Реферат: Церковне християнство

здісципліни“РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

натему

“ЦЕРКОВНЕХРИСТИЯНСТВО”

П Л А Н

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА… стр. 3

ХРИСТИЯНСТВО… стр. 4

ХРИСТИЯНСЬКЕ ВІРОВЧЕННЯ І КУЛЬТ… стр. 6

НЕХРИСТИЯНСЬКІ ДЖЕРЕЛА… стр. 7

РОЗКОЛ ХРИСТИЯНСТВА… стр. 8

ПОЧАТОК ХРИСТИЯНСТВА НА УКРАЇНІ… стр. 9

КАТОЛИЦИЗМ… стр. 10

ПРОТЕСТАНТИЗМ… стр. 14

ЛІТЕРАТУРА… стр. 18

3

Релігієзнавствояк наука

Становленнянової держави, а саме цей процестриває заразв Україні, майжезавжди супроводжуєтьсякризовимиявищами, якіохоплюють всісфери людськогобуття і особливосоціально-економічну; вони впливаютьна масову свідомістьнаселення і, в першу чергу, на релігійно-духовнежиття народу.Проблеми сього­денняставлять передсуспільствомрозв'язанняпитань суспільно-політичногожиття нашоїкраїни, їїнаціональноговідродження, яке відбуваєтьсяв сучаснихсуперечливихумовах, і томуінтерес довітчизняноїісторії, зокремадо історіїрелігії в Україні, зрос­тає. Українськанація знаходиться, як свідомо, такі підсвідомо, в пошуках тихдуховних орієнтирів, які могли бзняти соціаль­но-психологічнунапругу всуспільстві.

Відродженняукраїнськоїкультури вимагаєі відродженняорга­нічнопов'язаної з важливимиісторичнимитрадиціяминарод­ногожиття релігії, як духовногофеномена.

ВУкраїні розпочавсяновий етапрозвитку релігійнихконфесій. Однаквін породивбезліч проблем, пов'язаних знормалізацієюрелігійногожиття, пошукамишляхів урегулюванняміжцерковнихвідносин, зокремаподоланнягострих і болючихміжконфе­сійнихконфліктівна основіконституційнихположень приципусвободи совістіі відповідногозаконодавствапро правоверегу­люваннядіяльностірелігійнихорганізацій.

Знанняпро релігіювиникли разоміз самою релігією,і вони фіксувалисьлише у свідомостілюдей, а пізнішеу виглядісим­волічнихзнаків, споруд, обрядів, традицій, а це призводитьдо появи письмовихдокументів, якими є пергаментніта папіруснісувої, а пізнішекниги. Такимчином з'являютьсякниги, збірни­кисвятого письма— Біблія, Коран, Талмуд, Авестатощо.

В священнихрелігійнихкнигах зафіксованірелігійнівіруван­ня, а тому, щоб знатиїх, потрібновчити священнеписьмо даноїрелігії. В процесірозвитку релігіїз'являютьсянові віросповідання, розколи, напрямки.Нові релігійнітечії, напрямки, які з'яв­ляються, приймаючи святеписьмо своєїрелігії, даютьйому власнетлумачення.Щоб вірно зрозумітисутністьвіросповідання, потрібно знатине лише святеписьмо даноїрелігії, а й яксаме тлумачатьйого прихильники.Саме тому вивченнярелігії запершоджереламидає можливістьправильнозрозуміти їїсуть.

Допочатку 20 ст.вивчали релігіюв навчальнихзакладах саметакими методами, хоча цей методхибує недоліками, тому що студентививчали лишепевний релігійнийнапрямок, а не, влас­не, релігію.Потрібно відмітити, що з давніхчасів робилисяспроби вивчи­тиі зрозумітирелігію в цілому, незалежно віднапрямків.Древньогрецькіфілософи Платон, який намагавсядати «чисте»розуміннярелігії, Демокріті Лукрецій Кар— вважали релігіюформою заблудження, заперечувалиіснуваннябогів. Історик, філософ Євгемервисунув теоріюпоходженнярелігії і (євгемеризм)як обожненнядуш померлихбатьків тацарів. Німецькіфілософи Кант, Гегель, Шлеєрмахер, а також фран­цузькіматеріалісти18 ст. писали просутність релігії.Але цілісногопідходу доцього складногосоціальногофеномена небуло. Зас­новникомрелігієзнавстваяк науки, окремоїгалузі науковихзнань, вважаєтьсяанглійськийдослідник іеволюціоністТейлор, якийу науковійпраці «Первіснакультура»описав походження,: сутність, танапрямок розвиткурелігії. Йогодослідженняв галузі релігієзнавствапродовжувалиГерберт Спенсер, Джеях Фрезер.

