Реферат: Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" у м. Чернігові з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПАМ’ЯТКООХОРОННИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

04086, м. Київ,

вул. Петропавлівська, 15


тел. (+38044) 468-01-92;

факс (+38044) 288-54-43







ПОГОДЖЕНО:


Голова Державної служби з питань

національної культурної спадщини


_________________________ М.М. Кучерук


Генеральний план розвитку

Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові

з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника

Договір від 09.11.2007№ 12/3-07


Книга І

^ ТЕКСТОВА ЧАСТИНА



Директор інституту

Сердюк О.М.



Науковий керівник

кандидат архітектури




Вечерський В.В.





Київ – 2008

^ СПИСОК УЧАСНИКІВ



1.

Сердюк Олена Михайлівна

Директор НДІ пам’ятоохоронних досліджень, історик, заслужений працівник культури України

^ Керівник-координатор роботи

2.

Білокінь Юрій Миколайович

Директор ДПУДНДІПМ «ДІПРОМІСТО», доктор архітектури, професор, лауреат Державних премій України в галузі архітектури, Народний архітектор України

^ Керівник роботи з виконання графічної частини науково-технічної розробки

3.

Вечерський Віктор Васильович

Заступник директора НДІ пам’ятоохоронних досліджень, кандидат архітектури, лауреат Державних премій України в галузі архітектури, Заслужений працівник культури України

Науковий керівник роботи, автор вступу, тексту розділів 1, 3, скоригованого положення про заповідник, автор концепції меж та зон охорони пам’яток заповідника та режимів їх використання, співавтор тексту розділу 8 та списку бібіліографічних та архівних джерел

4.

Бобровський Тимур Анатолійович

Заступник директора з наукової роботи НДІ пам’ятоохоронних досліджень, кандидат історичних наук

Обстеження пам’яток археології. Автор тексту розділів 2, 5, визначення меж охоронної зони пам’яток археології, співавтор тексту розділу 8 та списку бібліографічних та архівних джерел

5.

Романченко Олександр Дмитрович

Начальник відділу охорони пам’яток та об’єктів культурної спадщини Державної служби з питань національної культурної спадщини

Автор тексту розділів 6, 7, 9, 10, розроблення схеми функціонувального зонування території заповідника, схеми трнспортної та туристичної інфраструктури заповідника, співавтор тексту розділу 8,

6.

Полонська Тетяна Анатолівна

Молодший науковий співробітник відділу підготовки містобудівної пам’яткоохоронної документації НДІ пам’ятоохоронних досліджень

^ Обстеження пам’яток заповідника, фотофіксація, формування переліку пам’яток та об’єктів культурної спадщини у межах території заповідника та його охоронних зон

7.

^ Єрзіна Ірина Володимирівна

Вчений секретар НДІ пам’ятоохоронних досліджень, мистецтвознавець

Обстеження пам’яток заповідника, фотофіксація, упорядкування тестової частини роботи, формування альбому фотофіксації пам’яток та об’єктів культурної спадщини заповідника

8.

Несвіт Тетяна Романівна

Головний архітектор проектів, керівник АПБ 31 УДНДІПМ “Діпромісто”

^ Керівник-координатор робіт з виконання графічних частин: - історико-архітектурного опорного плану, меж території заповідника та зон охорони пам’яток;

- генерального плану розвитку заповідника

9.

Родзевич Яніна Володимирівна

Головний архітектор проектів УДНДІПМ “Діпромісто”

^ Виконання креслеників: меж території заповідника та зон охорони пам’яток; генерального плану розвитку заповідника

10.

^ Дегтяренко Тетяна Миколаївна

Архітектор І категорії УДНДІПМ “Діпромісто”

Виконання креслеників: меж території заповідника та зон охорони пам’яток; генерального плану розвитку заповідника



^ РЕФЕРАТ


Об’єкт дослідження – територія Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові та зони його впливу, об’єкти культурної спадщини.


Мета роботи – забезпечення збереження та доцільного використання пам’яток та об’єктів культурної спадщини Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові шляхом розроблення Генерального плану розвитку заповідника та проекту меж та зон охорони пам’яток, визначення режимів використання території заповідника та зон його охорони.


^ Методи дослідження – застосовано методи теоретичних досліджень, а саме історичний метод при системному підході, коли об'єкт вивчення розглядається у виникненні і розвитку. При цьому системний підхід полягає в комплексному вивченні об'єкта як певної єдності з узгодженим функціонуванням частин і цілого. Оскільки об'єкт дослідження є складною взаємопов'язаною багатоелементною системою (включає такі ієрархічні рівні, як міське середовище, його фрагменти, архітектурні комплекси й ансамблі, окремі будівлі і споруди), то для його вивчення застосовано методи структурно-генетичного аналізу і синтезу. Застосовано методи бібліографічних, архівних, картографічних, іконографічних досліджень, а також методи суто емпіричних досліджень: спостереження, натурні дослідження, порівняння та картографування.


^ Результати науково – дослідної роботи – Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові, встановлено межі та зони охорони пам’яток заповідника. Визначено режими використання території заповідника, а також черговість заходів щодо охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам’яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища. Розроблено пропозіції щодо коригування історико-архітектурного опорного плану м. Чернігова в межах заповідника.


^ Ключові слова: заповідник, генеральний план розвитку, об'єкти й пам'ятки культурної спадщини, межі та зони охорони пам'яток.


ЗМІСТ


Книга І. Текстова частина


Вступ…………………………………………………………………………..…6

Розділ І. Історико - містобудівні дослідження і теоретичні висновки…...…..8

Розділ ІІ. Археологічна спадщина міста Чернігова………………….………39

Розділ ІІІ. Основні пам'ятки архітектури та містобудування у межах території заповідника та його зон охорони……………………….…..………47

^ Розділ ІV. Положення про заповідник, чинне на момент розроблення

Генерального плану………………………………………………………..……75

Розділ V. Коригування історико-архітектурного опорного плану..........……83

^ Розділ VІ. Архітектурно-містобудівні обґрунтування проекту……………..85

Розділ VІІ. Визначення меж території заповідника та його зон охорони (зон охорони пам'яток)………………………………………………..……….……..96

^ Розділ VІІІ. Режими використання території заповідника та його зон охорони…………………………………………………………………………101

Розділ ІХ. Визначення заходів з охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам'яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища.………………………………………………..……….105

Розділ Х. Архітектурно-планувальна і ландшафтна організація території заповідника………………………………………………….…………………113

^ Розділ ХІ. Проект скоригованого положення про заповідник……………..117


Список бібліографічних та архівних джерел …………………..……..…123


Переліки пам'яток культурної спадщини м. Чернігова у межах території заповідника та його зон охорони……………………………..……………137


Книга ІІ.


Альбом ілюстрацій до І розділу «Історико-містобудівні дослідження і теоретичні висновки».

^ Альбом ілюстрацій до ІІІ розділу «Основні пам'ятки архітектури та містобудування у межах території заповідника та його зон охорони».

Альбом фотофіксації пам’яток та об’єктів культурної спадщини…….….


Графічні матеріали:

- Історико-архітектурний опорний план з межами території заповідника та зон охорони пам'яток.

- Основне креслення Генерального плану розвитку заповідника.


ВСТУП

Робота за договором від 09.11.2007 р. № 12/3-07 „Генеральний план розвитку Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” у м. Чернігові з визначенням меж та зон охорони пам’яток заповідника” здійснена Науково-дослідним інститутом пам’яткоохоронних досліджень на основі листа-замовлення № 94 від 26.03.2007 р. зі змінами, внесеними згідно Наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 05.11.2007 р. № 297.

Необхідність здійснення цієї роботи випливає з вимог Закону України “Про охорону культурної спадщини” п. 1 ст. 32: “з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам‘яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватись зони охорони пам‘яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару”.

Актуальність цієї розробки зумовлюється розташуванням заповідника в умовах міської забудови, динаміка розвитку якої може загрожувати цілісності ансамблю споруд заповідника та об’єктам археологічної спадщини поза межами його території.

Опрацьовані матеріали дозволяють обґрунтувати внесення змін до історико-архітектурного опорного плану м. Чернігова в частині уточнення меж території та охоронної зони Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній”. Охоронну зону пропонується збільшити, визначивши її в межах історичної частини міста з коригуванням останньої відносно меж поширення культурного шару міста Х-ХІІІ ст. Визначаючи охоронну зону заповідника, авторський колектив керувалися напрацюваннями Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування, яким у 1997 р. було здійснено коригування історико-архітектурного опорного плану і зон охорони пам’яток м. Чернігова, що було затверджено Генеральним планом м. Чернігова у 2003 р. Визначаючи охоронну зону заповідника, наші попередники розуміли її виключно як буферну зону, до того ж при визначенні її не завжди було дотримано необхідного принципу прокладання меж зони по топографічним рубежам. Усунувши цей недолік, ми, крім того, дещо поширили охоронну зону за рахунок окремих ділянок міста, які переважно дотепер зберігають традиційний характер забудови (що потребує певних охоронних режимів використання), а, головне, охоплюють найвагоміші частини стародавнього Чернігова (Окольний град, Третяк та Поділ).

У складі цієї роботи проведено значний обсяг історико-містобудівних досліджень і зроблено теоретичні висновки, проаналізована вся археологічна спадщина міста за результатами новітніх досліджень, зроблене коригування історико-архітектурного опорного плану, визначено межі й режими використання території заповідника та його зон охорони (зон охорони пам'яток); визначено заходи з охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам'яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища (у тому числі видів та етапності робіт). Розроблено пропозиції щодо архітектурно-планувальної і ландшафтної організації території заповідника.

Результати роботи представлені двома основними креслениками:

- Історико-архітектурний опорний план з межами території заповідника та зон охорони пам'яток;

- Основне креслення Генерального плану розвитку заповідника (архітектурно-планувальна і ландшафтна організація території, функціональна організація території, транспортно-пішохідна схема, туристично-екскурсійні маршрути).

Принципово важливим є те, що основні позиції цього Генерального плану узгоджуються з нині чинним Генеральним планом м. Чернігова, розробленим УДНДІПМ ''Діпромісто'' у 2002 р., затвердженим рішенням Чернігівської міськради від 25.12.2003 р. та з Детальним планом території центральної частини м. Чернігова, розробленим УДНДІПМ ''Діпромісто'' у 2004 р., затвердженим рішенням Чернігівської міськради від 06.09.2005 р. Основні положення цього Генерального плану не суперечать також нині чинним ''Правилам забудови та використання території м. Чернігова (коригування)'' виконаним УДНДІПМ ''Діпромісто'' у 2005 р. Ця робота лише уточнює, деталізує і розвиває, стосовно території та зон охорони заповідника, основні рішення зазначеної вище містобудівної документації.

Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що Генеральний план розвитку заповідника слід покласти в основу подальшої діяльності заповідника, реставрації, музеєфікації та використання його пам'яток, благоустрою території, розвитку туристичної інфраструктури, а також реконструкції (регенерації) окремих кварталів чи комплексів історичної забудови в зонах охорони заповідника.


^ РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО – МІСТОБУДІВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ВИСНОВКИ


Поряд з Києвом Чернігів є одним з найстародавніших міст Східної Європи, скарбницею культурної спадщини Русі-України, а також доби Відродження і Бароко. Це - найзначніше і найсвоєрідніше місто лівобережної половини України, що є багатошаровим містобудівним організмом, який не має собі рівних серед східнослов'янських міст за різноманітністю, хронологічним діапазоном і ступенем концентрації нерухомих памяток культурної спадщини в комплексі з унікальним природним ландшафтом.

Чернігів виник як племінний центр сіверян задовго до його першої писемної згадки під 907 р., а саме в VII ст. н. е. Найбільший розквіт міста припадає на ХІІ-ХІІІ та XVII-XVIII ст. Протягом майже тисячі років Чернігів був центром Сіверщини - обширного регіону, що відіграв вирішальну роль в етногенезі українського і, частково, російського народів, формуванні їхньої культури, у т. ч. й урбаністичної. У ХІІ-ХІІІ ст. Чернігів як столиця величезного князівства був центром культурної експансії, виробляючи нові форми в мистецтві й архітектурі як синтез візантійських і романських впливів. У XVII-XVIII ст. у Чернігові, як одному з регіональних центрів відродженої Української держави (Гетьманщини), сформувалася своєрідна мистецька культура українського Відродження і Бароко, що в XVIII ст. рішуче вплинула на культуру Російської імперії. Між пам'ятками архітектури й містобудування двох згаданих епох існує пряма спадковість і вони в сукупності формують високомистецький комплекс історичного центру міста.

Найвизначніші памятки Чернігова уціліли під час московсько-комуністичного погрому української культури 1920-1980-х років. Архітектурні комплекси зазнали значних руйнувань у перебігу другої світової війни. Протягом 1950-1960-х рр. їх відреставрували зі збереженням автентичності. А з 1967 р. у Чернігові став діяти державний архітектурно-історичний заповідник.


^ Містобудівний розвиток за середньовічної та ранньомодерної епох

Історія містобудівного розвитку Чернігова, яка має кілька виразно розмежованих етапів, на сьогодні вивчена досить повно завдяки дослідженням Ю. Асєєва, Є. Водзинського, А. Карнабіда, В. Коваленка, Г. Логвина, Б. Рибакова, П. Савицького та інших1. Як свідчать результати археологічних досліджень, у VII ст. н. е. було заселено весь край тераси високого правого берега р. Десни від гирла р. Стрижня до Єлецької гори. На початку VIIІ ст. мис біля гирла Стрижня було укріплено. Згодом, після кількох розширень і реконструкцій, до XI ст. це мисове укріплення було перетворено на Дитинець (цитадель) князівського міста, біля якого виникла ще одна укріплена частина – Окольний град, фортифікації якого захищали не тільки посад, але й порт у гирлі р. Стрижня.

З 1024 р. Чернігів стає стольним градом Чернігово-Сіверщини. Дитинець розширяють на північний захід, де засновується новий княжий двір з першим мурованим собором - Спасо-Преображенським. У ХІІ ст. моноцентричні структура і композиція Чернігова стали поліцентричними внаслідок того, що на придеснянських пагорбах було засновано монастирі - Єлецький та Іллінський.

Часом найвищого розквіту княжого Чернігова були ХІІ-ХІІІ ст. (до самого монголо-татарського погрому). Тоді площа Дитинця сягнула 16 га, а Окольного города – 40 га. У Дитинці споруджено близько 10 мурованих будівель – як церковного, так і світського призначення. Збудовано муровані храми в Іллінському і Єлецькому монастирях. Загальна структура міста стала чотиридільною: Дитинець, Окольний город, Третяк і Передграддя. Третяк, площею 20 га, – це західний кінець Окольного города, що виділився у самостійну укріплену частину. Торговельно-ремісничий посад, площею 88 га, що називався Передграддям, прилягав з півночі. Його оточував земляний вал з частоколом. Перед монголо-татарською навалою загальна площа укріплених частин міста сягнула 200 га.

Кожна зі структурних одиниць міста мала свій центр і свої містобудівні домінанти, якими були, переважно, муровані храми. У Передградді був загальноміський торговельио-ремісничий центр, а в дитинці - адміністративний і церковний центр, і то не лише міста, а й усього величезного князівства, що простягалося від Дніпра й Азовського моря до Москви. Біля підніжжя Дитинця і Третяка лежав ремісничий Поділ, північна частина якого теж мала укріплення. Отже, на кінець передмонгольського періоду Чернігів набув пятидільної структури, ускладненої ще двома приміськими монастирями.

Обємно-просторова композиція міста розгорталася уздовж головної композиційної вісі, паралельної пругу рельєфу, що забезпечувало створення складної, ритмічно побудованої дворівневої панорами, яку можна було оглядати як із заплави р. Десни, так і з придеснянських пагорбів правобережжя. Давні містобудівники свідомо орієнтували місто на річку. Найважливішим уявлявся "річковий фасад", що повинен був дати максимум інформації про композицію Чернігова при статичному та візуально-моторному сприйнятті. Цей річковий фасад упродовж тисячоліття відігравав і нині відіграє провідну роль у створенні умоглядного образу міста.

Монголо-татарський погром 1239 р. перервав розвиток Чернігова, призвів до тривалої стагнації, що тривала з другої половини ХІІІ до XVI ст. Проте композиція міста і головні споруди уціліли і рішуче впливали на наступні етапи містобудівного розвитку. Укріплення Чернігова – найбільш стабільний елемент містобудівної структури – неодноразово руйнувалися – під час князівських усобиць, монголо-татарського погрому, пізніших війн. Загальна структура укріплень у помонгольську добу спростилася, окремих уфортифікованих частин міста стало менше.

Протягом ХІV-XVII ст. Чернігів був під владою Литовської, Польської і Московської держав. 3 1648 р. став полковим центром відродженої Української держави. Структура міста тоді була пятидільною, а всі укріплення – дерев'яно-земляними. З середини XVII ст. значно активізувалося муроване монументальне будівництво: більшість деревяних парафіяльних церков протягом XVII-XVIII ст. було замінено мурованими, з ефектними висотними композиціями, вплив яких посилювали високі окремо поставлені дзвіниці. Споруджувалися також муровані цивільні будівлі великого масштабу (так званий Колегіум, будинок Мазепи, монастирські корпуси келій).

Значного розвитку набули два приміських монастиря, особливо Іллінський: у 1677 р. на захід від останнього розпочалося будівництво величного барокового ансамблю Троїцького монастиря з мурованими семиверхим собором, трапезною, дзвіницею, келіями. З завершенням усіх цих будов у другій половині XVIII ст. у панорамі Чернігова отримала остаточне мистецьке втілення ідея поліцентричності та складної, багаторівневої ієрархічної підлеглості містобудівних вузлів.

Розпланувальна вулична мережа в межах укріплених частин міста була порядковою, а за їх межами - гіллястою, близькою до радіальної. Якщо до XVII ст. місто розвивалося вздовж ріки, не відходячи вглиб плато, то з кінця XVII ст. головним напрямком містобудівного розвитку став північно-західний, углиб плато.

Для вивчення хронологічно віддалених від нас етапів містобудівного й архітектурного розвитку історичних міст України, у т. ч. й Чернігова, важливим, часто – незамінним джерелом є старі картографічні матеріали, які здебільшого фіксують не тільки планіметричні особливості (структура, розпланування містобудівного утворення) а й природне довкілля, об'ємно-просторову композицію міста й навіть архітектурні характеристики визначних будівель. Особливо це стосується картографічних матеріалів періоду XVIІ-XVIIІ ст., на які й слід спиратися при вивченні Чернігова ранньомодерного часу.


^ Система укріплень як містоутворюючий та містоформуючий чинник


Містобудівний розвиток у ті часи значною мірою обумовлювався оборонними чинниками. Відтак Чернігів, як головне місто Лівобережної України, мав дуже розвинену систему укріплень.

Ще у 1500 р. внаслідок війни між Великим князівством Литовським і Москвою понад 60 сіверських міст разом з Черніговом захопила Московська держава. З 1503 р. він стає прикордонним містом. За відомостями 1516 р. Чернігів оточував земляний вал з дерев'яними стінами і баштами. У 1531 р. за наказом великого князя московського Василя Івановича ''срублен бысть град Чернигов древян''. Ця дерев'яна цитадель з п'ятьма баштами і підземним ходом до річки постала на мису колишнього дитинця Княжої доби. У той же період біля підніжжя дитинця виникли квартали Солдатської слободи, оточені лінією легких тимчасових укріплень у вигляді частоколу.

У 1535 р. чернігівська фортеця витримала напад литовських військ воєводи Андрія Немирича, а в 1579 р. – козацьких загонів під проводом Костянтина Острозького і Миколи Вишневецькогою За словами Литовської хроніки ''же ся в замку москва добре боронилася, а піших до штурму мало было, самое тылко місто Чернігов спалили…''.

10 листопада 1604 р. Чернігівська фортеця здалася армії Лжедимитрія І. За описом учасника цього походу неприступні укріплення Чернігова складалися з земляного валу й рову, дерев'яних стін у вигляді дубових рублених тарас, палісадів та рублених веж. На озброєнні налічувалося 27 великих і багато малих гармат, що могли вести фронтальний і фланговий артилерійський вогонь.

За Деулінським перемир'ям 1618 р. Чернігів було передано Речі Посполитій і він став воєводським містом. На початку Хмельниччини, влітку 1648 р., повсталі козаки захопили Чернігівський замок, перебивши понад 180 чоловік ''значної шляхти''. Відтак місто стало центром козацького полку. У 1651 р. козаки в Чернігові витримали облогу військ литовського гетьмана Радзивила. Після Переяславської угоди 1654 р. московський уряд призначив до чернігівської фортеці свого воєводу з гарнізоном стрільців. У 1670-х рр. укріплення Чернігова було модернізовано і структура їх остаточно перетворилася на п'ятидільну. З опису укріплень міста 1683 р. відомо, що головними структурними одиницями були ''верхній город'', ''нижній город'', ''нижній острог''. Укріплення ''верхнього города'', поновлені перед 1681 р., складалися з дубової стіни, рубленої тарасами, з заборолами, зробленими з дубового бруса. Тут було п'ять старих башт, одна нова, брама і хвіртка. Нижній острог був оточений старим осиковим частоколом і мав дві брами. На озброєнні зафіксовано вісім гармат різного калібру.

Ці фортифікації знайшли своє відображення у старовинних картографічних матеріалах. Найдавніші уцілілі дотепер такі зображення пов'язані з діяльністю в Україні у середині XVII ст. французького військового інженера Г.-Л. де Боплана. На його 8-аркушевій Спеціальній карті України (1650 р.) схематично показані плани багатьох населених місць України, у т. ч. й Чернігова. Незважаючи на те, що під час перебування в Україні, як доведено нашими дослідженнями, Боплан у Північному Лівобережжі побувати не зміг, проте структуру тамтешніх міст він показав напрочуд правильно. Така точність дозволяє нам висловити припущенння, що при складанні своїх карт Боплан користувався якимись картографічними матеріалами 1630-1640-х рр., які до нас не дійшли. Також маємо деякі непевні звістки про втрачені картографічні документи першої половини XVII ст., зокрема план Чернігова 1619 р.

Докладні плани міст на Лівобережжі почали складтися тільки з початку XVIIІ ст. для потреб централізованої московської влади. У допетрівській Московії картографування міст не набуло значного поширення – задовольнялися, переважно, докладними словесними описами ''строєльних книг'' і ''розписних списків''. Розвиток картографії пов'язаний із засвоєнням досвіду Західної Європи та діяльністю західних військових інженерів на російській службі. Проте нині для нас найбільший інтерес як історичні джерела становлять не стільки топографічно точні плани, зроблені на західний кшталт, скільки мальовані плани, виконані в традиціях старої московської картографії. До таких унікальних документів належать ''Абрис Чернігівський'' 1706 р., мальований, вірогідно, прапорщиком Іваном Долинським, який служив тоді в Чернігові. План розміром 63 х 97 см. зроблений на папері тушю, пером і пензлем. Історичну цінність цього документу побільшує й те, що за московською традицією XVII ст. усі визначні споруди міста позначені у вигляді схематичних малюнків їхніх бічних фасадів.

На ньому дуже докладно зображено як загальну систему, так і окремі елементи міських фортифікацій. Дуже прикметною рисою є те, що трасування ліній укріплень кінця XVII – початку XVIIІ ст. дуже точно повторює трасування оборонних огорож Дитинця, Окольного города і Третяка Княжої доби. Оборонні огорожі складалися з дерев'яних рублених стін і частоколів, земляних валів і ровів. Зафіксовано кілька бастіонів і равелінів нерегулярних обрисів, а також 32 дерев'яні рублені башти. Вони були 4-6 і 8-гранними, 2- або 3-ярусними, з верхнім ярусом ''обламів'' або підсябиття, з високими наметовими дахами. Вже згадувана цитадель або Верхній замок (''верхній город'', за описом 1682 р.), що містилася у південному куті колишнього дитинця, мала дерев'яні рублені стіни, дві надбрамні і п'ять глухих башт, широкий рів. Посеред замкового двору стояла тридільна триверха Михайлівська церква.

З північного заходу до Верхнього замку прилягав ''Замок черкаський'' (''нижній город'', за описом 1682 р.), що займав усю територію колишнього княжого дитинця. Зі сходу, від річки Стрижня, йшов земляний вал. З північного заходу була дерев'яна рублена стіна і широкий рів. Тут налічувалося десять глухих башт, п'ять надбрамних, один бастіон і одна батарея та три ''вивода'' перед брамами типу равелінів.

З півдня до Верхнього замку прилягало чотирикутне в плані укріплення Солдатської слободи (''нижній острог'', за описом 1682 р.), оточене частоколом, з двома брамами – східною і західною, без башт. З заходу до Замку черкаського прилягав ''Другий замок черкаський'', що відповідав Окольному граду Княжої доби. З боку річок Десни і Стрижня він був огороджений дерев'яним частоколом, а з напільного боку був земляний вал. Тут стояли три глухі і дев'ять надбрамних башт. Навколо проходив широкий рів. З півдня до цієї укріпленої частини прилягав так званий ''Єлецький вал'' – укріплення, що відповідало стародавньому Третяку. Його оточував земляний вал з ровом.

Після військової кампанії 1708-1709 рр. під час Північної війни за наказом російського царя Петра І провадилася реконструкція укріплень найважливіших міст, у т. ч й Чернігова: у 1712 р. насипано з одного боку ділянку земляного валу, і в 1717 р. на березі р. Стрижня розпочато будівництво нового бастіону. Дерев'яні стіни ''Замку черкаського'' розібрано і натомість насипано земляний вал, а глибину рову довели до 2 сажнів (4,28 м) при ширині 10 сажнів (21,4 м). У той же час рів, що оточував Верхній замок, мав глибину 4 (8,56 м) і ширину 12 сажнів (25,68 м). На озброєнні фортеці у 1718 р. було 20 мідних і 10 чавунних гармат.

Загалом справа модернізації укріплень посувалася дуже повільно і лише після указу 1724 р., який визначив Чернігів штатною фортецею, було завершено ремонт фортечних споруд. Оборонні огорожі набули більш регулярних обрисів і правильних профілів, з'явилися бастіони і півбастіони, равеліни і редани, гласис і еспланада.

Наступний, якісно відмінний від попередніх етап реконструкції укріплень та створення відповідних планів пов'язаний з діяльністю в Україні видатного фортифікатора Данила Дебоскета (де Боскета). У 1740-х рр. під його керівництвом провадилися широкомасштабні проектні роботи щодо реконструкції фортець Середньої Наддніпрянщини і Північного Лівобережжя, укріплень полкових і сотенних міст. Їх знімали на плани. При цьому з максимальною точністю фіксували реальну ситуацію, оцінювали топографічні чинники. Тому всі плани показували наявний стан і проектні пропозиції та складалися за єдиними вимогами: показувалися всі особливості топографії, лінії укріплень і їх найважливіші елементи, квартали забудови, головні споруди. Все це подавалося технікою відмивки з розтушовкою, зрідка відтінялося штрихуванням. На тому ж кресленику тонкими лініями малювалися обриси укріплень, якими вони мали стати після реконструкції. Таким чином були розроблений фіксаційно-проектний план Чернігова, який був реалізований лише частково. У другій половині XVIIІ ст. замок реконструйовано за проектом військового інженера Д. Дебоскета: знесено решту деревяних стін і башт, натомість влаштовано регулярний вал, сухий рів і пятикутні бастіони. Цей етап містобудівного розвитку Чернігова добре ілюструє план 1757 р.

У 1770-х рр. радикально змінюється призначення міських планів. Якщо перед тим вони слугували, переважно, цілям фортифікації, то після 1764 р. перетворюються на розпланувальні місторегулюючі документи. Це пов'язано з опублікованим 25 червня 1763 р. указом російської імператриці Катерини ІІ ''О сделании всем городам, их строениям и улицам специальных планов, по каждой губернии особо''. Однак складна військово-політична ситуація (російсько-турецька війна 1763 р., колонізація Причорномор'я) не дозволила широко розгорнути розпланувальні роботи на Лівобережжі й призвела до певної консервації оборонних чинників.

Проте головне завдання планів 1770-1780-х рр. полягало в максимально точній фіксації наявного стану міст. Адже на основі цих документів опрацьовувалися перші проекти кардинальної реконструкції стародавніх містобудівних структур. Завдяки таким заходам імперської адміністрації ми маємо докладні плани Чернігова 1772, 1776, 1778 та 1787 рр. Аналіз цих планів показує, що у 1770-х рр. земляні укріплення Другого замку черкаського і Єлецького валу занепали і обсипалися, частокіл, що оточував Солдатську слободу, зруйнувався і фортеця перетворилася на однодільну – від неї фактично лишився тільки модернізований Замок черкаський, або Старий город – у межах давньоруського Дитинця. До самого кінця XVIIІ ст. всередині нього зберігався і Верхній замок, в якому було влаштовано пороховий погріб і артилерійський цейхгауз. Оборонна огорожа фортеці складалася з рову і правильного земляного валу, що мав бруствер, валганг з апарелями. З заходу був Любецький (Київський) бастіон з брамою і звідним мостом через рів та кордегардією; з півночі – Погорілий (Лоївський) бастіон з брамою і мостом; зі сходу – Водяний бастіон з брамою. Між Любецьким і Погорілим бастіонами був редан, з півночі – наріжний бастіон, зі сходу – малий бастіон, біля Замку – Замковий бастіон, з півдня – Катерининський бастіон. У межах фортеці було дві вулиці, що називалися Замковою і Київською. Тут містилися інженерний двір, гауптвахта, тюрма, магістрат, полкова канцелярія та інші споруди. Цю ситуацію добре ілюструє ''План бывшей черниговской крепости, до распланировки города составленный архитектором Дитерихштейном'' (кінець XVIIІ ст.), де про Верхній замок сказано: ''цитадель, признаки существования ея сохранились до сих пор''.

У 1780-1790-х рр. у фортеці проводились деякі ремонтні роботи: у 1786 р. збудовано нову браму, в 1790 р. ремонтували фортечний палісад. Але на той час у зв'язку з ліквідацією безпосередніх військових загроз і приєднанням до Російської імперії Правобережної України Чернігівська фортеця втратила військове значення і з 1799 р. її було ліквідовано. При переплануванні міста згідно з планом 1805 р. вали було розкопано, рови частково засипано і по їхніх трасах прокладено бульвари. Там до кінця ХІХ ст. лежало кілька чавунних гармат, які в 1896 р. встановили на лафети, привезені з Києва.


^ Містобудівний розвиток у ХІХ – ХХ ст.


Протягом кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. було здійснено декілька спроб перепланувати Чернігів на засадах класицистичної регулярності. Постале таким чином регулярне розпланування, з лінійно-вісьовою орієнтацією вулиць, зберігало спадкоємність стосовно докласицистичного ландшафтного розпланування.

Першим планом регулярного планування усього міста був проект 1786 р. Він передбачав докорінне перепланування усієї вуличної мережі, проте напрямки основних нових вулиць збігалися з давніми шляхами. План міста являв собою витягнутий уздовж Десни і шляхів на Київ та Глухів прямокутник зі сторонами 1700-1900 м та 2700 м, площею близько 597 га. Північна межа міста майже збігалася з межами давнього Передграддя. Ця регулярна розпланувальна система була розвинута в планах міста 1803, 1806, 1834 і 1861 рр. Саме ці плани, в значній мірі реалізовані, визначили сучасну розпланувальну структуру міста.

Одним із головних завдань регулярних планів 1803-1861 рр. було формування ансамблів загальноміського адміністративно-громадського центру Чернігова як губернського міста, в якому почали розвиватися освіта і культура, промисловість і торгівля.

Будівництво адміністративних, навчальних, торговельних і низки житлових будівель здійснювалось перш за все на території Дитинця, на Красній площі і на Олександрівській ярмарковій площі, у класицистичній стилістиці. Як муровані, так і дерев'яні будинки, у т. ч. й житлові, спершу будувалися за ''зразковими'' проектами. З середини ХІХ ст. зразкові проекти втратили нормативну силу, тож громадська і житлова забудова здійснювалася у стилістиці еклектики й історизму, з широким використанням народних декоративних прийомів, що надавали кожному будинку своєрідність і неповторну красу.

Протягом ХІХ ст. територія Чернігова постійно збільшувалася. В 1910 р. вона становила 668,5 десятини. У місті споруджували дво- і триповерхові муровані будинки. Проте загалом Чернігів, як і раніше, в основному залишався одноповерховим і дерев'яним.

Першою спробою містобудівного регулювання за радянської доби став був ''Проект округлення кварткомов г. Чернигова", розроблений у 1922 р. з метою регулювання норм житлозабезпечення населення і рівномірного його обслуговування. Тоді ж була розроблена ''Схема-планировка Чернигова на период 1924-1954 гг.".

У 1935-1937 рр. був розроблений ''Проект социалистической реконструкции Чернигова" на проектний період до 1965 р., характерною ознакою якого був розвиток міста в існуючих межах з населенням до 140 тис. чол. на проектний період. Вперше застосований в проекті принцип мікрорайонування мав забезпечити рівномірне розміщення шкіл, дитячих закладів тощо.

Під час другої світової війни Чернігів був дуже зруйнований унаслідок артилерійських обстрілів і бомбардування з повітря. Перший післявоєнний проект відбудови і реконструкції міста – ''Генеральная схема планировки Чернигова'' – був розроблений інститутом проектування міст ''Діпромісто''.

Подальший розвиток промисловості та значні темпи житлового будівництва викликали необхідність коригування генплану в 1958 р. При цьому весь об'єм житлово-громадського будівництва на 1959-1965 рр. намічалося розмістити в історичних межах міста.

Наступний генеральний план був розроблений у 1980 р., а його коригування (діючий на сьогодні генплан) – у 2002 р.


^ Сучасна містобудівна ситуація


Нині Чернігів є значним адміністративним, промисловим і культурним центром України, головним містом Чернігівської області. Він належить до категорії історичних міст. На 01.01.2001 р. чисельність населення міста становила 310,5 тис.чол. Чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, складала близько 125 тис.чол. (40% від загальної