Реферат: Національна академія наук україни

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ


На правах рукопису


ІСАКОВ Михайло Григорович


УДК 346.2


ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВА ЯК СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ




Спеціальність: 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право


Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник –

Полатай Володимир Юрійович,

кандидат юридичних наук


Донецьк - 2006

ЗМІСТ


ВСТУП


3

^ РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПІДПРИЄМСТВА

14

1.1. Підприємство: поняття та сутність

14

1.2. Ознаки підприємства як суб'єкта господарювання

41

Висновки до розділу 1


58

^ РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКА КОМПЕТЕНЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЇХ МАЙНА


62

2.1. Поняття та зміст господарської компетенції підприємств

62

2.2. Правовий режим майна підприємств

79

Висновки до розділу 2


98

^ РОЗДІЛ 3. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

102

3.1. Класифікація підприємств

102

3.2. Організаційно-правові форми унітарних підприємств

123

3.3. Організаційно-правові форми корпоративних підприємств

154

3.4. Асоційовані підприємства

177

Висновки до розділу 3


189

ВИСНОВКИ


194

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

200



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Історія світового економічного розвитку свідчить, що в умовах ускладнення господарсько-економічних відносин, науково-технічної революції, глобальних соціальних проблем неможливим стає функціонування на практиці у чистому вигляді ні ринкового механізму, ні суцільно одержавленої економічної системи. У сучасній економіці отримує своє вираження об’єктивна потреба стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого – попередити негативні прояви такої ініціативи і, відповідно, забезпечити врахування і захист публічних інтересів. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини стали взаємообумовленими та взаємопов’язаними. Становлення та розвиток ринкових відносин у змішаній економіці України, створення інфраструктури ринку, поява нових організаційно-правових форм господарювання, включення економіки України у світовий комерційний оборот вимагають переосмислення теоретичних основ діяльності підприємств як суб’єктів господарювання.

Підприємства як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу підприємств та підвищення ефективності їх господарювання є невід’ємним елементом стратегії розвитку економіки України. На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм підприємств породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.

Інститут підприємства або господарюючого суб’єкта залежно від тієї соціально-економічної формації, у якій він функціонує, постійно трансформується, змінює свої основні функції. Свого часу на це звертав увагу О. Камінка, підкреслюючи, що правовий інститут незалежно від того, якого розвитку він досяг би у певний історичній момент, є лише однією з фаз у процесі послідовного розвитку охоплюваних ним відносин, результатом попереднього розвитку, що несе у собі зародок розвитку майбутніх видозмін [160].

Концепція підприємства як юридичної особи формувалася в умовах панування державної власності, адміністративно-командних методів розподілу матеріальних благ, домінування державних інтересів над приватними, тому не відповідає вимогам сьогодення. Не можуть задовольнити сучасні потреби і теорії підприємства як юридичної особи, більшість яких була створена у XIX столітті і відображає суспільні відносини, істотно відмінні від теперішніх. Крім того, підприємство неможливо розглядати лише як юридичну особу. Безумовно, мати права юридичної особи для підприємства вкрай необхідно. Але юридична особа – суб’єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб’єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, т. т. як у приватноправових, так і в публічно-правових відносинах, пов’язаних з державним регулюванням господарської діяльності.

Правовий статус підприємств регулюють Господарський та Цивільний кодекси України, що вступили в дію з 1 січня 2004 року, Закони України “Про господарські товариства” (від 19.09.1991 р.), “Про кооперацію” (від 10 липня 2003 р.), інші закони та численні підзаконні нормативно-правові акти, які враховують особливості положення певних видів підприємств. Прийняття Господарського кодексу України як кодифікованого нормативно-правового акту слугувало подальшому розвитку законодавства, поєднанню приватноправових методів правового регулювання на паритетних засадах з публічно-правовими, однак прийняття ГК України не вирішило всіх проблем, пов’язаних з правовим положенням підприємств. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність комплексного наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб’єктів господарювання.

Необхідність теоретичного дослідження правового статусу підприємств зумовлена ще декількома причинами. Перш за все, підприємство є організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої діяльності, переважно як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється переважно державними та комунальними підприємствами, які забезпечують потреби держави, адміністративно-територіальних утворень в найбільш значущій та стратегічно важливій продукції та послугах. Але відсутність закону про державні та комунальні підприємства й наявність лише декількох присвячених ним норм у ГК не сприяє вирішенню проблем правового забезпечення таких підприємств, що знижує ефективність діяльності державного та комунального секторів економіки.