4

Християнство

Християнствоє найбільшзначною світовоюрелігією нашогочасу, в якійрозрізняютьтри головнінапрями: православ'я, ка­толицизмта протестантизм, а також численнібільш дрібнірізно­види.Головним об'єктомшануванняхристиян є ІсусХристос, якогобільшістьхристиянськихрелігій вважаєводночас іБогом, і людиною, а дехто — тількиБогом або тількибожественнимпосланцем. Усіхристиянивірять аботільки думають, шо пра­веднихпісля смертічекає винагородау вигляді вічногоблажен­ствав раю, а грішників— покарання, яке вони уявляютьсобі по-різному.

Християнствовиникло у другійполовині 1 ст.в одному ізсхідних районівРимської імперії— Палестині.Головною соці­альноюпричиною виникненняхристиянствабуло безсилляпри­гноблениху боротьбі згнобителями.Пригнобленінеодноразовопідіймалисяна боротьбуза своє визволення.Проте усі повстаннянеминуче зазнавалипоразки. Жорстокірозправи зповстан­цямипосилювалинастрої загальноїапатії, відчаюта безнадії, а щоб продовжуватижити в такихумовах требабуло мати якусьперспективув житті. Та частинарабів і пригноб­лених, котра відмовиласявід боротьби, знайшла розрадув релігії.

У формуванніконкретнихособливостейнової релігіївідіграв і своюроль такожцілий ряд іншихсоціальнихобставин. Існуван­няімперськоївлади сприяловиробленнюуявлення проєдиного Богана небі. Посиленняекономічного, політичногота ідейногоспілкуванняміж народами(як наслідокутворенняРимської імперії)породило всвідомостілюдей уявленняпро наднаціо­нальногоБога, який обіцявспасіння усімлюдям незалежновід їхньоїнаціональності.Розклад рабовласницькогосуспільноголаду вимагаввід можновладцівідеологічнихзасобів впливуна маси і привівїх у зв'язку зцим до підтримкихристиянськоїрелігії.

Античнехристиянствомало свої ідейніджерела, головнимиз яких булиіудаїзм, релігійно-філософськівчення Філоната Сенеки, ідеологіякумранськоїобщини, релігіїсхідних народівРимської імперії.

Християнствовиникло яквідгалуженняіудаїзму, уякого воноспадкувало, насамперед, визнання Старогозавіту (в іудеїввін називаєтьсяТанах) — найдавнішоїчастини Біблії.Із Старогозавіту буловзято багатосюжетів таобразів длястворення«бібліо­графії»нового БогаІсуса Христа.Навіть найважливішачастина терміна«месія» (буквально«по­мазаник», у перекладі— посланецьбожий, рятівниклюдей). З іудаїзмухристиянствоперенесло всвій ідейнийарсенал вченняпро єдиногоБога, пришестямесії, створеннясвіту за шістьднів, про кінецьсвіту.

Великийвплив на християнствомали ідеї Філоната Сенеки.Александрійськийфілософ Філонвисунув ідеїпро природженугріховністьлюдини, пронеобхідністьурятуваннядуші за допо­могоюаскетизму тастраждання.Ним було розробленевчення проЛогос, яке розвиваєпогляди іудейськоїрелігії намесію. Філонучив, що месіямає ім'я Логос(у перекладіз грецької —слово), що месіясам є Богом.Слідом за Філономхристияни далиім'я і своємумесії і такожвизнали йогоБогом. Прийняливони й ідеїФілона проприродженугріховністьлюдей, аскетизмта стражданняяк шлях урятуваннядуші. У римлянинаСенеки христия­низапозичилиетичні ідеїпро рівністьлюдей передБогом, уря­туваннядуші як метужиття, презирстводо земногожиття, про любовдо ворогів, покірністьдолі.

