Реферат: Аналіз поглядів на ринкову кон’юнктуру російських економістів

/> 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

"Аналіз поглядівна ринкову кон’юнктуру російських економістів"

План

Вступ. 3

1. Економічні погляди Н.Д. Кондратьєва. 5

1.1 Вчення про «великі цикликон'юнктури». 12

1.2 Питання статики і динаміки врукописі 1931 р. 14

2. Економічні погляди А.В. Чаянова. 16

2.1 Концепція родинно-трудового селянськогогосподарства. 16

2.2 Теорія селянської кооперації 21

2.3 Питання організації аграрногосектора. 25

Висновок. 30

Список використаної літератури. 32

Вступ

 

Зчасів В.І. Леніна в Росії Державна власність на засоби виробництва вважалася заоснову економіки країни. Н.Д. Кондратьєв (1892–1938) – російський вченийекономіст, провів дослідження руху товарних цін, відсотка на капітал,заробітної плати, обсягів зовнішньої торгівлі, виробництва чавуну в економічнорозвинених країнах світу – Англії, Франції, Німеччини, США за тривалий період,близько 140 років і зробив висновок про наявність великих циклів кон'юнктури в48–55 р.р. Кондратьєв обгрунтував їх причини і передбачив термінимайбутніх «довгих хвиль» економічного розвитку. З теорії Кондратьєва виходило,що за депресією настане новий підйом капіталістичної економіки. У цьомурадянська влада побачила «буржуазну апологетику».

ЛеонідКанторович – російський вчений-економіст і математик – єдиний в Росії лауреатНобелівської премії. Саме він ввів в економічну і математичну науки поняття імодель лінійного програмування в цілях розробки оптимального підходу в процесівикористання ресурсів. Основна праця Канторовича – його робота «Економічнийрозрахунок якнайкращого використання ресурсів». Йому вперше вдалося побудуватистатистичну і математичну модель поточного і перспективного планеруваннявикористання ресурсів. Канторович довів, що будь-які економічні проблеми можутьвирішуватися як завдання максимізації продукції при багаточисельних обмеженнях.По суті, теорія Канторовича була застосовна до будь-якого типу економіки. Алекомуністична партія СРСР такого не могла допустити, і теорії Канторовича булододано класове звучання, вона була поставлена на службу соціалістичній плановійекономіці і названа «теорією оптимального планування».

Великийвклад в аграрну теорію вніс інший російський вчений – А.В. Чаянов (1888–1937).Чаянов відстоював ідею стійкості сімейного трудового господарства, його вищійефективності в порівнянні з крупними колективними господарствами. Ученийвідстоював ідею про те, що сімейне трудове господарство корінним чиномвідрізняється від фермерського господарства, оскільки в основі його діяльностілежить задоволення потреб сім'ї, а не отримання прибули. Чаянов пише, що самесімейне трудове господарство під час першої світової війни, революції, періоду «військовогокомунізму» проявило особливу стійкість і потрібно повсюдно його підтримувати ірозвивати цей унікальний вид господарства. Кооперативи повинні утворюватисялише в ой області, де складніша технічна основа недоступна селянськомугосподарству. Чаянов вважав, що існують такі види виробництва, які взагалі неможна узагальнювати, оскільки знижується ефективність. Такі погляди суперечилиустановкам Радянської держави того часу, повністю розходилися з курсом країни –на колективізацію. У 1930 г. Чаянов був арештований, а в 1937 р.розстріляний, як «ворог народу». Реабілітований Чаянов, як і багато інших, бувтільки в кінці 80-х років, тоді ж стала відома його економічна праця.

1. Економічні погляди Н.Д. Кондратьєва

Н.Д.Кондратьєв був, як відомо, універсальним дослідником. Проте, проживаючи вкраїні, де переважну більшість населення складали селяни, він, як і багаторосійських економістів, рано почав цікавитися саме аграрною проблематикою. Вжеперші значні роботи Кондратьєва «Розвиток господарства Кінешемського земстваКостромської губернії» (1915), «Ринок хлібів і його регулювання під час війни іреволюції» (1922) присвячені аграрному сектору російської економіки.

Так,в центрі уваги монографії про ринок хлібів стояли питання розміщення, розвиткуі регулювання сільськогосподарського виробництва. Вже тут Н.Д. Кондратьєврозглядує модель твердої ціни на хліб, при якій ступінь адміністративноговтручання виявляється найвищим, модель непрямої цінової дії, суть якоїзводилася до того, щоб вгадати, імітувати вільну ціну», і, нарешті, змішанийметод ціноутворення, заснований на поєднанні твердого базису ціни з прогнозамиїї можливих змін.

Аналізуючиспіввідношення твердих і вільних (ринкових) цін за період 1914–1918 рр.,Кондратьєв вказує на зростання розриву між ними і приходить до висновку, що«політика твердих цін була безсила заволодіти рухом цін, усунути вільнінелегальні ціни, дуалізм цін вільних і твердих». В зв'язку з цим їм ставитьсяпитання про межі державного втручання на ринку. Вчений вважає, що пекло міністрзаборонні заходи на ринку хлібів породжувалися багато в чому жорсткоюреальністю військового часу. Разом з тим методи грубого інтервенціонизму неминучезагострювали продовольчу проблему, оскільки оголювалася неефективність івідсталість бюрократичного державного апарату.

Монографія«Ринок хлібів…» є цінним джерелом фактичного матеріалу, не лише конкретним історико – економічним, але ітеоретичним дослідженням. Тут автор вперше личить до концепції змішаних формдії на економіку – з боку держави, торгівельно-підприємницьких структур,місцевих органів влади (міст і земств), а також з боку окремих селянськихгосподарств. Проблема хлібного ринку постає як проблема синтетична – в їїдозволі бере участь безліч суб'єктів, використовуються різні, часто суперечливіметоди регулювання.

Н.Д.Кондратьєв навіть у важких умовах війни і революції висував вимогу «ринковоїперевірки» методів державної політики. Проте його неможливо представлятиглашатаєм безбережної ринкової спонтанності і стихійності. Як відомо, приактивній участі ученого Планова комісія Наркомзама РРФСР склала перший вісторії перспективний план розвитку сільського і лісового господарства РРФСР(1923–1928) (так звана «п'ятирічка Кондратьєва»).

Прирозробці цього плану Н.Д. Кондратьєв виходив з необхідності поєднання на базінепу планових і ринкових початків, висунув центральну ідею «тісного зв'язку» і«рівноваги» аграрного і індустріального секторів. В середині 1920-х рр. ціположення остаточно сформувалися у вигляді концепції паралельного рівноважногорозвитку сільського господарства і промисловості. Н.Д. Кондратьєв писав, щолише «здорове зростання сільського господарства передбачає… потужний розвитокіндустрії». Ефективний аграрний сектор здатний забезпечити підйом всієїекономіки, стати гарантією стійкості всього народного господарства, включаючипроцес індустріалізація.

