Реферат: Харків 2008

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ


В.Д. ШИНКАРУК, М.В. МИХАЙЛІЧЕНКО, М.Ф. БОНДАРЕНКО,

Н.С. ЛЄСНА, Н.В. РЯБОВА, М.В. КЛИМОВА,

Н.О. ВОЛОШИНА, В.Б. РЕПКА, Г.А. ВОСКОБОЙНИКОВА


ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕДУР АКРЕДИТАЦІЇ,

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА РЕЙТИНГУВАННЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ З ВИКОРИСТАННЯМ ОНТОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчально-методичний посібник

для спеціалістів з акредитації та ліцензування, аспірантів, магістрів,

науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів


Харків 2008

УДК 378.1:004.89(07)

ББК Ч484я7

З46

Гриф надано Міністерством

освіти і науки України

(Лист № 1/11  1536 від 25.04.2008 р.)


Здійснення процедур акредитації, ліцензування та рейтингування вищих навчальних закладів України з використанням онтологічного підходу. Навчально-методичний посібник / Укладачі: В.Д. Шинкарук, М.В. Михайліченко, М.Ф. Бондаренко, Н.С. Лєсна, Н.В. Рябова, М.В. Климова, Н.О. Волошина, В.Б. Репка, Г.А. Воскобойникова. – Харків: ХНУРЕ, 2008. – с.


ISBN 978-966-659-141-1


Забезпечення якості освіти в Україні вимагає формування рекомендацій щодо удосконалення технології забезпечення якості національної освіти через процедури акредитації, ліцензування та рейтингування вищих навчальних закладів України. Матеріали ґрунтуються на дослідженні, проведеному у 2007 році робочою групою Харківського національного університету радіоелектроніки спільно з Міністерством освіти та науки України, Університетом м. Ювяскюля (Фінляндія), Інститутом інформаційних технологій та телекомунікацій м. Сержі (Франція), Університетом м. Малаги (Іспанія) в рамках проекту TEMPUS SM_SCM-T020B06-2006 (UA) “Towards Transparent Ontology-Based Accreditation” («Новітня інформаційна технологія забезпечення прозорості акредитації університетів»), що підтримується та фінансується Європейською комісією. Проаналізовано європейські національні системи акредитації і ліцензування, вивчено досвід кращих практик в університетах-партнерах.

Розраховано на керівників вищих навчальних закладів, фахівців міністерств і відомств, спеціалістів з акредитації та ліцензування, аспірантів, магістрів та науково-педагогічних працівників.


Іл.: 2.Табл.: 1. Бібліогр.: наймен.33.


Рецензенти:

Н.В. Морзе, д-р пед. наук, проф., проректор Національного аграрного університету, м. Київ;

Н.В. Шаронова, д-р техн. наук, проф.,
НТУ «Харківський політехнічний інститут»;

Я.І. Соколовський, д-р техн. наук, проф., Національний лісотехнічний університет України, м. Львів


ISBN 978-966-659-141-1 © В.Д. Шинкарук, М.В. Михайліченко,

М.Ф. Бондаренко, Н.С. Лєсна,

Н.В. Рябова, М.В. Климова,

Н.О. Волошина, В.Б. Репка,

Г.А. Воскобойникова, 2008.


ЗМІСТ


ПЕРЕДМОВА 5

ПОДЯКИ 6

1 система забезпечення якості освіти в Україні 11

1.1 Сучасний стан та процедури забезпечення якості освіти в Україні 11

1.2 Сутність акредитації 15

1.3 Порядок проведення акредитації 17

1.4 Проведення самоаналізу вищого навчального закладу та спеціальності 18

2 Система вищої освіти та система забезпечення якості освіти у Фінляндії 20

2.1 Загальна структура системи вищої освіти у Фінляндії 20

2.2 Система забезпечення якості освіти у Фінляндії 24

2.2.1 Мотивація для використання системи забезпечення якості 24

2.2.3 Взаємодія Міністерства освіти з університетами для організації процедури оцінювання якості 25

