Реферат: Тема Фінансова санація підприємства: сутність, економічний зміст, порядок проведення 3

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА

ЗМІСТ

Тема 1. Фінансова санація підприємства: сутність, економічний зміст, порядок проведення 3

1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення 3

1.2. Економічна сутність санації та випадки, в яких приймається рішення про санацію.  Поняття та порядок проведення досудової санації 5

1.3. Класична модель фінансової санації 8

1.4. Антикризовий фінансовий менеджмент 9

Тема 2. Контролінг : сутність, завдання, методи та роль у санації підприємств 11

2.1. Сутність та основні завдання фінансового контролінгу 11

2.2. Характеристика методів контролінгу 12

2.4. Зміст та розробка плану санації 24

Тема 3. Санаційний аудит 28

3.1. Сутність, мета та характерні риси санаційного аудиту. 28

Санаційна спроможність. 28

 3.2. Методи та програма санаційного аудиту 30

3.3. Порядок проведення санаційного аудиту 30

3.4. Складання та зміст акту аудиторської перевірки 44

Тема 4. Cанація балансу 45

4.1. Власний капітал, його функції та складові 45

4.2. Збитки підприємства та джерела їх покриття 47

4.3. Економічний зміст санації балансу та призначення санаційного прибутку 48

4.4.Цілі та методи зменшення статутного фонду підприємств 48

Тема 5. Фінансові джерела санації підприємства 50

5.1. Внутрішні фінансові джерела санації підприємств 50

5.2. Зовнішні фінансові джерела санації підприємств  56

Тема 6. Реструктуризація підприємства 63

6.1.Cутність , форми, види та передумови реструктуризації підприємств 63

  6.2. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємств (злиття, приєднання, поглинання) 68

  6.3. Реорганізація підприємств, спрямована на їх розукрупнення (поділ, виділення) 70

  6.4. Перетворення 71

  6.5.Передавальний та розподільний баланси 71

Тема 7. Економіко-правові аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємств 72

    7.1. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств 72

  7.2. Порядок порушення справи про банкрутство 73

  7.3. Підготовче засідання господарського суду 76

  7.4. Процедура розпорядження майном боржника.  Функції та повноваження розпорядника майна 77

  7.5. Попереднє засідання господарського суду 78

  7.6. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів 78

7.7. Санація боржника на ухвалу господарського суду   79

7.8. Ліквідаційна процедура 83

  7.9. Мирова угода 87

  7.10. Припинення провадження у справі про банкрутство 88

  7.11. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство 88

  7.12. Методика виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства 89

Тема 8. Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності  92

8.1.Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств 92

  8.2.Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств 93

    8.3.Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств 94

  8.4. Особливості банкрутства страховиків 95

  8.5.Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів 95

  8.6.Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина 96

  8.7.Особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства 98

  8.8. Особливості банкрутства боржника, що ліквідується власником 100

  8.9.Особливості банкрутства відсутнього боржника 100

  8.10. Особливості провадження санації боржника його керівником 101

8.11. Особливості санації, банкрутства та ліквідації комерційних банків 101

Тема 9. Форми, правила та умови фінансування санації підприємств 108

    9.1. Форми фінансової санації 108

9.2. Визначення потреби в капіталі   109

  9.3. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві 112

   9.4. Правила фінансування 113

Тема 10. Оцінювання вартості майна підприємства 117

    10.1. Необхідність, завдання та принципи експертного оцінювання вартості майна підприємства 117

  10.2. Порядок оцінювання вартості майна 118

  10.3. Методи оцінювання вартості майна 119

   10.4. Інвентаризація майна як складова частина оцінки його вартості 122

  10.5. Аудиторська перевірка фінансової звітності 123

   10.6. Оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу 124

   10.7. Оцінювання вартості корпоративних прав 126

  10.8. Оцінювання об'єктів нерухомості 127

   10. 9. Оцінювання вартості нематеріальних активів і рухомого майна підприємств 129

   10.10. Звіт про експертне оцінювання вартості майна 130

Тема 11. Державна фінансова підтримка санації підприємств 131

    11.1. Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств 131

11.2. Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств 132
^ Тема 1. Фінансова санація підприємства: сутність, економічний зміст, порядок проведення 1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення
Фінансова криза - це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Екзогенні фактори фінансової кризи на підприємстві:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини (споживачів продукції);

конфлікти між засновниками (власниками) тощо.

