Реферат: Банківська система України
Курсоваробота
знавчальної дисципліни «Економічна теорія»
натему «Банківська система України: її структура та розвиток»
Савчин МариниВікторівни
М1007Б1УЕП(4,6)з
Економіка тауправління персоналом
Діденко О. А.(доцент)
Київ2008
План курсовоїроботи
Вступ…………………………………………………………………………..2
1. Банківськасистема України…………………………………………..4
1.1 Формуваннябанківської системи в Незалежній Україні……...4
1.2 Суть, будова та функції банківської системи………………….7
2. НБУ такомерційні банки……………………………………………...13
2.1 Центральнийбанк та його функції……………………………...13
2.2Економічна сутність комерційних банків……………………....17
3. Основні принципи системибанківського нагляду і регулювання в Україні……………………………………………………………………………….23
3.1Сучасна структура банківського нагляду НБУ………………..23
3.2 Необхідність,сутність та основні завдання банківського нагляду……………………………………………………………………………….25
4. Поточнийстан банківської системи України….……………………..27
Висновки………………………………………………………………………34
Список використаної літератури……………………………………………..36
Вступ
У будь-якій державі,незалежно від економічної системи та способу організації суспільних відносин,банківська система відіграє ключову роль. Недарма банківську систему порівнюютьчасто із кровоносною системою економіки держави. Адже саме вона забезпечуєекономіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільний рухкапіталу, розрахунки суб’єктів господарювання, кредитування економіки, а такожреалізацію цілого ряду інших функцій та завдань. Без розвинутої банківськоїсистеми неможливо навіть уявити собі розвинуту економіку держави.
Сьогоднібанківська система України – це один із найрозвинутіших елементівгосподарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за іншісектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завданьпереходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимальногосередовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштівдля структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємств.
Банківськасистема України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона єдворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видіві форм власності.
Національний банкУкраїни є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитнуполітику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Банки створюютьсяна акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Своїфункції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштівпідприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб’єктів господарської діяльності тагромадян, вкладення у цінні папери, формування касових залишків та резервів,формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народногогосподарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банки у своїйдіяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про Національнийбанк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавством України проакціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншимизаконодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України ісвоїми статутами.
3 січня 1998 рокубанківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерськогообліку і статистики.
У своїй курсовійроботі я хочу розглянути формування банківської системи, НБУ та комерційнібанки, а також проблеми розвитку банківської системи.
1. Банківськасистема України.
1.1 Формування банківськоїсистеми в незалежній Україні.
Розпад СРСР,прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет тапроголошення у серпні 1991України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвиткувласної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України бувприйнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі Українськоїреспубліканської контори Державного банку СРСР створено Національний банкУкраїни. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України,він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування тазабезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.
Декларація продержавний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”,яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формуваннявласної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційнихбанків.
У процесі формуваннябанківської системи України можна виділити чотири етапи:
1 етап –1991-1992 рр. – перереєстрації та реорганізації.
Із жовтня 1991р.НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані щеДержбанком СРСР.
У цей же періодгалузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різнимидержавними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних тамалих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, аточніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.
2 етап –1992-1993рр. – виникнення банків “нової хвилі”.
На цьому етапі урізних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банківвиникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальшезменшення частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановоюКабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління доМіністерства фінансів України ”. Цією постановою передбачалося, що Міністерствофінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам.Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити своїкошти із комерційних банків та інших комерційних товариств.
У цей же часспостерігалося масове народження дрібних “кишенькових” банків. Значна частинаїх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечитиліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції.1992-1994р.р.,використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор.
3 етап –1994-1996 рр. – це етап банкрутства.
Активізаціяроботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулюваннядіяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційнихпроцесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низкикомерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ,до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до централізованого управліннябанківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масовогобанкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тількибанківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірванадовіра до банківської системи у вкладників.
Накредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхніпредставництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цьогоперіоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційнихбанків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.
4 етап 1996-1998 рр.– стабілізація та впровадження національної валюти – гривні.
Для цього етапує характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створеннясприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національноїгрошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністюкомерційних банків із боку НБУ.
У рокинезалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківськусистему:
— створені основидворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;
— здійсненоперший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти– українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи івведення національної грошової одиниці — гривні;
— створенонаціональну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологійперерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягтисвітового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;
— введено в дію банкнотно-монетний двірта фабрику банк нотного паперу, що дало можливість створити потужності подрукування банкнот та карбуванню монет;
— розпочатореформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;
— напрацьованонормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;
— діяльність НБУ,його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції,керованості інфляційних процесів.
Проте тривалаекономічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринковихперетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльностікомерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з нихекономічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правовогорегулювання, недосконалість податкового законодавства визначають необхідністьпоглиблення банківської реформи.
Було проведенофінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю івиконанням умов функціонування збоку НБУ. Однак, залишається значним системнийризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабкихпідприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнитипотреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.
Висока вартістьфінансового посередництва обмеженість кількості послуг, відсутність відповідноїдля країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати тарозміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів,повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського наглядудоповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державнійпрограмі реформування та розвитку банківської системи України.
1.2 Суть, будова та функції банківськоїсистеми.
Банки ібанківська система – не звичайні економічні структури. Їхній вплив на економічні процеси(позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація таконтроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Церобить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять – банківськадіяльність, банк, банківська система.
В Законі України«Про банки і банківську діяльність» (березень 1991р.) банком названо будь-якуустанову, що виконує функції кредитування, касового та розрахунковогообслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції,передбачені цим законом. Таких операцій в законі зазначено 16, однак не застережено,чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щободержати відповідний статус. Ця обставина давала можливість надто широкотрактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межуміж банками і небанківськими установами. Тому норми банківського нагляду ірегулювання могли поширюватися на переважну більшість суб’єктів грошовогоринку.
