Реферат: Циклічні коливання економічного розвитку
Вступ
Циклічні коливання векономіці були відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшогосезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства іособливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованогосуспільного характеру виробництва у кожній окремій навіть розвинутій країні таіншими факторами. А починаючи з 1825 p., циклічні коливання в економіці сталивідбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в XX ст. у розвинутих країнахзаходу мали місце 12 циклічних криз.
З часу першої такої кризив економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи та суті. Алеця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні, хоч стає все більшактуальною, оскільки економічна криза вперше аа декілька останніх десятирічвразила і народне господарство України. Звідси випливає основна мета теми – розкритипричини і типи циклічних коливань в економіці, суть і структуру самого циклу, атакож з'ясувати основні фактори що визначають темпи економічного зростання. Відеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпами. Рівеньцін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. В результатінезначними були б інфляція та безробіття. Проте досвід наочно свідчить про те,що економічні умови ніколи не залишаються сталими. Економічне піднесенняпрокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходинаселення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі зновупочинається пожвавлення, яке може бути настільки сильним, що породить новийбум. Цей етап характеризується достатньою кількістю робочих місць та підвищеннямжиттєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.
Зростання і падінняобсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятостіскладають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки.
Звідсивипливає і основна мета теми курсової роботи – розкрити причини і типициклічних коливань в економіці, суть і структуру самого циклу, а такожз'ясувати основні фактори, що визначають темпи економічного зростання.
При написанні цієїкурсової роботи мною була використана економічна література вітчизняних ізарубіжних авторів, періодичні і статистичні видання.
1. Поняття про економічнийцикл та його фази
Економічний цикл (цикл діловоїактивності) – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальноїтенденції до зростання.
Взагалі, термінекономічний цикл означає слідуючі один за
одним підйоми і спади рівнів економічної активності протягом
декількох років. Окремі економічні цикли істотно відрізняються
один від одного по тривалості й інтенсивності. Проте усі вони
мають ті самі фази, що по-різному іменуються різними дослідниками.
Короткоохарактеризуємо кожну із фаз економічного циклу.
Ознакиекономічної кризи:
— перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;
— значне скорочення обсягів виробництва;
— падіння цін;
— дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;
— біржовий крах і банкрутство підприємців;
— зростання безробіття;
— зниження рівня заробітної плати;
— спад рівня прибутку;
— масове знищення товарів, устаткування тощо;
— дезорганізація кредитної системи.
Депресія:
— застій виробництва;
— низький рівень цін;
— незначний обсяг торгівлі;
— невисока ставка позичкового відсотка;
— ліквідація товарного надлишку.
Пожвавлення:
— розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;
— зростання цін;
— підвищення прибутку;
— зростання зайнятості;
— пожвавлення торгівлі;
— посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Піднесення:
— перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня;
— швидке зростання зайнятості;
— підвищення заробітної плати й інших видів доходів;
— кредитна експансія;
— штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннямиторговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчимицінами;
— розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує новукризу.
Визначальною фазоюекономічного (промислового) циклує криза. Кризою завершується один циклі починається новий. Основними напрямами прояву економічної кризи є:
1. Перевиробництвотоварів порівняно з платоспроможним попитом на них. Під час кризи значначастина товарів виявляється надлишковою й не може бути реалізованою. Протеперевиробництво не є абсолютним, а відносним, тобто надлишок товарів існує нещодо потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.
2. Різке падіння цінвнаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.
3. Різке скороченняобсягів виробництва. Рушійним мотивом підприємництва є прибуток. Але під часкризи, коли ціни на товари падають, відбувається значне зниження нормиприбутку. Звичайно. за таких умов підприємці не розширюють, а скорочуютьвиробництво.
4. Масові банкрутствапідприємств. Під час кризи, ЯК було показано, товари не реалізуються абореалізуються за низькими цінами; тому певна частина підприємців (особливодрібних) виявляється неспроможною сплачувати свої боргові зобов'язання йбанкрутує.
5. Значне зростаннябезробіття й зниження заробітної плати.
6. Потрясіння кредитноїсистеми. Промислова криза породжує грошово-кредитну кризу, що проявляється врізкому скороченні комерційного й банківського кредиту, масовому вилученнівкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, підвищеннінорми процента і т.д.
Криза змінюєтьсядепресією (тупцювання на місці), характерними рисами якої є:
1. Поступове зменшеннятоварного надлишку в результаті відновлення й реалізації товарів.
2. Призупинення різкогопадіння цін.Під час депресії, особливо на початку, ціни ще продовжуютьзнижуватися, але вже не так різко, як під час кризи, і в подальшому їх падінняприпиняється.
3. Припинення спадувиробництва. Під час депресії обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще недосягають до кризового рівня.
4 Падіння позичковогопроцента. Маса грошових капіталів, що не знаходить застосування в промисловостій торгівлі, стікається до банків, в результаті чого пропозиція капіталівзростає. що веде до зниження норми процента.
