Реферат: Структурна переорієнтація і трансформація економіки України
Зміст
1. Структурнапереорієнтація і трансформаця економіки України… 3
1.1Місце промисловості у структурі національного господарства… 3
1.2 Шляхи вдосконалення промисловогокомплексу… 13
/>1.Структурна переорієнтація і трансформація економіки України
1.1 Місце промисловості у структурінаціонального господарства
Поняттяструктури будь-якого явища чи системи передбачає наявність їх складових частині зв'язків між ними. Головними компонентами структури національногогосподарства є дві сфери – виробництва і послуг. Кожна з них виконує відповідніфункції. Перша забезпечує саму себе, сферу послуг та населення різноманітнимитоварами, а друга – в основному послугами матеріального та нематеріальногохарактеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризуєтьсяпоказниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвиненихкраїнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги сферипослуг і зменшення виробничої сфери у всьому національному господарстві.
Місцекожної з цих сфер у національному господарстві України ілюструє табл. 1.
Таблиця1. Співвідношення між сфера народного господарства, % зайнятих
Сфера 1970 р. 1980 р. 1990 р. 2000 р. Виробнича 79,9 76,0 73,8 66,0 Послуг 20,1 24,0 26,2 34,0 Разом 100,0 100,0 100,0 100,0Якбачимо: 1) в Україні переважає виробнича сфера; 2) існує повільна тенденція дозбільшений питомої ваги сфери послуг.
Великаперевага виробничої сфери над сферою послуг за кількістю зайнятих (більше ніж у2 рази) свідчить, що тут дуже низька продуктивність праці і це вимагалозосередження значної кількості трудових ресурсів. В останні рокиспостерігається не тільки кількісне, а й відносне зменшення зайнятості увиробничій сфері і відповідно кількісне і відносне збільшення зайнятих у сферіпослуг. Цей процес став особливо помітним після переходу господарства Українина рейки ринкової економіки.
Існуєодна закономірність: чим більше урбанізований та індустріалізований регіон, тимпорівняно вища в ньому питома вага зайнятих у сфері послуг. Отже, степовачастина України має у структурі господарства відносно вищу частку сфери послуг,ніж поліська, а Донбас і середнє Придніпров'я – більшу, ніж Карпатський регіон.
Сферапослуг національного господарства України має у своєму складі дві важливі групигалузей. Перша з них включає освіту, культуру і мистецтво, науку і науковеобслуговування, охорону здоров'я, соціальне забезпечення та фізкультуру ізадовольняє в основному духовні та фізичні потреби населення. Характерно, щочастка зайнятих у галузях цієї групи зростає (64,3% у 1990 р., 69,6% у 2000р.).
Другагрупа галузей сфери послуг – це в основному види діяльності, що задовольняютьінші матеріальні потреби в послугах. Сюди входять: житлово-комунальнегосподарство, невиробничі види побутового обслуговування населення,пасажирський транспорт, зв'язок, управління, кредитування та державнестрахування. Всі ці галузі, за винятком управлінських, особливо державногоуправління, будуть зростати в абсолютному відношенні, хоч відносна частка їхпорівняно з галузями першої групи зменшуватиметься.
Виробничасфера національного господарства України надзвичайно складна. Вона включає:промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство,транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічнепостачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів)національного господарства однаково важлива для його розвитку, структури тафункціонування.
Самеу виробничій сфері продукуються засоби виробництва (сировина, паливо, енергія,машини, будівельні матеріали, споруджуються підприємства, прокладаються шляхисполучення тощо), на що припадає близько 64% вартості усієї продукції. Напредмети споживання (продовольство, одяг, взуття, меблі, легкові автомобілі,побутова радіоапаратура, електроприлади тощо) – 36%. Таким чином, економічнаструктура виробництва України є дуже однобокою і потребує корінної перебудови,спрямованої на збільшення виробництва предметів споживання.
Чотириперші сектори (промисловість, будівництво, сільське і лісове господарство)безпосередньо виробляють продукцію, а решта – так чи інакше доводять ціпродукти до проміжного (виробничого) чи кінцевого (невиробничого) споживача. Увиробничій сфері в основному (90%) виробляється національний прибуток держави.Співвідношення між секторами цієї сфери показано в табл. 2.
Таблиця2. Структура виробничої сфери, % (2001 р.)