Проте українськабанківська практика не пішла по цьому шляху. В 1993р. в закон були внесеніуточнення, що забороняли небанківським установам займатися відкриттям рахунків,приймати вклади, здійснювати розрахунки та кредитування. Але і це уточненняостаточно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком українськезаконодавство – чи установу яка виконує всі 4 операції, заборонені длянебанківських установ, чи тільки одну з них, чи будь-яку з 16 операцій,названих в ст.3 Закону. Вимога до банку про страхування депозитів, як цезроблено в законодавстві США, в українських законах навіть не згадується.
Аналізбагатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонуваннягрошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс зтрьох посередницьких операцій:
- прийматигрошові вклади від клієнтів;
- надаватиклієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
- здійснюватирозрахунки між клієнтами.
Виконання цьогокомплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банкувзагалі – як центрального, так і комерційного. Вказані операції є базовими,вони створюють первинну сферу банківської діяльності. Це місце їх визначаєтьсясамою природою грошового ринку.
Отже, комплекс зтрьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, афінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом,банком в економічному розумінні.
В дійсностіфінансові посередники, крім базових, можуть виконувати багато інших, небазових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони неперестають бути банками, оскільки забезпечують комплекс базових операцій, такібанки прийнято називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконуєне всі базові операції (тільки одну чи дві з них), чи можна його вважати банкомв економічному розумінні? На мою думку, якщо такий посередник не забезпечуєкомплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком в повному розумінніцього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки вкооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базовихоперацій грошового ринку. Такі банки прийнято називати спеціалізованими.
Якщо ж посередникгрошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобтопозбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів.В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційнікомпанії, пенсійні фонди тощо.
Розглянутівідмінності між банками та небанківськими фінансовими інститутами мають неформальний характер, а пов’язані з їх різною роллю в грошовій сфері.
Виконуючи базовіоперації, банки беруть участь у створенні депозитів, а отже в зміні маси грошейв обігу. Це визначає особливу відповідальність кожного банку за стан економіки:будь-яка зміна маси грошей може призвести до порушення ринкової рівноваги. Томупотрібна особлива система контролю і регулювання діяльності банків, щобпоставити їх діяльність по продукуванню грошової маси в певні межі, достатнідля нормального розвитку економіки. Ось чому закон повинен однозначновизначити, що таке банк, і чітко окреслити межі і правила банківськоїдіяльності.
Діяльністьнебанківських фінансових інститутів не пов’язана з базовими операціями і незачіпає маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність такретельно як банківську, і законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніжбанкам.
Банківськусистему в літературі часто трактують як сукупність банків, що функціонують векономіці країни. Таке визначення тлумачить банківську систему як механічнеоб’єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічнихфункцій і не виконує самостійної ролі на грошовому ринку.
В дійсності це нетак. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функціїв економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків.Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, абудується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певнемісце кожному виду банків і кожному окремому банку. Приклад: Закон України «Пробанки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути вУкраїні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, щобанківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банкивідносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.
Банківськасистема – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансовихпосередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.
В такомутлумаченні банківська система не включає небанківські фінансові інститутигрошового ринку. Цим вона помітно відрізняється від кредитної системи.
Необхідністьформування банківської системи, як особливої структури, визначається двомагрупами причин:
- пов’язанихз необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківськоїдіяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків ззагальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільноїроботи всіх банків;
- пов’язанихз функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту іпропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набірбанківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути дужешироким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким бивузькими невигідним він не був. Для цього банки повинні керуватися в своїйдіяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, вяку вони включені.
За своєюструктурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим єряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковійекономіці. Це перш за все, дворівнева їх побудова.
На першому рівнізнаходиться один банк, або декілька банків, об’єднаних спільними цілями ізавданнями. Такій установі надається статус центрального банку. На ньогопокладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань вгрошово-кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості національних грошейта забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч цізавдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутийтільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається такакоординація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяєтьсявідповідними повноваженнями.
На другому рівнібанківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називатикомерційними банками.
Отже, банківськасистема – це не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку),а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечуєфункціонування грошового ринку та економіки в цілому.
Вона покликанавиконувати такі функції:
- трансформаційну;
- створенняплатіжних засобів та регулювання грошової маси;
- забезпеченнясталості банківської діяльності і грошового ринку.
Трансформаційнафункція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошовікошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам,банки мають можливість змінювати (трансформувати):
· строкигрошових капіталів;
· їхрозміри;
· фінансовіризики.
Функція створеннягрошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська системаоперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно дозміни попиту на гроші. Іншими словами банківська система управляє пропозицієюгрошей.
Функціязабезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна) пов’язана знадзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну відінших економічних суб’єктів, несуть в собі підвищену загрозу дестабілізаціївласної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокуваннязагальноекономічної кризи.
Отже, банківськасистема України відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин,здійсненні структурних перетворень, економічному піднесенні країни.
2.НБУ такомерційні банки
2.1Центральний банк та його функції
Центральнимбанком нашої країни є Національний банк України (НБУ).
Банківська системанезалежної України і відповідно НБУ створювалися протягом 1991р. у зв’язку здезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківськоїсистеми нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність»,ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постановиВерховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки ібанківську діяльність»» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991року.
Особливо важливимбуло те, що окремо, в п. 3 постанови Верховної Ради України «Про порядоквведення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»»передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку ДержбанкуСРСР Національний банк України». Власне цим пунктом постанови Верховної РадиУкраїни організаційно було вирішено питання про створення центрального банкунезалежної держави – України.
