Реферат: Антропоморфізм в естетиці

Зміст

 

Вступ1 Антропоморфізм вмистецтві  Стародавньої Греції       2 Доба Відродження тапогляд на людину3 Новий погляд наособливості антропоморфізмуВисновкиСписок використаноїлітератури
Вступ

Перш ніжрозглядати поняття антропоморфізму в естетиці слід дати йому визначення.

Антропоморфізм –(від грец. – людина та форма, вигляд) розглядається як уподібнення людині,наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небеснихтіл, тварин та рослин, приписування богу або богам людського обличчя.

Антропоморфізмвиникає як початкова форма світосприйняття, притаманна міфу та володарюючи наранніх ступенях розвитку суспільства. Наївний антропоморфізм, притаманнийдавнім релігіям критикував ще Ксенофан: Ефіопи говорять, що їх боги курно сі тачорні, фракійці ж уявляють своїх богів з блакитними очами та рудими”.

У Старозавітнихтекстах та Корані говориться про вигляд бога, його очі, вуха руки,  його сидіння на престолі і т. п.Термін антропоморфізм зберігався і у фольклорних уявленнях християнських таісламських народів про божество. Більш тонким видом антропоморфізму єантропопатизм, або психічний антропоморфізм – наділення бога людськимипристрастями та духовними станами (гнів, жалість).

Антропоморфніобрази широко використовуються в поезії, вони зустрічаються навіть в науково -  технічній літературі(наприклад вирази типу машина думає, вирішує завдання).


1Антропоморфізмв мистецтві  Стародавньої Греції

Хоч античнакультура, особливо в початковий період свогорозвитку  немало запозичила з найбільш розвинених на той час культур Сходу,вона булла явищем глибоко оригінальним.

Боги  у зображенні гpeків мали людське обличчя, хоча йнабагато довершенiше естетично. Адже вони теж складалися з живих iндивiдiв, якiпороджують один одного i становлять певну універсальну родоплемінну общину.

Фатальні наслідки власних справ людини — тематична вісь греків. Починаючиз гомерівських часів, жителі Еллади вбачали грізну небезпеку в зло чинномузухвальстві людини, яка прагне привласнити собі найкращу частку в природі. Цянебезпека мала навіть свій вівтар в Афінах. Карателькою була супутниця 3евса — Немезида. Богиня карала зухвалість i нечесність як шлях до досягненнянесправедливих благ.

Зухвальство i відплата були не тільки моральними, а й політичнимипоняттями (звинувачення у злочинному зухвальстві політики кидали один одному вобличчя). Добром не закінчують тi, хто дратує автономну силу cвіту. Покровительлюдей Прометей, наприклад, xотів облудним шляхом ДО бути! м кращу долю. І  заце був прикутий до скелі. Цар Сізіф намагався перехитрувати смерть. Відтоді вінприречений до безглуздої тяжкої праці — котити вгору тяжкий камінь. Героїведуть відкриту гру, вони довіряють долі й перемагають обачливу хитрість царів.Так, цар Акрiсiй, побоюючись напророченої йому cмepтi від руки онука, заточивдитину разом з матір’ю у тісну скриньку i кинув у море. Але підступи його невдалися: Персей врятувався i зрештою вбив Акрiсiя. Цар Полiкдет xотів позбутисягероя, доручивши добути голову Медузи, однак Персей вийшов з цього випробуванняз честю, а Полiкдет був обернений на камінь, як i інший цар Атлант.

Там, де герої покладаються на силу свого розуму, як у сумній історіїЕдiпа, котрий розгадав навіть загадку Сфiнкса, але так i не зміг розгадатизагадку власного життя, доля повертається проти нього. Трагічна вина Едiпаполягає в його самовпевненості.

Люди тієї доби бачили можливості людини, яка вміє долати великі простори,знаходити вихід з найскладнiших обставин, створювати храми й чудові статуї,володіти словом i думкою, всього досягати своєю мудрістю, витонченоюмайстерністю.

Однак людиназдатна скористатися своїми можливостями i на благо, i на зло. Самовпевненість,зухвальство можуть спонукати людину на чорнi діла i тому підлягають покаранню.

Погляд на людину,як унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина полісазумовили таку яскраву рису грецької культури, як антропоцентризм – обожненнялюдини. Саме в Афінах філософ Протагор із Абдер проголосив відомий вислів:„Людина є мірою всіх речей”, а в софоклівській „Антігоні” найкраще показанозахоплення звершеннями людини.

