Реферат: Розвиток перукарського мистецтва в різні історичні часи

1. Вступ. Історія розвитку зачіски

2. Зачіски народів Африки

3. Зачіски індіанців

4. Зачіски Стародавнього Єгипту

5. Зачіски Давньої Греції

6. Зачіски Стародавнього Риму

7. Зачіски Середніх віків

8. Зачіски стилю Ренесанс

9. Зачіски стилю Бароко

10. Зачіски стилю Рококо

11. Зачіски епохи Директорії

12. Зачіски стилю Ампір

13. Зачіски стилю Бідермайер

14. Зачіски 20-го століття

15. Зачіски слов'янських народів

1. Вступ. Історія розвитку зачіски

Вищевже говорилося, що зачіска з'явилася раніше одягу. Спочатку це була потребавідкинути пасма волосся, що спадало на очі, і перев'язати їх ремінцем з шкіри.Наскальні малюнки зберегли для нас вигляд стародавніх людей, зображених під часохоти або відпочинку. Одяг їх дуже проста: вона складається з пов'язок настегнах і накинутих на плечі і спину шкур в чоловіків, довгих спідниць — вжінок. Часто на шиї, руках — примітивні прикраси, особи покриті татуїровкою аборозфарбовані. Зачіска наших предків була, звичайно, вельми примітивна.Стародавні люди прагнули бути схожим на сильних тварин або красиво оперенихптахів. Причому чоловіки наслідували самцям, жінки — самкам.

Зачіскипервісних чоловіків представляли собою в більшості своїй волосся, що спускалосядо плечей. Іноді їх збирали в невеликий пучок на верхівці, щільно стягуючиремінцем або стеблом. Жінки скручували волосся в джгути або заплітали в коси,збирали в масивні низькі пучки. Дівчата носили довге розбещене волосся,переплітаючи пасма кольоровими шнурами або смужками хутра.

Звиникненням різних свят зачіски стають нарядніше. Головні убори, прикраси, розфарбовування особивідрізняються чіткістю виконання, винахідливістю. Не дивлячись на примітивністьвживаних матеріалів, всі вони виглядали барвисто і оригінально. З розшаруваннямсуспільства, виникненням приватної власності зачіски, головні убори починаютьпридбавати і інші функції. По них відразу можна було відрізнити вождя племеніабо чаклуна від простого воїна і хлопці, що пройшло тривалий обряд ініціації,що залучилося до мужніх, безстрашних воїнів племені,— від підлітка.

Основнівиди і форми зачісок. Зачіски африканського населення, не дивлячись напримітивність виконання, були вельми різноманітні і оригінальні. Процесупричісування чоловіка часто уділяли значно більше часу, чим жінки, хоча і ті іінші іноді вважали за краще повністю збривати волосся. Форма зачісок змінювалася залежновід особистих якостей, пола, положення в суспільстві. Так, дітям, дівчаткам іхлопчикам, волосся збривало, залишаючи на темряві невеликі забавні чубки.Дівчата і хлопці заплітали волосся в дрібні кіски в палець товщиною, укладалиїх щільно один до одного, рядами.

Найпоширенішійбула така зачіска: жмут волосся на верхівці прикривали невеликим глинянимгорщиком круглої форми, інше волосся ретельно збривалося.

Зачіскизалежали і від чину життя племені. Так, чоловіки племені туркана, відділивши частину волосся натемряві, ставили невеликий коржик з глини на середині голови. Зверху в неївстромляли страусині пера. В племені існувало повір'я, що якщо воїн не носив цюоригінальну споруду, то вітер і сонце могли «вигнати» з його голови всезакладене в неї духами. Щоб коржик не зменшувався, до неї весь час додавалишари свіжої глини. Мужчини-туркани носили на своєму списі, з яким майже нерозлучалися, видовбані з дерева підголовники для збереження форми зачіски.Підголовники нагадували маленькі лавочки, пишні різьбленням або малюнками.Часто вони обтягувалися шкірою, були легкі і зручні. Завдяки цим своєрідним«подушкам» під час відпочинку і сну зачіска, що знаходилася на вазі, добрезберігалася.

Вчоловіків племені боран зачіска нагадувала голкиїжака. Волосся посередині голови коротко підстригалися і змазали смолою,завдяки чому вони стирчали в різні боки. Бічні пасма були значно довшими; їхзбивали дерев'яним частим гребенем так, що вони перетворювалися на подібністькулі. Поверх таких зачісок надягали величезні білі чалми з кінцем, щоспускається з одного боку.

Носилизачіски і з декількома горизонтальними і вертикальними проділами, з частковимвиголюванням волосся — при цьому волосся коротко підстригалося, малюнок бувдовільний.

Існувалиспеціальні зачіски для підготовлюваних одружитися. Одна з шлюбних зачісокпредставляла волосяну хмару. Зверху надягали невеликий плетений кошик звербових лозин або волокон дикого льону. Цей своєрідний капелюх-зачіску носилимолоді чоловіки під час перебування в лісовій хатині в очікуванні шлюбногообряду. Після повернення з лісу в село волосся зрізало. Голову чисто виголювали,шкіру мастили маслом, жиром тварин.

Інодізачіски нагадували стіс дрів — при цьому волосся накручувалося на дерев'яніпалички і укладалося рядами. Для міцності все волосся «стесу» мастило гноєм абочервоною глиною, смолою, соком трав.

Вафриканських племен з давніх часів зберігся звичай «поріднення зачісками». Він полягав втому, що під музику і спів п'ять або шість чоловік родичів одночасно збривалинаголо волосся. Все зрізаюче волосся укладало в спеціальну судину або глинянийглек, заливали складом з глини, піску і води, ретельно перемішували. Отриманумасу ділили і у вигляді маленьких плоских млинців ставили на верхівку як символспорідненості і дружби. Іноді ці глиняні наліпки передавалися з покоління впокоління. Якщо в сім'ї вмирав батько — глава сім'я, то його глиняну шапочку іззбритим волоссям по спадку одержував старший син як продовжує роду. Часточоловіки додавали своїм зачіскам форму рогів диких кіз, голок дикобраза,гребеня півня, гриви лева, диска сонця, крил комах. Для стійкості зачіскивикористовували терпкі склади — глини, гній тварин, смоли. Багаті носили високіконусоподібні зачіски з дрібних кісок, накріплених на вербові прутики, кошики. Зачіскизабарвлювалися рослинними фарбниками, прикрашали страусиними перами, пухнастимиволокнами, плодами і черепашками. Багато прикрас були символами благополуччя,миру. Особливо прикрашали глиняні зачіски: в них встромляли яскраві помпони зпуха і бісеру, довгі риб'ячі кістки, обстругані палички. Різнокольорові пераптаха колібрі носили на святкуваннях.

Зачіскизалежали також від чину життя населення. Так, зачіски землеробів відрізнялисябільшою фантазією, оригінальністю, сміливістю, чим збирачів плодів і мисливців.Релігійні вірування також робили відомий вплив на зовнішність людей.

НародиПівденної Африки прагнули наслідувати могутнім буйволам і бикам. Зачіски вониспоруджували роги цих тварин, що нагадують. Все волосся розділялося на двічастини, щільно скрутилися в джгут, зміцнювалися вгору, вниз або в сторони. ВЕфіопії зачіскам додавали вид голови павіана, якого вважали священною твариною.Волосся збивало, додавали форму шолома, прикрашали коралами. Зустрічаласязачіска з валом, який туго згущали, покривали курячим послідом, змішаним із золою.Діаметр валу досягав 6—7 див. Вал кріпився по центру голови від лоба до шиї.Землероби Західної Африки обмазували волосся глиною, сажею або тваринним жиром,потім багато місяців споруджували зачіску, схожу на жорсткий капелюх. Серцевинапальмового листа, мох служили додаванням до природного волосся. Носили зачіску,схожу на виноградну лозу: при цьому волосяні пасма згущали в невеликі грудочки,зміцнюючи їх золою, маслом земляного горіха, прикрашали раковинами каурі, міднимипластинками, перами, гудзиками.

Знатнілюди носили рівно підстрижене волосся, гладке, що змазали глинами, смолами,маслом або жиром, прикрашені дерев'яними паличками, плодами, квітами, шнурами істрічками.

Булизачіски, що нагадували величезну гусінь, що розширяються в середині. «Гусениця»споруджувалася з власного і штучного волосся і підносилася над головою на 30—40см, прикрашена намистами абокольоровими нитками. В святкові дні зачіски обсипали кольоровою порошею,офарблювали за допомогою глин і соку трав.

Жіночізачіски були хоча і різноманітні, але порівняно з чоловічими виглядали значнопростіше. Іноді жінки просто збривали або вищипували повністю волосся наголові, іноді, залишали острівці у вигляді борозен або круга. Крім того,заплітали численні тонкі кіски. Мистецтво причісування передавалося жінками зпокоління в покоління. Як молодята, так і старі досконало володіли цієюмайстерністю, різниця виявлялася тільки в укладанні. Оскільки процедурапричісування вимагала багато часу, то в деяких племенах з'явилися професійніперукарі. Свою професію вони звичайно суміщали з лікуванням. Час причісуванняпризначали старійшини племені, майстер розташовувався на поляні. Він мивволосся, розчісував великим дерев'яним гребенем, часто не розпускаючиколишнього укладання або заплетених кісок.

Жінкиплемені ренділі споруджували на голові зачіску назразок півнячого гребеня величезного розміру. Він починався на потилиці,перетинав всю голову по центру і закінчувався треба лобом. Така зачіскаспоруджувалася на честь народження першого сина, і лише після того, як синдосягав зрілості, можна було змінити її на більш просту. Вдови скручуваливолосся в тугі пучки на потилиці і покривали голову шматком тканини. Маючи відприроди в'юнке волосся, багато жінок прагнули випрямити їх за допомогою гарячихножів. Святкові зачіски були складними і нарядними. Вони мали кулясту,конусоподібну форму. Волосся офарблювало в різні кольори за допомогою сокутрави, листя, різних глин, вугілля і піску.

Головніубори, прикраси, косметика. Оскільки клімат Африки переважно жаркий, одягнаселення складався з легких накидок, пов'язок на стегнах, прямих спідниць. Наторжества надягали шкури тварин, спіднички з різнокольорових пер птахів, довгіплащі з трав'яних волокон.

Головніубори не відрізнялися різноманітністю. Маючи від природи густе волосся,африканці надягали головні убори тільки в урочистих випадках. Найбільшпоширеними були високі тіари, що у декілька разів перевищували розмір голови.Вони виготовлялися з довгого шматка тканини, а також з пальмового листя,зміцненого на невеликому обручі, що охоплює голову. Носили також тюрбани, корони з пер.Найдорожчими і нарядними вважалися пера птаха фрегат. Так, чорні, білі абокоричневі пера могли носити тільки ті, хто належав до певної вікової групи.Чоловіки, не дивлячись на жару, надягали круглі хутряні шапочки, капелюхиконічної форми з соломи і стебел. Часто до головних уборів прироблялибагатоярусні підвіски.

Жінкипокривали голову строкатою тканиною, носили плоскі легені солом'яні капелюхи,високі головні убори з пер. На весілля сплітали з тонких срібних ниток сіточки,прикріплюючи їх на голові за допомогою гребенів. В Конго дівчата і жінкипов'язували голову широкою стрічкою. При цьому своє жорстке волосся ховало підконусоподібний головний убір, який не знімали при сторонніх. Удома ходили вмаленьких розшитих бісером і лелітками шапочках, на зразок тюбетейки. Головнийубір першої дружини вождя представляв оригінальний вінок, що складається здекількох ярусів. Широка смуга, що обрамляє лоб, була прикрашена іклами собак,спліталася в кошик за допомогою смоли; верх кошика прикрашав кольоровими перамиі довгими кістяними шпильками.

Вголовних уборах дуже цінувалися пера райських птахів. При цьому колір перзалежав від підлоги. Жінки вважали за краще червоні тони, а чоловіки — чорно-голубі.

Перацінувалися дуже високо. На одне перо можна було виміняти свиню або сокиру.

3. Зачіски індіанців

Основнівиди і форми зачісок. Зачіски індійців дуже прості. Існувало два типи зачісок —заплетені коси і розбещене волосся. Чоловіки носили волосся до плечей,підстригаючи на лобі чубок. Іноді скроневі пасма скрутилися в джгути абозапліталися в коси. Жіночі зачіски складалися з пучків і кіс. Розглянемозачіски деяких індіанських племен, які мали свої індивідуальні особливості.

Чоловікиплемені кучинів носили розбещене волосся до плечей,що змазало маслом і червоною охрою. Деякі зачісували волосся назад і збирали їхв пучок на верхівці, розпускали «скальпове пасмо». Жінки заплітали волосся в коси.

Чоловіки-ірокезичисто виголювали голову, залишаючи лише частину волосся у вигляді гребеня, якиййшов від лоба до шиї. «Гребінь» підрізали так, щоб волосся стирчало вгору. Длягустини і стійкості їх змішували з пучками оленячої шерсті або пер. Жіночізачіски — вузли і пучки, що спускалися низько на шию. Волосся рясно мастиломаслом, глинами або смолою, уквітчували. Мужчини-віргінці збривали волосся наголові тільки з одного боку. Волосся, що залишилося, заплітало в джгут, якийзвішувався на плече і уквітчувався, стрічками або ремінцем. Жінки розділяли волоссяпроділом, згущали на зразок бубликів і закріплювали над вухами. Для міцностіволосся намотувало на вали. Чоловічі зачіски майя складалися із зачесали волосся, укладеного в пучки наверхівці. Було прийнято знатним дітям в дитинстві деформувати голову, закладаючиїї між двома дощечками. В період ініціації обличчя хлопчиків обкладали гарячимиганчірками, для того щоб не росла борода. Волосся на голові збривало повністю.Жінки носили пучки, коси, джгутами обвиваючі голову на зразок тюрбана. Зачіски буливитончені і скромні. Часто до природного волосся додавали шерсть тварин. Офарблюваливолосся рослинними фарбниками — соками трав, листя і плодів. Уквітчували,перами, стрічками.