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До ендогенних факторів фінансової кризи можна віднести:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.

Наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства :

втрата клієнтів і покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

підвищення тиску на ціни;істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Три види кризи:

стратегічна криза - коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

криза прибутковості – коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

криза ліквідності – коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

^ Три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1^ . Захисна стратегія - передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.

2. ^ Наступальна стратегія - передбачає активні дії: модернізацію обладнання, впровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:

реалізацію частини основних фондів, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва;

використання зворотного лізингу;

оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;

стягнення дебіторської заборгованості - підприємства, які опинились на межі банкрутства, мають значний рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності;

рефінансування дебіторської заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

факторинг ;

облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення);

продаж векселів на фондовому ринку,

форфейтинг.


^ 1.2. Економічна сутність санації та випадки, в яких приймається рішення про санацію.  Поняття та порядок проведення досудової санації
      Серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значна кількість таких, у яких вартість активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення оздоровчих або реструктуризаційних заходів ці підприємства можуть розрахуватися за боргами і успішно працювати далі.
^     1.2.1. Економічна сутність санації підприємств
      Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств ?

     Термін “санація” походить від латинського “sanare” — оздоровлення, видужання.

     Згідно із Законом України “Про банкрутство” від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу.

     Новий Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

     Досконалішим є визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), та вітчизняним фахівцем у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи О.О.Терещенком : санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Це визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств.

     Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що випинають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

     Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

     Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

     Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

     1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

     2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

     Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

     Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

     На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття “реструктуризація”. Реструктуризація суб'єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

     Можна стверджувати, що “санація” є ширшим поняттям, ніж “реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).
^       1.2.2. Випадки, в яких приймається рішення про проведення санації
     Рішення про проведення санації може прийматися у випадках:

     1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова садація)

     2. Після того , як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до господарського суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.

     3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій господарський суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.

     4. З ініціативи фінансово-кредитної установи згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльність” .

     5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб'єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до господарського суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

     6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

    7. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність”.
^     1.2.3.Поняття та порядок проведення досудової санації
     На виконання Закону України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутрм” 17 березня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. за N 515 затверджено Порядок проведення досудової санації державних підприємств , в якому визначено , що досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності державного підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноважаним управляти державним майном боржника з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Ініціатива щодо проведення досудовоі санації може виходити від уповноважених органів, кредиторів або інших осіб. Пропозиції щодо проведення досудовоі санації подаються уповноваженому органові.

     Уповноважений орган у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведення досудової санації. Про рішення щодо проведення досудової санації кредиторів повідомляє керівник підприємства у п’ятиденний термін з дня його отримання. Для розроблення плану досудової санації на підприємстві утворюється робоча група на чолі з керівником підприємства, до складу якої входить також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори. У разі надходження пропозицій від потенційних інвесторів план досудової санації розробляється за їх участю.

     План досудовоі санації розробляється у місячний термін з дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органові.

     План досудової санації повинен містити: реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління); відомості про фінансово-господарське, становище; заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрфілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду ,відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів; визначення джерел фінансування заходів (зобов’язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованостї, кредити банків тощо) ; умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації ; очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

     Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, алене бїльше, ніж на 6 місяців.

     Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації. Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

     Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприемств та інших джерел фінансування Обсяг коштів для провелення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Уразі, коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповідних видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну та Мінекономіки.
^ 1.3. Класична модель фінансової санації
     Згідно з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.

     Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

     У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

     У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі та у примусовому порядку.

     Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється позасудовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

     Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

     У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

     Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді.

     Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

     Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

     Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

     Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.
^ 1.4. Антикризовий фінансовий менеджмент
    Антикризове фінансове управління підприємством слід розглядати в двох аспектах:

    по-перше, - це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінка ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінка та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів;

    по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

    Під антикризовим управлінням фінансами слід розуміти особливий режим виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві із врахуванням необхідності профілактики та нейтралізації фінансової кризи. Головне завдання антикризового фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутства та забезпечення фінансового оздоровлення підприємства.