Характерний,що Н.Д. Кондратьєв не виступав проти націоналізації землі. Проте він вважав занеобхідне сміливіше розвивати товарно-торгівельні основи села непу, звести домінімуму обмеження вільного розвитку трудового господарства селянина, що дісталисяв спадок від епохи «військового комунізму». Кондратьєв пропонував звільнитиекономічну політику на селі від будь-яких намірів в цілях створити монополіюдля державного і кооперативного торгівельного апарату, проголошуючи курс напосилення товарності аграрного сектора. У цьому руслі розвивалися його ідеї пропершочергову допомогу господарствам, що наближаються до фермерського типа,здатним забезпечити швидке нарощування об'ємів товарного хліба, у тому числідля експорту.

Кондратьєвпротестував проти огульного занесення всіх «сильних шарів села» до складукуркульства. Він стверджував, що невизначено розширювальний підхід докуркульства породжує боротьбу з «міцними шарами, що розвиваються, села… якітільки і можуть бути основою товарної продукції». Коли учений закликав здолати«страх перед існуючим і неіснуючим куркульством», він в принципі не заперечувавнаявність соціальної диференціації в селі. Проте Кондратьєв не рахувавдиференціацію визначальним чинником політики. Його програма була насампередпрагматичною, орієнтувалася на першочергову підтримку міцних сімейних трудовихгосподарств, здатних стати основою економічного підйому в країні.

Прагненняж направити основні фінансові і матеріальні ресурси на підтримку спочаткубідняків і незабезпечених середняків. Кондратьєв вважав за невиправданий,нереалістичний: цим шарам можна було реально допомогти лише тоді, коли аграрнийсектор і народне господарство в цілому достатньо окріпнуть, встануть, щоназивається, на ноги.

ЗакликиКондратьєва відмовитися «від протекціонізму і філантропії відносно немічнихгосподарств і безгосподарних форм кооперації» були із самого початку зустрінутів багнети «лівою опозицією» всередині ВКП(б). Так, лідер «лівих» Г. Зінов’євохарактеризував концепцію Кондратьєва як «маніфест куркульської партії». Цяхарактеристика була несправедливою і провокаційною. Повторимо ще раз: Н. ДКондратьєв орієнтувався на масовийпідйом високотоварних господарств. В середині 1920-х р.р. соціальною базоютакого підйому могли стати також економічно сильні середняки. Проте оцінки,подібні Зінов’євській, не лише прижилися в партійній літературі, але з часом,не дивлячись на ураження «лівої опозиції», зробилися тут пануючими.

З1927 р. в СРСР зачинається швидко прогресуюче згортання непу. Характерний,що сам Кондратьєв писав, що після нього набирає чинності «новий курссоціально-економічної політики Радянської влади». Тим самим була чіткопозначена часова межа, за якою наукові погляди Кондратьєва вже не могли знайтипрактичного застосування.

Двадцятіроки були заповнені також напруженою роботою Н.Д. Кондратьєва по розробцітеорії народногосподарських планів. Вчений не раз підкреслював, що впісляреволюційних умовах держава, використовуючи націоналізовану власність (наземлю, переважаючу частку промисловості, транспорту, кредитної системи і значнучастку торгівлі), здатна надавати значно сильнішу дію не лише на суспільний,але і на приватний сектор, народне господарство в цілому. За головний методтакої дії Н.Д. Кондратьєв вважав планування.

Разомз теоретичними дослідженнями Н.Д. Кондратьєву належить заслуга безпосередньоїучасті в складанні перших планів. Як вже наголошувалося, протягом багатьохроків він очолював Управління сільськогосподарської економіки і планових робітНаркомзама РРФСР, був директором Кон'юнктурного інституту при Наркомфіну СРСРМолодий директор (Кондратьєву не було тоді і сорока років) ставив передінститутом завдання створення макроекономічної теорії планування іпрогнозування в рішенні питань кон'юнктурних досліджень (динаміка цін, індексиобсягів виробництва в промисловості, сільському господарстві і так далі)Кондратьєв і його співробітники стояли на передових рубежах світової науки.

Яквже наголошувалося, до середини 1920-х рр. у вітчизняній економічній думцісклалися два основні підходи до планування.

Перший(генетичний) будувався на основі екстраполяції в майбутнє (на величинупланового періоду) тих основних тенденцій в розвитку економіки, які були всьогоденні. Другим (телеологічний) робив головний упор на постановку певногозавдання плану для того, щоб потім з'ясувати способи її реалізації. Н.Д.Кондратьєв, як і більшість найбільших економістів того часу, виступав зарозумне поєднання обидва. методи. Ним, зокрема, підкреслювалося, що «облікоб'єктивної обстановки настільки ж необхідний при побудові планівпромисловості, як і при побудові планів розвитку сільського господарства. Ігенетичний і телеологічний методи мають бути, очевидно, використані як припобудові одних, так і при побудові інших. Відмінність же між першими і другимипланами обумовлюється зовсім не тим, що в одному випадку ми користуємосягенетичним методом, а в іншому – телеологічним методом. Відмінність ця лежить віншому, а саме в межах можливого впливу держави на промисловість і на сільськегосподарство».

Будучипереконаним прихильником поєднання «телеології» і «генетики», Н.Д. Кондратьєвбагато робив для вивчення об'єктивних характеристик і тенденцій ринковоїекономіки. Для нього ринок був не просто символом стихійного початку, алерозглядувався як сполучна ланка між націоналізованим, кооперативним і приватнимсекторами, а також як важливе джерело господарської інформації. Призначення жплану учений бачив в тому, щоб забезпечити швидший, ніж при спонтанномурозвитку, темп зростання продуктивних сил. Крім того, завдання планерування Н.Д.Кондратьєв вбачав в забезпеченні не лише швидкого, але збалансованого зростаннявиробництва. Концепція розумного поєднання ринкових і планових початків (таксамо як і одночасного використання принципів «генетики» і «телеології»)представлялася йому придатної для всіх секторів економіки.

Разомз тим, як показав Н.Д. Кондратьєв, вказана концепція модифікувалася залежно відтого, який саме сектор розглядувався як об'єкт планерування. Так, у сферісільського господарства, заснованого тоді на приватній власності селян, зпотреби повинні були переважати методи непрямої дії на ринок, план тут повиненбув приймати переважно генетичний характер. Навпаки, в націоналізованійпромисловості елементи свідомого, планового впливу здатні були знайти набагатобільшу вагу. Відповідно зростало значення прийомів телеологічного планерування.Але у будь-якому випадку побудувати науковий план, а головне, втілити його вжиття можна було, згідно Кондратьєву, тільки погодившись з реальноюобстановкою, об'єктивними законами ринку, прагнучи до рівноваги попиту іпропозиції, стійкості грошового звернення.

