Реферат: Ббк 67. 2я73 о-66

ББК 67.2я73 О-66

Рекомендовано до друку Вченою радою

юридичного факультету Інституту державного управління і права

Київського національного університету культури і мистецтв

(протокол № 2 від 27лютого 2006р.)

Рецензенти

Білик Б. І. - доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В. - кандидат юридичних наук, доцент

Орленко В. І.

О-66 Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів /В. І. Орленко, В. В. Орленко. -3-є вид. стереотип. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. - 244 с. - (Б-чка студента).

I8ВN 978-966-437-025-4.

Викладення матеріалу в посібнику здійснюється на основі типової програми з навчальної дисципліни "Історія держави і права зарубіжних країн", яку вивчають у вищих навчальних закладах І—IV рівнів акредитації. Автори коротко, майже в конспективній формі, охарактеризували основні риси права та держави провідних цивілізацій в історичній ретроспективі. Така форма подання матеріалу дає змогу ефективно готуватися до заліків та іспитів із цієї дисципліни, швидко повторити пройдений матеріал або зорієнтуватися в новому.

Призначений для студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю як денної, так і заочної форм навчання.

ББК67.2я73

I8ВN 978-966-437-025-4

© Орленко В. 1, Орленко а а, 2006,2007, 2008 © Видавець ПАЛИВОДА А. а, 2006, 2007,2008

ЗМІСТ

Вступ 10

ТЕМА 1. Історія держави і права зарубіжних країн як наука

Призначення курсу "Історія держави і права зарубіж­
них країн" 12

Предмет історії держави і права зарубіжних країн 12

Методологія науки та курсу історії держави і права
зарубіжних країн 13

Зв'язок історії держави і права зарубіжних країн

'•• іншими дисциплінами 13

1.5. Джерела та періодизація історії держави і права
зарубіжних країн 14

ТЕМА 2. Держава і право Стародавнього Єгипту

2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Старо­
давнього Єгипту: 14

Державний лад Стародавнього Єгипту 17

Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього
Єгипту 19

ТЕМА 3. Держава та право Стародавнього Вавилона

Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього
Вавилона 20

Суспільний лад і правове становище населення Старо­
давнього Вавилона 21

Державний лад Вавилона 21

Реформи Хаммурапі 23

Загальна характеристика Законів Хаммурапі: історія
віднайдення пам'ятки, структура, принципи 23

3.6. Право власності та зобов'язальне право в Законах
Хаммурапі 24

Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право за Законами
Хаммурапі 26

Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі 26

Закони Хаммурапі про судовий процес 27

ТЕМА 4. Держава та право Стародавньої Індії

Виникнення держав у Індії 28

Система варн (каст) Стародавньої Індії 29

Державний лад і система управління Стародавньої Індії. ЗО

Джерела староіндійського права ...„ 31

Загальна характеристика Законів Ману: історія створення,
структура, форма викладу приписів 31

Основні риси права Стародавньої Індії 32

ТЕМА 5. Держава та право Стародавнього Китаю

Виникнення й періодизація історії Стародавнього Китаю.... 34

Суспільний лад Стародавнього Китаю 35

Організація державної влади в Стародавньому Китаї 36

Реформи Шан Яна 37

Судова система Стародавнього Китаю 37

Основні риси права Стародавнього Китаю 38

ТЕМА 6. Держава та право Стародавньої Греції

6.1. Формування державності в Стародавній Аттиці.
Поняття полісу та його органи влади 39

Реформи Солона 40

Реформи Клісфена 41

Державний лад Афін у період розвитку демократії 42

Джерела й основні риси афінського права 43

ТЕМА 7. Держава та право Стародавнього Риму

Виникнення й основні етапи розвитку Римської рабо­
власницької держави ,

Суспільний лад Стародавнього Риму

Державний лад Риму в царський період ,

Реформи Сервія Тулдія

Державний лад Риму в республіканський період

Римська держава в період імперії '.

Основні етапи розвитку римського права „...'

Джерела римського права

Поняття та характерні риси квіритського права

7.10. Закони XII таблиць: історія створення, структура,
форма викладу правових норм

Кримінальне право Стародавнього Риму

Кодифікація Юстиніана

ТЕМА 8. Ранньофеодальна держава і право франків

Загальна характеристика середньовічної держави та права.

