Реферат: Ділове спілкування
План
Вступ
1. Загальна характеристикаофіційно-ділового стилю
2. Культураділової мовиВисновкиПерелік використаної літературиВступ
Самий масовий вид спілкування людей усоціумі (суспільстві) — ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сферіекономічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин.Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловийпапір і багато чого іншого в цей час стало невід'ємною частиною професійноїкультури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця.Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційноїдіяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань, подань проправила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи діловогоспілкування.
Культура ділового спілкування сприяєвстановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами,керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючиїх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися вінтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсімприпиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.
1. Загальнахарактеристика офіційно-ділового стилю
Діловий стиль — це сукупністьязикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-діловихвідносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціямиабо усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їхвиробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сферазастосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережаактуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.Із цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.
1. Широта цієї сфери дозволяє розрізнятищонайменше три підстиля (різновиди) ділового стилю: 1) власно офіційно-діловий(канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного засвоїми основними характеристиками. (Офіційно-ділові й дипломатичні документизближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонамиабо на формулювання позицій сторін, при особливо “етикетній” природідипломатичних формул; на відміну від них для “мови законів” характернепрагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичнувідповідальність.
По масштабах свого поширення йпроникнення в мовну практику будь-якої діяльності офіційно-ділова мова внайбільшій мері торкається маси мовців.
2. Співвідношення “офіційно-діловаситуація — відповідний жанр документа” означає, що зміст документапокриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, ацілому їхньому типу — ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів вофіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідному єдиномузразку), і сама вимога стандартизації пронизують всю сферу ділової мови.
3. У сфері ділової мови ми маємо справуз документом, тобто з діловим папером, що володіє юридичною чинністю, і сам цейфакт обумовлює письмовий характер реалізації язикових засобів офіційно-діловогостилю. У той же час сугубо письмовий характер ділового документа не може невпливати на його мову: письмова мова — мова у відсутності співрозмовника,що вимагає розгорнення й повноти викладу, тому що “ситуація повинна бутивідновлена у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілої співрозмовникові (=читаючий)” .
4. У лінгвістиці прийнято протиставлятидва типи текстів: інформативний (науковий, діловий) і експресивний(публіцистичний, художній). Приналежність ділової мови до першого типу пояснюєдеякі її особливості, і насамперед — її стилістичний характер. Граничнеінформативне призначення ділового тексту знаходить своє відбиття в прагненніпишучі до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і впрагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів.Це, у свою чергу, виключає можливість уживання в текстах ділової мовиекспресивно й емоційно пофарбованих язикових засобів (наприклад,розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, уживаниху переносному значенні, — все це суперечило б вимозі точності діловоїмови. Наприклад, у розповіді Чехова “Знак оклику”, де чиновник, перебираючи впам'яті розділові знаки, які він використовував протягом 40 років служби впаперах, що проходили через його руки, не може пригадати, у якому ж випадкуварто ставити в них знак оклику!
5. Сказане визначає й вимогаоднозначності, характерне для ділової мови. (Відзначимо в цьому планірозходження між науковою й діловою мовою: у першої однозначність необхідна, а вдругий просто неприпустима неоднозначність). Ця вимога визначає використання вділовій мові термінів або термінізированих (близьких до однозначного)спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов'язана з юридичноючинністю документа, що не терпить двозначності); такі, наприклад: постанова,резолюція — у канцелярському підстилі, позивач, відповідач — уюридичному підстилі, свідчити кому-небудь свою глибоку повагу — удипломатичному. Не випадково дослідники відзначають, що “Професійні ідіоми, щосклалися в діловій письмовій мові, виконують ту ж функцію, що й терміни внауковій мові”. З тої ж причині характерне прагнення не вживати в діловихтекстах особисто-вказівні займенники він(вона, воно, вони), оскільки їхнєвикористання в контексті — при наявності в ньому більше одного іменникатого ж роду — може суперечити вимогам точності і ясності викладу.