Великуроль в забезпеченні реалістичного характеру планерування Н.Д. Кондратьєвдодавав економічним прогнозам. Він був проти зайвої деталізації перспективнихпланів, виступав проти «фетишизму цифр, при якому розробка слабо обґрунтованихцифрових завдань перетворювалася на самоціль планової діяльності. Виходячи зданих міркуванні, Н.Д. Кондратьєв і його прихильники піддали критиці первиннийпроект п'ятирічного плану на 1926/27–1930/31 рр., розроблений під керівництвомС.Г. Струміліна Н.Д. Кондратьєв, зокрема, пропонував прибрати з плановихдокументів надмірно докладні цифрові розрахунки і замінити їх ретельнішиманалізом початкового рівня господарства, кращим опрацьовуванням методівекономічної політики.

Переконання Н.Д.Кондратьєва на цілі і напрями планерування не залишалися незмінними. Спочаткувін, разом з іншими видними ученими (Ст Р.Г.роман, Н.П. Макаров),вважав, що через аграрний характер країни основу народногосподарськогопланерування в СРСР повинен складати переважно генетичний план розвиткусільського господарства. Згодом «під впливом змін в економічному житті іполітиці учений став у все більшому ступеню зв'язати завдання народногосподарськогоплануз цілями індустріалізації.

Успільній концепції планерування Кондратьєва посилювалася роль телеологічнихметодів, свідомої дії на економіку. Разом з тим учений справедливо указував, щозбалансований розвиток народного господарства, швидке зростання промисловостінемислимі без стійкості сільськогосподарського виробництва. Він пропонувавнаправляти частку капіталовкладень в аграрний сектор економіки (на землеустрій,меліорацію, місцеву переробну промисловість). Ці заходи у поєднанні звиробничою і іншими формами кооперації повинні були, на його думку, забезпечитидовготривалий економічний ефект. Учений застерігав, що інакше недостатній темпзростання сільськогосподарської продукції може стати одній з причин зривупрограми індустріалізації.

Заслуга Н.Д.Кондратьєва полягала в тому, що він розробив досить струнку концепцію науковогопланерування, свідомої дії на економіку, причому в умовах непу, при збереженнімеханізмів ринкового регулювання і ринкової збалансованості. Недивно, що цяконцепція опинилася «не за смаком» сталінському керівництву, що намічалофорсований, але без врахування реальних умов, перехід до адміністративногодержавного соціалізму. У своїй промові на конференції аграріїв-марксистів,тобто в тому самому виступі, де він пообіцяв «відкинути неп до біса», Сталінгрубо розкритикував теорію рівноваги (рівноважного розвитку), розвинену Кондратьєвимі його однодумцями, назвавши її одним з «буржуазних забобонів». Для Сталіна, які для інших ідеологів «вольового», командного планерування, були неприйнятнінауково зважені, помірно реформаторські концепції Кондратьєва і його школи. Алесьогодні можна об'єктивно оцінити заслуги російського ученого в критицітеоретичних передумов «планового» волюнтаризму.

Звичайно,концепція планерування Н.Д. Кондратьєва з потреби містила компромісніположення. Так, він вважав, що план є керівним завданням для державних органів,провідних економічну політику держави. Проте для самих державних підприємствконтрольні цифри перспективного плану, згідно його уявленням, носили швидшерекомендаційний характер і не ув'язувалися з обов'язковими рішеннями про обсягивиробництва. Фактично Кондратьєв вже в кінці 1920-х рр. підійшов до концепціїіндикативного планерування, реалізованої в багатьох країнах Заходу після другоїсвітової війни.

Цячастка переконань Н. Д Кондратьєва, піддана тоді жорстокій критиці, вельмиактуальна в наші дні, коли підприємства функціонують в умовах становленняринкової економіки, потребуючи допомоги державного регулювання. Вельмиактуальними сьогодні представляються і багато інших ідей Кондратьєва – пропоєднання наукового регулювання і прогнозування, облік ринкової ситуації якчинник реалістичності загальнонаціональних програм, про поєднання механізмівринкової рівноваги з довгостроковим планеруванням і так далі

/>1.1 Вчення про «великі цикли кон'юнктури»

Світовійекономічній науці Н.Д. Кондратьєв відомий перш за все як автор теорії великихциклів господарської кон'юнктури. У ряді своїх робіт, серед яких виділяютьсямонографія «Світове господарство і його кон'юнктура в час і після війни» (1922)і доповідь «Великі цикли економічної кон'юнктури» (1925), учений розвивав ідеюмножинності циклів, виділяючи різні моделі циклічних коливань: сезонні(тривалість менше року), короткі (тривалість 3–3,5 року),торговельно-промислові (середні) цикли (7–11 років) і, нарешті, великі цикли,триваючі 4й – 55 років.

Концепціявеликих циклів Н.Д. Кондратьєва розпадалася на три основні частки:

·         емпіричний доказ існування «великої моделі циклу»

·         деякі емпірично встановлені закономірності, супроводжуючі триваліколивання кон'юнктури

·         спроба їх теоретичного пояснення, або власне теорія великих циклівкон'юнктури.

Щобвстановити, чи існують великі цикли, Н.Д. Кондратьєв опрацював значнийфактичний матеріал. Їм були вивчені статистичні дані по чотирьох провіднихкапіталістичних країнах – Англії, Франції, Німеччині і США. Кондратьєваналізував динамічні лави цін, відсотка на капітал, заробітної плати, обсягузовнішньої торгівлі, а також виробництва основних видів промислової продукції.Динаміка виробництва вугілля і чавуну враховувалася також по індексахзагальносвітового виробництва.

Більшістьузятих даних (за рідким виключенням) виявила наявність циклічних хвильтривалістю в 48–55 років. Причому періоди в коливаннях окремих показниківзбігалися між собою вельми близько. Період статистичних спостережень і аналізускладав максимально 140 років (за деякими даними менше). На цей відрізок часу –до середини 1920-х гг. – довелися всього два з половиною великі цикли, щозакінчилися. «Очевидно, – писав Н.Д. Кондратьєв, – що якщо доступний нашомувивченню відрізок часу і достатній, щоб вирішити питання про існування великиххвиль кон'юнктури, то він не достатній, щоб з повною категоричністю визнати іциклічність цих хвиль. Проте ми вважаємо наявні дані за достатні, щоб визнативелику вірогідність цієї циклічності».

Яквже наголошувалося, Н Д Кондратьєв «виділив і ціла лава емпіричнихзакономірностей, що супроводжували тривалі коливання економічної кон'юнктури. Так,він вважав, що «перед початком і на початку підвищувальної хвилі кожноговеликого циклу спостерігаються глибокі зміни в умовах економічного життясуспільства. Ці зміни виражаються в значних змінах техніки (чому передують усвою чергу значні технічні відкриття і винаходи), в залученні до світовихекономічних зв'язків нових країн, в зміні здобичі золота і грошовогозвернення».

