Реферат: Основні поняття інвестування
ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНААГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра «Економікапідприємств»
РЕФЕРАТ
на тему:
«Основні поняття інвестування(сутність, об’єкти, суб’єкти) у Законі України «Про інвестиційну діяльність»
з дисципліни «Інвестування»
Виконав Гузь Д.Ю.
42 гр. ОА
Перевірив .
Мелітополь
2006
З часу реформування економіки поняття інвестиції ввійшло векономічну літературу в країнах Східної Європи,включаючи країни СНД, що можна пояснити реформуванням економіки цих держав. Ранішепоняття інвестицій трактувалося як сукупність витрат, які реалізуються у формідовгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничіфонди), тобто інвестиції ототожнювались з поняттям «капітальнівкладення».
Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції якдовгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки,інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природногосередовища, як всередині країни, так і за кордоном з метою розвиткувиробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.
Підінвестиціями в самому широкому змісті розуміють вкладення капіталу в будь-якийформі з метою одержання доходу або соціального ефекту в майбутньому. Дляінвестора першорядною справою є досягнення цілей, які він ставить, фінансуючипроект, а створюваний об'єкт перетворюється в кошти, що забезпечують досягненнямети. Створення конкретного об'єкта є проміжною метою й даний об'єктліквідується або продається як тільки перестає відповідати поставленим цілям.
Інвестиційнадіяльність включає розробку ідеї, обґрунтування проекту, матеріально — технічней фінансове забезпечення, керування діяльністю створюваного об'єкта, включаючийого ліквідацію або перепрофілювання відповідно до умовами, що змінюються, іможливостями досягнення інвестором поставлених цілей.
Метаінвестиційної діяльності:
— збільшення прибутку в довгостроковій перспективі за рахунок збільшення обсягупродажів,
— підвищення вартості фірми,
— підвищення іміджу фірми,
— досягнення певних цілей конкуренції (збільшення частки ринку, освоєння новихринків),
— санація,
— захист капіталу від інфляції,
— одержання стабільного високого доходу.
Всучасній економічній літературі термін "інвестиції'' часто трактуєтьсядосить вузько або помилково. Як правило, інвестиції трактуються як будь-якевкладання коштів, яке може не приводити ні до зростання капіталу, ні доодержання прибутку. До них часто відносять так звані споживчі"інвестиції'', тобто придбання предметів довгострокового користування,які своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. Частопоняття "інвестиції" замінюють терміном «капітальнівкладення». Слід мати на увазі, що термін «капітальні вкладення»набагато вужче поняття, ніж "інвестиції": Багато авторів вважають, щоінвестиції є вкладенням грошових коштів. При цьому слід мати на увазі, щоінвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формахрухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів),нематеріальних активів.
ЗакономУкраїни інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей,що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідокякої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такимицінностями закон визначає:
· кошти,цільові банківські вклади, паї. акції та інші цінні папери;
· рухоме танерухоме майно,
· майновіправа, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальніцінності;
· сукупністьтехнічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічноїдокументації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації тогочи іншого виду виробництва, але не запатентованих;
· правакористування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, атакож інші майнові права;
· іншіцінності.
Об’єктамиінвестування можуть бути підприємства, які будуються, реконструюються аборозширюються, інші основні фонди, які орієнтовані на вирішення певногозавдання. Вони відрізняються за обсягом виробництва (масштабами проектів,виробництва продукції, робіт і послуг), спрямованістю (виробничі і соціальні),за характером і змістом етапів здійснення проектів, за формами власності(державні або приватні), за характером і ступенем участі держави (кредити,пакети акцій, податкові пільги, гарантії), окупністю коштів, ефективністюкінцевих результатів та іншими ознаками.
Згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність» інвестиції класифікуютьсяза окремими ознаками:
1. За об’єктами вкладання коштів виділяють реальні та фінансові інвестиції
Реальні (капіталоутворюючі) інвестиції — це вкладання в галузіекономіки та види економічної діяльності, що забезпечують приріст виробничих таневиробничих фінансових активів, тобто вкладання в основний капітал, запасиматеріальних обігових коштів, матеріально-речові цінності чи придбанняземельних ділянок, об'єктів природокористування тощо Це можуть бутинематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом і якіхарактеризуються як інноваційні інвестиції.
Фінансові інвестиції — це вкладання коштів в різноманітні фінансовіактиви, серед яких найбільшу частку займає вкладання в цінні папери,акції, облігації.
Співвідношення між реальними та фінансовими інвестиціями залежитьвід типу і рівня розвитку економіки та його інституцій. У провідних країнах зринковою економікою переважають саме фінансові інвестиції, оскільки основнимджерелом залучення коштів для реалізації інвестиційних проектів є випуск ціннихпаперів та реалізація їх на фондовому ринку.
