Реферат: Виробництво як основа створення матеріальних благ

Виробництвояк основа створення

матеріальнихблаг

Вступ

Економічнівідносини є базисом суспільства, на якому грунтуються надбудовчі відносини —соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічнітощо.

Розвитокекономічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або їхніх окремихелементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний вплив наекономічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різнихетапах розвитку суспільства змінюються. Надбудова може відігравати першочерговуроль у перетворенні базису. Наприклад, для реформування в Україніадміністративно-командної економіки потрібно змінити відносини власності.Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.

Отже, результатомвиробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічнихвідносин між людьми — і іншого, є продукт, тобто — матеріальне благо.

1. Суспільневиробництво та його роль в житті суспільства.

У визначеннісуспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності яксуспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене длявизначення самої суті соціального. Як спосіб суспільної життєдіяльності,суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільневиробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудовоїдіяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобамижиття, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення,виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальнихінститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійноїжиттєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільневиробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіхлюдей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людськогоєднання, тобто за законами соціуму.

Дальше осмисленнясуспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра  способувиробництва. Спосіб суспільного виробництва  це спосіб створення і відтвореннясуспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою це система взаємодіючих елементів матеріального (технологічного таекономічного) і духовного суспільного способу виробництва, їх єдність. Незводячи всіх основних причин існування суспільства до матеріальноговиробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність.Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобівіснування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичноїекономії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах,соціальна філософія використовує поняття спосіб виробництва і його складові продуктивні сили та виробничі відносини  для дослідження суспільства іпідходить до способу виробництва як до загально соціально-філософськогопоняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи,соціальна філософія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва,його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як системи. Утакому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільноговиробництва і його роль у розвитку суспільства.

Здійснюючи процесвиробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють своювласну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способомматеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскількиспосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосібжиття. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами)забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності суспільства, але йсоціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивідзасвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю.Ось чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто невільний від тієї системи суспільного виробництва, що індивід застає принародженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобтосама людина в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгеймпідкреслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джереломсоціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

Отже, спосібвиробництва  це матеріальна система, що, зрештою, функціонує як системотворчийелемент суспільства. Історія суспільства в певному розумінні є історією зміниспособів виробництва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способувиробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробництва, як єдностіматеріально-технічної основи та технологічних відносин: в історії людськогосуспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва:привласнюючий, аграрно-ремісничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. Ікожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером праці ісистемою організації праці. За привласнюючого способу виробництва знаряддяпраці були ручними; за аграрно-ремісничого  залізний плуг, худоба, вітряний таводяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного  автоматизованатехніка.

2. Виробництвояк процес суспільної праці

Виробництво –процес створення життєвих благ необхідних  для існування і розвитку є праця –одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить передсобою мету створення знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою якихвона впливає на предмети природи. Те у природі, на що спрямована людська працяотримало назву предметів праці. Сукупність предметів і знарядь праці складаютьзасоби виробництва. У свою чергу засоби виробництва і люди з їхнім виробничимдосвідом і знаряддями є основою економічного життя – продуктивними силамисуспільства. Ці сили реалізовані в утворенні різного роду благ. Створюючи певніблага люди вступають у зв’язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництвоє завжди суспільним. Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-хфаз: — власне виробництво; -         роз розподіл; -   обмін; -      споживання.

Виробництво  цене тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітнихпотреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьомузабезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація ірозвиток їхніх здібностей.

У процесівиробництва взаємодіють праця і природа. Праця  людська діяльність, спрямованана створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Протестворення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і безбезпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процестощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання,управління.

Праця івиробництво  не тотожні поняття. Виробництво  це процес праці, яка маєзавершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби їїздійснення  засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництвавідбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин нестворено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес праціздійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яказалежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вонивикористані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметрифакторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чомузалежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які 1 яквикористовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-меншоб'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Виробництво якпроцес суспільної праці складається з таких фаз:

безпосередньоговиробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ціфази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Важливоюхарактеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесівиробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати,і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точкизору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивноюсилою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартостіпродукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благахз метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічнихвиробничих відносин (соціальне та організаційно-економічних).

