Реферат: Розвиток банківської системи україни в умовах становлення ринкового господарства (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)


Спе­ці­а­ль­ність: 08.00.01 – Економічна теорія та історія економічної думки


ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади історико-економічного дослідження розвитку банківської справи на українських теренах

1.1. Концептуальні засади дослідження формування банківської системи України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст..………………...........12

1.2. Стан розробки проблеми та джерельна база дослідження……….........24

1.3. Висновки до першого розділу……………………………………...........43

РОЗДІЛ 2. Формування банківської системи ринкового типу в Україні в пореформений період

2.1. Історичний розвиток кредитно-банківських відносин………………...45

2.2. Реформування вітчизняної банківської системи в другій половині ХІХ.ст. ………………………………………………………………………...62

2.3. Основні напрями загальноросійської політики у розбудові банківської системи у другій половині ХІХ ст..………………………………………….88

2.4. Формування поглядів українських економістів на кредит, банки та банківську систему………………………………………………………….101

2.5. Висновки до другого розділу…………………………………………..114

РОЗДІЛ 3. Особливості функціонування та тенденції розвитку банківської системи в Україні на рубежі ХІХ – ХХ ст.

3.1. Характерні риси розвитку банківської системи України кінця ХІХ – початку ХХ сторіч....……………….…………………………………….....117

3.2. Роль банків у формуванні земельного ринку підросійської України.140

3.3. Банківське фінансування розвитку вітчизняної торгівлі та промисловості……………………………………………………………….158

3.4. Висновки до третього розділу…………………………………………173

Висновки……………………………………………………………………..176

Література……………………………………………………………………179

Додатки………………………………………………………………………213

^ ВСТУП


Актуальність теми. Україна має багату історико-економічну спадщину, однак не всім аспектам її розвитку приділялося достатньої уваги. Чимало напрямків вітчизняної економічної історії ще потребують ретельного вивчення та аналізу. Це стосується й історії розвитку банківської сфери, що є органічною складовою цілісної економічної системи.

Дане дослідження еволюції банківської системи у період ринкової трансформації економіки України кінця ХІХ – початку ХХ ст. є спробою висвітлити одну з найважливіших граней української економічної історії, вивчення якої в умовах сучасного розвитку національного ринкового господарства має велике пізнавальне, виховне і прикладне значення. Цей період увійшов у вітчизняну економічну історію як перша хвиля формування вітчизняної ринкової економіки, а зокрема й банківської системи ринкового типу. В цьому контексті глибоке дослідження та критичне врахування власного історичного досвіду в становленні банківської системи другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є вкрай важливим для сучасного етапу здійснення вітчизняного ринкового реформування. Ґрунтовне вивчення та аналіз історико-економічних процесів зародження й діяльності української банківської системи, труднощів та прорахунків минулого є підґрунтям розв’язання проблеми сучасного ефективного функціонування цієї ланки національного господарства. Цим обумовлюється актуальність і теоретична вагомість обраної теми.

Стан і розвиток банківської системи є показником рівня зрілості кредитно-фінансових та грошових відносин кожної держави. Оскільки в Україні до середини ХІХ ст. існували феодально-кріпосницькі відносини, які гальмували розвиток ринкового господарства, та панувала цілковита монополія держави у сфері фінансової діяльності, то протягом ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. банківські операції здійснювалися лише державними банками, такими, як Державний комерційний банк, Державний позичковий банк, Дворянський банк тощо. Лише після реформи 1861 р. в країні розпочалося формування нової економічної системи, яке зумовило трансформацію існуючої до того часу банківської мережі. Поряд з державними починають виникати і недержавні банки. Створюється багато комерційних і суспільних банків з численними відділеннями, конторами, агентствами тощо.

Оскільки цей процес був складовою частиною загальноросійського, то його висвітлено на фоні становлення банківської системи Російської імперії в цілому. Також у дисертації досліджено виникнення в Україні та Росії перших банків, їх типів, структури та функцій.

