Реферат: Малый бизнес

Зміст

Вступ                                                                                                                                                       3

Розділ 1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в Україні                                          4

1.1 Сутність малого бізнесу.                                                                                                                4

1.2. Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу.                                                                  7

1.2.1. Повне товариство                                                                                                                          7

1.2.2. Командитне товариство                                                                                                               8

1.2.3. Обмежене товариство                                                                                                                    9

1.2.4. Акціонерне товариство                                                                                                               10

1.2.5.Приватне підприємство                                                                                                               11

1.3.Роль малого бізнесу в економіці                                                                                                 12

Розділ 2. Аналіз динаміки малого бізнесу в Україні                                                16

2.1 Становлення та розвиток МП в Україні                                                                                     16

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні                                                            16

Структура кількості малих підприємств України за формамивласності, %                                17

Галузева структура малих підприємств України у 2000 році, %                                                     20

2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні                                                             25

2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП                                                                27

2.2.2 Податкові та фінансові чинники                                                                                                30

2.3 Стратегії підтримки МП                                                                                                                34

Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу вУкраїні     36

3.1 Проблеми розвитку МП в Україні                                                                                                 36

3.2Перспективи малого бізнесу в Україні                                                                                       37

Висновки                                                                                                                                            41

Список літератури                                                                                                                       42

Вступ

Підтримка становлення та розвиткумалого бізнесу (МП) в Україні є одним з визначальних пріоритетів державноїполітики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніхпідприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національноїекономіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіхрівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політикищодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні.

Проте дієвість заходів політики підтримки малого ісереднього бізнесу виявилася недостатньою. Малі й середні підприємства вУкраїні продовжують стикатися з суттєвими перешкодами власному розвитку як нарівні державної політики, так і на рівні ринкового середовища. Зростанняекономічної активності у 2000-2001 рр. не знайшло адекватного відображення усередовищі малого і середнього бізнесу. Можна стверджувати, що підприємствацієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національноїекономіки. Відтак побудова моделі економічного розвитку, яка передбачала бмаксимально можливе поширення позитивних тенденцій економічної динаміки на всіскладові економічної системи, поки що залишається серед визначальних завданьдержавної економічної стратегії.

Досвід розвитих країн показує, щомалий бізнес грає дуже і дуже велику роль в економіці, його розвиток впливає наекономічний ріст, на насичення ринку товарами необхідної якості, на створеннянових додаткових робочих місць, тобто вирішує багато економічних, соціальних іінших проблем. В всіх економічно розвитих країнах держава надає великупідтримку малому бізнесу, дієздатне населення усе більше і більше починаєзайматися малим підприємництвом.

Активний ріст  малих підприємств у західних країнахпочав відбуватися із середини 70-х років, початку 90-х років. На сьогоднішнійдень у найбільш розвитих країнах Заходу малі фірми складають 70-90% відзагального числа підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад, США – де вдрібному підприємництві зайнято 53% усього населення, Японію – з її 71.7% ікраїни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половинапрацюючого населення. Тільки ці цифри говорять про величезну важливістьпідприємств малого бізнесу для економіки цих країн. Про ефективність цих фірмговорить той факт, що на 1$ витрат вони впроваджують у 17 разів більшенововведень і розробок, чим великі підприємства, що дають життя лише 10% новихтехнологій, інші 90% упроваджують малі підприємства.

Нарешті, розвиток малого бізнесу необхідно тількитому, що він дає життя старим великомасштабним підприємствам і в союзі з нимиодержує значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки в цілому.

Розділ 1. Теоретичні аспекти малогобізнесу в Україні1.1 Сутність малого бізнесу.

Як показуєсвітова і вітчизняна практика, основним показником, на основі якогопідприємства (організації) відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є в першучергу середня чисельність працівників, зайнятих на даний момент на підприємстві.Іноді під малим бізнесом розуміється діяльність, здійснювана невеликою групоюоблич, чи підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільшзагальними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносятьсядо суб'єктів малого бізнесу, є чисельність персоналу (зайнятих працівників),розмір капіталу, обсяг обороту (прибутку, доходу). Однак майже у всіх розвитихкраїнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу єчисельність працюючих. До малого бізнесу відносять, як правило, підприємства зчислом зайнятих від 1 до 500, де:

  Від 1 до20 – ремісничі;

  Від 20до 100 – малі;

  Від 100до 500 – середні підприємства.

Але часто,у залежності від важливості малого бізнесу в економіці країни, він самостійнорозділяється на різні групи. У ФРН, наприклад, офіційне визначення поняттямалого підприємництва отсутствует, але відповідно до класифікації федеральногоміністерства господарства до дрібного відносять фірми з числом зайнятих до 49чоловік і щорічним оборотом міні 1 млн. марок. При цьому дрібні і середніпідприємства – це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що берутьучасть у виробництві, що цілком беруть на себе економічний ризик.

УНімеччині ж, існує чотири категорії віднесення підприємств до малого:

  Від 20до 49;

  Від 50до 99;

  Від 100до 199;

  Від 200до 499.

І длятого, щоб фірму визнали малої, її річний оборот повинний складати від 3,5 до 11,5млн.DM, а в США – 3-12 млн. $.

Ефективністьмалих підприємств у Німеччині трохи вище, ніж у США й у Японії. Тут на частку12,3% великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників приходиться тільки52,6% національного доходу. Крім того, 2/3 робітників створюється за рахунокдрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте.

У Японіїж, до дрібних і середніх підприємств відносяться підприємства, що маютьнаступні показники:

Галузі, у яких функціонують підприємства

Статутний капітал,

Млн. ієн

Чисельність працюючих Видобувна й обробна промисловість, будівництво До 100 До 300 1 2 3 Оптова торгівля До 30 До 100 Роздрібна торгівля й індустрія послуг До 30 До 50

Нарозвиток малого бізнесу найбільший вплив роблять наступні фактори:

-    у розвитку засобівзв'язку відбувся стрибок;

-    розширення сфери послуг,що базується на малих підприємствах;

-    зменшення вартості іспрощення використання інформаційних систем;

-    підвищивсязагальноосвітній рівень людей з одночасним нагромадженням досвіду у великихкомпаніях;

-    сприяння малими фірмамирішенню питання про безробіття;

-    скорочення робочоїзміни;

-    великаконкурентноспособность за рахунок менших витрат, зв'язаних зі зниженнямнакладних витрат і менших коливань заробітної плати.

В мірурозвитку малого бізнесу утворяться різні форми організації приватних фірм. Вданий час відомі три основні правові форми: одноособові, корпорації іпартнерства.

Фірма, щознаходиться в одноособовому володінні найбільш проста форма для дрібногобізнесу. Звичайно для відкриття такого підприємства досить лише одержатиліцензію від місцевої влади і зареєструвати торгове ім'я. Ділові партнерстваявляють собою організацію з двох і більш облич, між якими полягає контракт наспільне володіння підприємством. Партнерства можуть бути повними й обмеженими.Третій тип – корпорації. Ця організаційна форма найбільш характерна длявеликого і середнього бізнесу, хоча їхнього загального числа всіх корпорацій,наприклад у США, 98% — невеликі сімейні фірми. І хоча формальне керування корпорацієюповинне бути відділене від її володіння, нерідко бувають випадки, коликорпорацією володіє і керує один власник за допомогою підставних облич, що реальноне вкладають у неї засобу і не беруть участь у керування нею.

Але маліпідприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин.Наприклад, у германії в 1990 році більш 14500 малих підприємств зазналиневдачі, причому 40% їх вони проіснували не більш 5 років. Частка банкрутствпідприємств малого бізнесу завжди вище, тому що, йдучи на ризик, підприємецьвирішує досить складну проблему конкурентноспособности продукції, щовипускається. Починаючому підприємцю на самому початку потрібно проводити своюроботу при більш високих витратах, чим підприємцю вже існуючої фірми. Початковавартість ставить засновників фірми в невигідне положення в порівнянні з діючоюфірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартістьпродукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств – це невдачі всфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.

Алевсе-таки, незважаючи ні на що, кількість створюваних фірм перевершує числоліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого ісереднього бізнесу в економіці.

