Реферат: Економічні теорії Й. Шумпетера

Зміст

Вступ. 2

1. Життєвий шлях Йозефа Шумпетера. 3

2. Економічні погляди Шумпетера. 9

3. «Теорія економічного розвитку» як одна ізнайвидатніших праць Й. Шумпетера  14

Висновок. 19

Список використаних джерел та літератури. 21

Вступ

Одним з найвідоміших і найславетніших економістів першої половини XX ст.є Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950). Його теоретична спадщина надзвичайно широката різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такійого праці, як «Суть і основний зміст теоретичної політекономії»(1908), "Історія економічного аналізу" (1954), економічній динаміці — «Теорія економічного розвитку» (1911), теорії суспільного розвитку — «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942).

Йозеф Шумпетер часто говорив, що в молодості у нього були три мрії: статисамим кращим наїзником, найбажанішим дамським догідником і найбільшимекономістом. Проте, додавав він відразу ж, збулися тільки дві… Всякому, хтохоч трохи знається на економіці, очевидно, що не повезло або пані, або коням — внесокШумпетера в економічну науку справді величезний. Епохальна праця Шумпетера«Теорія економічного розвитку» вийшов в світ в 1911 році німецькоюмовою. У 1926 році Шумпетер випустив друге, значно допрацьоване німецькевидання, яке в 1934 році було перекладено англійською мовою.

Ідеї, запропоновані Шумпетером, сьогодні вже вийшли за межі економічноїнауки. Багато компаній (у тому числі і дуже великі) сьогодні успішнотрансформуються в підприємницькі організації, в яких інноваційні рішенняухвалюються не тільки вищим керівництвом. Підприємницька організація прагне звигодою реалізувати всі інновації незалежно від їх джерела. Появапідприємницьких організацій, до речі кажучи, була передбачена Шумпетером в «Теоріїекономічного розвитку». Цілком можливо, проте, що прогноз був простосприйнятий як рада і, таким чином, виконало само себе.

1. Життєвий шлях Йозефа Шумпетера

Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950) — неординарний економіст-науковець,видатний теоретик та історик економічних учень, творчість якого справилаістотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. народився 8лютого 1883 р. в моравському місті Тріш (Австро-Угорщина) в сім’ї дрібноготекстильного фабриканта і дочки віденського лікаря. Незабаром батько помер, а матиповторно вийшла заміж за командувача Віденським гарнізоном генерала фон Келера,після чого сім’я переїхала до Відня і десятирічний Йозеф поступив в тамтешнійліцей Терезіанум, що давав блискучу освіту синам віденських аристократів. ЗТерезіанума Шумпетер виніс прекрасне знання стародавніх і нових мовстарогрецького, латинського, французького, англійського і італійського (це далойому можливість читати в оригіналі економічну — і не тільки — літературу всіхчасів і багатьох країн, складати про неї незалежну думку, що вражає будь-якогочитача "Історії економічного аналізу") — і що, може бути ще важливіше- відчуття приналежності до інтелектуальної еліти суспільства, здатної іпокликаної до того, щоб управляти суспільством найбільш раціональним чином. Цяелітарна установка дуже помітна на сторінках «Капіталізму, соціалізму ідемократії», зокрема, при описі переваг великого бізнесу над дрібним, атакож визначальній ролі інтелігенції в можливому краху капіталізму і побудовісоціалістичного суспільства.

Типовим для Австро-Угорської монархії тих часів було і відділеннябуржуазії від влади (вищі чиновники рекрутували з дворян), що, на думкуШумпетера, сприяло розвитку капіталізму зважаючи на нездатність буржуазії доуправління державою.

У 1901 р. Шумпетер поступив на юридичний факультет Віденськогоуніверситету, в програму навчання на якому входили також економічні дисципліниі статистика. Серед економістів-вчителів Шумпетера виділялися корифеїавстрійської школи Е. Бем-баверк і Ф. Візер. Особливе місце займав семінарБем-Баверка, в якому Шумпетер вперше зіткнувся з теоретичними проблемамисоціалізму. Він вивчав твори Маркса і інших теоретиків соціалізму (як відомо,Бем-баверк був одним з найбільш глибоких критиків економічної теорії Маркса). Цікаво,що з числа учасників цього семінару згодом вийшли і видатний критик соціалізмуЛ. Мізес, і такі ж видатні соціалісти Р. Гильфердінг і О. Бауер. Прооригінальну позицію Шумпетера в цьому диспуті наведено нижче.

