Реферат: Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології

Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології.

Соціологія як самостійна наука виникла на початку 19 ст. в час глибоких соціальних змін, переходу від традиційного до індустріального суспільства і необхідності його поглибленого аналізу. Термін походить від лат. Societas – суспільство та грецьк. logos - наука, вчення, тобто „соціологія” це наука про суспільство. Фундатором її вважають фран. філософа позитивіста О.Конта, який дав ім’я цій науці.

Соціологія - наука про закономірності становлення, функціонування і розвиток суспільства як соціальної системи. Вона вивчає соціальні факти, процеси, відносини, діяльність індивідів, шгруп, їх ролі, статуси, поведінку, інституційні форми її організації.

Її о’єктом є соціальна реальність, суспільство в цілому як цілісний організм, сукупність соціальних властивостей, зв’язків і відносин, та спосіб їх організації. Предметом C. = те, на що спрямовані соціологічні дослідницькі дії та результат соціологічних досліджень =відносини між людьми, що входять у різні об’єднання, або між групами людей.

Водночас соціологія це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по різному пояснюють її об’єкт та предмет. Так, у ^ Короткому словнику С. – це наука про закони становлення й розвитку суспільства загалом, соціальних відносин та соціальних спільнот.

О. Конт вважав, що С. – позитивні знання про про суспільство, Дюркгейм – предметом С. – соціальні факти, як форми колективної дії і колективного буття, М.Вебер С. – - наука про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити.

В.Ядов та Т.Заславська визначають С. – наукою про закономірності, функціонування, розвитку й взаємодії соціальних спільнот різного типу.


^ Сутність "соціального" як провідної соціологічної категорії

Категорії соціології – це загальні поняття, що відтворюють певні властивості об’єкта, тобто суспільства як цілісної соціальної системи.

Соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

Проблема соціального розглядалася протягом всієї історії соціологічної думки.

Часто кажуть, що соціальне це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне є і в стадних сукупностях тварин та комах (бджоли, мурашки). Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньо чи опосередковано.

Поняття "соціальний" має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку.

Соціальне:

у „широкому розумінні” – синонім „суспільного” – все, що належить суспільству на відміну від природи

у вузькому розумінні – ті аспекти соціального, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.



^ Структура соціологічного знання

Соціологія - комплексна наука, яка має структуру, що зумовлена її змістом та заданнями:

1 рівень - теоретична соціологія (загально-соціологічна теорія, фундаментальна) – створює теорії, концепції, парадигми, що розкривають універсальні закономірності та принципи побудови різних соц.систем. Це теоретичне осмислення і узагальнення різних соц.фактів, їх систематизація за певними ознаками, встановлення закономірностей і формування законів. Існує велика кількість течій, шкіл, напрямів, які по різному пояснюють специфіку розвитку суспільства.

2 рівень – теорії середнього рівня (спеціальні соціологічні теорії) – з’ясовують об’єктивні взаємозв’язки та розкривають специфічні властивості відносно самостійних областей соціологічного знання:, зокрема досліджують: соц.спільноти (міста, села, етничні, демографічні, територіальні..) соц.інститути (сім’я, засоби масової інформації..), відносини і окремі сфери життєдіяльності (праці, побуту..), соц.процеси (управління, конфліктологія..) та теорії (комунікації, соц. активності...).

3 рівень – емпірична соціологія (прикладана соціологія, конкретно-соціологічні дослідження) – теорія, методика і техніка конкретного соц.аналізу. Знаходить, вивчає, аналізує та узагальнює соц.факти, використовуючи методи конкретних соц.досліджень (опитування, спостереження). Досліджує дії, вчинки, характеристики поведінки соц.спільнот, груп, індивідів, на основі яких формуються гіпотези.

Взаємопов’язані між собою. Теоретичні знання необхідні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпірична соціологія забезпечує теоретичні розробки перевіреними та узагальненими соц.фактами.

