Реферат: Антимонопольна політика держави та її сутність
Міністерство освіти і наукиУкраїни.
Інститут менеджменту та фінансівпри Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
Самостійна робота
З предмету економічна теорія
На тему:
“Антимонопольна політика держави та її сутність”
Виконав студент
І курсуспеціальність МО
Кощавко ДмитроСергійович
Київ 2007
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні засадиантимонопольної політики
1.1. Монополіїта їх види
1.2. Умови йособливості виникнення монополій
1.3. Суть тазначення антимонопольної політики
Розділ ІІ. Характеристика антимонопольноїполітики України
2.1 Антимонопольна політика вумовах ринкової економіки
2.2 Антимонопольне законодавство зарубіжних країн
2.3 Шляхиформування антимонопольної політики в Україні
2.4 Застосуванняіноземного досвіду у формуванні
антимонопольної політикиУкраїни
2.5 Антимонопольнийкомітет України
Висновок
ЛітератураВступ
Актуальність антимонопольногозаконодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійнопроводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.
Діяльність органів,покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, щодані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.
Необхідність постійного вдосконаленняданого законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходятьшляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольнимстановищем законними.
Метою роботи є дослідження існуючогоантимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.
Щоб досягти даної мети удослідженні ставляться такі завдання:
- розкритисуть монополій, причини та особливості їх виникнення;
- дослідитинегативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
- аналізантимонопольного законодавства України та деяких інших країн;
- висвітлитидеякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати дляпокращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживаннямонопольним становищем.
Предметом даного дослідження єантимонопольне законодавство України та інших країн.
Об’єктом дослідження є монополії, якодин з типів будови ринку.
Методи, які застосовуються дляпроведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.
Розділ І. Теоретичні засадиантимонопольної політики
1.1 Монополіїта їх види
Монополією в економічній теоріїназивають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавецьпевного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (йоготакож називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційнихпокупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьомузначенні воно тотожне галузі [10, С.74].
Монополія в чистому вигляді — явищерідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм натаких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектамиконкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержуватиприбуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольнавлада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію їївиміру і її вплив на ціноутворення.
Існує також й інша важлива відмінністьміж конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніякихперешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениціпіднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, тофермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований назменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентнихгалузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, якіроблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цьогомонополія може мати значний притік прибутку.
Монополії бувають різні. Економічні,політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютніі відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні таміжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звестидо трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природнамонополія ¾ це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговуватицей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількостіфірм [5, С.15].
За умов функціонування монополізмподіляють на два типи – підприємницький, тобто пов'язаний із розвиткомпідприємств на основі концентрації капіталу і виробництва, та інституційного,який пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних їїучасників. Йдеться про не однаковий режим оподаткування, субсидії або привілеїз боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо.
За характером і причинами виникненнямонополії поділяють на три типи:
· монополіяокремого підприємства;
· монополіяяк угода;
· монополія,що ґрунтується на диференціації продукту.
Досягнення монополії першого типунелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко. Поширеним шляхом створеннямонопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Вона дає можливістьшвидко створювати ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку«єдиним фондом», зводячи нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, апокупець перебуває в безальтернативних умовах. Монополія, що базується надиференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.
За сферою функціонування і причиноювиникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.
Природна монополія виникає внаслідокоб’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чипослугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі –особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренціяне можлива або не бажана, бо при входженні в галузь інших фірм затрати навиготовлення продукції зростуть. Це має місце в таких сферах як електро-,водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв’язку і транспорту, послугах зв’язку.Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільна.[12, C. 255]
В основі природної монополії лежатьособливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тутконкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом природних монополій можутьслугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровіднийтранспорт і т. д. Заборона або розукрупнення таких монополій є справоюекономічно недоцільною.
Адміністративна монополія виникаєвнаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кількомфірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійськійОст-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст.держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. А з іншого –це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об’єднуються іпідпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб’єктгосподарювання і між ними відсутня конкуренція. Державний монополізм є найбільшнебезпечним і руйнівним для економічних систем.
Економічна монополія зумовленаекономічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарськогорозвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище наринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвиткупідприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу.Другий – набагато швидкий – базується на процесі централізації капіталу.Основними організаційними формами економічних монополій є:
Картель – це об’єднання декількох підприємстводнієї сфери виробництва, учасники якого власність на засоби виробництва ізроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються прочастку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.
Синдикат — цеоб’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якогозберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність навироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостiйнiсть.У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.
Трест — цеоб’єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості,учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i виробленийпродукт, виробничу i комерційну самостiйнiсть, тобто об'єднують виробництво,збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремихпідприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керiвництвiта привласнювати вiдповiдну частину прибутку тресту.
В наші днiкартелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже незустрічаються.
В сучасних умовахна основі диверсифікації капiталiв створюються нові форми монополій:багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.
Багатогалузевийконцерн — це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтнихгалузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають правовласності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснюєнад іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.
Конгломерат — цевелетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролемзосереджені компанії що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собоюгалузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі i випускають на однійабо більше стадіях виробництва piзнорiднi неконкурентні товари або оперують насегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широкуавтономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.
