Реферат: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Зарубіжна література

ПРОГРАМА
для загальноосвітніх навчальних закладів

Зарубіжна література


10-12 класи


Суспільно-гуманітарний,

художньо-естетичний,

філологічний, спортивний

напрями


Академічний рівень


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА


“Зарубіжна література” – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори й головні етапи розвитку світового літературного процесу (крім творів української літератури, які розглядаються в межах окремого навчального курсу).

^ Головною метою вивчення предмета є залучення школя­рів до найвищих досягнень світової літератури і культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, вихо­вання естетичного смаку, високої читацької і загальної культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати такі основні завдання:

навчати школярів сукупності відомостей про вершинні явища світового літературного процесу, загальні закономірності його перебігу від найдавніших часів до сьогодення;

давати їм літературознавчі поняття і терміни, необхідні для повноцінного аналізу й інтерпретації художніх текстів, а також розуміння головних закономірностей перебігу літературного процесу;

вчити визначати національну своєрідність і загальнолюдську цінність творів світової літератури (у т. ч. у зіставленні з творами української літератури та інших видів мистецтва);

відпрацьовувати навички розрізнення явищ класичної та масової культури;

розвивати мислення школярів (образне, асоціативне, аб­страктне, логічне тощо);

виховувати в учнів повагу до духовних здобутків людства і, зокрема, українського народу; расову, етнічну, соціальну, релігійну і гендерну толерантність водночас із принциповим нонконформізмом, здатністю формувати, формулювати й активно відстоювати власну точку зору, систему життєвих (у т.ч. естетичних) цінностей і пріоритетів, прагненням мати власне, ніким не нав’язане світобачення, зберігати й продовжувати кращі національні традиції, не сприймати культу сили й переваги матеріальних цінностей над духов­ними.

готувати школярів до опанування у вищих навчальних закладах спеціальностей, пов’язаних із потребою в поглибленому знанні зарубіжної літератури (філолог, культуролог, мистецтвознавець, викладач-словесник, журналіст, перекладач тощо).

Ці програми укладено у відповідності до вимог чинної “Концепції профільного навчання в старшій школі”, затвердженої рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України (№ 10/13 від 25.09.2003). У них враховано вимоги МОН України до організації навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах, "Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа)", "Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів ІІІ ступеня", "Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи" (наказ МОН України від 05.02.2009 № 66). Програми зорієнтовані на виконання Закону України “Про загальну середню освіту”, "Національної доктрини розвитку освіти", постанов Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 № 1717 “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання” (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 № 620), від 14.01.2004 № 24 "Про затвердження Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти".

Під час розробки цих програм, адресованих учням класів суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного, філологічного та спортивного напрямів, за основу були взяті чинні програми предмета "Зарубіжна література" для 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів із українською мовою навчання, затверджені Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-6611 від 23.12.2004). Це обумовлено низкою причин. По-перше, у класах суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного і філологічного напрямів додаткових годин на поглиблення вивчення "Зарубіжної літератури", на жаль, не передбачено. Це унеможливлює суттєве збільшення обсягу програмового матеріалу навіть попри наявність додаткової мотивації старшокласників до вивчення предметів літературного циклу. По-друге, під час укладання програм із "Зарубіжної літератури" для профільних 10-12 класів ураховано вимоги єдиного чинного Державного стандарту освіти. По-третє, наявність інваріанту в різних профільних програмах викликана необхідністю уникнути випадків, коли в одних загальноосвітніх навчальних закладах (класах) вивчається один матеріал, а в інших – інший. Адже під час можливої зміни профілю і/або місця навчання заручниками такої ситуації зазвичай стають пересічні учні й учителі. Крім того, у вітчизняній “Концепції профільного навчання в старшій школі” для учнів передбачена “можливість зміни профілю”, тому програми предмета “Зарубіжна література” для класів суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного, філологічного та спортивного напрямів недоцільно робити абсолютно іншими, бо це може ускладнити згадану потенційну зміну профілю навчання.