У сучасній мировій практиці відмічається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Це знаходить своє відображення у розробці систем корпоративних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, бізнесу, цін, заробітної плати, соціального захисту населення, контролю за діяльністю монопольних об’єднань.

Суспільство не може отримати позитивний кінцевий результат, ігноруючи інтереси підприємства, як і підприємство, ігноруючи інтереси суспільства. Українському законодавцю необхідно, з одного боку, стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого – попередити негативні прояви такої ініціативи і відповідно забезпечити врахування і захист публічних інтересів, чому в значній мірі сприяло прийняття ГК, в якому приватноправові методи правового регулювання на паритетних засадах поєдналися з публічно-правовими.

Оптимізація правового становища підприємств з метою забезпечення збалансованого врахування як приватних, так і публічних інтересів учасників господарських відносин потребує як врегулювання статусу підприємств в ГК, так і врахування специфіки правового становища окремих видів підприємств в спеціальних законах.

В українській правовій науці окремі питання створення і діяльності певних видів підприємств висвітлювалися у роботах О. Кібенко, О. Вінник, О. Щербини, В. Мамутова, Н. Саніахметової, Г. Пронської та ін. Однак спеціальні дослідження правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання у сучасних умовах з урахуванням соціально-економічних змін, які сталися в суспільстві в умовах становлення ринкової економіки, не проводилися.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність теми дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою “Гармонізація господарського, екологічного та кримінального законодавства в системі правового забезпечення економіки” (номер держреєстрації 0102U000455). У межах зазначеної теми автор як співвиконавець здійснив дослідження правового статусу підприємств як суб’єктів господарювання та обґрунтував положення у розвиток теоретичних засад правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання та пропозиції до законодавства.


^ Мета і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

дослідити сутність підприємства, проаналізувати визначення підприємства як суб’єкта господарювання, здійснити необхідне удосконалення;

виділити ознаки підприємства і складові його організаційно-правової форми;

проаналізувати зміст господарської компетенції підприємств як сукупності господарських прав та обов’язків, дослідити питання правоздатності підприємств, обґрунтувати критерії визначення обсягів правоздатності та її кваліфікації як загальної і спеціальної;

дослідити правовий режим майна підприємств та його вплив на визначення правового статусу підприємства, обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правового режиму майна підприємств різних видів та відповідальності засновників за боргами підприємства;

дослідити стан українського законодавства, що закріплює правове положення підприємств різних видів та обґрунтувати пропозиції щодо його удосконалення;

дослідити питання створення підприємствами дочірніх підприємств та надати пропозиції з удосконалення правового регулювання відповідних питань.

^ Об’єктом дослідження є сукупність господарських відносин, що виникають в процесі створення, функціонування та припинення діяльності підприємств.

Предметом дослідження є правовий статус підприємств як суб’єктів господарювання.

^ Методологію дослідження становлять загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу, синтезу, індукції, дедукції) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу досліджувалося вчення про підприємство як суб’єкта господарської діяльності та суб’єкта права, його функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядалася з урахуванням історичних умов, в яких вона формувалася, тобто застосовувався історичний метод. За допомогою системного методу, методу аналізу і синтезу досліджувалися теоретичні положення про підприємство як різновид господарюючих суб’єктів. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство щодо підприємств в різних правових системах, співставлення з українським законодавством. Методом індукції та дедукції одержані під час аналізу видів підприємств висновки поширювалися на підприємства всіх форм власності та навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення рис, притаманних окремим організаційно-правовим формам підприємств. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Науково-теоретичну основу проведеного дослідження складають роботи вчених, присвячені правовому статусу господарюючих суб’єктів, в тому числі підприємствам, стану та проблемам господарського законодавства України, а саме: С.М. Братуся, В.І. Борисової, В.І. Васильєва, М. Вебера, О.М. Вінник, В.Д. Волкова, В.М. Гайворонського, О.В. Дзери, Г.Л. Знаменського, З.М. Заменгоф, Т.В. Кашаніної, О.Р. Кібенко, Н.І. Косякової, В.М. Кравчука, І.Ю. Краська, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, Г.В. Пронської, А.О. Пушкіна, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Н.О. Саніахметової, І.А.Сєліванової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, М.І. Титова, В.В. Хахуліна, О.О. Чувпила, В.І. Шакуна, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, А.Н. Широкова, В.С. Щербини та багатьох інших дослідників.