2. За характером участі в процесі інвестування виділяють прямі інепрямі інвестиції. Тобто фінансові інвестиції, які peaлізуються у вигляді цінних паперів, котрі надають право власності (право володіння акціями), взалежності від обсягу, який концентрується в одного власника, можна розділитина прямі і портфельні інвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміють безпосереднюучасть інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладання коштів. Прямі інвестиції відповідають такомуобсягу цінних паперів, який дає право їх власниковісуттєво впливати на розробку та прийняття управлінських рішень в напрямкурозвитку компанії і навіть на повний контроль над нею. Пряме інвестуванняздійснюють в основному підготовлені інвестори, які мають точну інформаціюпро об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Портфельні інвестиції хоча и надають право власності, але їх обсягнезначний у сукупності всіх цінних паперів,емітованих підприємством, а тому вони не можуть впливати на ухвалення рішеньщодо управління ними. В більшостівипадків власники портфельних інвестицій не ставлять собі за мету управлінняпідприємством (компанією), їх більше цікавить розмір дивідендів, які вониодержують за свої акції.
Портфельними ці інвестиції називають тому, що їх власники необмежуються купівлею акцій одного підприємства, а мають у своєму володіннічастку акцій інших підприємств, що пояснюється прагненням одержати стабільнийприбуток за вкладеним капіталом і зведенням до мінімуму ризику щодо йоговтрати. Така сукупність акцій різних компаній у володінні одного інвестораназивається портфелем.
Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередкованеіншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всіінвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктівінвестування і наступного управління ними. В цьому випадку вони купують цінніпапери, які випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками(це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційнихкомпаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують за своїмвибором у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінніними, а одержані доходи розподіляють між своїми клієнтами. Таким чином, сутьнепрямих інвестицій полягає в тому, що дрібні інвестори (це, як правило,населення) безпосередньо не вкладають кошти в акції підприємств, а купуютьцінні папери різноманітних інвестиційних фондів, які, акумулюючи в собі цікошти, розміщують їх на власний розсуд в акції підприємств. При цьому ціінвестиції можуть бути як прямими, так і портфельними, а одержані дивідендирозподіляються між населенням-вкладником.
ДляУкраїни досить важливими є прямі інвестиції, бо в цьому випадку інвесторамивиступають значні транснаціональні корпорації, визнані лідери в світовомурозвитку. Не слід очікувати змін на краще від розвитку портфельногоінвестування. Хоча портфельні інвестиції і надають необхідні фінансові ресурси,з позицій виробника в технологічному плані не відбувається змін на краще.Портфельні інвестори завжди прагнуть вкладати кошти в підприємства зістабільним прибутком та гарантованими перспективами у майбутньому, тоді якпрямі інвестори можуть вкладати кошти в підприємства, які при докоріннійреконструкції га модернізації в майбутньому даватимуть значні прибутки.
Доповнюютьреальні та фінансові інноваційні та інтелектуальні інвестиції.
Інноваційніінвестиції — це вкладання коштів у нематеріальні активи, що забезпечуютьрозвиток науково-технічного прогресу та впровадження інновацій з метоюстворення нових або збереження чи розширення існуючих ринків збуту. Впромислово розвинутих країнах з високим рівнем техніки і технології інноваціїза своїм змістом наближені до реальних. Разом з тим в окремі періоди доводитьсяздійснювати інвестиції в підтримку технічно відсталих, малопродуктивних галузейвиробництв.
Інтелектуальніінвестиції — це вкладання коштів у формування творчого потенціалу тапрофесійних навичок громадян в усіх сферах суспільно-економічного життя, атакож придбання об'єктів інтелектуальної власності, якими є авторські права,винаходи, патенти, промислові зразки, інша інтелектуальна продукція В більшостівипадків за своїм змістом і напрямками використані інтелектуальні інвестиціїодночасно є інноваціями.
Українамає потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попитуна наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загальноюрівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємозаборгованості іпереорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в секторшвидкоплинних фінансових операцій. Збереження науковою потенціалу та розробкаінноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України єособливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшостівітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносин спричиниларозвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунути неможливо. Вихідз кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лишеза умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів.
3.За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.
Короткостроковіінвестиції це вкладання капіталу на період не більше року (це можуть бутикороткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощаднихсертифікатів).
Довгостроковіінвестиції — це вкладання капіталу на період, який триває більше року. Такий поділприйнятий в практиці обліку, але, як показує досвід, він вимагає деталізації.В досвіді діяльності значних інвестиційних компаній довгострокові інвестиціїдеталізують так: 1) до 2 років, 2) від 2 до 3 років, 3) від 3 до 5 років, 4)більше 5 років.