Отже, на підставізаконодавчих актів було скасовано державну монополію у банківській системі тастворено нову дворівневу фінансову систему. Як зазначалося раніше перший рівень– Національний банк України, другий — комерційні банки.
Національний банкУкраїни за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави.Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадахнезалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківськоїсистеми з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою ізвітує про свою діяльність.
Функції НБУ тайого органів є невід’ємною складовою функцій державного управління.
Основною функцієюНаціонального банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Цепередбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницеюУкраїни є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основноюфункцією центрального банку держави — Національного банку України».
До перелікуфункцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. Їх виконаннязабезпечується через:
Ø здійсненнявсіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб’єктівпідприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізійфінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірної інформації,що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитнихустанов і ліцензування банківських операцій;
Ø висуненнявимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та іншихкредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.
Національний банкУкраїни може направляти своїх представників для участі у роботі зборівакціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійноїкомісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він можетакож вимагати здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків та іншихкредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій прорезультати цих перевірок.
НБУ має правовживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разіпорушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавстваУкраїни, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожуютьінтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку такредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не бенетьвиконані у встановлений строк, НБУ має право застосувати такі заходи впливу:
v підвищуватинорми обов’язкових резервів;
v стягуватиз банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаногодоходу;
v усуватикерівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чиіншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;
v відкликатиліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;
v прийматирішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.
Звичайно, заходивпливу мають бути адекватними допущеним порушенням.
У разі виникненнянезадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установиНБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.
Водночас чиннезаконодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банкуУкраїни. Так, він не має права вимагати від банків чи інших кредитних установвиконання операцій та інших дій, не передбачених законами України танормативними актами НБУ.
Національний банкздійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ зметою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів,стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності зазобов’язання комерційних банків та інших кредитних установ, за виняткомвипадків, коли НБУ бере на себе такі зобов’язання, а банки та інші кредитніустанови не несуть відповідальності за зобов’язання Національного банку, крімвипадків, коли вони беруть на себе такі зобов’язання.
Рішення НБУ зпитань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку,передбаченому чинним законодавством.
Національний банкУкраїни визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності тапорядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківськоїстатистики, здійснення валютного контролю.
НБУ контролюєдіяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведеннявнутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням,безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевіркигосподарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідшеяк один раз на рік.
Правління НБУ непізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банкуУкраїни і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, дляперевірки річного звіту і подання аудиторського висновку.
Ефективністьфункціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівнякваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківськоїсистеми. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій,визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», можливе лише наоснові наукового підходу до визначення його організаційної структури тадіяльності.
В 2000 р. булоприйнято другу редакцію Закону України «Про банки і банківську діяльність»,оскільки перша була неспроможна врахувати всі сторони банківської діяльності.Слід зазначити, що у новій редакції закону не розглядаються ряд особливостейфункціонування НБУ, оскільки у травні 1999р. було прийнято Закон України «ПроНаціональний банк України».
2.2Економічна сутність комерційних банків
Комерційні банки– це особливе кредитно-фінансове підприємство, яке здійснює основні базовіфункції та різноманітні операції, в процесі виконання яких, а також з приводупривласнення наявних у нього активів, акумулювання депозитів та ін., виникаєпевна сукупність відносин економічної власності між різними економічнимсуб’єктами з метою максимального привласнення прибутків. Наведене визначеннярозкриває комплексну сутність банків.
На другому рівнібанківської системи України діють комерційні банки. Незалежно від принципу, наякий орієнтується банківське законодавство країни, комерційні банки поділяютьсяна універсальні та спеціалізовані.
Спеціалізовані –це банки, які спеціалізуються на одному або декількох видах банківськихоперацій.
Універсальні –банки, які здійснюють всі або майже всі види банківських операцій.
В Україніпереважають універсальні банки. Однією з важливих причин переважанняуніверсального характеру українських комерційних банків є те, що їх формуванняприпало на затяжний період інфляції та тривалої економічної кризи, під час якоїкомерційні банки змушені були диверсифікувати свої ризики шляхом розширення коласвоїх операцій. Навіть найбільші банки, які були створені із колишніхрадянських спеціалізованих, набули універсального характеру. Це –Промінвестбанк (колишній Промбудбанк), який був створений для промисловості(сумарні активи – 2376201 тис. грн.), «Україна» (колишній Агропромбанк) – длясільського господарства (сумарні активи – 2082183 тис. грн.) та Укрсоцбанк(колишній Житлсоцбанк) – для соціальної інфраструктури (сумарні активи –1167268 тис. грн.).
На початку 1999року в Україні було зареєстровано 214 банків, у 2003 р. – 172. більшість цихбанків за набором операцій, які вони виконують, можна віднести доуніверсальних.
Враховуючи досвіднових індустріальних країн та багатьох розвинутих країн недоцільно будуватибанківську систему України за принципом сегментування. Підтвердженням сказаногоє те, що лише два банки є спеціалізованими. Це державні банки, які відносятьсядо групи найбільших банків – Ощадний банк України (сумарні активи наприкінці1998 року становили 1226549 тис. грн.) та Укрексімпбанк (сумарні активи –1566328 тис. грн.).
Перехідкомерційних банків до здійснення нетрадиційних операцій зумовлений їхпрагненням до отримання більших прибутків і тим самим сприяє покращеннюбанківської ліквідності й відображає тенденцію до універсалізації банківськоїдіяльності. Водночас, у розвинутих країнах відбувається посилення спеціалізаціїдіяльності комерційних банків. Спеціалізовані банки відрізняються відуніверсальних більш високою якістю тих послуг, на яких вони спеціалізуються.