Сектори виробничої сфери Зайнятість Валовий суспільний продукт Національний прибуток Промисловість 37,5 58,5 42,6 Сільське та лісове господарство 28,9 13,4 16,3 Будівництво 9,8 12,4 16,3 Транспорт і зв'язок 9,0 7,9 12,5 Інші 14,8 7,8 14,3 Разом 100,0 100,0 100,0Найбільшиму структурі виробничої сфери України за усіма показниками є промисловевиробництво. Тут зайнято близько 50% (разом з будівництвом) усіх працівників сфери,виробляється понад 60% валового суспільного продукту і понад 40% національногоприбутку.
Продукціяпромисловості споживається в усіх галузях народного господарства, іде у фондинагромадження (у капіталовкладення), на експорт.
Отже,промисловий сектор споживає майже половину власної продукції (46%), що свідчитьпро велику закомплексованість його на себе, а також про те, що дляпромисловості характерний повторний рахунок вартості. Цим пояснюється іпорівняно менша питома вага цього сектора у виробництві національного прибутку,ніж у створенні валового суспільного продукту.
Дляпромисловості характерні глибокий галузевий поділ праці та інтеграція. Тутнайбільш повною мірою розвинені внутрігалузеві і міжгалузеві спеціалізації,кооперування та комбінування. Разом з іншими секторами та галузямипромисловість формує міжгалузеві комплекси – загальнонаціональногосподарські ітериторіальні (табл. 3).
Таблиця3. Структура промисловості України, % (2001 р.)
Галузі та міжгалузеві комплекси Зайнятість Основні виробничі фонди Обсяг виробленої продукції Важка індустрія, в т.ч.: 79,7 89,1 69,3 паливно-енергетичний 11,2 27,1 8,1 металургійний 6,3 16,6 12,5 машинобудівний 43,1 27,9 32,9 хімічний і лісовий 8,8 11,0 9,1 промисловість будівельних матеріалів 6,3 4,1 3,5 Легка індустрія, в т.ч.: 20,3 10,9 30,7 легка промисловість 10,6 3,2 11,3 харчова промисловість 9,6 7,2 18,1 Вся промисловість 100,0 100,0 100,0Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участідержави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності,створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь-якамасштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості.
Загострення соціально-економічної кризи у країнах з ринковою економікоюзмусило їх переглянути методи й підходи до макроекономічного регулювання, атому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладеноконцепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання. Навідміну від кейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття,значну увагу приділяють обмеженню інфляції.
Водночас перехід до консервативної моделі регулювання не означає повноївідмови від кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в певнихмежах традиційних інструментів у разі їх модернізації. Держава, незважаючи намайже повсюдне проведення політики приватизації, «не випускає з рук»важелів регулювання, продовжує виконувати властиві їй функції, насампередполітико-стратегічні, економічні, соціальні та екологічні.
У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямогодержавного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнуванняконкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічнихсуб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуваннірегульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне затаких обставин:
1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженістьресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливіумови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують уцих галузях.
2. За ринкової монополії, коли йдеться про неконкурентне ринковевитіснення, тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниженнянамагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівногоринкового середовища.
3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва абоспоживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачаєвластивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди таневигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Побічний (екстернальний) ефектможе бути і негативним, і позитивним. У першому випадку соціальні витратиперевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода,заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічнимиводами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефектусоціальна вигода перевищує особисту.
Отже, державне ринково-організаційне регулювання є політикою, що визначаєправові обмеження для підприємств усіх сфер економіки, політикою, яка череззастосування державою спеціальних заходів впливає на поточні ринкові події.Серед державних заходів виокремлюють шість цінових обмежень: обмеженняприбутку, витрат; установлення стандартів якості та кондиції; розширенняпублічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків, обов'язківтранспортування та постачання транспортних підприємств. Параметри впливудержави на ринкові події класифікуються за трьома групами: регулювання процесувходження в ринок; регулювання ринкового ціноутворення; регулювання ринковихобсягів виробництва.
Сьогодні в Україні загальновизнаною є об'єктивна необхідність переходу дорегульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи й засобидержавного регулювання. Через це особливого значення набуває встановлення колаоб'єктів державного впливу, оскільки саме об'єкт зумовлює адекватну йомуекономічну форму державного регулювання. Розвиток об'єкта регулювання зумовлюєрозвиток форм і засобів його регулювання.