Але частомале підприємство обанкрачивается не цілком, що досить важливо, а лишевикуповується більш великою фірмою.

У зв'язкуз цим можна  виділити три моделі розвитку малого бізнесу:

-    повільне розширенняділової активності;

-    швидкий розвиток малихпідприємств і перетворення їх у середні, а потім у великі компанії;

-    збереження масштабівдіяльності на досягнутому рівні

За данимиопитування власників малих підприємств у германії 55% не планують розширення,355 розробляють плани  повільного стійкого росту, і тільки10% — швидкого розвиткуза рахунок виробництва нової чи продукції вступи на нові ринки, що говорить пропрагнення до збереження досягнутого рівня.

У 80-хроках у Німеччині позначилася тенденція до збільшення числа малих підприємств.Тому можна затверджувати, що в ці роки в країнах Заходу намітився процесзростання значення дрібних і середніх фірм у ряді областей як матеріальної, такі нематеріальної сфери виробництва.

Хотілося бнавести наступні цифри щодо стану промисловості Німеччини. У загальномупромисловому обороті частка 10 ведучих концернів із другої половини 70-х рокахдо середини 80-х років не зростала, а по експорт навіть трохи знижувалася.Більш наочно це виявлялося в США. Згідно з офіційними даними з 1980 по 1989гола частка фірм малого підприємництва збільшилася з 18% до 37%.

Тобто в70-80 роки стала очевидней виявлятися тенденція, при якій частка найбільшихкомпаній у випуску продукції, обороті й інших показниках багатьох галузейзалишалася стабільної чи навіть знижувалася. Установився збалансований стан міждрібним і середнім бізнесом. Саме цей період можна вважати піком слави малогобізнесу, тому що для підприємництва усе більш важливої стає швидка і гнучкаадаптація внутрішнього і зовнішнього середовища фірм до невизначеногогосподарського середовища. Підприємці усе більше усвідомлюють необхідністьвикористовувати не тільки переваги спеціалізації, особливу атмосферу зацікавленості,але і можливості, що відкриваються при виробничій кооперації: економія намасштабах, спільні науково-дослідні розробки, поділ ризику.

Значнийплюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявилися більшпристосованими, чим великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди дляекономік країн Заходу. Великі фірми не настільки відчутно і швидко реагують наякі-небудь зміни в економіці. Не випадково в політику урядів Німеччини, США ібагатьох інших розвитих капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займаєособливе місце. Невеликі підприємства найбільше чуйно реагують на зміну векономіці, на чи падіння підвищення норми прибутку в галузях економіки.Руйнування й утворення нових компаній відбувається, насамперед, у немонополізованомусекторі і лише пізніше, набравши  силу, відбуваються і на більш великих фірмах,відбиваючи на їхнє діяльності. У таких умовах великі компанії експортуютькапітал. Дрібної ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживаннядрібні фірми змушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті їх їх,хто в обстановці 70-х почала 80-х років зуміли пристосуватися – вижили, інші –просто розорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризипослужило важливим засобом для оздоровлення економіки. І порозумівається ценасамперед роллю і функціями, що малий бізнес виконує.

1.2. Комерційні організації – суб'єктималого бізнесу.

Комерційнимиорганізаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну метусвоєї діяльності.

Юридичніособи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формігосподарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних імуніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малогобізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різнихгалузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малогобізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство(товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонернітовариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.

1.2.1. Повне товариство

Повнимтовариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповіднодо ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю відімені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном.Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного ззасновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особистемайно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірнівироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстрованіяк індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації.Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядатияк утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повноготовариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасникамиповного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступніобов'язкові зведення:

-    порядок спільноїдіяльності по створенню повного товариства;

-    про розмір, склад,терміни і порядку внесення внесків;

-    найменування повноготовариства і місце його перебування.

Повнетовариство повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх йогоучасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників здодаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство».

Керуванняповним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; коженучасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішенняприймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядоквизначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень.

Коженучасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщоустановчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведутьсправи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам. При спільномуведенні справ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіхучасників. Якщо ведення справ повного товариства доручено доручається одномуобличчю, то інші учасники для здійснення угоди  повинні мати доручення відімені, на которого було покладене ведення справ товариства.

Важливоюособливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несутьвідповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повноготовариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає позобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У теж час учасник,що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло домоменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, протягом двох роківпісля його відходу.

Припиненнядіяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізаціїліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо вйого складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариствазалишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.

1.2.2. Командитне товариство

Товариствокомандитне – модифікована форма повного товариства. Командитним визнаєтьсятовариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльністьі відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами),мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхнімивнесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску,є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами. Вони не приймають участі вздійсненні товариством підприємницької діяльності.

Головноюособливістю командитного товариства є положення повних товаришів, що берутьучасть у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підписують установчийдоговір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальністьпо його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права братиучасть у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повнихтоваришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повнітовариші в командитному товаристві.

Вкладникмає право:

одержувати частина прибутку товариства;

знайомитися з річними звітами і балансамитовариства;

по закінченні фінансового року вийти зтовариства й одержати свій внесок у порядку, передбаченому установчимдоговором;

передати свою частку в складовому чикапіталі її частина іншому чи вкладнику третьому обличчю.

Учасникамитовариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємцікомерційні організації, а як вкладників – громадяни і юридичні особи. Державніоргани й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладникамитовариства на вірі. Учасник повного товариства не може повним товаришем утоваристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бутиучасником повного товариства.

Установчимдокументом товариства на вірі є установчий договір, що підписується всімаповними товаришами. Він повинний містити в собі наступне:

-    умови про розмір і складскладового капіталу товариства;

-    про розмір, склад,терміни і порядку внесення внесків;

-    про сукупний розмірвнесків, внесених вкладниками.

Крім того,в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладникамичастини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході зтовариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками приліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги кредиторів, місцеперебування товариства на вірі, фірмове найменування.

Фірмовенайменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришіві слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чимодного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитнетовариство» чи «товариство на вірі». Наприклад, назви типу «Джонсон-Джонсон іДО0», «Іванов, сини і ДО0» і т.п.

1.2.3. Обмежене товариство

Обмеженетовариство (товариство з обмеженою відповідальністю) – таке об'єднання, щоформується на основі заздалегідь визначених внесків пайовиків. Товариством зобмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільство, статутний капіталякого розділений частки визначених розмірів; учасники такого суспільства невідповідають по його зобов'язаннях і ризикують лише в межах своїх внесків. Уцьому і складається зміст поняття «обмежена відповідальність».

Засновниками(учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути громадяни іюридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправівиступати учасниками ТОВ.

Установчимдокументом ТОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, ізатверджений ними утомившись.

Вустановчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, місце перебування,порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталусуспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, провідповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків.

Вустановчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по створеннюсуспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню,установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, визначитиумови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправів будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників.При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частців статутному капіталі суспільства.

Фірмовенайменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженоювідповідальністю».

Важливезначення для успішного функціонування ТОВ має формування статутного капіталу,що складається з вартості внесків його учасників; він визначає мінімальнийрозмір майна суспільства. Розмір статутного капіталу не може бути менш суми,визначеної законодавством. Мінімальний розмір статутного капіталу в різнихкраїнах різний: в Австрії він складає 500 тис. шилінгів, у Росії – 10 тис. карбованців,в Угорщині – 1 млн. форинтів.

Органамикерування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, щоздійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загальним зборам йогоучасників.

1.2.4. Акціонерне товариство

Акціонернимтовариством (АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якоїрозділений на визначене число рівних часток -  акцій. Відповідальність членівсуспільства, яких називають акціонерами, обмежується номінальною вартістюпридбаних ними акцій.

Акціонерамиможуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішенняпро його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами.Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не можеперевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено одним обличчям,що приймає рішення про створення АТ одноосібно. Однак АТ не може бути заснованоіншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя.

Державніоргани й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ.

Акціонернітовариства бувають двох типів: закриті і відкриті. Акції відкритих суспільствпоширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їмакції без згоди інших акціонерів цього  АТ. Закритим акціонерним товариствомвизнається суспільство, акції якого розподіляються тільки серед його чизасновників заздалегідь визначеного кола лиц. закриті АТ не мають права проводитивідкриту підписку на акції, що випускаються ними.

