Реферат: Доходи населення України

Доходи населення України

.
ПЛАН

Вступ… 3

1. Сутність і механізм розподілу доходів… 5

2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної ііндивідуальної трудової діяльності… 11

3. Доходи підприємців та суспільні фонди споживання… 17

4. Доходи від власності. Рентні доходи та сімейні доходи… 23

5. Фактологічні дані щодо рівня доходів населення України… 28

Висновок… 31

Список використаної літератури… 34

Вступ

Одним з основнихпоказників, що відбивають якість життя населення, є рівень життя. Поняття рівняжиття визначається співвідношенням грошових доходів населення і прожиткового мінімуму,питомою вагою бідних і багатих, купівельною спроможністю середніх шарів,забезпеченістю житлом, об'єктами господарсько-побутового призначення ікомунальних послуг і т.д.

Іншими словами, воснові рівня життя населення лежать наявність у людей гарної роботи і гідноїзарплати, можливість користатися гарантованими якісними послугами.

В останні рокиособливу актуальність здобувають проблеми, пов’язані із забезпеченням ростудоходу населення. За даними Держкомстату України, у структурі доходів населенняосновну частину (більш 50%) складає заробітна плата. Зміна співвідношеннясередньої заробітної плати і величини прожиткового мінімуму в останні рокискладалося не на користь заробітної плати. Збільшення доходів населення, рісткупівельної спроможності і споживчого попиту багато в чому залежать відпожвавлення і розширення промислового виробництва. У свою чергу, підвищеннядобробуту населення і зв'язане з ним збільшення платоспроможного попиту будутьсприяти розвитку економіки країни.

Основною метою написання даної курсовоїроботи є теоретичне дослідження самого поняття „доход” і особливості утвореннядоходів населення України зокрема.

Поставлена метаобумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

1. дослідження механізмуформування доходів;

2. вивчення особливостейформування різного виду доходів населення (доходи від підприємницькоїдіяльності, заробітна плата, доходи від оренди тощо).

3. аналіз фактологічногоматеріалу Держкомстату України про стан доходів населення України.

Предметом курсового дослідження єдослідження особливостей формування доходів в ринковій економіці.

Об’єктом дослідження виступає процесформування доходів населення України.

Курсова роботаскладається з п’яти розділів, в яких послідовно розглядається визначена проблема.

1. Сутність і механізмрозподілу доходів

Розподіл доходів- це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом іспоживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку.Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишаєтьсягрошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якоговиникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державоюі підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобіввиробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляютьсярізноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивнорозподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається знеобхідного продукту, який використовується для задоволення потреббезпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистихпотреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва,соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочаткуздійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої формивласності. Об'єктом такого розподілу є прибуток — різниця між ціною, за якоюпідприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибутокпідприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави,друга — залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу,від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програмрозвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утриманнядержавного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результатірозподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідноїгосподарсько-фінансової діяльності.

Підприємствосплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практикагосподарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принципрозподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки відрозміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка зприбутку).

Важливе значеннямає установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством.Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули длярозвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життялюдей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якоїзалежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщодержава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься нанауково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвитокфундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання рядуглобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованихфондів.

Отже, важливимпринципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, якестворювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства іпідприємств.

Сукупнийсуспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва(засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництваспрямовуються на виробниче, а життєві засоби — на особисте споживання.

Важливе значеннямає розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну часткувсього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додатковогопродукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів — цесукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний длязадоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток їїздатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться пророзподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесурозподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхіднийпродукт — це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.

У системісуспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва,проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональнимпризначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазіспоживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвихзасобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, якібезпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чиномвідбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів.Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї масивироблених верстатів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробництва,друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт.Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальнапередумова останнього. Заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляєзасоби виробництва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створюєматеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім трансформується черезобмін на життєві засоби.

Після реалізаціїпродукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівникау вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання.Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює напредмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільніфонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадіїспоживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо,необхідний продукт послідовно набуває різні форми, виступає у виглядінатуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвихзасобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньоспоживаються працівниками і членами їх сімей. Іншими словами, це необхідний, атакож частина додаткового продукту на стадії споживання.

Структура фондужиттєвих засобів буде такою. Спочатку можна виділити товари і послуги разовогокористування та товари і послуги тривалого користування.

До товарів іпослуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту ізв'язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров'я,побутові послуги.

До товарів іпослуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового ікультурного призначення, одяг, взуття, білизна тощо.