Наступними фазамипромислового циклу єпожвавлення й піднесення. Як пожвавлення, так іпіднесення характеризуються зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що підчас пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутийперед кризою, а під час піднесення обсяги виробництва перевершують докризовийрівень. Найбільш важливою з цих двох фаз є фаза піднесення, основними рисамиякої є:
1. Швидке зростаннявиробництва.
2. Значне підвищеннятоварних цін.
3. Скорочення розмірівбезробіття.
4. Підвищення заробітноїплати.
5. Кредитна експансія,тобто розширення розмірів кредиту, що надається банками. Під час промисловогопіднесення попит на позичковий капітал починає обганяти пропозицію, що викликаєзростання норми процента.
Також причинамициклічності можуть бути:
• технічні нововведення,які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно на виробництво,зайнятість і рівень цін;
• політичні й випадковіподії (наприклад, війни, «перебудова» в СРСР та перехідний період у новихнезалежних державах);
• зміни вкредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);
• нестача національнихінвестицій;
• зміни цін на нафту, газта інші види сировини тощо.
В макроекономіці не існуєцілісної теорії економічного циклу і економісти різних напрямків концентруютьсвою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, щорівень сукупних витрат (ВВП включає споживчі витрати (С), валові інвестиції(І), державні витрати (G) та чистий експорт (NX), тобто ВВП = С+І+G+NХ)безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Чому саме зміни у рівнісукупних витрат спричиняють коливання економічної активності? Справа в тому, щов економіці, яка орієнтована головним чином на ринок, сектор фірм виробляєтовари і надає послуги лише в тому випадку, коли їх можна вигідно продати, або,іншими словами, коли на них пред'явлено достатній сукупний попит. Якщо ж цейсукупний попит (або сукупні витрати) недостатній, то сектору фірм невигідновиробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. Привищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, будеотримувати прибуток і, таким чином, ВВП зростатиме.
Окремі економічні циклисуттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вонискладаються з одних і тих самих фаз.
При цьому циклічнозмінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентноїставки, обсяг грошової маси і т. п. Проте основними індикаторами фазициклу служать рівень зайнятості, рівень безробіття та обсяг випуску. Цепов'язане з тим, що динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бутирізною в залежності від факторів, які спричинили спад.
Обсяги виробництва і зайнятостінайсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляютьзасоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. В галузях, яківипускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятостіі випуску є значно меншими.
2. Циклічність якформа економічного розвитку
2.1 Суть татеоретичні основи циклічності
Ринковаекономіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадомвиробництва, розквіт – кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують,що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталоюпослідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підставирозглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.
Неприпустимимє спрощений підхід до розвитку аналізу економічного циклу. Циклічність –це специфічна форма ринкової економіки. У зв'язку з цим економічна криза несена собі як руйнівну, так і конструктивну функцію.
Кризає необхідною ланкою економічного оновлення, інструментом формування нової,вищої (порівняно з попереднім розвитком) системи структурних зв'язків, однією знайважливіших умов самоудосконалення господарського механізму.
Утеорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги.
Рівновагай економічна криза – діалектичне взаємопов'язані протилежності, які не існуютьвідокремлено одна від одної.
Будь-якийрозвиток, у тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдністьперервного і безперервного. Відповідно до цього й економічна рівновага єневід'ємним атрибутом циклічності, тим, без чого; циклічний розвиток, як ірозвиток взагалі, неможливий.
Засвоїм змістом поняття «економічна рівновага» є досить простим. Воно відображаєтакий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючихструктур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування. Важливопідкреслити, що йдеться про врівноваження економічної системи з допомогоюсаморегуляторів ринкового механізму. Рівновага відбиває внутрішній стансамовпорядковуваної ринкової системи. За визначенням американського вченого П. Самуельсона,рівновага – це такий стан економіки, який зберігає здатність досаморегулювання. Мається на увазі, що будь-які відхилення економічної системивід збалансованого стану, які виникають під впливом внутрішніх і зовнішніхчинників, автоматично викликають до дії сили, що прагнуть відновити порушеніструктурні зв'язки.
Автоматичниммеханізмом самоналагодження економічних зв'язків є механізм досконалої (необтяженої монополізмом) конкуренції. В цьому розумінні економічна рівновагарозглядається як конкурентноринкова економічна рівновага. Умовами її формуванняє такі:
по-перше,функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів;
по-друге,можливість еластичного використання чинників виробництва і вільнеціноутворення;
по-третє,відсутність монополії та адміністративного втручання держави в системупідприємницької діяльності;
по-четверте,наявність розвиненої ринкової інфраструктури.
Системаекономічної рівноваги багаторівнева за своїм змістом. В економічній теоріїрозрізняють рівновагу обміну, виробництва, розподілу і споживання. В своїйсукупності ці підструктури формують загальну систему економічної рівновагипронесу відтворення, головною умовою формування якого є досягненнязбалансованості між матеріально уречевленими ланками виробництва – виробництвомзасобів виробництва і. предметів споживання, сферою послуг та інформатики, зодного боку, і вартісними частками одержаного продукту – вартістю використаниху виробничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отриманого прибутку –з іншого.
