Реферат: Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович тетяна валеріївна

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


На правах рукопису


ЧЕХОВИЧ ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА


УДК 342.5


ДЕРЖАВНА ВЛАДА

ЯК ІНСТИТУТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ


Спеціальність 12.00.02 – конституційне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

Шукліна Наталія Георгіївна,

кандидат юридичних наук, доцент


Київ - 2005


З М І С Т


Вступ...........................................................................................................3

Розділ 1. Теоретичні основи державної влади в Україні

Поняття та юридична природа державної влади............................12

Принципи і функції державної влади...............................................46

Структурна характеристика державної влади як інституту конституційного права.......................................................................60

Розділ 2. Нормативно-правові основи державної влади в Україні

2.1. Конституція як основне джерело інституту державної влади в Україні...........................................................................................................93

2.2. Інші нормативно-правові акти як джерела інституту державної влади ...........................................................................................................107

Розділ 3. Система конституційно-правового інституту державної влади України

3.1. Поняття системи конституційно-правового інституту державної влади............................................................................................................146

3.2. Основні складові елементи системи інституту державної влади в Україні.........................................................................................................156

Висновки..............................................................................................195

^ Список використаних джерел.............................................199
ВСТУП


Актуальність теми дисертаційного дослідження. Одним із першочергових завдань країн, що в процесі розпаду Радянського Союзу проголосили свою незалежність, стало утвердження нового суспільного і державного ладу. Важливою складовою цього процесу було формування нових політичних систем, спрямованих на реалізацію завдань, що постали перед суспільствами цих країн у політичній, економічній, соціальній, духовній та інших сферах життя. Для виконання цих завдань у кожній пострадянській державі створювались певні, притаманні тільки цій країні, системи функціонування державної влади.

Питання державної влади завжди були однією з найважливіших складових конституційного права. Проте саме поняття конституційно-правового інституту державної влади, на жаль, належної теоретичної розробки не здобуло. Нові концептуальні підходи до дефініції державної влади в Україні вимагають заповнити цю прогалину, оскільки вивчення даного явища має не лише суто теоретичне, а й практичне значення у складний період розбудови молодої Української держави.

На формування структури владних взаємовідносин у пострадянських країнах значний вплив мали такі фактори, як особливості попереднього історичного розвитку країни у складі СРСР, специфіка політичної культури, існування традицій державності, особливості ментальності етносів, співвідношення різних політичних сил у період підготовки та прийняття Основного Закону держави. Велику роль у виборі системи правління відігравав суб’єктивний чинник в особі провідного політичного лідера, під якого в окремих новоутворених державах значною мірою створювалась уся конструкція державної влади (зокрема в Білорусі, Казахстані).

Які ж можуть бути вихідні положення у процесі розкриття сутності державної влади, виходячи зі змісту Конституції України? Для виявлення згаданих положень треба з’ясувати такі питання: що є джерелом легітимності державної влади; який зміст цієї влади; які основоположні конституційні принципи організації і діяльності державної влади; що покладено в основу розмежування функцій здійснення державної влади; яка система державних органів, що здійснюють державну владу; що є об’єктом у згаданих правовідносинах; яка мета здійснення державної влади.

Розкриття змісту цих питань дає змогу визначити основні елементи, складові влади в Україні, які у своїй сукупності і допоможуть сформулювати визначення цього конституційно-правового інституту. Передусім у демократичних країнах, до яких, згідно зі ст. 1 Конституції України, належить і наша країна, державна влада повинна бути легітимною. Тому у правовій державі первинним актом утвердження державної влади завжди повинен бути закон, а єдиним джерелом утвердження державної влади - народ. Щодо форми правового акта затвердження волі народу, то ним є Основний Закон держави - Конституція України.

Сутнісною ознакою сучасного періоду розвитку України є перетворення її із складової колишньої наддержави, що перебувала у залежності від центру і володіла лише номінальними атрибутами державності, на самостійну державу, повноправного суб’єкта міжнародного співтовариства. Українське суспільство відходить від тоталітарної моделі розвитку і рухається у напрямку затвердження демократії в усіх сферах свого життя.

Розбудова Української держави вимагає подаль­шої теоретичної розробки шляхів вирішення проблеми державної влади в сучасній Україні. Це неможливо зробити без урахування положень загальносвітового досвіду, а також ретельного вивчення власної духовної та наукової спадщини. За умов використання цих джерел можливе плідне поглиблене дослідження теорії державної влади.