Структуру фондужиттєвих засобів можна розглядати також за формами розподілу. Серед них є такіформи, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльностісуб'єктів: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходипрацівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи відіндивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства,кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи,безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів праці. Це суспільні фондиспоживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а такожчерез спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціальногорозвитку).

І нарешті, єдоходи від власності — дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсоткивід вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна)частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживаннянаселення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринковихвідносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічногозростання.

Для будь-якогосуспільства першочергове значення має мотивація економічної діяльності. Мотивозначає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку йдетьсяпро те, що спонукає суб'єктів до економічної діяльності, основним змістом якоїє виробництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційниймеханізм економічної діяльності — поняття досить складне. Воно включає метумотивації, суб'єктів виробничих відносин і об'єктів господарства, економічніінтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.

Первинним мотивомдіяльності людей є їх потреби у засобах Існування: продуктах харчування, одязі,житлі тощо. Вже давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживанняжиттєвих засобів відтворює потребу.

Необхідністьзадовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію нелише з природою, а й між собою. Отже, виникають суспільні виробничі відносини,в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації — це забезпечення відтворення суб'єктів виробничих відносин: працівників, трудовихколективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотивидо конкретної економічної діяльності зникають.

Головним об'єктомгосподарювання, а також основним джерелом відтворення суб'єктів виробничихвідносин виступає національний доход.

У механізмімотивації поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників.Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальнихстимулів до праці.

Реалізуватиекономічний інтерес підприємства означає виробити чистий продукт, створитиприбуток, достатній для стимулювання колективу і розширення виробництва.Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхіднийпродукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби вматеріальних, соціальних і духовних благах.

Основоюматеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Ця основа залежитьвід форм власності на засоби виробництва. Економічний стимул, як правило,відбиває залежність одержання продукту в особисте розпорядження суб'єкта відрезультатів його праці або економічної діяльності.

Економічністимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певноюформою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітнуплату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізуватиекономічний інтерес підприємства.

Мотиваціядіяльності починається не тільки з проголошення власності, Досвід показує, щореалізація останньої залежить від пропорцій розподілу доходів, значну роль тутвідіграє держава.

Оголошення певноїформи власності, в тому числі приватної, ще недостатньо для створення мотиваціїекономічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучати значнучастину доходів і підірвати мотиви до економічної діяльності. Тому мотиваційниймеханізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілудоходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:

· отриманнядоходів за працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал;

· залежностіосновної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльностісуб'єктів господарства;

· розмірдоходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечуватинормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів. «Якщов бюджет сім'ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходитьстійкий потік грошей, — то такій сім'ї, — справедливо зауважував П. Самуельсон,- життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих»;

· відсутностізрівнялівки в розподілі доходів;

· неприпустимостінадмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальноїсправедливості;

· усуненнівсякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

У соціальнеорієнтованій ринковій економіці мають враховуватися істотні відмінності уздібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їхрозвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створеннянеобхідних умов для високоефективної праці.

2. Заробітна плата ідоходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності

Основною формоюрозподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата — ціна, щовиплачується за використання праці. Перехід до ринкової економіки зумовлюєпояву ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихіднимположенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника.З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бутизведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвихзасобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика зурахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умовйого праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворюєвартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочогодня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути виробленіпри даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану цінупраці.

Далі ціну працізіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бутивиконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці,відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержаннягрошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу інематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання.Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такимийого допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобнихгосподарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, заробітнаплата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати ірезультати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісністьу змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівностізаробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

Важливо розрізняти грошову(номінальну) заробітну плату від реальної заробітної плати. Номінальназаробітна плата — це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць.Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник можепридбати на свою грошову заробітну плату.

Зауважимо, щономінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюється в одному і томусамому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, ареальна заробітна плата в той же час — знизитися, якщо ціни на товари і послугизростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавчевстановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітноїплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплатаза виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

У провіднійкраїні ринкової економіки — США — розмір мінімальної погодинної заробітноїплати законодавче встановлювався на такому рівні: 1985 р. — 3,6 дол., 1990 р. — 4,25 і з червня 1997 р. — 5,15 дол. Остання ставка в перерахунку на місячнузайнятість має становити 824 дол. ...

