Реферат: Архетипи та універсалії української ментальності

/>/>Зміст

Вступ. 2

1. Архетипи та універсалії українськоїментальності 4

2. Дизайн як естетичний феномен. 11

Висновки. 15

Список використаної літератури. 16


Вступ

Складні й багатогранні процеси походження нapoдiв та їхнix культурпостійно привертають до себе увагу. Адже це питання про те, хто i звідки ми,питання нашої прабатьківщини, часу нашого виникнення, місця серед інших жителівпланети. Щодо українців особливого значення набуває розв’язання проблем місцяданого етносу в колі слов'янських нapoдiв, зокрема східнослов’янських, йогозв’язків iз найдавнішими етапами icтоpiї, ролi iншоетнiчних компонентів у йогоформуванні та етнічному розвитку.

Духовна культура— складна, багатогалузева система, яка включає мову, мистецтво, науку,політику, ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування. Отже,все, що складає духовний світ народу, його свідомість, переконання і погляди,котрі обумовлюють особливості поведінки і практичної діяльності. Цінностідуховної культури органічно пов'язані з засобами їх витворення, збереження іпоширення. Тому духовна сфера — невід'ємна складова частина усієї культури якспецифічної форми організації і розвитку людської життєдіяльності.

/>В умовах сучасної цивілізаціїважливого значення набуває дизайн — найрозвинутіша та усвідомлена галузьлюдської діяльності за законами краси поза мистецтвом.

Дизайн увузькому, спеціальному значенні терміна — це проектна художньо-творчадіяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторовогосередовища людської життєдіяльності, які виготовлені індустріальне, з високимиспоживчими властивостями й естетичними якостями, Позначка дизайну — у цьомувузькому смислі — формування гармонійного середовища житлової, виробничої ісоціально-культурної сфер. Об'єкти дизайну — промислові вироби (виробничеобладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системиміського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація;функціонально-споживчі комплекси і т, ін. Відповідно розрізняють окремі видидизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн,дизайн соціально-культурної сфери і т. ін.

 
1. Архетипита універсалії української ментальності

Національнаспецифіка і змістова своєрідність культури — явище дуже складне і сфокусованене лише в мові, хоча саме мова, можливо, найповніше і найяскравіше цезасвідчує. Своєрідність культури проступає в особливостях її структури, вбагатстві її складових, в своєрідності взаємозалежностей між її галузями, впереважанні у розвитку тих чи інших видів мистецтв тощо. Це і особливостінаціонального менталітету, надання переваги тим чи іншим ідеям, своєрідністьетики, системи обрядів, вірувань, звичаїв, релігійних культів народу.Національне знаходить відбиття і в оригінальності інтерпретації загальнолюдськихпроблем. Тому помилкою було б визначати національне спрощено, тобто вважатинаціональним в культурі те, що залишається в ній після вилученнязагальнолюдського.

Національнаспецифіка культури, проникаючи в її зміст і форму, не є чимось заданим, вона,залежно від зміни історичних обставин, духовних потреб та естетичних уподобань,особливостей її зв'язків з іншими культурами, теж модифікується, але при цьомузалишається найстійкішою ознакою культури, тим її забарвленням, яке можезникнути тоді, коли перестане існувати нація.

Фактори, яківизначають особливості культури нації, своєрідність її еволюції, можна поділитина зовнішні й внутрішні. Стосовно української культури, до зовнішніх чинниківїї становлення слід віднести: тривалий (протягом кількох століть) періодколонізації України; відсутність до 1918 року її державності, соборностітериторії, на якій жив український народ (Запорозька Січ була лише зародкомукраїнської держави, кількісно і територіальне вона охоплювала частину нації);географічне розташування України.

Перші два чинникине сприяли нормальному розвиткові української культури за властивими їйіманентними еволюційними законами, їй доводилось долати внутрішні суперечностіі перешкоди, які для будь-якої культури органічні. Заборони, всілякі «табу», анерідко і геноцид їй нав'язувались ззовні. Це притуплювало творчий потенціалнароду, гасило ініціативу змагання різних ідей і напрямів у культурі,виснажувало духовні сили нації, розпалювало розбрат між її культурними діячами.

