляційніпроцеси 1993–1994 рр. повністю залишили заводи без оборотних засобів; із-зацього та інших причин виробництво суден на експорт стало збитковим. Крім цього,фактично не проводився маркетинг: його схема і методи не розроблялися,дослідженням потреб ринку ніхто не займався, багато судобудівників навіть непідозрювали, що будь-яка угода не можлива без участі спеціальних брокерськихорганізацій.
Судобудівництво України опинилось в катастрофічній ситуації. Щобвийти з неї, необхідно розібратись в ситуації і визначити генеральний шляхвиходу галузі на сучасний рівень. Такий шлях повинна визначити Національнапрограма судобудівництва України, розробка якої завершується.
З економічної точки зору, продукція судобудівництва являється специфічнимтоваром, що стає на заваді дослідженню її руху на ринку традиційними методами,які широко використовуються в маркетингу товарів масового виробництва.
Основні відміні ознаки судна як товару такі: висока вартість;довгий строк проектування; довгий життєвий цикл; значно обмежена серійність. Ціознаки визначають взаємозв’язок виробника і покупця: по-перше, висока вартістьсуден обумовлює процедуру продажу, неможливої без фінансового посередника –банку, агентом якого виступає судовий брокер; по-друге, оскільки з-за довгого строкувиготовлення судна методи маркетингу товарів масового виробництва не підходять,значно зростає роль стратегічних рішень по розробці товару; по-третє, значний строкексплуатації судна відповідає розвитку суміжного виробництва – судоремонту, вході якого збільшується життєвий цикл товару, розширюється чи змінюється йогофункціональні можливості; в-четвертих, обмежена серійність має своїм наслідкомте, що кожен слідуючий зразок продукції, як правило, відрізняється відпопереднього змістовністю обладнання.
Комерційний успіх на ринку в багатому залежить від тих рішень,якими керувалися, створюючи даний товар, тобто мова йде про рішеннястратегічного рівня.
Вибираючи з усіх можливих рішень стратегію диферентизації, берутьна увагу ряд факторів. До них належать:
– високі технічні характеристики судна при низькихексплуатаційних затратах;
– передова технологія створення (проектування);
– нові способи організації і планування виробничого процесу;
– передова технологія будівництва;
– виробництво високоякісної продукції з використаннямпередових технологій і матеріалів;
– будівництво суден в короткі строки;
– кредитування на пільгових умовах або в особливо крупнихрозмірах;
– забезпечення високої надійності і ремонтопринадобностісудна;
– сервісне обслуговування на протязі життєвого циклу судна, атакож надання послуг, які не забезпечуються конкурентами;
– підготовка спеціалістів для обслуговування техніки, іншівиди інжинірингу (проекти модернізації, ремонту);
– особливо вигідні форми контракту.
Таким чином, стратегія дифферентизації заключається в тому, щовиробник виробляє різноманітні види товарів, відрізняючихся споживацькими властивостямив залежності від умов ринку, де передбачається реалізація. Особливістьвикористання цієї стратегії в судобудівництві полягає в великих затратах і, якнаслідок, великому ризику в визначенні виду товару та його споживацьких властивостях.Однак практика показує, що без цього створити конкурентоспроможний товар іпродвинути його на ринку неможливо. Відомо, наприклад, що фірма, що займаєтьсярозробкою суден, випускає в рік до 100 техніко-комерційних пропозицій, з яких судобудівнізаводи вибирають не більш ніж три, чотири розробки.
Стратегія низьких затрат передбачає забезпеченняконкурентоспроможної продукції завдяки удешевленню виробництва шляхомзбільшення його об’ємів. Сьогодні судобудівництво України не може використатицей принцип, бо з падінням виробництва зростають затрати на одиницю продукції.
Стратегія вузької спеціалізації не являється альтернативною, можебазуватися і на диферентизації продукції, і на низьких затратах, передбачаєвикористання переваг продукції фірми в відносно вузьких ринкових секторах.
Судобудівництво минулого СССР характеризувалася вертикальноюінтеграцією, тобто в рамках одної галузі були об’єднані виробники продукції ікомплектуючого обладнання. В наш час Державний комітет промислової політикиУкраїни більше віддає перевагу диверсифікації. З цією ціллю виникає розширеннядіяльності фірм завдяки випуску нової продукції, виготовлення якої не пов’язаноз основним виробничим напрямком. Об’єктивно це визвано орієнтацією основноговиробництва на випуск оборонних заказів (до 70–80% об’єма) і практичноювідсутністю їх сьогодні.
В перспективі політиці диверсифікації повинна прийти на змінуполітика вертикальної інтеграції як більш ефективна для судобудівної галузі.
Криза суднобудівної галузі України зівпав зі складною ситуацією,виникшої на світовому судобудівному ринку. В наш час виникає черговий циклічнийрост портфеля заказів, визваний необхідністю заміни застарілих суден. До 70–80%світового портфеля заказів приходиться на судобудівництво Південно-Східної Азії(Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань). Продукція європейських судобудівниківна 15–20% дорожче, ніж Південної Кореї та Китаю, котрі формують рівень світовихцін на ті чи інші види суден. Слідує також відмітить збитковість потужностейсвітового судобудівництва (около 40%) при дефіциті верфей, здатних будуватизначно крупніші судна.
Цікаво прослідкувати маркетингові стратегії, обрані ведучимисудобудівними країнами. Японське судобудівництво, багато років превіліювавше всвіті, в умовах збільшеної конкуренції обрало головним напрямком високоскладні,високоякісні і дорожчі судна. Судобудівники Південної Кореї спеціалізуються навипуску менш складних і не таких дорогих суден, котрі відрізняються високоюякістю теж. Китай виробляє менш якісні, але ще дешевші судна, використовуючипри цьому свою перевагу в дешевій робочій силі. Європейські країни знайшли своюнишу в судобудівництві більш складних, унікальних суден (науководосліджуючих,пасажирських, швидких та ін.). Висока вартість цієї продукції компенсується державноюдотацією, як правило, косвеної – в вигляді податкових пільг, кредитів,законодавчих актів, направлених на підтримку національних транспортнихкомпаній. Величина такої підтримки компенсує диспропорцію в вартостієвропейського і азіатського судобудівництва. Але в ряді країн (Бельгія, Швеція)судобудівництво все ж скоротилося.
