Реферат: "вестник единства"

"ВЕСТНИК ЕДИНСТВА"

Выпуск № 4 (12). апрель 2005.

СОДЕРЖАНИЕ


СОВЕТ из книги перемен

Цели Всемирной Доброй Воли

Католики всего мира осиротели

ПО ПУТИ СИНТЕЗА

Terra Nostra Premordialis - відпочаткова вітчизна

ПУТИ ИСТИНЫ. Из книги Ольги Моргуновой

УЛЫБНИТЕСЬ НОВОМУ ДНЮ. Роксолана Гнатюк

_________________________________________________________


СОВЕТ из книги перемен НА МОМЕНТ РАССЫЛКИ БЮЛЛЕТЕНЯ


После долгого пеpиода неудач вновь восходит солнце успеха. Оно пpинесет Вам все, к чему Вы стpемитесь. Возможно Вас ожидает длительное путешествие. Не тpатьте много денег. Что касается Ваших научных, пpоизводственных и любовных дел, то они пойдут блистательно. В ближайшее вpемя у Вас появится неожиданный шанс занять лидеpующее положение. Желание Ваше уже исполняется и исполнится целиком, если Вы по-пpежнему будете пpилагать для этого настойчивые и целенапpавленные усилия.

.________________________________________________________


^ Цели Всемирной Доброй Воли

Воодушевление и поддержка мужчин и женщин доброй воли всего мира, которые стремятся установить правильные человеческие отношения между расами, народами и классами посредством разумного понимания и достойного общения.

Помощь мужчинам и женщинам доброй воли в их изучении мировых проблем и в эффективном применении для решения этих проблем принципов доброй воли, сотрудничества и совместного участия ради всеобщего блага.

Сотрудничество с другими организациями для конструктивной деятельности, вносящей вклад в мировое единство, стабильность и правильные человеческие отношения.

Увеличение доступности новейшей информации о текущих конструктивных действиях в основных областях человеческой жизни путем публикации периодически выходящих раз в три месяца бюллетеней и комментариев на темы, представляющие всемирный интерес.

Оказание помощи в установлении доброй воли как основного принципа новых цивилизаций.

Создание списков почтовых адресов мужчин и женщин доброй воли для связи с ними и рассылки информации.

Поддержка работы Организации Объединенных Наций и ее специализированных учреждений, чья деятельность дает наибольшую надежду на создание Единого Мира без войн и конфликтов.

__________________________________________________________


^ Католики всего мира осиротели

Епископ Римский, викарий Иисуса Христа, преемник святого Петра, князя апостолов, Верховный Первосвященник Вселенской Церкви (Pontifex Maximus), Патриарх Запада, Ппримас Италии, Архиепископ-митрополит Римской провинции, глава Ватиканского государства и раб рабов Божьих - этот официальный титул на протяжении 26 с половиной лет носил Кароль Йозеф Войтыла, известный всему миру как Папа Римский Иоанн Павел II.

264-й Папа Римский стал вторым в истории римско-католической церкви первосвященником, занимавшим святой престол более 26 лет. Кроме него это удалось лишь Пию IX, жившему во второй половине позапрошлого века. Пий IX управлял церковью на протяжении 32 лет - с 1846 по 1878 год. Слова "первый" и "самый" вообще часто фигурировали рядом с именем Папы Иоанна Павла Второго. Он стал первым Папой-славянином после того, как святой престол в течение 455-ти лет занимали итальянцы. Кроме того, он стал самым молодым Папой с 1846 года. Понтифик посетил с визитами более 120 стран, то есть стал самым путешествующим Папой. Свободно общаться с мировыми лидерами и жителями других стран главе Ватикана позволяло знание восьми языков.

^ От приходского священника до главы святого престола

Кароль Йозеф Войтыла родился 18 мая 1920 года в городке Вадовицы на юге Польши. Будущий Папа рос в довольно скромной обстановке - его отец был небогатым офицером польской армии, а мать работала учительницей. Как пишут его биографы, семья Войтыл была очень религиозной - в доме регулярно молились, отмечали все церковные праздники и соблюдали посты. В детстве Кароля называли Лолек - это имя для сына придумала Эмилия Войтыла. Интересно, что оно не забылось до самого конца его жизни. Именно так обращались к уже Папе Римскому его ближайшие друзья. По свидетельству одного из соседей Войтыл, Эмилия была уверена, что ее младший сын станет "большим человеком".