Оригінальність і самостійність Шумпетера, його бажання і уміння йтипроти течії виявилися і в інших моментах. Як відомо, австрійська школапринципово відкидала використання математики в економічному аналізі. Але,вчившись у Віденському університеті, Шумпетер самостійно (не прослуховує жодноїспеціальної лекції) вивчив математику і праці економістів-математиків від О. Курнодо К. Вікселля настільки, що в рік захисту дисертації на звання доктора права(1906) опублікував глибоку статтю «Про математичний метод в теоретичнійекономії», в якій до великого незадоволення своїх вчителів зробив вивідпро перспективність математичної економії, на якій грунтуватиметься майбутнєекономічної науки, Любов до математики залишилася на все життя: Шумпетер вважавза втрачений всякий день, коли він не читав книг по математиці і старогрецькихавторів.

У науковому житті Й. Шумпетера чітко окреслюються два періоди творчогозлету — перший, постуніверситетський, що охоплює стажування в Англії тавикладацьку діяльність у Чернівцях та Граці (1906-1914), другий — останнідвадцять років життя Йозеф Шумпетер вченого, пов'язані з Гарвардськимуніверситетом (так званий еміграційний період у США після 1932 p).

Після закінчення університету Шумпетер два роки пропрацював «зафахом» в Міжнародному суді в Каїрі, але його інтерес до економічної теоріїпереміг. У 1908 р. в Лейпцігу вийшла його перша велика книга «Суть іосновний зміст теоретичної національної економії», в якій Шумпетерпознайомив німецьку наукову громадськість з теоретичними досягненнямимаржиналістів, і насамперед свого улюбленого автора Л. Вальраса. Але, мабуть,ще важливіше те, що тут 25-річний автор поставив питання про межі статичного іпорівняно-статичного аналізу маржиналістів, які він потім намагався подолати всвоїй теорії економічного розвитку. Книга зустріла вельми прохолодний прийомнімецьких економістів, серед яких у той час практично неподільно панувати новаісторична школа Шмоллера, що заперечувала економічну теорію взагалі імаржиналістську теорію австрійської школи особливо. Не сподобалася вона івіденським економістам що скептично відносився до застосування математичнихприйомів в економічному аналізі, хоча Шумпетер спеціально для німецькомовноїаудиторії виклав всю теорію загальної рівноваги словами, практично невикористовуючи формули. Добрим генієм Шумпетера залишався його вчительБем-баверк, зусиллями якого книга була зарахована Шумпетеру як друга дисертація(Habilitationsschrift).

Але так чи інакше, віденська університетська професура не бажала мати всвоїх лавах дисидента, і Шумпетеру припало на два роки відправитися викладатина околицю імперії до далеких Чернівців. Лише за допомогою того ж Бем-Баверка,що обіймало в Австро-Угорській монархії вищі державні посади, Шумпетеру вдалосяв 1911 р. отримати місце професора в Грацському університеті не дивлячись нате, що факультет проголосував проти його кандидатури.

Тут, в негостинному Граці, він в 1912 р. опублікував знамениту книгу«Теорія економічного розвитку». У ній були вперше висловлені ідеї,які важливі для розуміння другої частини «Капіталізму, соціалізму і демократії»,особливо знаменитого розділу про «творче руйнування». Шумпетерстворив теорію економічної динаміки, засновану на створенні «новихкомбінацій», основними видами яких є: проведе в нових благ, застосуваннянових способів виробництва і комерційного використання благ що існують,освоєння нових ринків збуту, освоєння нових джерел сировини і зміна галузевоїструктури. Всім цим економічним новаторством займаються на практиці люди, якихШумпетер назвав підприємцями. Економічна функція підприємця (здійснення інновацій)є дискретною і не закріплена на вічно за певним носієм. Вона тісно пов'язана зособливостями особи підприємця, специфічною мотивацією, своєрідним інтелектом,сильною волею і розвиненою інтуїцією. З новаторської функції підприємцяШумпетер виводив суть таких найважливіших економічних явищ, як прибуток,відсоток, економічний цикл. «Теорія економічного розвитку» “принесла29-річному авторові світову славу — в 30-40-і роки вона вже була перекладенаіталійську, англійську, французьку, японську і іспанську мовами.

У грацський період Шумпетер опублікував і інші твори, що позначили кругйого наукових інтересів на все життя: книгу «Епохи історії теорій іметодів» (1914) і велику статтю по теорії грошей в журналі «Arсhivfur Sozialwissenschaft und Sozialpolitik» (1917).