Крім того, соціологічна наука за предметом вивчення поділяється на: -макросоціологію – (глобальні соц.процеси, соц.спільноти, системи та групи) - мікрсоціологію (процеси в невеликих системах: сім’я, група, колектив)

^ Методи соціології.

Методи с. – спосіб здобуття, побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, дослідного та теоретичного пізнання соц.реальності.

Соціологія використовує ^ 2 групи методів:

загальнонаукові (діалектика, синергетика, історизм)

специфічні (спостереження, опитування, експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів)


Специфічні методи можна розділити на:

методи збору соціологічної інформації

- аналіз документів, опитування, спостереження, соц.експеримент

методи аналізу соціологічної інформації

- опрацювання (кодування) інформації, узагальнення, інтерпретація даних, виявлення кількісних залежностей...


Крім того, методи соціології діляться на:

жорсткі (кількісні) методи –

спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийомі їх обробки (пряме спостереження, формалізований аналіз документів (конвент-аналіз), анкетування, стандартизоване інтерв’ю (регламентоване опитувальником)


якісні (м’які) методи

виявляють приховані, суб’єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини з наступною їх інтерпретацією (біографічний метод, метод фокус-груп, відкриті групові дискусії, нарративне інтерв’ю (вільна розповідь), традиційний аналіз документів)



^ Сутність соціологічних категорій "соц. відносини", "соц.явище", "соц.процес", "соц.закон", взаємозв’язок

Категорії соціології – це загальні поняття, що відтворюють певні властивості об’єкта, тобто суспільства як цілісної соціальної системи.

"соц. відносини" – певна стійка система зв’язків між індивідами, що склалася в процесі їх взаємодії = усталена, історична складена за конкретних умов місця і часу, система зв’язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соц.стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання.

Можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними ... Соц. відносини формуються в процесі соц.діяльності.

"соц.явище" – будь-який вияв відносин чи взаємодії людей, окрема подія чи випадок.

"соц.процес" – розвиток будь-якого явища, зміна його етапів. = взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, становищі соціальних груп, окремих індивідів. Вирізнаються за об’єктом (людство, суспільство, клас, організація, мала група), за ступенем управління (стихійні, природно-історичні, цілеспрямовані), процеси функціонування і процеси розвитку

"соц.закон" – вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних взаємозв’язків між соц.явищами і процесами, передусім між діяльністю окремих спільнот та діями окремих людей, що зумовлюють виникнення, функціонування та розвиток соц. систем.


^ Соціальні закони, їх класифікація.

"Соц. закон" – вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних взаємозв’язків між соц.явищами і процесами, передусім між діяльністю окремих спільнот та діями окремих людей, що зумовлюють виникнення, функціонування та розвиток соц. систем.

С.закони бувають загальні (вивчає філософія), специфічні (вивчає соціологія).

Вирізняють закони, які: =констатують співіснування соц.явищ =виявляють характер тенденцій розвитку =виявляють зв’язок між соц.явищами =фіксують причинний зв’язок між соц.явищами =визначають можливість чи ймовірність зв’язків між соц.явищами

Залежно від рівня дії с.закони класифікують:

- діють на рівні соц.інститутів (діалектична єдність людини і соц.середовища, значна роль колективу в розвитку особистості, постійне вдосконалення колективу)

- визначають розвиток складових соц. структури суспільства (прискорене збільшення міського населення, збільшення населення, зайнятого у сфері обслуговування, зменшення кількості селян)

- діють на рівні конкретних соц.систем (самовдосконалення систем, пропорційний їх розвиток).

В соціології використовують такі закони:

- закон найменших втрат

- закон еволюційного потенціалу

- закон ефективності

- закон соц.порівняння

- закон піднесення потреб

- закон вільного часу

- закон великих чисел


^ Основні функції соціології

Роль соціології в суспільстві визначається її предметом і функціями.