Слідзвернути увагу на необхідність визначення умов економічної рівноваги з позиційфункціонування світового ринку.
Стійкістьекономічної рівноваги визначається широтою ринку. У зв'язку з цим слід ураховуватипроцеси інтенсивного поглиблення міжнародного поділу праці таінтернаціоналізації відтворювального циклу, що нині активно розвиваються як насвітовому, так і на регіональному рівнях. Вони передбачають відповіднурівновагу не тільки міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємнузбалансованість економічних ресурсів – основних чинників виробництва. Станекономічної рівноваги не є статичним. Його структурні зв'язки динамічні, вонипостійно наповнюються новим змістом, розвиваються. Крім того, ринкова рівновагає завжди відносною, перервною.
Отже,економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, щосклалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більшвисокому рівні – рівноваги більш високого порядку.
Утеорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічноїдинаміки. При цьому враховується, що у тих випадках, коли структурні порушеннявідтворювальних зв'язків досягають критичної величини, стан рівновагивідновлюється стрибкоподібне – через економічні кризи. Вони виконують функціюспецифічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли,і відновлення порушеної рівноваги. Це, однак, не дає підстав стверджувати, щоциклічність економічного розвитку неминуче містить кризи як невід'ємнийструктурний елемент. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватисяй еволюційно – без яскраво виражених кризових спадів. Рівноваги можна досягти іза допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Водночасможливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кривоїекономічного зростання не свідчить про повне усунення чинників циклічності.Одним з найпринциповіших положень теорії циклічного розвитку є розуміння того,що дія цих чинників об'єктивна і що вони обов'язково мають враховуватись векономічній політиці. Інакше кажучи, об'єктивна зумовленість циклічностіринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюваної як на мікро-,так і на макрорівнях управління економічної політики антициклічним змістом. Зурахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, щоциклічність – властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвитокекономічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним (перервним). Вінорганічно поєднує відмираючи старі виробничі структури і нові тенденції статикиі динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються.
Щобзрозуміти на чому ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинникипороджують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах класифікаціїекономічних циклів.
Циклічністьяк об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїмзмістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3–4роки), середні (7–11 років) і великі економічні цикли (40–60 років). Типициклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основиїхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того,специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною.Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхніфункції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що всвоєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що такожускладнює їхню диференціацію.
2.2Середні і короткі цикли
Короткіцикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли зколиваннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причинумалих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США40 місяців, тобто теж З роки і 4 місяці.
Малі(короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчомуринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризикредитної сфери.
Середніцикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французькоговченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.).Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вониповторюються з періодичністю 8–10 років, що збігається з періодичністю середніхциклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основногокапіталу.
Досередніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця(американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічніколивання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд івизначав їхню тривалість (періодичність) у 15–20 років.
Уструктурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляютьнайбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цимсередні цикли не без підстави називають базисними.
Спільнізакономірності середніх та коротких циклів серед економічних циклів різнихкраїн в різні роки:
1. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотирифази, які ми вже розглядали на Рис. 1., що йдуть у своєму розвитку одна заодною. Це фаза кризи, фаза депресії, пожвавлення і піднесення. Визначальними уціх фазах є криза і піднесення. Важливим є те, що перехід від однієї фазиекономічного циклу до іншої здійснюється автоматично – на основі ринковихсаморегуляторів.
2. За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикливідтворювального процесу. Вони відображають циклічність розвитку не лишевиробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.
3. Матеріальною основою циклічності відтворбвального процесу цихциклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньоїнайактивнішої частини – знарядь праці.
4. Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, необов’язково призводить до кризового спаду виробництва. У принциповому планіекономіка утримує в собі можливості запобігання циклічним спадам.
2.3Довгі хвилі в економіці
Довгостроковіциклічні коливання в економіці були виявлені вченими – економістами ще у другійполовині XIX ст.
Довгіхвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії таоб'єктів інфраструктури.
Уструктурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку – низхідну івисхідну хвилі, або фази.
Низхіднафаза великого циклу – період зміни базисних технологій і технологічних структурвиробничої системи суспільства – триває 20–25 років. Упродовж цієї фазивідбуваються економічні кризи малих і середніх циклів, що створюють підґрунтядля найвагоміших вкладень у технічне переоснащення. На цей час також припадаєнайбільше навантаження у вимірі перебудови економічної структури суспільстваадекватно технологічному оновленню виробництва.
Висхіднафаза великого циклу – період тривалого піднесення економічного танауково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. Цеперіод масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку новихпровідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваютьсядодаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу,залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.
3. Циклічністьсуспільного відтворення
Суспільне відтворення, якз’ясовано у попередньому питанні, об’єктивно включає формування такихструктурних пропорцій (у виробництві, розподілі, обміні і споживанні), якізабезпечують економічну рівновагу і пропорційність суспільного виробництва.Проте об’єктивна необхідність у економічній рівновазі не означає, що остання,виникнувши. Залишається не змінною і не порушується. Закономірністю є рух відоднієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формуваннянової. Тобто, економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток єциклічним. Нова рівновага – це рівновага більш складного порядку. Отже,циклічний характер суспільного відтворення виражає його динаміку.
