Реферат: Економічна безпека України
Економічна безпека УкраїниЗмістВступ 4
Розділ 1. Основи ринкової економіки 6
1.1.Сутністьекономічного суверенітету та його структура 6
1.2.Характеристикаелементів економічної безпеки України 10
Розділ 2. Аналіз стану економічної безпеки України 15
2.1.Аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основнімакроекономічні показники 15
2.2.ДосвідУкраїни в боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом 21
Розділ 3. Ефективність заходів держави щодо врегулюваннястану економічної безпеки України 32
Висновки 37
Список використаної літератури 39
Вступ
Україна одночасно проходить складнийісторичний шлях державотворення і переходу від централізовано-планової системиуправління економікою до соціально спрямованої ринкової економіки. Зрозуміло,що ці дві історичні події супроводжуються зламом суспільних і економічнихвідносин, який призводить до соціально-економічної кризи тривалого характеру.Кризовий стан економіки значно впливає, більш того, безпосередньо загрожуєнаціональним інтересам незалежної держави, надзвичайно актуалізує проблему їїнаціональної безпеки, в першу чергу такої її складової, як економічна. Всучасних умовах економічна безпека є такою, що визначає національну безпеку вцілому. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування ранішестворених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових,ринкових відносин і ринкової інфраструктури.
В економічній науці і практиці поки що немаєодностайного визначення категорії “економічна безпека держави”. У відповіднійлітературі до цієї категорії включають такі складові: сировинно-ресурсна,енергетична, фінансова, воєнно-економічна, технологічна, продовольча,соціальна, демографічна, екологічна, промислово-технологічна, соціальна, продовольча,приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери, зовнішньоекономічна. Але ценадто широке трактування економічної безпеки. На наш погляд, до економічноїбезпеки слід відносити тільки ті складові, які містять лише економічнівідносини. З такої точки зору до категорії “економічна безпека держави”доцільно відносити лише власне економічну, фінансову, зовнішньоекономічнуі соціальну складові.
Розробка та вжиття заходів з детінізаціїекономіки мають виходити з розуміння суті тіньової економіки та ланокекономічної системи, на які вона поширюється. У суспільстві існує погляд, щотіньова економіка за своєю структурою подібна або майже подібна до легальної,що вона охоплює у схожих пропорціях сфери і відносини виробництва, розподілу татоварообміну. Звідси випливають як оцінки масштабів цього явища (наприклад,коли аналізують споживання певних виробничих ресурсів), так і рекомендації щодоподолання його наслідків. На жаль, ефективність цих рекомендацій не може бутивисокою, оскільки тіньова економіка перехідного суспільства здебільшогоконцентрується у сфері грошового обігу та перерозподілу вже створеної вартості.
Масштаби тіньової економіки в Україні вражаютьі тому тема економічної безпеки є дуже актуальною.
Метою курсової роботи є ефективність заходівдержави щодо врегулювання стану економічної безпеки України.
Завдання роботи: сутність економічногосуверенітету та його структура, характеристика елементів економічної безпекиУкраїни; аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основнімакроекономічні показники, досвід України в боротьбі з відмиванням коштів,здобутих злочинним шляхом.
Розділ 1. Основи ринкової економіки1.1.Сутність економічного суверенітетута його структура
В загальному розумінні безпека — це низькийрівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певногосуб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщосправджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себебезпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, — вонаповинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бутипевні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщопереходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо,розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут будеадекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.
Отже, поняття економічної безпеки країни митрактуємо як складну багатофакторну категорію, яка характеризує здатністьнаціональної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованогозадоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, зметою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх тазовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національноїекономіки у світовій системі господарювання.
Використання саме категорії економічноговідтворення дозволяє надати економічній безпеці третього часового виміру, тобтооцінити, наскільки поточний стан справ містить передумови для забезпеченнястійкості економічної безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категоріївідтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання,тому що процес суспільного відтворення, як відомо, є результатом індивідуальнихвідтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у певномуекономічному середовищі та під впливом певної економічної політики держави.
Отже, економічна безпека країни в цьому разіможе трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпекимакрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпекимікрорівня. Причому тут важливо зауважити, що як безпека держави, так і безпекамікрорівня, припустимо — підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремоабо навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це — не лишевзаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпеками двохрівнів — безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня — якраз і є головноюпроблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.
Використовуючи викладені підходи, можнасьогодні говорити про низку загроз економічній безпеці України, які значноюмірою виникли саме внаслідок заходів, ужитих у процесі економічногореформування. Згадаємо лише про найважливіші з них.
Це — деформація промислової структури, яка насьогодні, на жаль, не містить матеріальних передумов для переходу доекономічного зростання, а конкуренція з товарами зарубіжного виробництва єфактично нерівноправною для вітчизняних товаровиробників та виступає загрозоюекономічній безпеці мікрорівня. Це — наслідки монетарної стабілізації, підчас якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня буладосягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщеннядиспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси.
Можна говорити також про бюджетну політику, вякій, на жаль, сьогодні переважає фіскальна функція, і дуже мало уваги приділяєтьсярегулятивній та перерозподільчій ролі бюджетної політики.
На тлі цих і багатьох інших процесів сьогоднівідбувається рух приватних економічних суб'єктів до посилення їх власноїекономічної безпеки. А оскільки такого середовища, яке сприяло б координаціїінтересів цих приватних суб'єктів, не сформовано, то цей рух до індивідуальноїбезпеки спричинив погіршення стану економічної безпеки держави на макрорівні івідбулося зниження реального рівня регульованості економіки.
З одного боку, те що під час приватизаціїпереважали кількісні орієнтири, призвело до того, що при цьому досить часто неутворювалося ефективних власників, не відбулося групування підприємств іпереплетення капіталів, не було інших форм корпоративної організації, якісприяли б координації інтересів мікро- та мезорівнів і збільшенню стійкостівідтворювальних процесів мікрорівня.
З другого боку, нерозвиненість інституційноїсистеми реалізації державної влади, непрозорість економічної політики доситьчасто ставали вагомими чинниками нестабільності та непевності економічнихстратегій підприємств. Отже, досить часто, як визнають самі підприємці,взаємодія з “тіньовим” сектором та корумпованими чиновниками сприймається нимияк більш стабільна форма відносин, ніж абсолютно легальна діяльність, якусьогодні можуть собі дозволити лише дуже стійкі підприємства.
Не можна не згадати також про ще один типсуперечностей — між інтересами економічної безпеки індивідуума, підприємств ідержави. Погіршення якості життя населення, зростання невизначеностісоціального статусу багатьох верств населення також є загрозою економічнійбезпеці. Адже насамперед вони знижують легітимність і ефективність економічноїполітики держави, а також призводять до поширення кримінальної та “тіньової”діяльності.
Тобто, необхідно мінімізувати загрозидіяльності підприємств з боку як кримінальних та “тіньових” структур, так іофіційної політики. Підприємства повинні мати змогу розробляти власну стабільнуперспективну стратегію своєї діяльності. Відповідно моніторинг і система індикаторівстану економічної безпеки також мають включати як ключові індикаториекономічної безпеки саме економічних суб'єктів — підприємств і їхніх об'єднань.
