Реферат: Проблеми та перспективи розвитку вільних економічних зон

УНІВЕРСИТЕТ економіки та права “КРОК”

КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ, ПРАВА ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

РЕФЕРАТ

На тему: Проблеми та перспективи розвитку вільнихекономічних зон

Виконала:

СтуденткаІІ курсу

Група:БС-4

ГарафоноваОлена

Київ — 2007

Поняття і типологія вільнихекономічних зон

Сучасний етап розвитку економікиУкраїни характери­зується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світовогогоспо­дарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формуваннявільних економічних зон різної функціональної спрямованості.

Вільні економічні зони надійноввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джереламиінформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. Заоцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світовоготоварообігу.

Відповідно до документів міжнародноїконвенції з поліпшен­ня і гармонізації митних процедур, під вільною економічноюзо­ною слід розуміти частину території країни, де товари розгляда­ються якоб'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичномумитному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни,де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які невикористову­ються в інших регіонах країни.

Слід визначити такі характерні риси,притаманні виключно вільним економічним зонам:

1. застосуваннярізних видів пільг і стимулів, а саме:

• зовнішньоторгівельних, колизнижуються чи зовсім відмі­няються експортно-імпортні мита, спрощується порядокздійс­нення зовнішньоторгових операцій;

• податкового стимулювання конкретнихвидів діяльності. Це цілий комплекс заходів щодо зміни бази оподаткування(прибу­ток, майно, дохід тощо), окремих її компонентів (витрати на за робітнуплатню, транспортування, складування, амортизаційні відрахування та інше);

• спрощення режимів реєстраціїпідприємств, режимів пере­бування іноземних громадян;

• субсидійної діяльності до суб'єктіввільної зони як у вигляді прямих бюджетних коштів і державних кредитів, так іопосеред­ковано за рахунок встановлення низьких цін на орендну плату приміщеньта землі, комунальні послуги та інше;

2. локальністьсистеми управління дає змогу приймати само­стійні рішення в широкому спектріекономічних і соціальних пи­тань розвитку економічної зони;

3. вільнаекономічна зона користується всебічною підтрим­кою центральних державних установ.

Ці чинники дають змогу досягти нормиприбутку в середньо­му в вільних економічних зонах на 30 — 35 %, а іноді 40 %; при цьо­му строкиокупності інвестицій у вільних зонах не перевищують 3 — 3,5 років.

Певну специфіку в вільній економічнійзоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скороченнямасштабів державного впливу на економічні процеси.

У світі існує багато різновидіввільних економічних зон. Зага­льна їх кількість не зменшується, а послідовнозростає. Досвід говорить про однозначну результативність утворень та їх позитив­нийвплив на розвиток окремих територій, галузей і в цілому всього господарствакраїни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільнанімецька зона — Гамбург, французька — Жако, італійська — Лівінню, японська —Окінава, близько 250 зон вільної торгівлі США. Розвиток вільних еконо­мічнихзон почався і в країнах колишнього соціалістичного та­бору, причому найбільшийдосвід в цьому мають Угорщина і Китай.

Доцільність створення вільних економічнихзон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про зага­льніпринципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Цедало поштовх до прискорення роботи з фор­мування такого типу утворень у нашійкраїні.

Можна дати характеристику основнимцілям створення віль­них економічних зон:

·  активізація зовнішньої торгівлі;

·  стимулювання надходження іноземнихінвестицій;

·  використання зони для поглибленнязв'язку між внутріш­ньою економікою і світовим ринком;

·  залучення і вільний обміндосягненнями в галузі науки і техніки;

·  прискорення росту певних економічнихрегіонів;

·  ефективне використання місцевихтрудових, виробничих і сировинних ресурсів;

·  досягнення нової інноваційної якостіекономіки, розширен­ня експортної бази і розвиток виробництва імпортозаміняючихтоварів;

·  формування певних структур, щодозволяють прискорити темпи ринкових перетворень.

Однак у цілому головним завданнямстворення вільних еко­номічних зон слід вважати активізаціюзовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів уперіод пере­ходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світово­муринку.