Кумранськоюобщиною називаютьіудейськурелігійнусекту, однимз районів діяльностіякої було стародавнємісто Кумран.Кумранітипо-своєму розвиваливчення

5

про месію.Зокрема, вонивважали, щомесія за своєюприродою єлюдиною, щойого пер­шепришестя, підчас якого вінпостраждавза людей, вжевідбулося іщо тепер требачекати другогопришестя, зяким пов'язанийкінець світу.Ці ідеї булипідхопленіхристиянськимипроповідниками.

Багатийматеріал длятворців християнськоїідеології даликуль­ти східнихбогів: Осіріса(Єгипет), Митри(Персія), Адоніса(Фінікія), Аттіса(Фрігія), Будди(Індія) та ін.У перші двасто­ліття нашоїери вплив різнихсхідних релігійна широкі верствинаселенняРимської імперіїбув дуже великий.Ретельно аналізу­ючиміфи про східнихбогів, ми знаходиморазючий збігподій, про якійдеться у них, з подіями, викладенимиу міфі про Христа(переслідуваннянемовляти злимцарем, чудесазцілення хво­рихта воскресіннямертвих, смертьі воскресінняБога та ін.).Оскільки міфипро східнихбогів виниклизначно раніше, ніж християнство, очевидно, щовони були однимз найважливішихджерел біографіїХриста.

Античнехристиянствоу своєму розвиткупройшло триголовні періоди: первісне християнство(від середини1 ст. до серединиII ст,), раннє християнство(від серединиII ст. до початкуIV ст.) та пізнєхристиянство( від початкуIV ст. до кінцяV ст.). І

Общинипервісногохристиянстваскладалисяз бідних елементів, тому вони булирелігієюпригноблених.Церкви не було— вона тількиформувалася.У період ранньогохристиянствав общини дедалібільше почаливливатисязаможні люди, які утворюваливсередині общинособливийсоціальнийпрошарок іповолі захо­пиликерівництвоними. Християнськіобщини, якіпочали на­зиватисяпарафіями, об'єдналисяу більш значніодиниці — єпископіїна чолі з єпископамита митрополіїна чолі з митрополита­ми.Церква, що виникла, стала на захистіснуючих порядків.

У періодпізнього античногохристиянстварабовласницькийклас у своїйголовній масіприєднавсядо християнськоїрелігії. ЗаімператораКостянтина(323—337 рр.) християнськарелігія перетвориласяна державну, вона користуваласяекономічною, політичноюта ідеологічноюпідтримкоюдержави. Відбуваєтьсяподальшацентралізаціяцеркви: єпископіїта митрополіїоб'єдна­лисьу патріархіїна чолі з патріархом.У першій половиніIV ст. на територіїімперії булитри патріархії— римська, александрійськата антіохійська.У кінці IV ст. доних приєдналасякон­стантинопольська, а у V ст. — єрусалимська.

Значноюподією в історіїхристиянськоїцеркви бувперший Вселенськийсобор, тобтоз'їзд духівництва, який відбувсяу 325 р. у Нікеї(Мала Азія). Соборбув названийВселенськимтому, що на ньомубуло представленевище духовенствоусієї імперії.Скли­каннясобору означалостворенняєдиної християнськоїцеркви, бо вособі вселенськихсоборів духівництвоімперії отрималосвій вищийкерівний центр.Хоча Вселенськісобори скликалисяпо­рівнянорідко (з IV по VIIIст. було скликановсього 7), всеж вони відіграваливажливу роль: об'єднувализусилля духовенства, регулювалицерковне життя, сприяли виробленнюєдиної ідео­логіїта обрядовості.

Наетапі античногохристиянствасформувалося«святе пись­мо»християн —Біблія. Етапантичногохристиянствазмінився етапомфеодальногохристиянства(VI—XV ст.), коли відбувсярозкол церквина православ'ята католицизм.Передумовоюрозколу бувподіл Римськоїімперії у кінціIV ст. на Західнуз центром уРимі та Східнуз центром уКонстантинополіі наступнезавоюванняу кінці V ст.західноїімперії германськимиплеменами.Натери­торії, котра ранішеналежала Західнійімперії, утво-рилисячис­ленніфеодальнідержави. Східнаімперія якєдина існуваладо кінця XV ст.