Під час добору творів для текстуального вивчення врахо­вувалася не лише їхня естетична цінність (у т.ч. належність до “літературного канону”), виховна спрямованість, відповідність віковим особливостям школярів, а й бралася до уваги здатність конкретного художнього тексту репрезентувати певне літературне явище, добу, стиль (від індивідуально-авторського до стилів літературних «великих епох» і/або національних літератур).

Предмет “Зарубіжна література” викладається українською мовою. Водночас, за наявності необхідних умов, бажаним є розгляд художніх текстів мовою оригіналу (скажімо, творів Л.М. Толстого – російською, Б. Шоу – англійською, В.Гюго – французькою і т. д.). У такому разі предмет “Зарубіжна література” виконує додаткову функцію вдосконалення володіння учнями україномовних шкіл іноземними мовами. Водночас, оскільки з переважною більшістю художніх текстів на практиці учні ознайом­люються в перекладах українською мовою, особливу увагу слід звернути на якість цих перекладів, навчаючи школярів порівняння творів на вісях “переклад–оригінал” і “переклад–переклад”.

При цьому в класах передовсім філологічного напряму переклад доцільно розглядати не лише як відтворення іншомовного художнього тексту засобами української мови, а й як нові інтерпретації зарубіжних літературних творів їх перекладачами. Те саме зауважимо щодо використання на уроках літератури широкого мистецького контексту (інсценізацій, екранізацій, ілюстрацій до літературних творів тощо), який репрезентовано в згаданій рубриці “Культурологічний контекст”.

Відповідно до наказу МОН України від 05.05. 2008 р. № 371 “Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти” (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України № 13-15. – 2008) тематичну оцінку виставляють на підставі поточних оцінок з урахуванням контрольних робіт, не відводячи на це окремого уроку.

Запропонований у програмах розподіл навчального часу на вивчення конкретних розділів і тем є орієнтовним і може змінюватися словесником залежно від конкретних умов роботи.

У програмі виділено резервний час (по 2 годин на навчальний рік), використання якого може сприяти виконанню декількох функцій. По-перше, на практиці майже не буває, щоб усі заплановані уроки протягом року були проведені стовідсотково (початок семестрів зазвичай не збігається з початком тижня, відбувається скорочення навчального часу за рахунок святкових днів, карантину, курсової підготовки або хвороби вчителя, коли немає повноцінної заміни тощо). По-друге, на резервних уроках учитель має законну підставу доповнити або закріпити певну тему чи розділ, ввести до вивчення якийсь твір, що не увійшов до переліку обов’язкових для текстуального вивчення. Програми надають можливість майбутньої спеціалізації старшокласників. Так, резервний час може бути використано для організації поглибленої роботи з перекладними літературними творами (спеціалізація «перекладач»), підготовки до інтерв’ю (спеціальність «журналістика» тощо). Резервний час планується вчителем і заноситься ним до календарно-тематичного плану, як і решта уроків.
10 клас

На навчальний рік – 70 год.

На тиждень – 2 год.

На текстуальне вивчення художніх творів – 56 год.

На контрольні роботи – 6 год.

На роботи з розвитку мовлення – ^ 4 год.

На уроки позакласного читання – 2 год.

Резервний час – 2 год.

К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

^ Державні вимоги до рівня підготовки учнів

1. Вступ. Із літератури реалізму




2

Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі.

Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвитком природничих наук. Майстри соціальної прози: Стендаль, О.Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс, Генрі Джеймс, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, А.Чехов та ін.

Роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.

Учень (учениця):

називає основні риси та етапи літературного процесу ХІХ ст. (взаємодія романтизму і реалізму, домінування реалізму, поява модерністських явищ).

пояснює особливості соціально-психологічної прози ХІХ ст., роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.;

називає найвизначніших представників соціально-психологічної прози ХІХ ст.;

обґрунтовує твердження про те, що ХІХ ст. є «золотою добою» класичного роману.