Циклічність суспільноговідтворення – складна теоретична проблема. Її складовим є дослідження видівциклів, їх структури, механізму проходження, функціонального значення окремихфаз тощо.
Слід наголосити також натому, що цикл є об’єктом економічної політики держави. Тому теорія циклів маєна меті запропонувати необхідні варіанти рецептів для макроекономічного регулювання,а також для діяльності окремих фірм.
Циклічність суспільноговідтворення виглядає як періодичне коливання ділової активності, піднесення іспаду виробництва, коливання зайнятості і цін. В період порушення економічноїрівноваги значно загострюється економічні та соціальні протиріччя.
Порушення економічноїрівноваги і досягнення нової може відбуватися еволюційно і стрибкоподібно.Перший випадок характеризується відсутністю глибокого кризового падіннявиробництва, другий – відзначається наявністю гострих економічних криз,руйнівними диспропорціями економіки.
Важливо подолати спрощенерозуміння циклічності як лише риси капіталістичного відтворення. Циклічність –це закономірністьекономічного розвитку. Існують об’єктивні основи загальностіпринципу циклічності. Вони кореняться в розвиткові матеріальних умоввиробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм пргресу продуктивнихсил. Інші річ, що загальні принципи циклічності регулюютьсяконкретно-історичними умовами. Тому, в залежності від цих умов. Циклічністьсуспільного виробництва приймає різноманітні прояви(види) і періодичність.
Окремі економічні цикливідрізняються один від одного тривалістю і інтенсивністю, відмінностямиматеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. З іншогобоку, різноманітні цикли накладаються один на одного, взаємодією між собою, взв’язку з чим їх функції переплітаються.
Економічні цикли маютьпрофазну структуру. Кількість фаз залежить від циклу. Проте будь-який цикл маєсвій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повнупотужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність виробництвазнижується до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певніфази, ознаками яких є стан ділової активності, зниження чи зростаннявиробництва, повнота і ефективність використання ресурсів, інтенсивністьнауково-технічного прогресу. В обов’язковому ж порядку циклічність відтворення,як бачимо, передбачає низхідну і висхідну фази як фази руху до протилежнихточок циклу.
4. Циклічніколивання в умовах перехідної економіки
Ситуація,в якій опинилась Україна після отримання нею незалежності в 1991 році, інакшеяк системною кризою не охарактеризуєш. Економічну кризу в Україні протягом 90-хроків XX – початку XXI ст. не можна трактувати як кризу. перевиробництва. Засвоєю сутністю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою,породженою трансформацією адміністративно-командної економіки в ринковуекономіку. Ця затяжна криза супроводжувалася хронічним дефіцитом предметіввиробничого призначення, значним порушенням, загальної ринкової рівноваги,величезною інфляцією.
Основніознаки економічної кризи в Україні наприкінці XX – початку XXI cт.:
1.Різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства.Так, за 1991–1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництвопромислової продукції – на 42%, виробництво продовольства – на 47%. За 1997 р.ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво – на 18%;
2.Стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р.досяг 120%; у 2000 р. становив 28%.
3.Різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показникзнизився приблизно у 6 разів.
4.Швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітнихнаприкінці 90-х років XX ст. було 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40%від кількості працюючих.
5.Дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становить: 1992 р. – 3,8%;1993 р. – 5,1; 1994 р. – 8,9; 1995 р. – 6,6; 1996 р. – 4,4;1997 р. – 7,0; 1998 р. – 1,9%; за 1999 р. дефіцит державногобюджету досяг 1,4% ВВП.
6.Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурноїеліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.
Проглибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибинаекономічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% відрівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував30–40%. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так у США в 1929–1933pp. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війниспад промислового виробництва становив 30%.
Причинисоціально-економічної кризи умовно можна поділити на три групи:
1.Причини, успадковані від колишнього СРСР:
- диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням таспоживанням;
- загальний дефіцит матеріальних засобів виробництва таневиробничого призначення;
- дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям;
- розвал споживчого ринку та грошового обігу.
2.Причини, породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошеннянезалежності України:
- значний розрив господарських зв«язків з пострадянськимикраїнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції ізначною мірою комплектуючих виробів;
- зниження інтересу до української продукції через високусобівартість.
3.Причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи.Досвід інших країн свідчить, що таку трансформацію супроводжують кризовіпотрясіння.
Окрімзвичайних процесів, які характерні для економічної кризи (зростання безробіття,спад виробництва, хвиля банкрутств), економіка країни опинилась під впливомспецифічних кризових факторів, які ускладнювали проведення антикризовоїполітики. Саме ці специфічні кризові фактори здебільшого обумовлюють перебігекономічної системної кризи в економіці України. З усіх специфічних факторів миб виділили наступні:
1.Невідповідність співвідношення виробництва інвестиційних та споживчих благ. Підвпливом економічної політики колишнього радянського уряду в економіцісформувалися деформована структура виробництва, процентне співвідношенняпитомої ваги груп «А» і «Б» було 70 і 30 відповідно, хоча для більшості країн зрозвинутою ринковою економікою характерний обернений зв’язок.
