Реферат: Сучасні моделі державного регулювання економіки
Сучасні моделі державного регулювання економіки.
ПЛАН
1. Кейнсіанська і неокласична моделі державного регулювання. 3
2. Монетаристи про економічну роль держави. 9
Список використаної літератури. 13
/>1.Кейнсіанська і неокласична моделі державного регулювання
У XX ст. західнаекономічна теорія ринкового розвитку ввійшла з неокласичним напрямом, якийпродовжував визначати специфіку другого класичного стану. Проте згодом ситуаціякардинально змінилася під впливом двох визначальних тенденцій розпитку
По-перше, узв'язку з перемогою Жовтневої революції 1917 р. в Росії, а після Другоїсвітової війни подібних революцій в ряді інших країн Східної Європи, в Китаї таінших країнах Азії і на Кубі марксизм тоталітарного напряму став єдиноюбезальтернативно пануючою течією в країнах командно-адміністративної системи,залишаючись однією з течій в інших країнах світу. Разом з тим у ринковихкраїнах набув подальшого розвитку марксизм соціал-демократичного напряму. Вкраїнах командно-адміністративної системи умови, як виявилось, перешкоджалирозвитку творчого марксизму. Проте практика першого періоду існуваннякомандно-адміністративної системи довела значну плідність активного втручаннядержави в економічні процеси. Лише згодом, коли, з одного боку, були розв'язаніекстремальні завдання відбудови народного господарства, що потерпіло від воєн,розрух тощо, а з другого — було здійснено фактичне одержавлення усієїекономіки, роль держави в економічному житті була доведена до абсурду.
По-друге, вже в30-ті роки небувалої раніше гостроти набули кризові процеси в економіці йекономічній ринковій теорії Заходу. Існувала нагальна потреба у новій ринковійтеорії, яка б переконливо пояснила існування таких явищ, як масове безробіття,тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих потужностейпрі' відносній вузькості народного споживання тощо, і показала можливі шляхивиходу: кризового становища без знищення ринкових основ господарювання.
По-третє, певнінові теоретико-методологічні підходи до аналізу ринкового підприємницькогогосподарства заклав інституціоналізм, що виник в США наприкінці XIX ст, ізміцнів у 20-ті рок; XX ст. (Т. Веблен, У. Мітчелл, Д. Коммонс). Ці підходиполягали у розгляді впливу "інституції", під якою розуміється будь-якестійке об'єднання людей для досягнення пст них цілей (сім'я, партія,профспілка, церква, трест, держава тощо), на суспільство, в тому числіекономіку. При цьому політична влада розглядалась як вираз скоординовані"діяльності різних прошарків і груп суспільства. Погляди інституціоналістівпослутувалг критичному розхитуванню ортодоксії другої класичної ситуації ізаклали певні можливост нового підходу до аналізу ринкової економіки на новомуетапі її розвитку. Зазначся: погляди інституціоналістів були генетичне ілогічно пов'язані з теорією бюрократії, авторитету і влади, розробленоювидатним німецьким вченим Максом Вебером (1864— 1920).
Нагальна потребав новій ринковій теорії була задоволена виходом у світ праці Дж.М. Кейнса«Загальна теорія зайнятості, відсотка І грошей» (1936). Після цьогобільшість молодих економістів-ринкопиків стали послідовниками теорії Кейнса. Вній була піддана обґрунтованій критиці ідеалізація класиками'механізмуринкового саморегулювання, доведена необхідність активного державного втручанняв економіку і запропоновані інструменти регулювання.
За Кейнсом,досягнення повної зайнятості можливе при наявності ефективного попиту. Під нимрозуміється та величина сукупного попиту на реальний обсяг національноговиробництва, при якій підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток*.Однак досягнути повної зайнятості виключно за рахунок дії стихійних ринковихсил неможливо. У зв'язку з цим Дж.М. Ксйнс відкинув як помилковийосновоположний закон класичної і неокласичної економічної теорії — так званийзакон Ж.Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує власний попит.