^ ТЛ Дає визначення поняття «соціально-психологічна проза».

6

Стендаль (1783-1842). «Червоне і чорне»

Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман «^ Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жульєна Сореля з суспільством як сюжетний стрижень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Стендаля та місце в ньому роману «Червоне і чорне»;

висловлює судження про багатозначність назви роману;

визначає провідні риси характеру Жульєна Сореля та

головні етапи формування його особистості;

порівнює суспільні закони й звичаї у Вер’єрі – Безансоні - Парижі;

розповідає про своєрідність втілення теми кохання у романі;

зіставляє жіночі образи твору;

визначає риси романтизму і реалізму в романі.

^ ТЛ Висловлює судження про жанрові особливості соціально-психологічного роману, а також про психологізм твору.

4

Онорé де БАЛЬЗÁК (1799–1850). “Гобсéк”

Життєвий і творчий шлях письменника. Бальзак і Україна.

Бальзак – видатний французький письменник, за­чинатель соціального реалістичного роману. Поєднання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» – грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст., її проблематика і структура.

Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору.



Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому повісті «Гобсек»;

характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури ХІХ ст.;

відзначає зв’язок його життя з Україною;

пояснює, чому «Людську комедію» Бальзака називають “енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.”;

визначає місце повісті «Гобсек» у творчому доробкові Бальзака;

наводить приклади поєд­нання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал);

аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті «Гобсек»: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада “гобсеків”, капіталістів («Золо­то – ось душа вашого нинішнього суспільства»);

визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека «взята в рамку» опису розмови у салоні віконтеси де Гранльє);

характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об’єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

6

Чарльз ДІККЕНС (1812–1870).

«Пригоди Олівера Твіста»

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Діккенса як одна з вершин англійської літератури, реалістичні та романтичні тенденції у його прозі. Місце роману «Пригоди Олівера Твіста» у творчій спадщині Ч. Діккенса. Гуманізм письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей. Засудження жаги до наживи, холодного розрахунку та бездуховності суспільства. Розвінчання, «деромантизація» злочинного світу.

Влучність характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років ХІХ ст. Провідні засоби індивідуалізації персонажів. Діккенс як майстер іронії і сарказму. Соціальна дієвість творчості Діккенса.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Пригоди Олівера Твіста»;

характеризує Ч. Діккенса як одного з провідних представників соціальної прози ХІХ ст.;

відзначає випадки поєднання в його творі елементів романтизму і реалізму;

характеризує образи головних героїв твору;

наводить приклади вияву гуманізму письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей;

аналізує провідні засоби характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років ХІХ ст., а також індивідуалізації персонажів (загострена одноплановість їхньої характеристики, індивідуалізоване мовлення, портрет);

висловлює судження про особливості розвінчання, «деромантизації» злочинного світу.

наводить приклади діккенісівської іронії й сарказму;

розмірковує про соціальну дієвість творчості Діккенса (після публікації роману уряд Англії був змушений створити спеціальну комісію щодо розслідування фактів, наведених у творі).

7

Фéдір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821–1881). «Злочин і кара».

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Достоєвського як одна з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури. Філософські, етич­ні й естетичні погляди письменника та їхнє втілення в художніх творах.

Роман «Злочин і кара» як утілення нового, полі­фонічного типу художнього мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особис­тості, «надлюдини». Розкриття складності та суперечливості духовного світу людини. Система образів роману, значення і символіка його назви.


Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Злочин і кара»;

називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т.д.);

визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури;

акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: “тварь я дрожащая или право имею”) і етич­ному (співчуття до «знедолених і ображених») потенціалі роману “Злочин і кара”;

простежує і підтверджує цитатами з тексту еволюцію образу Раскольнікова;

висловлює власні судження щодо теорії сильної особис­тості, “надлюдини” і підтверджує їх прикладами і цитатами з тексту;

розкриває особливості системи образів роману, зокрема – знаходить у Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової спільне (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона – повією) і різне (вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

Висловлює судження щодо символіки назви твору;

^ ТЛ Дає визначення поняття «роман» і його різновидів, зокрема «психологічного роману», «філософського роману».

