Реферат: Національне багатство, прибуток

Національне багатство та його структура.

Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені.Зі збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборотнових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпиприросту використовуваних ресурсів залишалися відносно невеликими. Пояснювалосьце, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншогобоку, — обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років томуна Землі проживало 230-250 млн.чол., у 1800 р. — трохи більш 900 млн., у 1900 — 1,5 млрд., 1960 — близько 3 млрд., 1995 — 5,5 млрд.людей. Темпи приростунаселення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII ст.молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон зменшуваноїприбутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися вспіввідношенні один, два, три, а чисельність населення — один, два, чотири іт.д.

У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, заостанні сорок-п'ятдесят років у господарський оборот було втягнено стількиприродних ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвиткуцивілізації до цього часу. Обґрунтування вибору використання обмежених ресурсівстало однієї з центральних проблем господарювання.

Результатом господарювання в будь-якій економічнійсистемі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом рокублаг і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги,зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

Друга цінність суспільного продукту полягає в тому, щовін має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показуєціною яких зусиль зроблений цей продукт.

У радянській статистиці цей продукт одержав назвусукупного чи валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги,створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створенів нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охороназдоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається звартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає зблаг і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного нарозширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:
 

C + Y + m = K

де: З — вартість витрачених засобів виробництва;

Y — заробітна плата;

m — прибавочна вартість.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утворитьсяшляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобтошляхом усунення їхнього повторного рахунка.

Чистий національний продукт (НП) по американській статистиці складаєринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньомунемає повторного рахунка (наприклад, з вартості хліба виключається вартістьтесту, з вартості машини — вартість металу і т.д.). НП можна вимірити трьомаспособами:

1.   Як суму доданих цінностей, приєднаних у ходівиробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.

2.   Як суму доходів, отриманих у формі заробітноїплати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував своїресурси для виробництва.

3.   Як суму витрат на кінцеві блага, що здобуваютьсяспоживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.

По розміріцього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, ізіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень розвитку націй, чимрівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовуватинезмінні ціни.

Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальнівитрати (З), тобто витрати упредметненої праці минулого років, тоодержимо чистий доход суспільства. В економічній теорії і сучаснійобліково-статистичній практиці чистий продукт суспільства одержав назвунаціонального доходу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своємурусі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху міжлюдьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічнівідносини. Головними, визначальними є відносини, що мають місце в самімвиробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічнихвзаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва суттєвий свій спосіброзподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не пасивні. В однихвипадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості йогоприскорювача.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різнихзасобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність угосподарстві або відбувається розладнаність у всьому господарському механізмі(бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальнихгруп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживачачерез обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієїсторони і споживанням з іншої. Він являє собою купівлю-продаж сукупногопродукту. Як продавців і покупців виступають підприємства, організації інаселення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва єповна реалізація створеного продукту.

При цьому умові виробництво одержить необхідний приплив матеріальних ілюдських ресурсів, а населення — свою частку в продукті, визначенурозподільними відносинами.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавширух з виробництва, продукт чи цілком поступово зникає в споживанні. Тим самимзабезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.

Валовий національний продукт (ВНП) (англ. gross national product) — також, як іваловий внутрішній продукт (ВВН), є найважливішим макроекономічним показникомстатистики народного господарства країни. Містить у собі суму товарів і послуг,зроблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями і приватнимиособами) за рік, незалежно від їхнього територіального місця розташування. ВНПвідрізняється від ВВП на сальдо (різниця між грошовими надходженнями і витратамиза визначений період) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експортуй імпорту товарів і послуг, сальдо перекладу заробітної плати іноземнихробітників і сальдо перекладу прибутків від вивезеного за рубіж капіталу. ВНПможе бути чи більше менше ВВП у залежності від знака сальдо.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) (англ. gross domestic product) — макроекономічний показник статистики народного господарства, обчислювальний яксукупна вартість кінцевої продукції галузей матеріального виробництва і сферипослуг. ВВП може бути обчислений по реальних витратах виробників на виробництвопродукції, тобто без обліку податків і субсидій. У таких випадках показникзветься «валовий внутрішній продукт по факторній вартості». З облікомпідсумкового сальдо податків і субсидій показник перетворюється в «валовийвнутрішній продукт за ринковими цінами» і показує, у скількох вінобійшовся споживачам. ВВП розраховується трьома способами:

1)   по виробництву — як сумаумовно-чистої продукції (чи доданої вартості) усіх галузей матеріальноговиробництва і сфери послуг;

