Реферат: „Інститут економіки та прогнозування нан України”

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА
„Інститут економіки та прогнозування нан України”


Науково-аналітична доповідна записка
„Диференціація доходів населення України як фактор обмеження економічного зростання”



Київ – 2010


Однією з найважливіших і найсуперечливіших проблем, які стоять перед керівництвом нашої країни на сучасному етапі розвитку є проблема нерівномірності розподілу доходів між різними верствами населення.

Необхідною умовою прогресивного розвитку суспільства є органічне поєднання економічного і соціального, що знаходить свою реалізацію у створенні в країні соціально-орієнтованої ринкової економіки, підпорядкованості реформування економіки суспільним цілям1.

Сучасні зміни в системі суспільно-економічних відносин в Україні зумовлюють глибинну та масштабну трансформацію всієї системи розподільчих відносин і формування доходів населення. Зростання їхньої диференціації – це одна з основних тенденцій у зміні рівня життя громадян за роки незалежності. Особливість ситуації в Україні полягає в тому, що, маючи невисокий ВВП та невисокі доходи на душу населення, відбувається небувало висока поляризація доходів.

Таким чином, аналіз проблем нерівномірності розподілу доходів між різними верствами населення, розробка і запровадження ефективних регулюючих заходів обмеження процесів суспільної маргіналізації та економічної «тінізації» – не тільки актуальні, а й найбільш складні економічні проблеми, які необхідно вирішити в умовах глобальної економічної кризи на засадах оптимальної узгодженості інтересів різних соціальних верств населення.

Рівень тінізації української економіки залишається значним. Так, за даними деяких вітчизняних експертів, якщо на початку XXI ст. частка тіньової економіки в Україні становила 30–40 % від офіційного валового внутрішнього продукту 2, то нині, на думку голови парламентського комітету з питань податкової та митної політики С. Терьохіна, вона піднялася майже до 60% 3. Відповідно до статті 7 Закону України „Про основи національної безпеки України”, тінізацію національної економіки визнано однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соці­ально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту неможливе проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, ухвалення ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макро­економічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прий­няття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни.

Тіньові доходи не тільки накладають свій відбиток на динаміку доходів населення, а є й джерелом глибокої нерівномірності розподілу доходів між різними верствами населення по рівню доходів, наростання соціальних протиріч.

Саме тому наукові дослідження, сконцентровані в частині нерівномірності розподілу доходів між різними верствами населення і, відповідно, рівня його життя на сучасному етапі є актуальними.

Сучасні форсовані темпи процесу поляризації населення та надто високі коефіцієнти у співвідношенні доходів полярних доходних груп населення України не можуть не викликати тривоги, адже розрив має тенденцію до подальшого зростання.

Недостатня теоретична розробленість і велике практичне значення цієї проблеми зумовили головну мету науково-аналітичної записки, яка полягає в аналізі основних чинників нерівномірності доходів населення та соціально-економічних ризиків ефективного суспільно-економічного розвитку України.

Відомо, що розмір та джерело доходів населення є головним критерієм соціального розшарування суспільства, а категорія доходів населення відображає економічні зв’язки між членами суспільства з приводу споживання виробленого продукту за рахунок її трудової активності, використання власності, яка знаходиться в її розпорядженні та соціальних трансфертів. Саме тому здійснити соціально-економічну переорієнтацію економіки без вирішення проблеми нерівномірності доходів населення неможливо, адже основні важелі, через які можна активізувати трудовий потенціал країни, знаходиться саме в цій площині, без чого не можна здійснити вихід на необхідні темпи зростання.

В дослідженні параметрів розшарування населення джерела та розмір доходів є найбільш вагомим показником прояву цього процесу, а тому слід досить детально оцінити основні тенденції та структурні зрушення саме цього елементу матеріального добробуту.

Розглянемо структуру джерел грошових доходів населення за даними вибіркового обстеження матеріального стану домогосподарств у 2006 та 2008 роках, яка представлена у таблиці 1.

З таблиці видно, що найбільшу питому вагу у 2008 р. – 79,6% в загальній структурі грошових доходів займають такі показники як оплата праці та пенсії, 56,1 і 23,5% відповідно. В абсолютних цифрах оплата праці в 2008 р. склала 1427,63 грн., що майже в 2 рази більше, ніж в 2006 р. (780,17 грн.). Саме тому аналіз зосереджено на цих 2-х складових. Найменшу ж – доход від продажу особистого і домашнього майна, стипендії та аліменти.