Виникнення держави франків і основні періоди її розвитку.

Форми феодальної залежності селян у державі франків...

Центральне та місцеве управління держави франків....

Судова система держави франків

Джерела права у Франкській монархії.... : .-:




Салічна правда: історія створення, джерела, структура,
форма викладу правових норм

Основні риси права франків ;.

ТЕМА 9. Феодальна держава та право Франції

61

9.1. Виникнення Франції та її розвиток у ранньофеодальний
період


Боротьба королівської влади Франції за централізацію
держави. Реформи Людовика IX 63

Франція в період станово-представницької монархії
(XIV-XV століття) 64

Великий березневий ордонанс (1357 р.) 65

Абсолютна монархія у Франції 66

Джерела права середньовічної Франції 67

Основні риси права середньовічної Франції 68

ТЕМА 10. Феодальна держава та право Англії

Суспільний і державний лад англосаксів 69

Феодальна монархія в Англії після нормандського
завоювання (XI —XII століття) 70

Утворення станово-представницької монархії в Англії. 71

Велика хартія вольностей 1215 р 73

Абсолютна монархія в Англії 74

Джерела права середньовічної Англії 75

Основні риси права середньовічної Англії 76

ТЕМА 11. Держава та право Німеччини в Середні віки

11.1. Утворення й особливості розвитку феодальної держави

в Німеччині 77

Станово-представницька монархія в Німеччині 78

Золота булла 1356 р 79

Абсолютизм у Німеччині 80

Джерела й основні риси права середньовічної Німеччини. 81

"Саксонське зерцало" 82

"Швабське зерцало" 83

"Кароліна" 84

ТЕМА 12. Держава та право Арабського Халіфату

87

Виникнення й розвиток Арабського Халіфату... 84

Державний лад Арабського Халіфату 86

Джерела й основний зміст права Арабського Халіфату.

ТЕМА 13. Виникнення та розвиток держави і права в західних та східних слов'ян

89

90

ТЕМА 14. Держава та право Федеральної Росії

14.1. Виникнення й державний лад Росії в XIV—XVI сто­
літтях

93

Виникнення та розвиток феодальної держави і права
Болгарії

Виникнення й розвиток феодальної держави та права
в Чехії

Виникнення й розвиток феодальної держави та права
Польщі

Фінансова реформа 166

Контрреформи 1880-1890-хрр 167

Розвиток права Росії у другій половині ХІХст. 168




Розвиток юридичної думки Росії в другій половині
ХІХст 169

Зміни в державному ладі Російської імперії на
початку XX ст 171

Організація місцевої влади в період буржуазно-
демократичної революції 1905—1907 рр 173

174

175

ТЕМА 21. Державата право СІЛА в Новітній час

"Новий курс" президента Ф. Рузвельта 176

Державний лад США 177

Конгрес США 178

Президент СІДА.

179

Розвиток права в період буржуазно-демократичної
революції 1905-1907 рр

Зміни в державному апараті та праві Росії в період
Першої світової війни




Уряд США 180

Судова система США 180

Основні риси розвитку правової системи США.

181

ТЕМА 22. Держава та право Німеччини Новітнього часу


187

кої

189 190 191

Судова система сучасної Німеччини.,

Розвиток німецького права....



Революція 1918р. й утворення Веймарської республіки. 183

Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.... 185

Німеччина після Другої світової війни 187

Конституція ФРН 1949 р

Приєднання НДР до ФРН і створення єдиної Німецьк<
держави

ТЕМА 23. Держава та право Великобританії в Новітній час

23.1. Організація держав.""' =»=»*'