2.2.4 Порядок проведення аудиту університету 26

2.2.5 Важливість розробки стратегії аудиту 28

2.2.6 Результати аудиту та їх значення для університету 29

2.3 Система забезпечення якості післядипломної освіти ВНЗ 30

2.3.1 Створення й розвиток програми післядипломної освіти 31

2.3.2 Акредитація центру післядипломної освіти 31

2.4 Забезпечення якості прикладних наукових досліджень 35

2.4.1 Програма TEKES 35

2.4.2 Структурування фінансування 36

2.4.3 Критерії оцінювання 37

2.4.4 Особливості реалізації проектів 38

3 Система вищої освіти та система забезпечення якості освіти у Франції 40

3.1 Загальна структура системи вищої освіти 40

3.2 Система забезпечення якості освіти 42

3.2.1 Оцінювання якості вищих навчальних закладів 42

3.2.2 Робота агенції з оцінювання наукових досліджень та вищої освіти (AERES) 43

3.3 Система забезпечення якості професійно-технічної освіти 44

3.3.1 Методологія професійної освіти 44

3.3.3 Сертифікація професійної освіти 47

3.4 Система забезпечення якості інженерної освіти 52

3.4.1 Інженерна освіта у Франції 52

3.4.2 Комісія з питань акредитації інженерної освіти (CTI) 52

3.4.3 Стандарти та процедура акредитації інженерної освіти 55

4 Система вищої освіти та система забезпечення якості освіти в Іспанії 67

4.1 Тлумачення процесу оцінювання, акредитації та сертифікації у системі вищої освіти Іспанії 67

4.1.1 Сутність акредитації 67

4.1.2 Місія Агенції ANECA 69

4.1.3 Види оцінювання іспанської агенції ANECA 70

4.2 Основні стадії оцінювання якості освіти та їх результати 72

4.2.1 Самооцінювання іспанських університетів 72

4.2.2 Аудит 77

4.2.3 Заключний звіт 77

4.3 Модель та алгоритми оцінювання 78

4.3.1 Структура акредитаційної моделі 78

4.4 Корисний досвід для акредитації та оцінки якості освіти українських ВНЗ 84

4.4.1 Приклад проведення оцінювання університету м.Малаги 84

4.4.2 Типовий позитивний звіт Комітету Зовнішнього Оцінювання Асоціації Європейських Університетів (CRE) 88

5 Рекомендації до української системи забезпечення якості освіти 93

5.1 Розробка системи об’єктивного оцінювання якості вищої освіти в Україні. 93

5.2 Можливі рішення в галузі забезпечення якості вищої освіти 95

5.3 Онтологічний підхід до вирішення проблем прозорості ліцензування, акредитації та рейтингування ВНЗ України 96

5.4 Онтологічний портал менеджменту та оцінки національних ресурсів України в галузі освіти та науки 101

ВИСНОВКИ 107



ПЕРЕДМОВА

Метою даного навчально-методичного посібника є надання новітніх матеріалів спеціалістам з акредитації та ліцензування, аспірантам, магістрам, науково-педагогічним працівникам ВНЗ щодо здійснення процедур акредитації, ліцензування та рейтингування вищих навчальних закладів України з використанням онтологічного підходу та впровадження нової інформаційної технології для менеджменту та оцінки ресурсів в галузі освіти та науки України.

Цей навчально-методичний посібник виник як результат праці в рамках проекту TEMPUS SM_SCM-T020B06-2006 (UA) “Towards Transparent Ontology-Based Accreditation” ("Новітня інформаційна технологія забезпечення прозорості акредитації університетів») в рамках програми TEMPUS, що передбачає співробітництво в межах Європи в галузі вищої освіти.

Програма TEMPUS ухвалена Радою Міністрів Європейського Союзу 7 травня 1990 р. Головними цілями TEMPUS є:

підтримка розвитку систем вищої освіти в партнерських країнах;

підтримка взаємодії та збалансованої співпраці між установами вищої освіти в партнерських країнах та Європейському Союзі.

Це видання є результатом співпраці Харківського національного університету радіоелектроніки, Міністерства освіти і науки України, Університету м. Ювяскюля (Фінляндія), Інституту інформаційних технологій та телекомунікацій м. Сержі (Франція), Університету м. Малаги (Іспанія).
ПОДЯКИ

Робочі групи проекту Харківського національного університету радіоелектроніки та Міністерства освіти і науки України бажають висловити подяку робочим групам з Університету м. Ювяскюля, Фінляндія, Інституту інформаційних технологій та телекомунікацій м. Сержі, Франція, та Університету м. Малага, Іспанія, за їх допомогу у виконанні цього проекту.