Економічний суверенітет України — це“власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноваженіним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки тазовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення”.Двома підсистемами національного багатства є матеріальне та нематеріальнебагатство. В умовах НТР найважливішою підсистемою національного багатства єнематеріальне. Основними формами такого багатства є нагромаджена виробничамайстерність і досвід людей, їх здібності, творчі обдарування, знання таінформація, а також духовні та культурні цінності тощо. Сукупність усіх форм тавидів національного багатства концентровано втілюється в інтелекті нації, тобтосукупності здібностей і творчих обдарувань людей, їх освітньо-кваліфікаційногорівнів, на основі яких формується здатність народу засвоювати нові знання таінформацію і використовувати їх для розвитку науки, культури, мистецтва,створення і впровадження нової техніки, застосування прогресивних форм організаціївиробництва і праці.
У концентрованому виразі це знаходить свійвираз у марксистському положенні про те, що основною продуктивною силою єлюдина. Правильність цієї формули підтверджують провідні західні та вітчизняніучені, коли зазначають, що основним фактором економічного зростання,соціально-економічного прогресу є не фізичний капітал (верстати, устаткуваннятощо), а “людський капітал” (рівень освіти, знань тощо).
Щоб з’ясувати, що відбувається з економічнимсуверенітетом України в умовах глобалізації економіки, слід визначити сутністьтакої глобалізації та її основні наслідки. Глобалізація — цезагальнопланетарний процес інтернаціоналізації національних та регіональнихсистем у суперечливій та конфліктній формі транснаціоналізації, тобто взаємопроникнення,взаємопереплетіння та діалектичного заперечення розвинутими країнамислаборозвинутих внаслідок різноспрямованості впливу глобалізації. Глобалізаціяв умовах відкритості національних економічних систем сприяє посиленнюмогутності найрозвиненіших країн світу, передусім транснаціональних корпорацій,з одного боку, та відносному послабленні економічного потенціалуслаборозвинутих країн, поступовій втраті економічного суверенітету цих країн, зіншого боку. Діалектичне заперечення означає підпорядкування економікислаборозвинутих країн інтересам наймогутніших держав та міжнароднихфінансово-кредитних організацій.
Згідно з класифікацією Світового банку, внижній ешелон країн, що розвиваються, входять близько 55 країн, в яких ВВП надушу населення у 1995 році становив менше 765 дол. За цим критерієм до даноїгрупи слаборозвинутих країн впритул наближається і Україна. Про деструктивнийвплив глобалізації на розвиток слаборозвинутих країн засвідчує висновок, щоміститься у програмі розвитку ООН: “…втрати країн, що розвиваються, внаслідоквідсутності рівноправного доступу до торгових і фінансових ринків і ринку праціскладають 500 млрд. дол., що в 10 разів перевищує обсяг засобів, отриманих цимикраїнами щорічно у вигляді іноземної допомоги”. Приблизно у такому співвідношеннітреба оцінювати обсяги допомоги від МВФ та втрат, які несе країна внаслідок виконанняумов надання кредитів цією організацією. МВФ та Світовий банк, за твердженнямокремих авторитетних американських учених, підпорядковують спроби національногорегулювання слаборозвинутих країн “глобальній логіці капіталу”, використовуючипри цьому політику батога і пряника щодо доступу до міжнародних кредитів.
1.2.Характеристика елементівекономічної безпеки УкраїниЗа роки незалежності значно послабивсяекономічний суверенітет України, зросла економічна небезпека за багатьма параметрамирозвитку національної економіки, що вимагає ґрунтовного комплексного вивченнямеханізму забезпечення економічної безпеки країни. Механізм забезпеченняекономічної безпеки країни — це сукупність інституційних та організаційнихструктур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких упевній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішнізагрози існуванню країни в економічній сфері.
Стратегія економічної безпеки країни — цечітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій державищодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Цеозначає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бутиспрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, якаспрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, якістворюють основну масу матеріальних і духовних благ.
Тактика забезпечення економічної безпекикраїни — це конкретні способи досягнення такої безпеки, короткотермінової діїінституційних та організаційних структур держави залежно від зміни внутрішніх ізовнішніх умов. У зв’язку з цим попередньо з’ясуємо основні показникиекономічної безпеки.
Найважливіші індикатори економічноївнутрішньої безпеки слід групувати в межах основних підсистем національноїекономічної системи. Такими індикаторами в межах продуктивних сил єзагальноосвітній, професійний, культурний рівні людини — працівника, умови їїпраці, рівень енергоозброєності праці, економічного мислення, задоволенняфізичних потреб, професійна мобільність тощо стосовно основної продуктивноїсили; ступінь фізичного та морального зношування техніки, рівень впровадженнянових ресурсо — та енергозберігаючих та біотехнологій, забезпеченість населенняновітньою медичною технікою, лікарськими препаратами, впровадження предметівпраці з наперед заданими властивостями, питома вага верстатів з числовимпрограмним управлінням, "інтелектуальних роботів", комп’ютерівп’ятого і шостого поколінь та ін. щодо засобів виробництва; питома вага витратна розвиток науки у ВВП, кількість раціоналізаторських пропозицій, отриманихпатентів в межах країни і окремих підприємств та ступінь їх впровадження, обсягвитрат на розвиток науки у розрахунку на одного працівника, наявність науковихлабораторій на великих підприємствах, кількість венчурних підприємств, структуравитрат на фундаментальні і прикладні науки, пріоритетність країни в декількох напрямахрозвитку світової науки, ступінь захисту інтелектуальної власності тощостосовно такого відособленого елемента продуктивних сил, як наука; рівеньвпровадження нових форм організації виробництва і праці, систем заробітноїплати, розвитку організаторських навичок у працівників тощо в межах такоговідокремленого елемента продуктивних сил, як форми і методи організаціївиробництва; рівень розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово новихзасобів передачі інформації, забезпеченості достовірною інформацією (різними їївидами) суб’єктів економічної діяльності на мікро- та макрорівні, рівеньзахисту державних інформаційних ресурсів, створення національних та регіональнихінформаційних мереж, входження в міжнародну інформаційну систему інтернет, в т.ч. передусім великих підприємств, розробка системного програмного забезпеченнятощо в межах такого найновішого елемента продуктивних сил, як інформація;ступінь використання нетрадиційних джерел енергії, рівень наукових дослідженьна шляху до освоєння термоядерної енергії та ін. в межах використовуванихлюдьми сил природи.
Основними індикаторами економічної безпеки вмежах техніко — економічних відносин є ступінь участі у міжнародному поділіпраці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва,чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування вУкраїні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувативітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями тощо.
В межах технологічного способу виробництва(єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) найважливішимипоказниками економічної безпеки є ступінь технологічного відчуження працівниківвід засобів виробництва, рівень відкритості або закритості національноїекономіки (що залежить від частки національного виробництва у світовому успівставленні з часткою країни у світовій торгівлі, в т.ч. торгівлі наукомісткоюпродукцією, послугами тощо), співвідношення між трьома технологічними способамивиробництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці), показникиенергомісткості, фондомісткості, матеріаломісткості виробництва, рівеньекологічного забруднення, продовольчої, сировинної, енергетичної безпекидержави тощо.
В межах організаційно — економічних відносиніндикаторами економічної безпеки є рівень розробки та впровадження сучаснихмаркетингових досліджень, особливо міжнародного маркетингу, наявністьвідповідних кадрів, використання у менеджменті передових організаційних формуправління підприємствами, рівень підготовки менеджерів та запровадження нимисучасних принципів та вимог управління найманими працівниками, раціональневикористання передового зарубіжного досвіду у цій сфері та ін.