мої влади. 192

193

Судова система Великобританії 193

Основні зміни в праві

ТЕМА 25. Держава та право Японії в Новітній час

Державний і політичний лад Японії у 1920 — 1940-х рр... 203

Конституція Японії 1947 р 205

Розвиток Японії в другій половині XX — на початку
XXI століть 206

Судова система сучасної Японії 207

Адміністративно-територіальний поділ сучасної Японії. 208

ТЕМА 26. Держава та право Китаю в Новітній час

26.1. Антифеодальна буржуазна революція 1911 —1913 рр.
в Китаї

209

"Друга революція" в Китаї 210

"Третя революція" в Китаї 211

Соціалістичний Китай 212

"Великий стрибок" у Китаї 213




"Культурна революція" в Китаї 214

Китай після Мао Цзедуна 215




Система державних органів сучасного Китаю 216

Судова система сучасного Китаю 217

26.10. Конституція та основні риси права сучасного Китаю.... 217

ТЕМА 27,Держава та право Росії в Новітній час

.27.1. Держава і право Росії в період буржуазно-демокра­
тичної революції 219

27.2. Соціалістична революція в Росії та створення радянської
держави 221

Радянська держава та право в період НЕПу (1921 —
1929рр.).. 225

Радянська держава і право в період докорінного
зламу суспільних відносин (кінець 20-х рр. — 1941р.) 228

Радянська держава та право в 1941 —1945 рр 233

27.6. Радянська держава та право в 1945—1991 рр 236

2.7.7. Держава та право Російської Федерації в період

реставрації капіталізму. 240

ТЕМА 24. Держава та право Франції в Новітній час

202 202

Третя республіка у Франції між світовими війнами... 196

Четверта республіка у Франції. Конституція 1946 р... 198

Утворення П'ятої республіки. Конституція 1958 р 200

Судова система сучасної Франції

Розвиток французького права

Вступ

Навчальний курс історії держави і права зарубіжних країн є обов'язковою фундаментальною юридичною дисципліною та складо­вою частиною навчального процесу студентів, які навчаються за спеціальністю "Правознавство". Він передбачає вивчення процесів виникнення й розвитку держави та права різних народів світу від найдавніших часів і до наших днів. Вивчення цієї дисципліни має важливе наукове, світоглядне, політичне, виховне, прогностичне та практичне значення. По-перше, воно сприяє політичному само­пізнанню, усвідомленню місця і ролі незалежної України в сучасному світі. По-друге, історія держави та права зарубіжних країн є науковою базою для вивчення інших юридичних дисциплін, дає можливість роз­ширити межі юридичних знань, сприяє виробленню не лише юридич­ного мислення, але й загальної юридичної культури. По-третє, під час розгляду питань курсу аналізуються дані та факти загальної історії, економіки, політики, а також інша інформація, що хоча без­посередньо й не стосується юридичних наук, але сприяє розширен­ню загального світогляду. По-четверте, виникає потреба в розгляді низки положень з теорії держави та права, а також багатьох галузе­вих юридичних дисциплін. По-п'яте, історія держави і права зарубіж­них країн — це методологічна наука, що дає можливість глибше зрозуміти надзвичайно різноманітні й суперечливі процеси розвитку держави та права, а також їхні основні закономірності. По-шосте, вивчення досвіду державного та правового розвитку провідних країн світу має сприяти розв'язанню аналогічних питань у нашій державі. Це не означає, що зарубіжний досвід є готовим зразком для запозичен­ня, проте саме такий досвід, сконцентрований у теорії та практиці розвинених країн світу, можна сприймати як своєрідне мірило для прогнозування подальшого державотворчого та правового роз­витку України. Отже, сьогодні не можна бути кваліфікованим юристом, не маючи історично-правової підготовки.

Опанування історії держави і права зарубіжних країн є невід'ємною частиною та необхідним елементом вищої юридичної освіти. При вивченні цієї дисципліни доводиться мати справу з величезним обсягом інформації, що стосується державно-правового розвитку багатьох зарубіжних країн і охоплює проміжок часу в декілька тисячоліть. З огляду на сказане вище та беручи до уваги перевантаже­ність наявних підручників і навчальних посібників з цього курсу надмірною, нерідко несуттєвою інформацією, автори поставили 10


перед собою мету - коротко й доступно, майже в конспективній формі, викласти загальні та специфічні риси виникнення, розвитку й функціо­нування різних історичних типів і форм держави та права, що існували протягом усієї історії розвитку людства. Посібник подає відповіді майже на 200 питань, які сформульовано згідно із затвердженою Міністерством освіти і науки України програмою курсу з історії держави і права зарубіжних країн, більшість з цих питань, як свідчить практика провідних вищих навчальних закладів України, так чи так виносяться на екзаменаційну сесію. Сподіваємося, що запропоноване видання не тільки сприятиме систематизації отриманих студентами протягом року знань з курсу історії держави і права зарубіжних країн та добрій підготовці до іспиту, але й заощадить їхній час.