Комплексному дослідженню питань господарських відносин, пов’язаних з функціонуванням підприємств, сприяло вивчення фундаментальних робіт в галузі економіки.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі комплексного дослідження правового статусу підприємств на сучасному етапі становлення ринкової економіки та теоретичних здобутків обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення правового статусу підприємств після прийняття Господарського кодексу України.

Наукова новизна дослідження конкретизується в наступних положеннях.

Вперше:

аргументовано, що правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління – спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності;

обґрунтовано необхідність встановлення в ГК правила щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутом), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власника-засновника (уповноваженого ним органа);

запропоновано право на створення дочірніх підприємств закріпити виключно за підприємствами-власниками, та позбавити цього права підприємств-невласників.

Дістали подальший розвиток теоретичні засади правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання, а саме:

визнання підприємства організаційно-правовою формою ведення громадянами, приватними та публічними утвореннями господарської діяльності, види якої обираються власником майна, переданого підприємству у власність, господарське відання чи оперативне управління;

визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством;

питання сутності організаційно-правової форми підприємства, що детермінується метою його створення, правовим режимом майна, статусом і складом засновників, організацією управління, способом розподілу результатів діяльності та умовами відповідальності;

положення щодо спеціальної правоздатності підприємств-невласників, як державних, комунальних підприємств, так і підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій, яка визначається органами державної влади, місцевого самоврядування чи організаціями-засновниками, та зумовлюється функціями таких органів чи статутними завданнями організацій-засновників;

пропозиції щодо розмежування правового статусу приватного підприємства та товариства з одним учасником, як самостійних організаційно-правових форм комерційних підприємств, зокрема щодо таких ознак як майнова відокремленість та межа відповідальності;

питання підстав для обов’язкової державної реєстрації змін до установчих документів підприємства доповненням підставою реєстрації у разі набуття підприємством статусу дочірнього з опублікуванням відомостей про це в органах преси;

питання правового режиму майна підприємства, зокрема шляхом визначення режимів права власності, права господарського відання, права оперативного управління, інших речових прав для відповідних видів підприємств в залежності від цілей їх заснування;

конкретизація інших прав на майно підприємств відповідно до умов договору з власником майна, а саме визнанням таким правом зобов’язального, зокрема права оренди, з урахуванням того, що вона передбачає передачу майна орендарю та використання останнім майна для здійснення господарської діяльності;

положення щодо реалізації господарської компетенції підприємств через свої органи та через своїх представників (в тому числі членів органу підприємства) шляхом встановлення в законодавстві:

переліку провідних (головних) фахівців, які повинні включатися до виконавчих органів підприємства за посадою;

обов’язку посадових осіб (як найманих працівників, так і учасників) відшкодувати заподіяну з їх вини шкоду підприємству в повному обсязі та солідарну відповідальність членів колегіальних виборчих органів, що голосували за прийняття рішення, реалізація якого спричинила шкоду підприємству;

обов’язковість погодження зі спостережною радою чи загальними зборами угод на значні суми, угод з елементами заінтересованості та таких, що укладаються поза межами поточної господарської діяльності корпоративних підприємств.

За результатами дослідження підготовлені пропозиції щодо змін та доповнень діючого законодавства та проектів відповідних законів України, а також підтримані пропозиції щодо доцільності урегулювання правового статусу підприємств окремими законами, серед яких: “Про акціонерні товариства”, “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, “Про виробничі кооперативи”, “Про державні та комунальні унітарні підприємства” тощо.

^ Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, сформульовані в роботі, можуть бути використані для подальшого вдосконалення законодавства, що визначає статус певних видів підприємств; для підготовки установчих документів господарських організацій; для використання в навчальному процесі з курсу господарського та корпоративного права, а також в подальших наукових розробках щодо проблем правового регулювання діяльності підприємств в Україні. Положення дисертації можуть бути використані також при створенні коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють правовий статус певних видів підприємств.

Висновки і пропозиції, викладені автором, були використані під час проведення методичних навчань суддів господарського суду Харківської області (довідка б\н від 18.03.2005 р.).

Окремі положення дисертаційної роботи використовувались при підготовці перспективного плану розвитку організаційної структури ТОВ “Інтернет Бізнес Комунікації” (довідка № 1 від 16.02.2005 р.), практичній діяльності ТОВ “Українські Комунікації” (довідка № 12/1 від 15.04.2005 р.) та групи компаній “Воля” (довідка № 05 від 25.05.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження, що дозволяють визначити підходи до вирішення низки теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з особливостями правового статусу таких суб’єктів господарювання як підприємства, отримані особисто автором на основі аналізу наукової літератури та законодавства, що регулює статус певних видів підприємств.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації, що отримані в процесі дослідження, доповідалися і обговорювалися на науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (Харків, 2003); міжнародній науково-практичній конференції “Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004); міжнародній науково-практичній конференції ”Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов’язаних із державним регулюванням економічних відносин” (Харків, 2004) та ін.

За темою дисертації опубліковані наступні роботи:

Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4 (39).– С. 224 - 230.

Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– №2. – С. 130 - 133.

Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток, Лтд., 2005. – С. 218 – 223.

Ісаков М.Г. Правовий статус дочірніх підприємств за чинним законодавством України // Вісник Академії правових наук України. – 2005.– № 2 (41). – С. 229 - 237.

Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– № 3. – С. 109 - 111.

Обґрунтованість та достовірність висунутих дисертантом наукових положень та висновків підтверджується результатами соціологічних досліджень, проведених на підприємствах м. Харкова, даними, отриманими в господарських судах м. Харкова та м. Києва, а також практикою консультаційної діяльності.

^ Структура дисертаційного дослідження. Структура роботи зумовлена цілями і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, і висновків. Загальний обсяг дисертації складає 199 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел з 347 найменувань.


РОЗДІЛ 1

^ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПІДПРИЄМСТВА


1.1. Підприємство: поняття та сутність


До суб’єктів господарського права відносяться як фізичні особи – підприємці, так і колективні утворення – господарські організації, серед яких особливе місце посідають підприємства.

Як свідчить багатовікова історія, саме підприємствам, як суб'єктам основної (первинної) ланки суспільного виробництва, належить провідна роль у розвитку економіки держави.

Розглянемо ж значення терміну “підприємство” та визначимо його місце серед інших суб'єктів господарської діяльності.

Слово «підприємство» широко вживається в науковій і популярній літературі, нормативних актах, правозастосовчій практиці, а також у повсякденній мові. Виникнення його пов’язано з об’єднання таких російських слів як: “пред” та “приять”, що означає «относиться благожелательно, удаваться, благоприятствовать, преуспевать» [312, С.49; 130, С.49].

Під підприємством може розумітися задумана (розпочата) ким-небудь справа (починання), господарська чи торгова одиниця (організація)1, трудовий колектив, виробничий майновий комплекс – і це далеко не повний перелік можливих смислових значень. У самому загальному вигляді підприємство розглядається в якості соціальної комплексної системи, універсального соціально-майнового комплексу, що представляє собою єдність працівників, майна і правового статуту [113, С.6; 179, С.6; 311, С.6].

Багатозначність розглянутого слова не випадкова: у категорії «підприємство» знаходить своє концентроване вираження складне (багатопланове) економічне явище, пов'язане зі здійсненням самостійної виробничо-господарської діяльності. У юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що підприємство є, насамперед, економічною категорією, що має економічний зміст і походження [171, С.113; 172, С.113; 197, С.113; 199, С.113; 333, С.113]. Серед цивілістів у зв'язку з цим навіть з'явилася (але не знайшла серйозної підтримки) крайня точка зору, відповідно до якої підприємства, як юридичного явища, взагалі не існує (А. Гольмстен, В. Удинцев [139, С.38-42; 310, С.38-42]).

Підприємство як економічний феномен – явище історичне, що представляє собою форму (спосіб) функціонування продуктивних сил на визначеному етапі розвитку суспільства. Головними причинами виникнення і широкого розповсюдження підприємств є об'єктивно існуючий суспільний розподіл праці, а також настійна потреба в кооперації праці. Тому поява підприємств знаменувалася переходом від натурального господарства до господарства, заснованого на розподілі, спеціалізації і кооперації праці. Виникнення підприємств стало можливим вже в умовах рабовласницького і феодального суспільств. У зв'язку з цим, наприклад, X. Оппикофер доводить фактичне існування у стародавні часи й у середні віка правового інституту підприємства, який здавався юристам середини XX століття новою правовою конструкцією [177, С.23]. Однак, поширення підприємств почалося при капіталізмі в зв'язку з розвитком машинного виробництва. За словами А. Сибирьова, тут вони є вже основною первинною ланкою суспільного виробництва [285, С.44].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Дослідження даної проблеми на сьогоднішній день ускладнюється у зв'язку з прийняттям Господарського Кодексу України [1] (надалі – ГК) та нового ЦК, які мають неоднаковий підхід до такого поняття як "підприємство".


Відповідно до ст. 62 ГК підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

ЦК ж стосовно поняття “підприємство” не має принципового підходу. У ст. 191 ЦК наголошується на тому, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, а ч.2 ст. 167 та ч.2 ст. 169 ЦК передбачають можливість створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного та комунального підприємств.

Як бачимо, відносно терміну "підприємство" український законодавець не має єдиної точки зору.

Вважаємо, що прийняття ГК знаменувало нову еру у визначенні правового статусу підприємства. Як зазначає Г. Знаменський “Принятие и введение в действие с 1 января 2004 г. Хозяйственного кодекса Украины – это знаковое событие в украинском законотворчестве. В отечественную и правовую систему вошел абсолютно новый и достаточно крупный кодифицированный законодательный акт, который специально предназначен для регулирования хозяйственных (в том числе коммерческих, предпринимательских) отношений» [163, С.37]. ГК став тим актуальним законодавством, що регулює відносини суб’єктів господарювання як по горизонталі, так і по вертикалі, забезпечує умови для узгодження цих відносин щодо підприємств, поєднання публічних та приватних інтересів в підприємницькій діяльності, враховує необхідність державного регулювання економіки. ГК розглядає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, що має статус юридичній особи, і відносить до організаційно-правових форм підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні підприємства – як корпоративні утворення; державні, комунальні, приватні, підприємства об’єднань громадян та релігійні організації – як унітарні утворення. Саме в такому розумінні підприємство розглядається сучасною економічною наукою [342, С.38].

До майна підприємства ГК відносить цілісний майновий комплекс підприємства, який визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених законом (ч. 3 ст. 66 ГК). Таким чином, ГК робить неможливим подальше застосування терміну “підприємство” у двох значеннях, що вносить повну ясність відносно цього питання, усуває плутанину. Як зазначає Н. Саніахметова “С Хозяйственным кодексом Украины существенный прогресс в правовом регулировании хозяйственной деятельности, что выдвигает задачу приведения хозяйственного законодательства в соответствие с практическими потребностями Украины в период трансформации к рыночной экономике” [276, С.41].

Дані положення ГК несумісні з положеннями ЦК, що породжує суперечки між вченими цивілістами й юристами-господарниками щодо правового статусу підприємств. Так Є. Суханов вважає, що віднесення акціонерних та інших видів господарських товариств до корпоративних підприємств “намеренно запутывает ситуацию” [296, С.6]. А Ю. Толстой, В. Лаптєв підтримують збереження підприємств-невласників, заснованих релігійними організаціями, об’єднаннями громадян, кооперативними організаціями [304, С.62; 201, С.62]. О. Кібенко підкреслює, що “мова не йде про приватне підприємство (чи державне, комунальне тощо), яке за ЦК та ГК є суб’єктом, а не об’єктом права, і тому не може відчужуватись, бути предметом інших правочинів, накладення стягнень чи переходити у спадщину. Мова йде про цілісний майновий комплекс.” [175, С. 39].

Слід зазначити, що двозначність терміну “підприємство” має місце не тільки в законодавстві України. Дана проблема є і в російському законодавстві. Цивільний Кодекс Російської Федерації [181] (надалі ЦК РФ) під підприємством розуміє як суб'єкт так і об'єкт права (ст.ст. 113-115, 132 ЦК РФ).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

«Теорія адміністрації» чи «теорія директора», що найбільше повно досліджена в роботах Ю. Толстого [305; 306] виходить з того, що головна мета наділення організації правами юридичної особи – це забезпечення можливості її участі у цивільному обороті. Саме директор уповноважений діяти від імені організації як волеутворюючий орган у сфері господарського обороту, тому він є носієм юридичної особистості державної юридичної особи. На думку Ю. Толстого, ця теорія і сьогодні не вичерпала свій потенціал і на її основі можуть бути зроблені плідні висновки, як у науковому, так і в практичному відношенні. На підтвердження життєвості цієї теорії Ю. Толстой відзначає, що орган юридичної особи, узятий саме в цій якості, не виступає по відношенню до даної юридичної особи як самостійний суб'єкт права і тому правові відносини між юридичною особою і його органом неможливі.

Орган юридичної особи як правова категорія визначає особу (одноособовий орган) чи групу осіб (колегіальний орган), що представляє інтереси юридичної особи, в тому числі підприємства, у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без доручення). Правомочності, що належать органу, - це правомочності самої юридичної особи. У сфері господарювання орган юридичної особи представляє всю юридичну особу в цілому.