Зачіскибагатьох індіанських племен служили не тільки прикрасою. Часто вони позначалите або інша подія в житті людей: народження дитини, настання зрілості,присвячення у воїни, вступ до браку. Фактично вони були однотипні, але моглирозказати про заняття члена племені, його культуру, побут, достаток. Так самояк і в народів Африки, зачіски індійців відображали положення в общині.Оскільки кожне плем'я індійців поклонялося якій-небудь тварині, то і взачісках, особливо чоловічих, були елементи зовнішнього вигляду цієї тварини.Так, хлопчики роду буйвола носили на голові два скручені локони, які стирчали здвох сторін на зразок рогів — на честь тотема.

Індійці,що почитали черепаху, носили шість локонів, які повинні були нагадувати їїплечі, голову, хвіст, ноги. Зачіски племен, що поклонялися ворону, орлу, коні,горностаю, нагадували силуети цих птахів і тварин; їх прикрашали рогами,хвостами, перами, іклами.

Індійціплемені каража на свято на честь багатогоулову риби на коротко обстрижені голови надягали пучки рожевих пер, в мочку вухі верхню губу вставляли шматочки дерева. На щоках малювали незалежно від вікудва кружечки, які натирали незвичайно стійким фарбувальним соком рослини женіапу. Вожді надягали пишний головний убір лорі-лорі з ретельно підібраних перфламінго, вставлених в солом'яний плетений ремінець. Іноді на голову надягалипов'язку з вплетеним в неї різнокольоровим пухом птахів.

Тілопокривали геометричними малюнками, розфарбовували чорною і червоною фарбою, щоздобувається з соку листя і трав.

Плем'якаража надавало головному уборувелике значення. Головним убором нагороджували відрізнилися, як орденами імедалями — в цивілізованому суспільстві. Корони, як їх називали першовідкривачієвропейці, робилися з лебединих пер. Вони відрізнялися від величних споруд зпер орла, які носили західні сіу, «ворони», «чорноногі» і інші племена.

4. Зачіски Стародавнього Єгипту

Основнівиди і форми зачісок. Археологічні знахідки показують, що еволюція зачісокпроходила дуже поволі, форма довго зберігалася в різних шарах єгипетського суспільства.

Зачіскизнаті відрізнялися пишнотою, простолюддя — скромністю і стриманістю. Але прибільш глибокому вивченні тих і інших можна помітити спільність ліній і силуетів:зачіски були схожі на геометричну фігуру — трапецію. Хоча основним атрибутомзачіски був парик, вона все ж таки не відрізнялася великою різноманітністю,особливо в чоловіків. Жіночі зачіски поступово порушували цю одноманітність,ставали більш декоративними. Все вільне населення Єгипту носило парики, форма,розміри і матеріал яких указували на соціальне положення його власника. Парикивиготовлялися з волосся, шерсть тварин, шовкових ниток, вірьовок, волоконрослин, забарвлених в темні тони, оскільки темно-коричневий і чорний кольоривважалися модними, особливо в період Нового царства. Фараон і його наближеніносили великі по розміру парики. Воїни, землероби, ремісники — маленькі,круглої форми. Парики були не тільки становою приналежністю, але і виконувалироль головних уборів, захищаючи від пекучого проміння сонця. Часто щоб уникнутисонячного удару знатні вельможі надягали декілька париків один на інший,створюючи тим самим повітряний прошарок. З часом зачіска ускладнилася, особливона париках. Волосся сталі заплітати в тугі численні кіски, розташовуючи їхщільними рядами, або робити завивку за допомогою холодного укладання, званого «мокрою».Волосяні пасма намотували на дерев'яні коклюшки і обмазували брудом, повисиханні грудки бруду відвалювалися, волосяні пасма завивалися красивими,легкими хвилями або крутими завитками. По довжині волосся сталі досягатиплечей. Чубки над лобом були замінені подовжніми або поперечними проділами.

Вурочистих випадках надягали довгі парики, скручені крупними паралельними локонами.Іноді завивка замінювалася рядами щільно укладених кісок. При цьому іноді з-під парика випускаливласне волосся. Зачіски рясно просочувалися маслами ароматизму, духами,есенціями, клейкими складами. Все чоловіче населення голило бороду, видаляючиволосся з підборіддя спеціальним серповидним приладом з каменя або бронзи. Підчас богослужінь, урочистих церемоній, бенкетів відмінним знаком фараона окрімскіпетра і корони була штучна борода — знак володіння землею. Її прикріплювалишнурком до чисто поголеного підборіддя. Бороди робилися, так само як і парики,із зрізаючого волосся і могли бути різної форми: витягнуті у вигляді заплетеноїкіски, із завитком на кінці, плоскі, довгасті, скручені паралельними рядами, уформі кубика, лопатки. Бороду прикрашали позолоченою змійкою — уреєм, яка також вважалася символом влади. Жерці — служителі культу звичайноголили голову і особу, надягали парики або громіздкі маски, що зображали мордусвященної тварини. Знатні придворні і землевласники носили парики або робиликороткі стрижки з власного волосся. Численні рабині, що населяли країну, носилизачіски своїх співвітчизників. Але через жаркий клімат багато чоловіків в ціляхгігієни повністю збривали волосся, вмощували шкіру голови маслами ароматизму.

Жіночізачіски у всі часи були значно довшими чоловічих і більш хитромудрі, особливозачіски цариць і знатних Пані. Характерною межею всіх зачісок була суворість,чіткість ліній, за це вони отримали назву «геометричних». Знатні жінки, як ічоловіки, голили голову і надягали парики. Найтиповішими зачісками на парикахбули дві: перша — все волосся розділялося подовжнім проділом, щільно облягаючиособа з обох боків, і рівно підстригалися на кінцях; верх парика був плоским.Друга зачіска мала форму кулі. Обидві вони були «геометричними ».

Зрозвитком єгипетського суспільства жіночі зачіски подовжилися, з'явився«трьохприватний» парик, три бріди якого спускалися на груди і спину, а такожвеличезний парик з крупних скручених хвиль. Форма такого парика буланезвичайною — «каплевидній». Волосся в такій зачісцірозділялося проділом, хвилі з двох сторін перехоплювалися плоскими металевимистрічками. При цьому вухазалишалися відкритими. Кінці пасм, що спадали на груди, завивалися в крупні улиткообразні локони. Пасмо волосся, що спадає наспину, плоска, складалося з прямого волосся або дрібних кісок. Парикиофарблювали в різні кольори — голубий, оранжевий, жовтий.

Зачіскиробили і з власного волосся, вільно розпускаючи їх по спині, кінці прикрашаликистями. Іноді волосся завивало дрібними хвилями — така завивка виходила післярозчісування дрібних, тонких кісок. Діти, хлопці і дівчата збривали волосся,залишаючи одну або декілька пасм на лівій скроні, які завивалися в локон абозапліталися в плоску косу. Кінці волосся перехоплювали шпилькою або кольоровоютасьомкою. Застосовувалися невигідні коси з шовкових кольорових ниток, стрічокабо смужок шкіри,шерсті тварин.

Розглянемодекілька єгипетських зачісок, що дійшли до нас в наскальних малюнках храмів іпірамід, скульптурних творах.

Нефертітіі богиня Ісида. Стінний розпис гробниці Нефертіті. Нове царство. На головахдвох жінок надіті довгі чорні парики, що складаються з трьох частин, ігроміздкі головні убори. Парики щільно облягають голову, спускаючись до брів,збоку тонка маленька пасмочка спускається до середини вуха. Інше волосся зачесало за вуха і важкоюгустою масою спускаються на груди і спину. Оскільки староєгипетська скульптуравимагала профільного зображення, то можна припустити, що з другого боку такожповинне було спускатися широке пасмо. Кінці парика закінчувалисягоризонтальними кольоровими смужками. На розписі не видно слідів завивки абокісок на парику, тому можна припустити, що він був зроблений з одноколірногочорного матеріалу. Доповненням і прикрасою до парика служать головні убори:один у вигляді сонячного диска, розташованого між двома високими напівкруглимирогами, що підіймаються посередині голови. Інший головний убір більш нарядний.Він зображає чучело птаха, що простягнув свої крила над головою. Крила, хвістптаха передані дуже натурально, детально пропрацювати кожне перо. Треба лобом ібіля мочки вуха зміцнені прикраси: невеликі головки змій — символа влади.Обидві жінки одягнено в костюм з тонкої тканини.

Статуяцарського сина Рахопета і його дружини Нофрет. V династія. Розпис гробниці в Медуме.Середина III тисячоліття до нашої ери.Стародавнє царство. Зображений чоловік і жінка в париках. Парик чоловікакороткий, темний. Волосся обрамляє особу з трьох сторін, при цьому залишаючивуха відкритими. Можливо, парик зроблений з штучних матеріалів. Зачіска проста;це гладкі, прямі, щільно укладені пасма. Можна припустити, що така зачіскаробилася і з природного волосся.

Скульптурнагрупа правителя Уджанхджеса з дружиною. На голові чоловіка короткий парик, вінзакриває вуха, волосся не досягає плечей. Пасма волосся розходяться по обидвісторони від проділу, на лобі з-під краю парика видно пасма власного волосся.Волосся, брови, очі чорні.

Верхнячастина статуї Сенусерта III (Середнє царство). На голові чоловіка смугастий платок-нємеє, звичайний головний убір єгипетських фараонів. Треба лобом урей. Невелика борідка прикріплена задопомогою зав'язок, які проходять по щоках.

Головацариці (епоха Середнього царства). Час фараонів Сенусерта III — Аменемхета III. Голову цариці прикрашає так званий гаторичний парик, який отримаврозповсюдження в епоху Середнього царства. Парик такої форми зображений наголові богині Гатор (Хатор) в капітелях колон. В епоху Середнього царства наскульптурних зображеннях можна бачити два варіанти цього парика. В своємупервинному зображенні парик прикрашає голову цариці Нофрет, дружини Сенусерта II. Парик масивний, спадає спереду нагруди двома симетричними спиралеобразно закрученими кінцями. Всередині звисаючий кінець парика як би роздувається, товщаючи. Внутрішнє пасмойде від вуха до вуха, падає не прямо, а криво. Волосяні пасма перехопленігоризонтально лежачими стрічками,— можливо, це обручі з тонкого металу.

5. Зачіски Давньої Греції

Основнівиди і форми зачісок. Про зачіски Стародавньої Греції можна судити попам'ятниках скульптури, предметах прикладного мистецтва. Перукарське мистецтвобуло вже на високому рівні. Процес причісування в стародавніх греків бувсвоєрідним церемоніалом. Рабині-перукарі винні були не тільки швидко і умілопричесати голову клієнта, але і, як в архітектурі, скульптурі, дотриматиправила гармонії і естетики. За порушення пропорцій невдалий перукар суворокарався. Причісування, фарбування волосся, завивка вироблялися добре навченимирабинями. Кожний з них виконував тільки одну певну операцію. Ці процедури булитрудомісткі і займали масу часу. Можливо, тому в Стародавній Греції буливдосконалені металеві стрижні для завивки волосся, що отримали назву каламис. Ці найпростіші щипці значновідрізнялися своєю формою від щипців нашого часу. Вважається, що в СтародавнійГреції з'явилися перші перукарі, які по назві щипців сталі називатисякаламістрами. Раби-каламістри цінувалися значно дорожче за звичайних рабів.Вони користувалися розташуванням господарів, їм дозволялись деякі вільності,яких були позбавлені інші рабині, що виконували роботи по будинку. Продавали їхзвичайно рідко.

Відприроди греки мали пряме, густе чорне волосся. Разом з тим в творах літературиі драматургії нерідко оспівувалися золотокудрі красуні. Можливо, жінкизмінювали природний колір волосся, вдаючись до допомоги лужних складів. Для освітлення волосся користувалися рисом,що також дрібно меле, і мукою. В особливо урочистих випадках зачіски обсипалисязолотим порошком. З розвитком грецького суспільства зачіска стала визначатисоціальне положення людини.

Вперіод архаїки чоловічі зачіски відрізнялися простотою ліній і силуетами булисхожі на жіночі. Це були довгі пасма, скручені в спіральні локони, або волосся,заплетене в коси і укладені в красиві низькі пучки. Часто волосся підбиралосяпід стрічку, яка охоплювала всю голову. Зачіски цього періоду можна побачити наскульптурах з Акрополя. Чоловічі зачіски робилися з довгого, ретельноскрученого волосся, яке спадало на плечі і спину.

Найпоширенішійбула зачіска з кіс, заплетених за вухами. Коси в два ряди кільцем обвивалиголову. При цьому на лобі волосся укладалося в густий чубок з дрібних кільцеобразних або серповидних локонів.Старогрецькі майстри, володіючи великим смаком і відчуттям гармонії, створювалисвої зачіски завжди з урахуванням віку, особливостей особи і фігури. Іншоюпоширеною чоловічою зачіскою була густа грива з скрученого волосся. Локонирозташовувалися красивими вертикальними рядами.

ВV — IV століттях до нашої ери ці зачіскипоступово зникли. Їх місце зайняли акуратні маленькі зачіски з підстрижених,крупно скручених кучерів. Чіткі лінії локонів змальовували силует голови. Цізачіски не відрізнялися різноманітністю, всі вони були витончений виконані зкороткого волосся. Різними були лише види завивки, оскільки в цей час їйнадавалася велика увага. Завивка робилася гарячим і холодним способами. Технікавиконання зачісок весь час удосконалювалася. В зачісках могли поєднуватисярізні види локонів — кільцеобразні, спіральні, трубчасті, типу черепиці.

Вперіод розквіту Афінської держави чоловічі зачіски поступово придбавають налітхимерності і зніженої, з'являється деяка жіночність. Прикладом такої складноїзачіски може служити зачіска Аполлона Бельведерського скульптора Леохара.Зачіска явилася справжнім витвором мистецтва: вона зроблена з скручених довгихпасм, укладених треба лобом витонченим, легким бантом. Згодом ця зачіска отрималанайменування «бант Аполлона», але є ще одна назва — «цикада», оскільки бант зволосся був схожий на легкі крильця цикади.

Існувалабезліч інших зачісок, виконаних з скручених локонів і укладених щільнимирядами. Велику популярність отримала зачіска з короткого волосся «ОлександрМакедонський». Волосся підстригалося «драбинками», завивалися вільно і красивоукладалися по голові. У всі часи на додаток до зачіски чоловіка носили великібороди, що обрамляли нижню щелепу. Бороди акуратно підстригали і підвивалищипцями, додаючи їм різноманітну форму. Але найпоширенішою формою була конічна,при цьому волосся бороди завивалося крупними спіралями або дрібними кільцеобразними локонами на самих кінцях.Часто бороди просочували маслами ароматизму. На бенкетах бороди обсипали мукоюз товчених бобів, крейдою, дрібно подрібненими травами. Бороду носили всігрецькі громадяни, що досягли зрілості.