У 1918 р. в житті Шумпетера почався семирічний період «ходіння впрактичну діяльність» Перша світова війна закінчилася крахом трьох імперій:Німецькою, Російською і Австро-Угорською. У всіх цих країнах до влади прийшлисоціалісти або комуністи. Посилювалися соціалістичні партії і в іншихєвропейських країнах. Дискусії на семінарі Бем-Баверка на очах знаходили плоть,нагадали про себе і колишні колеги: у 1918 р. Шумпетер був запрошенийсоціалістичним урядом Німеччини попрацювати радником при Комісії зсоціалізації, яка повинна була вивчити питання про націоналізацію німецькоїпромисловості і підготувати відповідні пропозиції. Комісію очолював КарлКаутський, а членами були віденські товариші Шумпетера Рудольф Гильфердінг іЕміль Лечерер. У тому, що Шумпетер прийняв цю пропозицію, позначилася,очевидно, не тільки втома від наднапруженої наукової роботи попередньогодесятиліття і ворожості університетських колег. Шумпетер ніколи не був членомніяких соціалістичних партій і груп і не дотримувався соціалістичних поглядів. У«Теорії економічного розвитку» він блискуче описав роль приватногопідприємця, що додає динамічність капіталістичній економіці. По словах Г. Хаберлера,на питання, навіщо він консультував Комісію з соціалізації, Шумпетер відповідав:«Якщо комусь хочеться зробити самогубство, добре, якщо при цьому присутнійлікар». Але тут сказана явно не вся правда. По-перше, марксизм як науковатеорія, поза сумнівом, володів для Шумпетера інтелектуальною привабливістю. По-друге,з його боку було цілком природно подумати, що крах старої системи дасть нарештівладу в руки інтелектуальній еліті, до якої Шумпетер з повним правом себезараховував. І по-третє, якому економістові-теоретикові не приходить в головуспробувати реалізувати свої ідеї і знання з практики?

В 1919 р., повернувшись з Берліна, Шумпетер зайняв пост міністрафінансів в австрійському соціалістичному уряді (міністром закордонних справ внім був ще один учень Бем-Баверка Отто Бауер). Як відомо, всяка соціальнареволюція, ломка, перебудова і так далі, не говорячи вже про програну війну,супроводиться руйнуванням фінансової системи. У цій обстановці рішення зайнятипост міністра фінансів було самогубним, і немає нічого дивовижного в тому, щочерез сім місяців Шумпетер, якому не довіряли ні соціалісти, ні буржуазніпартії, ні власні підлеглі — міністерські бюрократи, був вимушений подати увідставку. Академічна кар’єра у Відні була для нього як і раніше недоступна,шукати місце в провінції відомому ученому, почесному докторові Колумбійськогоуніверситету, природно, не хотілося, і Шумпетер вирішив застосувати своїпізнання в області фінансів на посту президента приватного банку «БідерманБанк». Результати були достатньо плачевні: у 1924 р. банк збанкрутів, айого президент втратив весь свій особистий стан і ще декілька років повинен буввиплачувати борги.

Невдачі на політичному і діловому терені, мабуть, були закономірні. Якписав сам Шумпетер в «Теорії економічного розвитку»: «Грунтовнапідготовка і знання справи, глибина розуму і здібність до логічного аналізу увідомих обставинах можуть стати джерелом невдач». З не дуже численнихнаукових робіт цього періоду для нас найцікавіша брошура «Криза держави,заснованої на податках», в якій Шумпетер вперше поставило питання проісторичні долі капіталістичного ринкового господарства і можливості, а точніше,неможливості практичного переходу до «дійсного» соціалізму.

Із стану важкої особистої кризи Шумпетера вивело несподіване запрошенняв Боннський університет — несподіване, оскільки впродовж декількох десятилітьнімецькі університети були закриті для економістів-теоретиків, залишаючись внеподільному володінні прихильників історичної школи. Правда, в Бонні Шумпетеруне довірили теоретичний курс: він читав фінанси, гроші і кредит та історіюекономічної думки. У цей період його особливо хвилювали проблеми монополії іолігополії, вплив їх на нестабільність капіталізму. Результати роздумівШумпетера із цього приводу можна знайти в гл. VIII «Капіталізму,соціалізму і демократії». Тоді ж зусиллями Шумпетера, Р. Фріша, І. Фішера,Ф. Дівізіа, Л. фон Борткевіча і ще декількох однодумців було заснованоміжнародне суспільство і журнал «Економетрика», який повинен був здійснитидавню мрію Шумпетера — з'єднати економічну теорію, математику і статистику.