Особливо небезпечним є зростання бідності. За результатами останніх соціологічних опитувань тільки 2% дорослого населення України вважають себе багатими, майже 8% – зараховують себе до середнього класу, а решта – самоідентифікуються як бідні. При такому рівні бідності (90% громадян) гарантувати збереження стабільності у суспільстві практично

Таблиця 1

^ Структура грошових доходів (у середньому за місяць на 1 домогосподарство)





Разом всі домогосподарства

У т.ч. проживають

2006

2008

у міських поселеннях

у сільських поселеннях

грн.

%

грн.

%

2006

2008

2006

2008

грн.

%

грн.

%

грн.

%

грн.

%

1. Оплата праці

780,17

55,3

1427,63

56,1

928,55

61,4

1702,01

61,5

452,62

38,0

817,36

40,0

2. Доход від підприємницької діяльності та самозайнятості

74,00

5,2

151,43

6,0

79,31

5,2

175,68

6,3

62,28

5,2

97,49

4,8

3. Доход від продажу сільськогосподарської продукції

61,91

4,4

93,44

3,7

9,22

0,6

10,57

0,4

178,23

14,9

277,80

13,6

4.Доход від продажу особистого і домашнього майна

2,18

0,2

9,92

0,4

1,98

0,1

12,69

0,5

2,63

0,2

3,75

0,2

5. Доход від продажу нерухомості

6,59

0,5

11,99

0,5

8,56

0,6

16,27

0,6

2,23

0,2

2,45

0,1

6. Доход від власності (дивіденди, проценти, орендна плата тощо)

10,04

0,7

16,38

0,6

4,93

0,3

6,68

0,2

21,30

1,8

37,96

1,9

7. Пенсії

340,65

24,1

597,24

23,5

335,41

22,2

604,09

21,8

352,23

29,6

582,01

28,5

8. Стипендії

5,89

0,4

12,31

0,5

7,05

0,5

14,41

0,5

3,34

0,3

7,63

0,4

9. Допомоги, пільги, субсидії та компенсаційні виплати, надані готівкою

35,06

2,5

61,70

2,4

31,71

2,1

51,26

1,9

42,44

3,7

84,95

4,2

10. Грошова допомога від родичів та інший осіб

73,52

5,2

128,60

5,1

81,49

5,4

139,17

5,0

55,93

4,7

105,09

5,2

11. Аліменти

4,49

0,3

8,08

0,3

5,81

0,4

10,44

0,4

1,57

0,1

2,82

0,1

12. Інші грошові доходи

17,10

1,2

22,72

0,9

17,83

1,2

23,54

0,9

15,49

1,3

20,89

1,0

Грошові доходи, разом

1411,60

100

2541,44

100

1511,85

100

2766,81

100

1190,29

100

2040,20

100



Джерело: Статистичний збірник «Витрати і ресурси домогосподарств України» (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України) за відповідні роки.


неможливо4. При збереженні існуючого стану надмірної диференціації доходів населення створюються всі можливості посилення соціальної та політичної нестабільності суспільства у найближчій перспективі. Зміна способу життя та системи соціальних цінностей, падіння життєвого рівня, поділ населення за рівнем матеріальної забезпеченості та доходів, маргіналізація і люмпенізація населення перешкоджають також і консолідації суспільства. Адже соціальні суб’єкти, які формуються за цих умов, мають низький рівень соціальної самоідентифікації і здатні засвоювати лише думки елітарних груп, що нав’язуються засобами масової інформації. Саме тому особливо важливим в таких умовах є формування соціальних нормативів, тобто – мінімальних державних гарантій, а саме: прожитковий та неоподаткований мінімум, мінімальні розміри заробітної плати, допомоги, пенсії за віком, співвідношення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, пенсії, середньодушових номінальних грошових доходів та заробітної плати на одну працездатну особу.