ВСтародавній Греції ідеалом краси, прикладом для наслідування вважалася людинадосконала в духовному і фізичному розвитку, таким був видатний полководецьОлександр Македонський (356—323 рр. до н. е.). Він носив красиву зачіску з легко скрученого напівдовгого волоссяз типовим для неї симетричним проділом — фрагісом. Олександр Македонський ставзразком для багатьох політиків, за життя його обожнювали в поезії, складалилегенди.

СкульпторЛісипп створив численні портрети Олександра — на них його зовнішність переданабільш достовірно, чим в інших скульпторів. На мозаїці Олександр Македонськийзображений двадцятитрьохрічним хлопцем з бакенбардами, перехідними в легку смужку бороди.Незабаром він збрив бороду. Олександр Македонський був першим греком, що неносив бороди. Багато чоловіків сталі наслідувати йому. В армії воїнівзобов'язували голитися, щоб позбавити супротивника можливості вистачити забороду. З того часу збільшилася робота цирульників. З часу правління ОлександраМакедонського в Греції борід вже не носили — виключення складали філософи,учені.

Жіночізачіски з самого своєї появи були прості. Скромні і чіткі контури пучків івузлів переважали в зачісках всіх верств жіночого населення. Зачіски періодуархаїки, з туго укладеними пасмами на потилиці, отримали велике розповсюдження;вони покривалися тканиною, іноді на волосся надягали мішечок. Цю зачіскуназивали «зачіскою гетери»; з часом вона ускладнилася, стала робитися зскрученого волосся з приміненням каркаса. Пучок мав конусоподібну форму. Цязачіска стала найпоширенішою, мала багато варіантів, отримавши назву «грецькийвузол», а згодом, коли вузол кріпився на шиї більш низко,— каримбос. Ця зачіскавважалася класичною в Стародавній Греції, але час і смаки вносили в неї деякізміни: види завивки були різні, вузол то підводився над шиєю, то опускався.З'явилася зачіска «лампадіон», що нагадувала формою язики полум'я.

Вжіночих зачісках, так само як і в чоловічих, обов'язковим вважалося захованняприродної лінії лоба. Тому все скручене волосся розділялося подовжнім проділомі начісувалося низько «шторками» на лоб. Жінки, як і чоловіки, носили зачіскутипу «бант Аполлона»,— витонченістю і виконанням вона аніскільки невідрізнялася від чоловічої.

Оригінальну,«гарбузообразну» зачіску ввела в моду всередині V століття до нашої ери другадружина Перікла — Аспасия. Зачіска робилася з скрученого волосся, якеукладалося крупними об'ємними вертикальними часточками від лоба до потилиці, іперев'язувалася двома стрічками.

ГетераФріна носила зачіску високу — з скрученого волосся, з бантом на темряві.Красуня Фріна позувала відомим художникам, скульпторам. Пракситель створивскульптурний портрет Фріни з білого мармуру.

Напочатку V століття до нашої ери середмолодих жінок була поширена зачіска з напівдовгих скрученого волосся.Вистригали чубок, що спускався до середини лоба. Доповненням цієї зачіски бувтонкий металевий обруч — філе; він не тільки декорував зачіску, але і скріплявволосся, підтримував скручені пасма на темряві. Перев'язували волосся іпозолоченим шкіряним ремінцем. Молоді дівчата носили розбещене волосся.

Зачіскимолоді у всі часи були значно коротшими, але процес причісування від цього нескорочувався. Якщо в період архаїки розбещене волосся вважалося ознакоюжіночності, молодості, то за пізніх часів (класики і еллінізму) носіннявільного, неприбраного волосся сталі дозволяти тільки жрицям. Для урочистихвипадків і бенкетів зачіски робилися по декілька годин, посипалися порошком зтрав, насіння, що додавали волоссю золотистий відтінок.

Розглянемодекілька зачісок, зображених на грецьких скульптурах. Розпис на вазі «Пеліке зластівкою» наочно представляє зачіски чоловіків трьох віків — хлопчика, хлопціі дорослого чоловіка. Судячи по зображенню, зачіски всіх трьох виконані дужеакуратно, волосся треба лобом укладені в рівний, прямий чубок. В чоловікаскручена борода конічної форми.

Скульптури,що зображають спортсменів, дозволяють судити про так звані «спортивні» зачіски.Скульптура Мирона—«Дискобол» (450 р. до н. е.). Зачіска хлопці витончена —волосся коротко підстрижено і скручено. Серпоподібні завитки щільно прилягаютьодин до іншого, на лобі густий, рівний чубок. Скульптура Поликлета—«Дорифор»(близько 440 р. до н. е.). Зачіска цьогоспортсмена дещо інша: волосся також коротко підстрижено і акуратно скручено,але вони розділені на прямий проділ. Фрагмент скульптури Фідія із західногофронтону храму Зевса («Торс Аполлона», 460—450 рр. до н. е.) виявляє зразокперукарського мистецтва. Волосся скручено, укладені рівними пасмами, кінці пасмскручені в тугі кільцеобразні локони. Кільця рівно обрамляютьособу, закриваючи до половини лоб. Вухо залишається відкритим. По всій головіпов'язана тонка стрічка, або, швидше, ремінний шнур,— можливо, під ньогозабрані довгі волосяні пасма на потилиці.

Жіночізачіски можуть бути розглянуті на стінному розписі більш пізнього часу«Придворні пані» з Кносського палацу. В трьох пані волосся щільною масоюукладені в пучок, який, підносячись на верхівці, знижується до потилиці іпоступово переходить в товсте пасмо, що спускається на спину. Над переніссямзвисає невеликий штопорообразний локон. Лоб покривають схожі на комилокони, створюючі оригінальний чубок. На щоки біля вух спускаються довгізмієподібні локони. Вся зачіска багато прибрана різного роду прикрасами. Налобі плоска неширока діадема; пучки перевиті нитками намист, орнаментованимиприкрасами; на вершині пучка зміцнена металева крихітна башточка, від неїрозходяться гірлянди прикрас.

Вкінці IV і в І столітті до нашої ерирозповсюджується носіння париків. Велика потреба в париках примусила правителівстворити на маленькому острові Лесбос спеціальні майстерні для їх виготовлення.Тонко і ретельно виконані вироби стародавніх майстрів перукарського мистецтвашвидко стали предметом продажу на ринках не тільки Стародавньої Греції, але ібагатьох інших країн. Вартість париків була така велика, що вони купували лишебагатими громадянами. Спроможні люди повинні були мати по декілька париків, длярізних випадків. Парики розрізнялися не тільки по квітах, але і за часом дня,року.

Найпопулярнішимибули світлі парики, що виготовляються з натурального жіночого волосся, потім —парики з попелястим відливом.

6. Зачіски Стародавнього Риму

Основнівиди і форми зачісок. Перукарське мистецтво в стародавніх римлян, так само як встародавніх греків, користувалося особливою увагою. Зачіски їх були прості, алезгодом римляни перейняли основні силуети в греків, дещо видозмінивши їх. Формаі прикраса зачіски часто залежали від достатку, положення в суспільстві. Вцілому ж форми зачісок були однакові для всіх верств населення.

Чоловічізачіски представляли всілякі фасони стрижок. Але найхарактернішій була зачісказ густим чубком, що закривав весь лоб до брів або до середини лоба. Вся масаволосся підстригалася до мочки вуха і легко підвивалася. На скульптурнихпортретах періоду Республіки ми не бачимо химерних або складних зачісок.Чоловіки добре підстрижені, багато хто — досить коротко.

Молодіримляни чисто виголювали осіб, в зрілому віці починали носити бороди, але вонибули значно менших розмірів, ніж в греків, ассірійців.

Зачасів Римської імперії чоловічі зачіски сталі більш різноманітними. Вонизагубили відбиток аскетизму і суворості, набувши деякі риси химерності ізніженої. Римські громадяни носили зачіски з чубками, з скрученими пасмами.Багаті патриції наслідували зачіскам своїх імператорів. Таким прикладом бувОктавіан Серпень (63 р. до н. е.— 14р. н. е.), римський полководець,римський імператор. В античному світі він вважався ідеальною особою. Скульпторизуміли передати в його портретах палкий темперамент, розум, духовну і фізичнукрасу, а також нещадну, пихатість. Римляни наслідували йому в зачісці: пряміпасма замість сильно скрученого волосся — повернення до староіталійських форм,зачісок етрусків. Грецькі ідеали були витіснені. «Римськими» зачіскамивважалися зачіски, які носили в Італії в III столітті до нашої, ери. Зачіски сталі більш строгими. ІмператориТіберій (Тіберій Клавдій Нерон, 42 р. до н. е.— 37 р. н. е.) і Траян (МаркУльпій Траян, 53—117 рр. н. е.) носили короткі зачіски, які були різновидамизачіски Серпня. Імператор Тіт Флавій Веспасиан (39—81 рр. н. э.) носив зачіскуз напівдовгих волосся, злегка скрученого, зберігаючи вірність римськимтрадиціям. Римський поет Вергилій в зачісці наслідував етрускам. Крупні пасмазлегка в'юнкого волосся, що зачесало на лоб, нагадували силует латинської буквиS. За часів «солдатськихімператорів», що часто мінялися, чоловічі зачіски були з короткого волосся,зустрічалися навіть дуже короткі, типу «їжачок». Плішивість маскували задопомогою невигідного волосся, вживали парики. Зачіски на париках залежали відрізних обставин — пори дня, погода. За часів Імперії всі зачіски робилися зскрученого волосся. Прикладом може служити зачіска імператора Марка АвреліяАнтонія, що прозвав Каракаллой.

Післядовгих років наслідування в зовнішньому вигляді стародавнім грекам римлянизуміли створити свій стиль; так само як і в стародавніх греків, причісуваннястало важливою церемонією. За виконанням зачіски, її збереженням спостерігалиспеціальні рабині — тонсорес і кіпасис. Патриції багато годин проводили за туалетом. Рабині виконували зачіскигарячою завивкою, робили і «мокре» холодне укладання. Стригли особливимисерповидними бритвами. Кожний виконував свою операцію. Жіночі зачіски в періодРимської республіки робилися з довгого волосся. Волосся, розділене прямимпроділом, укладалося ззаду в тугі об'ємні пучки. Робили треба лобом вал, якийназивали нодус.

Римськіматрони мали від природи темне волосся і по римських законах не винні були їхколір змінювати. Зачіски з пучками носили жінки, належні до різних станів. Зрозширенням зв'язків з іншими країнами з'явилися нові силуети і форми зачісок —типу єгипетських («геометричних»), грецьких вузлів. Зачіски типу грецькоговузла набули деякого важкоатлета, вони стали більш щільними, менш нарядними.Зачіски можна розділити на два основні вигляд — з різноманітними плетеннями з кіс і завивкою хвилями. Інші зачіски були варіантами цих двох видів.За часів Імперії законодавцями мод в області зачісок сталі імператора. Томузачіски умовно стали називати по їх іменах, наприклад типу Домни, типуБереникі, типу Агрипини. Зачіски часів Імперії були настільки вишукані ірізноманітні, що знаменитий поет, знавець мод Овідій Назон писав, що легшеперерахувати жолуді гіллястого дуба, чим зачіски римлянок. Зачіски міняликілька разів в день; ця пристрасть була така велика, що навіть на мармуровихбюстах і скульптурах робили знімні деталі для зміни зачісок. Зачіски поступовозбільшувалися у висоту, тому стали використовувати дротяні каркаси, підкладнівали, спеціальні прикраси з мідного дроту у вигляді витончених діадем дляпідтримки і зміцнення пасм волосся. Складні, багатоярусні зачіски вимагаливеликої кількості волосся, тому стали користуватися невигідним волоссям —париками.

Римськіжінки носили зачіску, яка складалася із завивки хвилями і кіс, укладених поверхнеї з потилиці до лоба. Робили високі, складні зачіски, в яких поєднувалисярізного вигляду локони, розташовані ярусами. При цьому на потилиці або низькона шиї з тонких кісок робили плоский пучок, укладали його у вигляді кошика абочерепашки, завитка. В період імперії популярна була зачіска тутулус, її носили знатні патриціанки.Волосся завивалося, підводилися треба лобом, кріпилися на раму. Доповненнямцієї зачіски були конусоподібні шапочки. Для наречених була особлива зачіска:шести укладених навкруги голови кіс, які перевивалися червоною стрічкою. Поверхзачіски прикріплювали фату жовтого кольору. Але фата не була єдиним головнимубором. Наречена могла надіти хустку вогненного кольору чотирикутної форми. Збоків і ззаду хустка спадала м'якими складками, залишаючи особу відкритою. На торжествахзачіски прикрашали перлами — він цінувався дорожче за всі камені. Оскількиримським матронам здавалося, що чорний колір волосся грубить, то стализастосовувати освітлювачів.

Розповсюдивсязвичай носити світлі парики. А найбільш екстравагантні аристократкинасмілювалися носити кольорові Парики.

Парикирудого кольору носили в основному куртизанки, танцівниці. Фарбування волоссявимагало особливих лужних складів і спеціальних знань, тому рабині-ортотрікс виконували цю роботу у декількаетапів. Спеціальна каламистра мила, просушувала волосся,навивала на щипці. Інша, псекас, мастила волосся помадою, атретя, кіпасис, укладала їх в певну форму.

КультураРима періоду Республіки пронизана інтересом до особи, внутрішнього світулюдини. Скульптурні портрети правдиво передають риси портретіруємого. Зображали не героїв, алюдей. Суворий погляд, суворість, чіткість ліній зачісок властиві всімпортретам.

«Плитанадгробка» — скульптурне зображення чотирьох чоловік: двох жінок і двохчоловіків. В жінок зачіски з нодусами.Чоловічі зачіски — довгі пасма майже прямого волосся, що спускається низько налоб.

Великийвплив на формування моди в період Імперії робили скульптурні мармурові портретиімператорів і імператорів.

«ІмператорАгрипина» — скульптурне зображення матері імператора Нерона, другої дружиниКлавдія. Зачіска витончена, складається з різного виду локонів. Ряд локонівтреба лобом, від нього волосся розходиться крупними хвилями. На скроняхпаралельні ряди круто скручених локонів, укладених чітко об'ємними півкулями.На лобі легкий чубок, що складається з дрібних кілець. За вухами закріпленізмієподібні спускові локони, які розподілені по обидві сторони шиї.