На жаль, слід констатувати, що саме глибокі науково-теоретичні розробки змісту дер­жавної влади за часів радянської доби не здійснювалися. Це пояснюється перш за все тим, що сама сутність державної влади трактувалася однобічно, виходячи з того, що державна влада, її організація з перших днів радянської влади існувала за схемою: “держава - державні органи”. При цьому не досліджувався інший бік проблеми, а саме: заради кого організовується і здійснюється державна влада; що необхідно для того, щоб ця влада існувала не ізольовано від свого народу, а разом з ним; що потрібно для того, щоб державні органи були не кінцевою інстанцією у відносинах держави і особи, а лише передавальною ланкою цього механізму; нарешті що слід зробити для того, щоб народ не лише пасивно сприймав державну владу, а й допомагав державним органам та вищим посадовим особам в її реалізації.

Особливого значення необхідність розроблення шляхів подолання проблем державної влади набуває на сучасному етапі державотворення, після прийняття Конституції України, коли реалізація її норм, які стосуються закріплення, організації та функціонування державної влади, стає вирішальним фактором удосконалення діяльності всього державного апарату. Тому актуальним є розв’язання проблеми категорії державної влади як конституційно-правового інституту, що дає можливість проаналізувати конституційні засади організації і здійснення державної влади в Україні у зіставленні їх з міжнародними стандартами шляхом застосування порівняльного методу конституційно-правового дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” № 01БФ042-01.

^ Стан наукової розробки проблеми. Теоретичною основою дослідження стали положення відомих вчених-теоретиків у галузі конституційного права, а також представників інших галузей права, перш за все загальної теорії держави та права, історії держави та права, міжнародного права. У науковому дослідженні використовується досвід дореволюційних авторів А.Алексєєва, А.Есмена, Ф.Кокошкіна, Н.Коркунова, Г.Шершеневича.

Можна виокремити декілька основних напрямків наукової думки щодо усвідомлення змісту державної влади, які сприяли розробці теми. Значну увагу дослідженню історичних аспектів становлення влади і владних відносин, філософським проблемам політики і влади приділяли в своїх працях В.Бабкін, М.Байтін, К.Гаджієв, І.Гомеров, Д.Коган, П.Кравченко, В.Лєдяєв, В.Нерсесянц, В.Селіванов, О.Семків, А.Слюсаренко, М.Томенко, В. Халіпов, та інші.

Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки ґрунтуються на загальних положеннях, які розробляли в своїх працях провідні вітчизняні вчені. Зокрема, це стосується влади в контексті її правового забезпечення, соціально-психологічних складових механізмів влади, влади і державного управління як об’єктів для дослідження науки державного управління. Так, мова йде про використані праці таких вчених, як О.Андрійко, В.Авер’янов, А.Георгіца, Р.Калюжний, М.Козюбра, В.Копейчиков, Л.Кривенко, В.Ладиченко, С.Лисенков, О.Мурашин, Н.Нижник, М.Орзіх, В.Погорілко, О.Скакун, Ю.Тихомиров, Ю.Тодика, В.Сіренко, П.Стецюк, О.Фрицький, М.Цвік, В.Шаповал, Ю.Шемшученко, Н.Шукліна, Л.Юзьков та інших.

Теоретичне обґрунтування дисертаційного дослідження базується також на літературних джерелах з філософії, соціології, політології. Окремі соціально-філософські ідеї Арістотеля, Платона, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, Ш.Монтеск’є, І.Бентама, Дж.Мілля, І.Канта і Г.Гегеля дозволили поглибити розуміння сутності державної влади.

Дисертаційне дослідження спирається на розробки сучасних провідних науковців Російської Федерації – М.Баглая, А.Мішина, О.Кутафіна, В.Чиркіна.

Проблемі державної влади присвячені дисертаційні дослідження вітчизняних вчених-юристів, а саме: Солов’євич І.В. в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук “Державна влада в Україні і місце в ній правоохоронної діяльності: конституційно-правові аспекти” (1997 рік), Силенко Л. М. в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук “Конституційні основи системи стримувань і противаг як засіб організації та функціонування державної влади в Україні” (2000 рік); Федоренко Г.О. в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук “Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні” (2000 рік).