Так, встановлення на законодавчому рівні прожиткового мінімуму є особливо необхідним за відсутності повноцінних конкурентних відносин. Величина мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму мають регулярно підвищуватись. Таким чином, з одного боку, забезпечуються соціальні гарантії членам суспільства, забезпечується мінімум їх доходів, а з іншої – встановлюються мінімальні вимоги до ефективності господарювання. Рівень прожиткового мінімуму – це свого роду компроміс між економічними можливостями суспільства і соціальними потребами5.

Слід зазначити, що рівень реальних мінімальних потреб для забезпечення життєдіяльності залежить від рівня інфляціїя, динаміки цін, кількісної оцінки набору споживчих благ і послуг тощо.

Світовий досвід свідчить, що величина прожиткового мінімуму має відображати такий мінімальний дохід, гарантований державою, який би давав змогу забезпечувати працівникам середній рівень життя, нормальні умови для відтворення робочої сили та її розвитку, тобто виконував функції соціального захисту6. В Україні попри наявність серйозної законодавчої бази в галузі забезпечення конституційних гарантій, прожитковий мінімум використовується лише для загальних оцінок рівня життя. На наш погляд, прожитковий мінімуму повинен застосовуватись для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, а також визначення інших параметрів соціальної допомоги.

Дуже важливе не тільки соціально-економічне, але й політичне значення має забезпечення реального рівня такої соціальної гарантії, як мінімальна заробітна плата. Попри всі ускладнення, які виникають у багатьох підприємств та держави в цілому при підвищенні розмірів мінімальної заробітної плати, встановлення заниженого реального рівня мінімальної заробітної плати може мати дуже небезпечні наслідки, у тому числі і в міжнародному плані.

Рівень відповідності мінімальних заробітної плати і пенсії конституційним гарантіям в Україні показано в таблиці 2.

З таблиці ми бачимо збільшення як прожиткового мінімуму для працездатної та непрацездатної особи так і мінімальної заробітної плати та пенсії. Але ми вважаємо, що рівень прожиткового мінімуму є суттєво заниженим.

Особливо важливим є встановлення і єдиного обов’язкового державного нормативу мінімальної заробітної плати відповідно до прожиткового мінімуму, як це і передбачено в посланні Президента України «Україна: поступ у ХХ століття». Адже штучне заниження вартості робочої сили, як і низький рівень соціальних витрат, переросли в один з головних чинників, які стримують не тільки розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва, а й формування середнього класу. Інтелект, майстерність, професіоналізм та працелюбність мають стати надійним підгрунтям зростання добробуту людей.


Таблиця 2


^ Динаміка відповідності конституційним гарантіям мінімальної заробітної плати і пенсії*

Показники

Роки

2000

2001

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Прожитковий мінімум для працездатної особи

287,6

331,1

365

386,7

409

483

525

633

669

869

Мінімальна заробітна плата, грн.

100

118

186,7

210,3

300,3

364,6

430

532,5

573,3

869

Відношення до прожиткового мінімуму мінімальної зарплати

2,87

2,81

1,96

1,84

1,36

1,32

1,22

1,19

1,17

1,0

Прожитковий мінімум для непрацездатної особи

216,6

248,8

268

284,7

300

350

380

470

498

695

Мінімальна пенсія, грн.




80,8

89,4

156,5

332,0

358,5

403,7

483,0

498

695

Відношення до прожиткового мінімуму мінімальної пенсії




3,08

3,0

1,8

0,9

1,0

0,9

1,0

1,0

1,0


* Розраховано за даними Держкомстату.


Рекомендація Міжнародної організації праці (МОП) проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати7. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання, розмір якої визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

В сучасних умовах мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Динаміка розміру та співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати в Україні показано в таблиці 3.

Таблиця 3

^ Середньомісячна заробітна плата і пенсія та їх співвідношення з відповідними державними мінімальними стандартами та гарантіями

за 2002-2009 рр.

Роки

Середньо-місячна заробітна плата, грн

Мінімаль-на заробітна плата, грн*

Співвідношення середньої і мінімальної заробітної плати, разів

Середній розмір місячної пенсії, грн (на кінець року)

Мінімаль-на пенсія, грн*

Співвідно-шення середньої і мінімальної пенсії, разів

2002

376,38

152,5

2,47

122,49

84,9

1,44

2003

462,27

186,7

2,48

136,55

89,35

1,53

2004

589,62

210,3

2,80

182,24

156,53

1,16

2005

806,18

300,3

2,68

316,23

332,0

0,9

2006

1041,0

364,6

2,85

405,62

358,5

1,13

2007

1351,0

430,0

3,14

478,4

403,75

1,18

2008

1806,0

532,5

3,39

751,4

483,0

1,55

2009

1906,0

573,3

3,32

898,4

498,0

1,80

Джерело:[Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.ukrstat.gov.ua.