Характерною рисоюантичної культури єантропоморфізм – перенесення властивих людині рис наприроду, наділення людськими властивостями явищ природи, тварин, предметів  фантастичнихстворінь. Крім того, антропоморфізм передбачає поклоніння богам  людськійподобі.

Фізично іморально досконала людина, в якій воєдино злилися доброчесність і пропорційнакраса тіла, — такою  є модель особистості вільного грека. Ритм тіла виховувавсяатлетикою, ритм душі – „музикою”, що для грека означало мусичні (тобто підзнаком мус) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це булапрограма для кожного вільного грека.

Архаїчнаскульптура народилася на стадіонах, у гімнасіях, на олімпіадах. ПереможцівОлімпійських ігор всенародне прославляли, на їх честь споруджували статуї.Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення — куроси, які довго називались архаїчними аполлонами: підкреслена атлетичнабудова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Часом такі статуїсягали трьох метрів заввишки і нагадували давньоєгипетські, але відрізнялисятакими рисами, як відкритість людини перед світом, життєрадісність, що виражалогуманістичну ідею грецького мистецтва.

Куросиприсвячувалися богам, ставилися на міських майданах. Як матеріалвикористовували камінь, дерево, мармур, теракоту, а з другої половини VI ст. дон.е. — бронзу.

Жіночі постатізображали задрапованими. Вони називалися корами (від грец. — діва). Найчастішев них поставали жриці богині Афіни. Кори мали широко розплющені подовжені очі,„архаїчну”, слабо виражену усмішку (трохи підняті кутки губ).

Обличчя і куросіві кор не індивідуалізували: у чоловічих постатях — стриманість, мужність, сила;у жіночих — стриманість і благородство при підкресленій жіночності, ніжності.

2Доба Відродження та погляд на людину

В подальшомупитання антропоморфізму широко пов’язувалося з антропоцентризмом

У весь сенскультури Відродження полягав не в простому поверненні до античності,відновленні античних зразків, а в заклику бути гідними їх, перевершитидосягнення античної культури. Гуманістами на рівні інтуїції була схоплена особливістьісторичної спадкоємності в культурі.Гуманісти підкреслювали цінність людської особи самої по собі. На перший планвисувався інтерес до людських справ, людська (а не релігійна) точка зору на всіявища життя і особливо захист людської особи. Булапоновлена в своїх правах особистість. В рамках культури Відродження відбуласязміна постійного піклування віруючого про світ вічний, потойбічний на прагненнялюдини до земної, прижиттєвої слави. Провідною рисою культури ставантропоцентризм. Він розглядає людину як частину, вінець природи, найбільшдосконале її творіння, як міру всіх речей. Людина обожнюється, приймається як співавтор Бога-Творця, подібністюякого на землі людина і є.

Для плеяди блискучих письменників, філософів, публіцистів, художниківВідродження xapaктepнi тверда переконаність у невичерпних висотах людськогодуху, вимога, щоб людина все знала, все вміла, все могла. По суті, в цей часвиникає: те розуміння світу, яке ставить людину в центр Bcecвіту. Чудовопередав цей новий європейський антропоцентризм італійський гуманіст Мiрандола.У його трактаті „Про гідність людини” творець звертається до Адама з такимнапученням: „Не даємо тобі, Адаме, нi певного місця, нi власного образу, нiособливого обов'язку, щоб i місце, i обличчя, i обов'язок ти мав за власнимбажанням, згідно з твоєю волею i рішенням… Я ставлю тебе в центр світу, щобзвідти тобі зручніше було оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе нiнебесним, нi земним, нi смертним, нi безсмертним, аби ти сам… створив собітой образ, який ти вважаєш за краще”.

Так уперше була виражена ідея самоцінності i самодіяльності людськогожиття. Ця ідея не була можлива нi в античну епоху з її уявленням проуніверсальне значення світового космосу, Hi в середньовіччя, де особистістьлюдини повністю підкорилася божественній волі.

Людина у багатьох філософів Відродження набирає всесвітнього розмаху,вона є центром, стрижнем світу. У  своїх пристрасних висловлюваннях вони майжеперетворюють людину на Бога. Bci історики відзначали у людях Відродженняформування нового складу розуму, розрив з yciмa середньовічними догмами щодорелігії, авторитету, батьківщини, сім’ї.