В межах організаційно-технологічного способувиробництва (який є єдністю технологічного способу виробництва і організаційно- економічних відносин) показниками економічної безпеки є рівень планомірнопродуманої структури продуктивних сил, в т. ч. наукових установ, які ведутьнаукові дослідження і розробки в різних секторах економіки, організаціяцентральних та регіональних міністерств і відомств у цій сфері, галузевихнауково — дослідних інститутів, організація наукових закладів, медичнихустанов, інформаційних центрів тощо; рівень раціональної структуритехніко-економічних відносин в т.ч. установ і відомств, міжнароднихорганізацій, які забезпечують пошук іноземних партнерів та ефективнефункціонування міжнародного поділу праці в одиничній та особливій формах;організацію різних видів маркетингу (наприклад, маркетингу за географічнимпринципом, матрична організація тощо).
В межах відносин економічної власностііндикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між типами іформами власності, ступінь їх економічної реалізації, що виражається передусіму привласненні маси прибутку по відношенню до чисельності зайнятих, ступіньреалізації власності людини-працівника і людини — власника на робочу силузагалом та оптимальне співвідношення в такій реалізації між різними категоріямипрацівників, наявність потужних та стабільних стимулів до праці, раціональнийподіл на необхідний та додатковий продукт (ступінь експлуатації найманої праці,помірна інтенсивність праці), справедлива податкова система, оптимальний рівеньмонетизації економіки, рівень безробіття, раціональне управління власністю намікро — та макрорівні та інше.
В межах суспільного способу виробництва (якийє результатом діалектичної взаємодії продуктивних сил та відносин економічноївласності, з одного боку, техніко-економічних та організаційно-економічнихвідносин, з іншого боку) показниками економічної безпеки є рівень розвиткуекономічної та соціальної інфраструктури, доходи населення, ступіньвідповідності між продуктивними силами і відносинами економічної власності.
В межах господарського механізму основнимиіндикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між ринковими тадержавними важелями регулювання економіки, між адміністративними, правовими іекономічними важелями державного регулювання, ступінь досконалості механізмувикористання економічних законів, механізму вирішення економічнихсуперечностей, всебічного розвитку людини, забезпечення ефективної взаємодіївсіх підсистем та елементів економічної системи.
В межах економічного способу виробництва, якийє органічною єдністю продуктивних сил, економічних відносин і господарськогомеханізму (а отже синонімом економічної системи), індикаторами безпеки є рівеньта якість життя, темпи економічного зростання, темпи інфляції, ступінь розвиткутіньової економіки, державний борг, дефіцит бюджету, рівеньконкурентоспроможності країни, сальдо платіжного балансу, зовнішній борг,оптимальне співвідношення між різними економічними укладами.Основними показникамизовнішньої економічної безпеки країни є активна участь у міжнародному поділіпраці, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі наукомісткими товарами, патентами,ноу-хау, виважена зовнішньо економічна політика (поєднання протекціонізму ілібералізму), відсутність залежності від єдиного джерела постачання сировини,енергетичних ресурсів, використання власної моделі соціально-економічногорозвитку (не нав’язаної міжнародними організаціями), входження у справедливіекономічні союзи та інше.
Розділ 2. Аналіз стану економічноїбезпеки України2.1. Аналіз стану тіньового секторуекономіки України та його впливу на основні макроекономічні показники
Проблема легалізації та відмивання грошей буденагальною доти, доки не вичерпаються джерела тіньових капіталів та стимули доїх творення. А оскільки тіньову економіку повністю викоренити неможливо, то йпроблема існуватиме завжди. Питання полягає лише у зменшенні обсягів тіньовогопідприємництва і проблем, пов'язаних з його функціонуванням, до рівня, який бине справляв суттєвого впливу на соціально-економічні процеси в країні і незагрожував її економічній безпеці. 10-15% тіньового сектора до ВВП, на думкунауковців, — це допустима межа стосовно тих галузей послуг, в яких домінуютьтрудомісткі, малопродуктивні види діяльності. Але без адекватного розвиткуінфраструктури послуг зростання індустріальних галузей економіки певним чиномбуде загальмоване.
Боротьба влади з тіньовою економікоюперіодично то спалахує, то затухає. Системних змін в усуненні причин їїіснування і поширення та єдиної економічної політики, спрямованої на подоланняцього явища, не спостерігається. Продовжується практика списаннязаборгованостей, що стимулює накопичення нових, у тому числі штучного походження.Проблема неплатежів та негрошова економіка — це поживне середовище для тіньовихдоходів. Залишається високий рівень та складність системи оподаткування. Регуляторнаполітика уможливлює адміністративне втручання в процеси утворення і розвиткупідприємств. Постійно (іноді у вигляді експериментів) надаються пільги загалузевим та територіальним принципами.
Певні кланові структури таким чином лобіюють іотримують конкурентні переваги. Цим порушується рівність агентів ринку стосовноумов розвитку підприємств, доступу до ресурсів та збуту продукції. Дістатиштучні (монопольні) переваги порівняно з іншими стає метою кожного агентаринку. А об'єднання таких агентів добувають та відстоюють власні інтереси.Багаті ж верстви населення, які широко представлені у владних структурах, незацікавлені обкладати себе податками. Тому податкова реформа фактично заморожена.
/>
Рис.2.1. Динаміка реальних доходів бюджету (у порівняльних цінах до відповідногоперіоду минулого року).
Надання пільгових режимів оподаткування однимсекторам економіки за умов збереження високого податкового тиску в ціломузмушує інші сектора використовувати різні шляхи для легального ухилення відоподаткування. Як наслідок, маємо постійну невідповідність між надходженнями добюджету і ростом ВВП. Приміром, протягом 2 та 3 кварталів 2001 р. темпи ростудоходів бюджету були повільнішими від темпів росту ВВП (рис.2.1) як у цілому,так і за податковими та неподатковими надходженнями. Якщо в 1 кварталі доходизбільшилися на 13,6% у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року(при 7,0% росту ВВП), то за півріччя вони зросли лише на 1,8%, а за 9 та 12міс. скоротилися відповідно на 3,6% та 10,2% (при 9,0% росту ВВП). Тількиприбутковий податок з громадян за темпами росту перевищував динаміку ВВП — за 9міс. на 24,3%, а за рік на 18,6% (рис. 2.2). Інші основні види податків реальноскорочувалися. Наприклад, податок на прибуток підприємств за 9 міс. зменшився на11,7%, а за рік на 23,5%, ПДВ за підсумками року реально скоротився на 6,4%,неподаткові надходження за 9 міс. зменшилися на 22,3%, за рік на 19,8%.
/>
Рис.2.2. Динаміка реальних надходжень до бюджету за видамиподатків (у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року).
Незважаючи на постійне зростання кількостісуб'єктів господарювання, велика їх частина не показує у звітах ніякоїдіяльності і не сплачує податків (табл.2.1). За даними Державної податкової адміністрації,у 2000 р. таких юридичних осіб налічувалося 50,3%, а фізичних осіб — 39,7%. У2001 р. їх кількість становила відповідно 36,7 та 47,7%. Не важко припустити,що так багато підприємств (переважно малих) та майже половина фізичних осіб немогла зовсім не працювати, тож діяли вони, скоріше за все, у «тіні».