* Середньорічні значення


Не дивлячись на те, що співвідношення середньомісячної заробітної плати до мінімальної за аналізований період набуло ознак зростання, цей показник ще далекий від ідеалу. За даними Міжнародної організації праці, мінімальна заробітна плата у більшості країн світу становить 40-60% середньої заробітної плати і у декілька разів перевищує фізіологічний прожитковий мінімум8.

Вищезазначена проблема нерівномірності доходів населення в Україні посилюється галузевою нерівністю (табл. 4 та табл. 5).

У липні 2010 р. порівняно з червнем розмір заробітної плати зменшився в середньому на 0,2%, а за останні 12 місяців – збільшився на 20,2%. У липні поточного року порівняно з червнем у більшості видів економічної діяльності спостерігався приріст показника номінальної заробітної плати, темпи якого були в межах від 0,5% в установах з наукової діяльності (дослідження та розробки) до 13,6% – у сільському господарстві. Водночас у сфері освіти, охорони здоров’я, надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту, в лісовому господарстві зафіксовано зниження рівня нарахування на 1,5 – 15,9%.

Отже відповідна політика держави в галузі регулювання цін, оподаткування, соціальних гарантій повинна справляти ефективний і безпосередній вплив на формування системи оплати праці9.

З таблиць 4 і 5 видно, що найвища заробітна плата спостерігається в діяльності авіаційного транспорту (7349 грн.), а найнижча – в сільському господарстві (1629 грн.), середньоукраїнське ж значення – 1906 грн.

Одним із важливих напрямів державного впливу на формування доходів населення України є податок з доходів фізичних осіб, який в Україні було запроваджено у 2004 р. за єдиною ставкою – 15%10. З метою створення умов для економічного зростання податок з доходів має сприяти збільшенню обсягів заощаджень та трудових зусиль, а також бути нейтральним щодо економічних рішень суб'єктів господарювання. Від негараздів справляння

Таблиця 4

^ Заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за липень 2010 року




Нараховано в середньому на працівника

липень, грн

до червня, %

до липня

2009 р., %

до середнього

рівня в

економіці, %

до прожиткового мінімуму на

одну працездатну особу (888 грн),

%

довідково:

червень, грн

Всього

2367

99,8

120,2

100,0

266,6

2373

Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ним послуги

1629

11,6

117,5

68,8

183,5

1431

Лісове господарство та пов’язані з ним послуги

1861

98,5

134,5

78,6

209,6

1890

Рибальство, рибництво

1267

106,3

118,8

53,5

142,7

1181

Промисловість 

2684

104,6

126,3

113,4

302,3

2567

Будівництво

1851

104,1

122,8

78,2

208,4

1782

Торгівля; ремонт автомо­білів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

1900

102,1

121,2

80,3

213,9

1864

Діяльність готелів та рес­торанів

1512

102,0

117,7

63,9

170,3

1484

Діяльність транспорту та зв’язку

2852

104,4

117,6

120,5

321,1

2731

наземного транспорту

2479

106,7

117,5

104,7

279,2

2323

водного транс­порту

3245

104,7

133,7

137,1

365,4

3100

авіаційного транспорту

7349

108,1

146,8

310,5

827,6

6797

додаткові транспортні  послуги та допоміжні операції

3094

102,4

116,4

130,7

348,4

3022

діяльність пошти та зв’язку

2542

106,3

110,9

107,4

286,3

2393

Фінансова діяльність

5023

112,1

109,2

212,2

565,6

4483

Операції з нерухомим майном, оренда, інжині­ринг та надання послуг підприємцям

2514

101,3

111,1

106,2

283,1

2484

з них дослідження і роз­робки

2967

100,5

115,9

125,3

334,1

2956

Державне управління

3107

101,4

106,0

131,2

349,9

3063

Освіта

2053

84,1

114,9

86,7

231,2

2442

Охорона здоров’я та на­дання соціальної допо­моги,

1697

90,2

127,2

71,7

191,1

1882

Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері куль­тури та спорту

2188

97,3

118,7

92,4

246,4

2252

  з них діяльність у сфері культури та спорту, від­починку та розваг

2338

96,1

119,1

98,8

263,3

2438

Примітка. Дані наведено по підприємствах та їхніх відокремлених підрозділах з чисельністю найманих працівників 10 і більше осіб.