Консорціумстворюється на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничимикорпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чиздійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морськихканалів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт,консорціум розпадається.
Характерноюособливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтнихорганiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглибленняпроцесів монополізації сучасної економіки.[12, C.257].
Слово “монополія” має грецькепоходження й означає одну покупку. Монополія — це ринок, на якому діє одинпокупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву “Олігополія”. Занаявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватисьмонополістичною владою, яка означає спроможність покупця впливати на цінутовару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї,яка б переважала на ринку з конкуренцією [7, С.322].
Олігополія — це ринок, якийвизначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірмаолігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Відмонополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринкустурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у ньогонемає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщочастки фірм на ринку різні, то така олігополія ¾ “асиметрична”. Частооб’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існуютьдва продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.
Існує і така форма досягнення монопольногостановища, як “утаємнена дуополія — форма дуополії, за якої виробники укладаютьміж собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичнумонополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків” [5, С.21].
Ринок із лише одним продавцем і однимпокупцем називають двосторонньою монополією. В цьому разі важко передбачитиякими будуть ціна та кількість. Двостороння монополія зустрічається рідко.Частіше зустрічаються ринки на яких декількох виробників мають певну монопольнувладу і продають товар декільком покупцям, що користуються деякою монопсолічноювладою. В цьому випадку монопсолічна влада покупців скорочуватиме діючумонопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсолічна владанаближуватиме ціну впритул до граничних затрат, а монопольна владанаближуватиме ціну до граничної цінності.
Є певні види монополій, усунення якихлише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а,навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчудіяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну рольвідіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.
Патент — це монополія, яка надаєтьсявід імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополіяна винахід — це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не буловідоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти,використовувати і продавати об’єкт, у якому втілено винахід, протягом певногоперіоду.
Копірайт ¾ це право виготовлення(тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює,що копірайт ¾ це право на літературну власність, яке законодавствомнадається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний івинятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка праваназивається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт ¾ це ще одна з форм монополії,але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здоровогоорганізму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, щошкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства вінших галузях за відсутності копірайтної системи [5, С.103].
Товарний знак ¾ один із найпоширеніших видівмонополій. Товарний знак ¾ це плоский чи об’ємний символ длявідрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чипослуг іншого суб’єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі.Конкретний товарний знак — це монополія конкретного суб’єкта підприємницькоїдіяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб ізагальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завждикомусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію),чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсьекономічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точкизору.
1.2 Умовий особливості виникнення монополій.
Вільнаконкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII-XIX ст.На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу i невпливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX — ХХ ст.почався бурхливий процес становлення i розвитку монополій, якi зайняли панівнестановище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночасвідбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій. [12, C.252].
До завоювання підприємцямимонопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягаєв концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівниківта обсягів виробництва на великих підприємствах.
Існує також інший шлях, внаслідокякого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Маєтьсяна увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднаннякомпаній, або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу- це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або зменшеннясамостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонернікомпанії.
Прихильники першої точки зору щодопричин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачуютьдержаву, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) іпровокує до цього підприємців, а з другого ¾ своєю бездіяльністю дозволяєїм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розумієтьсяне як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.
Більш реалістичною виглядає іншаточка зору, за якою монополістичні утворення є закономірними, а монопольнавлада є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії можутьіснувати в такому ринковому середовищі, в якому існують якісь перепони длявступу на ринок нових суб’єктів господарювання. Якщо з’являється якийсьмонопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, щокористується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починаютьвиробляти такий само товар і монополія автоматично зникає.
Умови йособливості виникнення монополій пов’язані з дією об'єктивних економічнихзаконів, розвитком продуктивних сил i суттєвими змінами в технологічномуспособі виробництва. Конкретно цими причинами є: по-перше, дія законуконкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненнюголовної мети виробництва – максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток,виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва i продажу товарів,поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює i контролюєвелику частину виробництва i збуту товарів, перетворюється на монополіста. Цесвідчить, що конкуренція породжує свій антипод — монополію. Конкуренція iмонополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні iвзаємообумовлюючi характеристики.
Монопольнестановище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілоїнизки проблем i ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейованупозицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вонимають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язуватиїм свої умови i досягати найбільшої вигоди.
По-друге,причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу i виробництва. Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силоюцього процесу е конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних iсередніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, якi стають монополіями.Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентраціювиробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводитьдо монополії.
По-третє,причиною створення монополії є процес централізації капіталу. Однією з основнихформ централізації капіталу є створення акціонерних компаній.
Отже,концентрація i централiзацiя капіталу й виробництва створили об’єктивнунеобхiднiсть i можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.
П о-четверте,причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватноївласності. В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структуравиробництва була представлена переважно малими i середніми підприємствамиiндивiдуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивнихсил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створилиможливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів,інших великих об’єктів. Однак жоден капiталiст окремо не мав необхіднихкапіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова формавласності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонернавласність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.
По-п’яте,економічні кризи, якi у другій половині XIX ст… стали фактором прискоренняконцентрації i централізації виробництва i створення на цій основі монополій.