Таблиця2.1
/>
Для постійного дослідження тіньової економікиі надання відповідних інформаційних матеріалів уряду щодо її стану і тенденційрозвитку НДІ статистики Держкомстату спільно з Мінекономіки розробили системумоніторингу й економічного аналізу. Вона включає п'ять методів оцінки обсягутіньового сектора, в тому числі інтегральний коефіцієнт тінізації, вплив натемпи ВВП, надходження до бюджету і фонди страхування, темпи і структуруінвестицій, динаміку зайнятості тощо. Вперше на офіційному рівні щоквартальновипускається бюлетень «Тенденції тіньової економіки в Україні», девміщені аналітичні матеріали. Головна мета видання — показати наслідкинедосконалості (недореформованості) законодавчого поля у сфері податкової,регуляторної, бюджетної, соціальної політики. Проводиться оцінка можливостівикористання діючих нормативно-правових актів в утворенні тіньових доходів.
Досвід апробації різних підходів до оцінки тіньовогосектора, які проводились у НДІ статистики, показав, що серед них дляпрактичного застосування в умовах вітчизняної статистики найбільш прийнятними єп'ять методів, а саме:
- фінансовий — аналізує структуру валовогодоходу підприємств у динаміці, виділяє об'єктивні чинники її погіршення і націй основі визначає приховування доходів;
- монетарний (метод Гутмана) — аналізуєспіввідношення готівки в обігу і грошової маси М2;
- електричний — зіставляє динаміку ВВП та витрателектроенергії;
- доходів та витрат домогосподарств — порівнюєці показники;
- витрат домогосподарств на купівлю товарів — порівнює відповідні дані бюджетів домогосподарств із статистикою роздрібноготоварообігу.
Кожний з цих методів дає приблизну оцінку вмежах охоплення ними інституційних секторів національних рахунків. Значнопідвищує достовірність кінцевого результату інтеграція окремих оцінок в єдинийкоефіцієнт тінізації економіки.
Сьогодні офіційний ВВП містить певну часткутіньової економіки — приблизно 20%, яка визначена статистичними управліннямиДержкомстату. Тому інтегральний коефіцієнт тінізації розраховувався у трьохмодифікаціях: до легального сектора, до офіційного ВВП та до загального сектораекономіки.
Розрахунки враховують ступінь охоплення ВВПкожним з методів. Наприклад, за допомогою фінансового та електричного методівможна дослідити сектор нефінансових корпорацій, або приблизно 0,77 частину ВВП.Монетарний метод пов'язаний із використанням готівкових коштів в оборотітоварів та послуг, тому розповсюджується приблизно на 0,65 частину ВВП, а саме:сектор споживчих витрат домогосподарств — 0,52, індивідуальні споживчі витратисектора загального державного управління — 0,097 х 0,2 та індивідуальнебудівництво в секторі валового нагромадження капіталу — 0,186 х 0,9. Методдоходів-витрат населення поширюється тільки на сектор домашніх господарств — 0,527, що включає підсектор споживання товарів — 0,442. Цим методомохоплювалися тільки сім(ї із середніми і низькими статками. Сім'ї із високимидоходами, зазвичай, не беруть участі в обстеженнях.
Рівень тіньового сектора до офіційного ВВПзбільшився від 21,5% у 1991 р. до приблизно 68,2% у 1997 р. У 3 кварталі 2001р. він становив 41,8%, а до кінця року зріс до 44,0%. Втім, слід зазначити, щорозрахунками не охоплюється такий важливий сектор ВВП, як експорт-імпортпродукції, здійснюваний у рамках «човникової» торгівлі.
/>
Рис. 3. Динаміка рівня тіньового сектора до офіційного тазагального ВВП.
Незважаючи на деяке зниження рівня тінізаціїекономіки, пік якого припав на 1997-1998 рр., економічне середовище і досізалишається несприятливим для здійснення цілком легальної підприємницькоїдіяльності. Зволікання з його реформуванням і наближенням до умов розвиненихкраїн у кращому разі законсервує існуючий високий рівень тінізації економіки.Нині більше третини загального сектора, або близько половини офіційного ВВП(майже 100 млрд. грн.) постійно утворюється і розподіляється в«тіні», в тому числі і легалізується. Група країн FATF добрепоінформована про подібний стан економіки України завдяки своїм експертнимгрупам, що працюють у нашій країні. Вона постійно здійснюватиме на насполітичний та економічний тиск, вживатиме дискримінаційні заходи. Звичайно, цезашкоджуватиме іміджу і рейтингу України у світовій спільноті. Не додають нашійдержаві авторитету і публікації в щорічних звітах Світового банку рейтингівУкраїни щодо рівня корупції та тіньової економіки. На ці реалії необхіднозважати. Тому альтернативи прискоренню реформ немає.
З іншого боку, не слід автоматично братися завиконання всіх вимогFATF. Варто поцікавитися, як вони самі вирішують ціпроблеми. Приміром, висунуті вимоги щодо фінансового моніторингу не повиннірозповсюджуватися тотально на всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Адже врозвинених країнах ці суб'єкти поділені на категорії за чітко розробленимикритеріями. Існують категорії ретельного стеження і повної довіри, а такожрізні проміжні варіанти. Це залежить від установчих документів, досвідуспівпраці з контролюючими органами тощо. Злісні порушники потрапляють у чорнісписки і відповідні категорії спостереження. Необхідно вивчити та перейнятинайбільш ефективні механізми контролю. Це дозволяє здійснити інтегрованаміжвідомча інформаційна система. Для її створення потрібно подолати міжвідомчібар'єри, окреслити межі інформації для санкціонованого доступу адміністраторамияк по горизонталі, так і по вертикалі. Вирішення цієї складної проблемизалежить від політичної волі влади зробити систему управління й економіку більшпрозорою, а значить, менше тінізованою.
2.2.Досвід України в боротьбі звідмиванням коштів, здобутих злочинним шляхомПроцеси глобалізації світової економіки,розвиток фінансових технологій, безперешкодний рух капіталу створили сприятливіумови для «зрощення» кримінальних грошей зі світовою економікою.Економічний і політичний вплив злочинних організацій послаблює суспільний лад,руйнує етичні стандарти, а відтак і демократичні інститути суспільства. Аподальше існування можливостей для відмивання грошей провокує зростання злочинностів країні.
Про глибину проблеми свідчать і даніМіжнародного валютного фонду: сукупні обсяги відмивання грошей у світіколиваються в межах 2-5% від світового валового продукту. Це означає, щопитання поліпшення стану боротьби з відмиванням грошей є актуальними для всієїсвітової спільноти, а особливо для країн, що трансформують економіку наринкових засадах, до яких відноситься й Україна.
Про серйозність намірів України в боротьбі звідмиванням грошей, здобутих злочинним шляхом, свідчить процес адаптаціїнаціонального законодавства в даній галузі до міжнародних стандартів. Так, у1988 р. Україна підписала та ратифікувала Конвенцію ООН про боротьбу знезаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (Віденськаконвенція), яка набула чинності для України 27 листопада 1991 р., а в 1990 р. — Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочиннимшляхом (Страсбурзька конвенція), яка набула чинності для України 1 травня 1998р. Це дозволяє нам поглиблювати міжнародну співпрацю з означених питань.
Спираючись на ратифіковану Віденськуконвенцію, Україна ухвалила Закон «Про заходи протидії незаконному обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».Він визначає систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, атакож визначає права та обов'язки юридичних осіб і громадян у зв'язку іззастосуванням цього Закону. Разом із тим, новим Кримінальним кодексом України,який набув чинності 1 вересня 2001 р., зокрема ст. 306, визнано використання(відмивання) коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, кримінальним злочином.Тут також слід зазначити, що попередня редакція Кримінального кодексу, зокремаст. 229 (стаття введена як наслідок ратифікації Віденської конвенції), такожвизнавала відмивання коштів, одержаних від торгівлі наркотиками, кримінальнимзлочином. Особливо слід відмітити, що новий Кримінальний кодекс розширив колопредикативних злочинів, доходи з яких можуть бути предметом розслідувань справпро відмивання коштів та судових переслідувань таких злочинів.