Джерело: Праця і зарплата. – № 33 (709). – 8 вересня 2010 р. – С. 8.

Таблиця 5

^ Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності  у 1995-2009 роках


(в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Вид діяльності

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Всього

230

311

376

462

590

806

1041

1351

1806

1906

Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ним послуги

111

151

178

210

295

415

553

733

1076

1206

Лісове господарство та пов’язані з ним послуги

175

224

271

350

498

668

851

1100

1311

1341

Рибальство, рибництво

147

204

242

291

375

499

607

721

913

1028

Промисловість

302

406

485

591

743

967

1212

1554

2017

2117

Будівництво

260

362

427

546

709

894

1140

1486

1832

1511

Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

226

284

330

394

509

713

898

1145

1514

1565

Діяльність готелів та ресторанів

178

235

286

340

429

566

735

944

1221

1267

Діяльність транспорту та зв’язку

336

460

573

685

843

1057

1328

1670

2207

2409

наземного транспорту

282

405

515

633

775

961

1227

1563

2036

2126

водного транспорту

489

557

617

762

733

929

1093

1412

1924

2421

авіаційного транспорту

445

593

702

857

1232

1622

2053

2704

4061

5106

додаткові транспортні  послуги та допоміжні операції

423

591

730

851

1016

1218

1513

1872

2457

2637

діяльність пошти та зв’язку

317

402

469

547

710

967

1191

1485

1950

2240

Фінансова діяльність

560

833

976

1051

1258

1553

2050

2770

3747

4038

Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

278

373

437

527

667

900

1193

1595

2085

2231

з них дослідження і розробки

303

420

470

570

774

1048

1323

1741

2336

2556

Державне управління

335

396

495

577

691

1087

1578

1852

2581

2513

Освіта

156

224

267

340

429

641

806

1060

1448

1611

Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

138

183

223

279

351

517

658

871

1177

1307

Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту

162

211

247

299

400

620

828

1090

1511

1783

з них діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг

135

182

219

277

383

628

842

1109

1551

1870

Примітка: дані за 1995-1999рр. перераховано згідно Класифікації видів економічної діяльності та наведено без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у фізичних осіб-підприємців.

Складено авторами за матеріалами Держкомстату


податків відчутно потерпає сфера соціального захисту, і з часом це може призвести до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в країні. Саме тому, проблема зниження соціальної нерівності і убогості значної частки нашого населення також може бути істотно вирішена методами податкового регулювання. На наш погляд, в Україні нині настав час модернізувати податок на доходи фізичних осіб, зокрема, запровадити оподаткування з доходу на одного члена сім’ї (сімейного доходу), що матиме позитивний вплив на матеріальне становище сімей з двома та більше дітьми. Крім того, в умовах значного розшарування розмірів заробітної плати доцільно переглянути єдиний соціальний податок. Наприклад, в Німеччині неоподатковуваний щомісячний дохід рівний 638 євро (близько 6440 грн.), а максимальний податок (42 відсотки) береться з доходу, що перевищує 4346 євро (близько 43995 грн.)11­­­­.

Гострою проблемою сучасної української економіки, яка зводиться до «тіньової» заробітної плати є приховування операцій від оподаткування, у тому числі і по оплаті праці. Дані офіційної статистики про розміри заробітної плати, різноманітних соціальних трансфертів не відображають реальну картину доходної диференціації, оскільки, з одного боку, існує заборгованість із виплат заробітної плати та соціальних трансфертів значній частині населення, а з іншого – досить значна частина доходів проходить «у тіні» у зв’язку з поширеністю офіційно незареєстрованої зайнятості, існуванням оплати праці не через касу, а в «конверті», існуванням значних обсягів тіньових доходів, самозабезпеченням (коли половина міського населення працює на своїх присадибних і дачних ділянках, вирішуючи продовольчу проблему своєї сім’ї) тощо. В цьому контексті є слушними результати соціологічного дослідження (табл. 6)12.

