Реферат: Розвиток і розміщення харчової промисловості
Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно – економічний
університет
Кафедра зовнішньоекономічної діяльності
КУРСОВА РОБОТА
З РПС
На тему:
“ РОЗВИТОК І РОЗМІЩЕННЯ ХАРЧОВОЇПРОМИСЛОВОСТІ ”
студентки 1 курсу ФБС 2 групи
денної форми навчання
***********
науковий керівник:
Київ 2003
Зміст курсової роботи:
1. Вступ …ст.3
2. Місце і значення харчової промисловості в господарському комплексіУкраїни…ст.4-6
3. Передумови і факторирозвитку та розміщення харчової промисловості в Україні…ст.7-10
3.1 природно –ресурсні
3.2 історичні
3.3 демографічні
3.4 соціально – економічні та технологічні
4. Сучасний стан і структурні особливостіхарчової промисловості в Україні…ст.11-14
5. Територіальна організаціяхарчової промисловості в Україні… ст.15-23
6. Внутрішня та зовнішняторгівля продукцією харчової
Промисловості…ст.24-28
7. Перспективи розвитку і розміщенняхарчової промисловості в умовах ринкової економіки…ст.29-32
8. Висновки…ст.33
1. Вступ.
Харчовапромисловість являється складовою частиною промисловості України, якапредставляє собою важливу частину народного господарства країни. Провідна рольпромисловості обумовлена тим, що вона вносить рішучий вклад в створенняматеріально – технічної бази усього суспільного виробництва, а також виготовляєбільшу частину матеріальних цінностей, призначених для задоволення потребнаселення.
Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним зголовних напрямів соціально – економічного розвитку будь – якої держави. В Україніє всі об’єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктівхарчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві тазабезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.
В будь-якій науковій роботі повинен бути основний предмет та об’єктдослідження. Предметом розміщення продуктивних сил є вивчення сукупностісоціально – економічних і природно – екологічних чинників і явищ, що зумовлюютьхарактер територіальної організації продуктивних сил світу та окремих країн тарегіонів. Об’єктом розміщення продуктивних сил є самі продуктивні сили, вониможуть бути виражені засобами виробництва, трудовими ресурсами, наукою.
Отже, предметом дослідження моєї курсової роботи виступають структурніта територіальні особливості харчової промисловості, а об’єктом, в свою чергу,є територія України та її економічні райони.
Основними завданнями, які я поставила перед собою, щоб написати курсовуроботу є: дослідження історичних умов розвитку, принципів і факторів розміщеннягалузей харчової промисловості; визначення структури галузі харчовоїпромисловості; показати сучасний рівень розвитку; охарактеризуватитериторіальну організацію галузі за економічними районами.
Під час написання курсової роботи я використовувала такі наукові методидослідження, як літературний, статистичний, картографічний, порівняння,балансовий та аналітичний.
Якщо звернутись до актуальності теми, то можна сказати, що формуваннясоціально орієнтовної економіки вимагає вирішення стратегічного завданнястворення в Україні потужної харчової індустрії для забезпечення нормальноїжиттєдіяльності її населення, відновлення і збереження його здоров’я, розвиткуекспорту вітчизняної продукції. З огляду на це, розвиток харчової промисловостіповинен стати одним з пріоритетних напрямів економічної політики України.Необхідно зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату діяльностівсього агропромислового комплексу (АПК), що забезпечить істотне підвищення йогоефективності, а також стане надійним джерелом поповнення державного бюджету ізначних валютних надходжень.
2. Місце і значенняхарчової промисловості в господарському комплексі України.
Харчова промисловість – одна з найбільших та найважливіших галузейпромисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонуваннязалежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього ізовнішнього ринків, рівень життя населення.
Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числісільського господарства – 14%, харчової і переробної промисловості – 12,5%.Саме на сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валовогопродукту держави. В Білорусі та Казахстані, наприклад, цей показник становитьвідповідно 13% і майже 7%.
Для України характерні досить значні за світовими мірками обсягивиробництва різних видів продовольчої продукції. Україна входить до першоїдесятки країн світу за показниками виробництва окремих видів зернових ізернобобових культур, цукрових буряків та цукру, соняшнику і соняшникової олії,картоплі, окремих видів плодоовочевої продукції, молока та деяких молочнихпродуктів, меду. Незважаючи на аграрну кризу і значний спадсільськогосподарського виробництва, Україна за рівнем виробництва продукції надушу населення не поступалася як країнам Європи, так і світу. За данимиІнституту аграрної економіки УААН, у 1996 р. Виробництво зерна на душунаселення в Україні становило 490,5 кг, у світі – 365,2 кг, цукрових буряків –відповідно 442,0 кг і 44,3 кг.
Засобомпромислової обробки до потрібної споживачам якості доводиться більша частинасільськогосподарської продукції. На базі різноманітних технологічних процесівхарчова промисловість може виготовляти продовольчі товари з якісно новимиспоживацькими властивостями. За рахунок збалансованого вмісту корисних речовинв продуктах харчування, екологічної чистоти, бажаного асортименту та якості,підвищення термінів придатності за рахунок спеціальної обробки та упаковкиповинні забезпечувати умови для нормального фізичного та розумового розвитку людини,задоволення його потреб у смаку та різноманітній їжі.
Економічна діяльність, пов’язана із сільським господарством, була, є ізалишиться фундаментальною основою суспільного виробництва України.
Промисловевиробництво продовольчих продуктів сприяє значній економії суспільної праці,направленої на приготування їжі. Використання нових харчових технологійдозволяє промисловості випускати продукти харчування, які не поступаються засмаком та зовнішньому вигляду продуктам, виготовленим в домашніх умовах.
Вартозауважити, що на продовольчих підприємствах створюються умови для більшекономних витрат сільськогосподарської сировини в результаті комплексноїпереробки та використання відходів та побічних продуктів для годування тваринта птахів. Інтенсивний розвиток переробної промисловості на базі нової технікита технологій дозволяє підвищити забезпеченість населення продуктамихарчування. Відходи виробництва промисловості використовуються і в іншихгалузях промисловості, таких як легка, фармацевтична тощо.
Харчова промисловість виробляє майже третю частину національногодоходу. Сільськогосподарське виробництво – основа всього економічного,соціального і політичного життя України. Більше половини вартості виробленоїпродукції (56%) сільське господарство реалізує у вигляді сировини, майжечетверта частина іде безпосередньо у фонд споживання, тобто використовується якпродовольство.
Виробництвопродовольства – основа існування будь-якого суспільства. Люди постійноспоживають продукти харчування і ефективне функціонування цієї галузі таекономіки в цілому підвищує попит НП продукти. Але, на жаль, в умовах переходудо ринкової основи господарювання, відбулась криза в економіці, що змусиласпоживачів відмовитись від деяких продуктів. За даними таблиці 1 можна побачитияк це явище конкретно відобразилось на споживачах.
таблиця 1. Споживання продуктів харчування населенням України (на душу населенняза рік, кг)(*)
1990 1996 Абсолютне відхилення (+, — ) м’ясо 68 37 -31 молоко 373 230 -143 яйця, шт 272 162 -110 риба 17,5 4,3 -13,2 цукор 50 33 -17 олія 11,6 8,3 -3,3 картопля 131 126 -5 овочі 102 86 -16 фрукти 47 37 -10 хліб 141 121 -20Звичайно, такі явища в економіці призводять і до поганих наслідківстосовно людей. Адже не повноцінній раціон людини, погіршує її здоров’я, тимсамим погіршується і демографічна ситуація країни в цілому.
Якщо звернутися до карти, то можна побачити, що харчова промисловістьрозміщена майже в усіх містах України, особливо в районних центрах. Вонаорієнтується як на ресурсний потенціал, так і на кількість населення, щопроживає в даному місті. Оскільки при збільшенні кількості населеннязбільшується попит у харчових товарах.
/>
(*)ЯкуненкоН.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформисьогодні. – 1998. — № 13.- ст. 36
3. Передумови іфактори розвитку та розміщення харчової промисловості в Україні
Харчова промисловість в Україні набула розвитку за особливих передумовта факторів. Формування харчової промисловості і особливості її територіальноїорганізації залежить від сукупної дії природно- і суспільно-географічнихфакторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування харчовоїпромисловості в певному напрямі. Найважливіші з них характеризуються так:
3.1 природно – ресурсні
ТериторіяУкраїни характеризується переважно рівнинним рельєфом, держава має великийземельний фонд з родючими ґрунтами, достаток тепла у вегетаційний період длявсіх рослин помірної зони. Україна має великі земельні ресурси. Майже двітретини площі ріллі займають чорноземи і наближені до них родючістю ґрунти.Площа чорноземів України становить близько однієї чверті їх світовогопоширення.
Середприродно – ресурсних факторів найважливіше значення для харчової промисловостімають агро кліматичні, ґрунтові і водні ресурси.
Агрокліматичніресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культуртеплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла івологи.