Як відомо, структура економіки України формувалася понад 70 років у такзваному єдиному народногосподарському комплексі колишнього СРСР; її оптимізаціюздійснювали виходячи із загальносоюзних інтересів та у відриві від міжнародногоподілу праці. І дотепер їй притаманні низький рівень НТП, надмірна концентраціяматеріального виробництва в окремих регіонах, марнотратне використання всіхвидів ресурсів. Це призвело до неминучих негативних наслідків: занепадупродуктивних сил, виснаження та деградації природних ресурсів, погіршенняекологічної і демографічної ситуації та масового зубожіння населення.
Аналіз структури промисловості України показує, що її індустріальнийкомплекс спеціалізується на капітало-, природо- та енергомістких видахпродукції. Наприклад, для виробництва продукції на 1000 дол. США Українавитрачає у 8-10, а то і в 12 разів більше нафтопродуктів, ніж розвинені країни,і в 3-4 рази більше, ніж такі малорозвинені країни, як Чилі та Аргентина.
Недостатньо розвиненими в Україні виявилися галузі, від яких залежить НТПв економіці. Пріоритетний розвиток важкої індустрії та ВПК, а також екстенсивневикористання природних багатств (нині в Україні розробляється понад 8 тисячродовищ корисних копалин) призвели до їх виснаження. Дефіцит енергетичнихресурсів поставив Україну в залежність від інших країн, насамперед від Росії.Все це є підставою для такого висновку: виробничий потенціал держави не працюєв повному обсязі на український народ. У цьому полягає основна причина значноїневідповідності між наявним економічним потенціалом і фактичним рівнем життянаселення. Виробничий потенціал України не дає необхідної віддачі, оскількисформований так, що чим більше він працює, тим більше потребує імпортноїпродукції (енергоносіїв, комплектуючих тощо).
За таких умов назріла потреба здійснити рішучу структурну перебудовувсього національного виробництва, трансформувати його із фрагмента відсталої,державно-монополістичної, несприйнятливої до НТП економічної системи колишньогоСРСР на самодостатній, відкритий світовій кооперації національнийнародногосподарський комплекс, який би динамічно розвивався. Отже, формуваннявиробничо-територіальних комплексів і промислових вузлів має стати основоюекономічної політики у сфері розвитку продуктивних сил. Базою для забезпеченняреалізації стратегічних планів трансформації економіки може і має стативисокорозвинений науково-технічний потенціал, який Україна має вже сьогодні.
Найважливіші завдання економічної політики України потрібноконкретизувати в політиці таких державних пріоритетів: прискорення структурноїперебудови економіки з метою розвитку конкуренції; збільшення обсягу випускупродукції, що користується попитом, експортоспроможна та імпортозамінна;модернізація і технічне переозброєння підприємств, виробничих потужностей якихне вистачає для створення замкнених циклів із виробництва особливо важливихвиробів виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання тощо.
Особливо актуальним є питання цінового нівелювання тиску промисловості насільське господарство через державне регулювання. Для цього держава задопомогою цін має впливати насамперед на споживання продукції базових галузей(вугілля, нафти, газу, електро- і теплоенергії, послуг транспорту і зв'язку),підтримувати сільськогосподарське виробництво (забезпечувати паритет обміну зпромисловістю), декларувати зміни цін на основні види продукціївиробничо-технічного призначення, обмежувати торговельно-постачальницькінадбавки при визначенні роздрібних цін і тарифів, а в подальшому взагалівідмінити їх. На сучасному етапі особливу увагу держава повинна звернути нафактори, які б сприяли посиленню інвестиційної діяльності. Нині часткаамортизаційних відрахувань у структурі видатків на фінансування технічногорозвитку підприємств надто мала, до того ж не забезпечується покриттянеобхідних витрат на реновацію основних фондів. Внутрішніми джереламифінансування технічного переозброєння підприємств мають бути прибуток іамортизаційні відрахування, зовнішніми — емісія цінних паперів і кредит.Причому частка зовнішніх джерел фінансування технічного розвитку галузейгосподарства повинна збільшуватись.
Зменшення кількості запропонованих виробництву зразків є відповідною реакцієюсфери науки на посилення несприйнятливості підприємств до науково-технічнихінновацій і відсутність системи стимулювання праці вчених на суспільному рівні.Отже, поширення державної політики у сфері інновації має здійснюватися затакими напрямками:
• орієнтування і підтримка наукових досліджень, розвиток високихтехнологій;
• захист вітчизняної промисловості та підвищення їїконкурентоспроможності;
• фінансова підтримка і вдосконалення системи стимулювання.