Для України є цікавою стратегія виходу із кризи раніше ведучихсудобудівних країн США і Росії, де ці галузі по закінченню «холодної війни»практично перестали отримувати державні закази для ВМС і внаслідок цьогоопинилися в глубокій кризі.
В 1993 р. в США прийнята Програма відродження національногосудобудівництва, котра отримала статус закону. Вона заключає 5 основних складових:закінчення субсидій для судобудівництва в других країнах через ОЕСР; перегляд «законуГіббона»; ревізія програми кредитування судобудівників; забезпечення гарантійдля кредитів на будівництво суден в об’ємі 2 млрд. Дол. На 10 років;прискорений трансферт технологій.
Програма кредитування забезпечує гарантії під комерційні ссуди.Гарантії кредиту надаються під боргові зобов’язання судовласників (фінансуваннясуден, плаваючих під американським флагом чи побудованних, модернізованих наверфях США) і судобудівних фірм (розвиток виробництва). Звичайною формою борговихзобов’язань при фінансуванні суден являється випуск акцій, при фінансуваннірозвитку виробництва – це банківські ссуди. В будь-якому випадку джереломфінансування являється приватний сектор. Всього планується забезпечити гарантіїкредиту на суму 12 млрд. дол. Сума на черговий фінансовий рік визначаєтьсяКонгресом.
В Росії теж затверджена в 1995 р. програма «Російські верфі».Її завданням являється збереження і розвиток научно-технічного потенціалусудобудівничої промисловості; забезпечення умов для створення сучаснихконкурентоспроможних суден; суттєве звільнення російських судобудівників ісудовласників від імпортної залежності у відношенні комплектуючого обладнання.Програма передбачає роботи з комплексних програм НІР і ОКР, направлених назабезпечення конкурентоспроможності продукції, реструктуризацію галузі,технічне переоснащення і перестройка технологічних циклів судобудівних заводів(див. схему 1).
Не маючих вільних засобів та потужних підприємств длякрупнотонажного надводного судобудівництва, Росія направила свої зусилля напошук власної ниші шляхом збереження і розвитку научно-технічного потенціалугалузі. Задачі модернізації і реконструкції судобудівничого виробництвавідкинуті на більш пізню перспективу, коли, як очікується, прийдуть інвестиціїдля цих цілей.
На основі аналізу ситуація в світовому судобудівництві, кон’юктурисвітового ринку та стану флоту українських судовласників (транспортного,промислового, воєнного), а також накопиченого міжнародного досвіду при розробцізмін до Національної програми судобудівництва України були прийняті головнимстратегічним напрямком, а саме:
– збереження виробничого і кадрового потенціалу галузі;
– створення умов для нормального фінансування вітчизнянихпідприємств;
– реструктуризація судобудівних підприємств;
– приорітетний розвиток і захист національних судоходних іриболовних компаній;
– розвиток маркетингової діяльності та наукових розробок.
Така послідовність стратегічних пріоритетів в розвиткусудобудівництва дозволяє виходячи з економічних можливостей держави направитизусилля на збереження його промислового потенціалу і рішення соціальних задачцілих регіонів, не закликаючи значних засобів з державного бюджету.
Держава надає певну економічну допомогу українським підприємствам,які знаходяться в критичному стані з-за невиконання російськими заказникамифінансових зобов’язань або внаслідок змін на фінансовому ринку, а такожкредитує будівництво суден і створює необхідні правові основи для розвиткугалузі. По ініціативі Управління судобудівництва Державного комітетупромислової політики тільки в 1998–1999 рр. були видані постанови ірозпорядження Кабінету Міністрів України, котрі забезпечилиматеріально-технічну допомогу судобудівним підприємствам на суму вище 200 млн.грн. Прийняті закон «Про державну підтримку судобудівній промисловості України»(від 27 грудня 1997 р.), Наказ Президента України «Про спеціальнуекономічну зону «Миколаїв» (від 28 липня 1999 р.), закон «Про міри подержавній підтримці судобудівної промисловості в Україні» (від 18 листопада1999 р.). Розробка нормативних документів, котрі стануть основою (базою)для розвитку судобудівництва України, продовжуються.
2.Оцінка виробничої програми підприємства
Найважливішим розділом плану господарськоїдіяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобтоконкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеноїноменклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарнийперіод.
Кожнепідприємство розробляє свою виробничу програму самостійно. Так
Підприємство«Океан» спеціалізується на виробництві якорів, які використовуються всудобудівництві.
Длятого, щоб оцінити відповідність виробничої програми (Qф) наявним напідприємстві потужностям по виготовленню обумовленого виду продукції, необхідновіднайти потужність за показниками роботи підприємства за формулою (3.1):
Пв = N x P x Тр (шт.), (3.1)
де N – кількістьверстатів, які беруть участь у виготовленні цільової продукції, одиниць;
P – паспортнапродуктивність одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільовоїпродукції (шт./год.);
Тр – річний фонд робочого часу одиниціобладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, год.
Тр = nзм x Td x Tзм x />, год.
де nзм – кількістьзмін;
Td – кількістьробочих днів на рік, дні; Тзм – тривалість зміни, год.; Ттп -% технологічнихперерв;
Тпр -%планових ремонтів.
Вихіднідані для обчислення потужності та ступеня збалансованості виробничої програмипідприємства наступні: N = 15 од; Р = 24 шт./год.; /> = 1 зміна; Тd = 250 днів; Тзм= 7,9 годин; Ттп = 7%; Тпр = 4,1%
Використовуючиці дані маємо:
Тр =1 x 250 x 7,9 x /> (год.);/> Пв = 15 x 24 x 1755,78 = 632079(шт.)/>/>/>
Дляоцінки ефективності використання виробничого обладнання при виготовленніпевного виду продукції необхідно обчислити коефіцієнт екстенсивноговикористання обладнання (Кекс), коефіцієнт інтенсивного використання обладнання(Кінт), інтегральний коефіцієнт (Кінтегр) та резерв потужності (Rn) за такимиформулами (3.2 – 3.5):
Кекс= />, (3.2) Кінт = />, (3.3)
Кінтегр = Кекс x Кінт, (3.4) Rn = 1 – Кінтегр, (3.5)де Тк – календарний фонд робочого часу зарік, який дорівнює 2041 годин.
РФ –фактична продуктивність 1 верстата/год., яка дорівнює 20 шт./год.
Отже,Кекс = />; Кінт =/>; Кінтегр =0,86 /> 0,83 = 0,72; Rn = 1 – 0,72 = 0,28.