Агрокліматичніресурси Полісся характеризуються середнім рівнем тепло забезпеченості та доброювологозабезпеченістю. Суми температур понад 100становлять від 23000до 26000. Вегетаційний період збільшується із заходу на схід ітриває відповідно 190-750 днів. Річна сума опадів становить 550-750 мм.Кількість їх збільшується із заходу на схід.
УЛісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощуваннясільськогосподарських культур. Суми температур понад 100становлятьвід 26000до 28000, що дає змогу вирощувати основнітеплолюбні культури ранніх і середніх строків дозрівання. Кількість опадівколивається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшістьвипадає в теплий період року.
Степовазона характеризується високим ступенем теплозабезпеченості. Суми температурпонад 100коливаються від 29000на півночі до 36000на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від500 мм до 300 мм. Ці фактори дещо стримують розвиток сільського господарства.
Зонапівденного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморськоготипу. Середньорічні температури становлять 110-130, акількість опадів від 400 до 500 мм за рік.
Угірських районах Карпат суми температур повітря понад 100неперевищують 16000-18000. за рік випадає 1000 мм і більшеопадів.
Ґрунтові ресурси Країни дуже різноманітні. На її території виділяютьПоліську, Лісостепову і Степову ґрунтові зони, а також Карпатську та Кримськугірські області, з властивими для кожної з них ґрунтами.
На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні ґрунти, середяких переважають торфоболотні. Тут сприятливі умови для вирощування озимогожита, картоплі. На Полісся припадає більше 40% виробництва картоплі, 20-25%молока і м’яса в Україні.
У Лісостепу поширені різні типи чорноземних ґрунтів. Крім них значніплощі займають лучно-чорноземні та сірі лісові ґрунти. Тут склалися найкращіумови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукровихбуряків, кукурудзи. Тут виробляють майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46%картоплі.
Ґрунтові ресурси Степу досить однорідні та представлені, головнимчином, чорноземом. Провідними культурами є озима пшениця, соняшник, баштанні таефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвиткувиноградарства, рису та овочів. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису,81% соняшнику, 96% винограду. Як у Степовій, так і на Поліссі та Лісостепу,добрі умови для скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва.
На Закарпатті переважають дерново-опідзолені та дерново-глеєві ґрунти.Тут вирощують озиму пшеницю та жито, картоплю, кукурудзу, овочі, виноград.
В Криву є як чорноземні, так і дерново-карбонатні, буроземні, коричневіґрунти. Тут провідними галузями є садівництво, виноградарство, вирощуванняовочів, тютюну, я також розвинене скотарство і вівчарство.
Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку харчовоїпромисловості. основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потребгосподарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки,озера, водойми) і підземного стоку.
України має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальневодоспоживання досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку.
Основним водоспоживачем є зрошуване землеробство. Особливо високапитома його вага в південних областях. Тому такі господарство розміщуютьсяпоблизу річок, а саме Дніпро, Ворскла, Інгул, Рось, Дністер.
Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвиткухарчової промисловості. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла івологи в період активної вегетації, великі площі родючих ґрунтів дають змогувирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони ірозвивати всі основні галузі тваринництва.
3.2 історичні
Територія України першою серед просторів Східної, Центральної іПівнічної Європи була втягнута у міжнародний поділ праці у середині першоготисячоліття до Христа. У ті часи все населення тяжіло до передовоїелліністичної культури в т.ч. економічної – вирощування товарного зерна,торгово — зернова спеціалізація, заморська торгівля. Основна господарськадіяльність – сільськогосподарське виробництво. Десятки і сотні мільйонівукраїнців вставали до праці і йшли відпочивати зі словами молитви “Хліб нашнасущний”. Цей хліб був для нашої нації гірким щастям. Підкорити Україну різнізавойовники та займанці могли тільки тоді, коли оволодівали українським хлібом.Протягом століть, аж донедавна, великі території України завойовувались абозахоплювались різними державами. Тому з погляду територіального поділу праці їїекономіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якоївона входила. Досить сприятливе географічне положення, достатня кількістьтрудових ресурсів та відносно густа мережа залізниць, зумовили розвитокхарчової промисловості на користь іноземних держав. Майже половина кількостівиготовленої продукції вивозилась до країни-завойовника. За питому вагу втериторії, населенні, валовому суспільному продукті, частка виробництва деякихпродуктів України була набагато вища за деякі країни колишнього СРСР. Аграрний сектор виробляв продукцію на експорт, що збагачувало російську казну. З цієюметою у другій половині минулого століття було збудовано ряд залізниць зглибинних районів української території до чорноморсько – азовських ібалтійських портів. Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25%олії, а також м’ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино. Та все ж великийрозвиток важкої промисловості дещо гальмував розвиток харчової. Недостатністьвисококваліфікованих кадрів, слабке стимулювання виробництва, недостатністьновітніх досягнень науки і техніки також несли негативний вплив на розвитокхарчової промисловості.
За часів незалежності України відбулись радикальні зміни впромисловості. Значного негативного впливу харчова промисловість отримала вроки великої економічної кризи 1996-1999. Це призвело до скорочення обсягів їїпродукції. Ціни на продукти настільки зросли, що більшість населеннянеспроможна їх купувати і змушена була змінити структуру харчування.
3.3 демографічні
Сприятливі для життя і діяльності людей природні умови зумовилиінтенсивне заселення й освоєння території України ще кілька століть тому. Цьомусприяли також розробка корисних копалин, розвиток землеробства, торгівлі, апізніше – промисловості. північна частина Лісостепу і південна частина Поліссязалишалися найгустіше заселеними з часів Київської Русі аж до кінця XIX ст., а на початку XX ст… почалося досить активне освоєнняпівденного Лісостепу і Степу. Процеси заселення України стримували часті набігимоно голо-татар, поневолення українських земель в різні періоди польськими,угорськими, литовськими, молдавськими, російськими загарбниками. Тяжкесоціально-економічне становище, несприятливий національний і соціальний гніт збоку іноземних поневолювачів змушували людей залишити свої землі і шукатикращої долі за кордоном.
Великих втрат людей Україна зазнала в період Першої світової війни,Громадянської війни, штучного голоду 1932-1933 рр., Другої світової війни.
Україна належить до держав з першим типом відтворення, якийхарактеризується низькими показниками народжуваності, смертності і незначнимприродним приростом населення. Ці показники постійно знижуються.
Звичайно така демографічна ситуація яскраво впливає на розвиток харчової промисловості, та промисловості в цілому. Зниження кількості населеннята погані умови існування, неспроможність задоволення власних потреб, кличе засобою таку проблему в харчовій промисловості, як перевищення пропозиціїхарчових товарів над попитом на них. Хвороби, непрацездатність населення,еміграції призводять до втрат трудових ресурсів.
Оскільки великих містах знаходиться більша частина населення і їхкупівельна спроможність вища, то саме найбільші харчові підприємства розміщенів великих обласних містах і орієнтовані на споживача.
Але подальше погіршення демографічної ситуації сприятиме і погіршенню вхарчовій промисловості.
3.4 соціально –економічні та технічні
Соціально-економічний фактор відіграє звичайно велику роль у розвитку ірозміщенні харчової промисловості. За часи СРСР харчова промисловість функціонувала за адміністративно-командної системи, яка полягала у загальному одержавленні економіки. Оскільки вся народна власність та засоби виробництва належалидержаві, то ніхто не був зацікавлений у ефективному функціонуванні харчовоїпромисловості. Економічні фактори та ініціативи людей були повністю погашеними.Тому почали проявлятись застійні явища, які негативно вплинули і на розвитокхарчової промисловості, в той час як у світовому господарстві розроблялись новітенденції в харчовій промисловості. Застарілість технічної бази та її зношенняне дозволяли розвивати харчову промисловість в напрямок орієнтації на світовийринок. А це в свою чергу покликало за собою припинення роботи харчовихпідприємств, робітничі страйки, найбільші промислові центри втратили своюмогутність. Тому в період незалежності України гостро постало питання проекономічні реформи. Але інтенсивне реформування економіки не дало позитивнихрезультатів, а лише спад виробництва харчових товарів. Лише кілька років томухарчова промисловість почала покращувати свій стан. Запозичення іноземнихтехнологій, іноземні інвестиції та плідна робота власних підприємців дали змогувийти на шлях до ринкової економіки. Тому можна сказати, що впливсоціально-економічного та технологічного факторів мають найбільший вплив нарозвиток харчової промисловості.
4. Сучасний стан іструктурні особливості харчової промисловості в Україні.
В останні роки розвиток харчової промисловостіхарактеризується спадом виробництва, значним звуженням асортименту продукції,скрутним фінансово-економічним становищем більшості підприємств, високимкоефіцієнтом спрацювання ОВФ (особливо — їх активної частини). У 1998 р. випускпродовольчих товарів становив 31,5% від рівня 1990 р. Однак у 1999 р. ситуаціяв галузі поліпшилася: одержано приріст продукції (проти 1998 р.) на 7%. За 6місяців 2000 р. її приріст (проти відповідного періоду минулого року) сягнув30,6%.