Комерційні банкиможуть створюватись на основі таких форм власності: державної, приватної,колективної, в т. ч. акціонерної, змішаної, спільної, та ін. В Україні, згідноіз Законом «Про банки та банківську діяльність», за організаційними формамиутворення комерційні банки поділяються на: акціонерні товариства, товариства зобмеженою відповідальністю або кооперативні банки. Але жоднаорганізаційно-правова форма комерційних банків не є ідеальною. Кожна ізнаведених форм має як переваги, так і недоліки. Це означає, що при організаціїнового комерційного банку слід робити вибір на основі наукового аналізу ізврахуванням всіх «за» і «проти».
При порівняннірізних типів форм власності випливають такі відмінності між ними. Дляорганізації індивідуального підприємства не вимагається виконання деякихформальностей, операції можуть виконуватись без будь-чиїх санкцій. Капітал дляіндивідуального підприємства та різних видів партнерств надають самі засновникиабо члени їх сімей, або друзі чи знайомі. На відміну від цього, для організаціїакціонерного товариства потрібно отримати дозвіл місцевої влади, пред’явившисертифікат про заснування компанії, а також статут компанії та інші документи.
Для неакціонернихформ підприємства не вимагається формального свідоцтва на підтвердження прававласності. Весь ризик, пов'язаний із операціями фірми, а також відповідальністьза взяті зобов’язання бере на себе індивідуальний підприємець. У партнерськійфірмі частка і право на прибуток кожного партнера залежить від усної абописьмової домовленості між засновниками фірми. В акціонерній компанії правовласності засвідчується акціями, а доля акціонера у власності і доходахкомпанії залежить від кількості придбаних акцій.
За свої боргиіндивідуальний підприємець відповідає всім своїм майном. Якщо при банкрутстві невистачає активів фірми індивідуального підприємця, то здійснюється стягнення зйого особистого майна. За борги партнерської фірми всім своїм майномвідповідають партнери – як всі разом, так і кожен зокрема.
Важливою ознакоюакціонерної форми власності є те, що в акціонерній компанії відповідальністьакціонера обмежена сумою придбаних акцій.
На основінаведених вище аргументів можна назвати переваги акціонерної компанії:
- увипадку банкрутства компанії акціонер несе відповідальність лише в межах сумипридбаних акцій (всі претензії висуваються до компанії як до юридичної особи, ане до окремих акціонерів);
-акціонер має право передавати акції іншій особі, при цьому на функціонуванняакціонерної компанії не впливає некомпетентність, смерть чи банкрутство окремихакціонерів;
-обмежена відповідальність акціонерів, що сприяє залученню капіталу із зовнішніхджерел;
-ефективність управління акціонерною компанією покращується за рахунок чіткорозподілених повноважень.
Але, поряд ізназваними перевагами, корпоративна чи акціонерна форма власності мають і своїнедоліки. До них належать:
-складність створення акціонерної компанії;
-порівняно із індивідуальними і партнерськими фірмами, акціонерні компанії меншегнучкі і важче пристосовуються до змішаних умов;
-неможливість більшості акціонерів реально впливати на управління компанією;
- черезмеханізм купівлі контрольного пакету акцій посилюється контроль гігантськихакціонерних компаній і крупних акціонерів над іншими великими і середнімикомпаніями.
Незважаючи нанедоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації діловогопідприємства, зокрема комерційного банку.
Переважнакількість комерційних банків у різних країнах організована у формі акціонернихкомпаній, хоч на сьогодні збереглися і приватні банки. В Україні, функціонуютьдва державні банки (Ощадний банк України і Ексімпбанк), решта банків –акціонерні та товариства з обмеженою відповідальністю.
Однією з важливихзасад ефективного функціонування банківської системи країни є її правове регулювання.Особливо актуальною ця умова постає саме для умов перехідної економіки, в якійпотреба правової регламентації та пошуку адекватна новим видам господарськоїдіяльності законодавчих норм.
Стосовновітчизняного банківського бізнесу, то у березні 1991 року було прийнято закон«Про банки і банківську діяльність», у якому визначено перелік умовфункціонування та розвитку НБУ та системи комерційних банків. Проте першаредакція закону була неспроможна врахувати всі сторони банківської діяльності,і в грудні 2000р. було прийнято другу редакцію Закону України «Про банки ібанківську діяльність», в якому регламентовано основні сфери функціонуваннябанківської системи.
У Законі України«Про банки і банківську діяльність» вперше визначається можливість створеннякомерційними банками України різних типів таких банківських об’єднань:
1)банківська корпорація як юридична особа, засновниками та акціонерами якоївиступають виключно банки, що об’єднуються з метою концентрації своїхкапіталів, підвищення ліквідності та платоспроможності;
2)банківська холдингова група передбачає створення об’єднання із материнськогобанку і дочірніх банків, у капіталі яких головному банку належить не менше 50%;
3)фінансова холдингова група, що складається із переважно або виключно установ,які надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк.
Таким чином,законодавством істотно розширюються межі можливого стосовно концентрації іцентралізації банківського капіталу.
Водночас окреміважелі, що визначають можливості реєстрації Національним банком України різнихкомерційних банків, викликають певні сумніви з точки зору доцільності такоїпідстави для відмови в реєстрації. Зокрема, недосконалою є така вимога, як«відсутність бездоганної ділової репутації» одного із засновників банку,оскільки не зовсім зрозумілим є те, за якими саме критеріями визначаєтьсярівень цієї репутації. Очевидно, що у даній сфері реєстраційної роботи НБУ такаправова невизначеність може створювати середовище для зловживань, а пізнішевимагатиме докладнішої регламентації відповідними правовими актами тих чи іншихпідходів до визначення рівня репутації засновників.