ТЕМА 1

Історія держави і права зарубіжних країн як наука

1.1. Призначення курсу "Історія держави і права зарубіжних країн"

Історія держави і права зарубіжних країн є обов'язковою фундаментальною дисципліною, котру вивчають у всіх вищих юридич­них навчальних закладах та на всіх юридичних факультетах, її мета -ознайомити студентів із загальними та специфічними рисами виник­нення, розвитку й функціонування держави та права в різних народів від найдавніших часів до наших днів; допомогти їм при всьому розмаїтті та суперечливості усвідомити загальні закономірності становлення й розвитку держави і права, навчити, використовуючи отримані знання, аналізувати сучасний стан української державності та права, прогнозувати основні тенденції їхнього розвитку в майбутньому.

Вивчення історії держави і права зарубіжних країн має важливе наукове, світоглядне, політичне та практичне значення, є базою для опанування інших юридичних дисциплін, дає змогу значно поглибити загальні юридичні знання студента, сприяє виробленню не лише юридичного мислення, але й загальної юридичної культури.

^ 1.2. Предмет історії держави і права зарубіжних країн

Важливою умовою засвоєння будь-якого курсу є чітке усвідомлен­ня його предмета, тобто чітко визначеного кола явищ і законо­мірностей, що вивчаються. Свій предмет має й історія держави і права зарубіжних країн.

Предметом історії держави і права зарубіжних країн є вивчення процесів, загальних закономірностей, специфічних особливостей виникнення й розвитку держави та права в певних країнах світу конкретно - в історичних умовах і в хронологічній послідовності.

З огляду на предмет цієї науки, можна дійти висновку, що вона є наукою: суспільно-політичною, позаяк вивчає такі суспільно-політичні явища, як держава та право; юридичною, адже звертає увагу на правові аспекти суспільного життя; історичною, оскільки розглядає державно-правові явища в їхньому історичному розвитку.

Слід розрізняти історію держави і права зарубіжних країн як науку та як навчальну дисципліну. Навчальний курс значно вужчий, аніж однойменна наука, адже знайомить лише з найважливішими, 12

типовими державними та правовими системами певної суспільно-економічної формації, певної країни й не вивчає її місце в системі наук і співвідношення з ними.

^ 1.3. Методологія науки та курсу історії держави і права зарубіжних країн

Методи історії держави і права зарубіжних країн - це сукупність прийомів, способів, шляхів та принципів, за допомогою яких вивчають цю дисципліну.

Найважливіші методи (підходи) такого вивчення:

діалектичний метод (держава та право вивчаються в розвитку,
в русі - від їх елементарних форм й організацій до більш складних
і розгалужених);

історичний метод (вимагає розглядати державу та право
з позиції їх виникнення, розвитку і зміни, у зв'язку з іншими явищами
й умовами певної епохи, у зв'язку з конкретним досвідом історії);

системно-структурний метод (виявляються елементи, що забез­
печують єдність системи, вивчають взаємозалежність цих елементів);

4) порівняльний метод (конкретні державно-правові явища
розглядаються в зіставленні їх у просторі та часі);

статистичний метод (досліджуються кількісні характеристики
історичного процесу - темпи зростання, поширення, тривалість);

метод екстраполяції (поширення висновків, зроблених
щодо однієї частини якого-небудь явища (процесу) на іншу) та ін.

Позитивні результати при вивченні історії держави і права зарубіж­них країн може дати лише комплексний підхід у використанні методології.