Ступінь наукової розробки проблеми розвитку української банківської системи в умовах становлення ринкових відносин у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в історико-економічному плані пов'язаний з дослідженнями відомих дореволюційних економістів: М. Бунге, П. Мігуліна, Д. Піхна, М. Туган-Барановского, Л. Яснопольського, С. Вітте, А. Антоновича, Є. Ламанського, Л. Ходського, Д. Батюшкова, І. Левіна, О. Бімана, О. Зака, М. Весселя, Ю. Жуковського, В. Судейкіна, Я. Сербіновича, М. Соболєва; вчених радянського періоду – С. Альтерзона, З. Каценеленбаума, С. Памфілова, Д. Батуринського, І. Гіндіна та сучасних дослідників у галузі банківської справи.

Наявний науковий доробок значної кількості попередників, видатних учених економістів-фінансистів має, безумовно, важливе значення для дослідження даної проблеми і свідчить про належну увагу великого кола науковців до неї. Існуючі напрацювання вищезгаданих учених становлять міцний фундамент для розробки даної проблематики. Однак основна маса історіографічних праць акцентує увагу на висвітленні організації банківської справи переважно у загальноросійському ракурсі, а суто українським проблемам уваги приділяється вкрай мало, часто побіжно або тільки з окремих аспектів. До цього часу немає фундаментального узагальнюючого дослідження, в якому б з нових методологічних позицій висвітлювався цей пласт української економічної історії. Цим обумовлена необхідність здійснення сучасного історико-економічного аналізу проблеми генезису вітчизняної банківської системи в умовах становлення ринкового господарства другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Інформаційною та теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові праці таких українських економістів: Е. Лортікяна, С. Злупка, Л. Корнійчук, Л. Горкіної, О. Ходченко, В. Базилевича, В. Бодрова, В. Фещенко, П. Леоненка, Т. Дерев'янкіна, В. Небрат, Л. Вернигори, В. Міщенка, С. Тіцького, Д. Крохмалюка, І. Данілова, Г. Корогод, О. Краснікової, І. Скоморовича, С. Реверчука, Я. Малика, А. Чухася, Г. Бобра та ін. Серед російських вчених на особливу увагу заслуговують праці В. Степанова, С. Петішкиної, І. Левічової, С. Фролова, О. Кирилова, Є. Соколова, Г. Терещенка та ін.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять архівні документи і матеріали, праці українських та російських учених ХІХ – початку ХХ ст., історико-економічна література, яка безпосередньо, або опосередковано висвітлює історію розвитку банківської системи в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Також інформаційною базою є статистичні матеріали (звіти і баланси банківських установ, щорічні звіти губернаторів про економічний стан губерній тощо), законодавчі й нормативно-правові акти, що дали змогу сформувати цілісну картину діяльності банківських установ та обґрунтувати специфіку їх роботи.

Окрему групу широко використаних в роботі джерел складає газетно-журнальна періодика, в якій знайшли відображення проблеми, що супроводжували процес формування вітчизняної банківської системи в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Крім того, інформаційну базу дисертаційної роботи склали Інтернетресурси.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя» (№ 06 БФ 040-01), в межах якої дисертантом розкрито й обґрунтовано сутність та роль банківської системи України в період становлення ринкових відносин у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття на основі системного наукового історико-економічного аналізу історичного процесу формування та особливостей функціонування і розвитку банківської системи в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., визначення її ролі у розвитку українського ринкового господарства пореформеного періоду, а також теоретичне осмислення вітчизняного історичного досвіду становлення ринкових відносин у банківській сфері, аналіз і узагальнення якого може мати науково-практичне значення для вдосконалення моделі сучасної банківської системи України.