Законом України«Про оплату праці» (травень 1995 р.) визначені джерела коштів наоплату праці. Для госпрозрахункових підприємств таким джерелом є частина доходута інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуютьсяз бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частинадоходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

В об'єднанняхгромадян оплата праці найманих працівників здійснюється з коштів, які формуютьсязгідно з їхніми статутами. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вонавключає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення міжними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну ідодаткову частини і види винагороди, що входять до кожної з них.

Заробітна платамає дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна з них маєвідповідні їм системи. Відрядну форму заробітної плати в основномузастосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результатдіяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників.Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широкевикористання почасової форми заробітної плати. При цьому частка простоїпочасової оплати знижується, а підвищується частка почасової преміальноїоплати.

Організаціяоплати праці в Україні здійснюється на основі:

· законодавчихта інших нормативних актів;

· генеральноїугоди на державному рівні;

· галузевих,регіональних угод;

· колективнихдоговорів;

· трудовихдоговорів.

Згідно з ЗакономУкраїни «Про оплату праці» суб'єктами організації оплати праці є:органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об'єднаннявласників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні дієтарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадовихокладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифну систему оплати працівикористовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Розмір заробітноїплати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітноїплати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили,яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витратна виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.

Законом України«Про оплату праці» встановлено, що розмір мінімальної заробітноїплати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначаєтьсяз урахуванням:

· вартостівеличини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цихпоказників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

· загальногорівня середньої заробітної плати;

· продуктивностіпраці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнахринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє наринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим.Воно може бути сприятливим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко івибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьомувипадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили наринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановленнябільш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушенийпогоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава іпрофспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

В умовах переходудо ринкової економіки складається нова система оплати праці. Їй властиві такіриси:

· підпорядкуваннязавданням інтенсивного типу розвитку економіки. Оплата праці використовуєтьсяяк найважливіший засіб стимулювання зростання продуктивності праці, прискореннянауково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищенняефективності виробництва і зміцнення дисципліни;

· забезпеченняпрямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатівгосподарської діяльності трудових колективів;

· оптимальнепоєднання інтересів трудових колективів із загальнонаціональними;

· усуненнязрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змогу послідовнішездійснювати принцип соціальної справедливості;

· посиленнязаінтересованості працівників у виконанні робіт меншою чисельністю працюючих;

· створенняпереваг.в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічногопрогресу;

· чіткістьі доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розуміннюширокими верствами працівників зв'язку оплати праці з результатами виробництва.

Є певніособливості розподілу особистих доходів за трудову діяльність у колективнихпідприємствах. До таких підприємств слід віднести кооперативи у різних сферахгосподарювання, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства,засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв.Члени кооперативу і співвласники колективних підприємств не продають своюробочу силу. Їх особисті доходи виникають у результаті реалізації товарів іпослуг, що створені колективною працею.

Кооперативна.форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей.

По-перше, фондоплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахуноквалового доходу даного кооперативу. Особлива увага приділяється економічно обґрунтованомуспіввідношенню між коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплатупраці.

По-друге,оскільки продукт праці кожного кооперативу знаходиться у розпорядженнізагальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівнупрацю в різних кооперативах неоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працюдотримуються тільки в межах окремих кооперативів.

По-третє, оплатапраці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою.

По-четверте,кооператив може залучати до роботи за трудовим договором громадян, які не єчленами кооперативу, з оплатою їх праці на основі домовленості сторін безобмеження розмірів заробітку.

Для громадян,робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою допоміжну трудовудіяльність, зберігається заробітна плата за місцем основної роботи абостипендія за місцем навчання у повному розмірі.

Розрізняютьдоходи від індивідуальної трудової діяльності. Визначення таких доходів вимагаєчіткого з'ясування суті індивідуальної трудової діяльності. Остання являє собоюсуспільне корисну діяльність громадян з виробництва товарів і надання платнихпослуг, що не пов'язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними,іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями і громадянами, атакож з трудовими відносинами у колективних сільськогосподарськихпідприємствах.

Коло індивідуальної трудовоїдіяльності досить широке. Це працівники, які виробляють різноманітні товари(наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники дрібнихпідприємств без найманих працівників (наприклад, перукарень, майстерень поремонту телевізорів, побутової техніки тощо), фахівці — юристи, лікарі,стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги.

Проте не всягрошова виручка від індивідуальної трудової діяльності становить грошовийдоход. Останній становить залишок після вилучення з грошової виручки виробничихвитрат (амортизація засобів праці, витрати на сировину, матеріали,електроенергію, транспорт та ін.).

Учасникіндивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністюрозпоряджається своїм доходом.

В умовах дефіцитутоварів і послуг можуть виникнути високі доходи за рахунок спекуляції, різних зловживань.У зв'язку з цим, створюючи сприятливі умови для ефективної господарськоїдіяльності людей, що зайняті переважно в індивідуальному секторі виробництва,слід враховувати і контролювати одержувані доходи, розумно використовувати дляцього прогресивний податок.

3. Доходи підприємців тасуспільні фонди споживання

В умовахадміністративно-командної економіки підприємець повністю ототожнювався зексплуататором. Вважалось, що він ніякої користі суспільству не дає, отже, немає права на винагороду за свою діяльність.

Протезагальновідомо, що в умовах ринкової економіки підприємець — це необхіднийсуб'єкт економічних відносин, який приносить користь суспільству. А. Смітвважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, «дійовишеслужить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служитиїм».

Підприємці одержують доход у виглядіприбутку. Розрізняють три види прибутку: розрахунковий (або бухгалтерський),економічний і нормальний.

Розрахунковийприбуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратамина її виробництво. Економічний прибуток становить різницю між розрахунковимприбутком і нормальним прибутком. Нормальний прибуток визначають залеж-но відвкладу інвестованого капіталу К множенням на нього середньої прибутковості п.Наприклад, якщо інвестований капітал становить 1000 гр. од., середняприбутковість — 8 відсотків, тоді нормальний прибуток дорівнює

Пн = nІК = />

Нормальнийприбуток трактується як певна винагорода підприємців за виконання підприємницькихфункцій, тому він є елементом витрат виробництва.

До функційпідприємця, виконання яких заслуговує винагороди, слід віднести прояв ініціативиз виробництва будь-якого товару чи послуги; прийняття кваліфікованих рішеньщодо управління підприємством; впровадження інновацій шляхом виробництва новоговиробу або впровадження нової техніки.

Кемпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л. Брю вважають, що нормаль-ний прибуток є платою запідприємницьку діяльність, яка повинна утримувати підприємця в будь-якій певнійсфері виробництва.

Економічнийприбуток — це по суті чистий прибуток, який залишається після відрахування всіхвитрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальнимкритерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців. Величинаекономічного прибутку ЕП показує, наскільки розрахунковий прибуток РП перевищуєнормальний НП: ЕП = РП – НП.

Залежно від сферипідприємницької діяльності доходи підприємців поділяють на промисловийприбуток, торговий прибуток, позиковий відсоток.

Промисловийприбуток — це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва.

Торговий прибутоквідображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він є по суті частиноюприбутку, яку промисловий підприємець віддає торговцеві за реалізацію своїхтоварів.

Позиковийвідсоток — це частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певномупідприємцю за тимчасове користування його грошовим капіталом.

Гроші самі пособі не є економічним ресурсом, вони безпосередньо не виробляють товари чи послуги.Проте підприємці «купують» можливість використання грошей. Цевикористання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал:засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можливістькористування реальними засобами виробництва, що забезпечує підприємцю прибуток,частину якого він віддає певному підприємцю у вигляді певної ставки позиковоговідсотка.

Розділяють номінальнуставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, іреальну ставку відсотка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або зпоправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальнійставці відсотка мінус рівень інфляції.

Рівень процентнихставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків.Причини такого діапазону пояснюються ризиком на вкладену позику, терміном, наякий видається позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на ринку,розміщенням капіталу та ін.

Доходи підприємців мають регулюватисяпрогресивною податковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вкладатисвої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення іменних стипендійстудентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановленняпам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, якіпобудовані за кошти підприємців).

У сучасних умовахпоряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльностііснує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливихсоціальних потреб населення.

Сучасний рівеньвиробництва передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовкипрацівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільневиховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.

Крім того, членисуспільства мають одержувати медичну допомогу, користуватися послугамикультурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додатковихвидатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітнуплату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утриманнянепрацездатних членів сім'ї. Людина досягає похилого віку і вже не маєможливості повноцінно виконувати свою попередню роботу. Така людина заслуговуєна відпочинок і одержання коштів для і свого існування.

Отже, потрібнаособлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об'єктивно виникає увигляді суспільних фондів споживання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різнихкраїнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманнюдоходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основномуфінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програмидержавної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто неможе заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.

Різні допомоги,що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичнеобслуговування, пенсії тощо, є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальнуспрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливогорозвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині,Скандинавських та інших країнах.