Зростаннясукупного попиту гальмують два фактори. Перший — психологія споживачів. Кейнсвивів основний психологічний закон: «люди схильні, як правило, збільшуватисвоє споживання зі зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій зростаєдохід». Схильність до споживання знижується, а схильність до збереженнязростає.
Другий негативнийфактор — зниження ефективності інвестицій капіталу. Зі збільшенням розмірівнагромадженого капіталу норма прибутку знижується пропорційно закону спадноїпродуктивності капіталу.
Вихід ізстановища Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводячи їм вирішальну роль урозширенні ефективного попиту. «Оскільки при збільшенні зайнятості витратиспоживачів зростають повільніше, ніж підвищується ціна сукупної пропозиції,збільшення зайнятості виявиться нерентабельним, якщо тільки резерв, щоутворився, не буде „заповнений“ збільшенням інвестицій». Длявизначення кількісної залежності між приростом інвестицій і приростомнаціонального доходу Кейнс використав концепцію мультиплікатора. За словамиКейнса, принцип мультиплікатора дає загальну відповідь на питання про те, якколивання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу,здатні викликати такі коливання сукупної зайнятості та доходу, якіхарактеризуються значно більшою амплітудою.
Для збільшенняінвестицій необхідно, по-перше, знизити ставку відсотка на кредити, по-друге,збільшити державні витрати (розширення державних закупок товарів І послуг,державного інвестування), по-третє, підняти рівень ефективностікапіталовкладень. З цією метою Кейнс пропонував два інструменти регулюванняефективного попиту — грошово-кредитний і бюджетний, віддаючи перевагуостанньому.
Внесок Дж.М.Кейнса в економічну теорію полягав насамперед у застосуванні макроекономічногометоду дослідження, тобто аналізу залежностей між агрегативними величинами нанародногосподарському рівні — національним доходом, споживанням, збереженням,інвестиціями, сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнсасправедливо пов'язуються виділення і розвиток макроекономіки як невід'ємноїскладової загальної економічної теорії (поряд з мікроекономікою). Кейнсзастосував функціональний аналіз для встановлення кількісних взаємозалежностейміж економічними змінними.
Виступивши зкритикою закону Сея, Кейнс відкинув догми неокласичної економічної теорії проможливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів бездопомоги держави. На відміну від неокласики він висунув на перший план сукупнийпопит, з яким пов'язав вирішення всіх актуальних проблем ринковогогосподарства. Як підкреслював Л. Харріс, Кейнс вбачав своє завдання в тому, щобпоказати, що рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальнийвипадок — це рівновага при наявності безробіття, а повна зайнятість — це лишеособливий випадок. Щоб досягнути бажаного стану, повної зайнятості, держаназобов'язана проводити особливу політику щодо її досягнення, оскількиавтоматично діючі ринкові сили цього не гарантують.
Заслуга Дж.М.Кейнса полягала в дослідженні функціонування чотирьох взаємопов'язаних ринків(товарів, праці, грошей і облігацій) і виявленні факторів, які перешкоджаютьдії стихійних ринкових сил у встановленні рівноваги. До особливих допущеньКейнса належать три види нееластичностей: негнучкість ставок заробітної плати(І відповідно уповільнена реакція цін на зміни попиту та пропозиції),«ліквідна пастка» (особливий стан економіки в умовах глибокоїдепресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження нормивідсотка) і нееластичність інвестиційного попиту залежно від норми відсотка. Завідсутності будь-якого із цих трьох допущень Кейнса його модель має автоматичнутенденцію до рівноваги з повною зайнятістю. Якщо ж у модель вводиться хоч однеіз вказаних допущень, вона буде відтворювати рівновагу з безробіттям. У цьомуполягає принципова відмінність кейнсіанської моделі від класичної, яка завждизнаходиться в стані рівноваги з повною зайнятістю.