У 1932 р. Шумпетер переїздить за океан і стає професором Гарвардськогоуніверситету (курси економічної теорії, теорії кон’юнктури, історіїекономічного аналізу і теорії соціалізму). Найбільшими роботами цього періодуз’явилися двотомник «Економічні цикли» (1939), в якому були розвиненіідеї «Теорії економічного розвитку», тобто причиною циклів оголошенанерівномірність інноваційного процесу в часі, і дана систематизація циклічнихколивань економіки різної тривалості: циклів Жюгляра, Коваля і Кондратьева; «Капіталізм,соціалізм і демократія» (1942) і нескінчена праця "Історіяекономічного аналізу" (виданий після смерті автора в 1954 р), яка до цихпір залишається неперевершеною по змісту і глибині проникнення в матеріал. У1949 р. Шумпетер першим з іноземних економістів був вибраний президентомАмериканської економічної асоціації.

Незабаром після цього в ніч з 7 на 8 січня 1950 р. Йозефа Шумпетера нестало. На столі його лежав майже закінчений рукопис статті «Рух досоціалізму».

Остання підготовлена до видання дружиною Й. Шумпетера Елізабет тавидатним американським економістом російського походження Василем Леонтьєвим. "Історіяекономічного аналізу" вміщує 1260 сторінок, включає теорію та історіюекономічної думки від античних греко-римських вчених до досліджень стануекономічної теорії у першій половині XX ст.

Американський економіст Г. Хаберлер, який часто спілкувався з Й. Шумпетером,зазначав, що і як людина, і як дослідник він був громадянином світу. «Вінніколи не любив ототожнювати себе з будь-якою національністю, групою чи школою,він не був ні реформатором, ні фанатичним прихильником капіталізму, плануваннячи будь-якого іншого „ізму“, він був дослідником таінтелектуалом».

2. Економічні погляди Шумпетера

У центрі системи Й. Шумпетера — проблеми динамічного розвитку ринковоїсистеми господарювання, чинники і фактори, які забезпечують прогрес і зростанняекономіки. Подібна проблематика досліджень суттєво вирізняє його на тліпредставників усіх відомих економічних шкіл. Саме Й. Шумпетеру належитьзапочаткування вивчення економічної динаміки на противагу статичномунеокласичному аналізу. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Й. Шумпетеравідіграють таку саму провідну роль, як ціна або вільна конкуренція векономічній теорії А. Маршалла. Й. Шумпетер вважає, що пояснення економічногорозвитку можливе шляхом вивчення законів динаміки товарно-капіталістичногогосподарства, тому використання неокласичного аналітичного апарату єнедостатнім. Разом з тим спостерігається певна ідейна спорідненість з поглядамипредставника американської школи маржиналізму Дж.Б. Кларка щодо статики ідинаміки економічної системи. Розвиваючи ідеї Дж.Б. Кларка, Й. Шумпетернаповнює їх новим змістом — чітко розрізняє статичну рівновагу системи та їїдинамічний розвиток, що трансформує економічну структуру, взаємозв'язки між«новим» і «старим» виробництвом. Учений відчув необхідністьпоєднати статичну теорію рівноваги з теорією економічного зростання, піднявширівноважний підхід на новий еволюційно-динамічний рівень.

Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпетера довисновку, що найдосконалішою на той час концепцією в політекономії була теоріязагальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду,яка полягала в тім, що теорія економічної рівноваги відбивала статичний станекономіки і не враховувала факторів розвитку економічних процесів. Прагнучиподолати цю обмеженість теоретичної концепції Вальраса, Шумпетер в центр свогодослідження поставив саме розвиток системи і ті чинники, які стають рушійнимисилами такого розвитку. Основною особливістю його підходу було те, що,аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інших виробничихфакторах, ніж ті, які традиційно розглядали його попередники. Рушійною силоюрозвитку в його теорії є підприємець, визначальними соціальними рисами якого єне права власності, а особисті якості — ініціативність, далекоглядність,авторитет, готовність до ризику, здатність до інноваційної діяльності. Підприємець,завдяки таким рисам, є головним суб'єктом технічного прогресу, створюючинадлишок вартості, забезпечуючи своєю діяльністю розвиток економіки.