Висловлюється особиста подяка контрактору проекту, професору Тімо Тіхонену, першому проректору університету міста Ювяскюля, завдяки якому стало можливим співробітництво між ХНУРЕ та універститетами-партнерами в межах проекту SCM-T020B06-2006 (UA) – «Новітня інформаційна технологія забезпечення прозорості акредитації університетів».

Подяка ректору Інституту інформаційних технологій та телекомунікацій м. Сержі, Франція, професору Алану Гудіну, помічнику директора Департаменту з оцінювання якості та стратегічного планування Університету м. Малага, Іспанія, професору Кристині Квінтані та директору Департаменту з оцінювання якості та стратегічного планування Університету м. Малага, професору Карлосу Бенавідесу за організацію навчальних семінарів з питань оцінювання якості освіти та процедур акредитації університетів Франції та Іспанії.

Особлива подяка консультантам проекту, професору Терзіяну Вагану Яковичу та доценту Кайковій Олені Борисівні за постійну підтримку та допомогу у реалізації проекту.


ВСТУП


Інтеграційні процеси, що відбуваються на європейському освітньому просторі, вимагають трансформування національної системи вищої освіти з урахуванням основних принципів Болонського процесу, ключовою позицією якого є якість вищої освіти. Основними інструментами регулювання якості освітньої діяльності, що здатні забезпечити як внутрішню, так і зовнішню оцінку на національному та міжнародному рівнях, зберігаючи при цьому повагу до автономії вищого навчального закладу та його академічних свобод, є механізми ліцензування та акредитації спеціальностей, програм, самого навчального закладу, а також механізми контролю за дотриманням ліцензійних умов надання освітніх послуг і правил провадження освітньої діяльності навчальним закладом в цілому та окремими його структурними підрозділами. Такий контроль відповідно до своїх повноважень на підставі норм чинного законодавства постійно здійснюється Міністерством освіти і науки України, Державною інспекцією навчальних закладів та Державною акредитаційною комісією України.

У сучасній системі освіти сьогодні відбуваються значні зміни, а на законодавчому рівні запропоновано нововведення, які мають змістити акценти в освіті на контроль за її якістю та надати всій системі прозорості та об’єктивності. Таке реформування відбувається в межах Болонського процесу. Важливо при цьому створити нову законодавчу базу, яка має унеможливлювати директивне втручання в діяльність освітніх організацій і сформувати легітимний простір їх функціонування через систему відповідних норм і правил.

Несправедлива або необ’єктивна оцінка якості будь-якої системи може її зруйнувати, особливо, якщо такою системою є система вищої освіти. В свою чергу, правильний вибір критеріїв оцінювання якості освіти або альтернативних оцінок веде до правильного прийняття рішень.

Однак вибір параметрів оцінки якості освіти - завдання доволі складне. Насамперед необхідно дати відповіді на такі запитання:

Як вибрати підмножину релевантних параметрів оцінювання?

Як забезпечити економічність, об’єктивність та інтерпретаційність обраної множини параметрів?

Як забезпечити взаємну незалежність параметрів?

Як забезпечити прозорість вимірів та перевірки відповідності дійсності значень параметрів?

Як формалізувати та нормувати параметри для того, щоб було зручно їх автоматизовано збирати та автоматично обробляти?

Основу механізму регламентації діяльності вищих навчальних закладів та системи забезпечення якості освіти в Україні становлять процедури ліцензування та акредитації. Крім того, існують допоміжні процедури, що визначають рівень якості освіти, – рейтингування та моніторинг роботи навчальних та наукових закладів та їх підрозділів. Особлива роль державної акредитації полягає в тому, що вона має гарантувати відповідність якості та рівня навчання державним вимогам, і випускники навчальних закладів, що навчалися за акредитованими спеціальностями, мають право на отримання документа про освіту державного зразка.