Своєю чергою, держава, стимулюючи інноваційну діяльність, має вживати тихсамих заходів, що і в економічній, науково-технічній, науковій та інших сферах(кредити, бюджетне фінансування, податкові пільги тощо), сприяти розвиткурізноманітних закладів та зацікавлювати окремих осіб (виплати на впровадженнянових розробок, винаходів тощо).
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності має бути спрямоване назменшення економічної залежності України від зовнішніх чинників, забезпеченняконкурентоспроможності на світовому ринку, а також на розробку та реалізаціюантидемпінгових заходів.
За статистичними даними, зі 100% виручки від експорту продукції України увільно конвертованій валюті лише 12% залишається державі. Державні підприємстваутворивши комерційні структури — сателіти, почали за їхньою допомогою вивозитипотрібні Україні товари за кордон, залишаючи значну частину валюти в зарубіжнихбанках. Тому, очевидно, на цьому етапі, коли майже 90% промислових підприємствє державними, доцільно ввести державну монополію на зовнішньоекономічнудіяльність.
У результаті реалізації політики структурних змін можна досягти певнихцілей, зокрема:
• розв'язання проблеми альтернативного енергетичного забезпечення;
• екологізації продуктивних сил;
• переорієнтації народногосподарського комплексу на пріоритетний розвитоксільськогосподарського машинобудування, електротехніки, легкої та харчовоїпромисловості;
• комбінування і кооперування виробництва з метою комплексноговикористання сировини та утилізації відходів;
• організації інноваційних виробничо-територіальних комплексів іззамкненим і безвідходним виробництвом;
• планомірного та комплексного розміщення галузей виробництва та сферобслуговування з урахуванням наявних природних і трудових ресурсів;
• формування розвиненого АПК і високоінтенсивного сільського господарства;розміщення галузей і культур з рахуванням конкретних агрокліматичних таекономічих умов;
• оптимізації територіально-виробничих і транспортних зв'язків як міжрегіонами, так і всередині них;
• створення сприятливих стабільних юридичних умов для зарубіжнихінвестицій та діяльності спільних підприємств і організацій (доступ до сучаснихпередових технологій.
Структурна переорієнтація економіки України необхідна і реальна. Вонабезпосередньо продиктована національними інтересами держави, сформульованими упрограмі «Україна-2010 рік». Для її здійснення потрібні передусім політичнаволя та науково обґрунтований план практичних дій.
Реформуванняекономіки України вимагає особливого підходу до її пізнань, до вивчення причині наслідків соціально – економічних процесів, які відбувалися в українськомусуспільстві протягом багатьох століть. Особливість полягає в специфіціукраїнського регіону як у природно – територіальному, так і у державно –політичному плані. Для пізнання сьогоднішнього стану економіки України слідураховувати також історико- політичні процеси, які значною мірою впливають наподальший розвиток при переході країни до відкритої економіки. Постійнепогіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинулона формування ефективного механізму її економіки.
Світова економікадедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрямкивпливу – збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загостренняситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Загальну характеристику економікиУкраїни наведено у таблиці 1.
Таблиця 1.Показники та оцінка розвитку економіки України (1997-2009 рр.)
Показник 1997 1998 1999 2000 2001 2002-2005 2006-2009 Темпи зростання ВВП -3,0 -1,7 -1,0 1,0 2,0 3,9 4,5 Експорт товарів та нефакторних послуг 0,0 -13,4 -10,5 4,8 3,1 4,3 5,5 Імпорт товарів та нефакторних послуг 2,0 -14,0 -14,5 3,1 3,4 5,3 5,7 Ціни 17,3 13,2 27,0 20,0 17,0 10,5 10,0 Відсоток від ВВП Експорт товарів та нефакторних послуг 40,6 41,6 49,5 52,2 54,2 51,7 48,2 Імпорт товарів та нефакторних послуг 43,7 44,4 50,5 52,4 54,5 53,3 50,7 Сальдо рахунку поточних операцій -2,7 -3,1 -1,5 -0,9 -1,1 -2,0 -2,9 Валове нагромадження капіталу 21,4 20,7 20,1 20,3 20,8 22,1 24,3 Видатки консолідованого бюджету 43,6 38,9 37,6 36,6 35,4 34,8 34,8 Дефіцит консолідованого бюджету -5,6 -2,6 -1,9 -1,6 -1,3 -1,0 -1,1Конкретні функції державного управління досить чітко визначились упроцесі практичної їх реалізації розвиненими країнами світу. Як свідчить аналізвідповідного досвіду, держава має забезпечити:
• узгодження інтересів на всіх рівнях: суспільство — регіон — фірма —працівник;
• збалансованість розвитку, структурну переорієнтацію суспільноговідтворення;
• включення вітчизняної економіки в міжнародний поділ праці;
• розвиток виробничого потенціалу країни — його якісний стан, темпинарощування, рівень використання;
• активну цілеспрямовану кредитну, грошову, податкову політику;
• надання фірмам, комерційним структурам інформації про схеми розвитку ірозміщення продуктивних сил, довгострокові й середньострокові планисоціально-економічного розвитку країни і її регіонів.