З особою підприємця так чи інакше зв'язується визначення й іншихкатегорій. Зокрема, процент є ціною, сплачуваною за придбання новихпродуктивних сил з прибутку. Прибуток також є винагородою за активністьпідприємця. Він має тимчасовий характер і зникає, коли новаторство замінюєтьсярутиною.

1942 року було опубліковано одну з найвідоміших праць Шумпетера «Капіталізм,соціалізм і демократія» — дослідження історичної долі капіталізму. Авторузагальнює теоретичний аналіз капіталізму на підставі якісних зрушень, щовідбулися в структурі буржуазного суспільства в першій половині XX ст., івисуває концепцію самозаперечення, відмирання капіталізму. Однак Шумпетердосить своєрідно трактував суть капіталізму. Принциповою рисою останнього вінуважав діяльність підприємця-новатора — тієї головної дійової особи буржуазнихекономічних відносин, котра за допомогою грошового капіталу здійснює свою історичнуфункцію. Тобто капіталізм він розумів надто обмежено — якприватнопідприємницьку систему класичного типу, що базується на дрібній ісередній власності. Відповідна їй система цінностей відбивала природупуританського індивідуалізму. З розвитком капіталістичної системи відбуваєтьсянагромадження багатства, його. інституціоналізація, виникають великі корпорації,зростає роль держави в економічному житті, що, на думку Шумпетера, є ознакамирозкладу, кризи капіталізму, який стає жертвою своїх власних успіхів.

Насамперед відбувається відмирання функції підприємця у зв'язку знарощуванням могутності великого бізнесу внаслідок технічного прогресу. Великакорпорація з високопрофесійним менеджментом і тяжінням до монополізму вдалопристосовується до технічного прогресу, але великий бізнес загрожує існуванню самоїпідприємницької ініціативи, оскільки він раціоналізує і ставить на науковуоснову інноваційний процес. Відмирання з цієї причини індивідуальноїпідприємницької активності завдає, за Шумпетером нищівного ударукапіталістичному ладу. Поступове зникнення підприємця означає прискоренузагибель буржуазії, оскільки процент виплачується з її прибутку.

Нова фаза капіталізму характеризується, за Шумпетером, такожруйнуванням його соціальної бази під впливом масового акціонування власності,яке знищує індивідуального власника, котрий завжди був опорою капіталістичногосуспільства.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства це стимул длямінімізації витрат і максимального наближення оплати праці до її граничноїпродуктивності. Для підприємця — це стимул для мінімізації витрат імаксимізації прибутку. Тобто прибуток є результатом підприємницької активностіза інших однакових умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетерназиває таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентнуборотьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, щовиробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умовекономічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва,що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіхрівнях — технологічному, управління й організації виробництва, якості продукту,освоєння нових ринків збуту, сировини.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу, побудована нановаторстві. Вона не зв'язана з традиційним ціноутворенням, з досягненнямверхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вонавідкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінюєструктуру взаємовідносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умовиформування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежуєтьсявпливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а їїважливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати коштидля впровадження інноваційних програм. «Будь-яка успішна інновація веде домонополії, а будь-яка монополія сприяє інновації», — писав він.

Конкуренція стимулюється тяжінням підприємця-новатора до отримуваннянадприбутків за рахунок переваг, набутих не зменшенням витрат, а внаслідокповного усунення конкурента з ринку: конкурент-новатор руйнує навіть можливістьіснування інших конкурентів.

Як зазначав Шумпетер, суперництво в класичній формі стає неможливим. Досконалаконкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальноїефективності. За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стаєдуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конкурентами,які не витрачаються на розробки та впровадження нововведень, але негайно їхпереймають. Досягнуті переваги перетворюються на втрати. Тяжіння норми прибуткудо усереднення також не сприяє досягненню переваг на ринку. Для економічногорозвитку все більш необхідними стають великі капітали.

Монополія. Шумпетер уважав, що економічна ефективність за умовурівноваженого стану економіки гальмується проблемою використання ресурсів ітехнологічних можливостей. Досконала конкуренція стає неможливою, оскількипродавці (покупці) перебувають у неоднакових умовах. Виграш забезпечуєтьсяоб'єктивними Умовами і не досягається за рахунок інших.

Переваги, які отримує виробник завдяки винятковому становищу на ринку,є монопольними перевагами. Найбільш значущі результати дає новаторство,забезпечуючи підприємцю прорив, як в галузі Ціноутворення, так і охопленняринку.