6

Християнськевіровченняі культ

Основніположенняхристиянськоговіровченнясформульованіу Біблії та упостановаххристиянськихвселенськихсоборів і викладенау 12 пунктах Символувіри, прийнятогона перших собораху 325 та 381 рр.

Згідноз Символом вірихристияниповинні віритив єдиного Бога, який виступаєу трьох особах: Бога-отця, Бога-синаі Бога-духасвятого («святатрійця»). Бог-отецьрозглядаєтьсяяк тво­рецьсвіту видимого(природа талюдина) і невидимого(ангели). Богом-синомвважаєтьсяІсус Христосз його євангельською«біографією».Бог-дух святийпоходить відБога-отця, укато­лицизмі— і від Бога-сина.Християнська«трійця» несена собі відвертісліди політеїзму, звільнитисявід яких цямонотеїстичнарелігія такі не змогла.

Найважливішимположеннямхристиянствавважаєтьсядогмат, боговтілення, згідно з якимІсус Христос, залишившисьБогом, і начебтостав людиною, народившисьвід діви Марії.Цей догматпокликанийнадати всімєвангельськимповчанням, щоприпи­суютьсяХристу, авторитету«божественнихістин», а саме: пред­ставитихристиянствояк «боговстановленурелігію».

Великароль відводитьсядогмату спокутування, згідно з якимсвоїми стражданнямиі смертю нахресті ІсусХристос приніссебе у жертвуБогу-отцю загріхи людей— спокутувавїх. Тим самимвін начебтовідкрив людствушлях до «спасіннявід влади гріха».Одне з центральнихмісць у християнськомувіровченнізаймає догматвоскресінняІсуса Христа, яке проголошуєтьсязапору­коюмайбутньогозагальноговоскресіннялюдей з мертвих.Догмат вознесіннязобов'язуєхристиян вірити, що після своговоскресінняІсус Христостілесно возніссяна небо — доБога-отця, підкреслившицим нікчемністьземного буттяпорівняно звічністю, котраніби чекає налюдину у потойбічномусвіті. Такийже фантастичнийхарактер, породженийрелігійнимспо­твореннямреальності, мають й іншіхристиянськідогми, багатоз яких є інтерпретацієюдохристиянськихвірувань, запозиченихвід стародавніхсхідних релігій.До таких запозиченьслід віднес­ти, зокрема, віруу безсмертядуші, уявленняпро потойбічнепекло та рай,ідею небесноговшануванняза богоугоднежиття на землі, тощо. Вимогавизнати догматиабсолютними, непогріш­нимиістинами, набутимивід Бога, сприяєзакріпленнюу свідо­мостівіруючих спотворенихуявлень просвіт.

Символвіри приписуєвірувати в«єдину святу, соборну таапо­стольськуцеркву», визнаватинеобхідністьхрещення, покладатинадію на майбутнєвоскресіннямертвих, настанняпісля цьоговічного блаженствадля праведниківта вічних мукдля грішників.Практично жодназ цих ідей неє породженнямсамого христи­янства, а запозиченавід дохристиянськихвірувань здосить не­значноюпереробкоюстосовно культуІсуса Христа.Паралельноіз становленнямвіровченнявідбувавсяпроцес формуванняхристиянськогокульту, покликаноговпливати напочуття віруючихз метою підтримуваннята поглибленняїхньої релігійності.Найважливішіелементихристиянськоїобрядностіназивають­сятаїнствами.До них належать: хрещення (залученнядо хрис­тиянствашляхом зануренняу воду абоскроплення), миропома­зання(передаванняхрещеному«благодатісвятого духа»шляхом змащуванняйого ароматичноюречовиною —миро), євхаристія, або причастя(з'їдання хлібата вина, якісприймаютьсяяк тіло та кровХриста), покаяння(сповідь віруючихв своїх гріхахсвя­щеникові, щоб одержатичерез ньогопрощення відБога), шлюб(здійсненняу храмі одруження), священство(посвята у сандия­кона, священикаабо єпископа)та

7

маслосвяттяабо соборовання(помазанняхворого освяченоюоливою — єлеєм).Своїми дже­реламихристиянськітаїнства сягаютьпервіснихкультових дій.

