Реферат: Дослідження безробіття на прикладі досліджень незайнятого населення Львівської області

Безробіття

(на прикладі досліджень незайнятого населенняЛьвівської області)

Відносини власності, що ґрунтуються на демонополізації, роздержавленні іприватизації економіки, забезпечують для населення свободу вибору міжзайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві, а також самостійневизначення видів і форм трудової діяльності. Логічним продовженням цієїтенденції є вивільнення та безпрецедентне посилення ролісоціально-психологічних чинників зайнятості. Досягнення продуктивної зайнятостінаселення як фундаменту і водночас чи не найважливішого показника соціальноїорієнтованості сучасного ринкового господарства є можливим за умови гармонійноївзаємодії двох компонент системи регулювання зайнятості — об’єктивної тасуб'єктивної.

Об'єктивну підсистему становлять принципи і заходи державного регулюваннязайнятості, які мають, по-перше, забезпечувати громадянам рівні права на вибірвиду діяльності та фаху, на професійну підготовку і вільний вибір місця праці(з урахуванням попиту на професії і рівня кваліфікації претендентів); по-друге,- забезпечувати високий і стабільний рівень зайнятості, сприяти вдосконаленнюїї структури, а також оптимальному функціонуванню ринку праці; по-третє, — гарантувати захист суб'єктів на ринку праці з пріоритетною увагою до захистубезробітних.

Суб'єктивну підсистему регулювання зайнятості формують внутрішніхарактеристики населення, що виступають як рушійні сили його поведінки у сферіпраці. Йдеться, насамперед, про мотиваційні механізми зайнятості. Особливаувага до цього аспекту регулювання зайнятості зумовлюється настійноюнеобхідністю якнайшвидше замінити соціально-економічні механізми примусовихтрудових відносин, що діяли за радянських часів, дійовими мотиваційнимимеханізмами.

Динамічний зв'язок між зазначеними підсистемами, необхідний дляфункціонування зайнятості як цілісного феномена — власне системи, — певноюмірою визначається впливом на кожну з них ціннісних регуляторів. Останніцілеспрямовано враховуються, або спрацьовують автоматично при формуванніпрактично кожного з елементів державної політики зайнятості. Ефективна політикащодо зайнятості населення неможлива без опори на аксіологічні механізми, які насуспільному рівні «втручаються» в ринкові процеси у сфері праці.Своєрідним підґрунтям державної політики зайнятості виступають, зокрема,аксіологічний сенс трудових прав населення, вартісні основи корелювання форм ірівня соціального захисту з категоризацією відповідних верств населення,ціннісне навантаження різних професій та видів праці. Ще виразнішепростежується діяння ціннісних регуляторів зайнятості в суб'єктивнійпідсистемі. Внутрішні рушії поведінки людини у сфері праці, передусіммотиваційні, настільки тісно пов'язані з її ціннісними орієнтаціями, що їхструктура визначається саме ієрархією особистісних цінностей. Тому аксіологічнізнання є необхідними для розуміння мотиваційних аспектів трудової поведінки таїх врахування у державній політиці зайнятості, особливо з метою формування унаселення бажаних для суспільства настанов щодо участі в економічній діяльності- від визначення сфери, форми, місця зайнятості до власне процесу праці.

Між мотивацією зайнятості та мотивацією праці (термін «трудовамотивація» використовуватимемо з іншою метою), крім тісної спорідненостімеханізмів відповідних процесів та переплетіння їх проявів, є істотнівідмінності. Це зумовлює необхідність розмежування зазначених понять, без якогоє неможливим однозначне окреслення предмета дослідження. Згідно іззагальноприйнятим розумінням поняття «зайнятість», його змістом єзалучення населення до праці, яке формально підтверджується обліково-статистичнимипоказниками. Відповідно, мотивацію зайнятості треба розглядати як системусуб'єктивних (пов'язаних з механізмами свідомості людини) чинників, щорегулюють процеси працевлаштування та звільнення, а також будь-які трудовіпереміщення. Таким чином, йдеться про внутрішні, суто людські, психологічноопосередковані причини руху населення у сфері праці.

Розкриття мотивів зайнятості дає відповідь на питання: чому, через яківнутрішні причини той чи інший індивід, група чи спільнота працює (не працює),змінює профіль діяльності, здобуває фахову кваліфікацію, посадовий статус тощо,тобто «пересувається» у трудовій сфері по горизонталі чи вертикалі.