Наявність значної кількості авторів, які тією або іншою мірою торкалися проблем державної влади, свідчить про безперечну теоретичну актуальність і велике практичне значення дослідження проблем влади. Наше дисертаційне дослідження доповнює згадані праці, а тому їх наявність не знижує актуальність обраної теми.

Нормативну базу наукової роботи складають, насамперед, Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, а також поточне законодавство України.

^ Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні теоретико-правового аналізу державної влади як інституту конституційного права, дослідженні джерел конституційно-правового інституту державної влади, розкритті особливостей складових елементів системи конституційно-правового інституту державної влади України, узагальненні вже існуючих положень з цієї теми. Для досягнення зазначеної мети дисертант поставила такі задачі:

визначити поняття, сутність державної влади, дати характеристику її основним властивостям;

на основі аналізу теоретичних положень, на яких повинна ґрунтуватися державна влада в Україні, визначити поняття державної влади як конституційно-правового інституту;

провести аналіз тео­ретичних і практичних засад реалізації в Конституції України принципів народного суверенітету і розподілу державної влади;

обґрунтувати фактори і умови, з якими пов’язане формування в Україні, в рамках Конституції, державної влади;

проаналізувати структуру конституційно-правового інституту державної влади, зокрема стосовно джерел і засобів закріплення влади, її характеру, мети та принципових напрямів здійснення.

^ Об’єктом дослідження є основні закономірності суспільних відносин, які пов’язані з закріпленням, організацією та здійснен­ням державної влади.

Предметом дослідження є державна влада в Україні як конституційно-правовий інститут.

^ Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнофілософські категорії (сутність і явище, форма і зміст, структура та елемент, причина і наслідок), а також система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, які було використано.

Вибір методології дослідження зумовлено специфікою теми, аналіз якої потребує комплексного вивчення праць істориків, філософів, політологів. Обрана методологія містить в собі як загальнонаукові принципи історизму та об’єктивності розгляду, так і конкретно-наукові методи пізнання: формально-юридичний, формально-логічний, юридично-догматичний, критичний, тощо. У значній мірі застосовувалися методи:

діалектичний, який передбачає розгляд явищ у їх взаємозв’язку та єдності, розвитку та взаємному впливі. Він дозволив дослідити юридичну природу та визначальну роль державної влади;

історичний - з метою аналізу та обґрунтування теоретичного аспекту становлення та розвитку державної влади в Україні;

порівняльно-правовий – для зіставлення юридичних понять, явищ та процесів в Україні та зарубіжних державах з метою відшукання схожості та різниці між ними для внесення пропозицій щодо покращення правозастосовчої практики в сфері державної влади;

системно-структурний, спрямований на вивчення внутрішньої будови конституційно-правового інституту державної влади та аналіз його окремих елементів.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень сутності державної влади як конституційно-правового інституту. Крім цього, новизна обумовлюється сучасною постановкою проблеми, використанням нових ідей та тенденцій при її вирішенні.

Автором запропоновано ряд теоретичних положень, які вирізняються новизною у досліджуваній сфері, що дозволяє сформулювати та винести на захист наступні положення:

Державна влада в якості політичного інституту автором визначається як передбачене Конституцією та законами легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів і посадових осіб щодо здійснення їх функцій і повноважень шляхом прийняття і реалізації правових актів.

Дається обґрунтування основних елементів державної влади, серед яких ті елементи, що визначають її сутність та природу – суверенність, верховенство, незалежність, самостійність та ті, що організаційно оформлюють державну владу та роблять її постійно функціонуючою та загальнообо’язковою – державні органи та установи, а також правові норми.

Визначається, що організація та здійснення державної влади ґрунтується на певних принципах, які виражають суть та зміст державної влади та характеризують порядок їх здійснення. Запропоновано класифікацію принципів державної влади за певними критеріями: за сферою застосування виділено загальні та інституційні, за джерелом - конституційні та законодавчі, за змістом - матеріальні та процесуальні принципи державної влади.

Запропоновано визначення конституційно-правового інституту державної влади як системи конституційно-правових норм, що регулюють організацію і здійснення державної влади.

Висновок про те, що структуру конституційно-правового інституту державної влади доцільно розглядати з погляду правовідносин влади (суб’єкт влади, об’єкт влади, зміст влади, засоби та методи здійснення влади).