Тут варто зупинитися на характеристиці грошей,що відмиваються. Існує декілька поглядів на це питання, у тому числі йзакріплених у законодавстві різних країн. Гносеологічно поняття «відмиваннягрошей» — це операції з обробки кримінальних доходів таким чином, щобприховати їх нелегальне походження. Під кримінальними доходами, що відмиваютьсяу світовій економіці, спочатку розуміли доходи, отримані від торгівлі наркотиками,контрабанди зброї та торгівлі людьми. Пізніше до відмивання грошей почали відноситинадходження на банківські рахунки доходів, отриманих від інших видів злочинів(шахрайство, шантаж тощо).
На наш погляд, найбільш спірним є віднесеннядо доходів, які відмиваються, тих доходів, які приховані від оподаткування.Потрібно відрізняти гроші, набуті шляхом скоєння вбивств і насилля надособистістю людини, від грошей, які залишились у приватній власності замістьтого, щоб потрапити до державного бюджету.
Специфіка відмивання грошей (у широкомурозумінні цього терміну) в Україні полягає в тому, що переважна частина такоїдіяльності має економічне підґрунтя. Це означає, що більшість доходів, яківідмиваються в Україні, — це доходи, отримані від ухилення від сплати податків.У нашій країні така діяльність (ухилення від сплати податків) спричинена, першза все, надмірним податковим тиском на підприємництво, недосконалим законодавствомі корупцією. Звідси можна зробити висновок, що процес відмивання грошей вУкраїні зумовлений об'єктивними причинами (діями держави). Звичайно, відмиваннягрошей, чим би воно не було спричинене, є злочином перед державою. Проте, числід прирівнювати кримінальну діяльність, пов'язану з контрабандою наркотиків,зброї та людей, з ухиленням від сплати податків? І якою, в такому разі, повиннабути міра кримінальної відповідальності?
В Україні відмивання коштів здебільшогоздійснюється через фіктивні компанії (типу «front») зафіктивними зовнішньоекономічними контрактами з офшорними компаніями або черезофшорні банки. Такі кошти часто реінвестуються в Україну через приватизацію абояк іноземні інвестиції. Враховуючи такий характер процесів відмивання грошей,здобутих злочинним шляхом, можна виділити два напрямки, які заслуговуютьнайбільшої уваги:
по-перше,застосування превентивних заходів, щоб забезпечити юридичні умови длязапобігання виникненню фіктивних компаній;
по-друге,ефективний нагляд за банківськими та фінансовими установами з метоюунеможливлення їх використання в процесі відмивання грошей, оскільки такийпроцес об'єктивно потребує задіяння банківського сектора (він може відіграватияк пасивну роль, тобто безпосередньої технічної ланки, так і активну — створювати умови для проведення сумнівних та незаконних операцій).
З огляду на це Національний банк України якголовний орган банківського нагляду встановив правові механізми запобіганнявикористанню фіктивних документів при відкритті рахунків у банках. Зокрема,чинна Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземнійвалюті врегульовує питання ідентифікації фізичних і юридичних осіб — суб'єктівпідприємницької діяльності при відкритті рахунків, у тому числі, суб'єктівфіктивного підприємництва.
Даною Інструкцією встановлені також правовінорми, які перешкоджають використанню фіктивних підприємств у процесівідмивання «брудних» грошей, а саме:
- документи на відкриття, переоформлення банківських рахунків суб'єктівпідприємницької діяльності подає у банк особисто його керівник чи головнийбухгалтер;
- при отриманні документів на відкриття банківського рахунку суб'єктапідприємницької діяльності — юридичної, фізичної особи — уповноважений працівниккомерційного банку зобов'язаний перевірити повноваження особи, яка подає документина відкриття рахунку, її паспорт і зробити в присутності особи, що подає документи,копії перших чотирьох сторінок паспорта керівника чи головного бухгалтера, які маютьзберігатися у справі про відкриття рахунку;
- при наданні підроблених (недостовірних) документів з метою відкриттярахунків комерційний банк зобов'язаний негайно повідомити про це органивнутрішніх справ із зазначенням паспортних даних особи, яка подає документи навідкриття банківського рахунку.
Отже, зазначений нормативно-правовий акт уцілому містить достатньо надійні правові механізми запобігання використаннюфіктивних документів. Ідеться, зокрема, про жорсткі правила щодо завірення таперевірки достовірності документів, які подаються клієнтами в установи банківдля відкриття різних видів рахунків, положення щодо ідентифікації особи клієнтата перевірки достовірності документів, які він пред'являє для засвідчення своєїособи та інших.
Утім, проблема використання фіктивнихдокументів має місце не тільки при відкритті рахунків. Нині Національний банкУкраїни проводить активну роботу, спрямовану на запобігання використаннюфіктивних документів для купівлі валютних цінностей та перерахування їх за межіУкраїни. З цією метою НБУ 05.04.2000 р. підписав з Державною митною службоюУкраїни Угоду про інформаційне співробітництво, якою передбачено здійсненняобміну інформацією в електронному вигляді за погодженими реквізитами та формою.Мета впровадження системи:
1. Підвищення оперативності взаємногоінформаційного обміну, створення адаптованих автоматизованих систем контролю задіяльністю суб'єктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Доступ Національного банку та усіхуповноважених банків, які є агентами валютного контролю, до оперативноїінформації про рух товарів через митний кордон України.
3. Унеможливлення, ще на етапі митногооформлення вантажів, подання суб'єктом митному органу недостовірних відомостейпро реквізити уповноваженого банку, через який здійснюватимуться розрахунки.
4. Запобігання використанню фіктивних документів для купівлі іноземної валютита перерахування її за межі України.
Варто також відзначити, що в Україні в рамкахсистеми валютного контролю встановлені жорсткі обмеження для купівліконвертованої іноземної валюти на міжбанківському ринку. Зокрема, Правиламиздійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України визначенийчіткий вичерпний перелік умов для купівлі іноземної валюти, а також перелікдокументів, які можуть бути підставою для здійснення такої купівлі. Подібніобмеження унеможливлюють конвертування національної валюти в іноземну з метоювикористання світової банківської системи в процесі відмивання«брудних» коштів, а також відтік коштів за кордон.
Так, з метою унеможливлення використанняЛОРО-рахунків іноземних банків для незаконного конвертування грошових коштів таїх переведення в готівку або відтоку за кордон Правління Національного банкуУкраїни прийняло постанову №209 від 25.05.2000 р. «Про внесення змін доПоложення про відкриття та функціонування в уповноважених банках Українирахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях».Відповідно до зазначеного нормативно-правового акту всі перерахування гривеньза укладеними резидентами договорами (контрактами) з нерезидентами уповноваженібанки з метою здійснення контрольних функцій щодо відповідності операційчинному законодавству зобов'язані попередньо зарахувати кошти на окремийаналітичний рахунок. Вони обліковуються на цьому аналітичному рахунку протягомп'яти робочих днів і можуть бути перераховані з нього на користь нерезидентавиключно на шостий робочий день. Уповноважений банк в змозі здійснитиперерахування коштів у гривнях із аналітичного на кореспондентський рахунокбанку-нерезидента на користь нерезидента тільки після отримання від клієнтадовідки податкового органу. У ній має міститися така інформація: що резидентзареєстрований як платник податків; що у клієнта відсутня заборгованість заплатежами перед бюджетом на дату звернення; назва резидента, що здійснює перерахуванняна кореспондентський рахунок банку-нерезидента в гривнях; номер, дата тапредмет угоди, що є підставою для перерахування; сума перерахування; код ЄДРПОУта код платника ПДВ.