4.За формами власності інвестиції ділять на приватні, державні, власністьіноземних інвесторів, спільні інвестиції.
Зарозподілом інвестицій за формами власності можна оцінити характер економічноїформації, рівень розвитку економічних відносин в країні та ступінь державноговтручання в суспільний розвиток. Форма власності впливає на ефективністьінвестування, оскільки процедура розробки інвестиційних проектів та контроль заїх виконанням відрізняються для інвесторів з різною формою власності.
Приватніінвестиції — це вкладання коштів, яке здійснюється громадянами, а такожпідприємствами недержавних форм власності.
Піддержавними інвестиціями розуміють вкладання коштів, яке здійснюютьсяцентральними і місцевими органами влади і управління за рахунок коштів і бюджетів,позабюджетних фондів, а також державними підприємствами і установами за рахуноквласних і позичених коштів. Джерела державних інвестицій поділяються навнутрішні і зовнішні. Внутрішнім джерелом державних інвестицій є коштидержавного та місцевих бюджетів. Значним внутрішнім джерелом цього видуінвестицій є продаж облігацій державної позики, кредити Національного банкутощо. В Україні одним із засобів подолання інфляційних проявів є скороченнявидатків бюджету через значну його дефіцитність. В зв'язку з тим, що соціальнівидатки не можна скорочувати, то основною статтею скорочення видаткової частинибюджету стало скорочення видатків на народне господарство та державнікапітальні вкладення. Кошти, одержані від продажу державних цінних паперів, немали інвестиційної спрямованості, а використовувались для покриття дефіцитубюджету, а їх широкомасштабний продаж обмежив кредитні можливості комерційнихбанків. Надмірне застосування цього механізму мобілізації коштів стало одним ізвагомих чинників фінансової кризи яка спалахнула в Росії і не обійшла Україну всерпні-вересні 1998 р.
Зовнішнімиджерелами державних інвестицій є кредити міжнародних організацій, урядівзарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державних цінних паперів назовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення, які здійснюються іноземнимигромадянами, юридичними особами, державами.
Вирішальнезначення для обсягів зовнішніх інвестицій має економічний клімат в країні, вяку спрямовуються інвестиції. Від економічного клімату в країні залежитьструктура зовнішніх інвестицій, співвідношення між обсягами кредитів, наданихміжнародними організаціями, урядами закордонних країн, з одного боку, таобсягами іноземних інвестицій – з другого. Основними чинниками, які формуютьекономічний клімат та інвестиційну привабливість, у відповідності докласифікації ризиків, що виникають при реалізації інвестиційного проекту, є:
· стабільністьекономічного законодавства та поточні економічні ситуації;
· зовнішньоекономічнаполітика країни-одержувача;
· політичнаситуація в країні;
· коливанняринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо.
ВУкраїні ці умови досить нестабільні, а це визначає низьку інвестиційнупривабливість для закордонних інвесторів. Великий попит на інвестиційні ресурсив свій при їх обмеженості є досить проблематичними умовами дляширокомасштабного іноземного інвестування в нашій країні.
Підспільними інвестиціями розуміюсь вкладення, які здійснюються суб'єктами даноїкраїни і іноземним держав.
5.За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.
Інвестиції всередині країни (внутрішнє інвестування) — це вкладання коштів в об'єктиінвестування, які розташовані в територіальних межах даної країни.
Підінвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції} розуміють вкладання коштів воб'єкти інвестування, розташовані за межами територіальних кордонів даноїкраїни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансовихінструментів інших країн — акцій іноземних компаній, облігацій інших державтощо).
Основнимиджерелами інвестицій для підприємств є:
· власнікошти (прибуток, амортизаційні відрахування, суми отриманих страхових виплат навідшкодування збитків внаслідок природних катаклізмів тощо), а також інші видиактивів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність та залученікошти (продаж акцій, благодійні внески та інше);
· асигнуваннядержавного та місцевого бюджетів, що надаються на зворотній основі (державнефінансування);
· залученікошти у вигляді кредитів, наданих державою на зворотній основі, кредитіввітчизняних та зарубіжних банків та інших інституційних інвесторів(інвестиційних фондів, страхових товариств тощо);
· іноземніінвестиції у формі як прямих, так і портфельних.
Розглядаючипоняття інвестицій як економічної категорії, джерела їх формування,класифікацію, слід розглянути ще кілька понять, пов’язаних з цим поняттям, якізустрічаються в літературі.