Соціологія виконує 2 групи функцій::

^ 1. Гносеологічні функції – забезпечують найповніше та конкретне пізнання тих чи інших явищ і процесів соціального життя: 1)Теоретико-пізнавальна – концентрація, роз’яснення, поповнення та збагачення існуючого соціологічного знання, розроблення законів і категорій даної науки на основі соц.дійсності. 2)Методологічна – формулювання закономірностей, випадковостей, визначення методів пізнання 3)Критична – обґрунтування позитивного, що необхідно зберігати та розвивати, і виявлення негативного, що вимагає радикальних змін чи усунення з суспільного життя.

^ 2. Соціальні функції – забезпечують надійну інформацію про різноманітні соціальні процеси та явища: 4)Інформаційна– отримання та систематизація інформації про реальний стан соціальних відносин, явищ і процесів, про їх розвиток та взаєозвязки 5)Прогностична – формування соц.прогнозів розвитку соц.явищ і процесів (короткострокові та довгострокові прогнози) 6)Перетворювальна: висновки, рекомендації та пропозиції соц.науки слугують основою для вироблення та прийняття рішень 7) управлінська – вироблення соц.механізму впровадження у практику рішень щодо функціонування, розвитку й удосконалення соц.відносин 8)Описова – систематизація, опис, накопичення дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різного роду наукових звітів, статей, книг. 9) Світоглядна

Соціологія виконує низку інших допоміжних функцій у життєдіяльності людини, сімї, нац.груп, суспільства в цілому.



^ Особливості соціології, як наукової дисципліни, що вивчає людське суспільство.

Соціологія, як наукова дисципліна, що вивчає людське суспільство, має особливості:

= С. - генералізуюча наука, що вивчає типові, родові, повторювані в часі та просторі процеси, на відміну від індивідуалізуючи наук, предметом яких є унікальні, неповторні в просторі та часі явища (від історії)

= С. – вивчає цілісні суспільні структури, а також те спільне, що притаманне кожній сфері життя суспільства, в той час як конкретні науки вивчають одну спеціальну сферу суспільства (економіка – економічну, юриспруденція-правову, політологія –політичну)

= С.- вивчає соціальні зв’язки між різними сферами життя суспільства (якщо економіка вивчає „економічні цикли”, а право-„правопорушення”, то соціологія - як змінюється динаміка правопорушень відповідно до циклів ек.розвитку)

= С.- слугує методологією для інших гуманітарних дисциплін

= розвиток С. зумовив виникнення й розширення нових галузей знань: біосоціології, соціопсихології, соціоніки, соціолінгвістики, соціальної екології.

Соціологія має міждисциплінарний зв’язок з філософією, історією, економікою, психологіє, антропологією.

Соціологія має галузеві напрямки: соціологія міста, соціологія культури, соціологія релігії, соціологія праці тощо.

Соціологічна наука за предметом вивчення поділяється на: -макросоціологію, яка найтісніше пов’язана з економікою, правом, політологією, культурологією, та мікрсоціологію яка пов’язана з педагогікою, психологією, лінгвістикою

^ Роль i завдання соцiологi1 в соціальному реформуванні українського суспільства

Перетворення, що здійснюються в Україні, зачіпають інтереси всього населення, змінюють його майновий і соц. стан, поведінку багатьох соц.груп..

^ Чинники, які пояснюють оволодіння С. в Україні:

1. зростає значимість соц.факторів у житті суспільства (раніше інтереси людей не враховувалися)

2. створюється правова держава, в якій має бути сформоване громадянське суспільство, зростає плюралізм ідей

3. виникло соціальне замовлення на об’єктивну соціологічну інформацію, яка дає можливість вчасно помітити тенденції та закономірності суспільного розвитку.

Соціологія вивчає думки і сподівання населення, їх потреби та інтереси, можливість впливу поведінки різних соц.груп на суспільні процеси. Вона забезпечує цією інформацією та відповідними рекомендаціями органи управління, різні політичні сили, громадські організації для її врахування при прийнятті управлінських рішень.