«Доміция»:голова імператора прикрашена високою зачіскою. Рамка каркаса дозволяєрозташувати волосся у вигляді слимаків густою масою. Лоб з двох сторін закритийвитонченими локонами, що додає особі трикутну форму.

«Скульптурнийпортрет часів імператора Траяна», Зачіска молодої жінки вражає красою,оригінальністю, незвичністю форми. Над головою у вигляді німба підносятьсялокони, прикріплені на невидимий дротяний каркас, який дає міцність і стійкістьзачісці. Крупні скручені локони укладені по кругу, створюючи видимістьволосяного кокошника. Волосся потиличної частини заплетено в дрібні, тонкікіски і укладено в круглий пучок, проколений тонкою довгою шпилькою з круглим навершиєм.

«Скульптурнийпортрет імператора Юлії Домни». В її зачісці уявлено інший напрям моди — всязачіска виконана у вигляді хвиль з скрученого волосся. На потилиці низькозміцнений широкий, щільний пучок.

7. Зачіски Середніх віків

Основнівиди і форми зачісок. Загальні силуети зачісок середньовіччя не відрізнялисяособливою різноманітністю як в чоловіків, так і в жінок. Феодальна знать носилаті ж зачіски, що і простий народ. Різницю складали лише головні убори,прикраси.

Чоловікизнатного походження носили напівдовге волосся, наслідуючи зображенням Хріста.Особливо ця зачіска розповсюдилася після хрестових походів. Іншим різновидомзачісок була «пейзанська» стрижка: волосся акуратно підстригалося навкругиголови, завивалися крупними пасмами. Густий чубок закривав весь лоб. Волоссяхрестоносців по довжині нагадувало жіночі, оскільки лицарі давали обітницю нестригти під час походів.

Всічоловіки, що досягли зрілого віку, відрощували бороди. Їх форма частозмінювалася під впливом моди. Бороди носили прямі або округлі, гачкоподібні абороздвоєні. Завивці бороди надавалася велика увага. Пасма завивалися штопорообразно, а на кінцях згущалися в кільце.

Лицаріобов'язково відрощували бороди. Їх розділяли на дві або декілька окремихпасмочок. Кожна з них могла бути перевита золотою ниткою або шнуром, сплетенимз тонких золотих ниток.

Католицькісвященики і ченці вистригали на тім'яній частині волосся у вигляді невеликогокруга (називалося це тонзурою) і прикривали вистрижену частину маленькоюшапочкою.

Жінкинезалежно від стану були зобов'язані покривати голову, як того вимагала церква.До заміжжя дівчатам дозволялося носити розбещене по спині волосся, символізуючечистоту і непорочність. Знатні пані заплітали волосся в скроневі коси,перевиваючи їх широкими стрічками. Іноді коси були дуже довгі завдяки додаваннюокремих смужок тканини. Ширина кіс досягала розміру долоні за рахунок багатопрядного плетення. Умовно ці коси називалися«рицарськими».

Чоловічізачіски племен варварств не відрізнялися складністю. Підкоривши народи різнихнаціональностей, вони охоче переймали їх зачіски. Носили напівдовге волосся,вільно падаюче на плечі. Вони могли бути прямими або злегка хвильовими. Середнімецьких племен було поширено тільки довге волосся — як ознака свободи івойовничості. При цьому біля скронь заплітали по тонкій кісці. На портретах, щозображають варварів, зустрічаються чоловіки із зачісками, які силуетомнагадують зачіску «кінський хвіст». При цій зачісці все волосся з усіх боківзачісувалося вгору і туго зав'язувалися на верхівці джгутом. При піднесеннідинастії Меровінгов (VII в.)чоловічі зачіски робилися з короткого волосся, часто при таких зачіскахпідголювали потилицю. Молоді люди вважали за краще носити довге волосся. Зчасом довжина волосся перестала служити знаком відмінності між вільнимигромадянами і рабинями. Найпоширенішою зачіскою було вільно розбещене волосся,що доходило до середини шиї. З IX століття ця зачіска укорінялася серед всіх верств населення. І лишезлочинців в покарання коротко стригли. В IX столітті носили зачіску, яка нагадувала український оселедець. Все волосся, окрім невеликогочубка на верхівці, постійно збривало.

Чоловікиплемені галлів носили великі бороди. Але під впливом римської культури з'явивсязвичай голити бороду, залишаючи, проте, великі вуса. Часто залишали на щокахневеликі клаптики волосся — підусники.

Жіночізачіски в V—VIII століттях були прості.Волосся вільно розпускало злегка скрученими пасмами по плечах і спині. Під часбенкетів і турнірів голову пов'язували стрічками, надягали вінки з квітів ілистя, прикрашали тонкими металевими шнурами або обручами. Деякі жінкизаколювали волосяні пасма на потилиці у вільний пучок — «по-римські», при цьому надягали зверху легке покривало або хустку. В кінці VIII — першій половині IX століття, за часів піднесеннядинастії Каролінгов, серед дівчат і жінок з'являється мода на коси. Плетеннякіс було різне: в три, чотири, п'ять плетешків — пасм. Таку косу називали многопрядной. Коси заплітали від скронь і відсамої верхівки, вони вільно лежали на спині. Часто їх подовжували за рахунок вплетення шовкових стрічок, різнокольорових шнурів, утворюючи свого роду футляр.

8. Зачіски стилю Ренесанс

Основнівиди і форми зачісок. Чоловічі флорентійські зачіски всіх станів були однаковіпо силуету. Вони робилися з довгого, пишно скрученого волосся. Найпоширенішимсилуетом зачіски став кулястий. Молоді люди завивали волосся в локони і носилиїх розбещеними або пишно збитими. Довжина локонів досягала плечей. На лобівистригав рівний чубок. Іноді волосся розділялося прямим проділом абозачісувалося назад. Завивка була різною — хвилеподібній або дрібній, крутий.Волосся укладалося в широкий вал кінцями всередину. Такий вал іноді обрамляв всюособу, а іноді йшов від скроні до скроні через потилицю. При цьому верхівкаголови була гладкою.

Вцих зачісках значну роль грала стрижка. Іноді волосся підстригалося «сходами» ікруто завивалося на папільотки. Іншим різновидом стрижки було рівневолосся, підстрижене еліпсообразно. Кінці їх підкручувалися всередину.Носили і пряме, нескручене волосся. Як і раніше можна було побачити «пейзанську» стрижку, як в середні століття. Всі ці зачіски міцно зміцнилися впобуті і не мінялися протягом багатьох років. Залишалися вони і після того, якзаконодавцем мод стала Венеція.

Вцей час найпоширенішій стала еліпсообразна зачіска, що отримала назву «колба».В цей же час носять і більш короткі зачіски, прикрашають голову ланцюжками,коштовними каменями. З появою високого коміра зачіски значно коротшають.

Обличчячисто виголювалися, і лише по досягненні зрілих років чоловіка відпускалибороди і вуса. Догляду за бородою і вусами надавалося особливе значення.Головною умовою краси бороди був її рівномірний колір. Тому волосся на обличчіпостійно підфарбовувало. Так, з появою першої сивини бороду повністюобезбарвлювали, додаючи їй білизну, часто з голубим відтінком. Єдиної формибороди не було. Кожний виходив з індивідуальних смаків. Деякі носили одні лишевуса. Але з 70-х років XVстоліття сталі носити бакенбарди, яким додавали округлу форму і завивали.Молоді люди носили одні вуса або тільки одні бакенбарди, що досягали серединивуха.

Флорентійськіжіночі зачіски вражали хитромудрістю. Повернулися зачіски, забуті за часівсередньовіччя. Зачіски в різних областях Італії були різні, але всіх їхоб'єднувало одне — довге розбещене волосся. Їх перестали приховувати підголовними уборами. Зачіски всіх станів відрізнялися легкими витонченимилініями. Наслідуючи античним зразкам, пані згущали волосся на зразок грецькихвузлів. Але з часом простота ліній була загублена. На зміну їй прийшливитіюватість і витіюватість, вишуканість і декоративність. Зачіски сталііндивідуальні, в них відображався смак і фантазія виконавця. Ці зачіски, щоскладаються з кіс, локонів, вимагали вже високої майстерності. Складнікомбінації з волосся рясно прикрашали стрічками і нитками перлів. На початку XV століття у Флоренції з'являютьсялегені, витончені зачіски. Найпопулярніша з них — «флорентійська коса», типоватільки для флорентійців. Для неї все волосся розділялося прямим проділом,зачісувалися півколами на щоки, на потилиці запліталася коса, рівна по товщині.Її перев'язували стрічками, шнурами, намистами. Косу часто вкладали всвоєрідний шкіряний футляр або сітку, яка закінчувалася пензликом. Важливимелементом зачіски були довгі локони, що звисають по обох сторонах особи. Інодіволосся збирало на потилиці в пучок, перев'язували хрестоподібно і розпускалипо спині широкої, злегка хвильовим пасмом. В таких зачісках робили прямийпроділ, скроневі пасма коротко підстригалися і, злегка підвиті, напускалися нащоки. Всі ці зачіски вимагали дуже густого волосся, і пані вдавалися до штучнихкіс, локонів.

Дівчатапричісувалися просто, заплітаючи на потилиці одну косу і укладаючи її віночкомнавкруги голови, або заплітали дві коси, розпускали скручене волосся по плечах.Зачіски прикрашали шовковими стрічками, квітами, низками перлин, срібнимилелітками. Іноді носили волосся у витончених срібних сіточках, розшитихперлинами, підв'язували стрічками, джгутами на потилиці. Волосся завивалокрупними хвилями.

Заміжніжінки також заплітали волосся в коси, укладаючи їх у вигляді черепашокспіралями над вухами. Часто волосся покривало оксамитовими шапочками, вуалями,сітками із стрічок, оксамитових ниток, плетення. Іноді на зачіски зверху сітки надягали шовковий товстийвал у формі кільця. Об'ємні вали кріпили на високі шапки закруглюючої форми. Надеяких портретах можна побачити зачіску з футляром для коси з білого шовку,обмотаним чорною стрічкою навхрест. Футляр був рівним протягом всієї довжини,тому можна припустити, що волосяні пасма, пропущені в нього, не завжди булитакої ж довжини, а пустку, що утворилася, заповнювали яким-небудь матеріалом,наприклад шовковими стрічками.

Зачіскиіталійок мінялися під дією іспанських мод. Сучасник писав, що гладка зачіскадуже підходила до розумних, прекрасних лиць флорентійських патриціанок,додавала їм вид переваги і упевненості в собі. Часто розбещене довге пасмо,перевите стрічками, також називали косою, оскільки волос з-під стрічки виднобуло мало. Зачіски венеціанських пані були різні, але їх можна було об'єднати вдва основні типи: скручені локони, закріплені шпильками, перевиті прикрасами;зачіски з косами, укладеними по-різному.

Вкінці XV століття у Венеції отрималашироке розповсюдження зачіска з скрученими у вигляді півмісяця пасмами,розташованими треба лобом. Іноді зачіска нагадувала невеликі ріжки на зразоксерпа Венери.

ЖителькиНеаполя придумали собі особливу зачіску — з хвильового волосся, яке короткимипасмами зачісувалися на щоки; на потилиці пасма підв'язувалися стрічками ікаскадом спадали на спину.

Захопленнясвітлим волоссям привело до того, що у Венеції на дахах сталі будуватималенькі, легені будочки з дощечок без даху. В цихнезвичайних спорудах жінки, захищені від очей цікавих, сиділи годинником,випалюючи на сонці змочене різними складами волосся. Для більш рівномірногообезбарвлення волосся розкладало на великі, широкі поля солом'яних капелюхів,які для більшої зручності були без денця. Рецепти фарбування волоссязберігалися в глибокій таємниці. Ними володіли цирульники, які за великі грошіохоче офарблювали волосся.

Венеціанськізачіски, так само як і зачіски флорентійців, витончені і хитромудрі. Багато хтоносив зачіску на зразок «колби», тільки пасма були значно довшими. Кінціскрученого волосся підкручували всередину валом або двома. Часто волоссязабиралося в сітку, яка спускалася з темряви. Робилися зачіски типу тюрбана,при цьому на темряві укладали високі пучки з джгутів кіс.

Зачіскикуртизанок відрізнялися від зачісок знаті і горожанок. Вони складалися з двох товстих джгутів, укладених требалобом у вигляді бубликів. На лоб спускався густий, сильно скручений чубок здрібних кучериків або спіралевидних локонів. Волосся з потилиці гладко зачесало.

Розберемодеякі найбільш цікаві італійські зачіски, відтворені на картинах майстрів тогочасу.

«ПортретСимонетти Веспуччи» П'єро ді Козімо.Раннє Відродження. На голові молодої, красивої дівчини — масивна нарядназачіска. Все волосся зачесало з високо підголеного лоба назад і заплетені вкоси всілякого плетення. Коси і пасма скрученого волосся протягнутіхрестоподібно і укладені петлями на потилиці. Вся зачіска перевита ниткаминамист, прикрашена шпильками з перловими навершіями і підвісами.

«ПортретСимонетти Веспуччи» Сандро Боттічеллі. Зображена все та ж красуня, але зачіскавідрізняється від попередньої майстерністю виконання.

Волоссяскручено і укладено красивими легкими пасмами, а крім того, заплетені в багатопрядні коси. На спині — товсте пасмо,перевите хрестоподібно. На потилиці укладений масивний, «простьобаний»стрічками пучок з «колосовидною кіскою», що унизала перлами, на лобі — тривеликі намистини.

9. Зачіски стилю Бароко

Основнівиди і форми зачісок. На початку XVII століття продовжує відчуватися вплив іспанських мод. Чоловіки носилизачіски-типу «Анрікатр» в наслідування Генріху IV. Бороди і вуса були доповненням доцих зачісок. В 1620— 1630 роках силует міняється. Коротке волосся починає відрощувати,розповсюджується зачіска з скручених довгих і напівдовгого волосся, щоспускається окремими локонами на плечі і спину. На подовження зачісок вплинулатакож зміна форми комірів. Відкладні коміри дозволили розпустити довгі локонипо плечах. З того часу аристократи і придворні носять тільки довге волосся,коротка стрижка забута. Незабаром з'являються різні варіанти «дитячої» зачіски(коли Людовик XIV був дитиною) — однією з нихстала зачіска придворного чепуруна герцога Лотарінгського Каденетта. Зачіскабула пасмами природного волосся, підстриженого «сходами». Розділені на двірівні частини, вони обрамляли особу з двох сторін.

