Реферат: Вступ

ЗМІСТ
Стор.

ВСТУП 2

ВИСНОВКИ 9

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 13

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Процес становлення України як демократичної, правової, соціальної держави, її інтеграція до європейської спільноти передбачають запровадження та реалізацію цілої низки реформаційних новацій в економічній, адміністративно-політичній та соціально-культурній сферах. Одним із напрямків таких перетворень є вироблення і послідовне здійснення цілеспрямованої екологічної політики, яка відповідала б світовим нормам і стандартам, перебудова у межах адміністративної реформи системи органів виконавчої влади, зокрема тих, які опікуються проблемами охорони навколишнього природного середовища.

Складовими елементами здійснення в державі екологічної політики та адміністративної реформи є організація і ведення заповідної справи, формування цілісної мережі заповідних територій і об’єктів, організація функціонування сучасної системи органів державної влади, місцевого самоврядування. Тому з урахуванням стабільного широкомасштабного промислового використання природних ресурсів, їх поступового виснажування і руйнування дедалі більше зростає роль заповідної охорони навколишнього природного середовища, науково обґрунтованого використання та відтворення запасів природної сировини. Необхідність такого відновлення пояснюється також тим, що суспільство в цілому, його окремі індивіди, незважаючи на науково-технічний прогрес, самі залишаються компонентами природного середовища, тому нехтування його законами, недбале ставлення до нього зрештою неминуче призведене до деградації людства.

Отже, з урахуванням зазначених обставин потребує перегляду існуюче поняття природно-заповідного фонду, уявлення про нього як про об’єкт управління, зміст та особливості управління цим фондом. З’ясування сутності природно-заповідного фонду в контексті управління неможливе також без дослідження системи суб’єктів управління цим фондом, їх завдань, компетенції та особливостей функціонування.

Попри існування об’єктивної потреби в дослідженні проблем управління природно-заповідним фондом основний науковий доробок у цій галузі зроблено вченими неюридичних галузей науки (біологами, географами); в Україні з моменту її становлення як незалежної держави майже відсутні наукові праці, присвячені юридичним аспектам організації та ведення заповідної справи.

Таким чином, поглиблене дослідження особливостей управлінського впливу на природно-заповідний фонд, системи правового регулювання його статусу, практичної діяльності суб’єктів управління обумовлюється потребами сьогодення і майбутнього Української держави, у зв’язку з чим набуває особливого змісту і актуальності.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.11 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., та п. 2.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3. Воно відповідає також завданням, визначеним розділами 3, 4 Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради України № 177/94-ВР від 22 вересня 1994 р.

^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу чинного законодавства про природно-заповідний фонд і практики його застосування розкрити зміст управління природно-заповідним фондом України, визначити особливості реалізації органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськості управлінських функцій щодо цього фонду, а також шляхи поліпшення управлінської діяльності у сфері заповідної справи та її правового регулювання.

Виходячи із поставленої мети, в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

- дати характеристику природно-заповідного фонду як об’єкта державного управління та складових останнього;

- визначити сутність управління природно-заповідним фондом та його функції, методи і форми;

- з’ясувати правові засади здійснення управління природно-заповідним фондом;

- визначити поняття та систему суб’єктів управління природно-заповідним фондом;

- визначити функції, права та обов’язки органів виконавчої влади, місцевого самоврядування у сфері управління природно-заповідним фондом;

- окреслити форми участі громадськості в управлінні природно-заповідним фондом та його охороні;

- сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення організаційно-правових засад управління природно-заповідним фондом в сучасних умовах розвитку Української держави.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини‚ які виникають у зв’язку із здійсненням управління у сфері функціонування природно-заповідного фонду.