^ 1.4. Зв'язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими дисциплінами

Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з такими дисциплінами: політологія, історія політичних і правових учень, історія держави і права України, теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, галузеві юридичні дисципліни. Наприклад, історія держави і права зарубіжних країн разом з теорією держави та права досліджують виникнення держави і права й основні етапи їхнього розвитку. Відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави та права, вивчаючи закономірності різних типів держави і права й відпо­відних їм правових систем, абстрагується від конкретних держав. Історія ж держави і права зарубіжних країн вивчає не тільки закономірності, але й особливості виникнення та розвитку державно-правових інститутів

13

у конкретно-історичних умовах певної країни. Історія держави і права зарубіжних країн, як й історія держави та права України, вивчає виник­нення й розвиток держави та права від найдавніших часів і до сьогодення, але не в Україні, а за межами її кордонів. Історія держави і права зарубіж­них країн тісно пов'язана з галузевими юридичними дисциплінами країн світу, історію держави та права котрих вона вивчає. Та, на відміну від галузевих дисциплін, які основну свою увагу зосереджують на вивченні принципів та інститутів сучасного чинного законодавства, конкретних нормативних актів, на практиці їх застосування, історія держави і права зарубіжних країн вивчає розвиток державно-правових явищ у їхній цілісності, єдності, взаємозв'язку та взаємозалежності.

^ 1.5. Джерела та періодизація історії держави і права зарубіжних країн

До джерел історії держави і права зарубіжних країн належать:

пам'ятки права певної епохи чи країни-закони, кодекси, конститу­
ції, інші офіційні документи (ЗакониХаммурапі (XVIII ст. до Р. X.);
Закони XII таблиць (V ст. до Р. X.); Закони Ману (І І ст. до Р. X. — І ст.)
тощо);

історичні трактати, археологічні дані, що певною мірою роз­
кривають процеси виникнення та розвитку держави і права;

конкретні наукові, публіцистичні дослідження вчених Англії,
Німеччини, Франції, Росії та інших країн, присвячені загальним
чи окремим проблемам держави та права різних країн світу.

Історія держави і права зарубіжних країн вивчає виникнення та розвиток державно-правових інститутів певних країн хронологічно в межах чотирьох основних періодів:

Стародавнього світу (IV тис. до Р. X. - V ст.);

Середніх віків (V ст. - середина XVII ст.);

Нового часу (середина XVII - початок XX століть);

Новітнього часу (ХХ-ХХІ століття).

ТЕМА 2

Держава і право Стародавнього Єгипту

^ 2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Стародавнього Єгипту

Вважається, що назва "Єгипет" має грецьке походження й колись означала одну з місцевих назв м. Мемфіс "Хеткаптах" ("Фортеця 14

духа Птаха") та вимовлялось як "Хікупта". Самі ж єгиптяни називали свою країну "Кемет" ("Чорна"), протиставляючи її таким чином "червоній" пустелі. Держава виникає навколо Нілу й бере початок від IV тис. до Р. X., коли розпочинається розпад родового ладу, виділення родової знаті, перетворення племінних вождів на царів. Формування класів вело до утворення примітивних державних утворень (номів). На середину IV тис. до Р. X. їх нараховувалося близько 40. Між ними часто виникали війни за землю, худобу, рабів. Під час цієї боротьби, що призводила до підкорення слабкіших номів сильнішим, утворю­ються два царства - Північне та Південне (Нижній і Верхній Єгипет), з центрами в Буто й Ієраконполі. Остаточно Єгипет був об'єднаний близько 3000 р. до Р. X. царем Півдня - Менесом, який захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, що стала згодом столицею Єгипту. Країна перетворилася на централізовану східну рабовласницьку деспотію, котра забезпечувала створення загальної для всієї держави системи іригаційних споруд. Єдність проявлялася в необмеженій владі царя-фараона, -проголошеного земним богом. Узвичаїлася періоди­зація історії Стародавнього Єгипту.

1. Період Раннього царства (3000-2800 рр. до Р. X.), характер­
ними рисами якого були:

початкова стадія класового суспільства;

подолання сепаратизму місцевих правителів;

— поява єдиної об'єднаної держави.

2. Період Стародавнього царства (2800-2250 рр. до Р. X.),
специфічними рисами якого були:

— влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава —
централізованою бюрократичною монархією. Фараонові стали
підвладними: служби іригації та зрошення, призначення і звільнення
посадових осіб, трудові й фінансові повинності, верховний суд, право
видавати закони, оголошувати війну;

влада фараона починає обожнюватися, він проголошується
сином бога сонця Ра;

майже вся стародавня номова знать стає придворною;

уся країна й усе її населення розглядаються як особиста власність
фараона, хоча водночас формуються приватновласницькі відносини;
земля, як й інше майно, вже могла вільно відчужуватися;

-утворюється військо, укомплектоване з общинників й іноземців;

- значні витрати на утримання двору, початок будівництва
пірамід, які призводять до виснаження ресурсів країни, фінансової
кризи та поглиблення сепаратизму, посилення місцевої знаті, між­
усобних війн.