2.Відсутність закінченого циклу виробництва більшості підприємств. Тільки 20%підприємств мали закінчений цикл виробництва, а інші були пов'язані зпідприємствами колишнього Радянського Союзу, більшість цих зв'язків зберегти невдалося. Розрив економічних зв’язків був обумовлений тим, що досі вонибазувалися не на торговельно-економічній основі зацікавлених партнерів, а насуто технологічній основі.
3.Різке зростання тіньового сектору економіки. Якщо за розрахунками використанняелектроенергії в 1991 році обсяг тіньової економіки складав 33% до офіційноговалового внутрішнього продукту, то через чотири роки цей показник піднявся до106%, тобто показники офіційного ВВП і кількості продукції, яка виготовлена втіньовій економіці, зрівнялася. Після цього ситуація не змінилася і заразоцінюють частку тіньової економіки приблизно на тому ж самому рівні.
4.Використання здебільшого застарілих технологій та значне зношення основнихфондів. При будівництві підприємств не завжди враховувалася економічнадоцільність, використовувалися здебільшого енергомісткі технології.
5.Відсутність ринкового економічного мислення більшості людей та майже тотальнанедовіра уряду. Реформи, які проходили на законодавчому рівні, не завждизнаходили підтримку у населення країни, що в свою чергу уповільнювало їхпроходження і не давало очікуваного результату.
Нажаль визначити всі специфічні фактори та причини виникнення кризи не вдалосявизначити ще на самому її початку. Моделі переходу відкомандно-адміністративної системи господарювання до соціально-орієнтованої, якібули вдалими для інших країн, виявилися непридатними для України. Тиск з бокуміжнародних організацій і нав'язування стратегії реформ очікуваних результатівне дало. Формування вітчизняної наукової бази трансформації та визначенняпріоритетів та напрямків проведення реформ крокувало разом, а іноді і невстигало за реформами. Хоча очевидно, що оптимальним є варіант здобуттямаксимально повної інформації – аналіз ситуації та прогнозування – проведенняреформ.
Хочакриза і розпочалася 11 років тому, аналіз причин і наслідків є актуальним інеобхідним сьогодні. Процес подальшого проведення реформ вимагає деталізаціїфакторів, причин та умов виникнення кризи. Тобто необхідно визначити, що вфундаменті побудови ринкової економіки є міцним і надійним, а що є тількитимчасовим явищем і потребує або укріплений і ремонту або взагалі повноїзаміни. Недосконалість знання того, звідки ми йдемо, може орієнтуватипроведення економічної політики на усунення наслідків, а не викорінення причин.
5.Державна політика та методи впливу на циклічні коливаннянаціональної економіки
5.1 Державна політикав умовах короткових циклічних коливань
Економічнийцикл теорія визначає як часовий лаг від початку однієї економічної кризи донаступної.
Уструктурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що мають найбільшвідчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні циклине без підстави називають базисними.
Історіясередніх економічних циклів бере початок з кризи перевиробництва, якарозгорнулася в 1825 p. y Великій Британії.
Цейцикл тривав 12 років і завершився кризою 1836 р. Через 11 років циклічнакриза 1836 р. вразила економіку Великої Британії, США, Франції таНімеччини. Кризу 1857 р. вважають першою світовою циклічною кризою. Вонаохопила абсолютну більшість капіталістичних країн. У наступний період майже всікризи мали світовий характер. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1900, 1907, 1913–1914,1920–1921,1929–1933,1937–1938 років.
Післядругої світової війни з різним ступенем інтенсивності розвивалися кризи в 1948–1949,1953–1954, 1957–1958, 1960–1961, 1969–1970, 1974–1975, 1980–1982, 1991–1992 (вокремих країнах) роках.
Кожназ цих криз і відповідно економічний цикл індивідуальні та історично неповторніза своїми характеристиками. У зв'язку з цим їх не можна пояснити за допомогоюякої-небудь однієї групи економічних чинників. Однак індивідуальність невиключає можливості виділення ряду спільних закономірностей, смисл якихзводиться ось до чого.
Економічніцикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своємурозвитку одна за одного. Це фази кризи, депресії, пожвавлення і піднесення.Визначальними у цих фазах є криза і піднесення. Тому дехто з учених розглядаєструктуру економічного циклу як таку, що поєднується лише цими двома фазами, щоV принциповому плані не суперечить попередньому визначенню. Дуже важливовраховувати і те, що перехід від однієї фази економічного циклу до іншої здійснюєтьсяавтоматично – на основі ринкових саморегуляторів.
Засвоїм змістом середні цикли – це економічні цикли процесу відтворення. Вонивідбивають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу таспоживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірністьциклічних коливань. її розвиток характеризують такі показники динаміки:
- валового внутрішнього продукту;
- промислового виробництва;
- зайнятості;
- завантаженості виробничих потужностей;
- реальних доходів населення.
Важливимипоказниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а такожінших показників, то характеризують економічну ефективність відтворювальногоциклу.
Матеріальноюосновою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичнеоновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частинїї – знарядь праці. У зв'язку з цим галузі, що виробляють засоби виробництва,виконують у механізмі циклічності системоутворюючу (базисну) функцію. В процесіциклічних коливань вони зазнають найбільшого навантаження.
Циклічність,зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить докризового спаду виробництва. Самі по собі старіння та фізична заміна зношенихзасобів виробництва не є безпосередніми причинами кризи. Негативні наслідки цихпроцесів можуть бути усунені засобами економічного регулювання. Йдеться про те,що у принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобіганняциклічним спадам. У зв'язку з цим слід розмежовувати матеріальну основу середньостроковихциклічних коливань і безпосередні причини криз, що виникають. Вони можуть бутирізними за своїм змістом і тому потребують у кожному випадку спеціальноговизначення.
Найбільшскладною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вонанесе в собі величезну руйнівну силу – скорочення виробництва, масовібанкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальнізавоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. Це, однак,не дає підстав стверджувати, начебто кожна криза – новий ступінь, що наближуєекономічну систему до неминучого краху. В цьому визначенні повністю ігноруєтьсядругий бік – конструктивна функція кризи, положення про те, що циклічніколивання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а – самакриза – дуже активною інтегральною частиною творчого процесу. Прискорюючивідмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою,яка розчищає шлях для нового витка розвитку – прискорення технічного ітехнологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки,підвищення ділової активності.
Ґрунтуючисьна цьому, слід ураховувати наявність певних меж антициклічного регулюванняекономіки, брати до уваги, що таке регулювання має оптимальні межі. Виходячи зцього, деякі вчені-економісти вважають, що штучне переривання кризи є не завждивиправданим.
Умовисучасного розвитку характеризуються глибокими змінами структури економічногоциклу і змісту його окремих фаз. Ці зміни пов'язані передусім з впливом на відтворювальніпроцеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровадженням увиробництво ресурсозберігаючих технологій, зростанням частки галузей, яківиробляють товари широкого вжитку, а також сфери послуг, що менше піддаютьсяциклічним коливанням.
Назміст циклічності дуже відчутний вплив має інтернаціоналізація відтворювальноїструктури, так само як і масштабне застосування в системі управління економікоюновітніх засобів інформатики. Це, природно, розширює можливості здійснення якна макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної антициклічноїполітики.
Якнаслідок цього в повоєнному розвитку економіки відбулися загальне скороченнятривалості фаз економічного циклу, деяке вирівнювання його трендової кривої табільш швидке досягнення стану структурної рівноваги.
Навідміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосібфункціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів єпроцеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничнимипунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженоюсинхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю,в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших – відбуваютьсяза їхньої відсутності.
5.2 Роль державив регулюванні довгострокових циклів
Розробкатеорії «довгих хвиль» була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонсвисловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши їїстатистичне. Дослідження у цьому напрямі продовжили голландські дослідникиВольф та Гедерен. Вивченням довгих хвиль займалися також Афтальйон, М.І.Туган-Барановський, В. Парето та інші вчені. Однак найбільший внесок урозробку теорії довгих хвиль в економіці зробили Микола Кондратьев та ЙозефШумпетер.
В основу теорії довгих хвиль покладено ідею про економічнурівновагу, її порушення і відновлення, що мають хвилеподібний характер. М. Кондратьеввважав, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різноїтривалості і пов’язував їх з існуванням трьох видів економічної рівноваги.
Рівновазіпершого порядку, за Кондратьєвим, відповідає «коротка хвиля» тривалістю 2–3роки, рівновазі другого порядку – «середня хвиля» тривалістю 8–11 років, арівновазі третього порядку – «довга хвиля» тривалістю в середньому 57 років.
М. Кондратьевузагальнив показники ринкової кон'юнктури (середнього рівня цін, процентноїставки, заробітної плати, виробництва чавуну, свинцю тощо), здійснившибагатофакторний аналіз економічного зростання. Він виділив три великі цикли з «хвилямипіднесення», що характеризувалися поліпшенням ринкової кон'юнктури, та з «хвилямизниження», для яких притаманне погіршення ринкової кон'юнктури.
Оскільки,на думку М. Кондратьева, неможливо точно визначити роки перелому врозвитку великих циклів, він означив такі їхні межі:
Iцикл:
1.Хвиля підвищення (з кінця 80-х – початку 90-х років XVIII ст. до 1810–1817 рр.).
2.Хвиля зниження (1810–1817 рр. до 1844–1855 pp.).
IIцикл:
1.Хвиля підвищення (з 1844–1855 pp. до 1870–1875 pp.).
2.Хвиля зниження (з 1870–1875 pp. до 1890–1896 рр.).
IIIцикл:
1.Хвиля підвищення (з 1891–1896 pp. до 1914–1920 рр.).
2.Імовірна хвиля зниження третього циклу з періоду 1914–1920 рр.