Наоснові отриманих даних коефіцієнтів екстенсивного використання обладнання (Кекс= 0,86) та інтенсивного використання обладнання (Кінт = 0,83) визначенийкоефіцієнт інтеграції (Кінтегр = 0,72), який показує наявність запасів напідприємстві. Так як інтегральний коефіцієнт менше 1, то це означає, щопідприємство недовикористовує запаси своїх ресурсів. З цього випливає, щопідприємству потрібно вдосконалювати свою виробничу програму.
2.1Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства
Запроектовану й відображену в планіпідприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити знеобхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими,матеріальними та інвестиційними ресурсами.
Ступіньзабезпеченості трудовими ресурсами оцінюється шляхом розрахунку чисельностіперсоналу, для цього попередньо складають баланс робочого часу одногооблікового працівника, виходячи з графіка його роботи, тобто розраховуютьефективний фонд роботи одного облікового працівника (Теф) за формулою (4.1):
Теф =(Дк – Дс – Дв – Двідп – Дхв – Ддо – Дцп – Дхв) x Тзм, (4.1)
де Дк– календарний період, днів; Дс – кількість часу, який припадає на святкові; Дв– кількість часу, який припадає на вихідні дні; Двідп – тривалість відпусткипрацівника; Дхв – відсутність працівника через хворобу; Ддо – виконаннядержавних обов’язків; Дцп – цілодобові простої; Дув – період навчальноївідпустки.
Вихіднідані для розрахунку робочого часу наступні: Дк = 366 днів; Дс = 9 днів; Дв = 104днів; Двідп = 27 днів; Дхв = 2 дня; Ддо = 3 день; Дцп = 1 день; Дхв = 2 год.
Зцього випливає, що:
Теф =(366 – 9 – 104 – 27 – 2 – 3 – 1 – 2) x 7,9 = 1722,2.
За результатами обчислення ефективного річногофонду роботи облікового працівника складається баланс робочого часу у виглядітаблиці:
Таблиця 2. Баланс робочого часу одного облікового працівника
Показники Днів 1. Календарний фонд:– вихідні;
– святкові
104
9
2. Номінальний фонд робочого часу.Планові невиходи по причинах:
– основні відпустки
– хвороби
– виконання державних обов’язків
– цілодобові простої
– навчальна відпустка
Разом невиходів
27
2
3
1
2
35
3. Ефективний фонд робочого часу:– в днях
– в годинах
218
1722
Розрахунки облікової чисельностіосновних виробничих робітників (Чпр), їх заробітної плати (ЗПпр) тазагальнорічного фонду зарплати виконуються за формулою (4.2) обчислюється штатосновних виробничих працівників (їх облікова чисельність):Чпр =/>, (4.2)
де ТМ– повна трудомісткість виробничої програми, норма/год; Квн – коефіцієнтвиконання норм виробітку.
Вихіднідані для розрахунку чисельності та заробітної плати виробничих працівниківнаступні:
ТМ = 571210чол/год.; Квн = 1,15.
Використовуючиці дані маємо: Чпр = />(осіб)
Обчисливши потрібну чисельність основнихвиробничих працівників, їх необхідно розподілити на погодинників, відрядниківта розрахувати чисельність допоміжних працівників за такими даними: часткапрацівників відрядників дорівнює 35%; частка погодинників – 65% та допоміжних –28%.
Чпр.п= /> 188 (осіб); Чпр.в = /> 101 (осіб); Чпр.д = /> 81 (осіб).
Заробітоквиробничих працівників з погодинною оплатою слід розрахувати за формулою (4.3):
ЗПпр.п= Теф x Тст, грн.,
деТст – годинна тарифна ставка за виконану роботу, яка для погодинників дорівнює 1,5грн./год, а для допоміжних – 1,1 грн/год.; Теф – річний ефективний фонд роботипрацівника, годин. Отже,
ЗПпр.п= 1722 x 1,5 = 2583 (грн/год.) ЗПпр.д = 1722 x 1,1 = 1894,4 (грн/год.)
Заробіток виробничих працівників-відрядниківрозраховується за формулою (4.4):
ЗПпр.в= N x R, грн.,
де N – виробничапрограма, яка дорівнює 620880 шт.; R – відрядна розцінка за одиницю продукції,яка дорівнює 0,01 грн. Отже,
ЗПпр.в= 620880 x 0,01 = 6208,8 (грн/год.)
Допоміжні робітники оплачуються запогодинною формою оплати.
Таблиця 2.1.Розрахунок річного фонду заробітної плати основних та допоміжних робітників
Групи робітників наявна чисельністьТ
ставка
Теф R-розцінкаТариф-
ний заробіток
Роз-
мір пре-
мії, %
Сума премії Річний фонд заробітної плати за зміну на добуОсновні робітники в
т. ч.
– погодин-ники
– відряд-ники
188
101
188
101
1,5
-
1722
1722
-
0,01
48560,4
627088,8
12
12
5827,9
75250,6
491488,3
702339,4
РАЗОМ 289 289 1112749,2 81078,5 1193827,7 Допоміжні робітники 81 81 1,1 1722 - 153448,1 12 18413,7 171861,72 РАЗОМ Всього робітників 370 370 1266197,3 99492,2 1365689,4Для розрахунку загальної чисельностікерівників, спеціалістів і службовців (Чк) необхідно скористатись формулою(4.5):
Чк =0,33x Чр, осіб,
де Чр – загальна чисельність основних тадопоміжних робітників.
Чк = 0,33 x 370= 122 (осіб)
Обчисливши загальну чисельністькерівників, спеціалістів і службовців, їх необхідно розподілити на відповіднікатегорії, скориставшись наступними даними: частка керівників дорівнює 10%;частка спеціалістів – 70% та частка службовців – 20%.
Чк = />12(особа); Чсп = /> 85 (особи); Чсл= /> 25 (особам).
Заробітнуплату керівників, спеціалістів і службовців (ЗПк) розраховують використовуючиформулу (4.6):
ЗПк =О x Тм, грн.,
де О – місячний оклад керівника,спеціаліста чи службовця, грн/міс.; Тм – кількість відпрацьованих за рікмісяців (Тм = 12).
Місяцнийоклад для керівника дорівнює 805 грн., для спеціаліста – 505 грн., дляслужбовця – 316 грн.
Використовуючиці дані маємо: ЗПк = 805 x 12 = 9660 (грн.); ЗПсп = 505 x 12 = 6060(грн.);
ЗПсл= 316 x 12 = 3792 (грн.).