Процесвиробництва  це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, якіперебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку.Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисоювиробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку іфункціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюютьсяпередумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонуваннявиробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якомузнову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливоюособливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а йнематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

3.Результативність виробництва

Результативністьвикористання речових та особистих факторів виробництва може бути відображенакатегорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результатупродуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефективністьвиробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів,так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. Уреальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одногоз них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях.Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання йогофакторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використанняпродуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісногонарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхньогозастосування.

Звичайно,кількісне збільшення факторів виробництва практично завжди має місце і тоді,коли відбувається інтенсивний розвиток, але воно відіграє підпорядковану роль,забезпечуючи просторово-часові форми реалізації завдань якісного вдосконаленнязасобів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництване дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніхполіпшених властивостей.

Найперспективнішимшляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічногопрогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному.Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології  не меншважливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікаціявиробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхньогомасового застосування.

Сам по собітехнічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікаціївиробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки татехнології не лише не підвищує

рівеньінтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

Отже, міжтехнічним прогресом та інтенсифікацією виробництва об'єктивно існує такаважлива ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворитиможливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесівиробництва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічнимі кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються.

Якщо всуспільстві укорінюються відносини утриманства, соціальної байдужості,зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілівироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництвазакладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньоїмотивації до їхнього інтенсивного використання.

Практиказасвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характеріїхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизаціявиробництва не може бути тотальною. Важливо активізувати і державні йогофактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночасслід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з власними(приватними), орендованими, акціонерними та змішаними видами використаннязасобів виробництва.

Найбільшийвиробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їхнімивласниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним і навітьширокомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути нетільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцямиоперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такогопоєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим,підвищуючи результативність процесу виробництва і повніше задовольняючи потребичленів суспільства.

4. Структурасуспільного виробництва

Економічнасистема суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямованана його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізаціїбагатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членівсуспільства.

Структурасуспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальневиробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а)матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття,машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби,електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт,оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничогопризначення тощо.

Нематеріальневиробництво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а)нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирськийтранспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування,охорона здоров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництвоматеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплюєпідприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальніпослуги. Це може бути, скажімо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузісамі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, щостворюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під часперевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднаннярізних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому цігалузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сферіобігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання тапакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва.Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, щозадовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальневиробництво — це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначаєвиникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас,особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера маєвеликий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складовіструктури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а йпостійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є нестатичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачаєпереважний розвиток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.

5. Ефективністьсуспільної праці та розширення джерел багатства суспільства

Умовоюсоціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищеннярезультативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці.Вивчення різних аспектів результатів, отриманих внаслідок використаннясуспільної праці, економічного механізму їх зростання є «наскрізною»проблемою економічної теорії.

Розглянемоекономічну результативність уречевленої в засобах виробництва праці, щозумовлює технічне оновлення виробництва. На початкових етапах розвиткумашинного виробництва вона узагальнено виражалась у показниках зростанняпродуктивності праці. Це відповідало основній тенденції індустріалізації витісненню живої праці машинною технікою. Машини запроваджувались за умови, щовартість їх була нижчою, ніж вартість замінюваної робочої сили (заробітноїплати робітників). У зв'язку з цим підвищення технічного і органічного складувиробництва закономірно призводило до того, що в розрахунку на одиницюпродукції скорочувалась частка живої та відносно зростала частка уречевленоїпраці. При цьому загальна величина вартості продукту зменшувалась.

У другій половиніXX ст. в індустріальне розвинених країнах виробництво досягло такого рівня, щочастка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєвозменшилась, однак збільшилась частка використання уречевленої в засобахвиробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України занормальних умов розвитку.

Для визначеннярезультатів застосування у виробництві суспільної праці важливого значеннянабув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яказастосовується у виробництві, праці  як живої, так і уречевленої, що повнішевідбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують якспіввідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільноїпраці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарюваннявимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобіввиробництва, тобто вартістю додаткового продукту. Витратами живої тауречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи увартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + V (с  вартістьзасобів виробництва, V  заробітна плата).

Поряд іззіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємствадоцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також намакрорівні в межах усього народного господарства. Так, ефективність витратсуспільної праці в народному господарстві в цілому  найбільш узагальнюючепоняття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленогонаціонального доходу.

Собівартістьтоварної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовленняпродукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основніелементи: а) оплату праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукціїдо продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих увиробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Томузалежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чиуречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.

Ці показникиможуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношенняїх значень відображують можливі варіанти ефективності суспільної праці.