Головнуроль, на думку Н Д Кондратьєва, грали тут науково технічні новації. Так, врозвитку першої підвищувальної хвилі (кінець XVIII в) вирішальну рользіграли винаходи і зрушення в текстильній промисловості і виробництві чавуну.Зростання протягом другої хвилі (середина XIX в) було обумовлене перш завсе будівництвом залізниць, бурхливим розвитком морського транспорту, щодозволило освоїти нові господарські території і перетворити сільськегосподарство Нарешті, третя підвищувальна хвиля (кінець XIX – зачало XX в)була підготовлена, по Н.Д. Кондратьєву, винаходами у сфері електротехніки ігрунтувалася на масовому впровадженні електрики, радіо, телефону і інших новин.

/>1.2 Питання статики і динаміки в рукописі 1931 р.

Останняробота Н Д Кондратьєва – «Основні проблеми економічної статики і динаміки»,написана, як вже мовилося, в Бутирської в'язниці, за задумом вченого, повиннабула зіграти роль першої «ввідної загальнометодологічної частки» до ще ширшоготвору з п'яти книг Другу книгу передбачалося присвятити теорії «тренда» – спільній(віковий) тенденції світового економічного розвитку в XIX–XX ст.,третю, – безпосередньо «великим коливанням» кон'юнктури, або великим циклам;предметом вивчення в четвертій книзі повинні були стати «малі цикли та кризи»,і, нарешті, в п'ятій завершальній книзі Н.Д. Кондратьєв передбачав дати«синтетичну теорію соціально-економічної генетики, або розвитку»

Такимчином, Кондратьєв мав намір створити фундаментальну працю по спільних проблемахекономічного розвитку (рівновага і зростання, статика і динаміка, цикл і криза)З листа Н Д Кондратьєва до дружини (1934) ми знаємо як про спільний планп'ятитомного твору, так і про те, що окрім першої книги, написаної начорно іпереданою «на волю» (ще перед засланням в Суздальський політізолятор), вчений вже вСуздалі встиг закінчити декілька розділів з другої книги. Але ця частка рукопису незбереглася. Подальші плани залишилися, мабуть, нереалізованими.

Разомз методологічними позиціями рукопис 1931 г. знайомить нас і з новимипоглядами ученого по проблемах народногосподарської рівноваги В спеціальномурозділі про економічну статику, динаміку і генетика Н.Д. Кондратьєв формулюєвчення про «три основних центри» на ринку товарів, праці і капіталу.

Длятоварного ринку «центральним елементом» є ціна на товар або послугу. Навколоцього «центрального елементу» групуються всі інші елементи народного господарства– спочатку попит і пропозиція (перший, найбільш вузький центр), потім доходи івиробництво (другий центр) і, нарешті (чинники і організація виробництва,створюючи найбільш широкий, третій центр. Подібним же чином утворюються«концентричні круги» на ринку ставка і капіталу («центральними елементами»виступають тут відповідно заробітна плата і відсоток на капітал), ці системиконцентрів в найбільш спільній схемі ув'язуються Кондратьєвим з системою ринкутоварів.

Отримана– сукупна системаконцентричних кругів, розташованих симетрично щодо товарних цін, заробітноїплати і відсотка, випробовує постійні коливання. Проте, з погляду Кондратьєва,в рамках перших два концентрів (тобто у системах цін, попиту, пропозиції ічерез їх посередність – з взаємозв'язках доходів і виробництва) закон великихчисел штовхає господарське життя у бік рівноваги. Ці концентричні кругивідносяться їм до області статики. Навпаки, третій концентр объемлет насампереддинамічні чинники (чинники виробництва і організацію), у тому числі:накопичення капіталу, зростання населення, технічний прогрес, вдосконаленнязнань і так далі

Динамічнічинники «третього концентра» надають «пертурбуючу дію» на елементи двох першихконцентричних кругів, сприяючи порушенню рівноваги і спонукаючи стабілізуючісили відновлювати рівновагу на новому, вищому рівні. Така, на думку Кондратьєваспільна природа циклічних коливань.

Коливанняна рівні встановлення рівноваги між попитом і пропозицією (перший концентр) утворюють основумалих циклів, коливання розмірів виробництва і доходів на основі даного рівняпродуктивних сил (другий концентр) формують базу циклів, середніх за тривалістю. Нарешті,розвиток спільних динамічних чинників, що приводять до корінних зрушень взапасі капітальних благ і в спільному рівні продуктивних сил (третій концентр),обумовлюють існування «великих циклів кон'юнктури».

 
2. Економічні погляди А.В. Чаянова

Всюсукупність теоретичних переконань А.В. Чаянова можна умовно розділити натри основні частки: концепцію трудового господарства окремої селянської сім'ї,теорію селянської кооперації, теорію організації аграрного сектора в цілому.

2.1 Концепція родинно-трудового селянського господарства

Головнимпредметом теоретичних досліджень А.В. Чаянова є родинно-трудове селянськегосподарство в його взаєминах» з навколишнім економічним середовищем. Такегосподарство націлене насамперед на задоволення потреб самих членів сім'ї. Чаяноврозглядує його як головним чином натуральне господарство, що втягується впроцес ринкового обміну з метою продажу надлишків і кращого задоволення власнихпотреб. У відзнаку, скажімо, від робіт російських марксистів, Чаянов в своїхдореволюційних дослідженнях цікавився не процесом утворення російського ринку ікапіталізму в їх впливі на господарство селянина, а самим цим господарством увзаємодії його натурально-споживчих і (у меншій мірі) товарно-ринкових рис.

МетодологіяЧаянова відрізнялася в цьому пункті відомою статичністю, оскільки його увагупривертав не стільки розвиток соціальних стосунків російського села (соціальнадиференціація селянства, виділення в нім різних шарів, вплив капіталістичнихбанків і промисловості на положення селян), скільки стан сімейного господарствана даний момент часу. Подібна методологія спочатку виходила з того, що чинникисоціальної і господарської стійкості сімейного трудового господарства логічно іпрактично переважають над чинниками його диференціації А.В. Чаянов визнавав,що подібний підхід застосовний лише при слабкому проникненні капіталізму всільське господарство Він не приховував обмеженості запропонованого ним методув умовах Західної Европи, проте вважав, що цей метод має не лише російське, алеі визначене інтернаціональне значення, оскільки може бути корисним при вивченніаграрного стану в країнах Сходу (Китай, Індія) і взагалі в країнах із слабкимрозвитком ринкових відносин.