З часом більшістьвчених-немарксистів оцінили теорію Кейнса як «кейнсіанськуреволюцію», що здійснила переворот в економічному мисленні. Дж.М. Кейнсаставили в один ряд з найвидатнішими економістами-класиками, а його працю — з«Багатством народів» А. Сміта і «Капіталом» К. Маркса.
Уже з 30-х роківXX ст. розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі Кейнса з метою влитиїї в систему загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіантпід назвою «стандартної кейнсіанської моделі», або «кейнсіансько-неокласичногосинтезу», займав панівне становище в структурі ринкової економічної думкидо кінця 60-х років. Він виник як наслідок трактування теорії Кейнса йогопослідовниками — відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П.Самуельсоном, Ф. Модільяні та ін. їх трактування поєднало елементикейнсіанської та неокласичної моделей і отримало назвукейнсіансько-неокласичного синтезу.
Перша йогосуттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення макроекономічнихповедінкових функцій із неокласичного постулату максимізації корисностіокремими індивідами. Тому макроекономічні теорії сукупної поведінки будуютьсяпростим підсумовуванням індивідуальних функцій.
Друга суттєвариса синтезу — відмова від важливого кейнсіанського допущення про негнучкістьцін і прийняття протилежної неокласичної передумови про їх цілковиту гнучкість,що пов'язано із введенням в кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, абореальних касових залишків.
Третя суттєвариса кейнсіансько-неокласичного синтезу — допущення про нейтральність грошей ізосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості. На думкуП. Девідсона (США), більшість професійних економістів ніколи не досліджувалипитання основної теорії грошей Кейнса. Замість цього кейисіанці неокласичногонапрямку винаходили макроекономічні моделі, що допомагали вдосконалюватиматематичну систему Вальраса, не бажаючи спрямувати свої зусилля на вирішенняскладнішого завдання, на розробку математичних моделей, які б кинули світло нафункціонування реальної кредитно-грошової системи.
Нарешті,прибічники синтезу використовують закон Вальраса, який пов'язує воєдино ринкигрошей, облігацій, товарів і робочої сили і застосовується переважно длядослідження рівноваги з повною зайнятістю. Кейнсіанські противникинеокласичного синтезу розглядають подібну спробу включити теорію Кейнса взовсім непридатну для цього вальрасівську систему загальної рівноваги як«безнадійну».
Кейнсіансько-неокласичнийсинтез був основою третього класичного стану, оскільки досяг статусузагальноприйнятої панівної ортодоксії. Цей процес у галузі економічної теоріїобумовлений рядом причин. Основні з них: економічні (підрив віри у здатністьвільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну зайнятість істабільність цін, практична ефективність кейнсіанських засобів економічноїполітики тощо); соціальні (досягнення соціального консенсусу представниківприватного капіталу, середніх верств, значної частини робітничого класу);політичні (помітне тяжіння до реформізму); ідеологічні (вплив досвідународногосподарського планування, соціальних заходів у тодішніх країнахкомандно-адміністративної системи на економічну науку і політику Заходу,пропаганда політики активізму, заснованої на рекомендаціях прихильниківкейнсіансько-неокласичного синтезу) та ін. Разом з тим відповідністькейнсіансько-неокласичного синтезу адекватному трактуванню «Загальноїтеорії зайнятості, відсотка і грошей» Дж.М. Кейнса не викликала досередини 60-х років серйозних сумнівів в академічній науці і викладанні її. Всеце сприяло зміцненню панівного становища синтезу й усталенню третьогокласичного стану.