Наслідкомекономічних криз є масове розорення i банкрутство дрібних i середніхпідприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а iншiзмушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов’язаністьцих двох явищ та монополій показує одну з причин прискореної монополізаціїекономіки.
Упродовж ХХ ст.процес монополізації набув значних масштабів i монопольні утворення сталиосновою господарського життя у більш розвинених країнах світу.
Під монополізмомрозуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїхпереваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання. Конкретноюформою монополізму е монополія.
Чиста монополія виникає, звичайно,там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів),товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можнавіднести до природних монополій, типовим прикладом яких є комунальні служби. Вцих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту,в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї змінюючи кількість товару.
Поряд із чистою монополією вантимонопольній теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуючафірма – фірма, яка має частину відповідного ринку, що значно перевищує частинуїї найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючоюфірмою вважається така, що контролює не менше 40% конкретного ринку. Невиключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, алена ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частиниринку, який раніше повністю належав монополісту[5, С.19].
В українському законодавстві замістьтерміну “домінуюче становище” вживається поняття “монопольне становище”.Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становищепідприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням АМКУ можевизначати монопольним становище підприємця, частина якого на ринку відповідноготовару менша, ніж 35%.
Домінуюча фірма може досягтистановища чистого монополіста, так само як і фірма олігополіст може досягтистановища домінуючої фірми за допомогою деяких методів анти конкурентноїполітики та недобросовісної конкуренції, серед них:
· “бійцівськамарка” — це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товарпризначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товарпостачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає впридушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило вони за розміромпоступаються компанії, що поставляє на ринок товар “бійцівської марки”;
· “грабіжницькеціноутворення”. Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означаєвстановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, напродукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку.Досягнувши поставленої мети, та одночасно відлякавши від вступу в галузь іншихконкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки такомпенсує попередні витрати. “Оксфордський словник для ділового світу” пояснює,що грабіжницьке ціноутворення ¾ це “… ціноутворення на товар іпослуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушеніпокинути ринок”.
· “неціновийграбіж” ¾ форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищеннявитрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Длязавдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад,конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальнихресурсів на ведення судових та адміністративних справ.
Для досягнення монопольного становищавикористовуються такі методи недобросовісної конкуренції, як диспережмент тадилюція.
Диспережмент — це заява про товари іпослуги конкурента, яка не відповідає дійсності, чи є оманливою і здійснює тискна споживачів із метою дискредитації товарів та послуг певного виробника.Судова практика знає і випадки “відкритого прямого диспережменту”, колипідприємці надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари іпослуги конкурентів.
Дилюція має місце тоді, коли певнийпідприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменуванняіншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це євикористання товарного знака з метою, яка шкодить іміджу чи розмиваєвідмінності згаданого знака.
Поширеним шляхом досягненнямонопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова ¾ письмова чи усна угода міжконкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогоювстановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції.
1.3 Суть та значення антимонопольноїполітики.
Процес монополізації економіки має такінегативні наслідки:
· по-перше,монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу;
· по-друге,вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції iпідвищуючи її ціну;
· по-третє,схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;
· по-четверте,схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
· по-п'яте,розорюють малий та середній бізнес;
· по-шосте,монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), задопомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;
· по-сьоме,здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.
Однак монополіїмають i суттєві позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутківмонопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково–дослідніроботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснюватиперекваліфікацію працівників. Крім того, ефект «масштабу виробництва»великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великіпідприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальнунапругу у суспiльствi.
Тому сучаснаекономічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття «монополія»з поняттям «велике підприємство», навіть якщо воно має високу часткувиробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише тепідприємство, яке використовує ринкову владу — диктує ціни на ринку, придушуєконкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств–монополістівз метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснюєантимонопольну політику.
Існує і така точка зору, що монополіяведе до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію,монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок,уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з ньоговипливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничогопроцесу, до зростання його ефективності.
Монополія, як економічне явище, маєрезультатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагатопереважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушенняконкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.
Щоб запобігти деяким із цихнегативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику,до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливумонополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників ¾ від економічних (штрафи) докримінальних (тюремні ув’язнення).
Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів державищодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобтонагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторонистворення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язкамидержави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створенняантимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючихмонополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій,а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
Ще однією функцією держави в цьомунапрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманнямзаконодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даногонапрямку.
Розділ ІІ. Характеристикаантимонопольної політики в Україні.
2.1 Антимонопольна політика в умовахринкової економіки.
Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.
К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання. Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
1. попередження створення монополій;
2. обмеження використання монопольної влади.
Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.
Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами. Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.
На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.
Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
2.2 Антимонопольне законодавствозарубіжних країн.
Формування антимонопольної політикидержав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадськадумка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеженнядіяльності останніх. Такі спроби населення набули розмаху к США, Канаді таАвстралії, де процеси монополізації проходили найшвидше. Саме тому в цих, апотім в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певніперешкоди монополістичному захопленню ринків.