Визначаючипредмет свого дослідження, А.В. Чаянов в головній праці «Організація селянськогогосподарства» (1925) писав: «Ми прагнемо зрозуміти, що є селянськимгосподарством з організаційної точки зору, яка морфологія того виробничогоапарату, який називається трудовим селянським господарством… Нас цікавить несистема селянського господарства і форми організації в їх історичному розвитку,а сама механіка організації процесу».

Такийаналіз, безумовно, мав право на існування, бо статика є необхідний, хоча іприватний момент динаміки. Більш того, в специфічних умовах Радянської Росії1920-х рр. аналіз Чаянова набував підвищеної актуальності: після Жовтневоїреволюції відбувався процес «розвмтку» села – при помітному скороченні крайніхсоціальних прошарків відповідно збільшувалася частка середняцьких господарств.Господарство ж середняка (середнього селянина) загалом і в цілому потраплялопід запропоноване Чаяновим визначення трудового селянського господарства.

Отже,перша стадія аналізу А.В. Чаянова стосується організації господарстваокремої селянської сім'ї. Як основоположні виступають тут поняттяорганізаційного плану і праце-потребуючого балансу селянського господарства,сформульовані ще в дореволюційних роботах Чаянова. Організаційний план, абосуб'єктивне відображення селянином системи цілей і засобів господарськоїдіяльності, включав вибір напряму господарства, поєднання його різних галузей,ув'язку трудових ресурсів і основних об'ємів робіт, розділення продукції,споживаної у власному господарстві, і продукції, що направляється на ринок,баланс грошових надходжень і витрат. У свою чергу концепція працепотребуючого балансувиходила з того, що селянин, використовуючи в своєму господарстві власну працюі працю членів своєї сім'ї, прагне не до максимуму чистого прибутку, а дозростання спільного, валового доходу, рівноваги виробничих і природнихчинників, відповідності виробництва і споживання, рівномірного розподілу праціі доходу протягом всього року. Оскільки кінцевою метою трудового селянськогогосподарства залишається споживання, а не накопичення грошових коштів, ринковікритерії тут не завжди застосовні. Так, категорія заробітної плати внекапіталістичному господарстві селянина перетворюється на його чистий дохід,що поповнює особистий бюджет сім'ї. Так само модифікується земельна рента – всімейному селянському господарстві вона втрачає нетрудовий характер, набираєвигляду надлишкового доходу, що отримується селянською сім'єю із-за вигод місцярозташування по відношенню до ринку збуту, підвищеної родючості землі, іншихчинників.

Концепціяорганізаційного плану Чаянова дозволила йому пояснити лаву парадоксів врозвитку селянського господарства дореволюційної Росії. Так, емпіричніматеріали, зібрані при аналізі селянського льонарства і картофелеводства, показували, щоці трудомісткі культури давали дуже малий чистий прибуток, а тому майже ніколине набували великого поширення в господарствах підприємницького типа. Навпаки,малоземельні селяни розводили їх вельми широко, оскільки, втрачаючи у розмірічистого прибутку, діставали можливість розширити об'єм вживаної у власномугосподарстві праці і скоротити сезонне безробіття.

Непридатністюпідприємницьких, ринкових критеріїв А.В. Чаянов пояснив і низький рівеньрозповсюдження в селянських господарствах високопродуктивних молотарок. Вданому випадку праця селян, що витісняється машиною, в умовах зимового часу неміг знайти собі ніякого застосування. Введення вдосконаленої машини не лише незбільшувало спільної суми доходів селян, але зменшувало її на величину щорічноїамортизації машини.

Крімтого, як відзначав Чаянов, селяни в роки неврожаїв, щоб добитися хоч би деякоїстабільності споживчих доходів, не знижували, а, навпаки, різко підвищувалипропозицію праці, завдяки чому зарплата в аграрному секторі Росії виявляласяназад пропорційною цінам на хліб. У разі ж поліпшення ринкової кон'юнктуриселянське господарство не збільшувало, а скорочувало річний фонд робочого часу,щоб полегшити умови праці і життя. До парадоксальних ситуацій, поясненихЧаяновим, відносилися також сплата селянами дуже високої «голодної оренди» (зметою завантажити в що б те не стало вільні робочі руки); регулярна практикавідхожих промислів (вони ослабляли власне землеробське господарство, але давалиселянам можливість більш рівномірно розподілити трудові ресурси по часах роки).Таким чином, саме родинно-трудова теорія Чаянова зуміла розкрити сенс цілоїлави економічних фактів, які до неї не знаходили теоретичного пояснення.Виходячи з власного розуміння специфіки селянських господарств, А.В. Чаяноввніс істотний вклад до інтерпретації процесів їх диференціації. Тут їм активнозастосовувалося поняття демографічних чинників диференціація, суть якої така: умолодій сім'ї (чоловік, дружина, малолітні діти), що недавно утворилася,співвідношення їдаків і працівників украй несприятливо (коефіцієнт вельмивеликий). Це критичний момент в розвитку селянського господарства:продуктивність його відносно невелика, споживання на одного члена сім'ї і прибутковістьукрай низькі. Минає час, діти зачинають підростати, все більше їх число стаєспочатку напівпрацівниками, потім повноцінними працівниками, коефіцієнт е/рпослідовно знижується і, нарешті, досягає одиниці. Це найсприятливіший векономічних відносинах період в житті селянської сім'ї – без жодногозастосування найманої праці різко зростають об'єм посівів, по осібні об'ємипродукції, споживання і доходів. Максимальною є і економія праці, грошовихкоштів на побутові потреби (житло, опалювання, приготування їжі і т.д.). Алечас йде, і біля другого покоління зачинають народжуватися діти, поступовозачинається розпад «великої сім'ї» на лаву нечисленних молодих сімейств, зодним з яких живуть непрацездатні батьки. Співвідношення їдців і працівниківзнов різко змінюється (коефіцієнт е/р росте), відповідно падають подушнийпосів, средньоосібне споживання і дохід.

Демографічнічинники обумовлюють той факт, що динаміка трудового потенціалу селянськоїсім'ї, підкоряючись процесу її зростання і розпаду, носить хвилеподібнийхарактер. Таким чином, істотна частка майнової диференціації селянськихгосподарств не носить соціального характеру. Це положення А. Ст Чаянова,сформульоване їм ще в дореволюційний період, активно використовувалося в 1920-ірр. в критиці вульгарно-соціологічного, прямолінійного трактування процесівдиференціації в селі, яким дотримувалися багато аграріїв марксистськогонапряму.

А.В. Чаяновне заперечував і соціально-економічної диференціації російського селянства.Більш того, з 1927 р. він розглядував демографічну диференціацію лише якспільний фон диференціації соціальної. Проте учений доводив, що впісляреволюційний час останній вид диференціації придбав нові специфічні риси:зникли господарства поміщиків, крупних підприємців-капіталістів, розшаруванняселянства відбувалося головним чином як відщеплення від родинно-трудовихгосподарств нових самостійних типів підприємств: фермерських, кредитово-лихварських,промислових і допоміжних.