Нині немає єдності поглядів щодо природи мотивації як такої. Зокрема,неоднозначно трактується поняття мотивації зайнятості та її чинників. Водночасузагальнення основних теоретичних досліджень цієї проблеми дозволяє розглядатимотивацію зайнятості як рушійну силу економічної поведінки людини, що спонукаєїї до активної трудової діяльності з метою задоволення індивідуальних і суспільних,духовних та матеріальних потреб. Це процес свідомого вибору людиною певноїлінії поведінки у сфері трудового самовизначення під час вибору роду занять тапошуку місця роботи на ринку праці, а також суспільних інститутів, щоопосередковують і регулюють її діяльність.

При вивченні мотивів зайнятості об'єктом дослідження має бути певнасукупність населення, соціальні групи, що виступають як носії відповіднихмотивів. Тому за способами отримання необхідної інформації ця категорія єнасамперед соціологічною, а за змістом (формальні прояви трудових настанов татрудової чи трудопошукової активності) — соціально-економічною.

Суб'єктивні чинники, які регулюють поведінку індивіда у сфері праці, єпредметом дослідження також при вивченні мотивації праці. Ця спорідненістьпредмета зумовлюється, з одного боку, природою та генезою мотиваційнихпроцесів, з іншого — спільністю «зони» життєдіяльності, обраної дляаналізу. Проте у цьому випадку йдеться про механізми, що впливають на сампроцес трудової діяльності, визначаючи якість праці у її найширшому розумінні(точність дотримання заданих процесуальних та результуючих характеристиктрудової діяльності, її інтенсивність, продуктивність, творчі компоненти тощо).

Шляхом з'ясування мотивів праці дослідник отримує відповідь на запитання:чому саме індивід, група, категорія населення трудяться добре або ж погано,викладаються у праці сповна чи частково, отримують від роботи більше чи меншезадоволення та переживають ті чи інші емоції. Тому при вивченні мотивації працігенератором і «носієм» мотиву, отже, і об'єктом дослідженнявиступають особистість або конкретна організована спільнота людей (колектив).

Складність розмежування двох зазначених аспектів мотивації зумовлюєтьсятакож взаємозалежністю їх проявів. Так, від мотивів зайнятості значною міроюзалежить вибір виду й середовища трудової діяльності, стратегія і тактика їївиконання. Тому мотивація зайнятості частково «задає» векторирозвитку мотивів праці. І навпаки — мотивація праці, ціннісне сприйняття певнихїї ознак спонукає до пошуку оптимальних для даного суб'єкта сфер діяльності,отже, впливає на формування мотивів дальших трудових переміщень.

Вивчення трудової мотивації населення, зокрема його ставлення до проблемизайнятості, в якій не тільки відбивається, але й особливо виразно фокусується соціально-економічнестановище суспільства, є надзвичайно актуальним у переломні періоди розвиткудержави. З одного боку, за специфічних умов радикальних ринкових перетвореньрізко змінюються об'єктивні характеристики самої зайнятості, ускладнюютьсяпроцеси працевлаштування тощо. З іншого — різноманітні аномаліїсуспільно-політичного та господарського життя, кризові явища, що виступають якнаслідок ускладнень і невдач трансформаційних процесів, завжди призводять до розбалансуваннязвичних ціннісних орієнтирів, справляють гальмівний або й руйнівний вплив натрудову мотивацію.

Розкриття особливостей мотивів трудової поведінки незайнятогопрацездатного населення у контексті трансформаційного періоду розвиткуекономіки було завданням емпіричної частини дослідження. Як діагностичнийінструментарій застосовувалася спеціально розроблена анкета, спрямована наз'ясування таких блоків запитань:

— причини та мотиви незайнятості;

— стратегія пошуку роботи;

— ринкові орієнтири мотивів зайнятості;

— ставлення до умов праці та середовища життєдіяльності як мотивзайнятості. Опитуванню підлягали безробітні особи, які зверталися за допомогоюдо обласного та районних центрів зайнятості Львівськоїобласті. Особливістю зайнятості населення області є традиційна їїпраценадлишковість. В регіоні продовжує розвиватися сформований рокамиспецифічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками високоїйого мобільності та підсобної зайнятості.