Предмет дослідження становлять організаційно-правові аспекти управління природно-заповідним фондом в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1-1.3, 2.1), порівняльно-правовий метод застосовано для вивчення зарубіжного досвіду розпорядження природно-заповідним фондом (підрозділ 1.1). Історико-правовий метод слугував засобом дослідження процесів становлення та розвитку природно-заповідного фонду України, включення до його складу окремих елементів (підрозділ 1.1). Статистичний аналіз застосовувався для оцінки якості природних ресурсів, діяльності в цій сфері органів виконавчої влади, громадськості, функціонування заповідних територій і об’єктів (підрозділи 1.1, 2.5, 2.6). Метод соціологічного опитування використано для з’ясування ефективності управлінської діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськості у сфері заповідної справи (підрозділи 1.2, 1.3, 2.5, 2.6). За допомогою методу аналізу та синтезу визначено систему управління природно-заповідним фондом (підрозділ 1.2), структуру правового регулювання управління природно-заповідним фондом (підрозділ 1.3), компетенцію суб’єктів управління природно-заповідним фондом (підрозділи 2.2-2.5). Методи класифікації, групування використовувались у характеристиці видів заповідних територій і об’єктів, суб’єктів управління природно-заповідним фондом (підрозділи 1.1, 2.1). Логіко-семантичний та компаративний методи використовувались для визначення шляхів удосконалення організаційно-правових засад управління природно-заповідним фондом.

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці вчених у галузі теорії держави і права, конституційного права, державного будівництва та місцевого самоврядування, теорії управління, адміністративного та екологічного права, екології, зокрема, – В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, В.І. Андрейцева, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, О.М. Бандурки, І.Л. Бачило, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, І.А. Бриньке, А.С. Васильєва, П.О. Гвоздика, А.П. Гетьмана, С.А. Дьоміної, В.Г. Ємельянової, В.В. Зуй, Л.В. Коваля, О.С. Колбасова, В.К. Колпакова, А.Т.Комзюка, Н.Д. Красіліч, Б.М. Лазарєва, Н.Р. Нижник, Л.Я. Окорокової, В.В. Петрова, В.О. Серьогіна, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка, Ф.Р. Штільмарка та інших. Нормативною основою роботи є Конституція і закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади‚ які регулюють управління природно-заповідним фондом. Дисертантом вивчались також окремі положення законодавства деяких зарубіжних країн, позитивні надбання яких можуть бути використані в Україні. Емпіричну основу дослідження становлять статистичні показники та матеріали практичної діяльності за останні роки державних органів і установ – Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної служби заповідної справи, Державного управління екології та природних ресурсів в Херсонській області, адміністрацій національних природних парків, біосферних і природних заповідників, які здійснюють управління природно-заповідним фондом як у цілому, так і окремими його територіями та об’єктами, а також результати опитування 120 працівників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадян, довідково-публіцистичні видання та інші дані.

^ Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне монографічне дослідження організаційно-правових питань управління природно-заповідним фондом. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків. Основні з них такі:

– удосконалено характеристику особливостей становлення та існування природно-заповідного фонду, його окремих територій і об’єктів; визначено поняття природно-заповідного фонду, запропоновано авторське розуміння системи заповідних територій і об’єктів;

– одержали подальший розвиток теоретичні положення про сутність управління природно-заповідним фондом, виявлено ознаки і класифіковано функції і форми цього управління;

– з’ясовано особливості правового регулювання управління природно-заповідним фондом шляхом визначення специфічних рис нормативно-правових актів, які діють в цій сфері; виявлено прогалини в нормативно-правовому регулюванні діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду;

– удосконалено визначення поняття “суб’єкт управління природно-заповідним фондом”, окреслено систему таких суб’єктів і здійснено їх класифікацію;

– подальшого розвитку набула характеристика функцій органів виконавчої влади загальної компетенції і органів місцевого самоврядування у сфері управління природно-заповідним фондом; визначено права і обов’язки органів виконавчої влади загальної компетенції та органів місцевого самоврядування щодо управління природно-заповідним фондом України;

– покращено визначення системи, функцій і повноважень органів виконавчої влади спеціальної компетенції у сфері управління природно-заповідним фондом;

– удосконалено характеристику форм участі громадськості в управлінні природно-заповідним фондом та його охороні;

– вперше обґрунтовано низку пропозицій щодо покращення організаційно-правових засад управління природно-заповідним фондом, запропоновано конкретні зміни і доповнення до чинного законодавства щодо здійснення цього управління.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері – висновки дисертаційного дослідження можуть слугувати теоретичною основою для подальшої розробки проблем управління природно-заповідним фондом;

- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, відомчих нормативних актів, які регулюють управління природно-заповідним фондом;

- у правозастосовчій сфері використання одержаних результатів дозволить удосконалити практичну діяльність державних органів щодо управління природно-заповідним фондом, поліпшити ведення заповідної справи;

- у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін “Адміністративне право”, “Екологічне право”, вони уже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін в Херсонському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, в тому числі підготовлених за участю автора;

^ Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження було оприлюднено дисертантом на науково-практичних конференціях: “Екологія. Людина. Суспільство” (Київ, 2002), “Наука і освіта ’2003” (Дніпропетровськ, 2003), “Сучасні проблеми науки та освіти” (Ялта / Харків, 2003), а також на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ та кафедри цивільно-правових дисциплін Херсонського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано в п’яти статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, а також трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні розуміння сутності управління природно-заповідним фондом та його функцій, методів і форм; правових засад здійснення управління цим фондом; поняття та системи суб’єктів такого управління; функцій, прав та обов’язків органів виконавчої влади, місцевого самоврядування у сфері управління природно-заповідним фондом; форм участі громадськості в управлінні цим фондом та його охороні; шляхів удосконалення організаційно-правових засад управління природно-заповідним фондом в сучасних умовах розвитку Української держави. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

1. Характеризуючи природно-заповідний фонд України як об’єкт управління, зроблено висновок, що його можна визначити як об’єктивно існуючі та визначені чинним законодавством запаси природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну і наукову цінність, а також ділянки суходолу і водного простору, котрі внаслідок посиленого антропогенного впливу втратили свої окремі природні властивості і потребують їх відновлення та щодо територій яких встановлено особливий правовий режим функціонування.

2. Управління природно-заповідним фондом об’єднує в собі риси соціального, технічного та біологічного управління, містить керівний вплив, який поширюється не тільки на учасників соціальних відносин, а й на природні процеси та ресурси. Функцією управління природно-заповідним фондом є обов’язкова діяльність державних органів і можлива громадськості, яка здійснюється у межах, формах і методами, визначеними нормами права для ефективного досягнення запланованого результату процесу управління.

3. Функції управління ззовні проявляються у певних формах, які визначено як урегульовану нормами права діяльність органів виконавчої влади, громадськості, що полягає у здійсненні цих функцій і дій, з ними пов’язаних, та виражається у прийнятті нормативно-правових актів, їх застосуванні, а також виконанні дій, які не утворюють правових наслідків.

4. Визначено поняття, предмет та особливості правового регулювання управління природно-заповідним фондом. До зазначених особливостей віднесено насамперед те, що нормативно-правові акти, які регулюють управління природно-заповідним фондом України, як правило, мають ситуаційний характер, такі акти дуже численні, значна частина їх є підзаконними тощо.

5. Суб’єктів управління природно-заповідним фондом зображено як двохкомпонентне утворення, основним носієм прав і обов’язків є держава (перша складова), представлена через систему органів виконавчої влади, поряд із якими рівноправним учасником управлінського впливу виступають недержавні утворення (друга складова).

6. Функції органу виконавчої влади загальної компетенції щодо управління природно-заповідним фондом визначено як “стандартні” дії, які зафіксовані у законі і постійно здійснюються більшістю цих органів з метою послідовного впливу на керовані об’єкти, забезпечення їх функціонування; це основні напрями його організаційно-розпорядчої діяльності, яка спрямована на досягнення природоохоронних завдань держави у сфері заповідної справи.

7. Під повноваженнями органу виконавчої влади загальної компетенції щодо управління природно-заповідним фондом України розуміються власні правові можливості та зобов’язання діяти відповідним чином щодо інших суб’єктів управління, фізичних і юридичних осіб, заповідних територій та об’єктів для досягнення закріплених за ним завдань, запланованої мети.