Результатирозрахунків занесені до таблиці 2.3:
Таблиця 2.3. Розрахунокрічного фонду заробітної плати керівників, спеціалістів і службовців.
Посада Кількість осіб Місячний оклад Тарифний фонд заробітної плати, грн. Розмір премії, % до окладу Сума премії Річний фонд заробітної плати, грн. керівники 12 805 115920 25 28980 144900 спеціалісти 85 505 515100 25 128775 643875 службовці 25 316 94800 25 23700 118500 Всього 122 1626 725820 181455 907275Наявність основних виробничих фондівпідприємства досліджується шляхом розрахунку середньорічної вартості основнихфондів на підставі наступних даних за формулою (4.7):
Фср =Фпр + Фвв x /> – Фвиб x />, грн.,
де Фпр – вартість основних виробничихфондів підприємства на початок року по групах;
Фвв –вартість введених у виробництво протягом року основних виробничих фондів погрупах, грн;
Фвиб– вартість вилученних з виробництва протягом року основних виробничих фондів погрупах, грн;
/> – термін залученняосновних виробничих фондів по групах у виробництво, місяців;
/>– термін вилученняосновних виробничих фондів по групах з виробництва.
Вихідні дані для обчислення середньорічноївартості основних виробничих фондів наступні:
/>= 2500 тис. грн.; />= 750 тис. грн.; />= 740 тис. грн.; />= 245 тис. грн.; Фвв = 125тис. грн. (по />); /> – березень; /> – травень.
Використовуючи ці дані маємо:
Фср =/> (тис. грн).
Ресурсне обґрунтування виробничої програмипідприємства також включає оцінку ступеня витратності виробництва запоказниками собівартості виробленої продукції. Розрахунки виробничоїсобівартості обсягу товарної продукції та одиниці продукції здійснюютьсясумуванням всіх витрат, які виникають в ході її виготовлення і заносяться дотаблиці 2.4:
Таблиця 2.4. Калькуляціясобівартості продукції
№
з/п
Калькуляційні статтіЦіна за одини-
цю продук-
ції
Витрати на одиницю продукції на річний обсяг у натур. вимір.сума,
грн
у натур.
вимір.
сума,
грн
1 Основні матеріали 3,10 1,4 4,34 869232 2694619,2 2 Допоміжні матеріали 4,3 0,3 2,29 186264 800935,2 3 Напівфабрикати 1,34 1 1,34 831979,2 831979,2 Разом (ст. 1–3) 4327533,6 4 Електроенергія 0,2 5 1 3104400 620880 Разом (1–4) 4948413,6 5 Зарплата основних робітників 1,9 1193827,7 6 Додаткова зарплата 0,23 143259,32 7 Відрахування від зарплати 0,81 501407,62 8 Витрати на підгот овку та освоєння виробництва 0,33 207405 9 Витрати на утримання та експлуатацію устаткування 1,2 756326,51 10 Цехові витрати 2,1 1399323,1 Цехова собівартість 14,59 9059962,8 11 Загальновиробничі витрати 1,13 706620 Виробнича собівартість 15,7 9766582,8Длятого, щоб знайти загальні витрати на основні матеріали, допоміжні,напівфабрикати в собівартості продукції (Ссм), необхідно скористатися формулою (4.8):
Ссм = Qф x />, грн.,
де Нсмі – нормивитрат матеріалів на виробництво продукції в натуральних одиницях (дані таблиці 2.4.);
Ц смі – цінаодиниці сировини чи матеріалів, грн за одиницю (таблиця 2.4.);
Qф – обсяг виробленоїпродукції в натуральних одиницях (виробнича програма підприємства).
Отже,
/> = 620880 x 3,10 x 1,4 = 2694619,2(грн.) – загальні витрати на основні матеріали;
/>= 620880 x 4,3 x 0,3 = 800935,2(грн.) – загальні витрати на допоміжні матеріали;
/>= 620880 x 1 x 1,34 = 831979,2(грн.) – загальні витрати на напівфабрикати;
/>= 620880 x 0,2 x 5 = 620880 (грн.)– загальні витрати на електроенергію.
Величинудодаткової зарплати розраховувати, виходячи з 12%.
Длярозрахунку статті «Відрахування від заробітної» плати основних робітників»необхідно обчислити всі передбачені виплати до фондів соціального страхування,зайнятості та пенсійного фонду, тобто сума відрахувань складе 37,5% віднарахованої суми їх зарплати (основна зарплата + додаткова).
Калькуляційнастаття «Витрати на підготовку та освоєння виробництва» містить низку витрат напроектування виробів, на розробку і документальне оформлення нормативів потруду, норм витрат сировини і матеріалів, які дорівнюють 207405 (грн.).
Стаття «Витратина утримання та експлуатацію обладнання» включає заробітну плату допоміжногоперсоналу підприємства з відрахуваннями (37,5%); амортизаційні відрахування(Аі) по нормах від середньорічної вартості виробничого обладнання (Фсрі),транспортних засобів та цінного інструменту (тобто по 2 та по 3 групах основнихвиробничих фондів), які обчислюються за формулою (4.9); витрати на поточнийремонт виробничого обладнання (2 та 3 груп основних виробничих фондів), які вцій роботі дорівнюють 5% від їх середньорічної вартості.
Аі =Фсрі x НАі, грн (4.9)
деНаі – нора амортизаційних відрахувань відповідної і-ої групи основнихвиробничих фондів підприємства (/>= 4%; />= 40%; />= 24%; /> = =60%).
Прирозрахунку статті «Цехові витрати» підсумовують витрати на заробітну платукерівників, спеціалістів та службовців з відрахуванням у відповідні фонди заставкою 37,5% від суми нарахованої ним заробітної плати; амортизаційні відрахуваннявід вартості будівель і споруд (тобто 1 групи основних фондів), обчислені заформулою (4.9); витрати на ремонтбудівель та споруд, які в цій роботі приймаються в сумі 2% від середньорічноївартості, а також витрати на охорону праці всіх категорій працівниківпідприємства (4000 грн.).
Сума всіхнаведених вище витрат складає цехову собівартість прдукції.
До складустатті «загальновиробничі витрати» відносяться витрати на науково-дослідні тавипробувальні роботи. Їх сума дорівнює 1419456 грн.
Цеховасобівартість продукції з урахуванням загальновиробничих витрат утворюєвиробничу собівартість виготовленої продукції.