Тіньова економічна діяльність в державі веде до значних втрат бюджетних ресурсів, руйнування соціальної сфери, зниження керованості соціально-економічними процесами, підвищення ступеня злочинності у всіх сферах суспільного життя; значної диференціації населення країни за обсягами доходів тощо. Так як, за різними оцінками, тіньовий сектор в Україні нині досить високий, то якщо отримати з відповідних сум податки, це стало б істотною надбавкою до нинішнього мізерного держбюджету. Така ситуація є загрозою суспільного спокою і потребує негайних заходів задля детінізації економіки. Чергова спроба повернути тіньовий сектор у лоно офіційної економіки сьогодні, в умовах світової фінансово-економічної кризи, більш ніж актуальна.

Таблиця 6

Розподіл відповідей респондентів на запитання: "Чи отримуєте Ви платню за свою роботу (на основному чи додатковому місці) не офіційно, не через касу (як кажуть, "з рук в руки", в "конверті" тощо)?", %

 

 

Грудень 2007 р.

Грудень 2008 р.

Квітень 2009 р.

Грудень 2009 р.

Серед усіх

Серед еконо-мічно актив-ного населен-ня

Серед усіх

Серед еконо-мічно актив-ного населен-ня

Серед усіх

Серед еконо-мічно актив-ного населен-ня

Серед усіх

Серед еконо-мічно актив-ного населен-ня

Так

15

19

15

20

13

19

18

24

Ні

82

78

80

75

83

76

77

70

Відмова відповідати

3

3

5

5

4

5

5

6

Джерело: Моніторинг громадської думки УІСД/ЦСМ.


В контексті науково-практичної діагностики вітчизняної державної політики доходів населення заслуговує на особливу увагу існуюча система недопущення суттєвого соціально-матеріального розшарування населення в країнах Скандинавії: Швеція, Фінляндія, Норвегія та Данія. Так, Швеція за показниками демократичного, економічного та соціального розвитку завоювала передові позиції у світі. Тут має місце розгалужена фіскальна система, надвисокий рівень податків як на фізичних, так і на юридичних осіб, безповоротний, справедливий та безконфліктний механізм «вирівнювання» соціально-економічного розвитку 290 районів (муніципалітетів) та 20 областей (ландстингів) країни, обмежувально-стимулююча система недопущення суттєвого соціально-матеріального розшарування населення, глибока повага до законів, прав і свобод людини, спрямовані на високий економічний результат для громадянина та країни національних патріотизм, ментальність, якщо хочете, доросла наївність (яка виправдовується повною мірою)13.

Цікавими з точки зору прогресивного досвіду є Канада, де з початку 2000-х років, в умовах значного профіциту бюджету, державні витрати на охорону здоров'я, освіту і програми допомоги сім'ям з дітьми зростали випереджаючими темпами (в порівнянні із зростанням ВВП на душу населення). Обсяги асигнувань, що направлялися федеральним урядом і владою провінцій на потреби охорони здоров'я, перевищили 7% ВВП (разом з приватними витратами сукупні витрати наблизилися до 11% ВВП), державні витрати на потреби освіти складають більше 6% (всього більше 7%). Хоча Канада належить до найбільш децентралізованих федерацій, тут у поточному десятилітті з федерального бюджету поступило близько половини державних асигнувань на соціальні потреби. В цілому ж витрати на ці цілі (охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта, культура) становлять у Канаді близько 70% сукупних витрат держави14.

Загальновідомо, що на поглиблення розшарування суспільства впливає недостатня діяльність держави в сфері зменшення соціальної нерівності. В Україні лише 18% опитаних, які брали участь у дослідженні «Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна і Східна Європа у порівняльній перспективі», згодні з твердженням, що уряд працює на благо населення15. Респонденти оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності. 82% респондентів вважають, що відмінності в матеріальному стані громадян є дуже істотними. Соціальна нерівність дуже велика – на це вказують 86% опитаних, 96% опитаних стверджують, що прожити на пенсію у нашій країні неможливо, а 60% опитаних вважають, що уряд зобов’язаний, наскільки це можливо, зрівнювати прибутки людей.