Джерела інституту державної влади мають загальні ознаки, притаманні усім джерелам права та спеціальні ознаки, які дають можливість відмежовувати джерела інституту державної влади від інших галузевих джерел права та вказують на особливість цих джерел за суттю, змістом, формою та суб’єктами правотворчості.

На основі досвіду зарубіжних країн визначено, що основними групами норм, які включає в себе інститут державної влади є норми про джерело та засоби закріплення державної влади, про характер державної влади, про мету та принципові напрями державної влади, про загальні засади поділу та структуру влади, про систему органів державної влади.

^ Практичне значення отриманих результатів полягає в реальній можливості їх застосування в процесі управління сучасною державою. Одержані автором результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись: у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть служити як теоретичний матеріал для вдосконалення правових норм, що регулюють діяльність органів державної влади України; у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки перспективних досліджень державної влади як інституту конституційного права; у навчально-методичному процесі – матеріали дисертації можуть бути використані при створенні підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальних курсів з теорії держави і права, конституційного права тощо. Результати даного дослідження повинні сприяти подальшому розвитку науки конституційного права.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації та пропозиції одержані автором особисто, достатньо обґрунтовані та достовірні.

^ Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру були обговорені на науково-практичній конференції аспірантів та студентів “Проблеми держави і права очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка; місто Київ, 5-6 квітня 2001 року), на науково-практичній конференції “Становлення та розвиток правової системи України” (Інститут держави та права імені В.М. Корецького НАН України, місто Київ, 21 березня 2002 року), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми держави і права очима молодих дослідників" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка; місто Київ, 11-12 квітня 2002 року), на Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький інститут регіонального управління та права, місто Хмельницький, 29-30 квітня 2002 року, тези опубліковано), на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Українська Академія державного управління при Президентові України, місто Київ, 29 травня 2003 року), на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (16 квітня 2003 року).

Публікації. Основні положення проведеного дослідження викладено у трьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також в одних тезах доповіді на міжнародній науково-практичній конференції.

^ Структура дисертації будується відповідно до її мети, завдань та предмета дослідження і складається із вступу, трьох глав, що включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (245 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить - 218 сторінок.


^ РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи державної влади в Україні


1.1. Поняття та юридична природа державної влади


Питання про владу, про пошук ефективної, оптимальної форми її організації відносяться до так званих вічних питань, що так чи інакше супроводжують людський розвиток протягом його всесвітньої історії.

Що ж до самого терміну “влада”, то він на сьогодні досить багатозначний, що обумовлюється, зокрема, різноманітністю його тлумачень. Так в літературі можна знайти роздуми про владу над природою, про владу випадковості, про владу об’єктивних природних і суспільних закономірностей, про владу соціальну, про економічну або господарську владу, політичну або державну тощо. У силу такого широкого тлумачення і неоднозначної зміс­товної інтерпретації поняття “влада” не тільки набуває неабиякої кількості значень, а й втрачає свою точність.

І хоча існують певні природні передумови соціально-владних зв’язків, все ж соціальні особливості влади мають свої якісні особливості у порівнянні з неорганічною і навіть органічною (наприклад, тваринний світ) природою. Більш того, природні чинники не можна розглядати і як сторони відносин соціальної влади. Так, К. Маркс зазначав: “До тварини, до землі і т. д. по суті справи не може бути ніякого відношення панування в результаті їх привласнення, хоч тварина виконує службу. Передумовою відношення панування є привласнення чужої волі. Отже те, що позбавлене волі, як наприклад тварина, здатне, правда, виконувати службу, але це не робить із власника володаря”.[145, с. 452]

Щодо визначення поняття “соціальна влада”, то від його чіткості значною мірою залежить якість соціологічної інформації, характер практичних рекомендацій і, безумовно, теоретична картина політичної реальності. Термінологічна нечіткість, природно, створює певні перепони на шляху дослідження сучасних владних відносин, їх юридичної й організаційної упорядкованості і особливо використання знань про юридичні форми влади в нормативно-правових документах. Останнє вимагає формалізації понять “влада”, “державна влада” і “публічна влада” та включення в понятійний апарат, що використовується в законодавчому процесі. Особливо це стосується поняття “держав­на влада”, формалізація якого пов’язана з певним колом проблем змістовного характеру, що обумовлюється тлумаченням деяких конституційних положень (наприклад, обсяг повноважень окремих державних органів, розподіл влад і забезпечення єдності їх функціонування, розмежування та взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування та ін.). Можна спрогнозувати, що чим активніше буде впроваджуватися Конституція України в життя, чим більш свідоме буде державотворення в Україні, тим більше, начебто, суто теоретичні проблеми розуміння державної влади з площини теорії будуть переходити в площину конкретних юридичних відносин.