Міркування про людину — загальне русло тодішньої літератури. Найчастішелюдській „нікчемності” середньовіччя протиставляється Ното sapiens та Нотоfaber (Людина розумна i Людина дiяльна) у всьому її „благородстві”. Bipa уприроду людини, особливо в її творчі сили ґрунтувалася на тому, що з ycix живихістот тільки людина здатна доповнити існуюче іншою реальністю, створеною неюсамою, її руками, її працею i талантом, реальністю мистецтва, культури,громадських інститутів i цінностей. То був по cуті гімн епосі з її творцями, їїуспіхами, її правителями.

Нова концепція людської особистості, сформульована гумaнicтaми, буларезультатом не тільки духовного руху. Вона відображала реальний процесвиділення особистості iз станової обмеженості i ремісничої рутини, якийвідбувався разом з розкладом феодального способу виробництва. Новий ідеалґрунтувався на визнанні таких цінностей: висока гідність людської природи; невідхід вiд мирських справ, а активна діяльність; істинне благородство непередається у спадок, а здобувається особистими заслугами i знаннями.

МистецтвоВідродження своєрідним синтезом античної фізичної краси і християнськоїдуховності.

3Новий погляд на особливості антропоморфізму

На зміну феодальній ідеології прийшла доба просвітителів, філософів,соціологів, економістів, літераторів Просвітництва. Саме в цю добу яскравоспостерігається антропоморфізм  в науково – технічній царині.

Новий погляд на людину зумовив наділення людськими якостями машинимеханізми (працюють, вирішують) Література, музика, театр досягають тієїхудожньої зрілості, яка характеризує живопис у XVI-XVII ст. Це романи Прево,Фiлдiнга, Смолета, Стерна, „Кандiд” Вольтера i „Страждання молодого Вертера”Гете. Це музика Баха, Моцарта, Глюка, Гайдна.

Демократичний характер філософських учень був зумовлений домінуючимсвітосприйняттям тієї епохи. Ставлення до старого режиму, неспроможність якогобула все більш очевидною, вимога рівності, оцінки людини за заслугами особистості,а не за становими привілеями, християнська етика об’єднали мислячих людейФранції. Так i в Франції слідом за Англією, почалась епоха Просвiтництва, певніморальні, етичні й естетичні принципи якого спрямовували мистецтво у новерусло.

Характерною рисоюПросвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільнихвідносин на основі розуму, рівності, справедливості, що, на їх думку,випливають з самої природи, прав людини. Просвітителі проголосили культ природиі розуму. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяти їхполітичному розкріпаченню. Людина розумілась як чиста дошка, на яку можназаписати все розумне. Проголошується рівність не тільки перед Богом, але іперед законом. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Вцьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.


Висновки

Таким чином, зусього вище сказаного, можна зробити висновок, що поняття антропоморфізму існувало не тільки у давні часи. Виникнувши в часи міфології воно існує ізараз.

Стародавнємислення наділяло природні явища та об’єкти розумовою життєвою силою, подібноютій, яку людина відчувала в собі самій. Ці  погляди отримали назву анімізму.Витоки  релігійного світосприйняття можна побачити в перших спробах людинивпливати на цю оживлену життєву силу засобами впевнення або молитви. Пізнішеоб’єкти поклоніння стали наділятися ще людським виглядом, тому більшістьрелігій (особливо в їх ранній народній формі) можна охарактеризувати якантропоморфне. Гомерівські боги вбачалися не чужими людським почуттям а такожлюдським недолікам.

Всвоєму розвитку і філософія, й релігія беруть початок від антропоморфізму.

Пізніше,в наступні епохи перенесення  людських якостей на предмети перероджується тавдосконалюється, що дозволяє урізноманітнити наші уявлення про антропоморфізм.


Списоквикористаної літератури

1.        Історія світової культури. – К., 1994

2.        Кордон М.Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – К., 2002

3.        Лекції з історії світової та вітчизняної культури. –Львів, 1994

4.        Лосева. Ф. Эстетика Возрождения. — М., 1983

5.        Мировая художественная культура. – М., 2001

6.        Мифы народов мира. Энциклопедия. – В 2 томах. – М., 1991. – Т. 1

7.        Токарев С. Ранние формы религии. – М., 1990

8.        Токарев С. Религия в истории народов мира. – М., 1976

еще рефераты
Еще работы по этике