А.В. Чаяновзвертав увагу, що угрупування, розраховані на базі коефіцієнтів «пролетаріїв»і «капіталізму» господарства (запропоновані Л.Н. Кріцманом, В.С. Немчиновимі іншими на основі обліку найму робочої сили, а також найму і здачі землі,робочої худоби і інвентаря), ставлять в одну лаву не лише фермера-підприємцяабо лихваря, але і, скажімо, власника бика-виробника. Учений підкреслював такожпринципові відмінності між наймом робочої сили з метою її експлуатації інайманою роботою за договором в селянських господарствах, годувальників, щовтратили, або що відчували гостру нестачу робочих рук при проведенні сезоннихробіт. В цілому А.В. Чаянов виступав проти тих, що мали місце вмарксистській літературі 1920-х рр. перебільшених уявлень про ступінькапіталістичного розшарування російського села, які, як відомо, зігралинегативну роль при обгрунтуванні подальшої кампанії масового «розкуркулення».

А.В. Чаяноввважав, що поширена в радянській економічній літературі тричленна схема «кулак–середняк–бідняк»надмірно спрощувала і навіть огрублювала дійсність, бо зводила в одну(куркульську) групу як послідовно капіталістичні, так і міцні селянськігосподарства, що використовують найману працю як доповнення до праці членівсамої селянської сім'ї. Цій схемі він протиставляв власну, більш дробовукласифікацію, що включає шість типів господарств:

·       капіталістичні;

·       підлозі трудові;

·       заможні родинно-трудові господарства;

·       бідняцькі родинно-трудові;

·       напівпролетарські;

·       пролетарські.

Уроботі «Основні ідеї і форми організації сільськогосподарської кооперації»(1927) Чаянов висунув оригінальний план вирішення соціальних протиріч в селічерез кооперативну колективізацію різних типів господарств (з другого поп'ятий) з подальшим обмеженням і економічним витісненням експлуататорськихстосунків і залученням сільських пролетарів до родинно-трудового господарюванняза допомогою кооперативного кредиту.

/>2.2 Теорія селянської кооперації

Підкреслюючипереваги господарства родинно-трудового типу, що зумовили їх стійкість(використання прихильності селянина до землі, точний облікгрунтово-кліматичних, погодних умов, детальне знання особливостейсільськогосподарської праці і т. п.), А.В. Чаянов не вважав заможливе ідеалізувати дрібне селянське господарство. Вже наголошувалося, що вінвиразно бачив ті перешкоди, які ставить родинно-трудова, віче на шляхунауково-технічного прогресу (приклад з впровадженням молотарок). Крім того,сама мета селянського господарства – забезпечити споживання відносно невеликоїпо розмірах сім'ї – несла в собі вельми помітні межі для розширення товарностіі спільного підйому виробництва.

Негативнуроль в цьому плані грала також різко виражена сезонність сільськогосподарськихробіт.

Шляхдо кардинального підвищення ефективності аграрного сектора Чаянов убачав вмасовому розповсюдженні кооперації, при якій від родинно-трудового господарствапоступово відгалужувалися б і переходили у ведення крупних кооперативнихтовариств операції по переробці, зберіганню, збуту селянській продукції,закупівлі і обслуговуванню техніки, заготівці мінеральних добрив, насіння,племінна, селекційна робота, кредитна справа, словом, все ті операції, декрупне господарство має явна перевага над дрібною. На думку ученого, цедопомогло б поєднувати переваги самостійного господарства окремої сім'ї з тимиплюсами, які несе з собою обобществленное виробництво і обмін.

Першіроботи А. Чаянова по теорії кооперації з'явилися ще в дореволюційний період(статті по історії і практиці кооперативного руху в Італії, Бельгії, Франції;підготовка спільного лекційного курсу по історії і теорії кооперації). Упісляреволюційний період створення кооперативної теорії Чаянова остаточнозавершилося.

Вченийдо кооперації з двох сторін – як до організаційної форми господарства і як досуспільного руху. Цінність кооперації як руху полягала, по Чаянову, в її антикапіталістичному іантибюрократичному змісті. Залучаючи селян до самостійної діяльності позакупівлі товарів, переробці і збуту продукції, здійсненню інших господарськихфункцій, кооперативи звільняють їх від експлуатації з боку перекупника,лихваря, купця, прасола. Кооперативи підтримують і розвивають тягу селян доформ господарської самоврядності (зборам, виборам правління і демократичномуконтролю за його роботою і т. п.).

Чаянов,як вже наголошувалося, протестував проти тенденції до одержавленнякооперативів, що вперше виразно виявилася в роки «військового комунізму».Всіляко відстоюючи самостійність кооперативних організацій, він виступав зпозицій «узгодження інтересів» кооперації і держави – через генеральний договірдержорганів з кооперативними центрами (з вказівкою твердих цін, тарифів імаршрутів перевезень, але без безпосереднього втручання ззовні в справикооперативних товариств).

ЗгідноЧаянову, антикапіталістичний, антибюрократичний зміст кооперації багато в чомуобумовлює економічний ефект її діяльності – відносно низькі ціни на продукцію ідодатковий прибуток для її членів. У вигідності, господарській доцільності дляселян убачав Чаянов перспективність кооперації і як господарської форми.

Уоснову чаяновской теорії кооперації покладені концепції організаційного плану ідиференціального оптимуму розмірів підприємств. А.В. Чаянов вважав, що зпогляду організації до кооперативів повинні відійти лише ті види діяльності,технічний оптимум яких перевершує можливості окремого селянського господарства.«Відщеплення» операцій походить зазвичай «від ринку до поля»: спочаткукооперативна форма розповсюджується на операції, що пов'язують господарство зринком (кооперативи по закупівлях, збуті, кредиті), потім на процеси первинноїобробки сировини (наприклад, олійництва, овочесушильні товариства), нарешті навиробничі біотехнологічні процеси (суспільства по розведенню племінної худоби,машинні, меліоративні товариства). Аж до кінця 1920-х рр. Чаянов виходив зтого, що індивідуальні селянські господарства здатні вести ефективну обробкугрунту і тваринництво, решта видів діяльності підлягає поступовій і добровільнійкооперації.

Отже,А.В. Чаянов виступав як прихильник вертикальних форм кооперації. Догоризонтальних форм, об'єднуючих «інтегральні землеробські артілі» (колгоспи),у тому числі на основі виробничої кооперації, він відносився прохолодно,указуючи на слабку пристосовність таких кооперативів до кон'юнктури ринку,небезпека свавілля з боку керівників, недостатність стимулів до праці.