Що стосуєтьсямінімального розміру статутного капіталу, то його встановлено залежно від типуй масштабів діяльності банків: 1) для місцевих кооперативних – 1 млн. євро; 2)для комерційних, що діють в межах однієї області – 3 млн. євро; 3) для банків,які діють на території всієї України – 5 млн. євро.
Особливу увагу взаконі приділено дотриманню банківської таємниці та запобігання легалізаціїгрошей, набутих злочинним шляхом. Так, банківською таємницею, згідно іззаконом, є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка сталавідомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи зтретіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдатиматеріальної шкоди клієнтові. Важливим є визначення законом і порядку розкриттятаємниці, що може бути здійснено на письмовий запит власника інформації, суду,органів прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справУкраїни, Податкової служби (при цьому чітко зазначається порядок оформленнятаких вимог).
Що стосуєтьсязапобіганню легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, то під нею в законірозуміють внесення до банку або переказ через банківську систему грошей,набутих із порушенням законодавства України. Для цього банкам забороненовступати в договірні відносини із сумнівними особами, а також банки зобов’язаніідентифікувати осіб, що здійснюють значні і сумнівні операції. Щоправда указаніположення закону не дають чіткої відповіді на питання про те, які саме умовислід вважати «невизначеними» чи «невиправно заплутаними» і чи можуть під цівизначення потрапити більшість здійснюваних в Україні господарських угод зогляду на суперечливість чинного законодавства.
Таким чином,основні положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяютьрегламентувати всі основні аспекти функціонування системи комерційних банків,визначаючи можливості розвитку банківської системи у чітко окресленомуправовому полі, що є необхідною умовою інституційних перетворень якнайважливішої складової всієї системи заходів з ринкового реформуваннягосподарства України.
3. Основні принципи системибанківського нагляду і регулювання в Україні
3.1Сучасна структура банківського нагляду НБУ
Основні завданнябанківського регулювання та нагляду:
Ø Забезпеченнястабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічномупіднесенню;
Ø Захистінтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективногоуправління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту,тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий станбанків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, якийризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;
Ø Створенняконкурентного середовища в банківському секторі, адже саме це середовище єнайсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренціїзнижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки задепозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітнібанківські технології тощо;
Ø Забезпеченнявідкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому ікожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системиобліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають з досвідуміжнародної банківської практики;
Ø Підтриманнянеобхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі,забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічнихнововведень в інтересах споживачів банківських послуг.
Під регулюваннямбанківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правовоїбази. По-перше, розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльністьбанків (наприклад, Закон про Центральний банк України, Закон про банки ібанківську діяльність). По-друге, ухвалення відповідними установами,уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, увигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинномузаконодавстві і конкретизують, роз’яснюють основні положення законів.Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, якісприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.
Під банківськимнаглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківськійсфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банківта їхніх установ; діяльності банків; реорганізація та ліквідація банків.
Регулятивно-наглядовіоргани мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, атакож заходи примусового впливу з метою регулювання їх діяльності. Ці заходиможуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елементбанківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності табанківський нагляд дуже тісно переплітаються.
Нагляд за банкамиНБУ та його установами традиційно здійснюється двома методами: безвиїзний(дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.
Безвиїзний нагляд– це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи вцілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метоюреагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків.
Інспекційніперевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістамибанківського нагляду, які здатні оцінити сутність ризиків, можливих удіяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками.
Порівняно збезвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більшеможливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якостіуправління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Так, макроекономічниманалізом банківської системи країни нині займається спеціально створений дляцього підрозділ.
3.2 Необхідність,сутність та основні завдання банківського нагляду
Діяльністьбанкових установ потребує законодавчого регулювання, оскільки вони виробляютьособливі товари і послуги (грошові кредити, кошти забезпечення ліквідності),які необхідні для нормального функціонування економіки. Крім того, банки діютьу таких умовах, де асиметричність інформаційного поля є, скоріше, правилом, ніжвинятком. Більшість приватних позичальників і підприємств бізнесу виявляютьготовність надати інформацію про свою діяльність банкам, якщо це необхідно дляотримання кредитів чи послуг. Проте ці особи і фірми зовсім не зацікавлені втому, щоб про їх фінансові операції стало відомо всьому світу. Тому банкинайчастіше володіють виключно конфіденціальною інформацією про стан справклієнтів. Будучи зобов’язаними не розголошувати цю інформацію, вони створюютьсерйозні проблеми для своїх вкладників та інвесторів, які зазвичай не мають уявипро те, наскільки ризикованими є позички та інші операції даної установи.Нажаль, стан невизначеності, який породжується недостатністю достовірноїінформації, нерідко приводив у минулому до масових залучень коштів із комерційнихбанків, що спричиняли низку банкрутств.
Основноюпричиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є впевненість уряду втому, що крах будь-якої банківської установи, який має фінансові та економічнінаслідки, наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству в цілому.
Сучасний станрозвитку економіки в державі потребує постійної уваги до банківської системи,проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їїстабільного та ефективного функціонування. Саме цій меті підпорядковано Указ ПрезидентаУкраїни від 14.07.2000 р. №891/2000 «Про заходи щодо зміцнення банківськоїсистеми України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень». Уньому визначено головні напрями стратегії і тактики розвитку банківськоїсистеми країни: удосконалення правового регулювання банківської діяльності,забезпечення стабільності гривні, виконання банками своєї основної функції –кредитування суб’єктів господарювання та громадян, зростання довіри населеннядо вітчизняних банків.
Нестабільністьбанківської системи приводить до краху банків, підриву довіри громадськості доних, до таких макроекономічних наслідків, як занепад готівкового обігу,звуження сфери безготівкових розрахунків, величезних зобов’язань уряду тощо.
Необхідністьконтролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку йдежорстока конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищуватиризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта і отримати прибуток.
Підвищенняризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі небезпечноюі може призвести до загрози банкрутства.
Банкрутство банкунебезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й длясуспільства в цілому, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи,а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому необхідний всебічнийконтроль за банківською діяльністю.
4. Поточний стан банківської системи України
Навряд чисьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністюзадоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінокдосить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останнімироками до переможних реляцій про видатні досягнення.
У ряду негативнихоцінок можна натрапити на такі: «найслабше місце української економіки», «невідповідає не тільки вимогам ЄС, а й вимогам економічного розвитку», «маєтенденцію рухатися до межі зруйнування», «…державу абсолютно не можутьзадовольнити не сьогоднішня величина, ні якість банківської системи».
Серед м’якшихоцінок – «недостатньо розвинена для підтримки багатьох перспективних проектів»,«недостатньо здорова, глибока та стабільна; досить крихка, поверхова».
Поточний стан банківської системи України обговорено на засіданні Ради Асоціації українськихбанків, яке відбулося 25 липня у м. Одеса. Вів засідання ГоловаРади АУБ, перший заступник Голови парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Станіслав Аржевітін.
Окрім членів РадиАУБ, в засіданні взяли участь начальник Управління НБУ в Одеській області — АзаровМ.В., заступник начальника ДДСО при МВС України Запорожець — Ю.М.,віце-президент Української федерації працівників недержавних служб безпеки — ЄрмаковЮ.М., голова ревізійної комісії АУБ — Лашкевич В.В., голова Третейського судупри АУБ — Жуков А.М., керівники регіональних банківських союзів Львівщини,Криму та Одещини — Іванов О.В., Прадун В.П., Сілка І.А., Янчуков В.І.
Обговорюючипоточний стан національної банківської системи, Президент АУБ ОлександрСугоняко під час виступу наголосив, що у I півріччі 2008 року збереглася тенденція випереджаючого зростанняактивно-інвестиційної діяльності банків над темпами росту економіки країни. Внаслідоксвітової фінансової кризи та високого рівня інфляції в Україні, Нацбанк проводив досить помірковану політикуз розширення монетарної бази та вжив рядзаходів для стримування запозичень на зовнішніх ринках, а також ресурсного обмеженняна вітчизняному ринку. Якнаслідок, намітилась тенденція до “м’якого приземлення” темпів приросту обсягів діяльності банків при збереженні рівня прибутковості.Загалом, банківська система України працювала у I півріччі стабільно,надійно і ефективно. Зниження темпів зростання обсягів активних операцій банківбудуть сприяти покращенню їх кредитно-інвестиційних портфелів і відповіднопідвищувати ліквідність.
По обговоренню поточного стану національноїбанківської системи, на Раді АУБ наголошено на необхідності активізуватидіяльність щодо створення умов для роботи банків на ринку державних ціннихпаперів, а також прискорення формування банками баз кредитних історій. Окрімцього, обговоривши питання іпотечного кредитування, вирішено організуватинараду членів Ради АУБ з представниками Будівельної Палати дляобговорення питань ринку житлового будівництва та іпотечного кредитування.Також Рада АУБ ухвалила звернутися до Міністерства фінансів України щодо негативнихнаслідків від надмірного акумулювання бюджетних коштів на рахунках Держказначейства.
Окрім цього на Раді АУБобговорено питання законодавчого та нормативного регулювання банківськоїдіяльності.
По обговоренніцього питання рішенням Ради доручено виконавчій дирекції АУБ продовжити роботуз профільними парламентськими комітетами щодо врахування пропозицій банків дозаконопроектів, що стосуються банківської діяльності та оподаткування операційбанків. Окрім цього, виконавчій дирекції АУБ доручено спільно з парламентськимКомітетом з питань фінансів і банківської діяльності продовжити роботу зКабінетом міністрів та Міністерством фінансів щодо скасування з 2009 рокупенсійного збору з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти.
Також АУБ дорученоорганізувати роботу з узагальнення зауважень та пропозицій банків до ПостановиПравління НБУ № 171 від 18.06.2008 та передачі їх до НБУ.
Окремо на Раді АУБрозглянуто питання взаємодії банківз ДДСО при МВС України. З цього питання у обговоренні взяв участь заступникначальника ДДСО при МВС України Запорожець Ю.М. Відбулася жвава дискусія.Всебічно розглянувши питання, Рада АУБ прийняла рішення про проведенняконкретних заходів щодо відстоювання прав банків та дала відповідні дорученнявиконавчій дирекції АУБ, про які Асоціація буде інформувати суспільство.
Розглядаючи питання пророботу постійно-діючого Третейського суду при АУБ, було внесено зміни до складусуддів Третейського суду при АУБ, а також певні зміни до статей Регламентупостійно діючого Третейського суду при АУБ. Окрім цього, з метою забезпеченнябільшої прозорості в діяльності суду було вирішено підготувати на розгляд нанаступному засіданні Ради АУБ проект Положення про Раду з питань Третейськогосуду при АУБ, до якої входили б незалежні експерти та юристи.
Розглянувши заяви ТОВ“Артем-Банк” та ТОВ “Банк Ренесанс Капітал”, Рада АУБ ухвалила рішення проприйняття їх до складу Асоціації.
Також на засіданні РадиАУБ затверджено Бондаря Володимира Олексійовича на посаді ПершогоВіце-президента АУБ.
Окрім цього, вході роботи Ради АУБ обговорено питання активізації співпраці банків з ПершимВсеукраїнським Бюро кредитних історій (ПВБКІ), участі банків у реалізаціїсоціальних програм тощо.
10 червня 2008р.у дискусії за круглим столом взяли участь заступник голови НБУ О. Савченко,голова Ради НБУ П. Порошенко, голова Асоціації українських банків О. Сугоняко,представники провідних українських банків, експерти.