1.2Шляхи вдосконалення промисловогокомплексу
Стратегічний розвиток України значною мірою залежить від місця їїпромислового комплексу в системі міжнародного поділу праці. При цьомупромислова та зовнішньоекономічна політика держави мають бути тісно пов'язанимита спрямованими передусім на підвищення ефективності та конкурентоспроможностіпромислового виробництва. Це може бути досягнуто шляхом:
· стимулюванняпідприємців до відродження промислового виробництва через оптимізацію формвласності, сприяння появі ефективного власника та заохочення інвестування впромисловість, проведення податкової реформи та скасування правових обмеженьрозвитку промислового виробництва;
· наданнядержавної підтримки пріоритетним напрямам промислового розвитку – потенційноприбутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічніпромислові виробництва;
· запровадженнянових технологій, стимулювання промисловців до інновацій:
· стимулюваннязменшення ресурсомісткості, насамперед енергомісткості виробництва, закриттяабо реструктуризація неефективних підприємств, зміна галузевої структури;
· підвищенняконкурентоспроможності та розширення ринків збуту українських підприємствшляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництватоварів кінцевого споживання для внутрішнього ринку та ринків третіх країн, наяких Україні традиційно належали лідируючі позиції.
Виконання цих завдань має супроводжуватись комплексом заходів щодозабезпечення виходу продукції промисловості на інші міжнародні ринки,поглиблення її інтеграції у світову економіку, що сприятиме поповненню валютнихрезервів країни, стабілізації та подальшому оздоровленню її економіки.Безумовно, здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексногореформування економіки як на макро-, так і на мікрорівні.
Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати втаких основних напрямах:
· підвищеннясоціально-економічної спрямованості промисловості та забезпечення більш високихтемпів виробництва предметів споживання;
· удосконаленнягалузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпеченнязбалансованості та пропорційності розвитку промислового комплексу;
· модернізаціяі перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості;
· прискоренийрозвиток галузей, від яких найбільшою мірою залежить науково-технічний прогрес;
· розвитокнаукомістких галузей і виробництв;
· комбінуванняі кооперування виробництва з метою комплексною використання мінеральноїсировини, утилізація відходів.
Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими,взаємопов'язаними. Структурна переорієнтація економіки потребує цілісногопідходу, програмного забезпечення і безпосереднього державного регулювання, прощо свідчить практика багатьох зарубіжних країн.
Загальні напрями вдосконалення розвитку окремих галузей промисловостітакі:
1. У паливно-енергетичному комплексі – вироблення нової концепціїзабезпечення власних потреб, спрямованих на всебічну економію енергії в усіхгалузях господарства, на значне зменшення енергоємності виробництва валовогонаціонального продукту, пошук нових, нетрадиційних джерел енергії, зменшеннязалежності України від постачання нафти і природного газу з Росії, пошук новихпартнерів, створення танкерного флоту і будівництво нафтового терміналу поблизуОдеси; збільшення видобутку нафти і газу з великих (понад 4-5 км) глибин; впровадження технологій, які підвищують обсяг видобутку ресурсів з надр, а такожглибину переробки нафти на НПЗ (до 80% і більше), дослідження нових родовищ уперспективних районах, шельфу Азовського і Чорного морів, використання метанувугільних шахт та ін., створення більш надійних АЕС.