У США першим законодавчим актом,спрямованим проти монополізації економіки, був “Антитрестовський акт Шермана”(1890 р.). за ним оголошувалося незаконним створення монополій або вступ взмову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр.Діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольноїполітики. Цим самим законом забороняються трести і картелі. Щоб обійти йогомонополії створювались як холдингові компанії, здійснювали повне злиттякорпорацій, за якої ліквідовувалась правова і виробнича самостійність компаній,що поглинались, а картельні угоди замінювались негласними угодами, або такзваним лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана каралося, як кримінальнийзлочин. Індивідуальні порушники карались штрафом до 250 тис. дол. і тюремнимув’язненням до 3-х років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафованіна 1 млн. дол. За кожне порушення.
Пізніше був прийнятий “ЗаконКлейтона” (1914), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлюабо “поглинання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був“Акт про Федеральну торгівельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привестив дію попередні антитрестовські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початкомдепресії 30-х суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Відпідприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимогистримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державногорегулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Селлера-Кефовера” (1950)доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбанняактивів. Особливістю антимонопольного законодавства США є те, що закониприйняті близько століття тому, залишаються основою даного законодавства йдотепер.
В європейських країнах а також уЯпонії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в США. Це пояснюєтьсятим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки прозаконність монополістичних об’єднань. Так перші закони проти монополій в Європібули прийняті лише в 30-х роках XX ст. (Бельгія і Голландія – 1935 р., Данія –1937 р., Великобританія – 1948 р., ФРН – 1957 р., Франція – 1963 р.). А українах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’явились наприкінці 80-хроків.
Антимонопольне законодавство країнЗахідної Європи є ліберальнішим ніж у США. Воно не поширюється нанаціоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісовегосподарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Конкуренція таантимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так ст.85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄС, теж містять заборонумонополістичних угод та створення монополій.
Щодо Великобританії, то їїконкурентне законодавство складається з чотирьох законів, так званих “Актівпарламенту”. Це:
· “Акт продобросовісне підприємництво” 1973 р. Акт стосується злиття й монополізації.
· “Акт щодообмежувальних підприємницьких практик” 1976 р. Поширюється на угоди між особамичи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців.
· “Акт проперепродажні ціни” 1976 р. Спрямований проти спроб нав’язування мінімальнихцін, за якими товари можуть перепродаватися.
· “Акт проконкуренцію” 1980 р. Стосується анти конкурентної практики.
Конкурентна політика Великобританіїтакож керується конкурентними правилами Європейського Союзу, що містяться у ст.85 і 86 “Римського договору”, згідно з яким у 1957 р. було створено “Спільнийринок”. Але слід зауважити, що ці правила застосовуються лише тоді, колинаслідки відповідних угод чи практики впливають на міждержавну торгівлю врамках ЄС.
У Британському законодавствімонополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює наринку 25%поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополія необов’язково щось негативне. Воно виходить з того, що таке монопольне становищепотенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам суспільства.
Комісія з монополій і злиттів уВеликобританії виконує дослідження і доповідає з питань, які їй доручаютьсядержавним секретарем чи генеральним директором відомства. Комісія з власноїініціативи не має права розпочинати ті чи інші дослідження. Комісія детальновивчає відповідні ринки чи дії компаній і приходить до висновку, що самевідповідає суспільним інтересам, а що – ні.
Згідно з “Актом про конкуренцію”,антиконкурентними вважаються такі, які мають на меті, чи можуть мати своїмнаслідком обмеження, спотворення конкуренції, або запобігання їй. Проте, наодних ринках певні дії можуть вважатися такими, що прийнятні з точки зоруконкуренції, в той час як на інших ринках вони є неприйнятні. Все залежить відконкретної ситуації.
Звичайно, обмежувати, спотворюватиконкуренцію або запобігати їй можуть ті компанії, які мають для цього достатнюринкову владу. Згідно з британськими критеріями, це – щорічний оборот не менше10 млн. фунтів стерлінгів і за умови, що така компанія має у Великобританії 25%відповідного ринку. Підтримання перепродажних цін є незаконним, якщо длявідповідних товарів не встановлені винятки. Домовленості між підприємцями ідилерами про встановлення мінімальних перепродажних цін не мають юридичноїсили і внесення відповідних положень до контрактів є незаконним. Вважається незаконнимнадання менш вигідних умов або відмова у постачанні товарів тим дилерам, якіне хочуть брати участі в угодах про підтримання перепродажних цін.
Слід відзначити і таку британськуспецифіку:
· згаданиймеханізм не поширюється на надання послуг;
· відсутнізаборони щодо максимальної ціни, за якою дилер може продавати товари;
· дозволяєтьсярекомендувати перепродажні ціни.