Вимогою логічності й аргументованостівикладу в області синтаксису ділової мови пояснюється розмаїття складнихконструкцій. Мається на увазі більша вживаність складнопідрядних речень ізсоюзами, що передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови),продуктивність усякого роду уточнень у тексті (маються на увазі також йдієприкметникові обороти, вставні конструкції), диференціація значеннєвихвідносин за допомогою складних союзів (типу внаслідок того що) і приводів (типуна предмет чого).
Перераховані відмітні язикові рисиділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічновписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації.Але не тільки це становить особливості норм офіційно-ділового (канцелярського)підстилю.
2. Культура ділового спілкування«Бізнес — це вміння спілкуватися злюдьми», "єдиний спосіб набудовувати людей на енергійну діяльність — це спілкування з ними", — уважають щирі керівники, підприємці. Сучасналюдина повинна у цьому зв'язку володіти наукою ділових відносин, умітивстановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборюватипротиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба рольпосередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, атакож своєї роботи, своєї справи.
Специфічною особливістю діловогоспілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленимправилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування,формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштуютьперед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормамиповодження.
Вони фіксуються, оформляються у виглядіпротоколу (ділового, дипломатичного), існують у вигляді загальноприйнятих нормсоціального поводження, у вигляді етикетних вимог, обмежень тимчасових рамокспілкування.
Залежно від різних ознак діловеспілкування ділиться:
· на усне — письмове (з погляду форми мови);
· діалогічне- монологічне (з погляду односпрямованості / двоспрямованості мови між мовцем іслухаючим);
· міжособистісне- публічне (з погляду кількості учасників);
· безпосереднє- опосередковане (з погляду відсутності / наявності апарата, що опосередковує);
· контактне- дистанційне (з погляду положення комунікантів у просторі).
Всі перераховані фактори діловогоспілкування формують характерні риси ділової мови. Так, якщо ділова письмовамова має книжкове фарбування: «Орендар зобов'язується нести повнувідповідальність за всі збитки, які він може заподіювати Орендодавцевівнаслідок використання наданих площ не по прямому призначенню відповідно досправжнього договору ...», — те ділове усне мовлення вбирає особливостірізних стилів, у тому числі розмовного: «Шановні добродії! Я хотів бипредставити на ваш суд доповідь за назвою „Банківські операції із ціннимипаперами в Росії“. Скажу відразу: „Гроші повинні працювати!Постараюся привести ряд доводів...“.
Монолог у діловому спілкуванні являєсобою тривале висловлення однієї особи. Він відносно безперервний, послідовнийі логічний, володіє відносної завершеністю, складний за структурою.
Діалог призначений для взаємодії міждвома або декількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнериможуть мінятися ролями. Діалог спонтанний (як правило, не може бути заздалегідьспланований), еліптичний (фрази більше згорнуті, короткі, чим у монолозі),експресивний.
Дистантне, опосередковане спілкування(телефонна розмова, поштове й факсове відправлення, пейджинговий зв'язок іт.п.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою доінтонаційного малюнка мови (усне спілкування), стислістю й регламентованістю,неможливістю використання жестикуляції й наочних предметів як носії інформації.
Ділове спілкування являє собою широкийдіапазон жанрових різновидів письмового й усного спілкування.
Письмова ділова мова, у якійреалізуються діалогічні відносини, представлена всіма видами ділових листів,документами, що фіксують соціально-правові відносини — контрактами(договорами), угодами й всіма типами супутніх документів.
Усна ділова мова, у якій реалізуєтьсядіалогічні відносини, представлена жанрами ділових переговорів, зустрічей,консультацій і т.п.
Наради, збори являють собою особливийтип протокольного спілкування, у якому, як правило, представлена монологічнаділова мова, що не тільки має письмову природу, але й існуюча відразу у двохформах — усної й письмової.
Реклама, світське спілкування. Сьогоднірамки ділового спілкування розширюються. Реклама, світське спілкування стаютьневід'ємною складовою ділового спілкування. Успіх перед-прийняття, справисьогодні багато в чому залежить від уміння представити свої позиції в найбільшвигідному світлі, зацікавити потенційного партнера, створити сприятливевраження. Тому, крім монологічної мови, що читається, у практику діловогоспілкування усе активніше входить підготовлена, але монологічна мова, що нечитається, (презентаційна мова, урочиста мова, вступне слово на різнихзустрічах), вітальні листи, етикетні тости.