Останнім часом збільшується значення С. в житті суспільства. В 1990 р. створено інститут С., випускаються журнали з соціолог. питань, створено соціолог. асоціацію, С. стала обов’язковою для вивчення у ВищНавчЗакладах, з прийняттям у 2001 р. Указу Президента „Про розвиток соц.науки в Україні” започатковані держ наукові соціол.програми, створено соціол.служб в установах, поширюються знання серед населення.

Завданням С. є: відродження нац. історичного досвіду розбудови укр..суспільства. вивчення реального стану соц.явищ, зясування основних тенденцій розвитку суспільних відносин, знаходження оптимальних шляхів їх удосконалення, формування соц мислення в усіх верствах населення.


^ Місце соцiологi1 у професійний підготовці молоді

Перетворення, що здійснюються в Україні, зачіпають інтереси всього населення, у тому числі молоді, змінюють його майновий і соц. стан, поведінку багатьох соц.груп.

Соціологія вивчає думки і сподівання усіх груп населення, їх потреби та інтереси, можливість впливу їх поведінки на суспільні процеси. Вона забезпечує цією інформацією та відповідними рекомендаціями органи управління, різні політичні сили, громадські організації, соціальні групи для її врахування при прийнятті відповідних рішень.

Молодь є досить значною соц.групою, кількість якої становить біля 10 млн.чоловік. Вона є основним носієм інтелектуального, творчого потенціалу суспільства, вона здатна швидко та ґрунтовно опановувати нові знання, професії, спеціальності.

Вона посідає важливе місце в суспільному виробництві – це єдине джерело поновлення трудових ресурсів.

Нові умови суспільного життя вимагають від сьогодення підготовки кваліфікованих кадрів.

Майбутнім спеціалістам-професіоналам в різних сферах життєдіяльності суспільства потрібно засвоїти не лише свої фахові знання, а й знання з соціології для вироблення навиків оперативної та правильної орієнтації у складній соціально-економічній ситуації, сформувати й розвивати свої здібності, активно і творчо вирішувати проблеми.

Навчання молоді в соціологічному розумінні це її пристосування, уміння взаємодіяти з соціальн.оточенням, а також опанування культури цієї взаємодії.

Не менш важливим є формування соціологічного мислення молоді. Кожен має бути соціологічно освіченим, вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних дій, передбачати соц.наслідки своїх втручань у суспільне життя.

^ Особливість протосоцiологiчного знання, його основні форми.

Виникнення С. не одномоментний акт, а тривалий процес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Протосоціологічний період тривав з часів Стародавнього світу до середини 19 ст (до виникнення соціології як науки). На стадіях раннього класового суспільства основними позанауковими формами відображення дійсності були міф (фантастичні пояснення суті природи і людини) і епос (оповідання про минуле народів).

Наступні періоди включали античну думку, наукові знання середньовіччя, епоху просвітництва. Кожен період демонстрував нові підходи до розвитку суспільства (колективістська, потім індивідуалістська концепції) Існувало два протилежні підходи до розуміння суспільства:

1. тлумачили суспільство як штучне утворення, вигадане правителями, монархами задля блага народу

^ Платон, Дж.Локк, Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо

2. тлумачили суспільство як природне явище, а суспільний стан розглядав, як долюдський. Людина є соціальною за своєю природою, а держава як різновид суспільства - природним явищем.

^ Аристотель, Л.Сенека, Ж.Боден, Ш.Монтескє

У Новий час формувалися різноманіттні концепції, що пояснювали суспільне життя: ідея природних прав людини, ідея суспільного договору, ідея розподілу влад, ідея громадянського суспільства, ідея „держави права”

Початок 19 ст. ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму, які обґрунтовували необхідність удосконалення суспільства, висунули ідею „ідеального” суспільства та намагалися втілити її в життя.