2.Монетаристи про економічну роль держави
Процес руйнаціїпопереднього класичного стану і пошуків нового консенсусу отримав у західнійлітературі назву «неокласичного відродження», або«неоконсервативної контрреволюції». Дійсно, в основі його лежитьвисунення на перший план і подальший розвиток неокласичного напряму з йогообґрунтуванням тільки ринкових механізмів регулювання економіки. Проте такийповорот подій — це не просто збіг традиційних постулатів і висновківнеокласичної ортодоксії з економічною кон'юнктурою 70 —80-х років. Особливостісучасного етапу НТР, інтернаціоналізації господарських відносин, а такожкардинальні зрушення в соціальній структурі розвинених країн ринковоїекономіки, безсумнівно, стимулювали процес переосмислення і певного переглядузастарілих уявлень неокласики, розробки нових теорій.
Процес«неокласичного відродження» включав такі основні елементи, просякнутіідеями докейнсової економічної теорії:
1. реституцію (відновлення)монетаризму, яка означала повернення мікроекономіці її вирішального місця векономічній теорії;
2. розробку та уточнення теоріїсподівань, що виходить із визнання раціональності поведінки господарськихагентів;
3. поширення принципівіндивідуалізму на процес прийняття урядових рішень (теорія суспільного вибору);
4. подальшу лібералізаціюекономічного життя і політики в межах теорії і практики економіки пропозиції,соціального ринкового господарства.
Ядро економічногонеоконсерватизму становить монетаризм як досить суперечлива амальгама положеньряду відомих шкіл і теорій (зокрема, маржиналізму, кількісної теорії грошей,концепцій австрійської і чиказької шкіл). У літературі вказується на значнірозбіжності в розумінні змісту і цілей монетаризму як його прибічниками, так іпротивниками. «Навіть ті, хто вважає себе монетаристами, розходяться вдумках з приводу точного змісту доктрини, яку вони сповідують» (Р. Селден).У найбільш широкому смислі під монетаризмом розуміють всі економічні доктрини,які надають особливого значення ключовій ролі грошей і пов'язані з розробкоюкредитно-гроїнової політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу.''Монетаризм розуміється як сполучення двох принципів: 1) «гроші маютьзначення», іншими словами, зміни в кредитно-грошовій сфері чинятьдомінуючий вилив на загальну господарську кон'юнктуру; 2) центральні банкиможуть регулювати загальну кількість грошей, що обертаються" (Р. Селден).Саме такі концепції регулюючого впливу на відтворювальні процеси через сферугрошового обігу реалізуються у 80 —90-х роках у різних формах і з різноючасткою успіху в господарській політиці США та ряду інших розвинених країнЗаходу. Однак необхідно підкреслити, шо «монетаристськаконтрреволюція» — це зовсім не раптова і несподівана відповідь настагфляцію 70-х років або реакція на кризу кейнсіансько-неокласичного синтезу.Монетаризм має власну історію, глибоке коріння і яскраво виражені особливості векономічній науці, а його основоположні принципи тією чи іншою мірою постійноприсутні або враховуються в різних програмах регулювання економіки.
В основу сучаснихмонетаристських концепцій покладено традиційну кількісну теорію грошей, ідейнівитоки якої відносяться ще до XVII ст. Вона розроблена в працях таких видатнихтеоретиків грошей, як Р. КантІльйон, Д. Юм, Г. Торнтон, Д. Рікардо, А. Маршалл.I. Фішер та ін. «Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей, —пише визнаний основоположник монетаризму, лауреат Нобелівської премії зекономіки (1976) М. Фрідмен, — … тепер називається монетаризмом».Відповідно до цієї теорії ціни товарів і вартість грошей встановлюються лише наринку, де рівень товарних цін буде тим вищий, чим більша кількість грошей вобігу і, отже, нижча їх купівельна спроможність.
Новітній етап врозвитку монетаризму розпочався наприкінці 60-х — на початку 70-х років. Вумовах стагфляції монетаристи і їх противники зосередили увагу на розробцімоделей процесів, які відбувалися в кредитно-грошовій сфері.