Для здійснення поставленої мети в Україні є всі необхідні складові інформаційної інфраструктури, існує розвинена телекомунікаційна структура, системи захисту інформаційного змісту та верифікації інформації в глобальній мережі Internet, розробляються різноманітні технології менеджменту інформаційних послуг. Функціонують портали для збору статистичної та аналітичної інформації діяльності органів державної влади і портал Міністерства освіти науки України.

Однак все ще важливим залишається питання, чи всі зазначені зміни та спроби реформування галузі призвели чи, що є найважливішим, можуть призвести до удосконалення якості системи освіти України, оскільки за результатами одного з найбільш авторитетних світових університетських рейтингів The Times Higher Education-QS World University Rating жоден з українських ВНЗ не потрапив до 400 кращих.

Основні критерії, які бралися до уваги розробниками рейтингу, є такі: якість наукових досліджень, оцінка рівня підготовки випускників, міжнародні зв’язки, якість освіти (викладання).

Якість наукових досліджень та рівень підготовки випускників є не зовсім об’єктивними параметрами, оскільки вони визначалися шляхом опитування, що ініціювалося тими, хто складав рейтинг. Однак велика кількість респондентів, які взяли участь в опитуванні, та їх рівень експертної підготовки засвідчують зниження суб’єктивного фактора в цьому оцінюванні.

Враховуючи світовий досвід, європейські університети виділили один з основних показників якості освіти – індекс цитування наукових праць, який показує науковий потенціал вченого, кафедри, університету і країни в цілому. Це найбільш вагомий показник якості, що достатньо легко формалізується.

Міжнародні зв’язки університетів розраховувалися з огляду на два показники – відсоток іноземних викладачів серед професури та відсоток іноземних студентів.

Якість освіти визначалася співвідношенням кількості викладачів та студентів.

Тими, хто складав рейтинг, було відмічено ряд параметрів, які не бралися до уваги під час проведення оцінювання, але які також можуть бути важливими та використовуватися в майбутньому.

У 2007 році робочою групою Харківського національного університету радіоелектроніки спільно з Міністерством освіти і науки України та партнерами Університету м. Ювяскюля (Фінляндія), Інституту інформаційних технологій та телекомунікацій м. Сержі (Франція), Університету м. Малаги (Іспанія) отримано проект TEMPUS SM_SCM-T020B06-2006 (UA) “Towards Transparent Ontology-Based Accreditation” ("Новітня інформаційна технологія забезпечення прозорості акредитації університетів»), що підтримується та фінансується Європейською комісією.

Метою проекту є відповідь на запитання, що стосуються забезпечення якості освіти в Україні – виявлення недоліків та формування рекомендацій щодо удосконалення технології забезпечення якості національної освіти через процедури акредитації, ліцензування та рейтингування вищих навчальних закладів України.

Для досягнення поставлених цілей було заплановано проведення аналізу європейських національних систем акредитації і ліцензування (концептів, принципів, критеріїв і процедур), вивчення найкращих практик в університетах-партнерах.



^ 1 система забезпечення якості освіти в Україні


1.1 Сучасний стан та процедури забезпечення якості освіти в Україні

Основу механізму регламентації діяльності вищих навчальних закладів становлять процедури ліцензування та акредитації. Але державна акредитація не відміняє і не підміняє собою громадську акредитацію, яка може проводитися професійною спільнотою, відповідними асоціаціями. Особлива роль державної акредитації в нашій країні полягає в тому, що вона гарантує відповідність якості та рівня навчання державним вимогам, а випускники навчальних закладів, що навчалися за акредитованими спеціальностями, мають право на отримання документа про освіту державного зразка.

Міністерством освіти і науки України (МОН України) ініційовано широке обговорення в освітніх колах питання удосконалення системи ліцензування і акредитації навчальних закладів та шляхів їх демократизації, спрощення процедури, посилення відповідальності міністерства як державного органу управління освітою, зменшення фінансових витрат навчальних закладів.

На сьогодні розроблено ряд нормативно-правових документів стосовно акредитації навчальних закладів, а також накопичений значний досвід її проведення. Тому з'явилася можливість подальшого упорядкування та уніфікації процедури акредитації.

В Україні ефективність роботи навчальних закладів та якість освіти, яку вони надають, визначається за допомогою процедур акредитації та ліцензування. Прозорість процесів акредитації та ліцензування забезпечується оприлюдненням матеріалів самоаналізу навчальних закладів та результатів цих процедур. Зараз ці процедури проводить МОН.