Усього отримано 1218 коректно заповнених анкет (227 — від респондентів зм. Львова та 991 -з районів Львівщини). Розподіл респондентів за основними соціально-демографічнимикритеріями такий: чоловіків -44,3%, жінок-55,6%; осіб з фаховою освітою — 77,5% (у тому числі з вищою — 26,85%). Зокрема, дляЛьвова два останні показники мали значення, відповідно, 85% та 41,4%. Удосліджуваній вибірці основну частку становили особи віком до 44 років (у томучислі молодь до 25 років — близько 22% і від 26 до 34 років — понад 30%), тодіяк частка опитаних зрілого чи передпенсійного віку (від 52 до 60 років)дорівнювала лише близько 2%. Таким чином, за формальними ознаками (віковий таосвітній ценз) отриманий контингент учасників анкетування характеризуєтьсядосить високими параметрами якості трудового потенціалу, реалізації якого начас дослідження перешкоджав стан безробіття. Абсолютна більшість респондентів(понад 91%) раніше мали роботу, але втратили її через ті чи інші обставини.Особи, які не змогли працевлаштуватися після закінчення навчального закладу, взагальній вибірці становили всього близько 9%, проте серед молоді віком до 25років їх частка перевищила третину (41%).

Однією з найістотніших характеристик мотивації зайнятості є ставленнялюдей до власного безробіття, зокрема суб'єктивне бачення його причин. Практичнокожний другий опитаний, з числа звільнених з роботи, вважав це звільненняпримусовим (46,3%), пов'язуючи його, насамперед, з такими типовими явищамитрансформаційного періоду, як скорочення штатів (майже 24%), закриттяпідприємства або зміна його спеціалізації (12%) та ін. При цьому переліченіоб'єктивні причини втрати роботи значно переважали у Львові порівняно зрайонами (відповідно, 33,5 та близько 21,8%; 15 та 11,4% ). Саме ці обставини,зумовлені реформуванням виробництва або його побічними наслідками, призвели доістотного зрушення у співвідношенні примусових і добровільних звільнень вобласному центрі «на користь» перших (з 56,8% до 34,8% -у Львові,порівняно з 43,9 до 47,6% — в районах області).

Водночас саме випадки добровільної відмови від попереднього місця роботизаслуговують на першорядну увагу дослідників даної проблеми. За особистимирішеннями про звільнення, по-перше, «стоїть» певне оцінне ставленнядо попередньої праці та її обставин, по-друге, — сподівання на краще, або й оптимальнепрацевлаштування у недалекому майбутньому. Внутрішні рушійні сили, щоспрацьовують при звільненні з роботи та при працевлаштуванні, хоча і маютьпротилежний вектор, за змістом збігаються або, принаймні, є порівнянними. Вобох випадках діють ті самі причинно-наслідкові чинники: якщо наявність певнихатрибутів праці спонукає до її вибору, то відсутність цих самих характеристикштовхатиме до розриву трудових відносин. Таким чином, структура мотивівактивних звільнень, зафіксованих на регіональному ринку праці, можерозглядатися як один з важливих індикаторів стану мотивації зайнятості врегіоні.

За даними проведеного опитування ця структура репрезентується так (див.рис. 1). Головною причиною активних звільнень з роботи серед опитанихбезробітних Львівщини була незадоволеність низьким розміром зарплати або їїнестабільними виплатами (разом — 76%). Ще однією вагомою обставиною, якаспонукала респондентів до звільнень, було несприйняття ними умов та режимуроботи (відповідно 13% та 6%).

/>

Рис. 1. Мотиви добровільних звільнень

Активні звільнення не тільки свідчать про вибагливість відповідної частининаселення до умов своєї життєдіяльності, зокрема у трудовій сфері, але й єпоказником мобільної поведінки на ринку праці, намагання бути на ньому дійовимсуб'єктом.

Крім згаданої взаємозалежності мотивів звільнень і працевлаштування якнайбільш споріднених за змістом компонент мотивації зайнятості, істотнувідмінність між ними визначає протилежність психологічної ситуації, у якійперебувають, з одного боку, ті, хто «виходить» на ринок праці звласної волі, керуючись, безумовно, позитивною самооцінкою власноїконкурентоспроможності, а з іншого – ті, хто прагне позбавитися безробіття, вженабувши певного негативного досвіду, зазнавши матеріальних та моральнихнаслідків незайнятості.

Про деякі особливості мотивів, що є внутрішніми регуляторами процесупрацевлаштування 8, можна судити за стратегією і тактикою пошукуреспондентами роботи. Показники активності цього пошуку наведено у таблиці 1 тана рисунку 2.