Спостерігаєтьсячітке розмежування сучасного монетаризму з основними постулатами кейнсіанськоїтеорії і політики. Воно здійснюється за такими лініями:
1. Реабілітація закону Сея, врезультаті якої кейнсіанство, що орієнтується на управління сукупним попитом,має поступитися місцем теорії, яка орієнтується на пропозицію
2. Монетаристська критикаактивного втручання держави в економіку зовсім не означає принциповогозаперечення державного втручання в процес відтворення, а г: в'язана з критикоюконкретної економічної політики. (В цьому випадку йдеться пре політику,засновану на кейнсіанських методах регулювання ринкової економіки.)
3. Вихваляння приватногопідприємництва, безмірне його піднесення як двигуна економічного розвитку.
4. Монетаристська політикарегулювання грошової маси як головний інструмент управління економікою.
В ціломумонетаристи з інших позицій, ніж кейнсіанці, підходять до аналізу проблемивпливу грошей на економіку. М. Фрідман вважає неправильним постулат постійноїшвидкості обігу грошей. На його думку, вона є функцією ряду ключовихекономічних змінних, які не брались до уваги кейнсіанцями. Останні жрозглядають фрідменівське трактування кількісної теорії грошей як спробу більшвитонченої модифікації кейнсіанської концепції переваги ліквідності.
На противагукейнсіанській фіскальній політиці монетаристи пропонують різні заходи щодорегулювання грошової маси в обігу як головної форми державного регулюванняекономіки. На початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулюваннягрошової маси державою з тим, щоб щорічно збільшувати її на декілька відсотків.При цьому М. Фрідмен і його прихильники з чиказької школи виходили з передумов,згідно з якими розширення процесу відтворення в довготерміновому періодівідбувається з приростом грошової маси в обігу. Звідси вони вважають можливимзробити висновок про те, що збільшення грошової маси, яке регулюєтьсяЦентральним банком, неминуче супроводжується економічним зростанням.
По суті головнафункція монетаризму полягає в тому, щоб підпорядкувати економічну теоріюпрактичним завданням держави, щоб політика в галузі грошового обігу більшоюмірою відповідала потребам держави і господарюючих суб'єктів у збільшеннігрошово-кредитної маси в конкретних умовах перманентної інфляції.
Очевидно, що«монетаристська революція» пов'язана не лише з активізацією політикирегулювання грошового обігу, її необхідно розглядати в більш широкомуполітико-економічному контексті. При такому аналізі специфічно монетаристськихуявлень про регулювання сучасної ринкової економіки виразно проявляється їхглибоко консервативний характер, відвертий захист заінтересованості підприємцівв отриманні максимального прибутку. Монетаристи рішуче виступають за згортаннясоціальних програм, припинення виплати державних пенсій тощо. Тут легковиявляється анти профспілкова, антиробітнича спрямованість. Відстоюючи ідеїсвободи вибору у своїх працях, М. Фрідмен та інші провідні теоретикимонетаризму (Ф. Кейген, К. Бруннер, Д. Лендлер та ін.) часто забуваютьвказувати ціну, яку доведеться за це заплатити суспільству, і позбавляють людейможливості зробити дійсно вільний, незалежний вибір, відокремити ілюзії відреалій.
Списоквикористаної літератури
1. Наливайко А.П. Теоріястратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку. Київ: КНЕУ, 2001,227 с.
2. Норт Д. Інституції,інституційна зміна та функціонування економіки. Київ: Основи, 2000, 198 с.
3. Романюк О.П., Кілієвич О.І.,Юрчишин В.В., Мертенс О.В. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі увідкритому суспільстві. Київ: Вид-во УАДУ при Призидентові України, 1998, 332с.
4. Соколенко С.І. Глобалізація іекономіка України. Київ: Логос, 1999, 568 с.
5. Чухно А.А., Єщенко П.С.,Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ: Вища школа, 2001, 606 с.
6. Юхименко П.І., Леоненко П.М.Історія економічних учень. Київ: Знання-Прес, 2002, 514 с.
7. Ястремский О.І., ГриценкоО.Г. Основи мікроекономіки. Київ: Товариство «Знання», КОО, 1998,714 с.