Відсутністьвласної держави перешкоджала об'єднанню зусиль народу навколозагальнонаціональних завдань та ідеалів, не сприяла захисту культури віднебажаних іноземних впливів. Без матеріальної, ідейно-політичної, правової іморальної підтримки духовна культура нації починає занепадати. Якщо ж цейруйнівний процес прискорюється свідомими актами заборони на національнукультуру, то ми розуміємо, в якій ситуації перебувала українська культураостанніх трьох століть.

Особливостінаціонального характеру українського народу, його психологічні риси, глибинніпідвалини світогляду, який еволюціонував від прадавніх часів до сучасності,зберігаючи певні архетипи і найстійкіші елементи, становлять каркас йогонаціональної свідомості.

Поняття«національна свідомість» було одним з найодіозніших для деякихсуспільствознавців, в яких воно асоціювалось з націоналізмом. Насправді — ценауковий термін, яким віддавна користувалися історики, етнографи, психологивсього світу і яким вони означали (популярно висловлюючись) усвідомленнянародом своєї спільності, національної своєрідності або, коли йдеться проокрему людину, усвідомлення нею причетності до певного народу, його культури імови, усвідомлення свого місця і ролі в світовій цивілізації і права нанаціональну незалежність.

Як би близько нестояли категорії національного характеру і національної свідомості, але це неодне і те ж. Остання мінливіша і швидше реагує на зміни суспільного йіндивідуального життя, оскільки і менше генетично обумовлена. Так, за кількадесятиліть більшовицької диктатури у людині вкоренився острах діяти незалежно,говорити те, що думаєш, звіряти вчинки з совістю, з християнським етичнимкодексом.

Національнасвідомість складається протягом століть в процесі історичного становленнянації, яка виборює або уже виборола свою політичну і культурну незалежність.Без суверенності, без своєї держави, без своєї культури і її найважливішогоелемента — мови — національна свідомість перебуває в ембріональному стані. Те,що українці століттями не мали своєї держави, негативно позначилося й нарозвиткові національної самосвідомості. Недостатня кількість великих міст уперіод формування національної культури, які б були центрами регіонів, аголовне, вікова присутність чужої культури як панівної, якщо не де-факто, тоде-юре, — ось деякі з головних причин пригнічення національної самосвідомості участини народу. Отже, народ, який віками був поневоленим, недостатньоусвідомлює себе як національну самостійну єдність, втрачаючи разом з мовою ібагато інших ознак національної самобутності. Колонізатори вбивали у свідомість«малоросів» комплекс неповноцінності і робили це досить продуктивно.

Нерозвиненістьнаціональної самосвідомості нерідко ставала об'єктом іронії в фольклорі, вхудожній літературі. Але завдяки головним досягненням своєрідність українськоїкультури є виразом не примітивізму хуторянської психології як якоїсь ущербностінаціонального характеру, а оптимістичної життєвості і здорового світовідчуття,душевної рівноваги і цілісності світогляду українського народу

Головні якісніособливості, досягнення та ідейне багатство української культури будутьрозглянуті в подальших розділах. Тут в загальних рисах зазначимо лише деякі зних. Перші дві особливості стосуються переважно ідейного змісту, третя — змістуі форми української культури.

Передусім, проукраїнську ідею. Вона — основа функціонування нації, серцевина духовнихінтересів, наріжний камінь соціально-політичних прагнень. Суть її — у вираженніпоривань українського народу до свободи, до завоювання економічної, політичноїі культурної незалежності, утвердження повного права представляти себе наміжнародній арені самостійно, а не чужими інструкціями та атрибутикою.