Налобі вистригав невеликий рівний чубок. З лівого боку пасма запліталися в тонкукіску, на кінці вона прикрашала бантом і коштовностями. Зачіска «а-ля Каденетт» стала найпопулярнішоюсеред придворних і дворянства, а також в армії, де проіснувала до XVIII століття і викликала хвилюнаслідувань. Одним з варіантів її була зачіска «комета», що отримала такуназву, можливо, тому, що пасмо волосся з одного боку було довшим інших інагадувало хвіст комети. З'явилися зачіски з «любовними» локонами — одним абодвома, зав'язаними на кінці стрічками неодмінно того кольору, який любила панісерця. При цих зачісках носили в лівому вусі сережку з великою перлиною увигляді краплі.

Зачіскинизьких верств населення мало змінилися в порівнянні з середньовіччям.Буржуазія, дрібні ремісники, городяни носили «пейзанські» зачіски, бороди і вусасамої різної форми.

З 1624 року в моду входить пишний завитий парик. Першим володаремтакого парика вважається французький абат Рівера, що звернувся до перукарів в1620 року з незвичайним замовленням. Мистецтво перукарів дозволило удосконалитигроміздкі, незручні волосяні вироби, якими були перші парики. Королівськийлейб-медик Ерве знайшов спосіб прикріплювати волосся до маленьких шапочок,обтягнутих шовковою тонкою сіткою. Парики набувають форми природних зачісок іміцно входять в життя всіх верств населення. Зачіски на париках поступовозмінилися. Завивка здійснювалася гарячим способом, за допомогою пару, що було утой час великою новиною. В більшості випадків це були локони, скручені іукладені горизонтальними рядами, з щільним чубком треба лобом і глибокимподовжнім проділом). Бріди парика, розташовані на грудях, часто перев'язувалисястрічками «фавор» або на кінці зав'язувалися вузлом.

Наймоднішоюборідкою цього часу вважається «муш» —маленький пучок волосся під нижньоюгубою. Ця мода була введена Людовиком XIII. Усунений від справ властолюбним кардиналом Рішельє, вінзаймався від нудьги всякими дурницями. Одного дня він власноручно поголив всіхофіцерів свого полку, залишивши їм на підборідді маленький кущик волосся. Зтого часу така борода стала називатися «муш» або «а-ля ройял» («по-королівські»). Ця мода збереглася до 60-х років. Бороди середньої величини носилотільки духівництво, учені, аптекарі, лікарі, старі люди.

ВXVII столітті у Франції при дворікороля Людовика XIV мода на бороди і вуса різкозмінилася. Наслідуючи молодому королю, придворні сталі носити вуса «шевальє».Вони мали форму вузької смужки над верхньою губою, кінці були скручені. В арміївуса носили тільки офіцери. Вуса вважалися символом аристократизму, привілеємкоролівських мушкетерів. Ремісники і селяни носили більш широкі бороди і вуса.

Післязакінчення Тридцятирічної війни вигляд чоловіків починає втрачати войовничість,придбаваючи риси інфантильності, жіночності. При королівському дворі, щовлаштувався у Версалі, створюється штат кваліфікованих художників по зачісці —перукарів. З роками число їх збільшується з п'ятдесяти до декількох стільників.Перукарська справа в другій половині XVII століття досягає розквіту. Мистецтво виготовлення париківстало так абсолютно і невигідні шевелюри такі прекрасні, що до Франціїпосипалися замовлення на виготовлення париків від всіх франтів Європи,включаючи Росію. Парики сталі предметом комерції, експорту. Прибутки від їхреалізації були вельми значними. Парик алонжевий, тобто подовжений,затверджений як офіційний парик при королівському дворі, коштував 1000 екю,ціна білявих париків з натурального жіночого волосся доходила до двох-трьохтисяч екю. Придворні пані повинні були мати декілька париків різного кольору —каштановий, чорний, сірий, русявий, білявий, білий. Парики носили такожбуржуазію і ремісники. По розмірах вони були значно коротшими і мало, зачіскабула скромнішою, менш помпезній. Відповідно і ціна була значно меншою.

Парикиробили з різних матеріалів — натурального волосся, волосся з шерсті тварин,морської трави, волокон кукурудзи і проса. Якщо парики робилися з темноговолосся, то їх сильно запудрювали. Якнайбільше для виготовлення париківцінувалися жіночі коси світлих тонів, що привозяться з Фландрії, Бретані. Буввиданий спеціальний королівський указ, що забороняв аристократам, за виняткомкоролівського прізвища, використовувати волосся світлого кольору для париків.Тому темне волосся освітляли, вдаючись до допомоги муки, пудри,каоліну. Парик став офіційним головним убором вищого суспільства, не дивлячисьна всі незручності, пов'язані з його носінням.

Якщона початку свого царювання король Людовик XIV, маючи густе волосся, не дужедотримувався моди на парики і навіть забороняв появу найбільш громіздких, топізніше, облисівши, він видав указ про загальне носіння париків. Спочаткумолодого короля задовольняв невеликий парик до плечей, що складається з простихлоконів, потім з'явилися парики із зачісками «грива», «пудель». Вже самі назвиговорять про форму париків. Вони представляли собою велику збиту хмару злоконів, оточуючих особу. Пізніше, в 70-х роках XVII століття, завивка міняється. Локониукладаються в строгому порядку, горизонтально, розміри їх збільшуються, требалобом збивається кок або тупій. Королівський перукар Бінетт зробив такий париккоролю з білявого волосся і назвав його «гранд інфоліо».

В80-х роках в зачісці на парику сталі робити проділ між тупеями, які стали збільшуватися у висоту. Востанньому десятиріччі століття бріди парика ще більшподовжилися. Колір париків з віком короля мінявся. Стали носити темні, різнихвідтінків. Бріди париків мали різну довжину. Дві передні, спадаючі на груди,робилися коротше, а третя, яка розташовувалася на спині, була найдовшою —досягала талії. Завивка кільцеобразна, що втрачає симетрію, укладаннядовільне. Всі парики мали фактично один силует. Відмінності були тільки впроділі.

З1700 року проділ став виразним, розділяючи тім'яну частину на дві; на скроняхробився напуск, який закривав частину щоки. Цей парик став нагадувати високудамську зачіску, що увійшла до моди, і називався «де ван а-ля Фонтаж» або «рогатий» —из-за високих тупеїв по сторонах проділу. Інодіз-під парика випускали природні пасма волосся, а щоб вони не дуже відрізнялисявід парика, їх підфарбовували. Чубок завивався у вигляді буклі і повинна булаорганічно поєднуватися з штучним волоссям парика. Можливо, до такого способувдавалися небагаті люди, оскільки підфарбувати своє волосся було куди дешевше,ніж набути новий парик, що коштував досить дорого.

ЛюдовикXIV настільки звик з'являтися впарику, що додавав його зовнішності помпезний вигляд, що ніколи у присутностісторонніх не знімав його. Розповсюдження париків приводить до того, що закожним станом була закріплена спеціальним указом певна форма. Духовні особи,абати повинні були користуватися париком круглої форми і невеликого розміру, щоотримав назву «абатський»; служителі закону, суддівські, юристы— «іспанським»;буржуазія — невеликими париками з трьома бридами; військові — «бригадирським»,який відрізнявся від всіх тим, що ззаду зав'язувався бантом; сановники — парикамивеликих розмірів, чотирикутної форми. Вдавалися до різних хитрувань, щоб незатрачувати великі суми на парики, наприклад використовували шапочки,пришиваючи до них локони.

Жінкидеякий час продовжували носити високі зачіски на каркасах різних форм, а такожоб'ємні вали. З 20-х років із зміною деталей костюма, зокрема форм комірів,зачіска міняється. Збиті зачіски поступаються місцем природним, спрощеним. Взачісках, ношених раніше, залишався відкритим лоб; тепер з'являється короткийчубок з легких, маленьких кучериків — «стружки», або «штопорчики», у вигляді бахроми. Цей грайливийкороткий чубок отримав назву «гарсетт»(«дівчинка»). Бічні середньої довжини пасма завивалися в пишні локони («туф»).Появу цієї зачіски приписують королеві Марії Медічи, що любила носити подібнічубки. «Широкі» зачіски швидко розповсюдилися по всій Європі. Бічні пасма тугозавивали і за допомогою каркаса щільно закріплювали біля щок. В таких зачіскахпотиличні пасма прибирали в різноманітні пучки з кіс, джгутів, що мали плоскуформу. Одночасно розповсюджуються і зачіски з поперечним проділом, якірозділяли волосся на дві частини: лобова вистригала коротше, завивалася задопомогою пару на зразок примітивної «шестимісячної» завивки; інша, тім'яна,укладалася в невеликий конусоподібний пучок, прикрашений в підстави стрічкамиабо нитками перлів. З боків звисали локони. «Дитячий період» короля Людовика XIV відобразився на жіночих зачісках таксамо, як і на чоловічих. Невзірая на вік, всі пані «помолодшали». Вони сталиносити прості дитячі зачіски з скручених кучериків по всій голові, а такожрозбещені по плечах локони, підв'язані стрічкою навкруги голови, звані «альанфан» («по-дитячому»). «Гарсетти» і «туф» перестають користуватися успіхом впані. З розповсюдженням чоловічої зачіски типу «а-ля Каденетт» в дамськихзачісках теж з'являються окремі «любовні» локони. Це пухнасте скручене пасмоотримало назву «мусташ» — «вус». Кінець їїзав'язувався бантом. З середини століття (1650—1660) форма зачісок міняється.Вони відрізняються витонченістю і легкістю. В моду входить зачіска маркізиСевінье, що отримала згодом її ім'я. Вона представляла собою скручені довгілокони, зв'язані пучками над вухами на різній висоті. Лоб обрамляв ледвепомітний, легкий чубок. Волосся потилиці покривалося невеликою шапочкою, абочіпцем («бонне»), або капелюшком з пером на зразок іспанського струму, абомереживною наколкою з легкого гофрованого газу, шовку або оксамиту.

Завивкав зачісках була різною, але в зачісці типу «мадам Севінье» вважали за краще«англійські» романтичні локони.

КоролеваГанна Австрійська ввела в моду зачіску, що отримала назву «фейєрверк»; в нійкоролева зображена на багатьох портретах. Волосся спереду укладалося плоско;ззаду, скручені в локони, збиралися високо на потилиці в масивний пучок. Наплечі спускалися змієподібні, штопорообразні локони.

Вкінці правління Людовика XIII жінки сталі носити компактні зачіски «ан буффон». Тугі локони щільноюмасою обрамляли особу, грайливий чубок з дрібних, легких завитків закриваввелику частину лоба. Волосся на потилиці запліталося в косу і укладалося вплоский щільний пучок у вигляді равлика або раковини. «Буффони» (смішні локони)носили з шиньйонами плоскої форми в зачісці твань «кульбіт». В 1660 року в модувходить нова прическа— «Марія Манчині», названа на ім'я знатної пані, італійкиза походженням. Вона полягала в тому, що все волосся над вухами завивалося вдрібні кучерики, збивалися і укладалися двома величезними півкулями на зразокрозеток, що прикривали вуха. Тут був прямий проділ, а також один або двазмієподібні локони, вільно спадаючих на спину або плечі. В 70-х рокахрозповсюджується зачіска, створена перукарем-жінкою Мартіной, названа «юрлю-берлю» — вона дещо нагадувала по силуетузачіску типу «Марія Манчині». Відмінність полягала в тому, що в зачісці «юрлю-берлю» локони завивалися та укладалисячіткими рядами, звужуючись до центру голови. Зачіска була широка за рахунокпідтримуючих локони стрічкових петель. Можливо, вона була менш поширена, чимінші, оскільки дуже рідко зустрічається на портретах художників того часу. В80-х роках з'являється нова зачіска, яка користується популярністю протягомподальших тридцяти років. Виникненню її передувала чиста випадковість іекстравагантний характер вісімнадцятирічної мадемуазель Анжеліки де Фонтанж. Внеї під час королівської охоти вітер розшарпав зачіску. Метка красуня відірвалапідв'язку, прикрашену коштовностями, і зав'язала нею своє прекрасне білявеволосся в пучок на верхівці. Король похвалив імпровізовану зачіску, і всіпридворні пані послідували прикладу фаворитки. Але загальне визнання зачіска «фонтанж» отримала після смерті їївинахідниці. З'явилася безліч варіантів цієї зачіски, на різний зразок. Зачіскатипу «фонтанж» представляла нагромадження високо треба лобом туго скрученихлоконів, розташованих горизонтальними рядами і поверхово. На лобі завивалосядекілька кучериків-штопорів, а на груди спускався один або декільказмієподібних локонів. Герцог Сен-Симон Луї де Рувруа в своїх мемуарах висміявчергове захоплення пані як безумство, що охопило всі верстви жіночогонаселення. Він характеризував зачіску як високу, багатоповерхову каркаснуспоруду з волосся, дроту, маси стрічок і мережив. Своєю висотою зачіскапорушувала пропорції фігури, збільшуючи ріст,— особу було в середині.

Зчасом розміри цієї зачіски зменшилися. Вона стала нижче і компактніше, отримавши назву «зручна». Оскількилокони не могли утриматися на певній висоті, то застосовували дротяні каркасиабо прикраси. Зачіска розповсюдилася по всій Європі і навіть в Росії.

Частоплутають зачіску «фонтанж» з чіпцем тієї ж назви. В зачісці волосся завивалосяв дрібні локони і укладалося на туго накрохмалені мережива або щільноповерхово. Фантазія модисток в розташуванні рюшів, смужок газу, мережив івинахідливість перукарів в прикріпленні до остову зачіски скручених локонівсприяли появі більше сотні варіантів зачіски «фонтанж», зі всілякими курйозниминазвами, які в більшості випадків абсолютно не відповідали ні формі, ні назві.Волосся уквітчувалося і пудрилося. В 1680 року наймоднішої вважалася зачіскатипу «палісадник». Швидше, це був головний убір з маси постижів і стрічок.