У 1999 р. (порівняно з 1990 р.) обсяги олії, макароннихвиробів, хліба і хлібобулочних виробів, горілки і лікеро-горілчаних виробів,пива, мінеральних вод, кондитерських виробів, борошна, крупів, м'ясних імолочних консервів, маргаринової продукції, безалкогольних напоїв скоротилися в1,3—2,9 раза, цукру-піску (з буряків), етилового спирту, виноградного вина, жирногосиру, тваринного масла — у 3,2— 4,1 раза, м'яса (включаючи субпродукти 1категорії) та ковбасних виробів — у 5,8— 6,9 раза, продукції з незбираногомолока — в 9,2 раза.
Динамікавиробництва основних товарів за період з 1990 р. По 1998 р. Представлена утаблиці .
Таблиця 2. виробництвоосновних видів продовольчих товарів тис.тонн(*) 1990р. 1995 1996р. 1997 1998 Цукор-пісок 6791 3894 3292 2034 1984 М’ясо (включаючи субпродукти I категорії) 2763 957 753 553 394 Ковбасні вироби 900 277 203 206 155 Тваринне масло 444 222 161 117 113 Продукція з незбираного молока в перерахунку на молоко 6432 1293 892 662 689 Сири жирні 184 73.5 57 46.3 52 Олія 1070 696 726 510 509 Маргаринова продукція 288 109 88 84.7 96.8 Консерви, муб 4836 1444 1052 1178 1115 Хліб і хлібобулочні вироби 6701 4114 3166 3060 2672 Кондитерські вироби 1111 315 277 328 400 Макаронні вироби 360 223 163 142 164
/>(*) ЯкуненкоН.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. – 1998. — № 13.- ст. 33
Аналіз причин зменшення виробництва продукції харчовоїпромисловості показує, що більш як на 60% воно зумовлене скороченням обсягівпереробки сільськогосподарської сировини. На промислову переробку надійшлотільки 13% худоби і птиці, а також 21% молока, вироблених в усіх категоріяхгосподарств, а решта без попередньої промислової обробки реалізувалася наринках, продавалася комерційним структурам або перероблялася у цехах, які незабезпечували комплексного використання сировини та високої якості продукції.Потужності м'ясо- і молокопереробних підприємств використовувалися лише на15—40%, що, в свою чергу, негативно впливало на собівартість і ціни продукції.
Вагомими факторами значного скорочення виробництва харчовихпродуктів стали звуження їх внутрішнього ринку внаслідок низької купівельноїспроможності населення, а також зменшення експорту продовольства через втратузовнішніх ринків. У 1998 р. навіть не використано безмитну квоту в розмірі 600тис. т для поставок цукру до Росії. Звуження ринків збуту спричинилонезадовільне використання виробничих потужностей у ряді підгалузей харчовоїпромисловості. Як наслідок, ведеться часткова консервація потужностей їїокремих підприємств, а деякі з підприємств взагалі припинили виробництво.
Виробничо-технічна база галузі застаріла. Спрацювання їїОВФ становить 44,2%, а по окремих підгалузях і підприємствах — досягає 70%. Цезумовлене обмеженістю коштів для реконструкції та технічного переоснащення. Востанні роки у харчову промисловість залучалося дуже мало капітальних вкладеньпо всіх джерелах фінансування.
Традиційна відсталість харчової промисловості, а такожнерозвинутість ринкової інфраструктури зумовили неконкурентоспроможністьбільшості видів вітчизняної продукції АПК. З огляду на це, у 1998—1999 рр. надержавному рівні вже приймалися рішення про імпорт до України цукру-сирцю іолії, тобто тієї продукції, що раніше була основою українського експортупродовольства.
Загрозливих масштабів набрала і має тенденцію допоглиблення криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючихцукрових заводів можуть щороку переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків Івиробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідокскорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності та валовогозбору, виробництво цукру зменшилося вдвічі, і в 1999 р. становило лише 1,6 млн.т. У минулому році буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. Прицьому мали місце значні простої їх виробничих потужностей через неритмічненадходження сировини й мазуту.
У харчовій промисловості завершується процес зміни формивласності. Станом на 1 січня 1999 р., частка недержавного сектора в загальнійкількості підприємств галузі сягнула 96,2%, а його питома вага в обсягу виробництваїї продукції — 93,7%. На кінець 1999 р. у системі Мінагрополітики Україниповністю приватизовано оліежирову, миловарну, тютюнову, кондитерську,пивобезалкогольну, молочноконсервну, молочну, м'ясну, парфюмерно-косметичну,макаронну галузі, а також зернопереробні підприємства (без хлібоприймальноїдіяльності) та підприємства корпорації «Дитяче харчування». Крімтого, змінили форму власності 99% підприємств цукрової галузі табурякорадгоспів.
На 01.01.2000 р. кількість селянських (фермерських) господарствзбільшилася на 0,4 тис. (порівняно з початком минулого року) і становила 35,9тис. юридичних осіб. У користуванні цих господарств 1162 тис. гасільськогосподарських угідь, з них 1082 тис. га ріллі. Майже 40% господарствмають площу від 20 до 50 га і лише 0,2% — понад 500 га.
Основною причиною нинішнього кризового стану АПК єруйнування виробничо-господарських і взаємовигідних економічних зв'язків міжйого підприємствами і організаціями. Чинна договірна система взаємовідносиннерідко не виправдовує себе, що спричиняє зростання боргів переробнихпідприємств перед виробниками сировини.
Востанні роки, з метою вирішення цих проблем, виробники сировини самостійностворюють м'ясо-, молоко- і зернопереробні, а також ковбасні та коптильні цехиневеликої потужності. У таких господарствах нарощування обсягів переробкисировини на власній базі відбувається у формі стихійної адаптації до ринку нафоні деформованої системи розрахунків між виробниками сировини і переробнимипідприємствами. За таких умов виробництво ускладнюється слабкою технічноюоснащеністю, відсутністю коштів і кваліфікованих кадрів, великими втратамисировини, низькою конкурентоспроможністю продукції.
Проте в 1998 р. у загальному обсягу реалізації продукції на підсобніцехи та підприємства припадало 12,1% олії, 11,7% ковбасних виробів, а також40,4% м'яса (включаючи субпродукти І категорії!).
Слід, однак, зазначити, що в умовах перехідного періодуорганізація сільськогосподарськими підприємствами переробки, зберігання ізбуту власної сировини має позитивні сторони: зростають доходи за рахунокістотного перерозподілу коштів на користь сільських виробників: реалізаційнаціна продукції забезпечує більші обсяги продажу; прискорюється оборотністькоштів, які через власну торговельну мережу надходять до касисільськогосподарського підприємства і використовуються на йоговнутрігосподарські потреби.
Поряд з позитивними, така організація переробки сільськогосподарськоїсировинимає й негативні сторони. Створення невеликих переробних іторговельних підприємств вимагає значних фінансових ресурсів. Крім того, зобігу сільськогосподарських галузей відтягуються кошти, а інші діючі переробніпідприємства втрачають можливості повністю завантажити свої виробничіпотужності. Розрахунки показують, що питомі капітальні вкладення на будівництвом'ясокомбінатів потужністю до 2 т м'яса на зміну є в 2 рази вищими віданалогічних затрат на будівництво м'ясокомбінатів потужністю 10т м'яса назміну. Аналіз обсягів поставок сільськогосподарської сировини на переробку заостанні роки свідчить про наявність стабільної тенденції до зниження часткипромислової переробки. Для малих цехів з переробки сільськогосподарськоїсировини характерними є недостатня глибина цього процесу, істотні втрати ціннихкомпонентів, невисока якість і вузький асортимент кінцевої продукції. Отже, впрограші залишаються як сільськогосподарські товаровиробники, так і переробніпідприємства, що зумовлює необхідність удосконалювати існуючі виробничі таекономічні взаємовідносини, а особливо — за рахунок подальшої інтеграціївиробництва.
Здійснюється інтеграція науки і виробництва на основі створення науково– виробничих систем, завдання яких полягають у впровадженні у виробництвоінтенсивних технологій, досягнень науки і техніки, кращого досвіду, поліпшинніселекції та насінництва, племінної справи. Як правило, ці системи створюютьсяза галузевими принципами. Успішно функціонують, зокрема науково – виробничісистеми “Кукурудза” у Дніпропетровській, “Цукровий буряк” – у Полтавськійобластях та ін.
У 1992 році розроблено “Національну програму виробництва технологічнихкомплексів і устаткування для сільського господарства, харчової та переробноїпромисловості” до 1992 р. в Україні випускалося близько 30% номенклатури машин,потрібних для сільського господарства. Національною програмою на 1992 – 1997рр. Передбачалося довести виробництво сільськогосподарської техніки до 70-75%від потреби, фактично виробляється удвічі менше. Наприклад, у 1998 р.забезпеченість господарств тракторами становила лише 31%, зернозбиральнимикомбайнами – 44,3, кормозбиральними – 37, бурякозбиральними – 42,2,кукурудзозбиральними – 28,2, жниварками – 56,8%. Пріоритетними усільськогосподарському машинобудуванні є реконструкція діючих машинобудівнихпідприємств, створення відповідної ремонтної бази, машинно – тракторних чимашинно – технологічних станцій.