2)   по розподілі — як сумадержавного і приватного споживання, державних і часток капіталовкладень, чиприросту зменшення усіх видів запасів і експорту;

3)   по доходах — як сумазаробітної плати найманих робітників, усіх видів прибули, рентних доходів,амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Усі три методи підрахункувалового продукту в кінцевому рахунку повинні давати той самий результат.Показник може бути обчислений або в поточних, або в постійних цінах. Для зручностіміжнародних порівнянь ВВП розраховується в єдиній валюті — в американськихдоларах. Порівнянність показників забезпечується єдиною методологієюнаціональних рахунків, розробленою статистичною службою ООН і прийнятої вбільшості країн капіталістичного світу. Динаміка ВВП є одним з найважливішихпоказників господарської  кон'юнктури в країні.

Валовий доход – сукупний грошовий виторг підприємства, отриманий урезультаті діяльності основних, допоміжних і побічних виробництв підприємства,а також від реалізації підсобних послуг.

Національний доход (НД) (national income) – вартість, знову створенапротягом визначеного періоду (звичайно року) у народному господарстві тієї чиіншої країни (чи галузі), частина валового суспільного продукту, що залишаєтьсяза винятком матеріальних витрат, витрачених на його виробництво (фондувідшкодування). Національний доход виражає весь обсяг чистої продукції країни(галузі). У національний доход включають продукцію сфери матеріальноговиробництва, а також вартість продукції сфери послуг. По методологіїміжнародної статистики кількісна різниця між валовим внутрішнім продуктом інаціональним доходом дорівнює вартості амортизаційних відрахувань. Національнийдоход поділяється на зроблений і використовуваний на споживання і нагромадження.Використовуваний національний доход менше зробленого на величину втрат урезультаті стихійних лих, воєнних дій, у процесі транспортування і збереження іна величину незавершеного будівництва.

Причини виникнення монополій,

монополія як антипод конкуренції

Монополії бувають різні. Економічні, політичні ітехнологічні. Гло­бальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні.Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополіївлади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, щонадається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійсненняякої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва,об’єднання технологічних, інтелекту­аль­них та фінансових ресурсів. Що ж ємонополія — шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загрозназвана і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополі­зо­ванийринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподиобов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринковівідносини — вільній та необмеженій конкуренції.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршенняякості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконаннідоговірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів;вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залу­чення іноземнихінвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чи­нячи перешкоди проведеннюекономічних реформ, закріплюють чи­новницьку владу.

“Монополізм” — поняття змінне, діалектичне. Так, в мірунабли­ження до ринкових відносин відбувається модифікація звичних струк­тур іна зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунокобвальної приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, якскладське господарство та транспортування вантажів виникла нова монополія —монополія посередників у сфері вантажообігу.

Особливе місце увищенаведеному списку належить природним монополіям, до сфери існування якихвідносяться транспортування нафти, нафтопродуктів та газу по магістральнихтрубопроводах, ви­робництво електричної та теплової енергії і надання послуг зїх пере­дачі, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, мор­ськихта річкових портів, аеропортів.

Причини появи й існування монополій.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовіковуісторію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме втой час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існуванняякого було просто необхідним для існування са­мого ринку — конкуренції. На їїшляху виникли вагомі та істотні пере­пони у вигляді монополістичних утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягаєглибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував пронеї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він зазначав, що “вигідно врозумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії,створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називаєкорпораціями, зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збільшення прибутківшляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.

Проте в обох цих випадках поява монополій пов’язуваласьіз на­копиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважа­лосяпанівне становище на ринку.

Взагалімонополістичні тенденції в різних формах та з різною си­лою проявлялися на всіхетапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньоїтретини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме вцей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітняісторія.

Взаємопов’язаністьцих двох явищ — криз та монополій — показує одну з причин монополізації, асаме: намагання багатьох фірм вбе­регтися від кризових потрясінь умонополістичній практиці. Не випад­ково тогочасна економічна література даваладосить дотепну і влучну назву монополіям: “діти криз”.

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення?У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим абона здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміютьвелике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрують значнучастину виробництва і збуту пев­ного виду продукції, пануючи на ринку з метоюодержання монополь­ного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідаютьдомінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процесціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, от­римуютьбільш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визна­чальним критерієммонопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: якдля контролю над акціонерним то­вариством потрібно зосередити в одних руках 20,а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринкуодному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. Усвітовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку).Таке домінування дає змогу підприємцю са­мостійно, або разом з іншимипідприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чипідприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек,пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхомконцентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так званугосподарську владу, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим суб’єктам ринко­вихвідносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересівсуспільства власним інтересам фірми. Така тенденція була чітко висвітлена увідомому вислові: “Що вигідно для “Дженерал Моторз”, те вигідно й для Америки”.

Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому поляга­ютьпричини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, щоіснують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної,адміністративної та економічної.

Природнамонополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, колипопит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількомафірмами. В її основі поляга­ють особливості технології виробництва таобслуговування спожи­вачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана.Прикладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок,трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби нашесуспільство обслуговувала більш ніж одна електрична ком­панія. Тоді коженспоживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення,трансформатор і т.ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава(хоча в такій країні, як США, які мо­жуть бути взяті за приклад як провіднадержава світу, телефонний зв’язок, приміром, концентрується переважно у рукахприватних фірм, таких як АТ&T, яка взагалі є фірмою, що має найбільшукількість акціонерів в Сполучених Штатах). Заборона або розукрупнення такихмонополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних ор­ганів. Зодного боку, це надання одній або декільком фірмам виключ­ного права навиконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-Індській таголландській Вест-Індській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове(монопольне) право на торгівлю з Індією.

Економічнамонополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільшеторкаються в економічній літерату­рі. Про неї головним чином буде вестися мовадалі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі зако­но­мір­ностейгосподарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами втехнологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промисловареволюція кінця XVIII — початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів,виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва вбагатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промисловоговиробництва в Англії у першій половині ХІХ ст. зріс у чотири рази.

До завоювання підприємцями монопольного становища наринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації ви­робництва,тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва накрупних підприємствах. Якщо процес концен­трації виробництва відбуваєтьсябезперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним длярозвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, діяякого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвиткукапіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, якабула неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджуватинову техніку, розширювати далі масштаби виробниц­тва. При цьому відбувалосярозшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме переднайкрупнішими з них нарешті по­стала проблема вибору: або продовжувати міжсобою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згодищодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далеко­гляднівиробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні інегласні, таємні), які й зараз є однією з найха­рактерніших рис монополізаціїекономіки. Отже, як можна бачити, ви­никнення підприємств-монополістів —закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополіївиникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі цен­тралізаціявиробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинанняфірмами-переможцями банкрутів. Цен­тралізація капіталу — це збільшення розмірівкапіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовимпри­кладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнахвиникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглиненняодних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посиленняінвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопилагос­подарство всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілівиросли з 12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливаньта поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. ВАнглії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986 р., авитрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст.

Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася наміжнарод­ну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючихкомпаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжнихринках. І тут перевага надається великим національ­ним фірмам та їхнімфіліалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активівкомпаній різної національної приналеж­ності. Американська фірма “Крайслер” придбалачастину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо когьо”; компанія“Дже­не­рал Моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, фран­цузькі іяпонські фірми, в свою чергу, купляють підприємства амери­канської хімічної,металургійної, автомобільної та інших галузей.

Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та по­дальшогорозвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього при­воду в економічнійлітературі розділилися. Перша точка зору звину­вачує державу, яка, з одногобоку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цьогопідприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити івикористовувати моно­польне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється неяк притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, якастверджує, що монополістичні утворення є закономірними. Англійський еко­номістПігу, який є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що“монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершеннямринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принципекономічної вигоди, який не дає спо­кою підприємцям, а змушує їх постійношукати нових і нових можли­востей до збільшення своїх прибутків. А якраз однієюз найбільш ба­жаних таких можливостей є досягнення монопольного становища.

Ще однієюважливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворенняіндивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил.Це означає, зокрема, що в ос­танній третині ХІХ ст. під впливом ряду новихпрогресивних винахо­дів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів іт.ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не підсилу окре­мим капіталістам. Крім того, в той же час починається масовебудівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значнихкапіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувшипасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібнабула кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ціпроблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала врезультаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масовотакі то­вариства утворюються в останній третині ХІХ ст.

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність заперіод понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне ве­ликепідприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних.Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондовихбіржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3 млн.усіх корпорацій Америки).

Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязівсього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення мо­нополістичнихтенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто спробувавстворити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написавкнигу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренахколишнь­ого СРСР більше відома праця В.І. Леніна “Імперіалізм як найвища стадіякапіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідженнязахідних економістів, науково обґрунтував нові теоре­тичні положення. Протеперелом у економічному мисленні здійснили праці, що були опубліковані майжеводночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджськогоуніверситету Джоан Ро­бін­сон “Економічна теорія недосконалої конкуренції” татвір амери­канця Едварда Чемберліна “Монополістична конкуренція”. Як висло­вивсяісторик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели еко­номістів із станулетаргічного сну” і навіть здійснили “малу рево­люцію” в економічній теорії(великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливодовели монополістичний харак­тер ринкової економіки сучасності. Це зрушило змісця розробки західної економічної теорії монополії.

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок,що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в тойже час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійнонамагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель)виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деяківважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створеноштучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утвореннямонополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізаціятого самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхивиникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і коженз них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі янамагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичнихформ був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих танадмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концернита конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєїдіяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі,та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є йнегативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагатопереважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушенняконкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, державабула змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якоївходить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливумонополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників— від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарствабув різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення доних різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світовогосуспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи незалишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Прибуток. Норма прибутку. Норма амортизації,рентабельності.

Основну мету діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового підприємства)складає максимізація прибутку. Можливості її одержання обмежені, по-перше,витратами виробництва і, по-друге, попитом на зроблену продукцію. Виробники,однак, однак, можуть зіштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають наперший план рішення проблем, що не укладаються в русло максимізації прибули, чинавіть зухвалі протиріччя з цією метою: наприклад, різке зниження цін длявиходу на нові чи ринки приведення дорогих рекламних кампаній для залученняспоживачів, здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі подібні крокиносять усе-таки тактичний характер і в кінцевому рахунку підлеглі рішеннюголовній стратегічній задачі – одержання можливе більшого прибутку.

Головним обмежником прибули є витрати виробництва. До їхньоговизначення і виміру існують різні підходи, у яких можна виділити поглядекономіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, якихнасамперед цікавить фінансові звіти і баланси підприємства. Оскільки усі видиресурсів обмежені, будь-яке рішення про виробництво якого-небудь товаруприпускає відмовлення від використання тих же ресурсів для випуску якогосьіншого виробу. Таким чином, усі витрати являють собою альтернативні витрати.Точніше кажучи, витрати будь-якого ресурсу, притягнуті для виробництва товарів,відбивають його цінність при найкращому з всіх альтернативних варіантів чивикористання цінність тих альтернативних можливостей, якими приходитьсяжертвувати. Наприклад, метал, витрачений на виробництво озброєння вженеможливо  застосувати для виготовлення чи устаткування автомобілів. І якщоробітник здатний робити як озброєння, так і медичне устаткування, то витрати,що несе суспільство при використанні даного робітника на військовому заводі,будуть дорівнюють внеску, що він міг би внести у виробництво медичногоустаткування.

Варто так само виділити наступне визначення економічним витратам:економічні витрати фірми – це ті виплати, що вона зобов'язана зробити власникамресурсів, щоб залучити ці ресурси для визначеного виробничого процесу івідвернути їхній тим самим від альтернативних варіантів застосування. Всіальтернативні витрати, що понесе фірма в процесі виробництва, можуть бути абозовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми (неявними). Зовнішні витратиприймають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва,проміжних виробів і ділових послуг. Тут говориться про заробітну платуробітників та службовців, витратах на сировину і матеріали, комісійнихвинагородах торговим фірмам, внесках банкам і іншим фінансовим заснуванням,розрахунках за юридичні консультації, транспортні послуги і т.п.

У процесі виробництва фірма так само може використовувати ресурси, щоналежать їй самої. У цьому випадку вона несе внутрішні витрати. Вони непередбачені контрактами, обов'язковими для зовнішніх платежів, і по цьому нездобувають грошову форму. У якості одного з елементів внутрішніх витратрозглядається і так називаний нормальний прибуток підприємця, тобто винагородаза виконувані їм функції.

Прибуток є основним узагальнюючимпоказником фінансових результатів господарської діяльності підприємств усіхвидів, незалежно від їхньої організаційної форми. Прибуток являє собою різницюміж загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції зурахуванням збитків від різних господарських операцій. Має місце балансовий,валовий, оподатковуваний і чистий види прибули.

Балансова – включає прибуток від реалізації продукції, інших матеріальнихцінностей, від упровадження позареалізаційних операцій. До даних операційвідносяться:

-    пайова участь у спільних підприємствах,

-    здача майна в оренду,

-    дивіденди по акціях і інших цінних паперах, щоналежать підприємству й іншому роду діяльності.