Під час круглогостолу учасники спробували дати відповідь на питання: чи перегріта банківськасистема?, — та спрогнозувати, як будуть розгортатися події у банківськомусекторі до кінця поточного року.
Керівникибанківського сектору були одностайні у тому, що стан фінансової системизалежить як від загального стану економіки, так і від бюджетної та монетарноїполітики, що на сьогодні є розбалансованою. Відтак система переживає дефіцитліквідності, але штучно обмежувати банківське зростання не варто. На думкуфінансистів, НБУ слід обмежити лише найризикованіші банківські операції,причому банківські установи готові самі скорочувати споживче кредитування,навіть попри його високу прибутковість. Натомість від регулятора банкіриочікують підтримки експортних операцій та кредитування виборчого сектору.
Голова правління«Індекс-банку» Ігор Францкевич вважає, що говорити про перегрів можливе лише уконтексті споживчого кредитування. Адже зростання споживання стимулює населеннядо підвищення попиту у кредитах. «За цим показником ми вже наближаємося досусідів – Польщі та Угорщини. Проте споживче кредитування не здатне справитисяз тим шаленим попитом, який існує серед населення», — вважає пан Францкевич.
Гліб Вишлінський,представник Gfk-Ukraine, підтвердив висновки банкірів данимимаркетингових досліджень. За його даними, українці готові більше споживати, ніжзаощаджувати. Так, українці вважають, що зараз найкращий час для придбаннякоштовних товарів для дому, тоді як кількість респондентів, бажаючих заощаджувати,суттєво зменшилась. Щоправда, частка українців, що бажає взяти споживчийкредит, також зменшилась – з 11% до 7% у першому кварталі цього року.
Голова правліннябанку «Європейський» Владислав Остапенко вбачає причину кредитного буму не лишеу попиті, але й в пропозиції самих банків. За його словами, масові продажібанків нерезидентами за ціною, що в 4-5 разів перевищує власний капітал,призвели до того, що ці втрати іноземці прагнуть компенсувати за рахунокспоживчого кредитування. «Це призвело до того, що країна опинилась у замкненомуколі – адже споживчий бум посилив інфляцію та зростання відсотків по депозитам.Як наслідок, банки обирали єдину можливість, аби покрити депозити – споживчекредитування». За його словами, кредити бізнесу залишились дорогими – 20-25%,що відображає середній рівень рентабельності виробництва товарів. Представникбанку вважає, що контроль НБУ за структурою кредитного портфелю банків може знизитикредитні ризики банків.
Згоден з ним і ВолодимирЛавренчук, голова правління банку «Райфайзен Банк Аваль». На його думку, більшачастина учасників ринку не готова до такого буму кредитування, адже частинабанків уже «продалася», а частина хотіла себе продати, отож показувала амбітніплани росту. «Тут маютьспрацювати НБУ, суспільство і експерти: вони повинні визначити, яка величинафінансування є завеликою. Банківська система не має достатньо внутрішньої ізовнішньої інфраструктури, яка готова обслуговувати велику кількістьпозичальників». Резюмуючи, банкір зазначив, що банківська система перебуває встані м’якого приземлення, і ті заходи, які здійснює НБУ, мають бути підтриманікомерційними банками».
Олексій Пилипець,виконавчий директор Української національної іпотечної асоціації (УНІА)відзначив часткове згортання банками іпотечних програм, що викликано обмеженнямНБУ довгострокових кредитів та нестачею ресурсів. Експерт відзначив зростаннявалютизації іпотечних кредитів. За його прогнозами, більшість банківпризупинять свої іпотечні програмі і на цьому ринку залишаться працювати близько40 банків.
Сергій Ярьоменко,радник міністра економіки, вважає, що позиція НБУ щодо «закручування гайок»банківській системі неадекватна, адже подальше зменшення темпів зростанняекономіки та збільшення доходів населення будуть спонукати Центробанк на щебільш жорсткі методи стримування. На його думку, в умовах значного дефіциту торгового балансувтримати нинішній курс гривні буде складно.
На думку ВолодимираХливнюка, голови правління банку «Фінанси та Кредит», єдиними ресурсами, якібудуть доступні українським банкам, залишаться депозити, переважно, фізичнихосіб. «Криза ліквідності корисна для нас, як певна встряска. Вона змушує насзадуматися про кредитний портфель і повернення позик», – каже пан Хливнюк.Водночас банкір вказав на певну недовіру, що сформувалась між банками черезвідсутність інформації про реальний стан портфельної ліквідності.
Роман Шпек,віце-президент «Альфа-Банк (Україна)», стурбований знеціненням грошей, що неспонукає населення їх заощаджувати. Пан Шпек наголошує, що кредити видаються,здебільшого, не на розвиток економіки, а на покупку імпортних товарів.«Держава, на жаль, не фінансує державних інвестиційних програм, а лише посилюєспоживчий попит серед населення», – каже пан Шпек.
Голова Ради НБУ ПетроПорошенко занепокоєний неузгодженістю дій Уряду та НБУ. За його словами,центральна та місцева виконавча влада накопичила на рахунках близько 27 млрдгрн. Водночас, держава заборгувала бізнесу 9 млрд грн податку на доданувартість. На думку голови ради НБУ, використання заощаджених державних грошейвосени може нівелювати всі антиінфляційні дії Нацбанку, і негативно позначитисяна банківській системі і економіці в цілому.
Станіслав Дубко,генеральний директор рейтингової агенції «Кредит-Рейтинг», повідомив, що заданими першого кварталу, лише 12 банків з 62 проаналізованих маютьспекулятивний рейтинг, який має високий рівень ризику. «Стан кредитного портфелю залишаєтьсяздебільшого збалансованим, щоправда більшість банків суттєво зменшили темпикредитування. Проте ризики дефолтів українських банків незначні, і найбільшіризики мають малі та середні банки », – каже пан Дубко.