Крім економічногоефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростаннясукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати ісоціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузяхнематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності вматеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівнязнань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо. Так,розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології,одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадженняпередових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленоїпраці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво,поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витратисуспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятиху народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу,підвищенню працездатності людей.

Розвиток сферипослуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищеннякваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої тауречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливаютьтакож матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт,повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує привикористанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьохвипадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціальногопрогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вториннийекономічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці.Відображення економічного і соціального ефекту у величині національного доходута його динаміці може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту,поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності праці черезпевний проміжок часу.

Оскільки ресурсипраці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності міжсоціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутністьраціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ,наприклад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови татехніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої тауречевленої праці мають бути пріоритетними.

Подальшепідвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речовихфакторів виробництва як об'єктів її втілення. Чи означає це зниження ролілюдини і живої праці у всьому виробничому процесі?

Сучаснанауково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини увиробництві. Вона перестає виконувати роль простого доповнення машинних системі вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Людинарегулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несевідповідальність за виробничий стан і можливості використання електроннихсистем (робото-комплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Відцього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки,незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому якджерело розширення багатства суспільства.

Революційнийхарактер машинної індустрії породив дію загального закону переміни праці.Корінні зміни в розподілі праці, властиві переворотам у машинній техніці ітехнології, зумовлюють необхідність систематичного переміщення працівників зоднієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.

У сучасних умовахдія закону переміни праці значно посилилася внаслідок технологічної революції,за умов якої недоцільна вузька спеціалізація працівників. У зв'язку з цим унавчальних закладах майбутні робітники одержують загально-технічні знання,інженери і техніки  загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволодівати більшвузькими спеціальностями.

Широкий профільпідготовки необхідний робітникам для забезпечення безперебійного функціонуванняскладного автоматичного устаткування.

Посилюєтьсянеобхідність поглиблювати і розширювати загальнонаукову підготовку інженернихпрацівників. Відомо, що науково-технічна революція найшвидше розвивається вділянках стикування різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). Увзаємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективностівитрат суспільної праці. Крім того, відбувається прискорене оновленнянауково-технічних знань, у зв'язку з чим потрібні спеціалісти, які здатнітворчо використовувати науковий потенціал у різних галузях.

Для використанняу виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стаєнеобхідною, як мінімум, середньо-технічна, а все частіше і вища освіта. Такізміни у виробничому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витратсуспільної праці, до інтелектуалізації її.

Зростаючийдинамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві передбачаєстворення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівникповинен регулярно поповнювати і оновлювати професійні знання у своїй сферідіяльності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті маєбути підпорядковане навчання у вищих і середніх спеціальних навчальнихзакладах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації, а такожбезпосередньо за місцем роботи.

Прогресивнібазові нововведення  це раціоналізація діючого виробництва на основіресурсозбереження, підвищення його технологічної культури, ліквідація соціальненепривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація,комплексна автоматизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснитиреволюційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту,в способі життя.

Електронізаціявиробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення продукції знайменшими витратами праці, наближення її якісних характеристик до запитівспоживача.

Інформатизаціясуспільства відкриває можливості для переміщення робочих місць мільйонів людейз централізованих підприємств і організацій у територіальне розмежованідільниці. Використовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівниківматимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Суттєво скоротятьсявтрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжуєтьсятакож підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи.

Оскільки всучасних умовах зростає роль праці в економіці, посилюється тенденція догуманізації виробництва. Вона означає необхідність постійно поліпшувати умовипраці та безпеку її, зміцнювати здоров'я робітників і службовців, створюватисприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.

У ціломурозглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної працівизначають великі можливості розширення джерел суспільного багатства.

Література

1. Борисов Е.Ф. Экономическаятеория: Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.

2. Гальчинський А.С. Основиекономічної теорії. К., Вища школа, 1995.

3. Калина А.В., Осокіна В.В.Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – 2-ге видання. –К.: МАУП, 1998. – 308 с.

4. Основи економічної теорії.За ред. Мочерного С.В. Тернопіль, Тарнекс, 1993.

5. Политическая экономия:Учебник для высших учебных заведений. М., Изд-во полит. литературы, 1989.

6. Політична економія.Частина перша. Під ред. С.В. Мочерного. Львів, Вид. ”СВІТ”, 1990.

7. Туган-Барановський М.І.Політична економія: Курс популярний. К., Наукова думка, 1994.