Напідставі внесеної до таблиці 2.4 інформації здійснюються аналітичні розрахункиголовних витратних показників роботи підприємства:
а) наводитьсяперелік та обчислюється сума змінних витрат (Сзм) у собівартості продукції заформулою (4.10):
Сзм =/> (4.10)
деВзі – змінні витрати на виробництво продукції, які залежать від обсягів змінвиробництва продукції. До них відносять витрати на основні матеріали, допоміжні,напівфабрикати, стисле повітря тощо, заробітну плату основних виробничихробітників з відрахуваннями.
Тобтосума зміних витрат дорівнює: Сзм = 2694619,2 + 800935,2 + 831979,2+ 1193827,7 =5521361,3 (грн.);
б) наводиться перелік та обчислюється сума умовно– постійних витрат (Суп) у собівартості продукції за формулою (4.11):
Суп = />, грн.
де /> — умовно– постійні витрати у собівартості продукції, які не залежать від змін обсягіввиробництва продукції. До них відносять витрати на утримання та експлуатаціюустаткування, на освоєння виробництва, цехові та інші загальновиробничівитрати.
Тобто сума умовно-постійних витрат дорівнює:
Суп = 207405 + 756326,51 + 1309323,1 + 706620 = 2979674,6 (грн.)
Перед тим, як зробити висновок щодо ефективностівиробничої програми підприємства, слід обчислити внутрішню ціну виготовленоїпідприємством продукції (Цод) за формулою (4.12), виходячи із запланованогонормативного рівня рентабельності продукції (Rн):
Цод = Сод x (1 + Rн),
де Сод – виробнича собівартість одиницівиготовленої продукції (таблиця 2.4)
Rн – нормативний рівеньрентабельності продукції, який дорівнює 32%
Тоді маємо: Цод = 15,7 x (1 + 0,25) = 19,62 (грн.)
На основі обчисленних показників можна зробитивисновок щодо матеріалоємності (Мє), зарплатоємності (Зпє) досліджувальноговиробництва за формулами (4.13 – 4.14):
Мє = />,грн/грн (4.13) ЗПє = />, грн/грн,
де /> – сукупнівитрати на матеріали, напівфабрикати, необхідні для виготовлення певної продукції(таблиця 2.4);
/> — витрати на заробітнуплату всьго виробничо – промислового персоналу (таблиці 2.2 і 2.3).
На основі цих даних маємо наступні показники:
Мє = /> 0,36 (грн.);
ЗПє = /> 0,19 (грн.)
На підставі одержаної калькуляціїрозраховується беззбитковий обсяг виробництва (Qб) для умов потогногоекономічного стану підприємства за формулою (4.15):
Qб = />, шт.,
де /> — сумаумовно-постійних витрат на виробництво річного обсягу продукції, грн;
/>– сума змінних витрат, щоприпадає на одиницю виробленої продукції, грн/шт.
Так як сума змінних витрат відома, можна знайтисуму змінних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції, яка дорівнює:
/> = /> 8,89 (грн./шт.);
Тоді маємо: Qб = /> 277695,67 (шт.)
Ефективний обсяг виробництва продукції (Qеф) необхіднорозрахувати, виходячи із суми планового прибутку (Ппл), що його одержуєпідприємство при заданому нормативному рівні рентабельності (Rн), тобто за формулою(4.16):
Qеф = />, шт.
Тобто ефективний обсяг виробництва продукціїдорівнює:
Qеф = /> 356912,82 (шт.)
На основі зроблених розрахунків можна зробитинаступний висновок. Підприємство «Океан» працює беззбитково, тому що беззбитковий обсяг виробництва (Qб =277695,67 шт.) менший за виробничупрограму (Qф= 620880). Але для того, щобпідприємство працювало більш ефективніше необхідно збільшити виробничу програмудо 356912,82 шт., що доведено задопомогою формули 4.16.
2.2 Моніторинг діяльностіпідприємства, аналіз виробництва в системі «витрати – обсяги виробництва – прибуток»
Для того, щоб зробити остаточні висновкищодо ефективності господарювання підприємства у внутрішньовиробничомусередовищі системи «витрати – обсяги виробництва – прибуток», слід визначитисяіз системою критеріальних показників, за якими буде здійснюватися цей аналіз.
В нашому випадку доцільно буде зупинитисяна наступному переліку показників, що визначають ефективність чинноговнутрішнього економічного механізму:
а)обсяг виготовленої продукції в натуральному відтворенні (виробнича програмапідприємства) Qф, яка дорівнює 620880 шт.;
б)обсяг товарної продукції підприємства ТП, який розраховується як добуток ціниодиниці виготовленої продукції (Цод) на її обсяг в натуральному відтворенні Qф, тобто ТП = Цодx Qф = 19,62 x 620880 = 12181665;
в)фондовіддача (fв), яка розраховується шляхом ділення обсягів товарної продукції(ТП) на середньорічну вартість основних виробничих фондів підприємства (Фср),тобто за формулою (5.1):
fв = />, грн./грн.
Такяк відомі усі дані для обчислення фондовіддачі, вона дорівнює:
fв = />2,91 (грн.);
г)фондомісткість (fє), яка розраховується як показник, зворотний показникуфондовіддачі, тобто за формулою (5.2):
fє = /> = />, грн/грн.
Тобтомаємо: fє = />0,34 (грн.);
д)собівартість обсягу виготовленої продукції Сзаг = 9766582,8;
е)собівартість одиниці виготовленої продукції Сод = 15,7;
є)витрати на 1 грн. товарної продукції (Zтп) розраховуються шляхом діленнясобівартості товарної продукції (Сзаг) на її обсяг (ТП), тобто за формулою(5.3):
Zтп = />, грн/грн.
Маємо:Zтп = /> 0,81 (грн.);
ж)продуктивність праці виробничих працівників (ПТпр) та продуктивність працівсього виробничо-промислового персоналу (ПТвпп), які розраховуються шляхом діленнявиготовленої продукції (ТП) на кількість виробничих парцівників (Кпр) чи штатвиробничо-промислового персоналу (Квпп) (винайдені по таблиці 2.2 та таблиці 2.3)за формулами (5.4 – 5.5):
ПТпр= />, грн./людину (5.4)
ПТвпп= /> = />, грн./людину (5.5)
Такяк усі дані відомі маємо:
ПТпр= /> 32923,42 (грн./людину);
ПТвпп= /> 31889,18 (грн./людину).