Щодо “злиттів”, то згідно збританським законодавством “злиття” передбачає не лише придбання контрольногопакету акцій, але і придбання такої частини акцій, яка дозволяє покупцевіконтролювати політику відповідного підприємства. Проте не кожне злиття цікавитьантимонопольні органи Великобританії. Потрібно, щоб загальна вартість капіталукомпанії, яка поглинається, становила понад 70 млн. фунтів стерлінгів.Необхідно також, щоб понад 25% поставок чи покупок товарів або послуг наконкретному ринку в цілому чи на суттєвій його частині знаходилось підконтролем підприємств, що зливаються. Британське законодавство не вимагає щобкомпанії обов’язково інформували про злиття, яке вже відбулось чи щеочікується. Але на практиці компанії вважають за доцільне інформувати про це.“Акт про компанії” 1989 р. передбачив можливість добровільного повідомлення прозлиття ЄС опорами законодавства у сфері конкуренції має ст. 85 і 86 Римськогодоговору. Ст. 85 забороняє, як несумісні зі “Спільним ринком” всі угоди міжпідприємствами, рішення асоціації підприємств і узгоджені дії, які можутьвплинути на торгівлю між державами – членами, і які метою чи наслідком маютьзапобігання, обмеження чи скорочення конкуренції на “”Спільному ринку” і,зокрема, які:
· прямо чиопосередковано фіксують закупівельні чи продажні ціни або будь-які іншікомерційні умови;
· обмежуютьчи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;
· розподіляютьринки чи джерела постачання;
· застосовуютьнеоднакові умови до еквівалентних угод з іншими сторонами в торгівлі, такимчином ставлячи їх у невигідне конкурентне становище;
· укладанняконтрактів ставлять у залежність від прийняття іншими сторонами додатковихзобов’язань, які за своєю сутністю чи у відповідності до комерційних традиційне мають жодного зв’язку з предметами таких контрактів.
За ст. 86 забороняється як несуміснезі “Спільним ринком” будь-яке зловживання домінуючим становищем одним чибільшою кількістю підприємств у межах “Спільного ринку” чи значною йогочастиною, якщо воно може вплинути на торгівлю між країнами-членами.
Якщо угоди впливають на торгівлю міжкраїнами членами, то вони автоматично є незаконними, якщо лише не звільнені відвідповідальності Комісією ЄС. А таке звільнення може надаватись лише за умови,що угода (контракт) сприяє покращенню виробництва, дистриб’юторству, технічномучи економічному прогресу і в той же час надає споживачам “справедливу часткувигод”, не накладає неналежних обмежень і не надає можливості для усуненняконкуренції.
2.3 Шляхи формування антимонопольноїполітики в Україні.
В умовах ринковоїтрансформації економіки України питання захисту конкуренції недопущення зловживанняринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створенняконкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів,регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринковихвідносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i єоднією зі складових антимонопольної діяльності держави.
Сьогодні вУкраїні створено цілісну систему правових та органiзацiйних механiзмiвантимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС ізагальносвітовим тенденціям.
Антимонопольнезаконодавство в Україні представлено 3аконами України: «Про обмеженнямонополізму i недопущення i недобросовісної конкуренції в пiдприємницькiйдiяльностi» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції»(1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захистекономічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітетУкраїни» (1993 р.) та ін.
Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності», стосується визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.
Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:
· ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
· конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребує споживач;
· монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дасть йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.;
· монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;
· монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
· монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.
Зловживаннями монопольним положенням рахуються:
· нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
· обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
· часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
· інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
· установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.
Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:
· заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
· примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
· прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;
· установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
· надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
· обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
· установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.
Несумлінною конкуренцією признається:
· неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
· навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;
· одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.
На початку 90-хрр. ХХ сто головний наголос у вiтчизнянiй антимонопольній полiтицi робився наподоланні й обмеженні монополiзму, що було пов'язано з пануванням у тодiшнiйукраїнський економiцi монополій як спадку колишнього соцiалiстичногогосподарства. Економічна політика України в той період закономірно набула формиантимонопольної політики.
Після проведеннярадикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сферіконкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У новихсоціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики сталоне просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентногосередовища, здатного забезпечити стале економічне зростання i стабільнепідвищення життєвого рівня народу. Наголос у здiйсненнi антимонопольноїполітики в Україні на початку ХХI ст. переноситься з подолання та обмеженнямонополізму на захист економічної конкуренції.
Основним змістомсучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеногоконкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючихконкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політикидержави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство — у конкурентнезаконодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвиткуконкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентногопроцесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби знегативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців iспоживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створенняконкурентоспроможного вітчизняного виробництва.
Стратегічною метоюконкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створенняоднакових умов для вcix агентів ринкових відносин. Головне завданняконкурентної політики — формування такого середовища, в якому дії ринковихагентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.
Важливостимулювати конкурентну поведінку суб'єктів господарювання, сприяти прийняттюними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересівспоживачів.
Мета i завданняконкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічногорозвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики маютьсистемний характер i потребують комплексних заходів та повсякденного контролю.
Державнийконтроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємцівта споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом Українивідповідно до його повноважень, визначених законом.
Основнимизавданнями Антимонопольного комітету України є:
· здійсненнядержавного контролю за дотриманням законодавства про захист економічноїконкуренції;
· запобігання,виявлення i припинення порушень конкурентного законодавства;
· контрольза економічною концентрацією;
· сприяннярозвитку добросовісної конкуренції.
До методівздійснення антимонопольної політики відносять:
· правові:прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
· організаційно-контролюючі:розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенняконкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначенняекспертизи;
· адміністративно–імперативні:примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладанняштрафів;
· профілактично-роз’яснювальні:інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновківстосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.
Для визначеннямонопольного становища суб'єктів господарювання на ринку використовують певнікількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо часткана ринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох – 50%, п'яти-70%. За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України«Про захист економічної конкуренції» встановлені такі видивідповідальності:
· штрафи;
· примусовийподіл монопольних утворень;
· адміністративнавідповідальність;
· відшкодуваннязавданої шкоди.