Головнимхристиянськимбогослужіннямє літургія(обідня, меса)— театралізованедійство, якесупроводжуєтьсярізними заклинаннями, молитвами, музикою абоспівом, читанням«свя­щенногописання», поклонами, запалюваннямсвічок та лампад, курінням ладанутощо. Метабогослужіння— постійновплива­ючина розум тапочуття віруючих, стимулюватиїхню релігійність, віру у надприроднісили. Разом зушануваннямБога, діви Марії(богородиці, богоматері, мадонни) склавсякульт «святих»— ушануванняосіб, які «догодилибогу» і відзначеніним «даромчудотворення».Серед цих святихчимало міфічнихперсонажіві важлива роль у християнствікульт хреста, який сприймаєтьсяне тільки якзнаряддя Христа, а як засіб«спасіння».

Значнемісце у християнськомукульті відводитьсясвятам: «воскресіння»Христа, Трійцяабо п'ятидесятниця(на честь зішестяна апостолівсвятого духа, що ніби булона п'ятидесятийдень післявоскресінняХриста), РіздвоХристове тощо.

Нехристиянськіджерела

АвториІ ст. не згадуютьпро християнство, до нас дійшлобагато творівіудейськихписьменниківЙосифа Флавіяі Філона Александрійського.Вони розроблялипитання історіїПале­стинита іудаїзмуі не могли бпромовчатипро нову релігію, якби в євангельськомуоповіданніпро Ісуса Христата в розпо­відяхпро його чудесабула хоча бкрихітка історичноїістини. Правда, в «чудейськихдревностях»Флавія говоритьсяпро Ісу­са Христаяк про Бога, про його чудеса, смерть і воскресіння.Але місце, якустановленонаукою, є вставкоюякогось благо­честивогохристиянськогопереписувача.Воно не моглонале­жати самомуФлавію, бо вінбув правовірниміудеєм і не мігговорити проІсуса як проБога. До тогож увесь уривокаж ніяк не пов'язанийані з попереднім, ані з наступнимоповіданнямі є чисто механічноювставкою. Протетвори цихписьменниківмають великезначення дляпередісторіїхристиянства.Автори новозавітнихєвангелій бралиу Й.Флавія майжевсі дані проісторію Палестинив І ст. Докладноописана Флавіємчудейська війна66-73 рр. проти римляняка багато вчому визначилаантиримськуспрямованістьавтора «ОдкровенняІоанна». Тво­риФілона використовувалисьавторами іншихновозавітнихпи­сань. Таксамо стоїтьсправа і з римськимфілософомСенекою, вінжодним словомне згадує християн, але розвинутіним філософськіідеї широкозапозичалисяотцями церкви.Таким чином, хоча письменникиІ ст. і не повідомляютьнічо­го пронову релігію, проте дані, щомістяться вїхніх творах, свідчать, якстворювавсягрунт для виникненняі поширенняхристиянства.

Затегреко-римськіавтори наступногостоліття (ПлінійМо­лодший, Таціт, Светоній, Лукіані, головнимчином, Цельс)повідомляютьчимало важливих, хоча й уривчастих, відомос­тейпро християні християнство.Місце в рукопису«Анналів»Таціта на відмінувід вставкиу творі Флавіяне можна беззастереженнявважати вставкою, тому що тонщодо христи­янвідзначаєтьсяворожістю, чогоі слід чекативід представ­никастароримськоїтрадиції. Тутйдеться прогоніння нахри­стиян в64 р. в Римі і проХриста, страченогоза Понтія Пілата.Це місце, проте, сповненесуперечностейі не доводитьісторичностіІсуса. Відомостіпро ХристаТаціт, мабуть, одер­жав відхристиян уКількії, де вінна початку Пст. був на­місником.

8

--PAGE_BREAK--

Більшповні відомостіпро християнвідображенів листуванніПлінія Молодшогоз імператоромТраяном (початокII ст.). Вони стосуютьсяхристиянськихобщин у Віфінії(північно-західнеуз­бережжяМалої Азії).Траян рекомендуєПлінію каратиосіб, ви­критихв тому, що вонихристияни, якщовони не відмовлятьсявід своєї віри.