Виходячи із завдань формування тієїчи іншої зони, необхідно враховувати головні вимоги до її розміщення. Вонаповинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутріш­ньогоринків. Важливим має бути розвиток транспортних кому­нікацій: автомобільнішляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучаснегосподарство. Визнача­льним є розвиток виробничого потенціалу, наявністьрозгалуже­ної виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зонвизначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарськоїдіяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типуфункціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічнихвідносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється зметою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з еконо­мікоюприймаючої країни.

Розмір території локалізації зонизалежить від типу, цілей і ба­зових умов їх створення. Це обумовленооб'єктивною неоднорід­ністю різних регіонів з точки зору можливостей іпідготовленіс­тю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

Створення СЕЗ в Україні.

Україна має вигідне географічне тагеополітичне розташування, оскільки знаходиться у центрі Європейсько­гоконтиненту, на перетині торговельних шляхів з Європи до Азії, має доситьрозвинуту транспортну інфраструктуру, в тому числі міжнарод­ного значення,усталені зовнішньоекономічні зв'язки, сприятливі при­родно-кліматичні умови,достатній ресурсний та економічний потен­ціал.

Основні зовнішньоторговельні зв'язкиприпадають на Росію, Біло­русь та країни Прибалтики (близько 70 % основногообсягу товарооб­міну). Все це зумовлює потенціал інтеграції економіки України уєвро­пейське та світове господарства, а також у міжнародну економічну си­стемушляхом розвитку СЕЗ.

В Україні залежно від господарськоїспрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такіСЕЗ: зовнішньо­торговельні; комплексні виробничі; науково-технічні;туристично-рек­реаційні; банківсько-страхові (офшорні).

Створення СЕЗ в Україні дасть змогурозв'язати проблеми зай­нятості і формування нових робочих місць та депресивнихстаропромислових або слабозаселених районів з низьким рівнем економіч­ногорозвитку; активізувати зовнішню торгівлю, обмін знаннями і технологіями;стимулювати приплив іноземних інвестицій; розши­рити експортну базу; збільшитиобсяги зовнішніх надходжень і по­ліпшити платіжний баланс; ефективновикористовувати місцеві ре­сурси тощо.

Проекти створення СЕЗ в Україніспираються на нормативно-пра­вову базу, знання внутрішніх проблем та специфікигосподарств об­ластей. У 1992 р. було прийнято Закон України «Про загальнізасади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»,який визначив поняття «спеціальної (вільної) економічної зо­ни» якчастини території України, на якій встановлюється і діє спе­ціальний правовийрежим економічної діяльності, мету створення СЕЗ та порядок застосуваннявідповідного чинного законодавства України. Узагальнене поняття «СЕЗ»доповнено переліком зон різних типів: митних, комплексних виробничих,туристично-рекреаційних, страхових, банківських. Крім того, Законом передбаченівирішення основних організаційних питань щодо кількості та характеру заснов­ницькихдокументів, системи управління, державних гарантій інвес­торам та інші норми,які мають застосовуватися при створенні та функціонуванні СЕЗ.

Діючі нормативно-правові активизначають: механізми застосуван­ня пільгових економічних режимів та контролюза дотриманням суб'­єктами господарювання законодавчих норм; процедуру розглядуй за­твердження інвестиційних проектів; організаційні засади роботи органівуправління спеціальними територіями та інші ключові питан­ня господарювання наособливих територіях.

Державну стратегію і тактику урозбудові спеціальних зон і тери­торій пріоритетного розвитку визначають дваосновні документи — по­станови Кабінету Міністрів України «Про концепціюстворення спе­ціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14 березня1994 р. та " Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних(вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційноїдіяльності" від 24 вересня 1999 р. У Концепції уточнено методологічніположення щодо мети створення, інвестиційного клімату, ефективно­го режимуінвестування і факторів розміщення, характерних для зон кожного типу. Крімтого, в ній знайшло принципове вирішення пи­тання про створення на територіїУкраїни розгалуженої системи спе­ціальних економічних зон різної функціональноїорієнтації та запро­поновано перелік регіонів, де найдоцільніше створювати СЕЗокремих типів.