В Україні є двавиди СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

До фондівспільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги, освіти,охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків.Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення,створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселенняі робочої сили.

Основнимиознаками СФС спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благвід тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; благарозподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основанадання благ залишається в основному в державній власності.

Матеріальноюосновою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві;формою прояву — безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет,фонди соціального розвитку підприємств і організацій.

Другим видом СФСє фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого вікуабо втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратилипрацездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку:студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів.Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднестипенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітностіта пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам,допомоги дітям та ін.

Головна функціятакого виду СФС є створення загальних сприятливих матеріальних умов длянормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайнихумов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознакамиСФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому імайбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудовогостажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі,переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержанимикоштами. Формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштівпідприємств, профспілкових організацій.

Структурасуспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів,має свої особливості. Розглянемо структуру СФС за економічним призначенням,способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам наприкладі України.

За економічнимпризначенням СФС спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічноїпідготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класахподовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організаціївідпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хтонавчається у навчальних закладах.

За способомрозподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, щорозподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медичнадопомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуваннямминулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасовоїнепрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей(наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільгинадаються малозабезпеченим сім'ям).

За джереламиформування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштівдержавного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяютьсяпідприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок(одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторіїтощо).

За формаминадання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатніпослуги..

СФС повиннізабезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти,охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинкунаселення; пом'якшити об'єктивно існуючі відмінності у матеріальному становищіокремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурнихумовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян.

Частина СФС увигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов'язана з розподіломза працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість.Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні взагальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повністюзберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. ТутСФС повинні бути спрямовані на створення приблизно рівних умов у розвиткуздібностей. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціаціюдоходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарнідошкільні та навчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов урозвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпеченихсімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природніздібності до деяких професій, через брак фінансових коштів не одержуютьнеобхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потребавикористання коштів з СФС.

В Україніпосилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер.Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальнихпослуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними,оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребуєматеріальної допомоги з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати,пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах,організація безплатного харчування, надання одягу, взуття тощо).

Диференціаціярозподілу суспільних фондів споживання повинна визначатись в основному обсягомспоживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення іробочої сили.

4. Доходи від власності.Рентні доходи та сімейні доходи

Є доходи, якіреалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобтозайнятого у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримуєприбуток, власник землі — ренту, власник позикового капіталу — відсоток.Прибуток і відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості,сільському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).

Рента — доходземельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій.Такі доходи від власності є основними і розглядаються у відповідних темахпідручника.

Тут розглянемо,по-перше, доходи від власності працівників підприємств як допоміжної форми доїхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хтоживе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери таренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організаціїфункціонування капіталів.

Доходи відвласності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль умотиваційному механізмі трудової діяльності. «Демократизаціякапіталу» поставила робітників ближче до власності, ніж це зробилакомандно-адміністративна система управління, що позитивно позначилося нарезультатах виробництва.

Сьогодні у новомумеханізмі розподілу життєвих засобів України одержали визнання доходи відвласності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вкладипрацівників в майно державного або орендного підприємства, на основі якогоутворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника уприріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існуютьвідсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.

Виникає цілкомзакономірне питання, чому потрібна третя форма розподілу від власності? Причинбагато. Проте серед них головна — необхідність усунення відчуження працівникавід засобів виробництва. Зрозуміло, розподіл від власності — не єдиний спосіброзв'язання цього складного завдання, проте він найдоступніший для розумінняпрацівника, оскільки органічно пов'язує особистий інтерес з колективним. Цейзв'язок здійснюється в тісному переплетінні особистої власності з розвитком іпривласненням акціонерної форми власності на засоби виробництва. Крім цього,розподіл власності сприятиме відродженню малорентабельних і збитковихпідприємств, активізації соціальної та трудової активності населення.

Проте доходи відвласності створюють ряд проблем. За умов відсутності контролю можливізловживання і порушення принципів соціальної справедливості.

Можна окреслитиграничне припустимі межі дотримання соціальної справедливості у процесі розподілувід власності. Слід насамперед зберегти принцип, згідно з яким доходи відвласності у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний характер.Основну частку доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільнекорисну працю.

Нетрудові доходиможуть послабити ініціативу і стимули до трудової діяльності. Отже, небажано,щоб серед населення з'явився такий соціальний прошарок, який би існував тількиза рахунок дивідендів або відсотків. Така несправедливість посилювала бсоціальну відокремлюваність між тими, хто працює і хто живе тільки за рахунокдоходів від власності.