Установчимдокументом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх органів акціонерноготовариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення:

-   повнеі скорочене фірмове найменування  АТ;

-    місце його перебування;

-    тип АТ (відкрите чизакрите);

-    кількість, номінальнувартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і типи привілейованихакцій;

-    права акціонерів

-    розмір статутногокапіталу АТ.

АТ маєфірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і типАТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування нарізних мовах.

Статутнийкапітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акційсуспільства, придбаних акціонерами. Сума статутного капіталу суспільствавизначається національним законодавством країни: в Австралії вона повиннаскладати як мінімуму 1 млн. шилінгів, у Швейцарії – 50 тис. шв. франків, уРосії – 10 тис. карбованців для закритого суспільства і 100 тис. руб. длявідкритого (на 1991 р.).

Акціонернетовариство має право випускати звичайні, а також один чи кілька типівпривілейованих акцій, номінальна вартість останніх не повинна перевищувати 25%статутного капіталу АТ. При установі акціонерного товариства його акції повиннібути серед засновників. Всі акції суспільства є іменними.

Вищиморганом керування акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, щоповинні проводитися щорічно (річні загальні збори акціонерів). На річних зборахакціонерів зважуються питання: про утворення ради директорів (наглядацькоїради), ревізійної комісії; твердження річних звітів, рахунків прибутків ізбитків АТ, розподіл його прибутків і збитків і ін.

1.2.5.Приватне підприємство

Зцивільного законодавства не випливає, що індивідуальні (частки) підприємстватакож можна віднести до суб'єктів малого бізнесу, однак у залежності відчисельності зайнятих працівників вони повинні відноситися до малих підприємств

Приватнепідприємство – це підприємство, що має в одному обличчі і засновника івласника. Всі інші в ньому є найманими робітниками.

Аналізуючипрактику функціонування суб'єктів ринкової економіки в окремих розвитихкраїнах, можна привести наступні організаційно-правові форми суб'єктів малогобізнесу:

Таблиця 1

Основні організаційні форми суб'єктів малого бізнесу

Країна Організаційно-правові форми підприємства Великобританія

Індивідуальне підприємство

Асоційовані власники

Обмежені компанії

Франція

Індивідуальне підприємство

Акціонерна компанія

Обмежене товариство

США

Одноособове володіння

Товариство

Корпорація

Німеччина

Індивідуальна трудова діяльність

Партнерство

Малі акціонерні товариства

Як видно зтаблиці, найбільш розповсюдженою організаційною формою малого бізнесу єіндивідуальне підприємство.

Перевагамицієї організаційно-правової форми комерційних організацій є:

-    повна самостійність,воля й оперативність дій, що не вимагає для прийняття рішень одержання згодипартнерів;

-    зацікавленість узавзятій роботі, у ретельному власному контролі над справами, у прийняттіобміркованих рішень, тому що всі доходи надходять до єдиного власникапідприємства;

-    конфіденційністьдіяльності.

Але порядз достоїнствами цієї організаційної форми їй властиві і недоліки, якимвідносяться:

-    обмеженість залученнязначних фінансових засобів;

-    повна майновавідповідальність за борги у випадку банкрутства;

-    недовіра з бокудержавних установ і великих підприємств;

-    слабість керування.Звичайно власник є керуючим із усіх питань: економічним, фінансовим, кадровим іін. Як правило, власникам не вистачає професійних знань і досвіду;

-    труднощі в одержаннікредиту;

-    високий рівеньбанкрутства.

1.3.Роль малого бізнесу в економіці

Світовапрактика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвитий ринковоюекономікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішеннясоціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельностіпрацюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робітсуб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль. Уприйнятих у Російській Федерації протягом 1991-1995 р. законодавчих і нормативнихактах указується, що розвиток у країні малого підприємництва є одним з напрямківекономічної реформи, що сприяють розвитку конкуренції, наповненню споживчогоринку товарами і послугами, створенню нових робочих місць.

Суб'єктималого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так інедоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує нанаступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання;велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті івиконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати накерування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявитисвої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малихпідприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високийрівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається надіяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту намісцевих (локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількостілюдей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійнихпрацівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнахзаймають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництвітоварів, виконанні робіт, наданні послуг.

У теж чассуб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких вартовиділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступіньнестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуваннісправою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умовгосподарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержаннякредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані якіз внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показуєдосвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з чи недосвідченістю професійноюнекомпетентністю власників малих підприємств.

Урегулярно проведених опитуваннях у середовищі малих бізнесменів США головнимипричинами невдач їхньої діяльності найчастіше називають:

-    Некомпетентність;

-    Незбалансований досвід(наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант);

-    Недостача досвіду вкомерції, фінансах, постачаннях, виробництві, умінні заводити і підтримуватиділові зв'язки контакти.

Іншимипричинами банкрутств малих фірм є:

-    занедбаність бізнесу;

-    погане чи здоров'яшкідливі звички;

-    катастрофи, пожежі,злодійство і т.д.

-    шахрайство.

Практикадіяльності американських малих фірм свідчить про те, що наявності одногопідприємницького досвіду і хватки недостатньо. У сучасному малому бізнесі вкрайнеобхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майженічого не знаючий про виробництво, або інженер, що нічого не знає про комерцію.Нерідко власник малої фірми має занадто мало досвіду в керуванні особливимиструктурами бізнесу.

Шансифірми на успіх підвищуються в міру її дорослішання. Фірми, що довго існують приодному власнику, приносять більш високий доход, чим фірми, що часто змінюютьвласників. Американська статистика показує, що жінки – власники малих фірмбільш щасливі в бізнесі, чим чоловіка.

Наневдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців.Підприємці, що вже нагромадили досвід ведення справ у маленьких фірмах, якправило, більш щасливі. Якщо в керуванні фірми бере участь не одна людина, апідприємницька команда складається їхній двох, трьох чи чотирьох облич, шансина виживання вище, оскільки колективне ухвалення рішення більш професійно. Натривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першомуетапі. Чим більше первісний капітал, вкладений у фірму, тим більше можливостейїї збереження в кризові періоди.

В данийчас навіть у країнах з розвитий ринковою економікою відбувається посилення ролімалих підприємств, хоча їхня стійкість відносно низька. При росту чисельностімалих підприємств, розвитий інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес єважливим чинником рішення економічних і соціальних задач. Як правило, розвитокмалого бізнесу є умовою рішення наступних проблем:

-    формування конкурентнихринкових відносин, що сприяють кращому задоволенню потреб населення ісуспільства;

-    підвищення якостітоварів, робіт, послуг. Прагнучи  до задоволення запитів споживачів, малихбізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культуриобслуговування;

-    наближення виробництватоварів і послуг до конкретних споживачів;

-    сприяння перебудовиекономіки. Малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність;

-    залучення особистихзасобів населення на розвиток виробництва. Партнери в малих підприємствахвкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, чим у великих;

-    створення додатковихробочих місць, скорочення рівня безробіття;

-    сприяння розкриттюталанта людей, розвитку різних видів ремесел;

-    формування соціальногошару власників, власників, підприємців;

-    активізаціянауково-технічного прогресу;

-    освоєння і використаннямісцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

-    звільнення держави відзбиткових підприємств за рахунок їхньої оренди і викупу.

 Однак,аналізуючи підприємницьке середовище, можна виділити ряд причин, що гальмуютьрозвиток малого підприємництва.

По-перше,складна економічна обстановка, що панує в країні: інфляція, спад виробництва,розривши господарських зв'язків, високий рівень процентних ставок, слабка правовазахищеність підприємців.

По-друге,низький рівень організаційно-економічних і правових знань підприємців,відсутність належної ділової етики, господарської культури як у малому бізнесі,так і в державному секторі.

По-третє,негативне відношення визначеної частини населення, що зв'язує підприємництвопрямо тільки з посередництвом, купівлею-продажем.

По-четверте,неотработанность організаційних і правових основ для регулювання розвиткубізнесу на регіональному рівні.