На виконання пункту 118 Заходів щодо виконання Плану дій Україна – ЄС, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2007 року № 238-р, міністерством розроблено проект постанови "Про затвердження Положення про акредитацію вищих навчальних закладів, напрямів підготовки і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах".

Метою прийняття постанови є забезпечення виконання державних вимог до акредитації напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів, удосконалення порядку акредитації, підвищення якості підготовки фахівців з вищою освітою, забезпечення прозорості, об’єктивності, гласності та наближення вітчизняної процедури акредитації до європейських та світових вимог. Досягнення мети реалізується через наближення процедури проведення акредитації до процедур, що існують у провідних країнах Європи та світу.

Проект враховує досвід роботи міністерства і Державної акредитаційної комісії України у питаннях акредитації, пропозиції та зауваження навчальних закладів щодо чинного порядку акредитації, а також досвід іноземних держав. Документ передбачає комплексне оцінювання всіх напрямків діяльності навчального закладу та його структурних підрозділів, встановлює умови прийняття рішень про акредитацію, відмову в акредитації або умовну акредитацію. Визначено, що основними показниками, які аналізуються під час проведення акредитації, є рівень наукової діяльності навчального закладу, відповідності діяльності навчального закладу Ліцензійним умовам надання освітніх послуг у сфері вищої освіти, рівень і якість підготовки студентів за напрямом підготовки, спеціальністю, що акредитується, та ефективність внутрішньої системи управління якістю.

Встановлюється вимога щодо оприлюднення проведеного самоаналізу навчального закладу перед його поданням до міністерства, а також оприлюднення кінцевого результату акредитації. Проект передбачає більш широке залучення громадськості та роботодавців до процесу підготовки навчального закладу до акредитації, та до прийняття рішення щодо акредитації. Комплексне вивчення діяльності навчальних закладів дасть змогу провести більш чіткий моніторинг всіх навчальних закладів України та підготувати об’єктивні дані для складання рейтингу вищих навчальних закладів. Прийняття постанови дозволить розширити практику соціального партнерства вищих навчальних закладів з громадянами, роботодавцями і соціальними об’єднаннями та залучення їх до процесу вироблення і прийняття рішень щодо підвищення якості підготовки фахівців, забезпечення регіональних ринків праці висококваліфікованими фахівцями.

У Положенні зазначено, що акредитація вищого навчального закладу – це державно-громадське визнання його спроможності провадити освітню діяльність відповідно до стандартів вищої освіти і державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Процедура акредитації, згідно з проектом Положення «Про акредитацію вищих навчальних закладів, напрямів підготовки і спеціальностей у вищих навчальних закладах» матиме такі особливості:

до МОН має надаватися звіт про діяльність за напрямом підготовки чи спеціальністю або навчального закладу, що акредитується, з моменту отримання ліцензії або за період, який пройшов з часу попередньої акредитації. Структуру та зміст звіту визначає МОН. Звіт має бути схвалений вченою (педагогічною) радою навчального закладу та оприлюднений в порядку, визначеному МОН;

до МОН має надаватися перелік зауважень (приписів) контролюючих державних органів, претензії юридичних та фізичних осіб щодо освітньої діяльності навчального закладу, заходи щодо їх усунення та інформація про хід виконання цих заходів;

після одержання усіх матеріалів, зазначених у Положенні, МОН у 20-денний термін проводить їх попередню експертизу, а умови відповідності поданих матеріалів чинному законодавству та вимогам МОН, формує експертну комісію, яка проводить акредитаційну експертизу;

експертна комісія визначає ефективність внутрішньої системи управління якістю освіти в навчальному закладі. Термін роботи комісії у навчальному закладі не має перевищувати 10 днів;

за результатами акредитаційної експертизи експертна комісія МОН готує мотивовані висновки щодо акредитації напряму підготовки чи спеціальності та навчального закладу, ознайомлює з ними керівника навчального закладу;

експертна рада ДАК проводить аналіз матеріалів, зазначених у пункті 15 проекту Положення, висновок експертної комісії ф подає свої пропозиції на засіданні ДАК щодо акредитування навчального закладу;

відшкодування витрат, пов’язаних з проведенням акредитації, видачею сертифіката (дубліката), здійснюється за рахунок навчального закладу, що заявив про свою акредитацію, за кошторисами, складеними відповідно до нормативів, встановлених МОН за погодженням з Мінфіном.