Правовою базоюконкурентної політики є конкурентне законодавство, або сукупність законів,нормативних та інструктивних документів, якi визначають правові засади підтримкиi захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в пiдприємницькiйдіяльності.
Діяльністьантимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності,гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед закономта прioритету прав споживачів, тому можна стверджувати, що в Україні насьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективноїдержавної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетвореньпостійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, якi вимагаютьнових пiдходiв до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму,підтримки i розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливимелементом економічної політики держави.[12,C.261]
Верховна Рада затвердила Закон «Прозахист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру отриманнядозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодовизначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності запорушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органамАнтимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців уразі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чиімпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів натовари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяєпрактично будь-яку економічну концентрацію.
Окрім того, закон надає право КМУсвоїм рішенням дозволяти узгоджені дії чи концентрацію, які заборонив АМКУ,якщо позитивний ефект таких дій чи концентрації переважає негативні наслідкиобмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має вищу юридичну силу, ніжрішення АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює зацим комітетом спеціальний статус, підконтрольність його лише Президентові, апідзвітність – ВРУ. Порівняно з попереднім Законом – “Про обмеження монополізмута недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”,запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовіснуконкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємціввід великих, і всіх разом узятих – від держави.
Згідно із законом антиконкурентнимидіями державних мужів визначаються ті, що спрямовані на будь-які, непередбачені законом обмеження, дискримінацію, заборону, примус, безпідставненадання пільг та переваг іншому підприємству. Відтепер не вважаєтьсяконцентрацією і не потребує звернення до АМК придбання акцій страхових компанійза умови їх наступного перепродажу протягом року. Крім того, не потребуютьзвернення до АМК узгоджені дії між підприємцями малого та середнього бізнесу,вже пов’язаними між собою відносинами контролю.
Якщо антиконкурентні узгоджені діїбуде доведено застосовуватимуться дещо нові види покарання. Якщо цепідприємство – йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситимевідшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи,загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи заневиконання рішення АМК – з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи,що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконноотриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємствабудуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертиймонополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, щойого дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленнювиробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експортутоварів, розвитку малого підприємництва, то АМК як виняток може видати дозвілна діяльність.
Про масштаби монополізму в Україніпоки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМКпротягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігаєтьсястійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом уструктурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує праваокремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи можепризвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни(тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов’язані з випуском даної продукції,або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільшпрогресуючими у цьому плані є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушення антимонопольногозаконодавства, завдяки чому споживачам було повернуто біля 15 млн. грн. Збитків[8, С.32].
АМКУ в межах наданої йому компетенціїмає право:
· визначатимежі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому;
· даватипідприємствам обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушеньантимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, пропримусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод міжпідприємствами;
· даватицентральним та місцевим органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевогота регіонального самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження проскасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушеньта розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству,забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними тамісцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого тарегіонального самоврядування, а також господарюючими суб’єктами;
· вносити увідповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання, щодо скасуванняліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств уразі порушення ними антимонопольного законодавства;
· накладатиштрафи у випадках передбачених чинним законодавством;
· розроблятиі затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти,обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органамимісцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.
2.4Застосування іноземного досвіду уформуванні
антимонопольної політики України.
Необхідність вивченняантимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликаєсумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється проміжком 10 – 15 років,в той час як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже багато десятківроків. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, якіможна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольногозаконодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавствощодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавстворозвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземнікомпанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекомумайбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі недрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Анти конкурентнадія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщотака дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такогопорушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають своїантимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати.
Не просто вживати антиконкурентнізаходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межамиданої країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку.Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовомуринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції.Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість,багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншимидержавами.
Один із великих недоліківукраїнського антимонопольного законодавства є визначення монопольногостановища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так,наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище,насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірмолігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крімодної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даномувипадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми невідновлять свою діяльність.
Весь світ визнає те, що в Українінедостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальноївласності. Тобто захист цих прав у законах хоч і не достатньо, алезабезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на такихпорушників не розроблено.
Слід звернути увагу і на світовийдосвід щодо франчизних угод, які є прикриттям для досягнення монопольного стануна ринку, а іноді і засобом його досягнення.
Антимонопольне законодавство вУкраїні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, якщо ранішеувага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних цін, ціновудискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і на інші форми. Наприклад,на початку діяльності комітету увага не зверталася б на продаж із“навантаженням”. Продаж з навантаженням — це термін на позначення випадків,коли під час покупки потрібної продукції нав’язується придбання іншоїпродукції, часто при цьому продаж одного товару потрапляє у залежність відпридбання іншого товару. Цей метод є іноді методом цінової дискримінації.
Отже, українським законодавцям требапрацювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також розробитисвої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а такожнедопущенням та попередженням створення монополій.
2.5 Антимонопольний комітет України.
Згідно з Законом України “ПроАнтимонопольний комітет України” завданнями
комітету є:
· здійсненнядержавного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
· захистзаконних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодозапобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладаннястягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
· сприяннярозвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.