У разі неотримання уповноваженим банком у 5-деннийстрок довідки податкового органу або наявності заборгованості за платежамиперед бюджетом, він повертає кошти на поточний рахунок клієнта.
Невиконання зазначених вимог кваліфікується якнездійснення уповноваженим банком покладених на нього функцій, що є підставоюдля притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством України.
Після прийняття даної Постанови використанняЛОРО-рахунків іноземних банків для незаконного конвертування грошових коштів таїх переказу в готівку різко зменшилося. Зокрема, аналіз даних свідчить, що відмоменту набуття чинності зазначених змін (з 29.07.2000 р.) обсяги операцій заЛОРО-рахунками в гривнях банків-нерезидентів, відкритими в банках України,впали в 4,6 рази: з 1.937.317 тис. грн. (352 млн. 239,5 тис. дол. США) у липнідо 422.615 тис. грн. (76 млн. 839,1 тис. дол. США) у серпні 2000 року, іпродовжували знижуватися на 28,6% у вересні та 3,0% у жовтні (порівняно зпопередніми місяцями). Ще більш показовою є картина зміни структури операційперерахування коштів на ЛОРО-рахунки: у серпні обсяги операцій зменшилися на675.840 тис. грн. (122 млн. 880 тис. дол. США), або в 4,4 рази. Одночасно сумакоштів, сплачених за імпорт, поменшала в 9,4 рази: з 512.372 тис. грн. (93 млн.158,5 тис. дол. США) до 54.435 тис. грн. (9 млн. 972,7 тис. дол. США), щосвідчить про відсічення основної частини фіктивного обороту.
Актуальність питання стосовно створенняефективної системи боротьби з відмиванням грошей для України посилюється ще йтому, що в економіці нашої країни широко застосовуються готівкові розрахунки.Це об'єктивно створює передумови для відмивання «брудних» коштів.Така ситуація підштовхує представників організованої злочинності та ділківтіньової економіки до відмивання коштів на стадії їх розміщення. З огляду на цекомерційні банки в Україні стали об'єктом перших спроб держави в боротьбі звідмиванням коштів шляхом запровадження правил ідентифікації клієнта.
Варто відзначити, що Україна всіляко сприяєпоширенню безготівкових розрахунків серед населення як інструмента детінізаціїекономіки країни. Зокрема, Національним банком України розроблена Національнасистема масових електронних платежів (НСМЕП), яка нині перебуває на стадіївпровадження. Дана система дасть змогу сплачувати кошти за товари та послуги вбезготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також зберігати й накопичуватизаощадження в банках на поточних і карткових рахунках. У результаті, завдякидодатковому залученню коштів населення, значно розширяться можливостібанківської системи України, зменшиться готівковий оборот в економіці країни.Це сприятиме ефективному контролю держави за рухом коштів через банківську системуУкраїни.
Дедалі більшого поширення набувають розрахункиза допомогою пластикових карток міжнародних платіжних систем, емітованих українськимибанками. Так, за даними Europay International в Україні до кінця 2001року обсяг емісії українськими банками пластикових карток міжнародних платіжнихсистем збільшиться приблизно вдвічі — до 1,5 млн. шт. Водночас, слідконстатувати той факт, що обсяг розрахунків за платіжними картками все ж такизалишається досить невеликим. Зокрема, за картками Europay Internationalу 2000 році було здійснено 6049 тис. трансакцій на суму EUR218,3 млн., щостановить лише приблизно 8% обсягу готівки поза банками (М0), яка дорівнюєблизько 13 млрд. грн., або 2,7 млрд. евро.
Україна також законодавчо закріпила рядбазових принципів, які є складовою 40 Рекомендацій Робочої групи з питаньфінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Зокрема,статтею 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено,що банкам забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами ізобов'язує банківські установи ідентифікувати всіх осіб, які здійснюють значніта/або сумнівні операції. Статтею 65 зазначеного Закону передбачено, що банкизобов'язані зберігати всі документи, що були підставою для здійснення значнихта/або сумнівних угод, а також письмові результати ідентифікації пов'язаних зними осіб протягом п'яти років від дня виконання угоди.
Прагнучи до створення засад відкритої іпрозорої економіки та спираючись на міжнародний досвід, Україна поступовозапроваджує механізми, які б унеможливлювали використання банківської системи зметою відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. Так, Указом ПрезидентаУкраїни в 1998 році було заборонено відкривати та використовувати анонімнірахунки фізичних осіб у банківській системі України. Згодом, у 2001 році, такожУказом Президента, було заборонено відкриття та використання кодованих рахунківфізичних осіб. Тим самим Україна виконала одну з базових вимог FATF щодообов'язковості ідентифікації банками клієнтів.
Слід зазначити, що Національний банк Українияк головний орган валютного контролю постійно здійснює моніторинг валютнихоперацій комерційних банків з метою виявлення сумнівних операцій і попередженнявідмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. Так, НБУ було виявлено рядвипадків здійснення комерційними банками багаторазових платежів у іноземнійвалюті невеликими сумами на рахунки певних закордонних компаній за короткийтермін часу, що мали явні ознаки сумнівних операцій. Перевірки цих комерційнихбанків виявили порушення чинного законодавства України. До них були застосованівідповідні заходи впливу. Крім цього, Національний банк України вжив превентивнихзаходів для подальшого уникнення появи таких випадків, шляхом внесеннявідповідних змін у нормативно-правові акти.
Приміром, при проведенні моніторингу валютнихоперацій комерційних банків увагу Національного банку України привернув АКБ«Донкредитінвест», який за обсягами придбаної в 2000 році задорученням і за кошти своїх клієнтів на міжбанківському валютному ринку Україниіноземної валюти посідає третє місце серед банків України ($550 млн.). Прицьому, за обсягами іноземної валюти, купленої для клієнтів — імпортерів товарівта послуг, банк посідає перше місце ($540 млн. з вищевказаної суми були купленісаме на зазначені цілі).
При проведенні співробітниками Національногобанку України перевірки АКБ «Донкредитінвест» було виявлено випадкиздійснення клієнтами банку сумнівних операцій. Інформація про це надсилаласьНБУ до Генеральної прокуратури України, ДПАУ, Головного управління по боротьбіз організованою злочинністю МВС України, СБУ, Голові Координаційного комітетупо боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові Українитощо.
Так, між клієнтом АКБ«Донкредитінвест» ПП «Градекс» (Замовник) та фірмою "Easternstar LLC" США (Виконавець) було укладено контракт, на виконання якогоБанк протягом 18 днів здійснив 26 операційз купівлі іноземної валютизагальною вартістю 11 млн. 103 тис. 066,22 доларів США з порушенням вимогчинного валютного законодавства України. За результатами проведеної перевіркиАКБ «Донкредитінвест» був притягнутий до відповідальності у виглядіштрафу в сумі 61 384 544,35 гривень (11 млн. 103 тис. 066,22 доларів США).