Можна погодитися з філософом В. Г. Ледяєвим, що, позбавившись тоталітарних кайданів, масова свідомість та соціальна наука пострадянських суспільств швидко перебороли колишній дисбаланс між важливістю феномена влади і обсягом його наукового дослідження, але недостатня увага до концептуальних проблем даного явища призвела до того, що владою, в її соціальному вимірі, почали називати будь-які явища й події, які будь-яким чином пов’язані з впливом одних людей на інших або зі сферою політики в цілому.[134, с. 100] Згадане поняття почали ототожнювати з такими явищами як “вплив”, “примус”, “управління”, “сила”, “пакування”, “авторитет” тощо, хоча означені поняття відбивають різні форми, сторони, ознаки, зв’язки влади з іншими соціальними явищами.

Нас в дисертаційному дослідженні цікавить державна влада, по-перше, як соціальне явище, тобто важливий соціальний засіб боротьби із невизначеністю, механізм раціонального упорядкування цілеспрямованої спільної, комбінованої діяльності людей, їх співжиття та спілкування, необхідна умова упорядкування суспільних відносин, управління, його основа й рушійна сила, і, по-друге, державна влада як різновид соціальної влади. Тобто система підкорення, за якою воля одних осіб (владарюючих) є імперативно обов’язковою (забезпеченою державними засобами) для інших осіб (підвладних). По-третє, державна влада у співвідношенні із таким явищем як право. У даному випадку право і влада - це вже не такі категорії, де домінує влада, як слушно зазначає С. С. Алексєєв. [23, с. 560]. У зазначено­му співвідношенні вони є однопорядковими явищами, що перебувають у рівно­значній взаємодії і пов’язані з об’єктивними функціями боротьби із соціальним безладдям, упорядку­ванням суспільних відносин. Тобто, в даному випадку право і влада уособлюють порядок взагалі. Але якщо під правом буде розумітися юридична форма (пози­тивне право) певної державної діяльності, то право в цьому випадку буде вико­нувати функцію одного з проявів державної влади - централізацію засобів і тех­нологій примусу і уособлювати порядок, бажаний правлячим колам. Саме дер­жавна влада через свої формальні акти в умовах цивілізації надає нормам і принципам позитивного права властивості загальнообов’язковості, можливість суворої юридичної визначеності змісту регулювання, і саме державна влада наділяє необхідними повноваженнями і належними засобами впливу правоохоронні установи, органи юрисдикції, правосуддя, визначає підстави і порядок їх діяльності, що й гарантує певним чином реалізацію юридичних приписів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Система влади надзвичайно складна. Вона формується з розгалуженої мережі політичних, економічних, військових, дипломатичних, бюрократичних, фінансових та правових інституцій. До суб’єктів реалізації влади належать індивіди, соціальні спільноти, організації й рухи держави та їх складові як найвпливовіші політичні суб’єкти. На інституційному макросистемному рівні до суб’єктів влади можуть бути віднесені структуровані гілки державної влади, інститут омбудсмена, глава держави, політичні партії, групи тиску, політична опозиція тощо.

Соціальна система влади як цілісність містить ряд підсистем - правову, адміністративно-управлінську, військову, виховно-освітню тощо, де як горизонтально, так і вертикально встановлюються характерні для кожної з підсистем відносини. Влада - це першочергова умова реалізації права, що є наріжним каменем існування держави. Водночас вона підпорядковується праву, яке покликане чітко визначити владні прерогативи та функції держави.