Нині в Україні діють 11 спеціальних(вільних) економічних зон і ряд різних за масштабом територій пріоритетногорозвитку в 9 ре­гіонах. Зокрема є спеціальні зони зовнішньоторговельного, торго­вельно-виробничого,науково-технічного, туристично-рекреаційно­го спрямування: «КурортополісТрускавець», «Яворів»(Львівська область), «Донецьк»,«Азов» (Донецька область), «Порто-франко», «Рені»(Одеська область), «Закарпаття» (Закарпатська область),«Миколаїв», "Інтерпорт Ковель", «Порт Крим» (м.Керч, АР Крим), «Славутич» (М.Славутич Київської області),технологічний парк у м. Києві.

У 1995 р. Указами Президента України«Про Північнокримську експериментальну економічну зону „Сиваш“(червень) і „Про заходи щодо проведення експерименту у Північнокримськійексперимен­тальній економічній зоні “Сиваш» (листопад) було створенопершу в

Україні спеціальну (вільну)економічну зону терміном на 5 років. Ці Укази в лютому 1996 р. булипідтверджені відповідною постановою Верховної Ради України.

Основу механізму СЕЗ становитьекономічний режим діяльності її суб'єктів. За визначенням, він складається з пільговихмитного, подат­кового, валютно-фінансового й організаційно-правового режимів.Їх норми визначено Законом України «Про деякі питання валютногорегулювання та оподаткування суб'єктів експериментальної економі­чної зониСиваш» (лютий 1996р.).

Указом Президента (червень 1998 р.)дозволено заснування спе­ціальних економічних зон і спеціального режимуінвестиційної діяль­ності в Донецькій області, з терміном функціонування 60років.

У червні 1998 р. Указом ПрезидентаУкраїни створено спеціальну економічну зону «Славутич» терміном на 12років, мета якої полягає у забезпеченні працевлаштування населення містаСлавутич, яке вивіль­нюється з Чорнобильської АЕС, та активізаціїпідприємницької діяль­ності в регіоні. При цьому організаційно-правову формувизначено як СЕЗ, але фактично йдеться про фіскальний експеримент, який маєпривести до локальної економічної стабілізації в масштабі економіки конкретногоміста.

У січні 2001 р. Президент підписавнизку законів щодо відкриття ВЕЗ «Порт Крим». До неї ввійшли територіїпріоритетного розвитку:

«Велика Ялта»,«Алушта», «Судак», «Феодосія», «Сиваш»,«Керч», «Східний Крим». Спецрежим інвестиційної діяльностізапроваджуєть­ся строком на ЗО років.

Території, на яких створюютьсяспеціальні (вільні) економічні зони, повинні відповідати таким вимогам:

— мати сприятливетранспортно-географічне розташування;

— розміщуватися поблизу або матирозвинуту мережу комунікацій

-великих транспортних вузлів,морських портів, автомобільних шляхів і залізниць міждержавного сполучення, міжнароднихаеропортів, транспортних коридорів;

— бути наближеними до державногокордону України;

— мати достатній ресурсний потенціал(природно-кліматичні умо-би, корисні копалини, трудові ресурси,науково-виробничий потенці­ал і т.п.);

— бути із об'єктами, забезпеченимивиробничою та соціальною інфраструктурами;

Зазначеним критеріям створення ірозташування СЕЗ відповідають такі регіони України:

для зовнішньоторговельних—Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська областіта Автономна Республіка Крим;

для виробничих — майже всі промисловірегіони України;

для науково-технічних — Київ, Харків,Одеса, Львів і прилеглі до них території;

для туристично-рекреаційних — Автономна Республіка Крим, За­карпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківськаобласті.

Нині процес створення спеціальнихекономічних зон в Україні за­морожений. Це пов'язано з неоднозначнимтрактуванням переваг та недоліків таких зон органами влади та управлінняУкраїни, а також дуже специфічним ставленням до них з боку міжнароднихфінансових організацій.

В Україні проблема створення іфункціонування віль­них економічних зон набуває все більшої актуальності. Востанні роки Уряд нашої країни приділяв велику увагу процесам форму­вання цихзон і, в першу чергу, розробці необхідної нормативної бази по сприянню їхфункціонуванню. Необхідно розглянути іс­нуючу нормативну базу і досвід їхдіяльності за останні роки, що дасть можливість зробити деякі висновки щодоудосконалення їх діяльності в майбутньому.