Підсумовуючи дискусію,директор Інституту финансової политики Ігор Мітюков запевнив присутніх, щобанківська система може пережити нинішню кризу ліквідності. «Якщо у банківпершої тридцятки і будуть проблеми, то це будуть проблеми менеджменту і небільше». На його думку, фінансистів більше турбує те, що в діях регуляторівнемає узгодженості.
Висновки
Не існує точнихвідомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, щоспонукало їх розвиток. Сучасна література нагромадила значну кількістьінформації про гроші за всі часи їх існування. При цьому роль кредитних установу цьому процесі знайшла своє специфічне пояснення. А опис процесу виникненнябанків в економічній літературі настільки суперечливий, що виникає багатопитань щодо їх справжньої природи і функціонування.
Вважається, щобанк як особлива організація, що працює із специфічним товаром, яким є гроші,виник не у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин, а у той період, колиз’явилася потреба у спеціальних установах, які б регулювали грошовий обіг іпроводили у більш широких масштабах кредитно-дебітові операції. Часом робитьсявисновок, що без виникнення банків було б неможливим функціонуваннякапіталістичних підприємств на ранній стадії їх існування. Інколи доводиться, що банки впершез’являються вже при античному і феодальному господарствах як посередники у здійсненні кредитно-дебетових операцій. Банки являютьсяоднією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльністьсуттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зростувиробництва суспільної праці. Україна на сьогоднішній день знаходиться у станіпереходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковійекономіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починаєскладатися.
Відомо щокредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вонаслужить об’єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зісторони вищих органів державної влади й управління.На сьогоднішній деньбанківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та іншібанки.
Національний банквстановлює правила та проводить реєстрацію інших банків, видає ліцензії наведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю інших банків вУкраїні. Як банк-банків тобто центральний банк, веде рахунки інших банків,здійснює їх розрахунково–касове обслуговування, надає кредити банкам,встановлює правила існування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУорганізовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредитиуряду. Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошовоїодиниці, це є чітко вказано в Основному Законі України – Конституції.
Другою ланкою банківськоїсистеми є інші банки. Вони є основною ланкою грошово-кредитної системи івідносяться до особливої категорії ділових підприємств. Інші банки заохочуютьвкладення капіталів, заощаджень населення і інші вільні кошти, яківивільняються в процесі господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасовекористування іншим опонентам, які потребують додаткового капіталу. Головноюметою інших банків є отримання максимального прибутку. Правові норми, щорегулюють банківську діяльність містяться як у загальних так і спеціальних,присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До нихналежать Конституція України, закони України і постанови Верховної РадиУкраїни, укази і розпорядження Президента України, Постанови КабінетуМіністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансівУкраїни.
Отже, можна зробитивисновок, що сукупність всіх правових норм, що регулюють організаціюбанківської системи, діяльність Національного банку України, діяльність іншихбанків різних форм власності і проведення банківських операцій, становлятьвизначених комплекс норм і предметну єдність. Крім того, норми банківськогоправа включають також норми інших галузей національного права.
Використаналітература
1.АсоціаціяУкраїнськихбанків//http://www.aub.com.ua/ua/pressreleases/?_m=publications&_t=rec&id=13093
2.Барановський О.Банківська система України: сьогодні і завтра// Дзеркало тижня. – 2003 — №14(439).
3.Біленчук П. Д.,Диннік О. Г., Лютий І. О., Скоропад О. В. Банківське право українське таєвропейське: Навч. Посіб. – К.: Атіка, 1999.
4.Влада. Банки.Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку. Наукова монографія//За редакцією С.К. Реверчука. – К.: Атака,2002.
5.Вступ добанківської справи. //За редакцією М. І. Савлу. – К.: Лібра, 1998.
6.Гетьманцев Д.Банківська система України // Юридична газетаю – 2007 — №22 (106).
7.Довідкабізнесу//http://www.business09.com.ua/?p=52
8.Закон України “Про Антимонопольний комітет України”від 13.07.2000р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
9.Закон України “Про банки і банківську діяльність”від 20.09.2001р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
10.Закон України “Про господарські товариства” від19.09.1991р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
11.Закон України “Про Національний банк України” від20.05.1999р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
12.Закон України “Про підприємництво в Україні” від27.03.1991р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
13.Закон України “Пропідприємництво” від 07.02.1991р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
14.Інформаційнийбюлетень Інституту банку, 1999.// www.bank.gov.ua
15.Конституція України від28.06.1996р.// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
16.Контакти- портал для бізнеса//http://kontrakty.ua/content/view/3757/51/
17.Мочерний С. В., Тришак Л. С. Банківська система України. –Львів, Тріада плюс, 2004.
18.Національнийбанк та грошово-кредитна політика.// За редакцією А. М. Морозова, М. Ф.Пухівкиної. - Київ 1999р.
19.Національнийбанк України//http://www.bank.gov.ua/B_syst/index.htm
20.Постанова правління НБУ №77 від 27.03.1996р. “Прозатвердження положень”, “ Про порядок створення і реєстрації комерційнихбанків” та “Про порядок ліцензування банків України”.// www.bank.gov.ua
21.Савлу М. І.,Лютий І. О., Опарін В. М. Банківський нагляд. – Київ, Центр навчальноїлітератури, 2005.
22.Старинський М.В. Становлення Національного банку України як центрального банку держави. –Суми, УАБС НБУ, 2006.
23.Українськийбізнес ресурс//http://ubr.ua/lang/ua/specprojects/spec/bank-system-2008/index.html
24Українськіреферати//http://www.refine.org.ua/pageid-139-2.html