Володіння всіма перерахованими жанрамиділового спілкування входить у професійну компетенцію сучасного керівника,менеджера.
Якщо вписьмовій діловій мові строгий лексичний вибір забезпечується завдяки специфіціписьмових стандартних мовних засобів, то в усній діловій мові такого строгоголексичного відбору немає. По-перше, тому що терміни, специфічні книжковіобороти, розгорнуті номенклатурні знаки й повні найменування в усному мовленнізустрічаються рідко. У діловому усному мовленні виникає система дублюваннякнижкової лексики й термінології, використовуваних у документах.
Основу усної ділової мови становитьнейтральна міжстильова лексика, значна частина якої представлена словами ізвказівним значенням (там, тут, геть, от, туди, так) і дієслівними лексемами зізначенням дії (перекинути, здати, віднести, міняти, продати, зробити, показати)і говоріння (сказати, говорити, повторювати, відповідати, запитувати).Наслідком спонтанності є активне використання в усному мовленні незнаменної лексики:часток і вигуків: е-е, мм, гм, ну, от, навіть, тільки; вступних іувідно-модальних слів: мабуть, може бути, може, цілком ймовірно, безсумнівно,напевно, значить; нерозкладних десемантизованих виражень: начебто того, по сутісправи, якщо сказати відверто, насправді й т.п.
Всі ці шари лексики становлятьсублексикон усної ділової мови, але повинні використовуватися у зв'язку зособливостями ситуації.
Ситуація ділового спілкування може бути:
— строго офіційної (протокольні видиділового спілкування),
— офіційної ( ділове спілкуванняконтрагентів у робочій обстановці, що не протоколюється),
— неофіційної (ділове спілкування вробочій і в неробочій обстановці).
Перший і другий тип офіційногоспілкування припускає підвищену строгість у виборі лексики. В офіційномуспілкуванні зовсім недоречне вживання жаргонно-професійної лексики. Складністьчасом полягає в тім, що мовці не віддають собі звіту в стилістичному фарбуваннівикористовуваних слів. Для людей з недостатньо високим рівнем мовної культурислова: „наїхати“, „кинути“, „розбирання“,»свавілля", «бабки» — це нормальна лексика, позбавленеякої-небудь специфіки.
Неприпустимо в офіційній обстановцівикористовувати так звані слова-диффузи. Таке, наприклад, що ввійшло в широкевживання з молодіжного жаргону слово «крутий» — калька з англійськогосленгизму tough. Такі слова ще називають словами-губками за те, що вониусмоктують значення ситуації, практично не маючи власного. Наприклад: Отця музика / тягнеться / з підписанням договорів / уже два місяці. Слово«музика» у даному контексті має значення «залицяльник».Воно усмоктує ситуативне значення, оскільки в значній мірі втрачає власне.Сферою активного використання слів-диффузів є розмовно-побутова мова. Вонидоречні при спілкуванні із близькими людьми в домашній обстановці, але невідповідають комунікативним запитам офіційного ділового спілкування.
Висновки
Діловий стиль — це сукупністьязикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-діловихвідносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціямиабо усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їхвиробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сферазастосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережаактуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.
Специфічною особливістю діловогоспілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленимправилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування,формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштуютьперед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормамиповодження.
Сучасна людина повинна володіти наукоюділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини злюдьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо будепотреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо іншихлюдей, а також своєї роботи, своєї справи.
Перелік використаної літератури
1. Бабик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О.,Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. — К., 1997.
2. БабичН.Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.
3. БойкоМ.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи (за ред. В.Д.Гвоздецького). — К., 1996.
4. ГаничД.І., Олійник І.С. Російсько-український словник. — К., 1980.
5. Діловіпапери. Український центр духовної культури. — К., 1996.
6. КовальА.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування. — К.,1972.
7. КовальА.П. Практична стилістика сучасної української мови. — К., 1976.
8. Короткийсловник бізнесмена (українською та угорською мовами). — Ужгород, 1994.
9. ЛещакО., Міляновський Е., Вернигор Л. Ділове українське мовлення. — Тернопіль, 1995.