Згідно зі статтею 92 КонституціїУкраїни, порядок утворення і функціонування вільних та Інших спеціальних зон,що мають економічний режим, відмінний від загального, встановлюється виключнозаконами України.

Законом України від 13.10.92 «Прозагальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічнихзон» визна­чено правові і економічні основи статусу вільних зон на територіїУкраїни, порядок створення, ліквідації та механізм їх функціону­вання. Заправовою концепцією, утворення вільних економічних зон визначено одним ізінструментів державної політики щодо досягнення відкритості економіки Українизовнішньому світу, стимулювання міжнародного економічного співробітництва набазі залучення іноземних інвестицій.

Незважаючи на значні зрушення, яківідбулися в економічно-правовому полі з моменту прийняття цього Закону, зміниабо до­повнення до нього не вносилися. А базовий закон про створення тадіяльність територій пріоритетного розвитку в чинному зако­нодавстві відсутній.

Нині питання функціонуванняспеціальних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційноїдіяльності на територіях пріоритетного розвитку в Україні врегульовано бі­льшеніж стами різними законодавчими і нормативними актами.

Поряд з окремими регіональнимизаконами про спеціальні економічні зони, починаючи з 1999 року в Україніприймаються законодавчі акти щодо запровадження спеціального режиму інвес­тиційноїдіяльності на територіях пріоритетного розвитку і спеці­альної інвестиційної таінноваційної діяльності технологічних парків. Територією пріоритетного розвиткувважається територія в межах міста, району, на якій склалися несприятливісоціально-економічні умови та з метою створення нових робочих місцьзапроваджується спеціальний інвестиційний режим у пріоритетних видах економічноїдіяльності.

Законодавством про спеціальний режимінвестиційної та інно­ваційної діяльності технологічних парків створено,наприклад, «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніку тасенсорну техніку», «Київську політехніку»,

 «Інститут електро­зварювання ім.Є.О. Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків) та інші. В Українітехнологічними парками є юриди­чні особи або об'єднання, що діють на підставідоговору про спі­льну діяльність юридичних осіб, головною метою яких є зусиллящодо виконання інвестиційних і інноваційних проектів, вироб­ничого впровадженнянаукоємних розробок, високих технологій та продукції, конкурентоспроможної насвітових ринках. Для суб'єктів технологічних парків пріоритетні напрямидіяльності визначаються і затверджуються Президією Національної академії наукУкраїни разом з Міністерством освіти і науки.

Спеціальний режим інвестиційноїдіяльності передбачає на­дання податкових і митних пільг суб'єктамтехнологічних парків та суб'єктам підприємницької діяльності, зареєстрованим нате­риторії пріоритетного розвитку в межах їх господарювання, яке пов'язано зреалізацією інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності.

Указом Президента України в 1995 роціпершою в Україні бу­ло створено Північно-кримську експериментальну економічнузону «Сиваш» терміном на п'ять років у порядку проведення ло­кальногоекономічного експерименту.

Протягом 1998—1999 років на територіїУкраїни створено п'ять вільних економічних зон: «Азов», «Донецьк», «КурортополісТрускавець», «Славутич», «Яворів», у 2000 році створено ві­льні економічні зони«Рені», «Порто-франко», «Закарпаття», «Інтерпорт Ковель», «Порт Крим».

Створені вільні економічні зони маютьпереважно комплекс­но-виробничий характер (винятком є «Курортополіс Трускавець»як зона туристсько-рекреаційного спрямування). В окремих зонах визначено їхзовнішньоекономічну орієнтацію — «Азов», «Порт Крим», «Рені». За терміном діїспеціальні економічні зони ство­рено на 20-30 років, а зони «Донецьк» та «Азов»— на 60 років.

Території пріоритетного розвитку зіспеціальним режимом ін­вестиційної діяльності створено в Автономній республіціКрим, Волинській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Сумській, Луганській,Харківській і Чернігівській областях. Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетногороз­витку встановлено терміном на 30 років, крім Закарпатської об­ласті, детакий режим буде діяти 15 років. Таким чином, в Україні створено дванадцять вільних економіч­них зон,запроваджено спеціальний режим інвестиційної і інно­ваційної діяльності восьмитехнологічних парків, на територіях восьми областей і Автономної республікиКрим — спеціальний режим інвестиційної діяльності.