Однако она не увидела даже первых его успехов - ее не стало, когда Каролю не было и девяти лет. Уже будучи взрослым, Войтыла посвятил ей стихотворение, которое так и назвал - "Моей матери". Это было не первое горе, которое будущему Папе пришлось пережить в детстве, а потом и в юношестве. К 21 году Кароль Войтыла потерял почти всех близких: его сестра умерла в младенческом возрасте, старший брат скончался от скарлатины в возрасте 27 лет, а за три месяца до двадцать первого дня рождения Кароля умер его отец. По словам самого Иоанна Павла Второго, отец как-то преподал ему "важный духовный урок". "Он научил меня, как нужно молиться", - вспоминал Папа тот день, когда отец сделал ему, тогда еще 10-летнему мальчику, замечание, что он не молится Святому Духу "должным образом". Впоследствии Войтыла нередко упоминал о своих умерших близких в личных беседах.

Возвращаясь к школьным годам Кароля, нужно отметить, что уже в начальной школе, а затем в мужской гимназии проявилась его склонность к гуманитарным наукам, в частности иностранным языкам, религии и философии. Кроме того, в тот же период он заинтересовался литературой и театром. В театре, организованном учениками гимназии, высокому и элегантному Каролю Войтыле, имевшему к тому же красивый голос, поручали немало ролей. Будущий Папа даже одно время серьезно задумывался над карьерой профессионального актера. А приучил Войтылу к театру преподаватель гимназии Мечислав Котлажик, в доме которого Кароль проводил много времени за беседами. В 1979 году в Кракове Папа Иоанн Павел II вспомнил о нем: "Мечислав Котлажик считал, что моим призванием является слово и театр, а Господь Иисус считал, что капеланство".

Драматическим искусством Войтыла продолжал заниматься и во время обучения на факультете литературы и философии Ягеллонского университета в Кракове, куда он с отцом переехал после школы. Здесь Войтыла участвовал в постановках в составе труппы "Студия 38". Параллельно он занимался литературным творчеством, в частности, писал пьесы, стихи, выступал на поэтических вечерах. Например, известно о его пьесе 1939 года "У лавки ювелира" с подзаголовком "Медитация о таинстве брака, иногда оборачивающаяся драмой". Примерно тогда же он написал цикл стихов под названием "Баллады Вавельского собора".

Уже в те годы однокашники Войтылы замечали, что он не такой, как другие. На двери его комнаты в общежитии даже висела табличка с шуточной надписью "Кароль Войтыла – начинающий святой". Еще в 1938 году Кароль стал членом студенческого общества Пресвятой евхаристии и милосердия.

Однако университет Войтыле тогда закончить не удалось - осенью 1939 года Польшу оккупировали гитлеровские войска. Некоторое время занятия продолжались подпольно, но уже в октябре 1940 года Кароль оставляет университет и, чтобы помогать тяжело больному отцу, поступает рабочим на каменный карьер в Закшовеке. Работа была необходима не только для того, чтобы обеспечивать себя, - она позволяла избежать ареста и депортации в Германию. Параллельно Войтыла продолжал заниматься литературой, играл в самодеятельном театре-студии "Рапсодия", а также работал в подпольной католической организации, которая помогала евреям тайно уезжать из страны.

Свободное время Кароль Войтыла посвящал чтению религиозных трудов и очень много молился. В ноябре 1941 года Кароля переводят на работу на химический завод "Сольвей". По словам биографов, рабочие тоже заметили особый склад характера Войтылы и с уважением называли его "нашим маленьким священником". В октябре 1942 года Кароль поступил в подпольную духовную семинарию в Кракове. В это же время он возобновил обучение на теологическом факультете Ягеллонского университета, который функционировал под руководством кардинала Адама Стефана Сапеги, архиепископа Краковского, в нарушение гитлеровских приказов о прекращении религиозного образования. 1944 год чуть не стал роковым для будущего папского престола - Кароля Войтылу сбила машина. После несчастного случая он месяц пролежал в больнице, а после выписки на работу уже не вернулся. Тогда же Войтыла решил, что посвятит свою жизнь религии.

Еще во время третьего года обучения на богословском факультете он принял постриг и вступил в школу канторов. Закончив ее в 1946 году, он принял поддьячье, а затем дьячье посвящение. В ноябре 1946 года кардинал Сапега рукоположил Войтылу в сан священика. Для этого Кароль, не представляя, что когда-то ему предстоит стать понтификом, подтвердил под присягой, что полностью осознает, какие обязанности берет на себя, и что делает это "по абсолютно доброй воле". От того времени сохранилась запись в приходской книге церкви святой Анны за 11 ноября 1946 года. Она гласит, что дочку семьи Квятковских окрестил Carolus Wojtyla Neopresbyter.