Зазначена мета обумовила постановку та розв’язання таких завдань дослідження:

визначити історико-економічні, соціальні, політичні та інші чинники, що зумовили докорінне реформування банківської системи Російської імперії й України у ХІХ ст.;

обґрунтувати необхідність забезпечення законодавчого державного регулювання та його вплив на функціонування банківських установ різних типів і видів у пореформений період;

висвітлити теоретичну базу становлення й розвитку банківської системи в Україні;

здійснити порівняльний аналіз тенденцій розвитку та ролі банківської системи ринкового типу досліджуваного періоду в Україні та у країнах з розвиненою ринковою економікою;

визначити та розкрити основні етапи становлення вітчизняної банківської системи у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.;

виявити тенденції формування та принципи ієрархічної будови банківської системи пореформеного періоду на теренах України;

обґрунтувати практичні пропозиції та рекомендації щодо використання історичного досвіду функціонування банківської системи ринкового типу пореформеного періоду другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в сучасних умовах трансформації економіки України.

^ Об’єктом дослідження є історичний процес становлення ринкового господарства на теренах України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та організаційні засади розвитку банківської системи на теренах України в пореформений період.

^ Методи дослідження. Методологія дослідження базується на системному підході до загальнотеоретичного, історико-еволюційного осмислення особливостей формування банківської системи України в умовах становлення господарства ринкового типу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. При аналізі структури та динаміки становлення й розвитку української банківської системи використані діалектичний та логічний методи, метод історизму, статистичний метод, методи аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного та структурний метод (застосовано при підготовці п. п. 2.1, 2.2, 3.1, 3.2 та 3.3). Крім того, при дослідженні особливостей формування науково-теоретичних та політико-економічних поглядів і позицій вітчизняних економістів й державних діячів зазначеного періоду щодо кредиту, банків та банківської системи застосовано також аналітичний метод та метод порівняльних характеристик (використано при розробці п. п. 1.1, 1.2, 2.3 та 2.4).

Хронологічні межі роботи охоплюють період з початку 60-х років ХІХ ст. до 1917 року, проте у роботі є й необхідні для загального розуміння історичні екскурси.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у системному розкритті з сучасних теоретико-методологічних позицій історико-економічного аналізу малодослідженої проблеми розвитку банківської системи на теренах України в умовах становлення ринкового господарства у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.:

вперше

– на основі опрацювання значного масиву статистичних даних та вивчення архівних документів зроблено низку самостійних підрахунків (щодо кількості банків, характеру їхніх операцій, прибутків та ін.), що дало змогу з’ясувати специфіку організації та характерні риси функціонування мережі українських банків в умовах розвитку ринкового господарства на теренах підросійської України, визначити чинники, що спричинили процес становлення й розвитку цієї системи у другій половині ХІХ ст., розкрити загальну схему та особливості її структури, виявити тенденції формування нею фінансового регулювання розвитку земельних відносин та фінансування галузей народного господарства;

– розкрито теоретичні засади еволюції банківської системи, визначено роль загальноросійської банківської політики в процесі формування банківської системи на теренах України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. та з’ясовано внесок провідних українських економістів (І.В. Вернадського, М.Х. Бунге, М.І. Туган-Барановського, Д.І. Піхна, А.Я. Антоновича, К.К. Гаттенбергера, Л.М. Яснопольського та ін.) у становлення і розвиток банківської справи в умовах розвитку ринкового господарства в пореформений період, ідеї яких, загалом, зводилися до якісної трансформації банківського сектору, в результаті чого він зміг би відповідати новому соціально-економічному ладу, що почав встановлюватися в Російській імперії, тому числі і в Україні;

введено в науковий обіг значний пласт архівних матеріалів (фонди ЦДІА України, ДАК, ДАКО, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, а також звіти Бессарабсько-Таврійського, Полтавського, Харківського й Київського українських земельних акціонерних банків та державних Селянського поземельного й Дворянського земельного банків; щорічні губернаторські звіти й різноманітні статистичні збірники), а також дореволюційної періодики (журнали: «Русский вестник», «Промышленность и торговля», «Экономист России», «Русская мысль», «Український вісник» тощо та газети: «Киевлянин», «Подольские губернские ведомости», «Рада» та ін.), на їх основі розкрито особливості розвитку банківської системи України у досліджуваний період;

удосконалено

– визначення структурних елементів ринкового типу (банк, кредит, банківська система) в українському банківництві пореформеного періоду та їх ролі у розбудові ринкового господарства на теренах України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.;

– застосування системної методології для розкриття участі держави у процесі формування вітчизняної банківської системи в зазначений період;

– класифікацію форм та видів банківських установ, що діяли в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на території України, розмежування яких ґрунтується на таких критеріях, як форма власності та характер здійснюваних операцій;

отримали подальший розвиток

– розкриття теоретичних поглядів вітчизняних економістів на розвиток пореформеного банківництва в Україні;

– структурний економічний аналіз правовідносин у кредитно-фінансовій сфері підросійської України.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у ретроспективному аналізі становлення та розвитку банківської системи ринкового типу на українських теренах у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., що дає підстави для екстраполяції вітчизняного досвіду та розв’язання актуальних проблем функціонування сучасної банківської системи України.

Окремі положення та пропозиції, викладені в дисертації, використані у практичній діяльності ВАТ «Державного ощадного банку України» при розробці стратегічної політики вдосконалення розвитку кредитних відносин (довідка № 60/1 від 25.05.2007 р.) і впроваджені в роботу Управління кредитування інвестиційних проектів та Управління розвитку мережі АКБ «Київ» (довідка № 5-01/1711/1 від 26.04.2007 р.).

Одержані теоретичні результати дослідження використовуються в навчальному процесі Кам’янець-Подільського національного університету при викладанні нормативних курсів «Історія економіки та економічної думки», «Історія економічної думки України», «Гроші та кредит» і «Фінанси» при підготовці спеціалістів відповідного фахового спрямування (довідка № 19 від 16.05.2008 р.).

Крім того, практичне значення здобутих результатів роботи полягає в тому, що здійснене дослідження та отримані наукові результати і висновки можуть бути використані:

– у подальших наукових розробках з питань економічної історії України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зокрема з історії банківської справи, а також при написанні узагальнюючих праць, посібників та підручників з курсів вітчизняної економічної історії та історії економічної думки;

– при вдосконаленні діяльності сучасної банківської системи;

– в системі фахової підготовки при набутті важливого досвіду сучасними фахівцями банківської системи та державного управління України та тими, хто готує себе до діяльності у цій сфері;

– науковцями, викладачами, аспірантами і всіма тими, хто вивчає економічну історію України та українську економічну думку, а також працює над тематикою функціонування банківської системи в сучасному ринковому господарстві.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є індивідуально виконаною науковою роботою, в якій викладено теоретичні аспекти сутності та функціонального призначення банківської системи України в умовах становлення ринкового господарства у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Наукові положення, висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, одержані автором особисто та викладені в опублікованих працях.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідались і обговорювались на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: Міжнародній практичній конференції «Творча спадщина М.І. Зібера: основні напрямки економічних досліджень в контексті еволюції економічного знання та сучасної економічної науки» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 10-11 листопада 2005 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів «Проблемы развития финансовой системы Украины» (м. Сімферополь, ун-т ім. І. Вернадського – 15-17 березня, 2006 р.), Міжнародних науково-практичних конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 12 березня 2006 р., 3-4 березня 2007 р. та 20-23 березня 2008 р.), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми ринкової економіки України» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 29 вересня 2006 р.), ІІІ та IV Міжнародних науково-практичних конференціях «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 2-4 жовтня 2006 р. та 4-6 жовтня 2007 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Суперечності та перспективи розвитку фінансової системи України» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 23-24 листопада 2006 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції (грудневі читання) «Формування конкурентноспроможного страхового ринку України в умовах глобалізації» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 6-7 грудня 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансова система України: становлення та розвиток» (м. Острог, Національний університет «Острозька академія» – 20-21 квітня 2007 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка – 20-22 жовтня 2008 р.).

Публікації. За результатами дисертаційної роботи дисертантом опубліковано 16 праць загальним обсягом 7,91 друкованих аркушів, з них 11 статей у наукових фахових виданнях.

^ Структура і обсяг роботи. Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, літератури і додатків. Повний обсяг роботи – 238 сторінок, з яких 33 сторінки займає список використаних джерел і літератури, що налічує 394 найменування. Дисертація містить 2 таблиці, 4 рисунки, 2 графіки і 4 діаграми, а також 24 додатки, розміщених на 25 сторінках.


РОЗДІЛ 1

Теоретико-методологічні засади історико-економічного дослідження розвитку банківської справи на українських теренах


^ 1.1. Концептуальні засади дослідження формування банківської системи України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.


Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.


Серед авторів фундаментальних праць з історії банківської справи часів Російськоімперської епохи слід назвати Б. Ананьіч «Банкирские дома в России 1860–1914 гг. Очерки истории частного предпринимательства» (1991 р.) [9], Ю. Петрова «Коммерческие банки Москвы. Конец ХІХ в. – 1914 год» (1998 р.) [229], В. Степанова «Н.Х. Бунге: Судьба реформатора» (1998 р.) [281].

Крім зазначених праць протягом останнього часу вийшли й ряд важливих статей С. Пєтішкиної [232], А. Тихонова [288], В. Степанова [279; 280; 282], А. Бугрова [44], І. Левічової [154; 155] та ін.

На сучасному вітчизняному етапі української банківської системи другої половини ХІХ – початку ХХ ст., який бере початок з часу утвердження України, як незалежної держави, українськими істориками та економістами видано ряд праць, в яких частково висвітлюються закономірності розвитку та організаційно-економічні засади формування дореволюційної банківської системи України. Зокрема, колектив авторів В.С. Стельмах, І.І. Д’яконова, І.В. Сало, П.М. Сенищ, Т.І. Соколенко видали спільну працю «Фінансово-кредитна система України–Росії (ХVІІІ–ХХ ст.)» (2000 р.), де в розділі «Грошово-кредитна система України–Росії до початку ХХ століття» розглядаються банки, банківська система та банківські операції пореформеного періоду, а також висвітлюються проблеми реалізації кредитної політики держави до 1917 р. Також слід відзначити підручник «Історія грошей і банківництва» (2004 р.), у якому І.Г. Скоморовичем, С.К. Реверчуком, Я.Й. Маликом та ін. висвітлюється еволюція грошово-банківської сфери. А в одному з параграфів здійснено спробу розкрити історичний процес розвитку банківського господарства на території України в епоху вільного підприємництва.

Також слід виділити ряд історико-економічних досліджень вітчизняних вчених, де висвітлюються окремі аспекти розвитку дореформеного українського банківництва. Так, у книзі «Становлення і розвиток кредитно-фінансової системи на Сумщині (ХІХ – початок ХХ ст.)» (1999 р.) за авторством В.І. Міщенка та Г.І. Корогод досліджується процес виникнення і розвитку фінансово-кредитної системи на Сумщині, показується, як і коли виникли перші банки на території області та основні напрямки їх діяльності. Праці В.О. Венгерської «Формування кредитно-банківської системи на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)» і «Утворення та діяльність державних банківських установ на Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст.» (1997 р.) висвітлюють процес утворення та специфіку діяльності Державного банку, Селянського та Дворянського банків, політику державної підтримки вітчизняного виробництва та основні чинники, які впливали на формування кредитно-банківської системи Правобережної України. Особлива увага приділена автором розгляду діяльності представників Київської економічної школи та аналізу їх теоретичного та практичного внеску у становлення зазначеної системи. Оглядово й побіжно проблема розглядається і в різних виданнях з економічної історії – підручниках та посібниках групи авторів: Б.Д. Лановика, З.М. Матисякевича, Р.М. Матейко [148]; Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.А. Рудьмоткіної та ін. [102].

Більш поглиблено, акцентується увага на внеску українських вчених у розробку найбільш важливих проблем ринкової економіки, зокрема фінансово-кредитних, у працях С. Злупка, де, на нашу думку, слід насамперед виділити його «Персоналії і теорії української економічної думки» (2002 р.). Дослідженням життя та наукової діяльності видатних українських економістів займався й І.-С. Коропецький. У своїй монографії «Українські економісти ХІХ ст. та західна наука» (1993 р.) він багато уваги приділяє й таким дореволюційним фахівцям з кредиту й банківської справи, як М. Бунге, К. Гаттенбергеру, Д. Піхну, П. Мігуліну та іншим. Також дуже цінною в цьому ключі є книга «М. Бунге: сучасний дискус» (2005 р.), в якій найбільш повно і різнобічно розглядається постать М. Бунге – його наукова та практична діяльність [56], видана за редакцією одного з провідних сучасних економістів, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. Базилевича [21]. Питанням генези ринкового господарства в українській економічній думці другої половини ХІХ – початку ХХ ст. присвячено монографію В.М. Фещенко «Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» (2003 р.) в якій, між іншим, висвітлюється їх внесок у розробку дореволюційної фінансово-кредитної системи України. Окремі аспекти цього питання розглядаються в публікаціях Т. Гайдай [76–78], Л. Вернигори [67], В. Кудлака [143–145] та ін.

На особливу увагу заслуговує монографія С.І. Тіцького «Всемирная история денег, кредита и банков» (1997 р.), що є першим в Україні комплексним дослідженням всесвітньої історії грошей, кредиту і банків, еволюції наукових поглядів на сутність і майбутнє грошових та кредитних відносин. Значна увага автора книги приділена й розгляду кредитно-банківських відносин в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. На основі зібраного статистичного матеріалу автор зробив ряд важливих висновків щодо структури, характеру операцій та особливостей діяльності пореформеної банківської системи України.

Отже, історико-економічний огляд фахової літератури дає змогу зробити висновок, що сучасними дослідниками було проведено значну роботу з вивчення проблеми формування української банківської системи в умовах становлення ринкового господарства в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Проте повного, ґрунтовного, розгорнутого, узагальнюючого висвітлення динаміки її розвитку, теоретичних і практичних принципів роботи, мети організації, функціонального призначення та характерних рис структуризованості в українській історіографії ще немає.


^ 1.3. Висновки до першого розділу

1. Соціально-економічні зміни, що відбуваються в українській економіці протягом останніх десятиріч, зумовлюють підґрунтя для актуалізації низки історико-економічних досліджень. Повна переорієнтація економічної системи передбачає пошуки нових шляхів ефективного економічного курсу, що супроводжується цілковитою відмовою від традиційних командно-адміністративних уявлень про діяльність економічної інфраструктури, припускають і врахування власного (дореволюційного) історичного досвіду керування економічною системою, зокрема її банківською підсистемою. Проте глибоке вивчення та аналіз наукової спадщини з даної проблематики свідчить про недостатню увагу вітчизняних економістів до питань розробки концептуальних засад вивчення формування банківництва на теренах підросійської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

2. Історіографічний аналіз банківництва розпочався в 50–60-х рр. ХХ ст., коли історіографія виокремилася в спеціальну галузь історичної науки. Але кількість досліджень, присвячених історіографії банківської справи в Україні, незначна, у своїй більшості вони підготовлені в радянську добу на основі марксистсько-ленінської методології, здебільшого у загальносоюзній та російській літературі. Історіографія банківництва в Україні не була предметом спеціального вивчення, а сучасний етап розвитку вітчизняної економічної науки, який характеризується якісними змінами та зрушеннями, настійно диктує необхідність такого дослідження.

3. На нашу думку, існує нагальна потреба неупередженого і об’єктивного аналізу особливостей формування економічних концепцій банків та банківської системи в умовах становлення радянської економічної системи, коли наука зазнала негативного впливу політики та ідеології, адміністративно-командних методів керівництва, догматизму і некомпетентного втручання, що висуває обрану тему до перспективних напрямків дослідження історії економічної думки. Великого значення в процесі історіографічної оцінки радянської літератури з проблем банківської справи набуває пізнання теоретичних положень і висновків, причин та умов, в яких вони зароджувалися і змінювалися.

4. Історіографію проблеми генезису банківської системи на теренах України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. згруповано за трьома періодами: 1) друга половина ХІХ – 1917 р.; 2) радянський (1917–1991 рр.); 3) сучасний і в межах кожного з них розглянуто літературу наукового, публіцистичного, статистичного та документального характеру, що відповідає тематиці окресленої теми дослідження.


РОЗДІЛ 2

Формування банківської системи ринкового

типу в Україні в пореформений період


^ 2.1. Історичний розвиток кредитно-банківських відносин.

Інтерес до банків та банківської справи людство почало виявляти у різні часи та епохи. Під різноманітними назвами перші прообрази таких закладів функціонували ще в давні часи у Вавилоні, Єгипті, Стародавній Греції, Римській імперії та інших державах. Пізніше у більш досконалому вигляді вони починають з’являтися в Італії, Англії, Франції, Німеччині, Іспанії.

Появу перших банків спричинили економічні потреби, які почали виникати з розвитком господарства та товарно-грошових відносин у різних країнах: 1) необхідність у надійному збереженні власних заощаджень (дорогоцінностей, грошей); 2) бажання максимально спростити здійснення різних платіжних операцій; 3) необхідність в існуванні постійного «мірила цінностей», яке було б прийняте за основне при визначенні цін на товари [33, с. 11].

У країнах стародавнього світу існувала потреба й у кредиті, яку спочатку задовольняли переважно лихварі. Проте, стародавня лихварська діяльність досить часто призводила до економічного занепаду цілих регіонів. Так, наприклад, податкова система, що існувала за часів розквіту Римської імперії, вимагала від завойованих нею народів сплати щорічної данини та непосильних відкупних виплат. Вибиванням цих коштів займалися банкіри, призначені керівниками держави, або відкупщики – посередники між державною скарбницею та платниками податків. Відкупщики позичали гроші під високі відсотки платникам податків, а в разі несплати ними боргу продавали їх у рабство. Бували приклади, коли через несплату боргів і податків у рабство продавалося все населення невеликих провінційних римських містечок [285, с. 23].

Одним з перших, хто почав впорядковувати лихварську та міняльну1 справу (що, по суті було, майже одним і тим самим), був Юлій Цезар, який у 48 р. до н. е. заборонив міняйлам випускати гроші, передавши це право державі [122, с. 57]. Надавати гроші в позику під відсотки стало негожим. Для цього в Римі було створено спеціальні позичкові банки, які займалися безвідсотковим кредитуванням бідного населення. Крім того, при Цезарі з конфіскованого майна злочинців було створено фонд, який видавав безвідсоткові позики всім громадянам, які могли представити забезпечення даним позичковим коштам [25, с. 8–9].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Однією із найцікавіших постатей серед банківських теоретиків того часу був талановитий економіст, професор Московського університету Іван Кіндратович Бабст (1823–1881). Він став творцем банку нового типу невідомого тоді не тільки в Росії, а й, власне кажучи, на всьому континенті Європи. Вчений поставив збереженість і ліквідність депозитів на перше місце, зігравши при цьому роль російського Жермена (французького дослідника банківської справи) [152, с. 235]. Остаточно справу зрушили наслідки невдалої Кримської війни (1853–1856 рр.), після чого особливо очевидною стала народна «відсталість, бідність розумова, матеріальна ...» [283, с. 21]. В той час у Західній Європі та США система комерційних банків робила впевнені кроки вперед. У США, наприклад, історія банківської справи бере початок з другої половини ХVІІІ ст. і до 1860 р. там діяло вже 1562 банки [32, с. 51].