з)фондоозброєність праці fп – співвідношення активної частки середньорічноївартості основних виробничих фондів Фср (ІІ, ІІІ) (тобто ІІ та ІІІ групосновних виробничих фондів) і чисельності виробничо-промислового персоналупідприємства (Квап) – розраховується за формулою (5.6):
fп = />, грн./людину; fп = />2665,79.
і)фактичний прибуток від господарської діяльності підприємства (Пф), якийрозраховується як різниця між обсягом товарної продукції (ТП) та їїсобівартістю (Сзаг), тобто за формулою (5.7) і потім порівнюється іззапланованим прибутком (Ппл):
Пф = ТП –Сзаг, грн.; Пф= 12181665 – 9766582,8 = 2415083.
к)фактична рентабельність виготовленої продукції (Rф), яка розраховуєтьсяшляхом ділення фактично отриманого прибутку (Пф) на сукупні витрати на їївиробництво (Сзаг), тобто за формулою (5.8) і потім порівнюється з нормативнимрівнем рентабельності (Rн):
Rф = /> x 100%, %; Rф = /> x 100% = 25%
Підприємство «Океан» працює ефективно, томущо фактичний рівень рентабельності наближається до нормативного. Алепідприємство потребує удосконалення (як вже було зазначено вище) для того, щобфактичний рівень рентабельності зростав.
3.Обґрунтування вдосконаленого стану досліджуваного підприємства
Для підвищенняефективності чинного економічного стану підприємства необхідно передбачитинаступні заходи:
а) розширення обсягувиробництва продукції;
б) удосконаленнятехнології виробництва продукції;
в) оптимізаціязавантаженого основного технологічного устаткування.
Доцільніше буде збільшитивиробничу програму. Для цього необхідно впровадити наступні заходи:
– технологічнінововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій;
– додаткове введенняв дію прогресивного парку обладнання, техніко-економічні показники якоговідповідають сучасним вимогам здійснення господарської діяльності;
– розв’язанняпроблем ресурсообереження;
– зниженняматеріаломісткості та енергомісткості продукції (послуг);
– раціоналізаціяуправління запасами матеріальних ресурсів і джерел постачання;
– збільшеннячисельності персоналу.
Машинобудівний комплекс посідає особливе місце у структуріматеріального виробництва України. Оскільки у ньому зайнята велика кількістьпрацюючих, то тепер, коли створюється загроза великого безробіття, дуже важливозберегти робочі місця у цьому комплексі.
Для подальшого розвитку машинобудування і металообробки в Україніє всі передумови. Насамперед – це великий науково-технічний потенціал, якийстворювався протягом десятиріч. Треба зробити все можливе, щоб цей потенціал небув зруйнований. По-друге, наявність дешевої робочої сили. Заробітна плата і вроки радянської влади не відзначалась високим рівнем. Тепер же, в періодпереходу до так званих ринкових відносин, чесні трудівники державнихпідприємств і установ одержують чисто символічну зарплату, яка не забезпечує відтворенняробочої сили. По-третє, велика потреба в нових машинах та приладах якматеріального виробництва, так і невиробничої сфери.
Усі ці можливості можна використати тільки за умови різкоговдосконалення управління машинобудуванням, його суспільної організації івиробничих зв'язків, раціоналізації структури. Треба зупинити стихію в розвиткудержавної промисловості, зокрема машинобудування. Тільки через вдосконаленняуправління і суспільної організації цього складного об'єкта можливе йогоуспішне функціонування, підвищення ефективності і ролі в експорті промисловоїпродукції держави.
За сучасних складних умов для успішного розвитку машинобудуванняпотрібна не поспішна приватизація, а реформа управління в сферах державноївласності і матеріального виробництва, передусім створення чіткоїорганізаційної структури. Треба доручити управління машинобудуванням тим, хтоздатен успішно реалізувати цю проблему. Однак не обійтись і без опрацюваннянаукових основ територіальної організації цього складного комплексу.
Сьогодні державні урядові структури України широко використовуютьметоди стратегічного планування і програмування в практиці управління. Значнаувага приділена регіональному розвитку і регіональній політиці у ПосланняхПрезидента України до Верховної Ради. Так, Послання «Європейський вибір.Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на2002–2011 роки» містить цілий розділ «Здійснення активної державноїрегіональної політики». Щодо проблем стратегічного планування в ньому зазначено:«Державна регіональна політика у 2002–2011 рр. має забезпечити: – удосконаленнясистеми державного стратегічного програмування регіонального розвитку,обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів».
У тематичній доповіді «Зміцнення потенціалу регіонів та шляхизменшення соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку», що єскладовою частиною Послання Президента України до Верховної Ради України «Провнутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» питанням програмногозабезпечення розвитку регіонів присвячено цілий підрозділ розділу 2. Механізмидержавного регулювання регіонального розвитку.
Враховуючи важливість програмно-цільового методу управління якдієвого засобу вирішення проблем соціально-економічного та культурного розвиткурегіонів, на державному рівні опрацьовується проект Закону України «Продержавні цільові програми», який повинен забезпечити врегулювання процесіврозроблення і виконання державних цільових програм, у тому числі у питаннівизначення джерел фінансування їх заходів.
В Україні сформувалася потужна наукова школа регіональногопрограмування. Майже у всіх регіонах та великих містах у сфері науки тауправління працює велика кількість кваліфікованих фахівців, що в повному обсязіволодіють програмно-цільовими методами, розробляють і виконують цільовіпрограми, спрямовані на розв'язання різнопланових проблем регіональногорозвитку.
Результати виконання цих програм засвідчили, що жодна з них уповному обсязі не була реалізована, а фінансування запланованих заходів як з державногобюджету, так і з місцевих джерел здійснювалося в середньому на рівні 10–50% відпередбачених обсягів.
Загалом в Україні сьогодні виконується 216 різних програм.Більшість з них має вузькоспрямований галузевий або обласний характер: кожнаобласть розробляє певні програми, де окреслює шляхи вирішення окремих проблем,при цьому й таких, які є у сусідніх областях. Голови облдержадміністраційобмежуються своєю територією, намагаючись хоч щось зробити для своїх людей. Ітоді область виступає як відокремлена територія, де формують різні програми, накожну виділяють та витрачають незначні державні кошти, які не можутьзабезпечити реалізацію передбачених заходів. Слід зробити селекцію цих програм,визначивши те, що потрібно безпосередньо регіону, а що потрібно державі йрегіону.