В конце 1946 года молодой священник по совету кардинала Сапеги отправился в Рим, где поступил в "Ангеликум" - доминиканский университет святого Фомы. В 1947 году он получил лиценциат по богословию, после чего посетил Францию, Бельгию и Голландию, где проводил службы для польских эмигрантов. В июне 1948 года Войтыла вернулся в Польшу, где завершил работу над своей первой докторской диссертацией на тему "Метафизическая и психологическая природы веры в сочинениях святого Хуана де ла Крус". Ягеллонский университет присудил священнику степень доктора теологии.

Вернувшись в Польшу, Войтыла около года выполнял функции викария в приходе села Неговиц, а затем в краковском приходе святого Флориана, где сблизился с университетской молодежью. В 1953 году это привело его на богословский факультет все того же Ягеллонского университета в качестве преподавателя, где он читал курс по социальной этике. Тогда же Войтыла защитил вторую докторскую диссертацию, по философии - "Возможные пути построения системы христианской этики на основе воззрений Макса Шелера". В скором времени коммунистические власти страны закрыли богословский факультет, и обучение пришлось перенести в Краковскую семинарию. Тогда же Войтыле предложили читать лекции в Люблинском католическом университете, где в конце 1956 года он возглавил кафедру этики. Студенческая молодежь отца Войтылу очень любила и уважала. На его лекциях аудитории обычно были заполнены до отказа.

В пятидесятые годы отец Войтыла также занимался напряженной научной деятельностью. С того времени сохранилось более 300 его статей, в которых он рассуждал о христианской этике. В 1953 году отец Войтыла получил степень доктора морального богословия на богословском факультете Ягеллонского университета, а три года спустя стал профессором в Институте этики в Люблине. Одновременно он занимался и литературным творчеством. Свои стихи он публиковал в католической газете Tygodnik powszechny и журнале Znak под псевдонимами Анджей Явень (персонаж романа Парандовского "Небо в огне") и Станислав Анджей Груда.

Между тем ни религиозные обязанности, ни преподавание, ни научные и литературные публикации не исключали для отца Войтылы активного образа жизни. Еще в детстве он увлекся плаванием, был неплохим футбольным вратарем, поэтому назвать его хилым мальчиком было нельзя. Во взрослом возрасте, уже будучи священником, он не забросил спорт, много путешествовал, общался со своими близкими друзьями. Эти привычки Войтыла сохранил и после того, как был избран Папой Римским. Отказаться от спортивных занятий - бега и любимых горных лыж - Папу заставило только резко ухудшившееся к старости здоровье. А тогда, в расцвете лет, отец Войтыла не упускал возможности развеяться. Неудивительно, что новость о даровании ему Папой Пием XII епископского сана застала священника в байдарочном походе. Итак, в 1958 году Кароль Войтыла стал самым молодым епископом в истории Польши. Посвящение Войтылы в сан епископа проходило в Вавельском кафедральном соборе, том самом, где он в ноябре 1946 года отслужил свою первую мессу.

В 1962 году Войтыла снова отправился в Рим, на этот раз - чтобы принять участие в работе II Ватиканского собора (1962-1965). Он стал одним из самых молодых участников собора и благодаря своей деятельности к закрытию второй сессии собора заслужил от Папы Павла VI пост архиепископа-митрополита Краковского. Торжественная церемония по этому поводу состоялась 3 марта 1964 года, а три года спустя тот же Павел VI даровал Войтыле кардинальский титул.

Уже в это время епископ Войтыла постоянно путешествовал за границами своей епархии, участвовал во всех ассамблеях Епископального синода в Риме, посещал польские сообщества в разных странах, в том числе Канаде, США, ГДР, ФРГ, читал лекции, делал доклады на научных собраниях. Войтыла не боялся выступать против коммунистического режима и официальных властей. Одним из его первых шагов еще на посту архиепископа было решение перенести икону Божьей Матери из Ченстохови в свою епархию, где в течение года она выставлялась для поклонения в 120 приходах. Имя молодого кардинала быстро получило известность за пределами Польши. Однако, как ни странно, никто не ожидал, что новым главой Ватикана после окончания 33-дневного понтификата Иоанна Павла I изберут именно его.

^ Четверть века

16 октября 1978 года 111 кардиналов, собравшихся на конклав, избрали архиепископа Краковского, кардинала Кароля Йозефа Войтылу, 264-м наследником престола святого Петра. За него было отдано 90 голосов. В 18 часов 18 минут по местному времени кардинал Вилло сообщил об этом избраннику, на что тот без колебания ответил: "Такова воля Божья". После этого над зданием Сикстинской капеллы поднялось облако белого дыма, оповестившее мир о том, что римскую католическую церковь возглавил новый Его Святейшество Папа. Первыми словами, с которыми Кароль Войтыла, взявший себе имя Иоанна Павла II, обратился к верующим, были: "Откройте двери Христу!".