Налагоджено виробництво практично всіх машин для обробітку грунту.Значно зріс технічний і якісний рівень засобів механізації боротьби з бур’янамиі хворобами сільськогосподарських культур.
Отже, характеризуючи харчову промисловість в період з 1990 року по2003, то можна помітити великі зміни з динаміці її розвитку та виготовленняпродукції. Зокрема відбувся великий спад в її розвитку в період 1996-1999років, що характеризується аграрною кризою в економіці України. Але починаючи з1999 року помічається поліпшення стану харчової промисловості.
5. Територіальнаорганізація харчової промисловості.
Уданий час до складу харчової промисловості входять 22 підгалузі, що об’єднуютьпонад 6,2 тис. підприємств. Порівняно з 1990 р. їх кількість значно збільшилася– переважно шляхом поділу великих спеціалізованих підприємств на дрібні АТ і зарахунок створення нових підприємств.
Харчовапромисловість включає сукупність взаємопов’язаних підприємств з виробництвапродовольчої сировини, її заготівлі, переробки, зберігання і реалізації черезторговельно – розподільчу мережу і ринок.
Схема 1.Функціонально-компонентна структура харчової промисловості України(*)
/> /> /> /> /> <td/> /> /> /> />(*)Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил ірегіоналістика: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002.- ст.174
Розрізняютьінтегральні (загальні) та спеціалізовані комплекси харчової промисловості. Доінтегральних комплексів належать всі ланки системи підприємств і установ умежах певної території, пов’язані з виробництвом продовольчих товарів.Спеціалізовані комплекси бувають двох типів – рослинницькі та тваринницькі(схема 1 ). Вони виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати.Основними факторами їх розміщення вважаються сировинний та споживчий.
Теперрозглянемо характер розміщення кожного комплексу харчової промисловсті окремо,відповідно до факторів розміщення, що впливають на нього.
Зернопродуктовийкомплекс – це система взаємо пов’язаних спеціалізованихгалузей і виробництв, зайнятих вирощуванням зернових і бобових культур,заготівлею, переробкою зерна та реалізацією кінцевої продукції. Він включаєсільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванніпродовольчого і фуражного зерна; елеваторно – складське господарство іпідприємства брошономельно – круп’яної, комбікормової, макаронної тахлібопекарної промисловості, а також підприємства, що виробляють із зернахарчові концентрати, крохмаль, спирт, пиво; роздрібну торгівлю хлібом.
Основналанка зерно продуктового під комплексу – зернове господарство. В Україніпровідними культурами є озима пшениця, озиме жито, озимий і ярий ячмінь,кукурудза, овес, просо, гречка, рис, горох, вика, люпин, соя.
Підприємствагалузі розміщені у всіх великих, середніх та малих містах і зорієнтовані як насировину так і на споживача. Найбільші обсяги виробництва круп – в Полтавській,Вінницькій областях та Автономній Республіці Крим; борошна – вДніпропетровській, Донецькій, Львівській, Луганській областях та в Києві; хлібаі хлібобулочних виробів – у Донецькій, Львівській, Дніпропетровській,Харківській областях та в Києві.
Комбікормовапромисловість України представлена великими заводами і 385 невеликимиміжколгоспними підприємствами, що забезпечують майже 45 відсотків загальногообсягу виробництва комбікормів у країні. Найбільше їх виробляється уДніпропетровській, Полтавській, Донецькій, Київській та Миколаївській областях.
Бурякоцукровийкомплекс – це виробничо-економічна система, щоздійснює виробництво, транспортування, зберігання цукрових буряків та їхнюпереробку для одержання цукру.В основі його формування лежатьсприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків.
Бурякоцукровийкомплекс виробляє для галузей харчової промисловості цукор та ряд супутніх іпобічних продуктів (патоку, харчові кислоти), для сільськогосподарськихпідприємств – корми (жом, мелясу) і добрива (дефекат). Він має тісні зв’язки згалузями транспорту і торгівлі.
Відповіднодо природних та інших умов бурякоцукровий комплекс сформувався переважно влісостеповій зоні України. У лісостепу розміщено понад ¾ посіві цукровихбуряків. Найбільшими виробниками цукрових буряків є Вінницька, Черкаська іПолтавська області, де середня врожайність становить понад 300 ц/га. Технічнубазу цукрової промисловості в Україні становлять 194 цукрові заводи.
Найбільшимив Україні виробниками цукру – піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська,Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Випуск цукру – рафінадузосереджений в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові та Вінниці.
Динамікувиробництва цукру представлено у діаграмі 1.
діаграма 1(*).
/>
Виробництвоцукру залежить від ресурсозабезпеченості комплексу. Його найбільше виробництвовідбувається в період збирання врожаю.
Картоплепродуктовийкомплекс – це система взаємопов’язаних спеціалізованихвиробництв, що здійснюють вирощування й заготівлю картоплі та переробку їїпереважно на крохмаль та спирт. Основа сировинної бази – вирощування технічноїкартоплі.
ВУкраїні сформувалися три зони вирощування картоплі. До основної зони належатьВолинська, Житомирська, Івано – Франківська, Київська, Львівська, Рівненська,Сумська, Тернопільська, Хмельницька і Чернігівська області. У лісостепу високаконцентрація вирощування картоплі характерна для Вінницької, Кіровоградської,Полтавської, Харківської, Закарпатської та Чернівецької областей. До південноїзони картоплярства входять Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька,Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим, щовирощують картоплю ранніх сортів на зрошувальних землях у спеціалізованихгосподарствах.
ВУкраїні діють 14 картоплекрохмальних заводів. Найбільші з них: Ковельський,Кремнянський і Радомишльський. Спирт з картоплі
/>
(*) За оперативними даними Держкомстату та ДержкомполітикиУкраїни
виробляють27 підприємства. Найпотужніші з них – Чуднівський спирт комбінат, Липниківськийта Коростишеський спиртзаводи.
Плодоовочевопродуктовийкомплекс – це взаємопов’язана система спеціалізованихвиробництв різних галузей суспільного господарства на певній території, діяльністьяких пов’язана з вирощуванням і переробкою овочів, плодів та ягід.
Основнимичинниками формування плодоовочевопродуктового комплексу є: природні умови, яківизначають можливість і економісну доцільність виробництва в цьому регіоніпевного асортименту овочів, плодів та ягід; рівень розвитку науково-технічногопрогресу, який безпосередньо впливає на економічну ефективність виробництва,переробки, зберігання і транспортування плодоовочевої продукції; особливостісистеми розселення населення; регіональні особливості структури споживання.
Цейкомплекс включає сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються навирощуванні овочів, плодів та ягід; концервні та овочесушильні заводи йцехи, засолювальні пункти, холодильники. В Україні налічується близько 2 тис.Підприємств цього комплексу. Найбільші з них – Херсонський, Ізмаїльський,Одеський і Черкаський консервні комбінати та Сімферопольський консервний завод.
Олійнопродуктовийкомплекс включає виробництво насіння олійних рослин іпідприємства, які вироблять олію, маргарин, мило, здійснюють гідрогенізацію тарозщеплення жирів і пов’язаних з ними продуктів.
Виробництвоолії за період 1996-2001 рр. представлено у діаграмі 2.
діаграма 2(**).
/>
/>
(**) За оперативними даними Держкомстату та ДержкомполітикиУкраїни
Основноюолійною культурою в Україні є соняшник, посівні площі якого за період 1985-1997рр. Зросли з 1480 до 2065 тис.га, тобто на 39,5 відсотка. З насіння соняшникаодержують майже 90 відсотків усієї олії. Підприємства цієї галузі розміщеніпереважно у степовій та лісостеповій зонах України.
ВУкраїні збудовано олійно-жирові комбінати – Вінницький, Запорізький, Одеський,Слов’янський, Чернівецький; жирові – Харківський, Ніжинський; олійні заводи – вКіровограді, Пологах, Дніпропетровську, Вовчанську, Полтаві та ін. Маргаринвиробляють у Донецьку, Харкові, Києві, Львові.
Винограднопродуктовийкомплекс включає в себе виноградарство, промислову переробкувинограду, а також виробництва, що обслуговують ці галузі. Кінцевою продукцієюкомплексу є свіжий виноград, виноградні вина, виноградний сік, коньяки.
Базовоюгалуззю є виноградарство. Його розвитку в Україні сприяють грунтово-кліматичніумови Автономної Республіки Крим, Одеської Миколаївської, Херсонської таЗакарпатської областей, де зосереджено понад 90 відсотків загальної площівиноградників. Всього в Україні цією культурою зайнято близько 175 тис. га.
Оскількитранспортування винограду погане, тому виробництва первинної його переробкирозташовані поблизу сировинних баз. Заводи вторинного виробництва і шампанськихвин діють як в районах виноградарства ( Масандра, Новий Світ, Севастополь), такі в районах споживання готової продукції (Київ, Одеса, Донецьк).