Для забезпеченнясоціальної справедливості важливе значення має питання, за які кошти можнапридбати акції. Згідно з чинним законодавством в деяких країнах СНД акціїтрудового колективу та акції акціонерних товариств громадяни можуть придбаватиза рахунок їх особистих коштів, причому всі ці акції іменні. Продаж, відчуженнятаких акцій підлягають обов'язковій реєстрації у встановленому законодавствомпорядку. Все це створює необхідні умови для здійснення певного контролю затакою формою доходів населення. Ігнорування цього правила може призвести до«відмивання» нечесних доходів, до створення особливого прошаркурантьє, посилення несправедливої майнової нерівності.

Акції можнапридбати також за рахунок приватизаційних паперів, які засвідчують правовласності на безплатне одержання частки майна державних підприємств, державногожитлового, земельного фондів.

У багатьохкраїнах ринкової економіки є акції на пред'явника, тобто акції, які вільнопродаються і купуються на фондових біржах.

Громадяни можутьодержувати доход у вигляді відсотка на облігації. Останні є видом цінних паперів,які дають право власнику одержувати фіксований доход, але не дають права голосупри розв'язанні питань господарювання підприємств. Як правило, облігаціївипускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю погашаєтьсяпротягом цього часу.

В умовахтоварно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов'язаний зутворенням ренти — виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу,майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властивапередусім сільському господарству. Як уже зазначалося, землевласник отримуєземельну ренту, яка, в свою чергу, виступає в формі абсолютної ренти,диференційної ренти та монопольної ренти. В багатьох країнах ринкової економікирентою називають також відсотки, що виплачуються на облігації державних позик.Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний прошароксуспільства.

Величина реальнихдоходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних іпільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів напослуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно такожвраховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захистособи тощо.

Показникиреальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народучерез сімейні доходи. Сім'я є насамперед демографічним поняттям і початковоюекономічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі абоповній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним доходом івзаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї — народження і вихованнядітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтвореннясім'ї — сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильнукартину дає не той доход, який нараховується як середній на душу населення умасштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.

Є доситьрізноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження ізсуспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи відособистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності.Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.

Частину доходівсім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг,грошових виплат і натуральної оплати. Це в основному пенсії, стипендії,допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі таборивідпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважнокористуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена працявсього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім'ї.

У сімейномубюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобногогосподарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.

Структурасімейних доходів за своїми джерелами досить різноманітна. Вона залежить відструктури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.

Сімейний доход неповинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто набору товарів і послуг,розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населенняпершочерговими.життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується длявстановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірівзаробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Сімейні доходивикористовуються за різними напрямами. Серед них слід назвати харчування,придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючиавтомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги,нагромадження та інші видатки.

Зростання доходівне тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структурунапрямів і переваг використання сімейних доходів. При цьому виявляються деяківажливі закономірності цього процесу.

Харчування вструктурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення йогочастки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівнянаселення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною основоюіснування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населенняі менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останнючергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Розвитоквиробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюютьзбільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшеннядобробуту і подальшого розвитку виробництва.

5. Фактологічні дані щодорівня доходів населення України

За данимиДержкомстату України номінальні доходи населення за січень–листопад 2003 р.порівняно з аналогічним періодом 2002 р. збільшились на 13 %. Наявні доходи,які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, зрослина 10,1 %, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, – на 4,9%.

Наявні доходи урозрахунку на одну особу за листопад 2003 р. становили 318,2 грн. проти 278,5грн. за листопад 2002 р.

Витрати населенняу січні–листопаді 2003 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього рокузбільшились на 21 %. Приріст заощаджень склав 9284 млн. грн.

Упродовж 11місяців 2003 р. тривав процес зростання рівнів номінальної та реальноїзаробітної плати. Так, номінальна середньомісячна заробітна плата, нарахованана одного штатного працівника за січень–листопад 2003 р. порівняно звідповідним періодом 2002 р. підвищилася на 22,7 % і склала 454,56 грн., що на24,5 % перевищує розмір встановленого прожиткового мінімуму для працездатнихосіб (365 грн.) та у 2,5 раза розмір мінімальної заробітної плати (185 грн.) уцьому періоді.

Розмір заробітноїплати за видами економічної діяльності коливався від 227 грн. на підприємствахсільського господарства та пов’язаних з ним послуг до 1006 грн. в установах,зайнятих фінансовою діяльністю.