Интронизация нового Папы состоялась 22 октября 1978 года. За прошедший с тех пор более чем двадцатипятилетний период Иоанн Павел II немало сделал для того, чтобы в новый, двадцать первый, век католическая церковь вошла как современная организация, обладающая значительным влиянием. Он познакомил Ватикан с современными технологиями, став инциатором обеспечения его спутниковой связью и другими достижениями цивилизации. Свои проповеди понтифик записывал на компакт-диски. Сегодня святой престол владеет акциями таких крупных компаний, как General Motors, Shell, General Electric, связан с крупнейшими банками США, Великобритании и Италии.

Постоянно путешествуя, Иоанн Павел II установил личные контакты с лидерами многих государств, первым из Пап побывал в синагоге и мечети. Кроме того, католическая церковь и святой престол его усилиями стали ближе к простым людям самых разных национальностей. Не забывал понтифик о необходимости открыто противостоять различным коммунистическим режимам, с которыми он боролся доступными ему методами - дипломатией и убеждением. Соблюдение прав человека в разных странах мира также всегда находилось в центре внимания Папы.

В то же время, среди католиков были и недовольные политикой Иоанна Павла II. Приветствуя нововведения в частностях, понтифик противился многим реформам, которые сделали бы церковь более либеральной в целом. Так, Папа до самого конца придерживался очень жесткой позиции относительно принципов, составляющих, по его мнению, основу веры и человеческой жизни. Среди них - непримиримость по отношению к абортам, искусственному оплодотворению, разводам, предохранению, посвящению женщин в духовный сан и гомосексуальным бракам.

Трижды Иоанна Павла II хотели лишить жизни. Два покушения удалось предотвратить, а одно чуть не закончилось смертью понтифика. 18 мая 1981 года турецкий гражданин Мехмет Али Агджа дважды выстрелил в Папу, когда тот проезжал по площади Святого Петра. Одна из пуль прошла в нескольких миллиметрах от аорты - эти миллиметры спасли Папе жизнь. Он был доставлен в госпиталь Gemelli, тот же самый, в котором совсем недавно врачи пытались предотвратить его неуклонно приближающуюся кончину. Операция по удалению пуль длилась более пяти часов, а реабилитация заняла два с половиной месяца. После этого случая знаменитый "папамобиль" накрыли "колпаком" из пуленепробиваемого стекла.

Иоанн Павел Второй не раз доказывал, что не намерен сдаваться под тяжестью лет. Его здоровье ухудшалось, однако он не собирался прекращать активную деятельность. Этому не помешала даже тяжелая травма - в начале 1990-х он сломал себе шейку бедра, что для пожилых людей почти всегда является приговором. Чтобы снова встать на ноги, Папа перенес шесть операций. Но самым трудным испытанием для понтифика стала болезнь Паркинсона, поразившая его в конце прошлого десятилетия.

Какими бы ни были отдельные итоги понтификата Иоанна Павла Второго, за его здоровье молились миллионы католиков и христиан других конфессий по всему миру. Каждый из них надеялся, что, несмотря на годы, чудо вновь произойдет. Они молились даже после того, как врачи признали свое бессилие, потому что знали - умирающий Папа до последнего дня также молился за них.

Lenta.Ru

________________________________________________________
^ ПО ПУТИ СИНТЕЗА

С 22 по 27 марта 2005 г. делегация Украины принимала участие в работе 10 Конференции Международной группы служения, которая на этот раз состоялась в Нью Йорке, одном из мировых энергетических центров.

В составе нашей делегации были 5 человек - представители групп-сотрудников Института планетарного синтеза в Украине из Киева, Одессы, Запорожья и Житомира:

Номеровский Леонид, Кириченко Денис, Хортицкое общество гуманитарного развития, Запорожье,

Давыдова Наталья, Житомирская школа вневременной мудрости,

Суботинов Виктор, Ассоциация «Мир через культуру», Одесса,

Гавриленко Светлана, Культурный фонд «АНК», Киев.

Работа конференции была приурочена к полнолунию Овна и проходила в одном из небольших особняков в центральной части города – Манхеттене. Основная цель работы – содействовать работе синтеза, привнесение Света, Любви и Божественной Воли в переустройство жизни людей на основе божественных законов, чтобы умы и сердца людей открылись тем духовным влияниям, которые связаны с возвращением Спасителя. Среди почти 80 участников Конференции из разных регионов мира царила атмосфера братства и сотрудничества. Могущество коллективного позитивного мышления, создание планетарной сети света и систематическая работа по ее поддержанию и упрочению, единство людей Доброй Воли и конструктивные пути преодоления сотрясающих мир кризисных явлений, поддержка на субъективном уровне работы планетарных духовных центров и различных специализированных групп мировых служителей, осознание предстоящих преобразований и меры своей ответственности – вот те основные идеи, которые обсуждались представителями 20 стран мира.

Атмосфера братской доброжелательности, дух сотворчества, возвышенное чувство своей сопричастности Единой Жизни было тем вдохновляющим началом, тем духовным приобретением, поделиться которым в своем окружение предоставляется возможность всем участникам. Наши украинские делегаты сосредоточили свое внимание на нескольких из тех видов активности, которые предлагает своим участникам Мировая группа служения, это всемирная сеть учителей, планетарное целительство и группа поддержки деятельности ООН.

Конечно все свободное от работы конференции время было посвящено культурной программе и дружеским встречам. Мы посетили Центр Рерихов, осмотрели экспозицию картин и личных вещей Елены Ивановны и Николая Константиновича, посидели в медитативной тишине перед портретом Е.И.Рерих. Наши сердца замирали от грандиозности происходящего, когда мы присутствовали в штаб-квартире ООН и провели небольшой ритуал в зале заседания Генеральной Ассамблеи, которая как раз заседала в тот день. Кроме того, мы присоединились к участникам медитации полнолуния Овна, которая проходила в штаб-квартире Люцис Траст и встречались с нью-йоркской группой изучающих труды Тибетского Учителя, изложенные в книгах Алисы Бейли.

Также мы не смогли не взобраться на статую Свободы, не посетить, хотя бы бегло, музей Метрополитен, не пройтись по Бродвею и по ночному Таймс Скверу. Отныне этот многомиллионный город навечно запечатлен в наших сердцах, и не только благодаря своему величию и какой-то общечеловеческой открытости, но и благодаря усилиям наших новых друзей, двух гостеприимных хозяек, русских американок, практически полностью взявших на себя наше восьмидневное пребывание в Нью Йорке. Люди, с которыми мы были совершенно незнакомы еще совсем недавно, стали нам близкими и родными.

Свое пребывание на Конференции мы восприняли как звено в цепи тех процессов духовного возрождения, которые стали актуальны в последнее время в Украине, как новую возможность усовершенствовать взаимодействие всех прогрессивных сил на основе духовного синтеза и сгармонизировать жить общества под влиянием осознаваемых иерархических стимуляций.

У Бога нет других рук кроме наших. Давайте помнить об этом!


_____________________________________________________________


Terra Nostra Premordialis - відпочаткова вітчизна
^ Наталія Литвин-Гуцуляк, Олег Гуцуляк
Крижаний покрив Антактиди в середньому завтовшки 1720 метрів. Оледеніння материка відбувалося поступово. За оцінками вчених, воно тривало від 3 000 до 9 000 років. І завершилося на 4 000 рік до н.е. , коли льодовик назажди наповз на останні метри суходолу. Чи збереглися свідчення того, що люди колись бачили бодай частину ще вільної від криги Антарктиди?

Д

еякі дослідники вважають, що такі свідчення до нас дійшли. При цьому вони посилаються на старовинні мапи. Передусім - на карту Пірі Рейса, знайдену наприкінці двадцятих років ХХ ст. в Константинополі, в бібліотеці султанського палацу. Пірі Рейс - відомий історикам середньовічний мореплавець, який служив на флоті турецької Оттоманської імперії. Він був не лише адміралом і брав участь у морських боях, а й склав до того ж лоцію - інструкцію з мореплавства. В ній докладно описані береги, бухти, затоки і течії Середземного та Егейського морів. Був він і картографом - складав географічні мапи. Його карта датована 1513 роком (нагадаємо, що Колумб відкрив Америку в 1492 році).Вона має одну особливість: на ній зображено Антарктиду, яка була відкрита лише 1820 року. Як міг цей материк потрапити на мапу за 307 років до свого відкриття? І ще одна загадка постає при вивченні антарктичного узбережжя, зображеного Пірі Рейсом. Частина цього узбережжя, те що нині називається Землею Королеви Мод, є вільною від криги.

В

тому, що карта складена в ХУІ ст., сумнівів не було. До того ж, відомі результати сейсмічної розвідки: за допомогою вибухів було досліджено приховане під кригою узбережжя Антарктиди, визначена форма його крайки. Ці результати підтверджували подібність берегової лінії під кригою та береговою лінією, зображеною на карті. Яким чином Пірі Рейсу вдалося зобразити те, що він не міг побачити, коли б навіть і відкрив Антарктиду? Відповісти на це запитання неважко, знаючи як складаються географічні карти.

Матеріал, що його використовують картографи, називають картографічними джерелами. Це можуть бути дані, отримані безпосередньо в процесі вивчення місцевості. А можуть бути інші дані - графічні, текстові, коли в роботі використовують вже раніше створені карти та описи. Саме графічними та текстовими джерелами володів Пірі Рейс, який, звісно, мав доступ до архівів ще імператорів Візантії, котрі перейшли до султанської бібліотеки. На полях його мапи є позначки. В них повідомляється, що використовувані ним джерела належать до ІУ століття до н.е. та до ще раніших періодів. Досліджуючи карту Пірі Рейса, американський вчений Арлінгтон Г. Маллері виявив, що її проекція (тобто система переносу координат з глобусу на площину) незвична, бо географічний південний полюс карти (точка сходження мередіанів) розташована ... у Північній Африці. Польський академік - геолог Станіслав Ружицький в 1970 р. розповідав: "Ми працювали у серці пустелі Сахара на масиві Хоггар, де проводили дослідження, котрі остаточно переконали нас в тому, що центральна Сахара 450 млн. років тому була покрита льодовим панцирем типу антарктичного, а площа масиву Хоггар була в той час саме Південним Полюсом Землі". Але якщо в існування людини в таку давнину вірять хіба що квазі-теософи типу Олени Блаватської та її школи, то даний картографічний факт повинен змусити замислитися серйозних науковців. Якщо й легко пояснити, що дана традиція в картографії передана землянам від іншопланетної цивілізації, котра вже в ті часи спостерігала за нашою планетою, то більш вірнішим буде говорити про "математичний" вибір точки сходження мередіанів візантійськими картографами (чи навіть, довільний вибір, як обрано довільно нульовим мередіаном той, який стосується певної астрономічної обсерваторії в Грінвічі). Тому не доцільно пов?язувати даний факт "сходження мередіанів" в Африці із зображенням на карті "незледенілої" Антарктиди.

Відомий геораф ХІХ ст. П.Ф. Горсей, вивчаючи стародавні карти, прийшов до висновку, що, наприклад. карти Ератосфена (276 - 194 рр. до н.е.), точніше, їх копії, містять помилки, в котрих була певна система. Помилки ці говорять про те, що карти самого Ератосфена походили із більш давніших оригіналів, центр проекції котрих випадав на Вавілон або фінікійський Тір. Але головне інше: виходячи з астрономічних спостережень, котріі лягли в основу складання цих карт, він вирахував дату їх створення - 3666 рік до н.е. Дослідження показали, що всі, навіть найбільш ранні карти - прообрази, зазначені ПіріРейсом, грунтуються на ще старіших документах. Виходило, що невідомий картограф провів зйомку місцевості в Антарктиді, потім використав одержані дані для складання мапи. Й здійснив він це за 4 000 років до н.е.! На той час ще була змога побачити вільне від криги узбережжя.

А

ле на древніх картах зображали не лише Антарктиду, але й її "посестер", що колись із нею утворювали єдиний материк Гондвану. Так, Австралія, котра була відкрита в ХУІ ст., значиться на більш ранній карті, датованній 1510 роком. Турецька карта Хаджі Ахмеда 1559 р. (копія невідомого нам оригіналу) дає обриси та берегову лінію Північної та Південної Америк, на два століття випереджаючи свідчення першовідкривачів. Також турецька карта, що датована 1559 роком (копія більш ранньої, як зазначено на ній), відтворює з разючою точністю Тихоокеанське побережжя Північної Америки та Аляску. І на цій карті нема Берінгової протоки. Між Сибіром та Аляскою - сухопутний міст, який, як стверджують геологи. зник 30 000 років тому., в епоху палеоліту. Також на карті Птолемея нанесені білі зони. Згідно із сучасною наукою контури цих зон накладаються на області поширення залишків останнього льодовика, що датуються як 10 000 років тому.

Пергамський представник школи граматиків Кратес Міллоський (пом. в 145 р. до н.е.), який настоював на тому, що Земля має форму кулі, збудував модель планети (три метри в діаметрі) - і наніс на неї всі ріки, моря, гори та міста, звіряючись із давніми манускриптами. Він, зокрема, зобразив чотири континенти, розділені двома великими океанами - з півночі на південь і зі сходу на захід. Обидва перетиналися за Геракловими Стовпами (Гібралтаром). Крім Кельтики, Іберії, Греції, Малої Азії, Єгипту, Лівії, Індої (Індії), Скіфії тощо на його карті материки "Періеція" (на місці Північної Америки), "Антиподія" (Південна Америка), "Антеція" (Австралія)... Через 300 років після Кратеса географ Клавдій Птолемей помістив "Терра Інкогніта Аустраліс", означивши її пунктиром від південного виступу Африки у східному напрямку до Золотого Херсонесу, півострова Малакка, і замкнув Індійський океан у внутрішнє Південне море, аналогічно до Середземного, і це зображення протрималося на світових картах аж до ХІХ ст.

На думку науковців, цивілізація на Землі постала лише наприкінці 4 000 року до н.е. На той час вже існувала праукраїнська - Трипільська культура та почала розвиватися культура стародавнього Єгипту. Згодом, приблизно 3 000 року до н.е. постала цивілізація на Близькому Сході, в Шумері. В другій половині цього ж тисячоліття - в Індії. Що ж то за цивілізація, представники якої залишили свідчення про нескуту кригою Антарктиду?

Відомості про Антарктиду, отримані через мапу Пірі Рейса, не самотні. Їх повідомляють також картографи Оронтеус Фініус, Герард, Меркатор, Філіп Буаше. Вони, як і Пірі Рейс, користалися під час складання своїх карт старезними джерелами. На їхні мапи ненанесено те, чого вони не могли побачити на власні очі. А могли лише скопіювати, перемалювати в своїх поінформованих попередників.

Т

ак, на мапі в Оронтеуса Фініуса, складеній 1532 року, вільні від криги береги Антарктиди займають ще більшу площу, ніж у Пірі Рейса. Це, опріч Землі Королеви Мод, ще й Земля Ендбері, Земля Вілкса, Земля Вікторії, Земля Мері Берд. Результати сейсмічної розвідки знову вказали на подібність обрису місцевості під кригою та місцевості на мапі. До того ж, дослідники зробили свердловини на дні моря Росса (Земля Вікторії). Зі свердловин було взято проби відкладень. За допомогою радіовуглецевого аналізу визначено їх вік. Науковці дійшли висновку, що джерелом цих відкладень були антарктичні річки. Ті, що зображені на мапі. Колись річки насправді вливалися в море Росса - там, де в наш час у нього сповзають льодовики Скотта й Бредмора.

Меркатор, якого вважали найславетнішим картографом ХУІ століття, склав кілька мап Антарктиди. Невідкритий на той час материк зображений ним у найменших подробицях. Мис Дарт і мис Герлахера на Землі Мері Берд, Берег Принца Гаральда, острів Падда в затоці Лютцова - Хольма та багато іншого в нього навіть впізнаваніше, ніж на карті Оронтеуса Фініуса.

Особливо зацікавлюють мапи Буаше, який жив у ХУІІІ сторіччі. Він, напевно, користувався ще давнішими джерелами. На його карті 1737 року Антарктида цілковито вільна від крижаного покриву. Вона має вигляд архіпелагу, розділеного протокою. Таке зображення тривалий час видавалося фантастичним. Проте 1958 року сейсмографічні дослідження підтвердили відтворене на мапі. Антарктида ВИЯВИЛАСЯ НЕ МАТЕРИКОМ. Під крижаним панцирем ховається архіпелаг, розділений протокою на дві частини.

Вивчення мап дає підстави припустити, що картографічні джерела Пірі Рейса й Меркатора могли бути створені в добу, близьку до 4 000 р. до н.е. Джерело, використане Оронтеусом Фініусом, було складене ще раніше, коли льодовик покривав лише центр Антарктиди. Й, нарешті, джерела, послуговуючися якими виготовив свої мапи Буаше, мають бути ще давнішими. Їх могли скласти, коли обледеніння ще не було. Тобто за 13 000 років до н.е.!

Є одна гіпотеза, згідно з якою Антарктида не завжди розташовувалася на звичному для нас місці, всередині Південного Полярного кола. Раніше вона лежала приблизно на 3 000 кілометрів північніше (а мільйони років тому спільно з Африкою, Південною Америкою, Індостаном та Австралією утворювала єдиний материк - Гондвану). Але відбулося зміщення земної кори - Антарктида посунулася й посіла місце Південного полюса (до цього на Південному полюсі перебувала сучасна Північна Африка). Клімат змінився, різко похолодшало. Почала наростати й поволі розповзатися льодовикова шапка, яка ще 30 -35 млн. років тому охопила лише Східну Антарктиду (тобто більш масивну її частину; в центрі - гори Гамбурцева).

З десяток років тому було здійснено буріння свердловини в крижаному панцирі Антарктиди і на глибині майже півтора кілометра було виявлено сліди вулканічного попелу - результат місцевої вулканічної діяльності. Проте найцікавишою є дата, до якої відносять цей попіл - від 8-го до 12-го тисячоліття до н.е. ("Неделя", М., 1968, № 41, с. 19).

Також поширене уявлення про те, що Антарктида повністю покрита снігом або льодом правильне, але не цілком. Дійсно, тільки 2% всієї поверхні континенту вільні від снігу і льоду, але вони складають приблизно 2,5х105 км2. Ці вільні від льоду території, що дуже цікавлять науковців, розташовані біля країв континенту, значна частина - біля російських станцій Мирний і Новолазарівська, а також вздовж Трансантарктичних гір, котрі, будучи продовженням Андських гір Латинської Америки, є мовби спинним хребтом материка, що простягається від мису Адер, південніше Нової Зеландії, вздовж західного берега моря Росса і майже через весь континент. У Трансантарктичних горах знайдено найбільш обширні (4000 км2) і найбільш відомі вільні від льоду області - "Оаза Мак-Мьордо" та "Область Сухих Долин", розташовані біля станцій Нової Зеландії та США. Топографія цих вільних від льоду долин одна з найкрасивіших на Землі. Оаза Мак-Мьордо складається з трьох глибоких, вільних від льоду долин, котрі колись теж були покриті льодовиками. Кожна долина має довжину майже 100 км і ширину від 2 до 5 км. Дно долин покрите моренами, залишеними льодовиками, піщаними дюнами або оголеними скелями. Тут і там на дні долин розташовані озера, що замерзають на більшу половину року, крім короткого періоду літа. над долинами підіймаються гострі піки висотою 2000 - 3000 м. Більша частина їх вільна від льоду. З високо розташованих долин між цими піками течуть схилами невеликі льодовики. В окремих місцях вони рухаються самим дном долин. Колір скель складає відтінки коричневого - від світло-коричневого, довго перебуваючого на повітрі граніту, до темно-червоного підданого впливові погоди базальту. Окремі камені мають відтінки сірого. Ці кольори контрастують з білим кольором льодовиків та яскраво-блакитним небом. Через те, що тут нема рослинності, то відсутній зелений колір. Аналогічні області вільної землі в берегових районах знайдено в оазі Бангера біля станції Мирний. Тут більш рельєф заповнений височинами. Часто зустрічаються маленькі озера.

Грунт Антарктиди сприятливий навіть для вирощування урожаїв. Він родючий та містить резерви невивітрених і частково вивітрених мінералів, що підвищують родючість. Експерименти показали, що грунт Антарктиди, перенесений у нормальні температурні умови, придатний для проростання рослин. Навіть вирощуються такі рослини, як салат і редис.


Можна припускати, що до обледеніння, себто за 13 000 років до н.е., Антарктида (чи вірніше, її Західна частина, що омивається Атлантичним океаном і являє собою архіпелаг) була населена людьми. Це була високорозвинена цивілізація, що існувала допоки остання смужечка суходолу не вкрилася кригою. Цікаво, що творці архаїчної цивілізації в Індії Мохенджо-Даро, дравідомовні таміли зберегли міф про те, що їхні предки в "епоху Ужі" переселилися з перебуваючого на південь від Індостану, в Індійському океані, величезного материка Тамалахам (Тамілілам). Не без підстав, його залишком вважають острів Цейлон (індуси його називають Шрі Ланка, а дравіди - Навалам), який разом із більш обширною частиною суші, названою вченими Лемурією (до неї входили Мадагаскар, Сейшели, Іранський, Афганський та Тібетський осколки Гондвани) "підчепив" Індостанський субконтинент і відірвав від Антарктиди.

Ведичні легенди аріїв розповідають, що первинно островом Ланкою та океаном Сагара володів бог Кубера Вайшравана, тобто син мудреця Вішраваса (сина ріші Пуластьї), та дочки ріші Бхарадваджі Деваварніні. Він був зроблений за благочестя богом підземних багатств та колісниці Пушпаки, здатної літати у повітрі. Його зведеним братом був ракшас Равана (символічний образ тамілів), який підступно вигнав Куберу з Ланки. Кубера переселився в Гімалаї, заснував столицю Алаку, побудовану божественним будівничим Вішвакарманом. Кубері належить чарівний сад Чайтраратха, що перебуває біля підніжжя світової гори Меру, його слуга Манібхадра - бог торгівлі, його дружина - чарівна Ріддхі, принцип процвітання, його друг - бог Шіва, який навчив його таємниці Тантри та йоги. Його свита - це якші, кіннари та гухьяки, його народ - "ітараджана" - "інші люди" (або "пуньяджана" - "чисті люди"), що змушує згадати "антиподів" - за грецькою міфологією, жителів Південного материка.

Про похований в океані міфічний острів Потала ("Причал кораблів") розповідають індуїстські та буддиські тексти. Палац далай-лами у