Українська ідея зчасу свого виникнення поза сумнівом розвивалась, але, зберігаючи в основномусвою сутність, змінювала форму, сферу дії, функціональне призначення, глибинувираження. На першому етапі вона виступала в релігійній оболонці, але з чіткоокресленим національним спрямуванням, про що свідчить славетне «Писаніє» І.Вишенського (1597). Вона народилась серед українців, на захист України і булавідображенням її настроїв. Уже в період свого зародження ідея набувала рисмасовості, загальнонародності. Це не стільки заклики прозірливих одинаків,перших хоробрих, скільки почуття тисяч, мільйонів.

З плином часуукраїнська ідея стає виразнішою політично, наповнюється новим змістом,набуваючи прикмет спільності, універсальності, Поряд виникають питання проісторичну долю нації, самої України. Альтернатива цій ідеї ще досить міцновбита в свідомість, а то й підсвідомість значної частини українців. Українськаідея (і в цьому одна з її характерних особливостей) не мала ніколи месіанськогоспрямування, вона не обґрунтовувалась посиланням на біологічні властивостінароду. На відміну від російської, українська ідея поставала поза межами такихідеологічних доктрин. Прагнення стати на чолі людства, обійняти позиціюгегемона його культурного розвитку не захоплювали кращих діячів українськоїкультури.

Ідеюнаціонального визволення українська інтелігенція не розглядала як надбання чиісторичне призначення лише для свого народу. Вона вважила, що всі народи рівніі мають однакове право на свободу. І тому гаряче підтримувала визвольнуборотьбу інших гноблених. Шовінізм чужий українській суспільній думці, їїмистецтву. Друга особливість трактування цієї проблеми — поєднання національнихаспектів з соціальними. Поза сумнівом, тут далися взнаки наша героїчна історіяі дух козацтва, зокрема Січі, що відігравала на певних етапах вирішальну роль внаціонально-визвольній боротьбі, в якій хоч і була певна соціальнадиференціація, але не такої глибини, як про це говорили кон'юнктурні історики.

Однією зіпостасей української ідеї стало її мовно-художнє буття. В мові вона існувалаяк об'єктивна даність, як реальний вираз етичних норм, які спадковані відматері і батька, від народження на світ. Однак так відбувається на рівнібуденної свідомості. В сфері суспільній та науковій українську мову необхіднобуло захищати, відстоювати право на існування. Так чинили ідеологи українськогонароду протягом не одного століття. На жаль, це доводиться робити ще йсьогодні, з тією лише різницею, що переконувати в необхідності відстоювати мовупотрібно українців. Так парадоксально проявляється українська ідея в сферімови.

Близьким до цьогобув прояв української ідеї в сфері художній, вона не зводилася до праваукраїнців мати свою літературу, театр, образотворче мистецтво. Необхідно булоне просто «створити» українське мистецтво, але й піднести його на рівеньмистецтва світового, відкрити канали взаємообміну, збагатити його тематично,жанрово, започаткувати і дати розвиток новим видам і формам. Але прагнучивсього цього, слід уникати епігонства, еклектики, механічних запозичень ізабезпечувати та дбати про національну своєрідність, стильову специфіку, якадавала право називатися не лише мистецтвом України, а українським мистецтвом уколі культур народів світу. Цей рівень реалізації української ідеї, на нашпогляд, здебільшого досягнутий, хоча це той випадок, де межі немає.

Щодо науки, тотут центр ваги падав на українську суспільну думку. Від викладачівКиєво-Могилянської академії, письменників, полемістів і до сучасних діячівкультури українська ідея набувала різних аспектів тлумачення залежно одісторичного контексту. Про її інтерпретацію Т. Шевченком, І. Франком, М.Драгомановим, В. Винниченком та іншими йтиметься далі. Українська ідея ще нестала етапом становлення духовної зрілості українського народу, вона існує ібуде існувати аж до повного утвердження незалежності України.

Розглядаючиякісні особливості української культури, не можна поминути таку її рису, якгуманізм. Звичайно, культура гуманістична за своїм походженням, призначенням,своєю природою, інакше вона була б не здатна виконувати свою роль. Однакгуманізм кожної національної культури має специфічні риси і форми.