Щодо процедури ліцензування, Міністерством освіти і науки України прийнято положення, яке орієнтує цю процедуру на потреби ринку праці. Кабінетом Міністрів України 8 липня 2007 року постановою №1019 затверджено Положення про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг. Це Положення врахувало досвід роботи міністерства, регіональних органів управління освітою, навчальних закладів. Положення встановлює процедуру самооцінки спроможності суб’єктів освітньої діяльності щодо надання освітніх послуг, проведення ліцензійної експертизи, прийняття рішень, а також прийняття рішень про обмеження діяльності суб’єктів у сфері освіти.

Принциповою відмінністю нового порядку є те, що процедура ліцензування передбачає два етапи. Перший етап – аналіз ринку праці та ринку освітніх послуг регіону, потреби роботодавців у відповідних фахівцях, запити населення в отриманні відповідної освіти, самоаналіз навчального закладу, визначення власного рівня забезпеченості та відповідності даного забезпечення вимогам щодо ліцензування певної діяльності або визначення заходів, необхідних для підготовки всього необхідного для ліцензування. Підсумком першого етапу є звернення навчального закладу до органу ліцензування із обґрунтуванням своїх намірів ліцензуватися та отримання від нього згоди або аргументованої відмови.

Другий етап, за умови отримання навчальним закладом згоди органу ліцензування на проведення самого ліцензування, є безпосередньо ліцензування, яке включає процедури проведення ліцензійної експертизи та прийняття відповідних рішень за наслідками експертизи.

Переваги для суб’єктів господарювання у сфері освітньої діяльності (навчальних закладів), які містить дане Положення, полягають у тому, що навчальний заклад до моменту отримання принципової згоди органу ліцензування може не витрачати великих коштів на реалізацію проекту. Раніше навчальний заклад ще до подачі до органу ліцензування заяви про видачу ліцензії вже зобов’язаний був мати забезпечення відповідно до Ліцензійних умов надання освітніх послуг, що потребувало великих затрат фінансових, матеріальних, людських тощо. При цьому на кінцевому етапі ліцензування могло бути прийняте рішення про недоцільність надання ліцензії на ті чи інші освітні послуги. Таким чином, всі затрати виявлялися марними. Тому дане Положення, у порівнянні із раніше чинним Порядком, є більш привабливим у плані витрат ресурсів та з точки зору можливості планування таких витрат на кожному етапі ліцензування.

Важливим є те, що Положенням передбачено більш широке залучення громадськості у процесі підготовки навчального закладу до ліцензування та при прийнятті рішення про надання ліцензії чи про відмову у наданні ліцензії.

^ 1.2 Сутність акредитації

У відповідності з Законом "Про вищу освіту" вищий навчальний заклад (далі ВНЗ) – це такий освітній або освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певним освітнім та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Акредитація – процедура надання ВНЗ певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Можуть акредитуватися спеціальність, напрям підготовки і весь навчальний заклад.

Акредитація ВНЗ – це державне визнання його статусу (рівня акредитації). Акредитація закладу здійснюється протягом навчального року.

Акредитація спеціальності з певного напряму – це державне визнання відповідності рівня підготовки (перепідготовки) фахівців з цієї спеціальності державним вимогам. Акредитація спеціальності проводиться після (або в період) закінчення терміну навчання фахівців у ВНЗ за цією спеціальністю.

Акредитація здійснюється згідно з "Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах". Під час акредитації проводиться акредитаційна експертиза, для здійснення якої формується експертна комісія.

ВНЗ може бути акредитованим за певним рівнем акредитації, якщо не менше двох третин спеціальностей, за якими ВНЗ провадить освітню діяльність, є акредитованими за цим рівнем.

Рівень спроможності ВНЗ певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, визначається рівнем акредитації. Закон "Про вищу освіту" встановлює чотири рівні акредитації ВНЗ.

ВНЗ має право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму або спеціальності.