7

Лев ТОЛСТÓЙ (1828–1910) «Анна Кареніна»

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника.

Роман “Анна Кареніна”. Образи-характери роману, пластичність змалюван­ня і психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю.

“Діалектика душі” толстовських героїв.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Анна Кареніна»;

визначає творчість Л.Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури;

виділяє ключові епізоди роману (зустріч Анни і Вронського на вокзалі, побачення Анни з сином тощо);

називає основні проблеми твору: роль сім’ї у житті людини (“мысль семейная” /Л.Толстой/); пошуки основ міцних сімейних стосунків (“усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму”); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т.д.;

характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед – суперечливий образ Анни; крім того – образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського, Левіна;

доводить, що проблематика роману “Анна Кареніна” має загальнолюдське значення;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

^ 2. Традиції і новаторські зрушення в поезії середини – другої половини XIX ст.




1

Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії сер. ХІХ ст.

Етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики (М.Некрасов). Нові грані романтичного поетичного світу в творчості «пізніх» романтиків (Ш.Бодлера, В.Вітмена, Ф.Тютчева). Принципи «чистого мистецтва» у поезії (група «Парнас», творчість А.Фета).

Світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі. Поняття про декаданс.

Учень (учениця):

розповідає про провідні шляхи розвитку поезії середини-другої половини ХІХ ст.

висловлює власне судження про етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики;

розмірковує про феномен «чистого мистецтва» у поезії, а також про світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі середини – другої половини XIX ст.;


^ ТЛ Дає визначення поняття «декаданс».

2

Микóла НЕКРÁСОВ (1821 – 1877). “О шостій вчора завернув...”; «Роздуми біля парадного під’їзду»; «Трійка»; «На смерть Шевченка».

Життєвий і творчий шлях письменника. Некрасов як «співець страждань народних», перегуки з Шевченком. Поетичне новаторство Некрасова: поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

пояснює, чому М.Некрасова називають «співцем страждань народних»;

знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання розмовної інтонації, народної говірки;

знаходить елементи схожості поезії Миколи Некрасова і Тараса Шевченка;

виразно читає («На смерть Шевченка» – напам’ять) і аналізує вірші М.Некрасова

2

Волт ВÍТМЕН (1819–1892) (Вірші за вибором учителя)

Життєвий і творчий шлях письменника. Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценденталізмом. Збірка “Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру). “Пісня про себе» – програмовий твір поета.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

пояснює, чому американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором;

пояснює, чому “Пісня про себе» вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена);

виразно читає і аналізує вірші В.Вітмена.

ТЛ Дає визначення поняття «верлібр».

3

Шарль БОДЛÉР (1821–1867). «Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія».

Життєвий і творчий шлях письменника. Бодлер – французький поет другої по­ловини XIX ст., пізній романтик і один із зачинателів символізму. Світогляд і естетичні погляди Бодлера і збірка “Квіти зла». Протиставлення дійсності й ідеалу як семантико-образна вісь збірки. Пошуки “сучасної краси», “видобування краси зі зла» в поезії Бодлера.

Традиційність і своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп» у поезії “Альбатрос».

Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність вірша “Вечорова гармонія”.

Тлумачення предметних образів як “видимих знаків” ідей, почуттів, душевних станів (“Відповідності”).

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника;

розповідає про модерністські зрушення у французькій поезії другої половини ХІХ ст.;

пояснює, що Бодлер був водночас і пізнім романтиком і одним із зачинателів символізму;

характеризує естетичні погляди Бодлера, втілені у збірці «Квіти зла»;

висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп” у поезії «Альбатрос»;

пояснює, в чому полягає філігранність поетичної техніки і формальна довершеність вірша “Вечорова гармонія”, завдяки яким художнім засобам зреалізовано його “навіювальний” (сугестивний) вплив на читача/слухача;

наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бодлера;

виразно читає і аналізує вірші Бодлера.