Становленняукраїнської нації супроводжувалось становленням її культури, ці процесивідбувались паралельно, взаємопроникливо. Так, зростання національноїсвідомості, соціально-класове розшарування, диференціація способу життя,виникнення різних політичних, ідеологічних та інших орієнтацій в середовищієдиної нації викликали належні зміни, диференціацію, суперечності, збіги ірозходження в колі національної культури.

Розвитокукраїнської культури, як це засвідчує наше дослідження, багатоплановий,багатовимірний і різнобічний. Вона зростала в кількісному і якісному аспектах,збагачувалась ідейно і формально, все різноманітнішими ставали її функції,арсенал понять і категорій, кількість аспектів і точок зіткнення до іншихкультур світу, ускладнювалась і диференціювалась структура. З плином часупоновлювалась загальнонаціональна мистецька скарбниця, історична спадщина,накопичені тисячоліттями духовні цінності як основа творчості народувідігравали все значнішу роль в прогресі культури. Якщо умовно поділити її надва головні шари — фольклорно-традиційний і професійний, що формується у пізніперіоди становлення нації, то можна помітити, що ці складові культури посідалирізні місця, мали своє значення на різних етапах культурної еволюції. Рольпрофесійного пласта в процесі становлення нації зростала порівняно зфольклором, але в той же час останній залишався невичерпним ідейно-естетичнимджерелом професійної культури.

Культура народуне постає одразу в усій повноті її складових. Навіть сягаючи вершин свогорозвитку, вона не в усьому виступає симетричною єдністю своїх елементів, якізалишаються на всіх етапах культурної еволюції однаково значущими. Окреміелементи представлені в ній у «знятому вираженні», як складові знаковоїсистеми, що позначали явища світогляду і психології первісним уявлень народу.

Кожна культурапрагне до гармонійного розвитку всіх своїх складових, бо нація виражає своєінтелектуальне багатство, різноманітність своїх почувань і естетичних уявлень,свій психологічний лад через усе багатство видів і жанрів, через посередництвобезлічі культуротворчих засобів. Культура безмежна, бо необмежені і вічномінливі потреби і інтереси людей у пізнанні, освоєнні і перетворенні світу. Тутбере початок потяг людини до духовної багатоманітності, естетичної завершеності,інтелектуальної глибини і наукової точності. Цей процес розвитку культури, якимби суперечливим він не був в умовах демократії (хай історично й обмеженої) вільногорозвитку нації, відбувається шляхом еволюції, яка не виключає періодівпіднесення й спаду.

На жаль,українська культура, як це засвідчує її історія, мало знала сприятливихперіодів через відсутність соціальної свободи для її творців і носіїв, щопозначилось на рівні, якості і темпах розвитку в цілому і окремих галузейзокрема. Це перешкодило вільному прояву в ній тієї характерної закономірностіеволюції культур, коли відносна нерівномірність розвитку її галузей черезпевний час змінюється відносною рівномірністю і гармонією.

На певних етапахісторичного розвитку української культури на передній план висувались то їїсамодіяльно-фольклорні жанри, то література, то суспільно-політична,релігійно-філософська думка, то наука. Це обумовлювалось зміноюсоціально-економічних та духовних запитів суспільства, еволюцією культурнихінтересів, поглядів та естетичних смаків.

Культура вільногодемократичного суспільства в соціальному значенні доступна всім. Вінтелектуальному значенні доступність її цінностей залежить від здатностііндивіда їх засвоїти, від рівня його освіти, виховання, але йдеться про їївідкритість, відсутність соціальних бар'єрів до пізнання її скарбів. Відомо, щопартійна і державна еліта мала змогу дивитись усі закордонні фільми, для нихперекладалась художня та інша література, до речі, все це робилось приховано, зпорушенням міжнародних конвенцій. Навіть в побуті (інтер'єри квартир,автомобілі, зарубіжна сантехніка і т. п.) вона відгороджувалась од громадянсвоєї держави.