Взв'язку з цим декілька слів необхідно сказати про співвідношення поглядівЧаянова з «ленінським кооперативним планом», тим паче, що спекуляції на цю темузіграли згодом фатальну роль в житті ученого. Як відомо, Ленін в статті «Прокооперацію» (1923) висунувши спільну ідею про можливо плавніше і безболіснепросування селянського господарства до соціалізму через використання вигодкооперації, не уточнив, які саме види кооперативів він мав на увазі. Швидше за все,передбачалося використовувати всі форми кооперації, включаючи виробничу. Уцьому сенсі чаяновская концепція вертикальної кооперації відрізнялася відленінської.

Протевідомо, що книги Чаянова були в бібліотеці • Ленина в Кремлі. Ленін знайомився з ними припідготовці вказаної вище статті. У свою чергу А.В. Чаянов неодноразовопідкреслював свою солідарність з висловами Леніна про соціалізм як буд«цивілізованих кооператорів». Близькість їх позицій, звичайно ж, не слідперебільшувати. Але багато положень Чаянова – про самостійність кооперативів,їх зв'язок з ринком, добровільність і поступовість процесів кооперації – цілкомспівзвучні виводам Леніна (періоду непу), а згодом Бухаріна.

Іншимиідеями в реалізації кооперативного плану керувалися Сталін і його найближчеоточення. Для них одній з цілей при проведенні суцільної колективізації(зачинаючи з 1929 р.) опинилося максимально можливе перекачування засобівз аграрного сектора в індустріальний, вибивання максимальної «дані» зселянства. Природно, концепція А.В. Чаянова йшла урозріз і з подібноюметою, і із засобами її забезпечення (адміністративне об'єднання селян вколгоспах, жорстоке придушення всякого опору «суцільній колективізації», масовависилка не лише кулаків, але і частки заможних середняків, встановленнязакупівельних цін на колгоспну продукцію на рівні, який був нижчий за дійснувартість в 10–12 разів). Не випадково в мові на конференціїаграріїв-марксистів 27 грудня 1929 р. Сталін говорив: «Незрозуміло тільки,чому антинаукові теорії «радянських» економістів типу Чаянових повинні мативільне ходіння в нашому друці…». Після цього Чаянова стали незаслужено рахуватиідеологом куркульства, «ярим противником» соціалізму і марксизму.

/>2.3 Питання організації аграрного сектора

Систематеоретичних поглядів А.В. Чаянова була б розкрита неповно без аналізу йогопереконань на організацію сільськогосподарської галузі в цілому.

Вжелітом 1917 р. учений висунув докладний план реконструкції аграрногосектора: передача землі у власність трудового селянства, введення трудовоївласності на землю (без права купівлі-продажу ділянок), передача державіпоміщицьких господарств і зразкових маєтків, введення єдиного сільгоспподаткудля часткового вилучення диференціальної ренти.

ПрограмаЧаянова була вельми радикальною і передбачила багато аграрних нововведень епохинепу. Характерний, що вже в 1917 р. учений негативно віднісся доесерівської вимоги про зрівняльний наділ селян землею, вважаючи, що подібнийрежим землекористування не відповідає гнучкій природі родинно-трудовогогосподарства і зажадає непосильних витрат при багатократних межових переділах.

Намічавшиплани аграрного перевлаштування, Чаянов виходив з необхідності слідуватиподвійному критерію – підвищення продуктивності праці і демократизаціярозподілу національного доходу. Пізніше їм було запропоновано розмежування двохтипів рентабельності аграрних заходів: економічна рентабельність виражалася взростанні доходів окремого господарства, соціальна – в реалізації інтересіввсього народного господарства. Вже в ранніх роботах учений висунув положенняпро «Організований Суспільний Розум» як єдиного суб'єкта аграрної політики, тобто про підпорядкуванняаграрного сектора вищим довготривалим інтересам суспільства.

Впісляжовтневий період в центрі уваги Чаянова знаходиться програма суспільноїагрономії. Очолюваний ним інститут сільськогосподарської економії стає, посуті, теоретичним і методичним центром по розробці раціональних методів веденнясільського господарства. Сам Чаянов створює спеціальні роботи по інтенсифікаціїаграрної економіки Нечорнозем’я, російської Півночі. Його праця по економіцікрупних аграрних регіонів, намічені тут заходи (спеціалізація регіону наекономічно вигідних культурах, раціональне поєднання галузей при їх підлеглостігалузі, що проводить найбільш рентабельні продукти, правильний землеустрій,використання досягнень аграрної науки) не втратили значення і по сю пору.

Узв'язку з розробкою проблем зрошуваного землеробства в Туркестані і в Голодномустепу Чаянов висуває ідею активної державної політики по використанню воднихресурсів. Кінцева мета такої політики бачиться йому в досягненні найвищихурожаїв з одиниці зрошуваного майдану. Спираючись на власну концепцію водноїренти, учений пропонує ввести плату за воду і регулювати її з урахуванням змінцін на продукти і засоби виробництва, а також капітальних витрат.

Крупнимдосягненням Чаянова є висунута ним теорія диференціального оптимумусільськогосподарських підприємств. По Чаянову, оптимум має місце там, де заінших рівних умов собівартість отримуваних продуктів буде найменша». ЗгідноЧаянову, в аграрному секторі економіки оптимальні розміри господарств вельмисильно залежать від природно-кліматичних, географічних умов, біологічногохарактеру процесів, інших особливостей, тому облік регіонального чинника тутособливо необхідний.

Чаяноввисунув просту методику визначення оптимальних розмірів підприємства. Так, вземлеробстві всі елементи собівартості підрозділялися їм на три групи: щозменшуються при укрупненні господарств (адміністративні витрати, витрати повикористанню машин, устаткування, споруд); що збільшуються при укрупненнігосподарств (транспортні витрати, втрати

пов'язаніз погіршенням нагляду за якістю праці); не залежні від розміру господарства(вартість насіння, добрив, навантажувально-розвантажувальні роботи і т.д.).

ПоЧаянову, завдання знаходження оптимуму зводиться до знаходження крапки, в якійсума всіх трьох видів витрат на одиницю продукції буде мінімальною.

Аж досередини 1920-х рр. концепція диференціальних оптимумів використовуваласяЧаяновим в цілях обгрунтування «вертикальної кооперації» (для самостійних івідносно невеликих селянських господарств). Би 1928–1930 рр. положення різкозмінилося. У вказані роки в центрі уваги А. В Чаянова знаходяться вже питанняорганізації крупних і найбільших сільськогосподарських підприємств – радгоспів.Такий поворот в наукових заняттях, що ознаменував фактично розривши з колишньоюконцепцією індивідуального родинно-трудового господарства (як основи аграрногосектора)» не є підсумком природної ідейної еволюції ученого. Швидше мова йшлапро вимушений компроміс з системою, яку сам він іменував «державним колективізмом».