 

Таблиця 1

Відповіді на запитання:«Що Ви застосовували для пошуку роботи, крім звертання до службизайнятості?»

/>

Можна було обирати кілька варіантів відповідей.

Як видно з таблиці 1,найактивніші форми пошуку роботи, так, як самостійне звертання на підприємствачи в комерційні структури, застосовувалися більшістю респондентів (58,5%підтверджень). Водночас кожан десятий учасник дослідження робив оголошення пропошук роботи, а майже третина користувалися опублікованими оголошеннямипотенціальних роботодавців. Це показує досить високу ініціативність таактивність пошукових дій на ринку праці. Проте більш як 1/10 безробітнихвизнали свою повну бездіяльність. Слід зауважити, що майже вдвічі частіше такабездіяльність мала місце у «периферійних» безробітних, ніж умешканців Львова. Водночас окремі дії мешканців районів, спрямовані на пошукроботи, були активнішими (наприклад, самостійні звертання на підприємства).

Досить виразним індикаторомнапруженості мотивів працевлаштування є готовність безробітних до тих чи іншихрадикальних кроків заради отримання роботи (див. рис.2).

Опитування показало, що найхарактернішою для незайнятих мешканцівЛьвівщини була настанова на виїзд за кордон у пошуках роботи: її визнав кожентретій респондент як в обласному центрі, так і в районах. Майже так самопоширеною була готовність змінити спеціальність (близько 29%), причому певнунепослідовність частини опитуваних показує відставання від цього показникаданих про частоту планів щодо професіональної перепідготовки (близько 24%).Особливу увагу слід звернути на визнання майже 5% опитаних своєї готовності черезвідсутність роботи вступити в конфлікт із законом (у тому числі — навіть пітина крадіжки). До того ж, враховуючи несхильність багатьох людей до щироговисловлювання такого роду настанов, доводиться припустити, що реальна картинакримінальної предиспозиції безробітних, принаймні на момент анкетування, булаістотно гіршою.

/>

Рис. 2. Відповіді на запитання: «Що Ви готові зробити, щоб отриматироботу?» (%)

 

Налаштованість респондентів на розв'язання власних проблем, зумовленихбезробіттям, шляхом «самозайнятості» або через забезпечення собінеформальних джерел «виживання» відбивають такі дані:

— обробляють земельну ділянку — 30,9%;

— виконують різні замовлення вдома – 20,8%;

— мають випадкові «підробітки» – 17,6%;

— їздять на заробітки в інші регіони України —9,5%;

— торгують товарами власного виробництва — 3,8%;

— торгують товарами, привезеними з-за кордону – 3,5%;

— їздять на заробітки за кордон – 3,2%.

Отже, переважна більшість незайнятого населення активно шукає засоби дляутримання себе та своїх родин. Водночас значна частина учасників дослідження,замість зусиль самозабезпечення, застосовували експлуатацію своїх батьків(20,1%) або ж нарощували борги (11,5%). Про це свідчить наявність вираженихпаразитарних настанов майже у третини безробітних.

Одним з найвагоміших мотиваційних чинників вибору безробітними стратегії ітактики працевлаштування та ефективності їхніх дій на ринку праці є їхнєставлення до ринкових перетворень у суспільстві, зокрема готовність діяти відповіднодо вимог саме ринкового середовища.

Таким чином, співвідношення удосліджуваному контингенті безробітних — тих, хто прагнув мати «власнусправу», і тих, хто однозначно відмовився від такої перспективи, становить 68 до 32%. Проте лишиблизько 10% усіх опитаних (а у Львові — 5,7%), робили чи планували конкретнікроки в цьому напрямі (почали власний бізнес — 2%, готувалися почати — 7,6%),тоді як понад 58% респондентів взагалі не бачать для себе відповіднихможливостей. Стримуючими обставинами (гальмівними чинниками) при цьомувиступають:

— відсутність стартового капіталу — 50,8%;

— високі податки — 23,5%;

— відсутність відповідних знань — 12,2%;

— відсутність відповідного досвіду — 10,4%;

— слабке здоров'я — 5,5%;

— страх перед тіньовими структурами — 5,2%.