Значнобільше відомостейпро християну творах Лукіанаі Цельса, датованихдругою половиноюII ст. Перший зних скеп­тичноставився довсіх видіврелігійнихзабобонів, якязичесь­ких, так і християнських.У творі «Прокончину Перегріна»він описуєжиття одногопройдисвіта, котрий у своємубурхливомужитті був «іпророком, іглавою громади,і керівникомзібрань» ухристиян. Перегрій, за словамиЛукіана, нетільки тлумачив«святі» книгихристиян, алей складав багатоз них. Знущаючисьнад легковір'ямхристиян, Лукіанвисловлюєспівчуттяпроста­кам, обдуренимПерегріном.Книга Цельса«Правдивеслово» присвяченакритиці християнства.Цельс, як Плінійі Лукіан, вважавхристиянствомарновірством, не гідним освіченоїлюди­ни. Вінзазначав, щоупорядникиЄвангелія «три, чотири і бага­торазів переробляютьперший записЄвангелія, щобмати мож­ливістьзаперечитивикриття». Йогообурює та обставина, що християни«не хочуть нідавати, ні прийнятипояснення проте, у що вірують.Вони відбуваютьсяфразами: «невипробовуй, а віруй», «віратвоя спасетебе». ПрацюЦельса булознищено цер­ковниками, однак численнівиписки з йогокниги збереглисяу християнськогоавтора III ст.Орігена, якийнаписав твір«Про­ти Цельса».

Такимчином, із свідченьнехристиянськихписьменниківвипливає, щонова релігіяпочала поширюватисяне раніше початкуII ст., і лише вдругій половиніцього століттявона почалапривертатиувагу язичеськихписьменників.Мовчання прохристиянствоу творах авторівІ ст. не буловипадковим.Християнськісекти того часубули такі незначні, що пись­менникине знали проїх існування.Звідси випливає, що єван­гельськеоповіданняпро чудеса, щоїх робили іІсус, і апосто­ли, було лишеблагочестивоювигадкоюхристиянськихпись­менників.Археологічнірозкопки, щоздійснювалисяу всіх місцях, де можна булопередбачитиіснуванняранньохристи­янськихобщин, від Римудо Палестини, не дали у І ст.ніяких слідівтаких общин.У римськихкатакомбахнайдавнішідані про християнналежать додругої чвертіII ст. Тим самимча­сом датуютьсянайбільш раннізнахідкихристиянськихпапі­русіву Єгипті.

Розколхристиянства

Головноюпричиною розколубули особливостісоціально-еко­номічногота соціально-політичногостановищацеркви на за­ходіта сході Європи.На заході феодальнівідносинирозвивали­сядосить швидко,існувала політичнароздробленість, римський папа(так став називатисебе главаримської патріархії)та його церковнеоточення булиполітичнесамостійнимиі незалежни­ми.На сході ціфеодальнівідносинирозвивалисяповільно, існу­валаполітичнацентралізація, константинопольськийпатріарх тайого церковнеоточення булиполітичненесамостійними, за­лежнимивід світськихвластей. Другоюважливою причиноюрозколу булаборотьба римськогопапи та константинопольсько­гопатріарха завладу над усієюхристиянськоюцерквою.

Процесрозгалуженняофіційногохристиянствабув тривалим.Різниця усоціально-економічномуі соціально-політичномустановищіцеркви на заходіта сході Європипривела допояви відмінностейу віровченніта обрядовості.Вже в IX ст. відбувала­сягостра богословськаполеміка міжзахідним тасхідним духів­ництвом, яка закінчиласярозривом відносинміж римськимпа­пою і константинопольським