Але Шумпетер стверджував, що монополії у чистому вигляді не існує. Целише тимчасове явище. Більш важливою для ринку, для економіки в цілому вінуважає ситуацію об'єднання групи конкурентів — олігополію. Плюси й мінусиолігополії розглядали й інші економісти. Але тільки Шумпетер стверджував, щоолігополія сприяє технічному прогресу. Вона дає змогу виділяти кошти для НДР,збільшує впевненість інвесторів у отриманні високих прибутків за допомогоювипуску нових товарів, розширення асортименту.

Економічна рівновага. Шумпетер наголошує, що динамічний стан економікиунеможливлює врівноважувальну дію конкуренції. Навпаки, ефективна конкуренціяведе до розбалансування, перебудови економіки, стрибка у розвитку продуктивнихсил.

Теорія інновацій Шумпетера створила можливість узгодження таких явищ,як вільна конкуренція й монополія, котрі до нього розглядали як ринковіситуації, що виключають одна одну. Він виводить поняття конкуренції за межітоварного світу й ринкових відносин. Проте Шумпетер вказував на існуваннятакого явища, як еволюція економічної динаміки, коли немає місця досконалійконкуренції, її замінено альтернативною формою — недосконалою конкуренцією.

Він визнавав, що його трактування конкуренції виходить за межі аналізуринку і не спрямоване на вирішення проблеми ринкової рівноваги. Теоріяефективної конкуренції пояснює загальні причини циклічного розвитку, але неторкається внутрішніх закономірностей функціонування ринкового механізму.

Зрозуміло, що таку конкуренцію не можна пояснити з погляду традиційнихїї форм: досконалої чи недосконалої конкуренції. Але модель ефективної конкуренціїШумпетера добре «вписується» в модель монополістичної конкуренціїЧемберліна, яку можна розглядати у цьому контексті як намагання диференціюватипродукт або виробництво.

3. «Теорія економічногорозвитку» як одна із найвидатніших праць Й. Шумпетера

Основним положенням у книзі «Теорія економічного розвитку»(1912) є концепція динаміки, розвинута Й. Шумпетером визначена автором так: "…всередині економічної системи є джерело енергії, що викликає порушеннярівноваги. Якщо це так, то має існувати й суто економічна теорія господарськогорозвитку, яка спирається не тільки на зовнішні фактори, що спричиняють рухекономічної системи від одного стану рівноваги до іншого. Якраз таку теорію яспробував розробити". Промислові революції періодично змінюють існуючусистему виробництва, викликаючи постійний потяг до нововведень. Економічнадинаміка, за Й. Шумпетером, ґрунтується на поширенні нововведень у різнихформах. Результатом подібних інновацій є вплив на економічні процеси або безпосередньона продукцію. Й. Шумпетер розрізняє п'ять типів нововведень: виробництвопринципово нових товарів та послуг; застосування нової техніки і технології, щопередбачає впровадження нових методів виробництва і транспортування; завоюваннянових ринків збуту продукції; поліпшення ресурсної бази шляхом відкриття новихджерел сировини; формування нової промислової (галузевої) організації — впровадженняраціональніших форм організації виробництва й управління, завоюваннямонопольного становища. Економічне новаторство — це функція індивідів, яких Й. Шумпетерназвав підприємцями. Підприємець — господарський суб'єкт, функцією якого єбезпосереднє здійснення нових комбінацій і який виступає активним елементомцього процесу. Економічна функція підприємця є дискретною (вона виконуєтьсядоти, поки нова комбінація не перетвориться на рутину) і не закріплена навічноза визначеним носієм. Підприємництво не є професією, не становить стійкийсуспільний клас, відповідні якості й навички можуть бути втрачені, перейти доінших людей. Новаторську функцію-підприємця Й. Шумпетер чітко відокремлює відфункції капіталіста: підприємець не обов'язково має право власності на майно і,отже, не несе ризику (ризикує той, хто позичає підприємцю гроші). Підприємець — не винахідник, а людина, яка економічно реалізує винахід; разом з тим своїмноваторським характером функція підприємця відрізняється від рутинних функційменеджера.