Длябільш тривалого збереження зачісок перукарі використовували розтопленийбаранячий жир, яєчні білки, всілякі помади ароматизму і масла. Поступово всізачіски, переобтяжені прикрасами, перетворилися на головні убори. Це даломожливість іноді використовувати штучні пасма, що наперед пришиваються дочіпців, наколок, струмів. Окрім перерахованих зачісок носили найрізноманітнішіїх варіанти, але силует залишався незмінним — локони у вигляді скрученоїбахроми над вухами, інше волосся зібрано в тугі пучки на зразок «бубликів» або«кошиків».

Останнімироками царювання короля Людовика XIV стали носити строгі, гладкі зачіски, що розчесали на прямий проділ, зпучками на потилиці. Цю зачіску ввела в моду мадам Ментенон, що славилася своєюнабожністю. Зачіска отримала назву «упокорювання». Іноді аристократкивідстригали короткі пасма над лобом,завиває їх в крихітні «ріжки», укладаючи кокетливо з кожної сторони лоба, надбровами. Жінки низьких станів носили зачіски з скрученого волосся, повторюючисилуети зачісок аристократок, тільки менш декоровані, виконані менш витіювато.Найбільш поширеними були силуети зачісок «упокорювання» і «фонтанж».

Вкінці XVII століття увійшов до моди парик,який назвали «бандо д'амур» («сіті любові»). Цей дамський парик був масою скрученоговолосся, розташованого ярусами. В локони були витончений вплетені шовковістрічки, на лобі з двох сторін розташовувалися кокетливі завитки. Зачіскадекорувалася шпильками з алмазними навершіями у вигляді квітів, зірочок, атакож нитками дрібних перлів і діадемою.

10. Зачіски стилю Рококо

Основнівиди і форми зачісок. Зачіски, що виникли в кінці XVII століття, продовжуютьудосконалюватися, набуваючи нові форми. До 1715 року на них позначається впливАнглії і поява нового стилю з його особливостями. Зачіски на чоловічих парикахпочинають поступово зменшуватися. Алонжевиє парики замінюються більш короткими.

Вепоху Регентства (1715—1723), коли замість малолітнього короля Людовика XV правив герцог Пилип Орлеанській,придворні продовжують ще носити зачіски з крупних локонів, укладенихпаралельними рядами, як в париках типу «бінетт»; парики із зачісками типу«грива» деякий час залишаються в моді. Але з 1730 року парики з такимизачісками носили тільки немолоді придворні. З'являється новинка — завивка «а-ля мутон»(«під барана»): при ній волосся розташовувалося дрібними колечками по всійповерхні голови. Зачіска робилася без проділу, з коротких волосяних пасм.Починають з'являтися більш витончені парики, назви яких абсолютно невідповідали ні формі зачісок, ні видам завивки. Носили парики «ля шансельєр»(«канцелярські») і інші. Регент Пилип Орлеанській, прихильник ФрідріхаВільгельма І, насаджував моди цьогокороля — зачіску «ке», яка тут же розповсюдилася серед придворних. Ця зачіска була проста і сильновідрізнялася від зачісок XVII століття легкістю і своєрідністю: підвите волосся зачісувалося назад,зав'язувалися на потилиці в хвіст чорною стрічкою. Пізніше зачіска на парикуЛюдовика XV повторила цю ж форму.Пройшло декілька років, і модники придумали прибирати хвіст з волосся всвоєрідний футляр (мішечок). Він робився з чорного оксамиту, мав плоскучотирикутну форму, прикрашав розетками, бантом, пряжкою або маленькими рюшами.Скроневі пасма опускалися нижче лінії вуха і носили назву «крила голуба». Цязачіска отримала назву «а-ля бурс» («гаманець»),проіснувала до 1760 року, а потім після двадцятирічної перерви знов з'явилася в1780 року.

Час вносив свої корективи в силуети зачісок. З 1730 року «хвіст»перестали зав'язувати в підстави муаровою стрічкою, а волосяне пасмо сталіпоміщати у витончені сіточки, при цьому скручені скроневі пасма зачісувалисяназад. Не дивлячись на наявність і інших зачісок, зачіски «ке» і«бурс» залишалися найпопулярнішими. Але з 1730 року нова зачіска, «а-ля катоган»(«вузол»), витіснила всі інші види. Це була зачіска з скрученого волосся,стягнутого ззаду, довгі пасма зав'язувалися в товстий вузол, що нагадуєкінський хвіст. Скроневі пасма завивалися і укладалися по-різному. Одночасно з«вузлом» починають носити зачіску «а-ля будера» («щурячий хвіст»). Волосся збивалося требалобом у високий тупій або кок, бічні пасма завивалися і збивалися в одну абодві горизонтальні буклі, щільно закріплені з кожної скроні. Потиличне волоссящільно обмотувалося шкіряними ремінцями, муаровою стрічкою, утворюючи довгийжорсткий стрижень. Потилиця в такій зачісці залишалася гладкою. Зачіскупосипали зверху пудрою. Якщо свого волосся не хапало, то прикріплювали напередзроблений вузький, довгий футляр, в який для стійкості втягали зволікання.Різновидом цієї зачіски була «коса»; силует зачіски залишався той же, але ззадузаплітали косу з трьох, плетешків, кінець зав'язували бантом. Довжина коси буларізна: іноді вона досягала лопаток або доходила до талії, але частіше буликороткі коси («свинячі хвостики»).

Перукарськасправа в XVIII столітті продовжує швидкорозвиватися. Як реакція на події в суспільному і культурному житті виникаютьнові силуети зачісок. Виниклий інтерес до античності (у зв'язку з розкопкамиПомпеїв) сприяє появі зачіски «грецький тупій», яка створювалася як наприродному волоссі, так і на париках. Серед чоловічих зачісок в 1780 року сталатакож дуже популярна зачіска «ослячий хребет» («ан до де лань»). Вона складалася звитончених бічних букль і коси ззаду. Замість коси робили іноді петлю з джгута.Петлю прикрашали стрічкою, бантом. Зачіску робили з власного волосся, щовідростило, і на париках.

Французькийжурнал «Галерея зачісок» писав, що в 1779 року парики і приставні шевелюривийдуть з моди і їх будуть носити тільки осіб окремих професій. Не дивлячись натаке пророцтво, з париками розлучалися дуже поволі. Парики мали свої переваги:приховували лисини, що з'явилися, тривалий час зберігали зачіски з скрученоговолосся, додавали більш респектабельний вигляд. Але розмежування по станахнаступило у формах париків. Так, духівництво носило парик «а-ля мутон мірлетон», військові — «бригадирський», судді— парик «карі», багато хто носив парик «вузол», «нідт» («кубло») або «тримолоточки». В зачісці цього парика поєднувалися різні види завивки. Все волоссязавивалося крупними локонами і укладалося назад, щільно закриваючи вуха; більшдовгі пасма зав'язувалися вузликами зліва і справа; середнє коротке, товстепасмо завивалося штопором. Це незвичайний парик з рідкісною зачіскою послуживзразком для наслідувань.

Востанній четверті XVIIIстоліття французи запозичили англійські зачіски, а також носять і зачіски типу«їжак», «щітка», «крила голуба». Роблять їх з власного волосся. В зачісці«крила голуба» і «гаманець» поєднувалися елементи двох різних зачісок. Зачіски«їжак» і «щітка» були майже схожі, оскільки обидві вони вимагали волосся, щостирчить вгору. «Крила голуба» робилися з підстрижених на скронях пасм, підвитихі зв'язаних ззаду стрічкою.

Цізачіски носили тільки вищі стани. Ремісники, дрібні буржуазії, селяни вважализа краще робити короткі зачіски типу «під дужку», іноді зав'язували позадупасма волосся стрічкою. Обличчя чисто виголювали; в народі ще збереглися бородирізної форми, але всі вони були середньої величини.

Жіночізачіски у Франції в першій половині XVIII століття продовжували залишатися громіздкими і важкоатлетами. Вбільшості випадків вони повторювали силуети популярної зачіски «а-ля Фонтанж», але ця зачіска булавдосконалена і тому отримала нову назву — «фонтанжкоммод» («зручна»). Високі зачіскиприкрашали масою мережив, стрічок, коштовностей. Дружини буржуазії носили більшскромні зачіски — «а-ля кульбіт», «а-ля мутон»,— наслідуючи строгим вдачаманглійських жінок.

З1725 року входять в моду маленькі зачіски, при цьому волосся сильно пудрило.Можливо, через це одна із зачісок отримала назву «малої пудреної». Легкі завитки волосся, схожі наневеликі раковини, укладалися широким вінком навкруги голови, залишаючипотилицю гладкою. Таку зачіску носила графиня Коссель, фаворитка курфюрстасаксонського Серпня II, тому уФранції «малу пудрену» зачіску називали також«зачіскою графині Коссель». Ця зачіска, з двома змієподібними локонами, щоспускалися на груди, була самою жіночною за весь період стилю рококо. Її дещоудосконалила королева Марія Лещинськая, що вийшла заміж за Людовика XV в 1725 року. Полька за походженням,вона багато часу уділяла моді і її розвитку.

Теперзачіска стала називатися «полонез»; вона прикрашала пером і брошкою.

В30-е роки XVIII століття з'являється новийсилует зачіски — «яйцевидний». Волосся збивалося вгору від лоба, зачісувалисягладко. Щільні ряди паралельно укладених букль йшли від вуха до вуха черезтім'я. На потилиці зміцнювався плоский шиньйон. Іноді біля вуха завивали іспускали на плечі один або два довгі локони. Зачіску уквітчували. В середині XVIII століття з'являється зачіска «талі»(«завивка») —взбитые скручене волосся, укладене високо треба лобом. Вона маларізні варіанти. Починають носити зачіски типу «вінець», «діадема» —по формі цихголовних уборів. Волосся укладалося у вигляді торсад («торсад» — по-французьки «джгут») ікіс, скручених пасм, перевивалися нитками. З другої половини століття зачіскистають вищими. Ця мода витіснила колишні, більш скромні зачіски часів ранньогорококо. В 60—70-е роки зачіски представляють собою цілі волосяні споруди впівметра висотою, що зводяться майстерними парикмахерами-куаферами протягом декількох годин.

ВПарижі готували спеціальних куаферів в Академії перукарського мистецтва,створеній куафером короля Людовика XV — метром Легро. В цей час з'являютьсявсі нові зачіски як результат суперництва куаферів між собою. Назви зачісокбули різні («таємниця», «таємна», «сентиментальна», «сумна»).

В1780 року куафер Леонар придумав для королевиМарії-Антуанети складну зачіску, прикрашену хвилями шифону, перами,коштовностями. Для того щоб її виконати, потрібно було вдатися до допомогикаркаса. Опора обпліталася волоссям, маскуючи залізні або дерев'яні прути. На такі високі зачіскивикористовували до десятка шиньйонів, прикріплюючи їх по поясах, на якірозділялася вся зачіска. Часто каркаси заповнювали батистовими хусточками аботонким папером, щоб особливо не обважнювати зачіску. Зачіски робилисяіндивідуально; протягом одного року журнал мод запропонував своїм читачкамблизько чотирьох тисяч фасонів зачісок. Зачіски прикрашали не тільки стрічкамиі перами, але і бутафорськими виробами. Пані нагорі зачіски зміцнювали фігуркилюдей, чучела тварин, квіти і плоди. Назви зачісок мінялися так само швидко, які самі силуети. Так, з нагоди морської битви з'явилася зачіска «фрегат». В 1775року тупій збільшився, але через рік його величина подвоїлася. Зачіска вимагалавеликої кількості шпильок, помади, пудри, тому зберегти її старалися як можнадовше, не розбираючи декілька днів, навіть тижнів. Під час сну користувалисяспеціальними підголовниками, які давали можливість тримати зачіску на вазі.Куафер Леонар винайшов механізм, який дозволяв зачісці скорочуватися, щоб панімогла користуватися каретой,— інакше треба було знімати верх карети.

Останнімироками XVIII століття із зміною костюмадещо видозмінюється зачіска. Вона стає більш приземистою, типу зачіски«принцеси Ламбаль», асиметричної. Мода на буклі відходить — волосся завиває ірозчісують, прикрас стало меншим. В 80-е роки пудра виходить з моди. Біліпарики поступилися місцем рудим, золотистим, каштановим. Рум'яна зникають, налицях з'являються білила. В цей же час входить в моду невеликий парик,скручений крупними локонами, з плоским шиньйоном на потилиці. «Анфан» («дитя»,«дитина») — так називалася нова зачіска, придумана королевою Марією-Антуанетою.Високі «куафюри» зникли, всі придворні пані наділи парики з пустотливимилоконами. В кінці правління короля Людовика XVI увійшли до моди англійські зачіски;вони були невеликих розмірів і досить низькі. З 1786 року починають носитизачіски типу «їжак», «щітка» — при цьому ззаду робили довгу петлю з волосся абострічки.

11. Зачіски епохиДиректорії

Вперіод Директорії (1795—1799) з'являються екстравагантні, карикатурні зачіски,що складаються з маси скрученого волосся, з потилиці зачесали наперед. З боків,на скронях, запліталося по одній тонкій кісці, вони ззаду з'єднувалися іперев'язувалися. Такі зачіски носили чепуруни — так звані мюскадени і інкруаябли (від фр. «мюскаден» — «чепурун», «інкруаябль» — «неймовірний», «занадто модний»).Вони дуже барвисто уявлені на карикатурах Карла Берні. Молоді люди, повернулисяз еміграції, що походили з буржуазії і городян, не відрізнялися ні родовитістю,ні освітою. Разом з тим вони всіляко хотіли протиставити себе революційномународу. До них приєдналася «золота молодь», яка також намагалася створити щосьнове в моді. За часів Директорії революційні традиції поступаються місцемпомірності. З-за кордону повертаються переслідувані роялісти, спадкоємцямстрачених повертають землі і конфісковане майно. Молоді люди влаштовуютьзборища, клуби, «бали жертв», учасниками яких могли бути тільки потерпілі відреволюції. Всі ці заходи носили «присмаксмерті». Наприклад, під час танців, запрошуючи пані або відводячи її на місце,кавалер відважував їй уклін різким рухом голови, наслідуючи конвульсіямстраченого. Особливо витончені чепуруни використовували цей мотив і в зачісці,що отримала назву «жертва». При ній виголювалася велика частина потилиці, якосудженим на гільйотину. Її зважилися носити навіть деякі пані. Доповненням доцієї зачіски були червоні стрічки або намиста на шиї, що щільно її облягали,які імітували слід сокири. Поступово окрім цих ризикованих зачісок з'являютьсяпарики невеликих розмірів з світлого волосся. З'являються зачіски «собачі ікотячі вуха» — на противагу короткій стрижці революціонерів. Довгі, злегкапідвиті пасма волосся недбало спадали з скронь, нагадуючи вуха спанієля.«Золота молодь» починає вводити в моду зачіски XVIII століття — типу «їжак», «щітка»:волосся при цих зачісках повинне було стирчати вгору, ззаду заплітали косу абозав'язували вузол, петлю з волосся перев'язували чорною стрічкою або прикрашалирозеткою.