Слід відзначити, що сьогодні в Україністворюється підрозділ фінансової розвідки, який має стати центром національнихзусиль по боротьбі з відмиванням грошей. Зокрема, на виконання Указу Президентасформована міжвідомча робоча група з числа представників ДПАУ, Міністерстваекономіки України, МВС, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиціїУкраїни із залученням представників Генеральної прокуратури України, СБУ,Верховного Суду України, Національного банку України, Державної комісії з ціннихпаперів та фондового ринку України. Дана група працюватиме за такими основниминапрямами:
- дослідження методів і тенденцій у відмиванні грошових коштів та іншихдоходів, одержаних злочинним шляхом;
- аналіз ефективності заходів, що вживаються для запобігання та протидіївідмиванню «брудних» грошей;
- ґрунтовний аналізу законодавства України щодо його відповідності 40Рекомендаціям FATF, приведенням законодавства України у відповідність зцими Рекомендаціями, їх імплементацію в законодавство України;
- участь у міждержавних переговорах та утвореннях, застосування згідно зпроцедурами FATF заходів щодо посиленого нагляду за фінансовими потокамиз державами (територіями), які визначено цією організацією такими, що неспівпрацюють у сфері боротьби з відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом таін.
Головною передумовою створення ефективноїсистеми протидії відмиванню грошей в Україні повинно бути прийняття ЗаконуУкраїни «Про запобігання та протидію легалізації (»відмиванню")доходів, отриманих злочинним шляхом". Даний Закон покликаний, по-перше,впровадити дієвий механізм запобігання та протидії легалізації(«відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом, по-друге,законодавчо закріпити за відповідними державними органами функціївідслідковування грошових потоків (особливо через банківські та фінансовіустанови як установи, без яких неможливий процес відмивання грошей) таздійснення заходів превентивного, юридичного та нормотворчого характеру,спрямованих на запобігання відмиванню грошей.
Разом із тим, створення системи протидіївідмиванню грошей, здобутих злочинним шляхом, в окремо взятій країні не можедати бажаного результату, оскільки, як уже зазначалося вище, ця проблема маєглобальний характер. Тому основним завданням світової спільноти на даному етапіповинно бути залучення якомога більшого числа країн (територій) доспівробітництва з питань боротьби з відмиванням грошей, реформування національнихзаконодавств відповідно до міжнародних стандартів, визначених FATF. Цедозволить створити ефективну систему протидії відмиванню «брудних»грошей на глобальному рівні.
Розділ 3. Ефективність заходів державищодо врегулювання стану економічної безпеки України
Однією з головних причин виникнення тихпроблем, які існують в Україні в економічній сфері, є недосконалість державногорегулювання соціально-економічних процесів. Серед негативних явищ і тенденцій,що були характерними для минулих років, особливе занепокоєння, з точки зору національноїі економічної безпеки, продовжують викликати всім відомі явища, такі як спадвиробництва та погіршення зовнішньоторговельного балансу разом зі збереженнямйого від'ємного сальдо, подальше поглиблення платіжної кризи та рівня“тінізації” економіки, зростання рівня заборгованості перед бюджетом, нарахованихсум штрафних санкцій, низькі обсяги іноземних інвестицій, зростання внутрішньогоборгу держави, падіння життєвого рівня, загострення проблеми зайнятості населення,збільшення зовнішнього державного боргу України тощо.
Говорячи про позитивні зрушення, що відбулисяостаннім часом, слід відзначити певне зниження рівня інфляції, поступовезростання обсягів виробництва окремих базових галузей промисловості, щодозволило знизити величину від'ємного сальдо в торговельному балансі. Протезагалом негативні наслідки все ще випереджають позитивні. Це, в свою чергу,посилює реальну загрозу національній безпеці країни, перешкоджає просуваннюреформ, провокує зростання соціального невдоволення політикою держави. З-поміжпричин, що зумовлюють складне соціально-економічне становище країни, більшістюекспертів згадуються тяжкий фінансовий стан підприємств, відсутність попиту навітчизняну продукцію через її високу ціну та низьку якість, брак інвестицій,надто повільний характер приватизації, недостатність інституціональнихперетворень, недосконалість податкового законодавства та інше.
Однак, перелічені чинники є все ж лишепохідними від недосконалості рішень, які приймаються різними органами державноївлади. Діяльність державної влади, на жаль, характеризується й досісуперечливістю, орієнтацією на досягнення поодиноких цілей та недостатнімурахуванням практичної адаптованості заходів, що впроваджуються, до реальнихумов, які склалися в Україні. Саме тому поряд з чітким вирішенням окремих проблеммакроекономічного порядку спостерігається загострення проблем іншого, соціально-економічногоґатунку.
Незважаючи на це, в Україні поки що невідчувається рішучих намірів щодо перегляду і розробки ґрунтовних і ціліснихконцепцій діяльності державного апарату в нових умовах господарювання. Цеспостерігається і в ухиленні від відповідальності за певні рішення, щоприймаються органами як законодавчої, так і виконавчої влади. Помітна відсутністьбажання щодо налагодження плідної співпраці між різними ланками державної владив інтересах винайдення ефективної моделі економічного розвитку країни. Досвід,і саме український, засвідчив, що в умовах переходу відадміністративно-командних методів управління економікою до ринкового регулюваннясоціально-економічних процесів сподівання на автоматичну зміну гострої ситуаціїв країні лише шляхом прийняття та впровадження нових законів, навіть наближенихдо європейських стандартів, — марні. За цих обставин успішно подолати проблемиперехідного періоду можна лише за наявності у виконавчої влади чіткого уявленняпро механізми реалізації і можливості виконання законів, які приймаються впарламенті.
Про причини кризи державної влади.
1.Відсутність порядку та механізмів визначеннязагроз у системі забезпечення економічної безпеки, що призводить донеконтрольованості соціально-економічної ситуації країни в цілому, неможливостіоб'єктивного визначення пріоритетів реформування економіки і, часто, дореагування на події не з метою попередження їх надмірного загострення, а вжепостфактум. За цих умов основна енергія виконавчої влади витрачається не наподолання причин, які провокують нелегітимні явища, а на боротьбу з наслідками.Тому уявляється доцільним зосередити зараз зусилля на розробці системних критеріїві порогових значень показників соціально-економічного становища країни, а такожсистеми контролю механізмів забезпечення утримання значень цих показників надостатньому, з точки зору економічної безпеки, рівні.
2.Існують розбіжності в підходах та уявленняхрізних органів державної влади щодо досягнення мети виконання основнихпокладених на них завдань. У ринкових умовах головною метою держави єзабезпечення належних умов для всебічного розвитку наявного потенціалусуспільства, раціонального використання національних багатств, захистусуспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досягнення такої метизабезпечується шляхом визначення порядку формування і застосування виконавчоювладою регулятивних і системних важелів. Враховуючи це, необхідно зосередитиувагу органів державної влади на вдосконаленні порядку формуванняфункціональних важелів державного регулювання соціально-економічних процесів таїх застосування відповідними органами виконавчої влади.
3.Відсутність належної оцінки механізмів контролюза діяльністю виконавчої влади щодо виконання функцій, покладених на кожен з їїорганів у центрі і на місцях, створює умови для зловживань, розвитку корупції,хабарництва окремих чиновників. Зазначені вади суспільства з'являютьсявнаслідок роз'єднаності передусім дій кожного з органів виконавчої влади,дублювання їх функцій, недосконалості процесів прийняття управлінських рішень.
Словом, потрібні система і технологіїдержавного регулювання та система органів для його практичного здійснення.Отже, державне управління треба розглядати як своєрідну технологію управліннясоціально-економічними процесами— високу технологію. І розробляти її маютьфахівці, науковці. Видається доцільним розпочати роботу щодо перегляду функційі порядку діяльності кожного з органів виконавчої влади та організації контролюза належним виконанням покладених на них функцій у нових політико-економічнихумовах.