2. У чорній металургії – значна реконструкція, перехід до нових,екологічно безпечних і менш ресурсоємних технологій; поліпшення якості йрозширення асортименту металевих виробів з тим, щоб зменшити постачаннянеобхідного спеціалізованого прокату з інших регіонів близького зарубіжжя,оскільки в Україні немає виробництва тонкого холоднокатаного листа длявиробництва кузовів автомобілів, нержавіючої і трансформаторної листової сталі;нафтопровідних труб малого діаметра та ін.
У перспективі необхідно створити принципово нові науково-виробничікомплекси, які поєднуватимуть чорну і кольорову металургію. хімічнупромисловість для випуску композитних матеріалів, сплавів із заданими якіснимипараметрами та ін.
3. У машинобудівному комплексі – розвиток нових галузей, впровадження„високих технологій”, досягнення світових стандартів якості з метою виходу насвітовий ринок; впровадження досягнень ВПК конверсією.
4. У виробництві товарів народного споживання – підвищення якості, збільшеннякількості, розширення асортименту продукції за рахунок розвитку відповіднихгалузей на новій основі, а саме приватизації промисловості з метою заповненняспоживчого ринку, створення галузі виробництва нового прогресивного обладнання(в тому числі для мініпідприємств), а також для сфери послуг населенню(торгівлі, побутових послуг та ін.). За рахунок скорочення обороту капіталу вцій галузі можливе створення умов для прискорення розвитку всієї економікикраїни.
Говорячипро необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її зкризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили ранішеструктурні перетворення, зокрема — Японії. Не маючи власних запасів сировиннихта енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х- початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивнихфакторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрайболючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність іконкурентоспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва булопідірвано. У результаті проведених заходів через 10 років після «нафтовогошоку» матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питоманафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 рази, а витратина НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень США(2.7%). Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та українськоїекономіки, принципово важливим є використання японського досвіду вирішеннястратегічних завдань структурної перебудови виробництва, високої ефективностідержавного регулювання структурних зрушень, особливо в умовах кризового стануекономіки країни. Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнутуструктуру економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиткові транспорту- перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнароднихавтострад, ліній електропередачі, нітон газопроводів і харчової та переробноїпромисловості, оскільки багато регіонів аграрноорієнтовані; промисловостібудматеріалів — враховуючи наявність різноманітної будівельної сировини іметалургії з переорієнтацією галузі на прогресивніші види плавки металу;курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних зон (Крим, Каргати) ірозвиваючи нові. Успішне здійснення структурної перебудови можливе за умовистабільної роботи підприємства, наявності вільно переміщуванихкапіталовкладень. Тому у першу чергу необхідна стабілізація економіки,відтворення нормального функціонування виробництва. Необхідно підкреслити, щоструктурна перебудова національної економіки повинна здійснюватися увідповідності з довгостроковою державною програмою, розробка якої є важливимзавданням українських економістів, у співдружності з вченими інших галузейнауки і працівниками урядових органів. Для виходу економіки України з глибокоїструктурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурноїперебудови, виокремити пріоритетні науковомісткі галузі промисловості йздійснити комплекс заходів що до їх динамічного розвитку, провести інтеграціюстарих галузей (з погляду доцільності існуючих обсягів виробництва назастарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закритинерентабельні підприємства та ін. У березні 1996р. Кабінет Міністрів Українивизначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів промисловоїполітики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвитокфундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і технологій їхобробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні дослідження,електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та екологічний захисттощо. Однак у цій програмі обійдені увагою галузі паливно-енергетичногокомплексу, найбільш енергомісткі галузі, відродження електронної, легкої таінших пріоритетних галузей. У 1999р. прийнято нову програму, розраховану до2010р., хоч не виконано попередньої. Насамкінець слід відзначити, що в Україні,по суті, ще не створено необхідних умов для структурної перебудови економіки.Недостатньо розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщеннякапіталу, робочої сили з доходних галузей в інші. Оскільки процес структурнихперетворень проходитиме поетапно і займе досить тривалий час, доцільновикористовувати перехідні форми господарювання, ефективні засоби державногорегулювання структурних зрушень. Досвід інших країн підтверджує, що структурнітрансформації, поряд з ринковими механізмами, обов’язково регулюються державою.У іншій кризовій ситуації першочерговим завданням державного регулюванняструктурної перебудови є недопущення повної деіндустріалізації виробництва ірозпорошення наявного науково-технічного потенціалу по дрібних приватнихструктурах, які не в змозі забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізаціюекономіки країни.