^ 1.3 Порядок проведення акредитації

Порядок проведення акредитації регламентований "Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах".

Акредитація проводиться з ініціативи навчального закладу. Акредитація ВНЗ у цілому або окремої спеціальності складається з таких етапів:

1. Проведення самоаналізу.

2. Подання заяви про проведення акредитаційної експертизи та матеріалів акредитаційного самоаналізу до управління ліцензування та акредитації МОН України.

3. Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН України у 10-денний термін проводить попередню експертизу і у разі відповідності поданих матеріалів вимогам формує склад експертної комісії МОН для перевірки стану справ на місці.

4. Навчальний заклад перераховує на рахунок ДАК кошти на організаційне забезпечення проведення акредитації.

5. Після переведення платежу на рахунок Державної акредитаційної комісії України ( ДАК) міністерство видає наказ про проведення експертизи та направлення експертів до ВНЗ.

6. Проведення експертами МОН акредитаційної експертизи ВНЗ та підготовка експертних висновків.

7. За результатами експертизи експертна комісія готує мотивований висновок про можливість акредитації ВНЗ (спеціальності), ознайомлює його під підпис з керівництвом ВНЗ і залишає у ВНЗ копію висновку. Голова експертної комісії у тижневий термін після закінчення роботи передає експертний висновок до ДАК. Також ВНЗ передає до ДАК акредитаційну справу, доповнену матеріалами перевірки.

8. Розгляд справи на експертній раді ДАК у присутності представників ВНЗ. Підготовка проекту рішення на засіданні ДАК.

9. Розгляд справи на засіданні ДАК. Відсутність представників ВНЗ не може бути причиною неприйняття рішення.

10. Затвердження рішення ДАК Міністерством освіти і науки України.

11. Оформлення в ДАК сертифіката про акредитацію.

^ 1.4 Проведення самоаналізу вищого навчального закладу та спеціальності

Самоаналіз потрібен ВНЗ для того, щоб впевнитися у відповідності показників своєї роботи критеріям акредитації та вимогам нормативних документів, які регламентують роботу ВНЗ.

Показники діяльності ВНЗ з організації підготовки фахівців за спеціальністю, що акредитується, мають повністю відповідати Критеріям та вимогам до акредитації підготовки фахівців відповідних рівнів, які затверджені ДАК України.

Повторне проведення акредитації у разі негативного рішення ДАК можливе за умов усунення недоліків, але не раніше, ніж через рік після прийняття такого рішення.

Самоанализ – це системний та комплексний аналіз всіх складових діяльності ВНЗ, його структурних підрозділів, який проводить сам ВНЗ з метою визначення відповідності показників його діяльності вимогам чинних нормативних документів щодо акредитації. Самоаналіз як форма самоконтролю здійснюється у рік проведення акредитації. Аналізуються показники роботи ВНЗ за останні три роки.

Якщо у структурі ВНЗ є навчальні заклади нижчого рівня акредитації, вони готують окремий звіт, як складову частину загального звіту.

Під час проведення самоаналізу, ВНЗ відображує у звіті такі показники, які є критеріями оцінювання його роботи:

Загальна характеристика навчального закладу.

Дані про формування контингенту студентів.

Зміст підготовки фахівців.

Організаційне та навчально-методичне забезпечення навчально-виховного процесу.



^ 2 Система вищої освіти та система забезпечення якості освіти у Фінляндії


2.1 Загальна структура системи вищої освіти у Фінляндії

У Фінляндії існує двадцять один університет: десять з них є багато-профільними, а одинадцять – спеціалізованими. Університети проводять підготовку магістрів та докторів філософських наук. Також в країні існує двадцять сім політехнічних інститутів, які готують спеціалістів рівня «бакалавр».

Завданням політехнічного інституту є підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення потреб регіонів. Може існувати декілька політехнічних інститутів однієї спеціалізації, але у різних регіонах країни. Це дає можливість повністю забезпечувати потреби виробництва кваліфікованими співробітниками. Випускники політехнічних інститутів згодом мають можливість підвищувати кваліфікацію, що дає їм можливість удосконалювати свої знання та можливість кар’єрного зростання.