Ці показники свідчать про суто економічний характер об'єктивних перешкоддо «входження у бізнес», що їх усвідомлювали від 1/4 до 1/2респондентів, причому перешкоди ці однозначно є зумовленими проблемамипочаткового періоду ринкових трансформацій. Значно рідше учасники дослідженняпосилалися на суб'єктивні бар'єри до відповідної діяльності (від 5 до 12%).Зміст виділених суб'єктивних гальмівних чинників («відсутність»знань, досвіду, здоров'я тощо) говорить швидше про прагнення виправдати (можливо,насамперед, перед самим собою) особисте небажання втягуватися у непосильну чинеприйнятну для себе справу. Зрештою, таке небажання слід розглядати як цілкомнормальний вияв диференціації здібностей і нахилів респондентів.

У відповідності із зазначеним баченням труднощів та обмежень щодобізнесової діяльності лише 1/8 респондентів (12,4%) прагнули працювати навласному підприємстві. В цілому ставлення досліджуваного контингентубезробітних до форм власності найчастіше було індиферентним: для 41% з них немало значення, на підприємстві з якою формою власності працювати. Серед тих,хто однозначно віддав перевагу одній з форм, домінували прихильники державноївласності (23,5% опитаних), дещо менша частина опитаних хотіли б працювати навласному підприємстві (18,5%) і найменша (всього 4,4%) — обрали для себепідприємство з колективною формою власності.

Наведені показники якщо й не були виявом недовіри більшості безробітнихЛьвівщини до ринкових механізмів регулювання трудових відносин, то, принаймні,свідчили про обережне ставлення до них.

Втім, суто ринкові параметри гіпотетичної трудової діяльності (формивласності, рівень оподаткування, конкурентоспроможність тощо) у даногоконтингенту безробітних не належать до визначальних чинників, які могли бвплинути на вибір місця роботи та рішення про працевлаштування (ситуація виборумоделюється у дослідженні постановкою відповідних запитань). Результатианкетування показали, що такими чинниками для конкретних респондентів булиіндивідуально значущі характеристики праці (її умови, оплата, зміст,особистісні, соціально-психологічні та соціальні результати тощо), причому якреальний мотивуючий фактор працевлаштування виступала адекватність тієї чиіншої характеристики особистим запитам респондента (див. табл. 2).

Таблиця 2

Визначальні чинники вибору безробітними нового місця роботи

(у % до всіх опитаних)

Обставини, які дозволяють вважати роботу відповідною для себе Оцінка важливості чинника необхідний бажаний не має значення

Високий рівень оплати праці…

Стабільні доходи (хай і невеликі)…

Можливість реалізувати свої здібності…

Відповідність роботи професії, спеціальності…

Належні умови праці…

Можливість професійного зростання…

Можливість принести користь людям..............

Транспортна доступність...............................

74,38

70,03

39,41

29,31

52,55

28,74

40,31

44,99

24,58

26,52

48,19

50,74

35,39

48,03

44,01

38,83

1,23

3,45

12,4

19,95

12,07

23,23

15,68

16,09

Як видно з таблиці 2, крім суттєвої різниці в індивідуальній значущостіокремих характеристик майбутньої роботи (із запропонованих респондентам дляоцінки), кожна з них виявилася досить вагомим мотивуючим чинником працевлаштування.Разом з тим, наведені показники підтверджують однозначне домінування убезробітних, зареєстрованих на регіональному ринку праці, прагматичних,насамперед матеріальних мотивів гіпотетичного працевлаштування. Понад 70%опитаних абсолютними критеріями індивідуальної привабливості роботи вважали яквисокий рівень зарплати, так і її стабільність. У цілому важливість для себевисокої оплати праці визнали майже 99%, а стабільності виплат — 96,5%респондентів. Наступним за значущістю мотивуючим чинником працевлаштуваннявиявилися належні умови праці (майже 88% підтверджень важливості, в тому числі53% — абсолютної необхідності), а також пов'язана з умовами праці такаобставина, як транспортна доступність (відповідно, близько 84 та 45%).

Наступну за значущістю для опитаних групу характеристик становили різніскладові соціальної та фахової самореалізації через працю. Сюди ж можнавіднести й такі її ознаки як: суспільна користь, тобто «можливістьприносити користь людям» через працю (понад 84% підтверджень важливостіцієї характеристики, в тому числі понад 40% — необхідності); можливістьреалізувати свої здібності (відповідно, 87,5 і 39,4%); можливість реалізуватипрофесійні знання та вміння (80 і понад 29%).