ТЛ Дає визначення понять «символ», «декаданс», «натуралізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символізм».

4

Із поезії французького символізму

Символізм як літератур­ний напрям останньої третини XIX – початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне нова­торство символістів.

Поль ВЕРЛÉН (1844–1896). “Забуті арієти», “Так тихо серце плаче...”, “Поетичне мистецтво”.

Артюр РЕМБÓ (1854–1891). “Відчуття”, “П’яний корабель”, “Голосівки”.

Поняття про символ як основ­ний засіб поетичного самовираження, його потрак­тування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказу­вання” смислів і простір для відгадування. Сугéстія (навіювання) як важливий художній засіб симво­лістської поезії. Зняття інформаційно-розповідної функції поетичної мови.

Учень (учениця):

характеризує в найзагальніших рисах символізм як літератур­ний напрям останньої третини XIX – початку XX ст.;

визначає музичність як важливу ознаку віршів Верлена, засіб прямого вираження інтуїтивно-емоційного, несвідомого, настроєвого;

тлумачить поняття сугéстія (навіювання), визначає її як важливий художній засіб симво­лістської поезії (поети-символісти прагнучи передати те, що не висловиш звичайним словом, навіювали невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів (“про неясне говорили неясно”);

висловлює судження про причини зменшення питомої ваги інформаційно-розповідної функції поетичної мови у віршах символістів і активізації функції сугестивної;

наводить конкретні приклади використання символів у поезіях Верлена або Рембо (наприклад, п’яний корабель із однойменного вірша А.Рембо) як основ­ного засобу поетичного самовираження, його потрак­тування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказу­вання” смислів і простір для відгадування;

виразно читає і аналізує вірші Верлена й Рембо.

ТЛ Дає визначення понять «символізм», «сугестія».

^ 3. Роман ранньомодерністської доби




5

Емíль ЗОЛЯ (1840 – 1902). «Кар’єра Ругонів».

Життєвий і творчий шлях письменника. Е.Золя – французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл романів Золя “Ругон-Маккари” – “природнича й соціальна історія однієї родини в добу Другої імперії”. Роман “Кар’єра Ругонів” як вступ до циклу, визначення в ньому її провідних тем і мотивів.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Кар’єра Ругонів»;

пояснює, що Е.Золя є теоретиком французького натуралізму;

знаходить конкретні ознаки натуралізму (поєднання наукових методів і художніх засобів зображення) в романі: детальний опис походження Ругонів і Маккарів, описи спадкових рис, які передаються від генерації до генерації тощо;

висловлює власне ставлення до героїв і проблем твору, спираючись на текст;

пояснює символіку червоного кольору (орденська стрічка – кров на підборах П’єра Ругона – вогник свічки у вікні помираючого збірника податків).

^ ТЛ Дає визначення поняття «натуралізм».

5

Óскар УÁЙЛЬД (1854–1900). «Портрет Доріана Грея».

Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд – письменник англійського раннього модернізму. Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю.

«Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору. Риси інтелектуального роману.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Портрет Доріана Грея»;

пояснює, чому англійця О.Уайльда називають письменником англійського раннього модернізму (передовсім, підкреслюючи естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю);

визначає роман “Портрет Доріана Грея” як осереддя творчості Уайльда: саме в цьому романі риси естетизму, поетизація краси як сенсу й основного завдання мистецтва втілилися найповніше;

характеризує “Портрет Доріана Грея” як інтелектуальний роман і вказує на головні філософсько-естетичні та моральні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість;

^ ТЛ Дає визначення понять «естетизм», «інтелектуальна проза», «парадокс».