Для підвищення ефективності цільових програм регіональногорозвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичногозабезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм.У цьому відношенні можна виділити декілька проблемних моментів.
Насамперед, слідзазначити, що при розробці програм регіонального соціально-економічногорозвитку повинен обов'язково враховуватися геоекономічний чинник. Аджесьогодні, здебільшого, коли ми говоримо про регіональний розвиток тарегіональну політику, то розуміємо ці категорії як внутрішньонаціональні, тобторозглядаємо процеси кооперації, взаємодію між підприємствами, що розташовані врегіонах, або регіонів між собою. Налагодження тісних міжрегіональних зв'язків,безумовно, – надзвичайно важливий процес. Він забезпечує реалізаціюнаціональних інтересів у сфері єдності і неподільності країни, але коли миплануємо регіональний.3.1 Зіставлення основних економічних показниківефективності чинного та удосконаленого економічного стану підприємства
За результатами аналізуробимо остаточний висновок щодо необхідності опрацювання заходів поудосконаленню економічного стану підприємства.
За виробничої програмивсі показники, які залежать від неї, також змінюються. Це можна простежити наоснові наступних розрахунків, які будуть здійснюватись за попередньоюметодикою. Результати розрахунків наведені в таблиці 3.
Таблиця3. Результати впровадження заходів для підвищення ефективності виробництва
№ з/п Показник Чинний стан Удоско-налений стан Відхилення абсолютне відносне, % 1. Виробнича програма, шт. 620880 662272 0,066 6,6 2. Товарна продукція, грн. 11411774 12181665 0,067 6,7 3. Собівартість товарної продукції, грн. 9776582,8 17223442 0,76 76 4. Собівартість 1 одиниці продукції, грн. 15,7 26 0,65 65 5. Витрати на 1 грн товарної продукції, грн/грн 0,801 0,802 0,0125 1,25 6. Чисельність основних виробничих працівників, осіб 289 308 0,066 6,6 7. Чисельність виробничо-промислового персоналу, осіб 382 407 0,065 6,5 8. Продуктивність праці основних виробничих працівників, грн/грн 32923,4 54629,04 0,66 65,9 9. Продуктивність праці виробничо-промислового персоналу, грн/люд 31889,2 52884,13 0,66 65,8 10. Фондовіддача, грн/грн 2,91 4,8 0,649 64,9 11. Фондоємність, грн/грн 0,34 0,21 -0,38 -38 12. Фондоозброєність, грн./юд 2665,8 3886,2 13. Матеріалоємність, грн./грн 0,36 0,21 0,45 45,78 14. Зарплатоємність, грн./грн 0,19 0,43 -0,41 -41 15. Прибуток, грн 2415083 4300398 1,26 126,3 16. Рентабельність продукції, % 24,7 24,9 0,78 78 17. Економічний ефект від впровадження заходів, грн 0,0097 0,97Напідставі впровадженних заходів бачимо, щ витрати на виробництво продукціїзменшились, прибуток від реалізації усієї продукції збільшився. Це означає, що підприємство стало функціонувати більш ефективніше.
Для підвищення ефективності цільових програм регіональногорозвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичногозабезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм.У цьому відношенні можна виділити декілька проблемних моментів.
Насамперед, слід зазначити, що при розробці програм регіональногосоціально-економічного розвитку повинен обов'язково враховуватисягеоекономічний чинник. Адже сьогодні, здебільшого, коли ми говоримо прорегіональний розвиток та регіональну політику, то розуміємо ці категорії яквнутрішньонаціональні, тобто розглядаємо процеси кооперації, взаємодію міжпідприємствами, що розташовані в регіонах, або регіонів між собою. Налагодженнятісних міжрегіональних зв'язків, безумовно, – надзвичайно важливий процес. Вінзабезпечує реалізацію національних інтересів у сфері єдності і неподільностікраїни, але коли ми плануємо регіональний.
Висновок
Сьогодні ключовим чинником завоювання і утриманняпозицій на ринку, забезпечення максимального продажу техніки, що випускається,і устаткування є якість продукції, включаючи її новизну, технічний рівень,надійність в експлуатації, ремонтоприналежність.
Для заводів машинобудівного комплексуУкраїни, докладаючи великі зусилля в цілях завоювання зарубіжних ринків длясвоєї продукції, проблема конкурентоспроможності особливо актуальна.
Цейкомплекс потребує структурної перебудови, орієнтації на експортвисокотехнологічних товарів, переорієнтації підприємств військово-промисловогокомплексу на випуск конкурентноспроможних на світових ринках товарів.
Загальні напрями розвитку машинобудівної галузі України до 2010 року можнаоб'єднати в такі основні групи:
– розширення обсягів виробництвамашинобудівної продукції для внутрішнього ринку при одночасному підвищенні їїякості і скорочення асортименту продукції, що імпортується. До 2010 рокупотреби України в машинобудівній продукції повинні бути задоволені не менше ніжна 80–90% вітчизняним виробництвом;
– збільшення валютних надходжень відекспорту машинобудівної продукції шляхом використання досягненьнауково-технічного прогресу і поставок на зовнішні ринки товарів з високимрівнем технологічної переробки, а також освоєння нових ринків збуту;
– використання інвестицій для створення замкнутихциклів виробництва;
– розробка нових технологічних процесіввиробництва продукції;
– закупівля технологій і ліцензії дляосвоєння виробництва нової машинобудівної продукції з високим рівнемнадійності, високої якості і низькими витратами всіх видів ресурсів приексплуатації;
– упровадження у виробництво нових зразківмашинобудівної продукції з урахуванням мінімізації відходів і можливості їхподальшого використання для випуску інших товарів;
– розширення номенклатури машинобудівноїпродукції для суб'єктів підприємницької діяльності і сфери побутовогообслуговування населення за рахунок розробки і виробництва багатофункціональноїмалогабаритної техніки, здатної конкурувати із зарубіжними аналогами.
Основні фактори, що впливають на розміщення підприємствмашинобудування. Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначаєтьсяне лише впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування,вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічнимпереозброєнням. Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальноїорганізації галузі, кращій розміщуваності її підприємств.
На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування йвикористання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови,потреба районів у продукції галузі, забезпеченість паливом, електроенергією,транспортом, наявність промислових майданчиків тощо. Крім того, важливою умовоюраціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокремакваліфікованих кадрів.