По-п'яте,слабість державної підтримки малого бізнесу.

Сформованаекономічна ситуація негативно впливає на малий бізнес в усіх напрямках. Рівеньінфляції і ріст цін на усі фактори виробництва ставлять багато малихпідприємств на грань банкрутства. І в їхньому числі в першу чергу виявляютьсяпідприємства, що функціонують у сфері виробництва товарів і побутових послугдля населення, що споживають сировину, матеріали й ін., вартість яких постійноросте. Податковий тиск також впливає на виробничі підприємства в сфері малогобізнесу. І сформовані економічні умови підривають стимули до підприємницькоїдіяльності, послабляють підприємницький настрой.

 

Розділ 2. Аналіз динаміки малогобізнесу в Україні2.1 Становлення та розвиток МП вУкраїні

У період 1991-1996 рр. МП в Україні під впливом різнихпроцесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку,тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельністьзайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою,ніж у 1991 році, хоча чисельність МП за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на МП почалося вУкраїні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростаннякількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із“мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшенняролі МП як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цейчас спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності МП(табл. 1). З огляду на те, що кількість МП на душу населення в Україніпринаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи іудесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можнарозглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це єтривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічногопожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалосявище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпівзростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначаютьтенденцію перереєстрації МП у форму приватного підприємництва з правом наймуробітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як формурозвитку повноцінних МП, які здатні належним чином виконувати викладені вищесоціально-економічні функції.

Таблиця 1

Основні показники розвитку малихпідприємств в УкраїніПоказник 1996 1997 1998 1999 2000 2001 Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.: 871 1003 1131 1258 1421 1708 Кількість малих підприємств, тис. од. 96 136 173 197 218 233 Темп зростання за рік, % 41,7 27,2 13,9 10,7 6,9 МП на 10 тис. Населення, од. 19 27 34 40 44 48 Кількість суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб, тис. осіб 775 867 958 1061 1203 1475 Темп зростання за рік, % 11,9 10,5 10,8 13,4 22,6

За 2001 рік малими підприємствамивироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму22064,4 млн гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягувиробництва продукції.

Таблиця 2

Структура кількості малих підприємствУкраїни за формами власності, %Форми власності 1998 1999 2000 Всього, у т. ч.: 100,0 100,0 100,0 Державна 1,8 1,5 1,5 Комунальна 3,3 3,0 2,8 Приватна 29,4 31,0 32,3 Колективна 65,0 63,7 62,8 Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 0,5 0,6 0,5

Ринкові трансформаційні процеси в економіці Українисприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з1992 року по 2000 рік частка малих підприємств з державною формою власностіскоротилася з 14 до 1,5 %. У структурі недержавної форми власності часткаколективної зросла з 50 до 62,8 %, а приватної – залишилася на рівні 32 %.

Проте, як видно з таблиці 2, структура малогопідприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася.Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільнезростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вонає найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини МП. Серед малихпромислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж вцілому по МП і становила у 2000 році 20 %. За юридичною формою малі промисловіпідприємства колективної власності у 2000 році поділялися на: кооперативи — 2,3%, акціонерні товариства — 8,6 %, колективні підприємства — 11,3 %, товаристваз обмеженою відповідальністю – 65,0 %.

Таблиця 3

Регіональна структура МП в Україні у 2000році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих таобсягами виробленої продукції

Регіони

Кількість
підприємств

Чисельність Обсяги продукції Одиниць Частка, % Тис. осіб Частка, % Млн грн. Частка, %

Україна

217930

100,00

1709,8

100,00

19432,7

100,00

АР Крим 9183 4,21 65,5 3,83 708,1 3,64 Вінницька 5221 2,40 52 3,04 418,8 2,16 Волинська 3468 1,59 32,7 1,91 248,9 1,28 Дніпропетровська 13494 6,19 107,9 6,31 1227,8 6,32 Донецька 24807 11,38 149,9 8,77 1704,5 8,77 Житомирська 5181 2,38 43,6 2,55 319,3 1,64 Закарпатська 5843 2,68 41,7 2,44 356,8 1,84 Запорізька 7972 3,66 65,5 3,83 866,5 4,46 Івано-Франківська 6146 2,82 47,7 2,79 372,7 1,92 Київська 5978 2,74 60,7 3,55 692,6 3,56 Кіровоградська 4369 2,00 34,5 2,02 282,7 1,45 Луганська 8764 4,02 68,9 4,03 593,5 3,05 Львівська 13612 6,25 124,3 7,27 1055 5,43 Миколаївська 6843 3,14 47,7 2,79 482,7 2,48 Одеська 9591 4,40 86,9 5,08 1081,6 5,57 Полтавська 6128 2,81 55,8 3,26 537 2,76 Рівненська 3650 1,67 37,2 2,18 272,8 1,40 Сумська 4944 2,27 44,5 2,60 408,8 2,10 Тернопільська 3030 1,39 31,1 1,82 241,4 1,24 Харківська 13392 6,15 111,3 6,51 1251,9 6,44 Херсонська 7615 3,49 35,1 2,05 331,4 1,71 Хмельницька 4519 2,07 41,8 2,44 344,7 1,77 Черкаська 5058 2,32 37,6 2,20 359,4 1,85 Чернівецька 2976 1,37 29,6 1,73 217,3 1,12 Чернігівська 3388 1,55 37,9 2,22 281,3 1,45 м. Київ 30691 14,08 202,6 11,85 4588,4 23,61 м. Севастополь 2068 0,95 15,8 0,92 186,8 0,96

Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятийу 1991 році, визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малихчисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у якійфункціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощенусистему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва”,який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було змінено. До суб’єктівмалого підприємництва відносилися юридичні особи, чисельність найманихпрацівників на яких не перевищувала 50 осіб, також було обмежено річний обороткоштів. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, прийнятийу 2001 році, визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців,річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, наяких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких неперевищує 500000 євро.

Як видно з зазначеного, поняття середнього бізнесу вУкраїні досі не врегульовано. Це робить невигідним розширення успішних МП, яків цьому разі ризикують випасти з пільгової категорії.

Досить показовим в контекстіусвідомлення особливостей розвитку МП в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньоїрегіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл МП по регіонахУкраїнизасвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності,диспропорції, які існували у територіальному розподілі МП, зберігаються (табл.3).

Показники територіального розподілу МП передусімзасвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону.Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головнимкритерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки –на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансовогокапіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиноювиходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувсяв 1997 році. До цього за загальною кількістю МСП в Україні лідирувала Донецькаобласть.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденціядо поступового вирівнювання розвитку МП в регіонах України. Зокрема, з 1995 по2000 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістюМП (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, КримськаАР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що малинайменшу абсолютну кількість МП, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив міжрегіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі МП залишається доситьглибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях тамістах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис.чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116підприємств (проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як уЧернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і29 відповідно).

Співставлення регіональних показників дозволяє зробитивисновок про переважаюче функціональне призначення МП в окремих регіонах. Так,переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) МП відіграють в Київській,Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях.Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшоїкількості МП) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонськійобластях. Нарешті, за економічним ефектом МП немає рівних місту Києву, девироблено 23,6 % всього продукту МП України, при тому, що на них зайнято 11,9 %усіх зайнятих на МП.

На думку експертів, регіональні диспропорції розвиткуМП пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів;господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленняморганів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринковоїінфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевоюпсихологією.

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістюпідприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля іпромислове виробництво (табл. 4). Принципово інша картина спостерігається врозподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств.Так, МП, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньоїчисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загальногоприбутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ятачастина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином,порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в маломупідприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію допослаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Такестановище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшоюмірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, атакож відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнахЄвропи беруть на себе об’єднання підприємців.

За підсумками 2001 року частка МП, зайнятих у сферіоптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної кількості МП,операціями з нерухомістю – до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення часткипідприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві – до 8,8 %.