Реінвестиції- це знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбанняабо виготовлення нових засобів виробництва та інші цілі. Такі інвестиції можутьспрямовуватися на заміну наявних об'єктів новими, раціоналізацію і модернізаціютехнологічного обладнання або процесів, зміну обсягів виробництва,диверсифікацію, пов'язану зі зміною номенклатури, створення нових видівпродукції, організацію нових ринків збуту, забезпечення виживання підприємств вперспективі.
Нематеріальніактиви — це умовна вартість об'єктів промисловості та інтелектуальної власності(власності на результати інтелектуальної праці, об'єктами якого є винаходи,відкриття), інших аналогічних майнових прав, які признаються об'єктом прававласності конкретної юридичної або фізичної особи і приносять їй доход. Вониділяться на фінансові активи — валюта, касова готівка, депозити в банках, чеки,заощадження, страхові поліси, вклади в цінні папери, споживчий кредит, паїтощо; нематеріальні активи – патенти, торгові марки, авторські права та інші.
Упрактиці планування і обліку довготермінові інвестиції групуються за такимиознаками:
· за рівнем централізації джерел фінансування — централізовані кошти (коштидержбюджету), нецентралізовані (власні кошти підприємства, позичені і залученіфінансові ресурси та інші);
· затехнологічною структурою (склад робіт і витрат): на будівельні і монтажні роботи,придбання всіх видів обладнання, інструментів і інвентарю;
· захарактером відтворення основних фондів: нове будівництво, розширення,реконструкція, технічне переозброєння;
· заспособом виконання робіт: підрядним і господарським способом;
· за призначенням:виробничого і невиробничого призначення.
Інвестиційнадіяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави тагромадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система Українискладається з більш ніж ста законів та інших нормативних актів, що регулюютьінвестиційну діяльність.
Середних слід насамперед відзначити Закон України «Про інвестиційнудіяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», ЗаконУкраїни «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну»,Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», які створюютьправову основу інвестиційної діяльності.
Законодавствовизначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власностіта господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності;самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають дляїх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційноїдіяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Суб'єктами(інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни іюридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Інвестори- суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладаннявласних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єктиінвестування.
Інвесториможуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконуватифункції будь якого учасника інвестиційної діяльності.
Учасникамиінвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, іншихдержав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або напідставі доручення інвестора.
Забороняєтьсяінвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогамсанітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм,встановлених законодавством України, а також порушує права та інтересигромадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Виходячиз того, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців,а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можнавиділити наступні форми інвестиційної діяльності:
• створенняюридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;
• веденняспільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставідоговору про спільну діяльність;
• придбання рухомого чи нерухомого майна шляхом прямого одержання майна та майновихкомплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• придбаннямайнових прав;
• іншіформи, не заборонені законами України.
Однієюіз форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність. Інноваційнадіяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічногопрогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:
• фінансуванняфундаментальних досягнень для здійснення якісних змін продуктивних силагропромислового виробництва;
• випускі розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
• створенняі розповсюдження принципово нових високопродуктивних сортів сільськогосподарськихкультур та порід тварин;
• розробкаі впровадження нових ресурсозберігаючих технологій призначених для виробництваекологічно чистої продукції;
• реалізаціюдовгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат.
Такимчином, ефективна діяльність компаній і фірм у перспективі, забезпечення високихтемпів їх розвитку і зростання конкурентоспроможності в умовах ринковоїекономіки залежить від рівня їх інвестиційної активності і діапазонуінвестиційної діяльності. Однак залучення інвестицій не є одним показникомефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональністьвикористання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини міжсуб’єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичнихзнань для ефективного здійснення різних видів інвестицій: реальних, фінансових,інтелектуальних, інноваційних тощо. Інвестиційна діяльність нерозривнопов’язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку.Важливе значення при цьому має вміння вигідно розмістити кошти, правильнооцінити інвестиційну привабливість об’єктів інвестування.
Літературні джерела
1. Гуткевич С. А.Инвестиции и инвестиционный процесс. – К., 2000. – 63 с.
2. ДаніловО. Д. та ін. Інвестування: навчальний посібник/ О. Д. Данілов, Г. М. Івашина,О. Г. Чумаченько. – К.: Видавничий «Комп’ютерпрес», 2001. – 364 с.
3. Інвестуванняв аграрній сфері / За ред… А. В. Чупіса. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2002.– 244 с.
4. Інвестування:Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни – К.: КНЕУ,2001. -251 с.
5. ЗаконУкраїни «Про інвестиційну діяльність»
6. МузиченкоА. С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. Посібник/ А. С. Музиченько. –К.: Кондор, 2005. – 406 с.
7. ПересадаА. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ,2002. – 272 с.