Чоловікичисто виголювали особу, з'явилася мода на бакенбарди- «фаворити»: вони були як бипродовженням зачіски, неширокою смугою спускаючись уздовж щок. Їх завивали,акуратно підстригали. Бороди і вуса носили дуже рідко. В народі носили невеликібороди, додаючи їм форму підкови, «жабо», «еспаньйолки». В наполеонівськійармії офіцери і солдати носили зачіски з короткою стрижкою. Офіцери носили вусаі бакенбарди різних форм і розмірів.

Жіночізачіски періоду Директорії наслідують античній моді. Перукарі вивчають зачіскигрецьких і римських красунь, малюнки, скульптурні портрети старовини. Виникаютьваріанти зачісок з короткими локонами «під Тіта», пучками, косами.

Найсміливішімодниці ризикували навіть носити зачіску «а-ля соваж» («дикунка»). Вона нагадувалазачіску «інкруаябль»: довгі пасма волоссябезладно спадали на плечі і груди. Аристократки продовжували носити парики звисокими зачісками, але вони дещо змінилися в порівнянні з модами часівкоролеви Марії-Антуанети. Зникли скручені буклі, тепер волосся збивалося легкоюпіною, укладалися легкими хмарами треба лобом і скронями. Вниз, на шию,спускали один або два локони з кожної сторони. Додаванням до зачісок булишарфи. Розповсюдилася зачіска з дрібно скручених кучериків типу «а-ля мутон»Стало модно міняти парики залежно від часу дня. Так, вранці надягали хлоп'ячийбілявий парик, вдень, на прогулянку або для візитів,— рудий або каштановий, аувечері — чорний. Якщо волосся для зачіски не хапало, використовували штучні.Красуня мадам Тальєн, іспанка за походженням, вводить в моду парик білогокольору, що відтіняв її прекрасні темні очі. Вона часто придумувала різнізачіски з короткими стрижками, вдаючись до париків, що причесали «під Тіта».

Марсельнімодниці сталі носити зачіску з природного волосся «а-ля Суворов» на честь прославленогоросійського полководця Олександра Васильовича Суворова. «Мервьєз» (дивні,дивні, чарівниці), як їх називали в народі, були незвичайно винахідливі взачісках. Це вони наважилися першими носити такі зачіски, як «жертва»,«дикунка», «під шибеника». Жінки з народу продовжували дотримуватися строгихвдач. Носили прості зачіски з косами і пучками, укладеними на потилиці або натемряві, покривши їх чіпцем. Іноді коси зміцнювали над вухами.

12. Зачіски стилю Ампір

Основнівиди і форми зачісок. Чоловічі зачіски з часів Директорії змінилися мало, тобуло все те ж коротко обстрижене скручене волосся, красиво укладене.Найпопулярнішими були зачіски типу «тітус» і «каракалла». Парики із зачіскамитипу «гаманець», «вузол», «щурячий хвіст» більше не з'являлися. Волосся зновзнайшло природний колір, оскільки пудра вийшла з моди. Разнообразілісь зачіскипроділами — прямим, бічним, крізним. Доповненням зачісок сталі невеликібакенбарды— «фаворити», «акулячі плавники». При них іноді носили невеликі вуса.Бороди носили украй рідко, і те типу «еспаньйолки», «жабо».

Жіночізачіски стилю ампір в корінні відрізнялися від зачісок XVIII століття. Античні зачіски, якіз'явилися за часів Великої французької революції 1789 року і Директорії,продовжували користуватися популярністю. Їх доповнювали «єгипетські» зачіски,що розповсюдилися серед пані вищого суспільства після єгипетського походуНаполеона. Вони були значно усучаснені. Перукарі дотримували загальний силует,а в іншому жінки покладалися на власну фантазію. Прославлені красуні, світські«леви» цього часу мадам Тальен і мадам Рекамье вводили в моду всі новіпридумані ними зачіски. З 1801 року серед жінок розповсюджуються зачіски зкоротких, скручених в локони волосся, яке було схоже на чоловічі зачіски «тітус» і «каракалла».

Післяєгипетського походу Наполеона серед пані вищого суспільства розповсюдилися«єгипетські» зачіски «а-ля Клеопатра». З виникненнямінтересу до античності починають носити «грецькі», «римські» зачіски. Особливоюпопулярністю користуються жіночні, витончені зачіски з скрученого волосся «а-лягрек», «а-ля Корінна», «а-ля Фріна», «а-ля Аспазія», а також складні, химернізачіски римських імператорів: «а-ля Дамба», «а-ля Сабіна», «а-ля Лівія».Особливістю цих зачісок була віртуозна техніка виконання завивки. Поєднаннярізних видів локонів — плоских, круглих, спіральних, трубчастих — дозволялостворити на голові справжній витвір мистецтва.

Пізнішеволосся в зачісках подовжилося. З'явилася зачіска «а-ля Нінон», скопійована з портретакуртизанки XVII століття Нінон де Ланкло: волосся на лобі скручено влегкий чубок, треба лобом чіткий горизонтальний проділ. На скронях більш крупнілокони до плечей, на потилиці тугий, плоский шиньйон, прикрашений страусинимпером.

Зачіскистилю ампір сприяли розвитку перукарського мистецтва, оскільки створювалися збезлічі різноманітних видів локонів, які отримали назви від своєї форми:трубчасті, стрічкові, спіралеобразні, типу стружки, плоскі, круглі, тирбумени,тирбушони.

Обов'язковимелементом «античних» зачісок XIX століття став пучок або майстерно зроблений шиньйон, який прикріплявсяза допомогою шпильок, гребенів або сіток. Іноді підколювали каркасконусоподібної форми. В 1810 року перукар Палат вводить в моду жіночу зачіскупірамідальної форми. З 1811 року в моду входять буклі, які розташовувалисятреба лобом, концентруючись в невеликі півкулі. З 1813 року починаютьз'являтися високі зачіски — серед них виділяли «китайську», по назві модноїопери «Китайський землероб». Волосся гладко зачісувалося вгору і сколювалося вдовгастий пучок, на зразок півнячого гребеня, в підстави пучок перевивавсястрічкою, тонкі, невеликі локони доповнювали зачіску.

Всізачіски початку XIX століття наочно демонструютьмайстерність перукарів, їх високий смак, фантазію. Це час в історії зачісоквважається періодом блискучого показу високих професійних навиків, техніки вобласті стрижок, завивки і укладань.

З1820 року з'являється новий силует зачіски, що отримав подальше розповсюдженняв 30-е роки. Її характерною деталлю був проділ — зигзагоподібний, прямий,бічний. Відсутність чубків зробила зачіски більш строгими, доповненням сталіпучки локонів, розташовані над вухами, високий пучок з кіс кріпився наверхівці. Коли природного волосся для зачіски не хапало, вдавалися довикористовування шиньйонів, які наперед завивалися і укладалися.

Розберемодекілька зачісок більш детально. «Портрет мадам Рекамье» Франсуа Жерара:красива жінка предстає перед нами в легені, майже прозорому одіянні античногозразка, напівлежачи на витонченій кушетці. Зачіска нагадує по силуету грецьку:волосся забрано вгору в невеликий пучок і сколено золотою довгою шпилькою.Треба лобом зачіска розділена прямим проділом, з кожного боку утворюютьсяневеликі «шторки», що прикривають лоб, типа «грецького лампадіона».

Напортреті Луї Давида зображена та ж жінка. Але зачіска зовсім інша. Волоссякоротко підстрижено, скручені окремими дрібними пасмами. На лобі чорна стрічка,з-під якої вибиваються тонкі пасма, укладені в легкий чубок типу «тітус».

13. Зачіски стилю Бідермайер

Основнівиди і форми зачісок. Лінії чоловічих і жіночих зачісок в 30—40-е рокизберігаються колишніми, з невеликими змінами. Чоловіки продовжують носитикороткі зачіски «а-ля Тітус» і «а-ля Каракалла» (мал. 153, 154 і 155).Але після війни 1812 року розповсюдилися зачіски з напівдовгих волосся — «а-ля мужик». Спочатку поборниками довгихромантичних локонів були молоді художники, музиканти, літератори, щонаслідували знаменитому піаністу Ференцу Листу. Після його блискучого турне поЄвропі розповсюдилася зачіска з напівдовгих волосся. Але їй слідували не всі. Студентам заборонялосяносити довге волосся. Начальство строго стежило за дотриманням цього правила.Більш немолоді чоловіки продовжували носити зачіски з коротким волоссям «подихвітру». Але мода вносила і в них свої доповнення у вигляді різноманітнихпроділів. Так з'явилися зачіски з проділом від лоба до потилиці посередині абозбоку. Проділ розділяв волосся на дві сторони. В 30—40-е роки з'являється косийпроділ в зачісці. Волосся збивалося коками треба лобом або з боків проділу увигляді чубка, з скронь зачісувалися вперед. В кінці 40-х років волосся взачісках значно подовжується, закриваючи вуха, доходять до коміра. Їх злегкапідвивають крупними хвилями. Ця романтична зачіска була данню захопленнясередньовічними романами Вальтера Скотта. Борід в цей час не носили. Властікатегорично забороняли відрощувати бороди урядовцям і студентам. Той, хто бажавуславитися «добромисним», незважаючи на моду, повинен був голити особу ікоротко підстригати волосся. Проте мода на бакенбарди збереглася. Їх носили зкороткими стрижками. Особливою популярністю користувалися «фаворити». З 30-хроків розміри бакенбард дещо збільшуються. На вуса у Франції почалося гоніння зчасів буржуазної революції 1789 року. Так, в армії були проведені спеціальніреформи, що дозволяли або забороняючі носити вуса солдатам і офіцерам. Ціреформи досить часто мінялися.

Післялипневих подій 1830 року розповсюджується мода серед молоді на бороди, з 1848 рокувона стає загальною. Бороди і вуса в цей період сталі своєрідним виразомполітичних поглядів: демократично набудовані чоловіки наслідували виглядуГарібальді. Із закінченням революційних хвилювань до борід сталі відноситисянегативно, тому мода на «повні» бороди переходить в середній стан. В подальшіроки наступає повна свобода щодо борід і вусів. Продовжують носити різноманітнібакенбарди. Вони явилися як би продовженням зачіски.

Романтичнатечія найбільш повно відобразилося в жіночих зачісках 1820—1840 років. Зновупочинають застосовуватися невигідні коси, буклі, локони, пучки. Витіюватізачіски сталі одній з головних частин жіночого туалету.

Вцей період модна жіноча зачіска «а-ля мадонна», «а-ля Малібран», на ім'язнаменитої французької співачки. Обидві зачіски були з гладкого волосся, їхдоповнювали прикраси — фероньєрка, шнур з аграфом, який поміщали посередині лоба.Спостерігалося три напрями в зачісках: перше — буклі, зібрані у великі пучки,нерівно розташовані на скронях; друге — пучки волосся, об'ємні косі буклі требалобом, перехрест з волосяних смуг посередині лоба; третє — довге скрученеволосся на англійський зразок, три-чотири локони по обох сторонах особи.Остання зачіска стала користуватися щонайбільшим успіхом.

Зачіскидля балів були високими і низькими, спостерігалася суміш грецького силуету іззачіскою «мадам Севінье». Локони біля вух падали до середини шиї.Розповсюджується зачіска «негліже» — в наслідування героям творівписьменників-романтиків, передусім відомого романа Ф.Р. Шатобріана «Рене».

Французькийперукар Круазат в 40-х роках видав п'ятитомний твір, що детально висловлювавприйоми причісування, досвід в створенні нових моделей. З'явилася зачіска, вякій все волосся збирало на скронях у вигляді півкулі.

Увійшлидо моди зачіски з великими скроневими пучками і петлями на верхівці, для якихвикористовували штучні локони. Зачіска піднялася вгору у вигляді петель ібантів з волосся, залишаючи відкритим потилиця. Така зачіска робилася з різноговиду локонів і була сильно переобтяжена деталями (мал. 156, 157, 158 і 159). Цізачіски отримали назву стилю — бідермайер. В перших подібних зачісках волоссяна скронях укладалося в буклі, створюючі пучки. При цьому симетрія, як правило,порушувалася. Могло бути і так, що з одного боку особи була щільна масалоконів, що нагадує кетяг винограду, а з іншою — декілька косих букль. Такізачіски робилися для парадних виходів, балів і свят. Поступово щільні пучки збукль змінилися пухнастими хмарами дрібних, збитих локонів, що отримали назву«навіяний сніг» або «збиті вершки». Різновидом цієї хмари були тугі дрібнілокони типу стружки. Обов'язковим для цієї зачіски була наявність проділів —одного або двох, зигзагоподібних або паралельних. Пучки на верхівках відповідномодному силуету повинні були підійматися як можна вище. Тому в їх конструкціївикористовували каркаси.

Слідуєособливо відзначити форми цих пучків. Вони представляють собою, як правило,великі повітряні петлі з кіс, торсад,гладких, зачесали пасм у вигляді волосяних бантів. Іноді зачіска включала всіці елементи, які, не дивлячись на уявне безладдя, створювали гармонію. Великакількість деталей вимагала великої кількості волосся. Недивно, що постижерські вироби придбавають все велику популярність.

В1830—1840 роках жінки носили довге розбещене волосся, скручене в спадаючі наплечі локони. Ця зачіска називалася «покаяние»,— деяка недбалість вважаласяжіночною. В 1834 року новинкою сезону стала зачіска «а-ля Гортензія Манчині», що складається знапівдовгих локонів, що звисають пообидві сторони особи. З часом вони стають довшими. Цю зачіску прикрашали перамистрауса, павича, марабу.

В30-е роки входить в моду зачіска «а-ля шінуа» («по-китайські»). Зачіска повторювала силуетикитайських жіночих зачісок. Волосся треба лобом і скронях підіймалися вгору іукладалися в щільні вали, ззаду зв'язувалися в пучок. Вся зачіска декоруваласядовгими шпильками і квітами.