Комітет контролює дотриманняантимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державноївлади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського контролю тауправління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючихсуб’єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легшепопередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшомуборотись з його зловживаннями.
Органи комітету розглядають справипро порушення антимонопольного законодавства та за результатами розглядуприймають обов’язкові для виконання рішення про припинення порушеньантимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, пропримусовий поділ монопольних утворень, припинення анти конкурентних узгодженихдій суб’єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбаченихзаконодавством, у разі необхідності звертаються до місцевого чи господарськогосуду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали пропорушення антимонопольного законодавства, що містять ознаки злочину. Вонинадають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобіганню порушеньантимонопольного законодавства, розвиток підприємництва й конкуренції.
Комітет бере участь в укладанніміждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, атакож співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями іноземнихдержав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.
З метою сприяння розвитку конкуренціїоргани Комітету також здійснюють контроль:
· задотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності.Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень наприватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігатимонополізації ринків внаслідок набуття контролю над об’єктами приватизації;
· зарегулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністерствами, відомствами,держадміністраціями;
· задотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами державноївлади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління таконтролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рішень.
Органи комітету також беруть участь упроцесах демонополізації економіки галузі та регіонів.
У межах своїх повноважень органиКомітету здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання усіх формвласності, органів державної влади, місцевого самоврядування,адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економікиУкраїни. Компетенція Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб’єктівгосподарювання, якщо вона має місце на території України. У практиці комітетубули справи, в яких позивач і відповідач були іноземними фірмами, що діють наукраїнському ринку.
В цьому плані необхідно розглянутидеякі результати діяльності комітету. Майже третина порушень, які припинив АМК,стосується дискримінації підприємств держорганами. Кількість неправомірних дійвлади зростає. АМК вирішує спори не лише між великими монополістами. Серед 1074справ розглянутих за січень – вересень 2000 р., лише 41.9% пов’язано зприпиненням зловживання монопольним становищем компаніями, анти конкурентнихузгоджених дій – всього 2.8%, недобросовісної конкуренції – 5.3%.
Як ось, наприклад. Типова справа зізловживанням монопольним становищем. ТОВ “Автопорт “Південний”, що приймає тарозміщує автотранспорт у зоні митного контролю, в 5 разів підвищило ціну напослугу “в’їзд у зону митного контролю”. Щоправда, небезпідставно: у розрахунокціни на цю послугу було включено вартість додаткових послуг (відпочинок уномері мотелю, стоянка автомобіля в зоні митного контролю, сніданок для водія),хоча більшість водіїв, які перебували в автопорту менше доби, цих послуг непотребували. До того ж “Автопорт “Південний” за однакову послугу з різнихспоживачів стягував різну плату. ТОВ “Богдан”, яке надає подібні послуги,стягувало плату за добу в цілому, навіть, якщо автомобіль перебував натериторії автопорту кілька годин. А ціни на послуги були встановлені вдоларовому еквіваленті. Дніпропетровське та Львівське відділення АМКкваліфікували дії ТОВ “Автопорт “Південний” як “зловживання монопольнимстановищем у вигляді нав’язування товару не потрібного контрагенту;встановлення дискримінаційних цін на свої товари”. На порушників накладеноштраф у розмірі 50673 грн.
Широкого розголосу набув такожрозгляд справ про неправомірне використання знаку для товарів і послуг“АСПІРІН”, власник якого – німецька фірма “Байер АГ”, отримала правову охоронузгаданого вище знаку у більшості країн світу. “Концерн Стірол” (місто Горлівка)неправомірно використовував знак “АСПІРІН”. Питання про право власності назнаки “АСПІРІН” і “ASPIRIN” було вирішено в судовому порядку. Вищийгосподарський суд України визнав право власності на згадані вище знаки длятоварів і послуг, зокрема надання правової охорони за фірмою “БАЙЕР АГ”.Висновки незалежного експерта-патентного повіреного України, свідчать, щовикористання знаку “АСПІРИН”, що використовує і реалізує “Концерн Стірол”, можепризвести до змішування зі знаками ліків фірми “БАЙЕР АГ”, але вони невідповідають її якості і стандартам. Тому дії “Концерну Стірол” кваліфікованідержавним уповноваженим Комітету по ч. 1 ст. 4 Закону України “Про захист віднедобросовісної конкуренції” як неправомірне використання, без дозволууповноваженої на те особи знаку для товарів та послуг. У підсумку на “КонцернСтірол” накладено штраф у розмірі 6 тис. Грн.
Як відзначають представники АМК, зчасом структура порушень у вигляді недобросовісної конкуренції стаєбагатостороннішою та різноманітнішою. Торік виявлено та призупинено декількапорушень, пов’язаних з неправомірним збиранням, використанням і розголошеннямкомерційної таємниці, із підбуренням до бойкоту. А також 180 порушень у виглядіненадання, 71- несвоєчасного надання та 7 порушень у вигляді свідомого наданнянедостовірної інформації.