Підприємницька функція передбачає відхід від звичного «руху затечією», вимагає творчості, а тому тісно пов'язана з особливостямиособистості підприємця. Риси характеру підприємця вивчали багато теоретиків,але тільки Й. Шумпетер спробував їх систематизувати. Він виділив специфічнумотивацію, що потребує не якнайшвидшого задоволення потреб, а активноїдіяльності заради створення підприємства, перемоги над суперниками, подоланнятруднощів. Цього можна досягнути на основі дару передбачення, сильної волі йрозвинутої інтуїції. Прагнення до нововведень, віра у власні сили, вмінняризикувати, відчуття власної незалежності — особисті якості, що характеризуютьпідприємця і не залежать від класової й соціальної приналежності. Цікаво, щошумпетерівський підприємець не переобтяжений інтелектом, навпаки, обмеженістькругозору не дає йому можливості порівнювати безліч варіантів досягнення мети йнадмірно довго вагатися, приймаючи рішення. Підприємець не є втіленнямнеокласичної моделі «раціональної економічної людини», якаскрупульозно підраховує витрати і результати власних дій; ним керує жадобадіяльності й воля до перемоги.

Роль шумпетерівського підприємця для сучасних економічних системсуттєво зростає. Проте очевидно й інше — не одні тільки підприємці творятьекономічну історію і, можливо, не завжди очолюють цей процес. Політичні сили,соціальні групи в їхній взаємній боротьбі, що далекі від бажань безпосередньовпроваджувати нововведення, чинять істотний і постійний вплив на розвитокекономіки.

Центральне питання для Й. Шумпетера — яким чином капіталізм здатнийпостійно видаляти застарілі елементи й оновлювати економічні структури черезтак зване «творче руйнування», яке раніше вивчалося тількидослідниками економічного циклу. Вихідним положенням економічної системивизнається стан рівноваги. Джерелом розвитку слугують внутрішні процеси, новікомбінації виробничих ресурсів, що приводять до впровадження інновацій. Рівновагапорушується діями підприємця-новатора. Яким же чином вилучити виробничі ресурсизі старих комбінацій і залучити до нових, потенційно більш продуктивних? Й. Шумпетервказує два способи: командна влада і — для ринкової економіки — кредит. Дляздійснення інновацій беруться кредити у «старих» фірм і компаній. Інвестиціїспрямовуються у нові галузі, поступово залучаючи у процес нових учасників. Нагромадженняне є стійким і безперервним процесом — навпаки, процес зростання відбуваєтьсястрибкоподібно, адже він зумовлений технічними новинками та освоєнням новихінвестиційних проектів.

Спочатку один або кілька підприємців використовують нові форми і шляхиотримання прибутку, з часом їх приклад наслідують інші. Й. Шумпетер вважає, щоуспіх одного приваблює інших, у результаті чого економіка все швидше й повнішезалучається до процесу реорганізації, який є суттю будь-якого піднесення. Прибутокє винагородою за нововведення, бо нові комбінації дають змогу знижувати виробничівитрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення. Прибутокналежить до категорій, які з'являються і зникають, бо коли нововведенняпоширюються, виробничі витрати вирівнюються й одержання прибутку ускладнюється.Задля одержання прибутку визначальною стає не конкуренція цін або якості, аконкуренція нових продуктів, нової технології, нових джерел забезпечення танових організаційних форм.

Внаслідок застосування відкриттів, винаходів, новинок, системавіддаляється від рівноважного стану, щоб у подальшому знову прямувати дорівноваги, щоправда, на іншому рівні технічної бази. Старі продукти і попередніформи організації витісняються, провокуючи процес «творчогоруйнування». Формується новий стан економічної системи, до якого пристосовуютьсяфірми, а розвиток економіки в цілому, як і власне нововведень, набуваєциклічного характеру.

Динамічна концепція циклу, в якій циклічність розглядається якзакономірність економічного зростання, визнає рушійною силою піднесення масовеінвестування в основний капітал, спричинене впровадженням нових комбінацій(інновацій). Умови для реалізації нововведень і залучення додаткових обсягівгрошового капіталу створює кредит (специфіка поглядів Й. Шумпетера — визнанняєдиної форми капіталу — грошової). Крім побудови власної теорії циклу, Й. Шумпетерстав автором сучасної класифікації економічної циклів, відповідно до якоївиділяються: «довгі хвилі» (до 55 років) Кондратьева, середніпромислові цикли (до 10 років) Жюглара, малі (грошові) цикли Кітчина тривалістю3-4 роки.

Ця концепція включає п'ять випадків:

1. Створення нового товару, з яким споживачі ще не знайомі, або новоїякості товару.

2. Створення нового методу виробництва, ще не випробуваного у данійгалузі промисловості, який абсолютно не обов'язково заснований на новомунауковому відкритті і може полягати в новій формі комерційного звернення товару.