Тютюновопромисловийкомплекс включає спеціалізоване рослинництво звирощування тютюну і махорку для промислової переробки: виготовлення сигарет,цигарок, курильного тютюну і махорки, нікотинових препаратів, виробництвалимонної та яблучної кислот, засобів боротьби зі шкідникамисільськогосподарських культур.
Основніпосівні площі тютюну знаходяться в Автономній Республіці Крим, Тернопільській,Закарпатській, Івано – Франківській, Хмельницькій, Вінницькій та Одеськійобластях.
Виробництвомахорки зосереджено в Полтавській, Сумській та Чернігівській областях.
ВУкраїні діє 6 тютюново-ферментаційних заводів та 11 тютюнових фабрик. Найбільшіпідприємства: Жмеринський, Сімферопольський, Берегівський і Борщагівськийтютюново — ферментаційні заводи, Київська, Львівська, Харківська, Черкаська іПрилуцька тютюнові фабрики.
Хмелепромисловийкомплекс – це взаємопов’язана сукупність підприємств іорганізацій, діяльність яких зосереджена на вирощуванні, обробці,транспортуванні, зберіганні та використанні хмелю. Базовою галуззю цьогокомплексу є хмелярство.
Хмільє цінною сировиною для пивоваріння, крім того, цого використовують дляпивоваріння, лікарських препаратів та косметичних засобів, лаків, світлостійкихфарб. Посіви хмелю зосереджені переважно на Правобережній Україні (Житомирська,Київська, Вінницька, Хмельницька, Рівненська, Чернігівська, Львівська області)приблизно 2/3 усіх хмільників та валового збору суцвіття хмелю в Українізосереджено у Житомирській області.
М’ясопродуктовийкомплекс – це система спеціалізованих галузей,пов’язаних з кормо виробництвом, виробництвом м’яса, його промисловоюпереробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальноюінфраструктурою, що обслуговує ці галузі.
Основоюформування м’ясопродуктового комплексу України є м’ясне скотарство, свинарство,птахівництво і вівчарство.
Скотарствов усіх природно – кліматичних зонах України є провідною галуззю, але залежновід природно-економічних умов характеризується певними територіальнимивідмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепурозвивається молочно0м”сне і м’ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м’яснеі м’ясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст, — молочно-м’ясне.
Свинарствонабуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокремакартоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражногозернового господарства. Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській,Донецькій, Запорізькій, Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях.Розміщенню в цих областях великих м’ясокомбінатів сприяє кормова база, зокреманаявність концентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України – головнабаза виробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство маєм’ясо-сальну, а у Степу – сальну спеціалізацію.
Птахівництво– це система взаємопов’язаних спеціалізованих підприємств і виробництв,зайнятих вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці, виробництвом кормів.В Україні розвиток птахівництва характеризується концентрацією таспеціалізацією. Найвища концентрація поголів’я птиці (понад4/5) в господарствахСтепу та Лісостепу; на Поліссі та Карпатах вона становить близько 19 відсотківвід загального поголів’я. У розміщенні птахівництва чітко простежуєтьсятенденція наближення його до споживача.
Вівчарство– найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевихпасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. Уструктурі продукції тваринництва нв вівчарство припадає в середньому 2відсотки.
ВУкраїні основною зоною вівчарство є степові області, де зосереджено близько 2/3всього поголів’я овець і виробництва вовни. У степових областях вівчарство маєтонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських тагірських – м’ясововняну.
Заготівлюм’яса та його переробку здійснюють переважно підприємства м’ясноїпромисловості. Основним типом таких підприємств є м’ясокомбінат, де поєднуєтьсязабій худоби, і первинна і вторинна переробка, виробництво м’яса ім’ясопродуктів, м’ясних напівфабрикатів і консервів, жирів, тваринних кормів,медичних препаратів, тощо. Спеціалізовані підприємства м’ясо переробні таковбасні комбінати – виробляють м’ясопродукти лише з м’яса, що надходить зм’ясокомбінатів.
Найбільшім’ясокомбінати розміщені в Києві, Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі,Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Полтаві. Ковбасне виробництво переважає вКиєві, Одесі, Донецьку.
Виробництвом’яса за період 1996-2001 рр. Представлено у діаграмі 3.
діаграма 3(***).
/>
Заданими діаграми можна сказати, що виробництво м’яса є майже стабільним напротязі року. Лише в період загострення економічної кризи в аграрній промисловостійого виробництво зменшелось.
Молокопродуктовийкомплекс – взаємопов’язана системи підприємств звиробництва молока, його промислової переробки та обслуговування цихпідприємств. Основою молоко продуктового комплексу є молочне скотарство. Відрівня і масштабів його розвитку залежать масштаби виробництва і, певною мірою,спеціалізація підприємств молочної промисловості. до складу останньої входять:масло, сироробна молочноконсервна галузі та виробництво продукції з незбираногомолока. Основна продукція: масло, сир, молочні консерви, продукція знезбираного молока, сухе молоко, морозиво тощо.
ВУкраїні переважають середні та великі підприємства молоко продуктовогокомплексу потужністю 25-250 т переробки молока за зміну.
Територіальнаспеціалізація молоко продуктового комплексу за підгалузями сформувалася залежновід наявності ресурсів молока, його якості та особливостей розміщеннянаселення.
Найбільшізаводи з виробництва масла знаходяться в Вінницькій, Полтавській,Чернігівській, Черкаській областях. Для виробництва твердого сирувикористовують молоко лише певних якостей та хімічного складу.
/>
(***) За оперативними даними Держкомстату та ДержкомполітикиУкраїни
Найсприятливішіумови сироваріння склалися в передгірних і гірських регіонах Українських Карпатта деяких областях степової зони. Найбільші сироробні заводи: Новгород-Сіверський, Дубнівський (Рівенська область), Городенківський (Івано –Франківська область), Старосамбірський (Львівська область), Дніпрорудненський(Запорізька область); заводи з виробництва сухого знежиреного молокаСтарокостянтинівський (Хмельницька область), Веселинівський( Миколаївськаобласть), Бобровицький ( Чернігівська область), Гуринський (Сумська область),Маловиськівський; молочних консервів: Тальнівський (Черкаська область),Смілянський (Черкаська область), Первомайський( Миколаївська область),Гніванський (Вінницька область), Лубенський (Полтавська область).
Великіпідприємства з виробництва продукції з незбираного молока споруджено переважноу великих містах і промислових центах – Дніпропетровську, Києві, Донецьку,Харкові, Макіївці, Одесі, Львові, Маріуполі.
Виробництвопродукції з незбираного молока представлено у діаграмі 4.
діаграма 4(****).
/>
Виробництвомолока також є майже стабільним на протязі року. Але криза в аграрнійпромисловості і не обминула молокопродуктового комплексу, тому його виробництвозменшилось в цей період, але ми вже помічаємо подальший ріст його виробництва.
Рибопродуктовийкомплекс складають підприємства, які виловлюють рибу,добувають морського звіра, морепродукти та виробляють з них харчову, медичну,кормову і тхнічну продукцію. До рибо продуктового комплексу входять таківиробництва:
/>
(*) За оперативними даними Держкомстату та ДержкомполітикиУкраїни
добувне– вилов риби, добування морського звіра і морепродуктів;
обробне– холодильна обробка, консервне виробництво, засолювання, коптіння, сушіння,в”явлення, виробництво рибного борошна, жирів, вітамінів, агару, продуктівкулінарії, напівфабрикатів;
товарневиробництво і відтворення біоресурсів – ставкове господарство, рибництво утериторіальних водах, риборозплідники, рибницькі заводи, кормові бази;
підприємствафірмової торгівлі;
науково-досліднізаклади.
Основноюсировинної бази рибо продуктового комплексу України є Середня та ПівденнаАтлантика, Індійський океан, південно-східна частина Тихого океану,Азово-Чорноморський басейн та внутрішні прісноводні й солоно водні водоймикраїн.
Функціонує4 виробничі рибопромислові об’єднання: Севастопольське, Керченське,Чорноморське, Північно-Азовське.
Бджолопродуктовийкомплекс займається розведенням бджіл для одержаннямеду, воску та інших продуктів бджільництва (пилку, маточного молочка, прополісу,бджолиної отрути тощо), а також для запилення комахозапильнихсільськогосподарських культур з метою підвищення їхньої врожайності.
ВУкраїні бджіл розводять у всіх природно-кліматичних зонах. Найбільше вонорозвинене в лісостепу і степу. Найбільшими бджолорозплідницькими радгоспами є вЗакарпатті і Херсонській областях.
Такимчином ми дослідили характер розміщення різних комплексів харчової промисловостізалежно від умов, сприятливих для їх спеціалізації. Найбільш розвиненими вхарчовій промисловості є Столичний, Карпатський, Причорноморський,Північно-Східний, Подільський економічні райони.
6. Внутрішня тазовнішня торгівля продукцією харчової промисловості.