Таблиця 4

Галузева структура малих підприємствУкраїни у 2000 році, %Галузі економіки Кількість Випуск продукції Прибуток

Всього по економіці,
у тому числі:

100,0 100,0 100,0 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 3,6 5,8 -2,7 Промисловість 15,8 26,9 -6,7 Будівництво 8,4 14,5 5,8 Оптова та роздрібна торгівля 46,4 24,1 73,9 Готелі та ресторани 3,5 3,0 -0,2 Транспорт 3,9 7,1 3,6 Операції з нерухомістю 12,1 13,1 22,1 Колективні та особисті послуги 3,4 2,4 0,1

Таблиця 5

Частка продукції малих підприємств упромисловому виробництві за галузями, %

Галузі промисловості 1998 1999 2000 Вся промисловість 4,5 5,1 3,3 Добувна 0,4 0,5 0,3 Обробна 6,6 7,2 4,4 Харчова та перероблення с/г продуктів 6,6 6,8 3,8 Легка, у тому числі: 16,0 20,5 9,7 Текстильна та пошиття одягу 12,2 15,0 11,2 Виробництво шкіри та шкіряного взуття 26,3 30,5 6,6 Виробництво деревини та виробів з деревини 29,8 21,5 22,3 Целюлозно-паперова; видавнича справа 30,6 24,7 20,0 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 3,9 4,2 0,4 Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: 5,4 6,6 4,7 Виробництво хімічне 4,4 4,7 3,1 Гумових та пластмасових виробів 8,3 14,6 10,6 Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів 4,6 5,8 5,1 Металургія та оброблення металу 1,4 1,8 1,0 Машинобудування, у тому числі: 8,4 9,4 6,7 Виробництво машин та устаткування 6,3 7,0 6,4 Електричного та електронного устаткування 18,7 19,9 11,2 Транспортного устаткування 3,7 3,5 2,6 Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 0,4 1,3 0,5

У 1998-2000 рр. спостерігалася загрозлива тенденція дозниження частки МП у промисловому виробництві за видами економічної діяльності.Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2000 році не було практично жодної галузіпромислового виробництва, де частка МП не зменшилася б порівняно з попереднімперіодом.

Відчутно зменшилася частка МП у таких економічно тасоціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка,виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавничасправа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного таелектронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряноговзуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме упочатковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великимта малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що можестати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Таблиця 6

Динаміка зайнятих на МП в Україні у1991-2001 рр.

Показники 1991 1996 1997 1998 1999 2000 2001 Середньорічна кількість працюючих на МП, тис. 1192,4 1178,1 1395,5 1559 1677,5 1709 1715,7 Відсотків до попереднього року х 104,7 118,5 111,8 107,5 101,9 100,3 У розрахунку на одне підприємство, осіб 25 12 10 9 9 8 7 Відсотків до кількості працездатного населення 4,1 4,1 4,9 5,5 5,9 6,0

За підсумками 9 місяців 2001 року із загальноїкількості працюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібнійторгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що можебути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вагазайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, наданняпослуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % відзагальної чисельності працівників, зайнятих на МП.

Таблиця 7

Зайнятість на українських МП за основнимивидами економічної діяльності за 9 місяців 2001 року

Види діяльності Чисельність зайнятих Млн чоловік % до загальної чисельності

Всього по економіці
з неї

1683,2 100 Промисловість 377,0 22,4 Будівництво 205,4 12,2 Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту 616,05 36,6 Готелі та ресторани 72,4 4,3 Транспорт 75,7 4,5 Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам 188,5 11,2 Колективні, громадські та особисті послуги 84,2 5,0 Інші 64,0 3,8

В структурі зайнятих питома вагапрацюючих на МП, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишаєтьсячастка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві(12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічноїдіяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими вцій сфері.

Таблиця 8

Чисельність працівників малих промисловихпідприємств за галузями в 2000 році

Галузі Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб Частка, % Промисловість, у тому числі: 362,9 100,0 Добувна 4,9 1,4 Обробна, з неї: 346 95,3 Харчова промисловість та переробка 77 21,2 Легка промисловість, у тому числі: 40 11,0 Текстильна промисловість та пошиття одягу 33,5 9,2 Виробництво шкіри та шкіряного взуття 6,5 1,8 Виробництво деревини та виробів 27,5 7,6 Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа 41,8 11,5 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 0,6 0,2 Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: 19,9 5,5 Хімічне виробництво 9,4 2,6 Виробництво гумових та пластмасових виробів 10,5 2,9 Виробництво інших неметалевих виробів 22,7 6,3 Металургія та оброблення металу 21,7 6,0 Машинобудування, в тому числі: 72,7 20,0 Виробництво машин та устаткування 35,1 9,7 Виробництво електричного та електронного устаткування 29,4 8,1 Виробництво транспортного устаткування 8,2 2,3 Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 12 3,3

Співставлення темпів зростання кількості МП тачисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляєзбереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одномупідприємстві. Так, за 9 місяців 2001 року кількість МП зросла на 10 тис., акількість зайнятих на них – зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причинтакої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід МП врежим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малихпідприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах,що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2000 році всередньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника МПскладала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 1999 році. Найвищий рівеньсередньомісячної заробітної плати в 2000 році був зафіксований середпрацівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності(379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівеньзаробітної плати був у працівників МП, які надають готельні та ресторанніпослуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто втих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. Врегіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріальногостимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.),Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь(173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні зсереднім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуаціяскладається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) таХмельницькій (117,0 грн.) областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показникимають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень“тінізації” діяльності МП, зокрема існування так званої “подвійноїбухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малихпідприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальнихпідприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичнихосіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені,відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж наколективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна платапрацівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнароднихорганізацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2000 році 378,31 гривеньі була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримувалипрацівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

2.2 Макроекономічні результатирозвитку МП в Україні

Отже, загалом з 1991 по 2001 рр. кількість діючихмалих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємству розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніхкраїн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2001 рокускладав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно,недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. Заоцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україніта покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідноїекономіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць МП на 10 тис. осіб, адеякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис.населення.

На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні невиконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочимимісцями лише 1,72 млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельностіусіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікоюаналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що доситьчасто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількістьзайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття,некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МПвиникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціаціїнаселення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови длядодаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичнепризупинення зростання зайнятих на МП у 2001 році дає підстави стверджувати, щоМП як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не взмозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є такожуповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втратуними украй важливої інституційної ролі — формування конкурентного середовища,яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічнихсуб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноціннопрацювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи єсенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконуватизазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МП до наданняспеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес“кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати державачерез бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МПяк важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначитиїї традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., зурахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпеченнярозширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про деякеполіпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатамиопитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК),в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше підприємців оцінили стансправ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, щоскаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2000 році частка МП у загальній сумі прибуткународного господарства помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головнимипричинами цього були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищенняфіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та“висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену системуоподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку.На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівнярентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить –обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичнихобстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є збитковою.Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільськогогосподарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2000 році, припадає на МПторгівлі.

Таблиця 9

Частка прибутку малих підприємств узагальному обсязі прибутку по народному господарству України

Показник 1997 1998 1999 2000 Прибуток по народному господарству, млн гривень 13868,0 3419,0 7427,0 13933 Балансовий прибуток МП, млн гривень 1659,0 143,5 131,2 1037,2 Питома вага МП в прибутку по народному господарству, % 12,0 4,2 1,8 7,4 Питома вага МП до зайнятих, % 7,0 8,0 8,9 9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди бувутруднений значним рівнем “тінізації” діяльності МП в Україні. “Тіньова”діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьомупострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше– спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманнямвимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховуваннячастини доходів МП.

Вже створення МП припускало можливість використання їхяк ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств зметою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Цедозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схемитіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивнийхарактер значної частки МП — явище загальне для всіх трансформаційних економік.Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель,фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм.Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниженнярозмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за данимиопитування, проведеного МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина зних – від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації.Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % своговиторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 %виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками,у 2001 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економікипорівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче,“тінізація” МП в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнемподаткового тиску на підприємства і населення та збереженням загальнихнесприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери вУкраїні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку МП.Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МП в Україні у2000-2001 рр. дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкістьтенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.