4. Підсумок




2

Узагальнення та систематизація вивченого протя­гом року матеріалу

Учень (учениця):

називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;

повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу);

^ ТЛ Дає визначення понять: «верлібр», «декаданс», «естетизм», «імпресіонізм», «інтелектуальна проза», «натуралізм», «неоромантизм», «парадокс», «психологічний роман», «символ», «символізм», «соціально-психологічна проза», «сугестія», «філософський роман».



11 КЛАС
На навчальний рік – 70 год.

На тиждень – 2 год.

На текстуальне вивчення художніх творів – 56 год.

На контрольні роботи – 6 год.

На роботи з розвитку мовлення – ^ 4 год.

На уроки позакласного читання – 2 год.

Резервний час – 2 год.


К-ть год

Зміст навчального матеріалу

^ Державні вимоги до рівня підготовки учнів




1. Вступ. Оновлення драматургії на межі ХІХ-ХХ століть.




6

Основні тенденції розвину драматургії XIX ст. “Нова драматургія” та її засадничі принципи.

^ Гéнрік ÍБСЕН (1828–1906). “Ляльковий дім”

Життєвий і творчий шлях письменника. Генрік Ібсен – норвезький письменник, зачинатель європейської “нової драматургії”. “Ляльковий дім” як соціально-психологічна дра­ма. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Аналітична композиція п’єси. Новаторство Ібсена-драматурга.

Роль Ібсена у розвиткові нової європейської драматургії (“ібсенізм”).



Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому драми «Ляльковий дім»;

пояснює, чому норвежця Генріка Ібсена вважають зачинателем європейської “нової драматургії”, новатором сцени;

перелічує й ілюструє прикладами з тексту основні новаторські нововведення Ібсена-драматурга: а) акцент із зовнішньої дії перенесено на дію внутрішню: на сцені в звичнім для театру сенсі майже “нічого не відбувається”: герої майже нерухомі, ніхто нікого не вбиває, просто йде розмова, думка протистоїть думці, головною ж є напруга внутрішня, непомітна оку глядача; б) зазвичай конфлікт драми Ібсена зав’язується ще до того, як починається власне її дія (так, Нора підписала фіктивний вексель до початку дії “Лялькового дому”); в) його “нові драми” мають відкритий фінал, тобто після закінчення п’єси достеменно невідомо, чим же врешті-решт закінчиться вирішення її конфлікту;

дає визначення п’єси “Ляльковий дім” як соціально-психологічної дра­ми: соціальної, тому що в ній підняті соціальні проблеми: багатства і бідності (Хельмер – Крогстад), громадянських прав жінки (Нора й підроблений нею вексель) тощо; психологічної, тому що напруга твору передовсім психологічна, внутрішня;

називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”: а) внутрішня дія; б) “дотекстова” зав’язка конфлікту; в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору; г) відкритий фінал;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

^ ТЛ Дає визначення поняття «зовнішня і внутрішня дія», “нова драма”, ілюструє їх прикладами з п’єси Ібсена “Ляльковий дім”.




4

Антóн ЧÉХОВ (1860–1904)

“Чайка”.

Життєвий і творчий шлях письменника. Чехов – російський письменник. Його еволюція, імпресіонізм пізньої прози і драматургії. Чехов і Ібсен. “Чайка” – перша п’єса російської нової драма­тургії. Життєва мета та сенс мистецтва як головні проблеми твору. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Нова­торство Чехова-драматурга.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому п’єса «Чайка»;

пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором;

називає риси, які зближають творчість А.Чехова і Г.Ібсена (інтелектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо);

характеризує головних персонажів п’єси;

визначає провідний конфлікт п’єси (пошук життєвої мети і сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя).




4

Джордж Бéрнард ШÓУ (1856–1950). “Пігмаліон”.

Життєвий і творчий шлях письменника. “Теат­ральна революція” англійського драматурга Шоу, його “драми ідей”. Шоу й “ібсенізм”.