У межах протосоціології розивались ідеї соціального детермінізму (спричиненості соц.явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства, а також наукового методу.



^ Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки.

В Протосоціологічний період існувало два протилежні підходи до розуміння суспільства, які були започатковані античними мислителями, зокрема:


1. Платон тлумачив суспільство як штучне утворення, вигадане правителями, монархами задля блага народу. (його ідеї підтримували Дж.Локк, Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо)На його погляд, ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність (мудрість, мужність, самовладдя) із суспільною справедливістю, а це можливо якщо соціальна структура суспільства відповідатиме типам душі (правителі-філософи-, верхній щабель – розумні люди, другий – мужні воїни-охоронці, третій – ремісники та землероби). Головне зло суспільства людський егоїзм, що породжує комерціалізацію людських відносин. В основі вчення Платона поза історична абстрактна ідея, а не соціальні реалії

2. Аристотель тлумачив суспільство як природне явище, а суспільний стан розглядав, як долюдський. Держава (поліс) як різновид суспільства є природним явищем. Його ідеї підтримували Л.Сенека, Ж.Боден, Ш.Монтескє

Арістотель визначав людину „істотою політичною”, яка зв’язана та взаємодіє з іншими людьми, веде суспільний спосіб життя, не може існувати поза межами суспільства. А спілкування людей допомагає людині стати „суспільною істотою” Невід’ємною властивістю суспільства він вважав соціальну нерівність за майновим станом.

Філософи 17 ст. на відміну від Аристотеля виводили „суспільність” людини не з „вродженої” схильності до спілкування, а навпаки х її властивостей: прагнення свободи, егоїзму, агресивності. А тому люди мають дотримуватися суспільного договору.

^ Розвиток соціальної думки в період середньовіччя.

У середньовіччі не з’явилося нічого принципово нового для соціологічного розуміння суспільства.

А.Августин вивчав людство, як Боже створіння, при цьому цінував розумову і фізичну працю.

^ А.Данте та Ф.Петрарка були представниками середньовічного ренесансного гуманізму – системи поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємовідносин між людьми.

Соціалісти-утопісти (^ Т.Мор та Т.Кампанелла) обстоювали ідеї соціальної рівності, взаємодопомоги, що можливо лише за умови суспільної власності.

У 16 ст. європейські вчені обґрунтовували ідеологію державності для захисту власних інтересів:

Н.Макіавеллі – стверджував, що суспільство розвивається за природними принципами, при цьому основним був власний, матеріальний інтерес. „Макіавелізм” - право володарів застосовувати будь-які засоби для досягнення поставленої мети.

Ф.Бекон – людей об’єднує справедливість, для захисту якої потрібні закони, але у разі загрози інтересам більш сильної групи закони скасовуються

Ж.Боден вважав, що географічне середовище (клімат, рельєф) зумовлює особливості життя людини, їхні інтелектуальні здібності.



^ Передумови появи соціології як самостійної науки.

Соціологія як самостійна наука виникла на початку 19 ст. як відгук на загальний соціальний прогрес, в час глибоких соціальних змін, переходу від традиційного до індустріального суспільства і необхідності його поглибленого аналізу.

Термін походить від лат. Societas – суспільство та грецьк. logos - наука, вчення, тобто „соціологія” це наука про суспільство. Фундатором її вважають фран. філософа позитивіста О.Конта, який дав їй ім’я

Поява соціології була викликана розвитком суспільства та розвитком соціальної думки.

Основними передумовами цього були такі фактори:

^ 1. соціально-економічні фактори: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі та як наслідок нові спосіб життя та суспільні відносини

Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки.

^ 2. соціально-політичні фактори: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація

3. інтелектуальні: філософські ідеї епохи просвітництва, з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості)

Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. Також вплинули вчення марксистів.

4. наукові: поява емпіричних досліджень, зв’язаних з соціальною статистикою та досягнення природознавства, які могли бути використані для пояснення соціальних процесів і явищ.