3. Відкриття нового ринку, тобто ринку, на якому дана галузьпромисловості в даній країні ще не торгувала, незалежно від того, чи існувавцей ринок раніше.

4. Відкриття нового джерела чинників виробництва, знову-таки незалежновід того, чи існувало це джерело раніше або його довелося створити наново.

5. Створення нової організації галузі, наприклад, досягнення монополіїабо ліквідація монопольної позиції.

У суспільстві, що переживає економічне зростання, товари і грошірухаються назустріч один одному по давно сталих шляхах. Шумпетер називав такийрух циркулярним потоком економічного життя. Економічний розвиток порушує хідциркулярного потоку, викликає до життя нові галузі промисловості і припиняєіснування застарілих. Наприклад, винахід автомобіля привів не тільки достворення автомобільної промисловості, але і дуже значним змінам у виробництвістали, гуми і стекла. В той же час автомобіль «поховав» кінні заводиі шорні фабрики — розведення коней і виготовлення збруї для них з промисловостіперетворилося на напівкустарне ремесло.

Висновок

Йозеф Шумпетер, як і його економічні погляди є парадоксальний: все те,що попередники вважали дестабілізуючими факторами — монополію, економічніцикли, конкурентну боротьбу, вчений представляє факторами прискорення прогресу.Й. Шумпетер вважає, що руйнівна конкуренція, боротьба за сфери впливу,обмежувальна ділова практика фірм, які призводять до надмірного витрачаннякоштів (витрати на рекламу, придбання патентів, створення надлишковихвиробничих потужностей), дають змогу пом'якшувати тимчасові труднощі. Разом зтим вони не гальмують, а, навпаки, стимулюють довгостроковий процес розширення.

Вчення Й. Шумпетера є неортодоксальним передусім тому, що вінвідмовляється від рамок неокласичної порівняльної статики, від умовної моделідосконалої конкуренції, що веде до рівноваги і знищує прибуток, на користьдинамічного підходу. Через потребу в нововведеннях великі підприємствавиявляються необхідними, а регламентація угод потребує передбачення іврахування багатьох факторів. Визначальною гіпотезою Й. Шумпетера ствердження,що підприємець, діяльність якого мотивується отриманням прибутку, є новатором. Тодіяк у традиції вальрасівської ринкової рівноваги міркування про підприємництвоне мають особливого значення, підприємець Й. Шумпетера сам створює умови дляотримання прибутку, революціонізуючи «виробничу відсталість».

Й. Шумпетер виявився першим економістом, який ввів поняття«нововведення», "інновації" і пов'язав їх з темпамиекономічного розвитку. На мікроекономічному рівні нововведення забезпечуютьодержання прибутку і реалізуються завдяки стратегії активної участі уінноваційному процесі. На рівні макроекономіки поширення нововведень впливає назагальне економічне зростання і, таким чином, лежить в основі розумінняциклічних коливань.

«Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942) — твір, написанийЙ. Шумпетером у Сполучених Штатах у період Великої депресії 30-х pp. XX ст. іопублікований під час війни, мав значний успіх у багатьох країнах. У книзі,яка, за словами автора, є «результатом майже 40 років міркувань», Й. Шумпетервизнає, що намагався довести положення про те, що «немає… економічнихпричин, які перешкоджають капіталізму перейти на новий етап». Твір Й. Шумпетерабагатогранний: від продовження критики теорії загальної рівноваги та визначеннямісця нововведень в економічних коливаннях до дослідження ролі інституційнихфакторів та значення підприємницької діяльності.

Список використаних джерел талітератури

1. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук,Н.О. Татаренко та ін. – К.: КНЕУ, 1999. – 564 с.

2. Історія економічних учень: навчальний посібник. / ЮхименкоП.І., Леоненко П.М. – К.: Знання-Прес, 2002. – 514 с.

3. Австрийская школа политической экономии: К. Менгер,О. Бем-Баверк, Ф. Визер. — М., 1992.

4. Бухарин Н.И. Политическая экономия рантье: Теорияценности и прибыли австрийской школы. — М., 1988.

5. Вознесенский А.А. Избранные экономические сочинения(1923-1941). — М., 1985.

6. Всемирная история экономической мысли: В 6 т. Т.2,3. — М., 1988, 1989.

7. Джевонс У.С. Краткое сообщение об общейматематической теории политической экономии // Теория потребительскогоповедения и спроса. — СПб., 1993.

8. http: // orel. rsl. ru/nettext/economic/shumpeter/shumsod.htm