Надумку вченого, для «великих циклів» характерні такі закономірності:
– напочатку «хвилі підвищення» відбуваються значні якісні зміни в економічномужитті суспільства, здійснюються технічні відкриття та винаходи, які активізуютьнауково-технічний прогрес, зумовлюють впровадження нових технологій, спричиняютьбурхливий розвиток грошового обігу;
–велика кількість соціальних катаклізмів (війни, революції, масові страйки)припадає «на хвилі зниження»; їм властиві структурні кризи і депресія всільському господарстві;
– «хвиліпідвищення» сприяють скороченню тривалості криз та зменшенню їх глибини,стимулюють пожвавлення, економічне зростання, а «хвилі зниження», навпаки,збільшують тривалість і глибину криз та депресій, зменшують перспективиекономічного зростання.
Утеорії М. Кондратьева довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинникамиекономічного зростання. Матеріальною основою довгих хвиль є структурнеоновлення технологічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтенсивністьнауково-технічних відкриттів є функцією запитів економічної діяльності. Самрозвиток науки, як наголошував дослідник, є закономірним процесом економічноїдинаміки.
Уструктурі довгострокових циклів М. Кондратьев виділяв дві фази – висхіднута низхідну.
Водночасіз просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народномугосподарстві виникають і посилюються протидіючі тенденції. З часом їхня діястає такою помітною, що розпочинається глибока криза, яка започатковує низхіднуфазу великого циклу.
Період«великого піднесення» пов'язаний з масовим поширенням нових технологій івідповідно до цього зародженням та розвитком нових провідних галузей економіки.Це відкриває додаткові можливості для одержання прибутку, сприяє розширеннюінвестиційного процесу.
Виробництвопотребує залучення додаткової робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас уміру просування економіки до верхньої точки великого циклу в господарствіпочинають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання витрат, пов'язаних зінноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження.Зростає напруження на ринку позичкового капіталу, підвищуються відсотковіставки. Наростають й інші суперечності, які вже не можна вирішити завдякитехнологічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у форміглибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу.
Важливоюознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вониінтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових у технологічномувідношенні та найбільш сприйнятливих до інноваційних перетворень економічнихсистемах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на іншігосподарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарствачасовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.
Визначенняцієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостейекономічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи.Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається,зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системигосподарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов'язані знеобхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленогоновим етапом НТР.
Отже,йдеться про дію циклічних чинників, тобто тих самих чинників, які в середині 70-х– на початку 80-х років XX ст. призвели до структурних криз перебудовигосподарського механізму економічно розвинених країн Заходу. Відставання країн,що входили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначилося лише натому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на півторадесятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє також об'єктивну зумовленість спільності(природно, з урахуванням специфічних характеристик) окремих перетвореньмеханізму господарювання (демонтаж державно-монополістичних структур,пріоритетний розвиток малих та середніх виробничих ланок, інформатизаціявиробництва). Ці процеси спостерігаються сьогодні як у країнах Заходу, так іколишніх соціалістичних державах.
Одночасноз формуванням наукових засад довгострокового прогнозування економічноїкон'юнктури теорія «довгих хвиль» дозволяє виявити й фундаментальнізакономірності розвитку економічної системи. Так, першому технічному циклу («довгійхвилі») відповідає домонополістичне господарство, засноване на вільному ринково-конкурентномумеханізмі. Другій хвилі відповідає монополістичне підприємництво змонополістичне регульованим механізмом, а третій хвилі – періоддержавно-монополістичного господарювання.
Сучаснаінтерпретація теорії «довгих хвиль» М. Кондратьева належить австрійськомуекономісту Й. Шумпетеру. У 30-х роках XX ст. останній обґрунтував теорію,відповідно до якої основною причиною таких хвиль є хвилеподібна динаміка змін утехнічних нововведеннях, що дістали назву інновацій.
Оскількинаукові відкриття забезпечують значний прорив у технологіях багатьох галузей,це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків таекономічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення ринку попит різкоскорочується, прибутки знижуються й значна частина капіталу стає надлишковою.Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає «хвиля підвищення», а пізніше – «хвилязниження» великого циклу.
Окремісучасні автори вважають причиною «довгих хвиль» структурні кризи, що виникаютьу зв'язку із значною активізацією технічного прогресу, оскільки технічніреволюції відбуваються циклічно з періодичністю 50–60 років. Наукові розробки М. Кондратьевата Й. Шумпетера стали підґрунтям для виникнення нового напряму дослідженьв економічній теорії – обґрунтування сутності, причин та наслідків «довгих»циклічних коливань.
Врахуванняоб'єктивної взаємозумовленості «довгих хвиль» і відповідного оновленняекономічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучаснийстан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил єширока інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій,впровадження ЕОМ в усі галузі суспільного виробництва тощо. За прогнозамивчених, цикл триватиме до 20-х років XXI ст. Прийнято вважати, що нинішній циклзавершить індустріальний період розвитку людства. На зміну йому прийдепостіндустріальна цивілізація.