Основні етапи становлення i розвитку соціології як науки.

Америк. соціолог Голднер поділяє світову історію соціології на таких 4 етапи:

1. Соціологічний позитивізм (початок 19 ст.) – (О.Конт, Спенсер)

2. Марксизм (середина 19 ст.) (К.Маркс, Ф.Енгельс)

3. Класична соціологіця (кінець 19 ст. до 1 Світової війни) (Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зімель)

4.Сучасний стан. (Парсонський структурний функціоналізм, Т.Парсон,)


У розвитку офіційної соціології також вирізняють 4 етапи:

1. Соціологічний позитивізм (19 ст.) – поява розробленої О.Контом програми перебудови наук на про суспільство на „позитивних” емпірично обґрунтованих засадах. Інтенсивний розвиток емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм. В цей період набуває поширення марксизм (О.Конт, Спенсер, К.Маркс)

2. Перелом розвитку соц.теорії (кінець 19 ст. 20-ті рр. 20 ст.) криза натуралістичної соціології, розробляються методи „розуміючої” соціології. Виникає класична соціологія, відбувається інституалізація соціології як академічної дисципліни (створюються перші кафедри і факультети) (Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зімель)

3. Розвиток соціології (кінець 20-х до 70-х рр. 20 ст.) – формування основних сучасних теорій соціології, галузева диференціація, подальше удосконалення методів дослідження. (емпірична соціологія)

4. Новітня соціологія (з 80-х р.) новітнє розв’язання проблем сучасності, усвідомлення необхідності аналізу та емпірії. (структурний функціоналізм, Т.Парсонс, символічний інтеракціонізм, етномето-ологія, феноменологія, гендерна соціологія)



^ О. Конт - засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство. Термін „соціологія” походить від лат. Societas – суспільство та грецьк. logos - наука, вчення, тобто „соціологія” це наука про суспільство. Її фундатором є фран. філософ позитивіст О.Конта, який дав ім’я цій науці. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.

За Контом - наука не пояснює а лише описує явища, відповідаючи на питання чому?, а має відповідати на питання як?, розкривати причини та суті явищ.

Отримавши математичну та природничу освіту, Конт вважав, що наука про суспільство повинна бути точним знанням, невіддільними від законів фізики використовувати методи природничих наук.

Якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчатиме людські взаємодії на рівні суспільства.

Спочатку соціол. називалася „соціол.фізика”, яка свої відкриття мала здійснювати за допомогою спостережень, експерименту, порівняльного та історичного методу. При цьому все мало бути доказовим, об’єктивним і легко перевірятися.

За Контом уся система наук має ієрархію, що відбивала істор.процес розвитку знання від нижчого до вищого, складного: математика>астрономія>фізика >хімія>біологія> соціологія. Кожна наступна наука мала пояснити те, що не могла попередня. Залежність соціології від інших наук зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології. Він вважав, що соціологія має вивчати суспільство, людину, закони соціальних явищ, обґрунтовувати ймовірність своїх висновків фактами в їх взаємозв’язку.

Нова наука, за Контом, має 2 розділи

– соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову

- соціальну динаміку, що вивчає закони руху та розвитку суспільства його прогрес.


^ Методології основи та спрямованість позитивістської соціології О.Конта

Програмні методологічні та світоглядні настанови позитивізму були сформульовані ще А.Сен-Сімоном і продовжені О.Контом (який був у нього особистим секретарем). Фран. філософ позитивіст О.Конт є фундатором „соціології” і дав їй ім’я, як окремій науці про суспільство. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.

Він вважав, що вчення про людину слід вивести на рівень науки, відмовившись від умоглядних абстрактних міркувань філософії, надавши йому позитивістського характеру, обґрунтувавши спостереженнями і доказами, застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші науки: 1. спостережень (прямих, непрямих), 2. експерименту (безпосереднього-за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов, та опосередкованого-вивчення патологічних відхилень) 3. порівняльного методу (співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів) 4. історичного методу (істор.порівняння різних послідовних станів)

Конт запропонував „позитивний синтез” наукового знання, заснований на класифікації наук.

За Контом уся система наук має ієрархію, що відбивала істор.процес розвитку знання від нижчого до вищого, складного: математика>астрономія> фізика >хімія>біологія>соціологія. Кожна наступна наука мала пояснити те, що не могла попередня. Залежність соціології від інших наук зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології. Він вважав, що соціологія має вивчати суспільство, людину, закони соціальних явищ, обґрунтовувати ймовірність своїх висновків фактами в їх взаємозв’язку.

Конт був прихильником теоретичного дослідження законів соц.явищ за допомогою загальнонаукових методів.

^ Зміст "статики" та "динаміки" контівської соцiологiї.

Фран. філософ позитивіст О.Конт є фундатором „соціології” і дав їй ім’я, як окремій науці про суспільство. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.

Отримавши математичну та природничу освіту, Конт вважав, що наука про суспільство повинна бути точним знанням, невіддільними від законів фізики використовувати методи природничих наук. О.Конт порівнював науку про суспільство з природознавством і спочатку назвав її соціальною фізикою, а потім „соціологією”

За аналогією з фізикою О.Конт поділяв соціологію на 2 розділи

– соціальну статику (або теорію соціального порядку), що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову, умови існування та закони функціонування суспільства в цілому;

соціальну динаміку, що вивчає закони руху та розвитку суспільства його прогрес. В суспільстві кожен стан визначається попереднім та впливає на майбутній.

Соціальна статика і соціальна динаміка направлені на вивченні синхронної дії законів функціонування та законів розвитку суспільства.

Вирішальним чинником прогресу він вважав інтелектуальний розвиток людства - „закон трьох стадій”: знання у своєму формуванні проходять три стадії: - теологічну (до 1300 р.) коли знання виникали спонтанно і не мали доказів. Світ пояснювався дією надприродних сил;

- метафізичну (1300-1800 рр.) - абстрактна стадія, коли світ пояснювався за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами, традиційні вірування змінювалися „негативною” філософією

- позитивну (з 19 ст) – наукова, коли формується науковий світогляд, основу якого складало позитивне знання, базується на точній оцінці соціальної дійсності, історичної реальності.

^ Роль ciм’ї, держави та церкви у життєдіяльності суспільства (за О.КОНТОМ).

Фран. філософ позитивіст О.Конт є фундатором „соціології” і дав їй ім’я, як окремій науці про суспільство. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.

Серед основних умов життєдіяльності суспільства Конт визначав сім’ю, державу та церкву, кожний з названих елементів здійснював значний вплив на формування суспільства як соціального організму. У Конта першим був соціум, а вторинним - індивід,

Сім’я це основна клітина соціального організму, спонтанне джерелом морального виховання. Це первинна, природна форма об’єднання людей на основі сили почуттів, з якої утворюються плем’я, народ, держава. Соціальні якості людина отримує у сім’ї. Сім’я через фізичну і соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства.

Наступною умовою є поділ праці, на основі якого ускладнюється структура соц.груп та класів, створюється зв’язок між окремими сім’ями. Конт вважав, що ек. зв’язки не гарантують стабільності суспільства, вони мають бути доповнені політичним примушенням, тим самим обґрунтовував значення держави у забезпеченні життєдіяльності суспільства.

Але сталий суспільний зв’язок потребує також наявності єдності вірувань та почуттів, що має забезпечуватися релігією та церквою. Виходячи з антропології, людина є егоїстичною істотою, здатної до агресії, і керується переважно почуттями ніж розумом, тому Конт визначав необхідність співіснування сім’ї, держави та релігії для впливу на природні якості людини, та об’єднання людей для підпорядкування індивідуального суспільному.