2.2.1 Практика державного стимулюваннярозвитку МП

Найвпливовішим засобом державноїпідтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сферіоподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнімчасом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 рокуУказом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку тазвітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництвабуло запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податокзапроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковоюсистемою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податковогообліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеногооподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку єплатником ПДВ, якщо ні — 10 %), спеціальний торговий патент (застосовуєтьсялише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичнихосіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарськийподаток (0,1-0,5 %).

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, щоперейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5% від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року заспрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис.суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб– 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис.платників єдиного податку (юридичних осіб — 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8тис.).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала своюефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й якфіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областейотримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійнезбільшення надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що зчасу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такогооподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також доситьрезонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходятьз-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платниківфіксованого податку.

Фахівці відзначають, що існуюча спрощена системаоподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування євиручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються доціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, авідповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємствазменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяєрозвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі.Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпаютьмалі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а,за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначаєвагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеногооподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельнихпідприємств.

Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україніспостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбуваєтьсявипереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівеньоподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). Запідрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системиоподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігаєтьсятенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податковихнадходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, яківважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальнимидоходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий позитивнийефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотівпідприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності. Відповідно, вподальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бутизначно скромнішим.

Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування єнедоотримання надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондамифінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиногоподатку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПАвилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових фондів,яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло, що такапропозиція зустріла різко негативну реакцію суб’єктів підприємництва.

Поряд із пільговою податковоюполітикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширеннядіяльності МП має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансовудопомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4млн гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001р., у 2002 році на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити25 млн гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для державибезпосередньо збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримкипідприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень тапрофінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період МПперерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн гривень.

Незважаючи на постійно декларований пріоритетздійснення заходів фінансово-кредитної та інвестиційної політики МП, їхняпотреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За рокипровадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкритодекілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, національнихабо спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банкомреконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях частоперетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у важку та тривалупроцедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, узв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави длязабезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробитинеобхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту,бізнес-плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійноїустанови, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансуваннязаходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунокбюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду напроблеми наповнення бюджету.

Важливим інструментом державної політики підтримкималого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, якіпередбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малогобізнесу в регіонах, зокрема — заходи щодо законодавчого забезпечення,фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсногозабезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіяхвідповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпеченнярегіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів,коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, іншихфондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів,отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнароднихфондів, коштів регіональних громадських об’єднань підприємців а також за власнікошти виконавців окремих проектів і підпрограм.

За інформацією Держпідприємництва, у 2001 роціфінансово-кредитна підтримка надавалась суб’єктам малого підприємництва в 9регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька,Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6регіонів повідомили про кредитування суб’єктів підприємництва взагалі.Найбільші суми кредитів було надано суб’єктам малого бізнесу Криму,Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерськимгосподарствам.

Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонахздійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансовихорганізацій: Німецько-Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН“Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS,Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-Українськоїініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва,органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль длязалучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-планів, інноваційнихпроектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент.

В рамках виконання заходів регіональних програмпродовжується робота по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримкималого підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшиласькількість бізнес-центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількістьбізнес-інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодногобізнес-інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській,Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків врегіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць.Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізинговихцентрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13). Жодноголізингового центру не існує Житомирській, Луганській, Тернопільській,Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та містіСевастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки підприємництва. Насередину 2001 року їх налічувалося 80. На середину минулого року в Українітакож налічувалося 342 інвестиційних та 34 інноваційних фондів і компаній, щонадають підтримку суб’єктам малого бізнесу.

Таким чином, хід та наслідки політики підтримкирозвитку МП в Україні видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість тапослідовність заходів, що вживаються, відверто не відповідають офіційнодекларованій важливості даної проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільненнятемпів зростання, утворення малоефективної та диспропорційної структури малогобізнесу.

2.2.2 Податкові та фінансові чинники

Найбільшими вадами національної організаціїоподаткування МП є високий його рівень, часті зміни законодавства,невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними,наведеними О. Кужель, якщо у 1990 році загальний об’єм прямих і непрямихподатків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вжеу 1994 році він збільшився до 43,5 %, у 1996 — до 48 %. Нині він знаходиться нарівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бутитой факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україніперевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми рокамиперевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку ефективністьі дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додатипостійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення вдію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.

Таблиця 10

Податковий тягар як частка продажів в 2000році
(сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажу)

Галузі

Розмір підприємства
(кількість працюючих)

Спосіб утворення підприємства Середнє До 50 50-250 Понад 250 Державні Приватизовані Новостворені Промисловість 23,5 29,7 22,5 26,9 22,0 28,7 23,6 Будівництво 26,1 28,0 28,6 28,8 26,5 29,8 27,6 Транспорт 34,5 26,9 19,3 27,7 22,2 18,1 23,6 Телекомунікації 33,2 15,1 15,0 23,9 26,3 16,4 16,6 Торгівля 23,1 13,7 17,4 18,7 15,0 21,8 18,8 Громадське харчування 30,1 13,0 - 15,2 22,5 32,8 24,6 Інші послуги 26,7 36,0 24,4 25,5 34,5 21,2 26,7 Середнє 24,9 26,9 22,7

За даними експертів МФК, в Україні підприємствамисплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів(табл. 10). Згідно з даними опитування 710 керівників МП тапідприємців-фізичних осіб, проведеного в рамках проекту BIZPRO у червні 2001року, у 21,8 % підприємств податки і збори забирали до 40 % коштів, у 10 % — понад 60 % коштів. Як найобтяжливіший, опитані розглядали податок на доданувартість, за ним – податки на прибуток та на індивідуальні доходи. Найбільшоюмірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців,пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань нафонд заробітної плати та ПДВ. 59 % опитаних МФК підприємців визнають, що їхнійоборот збільшився б на 11-30 % при більш сприятливому режимі оподаткування вУкраїні.

На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеноїсистеми оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництвасуттєво поліпшилася. На початок 2001 року за спрощеною системою оподаткування,обліку та звітності в Україні працювало понад 62 тис. юридичних та 182,6 тис.фізичних осіб, що більше у порівнянні з 1999 роком відповідно у 2,2 та 2,8раза. Темпи зростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності —юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, у 2000 році упорівнянні з 1999 роком в окремих регіонах збільшилися в 2,5-З рази, а фізичнихосіб-підприємців — у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиногоподатку від юридичних осіб у загальній сумі надходжень зросла протягом 2000року в 5,2 разу, а від фізичних осіб в загальній сумі сплачених податків — у2,8 разу.

Складна ситуація склалася для підприємців, щовикористовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності рядузаконів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категоріяпідприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальнестрахування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування ззаробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державнесоціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить дотого, що суб’єкти малого підприємництва — платники єдиного податку таспецпатенту — двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державнесоціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості вМП. Принагідно зазначимо, що вказана проблема може бути одним із чинниківзниження офіційної чисельності зайнятих на МП у 2001 році.

Потрібно також вказати на те, що, починаючи з 1998року, для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливістьвибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одномуекономічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податкиза різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і упоєднанні із спрощеною системою обліку створює, на наш погляд, додатковіможливості щодо подальшої “тінізації” малого підприємництва.

Отже, запровадження системи спрощеного оподаткуванняпідприємців — юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковийтиск, перш за все — на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальнійекономіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічнихумов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткуваннявідкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформаціїбезготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальнихплатежів. Тому, на наш погляд, у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетноїконсолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівнясприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загальногорівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значнихполітичних зусиль.

Високий рівень реальних процентних ставок (у 2001 році вони, за приблизнимирозрахунками, були втричі вищі за рівень 2000 року), відсутність матеріальноїзастави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненістьнебанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитуваннямалих підприємств (досить часто не лише через значні ризики мікрокредитування,а й через посилення вимог до комерційних банків щодо їхніх активів з бокуНаціонального банку України) – все це значною мірою унеможливлює зовнішнєфінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема длязакупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетинговихдосліджень та рекламної кампанії. Залишається законодавчо не вирішеною проблемамікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, а саме створення тадіяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування.