Враховуючи це, можна стверджувати, що влада - це своєрідна система комунікацій, яка розкривається на різних рівнях: між двома чи більше суб’єктами, між суб’єктами і об’єктами, між двома чи більше особами чи сторонами, що беруть участь у системі владних відносин. “Влада, - наголошував Т. Парсонс, - посідає в аналізі політичних систем місце, подібне до того, яке належить грошам в економічних системах”[66, с. 60]. Як справедливо зауважив К. Дойч, вона є одним із “засобів розрахунку” в політиці, який застосовується там, де не спрацьовує вплив на сторони або добровільне погодження дій. Влада виконує функції врегулювання групових конфліктів та здійснення комунікації всередині системи.[50, с. 61]

У цьому контексті визначаються основні соціальні функції влади в політичній системі:

- інтегративна, тобто об’єднання всіх соціальних сил, політичних, матеріальних та інтелектуальних ресурсів і підпорядкування їх політичним, суспільне важливим цілям;

- мотивувальна - формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування їм інших мотивів і інтересів;

- соціального контролю - забезпечення належного контролю з метою підтримання легітимності держави;

- регулятивна - спрямування волі суб’єктів політичних відносин на створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства;

- об’єднувальна (консолідуюча) - політичне та юридичне забезпечення участі у формуванні і функціонуванні органів усіх інститутів політичної системи;

- репресивна - підтримання існуючого правопорядку та політичного ладу, дотримання політичних і правових норм;

- стабілізуюча - сприяння стійкому розвитку суспільства та всіх структур його політичної системи.

Стабільність влади означає зміцнення й розвиток політичної і правової систем, вільний та ефективний розвиток економічної системи, постійне демократичне оновлення соціально-економічного і політичного життя суспільства, удосконалення демократичних політичних структур, ефективний захист прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на тему дисертаційного дослідження важливим є зауваження К. Гаджиєва, що з функціональної точки зору завдання влади полягає в реалізації цілей управління [51, с. 186]. Тут вона покликана здійснювати відносини панування та підлеглості між правителями та керованими.

У конституційно-правовій літературі державна влада визначається як організоване управління справами суспільства з боку держави та її органів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Якщо вихідним теоретичним положенням аналізу політичної системи є визначення сутності та змісту поняття “політика”, то основною проблемою політики, що розкриває її сутнісні характеристики, мабуть, є проблема влади. Як зазначав відомий польський політолог Є. Вятр, “боротьба за завоювання влади та її використання є основним змістом політики, а тому й основним питанням, яким займаються науки, що вивчають політику”. Час вніс певні корективи до такого розуміння змісту політики. Але щоб там не було, влада є однією з фундаментальних засад людського суспільства та одним з ключових понять сучасної політичної науки. Ця наріжна категорія політичної теорії є ключем до розуміння суті та призначення політики, а отже, і безпосередніх суб’єктів політичних відносин та виконавчої влади як “головної дійової особи” нашого дослідження.[45, с. 85]

Осмислення важливості влади для дослідження світу політичного відображене в численних публікаціях на цю тему. Як зазначає відомий російський учений А. Дегтярьов, концепції влади в політології за своїм значенням і глибиною подібні до теорії відносності та квантової механіки у фізиці.

Складність і багатоаспектність політики у мінливому середовищі відображується в таких напрямках дослідження феномена влади, як комунікативні та постструктуралістські концепції, згідно з якими влада є багаторазово опосередкованим та ієрархізованим механізмом спілкування людей в соціальному і комунікаційному просторах.

Системний підхід трактує владу не як прояв міжіндивідуальних стосунків, що характерно для психологічного напряму, а як властивість соціальної системи, що розкривається у взаємовідносинах частин та цілого.

Державна влада є однією з важливих складових політичної та правової теорії і практики. Вона є найбільш повним вираженням політичної влади і реалізується її суб’єктами через ухвалення законів, застосування різноманітних заходів управління та здійснення правосуддя.

Розвинена державна влада можлива лише за наявності потужного державного механізму. Вона передбачає юридичне закріплення повноважень кожного державного органу, його функцій, прав і обов’язків, розмежування цих повноважень, розподіл владних функцій, наявність розвиненого права як важеля впорядкування державної влади тощо.

Обмеження влади правом на практиці означає, зокрема, недопущення її одноосібної концентрації, розподіл її функцій між різними владними органами. Такий механізм, як свідчить досвід більшості провідних країн світу, дає можливість уникнути зловживань владою, оскільки її гілки у такому разі виступають одна щодо одної як противаги і контролери.. Такий запобіжник у державному механізмі видається дуже доречним.