Для досліджуваної категорії учасників ринку праці найменш значущимпараметром із запропонованих для оцінки виявився такий чинник, як доступністьпрофесійної кар'єри (близько 77 і 29%). Привертає до себе увагу повнезаперечення значною частиною респондентів важливості для них таких обставин, якможливість професійної самореалізації (майже 20% негативних відповідей),суспільна користь праці (близько 16%). Цей результат, найімовірніше,зумовлюється специфічним статусом безробітних: для них значно актуальнішими єчинники буття («виживання»), ніж особистісної самореалізації тарозвитку.

Дослідження виявило складну, багатоступеневу структуру мотиваціїзайнятості, а також змістову відмінність мотивів, що її утворюють, відмотиваційних феноменів, характерних для інших складових трудового циклу. Умотивації зайнятості, з одного боку, відбиваються особливості побудови ізакономірності розвитку трудової мотивації в цілому, з іншого — виявляєтьсяспецифіка, пов'язана із соціально-економічними та соціально-психологічнимиособливостями явища безробіття, а відтак — з особистими проблемами відповіднихкатегорій населення.

Перебування на ринку праці в ролі безробітних диктує певні «правилагри», причому вимоги до поведінки суб'єктів залежать від рівня конкуренціїна ньому, а також від етапів, на які умовно поділяється весь періоднезайнятості: а) втрата роботи; б) пошук або очікування; в) працевлаштування.

Регіональний ринок праці Львівщини відрізняється високою конкуренцієюсеред претендентів на працевлаштування, отже, значною напруженістю ситуації, щопозначається як на тривалості пошуку місця роботи, так і на перспективах таякості працевлаштування. Відповідно, зростає напруженість мотивів, якірегулюють поведінку учасників ринку праці, відбувається їх змістовапереорієнтація та структурна перебудова. У незайнятої частини працездатногонаселення особливої актуальності набувають мотиви буття в йогонайелементарнішій формі — «виживання», що конкретизуються удомінуючому прагненні до матеріальної забезпеченості, фізичної безпеки Ікомфортності.

Користуючись нуклеарною концепцією побудови трудової мотивації, структурумотивації зайнятості, виявлену в безробітних Львівщини, можна подати такимчином: 1) ядро — суто економічні мотиви (заробіток, його розмір тастабільність); 2) навколонуклеарна зона — мотиви зручності праці, її фізичної йфізіологічної комфортності; 3) периферійна зона — мотиви самореалізації черезпрацю (соціальної, фахової, інтелектуальної, психофізичної тощо).

Таким чином, для цієї категорії населення праця виступає якінструментальна вартість, засіб досягнення інших вартостей, насамперед,матеріальних. Причому, всупереч теоретичному припущенню, статус безробітного нелише не послаблює запитів щодо (економічних та «антуражних»характеристик майбутньої (гіпотетичної) роботи, але, навпаки, підвищуєвимогливість щодо їх рівня. Отже, досвід, пов'язаний з втратою місця роботи(нові соціальні контакти, опрацювання інформації, необхідної для орієнтуванняна ринку праці, осмислення відповідних аспектів прав людини тощо) сприяєвизріванню принципових новоутворень в особистісній позиції суб'єктівпрацевлаштування. У них має місце своєрідне інтелектуально-емоційне збагаченняпочуття власної гідності та його підвищення, аж до виникнення (у деякихвипадках) так званої «акцентуації». Цей складний і дещопарадоксальний феномен вимагає спеціального вивчення. Проте вже на даному етапідослідження зрозуміло, що одним з негативних його наслідків може статидодаткове ускладнення процесу працевлаштування.

Перебування на ринку праці в статусі безробітних приводить до посилення іактивізації мотивів зайнятості. Хоча принаймні в половині випадків мешканцірегіону опиняються у такій ситуації примусово, тобто як об'єкти, надаліпереважна більшість з них ведуть себе як активні суб'єкти пошукової діяльності.Повну відсутність «пошукових» мотивів у дослідженні продемонструвавприблизно кожен десятий учасник опитування, ще рідше (у кожного двадцятого)виявлено настанови на дальше бездіяльне очікування роботи. Водночас у мотивах,які регулюють реальну поведінку безробітних, мають місце прояви суперечливості.Зокрема, замість прагнення до практичного подолання своїх проблем через різніформи самозайнятості, майже третина їх реалізує паразитарні настанови (життя зарахунок інших). Ще небезпечнішим симптомом грубої деформації мотивів зайнятостіє висловлювання частиною респондентів (більш як двадцятою) готовності здобуватизасоби до життя кримінальними методами.