9

патріархом.Однак невдовзіпапа та патріархпішли на примирення.Повторний івже остаточнийрозрив відбувсяу 1054 р., коли папаі патріархвзаємно відлучи­лиодин одноговід церкви іоголосилианафему. Післяцього римськацерква почаланазиватисякатолицькою(від грецької«вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольськата александрійська, антиохійськаі єрусалимська, які підтримувалиїї, ортодоксальними. Православ'я— одне з відгалуженьхристиянства, що дісталооформленняпісля розколуцеркви в 1054 р. наСхідну та Західну.На відміну відкатолицизмуправослав'яне має єдиногоцерков­ногоцентру, що об'єднувавби віруючиху масштабіпланети. Історичносклалося так, що перші християнськіцентри, котрів майбутньомуперебраликонтроль наддіяльністювіруючих назначних територіях, формувалисяяк самостійніцерковні утво­рення.Згодом, з розпадомРимської імперії, такі центривизна­чилисяв Александрії, Антіохії, Константинополіта Єрусалимі.Відцентровісили, що діялиу Візантії, прискорилиослаблення, взаємозалежностіміж вказанимитериторіями.

Початокхристиянствана Україні

Християнствопоширювалосяна Україні щезадовго докня­жінняВолодимираВеликого. Вжебіля 860 р. малиохреститисяАскольд і Дір, що ходили великимпоходом наЦарьгород.Ук­раїнськенаселення непротивилосяхристиянськійвірі. Вже заІгоря 944 р. стоялав Києві церквасв.Іллі й частинакняжої дру­жинибула християнська.Ігорева дружинаОльга такожприйнялахристиянство, але не моглаприєднати донової віри синаСвятослава.Він сказав, щойого дружинабуде сміятисяз нього. ВолодимирВеликий нетільки самприйняв християнство, але й намагавсязробити йоговірою цілоїдержави. Занаказом князявсі без виняткухрестилися.

Володимиру перший похрещенні деньнаказав скидатиідолів, рубатий палити. СтатуюПеруна прив'язаликоневі до хвостай тягнули доДніпра — дванадцятьчоловік билийого залізом.Кинули фігурудо ріки й князьнаказав: «Якде при­стане, відбивайтейого од берега, аж перейдепороги — тоділишіть його».І Перун попливДніпром і затримавсядалеко за порогами, в місці, щоназивалосяпізніше Перуноварінь. На місцях, де стояли ідолибогів, побудувалихристиянськіцерк­ви абобожниці, як їхчасом називали.Краса й величнових святиньповолі згладжувалапам'ять продавню, простувіру. Проповідникамихристиянстваспочатку буличужинці, грекиабо болгари.Інколи це буликрайні аскети, що виглядомсвоїм викликалитривогу, якнаприклад, митрополитІван Скопець, що приїхав ізЦарьгорода1089 р. Пізнішедуховенствопочали обиратиз місцевихлюдей, із шкіл, що заснувалиВолодимирВеликий і ЯрославМудрий. Першиммитрополитомз місце­вогороду був Іларіон, славний проповідникі надворнийсвя­щеникЯрослава Мудрого, висвячений1051 р. Вдруге 1147 р.без погодженняз Царьгородом, висвятили намитрополитаКлима Смолятича.Це теж ученийкнижник і філософ.Собор єпископівпосвятив йогомощами св.Климентія, що в Києві булиу великій пошані.Це були спробивизволитиукраїнськуцеркву з-підпрямого впливуВізантії. Алепізніше царьгородськийпатріархатвідновив своєправо присилатимитрополитівдо Києва.

В цічаси при церквіжив не тількисам священик, але й чис­леннийцерковнийпричет — люди, які виконувалипри церквіякісь обов'язкиаби церкваприйняла їхпід свій захист.Назива­ли їхтакож церковнимилюдьми і вонине підлягалисвітськомусудові; судивїх єпископ. Вцерковномууставі ВолодимираВеликого вониперелічені:

ігумен, піп, диякон, попадя, той хтов криласі: ігуменя, чернець, черниця, проскурниця, паломник, лічець, прощеник, задушнийчоловік, прибічник, сліпець, хромецьтощо.

10

Духовнічини частопереходилиз роду в рід іутримувалисяв тих самихродинах: синисвященикаставали такожсвященика­ми.Попович, що невчився і невисвятивсяна попа, лишавсяізгоєм, людиноюбез стану. Дляписьменногодуховенствавима­гализвичайно невеликоїосвіти: вміннятільки читатий писати тазнати церковніобряди.

    продолжение
--PAGE_BREAK--