15

3. ^ Період Першого розпаду Єгипту (2250-2050 рр. до Р. X.),
відмітними рисами якого були:

-розпаду ХХШ-ХХП століттях до Р. X. Єгипту на дрібні держави, що боролися між собою;

-занепад іригаційної системи, поширення приватної власності, розпад общини;

-розширення прошарку дрібних і середніх власників, які стають одноособовими власниками рабів;

- розвиток ремесла й торгівлі, а на їх основі й міст, зацікавлених
в об'єднанні країни;

-утворення передумов до об'єднання Єгипту та його об'єднання у 2050 р. за Ментухотепа І.

4. ^ Період Середнього царства (2050-1700 рр. до Р. X.), специфіч­
ними рисами якого були: .

— слабкість центральної влади, що проявлялась у частій зміні
фараонів;

міжусобні війни, що припинилися лише за Аменемхета III (1849-
1801 рр. до Р. X.), який придушив номархів і досягнув консолідації,
але згодом ситуація знову загострилася;

посилення експлуатації трудящих мас, що спричинило відкрите
повстання в 1750 р. до Р. X.

5. Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до Р. X.),
характерними рисами якого були:

смути та заворушення;

подальше ослаблення центральної влади;

— підкорення Єгипту племенами гіксосів (володіли країною
близько 110 років);

- вигнання гіксосів з Єгипту фараоном Яхмосом І.

6. Період Нового царства (1580-1070 рр. до Р. X.), специфічними
рисами якого були:

— перетворення Єгипту на світову імперію;

Єгипет стає великою різноплемінною державою;

продовжується вдосконалення війська;

посилення ролі храмів, що призвело до зіткнення інтересів
жерців і царської влади;

релігійна реформа Ехнатона;

загострення внутрішніх суперечностей, ослаблення Єгипту,
втрата його північних володінь;

—економічне, політичне та військове послаблення Єгипту внаслідок величезних пожертв храмам, будівництва палаців, фортець тощо;

— перехід влади за Рамсеса XII до рук верховного жерця Амона-
Херихора, що, фактично, означало розпад Єгипту.

16

7. ^ Пізній період (ХІ-ІУ століття до Р. X.), визначальними рисами

якого були:

- продовжується розвиток соціально-економічних процесів,

які намітилися в період Нового царства;

- фараони, що правили в цей час, спиралися на знать, жерців

і загони найманців;

- підкорення Єгипту перським царем Камбісом і приєднання

до Перської імперії (525 р. до Р. X.);

досягнення у 405 р. до Р. X. Єгиптом незалежності;

підкорення Єгипту в 343 р. персами.

8. Греко-Римський період (332 р. до Р. X. - 395 р. Р. X.), котрий

характеризувався:

завоюванням Єгипту в 332 р. до Р. X. Олександром Македонським;

військовим послабленням Єгипту;

перетворенням Єгипту в ЗО р. до Р. X. на провінцію Римської

імперії;

- розпадом Римської імперії (395 р.) і переходом Єгипту під владу

Східної Римської імперії (Візантії).

Суспільство Стародавнього Єгипту поділялося на дві основні групи: вільні та невільні (раби).

^ 2.2. Державний лад Стародавнього Єгипту

У період своєї єдності Стародавній Єгипет за формою правління був централізованою монархією з надзвичайно широкою системою бюрократичного апарату. На чолі держави стояв фараон (від єгипет. "великий дім" - будинок). Саме в його руках була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча та судова влада. Йому належали всі найвищі державні повноваження, він очолював державний апарат, був верховним воєначальником і найвищим суддею. Протягом усієї історії Єгипту влада фараонів обожнювалася. Фараона називали "добрим богом," сином бога Ра (бога Сонця). Вважалося, що він ніколи не помирав, а лише "заходив за свій горизонт". Надприродне походження правителя та його влади мав підкреслювати і складний палацовий церемоніал. Не тільки прості люди, але й вищі сановники не мали права вимовляти ім'я фараона, дивитися йому в обличчя, а, побачивши його, повинні були падати "на свій живіт" і цілувати землю під його ногами. Вся окультурена земля номінальне пере­бувала у власності фараона, що становило економічну основу влади правителя. Він міг подарувати чи пожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також зовнішньою торгівлею. За його наказом населення зганялося на громадські роботи (спорудження гребель, риття каналів та ін.), а також на роботу для задоволення

17

особистих потреб фараона (будівництва палаців і особливо царських гробниць).

Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного бюрократичного апарату, який утворювали урядовці різних рангів і право­вого статусу. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуван­ням особистих потреб фараона. Особи, що обслуговували правителя, були одночасно й державними чиновниками. Центральною особою в царському дворі був дворецький - чаті (візир). Він очолював увесь державний апарат, охоплюючи й адміністративну, й судову владу. Чаті був правителем усіх царських скарбниць, усіх складів, сховищ, керівни­ком усіх державних і царських робіт. Під керівництвом чаті перебували галузеві відомства — будинки (будинок зброї - військове відомство; білий будинок - з переробки, зберігання, розподілу продуктів сільського господарства та ремесла; будинок царських скарбів; будинок громад­ських робіт; будинок життя — фіксував народження, шлюб і смерть). Високим державним чиновником був зберігач царської печатки, чи голов­ний скарбник. Чиновниками могли бути лише освічені люди.

Безпосередня реалізація основних державних функцій поклада­лася на місцевий апарат, який засновувався згідно з адміністративно-територіальним поділом. Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь Єгипет поділявся на нами (області), на чолі яких стояли номархи. Останні мали значні повноваження: очолювали місцевий адміністративний апарат, відали збиранням податків, судом, формуванням ополчення.

^ Військо Єгипту складалося з добірних частин, які охороняли правителя ("супутники правителя"), і ополчення вільного населення. Армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішніх функцій держави (кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тис. осіб), але й для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій і посилення влади правителя.

Суд не був відокремлений від адміністраціїта перебував у підпорядку­ванні фараона. Фараон був верховним суддею; міг як сам розглядати будь-яку справу, так і розглядати скарги на рішення решти суддів, якими були всі посадові особи. Спочатку в Єгипті вищим судовим органом була "палата шести," котру очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни та сама розглядала важливі справи. До її складу належали вищі чиновники Єгипту. Пізніше виникає судова "колегія тридцяти суддів" із поважних громадян найбільших міст країни. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Крім державних судів, існували ще жрецькі та храмові суди, котрі судили жерців і залежне населення, що проживало на храмових землях. 18

^ 2.3. Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього Єгипту

Основним джерелом права в Стародавньому Єгипті був звичай, що поступово, в інтересах соціальної верхівки суспільства, перетворю­ється на звичаєве право. З розвитком держави більш активною стає нормо-творча діяльність фараонів, які видавали закони та розробляли збірники права. Зокрема, відомі своєрідні кодекси Сеті (XIV ст. до Р. X.), Бокхоріса (VIII ст. до Р. X.) та ін. Значну увагу право приділяло регулюванню відносин, пов'язаних із власністю. Основними об'єктами власності були: земля, раби, сільськогосподарські тварини й інвентар. Правовий статус земельних володінь був різним (державні, храмові, приватні, общинні). Фараон від свого імені надавав землі в безстрокове користування храмам, знаті, сільським общинам. Земля надавалася на умовах виконан­ня певних обов'язків (будівництво храмів, пірамід, палаців, каналів, сплати ренти тощо). Найбільшими були храмові та царські господарства. Земля храмів і царських вельмож могла продаватися, даруватися, переходити у спадок. Общинні землі такого статусу не мали.

^ Зобов'язальне право передбачало різні види договорів: купівлі-продажу, позики, майнового й особистого найму, поклажі, доручен­ня, оренди та ін. Особливо поширеним був договір купівлі-продажу. Продаватися могли різноманітні товари, зокрема землі та раби. Однак під час продажу землі необхідно було дотримуватися певних вимог: договір укладавсь у присутності свідків, імена яких, як і ціна, фіксувалися в особливому документі, де записувався й текст клятви, що проголошувалася при укладанні договору. Договір позики укладав­ся під відсотки, що були досить високими. Забезпечення цього виду договору гарантувалося заставою сім'ї, родичів або навіть мумії батьків боржника.