У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МСП вУкраїні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколиотримують кошти через неофіційні канали. Цікавою тенденцією є значна часткаіноземних інвестицій в капіталові МСП. За даними МФК, зокрема, у 1999 роцііноземні інвестиції були джерелами фінансових коштів для 26 % підприємств, якіздійснювали інвестиції.

Банківське кредитування — потенційно найбільшефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП.Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малогопідприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові. Нимзаймається надзвичайно обмежене число такого роду установ. На положення справ усфері малого підприємництва, вони, власне кажучи, не впливають. Повноціннудіяльність кредитно-гарантійної установи для кредитної підтримки МП, створеноїще у 1999 році, налагодити так і не вдалося.

Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде допрактичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б такожздійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів,венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитнуполітику.

Безперечно, свою негативну роль у недостатньому рівніінвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відіграє й відсутність стимулів дляінвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливістьінвестиційного і підприємницького клімату в країні.

Очевидно, зайве доводити, що джерело проблем. які виникаютьв процесі кредитування МП в Україні, знаходиться за межами цього сектора іпов’язане з особливостями грошово-кредитної політики та загальнимидиспропорціями грошово-фінансової сфери.

2.3 Стратегії підтримки МП

Отже, очевидною стає необхідність комплексноговирішення завдань підтримки МП в Україні, яке може бути успішно розв’язане лишена основі тісного взаємозв’язку заходів, що охоплюють питання регулюваннязагального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки МП,формування цільових інституційних та ринкових структур, ліквідаціїбюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо.

На найвищому державному рівні має бути чітковизначено, яка саме роль відводиться МП у державній стратегії, а такожвідображено ступінь розуміння державою цієї ролі. Сьогодні, хоча загаломмакроекономічна роль МП вказана в основних документах досить коректно, напрактиці це визначення не знаходить повного відображення в діях органів влади(насамперед Держпідприємництва) та виступах урядовців. З свого боку,представники малого бізнесу та їхні асоціації також мають усвідомити своє місцев соціально-економічній системі, щоб мати моральне право вимагати для себедержавної підтримки.

За даними опитування, проведеного МФК, на думку самихпідприємців, головними факторами активізації діяльності МП мають бути:

·    зниження ставок тазменшення кількості податків — вказали 85 % опитаних;

·    спрощення доступу докредитів — 63 %;

·    забезпечення стабільностізаконодавства — 48 %;

·    вдосконалення законодавчоїбази підприємництва — 37 %;

·    впорядкування процедурипроведення перевірок — 23 %;

·    реформування системиліцензування — 16 %;

·    реформування процесусертифікації — 12 %;

·    вдосконалення системиреєстрації — 6 %;

Отже, враховуючи світовий досвід та об’єктивну необхідністьрозвитку малого підприємництва, його місце і роль у національній економіці,державна політика розвитку малого підприємництва в Україні повиннаспрямовуватися на:

·    забезпечення економічногозростання за рахунок діяльності суб’єктів малого підприємництва;

·    удосконалення структурималого підприємництва;

·    заохочення розвитку малихпідприємств у пріоритетних галузях та на пріоритетних напрямах;

·    підвищення технологічногорівня виробництва МП;

·    створення конкурентногосередовища;

·    залучення суб’єктів малогопідприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному тарегіональному рівнях;

·    створення нових робочихмісць, зменшення безробіття;

·    сприяння максимальнійсамореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

·    формування нової соціальноїверстви власників і підприємців.

Вже згадувана вище Національна програма сприяннярозвитку малого підприємництва в Україні називає такі напрями подальшоговдосконалення політики підтримки малого бізнесу:

·    вдосконаленнянормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

·    формування державноїрегуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

·    активізаціяфінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;

·    сприяння створеннюринкової інфраструктури розвитку малого підприємництва;

·    впровадження регіональноїполітики сприяння розвитку малого підприємництва.

Згідно зНаціональною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвиткумалого підприємництва є:

·    створення дієвихмеханізмів захисту прав і свобод підприємців;

·    гармонізація українськогозаконодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

·    забезпечення законодавчоїгарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримкималого підприємництва;

·    розробканормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями,роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхньогосоціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницькоїдіяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осібщодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малогопідприємництва;

·    вдосконаленняфункціональної та організаційної структури центральних та місцевих органіввиконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малогопідприємництва.

Розділ 3.Проблеми та перспективирозвитку малого бізнесу в Україні3.1 Проблеми розвитку МП в Україні

Уповільненість та диспропорційність розвитку МП вУкраїні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно зНаціональною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, якізаважають розвитку малого підприємництва, є:

·    відсутність чіткосформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримкималого підприємництва;

·    збільшенняадміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системиконтролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

·    відсутність реальних тадієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

·    надмірний податковий тиск іобтяжлива система звітності;

·    невпевненість підприємціву стабільності умов ведення бізнесу;

·    надмірне втручання органівдержавної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результатиопитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещоінша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 1999 році фахівцямиМіжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності МП були:

·    високі ставки податку – надумку 83 % опитаних;

·    велика кількість податків– 68 %;

·    низький попит на продукцію– 46 %.

·    часті зміни у формахзвітності – 39 %;

·    велика кількістьліцензованих видів діяльності – 38 %;

·    перевірки державнимиорганами – 38 %;

·    складність отриманнякредиту – 36 %.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували:тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12%), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження діловоїактивності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики.Такими обмеженнями є також:

·    невпорядкованість відносинвласності;

·    вузькість ринків збуту;

·    нерозвиненість ринковоїінфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

·    нерозвиненістьконкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

·    платіжна криза;

·    нестача власних обіговихкоштів та низька доступність кредитних ресурсів;

·    дефіцит інвестиційнихресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

·    недостатність професійноїкваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення,організації виробництва і збуту;

·    відсутність економічногомеханізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодіядержавних і підприємницьких структур;

·    дефіцит вірогідної діловоїінформації тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибутковудовгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошукспособів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у“тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки,більшість перешкод на шляху розвитку МП в Україні залишаються вельми потужними.

Отже, незважаючи на низку прийнятихостаннім часом вищими органами державної влади і управління нормативнихдокументів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється унесприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованиминегативними чинниками, на розвиток МП негативно впливають також чинникизагальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможностінаселення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суторегуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те,що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншиминапрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими,грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політикастимулювання розвитку МП в Україні потребує застосування комплексувзаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованихдержавних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного звизначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів тавироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МПз потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності тадовгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічногозростання.

3.2Перспективи малого бізнесу вУкраїні

Отже, у сфері інфраструктурногозабезпечення розвитку МП в Україні видається за доцільне:

·    стимулювати розвитокконсалтингової діяльності, спрямованої на надання правового та методичногосприяння утворенню малих підприємств, індивідуальній підприємницькійдіяльності, складанню інвестиційних планів та програм та комплексний супровідмалих підприємств протягом двох–трьох перших років з моменту заснування;

·    заохочувати створеннямережі навчально-консультаційних центрів з питань забезпечення якості тапідвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, підвищення кваліфікаціїкерівників і фахівців малого бізнесу з цих питань, стимулювати організаціюпроведення наукових досліджень, пов’язаних з проблемами розвитку малогопідприємництва;

·    законодавчо встановитиєдиний порядок ліцензування надання всіх видів інформаційно-консультаційнихпослуг для малих та середніх підприємств, посилити відповідальність компаній,які надають інформаційно-консультативні послуги, за надання свідомо хибноїінформації. Це має забезпечити належний рівень цих послуг, а також дозволитьзапобігти спробам зловживання податковими пільгами щодо витрат на оплату цихпослуг;

·    забезпечити за спільногофінансування держави та об’єднань підприємців формування загальнонаціональноїінформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм,яка могла б виступити джерелом вірогідної інформації про інвестиційніможливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи, умовидіяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках,виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику,правове середовище тощо;

·    створити цілісну структурузбору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніхі зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та виробленнявідповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державногоуправління та суб’єктів господарювання;

·    поширення інформації щодоекспортних пропозицій малих і середніх підприємств за кордоном черезторговельні місії, а також збір та розповсюдження в Україні торговельних таінвестиційних пропозицій іноземних підприємців, сприяння участі у міжнароднихвиставках, ярмарках та презентаціях, залученню інвестицій, створенню спільнихпідприємств з зарубіжними партнерами;