Валова відрізняється від балансовогоприбутку тим, що при включенні у валовий прибуток прибули від реалізаціїОсновних Фондів і іншого майна, враховується перевищення між продажною ціною іпервісне чи залишковою вартістю цього майна. При цьому зазначена первісна чизалишкова вартість збільшується на індекс інфляції. У прибуток валову, навідміну від балансової, так само включається сума перевищення витрат на оплатупраці працівників, зайнятих в основній діяльності, над їхньою нормованоювеличиною.

Частина прибули підприємства, оподатковувана податком відповідно дозакону України. Для визначення оподатковуваного прибутку необхідноз балансового чи валового прибутку відняти пільги по податку з прибутку,відрахування на прибуток у страховий чи інші аналогічні по призначенню фонди, атак само прибуток (доход), оподатковуваний податком в іншому законодавчомупорядку.

Чистий прибуток – прибуток підприємств, щозалишається в їхньому розпорядженні після сплати всіх податків, акцизів іплатежів у державні і місцеві бюджети. Для визначення чистого прибутку збалансу підприємства віднімається податок із прибутку, податок на рекламу й іншіподатки і платежі, що залишилася різниця у виді чистого прибуткувикористовується підприємством за своїм розсудом.

Найважливішимифакторами зростання прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізаціїпродукції, упровадження науково-технічних розробок і, як наслідок, підвищенняпродуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.Прибуток – основне джерело грошових нагромаджень підприємств. Загальна сумабалансового прибутку обчислюється по формулі:

Рб = Рр ± Рпр ± Рвн         

, де Рб – балансовий прибуток;

        Рр – прибуток від реалізації товарної продукції;

        Рпр – прибуток (збиток) від іншої реалізації;

        Рвн — прибуток (збиток) від нереалізованих операцій.

Загальнаоцінка виконання плану прибули здійснюється порівнянням фактичної сумибалансового прибутку з прибутком, передбаченої планом. Порівнюються темпизростання прибутку стосовно попереднього року плановий і фактичний.

У процесі аналізу оцінюється вплив складу балансового прибутку назагальне відхилення фактичного її рівня від планового.

Прибуток від реалізації товарноїпродукції – це різниця між виторгом від реалізації за оптовими цінами безподатку з обороту і повної собівартості.

Рр = Nр – Sр

, де Nр  - виторг від реалізації товарної продукції воптових цінах підприємства;

       Sр – собівартість реалізованої продукції.   Інша реалізація,  заздалегідь  

               не планована.

Основними факторами, що визначають розмір прибутку від реалізаціїпродукції є:

-     зміна обсягу структури реалізації продукції;

-     зміна собівартості товарної продукції;

-      зміна цін на реалізацію продукції. 

Вплив зміниоб’єму реалізації на зміну прибутку визначається множенням планового прибуткуна коефіцієнт перевиконання плану по об’єму реалізації в оптових цінахпідриємства.

ΔРр = Ррпл х кпл = Ррпл х ((Nр1 – Nрпл)/Nрпл)

 , де  ΔРр –відхилення  фактичної  суми  прибули  від  планової  в результаті                   зміни обсягу реалізації продукції;

Ррпл  - прибуток відреалізації продукції за планом.

Вплив зміниструктури визначається як різниця між плановим прибутком, скоректованої нафактично реалізовану продукцію і плановий прибуток фактичного обсягу реалізації.

ΔРα = Pp1 – Ррпл х (Nр1/ Nр0) 

, де ΔРα – відхилення  фактичної  суми  прибуливід планової   в   результаті

                  порушення планової структури реалізації продукції;

         Pp1 – фактичний прибуток від реалізаціїтоварної продукції;

         Nр1 – виторг від  реалізацію  продукції за  звітний  рік  у  діючих

                  оптових цінах;

         Nр0– обсяг реалізованої продукції зазвітний рік у  цінах,  прийнятих  у

                  плані. 

Вплив змінисобівартості продукції визначається шляхом порівняння повної фактичноїсобівартості з планів, переліченої на фактичну реалізацію.

ΔРs = Sрпл х (Nр1/ Nр0) х Sp1

, де

        ΔРs – відхилення  фактичної  суми  від плановоїв  результаті  зміни

                  собівартості реалізованої продукції;

        Sрпл – планова повна собівартість реалізованоїпродукції;

        Sp1 – фактично повна собівартістьреалізованої продукції;

Розрахунок впливу зміни обсягуреалізації на зміну прибули визначається добутком прибутку від реалізаціїпродукції за планом на різницю (ДО – 1), де ДО – коефіцієнт, обумовленийвідношенням планової повної собівартості фактичного обсягу реалізації продукціїі планової собівартості.