Шлюб оформлювався договором між чоловіком і дружиною в письмовій формі. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був по­дарунок нареченого сім'ї нареченої перед шлюбом. Майно дружини вважалося приданим і залишалося її власністю, але в разі потреби вона могла його передати в сім'ю. Жінка мала досить широку право­здатність (могла особисто укладати угоди, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством тощо). Розлучен­ня було вільним, але якщо воно відбувалося з ініціативи чоловіка, то все його майно переходило до старшого сина (майорат), який по­винен був розділити його між дітьми.

У тогочасному кримінальному праві виділяли кілька груп злочинів: державного характеру (змова, заколот, розголошення державної таємниці); проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа); проти власності (крадіжка, грабіж, знищення

19

чужого майна); військові (за перехід воїнів на бік ворога, порушення військової дисципліни); проти релігії (порушення правил релігійних культів, чаклунство, виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів); проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близь­кими родичами) й інші (наприклад, відступ від установлених правил лікування, винахід нового танцю чи складання нової пісні та ін.).

Покарання в Єгипті були суворими, їхньою основною метою було залякування. Дуже широко застосовувалася смертна кара, що здійснювалася через спалення чи посадження на палю. Високо­поставленим особам, засудженим до страти, надавалася можливість покінчити життя самогубством. Іноді страта замінювалася рабством. Тілесні покарання поділялися на болісні (побиття батогом, палицями) та калічницькі (відрізання рук, вух, носа, язика, кастрація тощо). Карали також важкими примусовими роботами (каторгою), тюрем­ним ув'язненням. Практикувалися грошові штрафи (скажімо, за крадіж­ку храмового майна — у розмірі сторазової вартості вкраденого), ганебні покарання (виставляння біля ганебного стовпа), перетворення вільної людини на залежного працівника та ін.

ТЕМА З

Держава та право Стародавнього Вавилона

^ 3.1. Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього Вавилона

Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від голов­ного м. Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку розташовувалися невеличкі міста-держави
^ Адміністративна реформа:

упорядкування й удосконалення центрального апарату;

— створення відомств, серед яких провідне місце посіли військове, фінансове та відомства громадських робіт;

поділ усієї країни на області, якими почали керувати царські
чиновники;

на чолі міст поставлено призначених царем керівників, котрі
забезпечували збір податків, мобілізацію населення на громадські
роботи, в ополчення та ін.

Судова реформа:

обмеження судових функцій храмів і общин;

передання основних судових функцій посадовим особам
на місцях;

запровадження у містах, так званих, царських судів, які діяли
колегіально.

Релігійна реформа:

культ єдиного бога - Мардука;

царську владу проголошено божественною, тому вона встановлює
згоду між людьми.

3.5. Загальна характеристика Законів Хаммурапі: історія віднайдення пам'ятки, структура, принципи

Закони Хаммурапі були укладені близько 1760 р. до Р. X. ^ Причина­ми їх появи були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави; бажання закріпити в них суспільний лад; прагнення залагодити гострі соціальні суперечності, що на той час виникли в суспільстві. Текст Законів Хаммурапі був знайдений французьким

23

ученимЖ.-Ж. де Морганом (1857-1924) у 1901 р. під час розкопок на місці столиці стародавнього Елама—м. Сузи (неподалік від Перської протоки), куди він, очевидно, був вивезений еламитянами як воєнний трофей. Закони були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі, заввишки 2,25 м. Сьогодні цей стовп зберігається в Луврі (м. Париж). Текст Законів складається з прологу, 282 статей (нумерацію статей введено дослідниками) і епілогу. У структурі Законів прослідковується певна система. Хоча клинописне право не знало поділу на "цивільне", "кримінальне" тощо, статті згруповані тематично: 1-5 присвячені процесуальним нормам, 6—126 —майно­вим відносинам, 127—195 — шлюбно-сімейному праву, 196-214 — покаранням за тілесні ушкодження, 215-282 - операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси старо­давнього примітивного права:

юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності
людей і рабовласництва;

казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини,
а загальних норм немає);

наявність великої кількості про