Незалежнакультура йде за логікою життя, підневільна — за примхами кон'юнктури; творціпершої прагнуть визнання народу, творці другої — шукають схвалення і винагородвлади. Незалежна культура сповідає свободу мислення і творчості, заангажованаприслужує панівним верствам. Творці першої сповідують принципи, хай і різні,але незалежні, творці другої — принципово безпринципні; перша відкрита дляістини і добра, друга — для них закрита; перша формує таланти і творить художнішедеври та дає великі наукові відкриття; друга — плодить посередність ікультивує пустоцвіти. Вільна культура орієнтована на майбутнє, її спадщинапереходить від покоління до покоління, кон'юнктурній суджене забуття, і плодигинуть раніше їх творців.

Нарешті, увільному суспільстві культура — не пасинок держави, її матеріально підтримуютьз усіх джерел, які мають бажання її фінансувати. Усім державним, громадським таіншим інституціям і усім членам суспільства відкриті двері для її підтримки. Цегарантує вільний розвиток і оберігає культуру від переходу на комерсалізацію, аце шлях втрати національної культури.

 2.Дизайн якестетичний феномен

Усередині кожноговиду можлива також спеціалізація дизайну. Позначка проектування в дизайні —оптимізація функціональних процесів життєдіяльності людини, підвищенняестетичного рівня виробів і їх комплексів. Предметом проектування в Дизайні єструктура і якості форми предметного середовища в цілому і окремих виробів якйого елементів. Метод дизайну — принципові основи діяльності, що складаютьсяеволюційно і визначають її позначку та категоріальний апарат, який задаєметодичні підвалини проектування — засоби моделювання об'єкта і сукупністьправил, що визначають послідовність і зміст етапів формотворення. Сучасніпринципи дизайну — поєднання в цілісній структурі і гармонійній формі всіхсуспільне необхідних якостей об'єкта, що проектується. Основними робочимикатегоріями дизайнерського проектування є образ, функція, морфологія,технологічна форма, естетична цінність.

Здійснення ідеїстворення цілісного об'єкта потребує глибокого знання основних законів ітенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміннядуховних потреб суспільства. Тому дизайн базується на наукових основахмоделювання об'єкта, поєднує наукові принципи з художніми в проектному образі ізнаходить застосування в інших галузях суспільної діяльності — це так званийсоціальний дизайн.

Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика — наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні,естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування предметно-просторовогосередовищі і складає науково-методичні основи, дизайну.

Виникненнядизайну пов'язано з розвитком промисловості наприкінці XIX ст.., коли вузькаспеціалізація виробництва призвела до руйнування універсальності творчих силлюдини та, як наслідок, до втрати естетичної цінності предметів, яківироблялися промисловим способом.

У нашій країніідеї дизайну набули розвитку на початку XX ст., що пов'язано з діяльністюСтрахова, Енгельмейера, Столярова та ін. У 1920 р. були створені перші організації,які спеціально займалися розробкою дизайнерських проблем — Всеросійськіхудожньо-технічні майстерні, У 1962 р. був створений ВНДІТЕ — Всесоюзнийнауково-дослідний інститут технічної естетики. Цей центр дизайнерської теоріїта творчості мав філії в багатьох містах (наприклад, у Харкові), а на великих підприємствахпрацювали спеціальні художньо-конструкторські бюро. Водночас були організованіперші спеціальні вищі та середні навчальні заклади (наприклад, Харківськийхудожньо-промисловий інститут, нині — Харківська державна академія дизайну їмистецтв, яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів України), дерозпочалася підготовка фахівців такого профілю.

У 1964 р. наміжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято таке визначеннядизайну;

Дизайн — це творча діяльність, метою якої є виявлення,формальних якостей промислових виробів. ЦІ якості включають і зовнішніособливості виробів, але головним чином — структурні та функціональнівзаємозв'язки, які перетворюють вироби в єдине ціле як з точки зору споживача,так і з точки зору виробника.

Таким чином, буливиділені головні специфічні особливості дизайну як різновиду естетичноїдіяльності.

Дизайн маєвласний предмет. Об'єктом дизайнерської діяльності є світ речей, якістворюються людиною за допомогою засобів Щ^устріальної техніки за законамикраси та функціонування.