Термін “поділ влад” (від англ. separation of powers) нині став традиційним і загальновживаним у політології, хоча він, можливо, і не зовсім точно відбиває сутність зазначеного поняття. Насамперед йдеться, про розподіл повноважень чи розмежування функцій єдиної (власне неподільної за визначенням) державної влади між різними її органами. На цей факт неодноразово звертали увагу видатні правознавці, політологи та філософи. Сучасні науковці наголошують на необхідності розгляду державної влади як цілісного феномена, поділеного і водночас взаємопов’язаного у структурно-функціональному відношенні організаційно-правовим механізмом стримувань і противаг.

Так, німецький філософ і політолог Р. Дарендорф зазначає, що “поділ влади - це розмежування функцій єдиної державної влади, розподіл повноважень між відповідними державними органами, забезпечення їх балансу і взаємного стримування”.[43, с. 40].

Отже, для того щоб жодна з влад не діяла безконтрольно, у багатьох розвинених демократіях було запроваджено систему стримувань і противаг (право парламенту на імпічмент, право президента на розпуск парламенту, різні терміни перебування при владі різних інституцій, спеціалізовані контрольні органи на кшталт конституційних судів або квазісудових органів з відповідними повноваженнями тощо). Як зазначає С. Рябов, “головна ідея принципу поділу влад полягає не лише у виокремленні гілок влади та розрізненні їх функцій, а й у запобіганні цілковитому зосередженню державної влади в руках якоїсь однієї політичної сили. Інакше неодмінно відбуваються тоталітарні викривлення суспільного єства”. Близьким до цього розуміння сьогодні є загальноосвітній підхід до поділу державної влади. До речі, якщо у багатьох країнах з давніми традиціями демократії і відносно “давніми” писаними конституціями система стримувань і противаг існує більше доктринальна, то у “нових” конституціях, зокрема в конституціях пострадянських держав Східної Європи, її закріплено й текстуально.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

В науці конституційного права немає єдиного підходу як до класифікації правових інститутів галузі конституційного права взагалі, так і щодо віднесення інституту державної влади до певного виду конституційно-правових інститутів; спільним є лише визнання виняткової важливості цього інституту. Не всі науковці навіть вживають поняття “конституційно-правовий інститут державної влади”. Так, наприклад, Шаповал В.М., виділяючи загалом три групи конституційно-правових інститутів:

1) загальні складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту;

2) головні, що звичайно входять до складу загальних;

3) початкові, які, як правило, включають кілька правових норм.[229, с. 175]

При цьому, як загальний називає інститут начал організації та діяльності державного механізму, а також до загальних відносить конституційно-правовий інститут територіальної організації держави. За своїм змістом два названі головні інститути можна розглядати як інститут державної влади.

В.Ф.Мелащенком класифіковано конституційно-правові інститути залежно від їх змісту, структури, методів й завдань правового регулювання. Так виділяються надінститути та підінститути. До надінститутів конституційного права поряд з інститутами народовладдя, державного суверенітету належить також інститут державної влади.

З посилок теорії права, можна навести наступну класифікацію конституційно-правових інститутів:

1) загальні, змістом яких є нормативні положення, які відносяться до всієї галузі конституційного права;

2) матеріально-регулятивні конституційно-правові інститути, що становлять систему норм, призначенням яких є безпосередня регламентація поведінки суб’єктів суспільних відносин певного виду;

3) охоронні конституційно-правові інститути, що складаються з охоронних норм;

4) процедурно-процесуальні інститути, що містять конституційні норми процедурного, процесуального характеру (наприклад, конституційно-правовий інститут законодавчого процесу).[150, с. 21 - 22]

За такою класифікацією інститут державної влади вбачається за доцільне віднести до загальних конституційно-правових інститутів.

М. Поваляєва виділяє генеральні конституційно-правові інститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи. До генеральних інститутів автор відносить конституційно-правові інститути основ конституційного ладу, конституційно-правового статусу особи і громадянина, державної влади.[187, с. 136]

Таким чином, державна влада як інститут конституційного права - це система конституційно-правових підінститутів та норм, що має відносно відокремлений характер всередині галузі конституційного права, яка регулює суспільні відносини з приводу організації та