Завданням університетів є забезпечення найвищого рівня науково-дослідної роботи та викладання. Університети мають забезпечувати якісні наукові дослідження, що включають в себе високий рівень наукових публікацій у загальновизнаних виданнях галузі. Наукові розробки вважаються якісними, тільки якщо вони є актуальними для розвитку країни.

Розвиток науки та підготовка висококваліфікованих спеціалістів є одним з найважливіших національних пріоритетів Фінляндії. Кожен рік Міністерство освіти визначає основні напрямки наукових робіт. Вищі навчальні заклади пропонують свої інноваційні проекти в рамках цих напрямків, тим самим забезпечуючи наукову роботу студентів та викладачів, розвиток наукових шкіл, додаткове фінансування, а також підвищення рейтингу університету. Розвиток науки також сприяє створенню нових спеціалізацій чи спеціальностей.

Відносини між Міністерством освіти та вищими навчальними закладами побудовані так, що Міністерство спостерігає за роботою ВНЗ, але не контролює її. ВНЗ є автономними одиницями, факультети автономні у складі ВНЗ, їх плани та програми роботи регулюються вченою радою університету.

Між ректором ВНЗ та Міністерством освіти укладається договір про фінансування, який передбачає, що ВНЗ знаходитиме додаткові кошти для проведення наукових досліджень та реалізації наукових та промислових проектів. Якщо фінансування ВНЗ знижується, Міністерство освіти і науки пропонує подати проект, що сприяє розвитку навчального закладу, який може бути профінансований.

Кожні три роки між Міністерством освіти та ВНЗ ведуться переговори щодо кількості магістерських робіт, які ВНЗ пропонує подати. Кількість випускників регулюється Міністерством тільки у найбільш важливих для країни галузях. Також з Міністерством освіти узгоджується кількість набору студентів на перший курс. У кожній галузі має бути дотримана необхідна пропорція між бакалаврами, магістрами та докторами. Університети самі домовляються про цю пропорцію для кожної галузі знань.

У Фінляндії навчання проводиться одночасно за двома спеціальностями: одна основна, а інша супутня . Причому Міністерство освіти фінансує тільки основну спеціальність та визначає актуальність супутньої спеціальності, яку ВНЗ фінансує самостійно.

Та частина коштів, яку вищий навчальний заклад отримує від Міністерства освіти розподіляється між факультетами радою університету – це складає дві третини від загального бюджету університету. Одну третину ВНЗ отримують самостійно, реалізуючи промислові проекти, наукові дослідження для зовнішніх замовників, організовуючи післядипломну освіту та курси підвищення кваліфікації.

Із коштів, які ВНЗ отримує від держави, 17% направляється на новий набір студентів, інші спрямовані на магістерські роботи. Докторантура фінансується окремо.

Кожен вищий навчальний заклад проводить наукові дослідження, які дають можливість залучення додаткових джерел фінансування. Наукові проекти фінансуються за такою схемою:

або повністю фінансуються урядом країни; це частіше фундаментальні наукові дослідження;

б) або повністю фінансується приватною фірмою, яка є замовником дослідження і має на меті його подальше впровадження у життя;

в) або фінансування проходить за схемою: 40% – приватна фірма, 60% – уряд країни; таке фінансування спрямоване на розвиток перспективних технологій; у цьому разі результати дослідження є широко доступними для впровадження в межах країни.

Під час виконання наукових досліджень завжди окремо оговорюються авторські права на результати роботи.

Викладацький штат університетів формується таким чином, що приблизно одна третина викладачів працює постійно на основі контракту та отримує фіксовану заробітну плату. А з двома третинами викладачів укладаються тимчасові контракти на один або три роки.

У кожного викладача є план роботи, причому 45% робочого часу відведено на наукову роботу. Ці плани та робота після їхнього виконання розглядається на вченій раді факультетів. Робота викладача може включати в себе тільки наукову діяльність або наукову та викладацьку роботу – це визначається вченою радою факультету. Усі види робіт відображуються в індивідуальному плані роботи викладача.

Усі викладачі отримують фіксовану заробітну плату та надбавку. Надбавка включає оплату роботи за підготовку нового матеріалу, удосконалення або реорганізацію навчальних курсів та ін. Вважається, що має існувати перерахунок заробітної плати викладача, враховуючи місце його проживання. Це має на