Одним з найскладніших аспектів досліджуваного явища є незайнятість молоді.За отриманими даними, молоді люди до 25 років становили майже 1/5 безробітних,зареєстрованих на регіональному ринку праці, причому понад третину з їх числа — «початково безробітні» (такі, що взагалі не змогли знайти роботупісля закінчення навчання). Для цієї категорії незайнятих виявилися особливохарактерними зазначені деформації мотивів трудопошукової діяльності йпрацевлаштування, насамперед, паразитарні та кримінальні настанови. Недостатнясформованість, або й практична відсутність мотивів розвитку (самовдосконалення,кар'єри, творчості), зафіксована у більшості учасників регіонального ринкупраці, найнесприятливішою є саме для молоді, оскільки звужує, примітивізує їхмайбутній трудовий шлях, що може призводити до серйозних порушень особистісногофункціонування, у тому числі — із соціально небезпечними наслідками.

Тенденції формування мотивації зайнятості, виявлені в контекстідослідження одного з найскладніших в Україні регіональних ринків праці, єдоцільним враховувати не тільки в регіональній чи галузевій, але й узагальнодержавній політиці зайнятості. Йдеться, насамперед, про формуванняінституцій, які здійснюють соціальний захист, зокрема вироблення убезпосередньому суспільному середовищі послідовної позиції щодо безробітних яккатегорії населення із специфічними соціально-економічними потребами ізапитами. Особливості їх поведінки на ринку праці зумовлюються суперечливоювзаємодією двох основних груп чинників: 1) пов'язаних власне із статусомбезробіття, його драматизмом і стресогенною дією на суб’єктів працевлаштування;2) генерованих спрямуванням і сучасною логікою аксіологічного розвитку людини,її світоглядних орієнтирів, правової свідомості, на яких позначається діямогутніх інформаційних потоків, тенденцій демократизації відносин у трудовійсфері, правозахисних рухів і т.д.

За цих обставин одним з найвідповідальніших і важких для реалізаціїаспектів роботи, націленої на об'єктивне подолання (обмеження) безробіття, маєбути активізація політики зайнятості, пов'язана не лише із створенням новихробочих місць, але й з обов'язковим пристосуванням умов, організації та оплатипраці до досить високих вимог, що склалися у середовищі незайнятогопрацеактивного населення.

Крім удосконалення ринку праці, в державній і регіональній політицізайнятості слід передбачити також особливий соціально-психологічний напрям,який умовно можна позначити як виховання конструктивної мотивації зайнятості,підвищення змісту і духовне наповнення її компонентів. «Лейтмотивом»цього виховання має стати формування у населення активної позиції щодосамозабезпечення працею та трудового самозахисту, зокрема за такими векторами:а) творення себе як професіонала; б) мистецтво пошуку праці, «пропонуваннясебе» працедавцеві; в) стійкість у конкурентній боротьбі на ринку праці;г) постійне фахове й особистісне самовдосконалення; д) «кар'єрна»активність; е) створення робочих місць «для себе», в тому числіорганізація малих підприємств, фірм, установ тощо; ж) організація з цією метоюрегіональних чи локальних об'єднань (спілок) безробітних для спільноготрудового самозахисту та самозабезпечення працею.

Ефективність усіх цих заходів слід розглядати не тільки з позиції захистута розв'язання проблем безробітних, але й під кутом зору забезпечення інтересівдержави і суспільства, оскільки йдеться, як мінімум, про зниження рівнябезробіття, а відтак — зменшення частки соціально незахищених людей у загальнійструктурі населення; поповнення суспільства соціально зрілими врівноваженимиособистостями з достатньо збалансованою системою різних груп трудових мотивів,орієнтованих на здобуття через працю економічних, соціальних та духовнихвартостей; усунення чинників дискомфортності, стресогенності ринку праці тажиттєвого середовища в цілому.

Реалізація зазначених аспектів роботи з незайнятою частиною працездатногонаселення, а також з потенціально незайнятою учнівською і студентською молоддюсприятиме досягненню мети гуманізації соціально-трудових відносин, формуванню вУкраїні суспільства духовно багатих, самостійних і водночас солідарних людей,вільних від страху за свій завтрашній день, здатних до повноцінної трудової і громадянськоїсамореалізації. Це створить соціально-психологічне підґрунтя для оптимальногофункціонування мотиваційних механізмів зайнятості.