8. Визначено функції управління природно-заповідним фондом органів виконавчої влади спеціальної компетенції, які розподілені між кількома такими органами. Безпосередньо функція контролю за дотриманням законодавства про природно-заповідний фонд реалізується системою державних екологічних інспекцій, таких як: 1) Державна екологічна інспекція; 2) Державна інспекція охорони Чорного моря; 3) Державна екологічна інспекція Азовського моря; 4) Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція; 5) екологічні інспекції (зокрема, міські, районні, міжрайонні), які входять до регіонального управління екології та природних ресурсів.

9. Зроблено висновок, що участь громадськості в управлінні природно-заповідним фондом є одним із способів реалізації конституційного права на забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу. Діяльність громадськості щодо управління природно-заповідним фондом переважно має рекомендаційний характер, проте активність громадських формувань сприяла збереженню або збільшенню територій окремих рідкісних природних об’єктів.

10. Запропоновано ряд заходів щодо поліпшення управління природно-заповідним фондом; обґрунтовано нові підходи щодо утворення і функціонування суб’єктів управління природно-заповідним фондом. З метою забезпечення науково-обґрунтованого розпорядження заповідними комплексами в управлінні природно-заповідним фондом доцільно забезпечити участь науково-дослідних установ як консультативних суб’єктів; закріпити повноваження щодо розпорядження природно-заповідним фондом України за Державною службою заповідної справи. На базі державних екологічних інспекцій рекомендується створити систему інспекційних підрозділів для контролю за дотриманням законодавства про природно-заповідний фонд України та віднести новостворені інспекції і відділи заповідної справи територіальних державних управлінь екології та природних ресурсів до сфери управління Державної служби заповідної справи, а самій цій Державній службі надати статус центрального органу виконавчої влади, функціональне призначення якого б полягало в управлінні природно-заповідним фондом і веденні заповідної справи.

11. Сформульовано пропозиції щодо уточнення Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, в якому доцільно: 1) визначити поняття “суб’єкт управління природно-заповідним фондом”; 2) закріпити повноваження науково-дослідних установ щодо управління природно-заповідним фондом; 3) визначити ієрархію суб’єктів управління природно-заповідним фондом (від головного розпорядника природно-заповідного фонду до другорядних), встановити чіткі межі їх діяльності, скоординувати “вертикальні” та “горизонтальні” взаємовідносини між суб’єктами управління природно-заповідним фондом, закріпивши за ними конкретні функції, права, обов’язки; 4) передбачити норму, яка б врегульовувала взаємовідносини науково-дослідних установ зі спеціальними органами виконавчої влади, які здійснюють управління природно-заповідним фондом.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

Декларація про державний суверенітет України: Затверджена постановою Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - №31. - Ст. 429.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - Додаток до №51. - Ст. 1122.

Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №3-4. - Ст. 27.

Кодекс України про надра // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №36. - Ст. 340.

Лісовий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №17. - Ст. 99.

Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - №41. - Ст. 546.

Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - Ст. 502.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. - Ст. 170.

Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки: Закон України від 21 вересня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №47. - Ст. 405.

Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №50. - Ст. 540.

Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №20-21. - Ст. 190.

Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування: Закон України від 15 липня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №38. - Ст. 249.

Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - Ст. 504.

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25 червня 1998 ратифікована Законом України від 6 липня 1999р. “Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №34. - Ст. 296.

Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №23. - Ст. 118.

Про охорону природи Української РСР: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 червня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1960. - №23. - Ст. 175.

Об охране окружающей среды: Закон Российской Федерации от 10 января 2002 года // Собрание законодательства РФ. - 2002. - №2. - Ст. 133.

Об особо охраняемых природных территориях: Закон Республики Беларусь от 20 октября 1994 года.

Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні (“Запо­відники”): Затверджено Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №48. - Ст. 430.

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Затверджено Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №38-39. - Ст. 248.

Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України “Про природно-заповідний фонд України” і “Про охорону культурної спадщини” та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника “Хортиця” й інших історико-культурних заповідників і об’єктів природно-заповідного фонду: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 2002р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №43. - Ст. 319.

Про впорядкування управління заповідниками та національними парками: Постанова Верховної Ради України від 23 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №12. - Ст. 62.

Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води: Постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року // Голос України. - 1997. - № 53.

Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України: Указ Президента України від 10 лютого 2004 року // Офіційний вісник України. - 2004. - №6. - Ст. 308.

Про внесення змін до указів Президента України: Указ Президента України від 6 березня 2004 року // Урядовий кур’єр. - 2004. - № 50.

Про Положення про Державний комітет природних ресурсів України: Указ Президента України від 10 лютого 2004 року // Урядовий кур’єр. - 2004. - № 31.

Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів: Указ Президента України від 15 вересня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №38. - Ст. 2023.

Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999р. // Офіційний вісник України. - 1999. - №50. - Ст. 2434.

Питання Міністерства екології та природних ресурсів України: Указ Президента України від 29 травня 2000р. // Офіційний вісник України. - 2000. - №22. - Ст. 890.

Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій: Указ Президента України від 10 березня 1994р. // Урядовий кур’єр. - 1994. - № 45.

Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України: Указ Президента України від 10 вересня 1994р.

Про створення природного заповідника “Горгани”: Указ Президента України від 12 вересня 1996р. // Урядовий кур’єр. - 1996. - № 181-182.

Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні: Указ Президента України від 5 серпня 1996р. // Урядовий кур’єр. - 1996. - № 149-150.

Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання: Указ Президента України від 24 квітня 1998р. // Офіційний вісник України. - 1998. - №17. - Ст. 620.

Положення про Державну екологічну інспекцію: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001р. // Офіційний вісник України. - 2001. - №47. - Ст. 2084.

Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000р. // Офіційний вісник України. - 2000. - №24. - Ст. 994.

Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992р. // Урядовий кур’єр. - 1992. - № 35.

Положення про Державну службу заповідної справи: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001р. // Офіційний вісник України. - 2001. - №33. - Ст. 1540.

Положення про регіональні кадастри природних ресурсів: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001р. // Офіційний вісник України. - 2002. - №1. - Ст. 10.

Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 2000 року // Офіційний вісник України. - 2000. - №29. - Ст. 1221.

Про затвердження Положення про порядок розроблення екологічних програм: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 року // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - №5. - Ст. 116.

Про затвердження Концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 року // Офіційний вісник України. - 1998. - №28. - Ст. 1055.

Про схвалення Концепції щодо внесення змін до Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 березня 2001р. // Офіційний вісник України. - 2001. - №10. - Ст. 411.

Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля: Затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. - 2002. - №12. - Ст. 631.

Положення про державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі: Затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 серпня 2000р. // Офіційний вісник України. - 2000. - №38. - Ст. 1635.

Положення про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України: Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27 липня 2004 року // Офіційний вісник України. - 2004. - №32. - Ст. 2196.

Положення про Державну екологічну інспекцію Азовського моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України: Затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 23 лютого 2004 року // Офіційний вісник України. - 2004. - №9. - Ст. 538.

Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію Міністерства охорони навколишнього природного середовища України: Затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 23 лютого 2004 року // Офіційний вісник України. - 2004. - №9. - Ст. 539.

Положення про Державну інспекцію охорони Чорного моря Міністерства екології та природних ресурсів України: Затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29 вересня 2000р. // Офіційний вісник України. - 2000. - №43. - Ст. 1858.

Положення про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України: Затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29 березня 1994р.

Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони навколишнього середовища, природних ресурсів і лісового господарства Республіки Польщі про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища: Між­народний договір від 18 травня 1992р.

Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2002. - № 10.

Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР: Постанова Ради Міністрів Української РСР від 22 липня 1983р. // ЗП УРСР. - №8. - Ст. 49.

Положення про державні заповідники та пам’ятники природи на території УРСР: Затверджено Постановою Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1946р.

Положення про державні заповідники Української РСР. Затверджено Постановою Ради Міністрів Української РСР від 5 жовтня 1962р. // ЗП УРСР. - 1962. - №10. - Ст. 141.

Положення про охорону пам’яток природи на території Української РСР: Затверджено Постановою колегії Державного комітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи від 5 червня 1968р.

Тимчасове положення про державні заказники Української РСР: Затверджено колегією Державного комітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи від 29 серпня 1973р.