Розрахунок впливу зміни собівартості реалізованої продукціївизначається шляхом порівняння повної фактичної собівартості з планової,перелічену на фактичну реалізацію.

Розрахунок впливу зміни цін на змінуприбули визначається різницею між фактичною реалізацією фактичного обсягупродукції і плановою реалізацією фактичного обсягу продукції.

Одним з найважливіших показниківкінцевих результатів для підприємства є чистий прибуток – це різниця міжбалансовим прибутком і сумою внесених у бюджет податків.

Узагальнюючим економічним показником,що показує усі витрати в грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції єплан по собівартості, прибутку і рентабельності. Усі витрати по собівартостіможна розділити на двох груп:

-   прямі;

-   непрямі.

Прямі — витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом визначеного видупродукції (матеріали, заробітна плата).

Непрямі – витрати, який не можна безпосередньо віднести на одиницю продукції(цехові, загальнозаводські). Вони визначаються через відсоток до основноїзаробітної плати.

По обсязі витрат розрізняють наступнівиди собівартості:

-   цехова собівартість;

Витрати, зв'язані з виробництвом деталей у визначеному цеху

-   загальнозаводська собівартість;

Сума загальнозаводських витрат і цехової собівартості.

-   повна собівартість.

Сума загальнозаводської собівартості і витрат, зв'язаних з реалізацієюі позавиробничими витратами (доставка, упакування і т.д.)

Усі витрати в собівартості групуютьсяпо економічних елементах і статтям калькуляції.

Поекономічних елементах:

-    сировина і матеріали;

-    допоміжні матеріали;

-    паливо й електроенергія;

-    заробітна плата (основна і додаткова);

-    відрахування на соціальне страхування;

-    інші витрати – сума витрат на виробництвопродукції.

Таке угруповання можевикористовуватися при складанні повного кошторису витрат на виробництвопродукції.

Постаттях калькуляції:

-   матеріали і сировина за винятком відходів;

-   покупні витрати, виробничі фонди;

-   основна заробітна плата;

-   додаткова заробітна плата;

-   природні відрахування в соціальні органи;

-   витрати на освоєння нових видів продукції;

-   витрати на зміст устаткування;

-   цехові витрати – разом цехова собівартість;

-   загальнозаводські витрати – разом загальнозаводська собівартість;

-   позавиробничі витрати – разом повна собівартість.

Таке угруповання витратвикористовується для розрахунку ціни.

План по витратах, прибутку ірентабельності:

-      план починається з розробки завдання  по зниженню собівартості, тому що від зниження собівартості залежить  величина прибутку.Знизити собівартість можна по всім її складовим при проведенні аналізувиробничо-господарської діяльності, що дає можливість вишукати резерви;

-      складаються кошториси(кошторису цехових витрат,кошторису витрат на зміст і експлуатацію устаткування, повний кошторис витратна виробництво продукції);

-      розробляються калькуляції собівартості понайважливіших видах продукції;

-      якщо на підприємстві виробляється великаноменклатура  продукції, то визначаються витрати на один карбованець товарноїпродукції;

-      потім визначається передбачуваний прибуток ірентабельність.

Список використаноїлітератури:

1.  Лисицын В.В. Валовой продукт и его измерение. М.:Экономика, 1998.

2.  Каталог русскоязычных экономических газет ижурналов — press.lipetsk.ru/

3.  Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ:Либідь, 1995

4.  Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основиекономічної теорії. — Київ: Вища школа, 1995

5.  Основи економічної теорії / за редакцією С.В.Мочерного. — Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993

6.  Барановский А. Что такое монополия и как с нейбороться? // Финансовая Украина. — 26 грудня 1995. — №52

7.  Белобжецкий И.А., доктор экономических наук,профессор. Прибыль предприятия.\\ Жур. «Финансы» №3, 1993, с.40.

8.  Белобжецкий И.А., доктор экономических наук,профессор. Себестоимость и налогооблагаемая прибыль. \\ Жур. «Финансы», №11992, с.26.

9.  Кодацкий В.П. Проблемы исчисления и планированияприбыли. \\ Жур. «Финансы», №9, 1992, с.28.

10.           Молотков О.В. фондоотдача и механизмналогооблажения прибыли. \\ Жур. «Финансы», №1, 1992, с.51