Реальна заробітнаплата у листопаді порівняно з жовтнем 2003 р. зменшилась на 3,6 % (призростанні споживчих цін на 1,9 %). Темп її приросту порівняно з листопадом 2002р. склав 12,9 %. Середньомісячний розмір реальної заробітної плати усічні–листопаді 2003 р. перевищив відповідний тогорічний показник на 15,3 %.

Сума невиплаченоїзаробітної плати за 11 місяців 2003 р. зменшилась на 8,2 %, а за листопад – на0,8 % і на 1 грудня 2003 р. склала 2123,6 млн грн. Порівняно з відповіднимперіодом 2002 р. скорочення обсягу боргу склало 11,1 %. ах країни.

Вагоме зменшеннясуми боргу із виплати заробітної плати порівняно з 1 січня 2003 р. зафіксованона підприємствах сільського господарства (на 74 млн грн., або на 19,2 %),будівництва (на 29,8 млн грн., або на 15,4 %), транспорту та зв’язку ( на 16,2млн грн., або на 12,9 %).

З кожних 100невиплачених гривень 62 – заборгували своїм працівникам промисловіпідприємства, ще 15 – підприємства сільського господарства.

Часткапрацівників, які вчасно не отримували заробітну плату, в загальній їхній кількостізменшилась з 18,1 % на 1 січня 2003 р. до 13,1 % на 1 грудня 2003 р.

Скорочується ітривалість невиплати заробітної плати. Кількість працівників, які не отримувализаробітну плату понад 6 місяців, зменшилась майже на третину (з 739 тис. осібна 1 січня 2003 р. до 504 тис. осіб на 1 грудня 2003 р.).

Заборгованість ізфінансування виплати пенсій та грошової допомоги по установах Мінфіну таПенсійного Фонду України після повної ліквідації протягом вересня 2000 р. внаступні періоди не виникала.

У листопаді 2003р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуготримували 10,2 % сімей країни.

У січні-листопаді2003 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послугта електроенергії призначено 2669,0 тис. сімей, що становить 91,6 % відзагальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міськіймісцевості — 2060,0 тис., у сільській — 609,0 тис. сімей.

Загальна сумапризначених субсидій у січні-листопаді 2003 р. становила 103,8 млн грн., при цьомув міській місцевості цей показник склав 88,6 млн грн., сільській — 15,2 млнгрн.

Середня сумапризначеної субсидії на одну сім’ю у листопаді 2003 р. становила 54 грн.

Висновок

В якостівисновку зрезюмуємо основні положення курсової роботи. Розподіл доходів — цестадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням.Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Післявилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий)доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникаютьвертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою іпідприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобіввиробництва і найманим робітником та ін.

Основною формоюрозподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата — ціна, щовиплачується за використання праці. Перехід до ринкової економіки зумовлюєпояву ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положеннямпри з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. Зурахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бутизведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвихзасобів. Законом України «Про оплату праці» (травень 1995 р.)визначені джерела коштів на оплату праці. Для госпрозрахункових підприємствтаким джерелом є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їхгосподарської діяльності.

Для установ іорганізацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються звідповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідокгосподарської діяльності та з інших джерел.

Тарифну системуоплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, апрацівників — залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядамитарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітноїплати.

В Україні є двавиди СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

Другим видом СФСє фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку абовтратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратилипрацездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку:студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів.Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднестипенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітностіта пологах, оплату пільгових.

Є доходи, якіреалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятогоу сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує прибуток,власник землі — ренту, власник позикового капіталу — відсоток. Прибуток івідсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сільськомугосподарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).

Показникиреальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народучерез сімейні доходи.

Список використаноїлітератури

1. Дешківський А.В. Економічнатеорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. – К.: НОК ВО,1991.

2. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курслекций. – 2-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2001.

3. Леонтьев В. Экономические эссе.Теория, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1990.

4. Макконел К.Р., Брю С.Л.Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. – М.: Республика, 1992

5. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ.– М.: Изд-во МГУ, 1994.

6. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. сангл. – М.: Изд-во МГУ, 1994.

7. Основи економічної теорії:політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр.– К.: Знання-Прес, 2004.

еще рефераты

Еще работы по экономике

Реферат по экономике

Доходность акций и факторы ее изменения

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Доходный подход к оценке недвижимости

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Доходный подход как наиболее приемлемый для оценки бизнеса

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Доходы в рыночной экономике

1 Сентября 2013