Положение о государственных заповедниках РСФСР, находящихся в ведении Главного управления охотничьего хозяйства и заповедников при Совете Министров РСФСР: Утверждено Постановлением Совета Министров РСФСР от 5 июня 1962г. // СП РСФСР - 1962. - №11. - Ст. 61.

Протокол засідання постійної комісії з питань екології, охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів Херсонської обласної ради №6 від 10 вересня 1998р.

Про розширення територій та впорядкування буферної зони Чорномор­ського державного заповідника: Рішення IV сесії двадцять третього скликання Херсонської обласної ради №44 від 17 вересня 1998р.




Авакьян С.А. Политический плюрализм и общественные объединения в Российской Федерации: конституционно-правовые основы. - М.: Российский юридический издательский дом, 1996. - 359 с.

Авер’янов В. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. - 2002. - №3. - С. 20-27.

Авер’янов В. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №2(33) - №3(34). - С. 238-253.

Авер’янов В. Інститут державних секретарів міністерств як новела у реформуванні виконавчої влади в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - №2(29). - С. 59-71.

Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. - 2003. - №9. - С. 24-30.

Авер’янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 1999. - №1(16). - С. 42-50.

Авер’янов В. Ще раз про зміст і співвідношення понять “державне управління” і “виконавча влада”: полемічні нотатки // Право України. - 2004. - №5. - С. 113-116.

Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. - К.: Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1999. - 48 с.

Авер’янов В.Б., Денисов В.Н., Сіренко В.Ф. Законодавство: про­блеми ефективності. - К.: Вид-во “Наукова думка”, 1995. - 232 с.

Авер’янов В.Б.Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 48 с.

Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры: Монография. - К.: Наук. думка, 1990. - 148 с.

Аверьянов В.Б. Проблемы соотношения содержания деятельности и организационных структур аппарата советского государственного управления: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Ордена Ленина и Ордена Дружбы Народов Академия Наук Украинской ССР; Институт государства и права. - К., 1987. - 35 с.

Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государ­ственного управления: Монография. - К.: Наук. думка, 1979. - 150 с.

Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления: связь и взаимодействие: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ордена Ленина Академия Наук Украинской ССР Институт государства и права. - К., 1978. - 22 с.

Административное право России: Учебник / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.П. Коренева. М.: МЮИ МВД России, Издательство “Щит-М”. 1998. - Ч.2. - 313 с.

Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В.Кивалова. - Х.: Одиссей, 2004. - 880 с.

Административное право Украины: Учебник для студ. вузов юрид. спец. / Ю.П. Битяк (ред.). - 2-е изд., перераб. и доп. - Х.: Право, 2003. - 576 с.

Административное право. Общая и Особенная части: Учебник / А.П. Клюшниченко, Л.М. Колодкин, А.П.Коренев, Л.Л.Попов; Под. ред. А.П.Коренева. - М.: МВШМ МВД СССР, 1986. - 487 с.

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2т. / Ред. колегія: В.Б.Авер’янов (голова). - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. - Том 1: Загальна частина. - 584 с.

Азаркин Н.М. Монтескье. - М.: Юрид.лит., 1988. - 128 с.

Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1982. - Т.2. - 360 с.

Алексеев С.С. Теория права. - М.: Изд-во БЕК, 1994. - 224 с.

Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.

Антонов А.В. Правовой режим памятников природы в СССР: Автореф. дис.… канд. юрид. наук.: 12.00.06 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоно­сова. - М., 1986. - 16 с.

Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. - М.: Юрид.лит., 1975. - 240 с.

Атаманчук Г.В. К вопросу о взаимосвязи субъектов и объектов социального управления // Вопросы философии. - 1974. - №7. - С. 29-37.

Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. - М.: Юрид. лит., 1990. - 352 с.

Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления в период развитого социализма: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Акад. обществ. наук при ЦК КПСС. - М., 1977. - 44 с.

Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. - М.: Юрид.лит., 1980. - 256 с.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - 2-е изд., доп. - М.: Омега-Л, 2004. - 584 с.

Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования). - Изд. 2-е, доп. - М.: Политиздат, 1973. - 390 с.

Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.

Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психологи