Загальною для всіх цих концепцій є ідея про наявність людського субстрату (особи чи колективу) у державній юридичній особі.

У 50-і роки досить широке розповсюдження одержала теорія, прихильники якої, обмежуючись констатацією того, що юридична особа – соціальна реальність, по суті, відмовлялися від спроб виявити її людський субстрат. Ця теорія відома як «теорія соціальної реальності» юридичних осіб. Її дотримувалися, зокрема, Д. Генкін [92] і Б. Черепахін [324]. Супротивники цієї теорії небезпідставно вказували на те, що завдання юридичної науки полягає у виявленні специфічних ознак юридичної особи як соціальної реальності, оскільки не будь-яка соціальна реальність є юридичною особою. А цю задачу теорія соціальної реальності перед собою й не ставить.


Значну популярність одержали і такі наукові концепції, як «теорія соціальних зв'язків» О. Красавчикова [190; 191], "теорія організації" О. Пушкіна [265, С.132]. У поглядах О. Пушкіна можна побачити деякі паралелі з концепцією юридичної особи Ієринга. Він також вважає, що юридична особа – це своєрідний прийом юридичної техніки, завдяки якому організація одержує можливість брати участь у цивільному обороті.

Значний внесок у визначення правового положення державних підприємств внесли представники господарського права В. Лаптєв, В. Мартем’янов, Т. Абова, З. Танчук, В. Мамутов, на думку яких норми адміністративного права регулюють управлінські відносини в галузі економіки на засадах влади і підпорядкування, вони будуються по вертикалі. Цивільне право в тій же галузі регулює майнові відносини вартісного характеру на засадах рівності як відносини горизонтальні. При цьому використовуються різні методи регулювання. В одному випадку це метод на основі владних приписів, в другому – на засадах рівності. Таким чином, у правовому регулюванні державних підприємств застосовуються норми як адміністративного так і цивільного права [217; 191].

Є. Суханов трактує юридичну особу як певним чином організований майновий комплекс, що є юридично самостійним учасником обороту [146, С.187; 297, С.44]. Він піддає критиці представників теорії колективу, які, на його думку, розкриваючи сутність державної юридичної особи, недооцінюють майнову сторону.

Лише відмова від "теорії колективу", як підкреслює Є. Суханов, здатна задовільно пояснити існування "компаній однієї особи" – господарських товариств, що мають одного засновника чи учасника (з відсутнім у силу даних обставин "людським субстратом" – колективом учасників). Такі компанії давно перестали бути "екзотикою" і отримали значний розвиток у сучасній ринковій економіці [296, С.9].

Особливу актуальність погляди Є. Суханова набули завдяки можливості за сучасним законодавством створення юридичної особи одним засновником (ст. 56 ГК та ст. 83 ЦК). Адже людський субстрат в одночленних корпораціях не грає важливої ролі.

До позиції Є. Суханова подібна позиція В. Попондопуло. Останній вважає, що юридична особа є необхідною правовою формою підприємства, завдяки якій відбувається "персоніфікація майна" підприємства та обмеження підприємницького ризику власника (власників) лише розмірами майна, персоніфікованого (відокремленого, вкладеного) в створюваній ним (ними) юридичні^ Висновки до розділу 1

У категорії "підприємство" знаходить своє концентроване вираження складне (багатопланове) економічне явище, пов’язане зі здійсненням самостійної виробничо-господарської діяльності.

В умовах переходу України до ринкових відносин підприємство стає центром економічної діяльності, оскільки на цьому рівні здійснюється безпосередній зв’язок робітників із засобами виробництва, в результаті чого створюється необхідна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. Участь підприємства в процесі господарювання неможлива без нерозривного зчленування людського субстрату (трудового колективу) і цілісного майнового комплексу, який становить лише майнову базу функціонування підприємства.

Визнання підприємства самостійним суб’єктом господарювання в ГК поклало кінець двозначному тлумаченню терміну "підприємство" (як суб’єкта і як об’єкта), чим визначило його місце серед учасників відносин в сфері господарювання.

Поняття суб’єкта господарювання за ГК не співпадає з поняттям юридичної особи, воно ширше останнього. До суб’єктів господарювання згідно з ч.2 ст. 55 ГК відносяться, крім юридичних осіб, фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Загальні засади відповідальності засновника визначаються обраною організаційно-правовою формою підприємства, а умови відповідальності суб’єкта господарювання певного виду чітко визначені в законі і є імперативними. В зв'язку з цим вважаємо, що мають бути скасовані положення ч.2