Мета дизайну (художньогоконструювання) полягає у формуванні гармонійного предметного середовища, якенайбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.

Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, ірезультати його праці — предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку,і особливий метод проектування — художнє конструювання, і власну теорію —технічну естетику — науку, яка досліджує проблеми створення гармонійногопредметного середовища.

Художнєконструювання як метод дизайну передбачає висунення нової художньо-проектноїідеї та розробку нової функціональної структури, раціональне втілення цієї ідеїта гармонійне, виразне стилістичне оформлення предмета.

Предмети, які єрезультатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме:досконало виконувати своє практичне призначення; бути зручними та безпечнимипід час експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетичновиразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і бути цілісними композиційне.Наприклад, історія розвитку автомобілебудування — це пошук форми, яка бнайліпшим способом втілювала ідею руху, швидкості, динаміки. Найбільшевідповідає цій ідеї форма «витягнутої краплі», яку має сьогодні більшістьавтомобілів.

Для досягнення композиційноїцілісності дизайнер використовує можливості ритму, кольору, масштабу,співвідношення світла та тіні, пустоти та об'єму у поєднанні з особливостямизвукового оформлення, освітлення тощо.


Висновки

Однією з основнихрис незалежної культури є її динамізм, вільне, ніким не стримуване змаганнярізних, часто протилежних за своїми цілями, ідейними спрямуваннями шкіл, течій,стилів, об'єднань, груп і т. д. За умов, коли їх незгоди, полеміка не виходятьза рамки толерантності, це змагання винятково сприятливе, воно стимулює пошуккращого, досконалого, відшліфовує думку, поглиблює аргументацію. Боротьба засвою аудиторію, широку публіку, за увагу глядачів і читачів — могутній стимулдля пошуку логічної ясності наукових ідей, естетичної вишуканості художніхформ, широти узагальнень і глибини філософських інтерпретацій. Від вируючоїдуховної атмосфери виграє культура суспільства і саме суспільство.

Дослідженняісторії розвитку духовної культури повинно включати принаймні три головніаспекти:

—ідейно-змістовий (еволюція світоглядної моделі народу, методи і стилі їївідтворення даною культурою, розвиток уявлень про людину, її діяльність,ідеали, становлення і зміни в етичних поглядах та принципах естетичної свідомостісуспільства тощо);

—інституціональний (дослідження установ, форм і засобів, що забезпечуютьвідтворення та організацію культурного життя, його нормальне функціонування, спрямуванняйого провідних процесів);

—структурний (історичні типи і форми культури та їх

—світоглядні орієнтації — первісна, феодальна, буржуазна і т. д,; їхсуперечності та рушійні сили; складові культури (наука, мораль, релігія та іншівиди мистецтва, їх особливості, взаємодія).

Свого практичного і закінченого значення естетична діяльність досягає вдизайні — творчій діяльності, метою якої є визначення і створення гармонійнихформальних якостей предметно-просторового середовища людської життєдіяльності —праці, побуту, відпочинку тощо, — яка б найбільш повно задовольняла матеріальніі духовні потреби людини.


/>Список використаної літератури

 

1.  Горленко В. Ф. Становление украинскойэтнографии конца ХVІІІ — первой половины XIX в. — К., 198

2.  Грушевський М. С. Ілюстрована icторiяУкраїни — Руси. — К., 1990 Грушевський М. С. Історія України — Руси. — К.,1991. — Т. 1

3.  Гуржiй О. І., Ричка В. М. Український народ:походження, формування народностi / / Радянська школа. — 1990. — № 1

4.  Гуслистий К. Г. До питання про утворенняукраїнської нації. — К., 1967 Дяченко В. Д. Антропологічний склад українськогонароду. — К., 1965

5.  Естетика / ред. Лозовой. — М., 2003.

6.  Кордон М. Українська та зарубіжнакультура: Курс лекцій. – К., 2002.

7.  Культура і побут населення України. –К., 1993

еще рефераты
Еще работы по этике