Ринокпродовольства в Україні відрізняється від інших товарних ринків найвищоюстабільністю попиту. Споживачами продуктів харчування є всі без винятку верствинаселення. І хоча насиченість внутрішнього ринку продовольства за рокинезалежності збільшилась, відбулося це, на жаль, не за рахунок зростаннявітчизняного виробництва продукції агропромислового комплексу. Часткасільського господарства у валовому внутрішньому продукті України значнозменшилась: у 1996 році вона становила лише 11,8% проти майже чверті ВВП у 1990році. Обсяги валової продукції сільського господарства за останні вісім роківскоротились до 59,3% у відношенні до рівня 1990 року. Процес скорочення обсягіввиробництва сільськогосподарської продукції тривав і в 1997 році: за 9 місяціввалова продукція по всіх категоріях господарств зменшилась на 6,3%. Слідзазначити, що скорочення обсягів виробництва продукцій харчової промисловостіповністю зумовлено падінням в її господарствах суспільного сектора, обсягиякого у 1996 році становили лише 40,5% від рівня 1990 р. Проти 11 відсотківросту в господарствах приватного сектора. У 1997 р. Становище ускладнилося щебільше: за 9 місяців валова продукція, вироблена в господарствах суспільногосектора, зменшилась на 11% у відношенні до відповідного періоду минулого року,розпочався спад виробництва в господарствах приватного сектора, валовапродукція якого зменшилась на 2,2%. Як наслідок, відбулося зниження питомоїваги суспільного сектора у валовій продукції з 73,3% у 1990 р. До 50% у 1996.таким чином, у 1996 р. Частки суспільного і приватного секторів у виробництвісільськогосподарської продукції зрівнялись. У 1997 р., за попередніми оцінками,очікувався подальший спад питомої ваги суспільного сектора до 48-49 відсотків.
Падіння обсягів виробництва за 1991 – 1996 роки відбулося по всіх видахсільськогосподарської продукції за винятком картоплі (табл. )
У 1997 р. Ситуація значно погіршилась: виробництво м’яса всімакатегоріями господарства за 9 місяців зменшилось на 11,6 відсотка, молока – на15,0, яєць – на 5,7 відсотка (у приватних господарствах м’яса одержано менше на3,2%, а яєць і молока – більше відповідно на 2,3 і 1,6%). Питома вага м’яса,виробленого господарствами приватного сектора, у 1997 році (за даними 9місяців) склала 60% від загального обсягу ( у 1991р. – 32%), молока – 60%(26%), яєць – 66% (39,2%).
Головними причинами скорочення обсягів виробництва продукціїтваринництва в господарствах суспільного сектора поряд з вкрай незадовільнимзабезпеченням кормами є незацікавленість товаровиробників у його розвитку черезвисоку збитковість (рівень збитковості за 1996р. становив 40%). Унайкритичнішому стані опинились великі тваринницькі комплекси, державніптахофабрики та племінні заводи, які виробляють переважно 1-2 види продукціїтваринництва, маючи при цьому дуже високу енерго- та ресурсомісткість.
Зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукціївідповідно позначилося на виробничій діяльності підприємств харчовоїпромисловості. Так, понад 50% загальної суми спаду випуску продовольчих товарівзумовлено переважно нестачею сировини. Частка харчової промисловості взагальному обсязі промислової продукції України за роки, що характеризуються,значно зменшилась – з 18,6% у 1990р. До 15,0% у 1996р. І 14,8% у 1997р.Продуктивність праці в харчовій промисловості у 1996 р. Складала лише 49відсотків від рівня 1990 р. (в цілому по промисловості – 71%).
Ситуація занепаду виробництва відповідно позначилась і на продажупродовольчих товарів через організовану торгову мережу (табл. )
Зіставлення обсягів продажу товарів з обсягами їх пропозиції за рахуноквітчизняного виробництва свідчить, що через організовану торгову мережупроходить лише незначна частка пропозиції. Значна частина виробленої продукціїреалізується на міських ринках ( по м’ясопродуктах 25,1 відсотка відпропозиції, а по картоплі – 26,7%). Не менша частка її реалізується настихійних ринках. Збільшується і нетоварне споживання продуктів харчування зарахунок власного виробництва.
Таблиця 3 . продаж основних видів продовольчих товарів в організованій торговіймережі (*)
1990р. тис.тонн 1996р. тис. тонн 1996р., у % до 1990 М’ясопродукти 23384 379 15,9 Тваринне масло 318 44 13,8 Олія 228 34 14,9 Молочні продукти 6416 675 10,5 Сир і бринза 147 22 15,0 Яйця, млн.штук 6884 642 9,3 Цукор 1802 157 8,7 Кондитерські вироби 997 172 17,2 Хлібні продукти (у перерахунку на борошно) 7568 2613 34,5 Картопля 13,72 144 10,5 Овочі 2342 245 10,5 Фрукти 449 79 17,6/>(*) ЯкуненкоН.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. – 1998. — № 13.- ст. 35
Суттєвезниження обсягів товарного споживання продуктів харчування супроводжуєтьсяскороченням частки грошових витрат населення на харчування ( за данимиобстеження сімейних бюджетів, у 1994р. вона становила 64,7% від сукупногодоходу сімей, у 1996р. – 40,8%, а в 1997р. – 40,1%), що насамперед зумовленоневідповідністю темпів росту грошових доходів населення і роздрібних цін натовари. Так, згідно з індексом розвитку, який застосовується ООН, на сьогодніза рівнем життя Україна займає 85 місце, тоді як у 1994р. вона посідала 45місце. Однією із складових життєвого рівня населення є його купівельнаспроможність, яка залишається дуже низькою. Низька купівельна спроможністьбільшості населення змушує його шукати місце придбання продуктів за критеріємбільш низької ціни.
Уформування внутрішнього ринку продовольства певна роль належить імпортованійпродукції. Таким чином створюється ще одна проблема – співвідношеннявітчизняних та імпортних продуктів харчування, запропонованих для реалізації навнутрішньому ринку України.
Яквідомо, сьогодні на внутрішньому ринку умови для конкуренції українськихпродовольчих товарів з імпортними є несприятливими. Як правило, собівартістьнашої продукції є вищою від собівартості іноземної. Це зумовлено, головнимчином, тим, що на вітчизняних підприємствах харчової
промисловостінижчий рівень технічної оснащеності та вищі питомі витрати сировини, матеріалівта інших ресурсів. Крім того, в Україні відсутня ринкова інфраструктура,нерозвинутими є маркетинг і реклама вітчизняних товарів, а державні замовникине мають необхідних фінансових ресурсів для своєчасної оплати продукції таздійснення авансових платежів. Внаслідок цього затрати на імпортні товарніпоставки продовольчих товарів до України є нижчим від затрат на закупівлю тапереробку вітчизняної сировини. Для припинення демпінгових імпортних поставокхарчових продуктів до України треба вдосконалити режим застосування імпортногомита, а також інформувати споживачів про якість імпортних продовольчих товарів.Необхідно добиватися, щоб чинне законодавство захищало українського виробника. Протекціоністська державна політика щодо вітчизняного товаровиробника, яказдійснювалася протягом останніх років, дозволила відчутно скоротити імпортпродовольства до України і створила умови для стабілізації випуску в нашійдержаві тих продуктів, які вона може у достатніх обсягах виробляти власнимисилами (кондитерських і макаронних виробів, маргаринової продуктів, молока імолокопродуктів).
Длявходження Украйни у світове співтовариство на засадах ринкових відносин,рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві є об’єктивні передумови,зокрема, відповідні техніко — економічний та організаційно – економічнийпотенціали. Це завдання пов’язане з необхідністю сформувати господарськиймеханізм державного регулювання економіки та її важливої ланки –зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). При формуванні такого господарськогомеханізму треба враховувати ієрархію економічних рівнів: макрорівень –загальнодержавний; мікрорівень – господарюючі об’єкти; глобальний тарегіональний макрорівні – участь у спеціалізованих економічних структурах іміжнародних організаціях.
Звузлових проблем економіки харчової промисловості та її ЗЕД можна назвати такі:
· Зменшення поставок сировини на переробніпідприємства АПК;
· Відносно високу собівартість вітчизняних продуктівхарчування;
· Низьку або недостатню конкурентоспроможність нашихтоварів;
· Малий платоспроможний попит на харчові товари;
· Технологічну відсталість галузей;
· Нерозвиненість ринкової інфраструктури;
· Відсутність дійових підойм підтримки вітчизняноговиробника і стримування імпорту харчових продуктів;
· Невдале реформування відносин власності;
· Реструктуризацію виробництва;
· Невідповідність нормативно-правового забезпеченнязаконам ринку.
Важливимипроблемами регулювання ЗЕД є збалансованість зв’язків, досягнення додатногосальдо експорту – імпорту товарів і послуг. На особливу увагу заслуговуєрегулювання імпорту з орієнтацією на інвестування виробництва і стабілізаціюекономіки, на модернізацію основних виробничих фондів, впровадження сучаснихтехнологій, економію матеріально – технічних ресурсів. Щоб досягти рівноважногостану у цій сфері, необхідно наростити виробництво й обмежити ввезенняпродуктів харчування та інших товарів.