В Україні в останні роки можливості розширення потенціалу трудової активності населення мають тенденцію до звуження. В цьому контексті особливо небезпечним є зростання диференціації доходів населення. Так, в Україні співвідношення між грошовими доходами 10% найбільш забезпечених і 10% найменш забезпечених груп населення перевищує 12 разів, тоді як у більшості високо розвинутих країнах світу цей коефіцієнт значно менший, наприклад, у Німеччині доходи 10% найбагатших (верхній дециль) перевищують доходи 10% найбідніших (нижній дециль) у 6,9 раза, Канаді та Японії – у 3,7 раза, а в Швеції він є найнижчим і становить 2,7 раза16.

Слід зазначити, що в різних країнах податкова політика різниться. Попри всі розбіжності у більшості розвинених країн механізм стягнення прибуткового податку з населення і податку на прибуток корпорацій будується за прогресивною шкалою, тобто чим більший дохід суб’єкта, тим більша його частина відраховується у бюджет. Причому в країнах, де в тому чи іншому варіанті склалося соціальне ринкове господарство, верхня планка цих податків сягає 50%17. Так, податкові пільги, присутні у французькій фіскальній політиці, поширюються переважно на населення з високими доходами, щоб створити ефективний вплив на споживача18. Це дає змогу повністю забезпечити безплатну вищу освіту, охорону здоров’я, зменшити соціальну диференціацію населення тощо.

В Україні діюча система пільг та допомоги потребує суттєвого удосконалення, так як є надто розгалуженою, фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою та соціально несправедливою: порядок надання пільг регулюється понад 40 нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством налічується близько 30 пільгових категорій і понад 20 різних видів пільг. Пільги набули настільки широкого поширення, що їх можна було б використати у більшій кількості випадків, ніж кількість населення у країні. Розрахунки Міністерства фінансів України вказують на те, що діюча система пільг орієнтована здебільшого на забезпечене населення – якщо на одного бідного в середньому припадає 8,2 грн. на місяць у вигляді пільг, то на одного небідного – відповідно 19,1 грн. Як наслідок – пільги, допомоги та субсидії поглиблюють диференціацію в доходах.

При формуванні механізму регулювання реального рівня доходів населення важливо передбачити також регламентацію припустимих пропорцій між доходами різних соціальних груп. Це необхідно для того, щоб рівень доходів громадян з фіксованими доходами (працівників бюджетної сфери, а також пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та інших категорій громадян, доходи яких забезпечуються за рахунок бюджету) надто не відставав від рівня доходів працівників виробничої сфери.

Розширення представників середнього класу в Україні за рахунок потенційно середнього прошарку населення – найманих працівників високої, вищої та найвищої кваліфікації, питома вага яких в структурі середнього класу країн з розвиненою економікою досягає 40-45% населення, є стратегічним напрямком державної політики доходів населення в Україні.

Отже, враховуючи вищезазначене, першочерговим завданням держави в Україні є визначення економічної оцінки компромісу між ефективністю та справедливістю, створення надійного вимірювання економічної нерівності та бідності на державному та регіональному рівнях, запровадження адекватних оцінок дієвості заходів з подолання бідності та ефективності соціальних програм.

На завершення необхідно підкреслити, що останніми роками в країні триває інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших верств населення. Ступінь доходної нерівності в Україні не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи. Сучасна ситуація, що виникла у сфері доходів в Україні характеризується великим накопиченням соціальної напруги, зниження якої можливе за рахунок створення умов для належного забезпечення якості життя населення.

Офіційна оцінка нерівності в Україні не відображає реального стану справ, остільки не враховує незадекларованих грошових доходів, неформальної економіки й неформальних доходів. А саме неформальна зайнятість є істотним джерелом доходів і споживання для значної частини населення.

На поглиблення розшарування суспільства впливає також недостатня діяльність держави в сфері зменшення соціальної нерівності. Лише 18% опитаних українців, які брали участь у дослідженні «Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна і Східна Європа у порівняльній перспективі», згодні з твердженням, що уряд працює на благо населення. Респонденти оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності19.

Серед факторів, що модифікують офіційні оцінки нерівності, зазначимо наступні:

В офіційних оцінках використовуються декларовані грошові доходи.

Офіційною статистикою не враховується неформальна економіка й неформальні доходи. В Україні неформальна зайнятість є істотним джерелом доходів і спожива