Комедія “Пігмаліон” і давньогрецький міф про Пігмаліона. Динамізм дії і парадоксаль­ність як невід’ємні риси творчості Шоу. Проблема­тика й художні особливості твору, його “філологічний конфлікт” і соціально-виховна спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”. Інтелектуальний характер драматургії Шоу.


Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому комедії «Пігмаліон»;

пояснює, в чому полягала “теат­ральна революція” англійського драматурга Шоу: він розвинув традиції Ібсена, розробивши особливий тип драми – “драму ідей”;

з’ясовує, що конфлікт ідей присутній у комедії “Пігмаліон” як специфічний “філологічний конфлікт”, де Шоу втілює ідею вирішення важливих соціальних проблем, зокрема, соціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками суспільства правильною вимовою;

наводить приклади втілення цього “конфлікту ідей” через “філологічний конфлікт” у комедії “Пігмаліон;

визначає гуманітарну освіту і формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”, як підґрунтя для “фантастичного міжкласового стрибка” (Б.Шоу);

пояснює сенс назви твору, зокрема – зв’язок (збіги й особливо відмінності) комедії “Пігмаліон” з давньогрецьким міфом про Пігмаліона;

ТЛ. Дає визначення поняття «інтелектуальна драма».




^ 2.Загальна характеристика літератури першої половини ХХ ст.




1

Вступ. Модернізм як некласична модель культури. XX ст. як літературна епоха, глибинний переворот в естетиці й художній практиці. Формування нових принципів і структур художнього мислення і творчості.

Традиції реалізму ХІХ ст. та їхня взаємодія з новими літературними течіями на початку ХХ ст., пошуки нових засобів і форм художнього вира­ження. Специфіка ліричної прози Шолом-Алейхема, О.Купріна, Україна в їхній творчості.

Модернізм і авангард. Елітарна й масова культура.

Учень (учениця):

називає розвиток модернізму і авангардизму провідними тенденціями літературного процесу першої половини ХХ століття;

висловлює судження про долю реалізму в літературі XX ст. (з одного боку – продовження тради­цій літератури попередніх епох, з другого – пошуки нових засобів і форм художнього вира­ження, взаємодія з модернізмом);

характеризує роздвоєння культурного процесу на два річища (елітарну і масову культуру) як характерну ознаку культурної ситуації ХХ століття.

^ ТЛ Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм» (у літературі).





3

Франц КÁФКА (1883–1924)

“Перевтілення”

Життєвий і творчий шлях письменника. Кафка – австрійський письменник-модерніст.

Своєрідність світобачення і його художнього ви­раження в оповіданні “Перевтілення”. Грегор Замза і його родина.

Особливості стилю Кафки, поєднання реальності і міфотворчості.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому оповідання «Перевтілення»;

називає характерні особливості індивідуального стилю австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (поєднанні реальності і міфотворчості підкреслено буденний, без емоційний опис фантастичних подій, відтворення трагізму буття “маленької людини”);

висловлює судження про особливості стосунків Грегора з його родиною;

^ ТЛ Дає визначення понять «міфотворчість», «експресіонізм».




3

Джеймс ДЖОЙС (1882–1941). “Джáкомо Джойс”.

Життєвий і творчий шлях письменника. Джойс – ірландський письменник-модерніст, його світоглядні й естетичні позиції. Харак­терні риси поетики модерністських творів Джойса: “потік свідомості”, елемент пародійності й іронізму, яскраво виражена інтертекстуальність.

Психологічне есе “Джакомо Джойс”, його автобіографічний характер.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому психологічного есе «Джакомо Джойс»;

називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе “Джакомо Джойс” харак­терні риси поетики модерністських творів ірландського письменника Джойса: а) використання “потоку свідомості”; б) наявність елементу пародійності й іронізму; в) інтертекстуальність;

наводить приклади автобіографічної складової есе “Джакомо Джойс;

ТЛ Дає визначення понять “потік свідомості