Подібною до справи з незаконнимвикористанням назви “АСПІРІН” є справа з використанням назви “Боржомі”. Майже30 українських підприємств маркували свою продукцію етикеткою “Боржомі”, якабула штучно мінералізована і не мала нічого спільного з загальновідомоюлікувально-мінеральною водою грузинського походження з назвою “Боржомі”,стверджує АМК. Внаслідок перевірки ринку мінеральної води в нашій країнівдалося запобігти реалізації підробленої мінеральної води “Боржомі” в обсязі 1млн. декалітрів на рік.
Першу тривогу забили тринадцятьгрузинських підприємців, що мають приоритетне право на використання назви місцяпоходження товару (“Боржомі”) при виробництві та реалізації мінеральної води зБоржомських джерел. Вони й звернулися до Державної антимонопольної службиГрузії, що по своїх каналах зв’язалась з нашим комітетом.
Як показує досвід діяльності АМК,велику частину всіх порушень у вигляді недобросовісної конкуренції, виявленої іприпиненої відповідними органами, були дії пов’язані з неправомірнимвикористанням ділової репутації підприємців. Було розглянуто ще два аналогічнихзвернення: ОАО “Мінеральні води Кабардіно-Балкарії” (Грузія) і ЗАТ“Миргородський завод мінеральних вод” (Полтавська область) щодо неправомірноговикористання знаків “Нарзан” та “Миргородська” при виробництві та реалізаціїштучних мінеральних вод.
Найпоширенішим видом порушеньрозкритих АМКУ є порушення у сфері природних монополій. Так Львівське міськекомунальне підприємство “Львівтеплоенерго” у 2000 р. отримало незаконнихприбутків більш ніж на мільйон гривень. Такого висновку дійшли працівникиЛьвівського відділення АМКУ в процесі розгляду справи про порушенняантимонопольного законодавства вищезгаданим підприємством. АМКУ звернувся злистом на адресу голови львівської облдержадміністрації Михайла Гладія, уякому стверджувалося, що “Львівтеплоенерго” за 1999 р. використало газу на 55млн. кубометрів менше від планових показників. Загальна вартість відпущеноготепла для всіх категорій споживачів становить 81 571 тис. грн. Водночас“Львівтеплоенерго” виставило до оплати за послуги рахунки на суму 82 606.2 тис.грн. АМКУ вважає, що споживачам, які зазнали збитків, має бути проведеноперерахунок за послуги централізованого теплопостачання. Щось подібневідбувається в Івано-Франківську. Місцеве теплокомуненерго повертає мешканцямпонад мільйон грн., зараховуючи заборговані гроші як поточні платежі.
Висновки
На основі проведених досліджень мною зроблені такі висновки, що сучасна економічна теорія розглядає кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.
До завоювання підприємцямимонопольного становища на ринку ведуть такі основні шляхи, як конкуренціявиробництва і централізація виробництва і капіталу.
Умови й особливості виникненнямонополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Середних: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входуна ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність упідприємств–монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при їївиробництва технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістомджерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значноїекономії на масштабі і т.д.).
Монопольного становища на ринку фірмаможе досягти за допомогою заходів недобросовісної конкуренції (“грабіжницькеціноутворення”, і т.д.).
Ще одним поширеним шляхом досягненнямонопольного становища є змова між кількома великими фірмами.
Процес монополізації економіки має якпозитивні так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків умонополії значно більше, і перший з них – практика встановлення монопольнихцін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушенікупувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Щобзапобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводитиантимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів,обмеження сфер впливу монополістичних об’єднань. Основними обов’язками державиу її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створенняантимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючихмонополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій,а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
Органом, який має забезпечуватинагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні єАнтимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державногоконтролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законнихінтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодозапобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладаннястягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень,сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.
Комітет бере участь в укладанніміждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, атакож співпрацює ж державними органами і неурядовими організаціями інших державта міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.
Формування антимонопольної політикидержав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадськадумка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеженнядіяльності останніх. Необхідність застосування практики зарубіжних країн невикликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється в 10 -15 років,в той час як багато інших держав працюють в цій сфері вже десятки років.
Література
1. ЗаконУкраїни “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності” від 18.02.1992р. №2132-ХІІ
2. ЗаконУкраїни “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7.06.1996р. №236/96-ВР
3. ЗаконУкраїни “Про природні монополії” від 20.04.2000р. №1682-ІІІ
4. ЗаконУкраїни “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001р. №2210-ІІІ
5. ЗаконУкраїни “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. №3659-ХІІ
6. ДахноІ.І. Антимонопольне право. Курс лекцій – К.: Четверта хвиля, 1998.
7. КарагодоваО.О.Мікроекономіка. -К.: Четверта хвиля, 1998.
8. ПаламарчукВ.О., Филюк Г.М. Державне регулювання природних монополій в Україні //Економіка. Фінанси. Право, 2001. №5.
9. ПаламарчукВ.О., Филюк Г.М. Практика господарювання та необхідність державного регулюванняприродних монополій в українській економіці // Економіка. Фінанси. Право,2001. №8.
10.Самуельсон Поль.Економіка.-Львів: Світ, 1993.
11.Семенова Л.Н.Антимонопольне і конкурентне право. Курс лекцій. – К.: УФІМБ, 1999.
12.Економічна теорія:Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевич. – 6-те вид., перероб. і доп.– К.: Знання-Прес,2007.