1. Функціональні аспекти антикризового фінансового управління

    Фази антикризового управління фінансами:

діагностика наявних проблем;

загальне формулювання цілей та розробка антикризової стратегії;

оперативне планування;

прийняття рішення та реалізація планів;

внутрішній та зовнішній контроль;

рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності).

    Логічні взаємозв'язки між цими фазами наведені на рис.



Структурно-логічна схема антикризового фінансового менеджменту.

^ 2.Інституційні аспекти антикризового фінансового управління

   З інституційної точки зору, до антикризового менеджменту відносять всіх фізичних (чи юридичних) осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону здійснювати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення.

   На відміну від звичайного фінансового менеджменту, функції антикризового фінансового менеджменту можуть виконувати як штатні працівники підприємства, так і фахівці, залучені ззовні, на тимчасовій основі.

   Штатні фінансові менеджери, як правило, належать до топ-менеджменту.

   До інституцій та осіб, які, для виконання функцій антикризового менеджменту, залучаються (чи призначатися) ззовні належать:

керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарського суду;

представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супроводження проблемних кредитів, у томі числі консорціумних;

контролюючі органи, наприклад, податкові;

тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

аудитори, незалежні експерти, консультанти.

   Вибір інституцій, які здійснюватимуть антикризові функції залежить від конкретних умов прийняття рішення щодо переведення підприємства на режим антикризового управління. Перш за все це залежить від того, в судовому чи в досудовому порядку реалізовуватимуться антикризові заходи, від виду діяльності суб'єкта господарювання, а також від ініціаторів фінансового оздоровлення.

   Професійною діяльністю в галузі антикризового менеджменту займаються арбітражні керуючі при здійсненні ними функцій керуючого санацією. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має вищу юридичну чи економічну освіту та ліцензію, видану в установленому законодавством порядку. Як керуючий санацією, арбітражний керуючий реалізує комплекс заходів, спрямованих на виведення підприємства з фінансової кризи, здебільшого, за рішенням господарського суду.


^ Тема 2. Контролінг : сутність, завдання, методи та роль у санації підприємств 2.1. Сутність та основні завдання фінансового контролінгу
    Поняття “контролінг” походить від англійського “ to control ”, яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, регулювання, контроль. Контролінг - це функціональна система планування, контролю, аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва підприємством, це спеціальна, саморегулівна система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства (зокрема фінансового менеджменту) і включає в себе інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль та внутрішній консалтинг.

    Контролінг можна також охарактеризувати як систему визначення цілей, прогнозування й планування механізмів та інструментів досягнення цих цілей, а також перевірки того, наскільки успішно виконані поставлені цілі, тобто контролінг є системою спостереження та вивчення економічного механізму конкретного підприємства і розробки шляхів для досягнення мети, яку воно ставить перед собою; це система, зорієнтована на майбутній розвиток підприємства.

        Контролінг вирішує завдання:

збір та аналіз внутрішньої і зовнішньої інформації, яка стосується об'єкта контролінгу;

виявлення та ліквідація “вузьких місць” на підприємстві;

своєчасне реагування на появу нових шансів і можливостей (виявлення й розвиток сильних сторін);

забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків у фінансово-господарській діяльності, а також розробка заходів щодо їх нейтралізації;

виявлення резервів зниження собівартості продукції;

оцінювання повноти та надійності ведення бухгалтерського обліку, операційного та адміністративного контролю;

розробка стратегії розвитку підприємства та координація роботи з планування фінансово-господарської діяльності;

аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих та вироблення на цій основі пропозицій щодо корекції планів або усунення перешкод на шляху їх виконання;

забезпечення постійного контролю за додержанням співробітниками встановленого документообороту, процедур проведення операцій, функцій та повноважень згідно з покладеними на них обов'язками;

надання рекомендацій структурним підрозділам підприємства у процесі планування, розроблення і впровадження нових продуктів, процесів, систем;

проведення внутрішнього консалтингу та розробка методичного забезпечення діяльності окремих структурних підрозділів;

проведення внутрішнього аудиту та координація своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм