Реферат: Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.П. ДРАГОМАНОВА

УДК 321.01:124.4

На правах рукопису


Корнієнко Валерій Олександрович


ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ


23.00.03. — політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук


Науковий консультант:

доктор філософ.наук

Волинка Григорій Іванович


Київ - 2002

ЗМІСТ


ВСТУП…………………………………………………………..………................ 4


^ РОЗДІЛ 1 ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМІР

1.1 Теоретичний статус та методологічний арсенал дослідження

політичного ідеалу …………………………………………….............. 14

1.2 Плюралізм політичних ідеалів та політична істина…………….................45

1.3 Межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі…............... 57

1.4 Субординаційні та координаційні зв’язки політичного ідеалу:

національні ідея, ідеологія, мрія, політичні віра та міф ..….…................ 70


^ РОЗДІЛ 2 АНТИЧНІ КОРІННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

2.1 Політичні ідеали Стародавньої Греції докласичної доби……................... 84

2.2 Класики античного політичного ідеалу…………..…………...................... 95

2.3 Практична природа політичного ідеалу Стародавнього Риму................. 109

Плюралізм політичних ідеалів античності та їх синтез

в ідеалі релігійному……………………..…………................................. 122


^ РОЗДІЛ 3 СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС І ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛУ

Гуманістична спрямованість політичного ідеалу епохи

Відродження………………………………....................................... 150

3.2 Конструктивні параметри політичного ідеалу Нового

часу й епохи Просвітництва……………........................................ 158

Особливості розвитку ідеалу соціалізму у Новий час…......................... 183

Соціалістичний ідеал в українській соціально-політичній

думці новітнього періоду................................................................................... 197

^ РОЗДІЛ 4 СИНЕРГЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИБОРУ ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛУ

4.1 Синергія політичного ідеалу в просторово-часовому континуумі………………….….………................................................. 224

Еволюційно-усталені елементи політичного ідеалу як продукт

суспільного вибору….……..…..…………........................................... 247

Рецепція і креативні можливості реалізації ідеалу соціальної, правової держави в сучасному суспільстві……………….……......…….................. 274


^ РОЗДІЛ 5 ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ — СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ЛЮДСЬКОГО ВИМІРУ ПОЛІТИКИ

Політичний ідеал як система цінностей .................................................... 297

5.2 Смисложиттєві принципи особистості в процесі вибору та втілення

політичного ідеалу…….......................................................................... 322

Політична модернізація та принцип ефективності функціонування політичного ідеалу в сучасних умовах ..…….....……………………… 344



ВИСНОВКИ…………………………………...................................................... 371 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……….…......................................... 384


ВСТУП


Дослідження проблеми еволюції політичного ідеалу обумовлено теперішньою суспільною ситуацією, яка потребує вивіреного знання, має потребу в ідеалі, як путівникові, в якому переосмислюються розхожі констатації із приводу найкращої облаштованості суспільства сьогодні. Згідно енциклопедичного визначення, політичний ідеал — це “ціннісно-світоглядне відображення та впорядкування соціально-політичних реалій у вигляді мети, образів, уявлень про майбутнє; взірець досконалості, котрий виступає для суб’єктів політики й широких верств населення моделлю бажаного, критерієм оцінки дійсності з позицій віддаленої мети” [1, 139-140].

Отже поняття ідеалу виражає одночасно найвищу цінність і найвищу мету. Проте ця граничність ідеалу є конкретно-історичною. З кожною новою епохою вона видозмінюється, причому, відбувається переоцінка, уточнення, конкретизація фундаментальних цінностей і цілей. Політичний ідеал ніколи не залишався незмінним і історія людства не знає статичних ідеалів, що застигли у власній досконалості. У відповідності з принципом історизму, що є одним із найбільших відкриттів філософсько-політичної думки, ніякий ідеал не може бути створений одного разу і на всі часи, а "вічність" ідеалу полягає лише в тому, що людство має потребу в ньому, як в принципі бажаного [2, 142]. Образ бажаного майбутнього є невід'ємною приналежністю людини, а, виходить, їй потрібна опора на певні ідеали. Ідеал, як правило, і виражає спрямованість у майбутнє, притому у таке майбутнє, яке вільне від негативних властивостей минулого і дійсного. Звідси  важливість розгляду ідеалу під кутом взаємозв’язку дійсного, минулого і майбутнього. Актуальність цього пов’язана також і з тим, що постсучасне суспільство, як показують сучасні дослідження [3], навіть якщо воно формується фрагментарно, як це відбувається в Україні, здатне стати носієм і репрезентантом епохальної зміни ціннісних орієнтацій. Разом з тим, як вважає В. Воронкова, задля збереження нерозривності тканини суспільного організму минулої, сучасної і наступної епох замало введення у контекст сучасності елементів минулого. Потрібні “мобілізація пізнавального потенціалу попередньої епохи”, а також “рівноправ’я пізнавальних парадигм і стилів мислення, визнання їхньої самоцінності” [4, 62].

Всякий ідеал неодмінно відображає окремі властивості, тенденції об'єктивної дійсності і базується на певних знаннях. Тим часом, сучасний стан нашого теоретико-політичного знання визначеністю ніяк не відрізняється. І не тільки тому, що історія останніх десятиліть змусила засумніватися в безумовній надійності й універсальності якогось конкретного (приміром, комуністичного) ідеалу. На його прикладі історія ще раз виявила, як важкі соціальні, інтелектуальні, етичні наслідки поклоніння ідеалу як ідолу, коли люди ставали, по суті, його заручниками. Крім того, ще однією причиною, яка ставить під сумнів універсальність будь-якого політичного ідеалу, пов'язана з тим, що світ радикально змінився. Соціальна історія стрімко прискорює свій біг і також стрімко перетворюється в глобальну історію. Тому питання сьогодні полягає в тому, чи можна в принципі прикладати ідеали, "сконструйовані" у минулі епохи, до цього якісно нового світу, у якому всі країни і народи виявилися тісно взаємозалежними? Відбулося якісне зрушення у самих основах світосприйняття, загальноцивілізаційної ментальності [5, 15].

Отже, з одного боку, оцінка дійсного стану будь-якої системи, що розвивається, не буде повною і глибокою, якщо не розкриті об'єктивні тенденції її розвитку, не виявлені перспективні її сторони і стан. Але, з іншого боку, людина не може керуватися лише прагматикою і при цьому залишатися людиною, а без відповідного ідеалу суспільство не зможе створювати свого власного буття: невідомі резерви і джерела суспільного самовідтворення, шляхи і лінії колективної творчості. Інтегральна оцінка перспектив розвитку суспільства також відбувається за допомогою ідеалів, що акумулюють у собі політичні інтереси різноманітних індивідів, соціальних груп населення. Тому пошук політичного ідеалу, можливо, навіть якоїсь політичної утопії, без якої не може існувати людство  відбувався в будь-якому суспільстві [6]. Звідси – соціально-політичний контекст актуальності дослідження.

Проте для того, щоб зрозуміти, як можуть ідеали впливати на розвиток людини і суспільства, виникає необхідність у дослідженні діалектичного змісту політичного ідеалу. Так, серйозні питання виникають при дослідженні проблеми відчуженості і присвоєння ідеалів, коли практично на кожному соціально-значимому етапі розвитку суспільства можна спостерігати спроби перетворення конкретного історичного ідеалу в ідеал історії. Це вказує на практичну актуальність дослідження, пов'язану в тому числі із виявленням помилкових ідеалів, якими можуть керуватися у своїй життєдіяльності індивід, соціальна група або суспільство в цілому. Воно відкриває можливість для прогнозування подій у соціально-політичній сфері, що також має істотне практичне значення.

Сьогодні існує певний дефіцит в уявленні про засоби регуляції ставлення до ідеалів. Для нашої колишньої нормативної комуністичної конструкції характерно було виховання "правильного" ставлення до ідеалів, для чого використовувалися певні технології, орієнтовані по суті, на маніпулювання свідомістю. Практика показала в одних випадках їхню ефективність, в інших  неефективність. Проте, і сьогодні маніпулювання свідомістю громадян із боку владних структур не втратило своєї актуальності, що вказує на необхідність розібратися в технологіях конструювання політичних ідеалів. Для розв'язання саме практичних вузлів відношень до політичних ідеалів, у розвитку самих ідеалів сьогодні не можна просто продовжувати удосконалення теоретичних уявлень про них, пов'язаних із якимось консервативним синдромом, із технократичними ілюзіями, з обґрунтуванням "дисциплінарного ентузіазму" тощо. Сьогодні необхідна нова основа для іншої точки зору на процеси, що визначають існування і функціонування політичного ідеалу. Потрібна реальна картина визначення діалектики його меж у політичній свідомості. При цьому слід мати на увазі, що сама постановка питання про дослідження суб'єктивної спроможності до побудови віяла бажаних перспективних станів, спроможність вибору контролю є викликом для представників теоретичних концепцій, що захищають закон непогрішності вищих рівнів управління, хоча у явній зовнішній формі дію цього закону сьогодні виявити не просто. У ситуації, коли ідеали і групи, що контролюють звертання до них, сакралізуються, досить важко визначити реальний ступінь розробок практичних проблем регуляції ставлення до ідеалів. Немаловажною серед них є і проблема зняття відчуженості ідеалів.

Виявляється суперечливою ситуація й у методологічному відношенні: з одного боку, ідеали  це предмет діалектичного дослідження, що представляють собою специфічну форму вирішення соціальних протиріч. З іншого боку, сам ідеал, своєю еволюцією визначає розуміння діалектики, особливо в її центральних фрагментах  про протиріччя і теорію заперечення. Тому пошук і використання різноманітних засобів дослідження визначає його методологічну актуальність.

Саме ступінь втілення ідеалу, як видається, є критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану суспільства. Так, однією з негативних тенденцій сучасності є сила інерції індустріалізму та пов'язаних з ним загальносвітових стереотипів, зокрема орієнтацій на ідеї прогресу і поступального розвитку, особливо стійких на теренах Незаходу. В Україні такі стереотипи залишаються стійкими "навіть на парламентському рівні, продовжуючи використовувати спрощену догму, по-перше, про формаційну структуру історичного процесу, і, по-друге, про лінійно-висхідну природу цього процесу" [7, 9]. Така ситуація потребує переорієнтації економічних відносин, конвергентного переходу до постсоціалізму і посткапіталізму з метою подолання індустріалізму, зміни у світовому масштабі і в Україні, як невід'ємній частині світової спільності, характеру ставлення людей до природи, техніки і праці, що може відбуватися на основі певних соціальних ідеалів. Звідси стає очевидним, що не може бути ніякого "об'єктивного" критерію соціального прогресу, незалежного від соціальних ідеалів [8, 112]. Тут виникає аксеологічний ціннісний зміст ідеалів: їх можна розуміти як цінності із складною структурою [9], що також ще чекають свого концептуального оформлення.

Незважаючи на різноманіття ідеалів, що виробила людська свідомість, можна назвати основні з них, біля яких зосереджувався в кожну історичну епоху розвиток політичної думки. Дисертант виділяє три основних типи політичного ідеалу: античний, релігійний (християнський) і громадянський (правовий). Він свідомо йшов на те, щоб показати розвиток широкого спектра ідеалів у соціально-культурному контексті, не диференціюючи різко саме політичний ідеал. У наступні епохи можна спостерігати тенденцію до такої диференціації ідеалу в духовній діяльності відповідно до диференціації форм суспільної свідомості. У зв'язку з цим з'являється можливість більш конкретного, але і більш вузького висвітлення суті саме політичного ідеалу, відособленого і самостійного щодо ідеалів гносеологічного, релігійного, естетичного, морального тощо.

Тому, продовжуючи дослідження еволюції політичного ідеалу дотепер, автор у заключних підрозділах доводе визначення політичного ідеалу до його виразу в принципах політичного мислення, що можуть стати конструктивними параметрами розробки основних концепцій політичного ідеалу сучасності.

Обраний напрям дослідження пов’язаний з проблематикою Науково-експертної ради Міносвіти за фаховим напрямком “Філософія” і включений в координаційний план: “Українська філософська антропологія у контексті світової філософії". Автор дисертаційного дослідження був у 1996-1998 рр. керівником науково-дослідної фундаментальної роботи “Філософсько-антропологічні принципи як основа розбудови українського суспільного ідеалу” (шифр 90-Д-190), затвердженою Міністерством освіти; відповідальним виконавцем фундаментальної НДР “Політичний ідеал в системі філософсько-антропологічних принципів” (шифр 90-Д-209), що також включена в координаційний план Міносвіти на 1999-2000 рр.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення на основі критичного аналізу еволюції політичного ідеалу та теоретичних узагальнень варіантів його вибору, більш монолітного та інтегративного політичного ідеалу, такої його моделі, котра органічно пов’язана з національною ідеєю і має підстави для втілення в умовах сучасного суспільного розвитку.

Досягнення сформульованої вище мети дослідження, на погляд дисертанта, потребувало вирішення таких дослідницьких завдань:

— виявити теоретичний статус та методологічний арсенал політичного ідеалу;

— дослідити, якою мірою співвідноситься плюралізм політичних ідеалів сучасного суспільства із політичною істиною;

визначити межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі;

— визначити спільність функцій, принципів та закономірностей політичного ідеалу, національної ідеї та національної мрії; ідеології, політичної віри та міфу;

простежити античні коріння політичного ідеалу та їх подальший розвиток в умовах суспільного прогресу;

розкрити синергетичні аспекти еволюції політичного ідеалу в просторово-часовому континуумі;

— виокремити еволюційно-усталені елементи політичного ідеалу, що пройшли апробацію часом та існують сьогодні, переплітаючись у розмаїтті систем політичного устрою;

— дослідити креативні можливості реалізації ідеалу соціальної, правової держави в сучасному суспільстві;

— розкрити сутність політичного ідеалу в системі людського виміру політики через принцип цілісності і формалізації соціальних цінностей у просторі політичного ідеалу; принцип морального плюралізму, свободи особистості в проблемі вибору політичного ідеалу; принцип критичної рефлексії;

— показати співвідношення політичної модернізації та ефективності функціонування політичного ідеалу в сучасних умовах;

Наукова новизна одержаних результатів. В загально-пізнавальному аспекті вона пов’язана із приростом нових знань з досліджуваної проблеми. У ході розробки даної теми фактично вперше здійснено комплексне дослідження еволюції політичного ідеалу в філогенезі та онтогенезі.

Автором запропоноване його власне визначення та періодизація розвитку, обґрунтовано положення про те, що соціально-правовий тип політичного ідеалу виступає відносним завершенням історичного процесу і одночасно є критерієм оцінки всього еволюційного процесу.

В дослідженні розроблено концепцію політичного ідеалу, котра спирається на класичну теорію розвитку суспільства, сутність якої розкривається в процесі порівняльно-історичного аналізу прояву та вибору політичного ідеалу в різні історичні епохи, виявленні головних політологічних характеристик в його формуванні, серед яких головними є технологізація мислення, антропологічні принципи його формування, гуманізація, синергія, характерні межі існування в політичній свідомості, вплив моди тощо. У процесі розробки та апробації концепції було сформульовано і розкрито наступні положення, котрі, на думку автора, містять наукову новизну та у вигляді тез висуваються на захист:

Комплексно досліджено еволюцію політичного ідеалу та здійснено його періодизацію.

Створено та обґрунтовано концепцію політичного ідеалу, згідно з якою політичний вибір нерозривно пов’язаний із політичними ідеалами, а розуміння розвитку суспільства припускає розгляд політичного ідеалу як частини суспільної (колективного) свідомості.

Розкрито та обґрунтовано теоретичний статус та методологічний арсенал дослідження політичного ідеалу, з філософсько-політологічної точки зору проаналізовано співвідношення плюралізму політичних ідеалів з політичною істиною; виявлено субординаційні та координаційні зв’язки політичного ідеалу з національною ідеєю, ідеологією, мрією, політичною вірою та міфом.

Розкрито джерела виникнення політичного ідеалу, які лежать у процесі діяльності людей, породжуючи потребу в управлінні виробництвом і обміном в організаціях, у тому числі політичну діяльність по управлінню державою, яка не можлива без певного політичного ідеалу.

Суттєво уточнено зміст політичного ідеалу, який містить у собі велику кількість нормативів діяльності, рекомендацій, що робити, щоб втілити ідеал у дійсність; способи його втілення в реальність, а також різноманітні ритуали (від пісень до смолоскипових ходів уночі); міфи; пропаганду; обґрунтування необхідності жертв в ім'я майбутнього і т.п.

Уточнено, що у відповідності видам діяльності виникають різні види ідеалів і їхня ієрархія. Уся сукупність цих ідеалів створює струнку систему, що утворює в свою чергу суспільний ідеал, який представляє собою лімітрофну форму універсальних цінностей. На певних етапах життєдіяльності суспільства, у залежності від рівня його розвитку, тих цілей і завдань, що воно ставить перед собою, можна спостерігати пріоритетність, домінування того або іншого виду ідеалу.

В межах синергетичної теорії суттєво переосмислено проблему критеріїв соціального прогресу. Показано, що останній являє собою ланцюг таких мутацій соціальної системи, за яких досягається певний ступінь реалізації деякого загальнозначущого ідеалу. Саме ступінь реалізації ідеалу і є критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану суспільства. Не може бути ніякого "об'єктивного" критерію соціального прогресу, незалежного від соціально-політичних ідеалів.

Розкрито положення про те, що розвиток суспільства породжує різні можливості в співвідношенні соціального порядку і хаосу: політичні ідеали, які абсолютизують соціальний порядок, приводять до появи різних видів тоталітаризму (комуністичного чи нацистського). Політичні ідеали, що перебільшують хаос (свободу), ведуть до анархізму. А ідеали, засновані на синтезі соціального порядку і свободи, породжують можливість побудови соціальної правової держави.

Вперше обґрунтовано принцип граничності, відповідно до функціонування політичного ідеалу в суспільній свідомості. Спираючись на принципи синергетичної теорії, обґрунтовано вибір політичного ідеалу як універсального механізму розвитку соціальної системи.

Досліджено механізм вибору того чи іншого політичного ідеалу окремою особистістю та соціальною групою, механізм функціонування політичного ідеалу, що є дієздатним у двох відношеннях — як стимулятор задуму, політичної моделі і її здійснення і як свідчення її невдачі.

Вперше досліджено, що в умовах політичної модернізації політичний ідеал являє собою артефакт (тобто штучне утворення), він спеціально "виготовляється" владою і при цьому використовується нею для досягнення певних задумів і цілей.

Дістало подальший розвиток положення про те, що складність проблеми вибору політичного ідеалу може бути визначена не стільки різноманіттям ідеалів, скільки наявністю ідеалів помилкових і істинних. Помилковий ідеал — той, що об'єктивно веде до руйнації й особистості, і суспільства. Істинний ідеал — той, що дозволяє людині удосконалювати саму себе і намагатися зробити світ чистішим, світлішим, добрішим.

Новизна відображається також в принципових засадах вирішення проблем дослідження: по-перше, це відзначено в тому, що автор пропонує не якийсь новий конкретний історичний ідеал соціального розвитку, а в тому, що йдеться про роботу з соціальними моделями, в яких реалізуються своєрідні тенденції. В свою чергу, в цих тенденціях існує внутрішній логічний каркас, котрий автор насамперед намагався виявити в процесі дослідження, відповідні елементи "усталеності” політичного ідеалу, що пройшли своєрідну апробацію часом та існують сьогодні .

Дослідження, що проведено дисертантом, не може претендувати на рекомендації будь-яких постанов та наказів. Воно являє собою лише розробку певних моделей політичного ідеалу, котрі можуть послужити як основою для розробки політичних програм так і орієнтирами політичної діяльності.

В методологічному аспекті автор переходить до вирішення відповідного протиріччя, де під еволюцією політичного ідеалу мається на увазі його перехід від плюралізму до синтезуючої єдності в процесі вибору, що вирішує вказане протиріччя, а не лише відзначає факти, що його обумовлюють.

Висновки, що отримані в результаті дослідження, а також зібраний автором матеріал можна використати як базу для подальшого дослідження проблем політичного ідеалу, у процесі викладання соціально-політичних дисциплін, розробки курсі в лекцій з політології, соціальної філософії, історії.

Результати дослідження та його матеріали доповідалися на II Українському Конгресі філософів (червень 1995 р.), на наукових семінарах кафедри соціології, соціально-політичних відносин та права Вінницького технічного університету, засіданнях Філософського товариства м. Вінниці, кафедрі філософії гуманітарних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедрі філософії національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.

Основні ідеї роботи апробовувалися також в процесі читання лекційного курсу "Історія розвитку соціально-політичної думки" з теорії соціально-політичних відносин на кафедрі соціології Вінницького технічного університету.

Основні результати дослідження були використані для підготовки доповідей та виступів на Міжнародній науково-практичні й конференції "Політика і влада" (Запоріжжя,1993); науково-методичній конференції "Методологические проблемы инженерной деятельности (Винница,1993); міжнародній науково-практичній конференції "Шляхи підвищення ефективності підготовки педагогічних робітників" (Бар,1993); республіканській науково-практичній конференції "Етика управління та сучасний менеджмент" (Запоріжжя,1995); міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії "VII Аристотелевські читання" (Маріуполь,1996); міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії "VIII Аристотелевські читання" (Маріуполь, 1998); філософських читаннях пам’яті П. Копніна (Київ,1996); міжнародній конференції, присвяченій 400-річчю від дня народження Рене Декарта (Київ,1996); 4-й міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання" (Київ,1997). “Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти” (Вінниця, 1998) тощо. Більшість з цих виступів опубліковано повністю чи у вигляді тез.

Розробка теми дисертації в основних розділах здійснювалась як виконання держбюджетних тем “Філософсько-антропологічні принципи як основа розбудови українського суспільного ідеалу” (шифр 90-Д-190), та “Політичний ідеал в системі філософсько-антропологічних принципів” (шифр 90-Д-209), включених в координаційний план "Украiнська фiлософська антропологiя у контекстi свiтової фiлософiї". Робота виконувалась у Вінницькому державному технічному університеті.

Результати дисертації опубліковано у 2-х індивідуальних монографіях, 38 статтях, матеріалах і тезах конференцій, у 2-х звітах з науково-дослідної роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, переліку використаних джерел. Обсяг дисертації складається з 413 сторінок та списку використаної літератури з 485 найменувань.


РОЗДІЛ 1
^ ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМІР
Теоретичний статус та методологічний арсенал дослідження

політичного ідеалу


Зміст цього підрозділу в значній мірі обумовлений тим, що в сучасній науковій літературі не існує єдиної концепції політичного ідеалу. Аналізуючи стан наукової розробки теми, дисертант не керується якоюсь суворою періодизацією, що пов'язана з певними етапами виникнення того або іншого політичного ідеалу. Власне кажучи, сама структура історичного дослідження еволюції політичного ідеалу буде частковою відповіддю на це питання. Вивчаючи політичні ідеали, що змінювалися в історії, можна відзначити їхню велику розмаїтість, в залежності від конкретних умов середовища і особливостей "конструкторів" політичного ідеалу. У минулому ідеал вивчався переважно в рамках ідеалістичної філософії. Це можна пояснити рядом причин і, зокрема, тим, що ідеалізм за первинне брав свідомість, ідею, а звідси, природно, легко визначити роль і особливість ідеалу, що виступає в уявленні ідеалістів як найбільш адекватне втілення ідеї в дійсність.

Проблема ідеалу була предметом уваги багатьох вчених; її розробляли Платон, Аристотель, широкий аналіз ідеалу міститься в працях Канта, Шіллера, Шеллінга, Гегеля тощо.

Матеріалісти критикували ідеалістичне тлумачення ідеалу, який уявлявся недосяжним і протилежним життю, що розумілося як “гріховна” й “низька” матерія. Вони виходили з того, що життя людей має бути правильно організованим тут, на землі, а не в потойбічному світі. Так, Фейєрбах писав: “Наш ідеал – не кастрована позбавлена тілесності, далека від дійсності істота, наш ідеал – це дійсна, всебічна, досконала, освічена людина” [10, 778]. Російські революціонери-демократи також виступали проти ідеалістичних умоглядних ідеалів, що відірвані від життя. Шлях до здійснення ідеалу вони бачили в революційній боротьбі знедоленого народу проти гнобителів, наголосивши, що ідеали пов’язані з реальними потребами людей.

Взагалі кожна окрема ідеальна побудова мала свій особливий характер, часове забарвлення, що залежала від політичних тенденцій даного періоду. Але виділення типів політичного ідеалу, з одного боку, і представляє основні етапи його історичного розвитку, а з іншої сторони  вони існують і в наші дні, породжуються нашою політичною свідомістю, переплітаючись у широкому різноманітті систем політичного устрою. Можна було б скористатися будь-якою попередньою періодизацією і з погляду подій сьогоднішнього дня, що відбуваються. Але в той же час варто знайти інтелектуальну мужність, щоб змінити її. Якщо, виходячи зі специфіки проведеного дослідження, взяти за основу ті ідеологічні установки, що мали місце в радянському суспільстві, націлюючи його на “побудову комуністичного суспільства”, то своєрідною точкою відліку є післяжовтневий період історії нашої країни, що являв собою своєрідне судилище над політичними ідеалами багатьох сторіч. Цей "суд" існував у тому значенні, що тут практично були відкинуті всі колишні ідеали, а з іншого боку, у якості імператива був висунутий ідеал комуністичний, що став керівництвом до дії не одного покоління людей.

Так, вже у 20-50-ті роки ХХ сторіччя уявлення про ідеал практично цілком базувалися на марксистсько-ленінській ідеології. Перераховуючи можливі трактування поняття "ідеал", К. Маркс і Ф. Енгельс у свій час писали, що він є або "... уявленням про революційні завдання, що диктуються матеріальними умовами якому-небудь пригнобленому класу; або... ідеально вираженими в законах, у моралі тощо умовами існування панівного класу,.. котрі ідеологи цього класу, більш-менш свідомо, теоретично перетворюють у щось самодостатнє... " [11, 420-421]. Тому в літературі цього періоду в основному починалися спроби осмислення походження і сутності лише естетичного і морального ідеалів, їхньої ролі у формуванні особистості, визначення їхнього місця в системі моральних цінностей, співвідношення цих ідеалів між собою. Подібного роду спроби проявили себе тільки в 60-ті роки.

Проблема морального ідеалу висвітлювалася в працях Л. Архангельського, О. Жеманової, Л. Каліннікова, Т. Козьминої, О. Целікової, О. Яценка та ін. Естетичний ідеал явився предметом дослідження О. Бурова, С. Гольдентріхта, Є. Громова, О. Зорової, О. Ларміна, В. Столовича тощо. Спільним для всіх цих робіт є визнання того, що ідеал як нормативний взірець відрізняється від повсякденної дійсності, спонукає до дії, має власну структуру. Дослідники проблеми ідеалу і морального, і естетичного лише вказували на значимість політичного ідеалу в структурі суспільного.

У результаті цих досліджень поняття "ідеал" увійшло в число категорій переважно марксистсько-ленінської етики. Одержали певне вирішення питання про ціннісну природу ідеалу, його структуру і функції, про співвідношення класового і загальнолюдського в ідеалі в моральному аспекті.

Кінець 50-х - початок 80-х років ХХ сторіччя в контексті даного дослідження цікавий тим, що відбувається осмислення самобутності політичного ідеалу в системі суспільного і відчуженість його від ідеалу комуністичного. Проте не були визначені його сутнісні характеристики стосовно останнього. У цей період проблема ідеалу займає одне з центральних місць у дослідженнях, безпосередньо пов'язаних із практикою ідеологічної боротьби. У працях Ф. Бурлацького, Л. Гуцаленка, Р. Косолапова, В. Печенєва, а також авторів ряду колективних монографій велася розробка питань про зміст поняття "комуністичний ідеал", про співвідношення реального соціалізму і соціалістичного ідеалу, про роль ідеалу у формуванні радянського способу життя і комуністичного світогляду.

Деякі істотні аспекти проблеми ідеалу: про співвідношення ідеалу й утопії, про місце ідеалу в структурі ідеології, про зв'язок ідеалу із соціальним часом, про діалектику мети і засобів стосовно ідеалу, аналізувалися в працях О. Володіна, Е. Баталова, Б. Григорьяна, О. Дробницького, О. Лосєва, Н. Мудрагей, Т. Розової, Н. Трубнікова, В. Тугарінова, Е. Шацького, В. Ядова.

У цей період зростає інтерес і до загальнометодологічних досліджень проблеми ідеалу, котрих фактично не було у 60-ті роки, якщо не брати до уваги робіт Є. Ільєнкова й Є. Громова. Подальша розробка даної проблематики була здійснена в працях Л. Ерьоміна, В. Давидовича, Ю. Осічнюка, Є. Фрумової, Д. Черкашина, О. Яценка. За рубежем цією проблемою займалися П. Андреї, А. Георге, Т. Ярошевскі, Ф. Гронскі, Є. Фаркаш, А. Бауер, П. Гиндєв, А. Курелло, Д. Льюіс, Р. Міллер, Л. Сев, Е. Хаан і інші. У їхніх працях була розкрита багатоаспектність суспільного ідеалу, але в межах останнього не були намічені контури концепції ідеалу політичного. Суттєвий внесок у розробку такої концепції політичного ідеалу внесла праця Б. Рассела “Політичні ідеали” [12], в якій автор з’ясовував які політичні ідеали повинні прийти на зміну існуючим, щоб вирішити проблему політичних протиріч і конфліктів як на міжособовому рівні, так і на рівні соціальних груп і держав.

Соціальні зміни, що відбулися в суспільстві з другої половини 80-х років, гласність, розпад СРСР і утворення нових незалежних держав, руйнація старих ідеологічних постулатів тощо, не могли не позначитися на характері дослідження проблем ідеалу. Насамперед відбувається злам самих основ поняття "суспільний ідеал", що має безпосередній зв'язок із запитами реального життя. Суспільний ідеал потребує вже більш чіткої конкретизації, а не популістського обґрунтування, яким він підмінювався. Цінності і капіталізму, і соціалізму однозначно не сприймаються, але замість комуністичного ідеалу суспільну свідомість націлюють на ідеал соціально- правової держави і громадянського суспільства. Економічною ж основою йому служить прагнення до розвитку ринкових відносин і зачатки їхнього розвитку.

Серед публікацій 80-90-х років з проблем ідеалу можна назвати праці В. Баркова, В. Бєлоуса, В. Гуторова, В. Лекторського, Н. Мудрагей, О. Новікова, В. Павлова, М. Розова, В. Поруса, Є. Прошина, К. Сипновича, О. Скидана, Ю. Хайрулліної тощо, які виходять за рамки традиційної марксистсько-ленінської методології стосовно суспільного ідеалу і є реалізацією переосмислення минулого накопиченого теоретичного матеріалу. В 1991 році перевидається фундаментальна праця «патріарха» досліджень з проблем суспільного ідеалу П. Новгородцева «Про суспільний ідеал».

Виникла і об'єктивна потреба в усвідомленні сутності політичного іде­алу. Звертаючись до історії соціально-політичної думки, ми лише частково можемо задовольнити цю потребу дослідженнями В. Волгіна, В. Гессена, О. Гілярова, О. Гуревича, М. Довнар-Запольского, О. Кірхенгейма, Є.Трубецького, О. Менгера, П. Новгородцева, О. Ладиженського, О. Фойгта, Г. Ейкена, що проведені на початку ХХ сторіччя.

Сучасні ж дослідження, з урахуванням їхньої специфіки, вносять певну ясність у розкриття окремих характеристик політичного ідеалу, але не дають цілісного уявлення про його сутність, а тим більше про його еволюцію. Лише окремі праці С. Андрєєва, М. Аріпова, Є. Байрамова, Н. Бутенко, В. Галкіна, Ю. Градчина, І. Ісаєва, В. Крауса, Ю. Кувшинова, В. Ларцева, В. Лекторського, В. Макаренка, В. Медикова, Н. Мудрагей, О. Новікова, В. Поруса, М. Розова, Г. Сорвіної, В. Устименка, С. Уткіна, Л. Четирєва, В. Швирьова, В. Шпака можуть дати обмежене уявлення про стан розробки даної проблеми. Таке "зневажливе” ставлення до дослідження сутності політичного ідеалу можна пояснити, на наш погляд, деякими суб'єктивними історичними моментами. Насамперед, мабуть, тим, що до 1930 року з легкої руки Й. Сталіна всі розробки проблеми влади в соціологічній, та й у філософській літературі були припинені, а політичний ідеал у своїй основі завжди містить питання про владу. Досліджувати цю тематику було, по-перше, небезпечно, а, по-друге, саме поняття "влада" трактувалося достатньо вузько — як вольове відношення. Ні Й. Сталін, ні М. Хрущов, ні Л. Брежнєв не були зацікавлені в публічному обґрунтуванні своєї влади й у прогнозуванні різноманітних політичних аспектів життя суспільства. У той же час поступальне прямування суспільства було ідеологічно вивірено.

Сконструйований "суспільний ідеал" поглинав і фактично виступав у якості політичного, що було обумовлено також наявністю однієї політичної партії, що фактично зрослася з державою. Вважалося, що в умовах "будівництва комуністичного суспільства" функції суспільного ідеалу поступово перейдуть до морального, а потім до інтегративного, універсального за своєю суттю комуністичного ідеалу. Тому в ряді робіт проблема ідеалу одержувала спрощене тлумачення, тому що її рішення будувалося, як правило, на структурному підході при ігноруванні історичного. Головна увага приділялася дослідженню теоретичної структури готового, заданого ідеалу, а не процесам його самостійної активності. Перевага надавалася функціональному, а не генетичному варіанту дослідження. Це характерно для більшості робіт цього періоду.

Сьогодні існує гостра потреба не тільки в розширенні історичних досліджень з проблеми політичного ідеалу, але й в удосконалюванні їхньої структури. Якщо основні ознаки і закономірності розвитку буржуазних і комуністичних суспільних ідеалів стали предметом спеціального аналізу, то дослідженням суспільного ідеалу попередніх епо