Українатрадиційно мала репутацію поставника на світовий ринок продукції сільськогогосподарства та харчової промисловості. Спад виробництва та інші кризові явищане обминули харчової промисловості. У 1999р. одержано 48% зерна проти 1990р.,експорт продукції АПК зменшився в 3,8 раза, в тому числі: м’яса і субпродуктів1-ї категорії вироблено 15,5%, експортовано 46%; молока і молокопродуктів,відповідно, — 10,9 та 4%; цукру – 27,4 та 2%; олії – 53,9 та 47%. В харчовійпромисловості за останні 3 роки, згідно із щорічними даними форми С3, 1150підприємств (41% від загальної кількості) були збитковими. У цілому фінансовестановище харчової промисловості характеризується низьким рівнем рентабельності(9,5%), високим рівнем простроченої заборгованості з кредитів, що перевищуєсуму балансового прибутку в декілька разів.
Відсталістьресурсно – виробничого потенціалу, нерозвиненість ринкової інфраструктуризумовили неконкурентоспроможність більшості видів продукції АПК. Конкурентнийтиск з боку іноземних виробників особливо відчувають кондитерська, тютюнова тарибна промисловість. У цілому продовольчий ринок України відносно малонасичений імпортними товарами (близько 28 дол. на душу населення). Обсягиекспорту товарів з України є невисокими; навіть у сприятливому 1996р. вонистановили 60 дол. на душу населення, що менше від аналогічного показникаУгорщини в 4,5 раза, Польщі – в 1,4 раза.
Чималачастина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД. Потужнийторговельний партнер України – Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, рудикольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку.Україна експортує до Росії цукор, соняшникову олію, м’ясо, плодоовочевіконсерви. Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь ми експортуємо донеї переважно цукор та олію. Значне позитивне сальдо торговельного балансуУкраїна має з країнами Середньої Азії (крім Туркменістану), Казахстаном такраїнами Закавказзя. Туди вона постачає цукор та борошно. Пшениця експортуєтьсядо Аргентини, Австралії, Канади, США та країни ЄС.
Дляподальшого забезпечення розвитку харчової промисловості на ринкових засадахможливе тільки за умови обов’язкового вжиття заходів державної підтримки, утому числі і на альтернативних шляхах розвитку галузей переробноїпромисловості. Необхідність цього випливає із значення харчових галузей дляторговельного балансу і бюджетних надходжень країни: адже частка їх удержавному бюджеті становить одну шосту, а в місцевих бюджетах – одну четвертузагального обсягу надходжень.
Зурахуванням стану виробничо – ресурсного потенціалу харчової промисловості,експертних оцінок можливих напрямів його нарощування пропонуються два варіантирозвитку: на базі ґрунтовної реструктуризації, згідно з економічнимикритеріями, або збереження існуючої структури переробних підприємств, згідно ізсоціальними критеріями.
Більшперспективним є шлях реструктуризації, але він вимагає значнихкапіталовкладень; негативними наслідками при цьому стануть збільшеннябезробіття та зменшення податкових надходжень, а позитивними – створенняконкурентного середовища для виробників сировини і для переробноїпромисловості. при збереженні існуючої структури галузі держава на тривалийстрок повинна взяти на себе механізм та заходи регулювання економіки. Це дастьзмогу зберегти робочі місця, але зростуть видатки державного бюджету насубсидії.
Реалізаціябудь – якого з розглянутих альтернативних шляхів розвитку харчовоїпромисловості вимагає створення відповідних умов, основними складовими якихповинні бути прийнятна система платежів, використання комерційних контрактів зналежними правовими санкціями, запровадження системи банкрутства та продажунеплатоспроможних підприємств. Обмеженість фінансових ресурсів змушуєвикористовувати такі фактори зростання виробництва без додаткових інвестицій,як інституціальні перетворення, удосконалення фінансово – кредитної системи,поєднання ринкових регуляторів, посилення державного регулювання економіки.
7. Перспективи розвитку і розміщення харчовоїпромисловості в умовах ринкової економіки.
Командно- адміністративна система господарювання, що функціонувала в період з 1920-хроків і до середини 1980-х років і характеризувалась одержавленням засобіввиробництва та власності народу, мала великих негативний вплив на розвитокхарчової промисловості. Тому перехід до ринкових відносин – одна із ключовихпроблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України,подальшу долю української нації.
Доосновних цілей соціально – економічного розвитку країни належить зростаннячастки ВВП, створюваної харчовою промисловістю (як галуззю з порівняно швидкимоборотом капіталу, зорієнтованою на задоволення кінцевого попиту). Структурацієї частки у процесі ринкових перетворень у середньостроковій перспективізмінюватиметься (з урахуванням вихідних припущень щодо здійснення урядомпослідовної антиінфляційної політики, одержання “дешевих” кредитів відміжнародних фінансових організацій, легалізації економіки внаслідок зменшенняподаткового тягаря) у таких напрямках: стабілізація частки фонду оплати праці(за рахунок зростання продуктивності праці та ефективнішого оподаткування);скорочення частки податків на 3-4%; зростання питомої ваги валового прибутку інагромадження капіталу за його рахунок; поступове зростання рівня нагромадженняосновного капіталу (зокрема, у вигляді нематеріальних активів); скороченнячастки проміжного споживання на 4-5%.
Важливоюпередумовою формування адекватної ринковим умовам структури харчовоїпромисловості є створення ефективного механізму забезпечення виконаннязобов’язань суб’єктами господарювання (зокрема, шляхом ініціювання таздійснення процедур банкрутства, ліквідації та санації збиткових підприємств).Тому доцільно припустити, що скорочення їх частки у перспективі має привести дополіпшення фінансового становища галузі в цілому (за інших рівних умов щодоекономічної кон’юнктури без урахування імовірності поглиблення фінансовоїкризи).
Структурагалузевих ринків підгалузей харчової промисловості змінюватиметься в напряміпідвищення інтенсивності конкуренції на відповідних товарних ринках, яка зростатимезавдяки високій інвестиційній привабливості галузі та практичному втіленню вжиття державної політики заохочення малого та середнього підприємництва.
Ефективністьфункціонування харчової промисловості значною мірою залежить від структуриресурсів, які вона споживає. Доцільно окремо розглянути структуру матеріальних(сировинних та енергетичних), фінансових і трудових ресурсів. Основнимистратегічними напрямами зміни структури сировинних ресурсів, що споживаютьсяхарчовою промисловістю України, мають стати: поліпшення якісних показниківсільськогосподарської сировини, яка використовується у виробництві продуктівхарчування; використання нетрадиційних видів сировини, харчових добавок,барвників тощо; максимальне зменшення залежності від імпортних сировиннихресурсів (насамперед, таро-пакувальних матеріалів); забезпечення комплексноїпереробки сировини та мінімізації її витрат.
Асортиментнаструктура продукції, що виробляється підприємствами харчової промисловості,повинна, з одного боку, відповідати потребам ринку, а з іншого – здійснювативплив на ці потреби. Стратегічним напрямком зміни структури вітчизняного ринкупродуктів харчування має стати його глибока сегментація.
Аналіз показує, що Україна може бути продовольче незалежноюпо життєво важливих продуктах харчування, для виробництва яких у неї едостатній природно-економічний потенціал. Але щоб забезпечити такунезалежність, необхідно вирішити комплекс проблем. Однак у сучасних умовах,через обмеженість фінансових засобів, можна використати тільки ті факторизростання виробництва, які не вимагають додаткових інвестицій, зокрема —здійснення інституціональних перетворень, удосконалення фінансово-кредитноїсистеми, оптимальне поєднання ринкових регуляторів, посилення державного впливуна всі сфери діяльності.
У нинішніх умовах для збільшення виходу кінцевої харчовоїпродукції доцільно стимулювати комплексну переробку сировини. Щоб вирішити такупроблему, треба реструктуризувати підприємства, підвищити ефективністьвиробництва, розробити паритетний ціновий механізм і запровадити його призакупівлі сировини та реалізації кінцевої продукції, забезпечитиконкурентоспроможність вітчизняних виробів на внутрішньому і зовнішньомуринках. У свою чергу, для цього необхідно здійснити заходи щодо реконструкції татехнічного переозброєння, поліпшення на їх основі асортименту і якостіпродукції. Важливо також розробити відповідний фінансово-кредитний механізм істворити сприятливі умови для підприємництва, удосконалення взаємовідносин зсільськогосподарськими товаровиробниками та розвитку агропромисловоїінтеграції.
У процесі реструктуризації підгалузей харчової промисловості доцільнопоступово удосконалювати розміщення підприємств для формування спеціалізованихзон виробництва і переробки основних видів сировини;
забезпечити пріоритетну підтримку галузей, які виробляють цукор, олію,м'ясні та молочні продукти (з тривалим строком зберігання); розвивати МП. Требатакож створювати умови для виведення з експлуатації неперспективних переробнихпідприємств.