Порівняно повільний хід еволюції вітчизняної банківської системи обумовлювався, насамперед, тривалим існуванням феодально-кріпосницького ладу, у зв’язку з чим був слабко виражений поділ праці (ремесла і землеробства). Це спричиняло нерозвиненість діяльності фабрик і заводів та зумовлювало повільний процес розвитку товарно-грошових відносин, а, отже, й повільне нагромадження грошових капіталів у країні. З іншого боку, на відміну від країн Західної Європи, де розвиток міст відбувався за рахунок ведення великомасштабної морської торгівлі, в Росії цей вид діяльності мав континентальний характер, через що не міг сприяти інтенсивному розвиткові міст. Складну ситуацію довершували майже цілковитий брак добрих шляхів сполучення, а також монополія держави в банківській сфері, де тривалий час діяли й політичні настанови міністра фінансів Російської імперії Є.Ф. Канкріна.

Важливою умовою налагодження та розвитку банківської справи в державі мало бути й існування сформованої, зрілої атмосфери довіри між банками та їхніми клієнтами. Адже «довіра», за визначенням тогочасних економістів, – це «життя і душа кредиту», який і є нею за своєю суттю (credere – вірити), а в дореформеній Російській імперії і зокрема, і в Україні такої умови не було [24, с. 269].

Проте, заснована на ринкових засадах, банківська система, що почала функціонувати з другої половини ХІХ ст. в Російській імперії, в тому числі й на теренах України, також зародилася не на порожньому місці. Поштовхом до радикальних змін у такій важливій галузі дореформеного господарства країни як банківництво слугував ряд факторів.

Перший етап становлення та розвитку банківської системи в Україні характеризується тим, що протягом нього діяли переважно казенні (державні) банківські установи, суть роботи яких зводилася до видавання дворянству під населені маєтки сумнівних позик, розміри яких визначалися кількістю душ (на час реформи борг дворянства держбанкам складав 425 млн. руб.) [82, с. 25]. Державні банки виконували досить обмежений перелік банківських операцій; а торгівля та промисловість залишалися без належної уваги. Українська банківська справа до 1860-х рр. взагалі була налагоджена лише кількома відділеннями загальноросійських казенних банків. Протягом тривалого часу це гальмувало формування ринкових відносин, негативно відбиваючись на розвитку України в цілому. Іншими словами, ця система базувалася на віджилому феодально-кріпосницькому устрої. На певному етапі розвитку імперії цей устрій було вирішено реформувати, тому певні зміни мали відбутися і в організації банківської системи [41, с. 275].

З іншого боку, до реформи вело те, що держава через брак коштів на власні потреби, викликані головним чином веденням Кримської війни (1853–1856 рр.), мусила брати, як зовнішні, так і внутрішні позички, які до 1861 р. становили: зовнішні (включно з гарантійними паперами) – 550 млн. руб., а внутрішні – близько 1 млрд. руб. [82, с. 28], які робилися за допомогою збільшення відсоткових ставок на банківські заощадження споживачів, що ініціювало їхній приплив до державних банківських установ. Добру частину цих заощаджень становили капітали військових підрядників, у яких під час воєнної кампанії з’явилося багато «дешевих» грошей, що й були спрямовані в банківські установи для нарощування відсотків [41, с. 276]. Після завершення Кримської війни стало очевидно, що утримувати у банках значну кількість нагромаджених внесків стало недоцільно, оскільки банки не спроможні були виплачувати ті величезні суми, які складало нарахування відсотків на пасивні, ні в що не спрямовані заощадження. Водночас невтішний результат воєнних дій у Кримській війні довів, що в країні просто необхідні конструктивні, ради