Висновок
Економічнаструктура не є статистичною. Вона підвладна змінам. Причому, чим швидше вонивідбуваються, тим еластичніше пристосовується структура до вимог часу, тимуспішніше розвивається економіка. Після Другої світової війни структурні змінив економіці відбулися у всіх країнах різними шляхами. Україна має виробитивласну стратегію структурної перебудови економіки, для чого необхідно технічнопереозброїти всі галузі виробництва, перерозподілити нагромадження, сформуватираціональну податкову і цінову політику, забезпечити поступове зближення темпівзростання виробництва засобів виробництва та предметів споживання.
Згідноз опрацьованими даними по статистичному щорічнику Сумської області можнапоказати стани піднесення та кризи по зведеному бюджету Сумської області, якіпредставлені в Додатку 1 і в Додатку 2.
Опрацювавшитеоретичний і практичний матеріал можна зробити наступні висновки:
1. Засвоїм змістом поняття «економічна рівновага» відображає такий стан економіки,за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоятьодна одній, їхнє взаємне збалансування.
2.Цикли характеризують періодичні злети й падіння кон'юнктури, які проявляютьсяперш за все у різних формах невідповідності попиту та пропозиції. Також, підциклами розуміють безперервні коливання економіки, коли зростання змінюєтьсяспадом.
3.Цикли означають:
по-перше,порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чогоскорочується обсяг національного виробництва;
по-друге,позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу ізабезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє.,доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєвопогіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте,одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність тазнедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства накористь незначної частки населення.
Аспектівзгубного впливу циклічного розвитку дуже багато.
4.Однак циклічність є не тільки злом, а й благом, для економічної системи. Справав тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідаціютих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулюєтехнологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організаціївиробництва й менеджменту, посилює дух » конкуренції та активізуєекономічне життя суспільства.
5.Особливості сучасних економічних циклів
– Швидкоплиннийрозвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основногокапіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
– Інтернаціоналізаціявиробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізаціяекономіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різнихкраїнах та регіонах світу.
– Державнеантициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, щоробить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не єбезумовним проходження усіх фаз.
6.Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці.Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подоланняциклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходидержави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом навеличину витрат, що здійснюються економічними агентами.
Списоквикористаної літератури
1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика:Учебник. – М.: ДИС, 1997.
2. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Курс лекций. – М.:Юрайт, 1998.
3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю. І. Основиекономічної теорії – К.: «Вища школа», 1995.
4. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроэкономика / Пер. с англ. М.: 1997.
5. Економічна теорія: Посібник вищої школи / Воробйов Е.М.,Гриценко A.A., Лісовицький В.М., Соболев В.М.; За ред. Е.М. Воробйова.– Харків – Київ, 2001.
6. Економіка України: політико-економічний журнал Міністерстваекономіки з питань Європейської інтеграції України, Міністерства фінансівУкраїни та Національної академії наук України – Київ: Преса України – №9 – 2007.
7. Економіст – Київ: фірма «Колегіум» – №6 – 2006.
8. Економіка АПК: міжнародний науково-виробничий журнал – К: ДОДІнституту аграрної економіки УААН – №7 – 2007.
9. Економічна теорія: Конспект лекцій / За ред. О.О. Мамалуя. – Харків:Укр. Державна юрид. академія, 1995.
10. Задоя А.а., Петруня Ю.Е. Основыекономической теории: Учебное пособие, – М.: Рыбари, 2000.
11. Кейнс Дж. M.Заметки об экономическом цикле. Пер. с анг. // Избр. Произведения. – М.:Экономика. – 1993.
12. Макконнелл К.,Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – М.: Дело, 1996.
13. Маршалл А.Принципы политической экономии. – М.: Прогресс, 1980. – т. 1–3.
14. Миль Дж.С. Основыполитической экономики. – М.: Наука, 1980. – т. 1–3.
15. Науковий вісник,Внп.: збірник науково-технічних праць – УкрДЛТУ – Львів.
16. Основиекономічної теорії: політекономічний аспект: Підручник // за ред. В.П. Нестеренка.– К.: Вища школа. – Знання, 1997.
17. Основиекономічної теорії: Підручник // за ред. В.О. Білика. – К.: Академпрес,1994.
18. Савельев C.B.,Куриляк B.C. Галузева структура української економіки: нові теоретичні підходита прогнози // Фінанси України. – №1. – 1997.
19. Сакс Дж., Пивоварський О.Економіка перехідного періоду (Уроки для України). – К.: Основа, 1996.
20. Соболев В.М.Макроекономіка. – Харьков: НВФ «Студцентр», 1997.
21. Статистичнийщорічник Сумської області 2006 // за ред.
Л. І. Олехнович.– Суми, 2007.
22. Панчишин С.Макроекономіка. Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001.
23. Фишер С., Дорнбуш Р.,Шмалензи Р. Экономика. – M.: Дело, 1993.
24. Финанси України:науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансівУкраїни – К., №6 2007.
25. Экономическаятеория: Учебник / Под ред. И.П. Николаевой. – М.: Финстатинформ,1997.
26. Экономика:Учебник / Под ред. A.C. Булатова. – М.: Из-во БЕК, 2001.