Проблемою великого соціального і економічного значення євідродження цукробурякового виробництва. Для її розв'язання необхідноперебудувати сировинну і виробничо-технічну бази галузі (за аналогією з тим,як зроблено в ряді європейських країн), а вже на цій основі — підвищитиефективність виробництва, удосконалити економічні взаємовідносини, запровадитидержавне регулювання ринку цукру, з одночасними збереженням і розширенням йогоекспорту для збільшення валютних надходжень. Щоб підвищити ефективністьдіяльності підприємств цукрової промисловості, збільшити обсяги виробництвацукру, добитися його конкурентоспроможності на світових ринках, стабілізувативнутрішній ринок цього продукту, слід реалізувати програму реструктуризаціїгалузі. Така програма передбачає підвищення концентрації виробництва цукру напотужних підприємствах, оснащених сучасним високотехнологічним устаткуванням,раціоналізацію зон бурякосіяння, перепрофілювання або виведення з експлуатаціїнеперспективних цукрових заводів. Результатом цих заходів стануть збалансуваннянаявних сировинних ресурсів з виробничими потужностями підприємств галузі умікро- і макрорайонному розрізах, а також удосконалення системивзаєморозрахунків. Усе це, разом узяте, забезпечить розширене відтворенняцукробурякового виробництва.
В останні роки, внаслідок вивезення насіння соняшнику замежі України, скоротилося виробництво олії, знизилося завантаження виробничихпотужностей підприємств оліежирової підгалузі, що, в свою чергу, призвело дозбільшення імпорту відповідної продукції. З метою створення сприятливих економічних умов для переробки навітчизняних підприємствах максимальної кількості насіння олійних культурприйнято Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіннядеяких видів олійних культур». Його реалізація сприяла поліпшенню ситуаціїв підгалузі: в Україні збільшилося виробництво олії та продукції з їївикористанням, а також знизилися їх собівартість і ціна, зміцнилося фінансовестановище вітчизняних оліежирових підприємств, які дістали можливість регулярноздійснювати платежі до бюджетів усіх рівнів і до Пенсійного фонду.
Для збільшення виробництва спирту в умовах різкого скорочення його експортудоцільно на окремих заводах відповідної підгалузі харчової промисловостівпровадити нові технології з використанням наявних виробничих потужностей. У1999 р. на деяких її підприємствах освоєно промислове виробництво етиловоготехнічного спирту і високооктанової кисневмісної добавки до бензинів.
Для збільшення виробництва м'ясо- і молокопродуктів дуже важливо розвиватикомплексну переробку тваринницької продукції (і в тому числі — за рахунокповнішого використання вторинних продуктів), скорочувати втрати при їїхолодильній обробці, нарощувати випуск нових видів м'ясопродуктів підвищеноїхарчової та біологічної цінності, а також у фасованому і упакованому вигляді.
Модернізація і реконструкція діючих підприємств, розвиток новихвиробництв повинні здійснюватися за рахунок власних коштів виробниківпродукції; бюджетних коштів, які надаватимуться на реалізацію державнихпрограм; конкурсного інвестиційного кредитування проектів; довгостроковихкредитів комерційних банків (і в тому числі — під заставу нерухомості); коштівпідприємств інших галузей; приватних та іноземних інвесторів; лізинговогофонду.
Перехід до ринкових відносин, підтримка підприємництва поряд зтехнічним переозброєнням великих спеціалізованих підприємств вимагаютьприскореного формування мережі малих і середніх підприємств з переробкисільськогосподарської продукції. Будівництво нових підприємств повиннездійснюватися за рахунок приватних інвестицій, залучення коштів з місцевого ічастково з державного бюджетів. Досвід використання іноземних інвестицій ухарчовій промисловості підтверджує позитивні результати технічної модернізації,а також реконструкції тютюнових і кондитерських фабрик, пивоварних заводів таінших підприємств. Комерційний капітал використовується у цукровій і молочнійпідгалузях. Впровадження сучасних технологій транспортування, зберігання ірозвантаження продовольчих товарів дозволить створити сучасну інфраструктуру. Унайближчі роки ресурси харчової промисловості необхідно сконцентрувати напріоритетних напрямах розвитку найефективніших виробництв і ресурсозберігаючихтехнологій. Для цього треба консолідувати всі бюджетні та позабюджетні джерелафінансування АПК, а також власні кошти товаровиробників. Важливо забезпечитипріоритетність розвитку його підгапузей шляхом державної фінансово-кредитноїпідтримки їх підприємствза рахунок розширення видів кредитування, атакож поновлення практики передбачення у державному бюджеті коштів накредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової, оліежирової, консервної,виноробної та інших підгапузей харчової промисловості.
При реструктуризації харчової промисловості важливе значення маєагропромислова інтеграція, що здійснюється в різноманітних формах (таких, якфінансово-агропромислові групи, агрокомбінати, агрофірми, концерни та іншіформування з виробництва, переробки, зберігання і реалізаціїсільськогосподарської продукції та продовольства). Створення інтегрованихформувань, до складу яких увійдуть як сільськогосподарські та переробніпідприємства, так і сервісні, торговельні та банківські організації, є одним зважливих шляхів підвищення ефективності виробництва продовольчих товарів. Такіформування дістануть поширення, насамперед, у цукробуряковому і м'ясномувиробництвах.
Реалізація викладених заходів дозволить істотно поліпшити стан справ ухарчовій промисловості України, а також створити економічні умови для подоланняспаду виробництва в галузі, підвищення ефективності використання її виробничогопотенціалу і забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних продовольчихпродуктів.
8. Висновки.
Підсумовуючикурсову роботу, я ще раз хочу наголосити на актуальності харчової промисловостів господарському комплексі України. Вона є найбільшою і найважливішою середгалузей промисловості. Жодне суспільство не може жити без продуктів харчування.Основною метою харчової промисловості є задоволення потреб людини в їжі. Задобрих умов функціонування вона приносить чималу частину державного бюджету.
Звичайно,розміщення цієї галузі промисловості здебільшого залежить від природно — ресурсного фактора, але в той же час вона орієнтується і на споживача. Натериторії нашої держави розташовані досить родючі ґрунти та сприятливікліматичні умови для розвитку харчової промисловості. На її розвиток такожвплинув і історичний фактор, оскільки Україна завжди вважалась аграрноюдержавою, тому на її території в різні часи розвивались такі комплекси, як зарнопродуктовий,бурякоцукровий, олійнопродуктовий та інші. Проте, в період переходу до ринковоїекономіки харчова промисловість зазнала великого негативного удару і тому їїрозвиток дещо занепав. Але в останні роки помічається стрімкий підйом іполіпшення її стану.
Потужніхарчові підприємства розміченні в основному в великих містах у районах з доброюресурсозабезпеченістю. Економічні зв’язки, які існують з такими містами,дозволяють реалізовувати продукцію як на внутрішньому так і на зовнішньомуринках. На внутрішньому ринку продовольча продукція майже не поступається заякістю іноземним аналогам, проте на зовнішніх ринках її конкурентноспроможність невелика. Розвиток і реклама вітчизняної продукції дозволитьзміцнити місце харчових продуктів на ринку та поповнити державний бюджет. Дляудосконалення харчової промисловості потрібно виконувати ряд процедур векономічній сфері. Звичайно, для цього потрібна і фінансова підтримка з бокудержави, але вклавши деяку суму грошей у її розвиток, принесе непогану віддачув бюджет держави. Тому багато підприємців зайняті саме у цій сфері з метоюнагромадження капіталу, як власного, так і державного. Тому, на мою думку, вподальші роки харчова промисловість буде досить на високому рівні, як по якостіпродукції, так і прибутковості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил ірегіоналістика: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002.
2. За ред. проф. Качана Є.П. Розміщення продуктивнихсил України: Підручник. – К.: ВД “Юридична книга”, 2001.
3. Паламарчук М.М, Паламарчук О.М. Економічна ісоціальна географія України з основами теорії: Підручник. – К.: “Знання”, 1998.
4. За ред. акад. Шаблія О.І. Соціально-економічнагеографія України: Підручник. – Львів.: “Світ”, 2000.
5. За ред. Ковалевського В.В., Михайлик О.Л., СеменоваВ.Ф. Розміщення продуктивних сил: Підручник. – К.: “Знання”, 1998.
6. Кошелюк С.А. Экономика пищевойпромышленности: Навч. посіб. – К.: “Вища школа”, 1990.
7. Якуненко Н.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденціїрозвитку // Економічні реформи сьогодні. – 1998. — № 13. – С. 32-37.
8. Дерев’янко О. Основні напрями системноготрансформування харчової промисловості України // Економіка України. – 2000. — № 1. – С.45-50.
9. Лиськов В. Харчова промисловість у системі АПК //Економіка України. – 2000. — № 8. – С.55-61.
10. Кириченко О. До проблеми розвитку харчовоїпромисловості // Економіка України. – 2000. — № 10. – С.82-84.
11. Динаміка виробництва найважливіших видів товарівпромисловості // Економіст. – 2001. — № 5. – С. 35-36.
12. Пильник Л. Наукове забезпечення іконкурентоспроможність харчової продукції // Харчова і переробна промисловість.– 2000. — № 5-6. – С.10-11.
13. Калініченко В. Енергетика майбутнього // Харчова іпереробна промисловість. – 2000. — № 7. – С.9.
14. За ред. Зузук Ф.В. Україна: Навч. атлас. – К.: НВП“Картографія”, 1998.
10.03.2003