4.Не визначено порядок переходу від галузевихдо функціональних принципів державного регулювання соціально-економічних процесів.Необхідно здійснити радикальну перебудову виконавчої влади в бік суттєвогопосилення її статусу — зміцнення матеріальної бази її функціональних органів.Це можна було б зробити і за рахунок поступового скорочення державних витрат наутримання галузевих відомств. Діяльність цих відомств, особливо тих, що маютьнезначну частку підприємств державної форми власності, у свою чергу, доцільнобуло б реформувати шляхом переорієнтації їх на надання платних послугбезпосередньо підприємствам галузі у вигляді консультацій, рекомендацій,розробки програм розвитку тощо.
5.Відсутність ефективних механізміврегулювання соціально-економічних процесів на місцевому рівні і взаємовідносинміж органами виконавчої влади різних рівнів підпорядкування. Ця проблемавиникає внаслідок перерахування більшої частки результатів економічноїдіяльності у межах окремих територій до бюджету вищого рівня, що частопозбавляє місцеву владу фінансових можливостей оперативно вирішувати проблемипідпорядкованої їй території. За результатами роботи 2001 року можна зробитивисновок, що податки найкраще збираються на місцевому рівні. Рівень виконаннямісцевого бюджету — більш ніж 90%. А для держбюджету той же показник становить75%.
Такий стан справ пояснюється самезацікавленістю місцевої влади у збиранні податків, які формують її бюджет. Іпередача певної частини повноважень на місцевий рівень гарантує те, що податкизбиратимуться краще, а формувати взаємовідносини між центром і місцевою владоюможна вже на рівні їхніх бюджетних взаємовідносин.
6.Сучасний підхід до формування системиважелів державного регулювання соціально-економічних процесів характеризуєтьсяжорсткою централізацією, а також відсутністю прогнозування сукупних ефектів таефективності їх практичного застосування. Спостерігається також певнеігнорування регіональних особливостей і неврахування можливостей коригуванняцих важелів на місцевих рівнях. Тому доцільно зосередити зусилля на розробціуніфікованої моделі і порядку формування функціональних важелів, які забезпечувалиб можливість їх використання на адміністративному рівні в регіонах, а такожпередачу певної частини повноважень щодо регулювання соціально-економічних процесівбезпосередньо місцевим органам виконавчої влади.
7.Недосконала система державного регулюваннясоціально-трудових відносин у суспільстві. Така недосконалість призводить донепропорційного розподілу коштів між окремими суспільними групами, затримоксоціальних виплат і зарплат, зниження платоспроможності населення іпровокування кризи платежів тощо. Ця проблема зумовлена передусім тим, щоголовна увага держави до останнього часу зосереджувалась на проблемахрегулювання відносин з економічними суб'єктами як основним джерелом надходженькоштів до державного бюджету, та недооцінкою необхідності законодавчо-нормативногорегулювання взаємовідносин між роботодавцями і працівниками.
Отже, головним пріоритетом діяльностідержавної влади по забезпеченню нашої економічної безпеки у 2002 р. та вподальшій перспективі має бути реформування системи державного регулюваннясоціально-економічних процесів в Україні.
Висновки
Дослідивши і проаналізувавши тему економічноїбезпеки України, можна дійти до таких висновків:
Економічна безпека країни – це складнабагатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки дорозширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власногонаселення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояннядестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також зметою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовійсистемі господарювання.
Економічна безпека країни може трактуватися якпоєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічноїбезпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня.
Економічний суверенітет України — це“власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноваженіним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки тазовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення”.
Механізм забезпечення економічної безпекикраїни — це сукупність інституційних та організаційних структур і комплексвикористовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовностіпослаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуваннюкраїни в економічній сфері.
Проблема легалізації та відмивання грошей буденагальною доти, доки не вичерпаються джерела тіньових капіталів та стимули доїх творення. А оскільки тіньову економіку повністю викоренити неможливо, то йпроблема існуватиме завжди. Питання полягає лише у зменшенні обсягів тіньовогопідприємництва і проблем, пов'язаних з його функціонуванням, до рівня, який бине справляв суттєвого впливу на соціально-економічні процеси в країні і незагрожував її економічній безпеці.
Специфіка відмивання грошей (у широкомурозумінні цього терміну) в Україні полягає в тому, що переважна частина такоїдіяльності має економічне підґрунтя. Це означає, що більшість доходів, яківідмиваються в Україні, — це доходи, отримані від ухилення від сплати податків.У нашій країні така діяльність (ухилення від сплати податків) спричинена, першза все, надмірним податковим тиском на підприємництво, недосконалим законодавствомі корупцією. Звідси можна зробити висновок, що процес відмивання грошей вУкраїні зумовлений об'єктивними причинами (діями держави).
В Україні відмивання коштів здебільшогоздійснюється через фіктивні компанії (типу «front») зафіктивними зовнішньоекономічними контрактами з офшорними компаніями або черезофшорні банки. Такі кошти часто реінвестуються в Україну через приватизацію абояк іноземні інвестиції.
Прагнучи до створення засад відкритої іпрозорої економіки та спираючись на міжнародний досвід, Україна поступовозапроваджує механізми, які б унеможливлювали використання банківської системи зметою відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом.
Головною передумовою створення ефективноїсистеми протидії відмиванню грошей в Україні повинно бути прийняття ЗаконуУкраїни «Про запобігання та протидію легалізації (»відмиванню")доходів, отриманих злочинним шляхом".
Список використаної літератури
1. С.В.Мочерний. Економічний суверенітет України ташляхи його досягнення. – К.: ВІПОЛ, 1994. — С. 9-10.
2. Доклад о развитии человека за 1998г. — Нью-Йорк,1997. — С.87.
3. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/Учебник. Под ред.В.П.Колесова и М.Н.Осьмовой. — М.: Изд-во “Флинта”, 2000. – С.204.
4. А.Гальчинський. Відновити дієздатність держави.-Економіка України, 2000, № 8, С.8.
5. Статичний щорічник України. – К.: Техніка, 1999. — С. 408.
6. Про стратегію трансформації АПК і забезпеченняпродовольчої бази України. “Економіка України”, 2000, № 9, С.72.
7. Соціальні пріорітети в транзитивній економіці.Збірник наукових праць. Харків, 1999, С.4.
8. Про стратегію трансформації АПК і забезпеченняпродовольчої безпеки України” “Економіка України”, 2000, № 8, С.65.
9. І.Я.Франко. Що таке соціалізм? Зібрання творів,Т.45, С.15.
10. Світова економіка. — К.: Либідь, 2000.
11. С.И.Соколенко. Глобальные рынки ХХІ столетия.Перспективы Украины. — К.: Логос, 1998.
12. В.К.Ломакин. Мировая экономика. — М.,1998.
13. Круглый стол МЭ и МО “Актуальные вопросыглобализации”. – “Мировая экономика и международные отношения”,1999, №4.
14. Концепція (основи державної політики) національноїбезпеки України: Постанова Верховної Ради України// Голос України. — 1997.— 4лют.
15. Проблеми економічної безпеки. Аналітична доповідь.— К.: Український центр економічних і політичних досліджень, 1997.
16. Про Раду національної безпеки і оборони: ЗаконУкраїни // Голос України. — 1998,- 3 квіт.