В40-х роках з'являється мода на довгі локоны— «англези» (в Англії вони проіснувализначно довше, ніж в Європі, майже до 50-х років). Англійські локони вже нележать пишною хмарою, а звисають вниз і, закриваючи вуха, досягають плечей.Пучок на верхівці став щільним, плоскої форми. Така зачіска отримала назву «плакучаверба». Локонів могло бути дещо або цілий каскад.

Зсередини 40-х років з'являється нова зачіска. Для неї характерна гладка форма іповна відсутність волосяних нетель іяких-небудь локонів. Волосся, розділене прямим проділом, гладко зачісувалося навуха, потім відводилося назад. Кінці їх ховалися в тім'яному пучку. Зачіскастає набагато строго. Бічні локони зникають. Їм на зміну приходять гладкіпасма, що зачесали на вуха у вигляді півкіл, або пасма, що лежать нижче за вухаі що залишають їх відкритими.

Інодіці пасма замінюють тонкими косами, укладеними у вигляді бубликів. Пучок поступовопереміщається з верхівки на потилицю, втрачаючи свою масивність і стаючи більшплоским, у вигляді раковини.

Паніносили зачіски «баранячий ріг» і «а-ля агнес Сорель». Остання була надзвичайно витончена, жіночна, призначаласядля балів, прийомів, театру. Зачіска розділялася прямим проділом, обидвіполовини гладко зачісувалися. На потилиці укладали об'ємний пучок, вузол зджгута або кіс. Зачіска декорувалася стрічкою в колір туалету.

14. Зачіски 20-го століття

Основнівиди і форми зачісок. В порівнянні з кінцем XIX століття чоловічі зачіски змінилисядуже мало. Всі так само носили короткі стрижки з різними проділами — бічним,прямим. Зачіска «а-ля Капуль» протрималася близькодвох десятиріч. Тепер волосся підвивалося, укладалися за допомогою діаманта.Всі зачіски вражали своєю пригладженою, акуратністю. Зустрічалися зачіски з полуваліками, вірніше, зачосами на одну сторону. Доповненням зачісок були бороди івуса. Бороди мали форми еспаньйолок. Деякі носили великі бороди. Вуса частопідвивалися, кінцям додавали вид кільця або стріли.

ЗАмерики прийшла мода на гладко поголені обличчя. Але деякі продовжували носитивуса у вигляді «щітки». Для додання форми використовували всілякі косметичнізасоби — фіксатори, фабру, креми.

Жіночізачіски початку століття робилися переважно з довгого волосся і хитромудроукладалися. В 1905—1908 роках носять зачіски типу «тюрбан», «крило орля»,«шолом», «еглон». Всі вони робилися зскрученого волосся способом гарячої завивки щипцями Марселя.

В1904 року німецький перукар Карл Неслер винайшов довгострокову завивку.«Шестимісячна» завивка, або, як її ще називають, перманент, стала найбільшпоширеною. Вона увійшла до моди в перші десятиріччя XX століття, продовжує користуватисяпопулярністю і в даний час. Вона може бути електричною і паровою, при цьомуіснують два способи завивки — горизонтальний і вертикальний.

З1909 по 1925 роки видні перукарі багатьох країн намагалися за допомогоюхімічних складів, інструментів отримати штучну завивку, яка мало чимвідрізнялася б від природної. Досліди Неслера увінчалися успіхом. Вслід за нимпозитивні результати отримали Майер, Шифф, Ежен, Лямер, Уеллс.

В1909—1914 роках розповсюджуються зачіски типу «конуса» — скручене волоссярозташовувалося широкими хвилями. Велика кількість перукарських салонів,видання журналів по перукарській справі і зачісці сприяють розповсюдженнювсіляких варіантів зачісок типу «фентезі». Головною і обов'язковою умовою буланаявність ондуляції. Зачіски, переобтяжені різними елементами, вимагали штучнихдоповнень у вигляді постижів. Виникають зачіски змішаних стилів, але цепереважно бальні зачіски, для урочистих випадків. Носять зачіски типу «грецькийвузол», «Марія-Антуанета», «бандо», «сахарет». Перукарям вимагалося великамайстерність і уміння, для того щоб створити будь-яку з перерахованих зачісок.

В1916 року в Німеччині була організована виставка мод, на якій нарівні з моделейкостюмів, капелюхів, аксесуарів були уявлені зразки перукарського мистецтва,інструменти і пристосування перукарів.

Першасвітова війна 1914—1918 років сильно вплинула на жіночі зачіски. Увійшла домоди коротка стрижка. Причиною її появи стала участь жінок у війні як сестермилосердя. Важкі військові умови не давали можливості залицятися за волоссям,тому їх зрізали — рівно або в кружок по шиї, при цьому довжина волосся буларізною. В 1915—1916 роках мода на стрижку широко розповсюдилася серед жінок втилу.

Завдяки короткій стрижці жіночі головки нагадують хлоп'ячі. Ця новазачіска стала як би уособленням нового чину життя, відмови від пасивності ізніженої. Відомий французький кінорежисер Жан Ренуар описує в спогадах моду1915 року під час своєї зустрічі з дружиною брата, акторкою Верою Сержіна: «… Нарештіз'явилася Віра. В неї були коротко підстрижене волосся і спідниця, що доходитьякраз по коліна. Цей туалет показався тим більш дивним, що відвідувачка була втраурі — вона приїхала повідомити мене про смерть моєї матері. Новий, ніколираніше не бачений вигляд Віри настільки мене уразив, що я не відразу зрозумівсенс фатальної звістки. Ми пам'ятали дівчат з довгим волоссям. Поняття жіночоїкраси було для нас пов'язано із зачісками, і раптом ми опинилися перед новоюЄвою: за декілька місяців вона звільнилася від символів своєї залежності. Нашарабиня, наша половина зробилася нашою рівнею, нашим товаришем. Виявилосядостатньо скороминущої моди — декількох рухів ножицями, головне, відкриття, щожінка може займатися справами, що вважалися до того виключно долею сеньйора ігосподина,— щоб було назавжди зруйновано соціальну будівлю, що терплячий зводитьсячоловіками протягом тисячоліть». Зачіски з короткою стрижкою швидкорозповсюдилися по всій Франції, Німеччині, Росії.

Іякщо раніше коротке волосся вважалося ознакою «неблагонадійності», то тепер цестало звичайним явищем. Найпопулярнішими стали зачіски «буби-копф»,«а-ля гарсон» («під хлопчика»).Мода на коротке волосся серед жінок викликала необхідність появи нових силуетівзачісок. З'являються зачіски з чубком до брів, з косим проділом. Цим зачіскам,типу «Доллі-систер», було призначено довге життя. Відомі естрадні танцівниці,сестри-близнята, носили волосся, гладко зачесали, що доходить до середини щоки,лоб закривав довгий прямий чубок. Ці маленькі, витончені зачіски нагадувалигеометричні силуети зачісок Давнього Єгипту.

Існуваламаса варіантів «буби-копф»,— деякі з них робилися з дрібно скрученого волосся.Поступово ця зачіска переходить в більш коротку — типу «фокстрот», «полька»,«танго». Захоплення танцями дало назву цим і багатьом іншим зачіскам. Короткастрижка була нерівномірною: переднє волосся залишало довше, потиличні стриглимисом, «нанівець», карі. Передні ібічні пасма завивали хвилями, укладали півколом на щоки, на лоб. Поширені булипрямі і бічні проділи, велика скручена чуприна, пейси з одного боку. Мода накоротку стрижку не означала повної відмови від зачісок з довгого волосся.Носили зачіски з гладкого волосся на прямий ряд, зв'язані вузлом або заколені впучок на шиї, потилиці, наслідуючи відомій балерині Клео де Мерод.

15. Зачіски слов'янських народів

Загальнахарактеристика. В VIстолітті на обширних територіях на схід від німецьких племен жили слов'яни.Вони селилися по берегах річок Дунаю, Лаби, Волги, Дону (землі Центральної іСхідної Європи). З часом, в VII столітті, великі слов'янські племена розділилися на три групи —західних, східних і південних слов'ян. Східні слов'яни сталі предками народів,які населяють Радянське государство,— російського, українського, білоруського.До західних слов'ян відносяться чехи, поляки, словаки. На південні — серби, хорвати, болгари, словенські,македонці, боснійці. Археологічні розкопки дали можливість ознайомитися зпобутом наших предків.

Історикиі письменники античного миру, що бували в селищах слов'ян, описали їх заняття,чин життя. До VI століття стародавні слов'янизнаходилися на первіснообщинному ступені розвитку. З VI століття починають складатисяфеодальні відносини.

ВIX столітті в результатіоб'єднання декількох племен виникла Київська Русь. Ця стародавня держава буланайбільшою зі всіх держав Європи. Широкі зв'язки по родинних лініях, торговівзаємини зробили цю ранньофеодальну державу високорозвинутою.

КиївськаРусь жила інтенсивним життям: будувалися дерев'яні міста, розвивалися ремесла.Існували спеціальні об'єднання по професіях — цехи гончарів, теслярів, металургів,ювелірів, златоковалів. Особливо прославилися на весь світ російські умільцісвоїми майстерними роботами по зерну, перегородчатої емалі. Одруження князя Володимирана сестрі візантійського імператора сприяло проникненню нової релігії — християнства, яка стала офіційною з 988 р. Київ прикрашав новими спорудами, бувспоруджений собор Софія Київська, що не має собі рівних по красі і величності.В першій половині XIстоліття, в період правління Ярослава Мудрого, в Київській Русі буливстановлені школи, встановлений початок книгодрукуванню, письмово оформленіросійські закони, що отримали назву «Російської правди». Київська Русь зналаписемність, яка існувала ще до ухвалення християнства. Багато була уснатворчість. На Русі склалося особливе відношення до античності. Грецька іримська міфологія була зрозуміла слов'янам, що пережили язичество.

Іззміцненням феодалізму почали визначатися класи — феодали і селяни. Непосильніподатки на користь церкви, князівської сім'ї, утиски землевласників, природнібіди, засухи, неврожаї загострювали відносини між класами. Але виступи народукожного разу жорстоко пригнічувалися дружинниками київського князя. Нашестямонголо-татар на якийсь час припинила розвиток економіки і культури.

Напредметах матеріальної культури, що збереглися можна побачити зображеннячоловіків і жінок Київської Русі. Чоловіки були високого зростання, міцні,широкогруді, з мужніми лицями, біляві і блакитноокі. Жінки — високі, стрункі, здовгими косами.

Основнівиди і форми зачісок. Судячи по зображеннях, на зачіски населення і головніубори зробила великий вплив християнська релігія.

Зачіскислов'ян були прості і однотипні для всіх верств населення, будь то князь,князівські дружинники або дворова челядь, ремісники, селяни.

Типовоюзачіскою чоловічого населення була зачіска «під гребінку» і «під горщик» — волосся середньої довжини акуратнопідстригалося по кругу. Ця зачіска отримала таку назву тому, що під час стрижкина голову надягали глиняний горщик і кінці волосся, що стирчать з-під нього,зістригали. Немолоді і старі люди носили волосся значно довше, до плечей. Пасмаволосся злегка підвивалися і спадали на плечі вільними локонами. На старовиннихкнижкових мініатюрах і фресках зустрічається зачіска, що нагадує українськийоселедець. Це довге пасмо волосся, що звисає з одного боку. Можливо, це булазачіска князів. Лист з мініатюрою одній з якнайдавніших рукописних книг,«Ізборник Святослава» (1073), зберіг вигляд сім'ї київського князя. Описвізантійського історика Льва Диякона доповнює портрети великого князя СвятославаІгоревича. Історик характеризував князя як люту, похмуру людину, але зпривабливою зовнішністю. Зачіска князя складалася з довгого жмута волосся наголеній голові. Жмут розділявся на два пасма, які звисали з обох боків особи.Борода, що доповнювала зачіску, була рідкісна, зате вуса — густі і довгі. Увусі була сережка з коштовними каменями.

Чоловікивідпускали бороди по досягненні повноліття. Довгі? бороди носили тільки старілюди.

Жіночізачіски тривалий час, не дивлячись на вплив ззовні, зберігали свій національнийколорит. Всі вони були прості і, так само як і чоловічі зачіски, нерозмежовувалися по станах, що багато в чому пояснювалося строгою християнськоюмораллю. Слідуючи правилам церкви, слов'янські жінки повністю приховували цюприродну прикрасу. Правда, зачіски дівчат і жінок все ж таки мали деяківідмінності. Якщо дівчатам дозволялося носити косу, заплетену низько напотилиці, прикрашену косником або стрічкою, то заміжнімжінкам належало ховати волосся під головний убір. В день весілля подружкинареченої під спів протяжних, сумних пісень з плачем розплітали дівочу косу,щоб переплести її на дві скроневі коси, укласти короною навкруги голови. Потімволосся щільно закривало повійником, щоб сторонні чоловіки і навіть члени сім'їчоловічої статі не могли побачити волосся. В Стародавній Русі існував вираз «опростоволосити жінку», тобто завдати образи,відкривши її волосся.

Головніубори, прикраси, косметика. Одяг населення зберігав довгий час національніформи. Чоловіки носили сорочки, штани. Князі, дружина надягали кольчуги, щозахищали від стріл ворога. Носили довгі плащі. Одяг був з грубої шерсті ісхідних тканин. Розкіш могла поєднуватися з простими матеріалами.

Жіночінаряди в основному були довгими, їх шили з важких тканин. Головні убори носиливсе. Чоловіки надягали ковпаки всіляких форм з різних матеріалів — сукна,парчі, шерсті, шкіри, оксамиту. Багаті обробляли їх хутром. Головні уборикнязів і дружинників прикрашали коштовностями. Воїни носили шоломи з легкогометалу або шкіри. Поширеною формою була «цибулина». Жіночі головні убори, таксамо як і зачіски, ділилися на дівочі і жіночі. Дівчата носили стрічки,пов'язки, кокошники, обручі. Жінки надягали убрус, повійник, шапочки з оксамиту з опуш’ю. Княгині носили корону поверххусток, вуалей. Прикраси були тільки на головних уборах, оскільки зачіски булиприховані. Чоловіки носили золоті обручі, ремені, розшиті перлами, сріблом.

Обличчя фарбувалирослинними фарбами — буряком, сажею, вугіллям.