В Україні простежується широкий спектр різноманітних галузевихструктур в промисловості. Особливе місце в промисловій політиці України повинневідводиться машинобудуванню, продукція якого є одним з нових каналівупровадження досягнень науково-технічного прогресу як у сфері виробництва, такі споживання.
Рівень розвиту машинобудування є індикатором промислового таекономічного рівня розвитку держави. В Україні цей багатогалузевий комплексісторично має потужний та унікальний за своїми можливостями науково-технічнийпотенціал.
Машинобудування – це стратегічна експортоорієнтована галузь здостатнім науково-технологічним потенціалом, яка потребує більшої уваги, якпріоритетний напрямок розвитку для здійснення прямого інвестування навнутрішній ринок наукомісткої продукції.
Проблеми внутрішнього ринку наукомісткої продукції є актуальними.Їхнє вирішення має бути спрямоване на виконання державних завдань щодо:
– захисту економічних інтересів України на ринкахвисокотехнологічних товарів та підвищення ефективності використання валютнихресурсів, спрямованих на придбання високотехнологічного імпорту (сучаснихінноваційних технологій), а не застарілих технологій, що дублюють існуючівітчизняні, потребуючих тільки закордонних матеріалів чи обслуговування, пов’язаних із завищенням наних цін тощо;
– підвищення ефективності державного регулювання в сферіінвестування в прикладні науково-дослідні конструкторські роботи секторумашинобудування України.
Таким чином, під машинобудуванням розуміємо сукупністьпідприємств, які характеризуються єдністю визначення продукції з одноріднимитехнічною базою, технологічними процесами і особливим професійним складомкадрів. Комплексні та спеціалізовані галузі мають свої напрямки – спеціалізованівиробництва, які мають такі самі ознаки, як і галузь, але є більш вузькоспрямовані і випускають більш однорідну продукцію порівняно з галуззю та маютьу своєму складі меншу кількість підприємств.
Списоквикористаних джерел
1. Ботик І.М., Харів П.С., Хотан М.І. Економіка підприємства:Навч. посіб. – друге видання, випр. й дон, – К.: «Каравела»; Львів: «Новийсвіт – 2000», 2001.
2. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної РадиУкраїни. –2003, – №18–22.
3. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретнихситуацій: Навч. посібник / С.Ф. Покропивний, Г.О. ІІІвиданснко, О.С.Федонін та ін.; За ред. С, Ф. Покропивного. – К.: КНЕ.У, 2000.
4. Економіка підприємства: Навч. посіб.; / А.В. Шегда, Г.М. Литвиненко,М, П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. – К.: Знання-Прсс, 2001.
1. Економіка підприємства: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч.дисципліни / Г.О. ІІІвиданенко, С.Ф. Покропивний та ін. – К.: КНЕУ, 2000.
5. Економіка підприємства: опорний конспект лекцій / Н.М. Ушакова,Л.О. Лігоненко, М.М. Скотнікрва, І.О. Чаюн. – К.: КНЇЕУ, 2002.
6. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного.-К,:КНЕУ, 2001.
7. Економіка підприємства: Посібник / За ред. П.С. Харіва. – Т.:Екон. думка, 2000.
8. Економіка торговельного підприємства: Підручник / За ред. проф.Н.М. Ушакової. – К.: «Хрещатик», 1999.
9. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітністьв Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №40.
10. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // ВідомостіВерховної Ради України. – 1991. – №47. ''
11. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №4.
12. Зубовський В. М, Економіка підприємства, – К.:Українсько-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1999.
13. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч.посібник. – К.: Вікар, 2001.
14 Сідун В.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – X.: ХДУХТ, 2002.
15. Сідун В.А., Попомарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчально-методичнийпосібник для проведення практичних і семінарських занять з дисципліни. – X.: ХДУХТ, 2002.
16. Хирів П.С. Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навч.посіб. – К.: Знання-Прес, 2001.
17. Чаюн І. О., Бондар І. Ю. Планування виробничої програмипідприємства та її ресурсне обгрунтування: Навч. посібник. – К.: КНТЕУ, 2000.
18. Шапілова Н.В. Збірник задач і ділових ігор з дисципліни«Економіка підприємства». – X.: Консул, 1999.
19. Шершньова З.Є., Оборська С.В., Ратушний Ю.М. Стратегічнеуправління: Навч. метод, посібник для самостійного вивч. Диск. – К.: КНЕУ,2001.
20. Экопомика прсдприятия: Учебник / Под ред. проф. О.Й. Волкова.– .. – М.: ИНФРЛ, 2000.
21. Господарський кодекс України №436-ІУ від 16.01.2003. – К.:Атіка, 2003. – 208 с.
22. Про інвестиційну діяльність: Закон України, зі змінами ідоповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – №47.
23. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України вредакції від 24. 05.1997 р. №283/97-ВР, зі змінами і доповненнями.
25. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні:Закон України від 16.01.2003 р. №433-ІУ.
26. Гетьман О.О. Економічне обґрунтування механізмуфункціонування підприємств у ринковому ієрархічному просторі // ВісникДніпропетровського державного фінансово-економічного інституту: Економічнінауки. – Дніпропетровськ, ДДФЕІ. -2001. – №2 (6).-С. 94–97.
27. Демченков В.С., Милета В.Й. Системный анализдеятельности предприятий: М.: Финансы и статистика, 1990. – 182 с. І
28. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самост.вивч. дисц./ Г.О. Швидлч,; нко, С.Ф. Покропивний, С.М. Климонкота ін. – К.: КНЕУ, 2000. -248 с.
29. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного.– Вид. 2-ге, перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2000.-528 с.:,
30. Іааненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. – К.:Знання-Прес, 2000. – 207 с.
31. Кашин В.Н., Ионов В.Я. Хозяйственньїй механизм й эффективностьпро-мьішленного производства. – М.: Наука, 1997. – 367 с.;
32. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльностіпідприємств: Навч.: посіб. – 3-тє, вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання»,КОО, 2002. – 294 с.
33. Долішній М. Актуальні завдання регіональної політики України всучасних Умовах. // Регіональна економіка. – 2004.– №3.-с 17–32.
34. Караванський О.В. Регіональна політика України насучасному етапі // Регіональна економіка. – 2005. №4.-с 173–180.
35. Бабенко Г. Трансформація промисловості Криму/ ЕкономікаУкраїни. – 2001.– №5. – с 39–43.