Чаянов,мабуть, розумів, що при нових політичних реаліях індивідуальне селянськегосподарство зберегтися більш не може. Разом з тим він органічно не мігвиправдовувати і обгрунтовувати заходи щодо адміністративного насадженняколгоспів. Радгоспна форма представлялася йому прийнятнішою, оскільки її легкобуло використовувати для впровадження механізації, передових методів аграрноїнауки. Погодившись з висунутою раніше ідеєю про розрізнення соціальної іекономічної рентабельності, Чаянов запропонував потрійний критерій оцінкидіяльності крупних радгоспів: по ступеню виконання ними державного плану зпогляду обліку інтересів регіону і, нарешті, по рівню прибутковості самогопідприємства. У розроблених їм організаційні плани радгоспів учений включивнові способи використання техніки: тракторні колони, застосування системи машин(трактор, комбайн, вантажівка), табірне виконання робіт, при якомусільськогосподарська техніка, інколи з працівниками, залишається на ніч в поліі що проблема індивідуальної мотивації праці, що займала раніше одне зцентральних місць в творчості Чаянова, в роботах 1928–1930 рр. практично недослідилася.

Новапрограма Чаянова передбачала першочергове створення гігантських (розміром в 40–100тис. га) централізованихкерованих господарств по виробництву зерна. Після простих з погляду організаціїзернових радгоспів дана форма повинна була розповсюджуватися в овочівництві,льонарстві, бавовництві. Для підприємств кожної галузі ученим були розробленідиференційовані технічні і організаційні нормативи. По Чаянову, всеосяжнасистема механізованого землеробства повинна була сформуватися досить швидко – за10–15 років.

Зовні,поза сумнівом, конформістська остання програма Чаянова продиктована не лишеприродним відчуттям самозбереження.

Чаяновбажав бути корисним Вітчизні навіть у важких умовах «великого перелому». З цимпов'язані його спроби упровадити наукові розробки при організації Дігорськогоагроіндустриального комбінату в Північній Осетії, Еланського і Воловськогокомбінатів в Тульській області, зернового радгоспу «Гігант» під Ростовом,бавовняного радгоспу «Пахта–арал» в Голодному степу. Деякі дослідники вважаютьці розробки за прообраз сучасних агроіндустриальних комбінатів.

Такимчином, переконання А.В. Чаянова зазнали значну еволюцію. На різних етапахвін висловлював різні, деколи протилежні погляди. Але в історію економічноїдумки А В. Чаянов увійшов перш за все як теоретик трудового селянськогогосподарства і сільськогосподарської кооперації. Саме у вченні про вертикальнуселянську кооперацію, здатну поєднувати високу мотивацію до праці окремоїселянської сім'ї і переваги добровільно створюваних кооперативів, виявилисяосновні теоретичні досягнення цього економіста.

/> 
Висновок

 

Аграрнепитання. Вирішення аграрного питання Н.Д. Кондратьєв бачив в соціалізаціїземлі. Він приходить до висновку, що в селі має бути зрівняльне родинно-трудовекористування землею і кожному трудящому земля повинна надаватися безоплатно.

Ученийвиділяв три прийнятні форми землекористування – особисту, общинную і артільну, алевважав, що вибір форми повинен здійснюватися на місцях.

Кооперація.Н.Д.Кондратьєв вірив в можливість широкої кооперації в сільському господарстві.Позитивні сторони кооперації полягають у відсутності акценту на прибуток і вможливості зростання продуктивності праці. До принципів кооперації ученийвідносив добровільність і послідовний перехід до вищих форм кооперації.

Теоріядовгих хвиль. Аналіз найважливіших економічних показників в чотирьох країнахза період, приблизно рівний 140 рокам, привів Н.Д. Кондратьєва до думки проіснування великих періодичних циклів тривалістю приблизно 50 років. Кожен циклскладався з двох фаз – підйому і спаду. Період тривалості і причину виникненняциклів Н.Д. Кондратьєв пов'язував з революційним оновленням виробничих засобів.

Н.Д. Кондратьєв,як вже наголошувалося, ніколи не був марксистом. Найважливіша особливістьмарксистського методу – класовий підхід до соціально-економічних явищ – залишаласядля нього чужою. Разом з тим Кондратьєв недвозначно заперечував«індивідуалістичний», «атомарний» підхід ортодоксального маржинализма. Економічнутеорію Кондратьєв іменував не політичною, а «соціальною економією», визначившиїї як науку про суспільну (статистично-масовою) природу господарськоїдіяльності. Із його точки зору, економічна наука є часткою соціології, той їїрозділ, який вивчає суспільство як господарство. Н. Д Кондратьєва, отже, можнавважати за прихильника соціального напряму всесвітній економічній думці, алетаким його представником, який одночасно прагнув до синтезу кращих досягненьвсіх шкіл світової науки.

Аграрнепитання. Вирішення аграрного питання А.В. Чаянов бачив в соціалізаціїземлі. Суть соціалізації, із його точки зору, – в порівняльному розподіліземлі: по трудовій нормі, тобто селянин повинен отримувати надів землі, якийвін міг би обробити працею своєї сім'ї, або по споживчій нормі наділа, щобдохід із землі задовольнив всі потреби його сім'ї.

Теоріяселянського господарства. Селянське господарство орієнтується наоптимальне поєднання цоколі і тягот праці. А.В. Чаянов говорив провиняткову виживаність селянських господарств в умовах тривалого і значногопадіння цін, а також зростання витрат, оскільки вони не женуться за прибутком.

Кооперація. Розвиток села івихід з кризи учений бачив в створенні кооперації. Система коопераціїпредставлялася йому як сукупність союзів кооперації, що відала окремимигалузями селянського господарства.

А.В. Чаяноввизнавав перевагу крупного господарства над дрібним. Для Росії, вважав він,переважне поєднання сімейних селянських господарств з крупними кооперативами:останні беруть на себе переробку, транспортування і реалізацію продукції, атакож кредитування селянських господарств.

/>Список використаної літератури

1.  «Історія економічних учень» під редакцією доктора екон. наук А.Г. Худокормова.Видавництво московського університету. Москва 1994 г.

2.  Чаянов А.В. «Селянське господарство» М. 1989 г.

3.  Кондратьєв Н.Д. «Основні проблеми економ. статики і динаміки» М.1991

4.  Взгляди М.І. Туган-Барановського, А.В. Чаянова, Н.Д. Кондратьєва,Л.Н. Юровського і сучасність. М 1991.

5.  Меньшиков с.Н., Кліменко л.А. «Довгі хвилі в економіці» М.1989.

6.  Кондратьев Н Д. Проблеми економічної динаміки М, 1989. С. 38–39