·    заохочуватиспівробітництво відповідних українських інституцій з європейськимиінформаційними мережами і базами даних у підприємницькій сфері з метоюзустрічного інформаційного обміну;

·    забезпечити створеннямережі бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва для підготовкиспеціалістів;

·    стимулювати розробку тареалізацію недержавних програм підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації кадрів для малого підприємництва, а також програм дистанційногонавчання кадрів основам підприємницької діяльності;

·    заохочувати різноманітніформи обміну досвідом працівників МП щодо особливостей функціонування в умовахукраїнської економіки, продовжувати та активізувати проведення громадськихобговорень проектів регуляторних актів з питань підприємництва;

·    забезпечити створеннядієвого інституту Уповноважених Президента України з питань підприємництва дляврегулювання спірних питань та усунення перешкод для розвитку підприємницькоїдіяльності в регіонах України. Сприяти впорядкуванню механізмів залучення довирішення таких суперечок громадських об’єднань малого підприємництва;

·    здійснювати підтримку МПшляхом проведення інформаційних кампаній, науково-практичних семінарів дляфахівців, “круглих столів”, видання інформаційної літератури, організаціїконференцій, семінарів і виставок. Розробити та здійснювати з широкимзалученням об’єднань підприємців комплекс заходів, спрямованих на формуванняпозитивної думки щодо підприємництва в Україні.

Підтримка розвитку МП може бути дієвимінструментом “детінізації” економіки.

По-перше, саме через інвестиції у малі та середніпідприємства можливі як конверсія “тіньових” капіталів, так і залучення доекономічного обороту готівкових заощаджень населення — потенційного ресурсу“тіньових” операцій.

По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу можесуттєво збільшити пропозицію робочих місць, зменшуючи обсяги “тіньової”зайнятості.

По-третє, він сприятиме розвиткові конкурентногосередовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких єважливими чинниками “тінізації” економіки.

В той же час, зосередження лібералізації умовпідприємницької діяльності лише на сфері малого бізнесу за збереження загальноїфіскальної орієнтації економіки означатиме посилення податкового тиску навеликі підприємства. З огляду на те, що малий бізнес зосереджено переважно усфері торгівлі та послуг, в той час як виробнича діяльність представленаздебільшого середніми та великими підприємствами, така політика видаєтьсянебезпечною у стратегічній перспективі. “Детінізація” у сфері виробництвастворює передумови для спрямування продукту за легальними каналами збуту, в тойчас як “детінізація” сфери обігу відіграє щодо “тіньового” виробництва скорішекаральну (забороняючу), аніж легалізуючу роль.

Враховуючи ситуацію, що склалася в Україні внаслідокнакопичення значних обсягів “тіньових” коштів, доцільним видається запровадитина певний перехідний період політику амністії по відношенню до “тіньового”капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування при одночаснійпротидії його поверненню в “тінь”, утворенню нових “тіньових” капіталів тавідпливу за межі України. Необхідно визнати право усіх суб’єктів господарювання- резидентів України щодо їхньої незаперечної власності на всі капітали (окрімтих, що були зароблені за рахунок кримінальних злочинів, заборонених видівдіяльності — торгівлі наркотиками, зброєю та ін.), які були отримані ними додати завершення амністії. Важливою складовою такої політики є чіткерозмежування капіталів кримінальних елементів і “тіньовиків”-господарників, атакож врахування цього поділу у відповідних законодавчих і нормативних актах.Йдеться про те, що, за наявності у правоохоронних органів конкретної інформаціїпро злочинне походження коштів, спроби їх легалізувати повинні переслідуватисяу кримінальному порядку. В разі, якщо кошти, отримані незаконним шляхом, невідносяться до зазначеної категорії злочинів посягань, слід відмовитися відбудь-яких спроб встановити джерела їхнього походження при умові їхньогоінвестування у виробничу сферу економіки держави. Потрібне надання гарантійвласникам “тіньових” капіталів щодо непереслідування їх державою у будь-якомупорядку.

Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МПза такими напрямами:

·    зменшення податку наприбуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;

·    вирахування зоподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги,підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників,витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровленнятощо) працівників, в межах встановлених норм;

·    забезпечення можливостідля МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничихфондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду тарозширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо вінноваційній сфері;

·    відстрочення сплатиподатків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків ізборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках),можливість використання податкового кредиту.

Висновки

 

У своїй роботі я постаралася зупинитися на основних проблемах  малогобізнесу в Україні і розкрити  особливості  і перспективи розвитку малих підприємств.Закордонний досвід і насущні проблеми української економіки свідчать про те, щоз розвитком ринкових відносин значення і роль малих підприємств повинні ібудуть зростати. 

Таким чином, реалізація державної політики підтримкирозвитку малого бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгодженихзаходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної таінституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок частковихзаходів ведуть до деформування структури малого і середнього підприємництва вУкраїні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу.

За своєю природою малий і середній бізнес орієнтованийна оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступнихресурсів визначаються як галузева структура малого і середнього бізнесу, так іособливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих ісередніх підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіцитуфінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів,неможливе. “Економіка зростання”, яка має бути сформована в Україні найближчимчасом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу доподолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамкахзагальної стратегії економічного зростання і структурних перетвореньнаціональної економіки.

Розвитокрізних форм малого бізнесу, кількісний і якісний їхній ріст, дозволяютьсподіватися, що в доступному для огляду майбутньому цей сектор господарювання  буде розвиватися й у нашій країні… Тим більше, що малий і середній бізнес незавжди використовується повною мірою як у збільшенні обсягів виробництва, так ів підвищенні його ефективності і збалансованості. Малий бізнес може з'явитисятим локомотивом, що приведе  до оздоровлення економіки в цілому. Але для цьогонеобхідна державна політика уряду, спрямована на розширення і розвитокпідприємств малого бізнесу в нашій країні.

Тому що,саме малі підприємства, особливо у випадку ефективно розробленої державноїполітики в області малого бізнесу, можуть стати основою ринкових структур убагатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій у найбільш ефективні сфери ітим самим з'єднати процеси структурної політики і формування українського ринку.

Список літератури

1.   ЛАПУСТА — М.Г., СТАРОСТИН Ю.Л.«МАЛОЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВО», МОСКВА, «ИНФРА-М», 1998

2.   ЩАДИЛОВА С. Н. «МАЛЫЙ БИЗНЕС» –,МОСКВА, «ДЕЛО И СЕРВИС», 1998

3.   ОНОПРИЕНКО В.И. – « МАЛЫЕПРЕДПРИЯТИЯ: ОПЫТ, ПРОБЛЕМЫ», МОСКВА, ПРОФИЗДАТ, 1999

4.   СЕРЕГИН А.С. — «ЭФФЕКТИВНОСТЬМАЛОГО БИЗНЕСА», МОСКВА, ЭКОНОМИКА, 2001

5.   АФАНАСЬЕВ В. – «МАЛЫЙ БИЗНЕС:ПРОБЛЕМЫ СТАНОВЛЕНИЯ», «РОССИЙСКИЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ», 2000.

6.  ВласюкОлександр Степанович Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегіїекономічного зростання в Україні. К. 2000

7.  ГенріБонет Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малогобізнесу. Л.2001

8.   Підвисоцький Валентин Генріхович. Проблемирозвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України.Д.2002

9.   Макроэкономика. Дорнбуш Р., Фишер С.Пер. с англ. ИНФРА. 1997. 784 с.

10.      Микроэкономика.Гребенников П. ( общ. ред. Тарасевича Л.) 1996. 352 с.

11.      Микроэкономика.Макроэкономика. В 2-х тт. Овчинников Г. 1997.

12.      Рыночнаяэкономика. Возникн., эволюция, сущность. Валовой Д. 1997. 400 с.

13.      Системагосударственного управления. Учебник. Пикулькин А. ЮНИТИ. 1997. 352

14.      Экономическоеразвитие. Учебник. Тодаро М. пер с англ. 1997. 671 с.

15.  Жаліло ЯрославАнатолійович. Малий ісередній бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку.К.2001