Саме сім’я, держава та релігія здійснювали вплив на інтелектуальний розвиток людства, який є вирішальним чинником прогресу („закон трьох стадій”: теологічна, метафізична, позитивна)



^ Еволюціоністська соціологія Г.Спенсера.

Герберт Спенсер (1820-1903) – англ. мислитель запровадив новий підхід до вивчення людського суспільства: загальну теорію систем на основі = органіцизму; = ідеї соціальної еволюції = структуризації суспільства за допомогою соціальних інститутів.

Він висунув ідею еволюції (суспільного прогресу як поступового розвитку) на 7 років раніше до оприлюднення вчення Ч.Дарвіна про антропосоціогенез. За Спенсером суспільство копіює живий організм, тому ним управляють адаптовані біологічні закони.

Так біологічний „закон боротьби за існування” виведений Ч.Дарвіним, Г.Спенсер пристосовує для соціального середовища як закон класової боротьби. Він висуває принцип вільного розвитку суспільства від втручання урядів і реформаторів.

За Спенсером виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство через природний добір здатне відкинути нездорових та нерозумних. Втручання держави сприятиме виживанню непристосованих та призведе до занепаду суспільства.Функції природного відбору виконує ек.конкуренція. Від найменш пристосованих до неї треба позбавлятися.

Спенсер вважав, що безперервний розвиток суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільноти, у суспільство як цілісний організм.

Він був противником революції, підтримував ідею поступового розвитку суспільства від простого до складного. Такий розвиток виражає єдність і боротьбу двох взаємопов’язаних процесів: диференціації та інтеграції.



^ Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути

Герберт Спенсер (1820-1903) – англ. мислитель запровадив новий підхід до вивчення людського суспільства: загальну теорію систем на основі = органіцизму; = ідеї соціальної еволюції = структуризації суспільства за допомогою соціальних інститутів.

Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. При цьому держава як соціальна інституція має слугувати індивідам, а не навпаки. Поступово у зв’язку із зростанням населення та поділом праці зявляється соціальне розшарування суспільства, нові соціальні функції, та спеціалізовані соціальні органи – інститути.

У своїй праці „Основи соціології” віг виокремлює 6 соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні.

Розглядаючи їх у розвитку він визначав єдність і боротьбу двох взаємопов’язаних процесів: диференціації та інтеграції соціальних інститутів.

Класифікуючи їх за функціями він визначає такі системи:

1. продовження роду (сімейні), 2. виробничі і розподільні (професійні, промислові) 3. регулюючі (обрядові, політичні, церковні).

Між окремими органами існує поділ функцій подібний до того, який притаманний живій істоті.

Суспільство, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови злагодженої взаємодії всіх його органів систем..

Людство у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу : ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтегрованості, централізація управління тощо.



^ Марксистська соціологія, її особливості.

К.Маркс та Ф.Енгельс зробили вагомий внесок у розвиток соціології та запропонували людству ліворадикальний проект перебудови суспільства

Особливості ідей марксистської соціології (наукового комунізму чи історичного соціалізму):

- сутність суспільства, свідомість та поведінка людей визначається реально існуючим способом виробництва матеріальних благ, який є визначальною силою суспільного розвитку (теорія суспільниї ек. формацій)

- розвиток суспільства визначається об’єктивними, всезагальними та специфічними законами

- у класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які призводять до гострої, класової боротьби

- зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом знищення існуючого суспільства і заміною його на нове, справедливе.

К.Маркс був засновником теорії конфлікту і вважав його рушійною силою історії.

Марксизм був практичною програмою партійної соціології, яка захищала інтереси робітничого класу. Практикувався переважно в країнах Східної Європи, або серед радикально налаштованої молоді у бідних Латиноамериканських країнах.

К.Маркс та Ф.Енгельс розглядали ідеї з урахуванням суспільного розвитку того часу, які не всі підтвердилися, історичним розвитком, зокрема щодо абсолютності класов